Кусинське підприємництво

Размещено на http://www.allbest.ru/

14

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кусинське підприємництво

Вступ

Актуальність даної роботи визначається рядом моментів. В останні роки чітко спостерігається тенденція до відродження інтересу до історії місцевого підприємництва, його місцем в економіці, культурі всього суспільства, країни. Всі ці тенденції проходять на тлі загального інтересу до історичного минулого країни, пошуку національної само ідентифікації. Країна прагне відродити здавалося б втрачені традиції підприємництва.

По-друге, ефективне управління підприємством немислимо без знання його історії, яка визначає не менше ніж технологічний процес його специфіку.

Тема даної роботи - історія підприємництва м. Куси. Мета роботи - проаналізувати історію розвитку не тільки підприємництва Куси, але і її економіки в цілому. Робота складається з двох глав. Перша глава присвячена загальній історії підприємництва м. Куси. Друга глава присвячена історії кусинского заводу точних технічних виробів. Даний завод вибраний не випадково, тому що він є гордістю міста, являючи собою унікальне виробництво, що має мало аналогів у країні.

1. Історія становлення кусинского підприємництва та економіки м. Куси

У 1778 році, біля злиття річок Куса і Ай, в період розвитку гірничозаводської промисловості на Південному Уралі був заснований «Кусинскій чавуноплавильного і завод що робиться залізо». Первісною продукцією заводу були метали, найпростіші знаряддя праці, приладдя для сільського господарства та заводського будівництва - скоби, гаки, засуви, обручі, сокири, полози і т. п. Сюди з Златоуста переселили 50 кріпаків. Під керівництвом майстрів вони почали будувати селище і дерев'яну греблю через р. Кусу. Цей рік і прийнято вважати роком заснування міста Куси. Протягом дев'ятнадцятого століття завод виготовляв чавун, боєприпаси, тонкостінні посудне лиття, гарнітуру для побутових печей. Художнє лиття заводу відрізнялося нагородами на всесвітніх виставках у Копенгагені, Чикаго, Стокгольмі (срібна медаль в 1897 р., Парижі, Глазго, Льєжі, Мілані (золота медаль у 1906 р.) і Санкт-Петербурзі. Донині кусинци конкурують з каслинцями, спеціалізуючись на чавунному лиття, в тому числі і художньому. Є музей художнього лиття.

Златоуст, найстаріший в гірничозаводської зоні місто, виріс на місці селища при Косотурском заводі що робиться залізо, в 160 км на 3 ападе від Челябінська. У 1754 в мальовничій улоговині біля підніжжя гори Косотур, в місці злиття річок Ай і Тасьма, тульським промисловцем І.П. Мосолова закладений залізоробний, чавуноливарний і мідеплавильний завод, який був названий Златоустивський (по імені святого Іоанна Златоуста). У 1773-74 робітники заводу взяли участь у селянській війні під проводом Є.І. Пугачова. З 1811 - центр Златоустивського гірського округу, що включав Златоустивський, Саткінскій, Кусінскій, Артінского і Міасскій заводи. У 1815 була побудована збройова фабрика, що спеціалізувалася на виробництві холодної зброї (першими майстрами були зброярі з германії міста Золинген), в 1857 - сталеливарна фабрика, на якій з обухівської стали відлили перші в Росії сталеві гармати (одна з них на випробуваннях в 1860 витримала 4017 пострілів); ??виробництво гармат проіснувало недовго - через складність вивезення готових виробів. З 1865 - місто, центр Златоустивського повіту.

З початку 19 століття 3 латоуст є центром мистецтв, гравюри на металі (зародилася як підсобне виробництво для прикраси шабель, шпаг, кортиків та ін.) Нині в техніці гравюри на сталі виконуються різні композиції на сталевих пластинах (декоративні панно, сувеніри), золотою і срібною насічкою прикрашають подарункове зброю та інше. У 3 латоусте - філія Челябінського технічного університету. Драматичний театр. Краєзнавчий музей (заснований в 1825 як Музей Гірського округу; колекції: мінералогічна, холодного прикрашеного зброї, гравюри на сталі, чавунне художнє лиття).

Житлові квартали розміщені переважно на схилах гір. Зберігся унікальний ансамбль заводських будівель першої половини 19 століття в стилі пізнього класицизму, в тому числі будівлі Збройової фабрики (архітектори І. І. свіязь, Ф.А. стельмах), Арсеналу (архітектор А. І. Постніков, з 1988 - Музей металургійного заводу), колишній будинок гірського начальника, де жив П.П. Аносов (нині - Краєзнавчий музей).

Куса, районний центр в Челябінській області, виник у зв'язку з будівництвом у 1778 чугуноплавильного заводу, де виробляли чавунне лиття та чавунні снаряди та інше. Пізніше зародилося чавунне художнє лиття. Вироби кусинского заводу успішно конкурували з каслінське, багато виконувалися за одним і тим же моделями скульпторів Е.А. Лансере, Н.І. Ліберіха, Н.Р. Баха та інших (кусінское художнє лиття отримало срібну медаль на виставці в Стокгольмі в 1897 і золоту в Мілані в 1906). Місто - з 1943. У сучасній Кусе: заводи - машинобудівний (топки, економайзери, дробарки, насоси) і точних технічних каменів (годинні і приладові камені та інші). Музей художнього лиття. У районі - лісозаготівлі; видобуток залізної руди, розробки мармуру.

Первісною продукцією Кусинского машинобудівного заводу були метали, найпростіші знаряддя праці, приладдя для сільського господарства та заводського будівництва - скоби, гаки, засуви, обручі, сокири, полози.

Протягом дев'ятнадцятого століття завод виготовляв чавун, боєприпаси, тонкостінні посудне лиття, гарнітуру для побутових печей. З кінця тридцятих років 20 століття остаточно визначилася спеціалізація підприємства - виробництво енергетичного устаткування.

Сьогодні в номенклатурі заводу - чавунні економайзери, механічні топки для котлів малої та середньої потужності, золоуловлювачів та інше обладнання. Майже жодне будівництво не обходиться без водовідливних відцентрових насосів, що випускаються заводом.

ВАТ «Кусинскій ливарно-машинобудівний завод», що входить до складу галузі енергетичного машинобудування, постійно вдосконалює технічний рівень свого виробництва, співпрацюючи з багатьма галузевими інститутами.

Зараз в антикварній продажу ми можемо зустріти дуже непогані, з точки зору технічного виконання, сучасні повтори старого каслінского і кусинского лиття. Використовуючи високотехнологічний метод відцентрового і вакуумного лиття, анонімний виробник домагається точної передачі всіх художньо-пластичних особливостей російського «кабінетного» лиття з чавуну з збереженням його старих клейм. І тільки професійне знання історичного матеріалу і хронології сигнатури заводських клейм та їх типів, принципів і місця їх розміщення на предметі, очі фахівця допоможуть відрізнити оригінал від його майстерною сучасної імітації і уникнути помилки при купівлі антикварного вироби.

Широку популярність заводу принесло виробництво не тільки енергетичного обладнання, а й товарів народного споживання - художніх виробів та чавунної емальованої посуду.

В даний час широкого поширення набуло архітектурно-художнє лиття: декоративна огорожа для оформлення парків, скверів, автомобільних стоянок; елементи оформлення екстер'єру та інтер'єру будівель; декоративні стовпи з чавуну для освітлення міст. На підприємстві постійно йде процес оновлення продукції, з урахуванням споживчого попиту та умов ринку розробляються досконаліші вироби.

Таким чином, можна зробити висновок, про те, що розвиток економіки Куси в чомусь типово для уральських міст 18 століття.

кусинський підприємництво завод машинобудівний

2. Історія кусинского заводу точних технічних виробів

Кусинскій завод точних технічних каменів, є дітищем Петродворцового заводу ТТК-1, нині Петродворцового годинниковий завод, а до 1928 року Петергофская гранувальна фабрика.

Петергофская гранувальна фабрика - одна з найстаріших фабрик царської Росії, була заснована за особистим указом Петра Першого 25 січня 1725. Указ того часу був такий: «У Петергофі вздовж канавки, на місці старих міст, побудувати млин в 40 рам, для пілованія і шліфування скла Петро I-ий».

Місце для будівництва фабрики було обрано не випадково, будівництво фонтанної системи для знаменитих Петергофський фонтанів показало, що є надлишки води. Тому канава, про яку говорить Указ Петра 1, була заглиблена, вийнятим ґрунтом на 1,5 метра підняті берега. Наприкінці канавки був побудований басейн, де вода концентрувалася і по трубі падала з 9-ти метрової висоти на лопаті великого млинового колеса, яке наводилося в рух, і за допомогою трансмісійних ремінних передач приводило в рух невелика кількість агрегатів і верстатів.

У цей період в Петергофі зароджувалося палацове будівництво, як літня царська резиденція Петра 1-ого, і Петергофская гранувальна фабрика повинна була забезпечити палацові царські хороми унікальними високохудожніми виробами з уральських каменів-самоцвітів, коштовних і напівкоштовних каменів. Окремі унікальні вироби збереглися і до наших днів, вони прикрашають Ермітаж і Петергофський фонтани.

За цей період фабрика кілька разів горіла, тому що спочатку була побудована з дерева, знову будувалася і реконструювалася. У 1875 році було побудовано кам'яну будівлю, яке вистояло до 1941 року.

У 1912 році іноземна Бельгійська фірма змонтувала гідротурбіну і генератор потужністю 60 кіловат, таким чином, фабрика вперше отримала світло і силу. На початку першої світової війни 1914-1917 рр. у зв'язку з економічною блокадою Петергофская фабрика вперше приступила до випуску технічної продукції.

Наявне в царській Росії на її підприємствах невелика кількість електровимірювальних та інших приладів вимагало підп'ятники з каменю, які до війни ввозилися з Німеччини, у зв'язку з чим це виробництво було налагоджено на гранувальної фабриці.

Крім того, в 1915 році було в широких масштабах розгорнуто виробництво вирізки стекол для протигазів, де працювало кілька сотень людей. У перші роки Радянської влади Петергофская гранувальна фабрика мала невелику кількість робочих і в основному займалася випуском галантерейних виробів.

На початку 30-х рр. був пущений в експлуатацію перший Московський годинниковий завод, і з'явилася гостра необхідність випуску часових каменів. У 1932 році почалося їх підставу, першими вартовими камінням були випущені накладні камені з агату, до 1934 року були освоєні палети та еліпси і до кінця року після отримання імпортного обладнання почали випускатися ангренажние і балансові камені також з агату. Випуск всіх каменів був мінімальним, тому у великих кількостях камені надходили імпортним шляхом. До кінці 30-х рр. були освоєні і розпочато випуск накладних та балансових каменів з лейкосапфіру, а також втулки для електровимірювальних приладів.

До початку Великої вітчизняної війни Петродворцового завод точних технічних каменів був єдиним підприємством, що випускає точні технічні та годинні камені, до цього часу завод крім кількох часових заводів постачав технічні камені більше 200 підприємств нашої країни.

У перших числах липня місяця 1941 року в Ленінград приїхав заступник Міністра Козлов і дав розпорядження заводу демонтувати 50 відсотків всього устаткування і разом з половиною робочих та ІТП вивезти до міста Углич. Коли ця частина прибуває в м. Углич, друга половина евакуюється в м. Златоуст.

Залізничний шлях евакуації на Урал був неможливий, фашистські війська були під Москвою, залишався один шлях - по Волзі до Ульяновська, а потім залізницею до Златоуста. Цей шлях був затверджений. Протягом 8-10 днів було демонтовано устаткування, 400 чоловік робітників та 200 членів їх сімей на чотирьох баржах за допомогою буксирного пароплава рушили в цей нелегкий шлях. Необхідно зазначити, що баржі були дерев'яні і старі, всі залізні баржі безперервним потоком, навантажені устаткуванням і людьми йшли від Москви на Схід. На наступний день караван потрапив під масований наліт і бомбардування німецьких літаків у районі Рибінська, через кілька днів караван потрапив під бомбардування у м. Горький, одна вантаж вдалося зберегти.

24-я річниця революції була зустрінута на баржах, і відзначена доповідями для всього колективу. Вважалося, що через кілька днів вантаж з людьми буде на місці.

Зима настала дуже рано і несподівано, відразу ж пішов рясний снігопад, а до найближчої залізничної станції було 35 кілометрів. 11 листопада, розуміючи що в разі потепління і льодоходу дерев'яні баржі, що стоять на фарватері може порізати льодом, всі люди на берег по льоду були переправлені на берег.

Організація кусинского заводу ТТК-3 відбувалася наступним чином. Огляд будівлі недобудованого міського клубу показало, що добудовувати будинок було нереально - не було ні матеріалів, ні будівельників, крім того, це затягнуло б випуск годинних технічних каменів, потреба в яких була катастрофічна.

Кусинскій райвиконком своїм рішенням закріпив за заводом двоповерхова кам'яна будівля, де в даний час знаходиться заводоуправління і ще ряд окремих приміщень. Таким чином, відразу приступили до складання технологічних планувань, і завод розмістився наступним порядком: в основному двоповерховій будівлі були розташовані на першому поверсі каменерізні цех, свердлильнийий цех, на другому поверсі - цех підп'ятників, цех наскрізних каменів, цех палет і еліпсів і накладних каменів. При цеху наскрізних каменів був організований ділянку корундових каменів. Ремонтно-механічний цех розмістився в підвалі дитячого будинку, абразивний цех - на березі ставка в колишньому приміщенні архіву, матеріальний склад в підвалі Райвиконкому і заводоуправління в приміщенні райвійськкомату.

Першотравнева демонстрація цього року була скасована, і травневі свята були оголошені робочими днями, за ці дні все устаткування було за допомогою авто і гужового транспорту, а то просто на руках перевезено і перенесено на майданчики знову організованого заводу і приступили до монтажних робіт. Був складений графік монтажних робіт, за яким пуск заводу намічався на 15 травня при цілодобової 2-х змінній роботі по 12 годин з перервою на обід в 1 годину.

Працювали на монтажі виключно відповідально і сумлінно. Колектив ремонтно-механічного цеху був зайнятий монтажем свого цеху, тому виробничі цехи монтувалися під керівництвом начальника цеху, ремонтного слюсаря, і кожному цеху був прикріплений інженер-конструктор.

Всі чавунне литво - верстати станини, кронштейни за допомогою районних організацій були замовлені на машзаводі, а кришки до виробничих верстаків та інші столярні вироби на деревообробному заводі, замовлення ці вони виконали в три-п'ять днів.

У перших числах травня в Кусу приїхав зав. оборонним відділом Челябінського обкому КПРС т. Малькевич спеціально для допомоги по монтажу. Монтажні роботи проходили дуже успішно, графік робіт виконувався щоденно. Керівний склад заводу, цехів перебував на заводі майже цілодобово. 15 травня 1942 завод був пущений у виробничу експлуатацію.

У зв'язку з тим, що було значне кількість незавершеного виробництва, випуск готових каменів почався з першого дня пуску заводу. незважаючи на те, що офіційно був встановлений 12 годинний робочий день, більша частина робітників та ІТП працювали значно більше, тому що попит на готові часові та технічні камені був надзвичайно великий. Не було дня, щоб на завод не приїжджало по кілька представників від заводів - споживачів каменів.

План заводу значно перевиконують, і все одно задовольняти потреби промисловості в каменях не виходило. У цей час почав випускати продукцію Углицький завод ТТК-2, а друга половина Петергофського заводу змогла дістатися до Углича тільки влітку 1942 року, невелика частина яких в кінці 1942 року приїхала в Кусу.

Після пуску заводу в експлуатацію приступили впритул до будівництва будівлі недобудованого міського клубу. Першим було підготовлено приміщення ремонтно-механічного та каменерізного цехів, а потім інші цехи поступово, на ходу, не порушуючи виробничого ритму, переїжджали в нове, значно більше приміщення. Випуск агатових часових каменів не задовольняв зростаючі потреби приладобудівної промисловості, тому в 1945 році було розпочато освоєння часових каменів з рубіна за новими, більш жорстким т. у.

У 1947 році всі три заводи: Куса, Углич, Петродворец - почали випуск виробів з рубіна. 1948 з'явився роком великого наростаючого успіху з випуску часових каменів, а в 1949 році були вже набрані такі темпи, що від імпорту часових каменів повністю відмовилися. А з 1950 завод став експортувати каміння.

З 1948-1950 різання сировини виконувалася алмазними колами на каменерізних верстатах К-4, що не влаштовувало фахівців. Талановитим фахівцем Богдановичем було запропоновано нову технологію виготовлення алмазних кіл: збільшити їх кількість. Продуктивність праці збільшилася в кілька разів, а обсяг заготівель збільшився на 10-15%. Цій технології дотримувалися аж до 1959 року, потім почали переводити різання з ручних верстатів К-4 на напівавтомати К-129. Впровадження напівавтоматів дозволило збільшити продуктивність праці при трьох-верстатному обслуговуванні до 2,4 кг. сировини за зміну, при чотирьох станичному обслуговуванні до 4 кг за зміну. У 1978 році на напівавтоматах К-129 впроваджується пакетна різка. Змінна вироблення на 4-х верстатах досягла 8 кг. сировини.

У 1980 році в Ленінград виїжджає один з молодих спеціалістів заводу, для ознайомлення з виробництвом. Незабаром в Кусу на завод приїжджає заст. міністра машинобудування та приладобудування, і тут на місці вже остаточно вирішує питання про організацію виробництва батарейок. Через 8 місяців з дня освоєння відділу, була випущена перша батарея (датою її народження вважають 22 липня 1981). У 1981 р. перша партія елементів живлення СЦ-0, 018 в кількості 1000 штук була випущена і у вересні-жовтні, пройшовши цілий ряд перевірок, випробувань, отримала добро на промисловий випуск. У 1982 році на базі цеху мікроелектроніки був організований ділянка по випуску мініатюрних джерел живлення (МІП). Колектив продовжував займатися розробками і впровадженням у виробництво нових видів батарейок. Попит на нову продукцію збільшувався. Все обладнання, яке надходить для виробництва батарейок, несерійного виробництва дуже спеціалізоване, виготовляється за одиничними замовленнями на ряді заводів країни.

Сьогодні цех МІП - це великий підрозділ заводу з чисельністю 400 осіб. Професії тут теж незвичайні: штампувальники, виробники активних мас, збирачі. Якщо в перший рік здійснювався випуск тільки одного найменування батарейок, то зараз у цеху освоєно 5 позицій: СЦ-0, 12, СЦ-0, 015, СЦ-0, 018, СЦ-0, 03.2206, СЦ-527. Обсяг своєї продукції досяг 12 млн. шт. і продовжує зростати.

Висновок

Історія розвитку Кусинскіх заводів в цілому проходить ті самі етапи, що й інші казенні і приватновласницькі гірські металургійні заводи Уралу. Але разом з тим і мають свою специфіку.

На першому етапі розвитку вдале географічне положення, забезпеченість рудою та паливом, а також вирішення проблем з трудовими ресурсами дозволили до початку XIX перетворитися на досить потужні підприємства.

Підсумком розвитку в першому періоді стало освоєння практично всіх технологій чавуноливарного і железоделательного виробництва, крім того, намітилася тенденція до спеціалізації на ливарному виробництві. Разом з тим завод значно відставав за рівнем технічного оснащення та розвитку (втім, як і всі Уральські заводи) від світового рівня.

Що стосується заводу точних каменів, то історія кусінского заводу ТТК унікальна і дуже багатогранна - від перших часових каменів з агата на найпримітивнішому ручному обладнанні до срібно-цинкових елементів для живлення електронних годинників зі стрілочної індикацією на сучасних верстатах з програмним управлінням. Враховуючи специфіку роботи, завод виконував і виконує одиничні спецзамовлення на виготовлення окремих видів продукції. До них відносяться корундові голки, корундові мікрорезци для мікрохірургії ока, пускові камені з рубіна і т.д.

У сьогоднішньому місті важко дізнатися маленьке селище під назвою Куса, куди більше 60 років тому волею долі був закинутий невеликий колектив, якому судилося покласти початок історії заводу. Адже ще тоді жителі селища Куса навіть не мали поняття про те, що існує таке рідкісне і дуже точне виробництво, на якому працювати потрібно не з ломом і кувалдою в руках, а з лупою і пінцетом, вміти користуватися мікроскопом і індикатором, а надалі мати справу з електронікою, автоматикою, лазерами.

Список використаної літератури

1. Борохів В. Забута Живинка / / Урал, 2008, №12

2. Геннін В. Опис Уральських і Сибірських заводів. 1735. / Передмова Павлова М.А. - М., 1937. - 660 с.

3. Голендухін Л.Д. Початок організації місцевого гірничозаводського управління на Уралі в першій чверті XYIII ст. / / Мат-ли до біографії В.М. Татіщева. - Свердловськ, 1964.

4. Іванов П.А. Коротка історія управління гірській частині на Уралі. - Єкатеринбург, 1900. - 71 с.

5. Лямін І.В. Художня обробка металів. М., «машиностр», 2004

6. Павленко Н.І. Історія металургії в Росії XYIII ст. - М., 1962.

7. Черкасова А.С. Майстрові і робітні люди Уралу в XYIII ст. - М., 1985.

8. Про мистецтво лиття і ливарниках. Київ, 1986

9. Художній метал Уралу XVIII-XIX століть Єкатеринбург, Изд-во УрГУ, 2008.

Размещено на Allbest.ru