Експортний потенціал України та її регіонів

Кафедра менеджменту

РЕФЕРАТ

з дисципліни

“Розміщення продуктивних сил ”

ТЕМА:

Експортний потенціал України та її регіонів

На сучасному етапі розвитку світового господарства економічний стан держави визначається такими важливими факторами, як внутрішні ресурси країни і ступінь її інтеграції в світогосподарську систему. Одним з найважливіших факторів інтеграції України до світового господарства є створення механізму сталого розвитку експорту, що в сучасних умовах залежить від можливостей вітчизняних підприємств виробляти і реалізовувати товари, які відповідають вимогам світового ринку за якістю, ціною та рівнем сервісу.

Для того щоб Україна стала рівноправним членом міжнародних економічних відносин, необхідно реалізовувати заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності національних підприємств на світовому ринку. Реалізація цього завдання об'єктивно вимагає проведення комплексних досліджень і визначає масштаби аналізу та розробок щодо удосконалення механізму державної підтримки українських підприємств і забезпечення їх конкурентоспроможності на світовому ринку. Разом з тим недосконалість наявних методів оцінки товарної та географічної структури експорту знижує результативність заходів зовнішньоторговельної політики країни.

Процес регулювання зовнішньої торгівлі потребує комплексного підходу, який передбачає вибір відповідних факторів зміцнення міжнародного торговельного співробітництва, розробки методик аналізу та створення дієвої системи розвитку експортного потенціалу України відповідно до сучасних світових тенденцій.

Дослідження процесу розвитку експорту як елементу міжнародної торгівлі базується на критичному аналізі існуючих теорій і концепцій. У результаті дослідження вчених визначено, що застосування класичної та неокласичної теорій міжнародної торгівлі в “чистому вигляді” для збільшення її експортної складової не давало позитивних результатів для країн, що розвиваються.

Для всіх країн з перехідною економікою характерні проблеми вибору у сфері становлення відкритої до зовнішнього світу ринкової системи: протекціонізм чи вільна торгівля.

Сучасні тенденції розвитку світового господарства потребують уточнення існуючих визначень експортного потенціалу. Під експортним потенціалом ми розуміємо здатність національної економіки виробляти конкурентоспроможні товари та реалізовувати їх на міжнародних ринках за умов постійного зростання ефективності використання природних ресурсів, розвитку науково-технічного потенціалу, валютної і фінансово-кредитної систем, а також сервісно-збутової інфраструктури підтримки експорту без нанесення збитків економіці при забезпеченні економічної безпеки країни в цілому.[7]

Для визначення конкурентних переваг національної економіки України та перспектив її наближення до європейського та міжнародного співтовариства необхідно проаналізовати результати оцінок міжнародних організацій. Це дозволяє чітко окреслити проблеми, що гальмують не тільки наближення України до Європейського союзу, а і розвиток її експортного потенціалу:

за даними міжнародного рейтингу Всесвітнього економічного форуму (м. Давос, Швейцарія) у 2007 р. за індексом перспективної конкурентоспроможності Україна займає 84 позицію серед 102 країн;

економіка України характеризується високою матеріало- та енергомісткістю продукції, низьким рівнем продуктивності праці та екологічності виробництва, великою часткою застарілого устаткування та технологій;

за індексом інноваційної економіки або економіки, що базується на знаннях (Knowledge Economy Index), розрахованим Інститутом Світового банку для 100 країн світу, у 2007 р. Україна поступається не тільки розвинутим країнам, але й багатьом країнам, що розвиваються;

визнання України як держави з неринковою економікою є причиною підвищення антидемпінгової маржі з мінімального рівня (не більше 10%) до 125%, що робить неможливим доступ її продукції на відповідні ринки як мінімум на п'ять років;

значним бар'єром для розвитку торгівлі країни є тіньова економіка. Згідно з рейтингом корумпованості, що розраховується Трансперенсі Інтернешнл (м. Берлін, Німеччина), у 2007 р. Україна займає 122 позицію серед 146 країн.

Проте в Україні зберігаються передумови для створення конкурентно­спроможної економіки і зміцнення позицій на міжнародних ринках. Це, насамперед, багаті природні ресурси, вигідне географічне розташування, кваліфікована і порівняно дешева робоча сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і система освіти.

Частка України у світовій торгівлі у 2000-2007 рр. зберігається на рівні 0,2-0,3% світового експорту товарів, що дозволило їй посісти у 2000 р. 48 місце серед 145 країн, а у 2007 р. - 45.

Під впливом ринково спрямованих реформ в українській державі формується модель економічного розвитку, яка характеризується дуже високим рівнем відкритості економіки щодо зовнішньої торгівлі. Економістами Європейського Союзу обґрунтовано критерій експортної квоти (обсяг експорту відносно ВВП), при якому країна не зазнає підвищення ризику впливу глобальних коливань кон'юнктури світових ринків, на рівні 25-30%. Експортна ж квота України у 2006 р. складала 53%, що свідчить про збільшення залежності нарощування обсягів вітчизняного експорту від тенденцій розвитку світового господарства і потребує розробки дієвих заходів удосконалення процесу формування та використання експортного потенціалу.

Згідно з ранжуванням товарних груп поточного стану українського експорту провідні позиції належать продукції металургії, хімічної промисловості та сільського господарства, що свідчить про сировинну спрямованість і недостатній технологічний розвиток української економіки. При цьому продукція наукомістких виробництв посідає останні місця ранжування. Нестабільність тенденцій зростання окремих видів експортної продукції викликає коливання рангів динамічного розвитку товарних груп експорту України. Найбільш перспективними товарними групами в контексті розвитку світового господарства для аналізованого періоду виступають машини, механізми, обладнання та сільгосппродукція.

Основні підходи розвинутих держав щодо підтримки національного експорту, з адаптацією до української специфіки, можуть бути впроваджені і використані у вітчизняній практиці. З цієї точки зору цінним для нашої країни можна вважати досвід розвинутих країн: Франції зі спільного страхування експортних кредитів державою і страховими компаніями; Італії щодо створення Італійської Федерації експортних консорціумів “Федерекспорт”, що сприяє зміцненню інституціональних позицій національного експорту; Фінляндії і Великобританії щодо створення інститутів для підготовки висококваліфікованих фахівців із зовнішньої торгівлі (“Експортний інститут” і інститут “Експортпромоутерів” відповідно); Німеччини щодо розвитку системи інформаційного забезпечення національних експортерів; Японії щодо надання податкових пільг, зокрема для стимулювання НДДКР і експорту наукомісткої продукції; США відносно розвитку системи морального заохочення експортерів.

У світі триває боротьба за ринки збуту товарів і послуг, обсяги яких постійно зростають. Прискорений вступ України до Всесвітньої торгової організації стане сприятливим фактором для розвитку національної економіки і розширення міжнародних відносин.

Україна володіє значним експортним потенціалом, здійснює зовнішньоекономічні операції з партнерами із 182 країн світу.

Проте обсяги експортних послуг та поставок за останній період становили лише 10,3 млрд доларів. Такий несприятливий результат спричинений насамперед незадовільним станом міжнародних відносин України. Сучасні несприятливі тенденції у зовнішній діяльності України не залишають сумніву у тому, що необхідна умова інтенсифікації зовнішньоекономічної діяльності на сучасному етапі -- потреба підвищити ефективність використання вітчизняного експортного потенціалу. Значення експорту як основного джерела валюти і фактора стимулювання вітчизняного виробництва особливо зростає в умовах звуження внутрішнього платоспроможного попиту (приблизно 39% ВВП України реалізують на зовнішніх ринках).

Важливим елементом структурної перебудови національного господарства країни має стати розвиток експорту. Попри це, доволі посередніми нині є успіхи в нарощуванні обсягів українського експорту: темпи росту останнього значно нижчі від аналогічного показника для міжнародних відносин у цілому. У результаті питома вага України в загальносвітовому обсязі експортних операцій скоротилася до 0,2%.

На український експорт впливає комплекс таких факторів:

низька конкурентноздатність українських підприємств;

важкий фінансовий стан більшості підприємств, що практично унеможливлює здійснення за рахунок внутрішніх ресурсів інвестування перспективних, орієнтованих на експорт проектів;

штучне стримування курсу гривні, яка звужує можливості використання курсового фактора з метою просування експорту;

недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості;

зростання цін на експортні послуги й експортні поставки (20% ПДВ);

нестача кваліфікованих кадрів і досвіду роботи у сфері експорту на більшості українських підприємств;

збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики;

низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утруднює використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;

невідповідність окремих норм українського законодавства міжнародним;

високі податки.

Отже, необхідно невідкладно формувати в Україні сприятливі економічні, організаційні, правові та інші умови для розвитку й ефективного використання її експортного потенціалу, а також створювати механізми державної фінансової, податкової, інформаційно-консультативної, маркетингової, дипломатичної та інших видів допомоги вітчизняним експортерам.

Професор М. Г. Білопольський [7] стверджує, що формування ефективного механізму розвитку і реалізації експортного потенціалу країни потребує розв'язання таких проблем:

забезпечення державних гарантійних зобов'язань до зовнішньоекономічної діяльності;

проведення експертизи законопроектів та інших нормативних актів, які впливають на розвиток віт­чизняного експортного потенціалу;

створення системи зовнішньоекономічної інформації та інформаційно-консультативної служби у регіональних і закордонних представництвах;

зменшення податків на експортні послуги;

організація оперативної роботи державних органів щодо активного просування і захист інтересів вітчизняних експортерів за кордоном.

Слід визнати, що необхідно прийняти комплекс дієвих засобів економічного характеру щодо державної підтримки українського експорту.

Як стверджує академік М. Г. Чумаченко [13], найефективнішими з них є:

фінансове сприяння держави вітчизняним експортерам;

удосконалення механізму фінансової підтримки українського експорту;

посилення стимулюючого впливу податкової системи України;

зниження розмірів державного мита;

економічні перетворення й удосконалення нормативної бази, організаційного та іншого забезпечення експортної діяльності українських виробників;

послаблення втручання держави у зовнішньоекономічні підприємства;

створення бази питань комерційних заявок і пропозицій вітчизняних підприємств;

створення Українського центру зі стандартизації, сертифікації та усунення митних, валютних бар'єрів в експорті;

створення з використанням можливостей науково-дослідних центрів та українських закордонних установ системи інформації щодо сучасних досягнень вітчизняної та закордонної науки і техніки, а також передового підприємницького досвіду;

створення автоматизованої системи інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньоеконо­мічних зв'язків України на основі запровадження аналітичної програмної системи нової генерації, яку можна охарактеризувати, як систему інтелектуального аналізу даних зовнішньоекономічної ді­яльності;

створення Центру сприяння доступу українських експортерів на зовнішні ринки (антидемпінгові процедури, юридично-консультативні функції, кредитування і страхування експорту).

Для здійснення запропонованого комплексу заходів щодо розвитку і реалізації експортного потенціалу України необхідні бюджетні державні асигнування та іноземні інвестиції, обсяг яких слід визначити з урахуванням існуючої світової практики, а також сучасного стану національної економіки і сформованої структури експорту.

За даними О. Л. Устенко [12], у сучасних умовах вирішення проблеми розвитку вітчизняного експортного потенціалу залежить від окремих країн-партнерів із зовнішньоекономічних зв'язків, міжнародних правових норм, а також від конкретних підприємств, здатних брати активну участь у світовому економічному співробітництві.

На думку І. Л. Єрухимовича [3], успіху в реалізації експортного потенціалу можна досягнути лише за умови орієнтації конкурентноздатних вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках на ефективне тісне міждержавне економічне співробітництво.

В Україні формування основ політики державної підтримки і стимулювання експорту знаходиться на початковому етапі. Існуюча система державної підтримки експорту не має цілісного характеру. Це обумовлено тим, що більшість елементів законодавчо не оформлені і, відповідно, не можуть стати чіткими орієнтирами для виробників експортної продукції на майбутнє. Велика частина заходів державної системи розвитку експорту має адміністративний характер. Найбільш поширеними є застосування квотування і заборона експорту, нульова ставка ПДВ на експортну продукцію, ліцензування експортної продукції, регулювання валютної виручки від реалізації вітчизняних товарів на зовнішніх ринках. Через недостатній розвиток страхової та банківської систем, відсутність спеціальних інститутів підтримки експорту на державному рівні в Україні практично не діють фінансові інструменти (кредитування і страхування експорту, державні гарантії, податкове регулювання), які виступають найбільш ефективними засобами формування експортного потенціалу, як свідчить досвід інших країн.

Наведемо низку напрямків розвитку експортного потенціалу на макро- і мезорівнях країни, що включає такі етапи:

1. Вибір стратегічного напрямку розвитку експортного потенціалу на основі загальної макроекономічної політики, яка проводиться країною. За зовнішній орієнтир державної стратегії розвитку експорту пропонується обрати експортну експансію з елементами активної валютно-фінансової та кредитної внутрішньої політики.

2. Виявлення внутрішніх та зовнішніх бар'єрів на шляху розвитку експортного потенціалу. Відбір та економічне обґрунтування ендогенних та екзогенних факторів, які впливають на експортний потенціал, і визначення сили їх впливу.

3. Визначення можливостей для розвитку експортного потенціалу. На даному етапі слід проаналізувати рівень конкурентоспроможності національної економіки, оцінити кон'юнктуру внутрішнього та світового ринків, розробити прогнози зростання макроекономічних показників, що дозволить виявити можливості нарощування експортного потенціалу. Особливістю цього етапу при переході на мезорівень, тобто на рівень підприємств-експортерів, є визначення параметрів їх зовнішньоторговельної діяльності.

4. Визначення пріоритетних країн, регіонів, товарів, проектів на основі розроблених моделей оцінки експортного потенціалу в розрізі його товарної і географічної диверсифікації.

5. Розробка заходів державної підтримки розвитку експортного потенціалу: торгово-політичних, організаційно-правових, податково-адміністративних, фінансових і спеціальних заходів.

6. Формулювання рекомендацій для підприємств-експортерів щодо активізації зовнішньоторговельної діяльності. Оскільки управлінські рішення для кожного підприємства індивідуальні, то заходи державного стимулювання експорту, навпаки, доцільно застосовувати для широкої групи підприємств.

7. Порівняння вигод від стимулювання експортного потенціалу з витратами, пов'язаними з таким стимулюванням.

З метою досягнення реалізації розроблених напрямків розвитку експортного потенціалу вченими пропонується створення експортних кластерів. Спираючись на проаналізовані варіанти значення терміна “кластер” та враховуючи виявлену необхідність його експортної орієнтації, сформульовано нове визначення цього поняття. Експортний кластер - це сукупність географічно локалізованих, взаємодоповнюючих підприємств-експортерів, постачальників, фінансових організацій, науково-дослідних центрів, вузів та інших організацій, які доповнюють один одного в досягненні конкретного господарського ефекту і посилюють міжнародні конкурентні переваги окремих компаній, а отже, і кластера в цілому.

Створення кластерів зовнішньоторговельного профілю сприяє досягненню таких позитивних тенденцій розвитку експортного потенціалу:

підвищення конкурентоспроможності експортної продукції за рахунок упровадження нових технологій;

зниження витрат і підвищення рівня відповідних наукомістких товарів та послуг за рахунок ефекту синергії і уніфікації підходів у якості, логістиці, інжинірингу, інформаційних технологіях тощо;

забезпечення зайнятості в умовах реформування великих підприємств і аутсорсингу;

консолідоване лобіювання інтересів учасників кластера в різних органах влади.

Зберігаючи фінансову незалежність кожного підприємства, експортний кластер представляє єдиний організм, функціонування якого може забезпечити досягнення світового рівня якості. Тісна співпраця всіх учасників виробничого процесу - від постачальників сировини до реалізації кінцевого продукту на зовнішніх ринках - забезпечує планування роботи кластера на перспективу, створює постійне його завантаження, знижує собівартість продукції та послуг, створює єдиний інформаційний та економічний простір. Унаслідок цього кластери стимулюють значне підвищення продуктивності праці і впровадження інновацій, які виступають основними чинниками підвищення національної конкурентоспроможності України. [6]

Таким чином, на основі міжнародного і вітчизняного досвіду підтримки національних товаровиробників вченими запропоновано систему напрямків політики державного стимулювання розвитку експортного потенціалу України з метою підвищення рівня національної конкурентоспроможності.

Як відомо, Україна впритул наблизилася до реалізації одного із пріоритетів своєї зовнішньоекономічної стратегії - вступу до Світової організації торгівлі (СОТ).

Вступ України до СОТ є надзвичайно важливим і водночас відповідальним кроком на шляху до сталого економічного зростання. Інтеграція нашої держави до світової господарської системи створить нові конкуренті умови співпраці на міжнародному рівні, спонукатиме до внутрішніх перетворень, поглибить реформи, сприятиме утвердженню соціально-орієнтовної і конкурентоспроможної, структурно-інноваційної моделі розвитку України.

„Світова організація торгівлі сьогодні об'єднує понад 150 держав світу, які виготовляють 93% всієї світової продукції і Україна, яка має величезний експортний потенціал, однозначно повинна бути в складі СОТ”, - як затвердив колишній Міністр економіки А.Кінах.

Він відзначив, що Україна не може залишатися країною з сировинною економікою, оскільки вона „має величезний науково-технічний потенціал”. Проте в даний час експорт України має сировинний характер, в якому 40% належать продукції хімічного і металургійного комплексу, а всього в країні 50% ВВП формує експорт.

За словами Анатолій Кінаха, вступ до СОТ це дуже відповідальний процес, тому необхідно серйозно тут працювати, насамперед, над питанням підготовки фахівців, а також створенням необхідних умов для того, щоб українська економіка була в умовах рівноправної конкуренції на європейському та світовому ринках.

„Тільки та держава, - переконаний Міністр, - може бути сильною економічно, яка створює робочі місця на своїй території, а не фінансує закордонні бюджети і не споживає в необмежених обсягах імпортну продукцію, яку вона може виробляти сама.”

Зазначимо, що вступ до СОТ це хороший поштовх для розвитку експорту, адже знижуються ризики штучних бар'єрів щодо доступу української продукції на європейські та світові ринки.

Хоча при вступі України до СОТ існують великі ризики. Зокрема, це стосується, галузей АПК, легкої промисловості, автомобільного й авіабудування, а також сфери послуг. Тому дуже важливо підвищити конкурентність цих галузей, працювати над питаннями, які стосуються сертифікації, стандартизації та якості продукції.

Однак, вступ до СОТ посилить державні позиції на експортних ринках. Це призведе до значного зменшення ставок митного тарифу, хоча деякі залишаться незмінними до 2010 року. Державі необхідно провести ринкове реформування аграрного сектору та лібералізувати доступ до ринку аграрної продукції. Це питання найгостріше порівняно з іншими. Сільськогосподарський сектор найменш реформований і забезпечує 16 % робочих місць та 14,5 % ВВП країни.

Вступ до СОТ це для України великий іспит і його можна скласти тільки через концентрацію політичної волі і створення розумних і ефективних умов для розквіту власної української економіки.

Список літератури

1. Бакаєв Л. О. Кількісні методи в управлінні інвестиціями: Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2000.

2. Ерухимович И. Л. Ценообразование. -- К.: МАУП, 1998.

3. Єпіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка: Навч. посіб. - К.: Наукова думка, 2006. - 344 с.

4. Клиновий, Д.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України [Текст] : навчальний посібник / Д. В. Клиновий, Т. В. Пепа ; Мін-во освіти і науки України. - К. : ЦУЛ, 2006. - 728 с.

5. Лишиленко, В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст] : навчальний посібник / В. І. Лишиленко. - К. : ЦНЛ, 2006. - 325 с.

6. Пирець Н.М. Проблеми інтеграційного руху економіки України до системи світогосподарських відносин // Вісник Донецького університету / Серія В. Економіка і право. - Вип. №2-2- Донецьк: ДонНУ-2002. - с.366-371.

7. Пирець Н.М. Шляхи стимулювання експортного потенціалу України // Донбасс-Инвест. - 2006. - №5-6. - С.97-98.

8. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Text] : навчальний посібник / ред., Є. П. Качан. - К. : Юридична книга, 2005. - 704 с.

9. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т ; ред. С. І. Дорогунцов. - К. : КНЕУ, 2005. - 988 с.

10. Стадницький, Ю.І. Розміщення продуктивних сил (теоретичні основи) [Text] : навчальний посібник / Ю. І. Стадницький, А. Г. Загородній. - К. : Знання, 2008. - 351 с.

11. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. -- К.: МАУП, 1998.