Основні теорії прибутку

* списання витрат, пов'язаних з утворенням нового майна (на підготовку експлуатаційних кадрів для роботи на новому підприємстві, на будівництво об'єктів у порядку пайової участі тощо);

* розподілення його між юридичними особами учасниками;

* погашення збитків підприємства, що виявлені за результатами роботи за рік.

Фонд споживання являє собою джерело коштів підприємства, що зарезервований для здійснення заходів по соціальному розвитку (крім капітальних вкладень) і матеріальне заохочування колективу.

Прибуток, що розподіляється, використовується на:

* збільшення статутного фонду;

* виробничий розвиток;

* соціальний розвиток та заохочування;

* виплату дивідендів;

* вилучення виручки;

* поповнення оборотних коштів;

* інші цілі.

3. Еволюція теоретичних підходів у визначенні сутності прибутку

Першими з тих, хто трактував прибуток були меркантилісти, що вважали, що прибуток виникає в сфері обігу, у зовнішній торгівлі, у результаті продажу по більш високій ціні. Фізіократи вважали, що прибуток створюється тільки в сільському господарстві, де вплив сил природи призводить до зростання споживчих вартостей понад витрати виробництва. А. Сміт і Д. Рікард обгрунтували ідею створення додаткової вартості в галузях матеріального виробництва.

А. Сміт розглядав прибуток, по-перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге - як результат функціонування капіталу.

Д. Рікард вважав, що величина прибутку залежить від заробітної плати: прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата. Одним із головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка зростаючи,, зумовлює зниження вартості робочої сили.

За К. Марксом , прибуток - це перетворена форма додаткової вартості. Додаткова вартість Т - це функція змінного капіталу Ї(У), який авансується на роботу силу (тобто V): Т = і (V) . Прибуток Р - це функція авансованого капіталу: Р = Г (с+У), де с - капітал, авансований на купівлю засобів виробництва.

Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів виробництва Ж. Б. Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають як дохід від використання засобів виробництва (капіталу) та як плату за працю підприємця з управління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняється від підприємницького доходу.

Критикуючи теорію факторів виробництва, К. Маркс обгрунтував положення, що нову, збільшену вартість створює жива праця. Однак, при цьому він показав, що продуктивність праці залежить від технологічної оснащеності праці, родючості, розташування земельних угідь тощо. Разом з оснащеністю праці та родючості землі зростає якість праці, отже, за одиницю часу створюється більша вартість. Так капітал і земля сприяють створенню більшої вартості.

Величина прибутку за Марксом, залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу.

Мр = РК,

де м - маса прибутку; р - норма прибутку, Ад - розмір авансованого капіталу.

Щодо прибуткової дохідності підприємства, слід відрізняти , по-перше, прибутковість усього підприємства, як отримання доходу на весь авансований капітал (відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу), по-друге, прибутковість виробів конкретної партії, тобто отримання доходу на витрати виробництва (собівартість для виготовлення цієї кількості продукції (відсоткове відношення прибутку до собівартості).

Загальна прибутковість підприємства визначає норму прибутку як відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу. Якщо прибуток Р- щ різниця між ціною і собівартістю, Ад - авансований капітал, то формула норми прибутку буде такою:

р'=Р/К -100

Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповідним було ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягати коригуванням цін і тарифів. Оскільки ціна фактично розглядалась як адміністративний норматив, то прибуток був продуктом нормування. До початку 60-х років панувала думка, що в ціну достатньо закласти рентабельність як відношення прибутку до собівартості на рівні 4-5 відсотків. Згідно з цим здійснювалось ціноутворення на практиці. У 60-ті роки в централізовану ціну почали закладати рентабельність до 15 відсотків.

В умовах сучасної світової ринкової економіки прибуток і норма прибутку є головним орієнтиром і водночас показником стану виробництва, критерієм його ефективності. Норма прибутку показує ефективність використання всього капіталу, ступінь його зростання.

У такому випадку прибуток виступає не тільки як надлишок над витратами, а і як приріст авансованої вартості, тобто відображає процес створення нової вартості.

Прибуток - це результат дії багатьох факторів сфери виробництва, розподілу і обігу. В умовах вільної конкуренції при незмінній нормі додаткової вартості норма прибутку може знижуватись або підвищуватись залежно від будови капіталу, швидкості його обороту та економії на постійному капіталі. Фактори, що впливають на норму прибутку (з позиції трудової теорії вартості), розглянуто в І відділі III "Капіталу" К. Маркса. Однак треба звернути увагу на деякі нові аспекти факторів, що впливають на величину прибутку.

Підприємницьку діяльність слід розглядати як фактор зростання норми прибутку. За вивченням Й. Шумпера, підприємці - це новатори, які розробляють нові технології. Саме завдяки їхньому внеску в організацію виробництва збільшується прибуток. У сучасних умовах щорічно норма прибутку промислових корпорацій у США становить 11-13 відсотків. При цьому прибуток зростає за рахунок збільшення не його норми, а розвитку, розширення масштабів виробництва.

Оскільки прибуток є практично різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, абсолютна величина прибутку прямо пропорційна кількості виготовленої та реалізованої продукції й обернено пропорційна її повній собівартості.

Західні вчені-економісти, виходячи з концепції граничних витрат, вивчають можливості отримання максимального прибутку з найменшими витратами в умовах

досконалої конкуренції, монополії, олігополії тощо. Так, в умовах досконалої конкуренції максимальний рівень прибутку досягається при виробництві такої кількості продукту, яка забезпечить однаковий граничний дохід і граничні витрати.

В економіці України є специфічні фактори, що впливають на рівень прибутку. Передусім це високий ступінь монополізму: близько 96 відсотків засобів виробництва в промисловості на початок 90-х років належать державі. Формування ринкового середовища та відповідне антимонопольне законодавство мають подолати зумовлені цим негативні явища. Чинником підвищення норми прибутку все більше має виступати продуктивність праці.

В економічній науці XX століття можна виділити основні теорії:

* продуктивного капіталу (прибуток є результат капіталу як обов'язкового чинника будь-якого виробництва);

* утримання, де прибуток - винагорода капіталіста за відстрочку особистого споживання власного капіталу, за ризик у чеканні ефекту від вкладених у виробництво коштів;

* прибутку як трудового доходу від підприємницької діяльності в усіх її виглядах;

* прибутку як результату існування монополій.

Загальною ознакою зазначених теорій є визнання джерелом прибутки творчої діяльності підприємця. [10, с.38; 3, с.93]

3.1 Умови максимального прибутку

За економічним підходом , коли прибуток є різницею між виручкою від реалізації і витратами втрачених можливостей , фірма прагне максимізувати різницю між загальним прибутком і загальними витратами. Проте треба врахувати, що виробництво кожної додаткової одиниці продукції одночасно збільшує загальні витрати (на величину МС граничних витрат) і підвищує загальну виручку на величину граничної виручки МК.

Якщо фірма збільшує обсяг виробництва , загальний прибуток підвищується, але до визначеної межі, доки гранична виручка більше граничних витрат. Коли граничні витрати починають перевищувати граничну виручку, прибуток зменшується. Отже, перша умова прибутку: гранична виручка дорівнює граничним витратам:

МК=МС

Порівнюємо поведінку фірм, що максимізують прибуток в умовах досконалої конкуренції і чистої монополії. Різниця в поведінці фірм (навіть заумо^и однакових функцій витрат) пов'язана з різноманітним характером функцій попиту, а отже, і прибутку.

В умовах досконалої конкуренції ціна попиту є для фірми заданою величиною. Причому фірма може (або вважає , що може) продати по цій ціні будь-яку кількість одиниць товару. Крива попиту з погляду фірми виглядає наступним чином:

Будь-яка кількість товару може бути продана по одній і тій же ціні. Величина середньої виручки також буде незмінна і дорівнює цій же ціні. Більш того, кожна наступна одиниця товару буде продана по тій же ціні, що і попередня. У цьому випадку ціна Р дорівнює середній величині виручки АК. і дорівнює граничній величині виручки МК, що очевидно з рис. 2.

Співставимо на одному графіку криві виручки і витрат (рис. 3). Фірма максимізує прибуток в точці перетину Е кривих граничної виручки МК. і граничних витрат МС. Мова йде про перетин кривої граничного прибутку з висхідною гілкою кривої граничних витрат. Розглянемо випадок, коли крива МК перетинає криву МС два рази: в точках К і Е

(мал. 4).

У точці К граничні витрати знижуються, отже, прибуток зростає. Фірма буде збільшувати випуск продукції до точки Е. Ця умова максимізації прибутку називається умовою другого порядку. Максимальний прибуток повинен бути невід'ємною величиною, якщо ні (коли ціна менше середніх витрат), то фірма не буде випускати даний товар, що очевидно з рис. 5.

Проте ціна вище середніх переміщених витрат АУС хоча і нижче середніх загальних витрат АС, фірма усе ж буде випускати товар (рис. 6).

Це пояснюється тим, що фірма не може зменшувати суму своїх постійних витрат (розглядається нетривалий період) і змушена здійснювати виробництво, якщо виручку покривають хоча б перемінні витрати і частково тим самим забезпечує себе коштами, що необхідні для відшкодування постійних витрат.

У більш тривалому періоді таке положення неможливо, деякі фірми будуть змушені покинути галузь, що призведе до підвищення ціни попиту для фірм, що залишилися в галузі. Цей процес буде продовжуватися доти, поки ціна не буде покривати середні "витрати фірм, що залишилися в галузі, тобто Р=АС. Якщо вихід фірм із галузі буде продовжуватися і далі, то зростання ціни призведе до перевищення ціни над середніми витратами, фірми, що залишилися, будуть одержувати економічний прибуток, який залучить у галузь нові фірми. Приплив нових фірм у галузь обумовить збільшення пропозицій і зниження ціни товару, прибуток фірм буде знижуватися, коли ціна буде покривати середні витрати, тобто Р-АС. В умовах досконалої конкуренції в тривалому періоді вхід і вихід фірм у галузь визначається рівністю між ціною і величиною середніх витрат (гіпотеза про нульовий чистий економічний прибуток), тобто

Р=МК=МС=:АС

В умовах чистої монополії ціна не є заданою величиною. Стикаючись з сукупним ринковим попитом, виробник усвідомить: чим більше продукції він зробив, тим менше буде ціна реалізації. Крива попиту (і середньої виручки) для монополіста має від'ємний нахил) (рис. 7).

У розглянутому випадку гранична виручка буде увесь час нижче середньої. В умовах монополії криві середньої граничної виручки не збігаються, причому МК.<АК. Монополіст максимізує свій прибуток за МК -МС, але МК<Р на відміну від фірми, що функціонує в умовах досконалої конкуренції.

Який же обсяг виробництва забезпечує фірмі - монополісту максимальний прибуток? На рис. 8 наведений цей обсяг виробництва О.

Рис. 7. Рис.8.

Проте гіпотезу нульового прибутку для галузі з досконалою конкуренцією , яка розглянута вище, не прийнята для монополіста, який у коротко-, так і в довгостроковому періоді може одержувати позитивний чистий прибуток (монопольний надприбуток) завдяки наявним бар'єрам для входу у галузь нових фірм. Головна причина утворення прибутку -можливість монопольного виробника обмежити випуск у порівнянні з випуском в умовах досконалої конкуренції і , отже, реалізувати товар по більш високій ціні.

Аналіз наведених графіків показує, по-перше, що фірма, яка максимізує прибуток в умовах досконалої конкуренції, може контролювати тільки один параметр - обсяг випуску продукції. По-друге, фірма , що максимізує прибуток в умовах чистої монополії, визначає одночасно два параметри:

обсяг випуску і ціну (форма може враховувати вигляд своєї функції витрат і кривої попиту з від'ємним нахилом). Фірма - монополіст може виробляти меншу кількість продукції і продавати по більш високій ціні, може істотно знизити витрати за рахунок збільшення масштабу виробництва і знизити ціну.

3.2 Підприємницький прибуток

Підприємницький прибуток потрібно розглядати , з одного боку, як підсумковий результат розподілу прибутку підприємства, з іншого боку - як винагороду за виявлені підприємницькі здібності.

Під підприємницьким прибутком спочатку розуміли частину прибутку, що залишається в розпорядженні функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позичку капітал. З розвитком кредитної системи розподіл прибутку на відсоток і підприємницький прибуток набув загального характеру, незалежно від того, отриманий він від використання власного або позикового капіталу. На відміну від позичкового відсотка, підприємницький прибуток не є наперед заданою величиною і залежить від того, як конкретний підприємець господарює.

Кількісно підприємницький прибуток утворюється , як залишок після відрахування з валового прибутку позичкового відсотка, податків та інших платежів у бюджет.

Підприємницький прибуток функціонуючих підприємців є різним за величиною, методами одержання, напрямками використання. Так, на підприємствах різних форм власності формування підприємницького прибутку здійснюється по-різному у зв'язку з розмежуванням капіталу функцій і капіталу-власності. Коли власник капіталу одночасно виступає в ролі підприємця власного виробництва, підприємницький прибуток формується за зазначеною вище схемою. Якщо власник капіталу і підприємець - різні особи, то можливими є два варіанти. Власник капіталу передає функцію керування виробництвом і збутом менеджерам і визначає їм платню. Прибуток підприємця виступає як плата за монополію власності та капітал.

Менеджер здійснює капітал-функцію і відповідає за функціонування підприємства. Власник капіталу може віддавати капітал під визначений відсоток (звичайно вище банківського) підприємцю для організації їм власної справи. Як правило, у даній ситуації підприємницький прибуток вище в силу реалізації особистого інтересу підприємця. У даному випадку він виступає у вигляді винагороди за прояв ініціативи у функціонуванні виробництва впровадження інновацій, виробництво нового продукту, прийняття рішень щодо керування фірмою і відповідальності за ризик.

Підприємницький прибуток містить у собі:

По-перше, нормальний прибуток, тобто нормальна винагорода підприємцю , необхідна для того, щоб залучити й утримати його в межах даного напрямку діяльності. Нормальний прибуток входить у внутрішні витрати фірми. Якщо нормальна винагорода не забезпечує сталість фірми, то підприємець переорієнтує свої зусилля на більш прибутковий напрямок бізнесу або відмовиться від ролі підприємця заради заробітної плати в іншій фірмі. З позиції конкурентноспроможного підприємця нормальний прибуток залежить від нормальної віддачі на капітал і норми підприємницького прибутку. По економічній природі він представляє ціну вибору виробництва саме даного товару або послуг. Вона повинна бути не менше втраченого прибутку, що підприємець міг би одержати , якби вклав власний капітал, засоби виробництва, здібності в інше виробництво.

По-друге, прибуток отриманий понад нормальний прибуток, тобто економічний (чистий) прибуток дорівнював би нулю. Під статистичною економікою розуміється економіка, що не піддається змінам, у якій показники витрат дані про пропозицію ресурсів, попит і прибуток ж постійними. У цьому випадку економічна політика цін і виробництва передбачена, інноваційні зміни не проводяться. В умовах чистої конкуренції чистий прибуток , що споконвічне міг існувати в різноманітних галузях, зникає в тривалому періоді з відтоком фірм. У результаті явні і тимчасові витрати в довгостроковому періоді цілком відшкодовуються, не залишаючи підприємцю ніякого залишку у вигляді чистого прибутку. В умовах чистої конкуренції підприємці будуть виробляти товар тільки до тієї точки, в якій ціна і граничні витрати зрівнюються.

В динамічній економіці походження чистого прибутку пов'язано з невизначеністю, з ризиком, що не страхується. Останнє обумовлене непередбаченими змінами у попиті (прибутку) і пропозиції (витратах) фірми, у споживчих смаках. Ризик, що не застрахований виникає і через циклічні зміни, структурні зсуви в економіці. Ці види невизначеності є зовнішніми чинниками і не можуть контролюватися фірмою. Але проти великі корпорації прагнути уникнути ризику у зв'язку з невизначеністю ринкової ситуації шляхом вертикальної інтеграції структур з метою гарантованого забезпечення джерелами сировини, фінансування капіталовкладень з метою зменшення впливу коливань ринку капіталів, збільшення видатків на рекламу. Для пом'якшення наслідків економічних коливань використовується державна антициклічна політика. Все це свідчить про те, що підприємницький прибуток істотно залежить від зовнішніх чинників.

Внутрішнім чинником, що викликає коливання підприємницького прибутку є невизначеність, пов'язана з ініціативою підприємця у сфері інновацій. Впровадження нових методів виробництва, технологій, джерел сировини завжди ризиковане, не гарантує зниження витрат і приросту прибутку і підприємницького доходу. В умовах конкуренції на ринках збуту , капіталу, сировини, недосконалості законів про патенти, інноваційна складова підприємницького прибутку може носити тимчасовий характер. Проте це джерело одержання прибутку, доходу є економічно необхідним.

3.3 Монопольний прибуток

Підприємець одержує монопольний прибуток, якщо є монополістом і може контролювати ринок, не допускати конкурентів або обмежувати виробництво продукції при підвищенні ціни (див. рис. 9). Ціна, що фірма-монополіст установлює на свою продукцію, визначається висотою кривої попиту (а не висотою кривої граничного прибутку в точці випуску, що дає максимальний прибуток). Основою монопольного прибутку є скорочення обсягу виробництва понад конкурентні ціни і перерозподіл ресурсів. Причому в умовах недосконалої конкуренції може мати місце обмеження пропозиції чинників. Прибуток, одержують у результаті створення навмисного штучного дефіциту чинників, також можна віднести до монопольного прибутку.

Дуже складна проблема одержання монопольного прибутку в довгостроковому інтервалі, коли можливе безперешкодне корегування величини постійних витрат, попит на будь-який продукт високоеластичний. Причому якщо в короткостроковому тимчасовому інтервалі фірма може мати чисті втрати (дедвейт-збитки), то в довгостроковому інтервалі фірма повинна функціонувати беззбитково. Вона повинна буде піти з ринку, якщо протягом тривалого часу не компенсує середні витрати.

Довгострокова рівновага досягається за умови випуску продукції нижче (вище) мінімуму кривої довгострокових середніх витрат. Починаючи з точки довгострокової рівноваги фірма-монополіст може тимчасово збільшувати прибуток, піднімаючи ціни, скорочуючи випуск продукції, зміщуючись вгору уздовж лінії еластичної кривої короткострокового попиту.

Споживач, зіштовхнувшись з підвищенням ціни, зменшує попит до рівня кривої довгостроковому попиту, при більш високих цінах прибуток монополіста буде менше, ніж при вихідній ціні довгострокової рівноваги.

У випадку відкритої монополії ситуація ускладнюється. Фірма не захищена від конкурентів так як в природній монополії (перевагами витрат) або закритій монополії (законодавчими, панентними і іншими бар'єрами. Вона може використовувати такі стратегії одержання монопольного прибутку:

1. Одержати короткочасний максимальний прибуток, встановити надвисоку ціну, продаючи товари доти, поки не впаде попит і треба буде знижувати ціни. Може уповільнити процес зменшення прибутку, ковзаючись униз уздовж кривої попиту в міру того, як нові фірми виходять на даний ринок з аналогічними товарами.

2. Примиритися з можливою появою конкурентів на даному ринку після запровадження нею нового товару. У цьому випадку установлюється висока стартова ціна на новий товар, і одночасно починається розробка нового товару, готового до виходу на ринок до моменту зменшення чистого прибутку від старого товару. Тут монопольний прибуток від зовнішньої ціни є безпосереднім двигуном інноваційного процесу.

3. Свідомо встановити помірну ціну, недостатню для максимізації короткострокового прибутку з метою обмеження появи потенціальних конкурентів.

4. Вжити заходів для злому закритої монополії, свідомо йдучи на значні витрати (вони додаються до виробничих витрат при визначенні прибутку). Це забезпечує чистий прибуток , що перевищує альтернативні витрати виробництва фірм-конкурентів. В економічній теорії деякі економісти називають цей хід монопольного прибутку рентою.

5. Використовувати цінову дискримінацію, тобто встановлення різних цін на одиницю того самого продукту, невиправдані ніякими різницями у витратах, засновані лише на можливості поділу потенційних споживачів у залежності від еластичності запропонованого ними попиту.

6. Створювати монопольний прибуток поза монополією, шляхом установлення низьких цін на вихідну сировину, а також організації виробництва в інших країнах із більш низькою вартістю робочої сили.

Присвоєння монопольного прибутку здійснюється через:

* монопольну ціну, за допомогою якої реалізується значна частина вартості, створеної за межею, на монополізованих підприємствах галузі;

* держбюджет. Отримання монопольного прибутку відбувається шляхом податкових пільг, пільгових тарифів, державних субсидій, низькопроцентних позик тощо;

* фінансову систему. Монопольний прибуток одержується шляхом відрахування прибутків від засновництва, купівлі-продажу паперів, контрольних пакетів акцій, що дозволяють контролювати діяльність акціонерного товариства і засоби розподілу прибутку. [9, с.56; 2, с.45]

Висновки

Провівши дослідження природи прибутку можна зробити наступні висновки. Прибуток нерозривно зв'язується з категорією доходу, капіталу, відсотка, у практичному ж плані прибуток представляє собою різниця між загальним виторгом від реалізації товарів і послуг і сукупними витратами. Адам Сміт називав прибутком усю різницю між доданою працею вартістю і заробітною платою й у цих випадках мав на увазі прибавочну вартість. В інших випадках Сміт розумів під прибутком залишок після сплати ренти, а також відсотка, і тоді прибутком називав, підприємницький доход капіталіста. Він рішуче відкидав думку, що прибуток - це просто інший вид заробітної плати, що відшкодовує працю по нагляду і керуванню підприємством, і приводив в обґрунтування свого погляду переконливі аргументи.

Розміри прибутку визначалися, на його думку, не кількістю, вагою чи складністю цеї передбачуваної праці по нагляду й управлінню, а розмірами вкладеного в справу капіталу. К. Маркс у "Капіталі" визначив прибуток як перетворену форму прибавочної вартості. Остання по Марксові являє собою неоплачену прибавочну праця найманого робітника, зайнятого в сфері матеріального виробництва. Робітник своєю працею створює вартість більшу, ніж коштує його робоча сила. Ця різниця залучає капіталіста і заради її він розвиває свою бурхливу діяльність.

К.Маркс зазначав, що в багатьох виробництвах, особливо в сільському господарстві, рік складає природний виробничий період, після закінчення якого виробництво починається заново. Тому установився звичай обчислювати норму прибутку у виді відносин всієї кількості річного прибутку до кількості капіталу, витраченого протягом того ж року на виробництво. Норма прибутку повинна відрізнятися від норми прибавочної вартості. Очевидно, що та сама норма прибавочної вартості дасть різні норми прибутку, якщо міняється структура капіталу, тобто якщо на ту ж кількість заробітної плати приходяться різні кількості постійного капіталу. Вартісну структуру капіталу, оскільки вона визначається його технічною структурою і відбиває це останнє, К.Маркс називав органічною структурою капіталу. Капітали, що містять більший відсоток постійного і, отже, менший відсоток перемінного капіталу, чим середній суспільний капітал, він називав капіталами вищої структури.

Оригінальну теорію прибутку запропонував польський вчений М.Калецький. Радикальна відмінність підходу М. Калецького до аналізу розподілу доходу від неокласичного підходу полягає в наступному: у неокласиків розподіл доходів власників факторів виробництва зв'язано з граничною продуктивністю цих факторів, у Калецького - з макроекономічною обстановкою, і насамперед, з інвестиційною активністю. Таким чином, на противагу точці зору представників магістрального напрямку сучасної економічної теорії про те, що необхідний пошук "мікрооснов макроекономіки", М. Калецький, навпроти, намагався шукати "макрооснови мікроекономіки".

Список використаної літератури

1. Балабанов І. Т. Основи финансового менеджмента. Как управлять капиталом? - М.; Финансьі и статистика, 1995.

2. Балабанов І. Т. Основьі финансового менеджмента. Учебное пособие. - М.:

Финансыі й статистика, 2009.

3. Балабанов І. Т. Финансовьій менеджмент. Учебное пособие. - М.:

Финансьі и статистика, 1994.

4. Бєлінський П. І. Зайцев Ю. К. Основи економіки в запитаннях та відповідях. В 2-х частинах. - Чернівці, 2008.

5. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки: Підручник. - К.: Либідь, 1995.

6. Бланк Й. А. Стратегия и тактика управлення финансами. К.: УФИМБ, 1996.

7. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка та макроекономіка:

Підручник. - К.: Основи, 2008

8. Гальчинський А. С., Єщенко П. С. Основи економічної теорії: Підручник. -К.,1995.

9. Головний С. Ф. Оценка результатов хозяйственной деятельности

промьішленного предприятия.- М.: Финансьі и статистика, 1995. ІО.Дзюбик С. Основи економічної теорії: Підручник. - К., 1994.

11. Зкономика: Учебник / Под ред. А. Булатов. - М.: Изд-во БЕК, 1994.

12. Зкономика й бизнес / Под ред. В. Д. Камаева. - М.: Изд-во МГТУ, 2010.

13. Зкономика й бизнес: Теория й практика предпринимательства / Под ред. В. Д. Камаева. - М.: Изд-во Моск. Ун-те, 1993.

14.Економіка і теоретичні основи. Підручник. - Тернопіль, 2007.

15.Н.Климко Г., Нестеренко В. Основи економічної теорії: політекономічний

асйект. - К.: Вища школа, 1994.

Іб.Ковалев А. М.Финансьі в управлений предприятием. - М.: Финансьі и статистика. - 1995.

17. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Климко Г., Нестеренко В. К.: Вища школа, 2009.

18. Основи економічної теорії: Підручник для студентів вузів (Ю. Ніколенко

Размещено на Allbest.ru