Економіка підприємства

Фондомісткість (Фм)-це показник обернений фондовіддачі,який визначає величину осн.засобів,яка припадає на одиницю вартості випуску відповідного виду продукції: Фм=Sсер/Q, грн.

Фондоозброєнність (Фо)-показує величину осн.засобів на одного середньооблікового працівника і обчислюється співвідношенням середньорічної вартості осн.засобів до чисельності промислово-виробничого персоналу п-ства:Фо=Sсер/Ч,грн,де Ч-середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу,чол.

Рентабельніть осн.засобів(Р) розраховується співвідношенням прибутку до середньорічної вартості осн.засобів: P=П/Sсер *100% ,де П-прибуток п-ства,грн.

Середньорічна вартість осн.засобів(Sсер) обчислюється за формулою:

Sсер=Sп.р +Sвв*Твв/12 *Твив/12 ,

грн. ,де Sсер-вартість осн.засобів на початок року,грн.; Sвв-вартість введених осн.засобів,грн.; Твв-к-сть місяців до кінця року протягом яких функціонуватимуть введені осн.засоби; Твив-к-сть місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації осн.засобів .

Вихідна виробнича потужність(ВПвих.),тобто потужність на кінець року обчислюється: ВПвих.=ВПвх.+ВПвв.-ВПвив,грн.,де ВПвх.-виробнича потужність на початок року(вхідна),грн.; ВПвв.- введена протягом року виробнича потужність,грн.;ВПвив-виведена протягом року виробнича потужність,грн.

Середньорічна виробнича потужність (ВПсер.р):

ВПсер.р.=ВПвх.+ВПвв*kвв/12-ВПвив*kвив/12,грн .

де kвв-к-сть місяців протягом яких використовувалася введена виробнича потужність. Kвив-к-сть місяців протягом яких не використовувалася виведена виробнича потужність.

Коефіцієнт використання виробничої потужності(К) розраховується за формулою :

Т=Q/ВП сер.р. ,

де Q-загальна к-сть виготовленої продукції за розрахунковий період,од.

25. Загальна х-ка виробничої потужності п-ва

Вир потуж (ВП) - максимально можливий випуск продукції п-ва за певний час у встановленій номенклатурі та асортименті під час повного завантаження обладнання та виробничих коштів. ВП визнач в натур одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісних - при широкому асортименті продукції. На величину ВП впливають фактори: 1. к-сть обладнання, 2. потужність облад. 3. режим роботи п-ва. 4. кваліфікаційний рівень робітників 5. структура основних засобів. Виділяють такі види ВП: 1. проектна - потуж, що визначається в процесі реконструкції діючого або будівництва нового п-ва. 2. резервна - пот, яка формується і постійно існує у певних галузях економіки. 3. діюча (поточна) - ВП, яка визначається періодично у зв'язку зі зміною умов в-ва та перевищення проектних показників. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку п-ва. Основними показниками, які її хар є: 1. потуж на початок періоду (року) - вхідна. 2. потуж на кінець періоду (року) - вихідна. 3. середньорічна потужність 4. коефіцієнт викор виробничої потуж.

26. Нематеріальні ресурси

Нематеріальні ресурси підприємства -- це складова частина потенціалу підприємства, яка забезпечує економічну користь протягом тривалого періоду і має ту особливість, що в них відсутня матеріальна основа здобування доходів та невизначені майбутні розміри усіх доходів.

За походженням нематеріальні ресурси виникають або завдяки новим унікальним знанням або через рідкісність ресурсів. Поняття нематеріальних ресурсів фактично уточнюється з поняттями об'єктів інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність у широкому розумінні -- це юридична категорія, яка застосовується для:

-- визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);

-- позначення належності таких результатів творчої праці відповідним суб'єктам творчої діяльності;

-- закріплення за цими суб'єктами особистих немайнових і майнових прав, пов'язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.

Нематеріальні ресурси поділяються на три групи.

1. Об'єкти промислової власності.

Поняття «промислова власність» розуміють у найширшому значенні і застосовують не тільки щодо промисловості й торгівлі, але також і щодо сільськогосподарського виробництва, добувної промисловості та всіх продуктів промислового чи природного походження.

До них належать:

o винаходи - це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології, об'єктами яких можуть бути продукти або способи їх одержання;

o корисні моделі, об'єктами яких є конструктивне вирішення пристрою або його складових частин;

o промислові зразки -- нове художньо-конструктивне вирішення виробів;

o товарні знаки та знаки обслуговування -- оригінальні позначення, за допомогою яких товари і послуги одних виробників відрізняються від однорідних товарів і послуг інших виробників;

o фірмові найменування -- це стале позначення підприємства або особи, від імені якої здійснюється виробнича та інша діяльність;

o способи захисту від недобросовісної конкуренції.

2. Об'єкти, що охороняються авторським та суміжними правами -- це твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх обсягу, жанру, призначення, мети створення, які можуть існувати в письмовій, усній, образотворчій і об'ємно-просторовій формах.

Авторським правом захищаються також комп'ютерні програми, бази даних, мікросхеми. Авторське право не поширюється на офіційні документи, державні символи та знаки, твори народної творчості, об'єкти промислової власності, твори, для яких закінчився термін дії авторського права.

Суміжні права -- це права, які примикають до авторського права і є похідним від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об'єктів і поділяються на три види: права виконавців; права виробників фонограм; права організацій мовлення.

3. Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності -- це результати творчої діяльності людини, які не належать до перших двох складових об'єктів інтелектуальної власності, а саме:

o раціоналізаторські пропозиції -- це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, для якого воно подано;

o "ноу-хау" -- це знання чи досвід технічного, організаційного, виробничого і економічного характеру, що можуть бути практично використані і принести власникові певні переваги об'єктами "ноу-хау" є посібники, порадники, рецепти, формули тощо, а також незапатентовані винаходи;

o комерційна таємниця -- це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, і розголошення яких може завдавати шкоди його інтересам.

27. Нематеріальні активи

ринковий підприємницький основний засіб

Нематеріальні активи -- це права власності і захист доступу до нематеріальних ресурсів підприємства та їх використання в господарській діяльності з метою одержання доходу.

До складу нематеріальних активів включаються:

До складу нематеріальних активів включають:

1) права, що з'являються внаслідок володіння підприємством:

o патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

o свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, найменування місця походження товару, фірмове найменування;

2) права, що виникають унаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права (твори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікросхем) та суміжних прав (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення);

3) права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських пропозицій, «ноу-хау», комерційних таємниць тощо);

4) права на користування земельними ділянками та природними ресурсами;

5) монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;

6) організаційні витрати на створення підприємства;

7) права, що з'являються внаслідок укладених підприємством з іншими організаціями ліцензійних угод на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Юридичний захист об'єктів інтелектуальної власності полягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника або їх підробка. Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами.

Патент -- виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань здійснюється на підставі їх державної реєстрації, результатом якої є видача відповідного свідоцтва.

Передача права власності на використання нематеріальних ресурсів іншим суб'єктом здійснюється у формі ліцензійної угоди -- договору, згідно з яким власник нематеріального ресурсу передає іншій особі ліцензію на використання своїх прав на патенти, товарні знаки.

Ліцензія -- це дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного терміну за обумовлену винагороду.

На практиці використовуються кілька видів розрахунків за ліцензії, найбільш поширеними з них є:

роялті -- періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди;
пашуальна виплата -- фактична ціна ліцензії, одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди.

Залежно від підстави видачі дозволу використовувати технічне досягнення, ліцензії поділяють на:

o добровільні;

o примусові.

За добровільною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об'єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентуються обов'язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди.

Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці примусові ліцензії видають дуже рідко.

Залежно від обсягу прав на використання розрізняють

Ш звичайні,

Ш виключні;

Ш повні ліцензії.

Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами.

Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об'єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішенням.

Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Унаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користування об'єктом ліцензії протягом зазначеного в договорі періоду.

Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на

Ш патентні та

Ш безпатентні.

Об'єктом патентної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцензійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визначаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту.

Нині все більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об'єктом яких є не захищені патентами технічні досягнення, «ноу-хау», виробничий досвід тощо.

28. Оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів

Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарти оцінки майна (МСО).

Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:

1) обстеження нематеріальних активів;

2) правова експертиза;

3) з'ясування типу вартості, що визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки вартості;

4) формування інформаційної бази для проведення оцінки;

5) розрахунки вартості нематеріальних активів за вибраними методами;

6) підготовка звіту про оцінку.

На етапі обстеження нематеріальних активів необхідно пересвідчитися в наявності матеріальних носіїв, що є об'єктами обліку. Такими носіями можуть бути письмовий і (або) образотворчий опис, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо - та відеокасети, CD-ROM та інші носії об'єктів інтелектуальної власності.

На етапі правової експертизи необхідно ідентифікувати права на об'єкти інтелектуальної власності, тобто пересвідчитися в наявності документів, що підтверджують законне володіння майновими правами (патенти, свідоцтва, ліцензійні договори, договори замовлення на створення об'єктів інтелектуальної власності, контракти або авторські ліцензійні договори тощо).

На третьому етапі залежно від мети оцінки, правової ситуації, інших факторів необхідно з'ясувати тип вартості, що визначається.

У вітчизняній практиці оцінки нематеріальних активів використовуються в основному два типи вартості:

Ш інвентарна та

Ш ринкова.

Інвентарна використовується для інвентаризації, бухгалтерського обліку та постановки майна на баланс підприємства.

Ринкова -- для визначення розмірів платежів за комерційного використання майна.

Методи оцінки вартості визначаються типом вартості, а також тим, для чого таку оцінку призначено і як планується використати її результати.

На четвертому етапі залежно від типу вартості й вибраного методу здійснюється формування відповідної інформаційної бази для проведення оцінки.

Звіт (або акт) про оцінку вартості нематеріальних активів -- це офіційний документ, який складається в установленому порядку за результатами оцінки і містить:

Ш вступ, що в ньому викладено мету оцінки, підстави для проведення оцінки, відомості про оцінювача, зазначено дату оцінки;

Ш опис об'єктів інтелектуальної власності, що оцінюються, відомості щодо їхньої правової охорони, дані про строки, регіони та сфери дії прав;

Ш характеристику видів вартості конкретних об'єктів інтелектуальної власності;

Ш обґрунтування методу оцінки;

Ш аналіз зібраної інформації з посиланням на джерела її отримання;

Ш повний розрахунок оцінки вартості нематеріальних активів, а також обмеження щодо застосування отриманого результату;

Ш інші потрібні відомості щодо оцінки.

Методи оцінки вартості нематеріальних активів.

За визначення вартості окремих об'єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів у цілому, так само, як і в процесі оцінки іншого майна підприємства, відповідно до міжнародних стандартів оцінки використовують три основні підходи:

Ш витратний,

Ш прибутковий (дохідний),

Ш ринковий.

У межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виділити кілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів.

Дуже поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.

Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об'єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів: капіталізації прибутків, дисконтування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків.

Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.

Метод порівняльного аналізу продажу передбачає порівняння об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об'єктів, які були реалізовані на ринку.

Вартість активу згідно з методом звільнення від роялті визначається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності.

Нематеріальні активи підприємства також підлягають амортизації. Норму амортизаційних відрахувань установлює підприємство залежно від строку використання окремого виду нематеріальних активів. Стосовно нематеріальних активів, щодо яких неможливо встановити період використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто 10%.

29. Суть, структура та класифікація оборотних коштів

На підприємствах мають місце поточні витрати грошовиу процесі господарювання здійснюю, тобто проходять грошову, виробничу і товарну стадії. На грошовій стадії кругообігу грошові кошти витрачаються на придбання сировини, ресурсів а також матеріалів, тобто переходять із грошової форми у матеріально-товарну , формують певні виробничі запаси і вступають у другу стадію. На виробничій стадії у процес виробництва входять робітники, які за виконану роботу отримують з/п. На грошовій стадії виготовлена продукція продається і підприємство отримує виручку, яка не лише повністю відшкодовує витрати але і дає прибуток. Оборотні кошти це сукупність грошових коштів п-ства необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Оборотні фонди це частина виробничих фондів п-ства, яка повністю споживається у кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції. За речовим змістом оборотних фондів є предмети праці а також деякі засоби праці. Джерелом формування оборотних засобів п-ства є власні та залучені засоби. До власних засобів належать виділені п-ству кошти (державні), статутні фонди не державних п-ств а також поповнення цих фондів. Залученими оборотними засобами є певні кредити банків, якими покривається значна частина власних оборотних засобів. До оборотних фондів належать:

1 Виробничі запаси, тобто предмети праці, які не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах п-ства у вигляді запасів.

2 Незвершене виробництво - продукція яка не пройшла всіх стадій обробки

3 Витрати майбутніх періодів - витрати на підготовку та освоєння нової продукції, які мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому.

До фондів обігу відносять

1 Готову продукцію на складах

2 Готову продукцію відвантажену в дорозі

3 Грошові кошти на рахунках і в касі

4 Дебіторська заборгованість та інші грошові кошти

Сукупність оборотних фондів та фондів обігу п-ства формують його оборотні засоби (оборотні кошти).

30. Нормування оборотних коштів

За ступенем нормованості оборотні кошти поділяються на: - нормовані - ненормовані

До нормованих відносять всі елементи оборотних фондів, а також готову продукцію на складах, всі інші елементи фондів обігу відносяться до ненормованих.

Необхідний розмір грошових коштів, що вкладається в мінімальні запаси товарно-матеріальної цінності для забезпечення безперервного процесу в-ва продукції називають їх нормуванням (розрахунком нормативів).

Виділяють 3 основні методи нормування оборотних коштів:

1. аналітичний (дослідно - статистичний) - передбачає ретельний аналіз товарно-матеріальних цінностей, з наступним коригуванням фактичних запасів та вилученням з них надлишкових.

2. коефіцієнтний - полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних коштів, згідно зі змінами у цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів.

3. метод прямого рахунку - це науково - обґрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів(виробничими запасами, незавершеному в-ві, витратами майбутніх періодів і залишками готової продукції) .

Нормативно - оборотні кошти у виробничих запасах визначається множенням середньодобового споживання матеріалів у вартісному вираженні на норму їхнього запасу дня.

Точність розрахунку залежить від правильності визначення запасів матеріальних ресурсів в днях.

На підприємствах виділяють такі види запасів:

1. підготовчі - створюються на період часу необхідний для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів.

2. транспортний - зазвичай не перевищує 2-3 днів, при цьому оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства.

3. поточний - є найбільшим за розміром, його обчислюють у межах половини середнього інтервалу, між поставками певних видів матеріальних ресурсів.

4. резервний - його визначення може здійснюватися двома способами:

- за середнім відхиленням фактичних строків поставки передбачених договором

- за періодом необхідним для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача

Норматив оборотних коштів у незавершенному виробництві розраховується шляхом множення середньодобового випуску товарної продукції за її виробничою собівартістю на середню тривалість виробничого циклу в днях і на коефіцієнт наростання витрат.

31. Ефективність використання оборотних засобів на підприємстві

Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризується системою показників, основними з яких є матеріаломісткість.

Матеріаломісткість поділяється на:

Ш Абсолютну - показує витрати основних видів сировини і матеіалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.

Ш Загальну - відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції.

Ш Питому - витрати основних видів матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.

Практичній роботі підприємства важливе значення мають наступні показники:

1. коефіцієнт використаних матеріалів- може бути плановий, який розраховується, як відношення чистої величини виробу до норми витрат сировини і матеріалів фактичних витрат.

2. розмір відходів характеризується коефіцієнтом, що показує відношення величини підходів до величини загальних витрат матеріалу.

3. Коефіцієнт вилученої готової продукції із одиниці переробленої сировини- він має певну сировину, тобто вміст у вихідній сировині корисних компонентів, що вилучається.

38. Виробнича програма підприємства та її основні показники

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) - це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставки.

Виробнича програма підприємства повинна містити характеристику пропонованої продукції, оцінку можливих ринків збуту та конкурентів, стратегію маркетингу. В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях за номенклатурою і асортиментом.

Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновид виробів у межах даної номенклатури. Натуральні показники представлені у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою.

Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів і споживачами шляхом укладання договорів поставок

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції та обсяг незавершеного виробництва.

Товарна продукція - характеризує обсяг готової продукції, напівфабрикатів, призначених для реалізації на сторону (іншим підприємствам), а також робіт і послуг промислового і непромислового характеру, що виконані для інших підприємств:

ТП = ? NіЦі + Р, грн.,

де Nі - випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;

Ці - гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;

Р - вартість робіт і послуг на сторону, грн.

Валова продукція характеризує загальний обсяг виробництва, тобто обсяг виготовленої продукції, робіт, послуг, виконаних на підприємстві за певний період у незмінних (порівняних) цінах:

ВП = ТП - (НЗВп - НЗВк) - (Іп - Ік), грн.,

де НЗВп, НЗВк - вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець року, грн.;

Іп, Ік - вартість інструменту для власних потреб відповідно на початок і кінець року, грн.

Реалізована продукція - це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти у зазначений термін:

РП = ТП + (Гп - Гк) + (Вп - Вк), грн.,

де Гп, Гк - залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового року, грн.;

Вп, Вк - залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав і продукції на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і кінець планового року, грн.

Чиста продукція підприємства характеризує додаткову вартість, що створена на підприємстві за певний період:

ЧП = ТП - (М + А), грн.,

де М - матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А - сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Умовно-чиста продукція характеризує частину ціни виробу, яка включає основну й додаткову заробітну плату персоналу з відрахуванням на соціальні заходи та нормативний прибуток:

УЧП = ЧП +А, грн.

Величина незавершеного виробництва у вартісному виразі визначається:

НЗВ = N* C *Tц * Кнз, грн.,

де N - кількість виробів в натуральних одиницях;

C - собівартість одного виробу, грн.;

Tц - тривалість циклу виготовлення одного виробу, робочих днів;

Кнз - коефіцієнт наростання затрат на виготовлення виробу.

39. Поняття якості продукції, показники її визначення

Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби споживачів у відповідності до свого призначення. Розрізняють поняття якості продукції та поняття її технічного рівня. Поняття технічного рівня виробів за змістом вужче від якості, тому що охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик.

Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами як:

· потребами науково-технічного прогресу;

· зміною споживчих запитів населення;

· нестачею або обмеженістю природних ресурсів;

· підвищенням значення матеріального стимулювання в ринкових умовах;

· розвитком зовнішньої торгівлі.

В залежності від кількості властивостей, які характеризуються, показники якості поділяються на:

o одиничні, що характеризують окремі властивості виробу;

o комплексні, за допомогою яких вимірюється група властивостей виробу;

o узагальнюючі, які характеризують якість усієї сукупності продукції підприємства.

Одиничні показники умовно поділяються на такі групи:

-Показники призначення (характеризують пристосованість виробів до використання та область використання).

-Показники надійності і довговічності.

-Показники технологічності (характеризують ефективність конструкцій машин та технологій їх виготовлення).

-Ергономічні показники (враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних властивостей людини, вимоги техніки безпеки).

-Естетичні показники (характеризують виразність, відповідність стилю і моді, оригінальність і гармонійність).

-Показники стандартизації та уніфікації, що відбивають ступінь використання у виробі стандартизованих та уніфікованих деталей та вузлів.

-Економічні показники (відображають затрати на розробку, виготовлення і експлуатацію виробу).

Комплексні показники характеризують кілька властивостей продукції. За цими показниками продукція поділяється на сорти, марки і класи.

До узагальнюючих показників відносять:

§ коефіцієнт оновлення асортименту;

§ частка сертифікованої продукції;

§ частка продукції призначеної для експорту;

§ обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінами під час сезонного розпродажу

40. Методи оцінки рівня якості продукції

В залежності від способу одержання інформації методи оцінки якості продукції поділяються на:

· об'єктивний (вимірювальний і реєстраційний);

· органолептичний;

· розрахунковий.

Вимірювальний метод - передбачає використання при оцінці якості продукції технічних засобів контролю.

Реєстраційний метод ґрунтується на спостереженні і підрахунку кількості предметів, випадків.

Органолептичний метод передбачає аналіз сприймань органами чуття людини споживчих властивостей товару.

Розрахунковий метод використовується при визначенні показників якості новостворених виробів.

В залежності від джерел інформації методи оцінки якості поділяються на:

· традиційний (оцінка якості продукції в спеціалізованих підрозділах);

· експертний (використовуються для оцінки естетичних показників якості);

· соціальний (ґрунтується на визначенні якості продукції на основі вивчення думки споживачів про неї).

В окрему групу виділяються статистичні методи оцінки якості продукції, які ґрунтуються на використанні методів математичної статистики і мають вибірковий характер.

41. Стандартизація та сертифікація продукції підприємства

ринковий підприємницький основний засіб

Визначальними елементами механізму управління якістю продукції, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення виробництва й постачання на ринок конкурентоспроможної продукції є стандартизація та сертифікація виробів.

Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі.

Стандартизація продукції охоплює:

· установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

· розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації й автоматизації виробництва;

· визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості й запобігання невиправданій різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

· формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень;

· створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами, головними з яких є:

o урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва для виробника, користі й безпеки для споживачів і держави в цілому;

o гармонізація з міжнародними, регіональними, а за необхідності -- з національними стандартами інших країн;

o взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції;

o участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін -- розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади;

o відкритість інформації щодо чинних стандартів та програм робіт зі стандартизації з урахуванням вимог законодавства.

Результати стандартизації відображаються в спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти й технічні умови -- документи, що містять обов'язкові для продуцентів норми якості виробу і способи їхнього досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи й засоби вимірювання, випробувань, маркування, упакування, транспортування та зберігання продукції). Нормативно-технічна документація, що застосовується на підприємствах, охоплює певні категорії стандартів, які різняться за мірою жорсткості вимог до виробів і за сукупністю об'єктів стандартизації:

1.Міжнародні стандарти ІСО серії 9000

2.Галузеві стандарти

3.Державні стандарти України

4.Стандарти науково-технічних інженерних товариств та союзів

5.Технічні умови

6.Стандарти підприємств

Коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стає сертифікація продукції. Сертифікат - це документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9001.

В Україні розрізняють обов'язкову й добровільнусертифікацію.

---Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

----Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими (на договірних засадах).

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри по найважливіших видах продукції. Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких систем спеціальний комітет із сертифікації -- СЕРТИКО, що діє у складі ІСО.

Державний нагляд за якістю продукції здійснює Держстандарт України, який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція, атестовані виробництва.

42. Конкурентоспроможність продукції підприємства та її оцінювання

Загалом поняття конкурентоспроможності характеризує властивість об'єкта задовольняти певну конкретну потребу як порівняти з аналогічними об'єктами даного ринку.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників.

Конкурентоспроможність товарів закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші (визначальні) елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделювання та визначення рівня конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалізації) на відповідному ринку.

Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник продукції має обов'язково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності продукції починається з визначення суттєвих споживчих властивостей (потреб покупців), за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації.

Беручи загалом, для визначення конкурентоспроможності продукції продуценту необхідно знати:

· конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;

· можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

· розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

· очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;

· визначальні параметри продукції основних конкурентів;

· найбільш перспективні ринки для відповідного товару та етапи закріплення на них;

· термін окупності сукупних витрат, зв'язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.

Корисний ефект -- це віддача об'єкта, інтегральний показник, що розраховується на підставі окремих об'єктивних показників якості об'єкта, котрі задовольняють ту чи ту конкретну потребу. Його можна вимірювати в натуральних одиницях (наприклад продуктивність однопараметричних машин та устаткування), грошовому виразі або в умовних балах (для об'єктів з кількома важливими параметрами, що доповнюють один одного).

Сукупні витрати протягом життєвого циклу -- це ті витрати, які обов'язково потрібно зробити, щоб одержати від об'єкта відповідний корисний ефект.

Конкурентоспроможність об'єктів, для яких неможливо розрахувати корисний ефект чи сукупні витрати, можна визначити з результатів експериментальної перевірки за конкретних умов споживання, за результатами пробного продажу, експертних та інших методів.

Кількісну оцінку конкурентоспроможності однопараметричних об'єктів (наприклад машин та устаткування) можна зробити, користуючись формулою

Кп = Еоп/Епк k1 k2 k3

де Кп -- конкурентоспроможність продукції на конкретному ринку, частка одиниці;

Еоп, Епк -- ефективність відповідно оцінюваної продукції і продукції-конкурента, одиниця корисного ефекту/одиниця валюти;

k1 k2 k3 -- коригуючі коефіцієнти, що враховують конкурентні переваги.

Ефективність продукції [Еоп(пк)] визначається зіставленням її корисного ефекту за нормативний строк служби (Екнс) із сукупними витратами протягом життєвого циклу (Всжц), тобто

Еоп(ПК) =Екнс/Всжц.

Корисний ефект зазвичай розраховується за одним показником, узятим для оцінки конкурентоспроможності того чи того виду продукції (продуктивність, потужність, енергоємність, калорійність тощо). Зокрема корисний ефект однопараметричних машин за нормативний строк служби рекомендується визначати за формулою

де Тн -- нормативний строк елужби машини, років;

Пгп-- погодинна паспортна продуктивність машини;

Фрчр -- річний фонд часу роботи машини;

k1….kn-- коефіцієнти, що характеризують невідповідність показників якості машини вимогам споживачів.

До показників (коефіцієнтів), що зменшують корисний ефект, належать:

1) коефіцієнт зниження продуктивності машини в міру її техніко-економічного старіння;

2) показники погіршання безвідмовності й ремонтопридатності;

3) показники рівня шуму, вібрації та інші показники ергономічності та екологічності машини;

4) показник організаційно-технічного рівня виробництва в споживачів машини.

Сукупні витрати протягом життєвого циклу однієї машини можна визначити за такою формулою

Де Вмд.нддкр. -- кошторисна вартість маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

Вотпв -- кошторисна вартість організаційно-технологічної підготовки виробництва нової машини;

N1, N2 -- кількість машин, яку передбачається виготовити за даною конструкторською і технологічною документацією (N1 = N2, якщо є тільки один виробник даної машини);

Ввм-- витрати на виробництво машини (без амортизації попередніх витрат);

Ввс-- витрати на впровадження машини в споживача, що включають транспортні витрати та кошторисну вартість будівельно-монтажних і пускових робіт;

Вер-- витрати на експлуатацію, технічне обслуговування та ремонт у t-му році (без амортизації попередніх витрат);

Вдл-- витрати на демонтаж і ліквідацію (реалізацію) елементів основних виробничих фондів (включаючи саму машину), що вибувають з експлуатації у зв'язку з освоєнням і впровадженням нової машини. У процесі розрахунку сукупних витрат за життєвий цикл чинник часу треба враховувати за загальновживаною методикою, викладеною в розділі 8 підручника.

43. Сутність,показники та методи визначення продуктивності праці

Продуктивність праці як економічна категорія представляє собою результативність праці тобто здатність людей виготовляти певну кількість продукції за одиницю часу. Розрізняють продуктивність індивідуальної праці яка відображає затрати лише живої праці працівників і продуктивність суспільної праці , що відображає затрати живої та уречевленої праці

До основних показників визначення рівня продуктивності праці належать:

1)виробіток- показник який показує кількість продукції що вироблена одним працівником за одиницю робочого часу

2)трудомісткість (обернений до виробітку) - показує кількість робочого часу на виробництво одиниці продукції

Залежно від того в яких показниках визначається обсяг виготовленої на п-стві продукції та витрати праці розрізняють 3 основні методи вимірювання і обчислення продуктивності праці а саме:

1) натуральний; 2) вартісний;3) трудовий

1) При натуральному методі розрахунку обсяг виготовленої продукції обчислюють у натуральних вимірниках, його застосовують в одно номенклатурних виробництвах коли п-сво виробляє однорідну або вирівнювану продукцію.

2)При вартісному методі обсяг виготовленої продукції п-ством обчислюють у вартісних вимірниках за товарною, валовою, реалізованою, чистою продукцією. Цей метод застосовується на багато номенклатурних виробництвах а також при складній розгалуженій структурі п-ства.

3)При трудовому методі трудомісткість одиниці продукції визначається як відношення витраченого часу до кількості продукції в натуральному вираженні.

Планування продуктивності праці здійснюється:

1)методом прямого рахунку- передбачає визначення планового рівня продуктивності праці ,шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному вираженні або натуральних одиницях на планову чисельність промислового виробничого персоналу

2)пофакторним методом передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників п-ством різних факторів.

44. Фактори та резерви росту продуктивності праці

фактори зростання продуктивності праці -- це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці.

В практиці господарювання фактори росту продуктивності праці класифікуються на групи:

1)підвищення технічного рівня виробництва: впровадження нових і прогресивних знарядь праці; удосконалення та модернізація устаткування ;комплексна механізація і авторизація виробництва;використання нових видів матеріалів.

2)удосконалення управління організацій виробництва і праці: удосконалення організаційної структури управління п-ств; раціональний розподіл функцій управління;удосконалення організацій виробництва

3)економічна група: удосконалення методів планування виробництва;вдосконалення системи оплати праці;участь працівників у прибутках

4) соціальна група: ств. сприятливого психологічного мікроклімату в колективі; поліпшення системи підготовки,перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу; вдосконалення системи нематеріального стимулювання працівників

5)галузева: поліпшення розміщення п-ства;прискорення освоєння нових виробничих потужностей.

Під резервами росту продуктивності праці розуміють ще не використані але реальні можливості її підвищення які можуть бути вираженні кількісно і реалізовані впродовж певного періоду.

· за місцем виникнення і використання резерви поділяються на:

-народногосподарські ( це резерви які пов'язані зі здійсненням заходів які впливають на підвищення рівн продуктивності праці в усіх галузях матеріального виробництва)

-галузеві (характерні для даної галузі і пов'язані із дією заходів галузевого призначення)

-міжгалузеві (це можливості які ств. одні галузі для росту продуктивності праці в інших суміжних галузях)

-внутрішньовиробничі (це резерви пов'язані із використанням техніки, технології організації виробництва і праці, поліпшення використання робочого часу на окремих п-ствах)

· за часом використання:

-перспективні (можуть бути використаними через тривалий період і як правило пов'язані з удосконаленням техніко-технологічної бази п-ства,організації та управління п-ством)

-поточні (резерви які використовують протягом року )

· за напрямом дії:

- зниження трудомісткості продукції

- поліпшення використання робочого часу

- раціональне розміщення і використання персоналу

45. Економічний зміст,функції та види заробітної плати

Зар.плата - це будь який заробіток обчислений як правило у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу чи надану послугу.

Зар. плата складається із: основної заробітної плати;додаткової зар. плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

· Основна зар. плата залежить від результатів праці працівників п-ства і визначається тарифними ставками відрядними розцінками, посадовими окладами а також надбавками і доплатами у розмірах не вищих за визначених законодавством.

· Додаткова зар. плата в основному залежить від кінцевих результатів діяльності п-ства. До неї відносять премії та інші заохочувальні виплати а також надбавки і доплати які непередбачені чинним законодавством.

· Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагороди за результати роботи за рік, премії за спеціальними положеннями та інші грошові і матеріальні виплати.

В економічній теорії виділяють такі ткі види зар. плати:

-номінальна (це сума грошових коштів яку отр. Працівники за виконання визначеного обсягу робіт відповідно до кількості та якості витраченої ними праці)

- реальна (кількість матеріальних благ і послуг які може придбати працівик за номінальну зар. плату)

Основними функціями зар. плати є:

1. Відтворювальна - передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні який забезпечує нормальне відтворення робочої сили , відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосувати обґрунтовані норми праці

2. Стимулююча- полягає в тому, що можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці.

3. Регулююча- реалізовує загально вживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу,важливістю та складністю трудових завдань.

4. Соціальна - спрямована на забезпечення однакової оплати за однакову роботу , реалізовує принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.

47. Поняття, склад і структура інвестицій

Розвиток підприємства в процесі його функціонування здійснюється як результат його інвестиційної діяльності.

Під інвестиціями, згідно Закону України "Про інвестиційну діяльність", розуміють всі майнові та інтелектуальні цінності, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Юридичні та фізичні особи, які вкладають капітал у будь-яке діло підприємства з ціллю отримання прибутку, називаються інвесторами, тобто суб'єктом інвестиційної діяльності, а сам процес вкладення капіталу -- інвестуванням.

· Залежно від суб'єкта вкладення виділяють державні та приватні інвестиції.

· За об'єктами вкладення коштів виділять реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями мають на увазі вкладення коштів у реальні активи -- як матеріальні, так і нематеріальні. Реальні інвестиції мають за мету оновлення діючих та створення нових матеріальних і нематеріальних ресурсів, а як наслідок -- одержання набагато більшого прибутку. Реальні інвестиції ще називають виробничими; проте в практиці господарювання за ними закріпилась інша назва -- капітальні вкладення.

· Залежно від функціонального призначення капітальні вкладення розрізняють валові та чисті.

Валові капітальні вкладення -- це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте та поширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури.

Чисті капітальні вкладення -- це витрати тільки на поширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури.

Чисті капітальні вкладення розраховуються як різниця валових капітальних вкладень та амортизаційних відрахувань.

Під фінансовими інвестиціями мають на увазі вкладення коштів в різні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільш значну долю займає вкладення коштів у цінні папери.

· Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції.

Зовнішні прямі інвестиції -- це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту.

Закордонні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними.

За чинними на підприємствах системами планування та обліку до складу капітальних вкладень включають:

-вартість будівельно-монтажних робіт;

-вартість усіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю;

-інші капітальні роботи й витрати. До останніх належать: вартість земельних ділянок; роботи із глибокого розвідувального буріння на нафту, газ і термальну воду; проектні роботи; науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що будуються, вартість нетитульних тимчасових споруд, необхідних за будівництва виробничих об'єктів тощо.

Співвідношення між переліченими видами капітальних витрат характеризує елементно-технологічну структуру капітальних вкладень.

48. Планування капіталовкладень

Процес прогнозування (планування) капітальних вкладень на підприємствах охоплює два послідовно здійснювані етапи:

перший -- обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) інвестицій на розрахунковий період (рік, кілька років);

другий -- визначення конкретних джерел їхнього фінансування.

1.Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій.

Масштабність і складність розрахунків на першому етапі залежать від можливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку та на підприємстві:

1) за кількісними та якісними характеристиками попит ринку задовольняється повністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу виробництва певної продукції на відповідному підприємстві;

2) попит на продукцію підприємства постійно зростає, а отже, виробник заінтересований у відповідному збільшенні обсягу виробництва з допомогою введення в дію додаткових виробничих потужностей;

3) має місце різке зменшення попиту ринку на пропоновану для продажу продукцію, через що підприємство мусить модернізувати її або терміново організувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції.

За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. У цьому разі розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівнянням з потребою капіталу для заміни застарілих видів устаткування сучасними досконалішими моделями такого.

Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструкцію або розширення за попередньо розробленим проектом.

Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприємства зумовлює необхідність ретельного складання програми (плану) його технічного переозброєння та реконструкції (розширення). Програма (план) складається звичайно за розділами:

1) зведені техніко-економічні показники;

2) заходи за окремими напрямками техніко-технологічного та організаційного розвитку з визначенням для кожного з них приросту виробничої потужності та інших економічних показників;

3) потреба в устаткуванні (вітчизняне, у тім числі виготовлене власними силами; імпортне; типові вузли для модернізації діючого устаткування).

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом економічної ситуації використовують залежно від стадії планування два методи: перший -- попередньо-приблизних розрахунків (на підставі показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий -- прямих розрахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції або розширення підприємства). За першим методом розрахунки здійснюють у такій послідовності (дані умовні).

Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку й підприємстві зумовлює вже не просто розширене відтворення основних фондів, а потребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. За цим варіантом розрахунки необхідного обсягу капітальних вкладень здійснюють, головне, за схемою другого варіанта. Проте при цьому треба додатково враховувати значні капітальні витрати, зв'язані з маркетинговими дослідженнями і проектуванням нових виробів, які мають за своїми техніко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимоги покупців. За таких умов підприємству слід бути готовим також і до необхідної диверсифікації виробництва, яка може зумовити мобілізацію значних інвестиційних ресурсів.