Структурна перебудова економіки України перехідного періоду

Структурні перетворення народного господарства України спрямовані на соціально орієнтованої ринкової економіки, інтегрованої в світову економіку як її органічну світову частину. При цьому необхідно враховувати цілі глобалізації, які заперечують подвійну спрямованість виробництва: на експорт та локальні ринки. Країни, інтегровані в міжнародний розподіл праці, повинні випускати конкурентоспроможну продукцію як для зовнішнього, так і для внутрішнього ринків.

Вихідною ланкою структурного повороту України має бути третинний сектор. Це пояснюється насамперед тим, що для фундаментальних перетворень Україні потрібна розвинена банківська система, спроможна фінансувати структурні зміни. Одночасно передбачається, що Україна проводитиме політику відчинених дверей для іноземних банків (їм буде вигідно зберігати і розміщати капітал в нашій країні), щоб досягти двоєдиної мети.

По-перше, іноземні банки мають стати провідниками економічної політики України за кордоном, формувати своєрідне українське лобі в урядових колах і фінансово-банківських структурах своїх держав.

По-друге, Україні треба скористатися авторитетом іноземних банків для амністії і повернення в державу експортного нелегального капіталу, який, за різними оцінками, становить від 10 до 20 млрд. дол. [4,53]

Є всі підстави розраховувати на те, що пріоритетний розвиток третинного сектору забезпечить створення інфраструктури виробництва і дасть імпульс для формування нових галузевих структур. При цьому першочерговим буде розвиток транспорту й зв'язку, особливо будівництво автомобільних і залізничних доріг. Такий підхід важливий ще тому, що Україна, займаючи вигідне геополітичне становище між Сходом і Заходом, повинна використати його для нагромадження капіталу в інші галузі.

Звичайно, модель не може і не буде працювати в чистому вигляді. Певною мірою всі три сектори залучають нині і продовжуватимуть залучати до себе в майбутньому вітчизняний і закордонний капітали. Модель відображає темпи і пріоритети у формуванні нової галузевої структури, а також сфери, у яких є доцільною концентрація ресурсів на різних етапах.

Секторна модель структурного повороту народного господарства дає змогу розвинути галузевий підхід у часовому аспекті. У ньому виділяють чотири етапи [6,12]:

1. Сконцентрований розвиток третинного сектору.

2. Прискорений розвиток галузей промисловості з виробництва транспорту.

3. Прискорений розвиток усієї обробної промисловості.

4. Завершення структурного повороту.

Галузеві пріоритети вторинного і первинного секторів будуть визначені двома головними умовами.

По-перше, необхідно реалізувати науково-технічний потенціал, нагромаджений у ряді галузей народного господарства, особливо у військово - промисловому комплексі.

По-друге, потрібно буде формувати нове економічне обличчя країни й увійти у міжнародний розподіл праці. Деякі з пріоритетних галузевих напрямів виділити вже сьогодні, а саме:

1. Авіаційна промисловість і створення космічних апаратів. Україна має скористатися своєю приналежністю до семи країн світу виробляють космічні ракетоносії й апарати. Перші успіхи щодо цього Наприклад, ракети-носії «Зеніт» планується використати після реконструкції в проекті концерну «Sea Launch», який створили компанії «Боїнг» (США), «Квакер» (Норвегія), «Енергія» (Росія), КБ «Південне» і «Південмаш» (Україна), даного спрямування залежить від налагодження міжнародного науково-технічного співробітництва з великими державами [48,53].

2. Галузі, що виробляють інтелектуальний продукт. Згідно з оцінками західних експертів, українська наука - поки що національне багатство після виробничого потенціалу. Сьогодні є можливості освоєння і опрацювання за участю іноземного капіталу незакінчених технологічних і конструкторських проектів, насамперед у військово-промисловому комплексі. Для них характерна новизна, а в деяких випадках - унікальність у світовій практиці. У даному випадку йдеться про досягнення українських вчених у кібернетиці, хімії, матеріалознавстві, електрозварюванні, ракетній техніці, системах космічного зв'язку.

Інтелектуальний потенціал України дає можливість масштабно ввійти в міжнародний інформаційний бізнес. Перспективи України не менші, ніж Кита Індії, експорт програмних продуктів яких за останні роки стрімко зростає. Україні кількість спеціалістів у галузі ЕОМ на 1000 осіб населення у 80 р перевищує показники Китаю, вона має в 7 разів більше комп'ютерів, ніж Індія. Вищі навчальні заклади щорічно випускають понад 1000 спеціалістів з ЕОМ Оцінки свідчать про реальність забезпечення експорту програмних продукті обсязі до 5 млрд. дол. США в рік [5,16].

3. Галузі, що виробляють послуги і вироби для забезпечення поліпшення довкілля. Україна змушена вкладати великі кошти для вирішення екологічних проблем, потреба в чому значно більша, ніж в інших країнах, через необхідність ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й розвитку атомної енергетики. Тільки в державному бюджеті для цього виділяється понад 6%. Це змушує «заробляти» гроші насамперед шляхом прориву з екологічними товарами на світовий ринок. Якщо за основу обсягу експорту товарів і послуг, які сприяють поліпшенню довкілля, взяти параметри витрат, то в найближче десятиріччя їх доцільно було б довести до 7 - 10 млрд. дол. США [44,382].

4. Харчова промисловість. Україні необхідно створити свою сучасну харчову промисловість. Згаданий напрям сьогодні є найпривабливішим для інвесторів. Це видно з того, що харчова промисловість за обсягом іноземних інвестицій після машинобудування займає друге місце. Нижчу частку мають відповідно металургія, легка промисловість, транспорт та інші галузі.

5. Сільське господарство. Формування нових суб'єктів підприємницької діяльності у сільському господарстві повинно забезпечити використання природних переваг України у виробництві зернових культур і цукрових буряків. При цьому необхідно брати до уваги, що 25% світових запасів чорнозему - в Україні, на сільськогосподарських ринках як усередині країни, так і за кордоном збільшиться число українських підприємств-виробників соняшникової олії, спирту, гороху, ячменю та інших продуктів харчування. Саме підприємства такої спеціалізації можуть розвиватися шляхом розширення своєї присутності на світовому ринку, бо для традиційних сільськогосподарських продуктів України цей ринок практично закритий через існуючий на ньому державний протекціонізм вітчизняним компаніям.

Незважаючи на об'єктивну єдність і взаємозв'язок окремих фінансових ринків, кожен з них має свою інфраструктуру, відповідну законодавчу і нормативну базу, свої особливості. Основними елементами інфраструктури фінансового ринку є фінансово-кредитні інститути: банки, фондові біржі, небанківські фінансово-кредитні інститути (пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства, кредитні спілки і т. ін). Діяльність фондових бірж в Україні регулюється законами «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про державні товариства», Положенням «Про реєстрацію фондових бірж і торгово-інформаційних систем і регулювання їх діяльності».

На біржовому ринку України працюють: Українська фондова біржа, Київська міжнародна фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа, Донецька фондова біржа. Кожна фондова біржа встановлює правила та процедури, і їх мають обов'язково виконувати всі її члени. Слід підкреслити, що кількість угод, укладених на фондових біржах, незначна, а вартість кожного цінного паперу досить низька. Крім того, на ринку відсутні високоліквідні акції. Але це проблема не стільки стану РІС, скільки економіки України в цілому, ступеня її ринковості, відкритості та конкурентоспроможності, рівня капіталізації підприємств, фірм, а також фінансових інституцій.

Найрозвиненішим сектором фінансового ринку в Україні є банківська система, яка мала певну структуру і до ринкових перетворень. Але, обслуговуючи централізовано-розподільчу економіку в рамках народного господарства СРСР, вона була повністю одержавленою. З початком ринкових перетворень найактивнішого розвитку набув саме банківський сектор на основі колишніх державних і нових, створених на приватній основі, банків. За короткий час саме він став по суті системоутворюючим елементом фінансового ринку. Але банківська система України не відповідає вимогам ринкової конкурентоспроможної економіки. Банки не здатні виконувати своє основне завдання - перетворювати заощадження на інвестиції. А те, що значні заощадження існують, підтверджують оцінки багатьох фахівців, згідно з якими «на руках» в Україні перебуває близько 20 млрд доларів США.

Причини такого стану криються як у зовнішніх (відносно банків) економічних, організаційних і політичних факторах, так і у внутрішніх, зумовлених недоліками організаційно-економічних механізмів.

Тому необхідно знайти раціональне співвідношення між спеціалізацією та універсалізацією банків. При цьому важливо, щоб спеціалізовані комерційні банки розвивали нетрадиційні послуги (андеррайтинг, управління капіталом фірм, послуги на ринку цінних паперів тощо), а універсальні - могли здійснювати комплексне обслуговування клієнтів, починаючи з розрахунково-касових, - до нетрадиційних послуг (консультаційних, трастових, гарантійних).

Ще один напрям розвитку - взаємопроникнення фінансового і промислового капіталів шляхом участі комерційних банків у державних програмах санації підприємств, приватизації перспективних об'єктів за умови їх подальшої фінансової підтримки, передачі банкам в управління контрольних пакетів акцій державних підприємств.

Небанківські фінансові посередники - об'єктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й беруть на себе надання економічним суб'єктам таких фінансових послуг, виконання яких не вигідно чи законодавче заборонено банкам. Тому всілякий розвиток небанківського посередництва є важливим економічним завданням уряду та центрального банку.

В Україні небанківські фінансові посередники набули ще меншого розвитку, ніж банки. Причини гальмування розвитку цих посередницьких структур грошового ринку криються теж у недостатньому поступові економіки, у повільній її ринковій трансформації, у низькому життєвому рівні населення та незначних грошових заощадженнях.

Останні роки характеризуються прискоренням процесів концентрації - злиття і поглинання - інвестиційних інститутів, що виявляється у зростанні не тільки кількості, а й вартості операцій. У процесах концентрації активну участь беруть великі комерційні банки і страхові компанії, які з метою диверсифікації своєї діяльності прагнуть придбати незалежні фонди.

Інвестиційні фонди і компанії України працюють на основі положення «Про інвестиційні фонди і компанії» і Указу Президента України «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії». Ці інститути виконують функції фінансового посередника на ринку цінних паперів та інституційного інвестора, для якого операції з цінними паперами - основне джерело доходу і основний вид діяльності. Щодо інших інституційних інвесторів інвестиційні компанії виступають інвестиційними керуючими і консультантами, здійснюють нарахування і виплату доходів за цінними паперами. Інвестиційні компанії займаються торгівлею цінними паперами і забезпечують управління активами інвестиційного фонду.

Незважаючи на труднощі у регулюванні діяльності інвестиційних фондів та компаній і на практичну відсутність проектів, придатних для інвестування, їх кількість зростає, причому на українському фінансовому ринку працюють не лише вітчизняні, а й іноземні фінансові посередники. Тут, проблемою є те, що більшість інвестиційних фондів - це товариства закритого типу. У багатьох з них уже закінчився термін діяльності, інші не можуть ефективно працювати за нинішніх умов, передусім внаслідок існуючого податкового тиску, однак чіткого механізму ліквідації фондів немає. Одним із шляхів виходу з такої ситуації є вдосконалення законодавчої бази, перетворення інвестиційних фондів на відкриті товариства, що сприятиме нагромадженню капіталів, забезпечить ефективний їх обіг між галузями народного господарства, стимулюватиме залучення іноземного капіталу.

Страхові компанії - це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг, їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами (через продаж страхових полісів) спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).

Страхові компанії у розвинутих країнах мобілізують величезні фінансові ресурси і є головними постачальниками довгострокових капіталів на грошовому ринку. Крім довгострокових цінних паперів, вони можуть вкладати свої ресурси в іпотечні позики, в довгострокові позики під заставу нерухомості тощо.

Страховий бізнес в Україні спочатку теж розвивався досить інтенсивно. Кількість страхових компаній у середині 90-х років навіть перевищувала кількість комерційних банків. Проте страхові компанії зіткнулися з тими ж труднощами, що й банки. Економічна криза різко скоротила попит на страхові послуги, а хронічна інфляція, слабкість банківської системи, нерозвинутість ринку цінних паперів створюють великі труднощі щодо збереження мобілізованих коштів і розміщення їх у дохідні активи. Тому в останні роки страхові компанії почали згортати свій бізнес, а кількість їх помітно скорочується.

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. За механізмом функціонування вони нагадують компанії страхування життя. Вони в Україні також на стадії розвитку

В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб`єкти підприємництва, які не потребують великих стартових інвестицій, спроможні за певної підтримки найшвидше і найефективніше розв`язувати проблеми кризової економіки України, стимулювати розвиток конкуренції та сприяти економічному зростанню.

Роль малого бізнесу в економіках розвинутих держав світу надзвичайно велика. Саме малий бізнес створює 65-80% валового національного продукту, забезпечує ринкову конкуренцію, наслідком якої є висока якість товарів і найповніше задоволення потреб споживачів. В малому бізнесі зайнято близько 70% робочих місць.

В економіці України малий бізнес виконує такі функції:

1. Формування конкурентного середовища. Внаслідок високого динамізму малий бізнес менш за все схильний до монополістичних тенденцій, являючись у той же час орієнтовним на конкурентний ринок, він складає істотну конкуренцію монопольним утворенням.

2. Надання гнучкості перехідній економіці. Мале підприємство більшою мірою, ніж інші, має можливість перебудувати і відреагувати на зміну кон'юнктури ринку, працювати на кінцевого споживача, задовільняючи його в потребах і послугах.

3. Вирішення проблеми зайнятості. Повноцінний розвиток малого бізнесу призводить до створення додаткових робочих місць.

4. Сприяння виникненню так званого “середнього класу”. Малий бізнес зменшує соціальну диференціацію, тією чи іншою мірою притаманну будь-якій економіці [5, 57-64].

Проте порівняно з іншими країнами Україна має набагато гірші не тільки якісні, а й кількісні показники розвитку малого бізнесу. Маємо лише близько 187 тисяч малих підприємств. Для прикладу, у Польщі, де населення на 12 млн. чол. менше, їх понад 2 мільйони. Кількість малих підприємств на 1000 жителів становить майже 3,6 одиниці, тоді як в Росії - 6, Японії - 49,6, США - 74,2 одиниці. Внесок вітчизняних малих підприємств у загальнодержавні обсяги виробництва становить усього 8%, тоді як у розвинутих країнах вони створюють більшу частину валового національного продукту (ВНП) [4, 33 - 38].

До причин, які перешкоджають розвитку малого бізнесу в Україні, можна віднести:

1. Надмірне державне регулювання. Розвиток підприємництва гальмує примарна необхідність дотримання численних правил і процедур, передбачених законодавчими і нормативними актами органів влади різного рівня.

2. Труднощі реєстрації та ліцензування. Більшість малих підприємств не проходять усіх етапів процедури реєстрації і не отримують ліцензії самостійно, надаючи перевагу послугам посередників, юристів чи юридичних фірм.

3. Фіскальні проблеми. Найсерйозніше розвиткові підприємництва заважає незадовільна система оподаткування. Зокрема, високі податкові ставки, велика чисельність різних податків, часті зміни податкової звітності. Великий дефіцит грошових коштів у державі і економічна криза, пов`язані з накопиченням внутрішньої і зовнішньої заборгованості України, не дають послабити податковий прес. Наслідком цього є перехід багатьох суб`єктів ринку до тіньового сектора, який оцінюється на сьогодні майже в половину ВВП.

4. Недоступність залучення фінансових коштів, зокрема банківських кредитів. Основним джерелом інвестицій досі залишаються недостатні власні фінансові ресурси суб`єктів підприємництва. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки банківської системи та відсутність гарантій для банків.

5. Недобросовісна конкуренція. Понад 80% підприємств малого бізнесу зіткнулися з недобросовісною конкуренцією. Основними методами недобросовісної конкуренції найчастіше є:

1) корупція, використання державних контролюючих органів як караючих;

2) фальсифікування інформації про товари конкурента, наклепи, підривання репутації конкурента;

3) технологічний і промисловий шпіонаж, інтелектуальне шахрайство, копіювання ідей, технологій, інновацій, використання торгових марок та упаковки конкурента;

4) зумисне зниження цін;

5) фізичні погрози, рекет [1, 20-24].

Для покращення стану справ у малому бізнесі, а відповідно і в економіці України, потрібно здійснити такі кроки:

1. Провести регулятивну реформу (дерегулювання), яка дасть змогу створити якісно нову - ефективну, послідовну, прозору й зрозумілу систему державного регулювання, яка захищатиме інтереси і підприємців, і споживачів [2, 7].

2. Необхідно зняти перепони на шляху розвитку підприємництва, значно скоротити витрати, пов`язані з функціонуванням в офіційному секторі економіки.

3. Сьогодні вкрай необхідно передбачити в бюджеті усіх рівнів спеціальні видатки на державну підтримку малого підприємництва.

4. Дуже важливо також створити державну кредитно-гарантійну установу з метою стимулювання комерційних банків до кредитування малого бізнесу з мінімальним фінансовим ризиком.

5. Давно назріли докорінні зміни системи оподаткування, зокрема розширення простору фіксованого оподаткування.

6. Для формування привабливого інвестиційного клімату треба прискорити запровадження норм європейського страхового законодавства, створити механізм страхування інвестиційних ризиків, що дасть змогу збільшити кількісні і якісні показники діяльності страхового ринку України [6, 72-78].

Загалом ці заходи повинні стимулювати розвиток малого бізнесу в Україні, а відтак і поступовий вихід нашої держави з затяжної економічної кризи.

Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

У 1993 році в Україні функціонувало понад 60-ти товарні біржі. Така велика їхня кількість обумовлена низьким рівнем розвитку оптової торгівлі. Згодом, з розвитком економіки, кількість бірж зменшиться. Особливостями українських бірж є в порівнянні з західними малий статутний капітал і універсальність, низький рівень спеціалізації.

Отже розвиток і формування товарних бірж в Україні створить умови для концентрації у визначених місцях великої кількості товарів, що буде сприяти утворенню ціни рівноваги, усуненню дефіциту і затоварення.

3.2 Напрямки технологічного оновлення економіки