Економічна діагностика діяльності Дослідно-експериментального заводу УкрНДІВЕ

2. Хороша репутація у покупців

3. Розробка нових видів продукції для виходу на нові ринки

4. Високий рівень якості продукції

5.Низький рівень плинності висококваліфікованих спеціалістів

Слабкі сторони підприємства

1. Наявність небезпечного виробництва

2. Низький рівень технічного оновлення устаткування

3. Недоцільність відділів за чисельністю і результативністю

4. Недостатнє фінансування маркетингу

5. Відсутність власної збутової мережі

При проведені SWOT-аналізу була виявлена взаємодія зовнішнього середовища заводу й його внутрішніх факторів, за якими можна зробити наступні висновки:

1. Була виявлена позитивна взаємодія розробки нових видів продукції для виходу на нові ринку збуту й розвитку економіки країни. Хоча це є непевним, бо в Україні економіка дуже заполітизована й роботи якісь прогнози неможливо. Однак, тенденції останнього часу позитивно впливають на діяльність заводу по розробці нових видів продукції. Крім того, успіхи у зовнішній політиці відкривають можливості для виходу заводу зі своєю унікальною продукцією на зовнішні ринки. Саме у цих напрямках керівництву заводу треба докласти максимум зусиль, бо саме вони можуть вивести завод, його фінансовий стан на значно вищий рівень.

2. Інший напрям, якому треба уділити увагу - це взаємодія слабких сторін підприємства й зовнішніх загроз. Це недостатнє фінансування маркетингу й високий рівень інфляції, відсутність власної збутової мережі й технічні відкриття в інших країнах. Високий рівень інфляції не дає змогу підприємству вкладати гроші в маркетинг, бо їх треба швидко вкладати на розвиток самого підприємства, щоб воно не збанкрутувало. Це призводить до того, що недостатньо уваги приділяється маркетингу, що не дає змогу розширити об'єми реалізації. А відсутність власної збутової мережі призводить до того, що заводу приходиться проникати на ринки збуту, а технічні відкриття в інших країнах не дають змогу це зробити, бо ринки (потреби споживачів) постійно змінюються. Ці дві негативні тенденції є взаємопов'язаними. Керівництву заводи треба приділяти особливу увагу розвитку власних ринків збуту, орієнтуватися на зовнішні ринки, на його потреби, бо унікальність продукції дає цьому змогу, й треба приділити увагу маркетингу, щоб споживачі були більш інформовані про цей завод, про його діяльність.

3. Негативним також є вплив несприятливої політики уряду на високий рівень якості продукції заводу. Нестабільність політики уряду, нестабільність законодавчої бази можуть негативно влипнути на якість продукції, бо зміна податкової бази, законів щодо експорту й імпорту будуть змушувати керівництво шукати шляхи збереження рівня прибутковості, платити сіру заробітну плату робітникам, що не може не вплинути на відношення до якості. Також соціально-економічна нестабільність у країні може негативно вплинути на репутацію підприємства у покупців, яка сама по собі є дуже нестабільною по причині постійного розвитку технологій, постійних змін настроїв й керівництва багатьох підприємств України. Висока ймовірність появи нових конкурентів може негативно вплинути на низький рівень плинності висококваліфікованих спеціалістів, особливо якщо керівництво нових конкурентів буде використовувати кадрову політику зарубіжних країн, тобто це означає більшу заробітну плату й кращі соціальні пільги.

4. Але є позитивні зовнішні можливості, які можуть нейтралізувати слабкі внутрішні сторони заводу. А саме: позитивний вплив можливості розширення виробничої лінії на низький рівень технічного оновлення устаткування, що є основної проблемою більшості підприємств країни. Також, нові можливості вертикальної інтеграції дозволять більш доцільно використовувати виробничий персонал, й нейтралізувати недоцільність відділів за чисельністю й результативністю.

Таким чином, найбільшою проблемою ДЕЗ УкрНДІВЕ, як і більшості підприємств України, є заполітизованість економіки і нестабільність політичних процесів.

2.4 Діагностика конкурентоспроможності підприємства

2.4.1 Загальна характеристика конкурентоспроможності

Конкурентоспроможність підприємства - це його порівняльна перевага стосовно інших підприємств даної галузі всередині країни і за її межами.

Конкурентоспроможність підприємства - система економічних категорій, елементами якої є конкурентоспроможність продукції і фінансова конкурентоспроможність. Це економічна категорія, за допомогою якої виявляється перевага даного виробника за рівнем задоволення споживачів продукцією з урахуванням ефективності фінансово-господарської діяльності.

Є всі підстави зробити висновок, що поняття конкурентоспроможності підприємства трактується неоднозначно і має потребу в конкретизації. Виділимо наступні його особливості:

Конкурентоспроможність не є іманентною якістю підприємства, тобто внутрішньо йому властивим, що виникає з його природи. Вона може бути виявлена й оцінена тільки в умовах наявності конкурентів реальних або потенційних.

Поняття це відносне, тобто вона буде мати різний рівень стосовно різних конкурентів.

Визначається конкурентоспроможність підприємства продуктивністю використання притягнутих їм у виробничий процес ресурсів

Рівень конкурентоспроможності підприємства залежить від рівня конкурентноздатності його продукції, галузі, країни.

На підставі вищенаведених якостей визначаємо це поняття в такий спосіб.

Конкурентоспроможність підприємства - це його відносна характеристика, що виявляється в умовах конкуренції як здатність залучити необхідні ресурси і зробити з них конкурентноздатний товар, що визначається продуктивністю використання виробничих ресурсів, що визначає його положення на ринку і залежна від аналогічної властивості його галузі і країни.

Необхідно пам'ятати наступне:

- по-перше, на відміну від товарів, підприємства як виробничі системи конкурують не тільки за можливість задоволення потреб споживача за допомогою своїх товарів, але і за можливість одержання необхідних для цього ресурсів по мінімально можливій ціні;

- по-друге, сама можливість одержання необхідних ресурсів і виробництва з них конкурентноздатних товарів визначається продуктивністю підприємства, тому що в сучасній економіці одержує ресурси і використовує їх тільки самий продуктивний виробник;

- по-третє, конкурентоспроможність як якість підприємства з'являється тоді, коли в економіці країни або світу (якщо економіка країни відкрита) з'являється ще одне підприємство, причому будь-якої галузевої приналежності, тому що підприємства почнуть конкурувати між собою за ресурси.

Існують дві основні групи підходів до визначення рівня конкурентноздатності підприємства, що методологічно розроблені не цілком.

До першої групи відносяться підходи, засновані на зв'язку рівня конкурентоспроможності підприємства з рівнем конкурентноздатності його продукції і відносної (або абсолютної) ефективністю його функціонування. Характерним прикладом може служити методика, приведена М.И. Кругловим.

До другої групи відносяться підходи, засновані на взаємозв'язку рівня конкурентоспроможності підприємства з рівнем його потенціалу і ступенем впливу зовнішнього середовища.

Разом з тим, досить часто конкуренцію часто зв'язують з товарами, продукцією, послугами, і т.п.. Це неправильно, тому що товар сам по собі не може бороти з іншими товаром. Конкурентна боротьба відбувається між виробниками (постачальниками) цих товарів за ринками збуту. Однак конкуренція ведеться тільки на рівні визначеної групи, підгрупи, виду, різновиду товару.

Тому варто розрізняти конкуренцію між фірмами і конкурентоспроможність товарів. З цих понять випливає поняття керування конкурентоспроможності підприємства. Тобто використання конкурентних переваг підприємства в конкурентній боротьбі між фірмами. Тому для цього необхідно оцінити конкурентоспроможність підприємства і знайти конкурентні переваги, що допоможуть підприємству обрати оптимальну стратегію подальшого розвитку. У цьому і складається основна ідея керування конкурентоспроможністю на підприємстві. Тому варто визначитися з поняттями конкурентна перевага, методами оцінки конкурентоспроможності і можливими стратегіями розвитку підприємства.

В даний час відсутня загальноприйнята методика оцінки конкурентоспроможності організації. У промислово розвитих країнах діють різні методики оцінки конкурентоспроможності підприємств і компаній. Ці методики носять не описовий, а конкретно-економічний, кількісний характер.

Оцінка конкурентоспроможності підприємства становить інтерес для керівників підприємства з метою визначення конкурентної позиції і конкурентних переваг і розробки подальшої стратегії функціонування, потенційних інвесторів підприємства, банківських структур, що здійснюють кредитування, вторинного ринку акцій; державних органів з метою регулювання конкурентних відносин і для захисту державних інтересів.

В даний час розроблені наступні методичні підходи до оцінки конкурентноздатності підприємства:

методи, що ідентифікують конкурентоспроможність підприємства з конкурентноздатністю продукції;

матричні методи;

методи, засновані на теорії ефективної конкуренції;

метод профілів;

методи, засновані на аналізі порівняльних переваг;

методи, засновані на теорії рівноваги фірми і галузі і теорії факторів виробництва;

інтегральні методи.

Більшість авторів сходиться в думці, що головним фактором конкурентоспроможності підприємства є конкурентоспроможність виробленої їм продукції. Конкурентоспроможність продукції і конкурентоспроможність підприємства тісно взаємозалежні, така як чим вище конкурентоспроможність продукції, тим вище конкурентоспроможність підприємства. Але по своїй сутності вони відмінні друг от друга. Оцінка конкурентноздатності продукції застосовується до кожного конкретного його виду, а конкурентоспроможність підприємства охоплює всю номенклатуру продукції, що випускається, і динаміку її структури, а також усі види виробничо-економічної і фінансової діяльності. Другою відмінністю є те, що визнання конкурентноздатності продукції здійснюється на ринку, а рівень конкурентоспроможності підприємства оцінюється не тільки споживачем, але і самим підприємством. Ще однією відмінністю є різний життєвий цикл товару і підприємства. Одної конкурентноздатності товару недостатньо для міцної конкурентної позиції підприємства.

У керуванні процесом створення конкурентних переваг фірми велику роль грають застосовувані методи аналізу. До них відносяться матричний, кореляційний, регресійний, ситуаційний види аналізу, а також різні імовірність, статистичні й ін. У ринковій економіці широко застосовуються матричний аналіз конкурентних переваг. Найбільше розповсюдженими методами є SWOT-аналіз, матриця Мак-Кінзі, Бостонської консалтингової групи, ін.

2.4.2 Оцінка конкурентного статусу підприємства (підхід Ансоффа)

Конкурентний статус організації - це позиція організації в конкурентній боротьбі, своєрідний визначник її положення на ринку.

За підходом Ансоффа конкурентний статус підприємства можна кількісно розрахувати наступним чином:

КСП = Іскв * І сп * Івп,

де Іскв - індекс (норматив) стратегічних капіталовкладень. Розраховується за формулою:

Іскв = (Іф - Ік) / (Іо - Ік), де

Іф - фактичний об'єм капіталовкладень;

Ік - критичний (мінімальний) об'єм капіталовкладень;

Іо - оптимальний об'єм капіталовкладень.

Ісп - індекс стратегії підприємства. Розраховується експертним підходом за формулою:

Ісп = Sф / Sо, де

Sф - бальна оцінка (1-5) стратегії, яка обрана підприємством;

Sо - бальна оцінка, оптимальна для зовнішнього середовища.

Івп - норматив внутрішнього потенціалу підприємства. Розраховується також експертним шляхом за формулою:

Івп = Сф / Со, де

Сф - бальна оцінка внутрішнього потенціалу підприємства;

Со - бальна оцінка оптимального потенціалу, який є оптимальним для обраної підприємством стратегії.

Розрахуємо конкурентний статус ДЕЗ УкрНДІВЕ:

Іскв = (25000 - 10000) / (30000-10000) = 0,75

Ісп = 4 / 5 = 0,8

Івп = 4/5 = 0,8

Таким чином, КСП = 0,75 * 0,8 * 0,8 = 0,48

Розрахунки свідчать, що конкурентний статус ДЕЗ УкрНДІВЕ є вище середнього.

2.4.3 Оцінка конкурентоспроможності одного з виробів ДЕЗ УкрНДІВЕ

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що якість товарів конкурентів нижче, ніж якість товарів ДЕЗ УкрНДІВЕ, а на рахунок ціни не можна дати однозначної відповіді, тому що в одних підприємств вона нижче, а в інших - вище. У табл.5 представлено порівняльну характеристику пускача з кращими вітчизняними і закордонними аналогами.

Таблиця 5.- Порівняльна характеристика пускача з кращими аналогами

№ п.п.	Основні показники	Значення показників
		Серійно-виготовляємі ДЕЗ ПРВИ 400	Серійно-виготовляємі ДЕЗ ПВВ 320	Торез ПВИ-250	закордонні аналоги
					Англія А - 74	Бельгія SKDTg-3ISP	Японія CV432H-GAT2
1.	Номінальне напруга, В	660/1140	660/1140	660	1100	550	600
2.	Номінальний струм, А	400	320	250	300	315	320
3.	Від та рівень вибухозахисту	РВ3ВИа	РВ3ВИа	РВ3ВИа	FLP	ExIIIPA	ExdI
4.	Гранична відключаіща здатність, А	4800/3200	4800/3200	2500	1800	2700	3200
5.	Стійкість при наскрізних струмах, А	8800/6000	8800/6000	5800	6500	7500	10000
6.	Механічна ізносостійкість цикла ВО	3*106	3*106	5*106	5*106	5*106	5*106
7.	Макс. потужність електродвигуна	390/590	280/400	280	380	300	280
8.	Габаритні розміри, мм	830Х820 Х580	980Х820 Х910	810Х800 Х460	1326 Х580 Х725	835Х620 Х1117	900Х750 Х80
9.	Вага, кг	240	430	210	725	500	450
10.	Вартість в дол.,$	2500	2900	2000	8000	6500	5200
11.	Гарантійні зобов'язання, років	5	5	3	3	3	3

Цінність пускача залежить від сполучення двох факторів, що входять у систему оцінки. Цими факторами є значимість основних показників пускача і сприймана ступінь наявності його в тій чи іншій країні. Виходячи з отриманих даних видно, що показники пускача, що випускається ДЕЗ УкрНДІВЕ майже в два рази вище показника Торезського електромеханічного заводу, чия корисність збігається з аналогом Бельгії.

Але, незважаючи на це, ДЕЗ УкрНДІВЕ освоїв новий вид пускача, чия корисність для споживача ще вище, тому що фахівці заводу внесли зміни в товар: збільшили номінальний струм, максимальну потужність електродвигуна, зменшили масу і габаритні розміри. А це надає право судити про високу конкурентноздатність товару на ринку як внутрішньому, так і зовнішньому.

2.5 Діагностика потенціалу підприємства

2.5.1 Необхідність, завдання й принципи експертної оцінки вартості підприємства

Необхідність оцінки вартості підприємства виникає в основному у таких випадках:

* під час інвестиційного аналізу у ході прийняття рішень про доцільність інвестування коштів у те чи інше підприємство, у т. ч. при здійсненні операцій М&А (поглинання і приєднання);

* у ході реорганізації підприємства (мета оцінки - визначення бази для складання передавального чи розподільного балансу, а також для встановлення пропорцій обміну корпоративних прав);

* у разі банкрутства та ліквідації підприємства (оцінка проводиться з метою визначення вартості ліквідаційної маси);

* у разі продажу підприємства як цілісного майнового комплексу (мета оцінки - визначення реальної ціни продажу майна);

* у разі застави майна та при визначенні кредитоспроможності підприємства (мета оцінки - визначити реальну вартість кредитного забезпечення);

* у процесі санаційного аудиту при визначенні санаційної спроможності (оцінка вартості майна проводиться з метою розрахунку ефективності санації);

* під час приватизації державних підприємств (метою оцінки є визначення початкової ціни продажу об'єкта приватизації).

Оцінка вартості підприємства, його майна належить до найскладніших питань фінансів підприємств. Особливо відзначаються оцінка вартості підприємства як цілісного майнового комплексу та оцінка корпоративних прав суб'єкта господарювання, якщо дані права не котируються на біржі. Хоча вартість підприємства інколи може дорівнювати ринковій вартості його активів, слід розуміти, що ці поняття є різними. У першому випадку йдеться насамперед про вартість, що може бути створена в результаті функціонування бізнесу. Оцінка підприємства здійснюється, як правило, на базі ринкової вартості - ймовірної суми грошей, за яку можливі купівля-продаж об'єкта оцінки на ринку.

Організаційне, методичне та практичне забезпечення проведення оцінки вартості підприємств здійснюють особи, що займаються професійною оцінною діяльністю - оцінювачі та суб'єкти оцінної діяльності.

Вітчизняним законодавством при оцінці вартості майна та підприємства в цілому рекомендовано керуватися Законом України "Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні", методикою оцінки вартості майна під час приватизації, положеннями (національними стандартами) експертної оцінки, нормативними актами Фонду державного майна.

У літературних джерелах, нормативних актах наводяться численні принципи, яких слід дотримуватися при здійсненні оцінки вартості підприємства. До основних з них слід віднести такі:

* принцип заміщення - полягає в тому, що покупець не заплатить за об'єкт більше, ніж існуюча мінімальна ціна за майно з аналогічною корисністю;

* принцип корисності - зводиться до того, що об'єкт має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенційного власника (корисність може бути пов'язана з очікуванням майбутніх доходів чи інших вигод);

* принцип очікування - інвестор, плануючи вкладати кошти в об'єкт сьогодні, очікує отримати грошові доходи від об'єкта в майбутньому;

* принцип зміни вартості - говорить про те, що вартість об'єкта оцінки постійно змінюється в результаті зміни внутрішнього стану та дії зовнішніх факторів;

* принцип ефективного використання - полягає в тому, що з усіх можливих варіантів експлуатації об'єкта обирається той, що забезпечує найефективніше використання його функціональних характеристик, а отже, приносить найбільшу вартість;

* принцип розумної обережності оцінок - зводиться до того, що під час оцінки оцінювач повинен критично (із розумним упередженням) ставитися до всієї інформації, що стає йому відомою від адміністрації об'єкта оцінки, і, по можливості, перевіряти цю інформацію, звертаючись до незалежних джерел;

* принцип альтернативності оцінок - полягає у необхідності використання різних методів оцінки та порівняння показників вартості, отриманих у результаті застосування альтернативних методів.

2.5.2 Основні методологічні підходи оцінки потенціалу підприємства

У літературі, присвяченій питанням оцінки вартості підприємств, згадується значна кількість методів і способів такої оцінки. Окремі методи мають ряд модифікацій і різновидів, що створює додаткові складності при їх ідентифікації та використанні

У зарубіжній та вітчизняній практиці оцінки вартості майна найбільшого поширення дістали три методичні підходи до оцінки вартості підприємства:

* заснований на оцінці потенційних доходів підприємства;

* майновий (витратний);

* ринковий (порівляльний).

У рамках цих підходів розрізняють окремі методи оцінки. Причому жоден з підходів чи методів не має принципових переваг перед іншими. Досить часто в практичній роботі з оцінки вартості підприємства оцінювач застосовує кілька методичних підходів, що найповніше відповідають конкретним умовам, об'єктам та меті оцінки, наявності й достовірності інформаційних джерел для її проведення.

Дохідний підхід в оцінці вартості підприємства. Оцінка вартості підприємства з використанням дохідного підходу ґрунтується на визначенні теперішньої вартості очікуваних вигод (доходів, грошових потоків) від володіння корпоративними правами підприємства. В основі підходу лежить теза, що метою вкладання капіталу інвестором у купівлю підприємства передусім є отримання стабільних доходів. У рамках цього підходу виокремлюють два основні методи:

* дисконтування грошових потоків;

* визначення капіталізованої вартості доходів.

При оцінці вартості підприємства цими методами дані про вартість, склад і структуру активів безпосередньо не впливають на оцінку, а використовується лише інформація про здатність активів генерувати доходи. Такий методологічний підхід за своєю природою є однотипним з методологією оцінки доцільності інвестицій на базі концепції зміни вартості грошей у часі.

Згідно з методом дисконтування грошових потоків вартість об'єкта оцінки прирівнюється до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків або дивідендів, які можна отримати в результаті володіння підприємством, зменшеної на величину зобов'язань підприємства та збільшеної на вартість надлишкових активів.

Надлишкові активи - це активи підприємства, що в даний час не використовуються ним для отримання фінансового результату та застосування яких на даному підприємстві у зазначений спосіб і належним чином є фізично неможливим або економічно неефективним. Такого роду активи оцінюються, виходячи з найкращого альтернативного варіанта їх використання.

Метод капіталізації доходів. Капіталізація передбачає трансформацію доходів у вартість. Для визначення вартості підприємства цим методом характерний для підприємства рівень доходів переводиться у вартість шляхом його ділення на ставку капіталізації. Метод доцільно використовувати для оцінки вартості підприємств зі стабільними доходами чи стабільними темпами їх зміни.

У контексті капіталізації доходів під поняттям "доходи" розуміють грошові доходи, які можуть отримати власники, що планують інвестувати кошти в підприємство.

Ставка капіталізації - дільник (як правило, у формі процента), який використовується для переведення доходу у вартість.

У разі використання методу капіталізації доходів залишкова (ліквідаційна) вартість підприємства не враховується. Вважається, що в нескінченому періоді чи через значну кількість років ця вартість повністю списується і фактично дорівнює нулю.

Майновий (витратний) підхід. Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що складають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов'язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс підприємства.

Оцінка вартості підприємства на базі активів заснована на так званому принципі субституції, згідно з яким вартість активу не повинна перевищувати ціни заміщення всіх його складових. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методи:

* оцінка за відновною вартістю активів (витратний підхід);

* метод розрахунку чистих активів;

* розрахунок ліквідаційної вартості.

В основу витратного підходу покладено принципи корисності і заміщення. Він ґрунтується на тезі, що потенційний покупець не заплатить за об'єкт більшу ціну. ніж його можливі сукупні витрати на відновлення об'єкта в поточному стані та в діючих цінах, що забезпечуватиме його власникові подібну корисність. У рамках витратного підходу основним методом оцінки вважається метод відтворення (оцінка за відновною вартістю активів). Відновна вартість розраховується з використанням інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінки. Метод базується на показниках первісної вартості активів, величини їх зносу та індексації.

Первісна вартість активів - це вартість окремих об'єктів активів, за якою вони були зараховані на баланс підприємства; включає суму витрат, пов'язаних з виготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням активів.

Відновна вартість - це вартість відтворення об'єкта оцінки на дату оцінки. Вона визначається шляхом множення первісної вартості активів на коефіцієнт індексації. Враховуючи те, що з часом активи поступово втрачають споживчу вартість, на їх оцінку суттєво впливає рівень фізичного та морального зносу. У разі індексації первісної вартості активів відбувається також індексація величини зносу. Реальна вартість матеріальних і нематеріальних активів характеризується їх залишковою вартістю, що визначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу. Вартість підприємства дорівнюватиме різниці між реальною вартістю його активів та ринковою ціною зобов 'язань.

Метод оцінки за відновною вартістю досить часто використовується в ході оцінки майна під час приватизації державних підприємств.

До основних недоліків методу слід віднести те, що на практиці балансова вартість активів майже ніколи не відповідає їх ринковій вартості. Достовірність оцінки підвищується, якщо отриману вартість скоригувати на приховані прибутки чи збитки підприємства.

При оцінці вартості підприємства за цим підходом визначальним є те, що дана вартість не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих майнових об'єктів підприємства. Цю вартість слід скоригувати на вартість гудволу. Гудвіл - вартість фірми, її ділової репутації, нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його ринковою вартістю, що виникає внаслідок кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку, нових технологій тощо.

Оцінка вартості підприємства на основі ринкового підходу. Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів його зіставлення з іншими бізнес-аналогами. Головним тут є наявність прийнятної бази для порівняння та підприємств-аналогів. Подібний бізнес повинен вестися в тій же галузі, що і об'єкт оцінки, або в галузі, що е чутливою до тих самих економічних чинників. Для з'ясування цього питання слід провести порівняльний аналіз кількісних та якісних подібностей та відмінностей між аналогічними підприємствами та об'єктом оцінки. В рамках ринкового підходу найуживанішими методами вважаються методи:

* зіставлення мультиплікаторів;

* порівняння продажів (трансакцій).

Основними джерелами інформації при застосуванні цього підходу є фондові біржі та позабіржові торговельні системи, на яких мають обіг права власності на подібний бізнес, дані фінансової звітності підприємств-аналогів, а також інформація про попередні трансакції з корпоративними правами на той бізнес, який оцінюється.

Найкращим інструментом оцінки корпоративних прав, а отже, і вартості підприємства, є ефективний ринок капіталів, оскільки він у цілому володіє інформацією, яка відсутня в окремих учасників ринку. Саме тому в країнах з розвинутою ринковою економікою під час оцінки вартості підприємств за ринковим підходом як базу для порівняння досить часто використовують інформацію про ринковий (біржовий) курс корпоративних прав.

Метод зіставлення мультиплікаторів дає змогу оцінити вартість підприємств на основі зіставлення значень окремих показників аналогічних підприємств. Метод ґрунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для підприємств-аналогів.

Принциповим є використання повністю ідентичних методик розрахунку значень мультиплікаторів на оцінюваному підприємстві та об'єкті порівняння. При оцінці одного підприємства можуть бути використані кілька мультиплікаторів. Вартість підприємства при цьому обчислюється як середньоарифметична вартість, розрахована за кожним мультиплікатором.

З метою забезпечення об'єктивності оцінки знайдена в рамках ринкового підходу порівняльна вартість коригується на відповідні поправки, що характеризують ризиковість об'єкта оцінки, відмінності в правах власності на нього, рівень мобільності корпоративних прав тощо.

До переваг методів порівняння та зіставлення мультиплікаторів слід віднести те, що вони дають можливість одержати реальну ринкову вартість оцінюваного майна. Недоліки методів оцінки за ринковим підходом зумовлені тим, що вони не враховують вартість потенційних прибутків, які можна отримати, експлуатуючи об'єкт оцінки. Саме тому в деяких випадках результати оцінки підприємства за згаданими методами доцільно зіставляти з вартістю підприємства, розрахованою за методом капіталізованої вартості чи дисконтування грошових потоків.

2.5.3 Оцінка вартості ДЕЗ УкрНДІВЕ як цілісного майнового комплексу

Чиста вартість цілісного майнового комплексу розраховується за формулою:

ЧВ = (Н + О + М) - (В + Д + П), де

Н - необоротні активи;

О - оборотні активи;

М - витрати майбутніх періодів;

В - доходи майбутніх періодів;

Д - довгострокові зобов'язання;

П - поточні зобов'язання.

Розрахуємо вартість ДЕЗ УкрНДІВЕ як цілісного майнового комплексу згідно з даними додатку 2, тобто на кінець 2004 року, що може бути використане як вартість підприємства й на початок 2005 року.

Так як сума (Н + О + М) - це валюта балансу, то беремо з форми 1 строку 280 на кінець року.

Доходів майбутніх періодів у підприємства не передбачається.

ЧВ = 62669 - (335 + 22938) = 39396 (тис. грн.)

Таким чином, вартість ДЕЗ УкрНДІВЕ як цілісного майнового комплексу дорівнює 39396 ти. грн.

Для більш повної інформації про вартість підприємства доцільно використовувати вищерозглянуті методи оцінки потенціалу підприємства. Але за відсутністю інформації, необхідної для їх математичного розрахунку, експертам нічого не залишається, як орієнтуватись на його вартість як цілісного майнового комплексу.

2.6 Управлінська діагностика

2.6.1 Діагностика структури управління

Організаційна структура управління (ОСУ) -- це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість виробничих, управлінських та інших підрозділів. В ОСУ кожний її елемент має своє конкретне місце та відповідні зв'язки, що забезпечують їхню взаємодію. Зв'язки структурних елементів системи поділяються на лінійні, функціональні та між-функціональні. Лінійні зв'язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління і базуються на адміністративній владі. Функціональні зв'язки характеризують взаємодію елементів різних рівнів системи, які виконують певні функції господарювання. Міжфункціональними називають зв'язки між елементами одного рівня системи.

Заведено виділяти такі типи організаційних структур управління:

1) лінійна ОСУ;

2) функціональна ОСУ;

3) лінійно-функціональна ОСУ;

4) дивізіональна ОСУ;

5) матрична ОСУ.

1)Лінійна відображає дворівневий розподіл, що існує на малих підприємствах (1 рівень - керівник, 2 рівень - виконавець). Перевага: вона дозволяє швидко приймати рішення, реагувати на зміни у зовнішньому середовищі і забезпечує неформальний підхід до мотивації і контролю діяльності співробітників.

Недоліки: увага керівника зосереджена на поточних справах, недостатньо можливостей приділяти увагу майбутньому.

2)Функціональна виникає там, де існує поділ праці і спеціалізація.

Переваги:

- дозволяють керівництву зосередитися на стратегічних питаннях;

- створюють умови для досягнення високої ефективності за рахунок спеціалізації.

Недоліки:

- призводять до міжфункціональних конфліктів;

- ускладнюють координацію між функціями;

- скорочують можливості менеджерів, які вирішують питання стратегічного управління.

3) Дивізіональна існує в тих організаціях, де виділяються відокремлені структурні підрозділи, наділені великими повноваженнями.

Переваги:

- забезпечують передачу прав у відділеннях організації, що сприяє збільшенню гнучкості і адаптивності організації до умов зовнішнього середовища;

- звільняють керівництво від вирішення поточних питань і дають можливість займатись тільки стратегічними питаннями;

-в організації встановлюється на більш низькому рівні залежність фінансового стану підрозділів від результатів їх функціонування;

- створює умови для формування в організації менеджерів, що займаються стратегічним управлінням.

Недоліки:

- можливість виникнення стратегічно несумісних окремих підрозділів організації;

- складності з розподіленням загальних для організації ресурсів між відокремленими відділами організації.

4)Матрична відображає два направлення керівництва: вертикальне - керівництво структурними підрозділами; горизонтальне - керівництво окремими проектами або програмами.

Переваги:

- дозволяє поєднувати діяльність окремих функціональних ланок організації;

- сприяє залученню менеджерів-стратегів;

- створює умови для здійснення комплексного підходу до вирішення задач.

Недоліки:

- два напрями в керівництві викликають багато незрозумілостей у підлеглих;

- необхідність великих зусиль, які повинні координувати вертикальні та горизонтальні зв'язки.

Фактори вибору організаційної структури:

- розмір і ступінь різноманітності діяльності;

- географічне розташування організації;

- технологія;

- відношення до організації з боку керівництва та співробітників;

- динамізм зовнішнього середовища;

-стратегія, яку реалізує фірма.

Вплив розміру організації на її організаційну структуру проявляється у вигляді збільшення числа рівнів ієрархії управління. Організаційна структура не повинна бути більш складної, ніж це вимагає розмір організації.

Оцінити ефективність організаційної структури підприємства досить складно. Проблеми оцінки породжено необхідністю всеохоплюючого та детального аналізу непрямих показників діяльності підприємства. Певні фахівці у сфері реформування підприємств узагалі вважають позитивним результатом уже навіть сам початок процесу перепідготовки і навчання персоналу підприємства.

Від ефективності організаційної структури залежить якість управління поточними активами в короткостроковому періоді та необоротними -- в довгостроковому.

До основних показників оцінки ефективності організаційної структури підприємства можна віднести наступні:

1. Середня автономність одного структурного підрозділу організаційної структури - тобто відношення трудомісткості робіт, які виконуються підрозділом, до повної трудомісткості всіх робіт, що виконуються підприємством. Характеризує рівень автономності роботи структурного підрозділу.

2. Коефіцієнт контролю - відношення середньої кількості працівників, що працюють в організаційній структурі чи її підрозділі, до кількості керівників певного рівня. Показує кількість підлеглих на одного керівника, що дає змогу висновувати щодо раціональності розподілу повноважень та функцій контролю.

3. Показник кваліфікації управлінця. Сума тривалості загальнотеоретичної підготовки, спеціального навчання за даною спеціальністю (фахом) та тривалості практичного досвіду роботи за даною спеціальністю. Відображає реальну тривалість підготовки одного працівника для виконання певних функцій

4. Гнучкість організаційної структури - відношення чисельності працівників, що можуть виконувати не тільки безпосередні функції, а й суміжні, до загальної чисельності працівників певного підрозділу організаційної структури. Відображає здатність працівників організаційної системи замінювати в разі необхідності один одного. Коефіцієнт не перевищує одиниці.

5. Рівень фондоозброєності управлінського персоналу - відношення балансової вартості оргтехніки до чисельності управлінців за певний період. Показує рівень технічного оснащення управлінської праці.

6. Коефіцієнт децентралізації структури - відношення чисельності управлінців первинних ланок до чисельності управлінців вищої ланки управління. Відображає рівень децентралізації структури управління.

7. Коефіцієнт еластичності структури - співвідношення кількості реорганізацій до кількості впроваджених нових стратегій. Відтворює зв'язок між організаційною структурою управління та стратегічним розвитком підприємства. Значення коефіцієнта не повинно бути більшим за одиницю.

8. Коефіцієнт раціональності структури - відношення фактичної чисельності управлінців до нормативної. Відображає рівень забезпеченості підприємства управлінським персоналом.

Організаційна структура управління ДЕЗ УкрНДІВЕ приведена на рисунку 1.

Аналіз організаційної структури ДЕЗ УкрНДІВЕ дає змогу говорити про те, що підприємство має функціональну структуру підприємства, характеристика котрої була дана вище.

Для оцінки доцільності функціональних підрозділів рекомендується скористатися таблицею

Таблиця 6. - Оцінка доцільності організаційної структури керування підприємства.

Найменування функціонального підрозділу	Кількість робітників	Підлеглість підрозділу	Оцінка доцільності підлеглості
			По назві	По чисельності	По підлеглості	По результативності
1	2	3	4	5	6	7
Інспекція по кадрах	2	Інспектор по кадрах	+	-	+	+
Відділ МТЗ	3	Начальник відділу	+	+	+	-
Відділ збуту	3	Начальник відділу	+	-	+	-
Бухгалтерія	5	Головний бухгалтер	+	-	+	+
ПЕО	4	Начальник відділу	+	-	+	+
Юрисконсульт	1	Начальник відділу	+	+	+	-
Головний інженер ТБ и ОТ	1	Начальник відділу	+	+	+	+

Оцінка доцільності функціонування підрозділів виробляється методом експертних оцінок. При цьому відповідність підрозділу за назвою, чисельності співробітників, результативності діяльності і підпорядкованості що виявляється вимогам позначається значком «+», невідповідність - знаком «-».

З таблиці 6 видно, що організаційна структура підприємства не доцільна по чисельності і результативності, а саме по чисельності не відповідають оптимальним показникам відділи: інспекція по кадрам, відділ збуту, бухгалтерія, ПЕО. У більшості цих підрозділів чисельність зависока, тільки у відділі по збуту недостатньо робітників. Недоцільні по результативності відділи: відділ збуту, відділ МТЗ й юрисконсульт.

Щодо співвідношення організаційної структури підприємства й його основних стратегічних цілей, то тут можна виявити основну проблему функціональної організаційної структури управління - скорочення можливостей менеджерів, які вирішують питання стратегічного управління. Однак така організаційна структура дозволяє вищому керівництву зосередитись саме на стратегічних напрямках розвитку підприємства.

Таким чином, на даному етапі розвитку як самого підприємства, так і економіки й політики України в цілому, саме ця організаційна структура управління найкраще відповідає стратегічним цілям діяльності підприємства, а саме повне технічне оновлення, розвиток техніки й технології, розробка продукції з кращими технічними показниками - усе це спрямовано на вихід на зовнішні ринки й посилення позицій на внутрішньому ринкові.

2.6.2 Оцінка загальних результатів діяльності підприємства

Основну операційну діяльність ДЕЗ УкрНДІВЕ характеризують такі основні техніко-економічні показники господарської діяльності: прибуток, обсяги виробництва, собівартість, рентабельність, вартість основних фондів, чисельність персоналу, продуктивність їх праці. Для того, щоб зробити висновок про те на скільки успішно здійснюється основна операційна діяльність на заводі - проаналізуємо ці основні показники за 2002-2004рр.

Зробимо аналіз основних техніко-економічних показників, розрахував їх абсолютне та відносне відхилення звітного року, у нашому випадку 2003р. від базового року - відповідно 2002р. та 2004р. від 2003р. (див. табл.7).

Таблиця 7. - Аналіз основних показників діяльності.

	Звітні роки	Відхилення 2003 від 2002	Відхилення 2004 від 2003
Показник	2002	2003	2004	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Виручка від реалізованої продукції, тис. грн.	102 197,00	121 341,00	153 428,00	19 144,00	18,73	32 087,00	26,44
Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.	80 839,00	90 886,00	112 697,00	10 047,00	12,43	21 811,00	24,00
Операційні витрати, тис. грн.:	89 592,00	115 524,00	108 533,00	25 932,00	28,94	-6 991,00	-6,05
- матеріальні витрати	79 468,00	99 798,00	100 027,00	20 330,00	25,58	229,00	0,23
- витрати на оплату праці	4 728,00	5 425,00	5 344,00	697,00	14,74	-81,00	-1,49
- відрахування на соціальні заходи	1 822,00	1 980,00	1 951,00	158,00	8,67	-29,00	-1,46
- амортизація	606,00	1 374,00	910,00	768,00	126,73	-464,00	-33,77
- інші операційні витрати	2 968,00	6 947,00	301,00	3 979,00	134,06	-6 646,00	-95,67
Середньооблікова чисельність ПВП, чол	176,00	155,00	152,00	-21,00	-11,93	-3,00	-1,94
Продуктивність праці ПВП, тис. грн/чол	580,66	782,85	1 009,39	202,18	34,82	226,55	28,94
Вартість основних виробничих фондів, тис.грн.	11 989,00	17 866,00	19 998,00	5 877,00	49,02	2 132,00	11,93
Знос, тис. грн.	6 733,00	7 951,00	9 280,00	1 218,00	18,09	1 329,00	16,71
Вартість оборотних фондів, тис. грн.	40 547,00	39 693,00	48 041,00	-854,00	-2,11	8 348,00	21,03
Чистий прибуток, тис. грн.	3 574,00	8 963,00	18 990,00	5 389,00	150,78	10 027,00	111,87

Таким чином, за результатами таблиці 7 можна зробити наступні висновки:

- й у 2003 році й у 2004 році зросла виручка від реалізації продукції на 18,73% й на 26,44% відповідно. Однак зросла й собівартість реалізованої продукції на 12,43% й 24% відповідно.

- у 2003 році в порівнянні з 2002 роком зросли операційні витрати на 28,94%, а саме: матеріальні витрати зросли на 25,58%, витрати на оплату праці - на 14,74%, відрахування на соціальні заходи - на 8,67%, амортизація - на 126,73% й інші операційні витрати на 134,06%.

- у 2004 році в порівнянні з 2003 роком операційні витрати зменшились на 6,05%, а саме: витрати на оплату праці - на 1,49%, відрахування на соціальні заходи - на 1,46%, амортизація - на 33,77% й інші операційні витрати - на 95,67%. Лише матеріальні витрати у 2004 році в порівнянні з 2003 роком збільшились на 0,23%.

- й у 2003 й у 2004 році зменшилась середньо облікова чисельність ПВП на 11,93% й 1,94% відповідно. Але це не вплинуло негативно на продуктивність їх праці, навіть навпаки. Тобто у 2003 році в порівнянні з 2002 роком продуктивність праці ПВП збільшилась на 34,82%, а у 2004 році в порівнянні з 2003 роком - на 28,94%. Це свідчить, що на підприємстві використовувались ефективні системи стимулювання й мотивації праці, тобто про високий ріень менеджменту персоналу.

- вартість основних виробничих фондів й у 2003 році й у 2004 році зросла на 49,02% й на 11,93% відповідно.

- вартість оборотних фондів у 2003 році в порівнянні з 2002 роком зменшилась на 854 тис. грн. або на 2,11%, а у 2004 році в порівнянні з 2003 роком - збільшилась на 8348 тис. грн. або на 21,03%.

Загалом, чистий прибуток ДЕЗ УкрНДІВЕ у 2003 році в порівнянні з 2002 роком збільшився на 5389 тис. грн. або на 150,78%, а у 2004 році в порівнянні з 2003 роком - на 10027 тис. грн або на 111,87%.

2.6.3 Оцінка зв'язку підприємства з зовнішнім середовищем

Для оцінки зв'язку ДЕЗ УкрНДІВЕ з зовнішнім середовище розробимо й оцінимо профіль зовнішнього середовища підприємства експертним шляхом. Для цього проаналізуємо вплив факторів макросередовища й мікросередовища не тільки самого заводу, а й усієї галузі машинобудування. Для цього експерти використали бальну оцінку 1-3 бали в залежності від важливості фактору. Розрахунки зведемо у таблицю 8.

Таблиця 8. - Профіль зовнішнього середовища ДЕЗ УкрНДІВЕ.

Фактори середовища	Важливість для галузі	Вплив на підприємство	Інтегральний показник
1	2	3	4
Фактори макросередовища 1.Рівень доходів населення 2.Сила лобістських груп 3.Ступінь підтримки програми розвитку галузі державною адміністрацією 4.Нововведення в області товарів 5.Нововведення в області технології 6.Розвиток економіки України 7.Розвиток виробництва товарів номенклатури підприємства 8.Половозрастной склад населення 9.Соціальні умови життя 10.Нововведення в області менеджменту 11.Рівень політичної стабільності в суспільстві 12.Чисельність населення в Україні 13.Рівень народжуваності 14.Темп інфляції 15.Рівень податкових ставок 16.Рівень безробіття 17.Законодавчі акти, що регулюють діяльність підприємства 18.Стан природних ресурсів 19.Екологічний фактор	1 1 3 3 3 3 3 1 1 2 3 1 1 2 2 2 2 3 1	1 2 3 3 3 2 2 1 1 2 3 0 0 2 2 1 2 2 1	1 2 9 9 9 6 6 1 1 4 9 0 0 4 4 2 4 6 1
Фактори мікросередовища 1.Стан і тенденції розвитку цільового ринку 2.Стан і тенденції попиту на товари підприємства 3.Ступінь мінливості потреб, вимог і смаків покупців 4.Торгова сила покупців 5.Ступінь прихильності покупців до товарів підприємства 6.Конкурентна сила постачальників 7.Ступінь привабливості постачальників 8.Доцільність договірної політики 9.Стан конкурентної боротьби в сфері діяльності підприємств 10.Сила конкурентного тиску 11.Число активних конкурентів	3 2 1 3 2 2 2 2 2 2 3	2 2 1 3 2 3 2 3 2 2 2	6 4 1 9 4 4 4 6 4 4 6

Таким чином, зв'язок підприємства з зовнішнім середовищем є максимальним за такими факторами: ступінь підтримки програми розвитку галузі державною адміністрацією, нововведення в області товарів й технології, рівень політичної стабільності (усі ці фактори це фактори макросередовища), а також торгова сила покупців (це фактор мікро середовища).

2.7 Фінансова діагностика

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин, істотного розширення прав підприємств в області фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного і якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їх ліквідності, платоспроможності і фінансовій стійкості і пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливе значення набуває своєчасна й об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств через виникнення різноманітних форм власності, оскільки жоден власник не повинний зневажати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, який можна знайти тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності і фінансовій стійкості необхідний ще і тому, що прибутковість будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Враховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування і диференціацію процентних ставок.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, що є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі види діяльності підприємства. Насамперед, на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, чим вище показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижче їх собівартість, тим вище прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.

Неритмічність виробничих процесів, погіршення якості продукції, труднощі з його реалізацією приводять до зменшення надходження засобів до рахунка підприємства, у результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки недолік засобів може привести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а також у виробничому процесі.

Фінансовий стан підприємства повинен бути спрямований на забезпечення системного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власного і притягнутого засобу, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим визначається необхідність і практична значимість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, який належить істотна роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання їм зобов'язань перед бюджетом, банком і іншими установами.

Фінансовий стан підприємства необхідно систематично і всебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів і методик аналізу. Це дасть можливість критично оцінити фінансові результати діяльності підприємства як у статистику за визначений період, так і в динаміку - за ряд періодів, дає можливість визначити «болючі крапки» у фінансовій діяльності і способи найбільш ефективного використання фінансових ресурсів, їх раціональне розміщення. Основними задачами аналізу фінансового стану є:

дослідження рентабельності і фінансової стійкості підприємства;

дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

об'єктивна оцінка динаміки і стану ліквідності, платоспроможності і фінансовій стійкості підприємства;

оцінка положення суб'єкта господарювання на фінансовому ринку і кількісній оцінці його конкурентоспроможності;

аналіз ділової активності підприємства і його положення на ринку цінних паперів;

визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємства.

Для аналізу фінансового стану підприємства УкрНДІВЕ розрахуємо і проаналізуємо основні фінансово-економічні показники в динаміці. Аналіз фінансового становища підприємства проводиться по даним за три останні роки Результати розрахунку наведені в табл. 2.4. Основні дані для розрахунку взяті з форм звітності №1, №2 (див.дод. А-Г ).

До показників, що характеризують ефективність виробництва, відносяться коефіцієнти оборотності, рентабельності, продуктивності, ліквідності та інш. Проаналізуємо найважливіші з них, тобто коефіцієнти, яки суттєво впливають на фінансове становище ДЕЗ УкрНДІВЕ.

Спочатку проведемо оцінку майнового стану підприємства (таблиця 9).

Таблиця 9. - Оцінка майнового стану підприємства.

Показник	Порядок розрахунку	Критерії	2002	2003	2004
Коеф. зносу основних засобів	032 ф1 / 031 ф1	повинен зменшуватися	0,56159813	0,44503526	0,4640464
Коеф. оновлення основних засобів	260 ф5 / 031 ф1	повинен зростати	0,49	0,35	0,119
Коефіцієнт вибуття	260 ф5 / 031 ф1	повинен зменшуватися, бути меншим за коеф.оновлення	0,33	0,25	0,111

Таким чином, бачимо, що у 2003 році в порівнянні з 2002 роком коефіцієнт зносу основних засобів зменшувався, що позитивно характеризує майновий стан підприємства. Однак, у той же час зменшують й показники оновлення й вибуття також зменшуються, що дуже негативно впливає на стан підприємства. Найгірший майновий стан підприємства бачимо у 2004 році: коефіцієнт зносу збільшився у порівнянні з 2004 роком, хоча й менший, ніж у 2002 році, однак коефіцієнти оновлення й вибуття у цей рік найменші.

Критичний стан майнового комплексу пострадянських підприємства - це проблема майже усіх підприємств.

Далі проаналізуємо ліквідність підприємства (таблиця 10).

Таблиця 10.- Аналіз ліквідності підприємства.

Показник	Порядок розрахунку	Критерії	2002	2003	2004
Коеф. покриття (загальної ліквідності)	260 ф1 / 620 ф1	1-2	1,18537683	1,4091022	2,09438486
Коеф. швидкої ліквідності	(260 - 100 - 110 - 120 - 130 - 140)ф1 / 620 ф1	0,6-0,8	0,62512425	0,87472044	1,16352777
Коеф. абсолютної ліквідності	(220 + 230 + 240)ф1 / 620 ф1	0,25-0,5	0,00689937	0,04742802	0,17991978
Чистий оборотний капітал	260 ф1 - 620 ф1	>0, повинен зростати	6341	11524	25103

Коефіцієнт покриття показує платіжні можливості підприємства при умовах не лише вчасного розрахунку з дебіторами й сприятливій реалізації продукції, але й реалізації й випадку необхідності інших елементів матеріальних оборотних засобів.

Цей коефіцієнт повинен знаходитись у межах 1-2. Таким чином, цей коефіцієнт усі аналізовані роки знаходиться у межах критерію, лише у 2004 році він трохи більший 2, що позитивно характеризує ліквідність підприємства.