Главная
База знаний "Allbest"
Экономика и экономическая теория
Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами України
Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами України
Основні засади державного регулювання господарською діяльністю в Україні. Господарський Кодекс України. Дозвільна система у сфері господарської діяльності. Основні регуляторні дії вищих органів управління господарською діяльністю підприємств в Україні.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.07.2010 |
| Размер файла | 70,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Антиконкурентними узгодженими діями визнаються узгоджені дії, які стосуються:
1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;
6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;
8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.
Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:
вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;
техніко-технологічному, економічному розвитку;
розвитку малих або середніх підприємців;
оптимізації експорту чи імпорту товарів;
розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;
раціоналізації виробництва.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:
сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;
сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків -
і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.
Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:
заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;
пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, реґіональні чи інші форми об'єднань або здійснення узгоджених дій концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;
пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;
будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;
встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного реґіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного реґіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;
надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;
дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.
З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання (далі - концентрація).
Концентрацією визнається:
1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;
2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:
а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;
б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;
3) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.
4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.
Не вважаються концентрацією:
1) створення суб'єкта господарювання, метою чи внаслідок створення якого здійснюється координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання. Такі дії розглядаються як узгоджені дії відповідно до абзацу другого частини першої статті 5 цього Закону;
2) придбання часток (акцій, паїв) суб'єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб'єкта господарювання. У такому випадку наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб із обґрунтуванням про неможливість здійснення наступного перепродажу органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про продовження цього строку;
3) дії, які здійснюються між суб'єктами господарювання, пов'язаними відносинами контролю, у випадках, передбачених частиною другою цієї статті, крім випадків набуття такого контролю без отримання дозволу Антимонопольного комітету України, якщо необхідність отримання такого дозволу передбачена законом;
4) набуття контролю над суб'єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади.
Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України:
1) у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року;
2) у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли:
частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.
Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу як на таку, що не відповідає умовам частини першої цієї статті, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.
Розділ 3. Оновлені організаційні функції міністерств кабінету міністрів україни як вищих органів керівництва розвитком підприємств галузей
3.1 Основні функції Міністерство палива та енергетики України
Міністерство палива та енергетики України (Мінпаливенерго України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [21].
Мінпаливенерго України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому та нафтогазовому комплексах (далі - паливно-енергетичний комплекс).
Основними завданнями Мінпаливенерго України є:
державне управління паливно-енергетичним комплексом;
забезпечення реалізації державної політики в паливно-енергетичному комплексі;
забезпечення енергетичної безпеки держави;
розроблення пропозицій щодо вдосконалення економічних важелів стимулювання розвитку паливно-енергетичного комплексу;
участь у формуванні, регулюванні та вдосконаленні ринку паливно-енергетичних ресурсів.
Мінпаливенерго України відповідно до покладених на нього завдань:
1) розробляє коротко-, середньо- та довгострокові прогнози економічного і соціального розвитку паливно-енергетичного комплексу;
2) розробляє концепцію та цільові програми перспективного розвитку паливно-енергетичного комплексу;
3) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних, галузевих та місцевих програм у сферах альтернативних джерел енергії та видів палива;
4) контролює цільове, економне і ефективне використання виділених підприємствам паливно-енергетичного комплексу бюджетних коштів;
5) розробляє пропозиції щодо вдосконалення механізму ціноутворення в паливно-енергетичному комплексі;
6) вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності підприємств, установ і організацій паливно-енергетичного комплексу, на захист українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;
7) у межах своєї компетенції бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, укладає міжнародні договори галузевого характеру;
8) здійснює в межах своїх повноважень заходи щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу з питань паливно-енергетичного комплексу;
9) представляє і захищає у межах своєї компетенції інтереси України під час розв'язання проблем мирного використання атомної енергії в Міжнародному агентстві з атомної енергії (МАГАТЕ), в інших міжнародних організаціях;
10) бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, вдосконалення антимонопольного законодавства);
11) забезпечує виконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень, визначених законодавством;
12) забезпечує реалізацію державної політики у сфері енергозбереження, бере участь у розробленні державних програм з енергозбереження та здійснює контроль за їх виконанням на підприємствах паливно-енергетичного комплексу;
13) забезпечує реалізацію державної політики щодо оплати праці та соціального захисту працівників паливно-енергетичного комплексу, вживає заходів щодо забезпечення паливно-енергетичного комплексу висококваліфікованими працівниками;
14) здійснює в межах своїх повноважень координацію робіт, пов'язаних з ліквідацією збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств;
15) забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію проведення державної політики у сфері охорони праці, ядерної, радіаційної та пожежної безпеки і охорони довкілля, здійснює методичне керівництво та організовує контроль з цих питань за діяльністю підприємств паливно-енергетичного комплексу;
16) здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства;
17) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики щодо державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;
18) забезпечує реалізацію державної науково-технічної та інвестиційної політики в паливно-енергетичному комплексі, може виступати замовником науково-технічних досліджень і проектних робіт;
19) здійснює державне регулювання гірничої справи відповідно до його повноважень;
20) здійснює організаційно-методичне забезпечення і координацію робіт, пов'язаних з розробленням та виконанням комплексної програми створення ядерно-паливного циклу, а також програм поводження з відпрацьованим ядерним паливом, тимчасового і довгострокового зберігання радіоактивних відходів, зняття з експлуатації реакторних установок та інших об'єктів ядерно-промислового комплексу;
22) організовує функціонування державної системи обліку радіоактивних відходів, сховищ таких відходів та безпечне поводження з ними на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, до передачі радіоактивних відходів на захоронення;
23) бере участь у розробленні та забезпечує виконання державних програм диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, сприяє нарощуванню обсягів виробництва альтернативних видів палива та енергії з альтернативних джерел;
24) бере участь у формуванні розміру ставок збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
25) розробляє і здійснює у межах своєї компетенції заходи щодо реалізації державних програм, спрямованих на ефективне використання запасів нафти, природного газу і вугілля, альтернативних видів палива, збільшення обсягів їх видобування та забезпечення ефективної переробки;
26) забезпечує координацію діяльності, пов'язаної з транспортуванням нафти, природного газу, газового конденсату і нафтопродуктів, їх експортом, закачуванням та відбором природного газу з підземних сховищ, а також з нафтогазопереробкою;
27) організовує роботу з оперативного усунення наслідків надзвичайних ситуацій на об'єктах паливно-енергетичного комплексу;
28) визначає державне підприємство для здійснення централізованого диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об'єднаною енергетичною системою України;
29) здійснює у межах своєї компетенції функції державного енергетичного нагляду за додержанням режимів споживання електричної та теплової енергії, а також вимог технічної експлуатації електричних станцій і мереж, енергетичного обладнання об'єктів електроенергетики та альтернативної енергетики, підключених до об'єднаної енергетичної системи України;
30) в установленому порядку проводить експертизу, затверджує або подає на затвердження проекти розробки вугільних, нафтових, газових та газоконденсатних родовищ і будівництва, реконструкції та ліквідації об'єктів і підприємств паливно-енергетичного комплексу;
31) бере участь у розробленні та здійсненні заходів щодо ефективного використання природного газу і додержання дисципліни газоспоживання;
32) здійснює організаційно-методичне забезпечення і координацію робіт з розроблення галузевих стандартів, фінансово-економічних та інших нормативів та затверджує їх у встановленому порядку;
33) забезпечує реалізацію державної політики щодо охорони здоров'я працівників, здійснює в межах своєї компетенції організаційно-методичне керівництво діяльністю медико-санітарних закладів ядерно-промислового комплексу та контроль за виконанням покладених на них функцій;
34) розробляє баланси вугілля, природного газу, нафти, нетрадиційних джерел та видів енергетичної сировини і продуктів їх переробки, здійснює моніторинг ринку цих енергоресурсів;
35) координує та визначає обсяги проведення геологорозвідувальних робіт на нафту, природний газ і вугілля, інші природні джерела енергетичної сировини;
36) узагальнює результати геологорозвідувальних робіт та введення в дослідно-промислову експлуатацію вугільних, нафтових, газових, газоконденсатних родовищ, нетрадиційних джерел енергетичної сировини добувними підприємствами;
37) координує в межах своїх повноважень роботи з дослідно-промислової та промислової розробки вугільних, нафтових, газових і газоконденсатних родовищ України, нетрадиційних джерел енергетичної сировини;
38) здійснює контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності ліцензійних умов виданих Міністерством спеціальних дозволів (ліцензій);
39) організовує та контролює в межах своєї компетенції охорону об'єктів паливно-енергетичного комплексу;
40) забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює методичне забезпечення та організовує контроль за їх діяльністю із зазначених питань;
41) організовує науково-технічну, інформаційну діяльність, пропаганду досягнень і передового досвіду, видавничу діяльність, сприяє створенню і впровадженню сучасних інформаційних технологій та комп'ютерних мереж у паливно-енергетичному комплексі;
42) організовує та забезпечує в межах своїх повноважень діяльність Державної воєнізованої гірничо-рятувальної служби у вугільній промисловості;
43) проводить разом з об'єднаннями (асоціаціями, союзами, спілками) виробників і суб'єктами господарювання постійне дослідження розвитку національних ринків товарів;
44) забезпечує складання та подання українськими суб'єктами господарювання антидемпінгових, антисубсидиційних і спеціальних скарг (заяв);
441) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію основних принципів державної політики у сфері альтернативних видів палива, здійснення державного управління, регулювання та нагляду у сфері альтернативних джерел енергії;
442) здійснює в межах своєї компетенції координацію робіт, пов'язаних з виробництвом (видобутком), постачанням, транспортуванням, зберіганням, передачею та споживанням альтернативних видів палива та енергії, виробленої з альтернативних джерел, у паливно-енергетичному комплексі;
45) здійснює інші функції, пов'язані з виконанням покладених на нього завдань.
Мінпаливенерго України в межах своїх повноважень, на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Рішення Мінпаливенерго України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
3.2 Основні функції Міністерства транспорту та зв'язку України
Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [22].
Мінтрансзв'язку України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення впровадження державної політики в галузі автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту (далі - галузь транспорту), у сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України.
Основними завданнями Мінтрансзв'язку України є:
участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі транспорту, у сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;
забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту;
здійснення заходів щодо розвитку і вдосконалення телекомунікаційних мереж загального користування та мереж поштового зв'язку загального користування, підвищення їх якості та доступності, забезпечення сталого функціонування;
формування Національної програми інформатизації та забезпечення її виконання;
створення умов для інтеграції національної транспортної системи України до європейської та світової транспортної системи, а також сфер надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації до європейського та світового інформаційного простору.
Мінтрансзв'язку України відповідно до покладених на нього завдань:
1) здійснює державне управління в галузі транспорту, у сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;
2) вживає заходів щодо розвитку національної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів та інфраструктури транспортного комплексу України;
3) здійснює відповідно до законодавства України заходи щодо реалізації єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової та соціальної політики в галузі транспорту, у сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;
4) розробляє і реалізовує заходи щодо налагодження взаємодії та координації діяльності всіх видів транспорту;
5) відповідно до законодавства організовує і контролює роботу, пов'язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів, вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну безпеку на транспорті;
6) здійснює нагляд за додержанням юридичними (крім Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, а також підприємств, установ, організацій, що належать до сфери їх управління) та фізичними особами вимог нормативно-правових актів щодо безпеки судноплавства, руху відповідно на морському і річковому, залізничному та автомобільному транспорті;
7) контролює відповідно до законодавства впровадження автоматизованих систем управління, зв'язку, інформаційного та навігаційного забезпечення національної транспортної системи України і національної мережі міжнародних транспортних коридорів;
8) забезпечує в межах своєї компетенції правове регулювання перевезення пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів, технічної експлуатації рухомого складу, функціонування морських та річкових портів, будівництва, реконструкції, ремонту і утримання шляхів сполучення, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства;
9) здійснює загальне керівництво проведенням державної реєстрації морських суден, дипломуванням спеціалістів морського і річкового транспорту, роботою рятувальної, лоцманської та гідрографічної служб морського і річкового транспорту;
10) здійснює відповідно до законодавства функції спеціально уповноваженого органу у сфері перевезення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і річковим транспортом та великовагових і негабаритних вантажів автомобільним транспортом;
11) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
12) здійснює повноваження центрального органу виконавчої влади в галузі зв'язку відповідно до Закону України "Про телекомунікації";
13) визначає перелік технічних засобів, які можуть застосовуватися в телекомунікаційних мережах загального користування, та погоджує в установленому законодавством порядку застосування технічних засобів телекомунікацій, не включених до цього переліку;
14) визначає перелік засобів поштового зв'язку, що застосовуються у мережах поштового зв'язку загального користування та підлягають стандартизації і сертифікації відповідно до законодавства;
15) установлює порядок надання операторами телекомунікацій незалежно від форми власності ресурсів своїх мереж у користування державній системі урядового зв'язку, національній системі конфіденційного зв'язку, органам з надзвичайних ситуацій, безпеки, оборони, внутрішніх справ;
16) здійснює регулювання у сфері фельд'єгерського і спеціального поштового зв'язку;
17) установлює в межах своєї компетенції вимоги щодо надання послуг з пересилання поштових відправлень та поштових переказів;
18) визначає склад, функції, права та обов'язки Редакційно-художньої ради, яка погоджує тематику і зразки поштових марок, маркованих конвертів і карток;
19) виконує відповідно до законодавства функції Генерального державного замовника Національної програми інформатизації;
20) забезпечує координацію діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної зі створенням та інтеграцією електронних інформаційних систем і ресурсів в Єдиний веб-портал органів виконавчої влади та наданням інформаційних та інших послуг через електронну інформаційну систему "Електронний Уряд";
21) координує та контролює роботи, пов'язані зі створенням, веденням і забезпеченням функціонування Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів, визначає організаційні та методичні засади ведення Національного реєстру та правила користування ним;
22) здійснює повноваження центрального органу виконавчої влади в галузі зв'язку щодо управління у сфері користування радіочастотним ресурсом України, визначені Законом України "Про радіочастотний ресурс України";
24) здійснює відповідно до законодавства повноваження щодо регулювання цін (тарифів);
25) організовує в межах своєї компетенції реалізацію заходів, спрямованих на посилення профілактики правопорушень у сфері фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінтрансзв'язку України (далі - підприємства галузі);
26) організовує і виконує відповідно до законодавства роботи із стандартизації, сертифікації, метрології;
27) забезпечує виконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень, визначених законодавством;
28) здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;
29) здійснює відповідно до законодавства заходи щодо досудової санації державних підприємств, які належать до сфери управління Мінтрансзв'язку України, готує пропозиції щодо обсягів і напрямів державних капітальних вкладень у галузь транспорту, сфери інформатизації та користування радіочастотним ресурсом України;
30) вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;
31) погоджує з відповідними органами інших держав квоти міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;
32) за дорученням Кабінету Міністрів України з питань, що належать до компетенції Мінтрансзв'язку України, бере участь у роботі міжнародних організацій;
33) бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України та забезпечує їх виконання;
34) вживає заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, у межах своїх повноважень забезпечує виконання Українською стороною зобов'язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, адаптацію законодавства України з питань функціонування транспортного комплексу та галузі зв'язку, сфер навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України до законодавства Європейського Союзу та євроатлантичних структур, здійснює інші заходи щодо інтеграції України до Європейського Союзу;
35) здійснює добір кадрів у системі Мінтрансзв'язку України, відповідно до законодавства формує кадровий резерв для державної служби та кадровий резерв керівників підприємств галузі, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, здійснює в установленому порядку заохочення працівників підприємств галузі;
36) у межах своїх повноважень бере участь у реалізації державної політики зайнятості населення, розробляє заходи щодо забезпечення потреб підприємств галузі у висококваліфікованих працівниках, у встановленому порядку координує діяльність зазначених підприємств з питань підготовки спеціалістів галузі транспорту, сфер навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;
37) координує здійснення заходів щодо впровадження енергозберігаючих технологій у галузі транспорту, сферах навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;
38) здійснює координацію та методичне забезпечення реалізації заходів підготовки національної транспортної системи України та національної системи зв'язку до сталого функціонування, а також забезпечення транспортних перевезень в особливий період, вирішує у межах своєї компетенції питання готовності функціонування телекомунікаційних мереж загального користування та мереж поштового зв'язку в особливий період;
організовує будівництво та ремонт нових та підвищення строку експлуатації і пропускної спроможності діючих транспортних об'єктів;
визначає порядок створення, підготовки та підтримання в готовності спеціальних формувань підприємств (об'єднань), установ та організацій транспорту, транспортної інфраструктури, призначених для забезпечення функціонування національної транспортної системи України в умовах надзвичайного стану та в особливий період;
забезпечує у разі запровадження в державі особливого періоду переведення транспорту, транспортної інфраструктури, ліній і мереж зв'язку на відповідний режим роботи, а також технічне прикриття та відбудову шляхів сполучення та об'єктів зв'язку оборонного значення;
39) бере участь у розслідуванні причин аварійних подій і катастроф на транспорті, у межах своєї компетенції та в порядку, визначеному законодавством, проводить службові розслідування;
40) забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства та на підприємствах галузі;
41) здійснює реалізацію державної політики у сфері охорони праці та пожежної безпеки, підвищення рівня промислової безпеки, впровадження економічних методів управління охороною праці на підприємствах галузі;
42) виконує інші функції, передбачені законодавством.
Мінтрансзв'язку України у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
У випадках, передбачених законодавством, рішення Мінтрансзв'язку України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
3.3 Основні функції Міністерства промислової політики України
Міністерство промислової політики України (Мінпромполітики України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [23].
Мінпромполітики України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної промислової політики України, є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної інноваційної політики у сфері промисловості України.
Основними завданнями Мінпромполітики України є:
підготовка пропозицій щодо формування державної промислової політики України, а також розроблення механізмів її реалізації;
розроблення пропозицій щодо вдосконалення механізму державного регулювання функціонування промислового сектора економіки України;
реалізація державних програм розвитку промисловості України;
визначення напрямів розвитку науково-технічного потенціалу промислового сектора економіки України;
розроблення прогнозів виробничо-технічного та фінансово-економічного розвитку промислового виробництва;
створення сприятливих умов для розбудови високорозвинутого промислового сектора економіки України;
участь у розробленні та реалізації державної регіональної промислової політики;
забезпечення реалізації державної інноваційної політики у сфері промисловості.
Мінпромполітики України відповідно до покладених на нього завдань:
1) бере участь у формуванні Програми діяльності Кабінету Міністрів України та забезпечує відповідно до своєї компетенції її реалізацію;
2) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, законів про Державний бюджет України, готує пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку промисловості;
3) бере участь у розробленні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері економічної безпеки;
4) забезпечує відповідно до законодавства проведення у промисловому секторі економіки України єдиної соціальної, науково-технічної, інвестиційної та природоохоронної політики;
5) у межах своєї компетенції координує зовнішньоекономічну діяльність промислових підприємств, у тому числі у сфері оборонного комплексу, забезпечує в установленому порядку складання та подання українськими суб'єктами господарювання антидемпінгових, антисубсидиційних і спеціальних скарг (заяв);
6) бере участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів у порядку, встановленому законодавством;
7) виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності;
8) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо визначення особливостей приватизації підприємств, що належать до сфери його управління;
9) сприяє створенню нових організаційних форм підприємництва та бере участь у розробленні механізмів структурної перебудови у промисловому секторі економіки;
10) бере участь у підготовці пропозицій щодо формування і реалізації державної податкової, антимонопольної та цінової політики в промисловості, в установленому порядку розробляє фінансово-економічні та інші нормативи, механізми їх запровадження;
11) організовує і виконує роботи із стандартизації в межах повноважень, визначених законом;
12) у встановленому порядку сприяє залученню вітчизняних та іноземних інвестицій у розвиток промисловості;
13) здійснює моніторинг та аналітично-інформаційне забезпечення діяльності суб'єктів підприємницької діяльності на внутрішньому і зовнішньому ринку;
14) забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень, визначених законодавством України;
15) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно охорони державної таємниці, здійснює контроль за її збереженням у апараті Мінпромполітики України, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;
16) аналізує стан розвитку промислового виробництва, формує баланси виробництва та споживання основних видів промислової продукції;
17) здійснює в межах своїх повноважень заходи щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу з питань промислової політики;
18) розробляє та реалізує відповідно до законодавства України заходи щодо дотримання інтересів держави під час здійснення зовнішньоекономічних операцій з товарами військового призначення і подвійного використання, забезпечує участь підприємств та організацій, що належать до сфери його управління, в міжнародних виставках озброєнь, військової техніки тощо;
20) організовує виконання робіт з комплексної утилізації непридатних боєприпасів, утилізації рідинних компонентів і твердого ракетного палива та інших токсичних речовин на підприємствах і в організаціях, що належать до сфери управління Міністерства;
21) забезпечує державний нагляд за безпекою польотів експериментальних повітряних суден та суден авіаційного парку промисловості;
22) реалізує державну політику у сфері функціонування і розвитку оборонно-промислового комплексу з метою забезпечення національних інтересів України;
23) разом з Міністерством оборони України:
організовує і координує діяльність центральних органів виконавчої влади у сфері військово-технічного співробітництва;
вносить на розгляд Комітету з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Президентові України пропозиції, розроблені за участю інших центральних органів виконавчої влади, щодо формування та реалізації єдиної державної політики у сфері військово-технічного співробітництва, визначення його напрямів, форм та обсягів;
подає погоджені з Комітетом, зазначеним в абзаці третьому цього підпункту, до Кабінету Міністрів України проекти законів, міжнародних договорів України, інших нормативно-правових актів у сфері військово-технічного співробітництва;
готує пропозиції щодо порядку виконання зобов'язань, узятих Україною за міжнародними договорами у сфері військово-технічного співробітництва;
вносить погоджені з Комітетом, зазначеним в абзаці третьому цього підпункту, до Кабінету Міністрів України проекти рішень про створення українських частин міжурядових комісій з питань військово-технічного співробітництва, участь у роботі міжнародних організацій, офіційних делегацій і підготовці та демонструванні національних експозицій України на міжнародних виставках (салонах) озброєння, військової техніки, іншого майна, технологій і послуг військового призначення та подвійного використання;
24) забезпечує координацію заходів, здійснюваних центральними і місцевими органами виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері функціонування і розвитку оборонно-промислового комплексу;
25) готує пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання у сфері функціонування та розвитку оборонно-промислового комплексу;
26) готує пропозиції щодо фінансування оборонно-промислового комплексу та формування Державного бюджету України;
27) визначає напрями реструктуризації оборонно-промислового комплексу;
28) організовує і координує наукові дослідження в інтересах оборони та підвищення ефективності військово-технічного співробітництва в частині, що належить до його компетенції;
29) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо визначення особливостей приватизації підприємств оборонно-промислового комплексу;
30) бере участь у реалізації державної кадрової політики в оборонно-промисловому комплексі;
31) координує діяльність відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади та організацій щодо співробітництва України з іноземними державами з питань організації та проведення наукових і дослідно-конструкторських робіт, виробництва товарів військового призначення;
32) проводить наукові дослідження у сфері функціонування та розвитку оборонно-промислового комплексу в інтересах оборони держави;
33) здійснює контроль за науково-технічним та технологічним розвитком оборонно-промислового комплексу в інтересах підвищення обороноздатності держави;
331) у межах своєї компетенції забезпечує здійснення державного управління у сфері охорони праці, пожежної безпеки, охорони довкілля, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, вирішення питань цивільної оборони, здійснює відповідне методичне керівництво і контроль за діяльністю підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;
332) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності у сфері промисловості, державних інноваційних програм і необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування, створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для здійснення фінансової підтримки зазначених програм;
333) затверджує порядок формування і використання коштів спеціалізованими державними інноваційними фінансово-кредитними установами, які належать до сфери його управління;
334) забезпечує проведення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на відповідний рік;
335) виступає замовником та забезпечує проведення державної науково-технічної експертизи інноваційних програм, проектів та об'єктів інтелектуальної власності у сфері промисловості;
336) в межах своєї компетенції організовує підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності;
34) виконує інші функції, пов'язані з реалізацією покладених на нього завдань.
Мінпромполітики України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства України видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Рішення Мінпромполітики України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Висновки
Сфера безпосереднього державного управління економікою сьогодні звужується. Якщо раніше домінувала й зміцнювалась державна власність на засоби виробництва, а більшість підприємств, об'єднань та інших об'єктів перебувала у власності держави, то вона була покликана через систему своїх органів здійснювати управління ними.
Нині ситуація докорінно змінилась. Здійснюються процеси приватизації державної власності, а відповідно й зменшується кількість господарських об'єктів, які функціонують на основі цієї форми власності.
Якщо раніше держава як власник абсолютної більшості майна здійснювала через відповідну систему виконавчих органів управлінську діяльність, тобто здійснювала функції суб'єкта управління, то сьогодні ці функції наповняться більш координуючим, регулятивним змістом і характером. Практично відпадає необхідність використання так званих адміністративних методів управління.
Доцільним є використання економічні методи, поєднуючи їх з адміністративними. В основу цих методів покладено використання таких економічних важелів та стимулів, як ціна, кредит, прибуток (дохід), державне замовлення та ін. Зміст економічних методів не передбачає прямого впливу на підпорядковані об'єкти управління, а створює для них за допомогою економічних важелів та стимулів таку економічну ситуацію, яка б диктувала відповідну їм поведінку з метою досягнення позитивних економічних наслідків, тобто стимулювала економічну зацікавленість
В умовах домінування недержавної власності держава здійснюватиме відповідну політику в економічній сфері, реалізуючи в ній свою господарсько-організаторську, соціальну та інші функції. Але в той же час у такій політиці має домінувати не диктат, а регулювання, контроль, координація й т. ін., а також переважно методи економічного характеру, в основу яких покладається розумна податкова система, що стимулювала б виробництво та підприємництво. Потребує свого вдосконалення кредитна та митна політика, яка проводиться державою.
Одначе суспільне виробництво, розподіл і обмін складаються із багатьох галузей, які одночасно є самостійними системами з їх внутрішніми взаємозв'язками та закономірностями функціонування. Враховуючи такі фактори, не можна їх просто ігнорувати та будувати економіку лише виключно на ринкових механізмах. Не слід відмовлятися від суттєвої ролі держави в економічній сфері, недооцінювати роль державного регулювання та управління.
На сьогодні підприємницьку діяльність в Україні регулюють 88 законів, 218 президенських Указів та понад 90 урядових постанов.32 міністерства і відомства видають ліцензії на різні види діяльності
Численні перевірки та ревізії нерідко просто гальмують підприємницьку діяльність. Не дивлячись на проведення в Україні адміністративної реформи, прийняття численних регуляторних актів, кількість органів контролю і перевірок, які вони здійснюють, досі залишається надмірною.
Контролювати фінансову або господарську діяльність підприємств мають право такі міністерства, державні комітети та органи державної виконавчої влади:
Міністерство аграрної політики України;
Міністерство екології та природних ресурсів;
Міністерство охорони здоров'я України;
Міністерство праці та соціальної політики України;
Міністерство фінансів України;
Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики;
Державний комітет із земельних ресурсів;
Державний комітет промислової політики України;
Державний комітет у справах охорони державного кордону України;
Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України;
Державний комітет статистики України;
Пенсійний фонд України;
Головне контрольно_ревізійне управління;
Антимонопольний комітет України;
Державна податкова адміністрація України;
Державна митна служба України;
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;
Державний департамент ветеринарної медицини;
правоохоронні органи;
органи державної служби з карантину рослин;
Державна інспекція з контролю за цінами;
органи санітарно_епідеміологічного нагляду;
Державна служба експортного контролю;
органи пожежного нагляду;
Державна інспекція з контролю якості лікарських рослин.
Всі фіскальні органи, що здійснюють контроль за веденням бізнесу в Україні, можна поділити на 3 групи:
1. Органи, що перевіряють фінансово_господарську діяльність підприємств:
ДПАУ, Мінфін, Органи статистики, Державна інспекція з контролю за цінами, Контрольно - ревізійне управління (КРУ).
2. Органи, що перевіряють іншу діяльність підприємств:
Санітарно_епідеміологічна служба (СЕС), Державна пожежна охорона, Органи ветеринарного контролю, Органи екологічного контролю, Органи нагляду за охороною праці та ін.
3. Органи, що за певних умов перевіряють фінансово_господарську та іншу діяльність підприємств це:
правоохоронні органи, Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації, в складі якого з недавнього часу знаходиться колишній Державний комітет у справах захисту споживачів (Держспоживзахист).
Кількість перевірок, які проводяться на підприємствах різними контролюючими органами, є однією з причин, які негативно впливають на стан розвитку підприємництва в Україні.
У 2005 році розпочався етап суттєвих змін у функціях вищих органів управління господарською діяльністю підприємств в Україні, який характеризується переходом від адміністративно-фіскальних процедур контролю за діяльністю підприємств до економічних методів аналізу та створення сприятливого підгрунтя для розвитку відповідних галузей економіки. Так, прийняті Закони України:
1. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" // від 23 червня 2005 року N 2711-IV
2. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції „ // від 17 липня 1997 року N 468/97-ВР (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 8 вересня 2005 року N 2863-IV)
4. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” // від 18 жовтня 2005 року N 2982-IV
Подобные документы
Комплекс методів удосконалення механізмів управління виробничо-господарською діяльністю локальних електричних мереж з метою підвищення їх ефективності. Організаційні та економічні заходи на прикладі Кіровських електричних мереж ВАТ "Донецькобленерго".
автореферат [37,0 K], добавлен 13.04.2009Дослідження теоретичних засад управління інвестиційною діяльністю підприємств України. Методичне забезпечення прийняття інвестиційних рішень. Управлінські складові здійснення інвестиційної діяльності на підприємстві. Модель оцінювання вартості капіталу.
автореферат [59,2 K], добавлен 11.04.2009Основні поняття, теоретичні основи інвестиційної діяльності в Україні. Аналіз існуючої нормативно–правової бази регулювання цієї сфери. Особливості використання зарубіжного досвіду державного управління інвестиціями в Україні, напрями його удосконалення.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 17.01.2015Комунікація і комунікаційні процеси в службах державного управління. Взаємодія релігії і держави: ретроспективний аналіз. Національна комісія з питань регулювання зв’язку України. Прикладні аспекти державного управління діяльністю суб’єкта підприємництва.
курсовая работа [36,7 K], добавлен 20.09.2011Управління експортною діяльністю дрібних і середніх підприємств та вплив державного регулювання на зовнішню торгівлю України. Організація зовнішньоекономічної діяльності ТОВ "Спектр-Оіл", створення експортного відділу та закордонного представництва.
дипломная работа [1,2 M], добавлен 08.02.2016Важливим чинником виходу із трансформаційної кризи українського суспільства є створення сучасної, ефективної системи державного управління. Недооцінювання необхідністі формування системи державного управління як інструменту подолання кризи в Україні.
реферат [30,5 K], добавлен 16.07.2008Формування банківської системи в Незалежній Україні, її суть, будову і функції. Центральний банк і його функції. Основні принципи системи банківського нагляду і регулювання в Україні. Необхідність, сутність і основні завдання банківського нагляду.
курсовая работа [62,0 K], добавлен 14.12.2008Сутність антимонопольної діяльності підприємства. Аналіз механізму управління діяльністю підприємства. Монополізм у нашій державі. Зловживання монопольним становищем на ринку. Шляхи вдосконалення управління антимонопольною діяльністю підприємства.
курсовая работа [50,7 K], добавлен 10.01.2011Інноваційний розвиток торговельного підприємства. Механізм управління, групи бізнес-процесів. Дослідження та основні елементи концепції управління інноваційною діяльністю підприємства. Об'єкт, механізм управління, основна мета діяльності інновацій.
статья [241,3 K], добавлен 31.01.2011Становлення, розвиток МП в Україні. Основні показники розвитку малих підприємств в Україні. Макроекономічні результати розвитку МСБ в Україні. Проблеми розвитку МСБ в Україні. Регуляторні бар’єри. Податкові та фінансові чинники. Стратегії підтримки МСБ.
доклад [140,9 K], добавлен 10.09.2008
