Економіка України в умовах глобалізації

І, нарешті, в самому Радянському Союзі, половина населення якого була неросійськими народами, почав зростати опір пануванню Москви. Поступове політичне пробудження неросіян означало, що українці, грузини, вірмени і азербайджанці стали розглядати радянську владу як форму чужоземного імперського панування з боку народу, щодо якого вони не вважали себе культурно нижчими. В Середній Азії національні прагнення, можливо, були й слабшими, але в цьому регіоні бунтівничі настрої народів живилися від усе більшого відчуття приналежності до ісламського світу.

Як і багато давнішніх імперій, Радянський Союз зрештою вибухнув і розпався, ставши жертвою не воєнної поразки, а дезінтеграції, що була прискорена економічною та соціальною напругою.

На відміну від колишніх імперій сучасна всеосяжна і складна глобальна система (яка базується на американському впливі) не являє собою ієрархічну піраміду. Америка радше перебуває в центрі взаємопереплетеного всесвіту, де влада реалізується через постійні переговори, діалог, розпорошування та пошуки формального консенсусу, хоча ця влада й походить, зрештою, з єдиного джерела, а саме з Вашингтону, округ Колумбія. Ось в цьому колі і повинні відбуватися силові ігри, причому за американськими внутрішніми правилами.

В сучасному світі на новій політичній карті Євразії можна визначити принаймні п'ять ключових геостратегічних гравців та п'ять геополітичних стрижнів (причому двоє з останньої групи можуть деякою мірою претендувати й на роль гравців). Франція, Німеччина, Росія, Китай та Індія є головними і активними гравцями, тоді як Великобританія, Японія та Індонезія, будучи дуже важливими країнами, на цю роль не підходять. Україна, Азербайджан, Південна Корея, Туреччина та Іран відіграють роль критично важливих геополітичних стрижнів, хоча як Туреччина, так і Іран до певної міри є також геостратегічно активними.

Україна - нова і дуже важлива клітинка на євразійській шахівниці - є геополітичним стрижнем, тому що саме її існування як незалежної держави допомагає трансформувати Росію. Без України Росія перестала бути євразійською імперією. Росія без України може і далі домагатися імперського статусу, але в разі успіху цих домагань вона стане переважно азіатською імперською державою з ризиком втягнутись у руйнівні конфлікти з пробудженням населення Середньої Азії, якщо те не змириться з втратою своєї недавньої незалежності й дістане підтримку від дружніх ісламських держав на півдні. Китай, ймовірно, теж чинитиме опір будь-якому відновленню панування Росії над Середньою Азією.

Однак, якщо Москва відновить контроль в Україні з її майже 50 мільйонним населенням та великими ресурсами, а також доступом до Чорного моря, Росія автоматично знову перетвориться на могутню імперію, що охоплюватиме Європу та Азію. Втрата Україною незалежності мала б прямі наслідки для Центральної Європи, перетворивши Польщу на геополітичний стрижень на східному рубежі об'єднаної Європи.

Майже, як і у випадку з Україною, майбутнє Азербайджану та Середньої Азії має ключове значення для визначення майбутнього Росії.

5. Україна, ЄС та ЄЕП

Україна потребує іноземних інвестицій, пільгового доступу до ринків збуту для своєї порівняно неконкурентоспроможної продукції. Іншими словами, Україна, покладаючись лише на свої сили, ризикує скотитися до табору країн, відсталих в економічному і науково-технічному відношенні. Вихід один - економічна інтеграція з нашими сусідами. Якщо це неможливо в західному напрямі, не варто зневажати можливостями інтеграції зі східними сусідами.

Відповідно всі фактори, що впливають на можливість України стати повноправним членом Європейського Союзу, можна умовно поділити на дві групи [21]:

1. Фактори, що залежать, власне, від України, її внутрішньої і зовнішньої політики, успіхів на шляху реформ та економічного розвитку, виконання своїх міжнародних зобов'язань тощо.

2. Фактори, що не залежать від України і не мають до неї жодного відношення, тобто такі, що виникають у процесі розвитку ЄС і тією чи іншою мірою впливають на можливість реалізації євроінтеграційних прагнень України.

Щодо першої групи факторів, то тут треба сказати, що хоча Україна заявляє про свою належність до європейської цивілізації і визначає себе як європейська держава, все ж таки для багатьох західних європейців вона (незважаючи на всі офіційні заяви) на практиці залишається частиною Євразії, приєднання якої до ЄС може призвести до негативних наслідків.

Цілком зрозуміло, що економічно і технологічно відстала країна не може розраховувати на членство в ЄС. Крім того, Україна порівняно з країнами Центральної Європи має досить велику загальну чисельність населення (майже 50 млн.) і не може бути так швидко інтегрована в ЄС, як малі центральноєвропейські країни, скажімо, Естонія (1,3 млн.) чи Угорщина (10 млн.).

Серед незалежних від України факторів, що негативно впливають на її євроінтеграційні перспективи, слід назвати такі [21]:

Фактор "перевантаження" ЄС.

На думку багатьох західних експертів, в міру збільшення кількості членів Євросоюзу зменшуватиметься його ефективність, ускладниться процес ухвалення рішень, а ЄС може не витримати "навантаження" навіть з 12 нових країн-членів, яких вирішено прийняти в 2004-2007 pp. і які суттєво відрізняються в економічному, соціальному і навіть культурно-цивілізаційному аспектах. Внаслідок цього ЄС може перетворитися на вкрай неефективну, некеровану організацію.

Німецький фактор.

Розширення на схід особливо активно підтримує Німеччина. Як вважають деякі західні політики, Німеччина, активно підтримуючи вступ країн центрально-східної частини континенту до ЄС, намагається частково відновити геополітичні конструкції минулого. З історичної точки зору, значна частина Польщі, Чехія, Угорщина, Хорватія, Словенія, Словаччина, частина Сербії (Воєводина), Боснія-Герцеговина протягом тривалого історичного періоду входили до складу Австро-Угорщини та Німеччини. Країни Балтії також тривалий час знаходилися під німецьким впливом. Таким чином, розширення ЄС на схід, безперечно, посилить економічні і політичні позиції насамперед Німеччини, особливо з погляду на той факт, що в Польщі, Чехії та Угорщині багато промислових підприємств вже перейшли до рук німецьких фірм. Дехто вважає, що існує реальна перспектива посилення німецької економічної (і не виключена можливість - демографічної) експансії на ті землі Польщі, які до війни належали Німеччині.

Економічний устрій Євросоюзу такий, що входження в нього України як відсталої країни мало б для ЄС серйозні руйнівні системні наслідки. Це тільки в Росію - країну макроекономічно й інституціонально (як і Україна) необладнану - можна вломитися в стані і нерозвиненості, і невпорядкованості. Інша справа - Євросоюз, що являє собою складний, мистецьки сконструйований інституціональний устрій з найтоншими уніфікованими макрорегуляторами. І тут, в ЄС, як у випадку з чутливою до середовища апаратурою, входження невлаштованої країни може призвести до помилки безлічі деталей і, тим більше, регулятивних систем, свідомо розрахованих на взаємодію країн, близьких за своїми економічними і соціальними параметрами. Перепад за рівнем розвитку між Україною і ЄС занадто великий: ВВП на душу населення в Україні стосовно аналогічного показника ЄС - 15 %.

Технологічний фактор.

Перший технологічний устрій, сформований в 1770-1830 pp. базувався на інтенсивному розвитку у текстильній промисловості та використанні енергії води. Він базувався на широкому застосуванні парових двигунів і розвитком машинобудування.

Другий устрій (1830-1880 pp.) був пов'язаний із створенням мережі залізниць та морських шляхів. Економічними символами цього періоду були вугілля і транспортна інфраструктура.

Третій уклад (1880-1930 pp.) базувався на використанні в промисловому виробництві електроенергії, розвитку важкого машинобудування та електротехнічної промисловості на основі сталевого прокату, становленні хімічної промисловості. То був період нафтового буму в США, створення потужного воєнно-промислового комплексу в Європі, широкого впровадження радіозв'язку і телекомунікацій. Розвивалося виробництво автомобілів та літаків, кольорових металів, алюмінію, пластмас, товарів тривалого користування. З'являлися величезні фірми, картелі та трести. Дрібні компанії поглиналися великими, відбувалася концентрація банківського і фінансового капіталів.

Четвертий устрій (1930-1980 pp.) базувався на подальшому розвитку енергетики із використанням нафти, нафтопродуктів та газу, а також засобів зв'язку, нових синтетичних матеріалів. Це ера масового виробництва автомобілів, тракторів, літаків, різноманітних видів озброєнь, товарів тривалого користування, будівництва швидкісних автомагістралей, аеропортів. З'являються та інтенсивно поширюються комп'ютери і програмні продукти для них. Атом спочатку використовується у воєнних, а згодом і в мирних цілях. На ринку панує олігопольна конкуренція, утворюються транснаціональні корпорації.

П'ятий устрій, що почався в середині 80-х pp. XX ст., опирався на досягнення в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, освоєння нових видів енергії, космічного простору, супутникового зв'язку тощо. Він пов'язаний з переходом від розрізнених фірм або навіть транснаціональних корпорацій до єдиної мережі компаній, що з'єднані електронними засобами зв'язку, тісно взаємодіють у галузях технології, контролю якості продукції, планування інвестицій.

Сьогодні в Україні за таким показником, як випуск продукції, вищі технологічні устрої - п'ятий та шостий - становлять близько 4%, причому шостий технологічний устрій, що визначає перспективи високотехнологічного розвитку країн у майбутньому, у нашій країні майже відсутній (менше 0,1%). Близько 58% виробленої продукції припадає на найнижчий, третій технологічний устрій (технології промисловості будівельних матеріалів, чорної металургії, суднобудування, оброблення металу, легкої, деревообробної, целюлозно-паперової промисловості) та 38% - на четвертий. За показником фінансування науково-технічних розробок склалася така ситуація: майже 70% коштів сьогодні поглинає 4-й і лише 23% - п'ятий технологічний устрої. Інноваційні витрати розподіляються таким чином: 60% - четвертий технологічний устрій і 30% - третій (сумарно - 90%), а п'ятий становить лише 8,6%. Стосовно інвестицій, які, власне, і визначають майбутнє на найближчі 10-15 років, маємо такі пропорції: 75% спрямовуються у 3-й технологічний устрій і лише 20% та 4,5% - у четвертий і п'ятий технологічні устрої відповідно. У технологічній частині капітальних вкладень (технічне переозброєння та модернізація) 83% припадає на третій технологічний устрій і лише 10% - на четвертий.

Наведені дані свідчать про досить складну ситуацію, що спостерігається в економіці України, оскільки сьогодні закладається майбутня структура випуску продукції, де домінуватиме третій технологічний устрій.

В країнах - світових лідерах технологічного прогресу нині закладаються основи сьомого технологічного устрою, що пов'язаний із створенням технологій "холодного" термоядерного синтезу, що має докорінно змінити енергетичний потенціал земної цивілізації. Розвиваються галузі шостого технологічного устрою (біотехнологія, зокрема клітинна біологія; аерокосмічна промисловість; нанотехнології; нові матеріали; оптоелектроніка; системи штучного інтелекту; мікроелектроніка; фотоніка; мікросистемна механіка; інформаційні супермагістралі; програмне забезпечення і засоби імітації; молекулярна електроніка; системи управління персоналом) та п'ятого (фармацевтична, автомобільна, хімічна, інструментальна промисловість) [22]. Як відомо, сутність нової економіки полягає в тому, що в ній роль головного виробничого ресурсу грають знання і інформація. Ефективність нової економіки забезпечується прогресивною науковою базою, впровадженням високих технологій тощо. США, створивши інформаційне суспільство, стали визнаним лідером в інформаційному і комунікаційному секторах світової економіки. Сьогодні компанії США майже повністю віддали переважно країнам Південно-Східної Азії виробництво побутової домашньої техніки, Латинської Америки - текстильне і швейне виробництво, європейцям - свій внутрішній ринок дорогих представницьких автомобілів та парфумів (хоча і те і інше може високоякісно вироблятися в самих Сполучених Штатах). При незначному зростанні виробництва в традиційних галузях і скороченні експорту відповідної продукції із США на світовий ринок сьогодні випереджуючими темпами розвиваються наукомісткі та понаднаукомісткі виробництва, які домінують у загальному експорті американської промислової продукції. Сьогодні на США припадає майже 42% світового ринку високотехнологічних видів сучасного озброєння, унікальних приладів різноманітного призначення, найновіших модифікованих комп'ютерних програм, більше 30% літальних апаратів, більша частина номенклатури композиційних та інших матеріалів із заданими параметрами, які використовуються в світовій промисловості [23].

Проблемою є сумісність України з Заходом і за критеріями системи цінностей, тобто цивілізаційними параметрами. Замість законослухняності в наявності правовий нігілізм. Лише 7 % літніх і 5 % молодих людей в Україні сповідають законослухняність як цінність. Крім того, індивідуалізм український в принципі протилежний західному (богоподібність, магнетизм, прагнення брати нові і нові висоти) і має хутірський, що роз'єднує, замішаний на заздрості характер. В такій ситуації Україні важко спочатку усвідомити, що шлях у Європу відкриється для України не в результаті потурань і доброї волі ЄС, а внаслідок підтягування країни до рівня розвитку і цінностей членів Євросоюзу, причому не формально, як це відбувалося дотепер, а реально, тобто за рахунок глибинних якісних і структурних змін [24].

Для вступу до ЄС Україні необхідно одночасно виконати три головні умови: досягти європейського рівня в галузі демократії і громадянського суспільства, розвитку технологій і продуктивності праці, підвищення рівня життя громадян. На сьогодні Україна не наближається до європейських критеріїв розвитку, а стрімко віддаляється від них. Машинобудування скоротилося в 3 рази, легка промисловість - у 8 разів, електронна галузь - в 100 разів. В 1991 р. енергоємність виробництва становила 0,8 кг умовного палива на 1 дол. ВВП, в 2002 р. -уже 2 кг, тоді як в ЄС - всього 0,2 кг, або в 10 раз менше. Якщо цей показник не зміниться, Україну не приймуть в ЄС. Крім того, стандарт життя як показник відношення доходів 10% найбагатшої частини населення до доходів такої ж чисельності найбіднішого в ЄС становить 6:1, а в Україні - 40:1 [25].

Сучасна політична атмосфера в ЄС несприятлива для європейських амбіцій України. Щодо створення зони вільної торгівлі, це питання може зайняти головне місце в діалозі з ЄС в найближчі 1-2 роки після вступу України до СОТ. Як і у випадку з переговорами відносно вільної торгівлі з Росією, слід очікувати від ЄС аналогічної твердої позиції захисту окремих вразливих секторів власного ринку від конкурентоспроможного українського експорту і просування власних конкурентоспроможних товарів на ті сегменти ринку України, де національні гравці знаходяться на рівні "немовлят".

Особливий інтерес у зв'язку з цим може становити угода про створення Європейської економічної зони (ЄЕЗ), яка об'єднує ЄС і країни Європейської асоціації вільної торгівлі (Норвегію, Ліхтенштейн і Ісландію). Документ про ЄЕС усуває експортні й імпортні мита в торгівлі промисловими товарами, спрощує митний контроль на кордонах і передбачає адміністративну взаємодопомогу в прийнятті митних процедур. Ефект режиму вільної торгівлі підсилюється рядом додаткових протоколів до угоди з приводу гармонізації технічних стандартів та вимог, фітосанітарних і ветеринарних заходів, правил захисту споживачів, сфери енергетики, транспорту, фінансових послуг, інтелектуальної власності, свободи руху працівників тощо.

Як відомо, ЄС підписав з Російською Федерацією в 2003 р. документ про створення "чотирибічного простору" в сфері руху товарів, послуг, капіталу і людей. В довгостроковій перспективі для України модель ЄЕС повинна розглядатися не як альтернатива членству в ЄС, а як остання сходинка на цьому шляху і як можливість тверезо зважити усі переваги і недоліки [26].

Прихильники ЄЕП стверджують, що передбачені в ньому механізми можна буде використати як інструмент [27]:

- відновлення перерваних розпадом СРСР кооперативних зв'язків та пожвавлення роботи тих галузей промисловості й окремих підприємств, що зупинились чи потрапили у стагнацію;

- збереження ринків Росії та інших країн СНД для українських товарів;

- зміцнення економіки України;

- забезпечення Україні доступу до дешевих російських енергоносіїв;

- підвищення рівня життя громадян України;

- сприяння вступу України до ЄС.

Не всі ці аргументи є обґрунтованими. Так, наприклад, у міру розбудови Україною власної системи зовнішньоекономічних зв'язків Росія втрачала роль головного центру економічного тяжіння. Не в останню чергу це сталось через її відмову запровадити у відносинах з Україною режим вільної торгівлі і через введення нею численних обмежень на товари українського походження.

Закритість російського ринку й перехід України в 1997 р. на світові ціни за енергоносії зумовили переорієнтацію українських підприємств на ринки в інших регіонах. Унаслідок цього окреслилась стабільна тенденція зменшення обсягів українського експорту до Росії та країн СНД і їх збільшення у торгівлі з країнами решти світу. За даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, у першій половині 2003 р. на країни СНД припадало 25,3 % українського експорту, тоді як 39,1 % українських товарів споживали країни Європи, 24,9 % - країни Азії, 5,6 % - країни Африки і 4,9 % - країни Північної та Південної Америки.

Завдяки геоекономічній диверсифікації українського експорту протягом останніх років відбувається стале збільшення обсягів зовнішньої торгівлі України при позитивному сальдо. Це дозволяє перекривати негативне сальдо, яке Україна має в торгівлі з країнами СНД через великі обсяги імпорту енергоносіїв, насамперед із Росією (обсяг їх сумарного імпорту з цих країн перевищує 45 %).

У 2002 р. при негативному сальдо у торгівлі з країнами СНД (близько 3-4 млрд. дол.) загальне позитивне сальдо зовнішньої торгівлі України товарами і послугами зросло до 3,7 млрд. дол., при рекордному обсязі зовнішнього торговельного обігу приблизно у 40 млрд. дол.

Звичайно ринок ЄС набагато більший і перспективніший, ніж ринки Росії та країн СНД (таблиця 5.1).

Таблиця 5.1 - Питома вага провідних регіональних об'єднань в світових економічних показниках, 2000 p., %

* без членів НАФТА.

У 2002 р. ВВП країн-членів ЄС дорівнював 9 145 682 млн. евро, що становить приблизно 10 трлн. дол. США. ВВП Росії у 2002 р. становив 346 млрд. дол. США, не дотягуючи до рівня такої невеликої європейської держави, як Нідерланди, ВВП якої становить приблизно 370 млрд. дол. США (368 392 млн. евро).

Якщо порівняти ринок ЄЕП із ринком розширеної Європи, то ємність і ВВП європейського ринку у 25 разів більші, ніж ВВП ринку Росії та інших учасників ЄЕП. Крім того, ємність і якість ринку визначаються не площею території, не кількістю населення і навіть не наявністю сировинних ресурсів, а, насамперед, фінансовою платоспроможністю країни (держави і населення) та її технологічною розвиненістю.

Величезний ринок ЄС, як багатий і ємний, орієнтує на впровадження інноваційних випереджальних моделей економічного розвитку, стимулює виробництво конкурентоспроможної продукції, забезпечує досягнення високих стандартів якості життя.

Ринок Росії технологічно менш розвинений, порівняно невибагливий і може забезпечити полегшені умови збуту української експортної продукції в режимі вільної торгівлі. Однак світова практика конкурентної боротьби свідчить, що орієнтація на нерозвинені й невибагливі ринки є негативним кон'юнктурним чинником, який стримує виробничий прогрес, прирікає на технологічний занепад і, зрештою, призводить до втрати навіть таких ринків.

Не ігноруючи ринок Росії, необхідно обґрунтовано обрати пріоритетний шлях геоекономічного розвитку України у стратегічному вимірі. Російський ринок досить великий і має важливе значення для України. При цьому слід враховувати те, що джерела економічного зростання в Україні і Росії принципово різні, що зумовлює кардинальні структурні відмінності їх економік.

Економіка Росії, як і економіка Казахстану, має чітко окреслену сировинну спрямованість. Саме сировинні продукти, насамперед нафта й газ, домінують у експорті цих країн. їх сировинні комплекси споживають левову частку інвестицій. Зростання російської економіки на три чверті забезпечується нафтогазовим комплексом.

Через різні причини зниження цін на російські енергоносії суперечить інтересам як Росії, так і України. У разі продажу Україні енергоносіїв за внутрішніми російськими цінами значно зменшаться надходження до державного бюджету РФ. Крім того, у досить невигідному становищі опиниться російський товаровиробник, оскільки такий захід зменшить собівартість української продукції і збільшить її конкурентоспроможність .

У будь-якому випадку Україні годі сподіватись на одержання дешевих російських енергоносіїв. Хоча, як це не парадоксально, одержання Україною російських енергоносіїв за неринковими цінами суперечить її корінним життєво важливим національним інтересам. Застосування в Україні ринкових цін на енергоносії стимулює запровадження енергозберігаючих технологій та модернізованого обладнання для виробництва конкурентоспроможних товарів. Ця теза підтверджується досвідом США [28]. Це забезпечує стабільне економічне зростання і збільшення обсягів українського експорту.

Перехід на низькі неринкові ціни на російські енергоносії може забезпечити лише короткочасні переваги, а в довготерміновій перспективі зашкодить завершенню формування в Україні сучасної технологічної ринкової економіки. За таких умов Росія практично утвердиться як монопольний постачальник енергоносіїв, і енергозалежність України стане перманентною та абсолютною з усіма наслідками для безпеки держави, що з цього випливають.

На думку фахівців, формування ЄЕП призведе до згортання окремих галузей української економіки, насамперед вугільної та автомобілебудівної, що перетворить цілі регіони України у зони соціального лиха.

Оцінка наслідків для України її участі у проекті ЄЕП буде неповною і неякісною без урахування наявності кардинальної різниці та глибинного конфлікту між геополітичними цілями й інтересами України і Росії. На відміну від України, пріоритетним геополітичним орієнтиром Росії є не членство у Євросоюзі та Північноатлантичному альянсі, а відновлення на пострадянському просторі "єдиної великої Росії"", яка могла б бути самодостатньою і взаємодіяти на рівних із ЄС, НАТО, США, Японією, Китаєм. Євроатлантичний інтеграційний курс України, кінцевим результатом якого має стати повноправне членство України в ЄС та НАТО, унеможливлює реалізацію плану відновлення "єдиної великої Росії" на пострадянському просторі.

Повномасштабна реалізація проекту ЄЕП за російським сценарієм має триєдину стратегічну мету [27]:

1) створити нездоланні перешкоди для здійснення Україною її євроатлантичного інтеграційного курсу - короткотермінова мета;

2) сформувати інтеграційне об'єднання, яке включатиме Україну і відіграватиме роль економічного ядра нового політичного союзу під домінуванням Росії (Російської ліберальної імперії - за термінологією А.Чубайса) - середньотермінова мета;

3) сприяти відновленню статусу Росії як великої держави - кінцева довготермінова мета.

Немає жодного сумніву в тому, що проект ЄЕП використовуватиметься антиукраїнськими силами як інструмент відродження "єдиної великої Росії" за рахунок руйнування України, оскільки впливова російська еліта й пересічні росіяни у своїй переважній більшості свято переконані, що український народ - це частина російської нації, незалежна Україна - геополітична аномалія і загроза Росії та що без України Росія - геополітично незавершена.

Російська сторона вважає мінімальним рівнем інтеграції в ЄЕП митний союз і вже зараз наполягає на створенні зони вільної торгівлі у вигляді митного союзу або запровадженні митного союзу одночасно із зоною вільної торгівлі.

Для України верхня межа співпраці у ЄЕП - це проста класична зона вільної торгівлі, режим якої не передбачає ні проведення загальної зовнішньоторговельної і митної політики щодо третіх країн, ні функціонування будь-яких наднаціональних органів. Інакше кажучи, зона вільної торгівлі, режим якої відповідає національним інтересам України, має неодмінно формуватись відповідно до принципів та правил СОТ. Лише в такому випадку зона вільної торгівлі в рамках ЄЕП сприятиме економічному розвитку України і розширюватиме її евроінтеграційні можливості [27].

Висновок

На підставі статистичних даних ми розглянули економіку України в умовах глобалізації. Нами також були розглянути економіки Росії, та ЄС і ОЄП, були розглянуті основні риси Росії в глобальному світі в порівнянні з економікою України.

Література

1. Бжезінський 3. Велика шахівниця. Америка і її провідна роль та геостратегічні імперативи // Всесвіт. - 1999. - № 2.

2. Саломон К. Культурная экспансия и економическая глобализация // МЭМО. - 2000. - № 1.

3. Кухарская Н.А. Украина и Европейский Союз // МЭМО. -2005. -№ 1.-С. 100-106.

4. Сакс Ч.Д. Новая карта мира // Дзеркало тижня. - 2000. - 15 июля.

5. niisp.gov.ua.

6. Теракт 11 вересня: збитки обраховано повніфстю // Дзеркало тижня. - 2002. - 23 листопада.

7. Позняков Э. Изменение климата на Земле? Причины и возможные последствия //МЭМО. - 2005. - № 4.

8. Дорогая "Катрина" // http:www.rtr-vesti.ru.

9. Саприлін В. Нафтовий вимір військової операції проти Іраку // Дзеркало тижня. - 2003. - № 6.

10. Василенко В. Дружні поради і вимоги російських "вболівальників" за долю України // Дзеркало тижня. - 2005. - №32 (560).

11. Путін вважає, що Росія і Україна - це як Східна і Західна Німеччина // www.npaBfla.com.ua.

12. Путин "снова перегнул палку", а Газпром пользуется" методами бандитизма и шантажа" // www.pravda.com.ua.

13. Мостова Ю. Україна: гамлетівський вибір // Дзеркало тижня. -2005. -№ 25.

14. Дацюк С. Десять претензій до влади та опозиції в Україні на тлі газової кризи для УП // www.pravda.com.ua.

15. Возняк Т. Чого добивається Путін? Геополітичний аспект газового контрнаступу Росії для УП // www.pravda.com.ua.

16. Менделєєв Д.И. Сочинения. М.: Изд-во АН СССР, 1954. - Т. XXIV.

17. Чубайс: Ліберальна імперія - це захоплення України російським бізнесом // pravda. com.ua. - 2003. - 13 листопада.

18. Сухоруков А. Антикризова політика розвинутих країн // Економіка України. - 2004. - № 8.

19. Гальчинський А. "Обережно!" - Росія // Дзеркало тижня. -2003.-№ 19.

20. www.vopreco.ru/rus/archive.files/n 1 2000.

21. Фомін С. Інтеграційні процеси та пошук зовнішньо-економічних пріоритетів України // Євроекономічний вимір інтеграції. Аналітичний щоквартальник. - 2003. - № 2.

22. Гармаш С. Операция "ширма" или, как Ахметов в Донбасе элите менует // pravda.com.ua

23. Єрохін С. Технологічні уклади, динаміка цивілізаційних структур та економічна перспектива України // http://www.soskin.info

24. Пахомов Ю. Звивистий шлях у Європу // Економічний часопис. - 2004.

25. Кухарская НА. Украина - Европейский Союз // МЭМО. -2005. -№ 1.-С. 100-106.

26. Бобицький Л.Н. Україна - ЄС: на шляху до нової угоди // Дзеркало тижня. - 2006. - 14 січня.

27. Василенко В. Що Україні робити з ЄЕП // Дзеркало тижня. -

2004.-№ 13 (488).

28. Якель Р. Рейтинг "Західної компанії "ДАКОР" зростає, і перш за все кредитний // Дзеркало тижня. - 2005. - 16 квітня.