Економіка підприємства

Джерела фінансування виробничих інвестицій. Для забезпечення ефективної господарської діяльності підприємства важливим є також обґрунтоване визначення конкретних джерел фінансування виробничих інвестицій.

Найпростіше це можна зробити для першого варіанта економічної ситуації . Якщо за певних причин акумульованої суми амортизаційних відрахувань недостатньо для фінансування заміни застарілого устаткування, то для покриття частини, що її бракує, треба використати інші (внутрішні) джерела формування коштів (зокрема оголосити передплату на звичайні та привілейовані акції або залучити частину нерозподіленого прибутку).

Забезпечення фінансування розширеного відтворення основних фондів за другим і третім варіантами економічної ситуації підприємства (істотне збільшення обсягу продукції, що виробляється, або організація виробництва нових видів товарів відповідно до попиту ринку) є складним господарським завданням. Для того, щоб його правильно розв'язати, потрібне глибоке економічне обґрунтування вибору тих чи тих джерел формування необхідних реальних інвестицій (капітальних вкладень).

Зокрема достатньо продуманим має бути рішення про випуск і продаж цінних паперів або використання довгострокового кредиту.

Особливо ретельного обґрунтування потребує клопотання підприємства про надання йому прямої чи непрямої державної субсидії, закордонних інвестицій та створення спільних підприємств, що дають змогу використовувати найновіші технології світового рівня, виробляти конкурентоспроможну на ринку продукцію, підвищувати загальну і фінансову ефективність вітчизняного виробництва, але інколи можуть поставити його в надто велику залежність від іноземного інвестора.

49. Оцінка ефективності інвестицій

Ефективність інвестицій характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигідності того чи того проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.

Офіційна методика оцінювання ефективності (доцільності) капітальних вкладень включає визначення абсолютної і порівняльної ефективності.

При визначенні абсолютної ефективності визначають:

1.Коефіцієнт економічної ефективності інвестицій (Ер):

або

де ?П - приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння, грн.;

зн Св - зменшення собівартості внаслідок вкладення капіталу в основні фонди;

К - загальна сума капіталовкладень, грн.

2.Термін окупності капіталовкладень (Тр), який є обернений до Ер і обчислюється в роках:

Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є кілька інвестиційних проектів (варіантів вирішення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) якогось одного проекту капітальних витрат проти іншого або інших. Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої становить вибір економічно найдоцільнішого проекту капітальних вкладень, здійснюється через обчислення показника так званих зведених витрат Z за формулою

Показник зведених витрат Z:

де Сі - собівартість річного випуску продукції по і-му варіанту капіталовкладень, грн.;

Еn - нормативний коефіцієнт капіталовкладень;

Кі - капіталовкладення по і-му варіанту, грн.

Коефіцієнт приведення капітальних вкладень (б):

,

де Епр - норматив приведення різночасових витрат (ставка дисконту);

t' - кількість років що відділяють затрати і результати даного року від початку розрахункового.

Коомпандування (капітальні вкладення мають місце до розрахункового року)

де, Кt - капітальні витрати у t-ому році їх освоєння, грн.

Т - загальний термін освоєння капіталовкладень, років.

Дисконтування (капітальні вкладення мають місце після розрахункового року):

Абсолютна й порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємозв'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанта капітальних вкладень) базується на зіставленні показників абсолютної їхньої ефективності, а аналіз останньої здійснюється порівнянням нормативних, запланованих чи фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

54. Сутність і завдання фінансової діяльності

Суть фінансової діяльності підприємства полягає у виникненні грошових відносин, пов'язаних з неперервним кругообігом коштів у формах витрачання ресурсів, одержання доходів, їх використання, а також з приводу відносин з постачальниками, покупцями продукції працівниками підприємства, державними органами тощо.

Основні завдання фінансової діяльності:

-вибір форм фінансування та їх оптимальне співвідношення;

-вибір структури капіталу підприємства, напрямів його використання;

-збалансування надходжень та видатків платіжних засобів підприємства у часі;

-збереження своєчасності розрахунків;

-підтримання необхідної ліквідності.

Залежно від джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє.

Інструментом управління фінансами підприємства є фінансовий план.

Ціль фінансового планування полягає в тому, щоб визначити джерела отримання та розміри доходів від усієї господарчої діяльності та інших грошових надходжень, спрямованих на підвищення рівня добробуту власників підприємства та максимізації його ринкової вартості.

Задачі фінансового планування полягають у: забезпеченні необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної та фінансової діяльності; визначенні шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка ступеню раціонального використання; виявленні внутрішньогосподарських резервів збільшення прибутку за рахунок економного використання грошових коштів; установленні раціональних фінансових відносин із бюджетом, банками та контрагентами; дотриманні інтересів акціонерів та інших інвесторів; контролі за фінансовим станом, платоспроможністю та кредитоспроможністю підприємства.

Джерелами розробки фінансового плану є як внутрішня, так і зовнішня інформація. Джерела внутрішньої інформації: генеральна стратегія розвитку підприємства на плановий період; план випуску продукції та її реалізації (товарообігу); план розвитку матеріально-технічної бази підприємства; план по праці та соціальним питанням;

план отримання доходів від усіх видів діяльності; тощо.

Джерела зовнішньої інформації: очікуваний прогноз інфляції; прогноз змін державної політики з питань грошового обігу; прогноз кон'юнктури кредитного ринку; прогноз кон'юнктури фондового ринку; інформація про розвиток страхового ринку; інформація про напрямки розвитку валютного ринку та його державного регулювання; оцінка інвестиційного клімату.

Основними методами фінансового планування є:

метод економічного аналізу; нормативний метод; метод балансових розрахунків; метод грошових потоків; метод багатоваріантних розрахунків; метод економіко-математичного моделювання.

Об'єктом фінансового планування є розробка наступних основних документів:

плану доходів та витрат підприємства;

плану надходження та витрачання грошових коштів;

балансовий план;

план формування та використання фінансових ресурсів.

В процесі фінансового планування здійснюються:

прогнозування фінансових ресурсів діяльності підприємства в плановому періоді, як в цілому, так і за окремими напрямками його діяльності, шляхом оцінки розмірів його доходів та витрат;

-оцінка вартості економічних ресурсів (активів), необхідних підприємству для виконання планів господарчої діяльності та обслуговування виробничого процесу;

-досягнення необхідного рівня платоспроможності та ліквідності підприємства на протязі всього планового періоду.

55. Поняття і види прибутку

Найважливішим критерієм успішної роботи підприємств є їх прибутковість. Підприємства зобов'язані одержувати такі доходи, які не тільки покривають видатки, але й у достатній мірі їх перевищують. Прибуток -- найважливіша економічна категорія, основна стратегічна й найближча ціль підприємства, основна умова функціонування підприємств у ринковій економіці.

Прибуток -- це та частина виручки (доходу), що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

Джерелом формування прибутку є доходи підприємства.

Доходи підприємства поділяють за такими ознаками:

· За характером отримання:

-доходи від звичайної діяльності;

-надзвичайні доходи.

· За видом діяльності:

-доходи від виробничої діяльності;

-доходи від посередницької та торговельної діяльності;

-доходи від інвестиційної діяльності;

-доходи від фінансової діяльності;

-доходи від іншої діяльності.

· За повнотою і місцем відображення:

-бухгалтерські;

-приховані доходи.

Прибуток підприємства характеризує остаточний результат діяльності підприємства, його отримання -- обов'язкова умова розширеного відтворення підприємства, забезпечення самофінансування та зміцнення його конкурентоспроможності на ринку.

Прибуток виконує ряд функцій.

1. Оцінна функція. Прибуток використовується для оцінки ефекту господарської діяльності.

2. Розподільна функція. Прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства (відрахування в бюджет і частка для підприємства).

3. Стимулююча функція. Прибуток є джерело формування різних фондів стимулювання трудового колективу підприємства. Створюється зацікавленість в удосконалюванні й розвитку господарської діяльності для зростання прибутку.

4. Відтворювальна функція. Прибуток - джерело розширеного відтворення фондів підприємства.

Прибуток, як економічний показник, поєднує інтереси держави, підприємства, господарюючого суб'єкта, працівника і власника.

Прибуток, як якісний показник, відображає зміни обсягів господарської діяльності, рівня використання ресурсів, поєднує в собі всі сторони діяльності підприємства.

У процесі керування прибутком використовуються різні ознаки його класифікації.

Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Прибуток" його класифікують за наступними видами діяльності:

Прибуток від звичайної діяльності:

а) прибуток (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

б) інші операційні прибутки (від оренди активів; від операційних курсових різниць; від реалізації оборотних активів);

в) фінансові прибутки (від інвестицій у асоційовані, дочірні та спільні підприємства; дивіденди, відсотки, отримані від фінансових інвестицій);

г) інші прибутки (від реалізації необоротних активів і майнових комплексів; від не операційних курсових різниць).

Надзвичайні прибутки й витрати. Надзвичайною діяльністю (незвичайною) вважається, наприклад, діяльність, пов'язана з усуненням стихійного лиха, пожежі, аварій, тобто яка відрізняється від звичайної діяльності і не є частою або регулярною.

За цією діяльністю підприємство одержує страхове відшкодування в покриття збитків. І при визначені фінансових результатів окремо визначається фінансовий підсумок за надзвичайною діяльністю (прибуток або збиток).

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний (балансовий) прибуток -- це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу.

Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву -- чистий прибуток.

У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаними є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

Валовий прибуток -- це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

Операційний прибуток дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

Інші ознаки класифікації прибутку:

-за методикою оцінки: номінальний та реальний прибуток;

-за метою використання: бухгалтерський і економічний прибуток;

-за розміром: мінімальний, цільовий, максимальний прибуток.

Фактори, що впливають на прибуток. Прибуток від реалізації на виробничому підприємстві залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів.

До внутрішніх відносять: прискорення НТП, рівень господарювання, компетентність керівників, менеджерів, конкурентоспроможність продукції, організація виробництва, праці та ін.

До зовнішніх факторів, які не залежать від діяльності підприємства, відносяться: кон'юнктуру ринку, рівень цін на споживані ресурси, норми амортизації, система оподаткування, вплив світового ринку та ін.

56. Показники оцінки фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства оцінюють за допомогою групи показників:

-показники ліквідності;

-показники платоспроможності;

-показники прибутковості;

-показники ефективності використання активів.

Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок поточних активів.

Коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття) () - це відношення поточних активів до поточних зобов'язань.

де Апот - поточні активи;

Зпот - поточні зобов'язання.

Цей результат співвідноситься з одиницею і показує, скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну гривню грошових зобов'язань.

Платоспроможність підприємства - це здатність виконувати свої коротко та довгострокові зобов'язання за рахунок власних активів. Цей показник вимірює рівень фінансового ризику, тобто імовірність банкруцтва.

Коефіцієнт платоспроможності () обчислюється:

де - власний капітал (статутний фонд);

- загальні зобов'язання підприємства (зобов'язання власникам, акціонерам та зовнішні зобов'язання). Нормативним вважається значення показника 0,5.

Показники прибутковості характеризують ефективність використання всіх видів ресурсів, які забезпечили одержання певного доходу. Виділяють прибутковість інвестицій; прибутковість активів, прибутковість власного капіталу.

Показником прибутковості є рентабельність. Незважаючи на те, що прибуток є найважливішим економічним показником, тільки його суми недостатньо для повної характеристики ефективності роботи підприємства. Необхідно порівняти результати (прибуток) із витратами, ресурсами, що забезпечили отримання прибутку. Результатом такого порівняння будуть показники, рентабельності.

Якщо зіставити прибуток, який міститься в ціні виробу, із собівартістю, то одержимо рентабельність і - го виробу ():

де, - собівартість і - го виробу, грн;

Ці - ціна і - го виробу, грн.

Рентабельність продукції () характеризує ефективність витрат на виробництво і збут та обчислюється:

де, - прибуток від реалізованої продукції;

- собівартість реалізованої продукції.

Рентабельність виробництва може бути загальною() і розрахунковою ():

де, - балансовий прибуток, грн.

- середньорічна вартість основних фондів, грн;

- середньорічні залишки нормованих оборотних коштів, грн;

- чистий прибуток підприємства, грн.

Показники ефективності використання активів характеризують оборотність фіксованих активів. Серед цих показників виділяють фондовіддачу, оборотність основних засобів, оборотність активів.

Оборотність основних засобів обчислюється співвідношенням між обсягом реалізації та фіксованими і нематеріальними активами.

Оборотність активів обчислюється співвідношенням між обсягом реалізації та загальною сумою активів підприємства.

Чим вище є значення цього показника, тим краще використовуються основні і оборотні фонди підприємства.

57. Сутність та види реструктуризації

Спад та кризові явища в економіці посилили негативні процеси, а саме знизили купівельну спроможність і відповідно, попит на товари широкого вжитку. Значна кількість підприємств стала збитковою, неплатоспроможною. В такій ситуації без проведення реструктуризації сподіватись на виживання просто неможливо.

Завдання реструктуризації:

· відновити конкурентоспроможність і платоспроможність підприємства;

· домогтися виживання підприємства.

Реструктуризація на рівні підприємства стосується перебудови всіх сфер його діяльності, починаючи від виробничо-технічних та організаційних систем і завершуючи фінансовими аспектами і проблемами власності. Одним із критеріїв успішності реструктуризації виступає здатність фірми бути прибутковою в новому економічному середовищі.

В цілому будь-яка реструктуризація має забезпечувати в кінцевому випадку платоспроможність підприємств, що обумовлюється зменшенням витрат, підвищенням продуктивності праці, запровадженням нової технології, модернізацією обладнання.

Реструктуризація -- це комплекс реорганізаційних заходів, які мають на меті вихід підприємства з кризи і забезпечення його подальшого розвитку.

Можливі варіанти проведення реструктуризації:

v перепрофілювання підприємств;

v виділення окремих структурних підрозділів для подальшої діяльності;

v виділення окремих структурних підрозділів як нових юридичних осіб;

v злиття двох і більше підприємств з утворенням нової юридичної особи.

Необхідність проведення реструктуризації може визначатися широким колом зовнішніх і внутрішніх причин.

Зовнішні фактори реструктуризації

Ш технологічний прогрес (новітні технології, передові методи комунікації та інформаційного зв'язку; зниження затрат на обробку даних, ефективні транспортні мережі);

Ш міжнародна економічна інтеграція (скорочення торгівельних і митних бар'єрів, більш вільний потік капіталу, підвищення мобільності робочої сили, утворення економічних блоків та союзів, монетарна інтеграція та створення міжнародних валют);

Ш докорінні зміни на ринках розвинутих країнах (уповільнення темпів розвитку цих країн, більш агресивний експорт і пошук додаткових ринків збуту, зменшення ступеня державного регулювання економіки);

Ш зміни соціально-економічних систем (трансформація економічних систем країн Центральної та Східної Європи і Азії, зростання долі приватного сектору);

Ш політика уряду (податкова, кредитна, митна, соціальна, інформаційна).

Внутрішні фактори реструктуризації

Ш незадовільний рівень загального менеджменту (слабка орієнтація на ринок, відсутність стратегії, низька кваліфікація кадрів);

Ш слабкий фінансовий менеджмент з питань: управління грошовими потоками, прийняття інвестиційних рішень, управління затратами;

Ш неконкурентоспроможність продукції (поява нових продуктів і конкурентів, виробництво застарілої продукції, падіння обсягів продажу);

Ш високі затрати (високий рівень точки беззбитковості, високі постійні затрати, високі змінні затрати, високий рівень втрат, висока вартість сервісу);

Ш слабка робота служби маркетингу;

Ш конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів).

Характер та особливості реструктуризаційних процесів значною мірою залежать від виду реструктуризації. Розрізняють наступні види реструктуризації:

Ш залежно від мети змін -- санаційну, адаптаційну, випереджаючу;

Ш залежно від об'єкту зміни -- операційну, фінансову, реструктуризацію власності;

Ш в залежності від тривалості періоду -- оперативну, стратегічну.

В залежності від повноти охоплення проблем підприємства можна стверджувати, що є обмежена (або часткова) і комплексна (або повна) реструктуризації.

Санаційна (відновна) реструктуризація застосовується, коли підприємство знаходиться у передкризовому або кризовому стані і має за мету вийти з нього.

Адаптаційна (прогресивна) -- використовується при відсутності кризи, але при появі негативних тенденцій з метою їх подолання та адаптації підприємства до нових ринкових умов.

В рамках цієї реструктуризації найчастіше запроваджуються:

· просторова диверсифікація -- розвиток нових внутрішніх та зовнішніх ринків;

· продуктова диверсифікація -- розвиток нових продуктів, як споріднених так і відмінних.

Випереджаюча -- має місце в успішних компаніях, які передбачають можливість зміни умов функціонування і прагнуть підсилити свої ключові компетенції та конкурентні переваги.

Операційна -- стосується певної господарської діяльності, результатом якої є прибуток або збитки. Під час її проведення всі дії по узгодженню обсягів продажу, запасів сировини, матеріалів, готової продукції позначаються на зміні структури активів.

Фінансова -- стосується управління пасивами компанії, а саме її заборгованістю.

Реструктуризація власності -- стосується зміни розподілу влади на підставі і участі у власному капіталі.

Оперативна реструктуризація здійснюється в короткому періоді, коли підприємство не може розраховувати на зовнішні джерела фінансової допомоги і вирішує питання підвищення своєї ліквідності за рахунок внутрішніх ресурсів в рамках санаційної реструктуризації. Вона полягає у визначенні головних видів діяльності ринків і компаній, виявленні слабких сторін у здійсненні основних функцій і розробці конкретних пропозицій по їх усуненню з мінімальними витратами і вивільненням зайвих ресурсів.

Стратегічна -- здійснюється в довгостроковому періоді, базується на результатах оперативної реструктуризації і передбачає залучення як внутрішніх так і зовнішніх джерел фінансування в межах адаптаційної та випереджаючої реструктуризації.

58. Характеристика механізму санації

Санація -- це комплекс послідовних взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, соціального характеру, які спрямовані на виведення підприємства із кризи, відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності. Таким чином, санація -- це система заходів щодо запобігання банкрутства фірми, щодо фінансового оздоровлення, відновлення платоспроможності.

Санація підприємства проводиться у зв'язку із:

· забезпеченням подальшого розвитку пріоритетних галузей економіки;

· галузевою або міжгалузевою переорієнтацією діяльності підприємства;

· здійсненням антимонопольних заходів;

· в інших випадках з ініціативи органу, уповноваженого управляти державним майном.

Для проведення санації створюється комісія, якій підприємство у визначені терміни готує і подає такі документи:

1. Бухгалтерський звіт.

2. Документацію про результати інвентаризації.

3. Акт оцінки вартості майна підприємства.

4. Відомість розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв.

5. Відомість розрахунку вартості машин, обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, а також нематеріальних активів.

6. Відомість розрахунку відновної вартості незавершеного будівництва.

7. Відомість розрахунку засобів оборотних засобів.

8. Розшифровку дебіторської і кредиторської заборгованості.

9. Довідку з банку про наявність рахунків.

10. Аналіз ринків збуту та конкурентоспроможності продукції.

На основі поданих матеріалів комісія проводить аналіз фінансово-господарського стану підприємства, в результаті якого подаються висновки та пропозиції щодо рішення про проведення санації підприємства.

Одним із етапів класичної моделі санації є формування її бізнес плану, який містить наступні розділи:

- характеристика фінансового стану підприємства;

- обґрунтування варіанту санації;

- заходи по фінансовому оздоровленню;

- маркетингова, виробнича діяльність підприємства; фінансовий план;

- обґрунтування антиризикових заходів;

- принципово важливим розділом є характеристика системи санаційних заходів щодо відновлення платоспроможності боржника.

Таким чином, санація підприємств може здійснюватися одним із вище наведених шляхів:

Ш погашення боргів підприємства;

Ш злиття збиткових підприємств з фінансово-міцними підприємствами;

Ш переоформлення короткотермінових кредитів у довго термінові;

Ш випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації фінансових ресурсів;

Ш перетворення підприємства -- боржника у інше підприємство, в тому числі засноване на колективній чи інших формах власності.

В проведенні санаційних заходів окремі підприємства спираються на державну фінансову підтримку, яка може надаватись тільки після державної експертизи санаційних проектів, після техніко-економічного обґрунтування санації.

59. Суть банкрутства та основні чинники, що його спричиняють

В наш час про банкрутство вітчизняних підприємств приходиться говорити не тільки теоретично. Дане явище все більше має місце на практиці в зв'язку з кризовим станом економіки держави. Ринкова економіка господарювання офіційно визнає банкрутство як економічне явище.

Згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"' від 30.06.1999 року банкрутство -- це визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури (шляхом розпродажу свого майна).

Іншими словами банкрутство -- це неможливість для деяких осіб виконати після встановленого терміну взяті на себе зобов'язання перед кредиторами, особливо грошові.

Причини банкрутства поділяють на фактори зовнішнього та внутрішнього впливу.

Зовнішні фактори впливу: недосконалість законодавчої системи; високий рівень інфляції; кризові явища в інвестиційній політиці; необґрунтована економічна політика уряду; політична нестабільність суспільства; неефективне використання іноземних інвестицій.

Внутрішні фактори впливу: недосконалість системи стратегічного планування; невміле використання форм, методів управління; недосконалість механізму ціноутворення; недостатній рівень організації виробництва;низький технічний рівень виробництва; прорахунки в організації праці (утримання зайвих робочих місць); збільшення кредиторської і дебіторської заборгованості.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що неплатоспроможність прогресує на фоні загальної нестабільності. Таким чином, сигнали, які попереджають про наближення банкрутства можна поділити на 2 групи.

Перша група характеризується симптомами, які констатують тотальну заборгованість підприємства, що в подальшому веде до повної неплатоспроможності.

Друга група симптомів характеризується зменшенням попиту на продукцію і в зв'язку з цим іде зменшення обсягів реалізації продукції, зниження прибутку і рівня рентабельності, збільшення кредиторської заборгованості, неефективне використання ресурсів, що обумовлює ріст витрат на виробництво, труднощі з готівкою.

Суб'єктами банкрутства згідно закону є юридичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, юридичні особи -- підприємства, які є об'єктами права державної власності, фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності.

Кредитором згідно закону є юридична, або фізична особа, яка має підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю справляння податків і зборів.

Боржник може звернутися до арбітражного суду і порушити справу про банкрутство з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності, або загрози такої неспроможності.

В процесі діагностики економічного стану і оцінки перспектив розвитку підприємства важливо враховувати три основні стадії погіршення економічного стану:

1. прихована стадія банкрутства;

2. фінансова нестійкість;

3. явне банкрутство.

Прихована стадія банкрутства характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють, авторитет підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців.

Фінансова нестійкість відрізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів. При цьому керівництву слід зважувати на такі ознаки:

Ш затримка з наданням звітності і зниженням її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фінансових служб підприємства, яка стає причиною недостатнього рівня економічного аналізу;

Ш різкі зміни структури балансу і фінансових результатів;

Ш підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.

Явне банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідповідність грошових потоків і зовнішні конфлікти з партнерами. Об'єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутства.

В окремих випадках можна говорити про штучне банкрутство, яке пов'язано із порушенням і до того недосконалістю існуючого законодавства.

Штучне банкрутство -- це ще один аспект реструктуризації.

Ініціатором порушення справи про банкрутство може бути кредитор і боржник. Метою боржника (якщо не брати до уваги випадки умисного банкрутства) повинно бути позбавлення від старих боргів і нове життя -- адже підприємство вільне від боргів, особливо з відомим ім'ям, має більше шансів знайти інвесторів, ніж обтяжене боргами.

60. Порядок та форми ліквідації підприємства

Ліквідація -- це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного арбітражним судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Припинення за юридичними підставами може бути двох видів:

1. добровільним;

2. примусовим.

Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини.

Примусово діяльність підприємства припиняється на підставі рішення арбітражного суду про визнання його банкрутом.

З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом розпочинається ліквідаційна процедура:

Ш підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

Ш строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;

Ш припинення нарахування неустойки, процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

Ш відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

Ш скасовується арешт накладений на майно боржника, визнаного банкрутом чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

Ш вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

З початком ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління підприємства-банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, керівник підприємства-банкрута звільняється з роботи у зв'язку із банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняється повноваження власника майна банкрута.

Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатора та членів ліквідаційної комісії.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності -- також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, Державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Дії ліквідатора можуть бути оскаржені до арбітражного суду власником майна банкрута, особою, яка відповідає за зобов'язання банкрута, кожним кредитором окремо, або комітетом кредиторів, особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.

Задоволення претензій здійснюється у такій черговості:

o покриваються витрати, пов'язані з веденням справи в суді;

o витрати, понесені ліквідаційною комісією з приводу утримання і збереження майнових активів;

o зобов'язання щодо працівників підприємства (крім акцій і внесків у статутний фонд);

o розрахунки з державним, місцевим бюджетами, страховими фондами; кредиторам, де не було застави;

o вимоги членів трудового колективу (акції);

o вільні кошти (позабюджетний фонд).

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, то він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише в разі, якщо в неї залишилось майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством.

Наслідками ліквідації є:

v припинення діяльності підприємства;

v терміни боргових зобов'язань вважаються такими, що минули;

v право розпоряджання майном переходить до ліквідаційної комісії;

v припиняється нарахування пені і відсотків.

Основними формами ліквідації підприємства є: аукціон; тендер; конкурс; викуп одним або кількома покупцями розподіл між кредиторами.

Размещено на Allbest.ru