Оскільки проблема інфляції присутня як в Україні, так і в інших країнах світу, то подолання її соціально-економічних наслідків та антиінфляційна політика знайшли гарний відгук у літературі, тому першніж починати вивчення та огляд теми, потрібно вивчити та ознайомитись з основними напрямками, які вже були вивчені.

Отже, починаю критичний огляд з огляду літератури з погляду теоретичного освідомлення.

Івахненко М.І. в викладенні своєї теми зразу починає з переліку соціальних та економічних наслідків інфляції та способи її подолання. Даний автор не вказує ні про які теоретичні основи і вказує лише на негативні наслідки.

Розглядаючи А.І. Щетиніна з критичної точки зору, то даний автор спочатку підходить до вивчення абстрактно, але далі чітко виділяє наслідки та антиінфляційне регулювання інфляцією.

Д.І. Коваленко вступ, роз'яснення необхідності теми не розписує, звертає увагу на аналітичну частину. Хоча дає основні визначення по даній темі.

Розглядаючи методологію підходу до вивчення та аналізу даної теми Зайцев О.В. спочатку дає необхідні визначення для виконання роботи на думку автора це найбільш вдалий варіант, так як це дає можливість оперувати поняттями і чітко знати дане явище з розрізу економічного аналізу.

Роблячи висновок, і критичний аналіз вступної та теоретичної частини всіх авторів, можна дійти до того, що необхідно ознайомитися з декількома джерелами, щоб мати повне уявлення з теми соціально-економічні наслідки інфляції.

інфляція антиінфляційний ціна індекс

Розділ 1. Соціальні та економічні наслідки інфляції

1.1 Соціально-економічні наслідки інфляції

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.

Інфляція - це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші "дешевіють", а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошових систем та самих грошових форм. І в сучасному світі головним проявом інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, тобто падіння їх купівельної спроможності.

Перші роки становлення незалежної України супроводжувалися значними економічними труднощами. У головному вони пов'язані з переходом від адміністративно - планової системи організації виробництва до ринкової економіки. Саме еволюція соціально-економічного оновлення нашої країни і викликала до життя низку об'єктивних суперечностей, які, у свою чергу, призвели до появи глобальних негативних явищ. Серед них особливе місце за своїм значенням і впливом на посилення економічної кризи в Україні зайняла інфляція.

На початку 90-х років Україна дістала в спадок від СРСР високо затратну, монопольну економіку, де багато галузей не могли працювати на засадах самофінансування і потребували бюджетних дотацій. Особливістю цього стану інфляційних процесів є гіперінфляція, рівень якої становив в 1993 році 10256%. Однак, після проведення грошової реформи в 1996 році та послідовної монетарної політики, державі вдалося приборкати інфляцію, вивести її на прийнятий рівень з позиції розвинутих країні. Наступна хвиля інфляційних процесів почалася в 2007 році.

Одним з найбільш значущих чинників розвитку інфляції в цей період є збільшення витрат державних коштів на соціальні стандарти. Саме в ці роки відбувається зростання заробітних плат, пенсій та інших виплат, причому темпи їх зростання не відповідають рівню зростання ВВП та зростанню продуктивності праці, що призвело до виникнення макроекономічних диспропорцій, які позначились на динаміці цін.

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.

Інфляція пов'язана зі збільшенням грошової маси. У відносно невеликих межах це позитивно впливає на економіку, що обумовлено такими моментами:

§ Збільшення грошової маси спричиняє зниження ставки відсотків за кредит, але викликає певне зростання курсу акцій та облігацій, а це, у свою чергу, призводить до зростання інвестицій, розширює експансію комерційних банків і збільшує обсяги інвестицій.

§ Зростання грошової маси сприяє збільшенню споживання, підвищення попиту на нерухомість, що, у свою чергу, приводить до зростання інвестиційної мотивації і, врешті-решт, до розвитку суспільного виробництва.

Головними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через інфляційний податок, падіння реальної відсоткової ставки, зростання невизначеності у процесі прийняття рішень суб'єктами господарювання, зростання частки податкових надходжень в структурі доходів зведеного бюджету. Особливо відчутно інфляція впливає на кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему, на платіжний баланс країни. Внаслідок цього знижується схильність до заощаджень і, відповідно, норма нагромадження капіталу - параметри, що визначають довгостроковий рівень економічного зростання.

Найважливішими соціальними наслідками інфляції є: зменшення реальних доходів населення, знецінення заощаджень, загострення соціальних суперечностей в суспільстві та скорочення платоспроможного попиту, зростання цін на продовольчі товари.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Проте в реальній дійсності ця закономірність не завжди реалізується так однозначно. Адже підприємці не тільки продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар - робочу силу, ціна на яку в період інфляції теж зростає. Тому виграш чи втрати від інфляції можуть мати представники будь-якої соціальної групи.

Якщо ціни на товари, що продає підприємець, зростають повільніше, ніж ціни на товари, які він купує, то він зазнає збитків. Разом з тим якщо заробітна плата працівника збільшується відповідно чи швидше за зростання цін на товари народного споживання, то його матеріальне становище не зміниться або навіть поліпшиться. Усе залежить від здатності того чи іншого економічного суб'єкта чи їх групи захистити свої доходи, домогтися їх адекватного зростання, що визначається монопольним становищем їх на ринку товарів або праці, політичною організованістю та силою профспілок тощо.

Проте є соціальні групи населення, які не мають можливості захистити себе від втрат унаслідок інфляції. Це передусім пенсіонери, особи, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, усі працівники з фіксованим доходом, зокрема службовці державних установ, науковці, студенти та ін.

Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень. Унаслідок інфляції ці заощадження помітно знецінюються чи навіть зникають зовсім.

Крім прямих втрат, яких зазнає через інфляцію значна кількість економічних суб'єктів, її негативними соціальними наслідками є також загальна невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого економічного становища, загострення соціальних суперечностей, посилення групового егоїзму. Все це спричинює соціальну і політичну нестабільність у суспільстві, Що нерідко закінчується бурхливими потрясіннями, унаслідок яких установлюється в тій чи іншій формі диктатура.

Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері. Особливо відчутно вона впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни.

Спочатку, зокрема на стадії повзучої інфляції, остання забезпечує тимчасове стимулювання розвитку виробництва завдяки тому, що держава шляхом дефіцитного фінансування розширює свої замовлення підприємствам, допомагає їм у поновленні основного капіталу, у створенні соціально-економічної інфраструктури тощо. Водночас виникає особлива економічна ситуація, в якій, з одного боку, зростає попит на інфляційне фінансування, а з іншого - притупляється відчуття небезпеки надмірного насичення обороту грошовими коштами, внаслідок чого інфляція піднімається на вищий щабель і перетворюється у гальмо економічного розвитку, якщо її своєчасно не зупинити.

Інфляція спричинює посилення хаотичності і диспропорціональності розвитку суспільного виробництва. Позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі зі швидким зростанням цін і відволікаються з інших галузей, де може настати застій і занепад виробництва. Часті коливання і стрибки цін посилюють економічний ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і затухання науково-технічного прогресу. Технічному регресу сприяє також те, що в період інфляції ціна робочої сили нерідко зростає повільніше, ніж ціна засобів виробництва, і застосування ручної праці виявляється вигіднішим, ніж техніки.

Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що може викликати затухання темпів їх зростання чи навіть скорочення обсягів виробництва. Нерідко виникає затоварення на цих ринках при абсолютному скороченні особистого споживання.

Спад виробництва може зумовлюватися також відпливом капіталів з виробничої сфери в торгівлю, де інфляційне зростання цін підсилюється спекуляцією, яка зумовлює прискорення обігу капіталу та зростання прибутків. У сферу спекулятивної торгівлі відволікається також значна частина робочої сили, що також стримує розвиток виробництва. Гонитва за спекулятивною наживою призводить до розриву сталих господарських зв'язків між економічними суб'єктами, до значних нераціональних перевезень товарів, внаслідок чого дезорганізується виробництво, зростають витрати обігу.

Інфляція негативно впливає на структуру споживчого попиту, що дезорганізує господарські зв'язки та виробництво, а також викликає перерозподіл багатства в суспільстві. Ті економічні суб'єкти, які спромоглися ціни на свої товари підвищити якнайбільше, у тому числі й спекулятивним шляхом, одержані надприбутки вміщують переважно в реальні цінності - земельні ділянки, золото, картини, ювелірні прикраси, будівлі тощо.

В умовах інфляції економічним суб'єктам невигідно тримати свої активи в грошовій формі. Це негативно впливає на кредитні відносини та грошовий обіг. Власники грошових коштів не будуть вкладати їх у банки, якщо депозитний процент не компенсує інфляційних втрат. Якщо ж банки збільшуватимуть депозитний процент, то це неминуче призведе до подорожчання банківських позик, наслідком чого буде скорочення попиту на них та подальше підвищення цін підприємцями з метою компенсацій своїх додаткових витрат на оплату процентів. Згортається також комерційний кредит, оскільки кредиторам невигідно і ризиковано продавати свою продукцію з відстрочкою платежу.

Інфляція, особливо на галопуючій та гіпервисокій стадіях, сама зумовлює нові інфляційні чинники і посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. У власників товарів поступово знижується бажання реалізовувати їх за знецінені гроші, і вони переходять на бартерні операції чи продають їх за іноземну валюту. Натуралізація обміну прискорює інфляційне знецінення грошей, оскільки звужується матеріальна основа їх обігу, а також спричинює розрив традиційних господарських зв'язків, уповільнює товарооборот та викликає додаткові витрати обігу.

У міру поглиблення інфляції, особливо на гіпервисокій стадії, виникає "голод" на грошові знаки, бо дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і перестають функціонувати. Тому швидко зростає потреба у великих купюрах, за якою не встигає їх випуск емісійним центром. Створюється парадоксальна ситуація, коли за наявності в обігу великої маси зайвих грошей усі економічні суб'єкти відчувають недостачу платіжних засобів (грошовий "голод"). Поступово цей "голод" поширюється і на оборот грошового капіталу, внаслідок чого у дедалі більшої частини підприємств посилюється недостача основного й оборотного капіталу. Розвивається глибока криза неплатежів. Це пояснюється тим, що випереджаюче знецінення грошей порівняно з ростом їх емісії призводить до зменшення реальної цінності грошової маси в обігу.

Негативно впливає інфляція і на фінансову систему, особливо на другій стадії, коли емісія грошей не встигає за їх знеціненням. Реальна вартість всієї суми державних доходів постійно зменшується. Тому держава змушена весь час використовувати друкарський верстат, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це неможливо, то їй доводиться так чи інакше зменшувати свої витрати, передусім на соціальні потреби, що ще більше загострює соціально-політичну нестабільність у країні.

Особливої уваги заслуговує питання впливу інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами.

Падіння курсу відбувається нерівномірно і неадекватно зниженню купівельної сили грошей на внутрішньому ринку. При спробах держави втручатися у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів тощо.

Усі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв'язки, вносять до них значний спекулятивний елемент, стримують приплив іноземного капіталу, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, підривають її позиції на світовому ринку.

Одним із важливих моментів інфляції є її вплив на стан безробіття. Аналізуючи цей взаємозв'язок, у 1958 р. англійський економіст О. Філіпс дійшов висновку, що між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття існує зворотна залежність. Зображена у вигляді графіка, дана залежність увійшла в економічну літературу під назвою кривої Філіпса.

У подальшому взаємозв'язок між зміною заробітної плати і інфляцією досліджувався й іншими вченими. У цей аналіз помітний внесок зробили американські вчені П. Самуельсон і Р. Солоу.

Вони замінили ставки заробітної плати на інший показник - товарні ціни. Саме в такому вигляді сьогодні і зображують криву О. Філіпса (рис. 1.1.1.).

Рис. 1.1.1 Крива Філіпса

Крива О. Філіпса показує, якщо в суспільстві стимулюється попит, то це приводить у підсумку до зростання цін. Ціна піднімається, наприклад, з рівня Р1 до рівня точки Р3. Одночасно рівень безробіття зменшується і обсяг його скорочується з А3 до А1. При зворотній зміні цін (їх зниженні) відбувається збільшення безробіття.

Залежність зниження (стабілізації) інфляції ціною росту безробіття лежить в основі багатьох державних антиінфляційних програм (США, Великобританія, Польща, Угорщина і, схоже, СНД).

Крива О. Філіпса, безперечно віддзеркалює певний стійкий повторюваний зв'язок між зростанням цін і рівнем безробіття. Однак досвід багатьох країн показує, що можливість регулювання безробіття за допомогою зміни цін дуже обмежена і може застосовуватись з відносним успіхом тільки в короткі відрізки часу. Залежність між інфляцією і безробіттям у тривалій перспективі вже не вкладається в той зв'язок, що ілюструє крива О. Філіпса. Це говорить про те, що інфляція є дуже складним явищем і тільки протягом короткого часу може визначатися яким-небудь одним важливим фактором.

Якщо інфляція триває досить довго, то сукупність усіх її негативних наслідків призводить до різкого розладу фінансової системи держави і до важкого стану всієї економіки.

1.2 Причини виникнення інфляції в Україні

Перші роки становлення незалежної суверенної України супроводжувалися значними економічними труднощами. У головному вони пов'язані з переходом від тотально-планової системи організації виробництва до ринкової економіки. Саме еволюція соціально-економічного оновлення України і викликала до життя низку об'єктивних суперечностей, які, у свою чергу, призвели до появи глобальних негативних явищ. Серед них - диспропорції в економіці, спад виробництва, безробіття, різке погіршення матеріального становища основної частини населення - усе це ще не повний перелік тих явищ в економічному житті нашого суспільства, які надовго стали ознакою розвитку України. Серед них особливе місце за своїм значенням і впливом на посилення економічної кризи в Україні зайняла інфляція.

Слід зазначити, що в умовах тоталітарної системи з її практично повним контролем за цінами інфляція мала місце у вигляді прихованої. Остання, як відомо, виявляється в дефіциті товарів і послуг, який щодалі посилювався в СРСР, віддзеркалюючи велику розбалансованість товарної і грошової сфери.

Перші роки існування України як незалежної держави супроводжувалися величезним збільшенням цін і характеризувалися високою динамікою їх зростання. Так у 1991 р. інфляція склала 390 % за рік, у 1992 р. - 2100 %, а в 1993 р. - 10 256 % за рік. Цей рік став піком інфляційного процесу. Надалі вона почала помітно падати.

Інфляція в Україні, як і в інших країнах колишнього соціалістичного табору, була викликана багатьма причинами. Серед них можна виділити такі:

1. Україна в спадщину від СРСР одержала дуже деформовану економіку, в якій величезна роль належала військово-промисловому комплексу. У 1990 р. у промисловості України приблизно 40 % обсягів виробництва припадало на військове виробництво. Це різко зменшувало можливості економіки щодо задоволення потреб населення і спричиняло величезні непродуктивні витрати.

2. Поряд із цим народне господарство України, як і інших країн СНД, характеризувалося високим рівнем монополізації економіки. Так, тільки серед 380 найбільших підприємств України в 1990 р. більше половини являли собою одне єдине підприємство з виробництва відповідного товару. В умовах спаду виробництва ця обставина теж сприяла помітному зростанню цін.

3. Важливою причиною, що обумовила наростання інфляції в перші роки існування незалежної України, стало й те, що уряд виділяв величезні кошти на підтримку неефективно працюючих підприємств. До них належала більша частина колгоспів, окремі підприємства промисловості і навіть цілі галузі, наприклад вугільна.

4. Загальний стан економіки у поєднанні зі складнощами перехідного до ринку періоду призвів до значного скорочення обсягів як промислового, так і сільськогосподарського виробництва. За 1991-1999 рр. валовий внутрішній продукт країни зменшився в 2,5 раза.

5. Розвитку інфляційних процесів сприяла й сформована за роки радянської влади в населення стійка психологія споживання. У поєднанні з масовою безгосподарністю і марнотратством усіх видів ресурсів вона ставала причиною нераціонального використання наявного потенціалу і скорочувала товарну масу. Це призводило до істотного тиску на споживчий ринок і порушувало співвідношення між грошовою і товарною масами.

6. Суттєвою причиною, що обумовила розвиток інфляційної спіралі, стало підвищення цін на російські енергоносії. Досить сказати, що тільки за 1992 р. ціни на нафту, газ і нафтопродукти зросли в 300 разів. У зв'язку з цим Україна, яка не має великих запасів енергетичних ресурсів і насамперед нафти й газу, з її залежністю від одного постачальника, потрапила в надзвичайно скрутний стан, і це стало одним зі значних чинників гіперінфляції в нашій державі.

7. Суттєвим чинником інфляції в Україні виявилося деформування попиту. Ті групи населення, що почали отримувати великі доходи, стали пред'являти підвищений попит на іноземні товари і на вітчизняні товари підвищеної якості. Це призвело до посилення диспропорцій в економіці саме через зміну попиту.

8. Усі ці явища в економіці України як у дзеркалі знайшли свій відбиток у величезному дефіциті державного бюджету, покриття якого значною мірою здійснювалось за рахунок емісії грошей. Так, за 1992 ?1995 рр. частка кредитів уряду в загальному обсязі чистих внутрішніх вимог, куди, крім кредитів уряду, входять прямі кредити комерційним банкам і кредити цим банкам, що розміщувались через кредитні аукціони, склала біля 90 %. За розрахунками фахівців у 1993 р. за рахунок збільшення грошової маси інфляція забезпечувалася приблизно на 85 %. В останньому її приріст був наслідком перш за все зміни швидкості обігу грошової маси і падіння виробництва.

9. Важливою причиною інфляції став і її прямий імпорт з Росії. У 1991 р. правлячі кола Росії, намагаючись закріпитись при владі, пішли на нечувану емісію грошей. Тільки за 1991 р. Центральний банк Росії випустив в обіг грошей на 32 % більше, ніж за попередні 30 років (1961 - 1990 рр.). Що ж стосується нашої держави, то емісія грошей в Україні за 1991 р. була на 40 % менше, ніж за всі попередні 30 років. Унаслідок цього грошова маса в Росії за весь 1991 р. зросла в 2,26 раза, а в Україні - тільки в 1,44 раза. За наявності прозорих кордонів цей надлишок грошей з Росії хлинув в Україну, змітаючи з полиць наших крамниць товари і посилюючи дисбаланс між товарною і грошовою масами.

10. Суттєвим чинником інфляції в країні стало й те, що Росія без будь-яких правових підстав оголосила себе правонаступником загальносоюзного майна багатьох державних інституцій. І серед них - активи Державного банку колишнього СРСР, що були представлені золотим і діамантовим фондами, валютними резервами, дорогоцінними металами та камінням й іншими активами. Зрозуміло, що якби Україна й інші колишні республіки Радянського Союзу відстояли своє законне право на частину тільки цього спільного майна (не говорячи вже про правомірність поділу всіх флотів, а не тільки Чорноморського), інфляція в цих республіках була б значно меншою.

1.3 Особливості інфляції в Україні

По-перше, особливістю інфляційного процесу в Україні була чітка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з другої половини 1993 р. Уже в 1994 р. темп інфляції знизився порівняно з 1993 р. у 20,4 раза. Уперше за чотири роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей, позитивно вплинуло на реальне забезпечення економіки грошовою масою. Це можна пояснити тим, що економічні суб'єкти, передусім населення, повірили творцям нової монетарної політики, "пригнітили" свої інфляційні очікування, що спричинило уповільнення обігу грошей.

По-друге, особливістю інфляційного процесу в Україні було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов'язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли економічному зростанню, а навпаки, поглиблювали економічний спад та зростання безробіття. Чим далі нові емісійні хвилі відштовхували криву попиту (рис.1.3.1.) вправо і вгору, тим далі вліво і вгору зміщувалася крива пропозиції і зростав рівень цін. Про це красномовно свідчать дані про темпи падіння реального ВВП у період розкручування гіперінфляції: у 1991 р. - 8,7%, у 1992 р. - 9,9%, у 1993 р. - 14,2%, у 1994 р. - 23,0%.

Рис.1.3.1 Зростання цін за ліберальної монетарної політики

І лише після того, як інфляційний процес у 1994 р. був "переламаний" завдяки переорієнтації монетарної політики і пішов на спад, почали поступово зменшуватися і темпи падіння ВВП: з 12,2% у 1995 р. до 3 у 1997 р. і 0,4% у 1999 р.

Третя особливість інфляційного процесу в Україні полягає в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн (10,1% в 1997, 20% в 1998 р.) не дало так давно очікуваного пожвавлення виробництва, яке продовжувало скорочуватися (-10,0% у 1996 р.; - 3,0% у 1997 р.). З огляду на ці обставини наша практика явно не вписувалася в канони монетаристського трактування інфляційного процесу, що дало привід деяким економістам стверджувати, що в Україні монетаристські концепції не виправдалися, а жорстка монетарна політика НБУ не спрацювала. Проте справа не в монетарній теорії чи політиці. Коріння цього явища слід шукати в структурі української економіки, яка і після переходу до антиінфляційної політики залишилася майже такою, якою була в 1990-1991 рр. Така невідповідність між застарілим якісним станом структури економіки й антиінфляційною монетарною політикою зумовлена надто повільними темпами ринкових реформ в Україні.

Четверта особливість проявилася уже на стадії проведення антиінфляційної політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту державного бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації виробництва різко погасити інфляцію не вдається. Уже більш як вісім років органи державного управління сповідують антиінфляційну політику, а рівень інфляції тільки один раз (у 2001 р.) знизився нижче 10% за рік, а в інші роки підвищувався до 20,0 і більше відсотків. Слід звернути увагу на два аспекти цього явища.

З одного боку, високі темпи інфляції після 1994 р. є свідченням того, що економіка України все ще залишається високозатратною, малоефективною і потребує істотної фінансової підтримки з боку держави, що неминуче штовхає вгору попит і ціни на товарних ринках. А з іншого боку, така тривала потреба економіки в інфляційній підтримці з боку держави свідчить про неспроможність існуючого виробничого потенціалу до функціонування на ринкових засадах самофінансування і вимагає додаткових фінансових вливань ззовні. Це пояснюється значною застарілістю основного капіталу, втратою внаслідок гіперінфляції обігового капіталу та неадекватністю ринковим умовам самої структури виробництва.

Безпосередньо з попередньою особливістю інфляції в Україні пов'язана ще одна - розвиток на фоні хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Взаємна заборгованість господарюючих суб'єктів досягла до 2000 р. розміру, що перевищує річний обсяг ВВП. Постійно зростали неплатежі державного бюджету установам та працівникам бюджетної сфери, заборгованість перед бюджетом платників податків тощо. Це можна пояснити тим, що ужорсточення монетарної політики не супроводжувалося відповідними змінами у сфері реальної економіки та бюджетній сфері: зниженням витрат виробництва і збитковості, підвищенням платежів до бюджету, скороченням бюджетних витрат і дефіциту тощо.

Висновки до розділу 1

Отже, при визначенні цілі щодо інфляції важливо забезпечити не її нульовий рівень, а спадну динаміку протягом перехідного періоду, дедалі більш низьку в міру реформування економіки, проведення структурних реформ, зростання продуктивності праці, підвищення ролі відсоткової ставки як інструменту монетарної політики.

Інфляція - це неперервний процес, який не обмежується рамками одного календарного року. Тому необхідно прагнути, аби рівень інфляції у цьому процесі був стабільним і передбачуваним протягом усього часу.

В Україні інфляція викликана цілою низкою причин, що в поєднанні з повною руйнацією господарчого механізму призвело до дуже тяжких наслідків. Цей важкий інфляційний період тривав практично до грошової реформи 1996 р., після якої інфляція значно зменшилась.

Розділ 2. Аналітичне дослідження

2.1 Індекс інфляції

Індекс інфляції в Україні за розглянутий період зменшився на 22,5 %, що позитивно впливає на економіку країни.

Таблиця 2.1. Рівень інфляції в 2008 - 2012 рр., %

2.1.1 Індекс споживчих цін

Таблиця 2.1.1. Індекси споживчих цін на товари та послуги у 2008-2012 (до попереднього року), %

Дані таблиці свідчать, що в 2008 році найбільшими темпами зростали ціни на продукти харчування (135,7 %) та транспорт (124,5 %), в 2009 році - на охорону здоров'я (131,5 %), алкогольні напої та тютюнові вироби (136,0 %), житло та енергоносії (125,5 %), а також транспорт (120,7 %), в 2010 році - на продукти харчування (110,9 %), алкогольні напої та тютюнові вироби (125,6 %) житло та енергоносії (109,4 %) та транспорт (109,6 %), в 2011 році - на житло та енерго носії (117,1 %), алкогольні напої та тютюнові вироби (116,0 %) та транспорт (117,6 %), в 2012 році - на транспорт (108,2 %) та освіту (105,1 %). Зростання цін на вище перераховані групи товарів та послуг не може не викликати занепокоєння, адже це найвідчутніше позначиться на рівні добробуту незаможних людей.

2.1.2 Індекс цін виробництва

Таблиця 2.1.2. Індекси цін виробників промислової продукції у 2008 - 2012рр. (до попереднього року, %)

Аналізуючи дані таблиці можна зробити висновок,що в 2008 році ціни зростали майже на всю промисловість України, окрім легкої промисловості (111,1 %), виробництво шкіри та шкіряного взуття (106,5 %) та виробництва електричного та електронного устаткування (111,2 %). У 2009 році помітна тенденція зниження цін на добувну промисловість (94,1 %), виробництво коксу та продуктів нафтопереробки (87,8 %) та металургію (93,1 %). У 2010 році знову спостерігається підвищення цін на добувну промисловість (141,1 %), виробництво коксу та продуктів нафтопереробки (142,1 %) та металургію (125,8 %), у 2011 році - на добувна промисловість (133,4 %) та хімічне виробництво (124,7 %), у 2012 році - на виробництво неметалевих мінеральних виробів (111,1 %) та виробництво та розподілення елетроенергії, газу та води (114,2 %).

2.1.3 Прожитковий рівень

Найнижчий курс гривні був у 2008 році (526,72 грн), у 2009 році курс гривні зріс на 253,5 грн.

Відносно курсу євро гривня з 2010 року зміцнила своє положення на 2,6 %, а відносно російського рубля - на 4,5 %. (рис 2.5.1., рис.2.5.2.)

Рис. 2.5.1 Динаміка офіційного курсу гривні щодо курсу доларів США та євро

Рис. 2.5.2 Динаміка офіційного курсу гривні щодо рубля

З 2008 по 2011 рр. більшість операцій з купівлі та продажу іноземної валюти здійснювалося в безготівковій формі. У 2011 р. частка операцій з іноземною готівковою валютою зменшилася порівняно з 2010 роком на 5,6 % (табл.2.5.1.).

Таблиця 2.5.1.

Рівень інфляції в Україні є досить нестабільним і може різко змінюватись, хоча останні роки рівень інфляції в Україні знижується. Для того, щоб стримувати інфляцію необхідно збільшення грошової маси. Зростання обсягу грошової маси повинно забезпечуватись якісними змінами у її структурі, а саме: необхідно розвивати ринок цінних паперів, вдосконалювати банківський сектор, широко застосовуючи пластикові картки. Ці заходи спрямовані на суттєве зменшення готівки у загальному обсязі грошової маси, що дозволить уповільнити інфляційні процеси.

В Україні на даний час спостерігається недостатня забезпеченість господарства грошовими коштами, що є свідченням кризових процесів в економіці України.

Розділ 3. Антиінфляційна політика

3.1 Основні напрямки антиінфляційної політики