Планування підвищення ефективності використання оборотних коштів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

План

Вступ

Розділ 1. Сутність та структура оборотних коштів підприємства

1.1 Поняття і значення оборотних коштів для підприємства

1.2 Чинники, що впливають на використання оборотних коштів

1.3 Планування оборотних коштів підприємства

Розділ 2. Методика оцінки потреби у оборотних коштах

2.1 Аналітичний метод

2.2 Метод коефіцієнтів

2.3 Метод прямого рахунку

2.4 Приклади розрахунку потреби в оборотних коштах за допомогою наведених методів

Розділ 3. Стратегія прискорення оборотності оборотних коштів підприємства

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Для здійснення виробничої діяльності кожному господарюючому суб'єкту необхідно мати певну суму коштів, потрібних для забезпечення безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. У той же час при здійсненні господарської діяльності завжди необхідно мати певну величину вільних коштів на випадок непередбачених подій, як, наприклад, підвищення попиту на продукцію підприємства та спричинене цим додаткове замовлення. Ця суперечливість, нинішній кризовий стан економіки країни і спричинений ним брак коштів надають актуальності проблемі пошуку коштів для здійснення виробничої діяльності.

Метою даної роботи є планування потреби підприємства у оборотних коштах, а також планування їх прискорення як вираження ефективного управління підприємством. Предметом роботи є пошук шляхів прискорення оборотності оборотних коштів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1.Розкрити сутність оборотних коштів, їх значення для підприємства, виявити ті детермінанти, що вливають на ефективність використання, та за допомогою них виявити шляхи покращення використання.

2.Дослідити існуючі методи визначення потреби у оборотних коштах (методи нормування), розкрити їх переваги та недоліки.

3.Розробити комплекс заходів, проведення яких допоможе досягненню підвищення ефективності використання оборотних коштів.

Серед існуючих методів для досягнення поставленої мети було обрано метод наукової абстракції та аналіз як найбільш ефективні для формування рекомендацій для підприємств. Дані методи дослідження дозволять сформувати базу для проведення оптимізації виробництва на любому підприємстві у майбутньому, а також сформувати теоретичну базу для подальших емпіричних досліджень по даній темі.

Розділ 1. Сутність та структура оборотних коштів підприємства

1.1 Поняття і значення оборотних коштів для підприємства

Оборотними коштами називають засоби виробництва, що, на відміну від основних фондів, беруть участь тільки в одному виробничому циклі, під час якого цілком переносять свою вартість на вартість готової продукції[19, с.90].

Оборотними кошти називаються тому, що вони перебуває у постійному русі, одночасно функціонуючи і в сфері виробництва, і в сфері обігу. Вони виконують дві функції: виробничу і платіжно-розрахункову. Виконуючи виробничу функцію, оборотні кошти, авансовані в запаси ті інші предмети праці, забезпечують безперервність виробничого процесу і переносять свою вартість на вироблений продукт. Після завершення виробничого процесу оборотні кошти переходять у сферу обігу у вигляді фондів обігу, де виконують платіжно-розрахункову функцію, що складається в завершенні кругообігу і перетворенні оборотних коштів з товарної форми в грошову[20, с.85].

Розрізняють склад і структуру оборотних коштів. Під складом оборотних коштів розуміють сукупність елементів, що утворять оборотні кошти, під структурою - кількісне співвідношення окремих елементів у загальному обсязі обігових коштів, виражене у відсотках до підсумку[19, с.93]. Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів.

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками: залежно від участі їх у кругообігу коштів; за методами планування, принципами організації та регулювання; за джерелами формування.

Класифікацію оборотних коштів за першими двома ознаками можна розглянути на рис. 1.1.

Рисунок 1.1 Класифікація оборотних коштів залежно від участі у кругообігу та за методами планування

Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі й у процесі виготовлення продукції цілком споживаються, переносячи свою вартість на створюваний продукт. Фонди обігу зв'язані із обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть участь у створенні вартості, а є її носіями.

Структура оборотних виробничих фондів формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань. На підприємствах різних галузей вона має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Так найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси - на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%); незавершене виробництво - на підприємствах машинобудування (близько 40%, у зв'язку з великою тривалістю виробничого циклу), витрати майбутніх періодів - на підприємствах добувної індустрії[18, с.97]. Що більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал.

Інший елемент оборотних коштів підприємства - фонди обігу. Вони безпосередньо не беруть участь в процесі виробництва. Їх призначення полягає в забезпеченні ресурсами відтворювального процесу, обслуговуванні кругообігу коштів та досягненні єдності процесів виробництва та обігу.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

Нормативи власних оборотних коштів виражають мінімальну потребу підприємства в оборотних коштах, інша частина цієї потреби покривається за рахунок інших джерел: короткострокових кредитів банків, кредиторської заборгованості (заборгованість підприємства постачальникам), інших джерел (тимчасова фінансова допомога та ін.).

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на власні, прирівняні до власних та залучені. Власні оборотні кошти - це ті, які виділені підприємству при його створенні і поповненні згодом за рахунок прибутку, прирівняними до власних вважаються ті, що створені внаслідок використання стійких пасивів (тих грошових коштів, які є тимчасово вільними і використовуються в господарському обороті підприємства - резерв майбутніх платежів, внески на соціальне страхування, заборгованість по заробітній платі та ін..). Залучені грошові кошти - це кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви.

Для підприємства важливо обґрунтовано визначити оптимальну суму коштів, направлених за рахунок власного капіталу до оборотних коштів. Це здійснюється шляхом нормування (стандартизації) залишків оборотних коштів у розрізі їх елементів[4, с.339].

Отже, оборотним коштами називають засоби виробництва, що, на відміну від основних фондів, беруть участь тільки в одному виробничому циклі, під час якого переносять свою вартість на вартість готової продукції цілком. Вони мають надзвичайно важливе значення для підприємства, оскільки забезпечують безперервність процесу виробництва та реалізації продукції.

Під складом оборотних коштів розуміють їх розподіл на складові частини (елементи) за різними класифікаційними ознаками, під структурою - співвідношення цих елементів у повному обсязі оборотних коштів.

Класифікуються оборотні кошти за декількома ознаками:

1) залежно від їх участі у кругообігу коштів на авансовані у виробничі фонди та авансовані у фонди обігу;

2) залежно від методів планування на нормовані та ненормовані;

3) залежно від джерел формування на власні та залучені.

Структура складових частин оборотних коштів на підприємствах різних галузей різна. Це витікає із різних умов та потреб виробництва різних видів продукції. Для визначення оптимального розміру і структури розглянемо, які ж чинники впливають на ефективність використання оборотних коштів підприємства.

1.2 Чинники, що впливають на використання оборотних коштів

Ефективність використання оборотних коштів залежить від багатьох факторів. Найбільш загально їх можна розподілити на зовнішні чинники, що впливають незалежно від інтересів і діяльності підприємства, і внутрішні, на які підприємство може і повинне активно впливати.

До зовнішніх факторів відносяться: загальна економічна ситуація, особливості податкового законодавства, умови отримання кредитів і процентні ставки по них, можливість цільового фінансування, участь у програмах, що фінансуються з бюджету. Враховуючи ці та інші чинники, підприємство може використовувати певним чином внутрішні резерви раціоналізації руху оборотних коштів.

Внутрішні чинники можна розподілити на дві групи: чинники вартості та чинники часу. Перші пов'язані зі зміною середнього залишку оборотних коштів, другі - зі зміною тривалості перебування оборотних коштів у різних фазах економічного процесу.

Слід підкреслити, що наведена диференціація має умовний характер. Адже скорочення потреби в будь-якому вигляді обігових коштів з рештою призводить до зниження періоду обороту, а скорочення тривалості одного обороту надає можливість зменшити середній залишок обігових коштів[19, с.107]. Таким чином, надалі має сенс розглядати знаходження оборотних коштів у різних їх складових частинах з точки зору обсягу та часу знаходження.

У сфері виробництва це відноситься, перш за все, до виробничих запасів. Запаси відіграють важливу роль у забезпеченні безперервності процесу виробництва, але в той же час вони представляють ту частину засобів виробництва, яка тимчасово не бере участь у виробничому процесі. Ефективна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення прискорення оборотності оборотних коштів.

Скорочення часу перебування оборотних коштів у незавершеному виробництві також є одним із резервів підвищення ефективності, але значно залежить від трудомісткості продукції.

У сфері обігу оборотні кошти не беруть участь у створенні нового продукту, а лише забезпечують його доведення до споживача. Тому можна сказати, що зайве відволікання засобів у сферу обігу - негативне явище. Прискорення обороту фондів обігу дозволяє вивільнити значні суми і таким чином збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а вивільнені кошти використати відповідно до потреб підприємства.

Отже, одними із найголовніших чинників, що впливають на оборотність оборотних коштів, є розмір коштів, що знаходяться у різних структурних елементах, та час їх перебування у них. До того ж, ці чинники взаємопов'язані і при підвищенні ефективності використання одного з них ефективність використання іншого також.

Розглянемо, яким чином планування впливає на ефективність використання в цілому та оборотність оборотних коштів конкретно, які етапи і завдання воно в себе включає.

1.3 Планування оборотних коштів підприємства

Планування оборотних коштів підприємства необхідне для оптимізації розміру оборотних коштів як за загальним обсягом, так і за структурою, оскільки, з одного боку, економія на оборотних коштах може призвести до погіршення якості господарської діяльності підприємства, збою в його роботі, а з іншого боку, надлишок оборотних коштів призведе до уповільнення їх оборотності, зниження ефективності використання, і, як наслідок, до погіршення не тільки основних показників роботи підприємства, а й до погіршення основного результату виробничої діяльності - зменшення прибутку підприємства. Тому планування оборотних коштів є важливим етапом виробничої діяльності і включає в себе такі основні завдання:

- визначення оптимального рівня виробничих запасів у відповідності з виробничою програмою підприємства;

- розрахунок оптимального розміру оборотних коштів для своєчасного задоволення потреб у матеріальних ресурсах і забезпечення безперервної роботи підприємства; мінімізації витрат на придбання, транспортування, доробку та зберігання виробничих запасів, які, як вже було сказано, становлять найбільшу частину оборотних коштів;

- забезпечення умов для підвищення ефективності використання оборотних коштів і в цілому діяльності підприємства.

Процес планування потреби в оборотних коштах може здійснюватися за наступними етапами, зображеними на рис. 1.2.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рисунок 1.2 Етапи планування оборотних коштів підприємства

На першому етапі планування оборотних коштів здійснюється вивчення та аналіз таких економічних передумов планування, як:

вивчення законодавчої, нормативної літератури з питань обліку, аналізу оборотних коштів підприємства;

результати комплексного аналізу стану та ефективності використання оборотних коштів в динаміці за ряд попередніх років, виявлення тенденцій та особливостей розвитку оборотних коштів досліджуваного підприємства;

вивчення та аналіз передбачуваних змін в умовах внутрішнього середовища підприємства (розширення (обмеження) матеріально-технічної бази підприємства та збільшення (зниження) обсягів його діяльності; зміни в політиці управління дебіторської та кредиторської заборгованості; зміна цілей і стратегії діяльності підприємства на ринку);

оцінка передбачуваних змін у зовнішньому середовищі діяльності підприємства торгівлі (зміна кон'юнктури ринку споживчих товарів; зміна рівня цін, ставок, тарифів; податкові зміни, зміни в умовах руху товару і товаропостачання і т.п.) [5, с.365].

На другому етапі планування потреб підприємства в оборотних коштах здійснюється нормування оборотних коштів, що представляє собою визначення їх планової потреби на майбутній період. Детальніше цей етап, а також методи нормування нормованих оборотних коштів буде розглянуто у наступному розділі.

На третьому етапі планування оборотних коштів здійснюється виявлення і планова оцінка джерел фінансування приросту потреб підприємства в оборотних коштах на основі здійснення планових розрахунків всіх основних показників діяльності підприємства в майбутньому періоді.

Для фінансування приросту планової потреби в коштах підприємство використовує передусім власні кошти у вигляді планової частини чистого прибутку і передбачуваної нерозподіленого прибутку. При нестачі власних коштів для фінансування приросту власних оборотних коштів підприємство може використовувати позикові кошти у формі короткострокових кредитів і позик, а також залучені кошти у формі кредиторської заборгованості й інших засобів.

На четвертому етапі планування оборотних коштів підприємства торгівлі здійснюється розрахунок і оцінка показників ефективності використання оборотних коштів виходячи із запланованих основних показників рентабельності підприємства в майбутньому періоді.

На останньому, п'ятому етапі планування оборотних коштів підприємства торгівлі здійснюється розробка плану заходів щодо забезпечення досягнення планової потреби в оборотних коштах у цілому та за окремими видами і запланованої ефективності їх використання[5, с.378].

Отже, оборотними коштами називають засоби виробництва, що беруть участь тільки в одному виробничому циклі, під час якого переносять свою вартість на вартість готової продукції цілком. Вони мають велике значення для підприємства, оскільки забезпечують неперервний процес виробництва під час одного виробничого циклу, а також забезпечують початок нового, наступного виробничого циклу.

Оборотні кошти складаються з різних частин: оборотних виробничих фондів і фондів обігу; власних та залучених оборотних коштів; нормованих і ненормованих. Співвідношення цих елементів у обсязі на підприємствах різних галузей різне, оскільки виробництво різних видів продукції потребує різних розмірів окремих елементів оборотних коштів. Розмір цих складових елементів та час їх знаходження у кругообігу оборотних коштів значно впливає на ефективність їх використання, тому ефективне планування оптимальної кількості оборотних коштів для окремого підприємства є надзвичайно важливим кроком для досягнення стабільності та росту підприємства. Одним із найважливіших етапів планування є визначення потреби підприємства у оборотних коштах, тому перейдемо до розгляду методів нормування оборотних коштів.

Розділ 2. Методика оцінки потреби у оборотних коштах

З точки зору ефективності виробництва обсяг оборотних коштів повинен бути оптимальним, тобто достатнім для забезпечення безперебійного виробничого процесу, але в той же час мінімальним, який не веде до утворення наднормативних запасів, заморожування коштів, зростання витрат виробництва і реалізації продукції. Необхідність формування оборотних коштів в оптимальному розмірі викликана тим, що між часом споживання матеріальних ресурсів у виробництві та надходженням виручки від реалізації існує затримка, що залежить від безлічі внутрішніх і зовнішніх факторів. Сума оборотних коштів, достатня для нормального функціонування процесу виробництва та реалізації продукції, встановлюється шляхом нормування оборотних коштів, яке є основою їх раціонального використання.

Нормування оборотних коштів - це процес визначення мінімальної, але достатньої для нормального протікання виробничого процесу величини оборотних коштів на підприємстві[9, с.42].

У практиці внутрішньовиробничого планування підприємства використовують такі методи нормування оборотних коштів, як аналітичний метод, метод коефіцієнтів та метод прямого рахунку.

Аналітичний метод передбачає розрахунок потреби в оборотних коштах у розмірі їх фактичних середніх залишків з урахуванням зростання обсягу виробництва продукції в плановому періоді. Попередньо проводиться детальний аналіз ефективності використання оборотних коштів у базисному періоді, виявляються фактори і резерви прискорення їх оборотності. Застосовується на підприємствах, в структурі оборотних коштів яких велику частку займають виробничі запаси.

Метод коефіцієнтів заснований на розподілі елементів оборотних коштів на дві групи залежно від зміни обсягу виробництва. Оборотні засоби, що входять до першої групи, залежать від обсягу виробництва. Розрахунок потреби в них проводиться аналітичним методом виходячи з їх розміру в минулому періоді і передбачуваного зростання обсягу виробництва (сировина, матеріали, готова продукція, незавершене виробництво). Інша група включає витрати майбутніх періодів, запчастини, малоцінні та швидкозношувані предмети, тобто всі види оборотних коштів, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. Нормування оборотних коштів другої групи проводиться на основі фактичних середніх залишків за минулий період[9, с.45].

Метод прямого рахунку полягає в розрахунку потреби в нормованих оборотних коштах по кожному їх елементу. Перевага цього методу полягає головним чином у тому, що він дозволяє точно визначити потребу в оборотних коштах. Однак він досить трудомісткий, вимагає високої кваліфікації економістів і в основному застосовується при вузькій номенклатурі матеріальних ресурсів. Метод використовується з метою уточнення потреби в оборотних коштах діючого підприємства або при організації нового підприємства, коли ще немає ні статистичних даних, ні ритмічно діючого виробництва, ні сформованої виробничої програми.

2.1 Аналітичний метод

Аналітичний, або дослідно-статистичний метод нормування оборотних коштів являє собою процедуру розрахунку сукупної потреби підприємства в оборотних коштах (ОК1) на основі коригування величини їх середніх залишків за попередній (базовий) період наступним чином:

(2.1)

Де ВР0 - виручка від реалізації базового періоду;

ТВР - темп зростання виручки від реалізації в планованому періоді, порівняно з базовим;

Кз - коефіцієнт закріплення оборотних коштів у базовому періоді;

ТКз - темп зростання коефіцієнта закріплення оборотних коштів у планованому періоді, порівняно з базовим.

Отриманий результат у разі необхідності слід також скорегувати на величину зайвих і непотрібних товарно-матеріальних цінностей.

Існують наступні обмеження застосування аналітичного методу нормування: в планованому періоді не повинно передбачатися істотних змін в умовах роботи підприємства; в структурі оборотних коштів компанії значну частку мають становити виробничі запаси.

Основними перевагою аналітичного методу нормування є облік в процесі його застосування на підприємстві практики організації виробництва, постачання і збуту, а також темпів зростання виручки від реалізації та зміни швидкості обороту оборотних коштів у планованому періоді, порівняно з базовим. Головним недоліком даного методу можна вважати відносну неточність отриманих результатів у порівнянні, наприклад, з результатами нормування методом прямого рахунку[9, с.50].

2.2 Метод коефіцієнтів

Коефіцієнтний метод нормування являє собою процедуру розрахунку сукупної потреби підприємства в оборотних коштах шляхом коригування величини їх середніх залишків за минулий період на темп зростання обсягів виробництва та збуту і темп зміни їх оборотності в планованому періоді.

При застосуванні даного методу нормування слід розділяти оборотні кошти підприємства на дві групи: оборотні кошти, величина яких залежить від зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, незавершене виробництво, готова продукція на складах) та оборотні кошти, величина яких не залежить від зростання або зниження обсягу виробництва (запасні частини для ремонту обладнання, малоцінні та швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів тощо).

Планова потреба в оборотних коштах, що залежать від зміни обсягу виробництва (ОК1З), визначається за наступною формулою:

(2.2)

Де ОК0 - середній залишок оборотних коштів у попередньому (базовому) періоді;

ТQ - темп зростання обсягу виробництва в планованому періоді, порівняно з минулим;

ТКо - темп зміни оборотності оборотних коштів у планованому періоді, порівняно з минулим.

Планова потреба в оборотних коштах, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва (ОК1НЗ), визначається як:

(2.3)

Сукупна ж потреба в нормованих оборотних коштах розраховується шляхом додавання потреб в обігових коштах, залежать і не залежать від зміни обсягу виробництва.

Перевагою коефіцієнтного методу нормування є чутливість отриманих результатів до змін планованого обсягу виробництва і очікуваної оборотності. Основним недоліком слід вважати, як і у аналітичного методу, відносну неточність результатів, порівняно з результатами, отриманими методом прямого рахунку.

2.3 Метод прямого рахунку

Нормування оборотних коштів методом прямого рахунку здійснюється в 5 етапів:

розбиття всіх нормованих оборотних коштів на 4 групи у відповідності зі способом відображення їх у бухгалтерському балансі: виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готова продукція на складах;

розрахунок норм запасу (в днях) по окремих елементах оборотних коштів у кожній груп;

розрахунок окремих нормативів по окремим елементам оборотних коштів у кожній групі на основі рівня їх одноденної витрати та отриманих норм запасу;

визначення сукупного нормативу оборотних коштів у кожній групі шляхом додавання окремих нормативів по окремих елементах;

визначення підсумкового нормативу по всіх нормованих оборотних коштів підприємства шляхом складання сукупних нормативів по кожній групі.

Основними перевагами методу прямого рахунку є: точність, обґрунтованість розрахунків, а також облік впливу факторів, що визначають величину потреби підприємства в оборотних коштах (а саме: рівня розвитку техніки і технології, що використовуються на даному підприємстві; способів організації виробництва, постачання і збуту; прийнятих форм розрахунків і т.д. Головним недоліком даного методу є його трудомісткість[22, с.242].

Розглянемо механізми нормування оборотних коштів за елементами методом прямого рахунку.

Нормування оборотних коштів у виробничих запасах. Оборотні кошти у виробничих запасах включають в себе: сировину, основні і допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, запчастини. У зв'язку з різним характером використання даних оборотних коштів у процесі виробництва методи нормування окремих їх елементів неоднакові.

Норматив оборотних коштів у запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів розраховується як добуток їх одноденної витрати і норми запасу (в днях). Норма запасу, в свою чергу, складається з часу перебування оборотних коштів у поточному, страховому, транспортному, технологічному запасах, а також часу, необхідному для їх вивантаження, доставки, приймання і складування. Розглянемо кожен їх даних запасів докладніше.

Поточний запас є основним видом запасу оборотних коштів і залежить від обсягу їх використання у виробництві та тривалості циклу постачання (середнього інтервалу поставок)[22, с.250]. Розрахуємо цикл постачання:

за умови періодичності поставок матеріалів і щоденному їх споживанні цикл постачання дорівнює приватному від ділення кількості днів у році на число планованих поставок;

за умови нерегулярності поставок їх середній інтервал визначається шляхом ділення оптимальної, з точки зору економічної доцільності, партії матеріалів на їх середньоденне споживання;

у разі відсутності вказівки в договорах з постачальниками конкретних термінів поставок цикл постачання розраховується як середньозважена величина періодів поставок (в днях) за їх обсягом.

Розмір поточного запасу встановлюється на рівні 50% від величини середнього інтервалу поставок. Страховий запас є другим за значимістю видом запасу, що визначає величину потреби підприємства в матеріальних цінностях. Страховий запас необхідний для гарантії безперервності процесу виробництва у ситуаціях, пов'язаних, наприклад, з порушеннями постачальниками умов і термінів постачань матеріалів, транспортними затримками і т.д.

Транспортний запас розраховується в ситуаціях, коли термін доставки матеріальних цінностей на підприємство більше терміну оплати відповідних розрахункових документів. Технологічний запас являє собою резерв матеріальних цінностей, створюваний на період їх підготовки до виробництва, у разі, якщо цей період не є складовою частиною виробничого процесу. Прикладом може служити кількість днів, яка потрібна на підсушування, розмелювання, відстій, доведення до визначених концентрацій деяких матеріалів перед їх використанням у процесі виробництва.

Крім вищеописаних запасів при розрахунку норми запасу по даній групі оборотних коштів враховується також час, необхідний на їх вивантаження, доставку, приймання і складування.

Таким чином, норма оборотних коштів у запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів (в днях) визначається як сума норм оборотних коштів у поточному, страховому, транспортному, технологічному запасах і часу на їх вивантаження, доставку, приймання та складування по кожному елементу.

Допоміжними матеріалами вважаються матеріали, які необхідні для додання продукції певних властивостей, а також забезпечення нормальної роботи обладнання (мастильні, обтиральні матеріали). За обсягами використання в процесі виробництва допоміжні матеріали можна розділити на 2 групи: матеріали, що витрачаються в значних кількостях (не менше 50 % від загальної суми річного витрати допоміжних матеріалів), і матеріали, що споживаються в невеликому обсязі[22, с.265].

Нормування допоміжних матеріалів першої групи здійснюється за вищеописаною методикою розрахунку нормативів оборотних коштів у запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів. Нормування матеріалів другої групи проводиться шляхом ділення їх середнього фактичного залишку в звітному році (за вирахуванням непотрібних і зайвих цінностей) на величину одноденного витрати в попередньому періоді і множення отриманого результату на суму одноденного споживання в поточному році.

Окремі нормативи оборотних коштів у запасах тари розраховуються як добуток одноденного обороту (витрати) тари на її норму запасу (в днях). При визначенні норм запасу слід враховувати джерела надходження і способи використання тари. Залежно від джерел надходження розрізняється покупна тара і тара власного виробництва. Норма оборотних коштів у запасах покупної тари, призначеної для пакування готової продукції, розраховується так само, як і величина поточного запасу сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів, тобто на основі середнього інтервалу поставок. Норма запасу тари власного виробництва, вартість якої врахована в ціні готової продукції, дорівнює періоду з моменту її виготовлення до упакування в неї продукції, що підлягає відвантаженню.

Залежно від способів використання розрізняють також поворотну (що надходить з матеріалами і возвращаемую постачальникам) і незворотну (що залишається на підприємстві і, можливо, що підлягає подальшому використанню) тару. Норма запасу зворотної тари дорівнює періоду з моменту надходження її на підприємство разом з придбавалися матеріалами до відвантаження назад постачальникам. Норма оборотних коштів по безповоротній тарі визначається періодом знаходження її під надійшли матеріалами. У разі використання цієї тари надалі норму запасу слід збільшити на час, необхідний на ремонт, сортування і проведення інших робіт з метою підготовки тари до подальшої упаковці готової продукції.

Сукупний норматив оборотних коштів по тарі розраховується шляхом підсумовування описаних вище приватних нормативів.

Нормування оборотних коштів на запасні частини для ремонту здійснюється з урахуванням типу обладнання, для якого розраховується потреба в запасних частинах. Залежно від наявності або відсутності розроблених типових норм оборотних коштів по запасних частинах обладнання можна розділити на 3 групи:

- обладнання, для якого розроблені типові норми оборотних коштів по запасних частинах;

- крупне, унікальне, а також імпортне обладнання, для якого не існує типових норм;

- дрібне одиничне обладнання, для якого не розроблені типові норми.

Розрахуємо нормативи оборотних коштів по запасних частинах (НЗ) для кожної з перерахованих вище груп.

Для першої групи устаткування зазначений норматив визначається за формулою:

(2.4)

Де Н0 - величина типових норм по запасним частинам;

Ч - кількість обладнання даної групи на підприємстві, шт.;

К - коефіцієнт зниження, уточнюючий потребу в оборотних коштах при наявності однотипних деталей і устаткування.

Для другої групи устаткування норматив оборотних коштів по запасних частинах обчислюється таким чином:

(2.5)

Де СН0 - норма запасу змінної деталі залежно від умов постачання, днів;

Ч - кількість однотипних деталей в одній одиниці обладнання, шт.;

О - кількість одиниць обладнання одного типу, шт.;

К - коефіцієнт зниження запасу деталей залежно від кількості одиниць обладнання одного типу;

Ц - ціна однієї деталі;

С - термін служби деталі, днів.

Норматив оборотних коштів по запасних частинах для ремонту третьої групи устаткування обчислюється методом укрупненого розрахунку: визначається співвідношення середніх фактичних залишків запасних частин і середньорічної вартості діяв у звітному році обладнання та транспортних засобів; отримане співвідношення екстраполюється на майбутній період з урахуванням зміни вартості обладнання, транспортних засобів, а також тимчасових інтервалів між операціями заміни запасних частин.

Нормування оборотних коштів у запасах інструменту, господарського інвентарю, спеціального одягу та взуття. У процесі нормування інструменту, господарського інвентарю, спеціального одягу та взуття розраховуються два види нормативів: норматив по їх запасу на складі і в експлуатації[9, с.58].

Складський запас визначається за тією ж методикою, що й норматив оборотних коштів у запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів. Експлуатаційний запас, як правило, встановлюється рівним 50 % їх вартості, тому що інша частина вартості відноситься на собівартість продукції, що випускається при здачі в експлуатацію.

Розрахуємо нормативи з експлуатаційного запасу для кожного елемента.

Норматив оборотних коштів на інструмент і пристосування загального і спеціального призначення залежить від наступних факторів:

- потреби в цьому інструменті, яка визначається річною програмою виробництва деталей, в процесі виготовлення яких бере участь цей інструмент;

- кількості одиниць обладнання, що беруть участь у виготовленні деталей із застосуванням даного інструменту;

- номенклатури деталей, для виготовлення яких необхідний нормований інструмент;

- термінів служби, порядку використання інструменту і т.д.

Норматив оборотних коштів на господарський інвентар розраховується виходячи з чисельності персоналу, що користується даними інвентарем, та вартості інвентарю, необхідного одному працівнику.

Нормування оборотних коштів на спеціальний одяг та взуття здійснюється на основі їх витрати на одного працюючого і чисельності працівників. При цьому враховується сума зносу предметів.

Сукупна потреба в інструменті, господарському інвентарі, спец. одязі і взутті визначається шляхом підсумовування приватних нормативів по кожному елементу на складі і в експлуатації[8, с.140].

Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві. До складу незавершеного виробництва входять наступні елементи: продукція на стадії виготовлення; напівфабрикати власного виготовлення; готові вироби, ще не прийняті відділом технічного контролю.

Вартість оборотних коштів у незавершеному виробництві складається з: вартості основних матеріалів, покупних виробів і напівфабрикатів власного виготовлення, що вступили в технологічний процес; вартості електроенергії, води, пари; витрат на утримання та експлуатацію обладнання; основної та додаткової заробітної плати і т.д.

Розглянемо основні фактори, що визначають розмір незавершеного виробництва:

- обсяг виробленої продукції. Даний фактор впливає на значення нормативу оборотних коштів у НЗП прямо пропорційно, тобто чим більше виробляється продукції за інших рівних умов, тим більше обсяг незавершеного виробництва;

- склад виробленої продукції може здійснювати різноспрямований вплив на величину незавершеного виробництва: наприклад, при підвищенні питомої ваги продукції з коротшим виробничим циклом обсяг НЗП скоротиться, і навпаки;

- собівартість продукції впливає на обсяг незавершеного виробництва прямо пропорційно: чим нижче витрати на виробництво, тим менше грошовий еквівалент НЗП;

- тривалість виробничого циклу впливає на обсяг НЗП також прямо пропорційно і, в свою чергу, залежить від наступних факторів: часу виробничого процесу; часу впливу на напівфабрикати фізико-хімічних, термічних і електрохімічних процесів (технологічний запас); часу транспортування напівфабрикатів усередині цехів, а готової продукції на склади (транспортний запас); часу знаходження напівфабрикатів у запасі для гарантії безперервності процесу виробництва (страховий запас). З метою зменшення нормативу оборотних коштів у незавершеному виробництві необхідно скорочувати тривалість виробничого циклу кожного виробу за рахунок зниження зазначених видів запасів. Середня тривалість виробничого циклу в цілому по підприємству розраховується як середньозважена величина тривалості виробничих циклів окремих продуктів за їх собівартістю.

- характер наростання витрат у процесі виробництва як фактор, що визначає величину НЗП, впливає на його обсяг у різних напрямках. Залежно від характеру наростання розрізняють витрати одноразові (сировина, матеріали, покупні напівфабрикати) і наростаючі (решта витрати). Наростання витрат може відбуватися рівномірно і нерівномірно[7, с.155].

З метою врахування характеру наростання витрат при розрахунку нормативу оборотних коштів у незавершеному виробництві визначається коефіцієнт наростання витрат.

При рівномірному наростанні витрат даний коефіцієнт (К) обчислюється за формулою:

(2.6)

Де ВО - одноразові витрати;

ВО - наростаючі витрати.

При нерівномірному наростанні витрат коефіцієнт наростання витрат розраховується як:

(2.7)

Де СС - середня вартість виробу в незавершеному виробництві;

П - виробнича собівартість виробу.

При цьому середня вартість виробу в незавершеному виробництві дорівнює середньозваженій величині витрат, що припадають на один день виробничого циклу, за кількістю днів виробничого циклу.

При поєднанні рівномірно і нерівномірно наростаючих витрат середня вартість виробу в незавершеному виробництві визначається за формулою:

(2.8)

де В1, В2 - витрати по днях виробничого циклу;

Вр - витрати, здійснені рівномірно протягом виробничого циклу;

Т - тривалість виробничого циклу, днів;

Т1, Т2 - час з моменту здійснення разових витрат до закінчення виробничого циклу, днів.

Розрахунок підсумкового нормативу оборотних коштів у незавершеному виробництві (Н) здійснюється наступним чином:

(2.9)

де В - обсяг виробленої продукції за кошторисом витрат у розглянутому періоді;

Д - кількість днів в аналізованому періоді;

Т - тривалість виробничого циклу, днів;

К - коефіцієнт наростання витрат.

Добуток середньої тривалості виробничого циклу (Т) і коефіцієнта наростання витрат (К) являє собою норму запасу оборотних коштів у незавершеному виробництві (у днях). Отже, норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві є результат твори норми запасу НЗП (у днях) і величини одноденного випуску продукції.

Нормування оборотних коштів у витратах майбутніх періодів. До витрат майбутніх періодів відносяться витрати з освоєння нових видів продукції, вдосконалення технології виробництва, гірничопідготовчі і розкривні роботи. До даних витрат відносяться також нетипові витрати, такі як: підписка на періодичні видання, авансові внески з податків і зборів, платежі за договорами оренди і т.д.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів (Н) розраховується за формулою:

(2.10)

Де П - перехідна сума витрат майбутніх періодів на початок розглянутого періоду;

В - витрати майбутніх періодів, заплановані в розглянутому періоді;

С - витрати майбутніх періодів, що підлягають списанню на собівартість у майбутньому періоді;

Б - сума банківського кредиту, що залучається в процесі підготовки, освоєння і виготовлення нових видів продукції.

Нормування оборотних коштів у запасах готової продукції. Готовою продукцією вважаються вироби, випущені з виробництва та прийняті відділом технічного контролю. Норматив оборотних коштів у запасах готової продукції визначається за загальною формулою розрахунку нормативів оборотних коштів, тобто шляхом множення норми запасу готової продукції на складах (у днях) на величину одноденного випуску продукції за фактичною виробничою собівартістю. При цьому норма запасу готової продукції на складах (у днях) дорівнює періоду часу, що витрачається на її накопичення до необхідної кількості, комплектування, пакування, маркування, доставку до станції відправлення споживачеві і навантаження[8, с.124].

2.4 Приклади розрахунку потреби в оборотних коштах за допомогою наведених методів

Наведемо приклад розрахунку потрібної кількості оборотних коштів для підприємства у плановому році на основі даних базисного та запланованих темпах зростання обсягів виробництва для кожного з вище вказаних методів. Дані для розрахунків візьмемо із додатків 1-3.

Припустимо, що в базисному році було проведено повний перерахунок витрат на основі методу прямого рахунку, і було встановлено розмір оборотних коштів 200864,2 грн. Розрахуємо потребу в оборотних коштах у плановому році за кожним із методів.

1)Метод прямого рахунку. Для визначення розміру виробничих запасів необхідно спочатку розрахувати одноденну потребу у матеріальних ресурсах, а потім за її допомогою - мінімальний розмір кожного зі складових виробничого запасу.

Середньодобові витрати розраховується за формулою:

(грн.),

де Рд - середньодобові витрати матеріально-сировинних ресурсів, грн;

ni - норма витрат матеріальних ресурсів на одиницю i-го виробу, грн;

Qi - кількість виготовленої продукції і-го виду, шт;

Дк - календарний період (360дн.).

Розмір виробничого запасу на нашому підприємстві складається з наступних видів запасів: середнього поточного, транспортного, підготовчого та страхового. Розрахуємо його розмір:

(грн.)

Розмір незавершеного виробництва по кожному з виробів залежить від собівартості, тривалості циклу виготовлення одиниці виробу та середньоденного обсягу виробництва. Розрахуємо обсяг оборотних коштів у незавершеному виробництві:

(грн.)

Нормативний обсяг оборотних коштів у залишках готової продукції на складі і грошові кошти в касі та на розрахунковому рахунку наведені у додатку.

Розрахуємо потребу у оборотних коштах:

(грн.)

2)Аналітичний метод. Планова потреба в оборотних коштах:

(грн.)

3)Метод коефіцієнтів. Планова потреба в оборотних коштах, що залежать від зміни обсягу виробництва:

(грн.)

Планова потреба в оборотних коштах, що не залежать від зміни обсягу виробництва:

(грн.)

Планова потреба в оборотних коштах:

(грн.)

З проведених розрахунків видно, що результати визначення потреби в оборотних коштах за допомогою методу коефіцієнтів та аналітичного методу можуть викривити результати у порівнянні з більш точним методом прямого рахунку, що може призвести до нестачі коштів наприкінці періоду їх обороту.

Таким чином, підбиваючи підсумок, слід зазначити, що існують три основні методи нормування оборотних коштів підприємства: статистико-аналітичний метод, метод коефіцієнтів і метод прямого рахунку. У даному розділі були розглянуті їх сутність, умови застосування, переваги і недоліки.

Розділ 3. Стратегія прискорення оборотності оборотних коштів підприємства

У системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи підприємства та зміцнення його фінансового стану, важливе місце займають питання раціонального використання оборотних. Проблема поліпшення використання оборотних коштів, дотримання їх нормативів стала ще більш актуальною в умовах формування ринкових відносин, оскільки інтереси підприємств вимагають повної відповідальності за результати виробничої діяльності. Фінансове становище підприємств знаходиться в прямій залежності від стану оборотних коштів і припускає порівняння витрат з результатами господарської діяльності і відшкодування витрат власними коштами. Підприємства зацікавлені в раціональній організації оборотних коштів - організації їхнього руху з мінімально можливою сумою для одержання найбільшого економічного ефекту.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, зменшення обсягу витрат на виробництво кожної одиниці продукції; по-друге, вивільнення частини коштів і, завдяки цьому, створення додаткових резервів для розширення виробництва. Економічна ефективність поліпшення використання й економія оборотних фондів досить великі, оскільки вони впливають на всі сторони виробничої діяльності підприємства.

Унаслідок прискорення оборотності грошових коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. До заходів для підвищення ефективності використання оборотних коштів належить і оптимізація їх обсягів[1, с.139]. Слід зауважити, що заходи щодо скорочення часу перебування оборотних коштів у кожному з їх елементів нерозривно пов'язані з заходами щодо оптимізації розмірів цих складових частин.

За стадіями циклу оборотності обігових коштів напрями підвищення ефективності їх використання можна виділити в три підгрупи, що представляють передвиробничу стадію (створення виробничих запасів), виробничу стадію (незавершене виробництво) та реалізаційну стадію.

Передвиробнича стадія. Величина виробничих запасів і відносний розмір обігових коштів на їх утворення можуть бути зменшені шляхом удосконалення матеріально-технічного забезпечення:

прискорення і здешевлення перевезень, в тому числі наближення поставщика сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, широке використання прямих тривалих зв'язків з поставщиками;

впровадження економічно обґрунтованих норм запасів (наприклад, на основі запропонованого у даній роботі методу прямого рахунку);

поліпшення організації складського господарства на основі його механізації й автоматизації (розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, комплексна механізація і автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах);

скорочення витрат невиробничих матеріалів;

повторного використання відходів виробництва.

Виробнича стадія. Незавершене виробництво і сума вкладених у нього коштів при існуючому обсязі виробництва залежать від тривалості виробничого циклу. Тривалість виробничого циклу може бути скорочена внаслідок:

прискорення науково-технічного прогресу (впровадження професійної техніки і технології, особливо безвідходної і маловідходної, роботизованих комплексів, упровадження потокових (зокрема, конвеєрних) методів обробки, хімізація виробництва);

зменшення тривалості між операційних переходів за рахунок ретельної підготовки виробництва, що передбачає зменшення перебоїв і забезпечення ритмічної роботи підприємства;

застосування автоматичного устаткування, верстатів із числовим програмним управлінням, гнучких виробничих систем;

розвиток стандартизації, уніфікації, типізації виробництва;

вдосконалення системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів;

підвищення змінності виробництва.

Реалізаційна стадія. Скорочення перебування готової продукції на складі залежить від багатьох факторів. Одні з них безпосередньо пов'язані з роботою підприємства, інші - з організацією збуту продукції. До перших належить якість та номенклатура продукції, обґрунтоване планування асортименту, партій продукції та періодів їх випуску; до других - організація збуту продукції, вибір системи розрахунків, термінів доставки продукції до споживачів, терміни дебіторської заборгованості[21, с.152].

Висока якість продукції, точне дотримання планового асортименту, ритмічність роботи підприємств значно скорочують час реалізації продукції. Прискорюють її постійний зв'язок із замовниками, своєчасне повідомлення їх про відвантаження продукції, швидка обробка необхідних документів, своєчасне забезпечення транспортними засобами. Скорочення проміжних ланок в апараті збуту, своєчасна рознарядка, чітка робота транспорту також сприяють скороченню тривалості оборотних циклів.

Також важливим напрямом поліпшення використання оборотних коштів є раціональне використання матеріальних ресурсів, зниження матеріаломісткості продукції. Для цього є різні шляхи, головні з яких:

економічно обґрунтований вибір сировини;

підвищення коефіцієнта використання матеріалів;

комплексне використання сировини і відходів виробництва;

підвищення якості сировини, матеріалів і готової продукції;

удосконалення конструкцій виробів;

удосконалення виробничих процесів і впровадження нової прогресивної технології;

застосування соціально-економічних стимулів поліпшення використання матеріальних ресурсів.

Одним із чинників, що визначають потребу в оборотних коштах і впливають на вирішення проблеми неплатежів, є заходи з удосконалення корпоративного управління. Забезпеченість підприємства оборотними коштами може бути поліпшена вдосконаленням методів організації й управління грошовими потоками на основі розрахунково-фінансових центрів, створюваних на базі органу, який контролює технологічні процеси від початку етапу до кінцевого продукту. Специфіка такого впливу передбачає дотримання певних умов щодо виконання своїх обов'язків згідно договору про спільну діяльність, причому тільки в тій частині, в якій вони беруть участь у виконанні конкретного проекту з виробництва кінцевого продукту[2, с.215].

Таким чином, для підвищення ефективності використання обігових коштів на підприємстві необхідно скоротити розмір оборотних коштів, що знаходяться в певних їх елементах, до оптимального для наявного об'єму виробництва, тим самим скоротивши час їх перебування. Це призведе до підвищення оборотності обігових коштів та їх часткового вивільнення з кругообігу. Це можна зробити за допомогою наведених у розділі конкретних шляхів.

Висновки

оборотний кошт ефективність планування

Сутність оборотних коштів визначається їх економічною роллю, необхідністю забезпечення відтворювального процесу, що включає як процес виробництва, так і процес реалізації. На відміну від основних засобів, що неодноразово беруть участь у процесі виробництва, оборотні кошти функціонують тільки в одному виробничому циклі і незалежно від способу виробничого споживання повністю переносять свою вартість на готовий продукт.

Існує декілька загальновживаних класифікацій оборотних коштів: залежно від участі їх у кругообігу коштів; за методами планування, принципами організації та регулювання; за джерелами формування.

Залежно від участі у кругообігу коштів бувають оборотні виробничі фонди і фонди обігу, що поділяються на різні елементи, утворюючи структуру оборотних коштів. До оборотних виробничих засобів відносяться: виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення та витрати майбутніх періодів. До засобів обігу відносяться: готова продукція на складі, відвантажена продукція, грошові кошти в розрахунках, дебіторська заборгованість.

Залежно від методів планування, принципів організації та регулювання виділяють нормовані і ненормовані оборотні кошти. До нормованих належать виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення та витрати майбутніх періодів та залишки готової продукції на складах, до ненормованих - відвантажена продукція, грошові кошти в розрахунках, дебіторська заборгованість та інші оборотні кошти.

Залежно від джерел формування розрізняють власні, прирівняні до власних (стійкі пасиви) та залучені кошти.

Одними із найголовніших чинників, що впливають на оборотність оборотних коштів, є розмір коштів, що знаходяться у різних структурних елементах, та час їх перебування у них. До того ж, ці чинники взаємопов'язані і при підвищенні ефективності використання одного з них ефективність використання іншого також.

Економія на оборотних коштах може призвести до погіршення якості господарської діяльності підприємства, збою в його роботі, а з іншого боку, надлишок оборотних коштів призведе до уповільнення їх оборотності, зниження ефективності використання, і, як наслідок, до погіршення не тільки основних показників роботи підприємства, а й до погіршення основного результату виробничої діяльності - зменшення прибутку підприємства. Тому важливе значення для підприємства набуває їх планування. Визначення потреби в оборотних коштах проходить у п'ять послідовних етапів: аналіз економічних передумов планування оборотних коштів; нормування оборотних коштів; визначення планових джерел фінансування приросту потреби підприємства в оборотних коштах; оцінка планової ефективності використання оборотних коштів; розробка плану заходів щодо досягнення планової потреби та ефективності використання оборотних коштів підприємства.