Механізм організації експортної діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

1.1 Поняття експорту в системі зовнішньоекономічної діяльності

1.2 Законодавче регулювання експортних операцій в Україні

1.3 Управління експортною діяльністю дрібних і середніх підприємств та вплив державного регулювання на зовнішню торгівлю України

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «СПЕКТР-ОІЛ»

2.1 Організаційно-управлінська структура підприємства

2.2 Організація зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Спектр-Оіл

2.3 Аналіз та оцінка ефективності експортних операцій підприємства

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «СПЕКТР-ОІЛ»

3.1 Розробка рекомендацій та заходів щодо збільшення обсягів експортної діяльності ТОВ «Спектр-Оіл»

3.2 Створення експортного відділу «Спектр-Оіл»

3.3 Створення закордонного представництва «Спектр-Оіл»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Актуальність теми. Зовнішньоекономічні зв'язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку і інтенсифікації економіки. Однією з багатьох пріоритетних цілей економічних перетворень, які в даний час відбуваються в Україні у сфері економіки, соціальної політики, державного управління, є вихід України на міжнародний рівень, інтеграція нашої країни в міжнародні економічні відносини і залучення іноземних підприємців і інвесторів у національну економіку. Процес входження країни в систему світогосподарських зв'язків багато в чому залежить від якості ухвалення управлінських рішень у сфері зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) на підприємствах.

У цих умовах актуальною стає проблема удосконалення методів аналізу та оцінки ефективності експортної діяльності підприємств. Одним із основних інструментів управління ефективністю експортної діяльності підприємства та в цілому його економічною стабільністю є аналіз стану зовнішньоекономічної діяльності, який дозволяє на ранньому етапі виявити тенденцію розвитку досліджуваних чинників, оцінити та проаналізувати можливі наслідки їх впливу на ефективність експорту та розробити шляхи удосконалення експортної діяльності підприємства.

Питанням розвитку та удосконалення методів аналізу і оцінки експортної діяльності як країни в цілому, так і підприємств присвячені роботи провідних вітчизняних і зарубіжних вчених: М. Белопольського, С. Дзюби, В. Сударєва, Н. Шлапак, Ю. Макогона, Ю. Василенко, О. Кириченка, О. Кредісова, Т. Міролюбової, В. Іноземцева, Дж. Деніелса. Проблеми, пов'язані з аналізом та оцінкою експортної діяльності підприємств, знайшли відображення в роботах А. Вічевич, Л. Стровського, А. Яковлєва, О. Муравйова, М. Захарова.

Аналіз результатів досліджень, присвячених цим питанням, дозволив зробити висновок, що більш глибокого вивчення вимагає проблема комплексної методики аналізу ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств, зокрема експортних операцій, оскільки це дозволить не тільки виявити сильні та слабкі сторони в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю підприємства, а й створити механізм планування та прогнозування її ефективності з метою підвищення конкурентоспроможності підприємства на зовнішніх ринках.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є дослідження впливу регулювання експортної діяльності в Україні та зовнішню торгівлю.

Для досягнення зазначеної мети поставлено і вирішено такі задачі:

Визначити поняття експорту в системі зовнішньоекономічної діяльності;

Розглянути законодавче регулювання експортних операцій в Україні;

Визначити особливості управління експортною діяльністю дрібних і середніх підприємств та вплив державного регулювання на зовнішню торгівлю України;

Провести дослідження організаційно-управлінської структури досліджуваного підприємства;

Дослідити особливості організації зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Спектр-Оіл»;

Проаналізувати та оцінити ефективність експортних операцій підприємства;

Розробити рекомендації та заходи щодо збільшення обсягів експортної діяльності ТОВ «Спектр-Оіл»;

Запропонувати проект створення експортного відділу «Спектр-Оіл»;

Визначити можливості, щодо створення закордонного представництва «Спектр-Оіл».

Об'єктом дослідження є процес організації здійснення експортних операцій підприємства.

Предметом дослідження є механізм організації експортної діяльності підприємства.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дисертаційноїроботи становить діалектичний метод наукового пізнання, загальнонаукові методи пізнання, серед яких метод теоретичного узагальнення, порівняння, графічного та статистичного аналізу, системний підхід, економіко - математичне моделювання, комп'ютерне програмування. Основними методами дослідження, використаними в роботі, є: системний аналіз (розробка комплексного підходу до управління ефективністю експортної діяльності підприємств), економічний аналіз (проведення економічних досліджень - рівня експорту, його динаміки та ефективності), економіко - математичне моделювання (наукове обґрунтування побудови моделей оцінки ефективності експортної діяльності підприємств - показників ефекту експорту, рентабельності експорту), структурний та графічний аналіз, угрупування, методи і моделі прогнозування (розробка механізму оцінки та прогнозування експортної діяльності підприємств).

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно - правові документи, звітні дані Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Держкомстату України, звітні дані ТОВ «Спектр-Оіл».

експортний зовнішньоекономічний закордонний представництво



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

1.1 Поняття експорту в системі зовнішньоекономічної діяльності

Серед різноманітних форм зовнішньоекономічної діяльності історично першою та переважаючою є міжнародна торгівля, тобто міжнародний обмін продуктами й послугами. За напрямком товарного потоку операції у міжнародній торгівля поділяються на експорт і імпорт. Розглянемо сутність експорту.

Експорт товарів - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України. Таким чином, український суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, що здійснює експорт товарів, є експортером. Експортна операція являє собою діяльність, спрямовану на продажів і вивіз за кордон товарів для передачі їх у власність іноземному контрагенту. Для продавця не має значення, що буде робити з цим товаром покупець - пустить в переробку, реалізує на внутрішньому чи ринку перепродасть у третій країні. Для продавця і його країни в будь-якому випадку це буде експортна операція. Її основними ознаками є висновок контракту з іноземним контрагентом і перетинання товаром границі країни - експортера. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону держави[9,с.98].

Країни досягають успіху в тих або інших галузях завдяки тому, що середовище в цих країнах розвивається динамічніше і прогресивніше, формуючи умови для створення та реалізації фірмами власних конкурентних переваг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

За напрямком товарного потоку операції у міжнародній торгівля поділяються на експорт і імпорт. Розглянемо сутність експорту.

Експорт товарів - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України [16,с.146].

Таким чином, український суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, що здійснює експорт товарів, є експортером. Експортна операція являє собою діяльність, спрямовану на продажів і вивіз за кордон товарів для передачі їх у власність іноземному контрагенту. Для продавця не має значення, що буде робити з цим товаром покупець - пустить в переробку, реалізує на внутрішньому ринку чи перепродасть у третій країні. Для продавця і його країни в будь-якому випадку це буде експортна операція. Її основними ознаками є висновок контракту з іноземним контрагентом і перетинання товаром кордону країни - експортера. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону держави[18,с.198].

В залежності від походження чи призначення товарів, що вивозяться в статистиці розвинених країн розрізняють наступні види експорту:

1. Вивіз товарів, що вироблені чи перероблені в країні експортера (основна категорія);

2. Вивіз іноземних товарів після їх переробки в даній країні під митним наглядом;

3. Вивіз вітчизняних товарів для переробки за кордоном під митним наглядом з наступним поверненням;

4. Вивіз іноземних товарів, що пройшли транзитом через країну без розміщення їх на митних складах;

5. Тимчасовий вивіз вітчизняних товарів;

6. Вивіз за кордон іноземних товарів, ввезених в країну тимчасово.

За законодавством деяких країн (РФ) як експорт зараховується продаж товарів інофірмам, фірмам за участю інопартнера без вивозу товарів (послуг) за кордон [26, с. 259].

Реекспорт - вивіз товарів, раніше ввезених з-за кордону без їх переробки. Тобто, основна ознака реекспортного товару - відсутність їх переробки в реекспортуючій країні [20, с. 15].

Реекспортні операції характерні для країн, в яких знаходяться посередницькі ринки, міжнародні товарні аукціони і біржі. Реекспорт здійснений без завозу в країну реекспортера по суті не відноситься до імпорту (експорту) цієї країни, хоча і обліковується митною статистикою. В основі поширення реекспортних операцій - цінова диференціація на різних покраїнних товарних ринках внаслідок дії економічних або позаекономічних факторів (наприклад, реекспорт енергоресурсів українськими недержавними підприємствами на внутрішньому ринку за більш низькими цінами внаслідок міждержавних угод з РФ).

Особливо поширення реекспортні операції в межах вільних економічних зон, в межах яких діють спеціальні режими митного регулювання. Товари, ввезені на територію зон (складів) не обкладаються митом та ін. зборами, податками на час перебування до моменту їх імпорту в країну або реекспорту. В останньому випадку товари вивозяться без будь-яких митних формальностей. Як супутні до реекспорту на території зон можуть здійснюватись операції по завершенню процесу виробництва (фасування, розлив напоїв, формування асортименту, наклеювання етикеток, сушіння сировинних товарів тощо); сортування і перевантаження товарів; ознайомлення покупців з товарними зразками [36, с. 320].

Перед здійсненням експортної операції необхідно вирішити питання про метод експорту.

Метод експорту - це спосіб здійснення експортної операції.

У міжнародній торговій практиці застосовуються два методи експорту:

Прямий експорт - здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв'язків.

Якщо фірма вибирає варіант прямого продажу, а не через посередника, їй необхідно створити діючу експортну службу.

Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:

а) частка експорту велика в загальному обігу;

б) зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;

в) випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, бажано унікальна за своїми властивостями;

г) невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку;

д) продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних розумів використання;

е) на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності[36, с. 300].

На кожному підприємстві експортні операції виконують спеціалізовані підрозділи. У залежності від розміру підприємства і рівня його інтернаціоналізації можливі наступні формі організації експортної служби:

1. Відділ збуту - використовується підприємством, якщо обсяг його зовнішньоторговельних операцій незначний і основна частина продукції реалізується на внутрішньому ринку;

2. Експортний відділ - створюється при збільшенні обсягу експортних операцій;

3. Відділення закордонних операцій - створюється закордоном і підпорядковує усі відділення у даній країні;

4.Центральна контора - створюється дочірня експортна фірма;

5. Спільні збутові компанії [37, с. 190].

Але незалежно від форми організації головною метою роботи експортної служби є експорт конкурентоспроможної продукції, що досягається шляхом виконання наступних функцій:

1) Збір на підприємстві інформації про продукцію, підготовленої і планованої на експорт;

2) Складання калькуляції цін на експортну продукцію;

3) Підготовка рекламних матеріалів;

4) Аналіз інформації про експорт за попередні періоди;

5) Аналіз відгуків про товари в кінцевих споживачів;

6) Складання попереднього списку потенційних споживачів;

7) Переписування з питань висновку контракту;

8) Переговори за контрактом і його висновок;

9) Пророблення і висновок угод з посередниками;

10) Забезпечення упакування і транспортування;

11) Виконання митних обов'язків;

12) Забезпечення одержання платежу;

13) Гарантійне і постгарантійне обслуговування[9, с. 302].

Першим етапом здійснення експортної операції є пошук контрагента і встановлення з ними контактів. Для експортера засобом встановлення контактів з імпортером є відправка йому комерційної пропозиції - оферти [22,c.49].

При прямому методі торгівлі виникає визначена фінансова вигода, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від можливої несумлінності чи недостатньої компетенції посередницької організації.

Цей метод також дозволяє постійно знаходитися на ринку, враховувати його зміни і вчасно на них реагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. У іншому випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньої є більш ризикованої, що обумовлено економічними, політичними, правовими і соціальними умовами в різних країнах, їхніми традиціями й звичаями, а також великими відстанями між торговими партнерами. У результаті часто буває доцільно, а іноді просто необхідно використовувати посередників для проведення міжнародних торгових операцій [16, c.236].

Непрямий метод - вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників.

Більш половини міжнародного товарного обміну здійснюється при сприянні торгових посередників, тобто незалежних від виробників і споживачів товарів торгових фірм, організацій і осіб.

Торгове посередництво містить у собі значне коло послуг, зокрема з пошуку закордонного контрагента, підготовки й укладання догоди, кредитування сторін і надання гарантій, оплати товару покупцем, проведення транспортно-експедиторських операцій і страхування товарів при транспортуванні, виконання митних формальностей, проведення рекламних і інших заходів щодо просування товарів на закордонні ринки, здійснення технічного обслуговування й проведення інших операцій [27, с. 20].

Таблиця 1.1 - Класифікація зовнішньоекономічних операцій

№	Ознака класифікації	Види операцій
1	За напрямками торгівлі	Експортні,імпортні,реекспортні,реімпортні, транзитні
2	За групами товарів	Купівля-продаж машин і устаткування, сировинних і продовольчих, непродовольчих товарів і т.д.
3	За ступенем готовності товару до продажу	Поставка готової продукції, вузлів і деталей для зборки, комплектного устаткування і т.д.
4	Товарообмінні операції	Зустрічні закупівлі, бартер, викуп застарілої продукції, переробка давальницької сировини й інші.
5	Торгівля науково-технічними досягненнями і надання послуг	Купівля-продаж ліцензій, "ноу-хау", інжиніринг, факторинг, оренда, туризм, підряд, транспортування і інші.
6	Торговельно-посередницька діяльність	Консигнаційні, комісійні, агентські, брокерські операції.
7	Торгівля змагального типу	Аукціони, біржова торгівля, міжнародні торги.

Під торгово-посередницькими операціями розуміються операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, які виконуються за дорученням виробників і споживачів незалежним торговим посередником, на основі чи догоди окремого доручення, що укладається між ними.

Після вибору методу експорту і встановлення контактів безпосередньо з чи імпортером через посередника, сторони приступають до обговорення і висновку контракту купівлі-продажу. Згідно з контрактом основними обов'язками експортера є: постачання товару, передача документів і прав власності на товар; імпортера - сплата ціни за товар і прийняття товару[68].

Механізм управління створюється і цілеспрямовано змінюється людьми, що здійснюють регламентацію всієї сукупності функцій, форм, методів, важелів і стимулів управління експортною діяльністю, щоб досягти найбільшої його ефективності в певних умовах. Складна система управлінської діяльності вимагає, щоб механізм управління забезпечував чітку взаємодію всіх його підсистем і рішення задач, що стоять перед ним.

Механізм управління - це сукупність організаційних структур, конкретних форм і методів керування, а також правових норм, за допомогою яких реалізуються діючі, у конкретних умовах, економічні закони, процес відтворення.

Взагалі управлінський механізм розглядається як узята в єдності вся сукупність економічних, організаційно-правових, морально-політичних і інших засобів впливу управлінського апарату на зовнішньоекономічні зв`язки.

Як відомо, в управлінській діяльності виділяють три групи методів: економічні, організаційно-правові (адміністративні), соціально-психологічні. Усі ці методи взаємопов'язані між собою і складають інструменти управління. Чітко відпрацьований інструментарій виконання цих методів перетворюється на механізми управління [74, с. 129].

За Дахно І.І., механізм управління експортними операціями включає такі елементи [26]:

- принципи управління експортними операціями;

- систему форм і методів управління експортними операціями;

систему нормативних актів регулюючих експортну діяльність.

Між усіма компонентами механізму управління існують взаємозумовлені зв'язки.

Кожний із названих елементів управлінського механізму одержує також і визначене правове закріплення. Удосконалення механізму управління потребує подальшого підвищення ролі правових засобів у регулюванні зовнішньої торгівлі, пред'являє нові, більш високі вимоги до правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Звідси випливає необхідність постійного удосконалення чинного господарського законодавства, що покликано сприяти подальшому росту частки експорту і підвищенню його ефективності.

Механізм управління експортними операціями можна розглядати на трьох рівнях:

на рівні підприємства;

на рівні держави;

на міжнародному рівні[56,с.198].

Регулювання експортних операцій, так як і зовнішньоекономічної діяльності на міжнародному рівні здійснюється за допомогою міжнародних організацій, асоціацій, угод, конференцій, а саме:

СОТ, її головною метою є сприяння розвитку торгівлі як засобу економічного зростання і розвитку;

ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку) - спеціалізована організація ООН, що займається всією сукупністю питань сприяння розвитку міжнародної торгівлі на рівноправній і взаємовигідній основі. Основні функції Конференції: заохочення міжнародної торгівлі, особливо з погляду прискорення економічного розвитку; визначення принципів і політики, що стосуються міжнародної торгівлі і відповідних проблем економічного розвитку; розгляд і сприяння координації діяльності інших установ у межах системи ООН у галузі міжнародної торгівлі; ведення переговорів і ухвалення багатосторонніх правових актів у галузі торгівлі (у співпраці з компетентними організаціями ООН); узгодження політики уряду і регіональних економічних угруповань у сфері торгівлі та пов'язаного з нею розвитку[30, с 243].

Товарні угоди, асоціації імпортерів та експортерів відіграють важливу роль у координації політики і цін між експортерами й імпортерами на окремих світових товарних ринках, та мають безпосередній вплив на управління експортними операціями на міжнародному рівні.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.

Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Адміністративні методи найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.[55]

До найпоширеніших адміністративних інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квотування та ліцензування. Квотування - це кількісне обмеження імпорту або експорту певної категорії товарів, а ліцензування - це умови і порядок надання державними органами спеціального дозволу на ввезення або вивезення таких товарів. Перелік товарів, щодо яких встановлюються спеціальні експортно-імпортні режими чи взагалі забороняється експорт та імпорт, затверджується Кабінетом Міністрів України. Надання квот та ліцензій на експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється Міністерством економіки. Експортно-імпортні операції з товарами понад встановлені квоти можливі за умови сплати ввізного (експортного) мита[71, с 20].

Економічні методи - діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).

Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Центральне місце в державному регулюванні зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в Україні спирається на Закон "Про єдиний митний тариф". Митний тариф - це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи складаються з конкретних ставок мита. Мито - це податок, який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться на територію країни. Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита. Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито, експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного експорту[41, с 402].

Важливим митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, які значно нижчі за ціни або навіть собівартість у країні - експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів. Антидемпінговим митом може обкладатися й експортна продукція, якщо її ціна суттєво менша за ціну інших експортерів подібних товарів. Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різниці між демпінговою ціною конкурентного товару та середньою ціною товару, що експортується або імпортується в країну.

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом, а непрямі - є формою надання пільг в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгових умов страхування тощо. Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизняноговиробництва[76, с. 190].

У системі нетарифних інструментів є вагомими індикативні ціни, застосування яких спрямовано на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо експорту яких встановлено особливі режими, спеціальні імпортні процедури або антидемпінгові заходи.

Основою регулювання експортної діяльності підприємств України на зовнішніх ринках є Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність", який дає визначення основним термінам, застосовуваним у практиці зовнішньоекономічної діяльності. Закріплює основні принципи і правила здійснення зовнішньоекономічної діяльності, визначає коло суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, їх права та обов'язки. Дає перелік можливих видів зовнішньоекономічної діяльності, законодавчо закріплює регулювання зовнішньоекономічної діяльності, регулює економічні відносини України з іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями. Захищає права та інтереси держави і суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, зумовлює відповідальність України як держави і суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при порушенні ними Законів України чи обов'язків, пов'язаних з виконанням контракту, а також визначає застосовувані до них санкції[2].

Необхідною умовою перетинання митного кордону України при експорті продукції є виконання митних формальностей, порядок здійснення яких регулюється Законами України “Про митну справу в Україні” і “Про Єдиний митний тариф”, а також Митним Кодексом України[71].

Здійснення платежів у іноземній валюті регулюється Декретами Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” і «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті», а також Законом України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті». Перерахованими вище документами встановлений режим здійснення валютних операцій на території України, визначені принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин[4, с. 18].

Результативність і ефективність управління експортною діяльністю на підприємстві, значною мірою залежить від того, яких принципів управління експортними операціями дотримуються керівники, приймаючи управлінські рішення, і які методи вони застосовують для їх реалізації. Правильний вибір забезпечить досягнення бажаного результату найменшими зусиллями. Опора на систему об'єктивних закономірностей управління здійснюється шляхом дотримання принципів ефективної управлінської діяльності.

Принципи, як елемент механізму управління - це певне правило, сформульоване на основі пізнання законів чи закономірностей чинити саме так. Тобто, це основні правила, ідеї, норми поведінки розробленні управлінською наукою та практикою, дотримання яких гарантує ефективне управління експортною та господарською діяльністю вцілому. Тому знання й урахування принципів у експортній діяльності є найважливішою умовою управління. Реальний механізм дії принципів управління полягає у визначенні й дотриманні їх вимог суб'єктом управління при здійсненні впливу на об'єкт управління.

В межах класичного підходу до управління, основоположним та головним принципом управління є - забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва та максимум добробуту персоналу фірми.

Сучасні принципи управління експортними операціями мають свої особливості і передбачають нове бачення процесів. Головна увага в управлінні експортними операціями спрямовується на людей як носіїв інтелекту. Управлінська діяльність зосереджує свої зусилля на тому, щоб [55, с. 191]:

навчити працівників спільно діяти і тим самим досягти синергізму (єдності, спільності) в роботі;

передбачає чесність і довіру в ділових відносинах - етику в міжнародному бізнесі оголошено золотим правилом;

прагне сформулювати таку організаційну культуру, яка б стимулювала саморозвиток працівників і їх бажання бути рівноправними членами компанії.

З огляду на це, найважливішим стають ті принципи управління, які дають змогу повністю розкрити потенціал людини і спрямувати його на користь організації:

розвиток творчих здібностей персоналу;

залучення співробітників до розроблення управлінських рішень;

опора на систему гнучкості лідерства серед персоналу та особисті контакти працівників із зовнішнім оточенням;

використання таких методів співпраці з людьми, які забезпечують їх задоволення роботою;

чесність і довіра в ділових відносинах;

орієнтація на високі стандарти роботи і прагнення до нововведень;

орієнтація на перспективу розвитку[28].

Важливим елементом в механізмі управління являються форми та методи управління експортними операціями на підприємстві.

Система форм та методів управління експортними операціями використовується практично кожною фірмою для удосконалення організації управління, яка б в результаті забезпечувала високий прибуток, високу конкурентноздатність експортної продукції, сприяла виходу на нові зовнішні ринки а також сприяла закріпленню стійких позицій на ринках, де вже працює підприємство.

В основу форм управління експортними операціями покладені принципи централізації та децентралізації.

Централізована форма управління передбачає здійснення керівництвом господарської діяльності підприємств, що входять в фірму, із одного центру, жорстку регламентацію і координацію їх діяльності, повна відсутність у них господарської самостійності, навіть, їх відповідальність за збут продукції завершується після відвантаження продукції органу фірми, що відповідає за збут[35, с. 80].

Така форма організації управління експортними операціями використовується, як правило, невеликими фірмами, які випускають одну продукцію або ж продукцію однієї галузі. Централізоване управління невеликої фірми організовується достатньо легко. Вище керівництво фірми зазвичай складається з президента фірми, який виступає одночасно і її керівником, та двух віце-президентів, один з яких завідує виробництвом продукції та питаннями її технології, інший займається збутом продукції та все, що з цим пов`язано. Такі питання, як правовий захист інтересів компанії в її ділових відносинах з іншими фірмами та державою, ведення бухгалтерії, зазвичай доручають спеціалізованим фірмам[35].

Практично кожна фірма має свою організацію управління, яка постійно удосконалюється шляхом використання таких форм та методів, які б забезпечували найбільш високий прибуток, високу конкурентоздатність виробленої продукції, сприяли закріпленню стійких позицій на ринках та виходу на нові зовнішні ринки.

Таким чином, можна зробити висновки, що механізм управління експортними операціями включає в себе цілу систему форм, методів, інструментів регулювання експортними операціями на підприємстві, які в першу чергу залежать від методів регулювання на міжнародному та державному рівні регулювання. Тому механізм управління експортними операціями повинен використовуватись практично кожною фірмою для удосконалення організації управління, яка б в результаті забезпечувала високий прибуток, високу конкурентоздатність експортної продукції, сприяла виходу на нові зовнішні ринки а також сприяла закріпленню стійких позицій на ринках, де вже працює підприємство.

1.2 Законодавче регулювання експортних операцій в Україні

Здійснення експортних операцій на Україні регулюється Законами України; Указами Президента України; Декретами Кабінету Міністрів України; Положеннями Міністерства економіки України, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, інших міністерств і відомств, що регулюють окремі питання тарифного і нетарифного характеру; угодами, укладеними Україною з іншими державами і іншими законодавчими актами України[82].

Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України митний контроль і митне оформлення експортних товарів здійснюються за такими етапами [82].

1. Прийняття вантажної митної декларації (ВМД) до оформлення.

1.1. Контроль за відповідністю даних електронної копії ВМД даним, зазначеним у ВМД на паперовому носії.

1.2. Контроль за виконанням вимог товарної номенклатури Митного тарифу України.

1.3. Контроль за правильністю визначення митної вартості товару.

1.4. Контроль за надходженням коштів, перевірка правильності нарахування податків і зборів, правильності визначення країни експорту товару.

1.5. Логічний контроль і контроль за правильністю застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

2. Митний огляд.

3. Нарахування й стягнення збору за митне оформлення товару у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємств, що його зберігають, чи поза робочим часом, встановленим для митного органу.

3.1. Завершення митного оформлення.

3.2. Видача оформлених документів декларанту.

3.3. Статистичний контроль.

Захисною мірою від загрози європейського ринку товарів є введення, так званого, еко-ярлика, що надається тільки безпечній високоякісній продукції, виробленій в доказово екологічному виробництві. Право на європейський еко-ярлик, який є єдиною ознакою екологічної якості, визначає незалежна організація. Він має силу повсюди в ЄС і являє унікальну здатність задовольняти сподівання споживачів. Доцільно відзначити, що рішення звернутися за таким ярликом підприємець ухвалює добровільно. Наявність еко-ярлика не є обов'язковою, як наприклад, обов'язкова сертифікація в Україні дитячого одягу і матеріалів для нього або гігієнічний висновок, що видають органи Міністерства охорони здоров'я. Цей ярлик є тільки ознакою високої якості та безпечності продукції, допомагає в конкурентній боротьбі за ринки збуту, а не є засобом державного регулювання.

Основоположним документом ЄС щодо еко-маркування усіх видів промислової продукції є Постанова Європейського Парламенту і Ради від 17.07.2000 р. №2000/1980 щодо схеми присудження права на еко-ярлик Співдружності та проектних критеріїв щодо такого маркування. В розвиток даної Постанови розроблено документи на конкретні види продукції, зокрема щодо текстильних виробів - Рішення Комісії ЄС від 15.05.2002 р. №2002/371/ЕС, яким внесено низку поправок у раніш чинний документ від 17.02.1999 p., №1999/178/EC.

Доказом серйозності ставлення до цієї проблеми в ЄС є те, що задекларовані у зазначених документах еко-критерії та їх рівень переглядають у бік підвищення вимогливості кожні п'ять років.

Окремо тут слід коротко зупинитись на такій важливій частині зовнішньоторговельного договору, як так звані «базисні умови поставки товарів». Це є важлива складова будь-якого як експортного контракту, що, зокрема, зумовлює матеріальні витрати та відповідальність сторін договору.

Договір перевезення оформляється автодорожною накладною. Повна її назва "міжнародна товаротранспортна накладна", проте в оперативній роботі вона відома під назвою накладна ЦМР (СМК).

Її функції такі:

1) договір перевезення;

2) товаросупроводжуючий документ;

3) розписка перевізника[41,с.98].

Автодорожна накладна оформляється в трьох екземплярах. В ній вказуються: дата відвантаження; назва вантажу, що підлягає перевезенню; ім'я й адреса перевізника; назва одержувача; строк доставки і розмір штрафу за затримку в доставці; вартість перевезення. Накладна підписується перевізником і вантажовідправником. Крім автодорожної накладної з вантажем рухаються товаросупроводжуючі документи, такі як пакувальний лист, відвантажувальні специфікації, сертифікат якості та інші[41].

Серед нетарифних важелів регулювання зовнішньоекономічної діяльності важливу роль відіграють валютні обмеження, тобто регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютними цінностями, яка може обмежувати зовнішньоекономічну діяльність або її стимулювати [52].

Валютне регулювання експорту на території України здійснюється у відповідності із наступними нормативно-правовими актами:

- Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”(із змінами та доповненнями);

- Законом України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”;

- Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність” [2]

Оподаткування операцій відбувається в рамках чинного українського законодавства. На експорт нараховують податок на додану вартість, що обчислюється за формулою:

ПДВ = (митна вартість + мито + митний збір + акциз)*20%.

Розрахунок розміру ПДВ та інших відрахувань по конкретній операції проведений в розділі 4 даної роботи.

Основними показниками, що беруться до уваги при здійснені розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, є дані про валютну виручку, показники доходу та прибутку, показники ефективності операції (розраховується за допомогою коефіцієнтів).

Держава регулює зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів господарювання з метою запобігання неузгодженості і хаосу у цій сфері.

Під регулювання потрапляють експортні, імпорті, валютні та інші операції [41].

Зазвичай при регулюванні експорту держави зацікавлені у його збільшенні, а не в його обмеженні. Зростання експорту означає збільшення прибутків скарбниці та зростання зайнятості.

Проте в деяких випадках держави обмежують експорт. Для торговця важливо брати до уваги обмеження експорту не тільки в країні, де виробляються товари, але також у країнах, де виробляються його компоненти або відповідні матеріали.

Найчастіше обмеження експорту запроваджуються з внутрішньо- або зовнішньополітичних причин, але непоодинокими є випадки, коли в основі таких дій лежать економічні причини. Іноді обмеження експорту запроваджуються з цілого ряду причин, серед яких є і політичні, й економічні:

-- проблеми національної безпеки (наприклад, експорт зброї);

-- небезпека поширення ядерної зброї (експорт збагаченого урану);

-- збереження природних ресурсів (наприклад, видів тварин, що вимирають);

-- збереження ресурсів для використання всередині країни (наприклад, цінних порід дерева);

-- збереження ресурсів для використання в майбутньому (наприклад, нафти).

Натепер в Україні обмеження експорту здійснюється в таких формах, наприклад:

-- експортні квоти;

-- експортні мита або податки;

-- заборона експорту визначених товарів [41].

На політику регулювання експорту або інших зовнішньоекономічних операцій впливає врахування державою вимогміжнародних організацій з метою вступу до них або виконання їх вимог. Нерідко держави обмежують експорт, виконуючи свої міжнародні угоди, ГАТТ та інші угоди СОТ, хоча і прагнуть максимально зменшити обмеження торгівлі, не містять положень, які б прямо торкалися обмеження експорту. Під час проведення переговорів країни-члени ГАТТ підтвердили необхідність переглянути деякі положення ГАТТ з тим, щоб сфера її застосування охоплювала й обмеження експорту, проте на сьогоднішній день угоди СОТ залишаються документами, націленими насамперед на імпорт [18, c 20].

Регулювання експорту державою здійснюється як прямими так і непрямими методами. Одним із методів регулювання є митна політика держави. Наразі вітчизняне митне законодавство та практика його застосування зазнають важливих змін. 1 січня 2004 р. чинності набув новий Митний кодекс України. Цього ж року набула чинності низка підзаконних актів у сфері митного регулювання. В цілому можна стверджувати, що прийняття нового Митного кодексу зі внесеними змінами, було визначним кроком у вірному напрямку. Напевне, найкращим виходом у ситуації повного оновлення митного права для України було б наслідувати приклад своїх сусідів. Принаймні, зважаючи на обсяг роботи, проведеної Європейським Союзом з метою удосконалення міжнародного торгового законодавства і особливо в галузі митного права, у процесі розробки вітчизняного законодавства необхідно було достатньо уваги приділити моделі, що запропонована Митним кодексом ЄС [41].

Європейський Союз повністю врахував положення Угоди про застосування статті VII Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. Більше того, положення угоди були дослівно перенесені до тексту Митного кодексу ЄС. Згідно із зобов'язаннями за УПС та враховуючи бажання України стати членом СОТ, для неї є доцільним наслідувати цей приклад.

Однак порівняльні дослідження в галузі митного законодавства свідчать про наявність низки суперечностей у сфері:

-- апеляційної процедури щодо рішень митних органів;

-- запровадження положень щодо обов'язкового інформування імпортерів з питань тарифів та походження товарів;

-- правил опублікування нормативних актів нормативного характеру в галузі митного права [41].

Прозорішим має стати процес опублікування нормативних актів у сфері митного законодавства шляхом визначення окремо єдиного друкованого органу для опублікування відповідних нормативних актів Митної служби України.

Отже, підвищенню стабільності та прозорості митної справи сприятимуть також такі кроки, як:

-- рецепція норм права ЄС, що регулюють процес надання зобов'язуючих рішень щодо тарифів та походженнятоварів;

-- впровадження заходів щодо зменшення втручання держави в питання міжнародної торгівлі (зокрема, спрощення митних процедур), визначені в Міжнародній Конвенції зі спрощення та гармонізації (узгодженню) митних процедур (переглянута Кіотська конвенція 1973 р.) Всесвітньої митної Організації [41].

Недосконалість законодавства регулювання зовнішньоекономічної діяльності вчасності експорту в Україні є однією з основних перепон до вступу до ЄС. Прикладом може бути ситуація з промисловою групою «Креатив», яка спеціалізується на виробництві масложирової продукції, планує у червні 2007 р. почати будівництво заводу з виробництва біоетанолу в Кіровоградській області потужністю 250 тис. тонн на рік. Весь біоетанол, який буде вироблятись на підприємстві, пропонується експортувати у країни Західної Європи. Але плани не мають під собою ніяких основ, оскільки в Україні немає ніякої законодавчої бази з виробництва біоетанолу та його експорту. Керівництво компанії «Креатив» упевнене у прийнятті потрібних законодавчих актів до кінця 2009 р.

Натепер спостерігається істотне зростання залежності більшості країн світу від зовнішньої торгівлі. Усередині 90-х р. частка зовнішньої торгівлі у ВВП Сполучених Штатів складала 24 % ( у 1950 р. - 9 %), у Франції - 43 % (відповідно 23 %), у Німеччині - 46 % (відповідно 27 %), Великий Британії - 57 % (відповідно 30 %). В Україні спостерігається аналогічна тенденція: частка експорту у ВВП зросла з 24 % у 2004 до 45 % у 2011.

Важливим чинником зростання експорту є наявність в Україні сотень підприємств, зорієнтованих на зовнішні ринки.

Протягом десятиріч не лише крупні промислові гіганти, але й цілі галузі промисловості (суднобудування, ракетобудування, ВПК, металургійна та хімічна галузі) були глибоко інтегровані у виробничу кооперацію з республіками СРСР і країнами соціалістичного табору. Після розвалу СРСР ці галузі втратили доступ на традиційні ринки, тому при обмеженому внутрішньому попиті величезні виробничі потужності залишаються незавантаженими. Тому пріорітетним є відновлення втрачених виробничих зв'язків та освоєння нових ринків.

Україна має значний потенціал міжнародної спеціалізації в галузях агропромислового комплексу. Вона має понад 25 % родючих чорноземів світу, сприятливі кліматичні умови. Завершення реформування відносин власності на селі, технічне переоснащення сприятимуть нарощуванню виробництва сільськогосподарської продукції. Великі підприємства харчової промисловості вже сьогодні істотно модернізовані і випускають продукцію, що відповідає світовим стандартам якості.

Але розвитку експорту продукції агропромислового комплексу заважає політика регулювання експорту України.

Як бачимо, окремим питанням стоїть застосування в українській регуляторній політиці експортних мит, які впринципі забороняються Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ) від 1994 р. Практика свідчить про неринкову спрямованість зазначеного механізму, впровадження якого ніяким чином не сприятиме наданню Україні статусу країни з ринковою економікою.

На сьогодні в Україні обмежено експорт цілого ряду товарів, серед яких: зброя; боєприпаси; військова техніка і спеціальні комплектуючі вироби для їхнього виробництва; технології, устаткування, установки, спеціальні неядерні матеріали і пов'язані з ними послуги; джерела іонізуючого випромінювання; інші види продукції, технологій і послуг, що використовуються при створенні озброєння і військової техніки або розкривають державну таємницю України; дорогоцінні метали і сплави, коштовні камені; наркотичні і психотропні засоби; твори мистецтва і стародавні предмети з музейних фондів України.

Заходи обмеження експорту включають:

-- заборону експортувати товари з України без дозволу Державної служби експортного контролю;

-- вимогу про обов'язкове узгодження з державними органами умов торгівлі деякими товарами;

-- встановлення обов'язкових умов експорту товарів [41].

Але не зважаючи на заборону і обмеження експорту деяких товарів і послуг притік іноземної валюти в Україну в січні 2010 року більш ніж наполовину забезпечений за рахунок валютних надходжень від експорту, за даними Нацбанку України.

«Експорт, як основне джерело притоку валюти в країну, забезпечив більше половини її надходжень. Зовнішні ж запозичення, навіть за умови істотного зменшення їх обсягу в порівнянні з груднем минулого року, залишалися другим за вагомістю джерелом надходжень інвалюти», - відзначає НБУ.

Маючи високий експортний потенціал Україна поки що не використовує його повністю і досить ефективно, порівняно з іншими державами. Так, за обсягами експорту товарів на душу населення, Україна поступається не лише розвиненим країнам, але й більшості країн Центральної та Східної Європи (обсяги експорту в розрахунку на душу населення в Україні втричі менший, ніж у Польщі, та в 10 раз менші, ніж в Угорщині). Використанню даного потенціалу частково заважає митна політика держави [29, c. 209].

Крім наявності експортних мит в Україні, за наявності яких буде складно вступити до ЄС, є також ряд перешкод вступу до Євросоюзу. При вступі до Євросоюзу більше за все труднощів виникне в експортерів. Крім тарифів, Євросоюз висуває строгі вимоги до українських товарів. Мова йде про невідповідне маркування упаковок, безпеку продукції і недостатню її якість.

України в ЄС необхідно завершити процес приватизації, створити умови розвитку малого бізнесу, а також адаптувати під ЄС вітчизняне законодавство, також слід приділити особливу увагу зовнішньоекономічній діяльності та її регулюванню та відповідному законодавству, а також вирішити ряд проблем, що справляють стримуючий вплив на український експорт, найважливішими серед яких є такі ендогенні та екзогенні фактори:

-- низька конкурентоспроможність вітчизняної промислової продукції;

-- важкий фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і конверсійних виробництв, що робить практично неможливим здійснення за рахунок внутрішніх ресурсів інвестування перспективних, орієнтовних на експорт проектів;

-- недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації та контролю якості експортних товарів на фоні підвищення вимог до споживчих та екологічних характеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринках промислово розвинутих країн;

-- випереджаюче, порівняно з продукцією обробної промисловості та агропромислового комплексу, зростання цін на товари та послуги природних монополій;

-- нестача спеціальних знань та досвіду роботи у сфері експорту у більшості українських підприємців, слабка координованість їх діяльності на зовнішніх ринках;

-- збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики, зокрема, картельних угод для витіснення чи недопущення України на перспективні, ємні ринки;

-- низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що ускладнює використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;

-- невідповідність окремих норм українського законодавства прийнятим у міжнародній практиці принципам встановлення відповідальності постачальника за недоброякісну продукцію[55].

1.3 Управління експортною діяльністю дрібних і середніх підприємств та вплив державного регулювання на зовнішню торгівлю України

Як правило, держави зацікавлені у збільшенні експорту, а не в його обмеженні. Зростання експорту означає збільшення прибутків скарбниці та зростання зайнятості.

Проте в деяких випадках держави обмежують експорт. Для торговця важливо брати до уваги обмеження експорту не тільки в країні, де виробляються товари, але також у країнах, де виробляються його компоненти або відповідні матеріали.

Найчастіше обмеження експорту запроваджуються з внутрішньо-або зовнішньополітичних причин, але непоодинокими є випадки, коли в основі таких дій лежать економічні причини. Іноді обмеження експорту запроваджуються з цілого ряду причин, серед яких є і політичні, і економічні.

Серед причин обмеження експорту:

- проблеми національної безпеки (наприклад експорт зброї);

- небезпека поширення ядерної зброї (експорт збагаченого урану);

- збереження природних ресурсів (наприклад видів тварин, що вимирають);

- збереження ресурсів для використання всередині країни (наприклад цінних порід дерева);

- збереження ресурсів для використання в майбутньому (наприклад нафти) [55].

Обмеження експорту можуть здійснюватися в різних формах, наприклад:

- експортні квоти;

- експортні мита або податки;

- заборона експорту визначених товарів.

Нерідко держави обмежують експорт, виконуючи свої міжнародні угоди.

ГАТТ та інші угоди СОТ, хоча і прагнуть максимально зменшити обмеження торгівлі, не містять положень, які б прямо торкалися обмеження експорту. При проведенні переговорів країни - члени ГАТТ підтвердили необхідність переглянути деякі положення ГАТТ з тим, щоб сфера її застосування охоплювала і обмеження експорту, проте на сьогоднішній день угоди СОТ залишаються документами, націленими насамперед на імпорт.

Для завдання оцінки впливу факторів на розвиток експортного потенціалу підприємства доцільно їх розмежувати на чинники мікро- та макрорівнів

На мікрорівні виділяються внутрішні та зовнішні фактори. Внутрішні фактори спричинені діяльністю підприємства, а зовнішні виникають в результаті державної політики, діяльності конкурентів, середовища, у якому працює підприємство, тобто ці фактори мають вплив на рівні держави, де функціонує підприємство.