Аналіз продуктивності праці на підприємстві (на прикладі ВАТ "Техмашсервіс")

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна усувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто не порівняльні у зв'язку з різним ступенем їх обґрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.*[4; c.385-386]

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.

2.3 Фактори продуктивності праці

З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

матеріально-технічні;

організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.*[2; c.198]

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва - засоби виробництва, працю, його організацію та управління.

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:

впровадження комплексної механізації та автоматизації;

удосконалення технології виробництва;

хімізація виробництва;

зростання рівня електроозброєності.*[4; c.387]

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах - транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо.

Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах у загальній кількості робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і автоматизацією допоміжних робіт(подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.*[8; c.156-158]

Модернізація тісно пов'язана з реконструкцією діючих підприємств.

Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка включає технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні, ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання та інші, надміцні матеріали тощо.

Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їхньої ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на ринку.

Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки, велике значення має максимальне використання діючих потужностей.

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:

екстенсивним - збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо.

інтенсивним - поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.* 6; c.295-296

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було.

Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу. рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40%. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48%, а в будівництві досяг 61%.*[8; c.159-160]

Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці.

У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відігравати фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво невикористані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції. у тому числі й міжнародні.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як в цілому по економіці. так і на окремому виробництві.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєність праці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.

Енергоозброєність праці - споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність - це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності ворітників або працівників.

Фондовіддача - загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної(без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів 6.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма:

(2.3)

де Пп - продуктивність праці;

Фо- фондоозброєність

Фв- фондовіддача.

Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт (виробництва)- Км.р (в) і праці - Км.п* 4; c.387-388

Км.р(в)= (2.4)

або (2.5)

де Qm- обсяг робіт, виконаний механізованим способом;

Q- загальний обсяг робіт;

Чм- чисельність робітників, зайнятих механізованою працею;

Ч- загальна чисельність, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

Чм_і- чисельність робітників, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

І- величина, яка характеризує відношення часу механізованих процесів до загального часу виконання операції.*[4; 388]

Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники.

Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використаного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);

удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці(впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.*[1; c.306-308]

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:

приватизація державної власності;

розвиток середнього і малого підприємництва;

надання повної економічної свободи державним підприємствам;

диверсифікація виробництва;

залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;

розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо.*[4; c.389]

Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.



2.4 Аналіз зарубіжного досвіду вимірювання продуктивності праці

Вимірювання продуктивності в обробній промисловості. В обробній промисловості зарубіжних країн, як правило, вимірюють сукупну та часткову продуктивність. Сукупна продуктивність залежно від поставлених цілей вимірюється на основі валового обсягу виробництва (товарна продукція) або на основі доданої вартості, які зіставляються із валовими витратами.

Часткова продуктивність вимірюється відношенням валового обсягу виробництва чи обсягу доданої вартості до чисельності працівників (робітників) або до відпрацьованих ними людино-годин.

На підприємствах і фірмах зарубіжних країн вимірюють продуктивність праці допоміжних робітників. Так, наприклад, продуктивність праці транспортних робітників, робітників з обслуговування й ремонту обладнання визначається за такою формулою:

Економічний сенс цього рівняння полягає в тому, що воно визначає, скільки відпрацьованих людино-годин допоміжними робітниками припадає на одну відпрацьовану людино-годину основними робітниками.

Вимірювання продуктивності у сфері послуг. Основна складність у визначенні продуктивності працівників, зайнятих у сфері обслуговування, як відзначають спеціалісти, полягає у вимірюванні обсягів продукції та в приведенні різних витрат до загального знаменника.

Практика свідчить, що дохід, отриманий у сфері послуг за певний період часу, є найоптимальнішим вимірником виходу продукції. У вартісному виразі цей дохід визначається обсягом оплачених послуг. При цьому, природно, визначається і величина виробничих витрат.

Вартісний метод обчислення виходу продукції здійснюється на основі розрахунку поопераційних витрат.

Цей метод передбачає:

· встановлення нормативів часу для трудових операцій. Всі основні операції або робочі рухи вимірюються за допомогою секундомірів або знімаються на відеоплівку;

· проведення хронометражу, спрямованого на визначення тривалості елементів трудового процесу;

· вибіркове вивчення трудових операцій, метою якого є оптимізація обсягу інформації, яка накопичується в процесі дослідження.

Вибір трудових ресурсів операцій здійснюється за методом випадкових вибірок з подальшою перевіркою на ступінь їх репрезантивності щодо всього виробничого процесу.

Обсяг послуг адміністративного закладу визначається шляхом підрахування кількості відповідей в аркушах, взятих інтерв'ю, віддрукованих сторінок, заповнених бланків і т. д.

Рівень продуктивності кожного виду діяльності може бути визначено відсотковим відношенням часу, витраченого на корисну та зайву працю.

У банках продуктивність може бути визначено на основі функціонального підходу, який передбачає часову оцінку виконуваних функцій. Наприклад, вимірюється тривалість часу, необхідного на виконання функції «обробка акредитива».

Витрати часу на окремі функції фіксуються в спеціальній формі для вимірювання продуктивності. У цій формі є графа, де вказується середня кількість планових годин, необхідних для виконання певного обсягу функцій.

У банках застосовується також система вимірювання продуктивності за секціями. Сутність її полягає в тому, що обсяг робіт певної секції зіставляється з кількістю її працівників. При цьому може бути використано як натуральний метод вимірювання продуктивності, так і трудовий. За натуральним методом визначається, наприклад, кількість оброблених чеків або кількість угод, що припадає на одного працівника. За трудовим методом обсяг банківських робіт визначається в нормо-годинах і відноситься до кількості відпрацьованих людино-годин.

Індивідуальну продуктивність службовців банку може бути визначено на основі виробничих операцій, відношенням фактично витраченого часу на їх виконання до нормативного. Наприклад, на виконання виробничої операції з оброблення заявки на страховку за нормою потрібно 12 хв., а фактично вона виконується за 14 хвилин. Отже, фактична тривалість виконання цієї операції на 16,7% перевищує її нормативну величину Це свідчить про недостатню кваліфікацію виконавця робіт або про надмірну напруженість норми часу.

Для супермаркетів та універмагів показником продуктивності може бути оборот капіталу або обсяг продаж з 1 м2 площі за одиницю часу (день, місяць, квартал, рік). Доцільно також визначати за одиницю часу обсяг продажів, що припадає на одного працівника.

Оцінювання продуктивності державної адміністрації та націоналізованого сектору. У зарубіжних країнах на соціально-економічний розвиток значно впливає діяльність державних службовців, чисельність яких неухильно зростає. Так, у США кожен сьомий із числа зайнятих - державний службовець. Це зумовлює необхідність вимірювання продуктивності в державних установах. При цьому методика вимірювання продуктивності в державному секторі, як правило, збігається з методикою вимірювання продуктивності у виробничій сфері. На підприємствах вихід продукції визначається обсягом продажів продукції, який зіставляється із витратами, що були спрямовані на її виготовлення та реалізацію. Тобто, збільшення обсягу продажів і зменшення витрат виробничих підприємств спрямовані на досягнення досить конкретної мети - максимально задовольнити потреби ринку. Саме досягнення цієї мети забезпечує їх комерційний успіх і процвітання.

У той же час, у державній установі вихід її «продукції» не завжди сприяє досягненню поставленої мети. Коли, наприклад, кінцевий результат діяльності державної установи зіставляється з її витратами, то в цьому разі характеризується її внутрішній коефіцієнт корисної дії (ККД). Однак державні установи своєю діяльністю повинні позитивно впливати на роботу своїх клієнтів. А це характеризує їх зовнішню продуктивність.

Наприклад, коли урядове агентство навчає безробітних, щоб допомогти знайти їм роботу, то кількість людей, підготовлених одним викладачем, є внутрішньою мірою продуктивності (ККД). Та частина навчених, яка зуміла знайти роботу в результаті такого навчання, - це показник зовнішньої продуктивності. Цей показник може визначатись відношенням кількості підготовлених, що знайшли роботу, до кількості всіх підготовлених.

Отже, щоб визначити рівень продуктивності в державних установах, потрібно віднайти такі показники їх діяльності, які б найточніше відображали результати їх роботи і величини яких можна було б зіставити на певних відрізках часу.

При цьому доцільно, щоб показники вимірювання продуктивності мали вихідні дані в існуючій статистичній звітності.

Для різних державних установ показники «виходу продукції» мають різноманітний характер. Такими показниками можуть бути: зареєстрований торговельний знак, кількість здійснених метеоспостережень, кількість квадратних метрів прибраної площі, обсяг виробленої електроенергії, кількість навченого персоналу і т. д. При цьому обсяги випуску продукції коливаються в межах від кількох сотень одиниць до мільйонів на рік (наприклад, доставка пошти). Нерідко показники діяльності державних установ базуються на основі оплаченого часу їх працівників і зіставляються за певний період часу (година, день, місяць, рік).

У США продуктивність у державному секторі вимірюється за двадцятьма вісьмома видами діяльності, як-от: бібліотечна сфера, матеріально-технічне постачання, фінанси та бухгалтерський облік, виробництво електроенергії, послуги пошти та ін.

У той же час, продуктивність у державних установах західних країн вимірюється здебільшого під час виконання внутрішніх виробничих операцій. Показники «внутрішньої» продуктивності державних установ використовуються для:

· визначення мети діяльності спеціалізованого урядового агентства;

· оцінки ресурсів;

· обґрунтування бюджету;

· розроблення необхідних організаційних змін та ініціатив керівництва;

· оперативного контролю.

Як впливає оцінка продуктивності на показники роботи державної установи, можна показати на такому прикладі. Управління США із соціального забезпечення відповідає за встановлення та виплату допомог. З часовим бюджетом 82 тис. людино-років та адміністративно-фінансовим кошторисом 3500 млн. дол. навіть незначна зміна в рівні продуктивності веде до різких змін соціально-економічного становища співробітників цієї установи. У 1983 фінансовому році було встановлено, що за останні 5 років продуктивність підвищилась на 6,6%, що рівнозначно скороченню 5700 робочих місць.

Зазначимо, що в цій установі 90% статей соціального забезпечення і 68% різноманітних послуг охоплено системою вимірювання продуктивності.

По суті, регулярна оцінка продуктивності, що здійснюється в цій установі США, є складовою управління соціальним забезпеченням. Необхідно зауважити, що визначення майбутніх заробітків персоналу та робочого навантаження на кожного члена колективу в будь-якій організації може бути визначено тільки на основі прогнозних оцінок щодо динаміки продуктивності. Обґрунтування бюджету також здійснюється з урахуванням темпів зростання продуктивності.

Продуктивність аналізується як складова виконання бюджету, а ресурси підлягають повторному перерозподілу, якщо запрограмовані показники продуктивності не досягнуті. Показники продуктивності використовуються для контролю та управління діяльністю периферійних відділень державних установ і для порівняння рівнів їх продуктивності.

Отже, можна сказати, що різні підходи до визначення продуктивності в різних секторах економіки можна резюмувати так.

· У капіталоінтенсивних галузях і підприємствах підвищення продуктивності часто веде до зниження потреби в робочому часі і може бути генеровано додатковим припливом основного капіталу, а не праці. І в цих випадках може бути достатнім вимірювання продуктивності лише на основі показників використання капіталу (продуктивність капіталу).

· У трудоінтенсивних галузях підвищення продуктивності не впливає на рівень потреб в основному капіталі. Тому в таких ситуаціях досить визначати тільки продуктивність живої праці. Виробіток на одну людину або за одну робочу годину є оптимальним показником вимірювання продуктивності для більшості галузей економіки, за винятком небагатьох капіталоінтенсивних галузей, тому що вартість трудових витрат, як правило, перевищує вартість капітальних витрат.

У більшості промислово розвинутих країн частка праці в чистому національному доході становить 80%.



Розділ 3. Розробка заходів з підвищення продуктивності

3.1 Вибір та обґрунтування заходів з підвищення ефективності виробництва

Розвиток ринкових відносин в Україні потребує ефективності підвищення господарювання. Але за роки незалежності показники ефективності в країні значно погіршили: зменшилися обсяги виробництва, знизилась його рентабельність. Усе це є наслідком занедбання економічної роботи на підприємстві. У роки економічної кризи більшість підприємств намагалися досягти збільшення прибутків не з допомогою ретельного економічного розрахунку, зниження собівартості продукції, а постійним підвищенням цін на свою продукцію.

Подоланням кризи в економіці не можливі на відсталій технічній базі, тому що основа ринкових відносин є конкурентна боротьба, і в ній перемагає не той, хто знизить витрати і запропонує нижчі ціни, а той хто випускає якісну продукцію, а цього можна досягти тільки, застосуванням нових технологій.*[4; c.391]

У реалізації цілей стратегічного плану підприємства особлива роль належить плану технічного і організаційного розвитку - плану підвищення ефективності виробництва. Для того, щоб успішно функціонувати в умовах конкурентної боротьби, підприємство в своїй діяльності повинне орієнтуватися, на потреби ринку (ціни, витрати, кількість продукції, що випускається) і на реалізацію досягнень науково - технічної революції.

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства розробляють і впроваджують програму управління продуктивності, яка включає в себе наступні етапи:

1. Вимірювання і оцінка досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема;

2. Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки;

3. Розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен включати конкретні терміни і заходи по їх реалізації, передбачати фіксування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначати відповідних виконавців;

4. Розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

5. Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулюванням їх виконання;

6. Вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів на

зростання продуктивності праці.

Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству і в цілому за окремими видами праці зокрема - вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми.

Щоб виміряти продуктивність праці потрібно зіставити кількість виробленої продукції із витратами на їх виготовлення. Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема, з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці. Для пошуку резервів продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, слід забезпечити узгодження цілей та завдань програми.

Розробка системи мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми.

Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових станах.

В процесі контролю порівнюються фактичні і задачі показники продуктивності праці, визначається масштаб допустимих відхилень.

Вимірювання й оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Визначивши найефективніші напрямки роботи по підвищенню продуктивності, слід прийняти відповідні мотивуючі рішення і в наступному періоді зосередити увагу саме на цих напрямах.*[1; c.311-313]

В ринкових умовах важливу роль для зростання продуктивності праці має максимальне використання діючих потужностей. Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямками:

- екстенсивним - збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дії невикористованого устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту і інше;

- інтенсивний - поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідні інвестиції на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Матеріально - технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці. Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєність праці визначається відношення кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньо облікової чисельності робітників.

Електроозброєність праці - споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність - це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньо облікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача - загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів.*[6; c.299-300]

Визначається відношення річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів.

Велике значення для підвищення продуктивності праці на підприємстві «Техмашсервіс» мають організаційно - економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До таких факторів належать:

- удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організаційно-виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємстві;

- удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

- удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

Як складову частину підвищення ефективності виробництва підприємства «Техмашсервіс» в умовах ринкової економіки використовують підвищення продуктивності праці. Підприємства самі планують продуктивність праці і визначають її рівень, забезпечуючи при цьому випередження росту продуктивності праці у порівнянні з ростом середньої заробітної плати та фондоозброєності праці. Факторами росту продуктивності праці є умови, за яких можливе її підвищення. До них належать організаційні, соціальні, матеріально-технічні, економічні, природні та інші.

Зниження собівартості продукції є одним з способів стабілізації економічного та фінансового стану підприємства. Товаровиробник повинен прагнути до скорочення витрат виробництва постійно, а не лише тоді, коли потрапляє у складне фінансово-економічне становище, бо низька індивідуальна собівартість забезпечуватиме підприємству додатковий прибуток, розміри якого будуть тим більшими, чим меншою буде індивідуальна собівартість продукції порівняно з суспільною.

Отже, збільшення величини прибутку є важливішим завданням підприємства в умовах ринкової економіки. На величину прибутку впливає коливання цін навколо вартості продукції. Якщо на ринку попит споживачів дорівнює пропозиції продавців, то ціна встановлюється на рівні вартості продукції і підприємець одержить прибуток, котрий дорівнює величині створеної додаткової вартості. Коли попит буде більшим за пропозицію, то ціни на продукцію будуть вищими за її вартість і відповідно прибуток перевищує величину додаткової вартості. У протилежному випадку прибуток буде меншим ніж додаткова вартість, бо ціна буде нижчою за вартість продукції.

3.2 Оцінка ефективності запропонованих заходів щодо підвищення продуктивності праці

Планування на підприємстві «Техмашсервіс» здійснюється у вигляді «Плану номенклатурних заходів з покращення умов праці», який розробляється на 1 рік. До номенклатурних заходів відносяться: модернізація технічного, транспортного та іншого обладнання, нанесення на виробниче обладнання опізнавальної окраски та знаків безпеки, перепланування розміщення виробничого обладнання з метою забезпечення безпеки працівників.

Заходи Плану розроблені на основі аналізу причин звільнення з підприємства за власним бажанням, такі як:

- порушення технологічного процесу;

- порушення норм та правил безпеки праці;

- незадовільна організація виробничих робіт.

Як бачимо більшість причин мають технічний характер, які потребують значних капітальних затрат.

Необхідно зазначити, що економічна та соціальна ефективність заходів з покращення умов праці, в основному, проявляється не одразу, і в цьому її особливість.

Таким чином, необхідність розробки плану очевидна та реалізується:

1) виконанням вимог діючого законодавства;

2) високою соціальною та слідкуючою за нею економічною значимістю покращення умов праці та зниження коефіцієнту звільнення з підприємства.

Система основних заходів об'єднує роботи за наступним напрямком:

- збільшення об'єму прибутку за рахунок збільшення продуктивності праці, пов'язаною з покращенням умов праці;

- зниження кількості утрат, пов'язаних за рахунок зменшення плинності кадрів за причиною покращення умов праці.

Фінансові затрати на реалізацію Плану здійснюються власниками підприємства «Техмашсервіс». Гроші вносяться на наступні заходи у відповідному розмірі:

- модернізація технічного, транспортного та іншого обладнання - 3400,0 тис. грн.;

- нанесення на виробниче обладнання опізнавальної окраски та знаків безпеки - 45,0 тис. грн.;

- перепланування розміщення виробничого обладнання з метою забезпечення безпеки працівників - 80,5 тис. грн.

Всього на реалізацію заходів буде потрачено - 3525,5 тис. грн.

Внаслідок успішної реалізації Плану відбудеться:

- зниження коефіцієнту плинності кадрів;

- збільшення кількості працівників на підприємстві;

- збільшення об'єму прибутку.

Середньооблікова чисельність працівників у 2009 - 573 чол.

Планується СОЧ (за рахунок збільшення прийнятих на роботу нових працівників) у 2010 - 633 чол.

КП _пл. (2009) = 2,0%

Запланований КП_пл. (2010) = • 100 = 0,31%.

Якщо у 2010р. СОЧ збільшується - зростає й об'єм виробництва, об'єм реалізації 2010 - 96644 тис. грн.

За рахунок збільшення об'єму реалізації продуктивність праці зросте:

у 2009 ПП - 116,3 тис. грн.

у 2010 ПП = ? 153 тис.грн.

Зростає й прибуток від реалізації продукції від 3412 тис.грн. до 3448,7 тис.грн.

Тобто загальна ефективність від впроваджених заходів буде складати - 3448,7/3525,5 ? 0,97

Таким чином, термін окупності буде становити приблизно 1,1 рік.



Висновки

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Саме підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товарів, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється в одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється в одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення затрат живої і уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку. Тому й основною метою даної курсової роботи було дослідження питання аналізу продуктивності праці на конкретному підприємстві.

В першому розділі роботи був проведений аналіз операційної функції підприємства та ефективності використання можливих ресурсів на підприємстві, який складався з:

- загального аналізу основних техніко-економічних показників діяльності підприємства, внаслідок чого було з'ясовано, що підприємство «Техмашсервіс» є прибуткове, внаслідок збільшення обсягу виробництва, збільшення собівартості та інших факторів, що впливають на прибуток підприємства;

- аналізу та оцінки забезпеченості та структури кадрів на підприємстві. Було визначено, що питома вага робітників збільшилася на 0,4% проти минулого періоду або на 51 особу. А завдяки підвищенню питомої ваги основних робітників у загальній їх чисельності продуктивність праці одного основного робітника збільшилась на 0,73%;

- аналізу рівня та динаміки продуктивності праці на підприємстві. Розраховані дані показали, що питома трудомісткість знизилась проти минулого періоду на 40,3% (100 - 59,7) за плану 12,7% (100 - 87,3). За рахунок цього фактора було в основному забезпечене зростання годинної продуктивності праці, яка залежить від рівня трудових затрат і виконання норм;

- факторного аналізу продуктивності праці. Розрахунки показали, що за планування й організації виробництва необхідно обов'язково враховувати можливості із цілоденними, внутрішньозмінними, невиробничими втратами робочого часу;

- аналізу економічної ефективності використання праці на підприємстві «Техмашсервіс». В ході проведення аналізу було визначено, що рівень рентабельності на підприємстві становить 7,37% і характеризує рівень ефективності спожитих основних і оборотних фондів та праці. Збільшення суми прибутку, що припадає на одиницю (1 грн) середньорічної вартості основних виробничих фондів, та підвищення рівня їх рентабельності є основним завданням даного підприємства у ринкових умовах господарювання.

В другому розділі роботи розглянуті такі питання: сутність поняття “продуктивність”; показники і методи вимірювання продуктивності; фактори продуктивності праці, - завдяки яких було з'ясовано, що продуктивність праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії. А важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки. Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні її економічного змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі.

В третьому розділі було проведено розробку заходів з підвищення продуктивності праці на підприємстві «Техмашсервіс» - факторами росту продуктивності праці є умови, за яких можливе її підвищення. До них належать організаційні, соціальні, матеріально-технічні, економічні, природні та інші. Зниження собівартості продукції є одним з способів стабілізації економічного та фінансового стану даного підприємства.

Отже, якщо розглянуте підприємство буде реалізовувати розроблені цілі і методи стратегічного плану по підвищенню продуктивності праці, то в подальшому періоді воно стане ще більш прибутковим, але для цього необхідно керівництву прикласти всі можливі зусилля та проконтролювати своїх підлеглих.



Перелік використаної літератури

1. Адамчук В.В., Романов О.В., Сорокина М.Е. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 407 с.

2. Богатыренко 3. С. Выявление и оценка резервов роста производительности труда на промышленных предприятиях (объединениях). - М.: Экономика, 2000. - 326.

3. Грищенко О.В. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия// Финансы, 2003, №3, стр.41-46.

4. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. - К.: Знання, 2006. - 559с.

5. Донскова С.В., Куламзина Е.Ю., Мячин М.В. Механизм оценки и прогнозирования хозяйственной деятельности предприятия// Промышленность. - 2006. -№4, с.14-17.

6. Житна У. П., Нескреба А.М. “Еконономічний аналіз господарської діяльності підприємств”, Навч. посібник: Пер. з рос. - Віща шк.,2002. -493 с.

7. Колот А. М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення. - К., 2003. - 326.

8. Лєбкович О.В. Узагальнення поняття трудового потенціалу як соціально-економічної категорії // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємство. - 2005. - №4. - С. 156-160.

9. Показники ефективності виробництва ЗАТ «Техмашсервіс» за 2008 та 2009 роки//Виробництво. - 2010. - №3, с.2-25.



Додаток А

Модель пастки низької продуктивності

Рисунок А1. Модель “пастки” низької продуктивності*[7; c.66]



Додаток Б

Методи вимірювання продуктивності праці

Рисунок Б1. Методи вимірювання продуктивності*[8; c.158]



Додаток В

Дані для аналізу продуктивності праці

Таблиця В1. Дані для аналізу продуктивності праці*[9; c.21]

№	Показник	Умовні позн.	Минулий період	Звітний період	Відхилення від плану (+,-)
				за планом	факт.	абсол.	%
1.	Товарна продукція, тис. грн..	ТП	35597	45597	66644	+21047	+46,2
2.	Чисельність працівників, осіб	ЧП	520	540	573	+33	+6,1
3.	З них робітників	ЧР	479	520	530	+10	+9,1
4.	Питома вага робітників у загальній чисельності працівників,%	ПВр	92,1	96,3	92,5	-3,8	-3,9
4а	Кількість відпрацьованих робітниками, люд.-днів. тис.	ЛДр	221,0	219,0	201,2	-17,8	-8,1
4б	Людино-годин, тис.	ЛТр	980,0	1096,0	1096,2	+0,2	0,02
5.	Кількість днів відпрацьованих одним робітником (ряд 4а:ряд3)	Д	219	219	218	-1	0,46
6.	Тривалість робочого дня, год.	Тз	7,9	8,0	7,9	-0,1	1,3
7.	Середня кількість годин, відпрацьованих одним робітником (р.4б:р.3)100)	Гз	2045,93	2107,69	2068,3	-39,4	-1,9
8.	Середня продуктивність праці одного робітника (р1:р3)грн..	РВр	74,32	87,69	125,74	+38,05	+43,4
9.	Середня продуктивність праці одного робітника (р1:р4а), грн..	ДВр	161,07	208,21	331,23	+ 23,02	+59,1
10	Середня продуктивність праці одного робітника (р1:р4б), грн.	ГВр	36,32	41,60	60,80	+19,2	+46,2

Размещено на Allbest.ru