Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. У процесі управління підприємством дуже важливо правильно визначити потребу в оборотних коштах. Величина їх повинна бути мінімальною, але достатньою, тобто такою, що забезпечує безперебійне фінансування планових витрат на виробництво і реалізацію продукції, а також здійснення розрахунків у встановлений термін. Завищення оборотних коштів веде до зайвого їх відволікання в запаси, до заморожування фінансових ресурсів. Заниження оборотних коштів може призвести до перебоїв у виробництві і реалізації продукції, до несвоєчасного виконання підприємством своїх зобов'язань.

Розмір оборотних коштів залежить від обсягу виробництва, умов постачання і збуту, асортименту виробленої продукції, сезонності роботи, тривалості виробничого циклу, порядку розрахунків та інших факторів.

Потреба в оборотних коштах визначається шляхом їх нормування, що являє собою встановлення оптимальної величини оборотних коштів, необхідних для організації і здійснення нормальної господарської діяльності підприємства. А це, значно підвищує ефективність управління оборотними активами.

Елементи оборотних коштів формують речовинну субстанцію виготовлюваної продукції (сировина, конструкційні матеріали), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування сировини та готових виробів (різні матеріали - мастила, фарби тощо; тара).

Раціональне і економне витрачання окремих елементів оборотних коштів підприємства має непересічне економічне значення. Це зумовлюється всезростаючими масштабами абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції у різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної і питомої витрати їх окремих видів, дозволяє з однієї і тієї ж кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових витрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві[3].

Об'єктом дослідження обрано підприємство, що створено для виробництва с/г продукції та її продажу для забезпечення споживачів.

Актуальність теми пов'язана з тим, що залишається проблема підвищення ефективності використання оборотних коштів на підприємствах. За останнє десятиліття цій проблемі приділялося недостатньо уваги, незважаючи на те, що місце оборотних коштів у структурі підприємства в ринкових умовах істотно змінилося, з'явилися якісно нові вимоги. Це зумовило її актуальність та визначило мету і завдання курсової роботи.

Предметом дослідження є оборотні кошти, що перебувають у розпорядженні підприємства.

Мета даної курсової роботи - проаналізувати забезпеченість та ефективність використання оборотних коштів на підприємстві, визначити шляхи підвищення ефективності їх використання в сучасних умовах господарювання.

Основними джерелами інформації послужили фінансова звітність підприєсмтва, періодична та наукова література.

Основними завданнями даної курсової роботи є:

1. Визначити рівень забезпеченості підприємства оборотними коштами;

2. Визначити ефективність використання оборотних коштів на с/г виробництвах та проаналізувати одержані показники;

3. Проаналізувати шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства та зробити відповідні висновки.

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

1.1 Економічна сутність оборотних засобів і оборотних коштів

Діяльність суб'єктів господарювання зі створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних виробничих фондів, фондів обігу і праці. Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи та їх розширене відтворення.

Оборотні виробничі фонди обслуговують сферу виробництва і їх основне призначення полягає у забезпеченні безперервного і ритмічного процесу виробництва. Вони включають в себе предмети праці: сировину, основні і допоміжні матеріали, тару, паливо, напівфабрикати; знаряддя праці: МШП, інструменти, спеціальні пристрої, інвентар, запасні частини для поточного ремонту, робочий одяг. В оборотні виробничі активи також входять: затрати на незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів. Фонди обігу забезпечують процес виробництва і реалізації продукції. До них відносяться: готова продукція, відвантажені товари, виконані роботи та надані послуги, грошові кошти в касі підприємства і на його рахунках, кошти в розрахунках у вигляді дебіторської заборгованості.

Вивченню оборотних коштів та оборотних засобів присвячено значну кількість наукових праць, проте в економічній літературі немає однакового підходу до їх визначення. Науковці неоднозначно підходять до трактування цих економічних категорій. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що перебувають в обігу».

Економіст Біла О.Г. у своєму посібнику «Фінанси підприємств» визначає, що оборотні засоби - це оборотні активи підприємств та організацій. У торгівлі до них відносяться товари, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів, грошові кошти в касі, у дорозі, на рахунках у банку, кошти в розрахунках із покупцями, дебіторами, інші оборотні активи [13, с. 168].

Економіст Гончаров В.М. визначає оборотні активи, як активи, які за звичайних умов діяльності використовуються підприємством протягом одного операційного циклу або 12 місяців [42, с. 135].

Отже, оборотні активи є однією із складових частин майна підприємств і знаходяться в постійному русі, здійснюючи відповідний кругообіг, переходячи з грошових засобів у виробничі запаси, з виробничих запасів у незавершене виробництво, з незавершеного виробництва у готову продукцію. Закінчивши один оборот вони вступають в новий. Тим самим здійснюється, змінюючи форми руху, їх безперервний оборот. При цьому відбувається постійна і закономірна зміна форм авансованої вартості: з грошової вона переходить в товарну, потім у виробничу і знову у товарну і грошову, а безперервний їх кругооборот вимагає одночасного перебування оборотних коштів на всіх стадіях кругообороту оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Для кращого розуміння значення оборотних засобів їх необхідно класифікувати. Широкого практичного застосування набула класифікація оборотних активів за окремими їх видами. Її було засновано на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку і Положенні про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні. У найбільш узагальненому вигляді оборотні активи поділяються на такі види:

Запаси товарно-матеріальних цінностей;

Дебіторська заборгованість;

Грошові кошти;

Інші види оборотних активів.

В балансі форми №1 оборотні активи поділяються за складовими елементами, які наведені в табл. 1.1.

Таблиця1.1

Запаси	Виробничі запаси
	Тварини на вирощуванні та відгодівлі
	Незавершене виробництво
	Готова продукція
	Товари
Кошти в розрахунках	Векселі одержані
	Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги
	Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків
	Інша поточна дебіторська заборгованість
	Поточні фінансові інвестиції
Грошові кошти та їх еквіваленти	В національній валюті
	В іноземній валюті
Інші оборотні активи	Оборотні активи, які не можуть бути включені до наведених вище статей

За формами функціонування у конкретний період часу оборотні активи поділяються на матеріальні та фінансові. До матеріальних оборотних активів належать готова продукція, відвантажені товари, виконані роботи та надані послуги; грошові кошти в касі підприємства і на його рахунках; кошти в розрахунках у вигляді дебіторської заборгованості. До фінансових зараховують оборотні активи у формі грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської заборгованості.

Особливо важливе значення при визначенні потреби в оборотних активах має їх класифікація за ступенем планування. За цією ознакою оборотні активи класифікуються на нормовані і ненормовані. До ненормованих оборотних активів належать такі, на які нормативи не обчислюються. Вони безпосередньо не впливають на процес виробництва. Наприклад, при відсутності грошових коштів на рахунках в банку чи в касі підприємства процес виробництва і реалізації продукції забезпечується за рахунок залучених і позичених коштів.

Капітал, авансований на формування оборотних засобів, складає оборотні кошти підприємства.

Отже, оборотні кошти - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку. Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства. Для забезпечення безперервності процесу виробництва й реалізації продукції треба досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва й обігу. При цьому підприємство заінтересоване у зменшенні оборотних коштів у сфері обігу за рахунок удосконалення системи постачання, виробництва, реалізації та раціональніших форм розрахунків. В умовах товарно-грошових відносин кругообіг товарно-матеріальних цінностей опосередковується їх вартістю, що не витрачається, не споживається подібно до її речових носіїв, а залишається в межах процесу відтворення та змінює лише форми свого руху.

1.2 Принципи організації оборотних коштів і джерела їх формування

Оборотні активи, є основним елементом матеріальної основи процесу виробництва. Якщо виробництво забезпечене в достатній кількості необхідними елементами оборотних активів - воно працює, як правило, ритмічно і ефективно, якщо ж оборотних активів недостатньо підприємство не зможе функціонувати в повному обсязі, а отже і виконати свої зобов'язання, якщо ж існує надлишок-то це призведе до появи наднормових запасів, які також негативно впливатимуть на роботу підприємства.

Вчені визначають ряд принципів організації оборотних активів, виконання і дотримання яких забезпечить підприємству ефективне функціонування і відповідно отримання необхідного обсягу прибутку.

Економіст Азаренкова Г.М. подає у своєму посібнику такі принципи організації оборотних коштів:

- формування оборотних активів у розмірах, необхідних для забезпечення безперервного виробничого процесу;

раціональне розміщення наявних оборотних активів на підприємстві;

самостійність підприємства щодо управління оборотними активами;

контроль за ефективністю використання оборотних активів.

Економісти Філімоненко О.С. та Лайко П.А. вважають, що організація оборотних коштів повинна будуватися на таких принципах:

створення мінімальних запасів оборотних активів, що забезпечує безперервність процесу виробництва й обігу, а також їх ефективне використання;

раціональне розміщення оборотних коштів, які є в наявності, за сферами відтворюючого процесу в середині підприємства;

формування та поповнення оборотних коштів за рахунок власних та позикових джерел у залежності від обсягів виробництва;

створення фінансових резервів;

контроль за зберіганням та ефективним використанням оборотних коштів [35, с. 278], [50, с. 181].

Одним із основних принципів організації оборотних коштів є принцип створення мінімальних запасів оборотних активів, який передбачає встановлення їх нормативів.

Принцип раціонального розміщення має на меті забезпечити ефективне використання оборотних засобів. В одній сфері можливий надлишок, а в іншій навпаки недостатність, тому є необхідним їх збалансування. Він передбачає споживання оборотних коштів у тих сферах відтворюючого процесу у яких вони змогли б забезпечити отримання найвищого прибутку.

Формування та поповнення оборотних коштів за рахунок власних та позикових джерел у залежності від характеру виробництва є ще одним принципом. Встановлення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами є важливим завданням системи управління. Достатній мінімум власних і позикових засобів повинен забезпечити безперервність руху оборотних активів на всіх стадіях кругообороту.

Принцип створення фінансових резервів є дуже важливим для діяльності підприємства. Він передбачає захист підприємства у разі створення певних непередбачуваних обставин та забезпечення його стабільності. Проте, чим більший резерв має підприємство, тим воно фінансово стабільніше і тим менш прибуткове, і навпаки.

Принцип контролю за збереженням та ефективним використанням власних оборотних коштів дозволяє керівництву підприємства безпосередньо контролювати платоспроможність підприємства, вчасне прийняття рішень щодо її зміни. Оборотні активи є важливою складовою матеріальної основи процесу виробництва. Від ступеня їх використання залежать кінцеві результати виробництва, фінансовий стан усіх підприємств.

Отже, принципи організації оборотних коштів справляють неабиякий вплив на результативність і ефективність роботи підприємства, його фінансову стійкість та платоспроможність.

Джерела формування оборотних активів значною мірою визначають ефективність їх використання. Достатній мінімум власних і позикових засобів повинен забезпечити безперервність руху оборотних активів на всіх стадіях кругообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками та іншими ланками. Недостатність таких джерел призводить до недостатнього фінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Натомість надлишок оборотних коштів на підприємстві спричинює створення наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволікання оборотних коштів з господарського обороту, зниження відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Економіст Біла О.Г. у своєму посібнику «Фінанси підприємств» визначає, що оборотні кошти підприємств формуються за рахунок власних, позичених і залучених коштів.

Власні оборотні кошти - це власний і прирівняний до нього капітал, авансований на формування оборотних виробничих фондів і фондів обігу. До власних оборотних коштів відноситься статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал і нерозподілений прибуток. До власних оборотних коштів умовно прирівнюються тимчасово вільні кошти спеціальних фондів, резерви майбутніх витрат і платежів, доходи майбутніх періодів.

Залучені кошти - це кошти, які не належать підприємству, але знаходяться якийсь час в їх обороті. До залучених коштів відносяться кошти кредиторів, залучені в оборот в порядку розрахунків за товари, роботи і послуги, за виданими векселями, платежами бюджету і позабюджетними фондам, зі страхування, з оплати праці та іншими розрахунками і платежами. Інакше кажучи, залучені кошти - це боргові зобов'язання, строк сплати яких не настав і прострочені.

Позичені кошти - це короткострокові кредити банків та інших кредитних установ. Позичені кошти носять цільовий характер, видаються підприємствам на обумовлений строк (до одного року) за плату і підлягають обов'язковому поверненню [13, с. 173].

Склад та структура джерел формування оборотних активів не є постійною величиною. Вони залежать від стану економіки підприємств, особливостей формування запасів і затрат і можуть змінюватися з часом.

Власний оборотний капітал відіграє провідну роль у складі джерел формування, а також багато важить в організації кругообігу грошових коштів, забезпечує майнову та оперативну самостійність, фінансову стійкість підприємства.

Основними шляхами збільшення власних оборотних коштів є:

? ріст прибутку в поточному періоді;

? спрямування більшої частини прибутку звітного періоду на цілі виробничого розвитку для першочергового зарахування в статутний фонд на поповнення власних оборотних коштів;

? збільшення статутного фонду за рахунок коштів від реалізації майна, що не використовується, доходів від цінних паперів, оренди майна тощо;

? кооперування населення, колективних членів і залучення вступних, пайових та інших внесків;

? до оцінка товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з ростом цін виробника;

? прискорення оборотності оборотних засобів.

Нестача власних оборотних активів виникає у випадку, коли величина діючого нормативу перевищує суму власних оборотних активів. Це є, як правило, результатом недоодержання запланованого прибутку чи нераціонального його використання. Ця недостача покривається за рахунок виключно засобів самого підприємства.

В сучасних умовах в джерелах формування оборотних активів все більш важливого значення набувають позикові кошти.

Позикові засоби у вигляді кредитів використовуються більш ефективно, ніж власні оборотні активи, тому що здійснюють більш швидкий кругообіг, мають цільове призначення, видаються на обумовлений термін та супроводжуються стягненням банківського відсотку.

Позикові кошти залучаються не лише у формі короткострокового кредиту банку, а також інших залучених коштів, тобто залишків фондів і резервів самого підприємства, які тимчасово не використовуються за цільовим призначенням. В обігу підприємства, крім банківських кредитів і кредиторської заборгованості, можуть знаходитись інші залучені кошти. До цієї групи коштів належить резерв майбутніх платежів тощо.

Правильне співвідношення між власними, позиченими та залученими джерелами формування оборотних активів відіграє важливу роль у зміцненні фінансового стану підприємства. Першочерговим завданням фінансового відділу є забезпечити збалансування джерел грошових коштів, яке забезпечить стабільну і прибуткову діяльність.

Необхідно відмітити, що в сучасних умовах виробничої діяльності господарських формувань типовим наслідком кризових явищ їхнього економічного розвитку стала гостра нестача необхідного обсягу власних джерел формування оборотних активів, що істотно позначається на ефективності їхнього господарювання. Тому одне з найактуальніших завдань щодо забезпечення підвищення ефективності виробничої діяльності на сучасному етапі їх розвитку полягає в суттєвому вдосконаленні управління оборотними активами та джерелами їх формування.

1.3 Методика визначення ефективності використання оборотних коштів

Оборотні засоби підприємства постійно перебувають в русі, здійснюючи кругообіг. Вони переходять із однієї стадії в іншу, із сфери обігу у сферу виробництва, із сфери виробництва у сферу обігу і т. д. Кругообіг оборотних коштів підприємства починається з моменту оплати ним сировинно-матеріальних та інших ресурсів і завершується поверненням цих коштів у вигляді виручки від реалізації готової продукції.

У загальному вигляді кругообіг оборотних коштів можна представити схемою:

(1.1)

На І стадії оборотні кошти змінюють грошову форму на товарну (виробничі запаси), на II стадії йде процес споживання предметів праці у виробництві та їх перетворення на готову продукцію, включаючи стадію незавершеного виробництва. На III стадії обігові кошти у формі готової продукції вступають у сферу обігу і знову перетворюються на грошову форму.

Час, протягом якого оборотні кошти здійснюють один кругообіг, називається періодом обороту оборотних коштів.

Оборотні кошти підприємства мають бути розподілені на всіх трьох стадіях кругообігу в мінімальному, але достатньому обсязі. Вони в будь-який момент часу одночасно перебувають в усіх трьох стадіях кругообігу.

Ступінь використання оборотних засобів характеризується такою системою показників:

? Коефіцієнт оборотності оборотних засобів (коштів) визначає, скільки оборотів можуть зробити оборотні засоби за певний розрахунковий період часу, і показує ту кількість продукції, яка припадає на одну гривню вартості оборотних засобів.

, (1.2)

де ТП - товарна продукція.

? Фондомісткість характеризує, яка вартість оборотних засобів припадає на одну гривню вартості випущеної продукції.

, (1.3)

Де ВалП - вартість валової продукції.

Цей показник обернений до коефіцієнта оборотності.

? Коефіцієнт завантаження оборотних коштів, показує скільки необхідно оборотного капіталу для виробництва 1 грн товарної продукції.

, (1.4)

де ТП - товарна продукція.

Тривалість одного обороту показує скільки днів триває один оборот.

, (1.5)

де Коб - коефіцієнт обороту оборотного капіталу.

Фондовіддача оборотного капіталу показує величину валової продукції на 1 грн оборотного капіталу.

, (1.6)

Де ОбКср - середньорічна вартість оборотного капіталу.

Матеріаловіддача показує, як використовуються спожиті фонди.

, (1.7)

де Мзат - матеріальні витрати виробництва.

Матеріаломісткість - обернений показник до матеріаловіддачі.

(1.8)

Рентабельність оборотних засобів характеризує також ефективність їх використання.

, (1.9)

Де Вп(ЧП) - валовий прибуток.

Показники ефективності використання оборотних засобів можна визначати не тільки стосовно їх загального обсягу, а й окремо як для нормованої, так і для ненормованої їх частини. Крім того, можуть бути розраховані й індивідуальні показники оборотності оборотних засобів, що показують, які саме елементи спричинили уповільнення або прискорення обороту оборотних засобів. У разі потреби такі показники можна розрахувати на різні періоди (рік, квартал, місяць).

Підприємства можуть збільшити ефективність використання оборотних засобів за рахунок таких заходів:

-- зменшення строків виготовлення продукції в результаті механізації робіт, удосконалення технологічних процесів, більш широкого застосування конструкцій, агрегатів та напівфабрикатів;

-- економії матеріальних ресурсів, кращого їх зберігання та обліку, суворого дотримання норм витрат матеріалів на одиницю продукції;

-- удосконалення розрахунків із замовниками та вжиття інших заходів щодо поліпшення фінансової та платіжної дисципліни;

-- упорядкування ціноутворення, застосування дійової системи економічного стимулювання.

Прискорення оборотності оборотних засобів зумовлює, з одного боку, збільшення обсягу виробленої продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства, а з іншого - дає можливість вивільнити частину коштів і за їх рахунок створити додаткові резерви для розширення виробництва.

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Налагодження економічно обґрунтованого планування оборотних коштів

Визначення необхідної величини оборотних коштів пов'язано з процесом нормування. В умовах збиткової чи низькорентабельної господарської діяльності, зниження платоспроможності підприємства визначення планової потреби в оборотних активах і оборотних коштах є економічно необхідним. При плануванні оборотних коштів необхідно розробити норми запасів планових оборотних засобів, на основі них розрахувати часткові та сукупні нормативи оборотних коштів та встановити норматив власних оборотних коштів.

При розрахунку потреби в оборотних активах можна використати метод прямого рахунку, для цього обчислюються норми запасу товарно-матеріальних цінностей. Вони розробляються з урахуванням тривалості операційного циклу і, зокрема тривалості процесу виробництва продукції, віддаленості постачальників, умов постачання і збуту, які передбачені в угодах (періодичність, рівномірність, комплектність поставок, вид транспортних засобів, розмір партії поставки, швидкість перевезення), форм розрахунків, часу, необхідного для підготовки сировини і матеріалів до виробництва тощо.

Для того, щоб норми оборотних активів були прогресивними і діяли протягом достатньо тривалого періоду часу, їх необхідно розробляти з урахуванням організаційно-технічних заходів.

Важливим для підприємства є визначення планової потреби в сировині і матеріалах, які займають найбільшу питому вагу в оборотних активах.

Індивідуальна норма запасу сировини і матеріалів, згідно методики прямого рахунку складається з часу:

необхідного для розвантаження і доставки на склад, кількісне приймання;

необхідного для проведення лабораторного аналізу, підготовки сировини до виробничого споживання (технологічний запас);

перебування сировини і матеріалів у поточному, складському запасі;

перебування сировини і матеріалів у страховому, гарантійному запасі.

Час необхідний для розвантаження, приймання, складування сировини і матеріалів визначається шляхом хронометражу або на основі норм часу їх виконання, з урахуванням найбільш стислих строків виконання.

Час, необхідний для проведення лабораторного аналізу і підготовки сировини до виробництва (аналіз молока, інші операції, які не є складовою виробничого циклу), визначається конкретними умовами роботи підприємства і розраховується на кількість сировини, одночасно переданої у виробництво.

Час перебування сировини і матеріалів у поточному (складському) запасі визначається тривалістю інтервалів між суміжними поставками. Тривалість інтервалів між суміжними поставками може бути визначена на основі угод або з урахуванням фактичної частоти поставок. Розрахунок інтервалу на основі фактичної частоти поставок здійснюється при перевезенні сировини транспортом різної вантажності. За цим методом розраховується середній інтервал поставок на основі даних про поставку сировини і матеріалів за 4-й квартал звітного року або за півріччя. Середній інтервал поставок розраховується як середньозважена величина, отримана шляхом множення обсягу кожної поставки на інтервал у днях до наступної поставки і діленням отриманої суми добутків на загальний обсяг поставок, прийнятий до розрахунку.

На підприємствах, де використовується широкий перелік сировини і матеріалів і вони надходять від багатьох постачальників, поточний складський запас приймається в розмірі 50% середнього інтервалу поставки. Це пов'язано з тим, що потреба підприємства у сировині і матеріалах в цілому скорочується у порівнянні з розмірами максимальних запасів окремих їх видів, тому що у будь-який момент часу по одних видах запаси бувають мінімальними (перед надходженням наступної партії), а по інших - максимальними (після надходження наступної партії), а в середньому підтримуються на рівні 50% максимальних.

Слід зауважити, що ефективне використання виробничих потужностей можливе за достатності запасів сировини, матеріалів, товарів та інших елементів оборотних засобів, потрібних для операційного циклу, і наявності необхідних коштів для його відтворення. Тому підприємствам треба більше уваги приділяти тривалості операційного циклу і нормуванню власних оборотних коштів, щоб забезпечити сталу величину робочого капіталу й реальну можливість вчасно розраховуватися за зобов'язаннями, а при потребі залучити в оборот короткострокові кредити банків.

Для забезпечення безперервності процесу виробництва створюється страховий запас, мета якого - попередити наслідки можливих перебоїв у постачанні через порушення умов поставок, змін у фінансово - господарській діяльності підприємств - постачальників, затримці у дорозі тощо.

Для забезпечення підприємству фінансової стабільності величина і частка власних коштів в обороті повинна бути регульованою, підлягати нормуванню.

Норматив власних оборотних коштів встановлюється з метою забезпечення підприємству фінансової стійкості, платоспроможності і кредитоспроможності з урахуванням його фінансових можливостей.

Норматив власних оборотних коштів в обороті доцільно встановлювати у розмірі фактично їх наявності за даними балансу на початок планового періоду, але не менше мінімальної потреби в них.

Фактична наявність власних коштів в обороті визначається за даними балансу на останню звітну дату за формулою:

ВОК = ВК + ЗНВ + ДЗ + ДМП - НА - ВМП,

де ВОК - власні оборотні кошти;

ВК - власний капітал (І розділ пасиву);

ЗНВ - забезпечення наступних витрат і платежів (II розділ пасиву);

ДЗ - довгострокові зобов'язання (III розділ пасиву);

ДМП - доходи майбутніх періодів (V розділ пасиву);

НА - необоротні активи (І розділ активу);

ВМП - витрати майбутніх періодів (III розділ активу).

Більш простим методом фактичну наявність власних оборотних коштів можна визначити методом розрахунку робочого капіталу за формулою:

РК = ОА - ПЗ

Де, РК - робочий капітал;

ОА - оборотні активи (II розділ активу);

ПЗ - поточні зобов'язання (IV розділ пасиву).

Мінімальну потребу у власних оборотних коштах доцільно встановлювати у розмірі, достатньому для забезпечення підприємству фінансової стійкості, платоспроможності та кредитоспроможності. Для цього необхідно не менше 50 % планової потреби в оборотних засобах формувати за рахунок власного капіталу. Тоді підприємство забезпечить ліквідність поточних зобов'язань за рахунок оборотних активів на рівні 150-200 %, залежно від стану дебіторської і кредиторської заборгованості. Такий показник поточної ліквідності при умілому управлінні оборотними активами забезпечить своєчасність розрахунків за зобов'язаннями, створить підприємству імідж надійного партнера по бізнесу.

Якщо власні оборотні кошти на початок планового періоду становлять менше мінімальної потреби або відсутні, то норматив власних оборотних коштів доцільно встановлювати в розмірі реально можливого поповнення власного капіталу, але не менше 10 відсотків прогнозованої потреби в оборотних коштах. Одночасно підприємство повинно вжити заходів щодо збільшення величини і частки коштів в обороті до необхідного мінімуму.

Якщо підприємство не може забезпечити участі власного капіталу у формуванні планових оборотних засобів на рівні 10 відсотків, то треба вирішувати питання про зменшення обсягів діяльності, реалізацію незадіяного у виробництві майна або реорганізацію підприємства.

При наявності власних оборотних коштів понад мінімальну потребу в них норматив доцільно встановлювати в розмірі фактичної їх наявності, але не більше потреби в коштах для формування матеріальних оборотних активів. Їх наявність забезпечить підприємству достатню фінансову незалежність у формуванні планових оборотних засобів.

Основним джерелом поповнення власних оборотних коштів є прибуток, що залишається у підприємства після сплати податку на прибуток.

Доцільно було б, щоб до сформування частки власних коштів в обороті у розмірі 40-60% всіх оборотних засобів, чистий прибуток не розподіляти, а весь направляти на поповнення власних оборотних коштів. Кошти фонду заохочень і соціального захисту працівників поповнювати після сформування нормативу власних оборотних коштів.

Основними шляхами поповнення до нормативу власних оборотних коштів є наступні:

збільшення статутного та іншого додаткового капіталу;

прискорення оборотності планових оборотних засобів, внаслідок чого відбувається зменшення потреби в оборотних коштах.

За розробленими нормами і нормативами на підприємстві повинен здійснюватися постійний контроль.

Оперативний і підсумковий контроль за дотриманням норм і нормативів оборотних засобів дають можливість підприємству ефективно використовувати оборотні кошти, шукати і знаходити шляхи прискорення оборотності оборотних активів і покращувати структуру оборотних коштів.

2.2 Удосконалення механізму управління оборотними коштами на підприємстві

В сучасних умовах господарювання кожне підприємство робить головний акцент на вирішенні питань стабільності функціонування та максимізації прибутку. Для того, щоб досягти поставлених цілей, потрібна правильно підібрана, чітка та ефективна політика управління активами підприємства, в яких значну роль відіграють оборотні кошти. Брак оборотних коштів ставить підприємство на грань банкрутства, що змушує задуматись над удосконаленням системи управління ними.

Нині для багатьох українських підприємств типовим наслідком економічної кризи, яка охопила нашу країну у 2008-2009 р. р., стала гостра нестача оборотних коштів. Відомо, що існує пряма залежність між результатами діяльності підприємства і системою управління формуванням і використанням його оборотних коштів, оскільки саме їх оптимальність забезпечує підприємству достатній рівень платоспроможності. Тож для забезпечення ефективності функціонування підприємства варто постійно вдосконалювати управління його оборотними коштами, здійснюючи безперервний процес виробництва та реалізації продукції при мінімальному їх рівні.

Першим кроком в системі ефективного управління оборотним коштами варто виділити їх структурний аналіз та динаміку, що дозволить визначити, яка тенденція: зменшення чи збільшення оборотних коштів, спостерігалася на підприємстві за попередні роки та визначити оптимальний обсяг і структуру оборотних коштів. Адже збалансованість та правильність розміщення оборотних коштів має свої особливості, як у окремих галузях, так і на окремих підприємствах, що зумовлено видом діяльності, технічною оснащеністю підприємств, організацією роботи, поповненням сировини для виробництва та пошуком ринків збуту [2].

Наступним кроком є аналіз показників ефективності використання оборотних коштів (коефіцієнта оборотності оборотних коштів, що характеризує ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їх залучення; терміну оборотності оборотного капіталу, який застосовується для оцінки ефективності використання оборотного капіталу і показує швидкість обертання оборотних коштів; коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості, який показує швидкість обертання дебіторської заборгованості підприємства за період, що аналізується (розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємством); коефіцієнта маневреності, який показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто характеризує ступінь мобілізації власного капіталу; коефіцієнта рентабельності, який характеризує ефективність забезпечення фінансового відтворення оборотних коштів), а також чинників, які впливають на них.

Ґрунтовний аналіз показників ефективності використання оборотних коштів дозволить визначити, який рівень оборотних коштів потрібен підприємству, тобто дасть змогу здійснити нормування, визначити їх мінімальну кількість, при використанні якої підприємству буде забезпечена безперервність процесу виробництва, виконання плану реалізації продукції, і, як наслідок, отримання прибутку [7].

Зовнішні фактори оборотності - це ті, які підприємство може врахувати, проаналізувати, та на основі аналізу розробити певні рекомендації з функціонування, хоча безпосереднього впливу на них підприємство не має. До таких факторів належать: стан економіки, рівень оподаткування, коливання кон'юнктури ринку, політика держави, галузь діяльності підприємства, темпи інфляції, рівень ставок банківського кредитування.

До внутрішніх факторів, треба віднести ті, які підприємство може змінити, а якщо вони зменшують ефективність функціонування, то і знешкодити їх.

Такими факторами є: термін виробництва продукції, масштаб діяльності підприємства, термін оборотності оборотних коштів, розрахунки з постачальниками сировини і покупцями.

Таким чином, аналіз факторів оборотності дає змогу покращити систему управління оборотними коштами.

Варто пам'ятати, що ефективність формування та використання оборотних коштів зумовлена певними особливостями управління їх основними структурними елементами: запасами, дебіторською заборгованістю та грошовими коштами [4].

Основними методами контролю запасів є такі:

нормування, що включає в себе аналітичний, коефіцієнтний і прямий методи розрахунку оптимального рівня запасів;

контроль запасів, що передбачає використання методів АВС і ХУ2 та методу економічно обґрунтованих потреб.

Розглянемо ці методи докладніше. Визначення величини оборотних коштів за аналітичним методом передбачає ґрунтовний аналіз фактичних запасів, коригування їх величини та вилучення надлишків, якщо вони є на підприємстві.

Коефіцієнтний метод полягає у визначенні чинності нормативів власних оборотних коштів на початку розрахункового періоду, з урахуванням показників виробництва цього періоду.

Метод прямого розрахунку дозволяє визначити фактичну потребу підприємства в запасах на встановлений період.

Метод економічно обґрунтованих потреб оснований на мінімізації сукупних операційних витрат зі закупівлі та збереження запасів на підприємстві. Він дає можливість розрахувати витрати по зберіганню запасів, розміщення замовлень та витрати зі збереження запасів на складах.

Метод АВС є найбільш простим способом управління запасами і передбачає їх розподіл на три категорії: А - найважливіші, які включають 20 % - запасів; 80 % - продажу, В - важливі, що діляться на 30 % - запасів; 15 % - продажу, С - менш важливі, до яких відносять 50 % - запасів; 5 % - продажу. Особливістю цього методу є те, що порівняно мала група запасів може мати найбільшу вартість.

Метод ХУ2 полягає у поділі запасів залежно від попиту і точності прогнозування величини споживання товарів. Цей метод оснований на розподілі ресурсів підприємства на категорії:

1) Х - для ресурсів характерна стабільна величина споживання і висока точність прогнозу. Значення коефіцієнта варіації знаходиться в інтервалі від 0 до 10%.

2) У - ресурси характеризуються визначеною величиною споживання відповідно до чинників, які на них впливають, наприклад, сезонні коливання, акції, надлишок товарів чи дефіцит, і середніми можливостями їх прогнозування. Значення коефіцієнта варіації - від 10до 25%.

3) 2-характеризується малим рівнем споживання товарів і невисокою точністю прогнозування. Значення коефіцієнта варіації - понад 25%

Особливістю методу ХУ2 є визначення коефіцієнта варіації попиту, який дозволяє визначити ступінь однорідності сукупності і подібності в ній окремих значень [5].

Для забезпечення постійної наявності оборотних коштів і платоспроможності підприємства дуже важливе значення має не лише їх обсяг, але й ефективність управління дебіторською заборгованістю.

Підприємству слід дотримуватись таких трьох способів управління дебіторською заборгованістю:

) створення клірингових центрів, які здійснювали б клірингові операції, що включають в себе збір та аналіз інформації щодо результатів торгівлі, на основі яких будуть здійснюватись фінансові операції, які забезпечують виконання зобов'язань за укладеними угодами;

2) продаж заборгованості, що може бути здійснено через факторинг, сутність якого полягає у купівлі факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупців за визначену винагороду;

3) застава.

Якщо підприємство буде дотримуватись вище зазначених способів управління дебіторською заборгованістю, то матиме можливість зменшити відтік оборотних коштів та зменшити ризики виникнення сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості [6].

Звичайно, що це не значить, що не треба використовувати також й інші не менш важливі методи управління грошовими коштами, зокрема такі:

- планування грошових потоків, що включає в себе облік руху грошових коштів, аналіз потоків грошових коштів за попередні періоди та складання бюджету грошових коштів;

- оптимізація на основі моделей Міллера-Орра та Баумоля.

Так, модель Баумоля дозволяє виділити чинники для визначення оптимального залишку грошових коштів, а саме: середній залишок, загальну суму нових надходжень грошових коштів та максимальний залишок. Але модель Міллера-Орра, яка враховує невизначеність вхідних і вихідних потоків є досконалішою за модель Баумоля [1]. Зокрема, до переваг моделі Міллера-Орра належить те, що на відміну від моделі Баумоля, яка використовує стохастичний процес Бернуллі, коли надходження і використання коштів від періоду до періоду відбувається через стихійні і випадкові події, враховуючи цим щоденні надходженні і витрати підприємства, модель Міллера-Орра не враховує щоденні коливання грошових потоків, а працює виходячи з їх максимального рівня, поступово витрачаючи та не поповнюючи грошові кошти протягом роботи до того часу, поки вони не вичерпаються і настане небезпека погіршення фінансового стану, яка, як наслідок, призводить до продажу цінних паперів для забезпечення подальшого функціонування підприємства.

Отже, як нестача грошових коштів, так і їх надлишок чинять значний вплив на роботу підприємства, спричиняючи збої в виробництві чи постачанні сировини, чим зменшують очікуваний прибуток. Саме тому дуже важливим є прискорення залучення грошових оборотних коштів як із внутрішніх, так і з зовнішніх джерел, чого можна досягти, здійснивши такі кроки:

1) формування знижок на великі партії продукції, що купується за готівку,

2) всебічне рекламування продукції,

3) участь у виставках та ярмарках,

4) пошук нових ринків збуту продукції,

5) забезпечення часткової чи повної попередньої оплати за вироблену продукцію,

6) залучення короткострокового, бюджетного чи податкового кредиту.

Тож, унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштів зменшиться потреба в них, що дозволить підприємству вивільнити частину цих коштів з обороту та використати для збільшення виробництва, інвестування в інші види діяльності чи створення дочірніх підприємств.

Сформована система управління оборотними коштами дозволить здійснювати ефективний аналіз та визначати оптимальний обсяг і структуру оборотних коштів. На основі визначення показників ефективності використання оборотних коштів розрахувати резерви їх зростання та норматив, який забезпечить ефективне функціонування підприємства за мінімального обсягу оборотних коштів. Аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів оборотності, полегшить формування оптимальної системи управління оборотними коштами. Управління запасами оборотними коштами слід здійснювати на основі методів АВС і ХУ2, управління дебіторською заборгованістю та управління грошовими коштами.

Значну увагу варто приділяти прискоренню оборотності оборотних активів, яке можливе за рахунок різного роду заохочень для клієнта купувати продукцію та залучення на підприємство комерційного кредиту.

Отже, врахування особливостей управління оборотними коштами на підприємстві сприятиме підвищенню ефективності його функціонування, збільшенню рівня ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості.

2.3 Впровадження у виробництво інтенсивних технологій

У комплексі заходів, які забезпечують ефективність сільського господарства, важливе місце посідає економічно обґрунтований рівень інтенсифікації виробництва. Рівень інтенсивності характеризує обсяг виробництва продукції та ступінь насиченості галузі сукупними вкладеннями коштів з розрахунку на одиницю площі або голову худоби. Інтенсифікація, як одна із форм розширеного відтворення, проявляється у більш інтенсивній експлуатації наявного виробничого потенціалу та залученні додаткових ресурсів для одержання більшої кількості конкурентоспроможної продукції.

Проте більшість аграрних підприємств не здатні самостійно забезпечити фінансове підґрунтя цього процесу, зокрема: оновлювати матеріально- технічну базу, впроваджувати нові технології внаслідок скрутного фінансового становища.

Вперше послідовне вчення про інтенсифікацію сільського господарства було створене К. Марксом. На основі досліджень змін, які відбувалися в сільському господарстві в результаті прикладання капіталу до незмінної площі землі, він дав класичне визначення інтенсифікації: «В економічному значенні під інтенсивною культурою розуміють не що інше, як концентрацію капіталу на одній і тій же земельній площі замість розподілу його між земельними ділянками, які розміщені одна біля одної».

В основі сучасної української методології визначення економічної ефективності інтенсифікації сільськогосподарського виробництва лежать праці таких науковців, як В.Я.Амбросов, В. Андрійчук, В.І.Бойко, О.А.Бугуцький, П.І.Гайдуцький, М.Я.Дем'яненко, С.І.Дем'яненко, Ю.С.Коваленко, .І.Лукінов, В. Мертенс, В. Мацибора. Завдяки дослідженням названих учених були узагальнені та вдосконалені підходи до інтенсифікації як до інноваційного шляху розвитку аграрного сектору.

Але недостане вивчення таких питань, як вплив інтенсифікації на економічну ефективність виробництва аграрної продукції, порівняльна характеристика застосування інтенсивних і малозатратних технологій ведення сільського господарства, відсутність дієвого макроекономічного механізму забезпечення інтенсивного ведення галузі зумовлюють актуальність дослідження.

Термін «інтенсивність» у дослівному перекладі означає „напруженість" («напруга»), посилена або більш продуктивна діяльність.

Свого часу серед науковців найбільш поширеними були «витратна» і «результативна» концепції інтенсифікації як форми розширеного відтворення.

Згідно із «витратною» концепцією, сутність інтенсифікації сільськогосподарського виробництва зводиться до концентрації сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі (голову тварин), тобто концентрація капіталу з метою нарощення обсягів виробництва продукції. Витратна концепція в умовах обмежених виробничих ресурсів не є раціональною: не можна вважати, що із зростанням витрат на одиницю земельної площі автоматично збільшуватиметься вихід продукції.

Прибічники «результативної» концепції основу сутності інтенсифікації ґрунтують на результативних показниках (виході продукції з одиниці земельної площі або від однієї голови худоби). Взявши за основу лише результат виробництва, прихильники цієї концепції недооцінювали роль витрат і капітальних вкладень у розвиток землеробства і тваринництва. Не можна збільшити обсяг виробництва продукції при незмінних витратах на її одиницю, не залучивши додаткових ресурсів.

Найбільш повним та вдалим є визначення інтенсифікації, як концентрації до оптимального рівня авансованого капіталу і живої праці на одиницю земельної площі (голову сільськогосподарських тварин), що забезпечує випереджаюче збільшення виробництва продукції з цієї площі і підвищення раціональності вкладених ресурсів. Основною метою інтенсифікації аграрних підприємств є приріст високоякісної продукції та підвищення ефективності виробництва на засадах сталого розвитку, зниження матеріально-грошових і трудових затрат на одиницю продукції внаслідок якісного удосконалення всіх сторін виробництва. Чинниками інтенсифікації можуть бути лише ті, які є продуктом науково-технічного прогресу і забезпечують необхідне зростання ефективності підприємства.

Напрями інтенсифікації сільськогосподарського виробництва включають: хімізацію, меліорацію, селекцію та насінництво, біотехнології, спеціалізацію, механізацію та автоматизацію, ресурсо- і енергозберігаючі технології, нові форми організації, приріст інвестицій і капітальних вкладень [3].

Виділяють наступні ознаки інтенсифікації:

- додаткові вкладення засобів виробництва (сільськогосподарської техніки, добрив, поголів'я худоби) і живої праці на одиницю земельної площі;

- збільшення вкладень супроводжується підвищенням їх якості (вдосконалюється сортовий і породний склад сільськогосподарських культур і тварин, добрив; запроваджуються нові машини, нові технології і способи утримання худоби);

- вдосконалюються форми і методи організації праці і ведення господарства, підвищується кваліфікація кадрів.

Таким чином, інтенсифікація - це соціально-економічний процес, спрямований на збільшення виробництва продукції, підвищення її якості та зниження собівартості на основі впровадження у виробництво нових технологій, засобів, сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, нових форм організації праці та виробництва, підвищення кваліфікації кадрів тощо.

Впродовж останніх років інвестиції в сільськогосподарське виробництво коливалися з тенденцією до скорочення. Так у 2010 р. суб'єктами господарювання за рахунок усіх джерел фінансування у сільське господарство, мисливство, лісове господарство України вкладено 12,2 млрд. грн. інвестицій в основний капітал, що на 16,5% менше, ніж у 2009 р. Слід зазначити, що у загальній сумі домінували інвестиції у рослинництво (68,2%).

Аналізуючи загальні тенденції динаміки основних показників рівня інтенсивності, необхідно враховувати економічні умови цього періоду: часто інфляційні процеси та зростання цін лише створюють видимість збільшення поточних витрат виробництва та фондових вкладень, але не збільшують їх натурально-речових обсягів. У зв'язку з цим, особливої актуальності набувають натуральні показники, такі, як: наявність основних виробничих засобів і енергетичних потужностей, рівень механізації виробничих процесів, споживання і якість кормів та добрив, забезпеченість кваліфікованими кадрами, форми та якість агротехнічних, зоотехнічних і ветеринарних заходів тощо.

Слід відмітити, що передумовою інтенсифікації є концентрація виробництва. Так продуктивність великотоварних підприємств значно вища, ніж у середньому по підприємствах.

Але якщо розглянути процес поширення інтенсифікації, то ми можемо побачити, що частка підприємств, що впроваджували інновації, невисока. Це провокує неналежну якість і високу собівартість продукції, натомість імпортна сільськогосподарська продукція є значно дешевшою за вітчизняну.

Основою інтенсифікації є прогресивні технології виробництва продукції. Вони поєднують складові біологічного, агротехнічного, зоотехнічного, ветеринарного, організаційно-економічного та екологічного характеру. Слід зазначити, що основним недоліком розроблених технологій є неекономне витрачання ресурсів, сучасні ж умови вимагають ресурсоощадності і зниження собівартості продукції. Адже технологія разом з вирішенням проблеми збільшення продуктивності повинна забезпечувати підвищення економічної ефективності виробництва, бути економічно, енергетично і екологічно виправдана.

У зв'язку з цим, в останні роки відбувається деінтенсифікація сільського господарства, технологія виробництва характеризується суттєвим зменшенням споживання технічних засобів та інших ресурсів насамперед через підвищення цін на матеріально-технічні ресурси, які значно випереджають зростання цін на продукцію галузі. Тому інтенсивну технологію виробництва можуть застосовувати лише ті аграрні підприємства, які мають ресурсний потенціал або можливість залучити додаткові кошти. Оскільки таких господарств небагато, більшості сільськогосподарських підприємств доцільно застосовувати ресурсозберігаючу технологію виробництва продукції, яка дозволяє виробляти їх з мінімальними витратами без зменшення урожайності та продуктивності тварин.

Для оцінки результативності інтенсифікації доцільно застосовувати витратно-продуктивний коефіцієнт, який відображає співвідношення темпів підвищення витрат на гектар площі (голову тварин) і темпів росту урожайності (продуктивності), що дозволить коригувати факторно-результативні параметри.

Зрозуміло, збільшення витрат виробництва буде доцільним лише в разі зростання його результативності. Так підвищення рівня годівлі великої рогатої худоби економічно виправдане лише в тому випадку, коли воно забезпечує зростання продуктивності.

Для формування інтенсивного типу виробництва обов'язково слід врахувати, що кожен напрям інтенсифікації має граничну межу використання, нехтування якою може негативно впливати на агроекологічну систему. Йдеться про екологічно допустимий граничний рівень того чи іншого чинника інтенсифікації.