Структурна перебудова та основні напрямки ринкової трансформації в регіоні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. РИНКОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ ТА ПОЛІТИКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

1.1 Вплив ринкової трансформації на політику регіонального соціально-економічного розвитку

1.2 Функціональна структура регіональної політики

РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ В РЕГІОНІ

2.1 Регіональна ринкова політика трансформації визначає основні напрямки ринкової трансформації в регіоні

2.2 Структурна перебудова територіально-виробничого комплексу регіону

2.3 Оцінка та напрями раціоналізації міжбюджетного фінансування в умовах ринкової економіки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку економіки України на перший план виходить питання децентралізації бюджетної системи України, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади: децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території; фіскальна децентралізація сприяє ефективному забезпеченню суспільними послугами шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з місцевими потребами і уподобаннями.

Саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування, належить особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров'я населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки на соціальний захист населення.

Питанню децентралізації бюджетної системи України приділяється дуже багато уваги з боку різних вчених економістів, серед них: О.Д.Василик, К.В.Павлюк, Ю.В.Пасечник, В.І.Кравченко, І.Х.Озеров, та інші. Але не належним чином приділяється увага проблемі вироблення дієвого механізму, який би визначив нові принципи формування місцевих бюджетів, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади, а звідси - видатків кожного виду бюджету, і що саме головне - доходів між різними ланками бюджетної системи. При цьому питання бюджетної політики, оподаткування і міжбюджетних відносин повинні розглядатись і вирішуватись комплексно.

Складність та неоднозначність проблеми формування, планування, а також виконання місцевих бюджетів на регіональному рівні, розмежування доходів і видатків між державними та місцевими бюджетами зумовили вибір зазначеної теми дослідження.

РОЗДІЛ І. РИНКОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ ТА ПОЛІТИКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

1.1 Вплив ринкової трансформації на політику регіонального соціально-економічного розвитку

За 10 років Україна зробила важливі кроки для відходу від системи центрального планування в бік ринкової економіки. В той же час економіка України досі не може вийти з глибокої економічної кризи. Вона залишається другою після Туркменістану країною з перехідною економікою, де до цього часу спостерігається падіння ВВП, хоча його темпи за останні роки уповільнилися. В Україні спостерігаються також високі темпи спаду обсягів промислового виробництва і товарів народного споживання.

Має місце таке негативне явище, як зниження питомої ваги нагромадження основного капіталу і збільшення частки приросту оборотних коштів. Це свідчить про скорочення інвестиційних можливостей держави.

Протягом останніх років на тлі значного спаду виробництва сталися негативні структурні зміни. Якщо нещодавно частка базових галузей становила близько 20 відсотків промислового виробництва, що відповідало показникам розвинутих країн, то тепер показник зріс до 52,7 відсотка, зокрема, на підприємствах чорної металургії - до 24,6, паливної промисловості - до 12,1, електроенергетичної - до 16,0.

Водночас частка машинобудування зменшилась у 3 рази. Промислове виробництво загалом за цей період скоротилося на 73,5 відсотка. Причинами незадовільної роботи промисловості є криза платежів, значний податковий тиск, брак коштів, високі кредитні ставки та низький попит на продукцію.

В таких складних економічних умовах зростає роль ринкової політики трансформації, яка спрямована на модернізацію і структурну перебудову виробництва, задоволення соціальних потреб населення, подолання не конкурентоспроможності українських товарів на зовнішніх ринках.

У подоланні економічної кризи, в розвитку ринкових відносин важлива роль належить регіонам, де реалізується безпосередньо ринкова політика, тобто формується регіональна політика ринкової трансформації (РПРТ). Але втілення її в життя в значній мірі визначається регіональними факторами і передумовами, які сприяють або розвитку ринкових відносин або гальмують його і впливають на реалізацію РСЕП.

Стосовно регіональних відмінностей, то вони зумовлені як природними факторами, так і економічними характеристиками (ефективністю, місцем у національній економіці, рівнем транспортних витрат, вартістю праці та капіталу, оснащеністю об'єктів інфраструктури) (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Чинники формування регіональної політики ринкової трансформації.

Існуючі регіональні відмінності впливають на ефективність господарювання в регіоні, на можливості його економічного зростання. Саме з відмінностями в господарських структурах, соціально-економічному потенціалі регіонів пов'язані перспективи реформування їх економік. До цього необхідно додати наявність політичної волі до ринкових трансформацій як на рівні центральної, так і місцевої влади.

В основі регіональної політики ринкової трансформації лежить уявлення про ефективний розподіл факторів виробництва між альтернативними цілями їх використання (алокація). Алокаційний ринковий механізм, а з ним і регіональна політика ринкової трансформації націлені на подолання недосконалості та негнучкостей як централізовано-планового управління, так і ринкових принципів функціонування.

Метою регіональної політики ринкової трансформації є створення в регіонах належних умов для конкуренції, максимального використання регіональних конкурентних переваг, активізації внутрішніх джерел економічного зростання, створення сприятливого економічного клімату.

Взагалі політика ринкової трансформації визначається переходом до формування нової економічної системи, головним критерієм розвитку якої стають ціни світового ринку, що призводить до переоцінки поняття ефективності функціонування як галузей, так і регіонів.

Регіональна політика ринкової трансформації безпосередньо визначається закономірностями утворення і функціонування регіональних ринків, в рамках яких формуються інтереси і взаємовідносини суб'єктів ринкових факторів економічного ризику, дослідженням інфраструктурного забезпечення відносин регіонального ринкового простору і впливу зовнішньоекономічної діяльності на розвиток регіональних ринків.

1.2 Функціональна структура регіональної політики

Регіональна політика ринкової трансформації безпосередньо пов'язана з РСЕП, вона передбачає:

формування інвестиційно-привабливого клімату в регіоні:

акумулювання і накопичення фінансових ресурсів за рахунок раціонального використання природно-ресурсного 1 виробничо-інноваційного потенціалу регіону;

формування фінансової системи, орієнтованої на вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону.

Функціональна структура регіональної політики ринкової трансформації передбачає:

економічне зростання. Вважається, що оптимальна аллокація факторів виробництва в економічному просторі сприяє добробуту суспільства. Вклад регіонів у виробництво ВВП повинен відповідати їх економічному потенціалу. Для економічного зростання необхідна селективна підтримка окремих регіонів з боку держави. Наприклад, в одних регіонах це може бути цілеспрямоване стимулювання створення нових робочих місць, в інших - пряме інвестування в нові сфери діяльності та інфраструктуру з тим, щоб посилити їх привабливість як місце розміщення капіталу;

гомогенність (однорідність) національного економічного простору. Ця мета регіональної ринкової політики передбачає уникнення міжрегіональних диспропорцій у добробуті і доходах, щоб регіони були однаково доступні для господарської діяльності;

стабільність. Мета полягає у зменшенні кон'юнктурної та структурної уразливості регіонів. В значній мірі реалізація мети пов'язана із господарською структурою регіонів, ефективність якої забезпечує доходи і зайнятість населення. На етапі трансформації економіки регіонів формування такої структури безпосередньо пов'язане з реструктуризацією їх господарства. Необхідно створити сприятливі умови для залучення робочої сили в галузі виробництва;

формування життєздатного конкурентного середовища. У регіонах де переважає важка промисловість, яка мало піддається перебудові, спад виробництва буде тривалішим. Важливим є структурна регіональна ринкова політика, яка б передбачала державну селективну та інвестиційну підтримку окремих галузей і підприємств. Таким чином, необхідне здійснення ринкове орієнтованої структурної політики як частки регіональної ринкової політики. Консервація старої виробничої структури блокує створення конкурентного середовища в регіоні;

інвестиційна привабливість. Орієнтація господарського розвитку регіонів на посилення привабливості виробництва для іноземного і національного капіталу на основі створення ринку капіталу і робочої сили.

Формування регіональної ринкової політики трансформації безпосередньо пов'язане з децентралізацією функцій управління на основі оптимального поєднання розподільчих і ринкових методів управління; перерозподілу бюджетних надходжень (бюджетного регулювання) між центром і регіонами.

Центральні органи влади залишають за собою функцію з прийняття рішень у галузі законодавства, розробки загальних принципів економічної політики, які пов'язані із збереженням єдиного економічного простору і підтримкою територіальної цілісності держави.

Таким чином, модель політики соціально-економічного розвитку регіону повинна виходити з якісно нової концепції і наступних методологічних принципів:

визначення пріоритетності соціальних цілей;

визначення регіону як територіальної складно утвореної цілісності, яка функціонує при міждержавних і міжрайонних економічних зв'язках щодо розподілу і споживання товарів та послуг;

визнання відносної самостійності економічних, соціальних, духовних, національних та інших інтересів регіону;

координація діяльності економічно незалежних суб'єктів виробництва на регіональному рівні, єдність сукупності умов і факторів функціонування яких визначає саморегулювання регіонів;

необхідність створення системи ефективного господарювання в регіоні будь-якого рангу, яка б забезпечила економічні, соціальні, екологічні умови життєдіяльності населення;

в умовах ринкової системи господарювання більш високим стає рівень схоластичності, невизначеності соціально-економічного розвитку.

РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ В РЕГІОНІ

2.1 Регіональна ринкова політика трансформації визначає основні напрямки ринкової трансформації в регіоні

Одним з основних напрямків ринкової політики трансформації є структурна перебудова, яка має широкий спектр впливу на розвиток і формування ефективної ринкової моделі економіки. Стан економічної і фінансової кон'юнктури та досить стислий термін для її здійснення вимагає зосередити увагу на головних напрямах структурних змін, які в рамках середньотермінової програми сприяли б кардинальному поліпшенню економічної ситуації в країні.

До головних пріоритетів структурної трансформації можна віднести шість державних комплексних проектів з вирішення найактуальніших проблем економіки: "Підвищення конкурентоспроможності виробництва і збільшення експортного потенціалу держави"; "Посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння нових конкурентоспроможних товарів народного споживання": "Реалізація енергозберігаючої моделі розвитку економіки"; "Технологічне оновлення виробництва"; "Реструктуризація підприємств"; "Створення ефективних регіональних структур економіки".

Особливістю даного етапу розвитку є те, що структурна перебудова економіки здійснюється не за галузевим підходом, що в минулому традиційно використовувалося, а за функціональним - через постановку і вирішення проблемних завдань економіки, визначених як пріоритети.

Розглядаючи структурну перебудову територіально-виробничого комплексу як складову частину регіональної соціально-економічної політики слід зазначити, що до основних напрямків його трансформації відносяться:

вибір пріоритетних напрямків, зорієнтованих на наявні природно-сировинні ресурси регіону;

випуск продукції з закінченим технологічним циклом для внутрішньорегіонального споживання і міжрегіонального обміну;

зменшення трудомісткості за рахунок впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

забезпечення конкурентоспроможності продукції за рахунок науково-технічного оновлення виробництва;

нарощування експортного потенціалу.

2.2 Структурна перебудова територіально-виробничого комплексу регіону

Структурна перебудова потребує відповідного фінансово-ресурсного забезпечення, основою якого повинні стати:

позабюджетні інвестиційні та інноваційні прибутки;

капіталізація частини прибутків суб'єктів господарської діяльності:

кошти від приватизації державного майна;

залучення в кредитну систему недержавних фінансів;

іноземні інвестиції;

кошти держбюджету.

Ринкова трансформація визначає основні напрямки РСЕП. Ще на стадії формування вона структуризується на окремі складові політики регіонального розвитку, охоплюючи такі основні етапи:

встановлення цілей розвитку регіону;

вибір та застосування засобів, методів та важелів досягнення цілей;

законодавче чи розпорядче проголошення цілей та засобів, методів, важелів, що спонукають забезпечення досягнення цих цілей.

Не менш вагомим у процесі ринкової трансформації регіону є системне поєднання чинників, що мають вплив на його розвиток. До них можна віднести: рівень соціально-економічного стану регіону та природоресурсного і виробничого потенціалу; загальнонаціональні і регіональні цілі; засоби, економічні та інші важелі і механізми досягнення цілей розвитку регіону; адаптація до форм і методів ринкового середовища; трансформація господарської діяльності до вимог конкурентоспроможного виробництва.

Одним із чинників, що сприятимуть досягненню поставлених цілей економічного розвитку є створення ВЕЗ і ТПР.

2.3 Оцінка та напрями раціоналізації міжбюджетного фінансування в умовах ринкової економіки

ринковий трансформація регіон міжбюджетний

Щоб досягти успіхів у збереженні макроекономічної стабільності, структурної перебудови державного сектора, підвищити ефективність і якість послуг та забезпечити економічне зростання на засадах соціальної справедливості, необхідно вирішити проблеми в системі міжбюджетного фінансування. Здійснення змін у системі міжбюджетного фінансування є надзвичайно складним та довготривалим процесом. Однак, існує низка ключових елементів або структурних блоків, які слід розглянути під час вирішення проблем даної системи в цілому. До них належать:

а) інституційна та правова база міжбюджетного фінансування;

б) фінансування видатків;

в) розподіл надходжень;

в) система трансфертів;

г) місцеві запозичення.

Основними проблемами міжбюджетного фінансування в Україні є:

1) система органів влади в Україні передбачає більшу централізацію, ніж це передбачається ступенем незалежності, наданим місцевим органам влади. Дуже важливим є курс на децентралізацію;

2) невідповідність між зобов'язаннями за видатками та джерелами фінансування;

3) місцеві органи влади практично не мають стимулів до підвищення обсягу своїх надходжень у контексті бюджету та управління своїми ресурсами прозорими і раціональними методами. Жодна система міжбюджетного фінансування не може функціонувати ефективно, якщо немає стимулів збільшувати надходження та підвищувати відповідальність за використання цих ресурсів;

4) система міжбюджетного фінансування розвивалася хаотично й не передбачуване, що ускладнює органам влади усіх рівнів прогнозування й управління своїми ресурсами. Це у першу чергу стосується трансфертів. Проведення розрахунків на підставі формули - найважливіший крок до передбачуваності;

5) хоча органи влади місцевого рівня повинні робити значний внесок у забезпечення суспільних благ та інфраструктури, дуже мало які з них мають можливості фінансувати необхідні інвестиції.

Інституційна та правова база міжбюджетного фінансування визначає як саму структуру органів влади, так і середовище й стимули для взаємозв'язків між органами влади різних рівнів. Для ефективної роботи системи міжбюджетного фінансування необхідно, щоб були чітко визначені усі рівні влади та щоб наявні інституції сприяли прозорому, передбачуваному та відповідальному прийняттю рішень на кожному рівні. Окрім того, надзвичайно важливе значення має відповідальність на кожному рівні - без неї навряд чи матеріалізується користь від децентралізації.

Першим кроком до зміцнення системи міжбюджетного фінансування має бути досягнення певного ступеня консенсусу щодо найважливішого кола відповідальності для кожного рівня влади та ступеня децентралізації, пов'язаного з цим розподілом відповідальності.

Другий крок до зміцнення правової та інституційної бази системи міжбюджетного фінансування полягає у перегляді чинних базових законів і у виправленні найбільш явних невідповідностей. Це дасть змогу підвищити прозорість системи, а також заповнити її прогалини, особливо щодо ключових питань функціонування системи. Паралельно потрібно буде вносити зміни до законів "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації". Найважливіші питання, які нині відсутні в даному законі, такі: правила й процедури делегування повноважень місцевими органами влади іншим рівням влади, а також правила й процедури відкликання делегованих повноважень;правила й процедури визначення обсягів фінансування, необхідного для реалізації делегованих повноважень після передачі їх від одного рівня влади до іншого, а також визначення термінів "комунальна власність" та "комунальне майно" місцевих органів влади різного рівня.

Внаслідок щорічної зміни правил формування місцевих бюджетів, неузгодженості окремих положень, стара система сприяла непередбачуваності й непрозорості. З встановленням чітких правил, органи влади усіх рівнів муситимуть їх дотримуватися. Впровадження і дотримання правових положень має вирішальне значення для поліпшення роботи бюджетної системи.

У центрі будь-якої системи міжбюджетного фінансування перебуває чітке визначення кола обов'язків органів влади різних рівнів та ефективність виконання ними своїх обов'язків, які на них покладаються.

Принципова слабкість старого розподілу фінансування видатків випливає із відокремлення фінансової відповідальності від права зменшувати або збільшувати зобов'язання за видатками.

Відповідальність органів влади певного рівня слід привести у відповідність із їхніми правами щодо прийняття рішень. Місцеві органи влади змушені дотримуватись галузевих норм і мають дуже мало прав визначати затрати в різних галузях. Ця незбалансованість спостерігалася більшою чи меншою мірою в різних галузях: найбільше - у сфері соціального захисту, дещо меншою мірою - у сфері освіти та охорони здоров'я. Наслідком такої незбалансованості є незабезпечені фінансове повноваження та передумови до накопичення заборгованостей.

Друга серйозна проблема полягає у плутанині щодо того, які послуги повинен надавати кожен з рівнів влади.

Чинні законодавчі процедури чітко не визначають, на якому з рівнів влади який вид послуг має надаватися. Органи влади усіх рівнів мають певні повноваження працювати в кожній із зазначених галузей. Згідно із Конституцією та Законом про місцеве самоврядування обласні та районні органи влади можуть надавати послуги лише на підставі делегування відповідних повноважень, що мають спільні інтереси.

Третя найсерйозніша проблема - відсутність чіткого розподілу функцій між різними гілками влади одного рівня. Ця відсутність точності робить практично неможливим розділення "делегованих видатків" і "власних видатків". Визначення кола відповідальності в Законі про місцеве самоврядування дуже не чітке.

Основне завдання трансфертів - вирішувати проблему вертикальної незбалансованості - наслідок невідповідності між відповідальністю за видатки та податкоспроможністю. Система трансфертів сприяє також згладженню нерівностей між адміністративно-територіальними одиницями, зумовлених соціально-економічними особливостями та можливостями кожного регіону. Основними характерними рисами системи трансфертів, що впливають на усю систему міжбюджетних відносин, є її передбачуваність та стимули, які вона створює для всіх рівнів управління [7.C.135].

Стара система трансфертів не задовольняла жодної з умов, необхідних для ефективної роботи такої системи. Першим критерієм ефективності системи трансфертів є її здатність забезпечити місцеві органи влади ресурсами, достатніми для виконання покладених на них зобов'язань.

Другим критерієм ефективної роботи системи трансфертів є забезпечення достатніх зборів податків місцевими органами влади та уникнення фіскального дефіциту. Надання трансфертів базувалося на підході "покриття дефіциту", що створювало для місцевих органів влади стимули підтримувати видатки на високому рівні, зберігати існуючу мережу та не надавати значної уваги збільшенню надходжень до місцевих бюджетів.

Третім критерієм ефективності системи трансфертів є ступінь, до якого вона здатна забезпечити справедливість. Стара система базувалася на розподілі фінансових ресурсів між регіонами, що склався раніше.

Що стосується трансфертів, які передбачають заохочення певних видів видатків, найбільш відповідним підходом є, очевидно, відшкодування коштів. Досвід інших країн показує, що для виправлення вертикальних і горизонтальних дисбалансів найефективнішим є розподіл на базі формули. Міжнародний досвід пропонує чотири можливості:

* формули, що враховують потреби у видатках та фінансові можливості;

* формули, що враховують лише вирівнювання фінансових можливостей;

* формули, що забезпечують розподіл вирівнюючих трансфертів у рівних частинах на душу населення.

Формули, що включають як потреби у видатках, так і фінансові можливості, створюють можливості повного вирівнювання. Вони найскладніші і, можливо, найточніші, але потребують найбільшої кільксті даних. Формули другого й третього типу ігнорують основний аспект (потреби у видатках або фінансові можливості, однак вимагають меншої кількості даних). Останній вид формули - найменш ефективний з погляду вирівнювання, однак вимагає також найменше даних. На ефективність наведених формул значною мірою впливає точність вимірювання фінансових потреб і фінансових можливостей.

Стара бюджетна система не забезпечувала стимулів для належної оцінки ризиків, пов'язаних із місцевими запозиченнями. Міжбюджетні позики не проходили оцінки якості і виплачувалися на підставі передбачуваних потреб. Неспроможність та фінансова невідповідальність призвели до високого рівня несплачених міжбюджетних запозичень і пропозицій щодо подальшої реструктуризації. Великі суми коштів, що виникали внаслідок перерахунку введення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів з початку бюджетного року, відносились на взаєморозрахунки. Відсутність механізму реалізації вилучення збільшувала і до того значні суми взаємозаборгованості. Все це породило загальну атмосферу небажання структур нижчого рівня вживати заходів для погашення позичок, наданих їм органами влади вищого рівня. Все це сприяло і до того слабкій фіскальній дисципліні в органах влади нижчого рівня.

Найбільш негативним явищем останніх років стало зростання питомої ваги не грошових надходжень до бюджету. Зростання бюджетного дефіциту зумовило невиконання своїх зобов'язань місцевими органами влади. Векселі, як інструмент зменшення заборгованості, насправді стали поштовхом до її накопичення та зменшення надходжень до бюджетів.

Інституційна та правова база міжбюджетних відносин визначає як саму структуру органів влади, так і середовище й стимули для взаємозв'язків між органами влади різних рівнів. Для ефективної роботи системи міжбюджетних відносин необхідно, щоб були чітко визначені усі рівні влади та щоб наявні інституції сприяли прозорому, передбачуваному та відповідальному прийняттю рішень на кожному рівні.

Першочерговою потребою є визначення чіткого розподілу ролей та відповідальностей між органами, що представляють виконавчу владу на місцевому рівні, та законодавчими органами самоврядування. Важливим засобом вирішення цього питання є визначення відповідальності.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження можна сформулювати наступні висновки теоретичного характеру:

Видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Місцевий бюджет як економічна категорія зачіпає інтереси віх юридичних та фізичних осіб на певній території. Тому структура видатків місцевого бюджету - це не просто арифметичне співвідношення, а характеристика збалансованості та врівноваженості інтересів населення певного регіону.

Сьогодні чіткі критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами встановлено статтею 86 Бюджетного кодексу. До прийняття бюджетного кодексу рада вищого рівня могла щороку встановлювати, з якого бюджету утримувати той чи інший заклад, що не стимулювало місцеві органи влади розвивати такі заклади та аналізувати їх ефективність і корисність для території.

Для досягнення основної мети регулювання міжбюджетних відносин щодо вимоги забезпечення бюджетними ресурсами встановлених видаткових повноважень видатки місцевих бюджетів розподілені на видатки, що враховуються при визначенні трансфертів, і видатки, що при цьому не враховуються. Таке розмежування видатків здійснюється тільки на стадії формування бюджетів та застосовується лише для обрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, що передаються з одного бюджету іншому відповідно до положень Бюджетного кодексу. Але такий розподіл зовсім не означає, що органи місцевого самоврядування позбавлені самостійності та свободи дій у прийнятті рішень відносно напрямів та обсягів видатків бюджетів у процесі складання та затвердження місцевих бюджетів. Загальний підхід полягає в тому, що уряд відповідає за фінансування видатків, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та зберігає за собою контроль за ефективністю витрачання цих коштів.

Однак на сьогоднішній день існують проблеми, які необхідно розв'язати в процесі бюджетної реформи:

Законодавча та виконавча гілки влади мають більш глибоко використовувати у бюджетному процесі запроваджений близько двох років тому програмно-цільовий метод. Практичне застосування цього важливого інструменту, нажаль загальмувалося на рівні формульних процедур, не ставши повністю ідеологією бюджетного процесу для всіх його учасників, орієнтовно не на процес , а на результат.

Необхідно звільнити місцеві бюджети від тягаря фінансування програм соціального захисту, що ухвалюються й контролюються в центрі. Аналіз виконання бюджетів за останні роки показує, що саме в цій галузі бюджетна заборгованість найвища, причому синусоїда виплат на соціальний захист дуже сильно коливається від регіону до регіону , і в деяких частинах країни мешканці мають вкрай неадекватне соціальне забезпечення. Тому фінансування на соціальний захист здійснюється через цільові субвенції.

Питання пріоритетів та ефективності використання завжди обмежених бюджетних ресурсів залишається найгострішою проблемою державного управління та місцевого самоврядування. Тому необхідно прискорити реформи у тих секторах бюджетної сфери, які є найближчими до потреб громадян і за станом яких громадяни оцінюють результати економічного зростання. Це передусім первинна медична допомога та загальна середня освіта, які належать до найменш реформованих.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Аієва В. Аналіз казначейської системи виконання місцевих бюджетів: переваги та недоліки // Економіст. - 2000. №2. - С.51-53.

2.Бюджетна реформа: крок за кроком: Дайджест аналітичних матеріалів/ Група фіскального аналізу при Комітеті Верховної Ради з питань бюджету - 2010р

3.Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради -2012. - №37

4.Бюджетний процес і між бюджетні відносини на рівні місцевих бюджетів району : Навчальний курс. К.: Міленіум, 2013р.

5.Василик О.Д. , Павлюк К.В. Державні фінанси України: Навчальний посібник для студентів - К.: НІОМ, 2014

5.Василик О.Д. , Павлюк К.В. Державні фінанси України: Навчальний посібник для студентів - К.: НІОМ, 2014

Размещено на Allbest.ru