Моделі переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: Основи економічної теорії

На тему: Моделі переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки

Київ 2014

Зміст

Вступ

I. Теоретико-методологічні засади соціально орієнтованої ринкової економіки

1.1 Поняття, сутність соціально орієнтованої ринкової економіки

1.2 Загальна характеристика основних соціалізуючих складових ринкової економіки

II. Аналіз сучасного стану соціально орієнтованої ринкової економіки різних країн

2.1 Сучасні моделі соціально орієнтованої ринкової економіки

2.2 Досвід європейських країн. ФРН

2.3 Досвід Швеції

III. Напрямки розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні

3.1 Сучасний стан та можливості побудови соціально орієнтованої ринкової економіки України

3.2 Шляхи та напрямки перспективної моделі формації України

Висновок

Додатки

Список літератури

Вступ

Тема, яку я обрала для курсової роботи, на сьогоднішній день є досить актуальною для нашої країни, яка прагне до ринкової економіки так, як дванадцять - тринадцять років тому прагнула до комунізму.

Цілями роботи є:

o описати сучасні моделі ринкової економіки;

o визначити, що можна взяти для себе з досвіду інших країн (Швеція,

Німеччина);

o показати стан нашої економіки на сьогоднішній день і викласти

деякі шляхи її становлення та оздоровлення.

Завданнями соціально орієнтованої ринкової економіки є:

o досягнення повної зайнятості;

o збільшення частки надання соціальних послуг через державні,

приватні установи та організації;

o збільшення частки соціального страхування в загальних бюджетних витратах на соціальні цілі;

o адресність соціальної політики.

I. Теоретико-методологічні засади соціально орієнтованої ринкової економіки

1.1 Поняття, сутність соціально орієнтованої ринкової економіки

У розвиненому світі склалося кілька моделей ринкового господарювання. Зокрема, виділяють моделі: вільний ринок (США), державно-керований ринок (Японія, країни Східної Азії), соціально-орієнтований ринок (Західна Європа) [4]. Критерiями класифiкацiї виступають - питома вага держвласностi, її якiсний склад, напрямки i засоби здiйснення державної полiтики, форми ринкових відносин тощо.

Соціально орієнтована ринкова економіка - це найперспективніша модель організації суспільного виробництва, яка поєднує високу ефективність ринкового механізму й орієнтацію на досягнення справедливості та рівності. Тобто це є соціалізація ринкової економіки [2].

Соціально орієнтована економіка - це діюча економічна система, головною метою економічної діяльності якої є забезпечення економічного зростання з ціллю накопичення національного багатства і створення сприятливих соціальних умов для громадян. При цьому в соціальній політиці концентруються цілі економічного зростання, а всі інші аспекти економічного розвитку починають розглядатися як засоби реалізації соціальної орієнтації економіки, яка є чинником економічного зростання [3].

З огляду на деякі особливості функціонування сучасної ринкової економіки у високорозвинених країнах можна виокремити принаймні три різновиди соціально-орієнтованої економіки.

Перша - це ринкова економіка, яка сформувалась у таких країнах, як Великобританія, Канада, Ірландія. Вона характеризується відносно невисоким рівнем участі держави у вирішенні соціальних проблем суспільства, як безробіття, пенсійне забезпечення тощо. Високий рівень вирішення соціальних питань забезпечується потужним розвитком приватного сектору у сфері надання послуг, наприклад, широкорозвиненою і добре організованою системою недержавних пенсійних фондів. Для цих країн характерною є відносно невелика частина ВВП, яка перерозподіляється через бюджет (приблизно 30-40 %).

Другий тип сучасної організації суспільного виробництва існує в таких країнах, як Німеччина, Франція, Нідерланди, Австрія, Бельгія. Тут також діє модель соціально орієнтованої ринкової економіки, але в ній акцент зроблено на досягнення за активної участі держави високих соціальних стандартів. Це потужні програми із забезпечення високого рівня зайнятості, здійснення постійних заходів щодо соціального страхування своїх громадян, розвинута система трансфертних платежів. У цій групі країн досить високою є та частина ВВП, яка перерозподіляється через державний бюджет. Вона становить майже половину валового внутрішнього продукту.

Особливий тип соціально орієнтованої ринкової економіки сформувався в скандинавських країнах: Норвегії, Данії, Фінляндії і особливо у Швеції. Цьому типу притаманна дуже активна роль держави у вирішенні соціальних проблем. Акцент в економічній політиці держави тут сфокусований навколо забезпечення високого рівня життя населення. Досягнення соціальних стандартів здійснюється за рахунок потужних перерозподільчих процесів, які здійснює держава. Через державний бюджет перерозподіляється більше половини ВВП. Для цих країн і, перш за все, для Швеції, характерним є досягнення соціального партнерства між власниками засобів виробництва і найманими виробниками. При цьому держава постійно здійснює пошук нових шляхів забезпечення соціальної солідарності в суспільстві [2].

Задачею соціального ринкового господарства є пізнання закономірностей становлення і розвитку господарського механізму, свідомо орієнтованого на вирішення соціальних проблем.

Соціально орієнтована ринкова економіка допомагає виробити правильну економічну і соціальну політику на макро- і мікрорівнях, досягти в суспільстві соціального партнерства, зберегти і збільшити суспільні цінності, забезпечити рівні умови доступу до них.

Соціально орієнтована ринкова економіка виробляє принципи, правила, форми господарювання різних суб'єктів економіки, визначає орієнтири господарської діяльності, критерії соціальної й економічної ефективності, оптимальне поводження споживачів і виробників в умовах ринкових методів господарювання і соціальної орієнтації економіки.

Основні положення, висновки і рекомендації соціального ринкового господарства використовуються при розробці соціально-економічної політики розвинутих країн.

У даний час соціально-економічна політика країн із соціально орієнтованою ринковою економікою зводиться до досягнення наступних цілей:

1) економічна свобода - можливості економічних суб'єктів щодо вибору сфери діяльності та моделі економічної поведінки;

2) економічне зростання - зростання економіки, яка забезпечує високий рівень якості життя;

3) повна зайнятість - утримання безробіття на природньому рівні;

4) стабільність цін - забезпечення фінансової стабільності, протидія інфляції;

5) економічна безпека - збереження економічної рівноваги;

6) соціальна стабільність - створення можливостей для деяких груп суспільства;

7) справедливе оподаткування - встановлення пільг при сплаті податків для груп населення з низькими доходами.

Соціально орієнтована ринкова економіка функціонує на основі економічного і соціального порядків.

Економічний порядок -- це правила, що регулюють організаційну структуру економіки, процесів, що в ній відбуваються, а також сукупність інститутів, відповідальних за управління нею і надання економіці визначеної організаційної форми.

Економічний порядок включає:

- порядок, що регулює право власності;

- грошовий і валютний порядок;

- конкурентний порядок;

- порядок, що регулює зовнішньоекономічну діяльність.

Соціальний порядок -- це сукупність інститутів і норм, що визначають соціальний стан громадян і окремих груп населення, а також соціальні відносини між членами суспільства.

Соціальний порядок охоплює:

- порядок у сфері праці;

- порядок у системі соціального страхування і соціальної допомоги;

- майновий порядок;

- житловий порядок;

- екологічний порядок і т.д.

Соціально орієнтована ринкова економіка характеризується соціалізованим товарним виробництвом -- вища стадія товарного виробництва, що функціонує на основі соціального партнерства і соціального прогресу.

У соціалізованому товарному виробництві домінує колективна власність у формі акціонерної власності. У результаті чого, багато виробників благ одночасно є співвласниками факторів виробництва, беруть безпосередню участь в управлінні виробничим процесом. У суспільстві встановлюється соціальне партнерство, що припускає узгодження дій уряду, підприємців і найманих робітників з питань динаміки оплати праці і виплати соціальної допомоги, трансфертів. У соціалізованому товарному виробництві пануючу роль відіграють найбільші підприємства, що використовують передову техніку на базі інформаційних технологій, сучасні методи управління.

При соціалізованому товарному виробництві суспільне виробництво досягає найбільшого ступеня розвитку. Просте товарне виробництво в традиційній економіці було лише укладом, що охоплює невелику частину створеного в суспільстві продукту. Товарне виробництво стає пануючою формою тільки в ринковій економіці. На ранніх етапах розвитку ринкової економіки співіснують просте і класичне товарне виробництво. Сучасна ринкова економіка розвивається на основі соціалізованого товарного виробництва[5].

1.2 Загальна характеристика основних соціалізуючих складових ринкової економіки

Основна мета діяльності держави в соціально орієнтованій ринковій економіці полягає у підтримці соціально-економічної стабільності, у забезпеченні максимально високого рівня добробуту, соціального прогресу, у збереженні суспільних цінностей на основі економічної волі, конкуренції, приватної ініціативи. У соціальному ринковому господарстві такі макроекономічні цілі, як досягнення визначеного рівня зайнятості, стабілізація цін, рівновага економіки й інші, котрі традиційно в змішаній економіці покладаються на державу, доповнюються соціальними цілями. Таким чином, економічна діяльність держави в соціально спрямованій ринковій економіці полягає в усуненні недосконалостей ринку, додання йому соціальної спрямованості, а не на ліквідацію ринкових відносин як таких.

Соціальна політика -- це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін. Основними принципами проведення соціальної політики є: по-перше, захист рівня життя шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; по-друге, надання допомоги найбіднішим сім'ям; по-третє, надання допомоги на випадок безробіття; по-четверте, здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; по-п'яте, розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; по-шосте, проведення активної політики, спрямованої на забезпечення кваліфікації.

Проблема соціального захисту населення по-різному розв'язується у межах тієї чи іншої суспільно-економічної формації, конкретної країни. За умов переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту покладається на державу, але водночас посилюється роль ринкового механізму у проведенні такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров'я, власного добробуту та сім'ї, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.

Щоб забезпечити такий захист, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, до складу якого належать пенсійне, медичне, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне та медичне страхування здійснюється шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових частках. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника. Кошти з цих фондів управляються спеціальними радами, до складу яких входять представники трудящих і підприємців.

Страхування від безробіття надається із спеціальних страхових фондів. Розмір виплати залежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються у перші місяці безробіття на час встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються.

У другому випадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізична придатність до праці, термін надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж повинен становити не менше 6 місяців зайнятості протягом трьох років і не менше 10 тижнів протягом останнього року перед позбавленням роботи. У Франції такою умовою є робота протягом 150 днів за рік і 91 день страхування. У Великобританії береться до уваги лише виплата внесків до страхового фонду: протягом року їх повинно бути 26.

У країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою приділяється велика увага державному регулюванню ринку праці. Держава гарантує громадянам право вибору роду діяльності, охорону праці, правовий захист від необґрунтованого звільнення, безкоштовне сприяння у виборі придатної роботи і працевлаштування за посередництвом органів служби зайнятості.

Держава також надає безробітним громадянам певні гарантії. Вони зводяться до наступного: безкоштовна професійна орієнтація, професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації, забезпечення соціальної підтримки й ін. Особливу увагу держава приділяє вирішенню питань зайнятості окремих категорій громадян, зокрема інвалідів.

Сучасне державне регулювання ринку праці включає комплекс економічних, адміністративних, законодавчих, організаційних і інших заходів.

Один з важливих напрямків регулювання ринку праці формується на основі залежності між рівнем інфляції і рівнем безробіття. Англійський економіст О. Філліпс, використовуючи емпіричні дані по Англії за 1861--1957 р.р., вивів нелінійну залежність між рівнем безробіття і заробітною платою. Чим вище безробіття, тим менший приріст заробітної плати і зростання цін. І навпаки, чим нижче безробіття і вища зайнятість, тим більший приріст заробітної плати і вищі темпи зростання цін.

Так звана “крива Філліпса” використовувалась у кейнсіанскій теорії інфляції, у якій зв'язок між рівнем зайнятості й інфляцією встановлювався через динаміку заробітної плати. Разом з тим останнім часом закономірності “кривої Філліпса” не завжди спрацьовували. Істотний вплив на регулювання ринку праці робить податкова, грошово-кредитна, амортизаційна політика уряду та ін.

Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування та перекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на ці заходи близько 30 млрд. дол. Держава витрачає на реалізацію програм перекваліфікації більшу частину коштів.

З метою створення нових робочих місць держава бере на себе також виконання таких суспільних робіт, як будівництво шляхів, каналізації, тощо. Під час економічної кризи держава збільшує капіталовкладення у державні підприємства. Програми працевлаштування здійснюються також шляхом пільгового оподаткування компаній, які створюють робочі місця.

У загальнонаціональному масштабі сучасна держава з метою зменшення армії безробітних намагається регулювати заробітну плату на такому рівні, щоб темпи її зростання були нижчими від зростання продуктивності праці. Для цього здійснюються “політика доходів”, активна кредитно-грошова політика тощо. Таку тактику запроваджують приватні фірми, домагаючись, щоб рівень продуктивності праці випереджав зростання оплати робочої сили.

Найбільших успіхів у цій справі досягли в США. З 1974 р. до середини 80-х років було створено 23 млн. додаткових робочих місць і прийнято на роботу 12 млн. емігрантів. Характерно, що за цей період 500 наймогутніших корпорацій Америки скоротили 3 млн. робочих місць, а дрібні створили 7 млн. таких місць.

Певні результати у здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. За останні 100 років у більшості розвинутих країн Заходу тривалість робочого часу скоротилася вдвічі. Винятком з цього правила стала лише Японія.

Досягнення максимально високої якості життя населення є пріоритетною метою соціальної ринкової економіки. Однією з найважливіших передумов, що забезпечують реалізацію цієї задачі, є проведення ефективної політики добробуту населення. Центральне місце в політиці добробуту займають доходи населення, їх диференціація, постійне зростання рівня життя громадян.

Доходи населення поділяються на грошові і натуральні. Грошові доходи населення включають оплату праці всіх категорій населення, пенсії, субсидії, стипендії й інші соціальні трансферти; надходження від продажу продуктів сільського господарства; доходи від власності у вигляді відсотків по внесках, цінним паперам, дивідендів; доходи осіб, зайнятих підприємницькою діяльністю, а також страхові відшкодування, позички, доходи від продажу іноземної валюти й інші доходи.

Натуральні доходи населення включають продукцію, створену у домашніх господарствах для власного споживання. Грошові і натуральні доходи утворюють особистий доход населення.

Основними компонентами грошових доходів населення в ринковій економіці є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності і власності, а також соціальні трансферти.

Держава впливає на перерозподіл доходів через держбюджет. Для цих цілей використовується система диференційованого оподатковування різних груп одержувачів доходу і соціальних виплат. У результаті частина доходів найбільш забезпечених груп населення переходить до найменш забезпечених.

Одним з методів регулювання доходів населення є виплата соціальних трансфертів.

Соціальні трансферти -- це економічна цінність, передана одним учасником іншому в односторонньому порядку: від іншого учасника операції не надходить нічого, що може мати вартість. Соціальні трансферти представляють систему заходів грошової чи натуральної допомоги, за допомогою якої підвищуються доходи визначених соціальних груп.

Держава шляхом перерозподілу коштів бюджету створює умови для зменшення диференціації доходів населення, забезпечення нормального процесу відтворення робочої сили. Разом з тим державне регулювання доходів населення за допомогою коштів бюджету має визначені межі: розмір бюджетних надходжень і рівень податків. До заходів державного регулювання доходів відносяться також встановлення гарантованих цін на деякі товари і послуги визначеним групам населення (фермерам, пенсіонерам, інвалідам), встановлення мінімальних ставок заробітної плати, пенсії й ін.

Реальні доходи населення залежать від рівня цін на товари і послуги. Для того щоб визначити вплив інфляції на реальні доходи населення, використовується такий показник, як індекс споживчих цін на товари і послуги.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) визначається співвідношенням вартості фактичного фіксованого набору товарів і послуг у поточному періоді до його вартості в базисному періоді. ІСЦ -- це найважливіший показник, що характеризує рівень інфляції. Він використовується для цілей державної політики, аналізу і прогнозу цінових процесів в економіці, перегляду мінімальних соціальних гарантій, вирішення правових суперечок.

Особливе значення займає проблема індексації доходів від інфляції. Індексація -- це засіб захисту від інфляції, приведення суми контракту, кредиту, зарплати, пенсії, допомоги, внесків населення в банках і т.д. до індексу споживчих цін. Індексація доходів населення представляє повне чи часткове відшкодування втрат у доходах, викликаних ростом цін на споживчі товари і послуги. У світовій практиці застосовуються дві основні форми індексації доходів населення: автоматична і напівавтоматична. Автоматична індексація доходів населення припускає, що останні підвищуються пропорційно росту цін. Напівавтоматична індексація іменується також договірною. Ця форма індексації використовується в країнах Європейського Союзу. На державному рівні проводяться переговори за участю роботодавців, профспілок, представників органів державної влади, а також вчених-експертів. У результаті переговорів даються рекомендації по встановленню нижньої межі соціального захисту відповідно до колективних договорів. На кожному підприємстві укладається свій колективний договір, що включає різні заходи соціального захисту працівників. У країнах із соціальною ринковою економікою індексація охоплює незначну частину населення, насамперед осіб з фіксованими доходами (пенсіонерів, працівників бюджетної сфери й ін.).

Індексація доходів населення оцінюється неоднозначно. З одного боку, вона сприяє підтримці визначеного рівня життя деяких груп населення. З іншого боку, індексація може знижувати стимули до праці, гальмувати реалізацію антиінфляційної політики. Тому в багатьох країнах індексація доходів населення носить скоріше епізодичний, чим постійний характер.

Для того щоб визначити рівень добробуту населення, необхідно встановити “момент відліку”. Таким у сучасній економіці є прожитковий мінімум. Прожитковий мінімум -- це рівень доходів, що забезпечує придбання набору товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини при визначеному рівні соціально-економічного розвитку країни і сформованих потреб населення. Величина прожиткового мінімуму включає:

* вартість обов'язкових платежів і зборів;

* вартість споживчого кошика.

Споживчий кошик -- мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для збереження здоров'я людини і забезпечення його життєдіяльності.

Споживчий кошик визначається для основних груп населення:

* працездатного населення;

* пенсіонерів;

* дітей.

Прожитковий мінімум призначається для:

* оцінки рівня життя населення при розробці і реалізації соціальної політики;

* обґрунтування встановлюваного на державному рівні мінімального розміру оплати праці і мінімального розміру пенсії за старістю, а також для визначення розмірів стипендій, субсидій і інших соціальних виплат;

* формування державного бюджету.

Якість життя населення -- узагальнююча соціально-економічна категорія, за допомогою якої оцінюється рівень споживання населення товарів і послуг, можливість задовольнити духовні потреби, здоров'я населення; тривалість життя, умови середовища, що оточує людину, морально-психологічний клімат і ін. Необхідно відзначити, що деякі з цих понять не завжди піддаються кількісній оцінці, що ускладнює визначення якості життя населення.

Рівень якості життя населення змінюється в залежності від соціально-економічного стану суспільства. Ці показники розрізняються по країнах.

Якість життя населення тісно пов'язана з концепцією “розвитку людини”. Її суть полягає в тому, що будь-яке суспільство повинне вкладати ресурси в освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, харчування населення, створюючи в такий спосіб реальні передумови для участі громадян в економічному, соціальному і політичному житті країни [5].

II. Аналіз сучасного стану соціально орієнтованої ринкової економіки різних країн та їх досвід

2.1 Сучасні моделі соціально орієнтованої ринкової економіки

У розділі про поняття та сутність соціально орієнтованої ринкової економіки було виділено декілька загальних моделей, які виникли історично. Але якщо розглядати більш детально економічні сучасні ситуації в різних країнах, то можна виокремити низку інших моделей, особливості яких будуть притаманні лише конкретній державі. Адже соціально-економічним моделям притаманна виражена специфіка залежно від досягнутого рівня розвитку, історичного шляху і національних традицій.

1) Німецька модель

Однією з моделей нової економіки служить «cоціальна ринкова економіка», що діє в Німеччині. Науковою основою цієї моделі послужили ідеї неолібералізму (А. Рюстов, В.Репке, В. Ойкен та ін.) Основоположним в їх концепції є завдання формування соціально орієнтованої економіки, яка базується на принципах свободи, яка забезпечується сильною державою. Ці ідеї лягли в основу розробки концепції соціально- ринкового господарства [16].

Автори концепції соціально- ринкової економіки в зміст даної моделі вклали такі характерні риси, як необхідність економічної свободи, гарантованість її з боку держави, здійснення ними політики, що забезпечує соціальну захищеність своїх громадян і соціальну справедливість. У даній концепції термін «соціальний» трактується таким чином: по-перше, ринкове господарство в силу своєї економічної ефективності створює матеріальні передумови для поліпшення добробуту всім членам суспільства, носить соціальний характер; по-друге, ринкове господарство має обмежуватися там, де воно може привести до соціально небажаних результатів. Результати вільного економічного процесу повинні коректуватися з точки зору їх соціальної спрямованості.

Модель соціальної ринкової економіки спрямована на вільний розвиток, самовизначення і особисту відповідальність суб'єктів ринку, на прийняття децентралізованих рішень відповідно до ринкової ситуації. У відповідності із загальною концепцією соціальної ринкової економіки, її цілі і засоби їх досягнення, зводяться до:

1. Забезпечення максимально високого добробуту. Така мета досягається, насамперед, шляхом розвитку вільної конкуренції; створення необхідних умов для економічної свободи; прагненням до повної зайнятості працездатних членів суспільства; гарантованим доходом кожному, хто бажає працювати; обміном валют; розширенням міжнародного поділу праці; лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності. Все це розглядається в плані основних шляхів підвищення максимально високого добробуту людей.

2. Забезпечення соціально справедливої ??грошової системи і стабільності цін на основні товари та послуги. Така мета досягається наявністю незалежного емісійного банку; відносною стабільністю державного бюджету та поліпшенням платіжного балансу на основі неухильного зростання економіки країни.

3. Встановлення соціальної забезпеченості, соціальної справедливості, соціального захисту сімей; справедливий розподіл доходів і майна.

4. Соціальний продукт відіграє вирішальну роль у формуванні коштів для соціального захисту населення. Держава вживає заходів щодо коригування первинного розподілу доходів та майна у формі виплати соціальної допомоги, пенсій і компенсацій, доплат за житло. Економічна політика щонайменше повинна обмежувати свободу особи і соціальних груп.

Розвиток економіки і соціальних процесів відповідно до зазначеної ринкової моделі, незважаючи на складні умови перших повоєнних років, спадів і підйомів, в цілому забезпечили Західній Німеччині економічне процвітання і сприятливі умови для вирішення найважливіших соціальних проблем. Після об'єднання західної та Східної частин країни соціальна орієнтація економіки стала охоплювати всю територію єдиної Німеччини. Накопичений економічний досвід у вирішенні гострих соціальних проблем допомагали вирішити соціальні труднощі в Східній частині країни. Нині там відбувається поступове вирівнювання рівня і способу життя зважаючи на масштаб всієї країни[18].

2) Американська модель соціальної економіки.

Американська модель соціально -економічного розвитку побудована за системою всебічного заохочення свободи підприємницької діяльності, забезпечення повної зайнятості ресурсів і стабільності цін. Вона створила умови для збагачення найбільш активної частини населення. Потужний економічний потенціал дозволив США, в післявоєнний період, досягти високих показників за рівнем і якістю життя. Американська модель взаємозв'язків економічного та соціального життя заснована на високому рівні продуктивності праці та масової орієнтації на досягнення особистого успіху. Теорії « загального благоденства », «народного капіталізму», «народного добробуту » відбивають американську дійсність[19].

Ринковий механізм розподілу доходів заохочує підприємницьку активність. Люди з природними здібностями, високою освітою, трудовою кваліфікацією, великим накопиченим капіталом і майном мають високі доходи і забезпечене життя. Є також категорія людей, яка з різних причин не володіє вище зазначеними перевагами і здібностями. Багато особ похилого віку, члени товариства з фізичними та розумовими вадами, вдови, безробітні, діти - сироти та інші, вони потребують допомоги і підтримки з боку суспільства. Навіть у такій економічно розвиненій країні, як США, поряд із загальним благополуччям, проблема бідності залишається гострою.

Зменшення відмінностей у доходах є однією з найважливіших завдань в економічній політиці уряду США. Основними напрямками такої політики є:

1.Трансфертні платежі, які призначаються для виплати допомог тим,хто гостро цього потребує, допомога інвалідам та безробітним.

2.Здійснення програми соціального забезпечення « Медікер ». Ця програма являє собою державне страхування по хворобі, надання безкоштовної медичної допомоги.

3.Перерозподіл доходів, шляхом втручання держави в ринкове ціноутворення. Держава встановлює гарантовані ціни на продукцію фермерських господарств.

4. Законодавче встановлення меж мінімальної заробітної плати.

5. Вилучення частини доходів у багатих і передачі їх соціальним групам, чиї доходи нижче середнього рівня, за допомогою податкової системи (« Ефект Робін Гуда »).

Американська модель соціально -економічного розвитку, що поєднує свободу підприємництва, конкуренцію і втручання держави в перерозподіл доходів через ринкові і неринкові механізми, забезпечила американському народу високий життєвий рівень. Однак, протиріччя між економічним зростанням і невирішеними соціальними проблемами постійно існують. У періоди економічних спадів, посилення інфляції, зростання безробіття, збільшення військових витрат американському уряду доводиться скорочувати витрати на соціальні потреби, заморожувати пенсії, допомоги, заробітну плату. Галузеві профспілки ведуть постійну боротьбу з урядом і великими компаніями за поліпшення соціального становища своїх членів. Піддається постійній критиці податкова політика уряду, її негативний вплив на перерозподіл доходів. Чинна податкова система не призводить до скорочення розриву в рівнях доходів бідних і багатих, а навпаки, такий розрив з кожним роком збільшується. Урядові соціальні програми зазнають періодичні зміни. Однак, для вирішення гострих соціальних проблем США мають достатньо ресурсів [1].

3) Шведська модель соціально орієнтованої економіки

Шведську модель ще часто називають другою моделлю соціалізму. Модель соціально орієнтованої економіки є характерною особливістю шведської школи. Найбільш відомими представниками цієї концепції є Г. Мюрдаль, Б.Оліна, Г.Кассель, Е.Ліндаль. Е. Лундберг, Б. Хансен.

Зародження шведської школи почалося в 30-х роках ХХ століття, коли вчені - економісти даної країни включилися в пошуки причин « Великої депресії » і шляхів виходу з неї. Представники шведської школи в ті роки виступили за використання грошової політики в антикризовому регулюванні. Ними була розроблена модель розширення державного втручання в економіку, забезпечення соціального захисту населення та впровадження прогресивного оподаткування.

Характерними рисами шведської моделі соціально орієнтованої економіки є підтримка державного регулювання з метою без кризового розвитку економіки, активне вивчення проблем розподілу доходів і власності, підтримка ідеї класової солідарності.

Шведська модель соціально орієнтованої економіки відрізняється від інших моделей своєю сильною соціальною політикою. Вона спрямована на скорочення майнової нерівності. Для цієї мети використовується механізм перерозподілу доходу на користь найменш забезпечених верств населення. Перерозподіл доходів здійснюється через високі податки.

Взагалі, виробнича функція лежить на приватних підприємствах, що конкурують між собою, а держава здійснює функцію забезпечення високого рівня життя. Вона бере на себе турботу про забезпечення зайнятості, освіти, медичного обслуговування, соціального страхування, а також налагодження роботи багатьох видів соціальної інфраструктури, як транспорту, науково -дослідних установ та інше[16].

4) Японська модель

Японська модель має ряд переваг в тому, що вона спирається на унікальні особливості.По-перше, робоча сила націлена на постійне самостійне вдосконалення.

По-друге, особливості норм поведінки японців є специфікою держави. Вони базуються на релігії, в якій є обов'язковость дотримання основних норм поведінки.

По-третє, добре врегульовані відносини власника підприємства чи фірми і найманого робітника, що сприяло підвищенню соціального партнерства і поширенню різноманітних систем оплати праці.

По-четверте, Японія стала країною, де затвердився японський варіант поєднання робочої сили і засобів виробництва. Це поєднання реалізується через купівлю власником засобів виробництва специфічного товару - робоча сила. Підприємець може найняти робітника на фірму на все життя. Таке закріплення стимулюється надбавками до заробітної плати, які можуть набагато перевищувати основну заробітну плату. Ця система сприяла зменшенню соціальних конфліктів, формуванню духу колективізму, відданості своїй фірмі тощо[6].

Отже, сучасний світ має різновид моделей соціально орієнтованої економіки, які значно відрізняються одна від одної. Але хоча й засоби розбудови таких моделей різні, все ж таки кожна країна завдяки власній моделі змогла знайти шлях до успіху.

2.2 Досвід європейських країн. ФРН.

Найбільш ефективні моделі соціально орієнтованої ринкової економіки в європейському просторі - це моделі Німеччини та Швеції.

Спочатку розлянемо Німецьку модель. Вона отримала назву «Соціальне ринкове господарство» та сформувалася наприкінці 40-х р.р. ХХ ст. на принципах індивідуальної свободи, приватної власності, високої культури поведінки людей, їх поваги до закону, честі та відданості своїй справі.

Для досягнення високого рівня ефективності цієї моделі були обрані наступні засоби: політика мотивації і активації особистої ініціативи, ринкові засоби економічної політики та політика самостійного планування власного розвитку кожного індивідуума.

Новизна полягала в розширенні державного втручання у господарські процеси. Одночасно до процесу пошуку та прийняття рішень залучалися союзи роботодавців та профспілки, які мали узгодити динаміку заробітної плати і доходів із загальноекономічними цільовими установками. Ці узгоджені дії вносили в систему соціального ринкового господарства політику доходів, що передбачала прийняття господарсько-політичних рішень з питань розподілу національного доходу (зацікавленим сторонам доводилося домовлятися, яка частка національного доходу утворює прибуток і інші доходи, а яка - заробітну плату). Народне господарство орієнтувалося шляхом середньострокового бюджетного планування, що спиралося на прогнози основних економічних показників.

Ця нова політика мала дві взаємозалежні цілі спрямовані на масштабне зростання і досягнення загальноекономічної рівноваги в економіці: не допускати різких кон'юнктурних коливань економіки та сприяти сталому економічному зростанню.

Бюджетна політика пристосовувалась до цілей загальноекономічного рівноваги, що виражалась наступними показниками:

o стабільність цін;

o високий рівень зайнятості;

o зовнішньоекономічна рівновага;

o постійне і збалансоване економічне зростання.

Вжиті заходи не носили тимчасового антикризового характеру, вони обєдналися в єдину систему, сполучену елементами середньострокового фінансового планування і прогнозування. Система отримала назву « глобальне регулювання». Однак вже в середині 70 -х років ця система показала свою неспроможність[16].

Надалі було усвідомлення проблеми наявності тягаря надмірних державних витрат. Змінилася влада і основним нововведенням економічної політики став перехід від стимулювання сукупного попиту до економіки пропозиції, стримання зростання витрат, не дозволяючи їм збільшуватися швидше, ніж зростає виробництво. В результаті почала знижуватися частка держави в перерозподілі ВВП - один з найважливіших показників втручання держави в економіку.

Як бачимо, велика різниця між приростом ВВП була між 1990 і 1991 роками (126,6% і 105,5% відповідно).Взагалі темпи приросту ВВП в 90-х роках коливались від 88,5% до 126,6%, тоді як у 2000-2010 р.р. від 88,5 до 120,8. Якщо ж брати останні 5 років,то,бачимо, що ці дані коливаються від 91% до 109,8% в бік зростання[7].

соціальний орієнтований ринковий економіка

Таблиця 1 Валовий внутрішній продукт (ВВП) Німеччини, 1990-2012 рр.

Рік	ВВП, млрд. дол.	ВВП на душу населення, доларів	Доля в світовому ВВП, %	Темп росту ВВП,%
1990	1714	21295	лип.59	126.6
1991	1809	22326	лип.63	105.5
1992	2064	25286	серп.14	114.1
1993	2007	24409	лип.76	97.2
1994	2148	25958	лип.78	107
1995	2523	30343	серп.28	117.5
1996	2437	29224	лип.84	96.6
1997	2157	25835	чер.96	88.5
1998	2178	26084	07.серп	101
1999	2131	25524	чер.67	97.8
2000	1886	22584	трав.74	88.5
2001	1881	22505	трав.76	99.7
2002	2007	23983	05.вер	106.7
2003	2424	28930	чер.35	120.8
2004	2726	32511	чер.35	112.5
2005	2766	32993	тра.95	101.5
2006	2903	34667	тра.76	105
2007	3324	39771	тра.86	114.5
2008	3624	43464	тра.84	109
2009	3298	39648	тра.59	91
2010	3304	39799	тра.13	100.2
2011	3628	43767	05.вер	109.8
2012	3426	41377	кві.71	94.4

(Дані взято з сайту http://nauka.kushnir.mk.ua)

У 2000 р. почалася реформа оподаткування. Ця реформа не була вдалою, туму що високі податки збереглися і державний борг постійно збільшувався.

Завдяки реформам Л. Ерхарда, наприкінці 40-х років, протягом 10-15 років Німеччині вдалося домогтися високого рівня життя для переважної більшості населення. Це сталося як за рахунок постійно зростаючої заробітної плати, так і за допомогою широкої мережі соціального забезпечення.

Однак поступово робочі місця стали настільки дорогими, що в умовах світової конкуренції почали приносити збитки, що привело до ліквідації робочих місць або небажання створювати нові, бо вони були неконкурентоспроможними [19].

Найбільша і невирішена на сьогодні соціально-економічна проблема Німеччини - високе і стійке безробіття. Якщо досліджувати останні 4 роки за загальним показником,то, бачимо, що відсоток безробіття,порівняно з січнем 2010-го року,де цей відсоток складає 8,6, у січні 2014 року він знизився до 7,9%. Взагалі найбільший відсоток безробіття простежується в 2010 році,а в подальшому мав тенденцію зниженя,хоча й незначну. Якщо простежити за рівнем безробіття у минулому році,то зрозуміло,що в середньому відсоток складав близько 6,8, що є найкращим результатом за останні роки[8] (Додаток 1).

Сила німецької економіки - висока конкурентоспроможність товарів на світовому ринку і висока експортна частка у ВВП. Адже тільки високі темпи зростання забезпечують високі темпи зростання економіки в цілому.

Зниження безробіття стало одним з найбільш видимих проявів успіхів економічної політики.

Помітно перебудовується вся державна фінансова (бюджетна) система. Зниження податків неминуче тягне за собою зниження державних витрат. Частка держави в перерозподілі ВВП через бюджет і соціальні фонди зменшується.

Німеччина ж продовжує свій економічний розвиток і в своїх довгострокових планах (до 2015 р.) намічає наступні кроки:

1) Остаточна інтеграція нових федеральних земель в економічну систему єдиної Німеччини.

2) Подальша інтеграція в рамках ЄС і розширення Союзу за рахунок країн Центральної та Східної Європи, посилення привабливості для інвестування нових районів на сході.

3) Проведення істотної перебудови економіки на користь високотехнологічних та інтелектуальних виробництв і розширення інтернет-технологій, стільникового зв'язку, наукових досліджень, збільшення внеску в освіту, інвестицій в науку.

4) Пенсійна реформа, коли поряд з державним соціальним страхуванням розвиватиметься приватна система страхування.

5) Вирішення питання безробіття, який на сьогоднішній день є одним з найгостріших.

6) Розвиток енергозберігаючих технологій за рахунок екологічного податку, вирішення екологічних проблем в "глобальному" масштабі[9].

Таблиця 2 ВВП на душу населення в Німеччині та в країнах-сусідах, доларів, 1990-2012 рр.

Рік	Німеччина	Нідерланди	Бельгія	Данія	Франція	Австрія	Чехія	Польща
1990	21295	19812	20345	26459	21332	21512	3390	1704
1991	22326	20209	20777	26581	21248	22262	2711	2196
1992	25286	22250	23085	29008	23328	24753	3193	2399
1993	24409	21498	22000	27162	21943	23882	3771	2447
1994	25958	22914	23889	29553	23049	25321	4447	2808
1995	30343	27173	28046	34779	26379	29931	5610	3612
1996	29224	26942	27093	35021	26293	29342	6294	4080
1997	25835	24803	24495	32215	23663	25955	5722	4082
1998	26084	25688	25042	32836	24364	26595	6219	4502
1999	25524	26057	24800	32713	24034	26474	6037	4376
2000	22584	24275	22692	29974	21765	23940	5756	4459
2001	22505	25141	22522	29879	21814	23854	6255	4959
2002	23983	27303	24470	32408	23492	25704	7637	5172
2003	28930	33346	30043	39569	28758	31196	9310	5673
2004	32511	37606	34671	45379	32732	35518	11168	6619
2005	32993	39136	35877	47619	33772	37019	12706	7957
2006	34667	41402	37779	50358	35416	39265	14404	8954
2007	39771	47619	43079	56876	40289	45121	17411	11129
2008	43464	52775	47062	62591	43942	49628	21610	13852
2009	39648	48065	43546	56300	40430	45867	18787	11284
2010	39799	46765	43140	56386	39361	44989	18761	12304
2011	43767	49982	46698	59910	42449	49330	20356	13506
2012	41377	46069	43671	56270	39614	46550	18386	12824

(Дані взято з сайту http://nauka.kushnir.mk.ua)

Якщо порівняти з країнами-сусідами,то з таблиці видно, що Данія має найбільший ВВП на душу населення,ще починаючи з 1990 року. А Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Франція і Австрія мали схожу тенденцію до зміни цього показника. Також якщо ж порівнювати дані за останній рік (поданий у таблиці),то видно, що Данія значно випереджує Німеччину за ВВП на душу населення(близько 15 тис. доларів) [7].

2.3 Досвід Швеції

Шведська модель організації економічного та політичного життя дозволяє виділити ті принципи, які забезпечили цій країні розвиток протягом тривалого часу без соціальних потрясінь, глибоких політичних конфліктів, забезпечуючи при цьому високий рівень життя і соціальних гарантій для більшості населення. Головні з них:

o високий рівень розвитку політичної культури, коопераційний характер відносин між різними верствами і групами населення і політичними партіями; економічній сфері - висока конкурентоспроможність промисловості, що базується на створенні особливого сектора економіки, заснованого на інтеграції науки, освіти і виробництва, на взаємодії державних інститутів з приватним бізнесом, співпрацю або навіть зрощуванні великих підприємств з малими та середніми у великі єдині науково-промислові системи, що функціонують самостійно;

o в соціальній області - зростання серед традиційних факторів виробництва значення людського фактора - висококваліфікованого, творчого характеру праці та соціальної спрямованості економічного розвитку країни, що забезпечує високий рівень політичної та економічної стабільності.

Заснований на цих принципах шведський тип організації життя суспільства забезпечує високий рівень економічної ефективності та високі життєві та екологічні стандарти. Економічно ця модель базується на отримання своєрідної "технологічної ренти", одержуваної країною на внутрішньому і світовому ринках за високу якість та інноваційність продукції.

Шведський різновид держави отримала розвиток в результаті переходу країни на кейнсіанські принципи управління економікою(як зазначено в пункті 2.1). У шведському "будинку для народу" високий рівень життя і соціальної захищеності, які забезпечують для більшості населення, поєднується з майже повною зайнятістю, а соціальне забезпечення за рахунок широкомасштабного перерозподілу через податки і держбюджет високої частки доходів населення.

Якщо скупний прибуток фізичної особи не перевищує 170 тис. крон, податок складає 31%, при перевищенні вказаної суми, ставка податку може зростати до 50%. Майновий податок стягується із розрахунку вартості майна: до 800 тис. крон - ставка нульова; до 1,5 млн. крон - 1,5%; до 3,5 млн. крон - 12 тис. крон + 2,5%; на майно більшої вартості - 62 тис. крон + 3%. Корпоративний податок стягується з підприємств за ставками в межах від 20 до 30%[10].

Шведський досвід показує, що економічна система, яка дозволяє компенсувати висококваліфіковану і інтенсивну працю, яка створює високоякісну та інноваційну продукцію або послуги, пробуджує і вводить в дію на користь економічному і суспільному розвитку могутні творчі сили суспільства. Той великий громадське зрушення убік соціально орієнтованого ринкового господарства, який почався в Швеції в 1930-х рр.. і був продовжений в 1960-1970-ті рр.., забезпечив потужний підйом.

Економічне регулювання у Швеції має широкий характер: держава контролює не тільки доходи та прибутки, а й використання капіталу, робочої сили, а також ціни через антимонопольне законодавство та спеціальні відомства. Швеція має великий досвід регулювання цін, контролю за конкуренцією і введенням обмежень на несправедливу торгову практику. У післявоєнні роки держава регулювала ціни переважно через антимонопольне законодавство, а також через встановлення технічних нормативів, митного та імпортного регулювання, виділення субсидій. У зв'язку з розширенням конкуренції через зовнішньоторговельної лібералізації та приєднання до ЄС, а також зниженням інфляції у шведській економіці і відбулася відмова від контролю над цінами, так як він зайвим. Крім того, свободу проведення цінової політики та запровадження контролю над цінами тепер обмежують правила ЄС.

Нині контроль в Швеції над цінами здійснюється в основному за допомогою антимонопольного законодавства. Державний бюджет Швеції підтверджує, що шведська економічна система орієнтована на досягнення соціальних цілей: зменшення за допомогою податків різкої диференціації доходів, зменшення бідності при забезпеченні повної зайнятості. Більше 50% ВВП країни проходить перерозподіл через державний бюджет, у тому числі понад 2/3 цієї частини валового продукту країни спрямовується на послуги соціальної спрямованості, включаючи безкоштовну охорону здоров'я, освіту та інше[16].

Таблиця 3

Валовий внутрішній продукт Швеції в 1990-2013 рр.

ВВП	ВВП на душу населення	ВВП (номінальный)	Зовнішній борг	Державний борг
Рік	млрд. дол.	дол.	млрд. дол.	млрд. дол. % від ВВП	% від ВВП
1990	154,020	17 929	242,883	-	42,7
1991	157,427	18 212	256,262	-	44,4
1992	159,112	18 306	265,307	-	56,6
1993	162,248	18 553	202,037	-	72,0
1994	172,350	19 549	217,547	-	76,6
1995	182,876	20 693	253,681	-	76,6
1996	189,217	21 394	276,458	-	76,2
1997	197,667	22 341	253,178	-	74,3
1998	208,213	23 515	254,724	-	72,0
1999	221,029	24 943	258,813	-	64,7
2000	236,115	26 581	247,259	291,7 / 119	56,9
2001	244,571	27 452	227,359	303,2 / 135	49,7
2002	254,498	28 465	250,960	362,6 / 146	47,9
2003	265,648	29 596	314,713	460,5 / 148	48,9
2004	282,655	31 366	362,090	568,5 / 159	47,9
2005	299,609	33 114	370,580	557,2 / 152	47,8
2006	322,089	35 343	399,076	686,1 / 175	43,8
2007	341,596	37 199	462,513	853,6 / 189	38,1
2008	346,131	37 394	486,159	822,2 / 172	35,4
2009	331,260	35 464	405,783	909,4 / 224	38,9
2010	357,253	37 943	463,062	930,2 / 209	34,8
2011	374,952	39 540	536,001	969,6 / 204	33,0
2012	385,046	40 294	523,941	1032,0 / 205	38,2
2013	396,837	41 188	557,938	1113,4 / 199	35,0

(Дані взято з сайту http://svspb.net)

З огляду на таблицю, бачимо, якщо розглядати ВВП на душу населення,то починаючи з 1990 року видно, що цей показник мав тенденцію до значного збільшення, лише у 1991-1993 рр. показник був майже не змінювався. За останні 5 років цей показник коливався від 35464 до 41188 дол.А державний борг у 2012 році скалв 38,2 %,що є значним за останні роки,хоча вже у 2013р. він знизився[11].

Коли шведська модель соціально орієнтованої економіки досягла

зрілості, стали проявлятися деякі негативні риси: з'явилася безробіття, сповільнилися темпи економічного зростання, знизилася ефективність, послабилися стимули до інтенсивної, високоякісної праці. Ця перебудова почалася в 1990-ті рр., якраз напередодні приєднання до ЄС. Шведське законодавство було відрегульовано відповідно до принципів, які застосувувалися в Євросоюзі: були дещо скорочені витрати на соціальні потреби, що призвело до незначного зниження рівня життя окремих верств населення, були зменшені корпоративні податки. На початку 1990-х рр.. проводилася жорстка антиінфляційна політика, продовжувалися реформи по лінії посилювання вимог до одержувачів соціальних виплат, поліпшення умов діяльності для малих і середніх підприємств, зменшення податків на майно.

Шведська модель в умовах інтернаціоналізації та глобалізації піддається випробуванням на міцність, і не виключена подальша трансформація всіх її політичних і економічних інститутів. Шведські експерти вважають, що країна потребує серйозних інституційних реформах[20].

Таблиця 4

Рівень безробіття в 2007-2014 рр., по місяцям %

	Січ.	Лют.	Бер.	Кві.	Тра.	Чер.	Лип.	Сер.	Вер.	Жов.	Лис.	Гру.
2007	6,9	6,4	6,9	6,5	6,1	7,8	5,4	5,3	5,6	5,7	5,2	5,6
2008	6,4	6,1	6,3	6,0	5,9	8,1	5,8	5,2	5,9	5,7	6,2	6,4
2009	7,3	8,0	8,3	8,3	9,0	9,8	7,9	8,0	8,3	8,1	8,0	8,6
2010	9,5	9,3	9,3	9,7	9,0	9,6	8,2	7,7	7,9	7,7	7,4	7,6
2011	8,4	8,1	8,4	8,2	8,1	9,2	7,2	7,0	7,0	7,2	7,1	7,3
2012	8,4	8,2	8,0	8,0	8,5	9,1	7,4	7,5	7,6	7,5	7,8	7,6
2013	8,4	8,5	8,8	8,7	8,2	9,1	7,2	7,3	7,5	7,3	7,5	7,5
2014	8,6	8,5	8,6	8,7	-	-	-	-	-	-	-	-

З таблиці видно, що рівень безробіття 2014-го року, порівняно з 2007 р., збільшився. В той рік він коливався в межах від 5,2% до 7,8%. Тоді ж як у 2013 році він коливався від 7,2% до 9,1%. Найбільший відсоток простежується в червні 2009-го року,який сягав 9,8%. Хоча і за останні 5 років все ж таки цей показник зменшився[12].

III. Напрямки розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні

3.1 Сучасний стан та можливості побудови соціально орієнтованої ринкової економіки України

Україна намагається розробляти шляхи для створення самостійної високорозвиненої економіки. Україна незалежна і сувернна держава,тому вона має можливість до успішного функціонування в сучасному світі серед високорозвинених країн. Це може бути реалізовано завдяки ефективній моделі економіки. Поки що Україна не сформувала певну модель, яка б враховувала всі особливості нашої держави і привела нас до високих економічних показників. Багато залишилось у спадок від радянської системи, з чим країна намагається боротися.

За даними, що поширені в різних роботах стосовно даної теми, визнано, що економіка України наразі розвивається за трьома моделями- державного соціалізму, державно-монополістичного капіталізму, народного капіталізму, що впливає на державу не найкращим чином.

1. Модель державного соціалізму - являє собою систему економічних відносин, що базується на державній власності та надмірній ролі держави, що керує всіма соціально-економічними процесами, які відбуваються у країні. Модель державного соціалізму орієнтована на всебічний розвиток державної власності, державного сектора економіки, нерівноправних інтеграційних зв'язків із Росією, існування тотальної адміністративно-командної бюрократичної системи, державної валютної та зовнішньоекономічної монополії, трудових армій, колгоспів і радгоспів, фабрично-заводської організації промислового сектора. Цій моделі притаманний реакційний, тоталітарно-тиранічний характер[13].