Конкурентоспроможність підприємств харчової промисловості України

Отже, зробимо висновок до першого розділу. Конкурентоспроможність - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Основними факторами, що впливають на конкурентоспроможність: факторні умови: людські та природні ресурси, науково-інформаційний потенціал, капітал, інфраструктура; умови внутрішнього попиту: структура попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту на світовому ринку, тенденції обсягу попиту; суміжні та обслуговуючі галузі: наявність чи відсутність національних постачальників та пов'язаних галузей, які конкурентоспроможні в міжнародному масштабі; стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: мета, стратегії, способи організації, менеджмент фірм, внутрішньогалузева конкуренція.

Глобалізація має значний вплив на конкурентоспроможність харчової промисловості, оскільки країни, що розвиваються, інтегруючись у світову агропродовольчу систему, отримують можливість розширити свої ринки завдяки зниженню тарифів і субсидій та підвищити попит на найрізноманітніші харчові продукти.

Основним методом визначення конкурентоспроможності на міжнародному ринку є індексний метод. Серед показників, які найчастіше використовуються, варто виділити індекс відносних порівняльних переваг RCA, індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA, індекс відносної залежності від імпорту RMP, індекс відносних торговельних переваг RTA та RSCA. З цією метою використовуються емпіричні методи оцінювання індексів порівняльних переваг RCA, RTA, RXA та RMP, що базуються на класичному індексі В. Balassa, а також індексі RSCA, що є симетричною трансформацією RCA.

Розділ 2. Сучасний рівень конкурентоспроможності підприємств харчової промисловості України

2.1 Загальна характеристика харчової промисловості України

Харчова промисловість є однією із провідних системоутворюючих галузей вітчизняної економіки. Вона безпосередньо задіяна в забезпеченні продовольчої безпеки нашої держави, формуванні її експортного потенціалу й здатна позитивно впливати на динаміку економічного зростання України.

Харчова промисловість ? галузь переробної промисловості, сукупність виробництв харчових продуктів в готовому вигляді або у вигляді напівфабрикатів, а також тютюнових виробів, мила і миючих засобів, парфюмерно-косметичної продукції. У системі агропромислового комплексу харчова промисловість тісно пов'язана з сільським господарством як постачальником сировини і з торгівлею. Частина галузей харчової промисловості тяжіє до сировинних районів, інша частина ? до районів споживання. [10, с. 45]

Харчова промисловість України включає в себе понад 40 різноманітних галузей виробництва: борошномельно-круп'яну, цукрову, спиртову, пивоварну, хлібопекарську, кондитерську, молочну, рибну, крохмально-мелясну, лікеро-горілчану, макаронну, м'ясну, олійно-жирову, виноробну, консервну, соляну, овочеву тощо. Крім харчосмакової продукції, харчова промисловість випускає добрива, комбікорми, тютюнові, косметичні вироби, мило тощо. Загальну структуру харчової промисловості зобразимо схематично (див. рис. 1.1).

Географія і фактори розміщені харчової промисловості: [41, с. 4]

- цукрова промисловість характеризується насамперед сировинним фактором розміщення, тому підприємства цієї галузі зосереджені переважно в Лісостепу (Черкаська, Вінницька, Полтавська, Тернопільська області);

- борошномельно-круп'яна галузь розміщує свої підприємства за сировинним принципом, підприємства зосереджені в Лісостепу і Степу;

Рис. 2.1. Основні підгалузі харчової промисловості

Джерело: (складено автором на основі джерела[34])

- хлібопекарська і макаронна галузь орієнтується на споживача і її підприємства розміщені по всій території України;

- кондитерська галузь також орієнтується на споживача й її підприємства розміщені повсюдно, найбільші центри - Тростянець, Львів, Одеса, Полтава;

- молочна галузь орієнтується на сировину і споживача, підприємства галузі зосереджені переважно в містах (майже у всіх - від райцентрів і до міст-мільйонерів);

- м'ясна галузь орієнтується на сировину і споживача й зосереджена переважно у великих містах;

- олійно-жирова галузь орієнтується на сировину й розміщена в Степу й на півдні Лісостепу;

- консервна галузь розміщується за сировинним чинником, підприємства галузі зосереджені в Степу, Криму й на заході Лісостепу;

- виноробна галузь орієнтується на сировину й розміщена в районах вирощування винограду - на Закарпатті й Криму;

- рибна галузь розміщена за сировинним принципом й поширена в приморських містах (Керч, Одеса).

Отже, головними чинниками розміщення галузей харчової промисловості є сировинний і споживчий.

Серед інших країн світу Україна має найбільш сприятливий природний, людський, геополітичний і ресурсний потенціал для розвитку харчової промисловості, раціональне використання якого забезпечило б їй провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках.

Далі проаналізуємо основні тенденції економічних показників харчової промисловості.

Важливість галузі для економіки нашої країни обумовлена її питомою вагою в загальних обсягах виробництва і реалізації промислової продукції, експортним потенціалом та обсягами податкових надходжень, які вона забезпечує. У 2013 р. харчова промисловість займала друге місце за обсягами реалізованої продукції (перше місце традиційно посідає металургійне виробництво). Її частка становила 16%, включаючи напої і тютюнові вироби [36]. Однак, як засвідчують дані, представлені на рис. 2.2, починаючи від 2008 р. в Україні спостерігається зниження обсягів виробництва продуктів харчування.

Рис. 2.2. Індекси виробництва харчової промисловості протягом 2008-2013 рр.

У 2013 р. індекс виробництва харчової продукції був меншим, ніж у 2009 р., та склав 92,9%. Тож негативною є стійка тенденція до зниження темпів їх виробництва (лінія тренду), якими характеризуються останні 6 років функціонування галузі. Це пов'язано і з низьким рівнем платоспроможного попиту, оскільки більш ніж у третини домогосподарств країни доходи на душу населення не дотягують до прожиткового мінімуму [36], і з відсутністю системного підходу в державній політиці до забезпечення стабільного та ефективного зростання галузі. Як наслідок, відбувається зниження рівня прибутковості вітчизняних харчових підприємств.

Найвищі темпи падіння характерні для виробництва м'ясних і кисломолочних продуктів, масла, сирів, борошна, хлібобулочних виробів (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Динаміка обсягів виробництва основних видів продукції харчової промисловості за період 2008-2013 рр.

	2008	2009	2010	2011	2012	2013
Виробництво м'яса та м'ясних продуктів, тис.т	1244,8	1501,8	1442,8	1352,4	1450,8	1439,7
Перероблення та консервування овочів та фруктів, тис.т	934,5	1199,7	1151,6	919,6	924,2	851,2
Виробництво олії та жирів, тис.т	2391	2545	2183	3149	3393	3529,2
Виробництво молочних продуктів та морозива, тис.т	1843,3	1932	1852,9	1734,6	1730	1691,1
Виробництво продуктів борошномельно-круп'яної пром., крохмалю та ін., тис.т	3018	3226	3393	3131	2972	2569,1
Виробництво ін. харч. прод., тис.т	5741	4951	4631	4146	4699	5326
Виробництво напоїв, млн.дал.	674,9	774,9	745,9	666,9	687,9	644,3
Виробництво сигарет, млрд шт.	120	129	130	114	103	95,5

Як показують дані таблиці, у 2013 р. м'яса та м'ясних продуктів було вироблено 1439,7 тис.т, що на 11,1 тис.т менше, ніж у 2012 р. Найбільші обсяги виробництва даної продукції в аналізованому періоді були у 2009 р. - 1501,8 тис.т.

Також скоротилися обсяги консервування овочів та фруктів, у 2008 р. було виготовлено консервів 934,5 тис.т, а у 2013 р. - 851,2 тис.т. Найбільшими обсягами виробництва консервів відзначилися 2010-2011 рр., 1199,7 тис.т та 1151,6 тис.т відповідно. [36]

Негативною тенденцією позначилося виробництво молочної продукції, борошна та крохмалю, а також напоїв та тютюнових виробів.

Проте збільшилися обсяги виробництва олійно-жирових продуктів у 2013 р. на 4%, так було виготовлено 3529,2 тис.т проти 3393 тис.т у 2012 р. Загалом в олійно-жировій галузі протягом 2008-2013 р. спостерігається поступове нарощування обсягів виробництва. Зростання обсягів виробництва цих та деяких інших видів продукції зумовлене їх експортною орієнтацією.

За даними Державної служби статистики України [36], рентабельність виробництва харчових продуктів є достатньо низькою. У 2013 р. вона становила лише 4,5%, що на 1,3%, 2,1% та 10,3% нижче, ніж рентабельність целюлозно-паперової галузі, машинобудування та діяльності, пов'язаної із видобуванням усіх видів корисних копалин відповідно. У зв'язку з цим постійно зростає кількість харчових підприємств, які за результатами своєї діяльності зазнають збитків. Якщо частка збиткових підприємств харчової промисловості України у 2008 р. становила 33,2%, то за підсумками 2013 р. вже 41,1% підприємств галузі завершили рік із від'ємним фінансовим результатом [36].

Як наслідок, число підприємств - виробників харчової продукції, а відповідно і кількість зайнятих на них постійно скорочуються. Зокрема у 2008 р. у цій галузі працювало 454 тис. осіб, а за наступні роки їх кількість скоротилася на 67 тис. і у 2013 р. склала 387 тис. (13,6% загальної кількості зайнятих у промисловості). Як зазначає Шелудько Е.І., скорочення трудового потенціалу у харчовій промисловості становить у середньому 3-4% щорічно [10, с. 46].

Далі охарактеризуємо географічну структуру виробництва продукції харчової промисловості.

Розрахунки середнього темпу росту виробництва харчових продуктів за 2008-2013 рр., коефіцієнта випередження та встановлення рейтингу регіону згруповано у додатку В. [36]

Наведені в додатку В розрахунки свідчать про суттєві відмінності розвитку харчової промисловості між областями України. Найвище значення показника регіонального випередження обсягу виробництва харчової продукції має Івано-Франківська обл. (110,79%), тобто у даній області темп розвитку харчової промисловості на 10,79% випереджають середні по Україні. Вищий від середньодержавного рівня даний показник мають такі області: Черкаська (на 8,09%), Львівська (на 6,87%), Запорізька (на 6,68%), АР Крим (на 6,62%), Кіровоградська (на 5, 69%), Полтавська (3,24%), Волинська (на 2,84%), Донецька (на 1,82%), Миколаївська (на 1,65%), Київська (на 0,44%), Житомирська (на 0,36%), Вінницька (на 0,12). Приблизно відповідають загальнодержавному рівню розвиток харчової промисловості у таких областях, як Дніпропетровська 99,92%, Хмельницька 99,86%, Херсонська 99,82%, Тернопільська 99,36% Рівненська 99,35%, Чернігівська 99,03%. Тривалий спад виробництва спостерігаються у Закарпатській, Одеській і Луганській областях, де галузевий темп зростання порівняно зі загальнодержавним складає відповідно 93,31%, 93,45% і 94,11%. [36]

Відповідно до коефіцієнту регіонального випередження, регіони можна згрупувати у три групи (див.табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Групування регіонів за темпами розвитку харчової промисловості України

Група	Коефіцієнт регіонального випередження	Області
Регіони прискореного розвитку	101,65-110,79	Івано-Франківська, Кіровоградська, Черкаська, Львівська, Запорізька, Полтавська, Волинська, Донецька, Миколаївська, АР Крим
Регіони середнього розвитку	99,03-100,44	Київська, Житомирська, Вінницька, Дніпропетровська, Хмельницька, Херсонська, Тернопільська, Рівненська, Чернігівська
Регіони уповільненого розвитку	93,31-98,04	Чернівецька, Харківська, Сумська, Луганська, Одеська і Закарпатська

На основі цієї таблиці ми можемо зробити висновок, у яких регіонах має місце ефективне управління конкурентоспроможністю харчових підприємств, а які регіони характеризується депресивним станом харчової промисловості.

З метою оцінки впливу змін обсягів виробництва окремих видів продуктів харчування на загальні тенденції у харчовій промисловості визначимо і проаналізуємо індекси обсягу виробництва та галузевий коефіцієнт випередження (Кв) для основних груп харчових товарів (див. табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Індекси обсягу виробництва та галузевий коефіцієнт випередження для основних груп харчових продуктів в Україні

Продукція	Річні темпи обсягу виробництва,%	Кв, %
	2009	2010	2011	2012	2013
виробництво м'яса і м'ясних продуктів	119,4	96,2	88,6	106,8	105,2	101,87
перероблення і консервування овочів та фруктів	121,2	97,5	84,1	94,4	110,4	99,87
виробництво олії та тваринних жирів	109,9	89,7	130,1	107,5	104,5	106,69
виробництво молочних продуктів	107,8	93,2	90,1	98,3	93,3	95,55
виробництво продуктів борошно-круп'яної промисловості	109,8	107,1	92,8	96,1	99,6	100,04
виробництво хліба та хлібобулочних виробів	97,3	98,5	90,7	100,3	99,7	96,44
виробництво какао, шоколаду та цукристих кондитерських виробів	109	102,6	97,7	104	96,5	101,02
виробництво напоїв	113,3	100,4	92,7	104,8	90,8	99,24

Розрахунок показника галузевого випередження зростання обсягів виробництва основних видів продовольчих товарів в Україні за 2009-2013 рр. показав, що найбільш динамічними видами діяльності є виробництво олії та тваринних жирів (Кв=106,69%), м'яса та м'ясних продуктів (Кв=101,87%), какао, шоколаду та цукристих кондитерських виробів (Кв=101,2%), продуктів борошно-круп'яної промисловості (Кв=100,04%). Однак, такі види діяльності, як виробництво молочних продуктів (Кв=95,55%) та хліба і хлібобулочних виробів (Кв=96,44%) мають занадто низькі значення цього показника, що є свідченням їх уповільненого розвитку, а іноді і скорочення масштабів виробництва. [10, с. 46] Такі показники підтверджують необхідність розробки ефективних заходів управління конкурентоспроможністю продукції.

Значний вплив на обсяги реалізації продукції має її собівартість, яка формується на основі витрат виробництва. У структурі операційних витрат з реалізованої продукції підприємств харчової промисловості тенденція залишається незмінною протягом останніх років. У складі витрат найбільшу питому вагу займають матеріальні витрати (частка яких стабільно перевищує 75%).

Протягом 2009-2013 рр. немає позитивних зрушень у собівартості продукції. Дещо збільшилась питома вага матеріальних витрат (на 1,2 пункти). При цьому частка матеріальних витрат залишається значно вищою ніж в середньому по промисловості (у 2013 р. цей розрив становив 13%). Високими є загальні операційні витрати, що робить більшість підприємств неконкурентоспроможними. [36]

Необхідно зазначити, що структура собівартості продукції вітчизняних харчових виробництв докорінно відрізняється від аналогічних показників економічно розвинених країн, які значно краще оснащені технічно і технологічно. В їхній структурі собівартості заробітна плата виробничого персоналу перевищує 30%, а на українських підприємствах - значно нижча (у 2013 р. ? 6%). Натомість енерговитрати, втрати сировини та некомплексне її використання, загальні безпосередні виробничі витрати займають нішу, яка має належати заробітній платі та витратам на маркетинг і рекламу [43].

У вітчизняній харчовій промисловості питомі енерговитрати на одиницю продукції в 1,2-2 рази вищі, ніж в розвинених країнах. Вартість енергоресурсів у структурі собівартості продукції в більшості галузей становить майже п'яту частку, тоді як у країнах з розвиненою ринковою економікою цей показник не перевищує 5-6%, що свідчить про наявність значних резервів енергозбереження в галузі. Найбільш енергомісткими галузями харчової промисловості є цукрова, олійно-жирова, спиртова - вони споживають 85% її паливно-енергетичних ресурсів. Серед цих галузей найбільший споживач електроенергії - цукрова галузь. Вартість палива в її структурі собівартості переробки сировини за останні 10 років зросла з 8-10 до 30-55%, тоді як для решти галузей цей показник не перевищує 7-9% [36]. У цьому зв'язку, енергозбереження стає пріоритетним напрямом розвитку галузі.

Загалом же операційні витрати на одиницю реалізованої продукції у харчовій промисловості стабільно вищі ніж в середньому по промисловості.

Внаслідок високої собівартості продукції вітчизняні підприємства харчової промисловості є неконкурентоспроможними на зовнішніх ринках. В результаті, у структурі експорту переважає сільськогосподарська сировина (зернові, насіння соняшника), а не продукція переробних підприємств. Що ми проаналізуємо в наступному пункті.

2.2 Аналіз рівня конкурентоспроможності продукції харчової промисловості України на зовнішньому ринку

Щоб визначити рівень конкурентоспроможності харчової промисловості розглянемо спочатку тенденції зовнішньої торгівлі продовольчими товарами.

На рис. 2.2 показані результати зовнішньої торгівлі харчової промисловості і продукції сільського господарства за 2009-2013 р.

Рис. 2.2. Динаміка експорту та імпорту продукції харчової промисловості України за період 2009-2013 рр.

Як показує нам рисунок експорт харчової продукції переважає імпорт. Загальна тенденція експорту має мінливий характер, тобто у 2009 р. обсяги експорту продовольчої продукції були значнішими, ніж у 2010 р. та 2011 р., така динаміка обумовлена світовою фінансовою кризою. Проте в 2012 р. Україна експортувала продовольчої продукції на 5076488 тис.дол. США більше, ніж у 2011 р. В 2013 р. обсяги експорту дещо скоротилися у порівнянні з 2012 р. і склали 17024350,2 тис.дол. США. [36]

На відміну від результатів зовнішньої торгівлі в Україні загалом результати зовнішньої торгівлі харчової промисловості і продукції сільського господарства протягом всього досліджуваного періоду мають позитивне сальдо, як має тенденцію до зростання і становила у 2009 р. 9578887,2 тис.дол. США, у 2010-2011 рр. спостерігаємо зменшення сальдо зовнішньої торгівлі продовольчими товарами їх значення склало 4174216,4 тис.дол. США та 6457403,3 тис.дол. США відповідно (див. табл.2.4). [36] У 2013 р. сальдо дорівнювало 8840313,4 тис.дол. США. Різке зростання експорту і імпорту починається із 2008 р., намічені у цьому періоді тенденції спостерігаються протягом наступних років.

Таблиця 2.4. Обсяги зовнішньої торгівлі продукцією харчової промисловості України за період 2009-2013 рр.

	2009	2010	2011	2012	2013
Експорт	14514936,9	9936093,5	12804109,1	17880597,4	17024350,2
Імпорт	4936049,7	5761877,1	6346705,8	7519661,1	8184036,8
Сальдо зовнішньої торгівлі	9578887,2	4174216,4	6457403,3	10360936,3	8840313,4

Проаналізуємо товарну структуру експорту української продовольчої продукції [Дод.Г]. [36] В структурі експорту товарів харчової промисловості найбільшу частку займає експорт продукції рослинного походження. Так, у 2013 р. було експортовано продуктів рослинного походження на суму 9213900 тис.дол. США, продукції тваринного походження на суму - 1084105 тис.дол. США, жирів та олії - 3507132 тис.дол. США та готових харчових продуктів на суму 3557168 тис.дол. США (див. рис.2.3).

Рис. 2.3. Динаміка експорту продукції харчової промисловості України за період 2009-2013 рр., тис.дол. США

Як бачимо з рис. 2.3 експорт готових харчових продуктів та продукції тваринного походження за аналізований період має помірковану тенденцію до зростання. Експорт жирів та олії, а також продукції рослинного походження має мінливу динаміку.

В експорті продукції рослинного походження найбільшу частку замають зернові культури у 2012 р. 76%, а у 2013 р. 71,8% від загального експорту рослинної продукції. Живі дерева та інші рослини складають 0,017-0,024%. Частка овочей у 2013 р. склала 1,27%.[36]

Значна доля експорту продукції рослинного походження обумовлена високим рівнем експортоорієнтованості даної продукції.

Аналогічно аналізу експорту розглянемо основні тенденції імпорту продукції харчової промисловості [Дод.Д]. [36] В 2013 р. найбільше було імпортовано жирів та олії - 403328,4 тис.дол. США. Готові харчові продукти імпортовано на суму 3218804 тис.дол. США. Дещо менше складає імпорт продуктів рослинного та тваринного походження (див. табл. 2.5)

Таблиця 2.5. Обсяги імпорту товарів харчової промисловості в Україні за період 2009-2013 рр., тис.дол. США

	2009	2010	2011	2012	2013
I. Живі тварини; продукти тваринного походження	1267557	1241691	1035371	1718371	1892123
II. Продукти рослинного походження	1259949	1563710	1815942	2429665	2669782
III. 15 Жири та олії тваринного або рослинного походження	374265,8	451549,4	468668,1	406254,6	403328,4
IV. Готові харчові продукти	2034278	2504927	3026726	2965371	3218804

Далі проаналізуємо рівень конкурентоспроможності української продукції харчової промисловості на зовнішньому ринку. Оскільки за попереднім аналізом було встановлено, що Україна найбільше експортує продукції рослинного походження, то відповідно визначимо рівень конкурентоспроможності найбільш пріоритетних та експортоорієнтованих товарів.

На сьогоднішній день Україна володіє достатньо значимими перевагами природного та виробничого характеру, що дає підстави для оптимістичної оцінки результатів входження України в світовий господарський простір. Разом з тим, практика свідчить, що успіху на міжнародних ринках добиваються країни, що постачають продукцію із значною часткою доданої вартості. Торгівля на другому і, зокрема, третьому ярусах світового ринку є не лише вигідною, а й перспективною. Україна, за невеликим винятком, «торгує» переважно на нижчому ярусі, наражаючись на небезпеки коливання попиту і цін, погіршення умов торгівлі. Проте Україна вже нині займає вагоме місце у світі за такими показниками, як площа ріллі - 2,1% від загальносвітового обсягу та виробництво окремих видів продукції, крім того, доля сільського населення України становить 0,8 %. [10, с. 47]

В умовах глобалізації агропродовольчих ринків необхідно визначити перелік стратегічних галузей сільського господарства і провести глибоку діагностику їх стану і відповідних сегментів з метою максимальної адаптації до конкурентних умов зовнішнього середовища і створення глобальних продуктів. ФАО (продовольча і сільськогосподарська організація ООН) щорічно складає рейтинг «Топ-20» найважливіших продовольчих і сільськогосподарських товарів для кожної країни, відносно України до даного рейтингу у першу п'ятірку потрапили молоко, пшениця, соняшник, куряче м'ясо та картопля (див.табл. 2.6).

Таблиця 2.6. Продукція 20 найважливіших продовольчих і сільськогосподарських товарів для України за даними FAO, 2013 р.

Ранг	Товарна продукція	Виробництво
		млн.дол.США	тис.т
1	Молоко коров'яче (цільне свіже)	2872,2	10804
2	Пшениця	2428,1	22323,6
3	Насіння соняшнику	2328,5	8670,5
4	Куряче м'ясо	1282	900,1
5	Картопля	1149,5	2424,8
6	М'ясо великої рогатої худоби	1077,6	398,9
7	Свинина	1073,6	698,4
8	Яйця курячі	868,5	1064,2
9	Помідори	780,4	2111,6
10	Кукурудза	699,4	22837,9
11	Ячмінь	440	9097,7
12	Яблука	390,8	954,1
13	Цукровий буряк	371	18740
14	Ріпак	358,7	1437,5
15	Виноград	298,3	521,9
16	Цибуля	246,6	1174,9
17	Морква і рпа	195,7	864,2
18	Огірки і корнішони	191,8	966
19	Соєві боби	188,6	2264,4
20	Мед натуральний	176,4	70,3

Україна інтегрована у глобальний світовий ринок і вже наразі її пропозиція щодо глобальних продовольчих продуктів складає більше двадцяти товарних позицій, проте переважають товари сировинного походження. За цих умов актуальності набуває проблема формування конкурентних переваг харчових та аграрних підприємств і розвитку конкурентних відносин у контексті євроінтеграційних перспектив і посилення інтеграційних зв'язків України.

Як було визначено в результаті аналізу провідні позиції на світовому ринку серед виробників займає така вітчизняна продовольча продукція, як соняшник, мед натуральний, деякі ягоди, цукровий буряк, жито, ячмінь та ін. В цьому контексті представляє інтерес оцінити конкурентоспроможність зазначеної продукції за допомогою розрахунку індексів відносної конкурентоспроможності. Тож, за допомогою формул 1.1 - 1.7 визначимо наступні показники конкурентоспроможності продовольчих товарів:

- індекс відносної експортної конкурентоспроможності RXA;

- індекс відносної залежності від імпорту RMP;

- індекс відносних торгівельних переваг RTA;

- індекс виявлення порівняльних переваг RSCA;

- індекс інтенсивності зовнішньої торгівлі GL.

Результати розрахунків занесемо в таблицю 2.7.

Таблиця 2.7. Характеристика індексів конкурентоспроможності окремих товарів харчової промисловості на зовнішньому ринку

Товарна група	Рік	Значення індексу	Наявність конкурентної переваги*
		RXA	RMP	RTA	RSCA	GL
Соняшник	2010	10,903	6,276	4,627	0,832	0,501	+
	2011	0,375	4,980	-4,602	-0,454	1,018	-
	2012	0,237	3,865	-3,627	0,616	-	-
	2013	7,421	6,149	1,272	0,762	-	+
Мед натуральний	2010	0,880	0,004	0,876	-0,064	0,005	±
	2011	0,628	0,052	0,577	-0,228	0,078	±
	2012	1,365	0,014	1,351	0,154	0,009	+
	2013	1,468	0,057	1,412	0,190	0,038	+
Молоко	2010	0,092	0,045	0,047	-0,832	0,406	-
	2011	0,276	0,017	0,258	-0,568	0,406	-
	2012	0,305	0,006	0,299	-0,490	0,406	-
	2013	0,342	0,018	0,325	-1,000	0,406	-
Цукровий буряк	2010	-	4,409	-4,409	-0,678	2,000	-
	2011	0,192	-	0,192	-0,982	2,000	-
	2012	0,009	-	0,009	1,000	2,000	-
	2013	-	-	-	-	2,000	-

*1) «+» - стійкі конкурентні переваги, 2) «±» - відносні конкурентні переваги, 3) «-» - відсутні конкурентні переваги

Аналізуючи значення індексів, можна дійти висновку, що незважаючи на провідне місце України на світовому ринку серед виробників окремих видів сільськогосподарської продукції, не всі товарні групи конкурентоспроможні. На це впливає ряд екзогенних та ендогенних факторів. Наприклад, низька конкурентоспроможність вітчизняного цукрового буряка на світовому агропродовольчому ринку пояснюється інтенсивною внутрішньогалузевою торгівлею зазначеною продукцією, адже індекс GL протягом усього досліджуваного періоду був більше одиниці і становив 2,000. Подібна ситуація спостерігається у молочній товарній групі, яка характеризується підвищеною інтенсивністю внутрішньогалузевої торгівлі. Про це також свідчить від'ємне значення симетричного індексу виявлення порівняльних переваг RSCA.

Полярна ситуація спостерігається у інших товарних групах, які навпаки характеризуються значними конкурентними перевагами на світовому агропродовольчому ринку, це в першу чергу стосується соняшнику.

Індекси RXA соняшнику у 2010 р. і 2013 р. був більше одиниці, що свідчить про експортну спеціалізацію країни з даного виду продукції, незважаючи на кризовий і посткризовий періоди, що безпосередньо мало вплив на всі галузі сільського господарства. Нижчим рівнем конкурентоспроможності характеризується продукція бджільництва, що пояснюється зменшенням експортних поставок меду на світовий ринок у 2010-2011 рр., що стало наслідком посухи і неврожайного року. Індекс відносної залежності від імпорту RMP майже всіх товарних груп, за винятком соняшнику, показує відсутність конкурентних невигод і демонструє низьку залежність від світового імпорту продукції, що у свою чергу є теж свідченням порівняльних конкурентних переваг. [38]

Далі проведемо оцінку конкурентоспроможності українського зерна, оскільки саме ця категорія продукції харчової промисловості займає більше 70% загального експорту всіх продовольчих товарів.

З погляду конкуренції на глобальному зерновому ринку, то тут важливе значення має географічний чинник, відповідно до чого, значні обсяги зерна експортуються морським та океанським транспортом або через транскордонне залізничне з'єднання. При цьому основними географічними конкурентами України є Росія та Казахстан, які активно користуються транзитними можливостями України під час експорту зерна в Європу та країни Пн. Африки. Європейський Союз, із яким в України є спільний кордон, є важливим конкурентом, як один із найбільших виробників зернових культур у світі, а також партнером, як один із найбільших споживачів зерна. Тому, в процесі дослідження було розраховано індекси порівняльних переваг, а також проведено їх зіставлення із фізичними та вартісними параметрами експорту зерна. [6, с. 70]

При цьому особливу увагу було приділено ціновому фактору [Дод.Ж]. [16, с. 4] Як бачимо з таблиці в додатку Ж, загальна динаміка експорту основної групи зернових культур є позитивною, проте має низку особливостей. Так, найстабільніший ріст вартісних та фізичних показників експорту спостерігався по ЄС.

Що стосується України та Росії, то для них притаманні істотні зміни в обсягах експорту, що свідчить про неврегульованість питань зовнішньої торгівлі зерновими культурами (нестабільне виробництво, мінлива зовнішньоекономічна політика, логістичні та інституційні проблеми експорту). Казахстан з аналізованої групи країн став єдиним із негативною динамікою експорту зернових. [27, с. 62]

Аналіз порівняльних переваг, водночас засвідчив їх наявність по усіх країнах. Водночас, він показав істотне переважання показників України та Казахстану над показниками Росії та, особливо, Європейського Союзу.

Об'єктивною причиною цього є частка зерна у загальній структурі експорту: для ЄС пріоритетнішим є виробництво і торгівля високотехнологічними товарами, для Росії - енергоносіями; для Казахстану і України - експорт зерна є одним із основних в структурі зовнішньої торгівлі (1,74% та 5,25 відповідно проти 0,4% для ЄС та 0,2% для Росії, за даними 2011 р.). [20, с. 79] Проте, як свідчить аналіз ціни експорту, між останніми є істотна відмінність у характері конкурентних переваг: казахське зерно позиціонується як високоякісне і продається за цінами, що на 10-20% вищі за українські. На загал же, ціни експорту основної групи зернових з України є найнижчими в аналізованому переліку країн, що підтверджує емпіричні спостереження щодо характеру чинників експорту, відповідно до чого експортна пропозиція формується за рахунок низького рівня внутрішнього попиту на фуражне зерно.

У цьому контексті важливе значення має еластичність попиту на експортоване аналізованими країнами зерно. Так, не беручи до уваги його екстремальні значення, слід зауважити, що як для продовольчої продукції, еластичність попиту є зависокою. Однак, зважаючи на ріст цін на зернові за останні 10 років, що становив більше, ніж 250%, така ситуація є наслідком загострення продовольчої кризи. Незважаючи на це, цінова еластичність попиту на основні зернові культури для України із врахуванням вище наведених обмежень, булла найнижчою, тобто ціни досить слабко реагували на зростання попиту на зерно у світі. Найвищий рівень еластичності попиту за досліджуваний період, за невеликим винятком, був притаманний Європейському Союзу. Виходячи із цього, можна зробити висновок про те, що Україна навіть у сегменті дешевого зерна не до кінця реалізує власний експортний потенціал. [11, с. 104]

Оцінюючи динаміку конкурентних переваг та інших параметрів експорту, зауважимо високий рівень нестабільності показників України, Росії та Казахстану порівняно із Європейським Союзом, що свідчить про недостатній рівень розвитку інституцій зовнішньої торгівлі та, відповідно, наявність потенціалу для покращення кількісних та якісних показників в досліджуваній сфері. Поряд із тим зазначимо посилення сировинного характеру українського зернового експорту, тоді, як Казахстан з кожним роком збільшує обсяги експорту продуктів перероблення зерна.

Отже, головною конкурентною перевагою українських експортерів на світовому ринку є ціна. Та для збереження і підвищення цінової конкурентоспроможності українські товаровиробники і уряд повинні підтримувати внутрішні ціни на енергоресурси і сировину на рівні 60-70% світових та на оплату праці - на рівні 25-35% [26, с. 82]. Зіставлення структур експорту групи досліджуваних країн показав найбільш яскраво виражений сировинний характер зернового експорту в Україні. Тому в цій сфері доцільно вжити рішучих дій щодо збільшення виробництва та експортної пропозиції високоякісного зерна та продуктів перероблення. Окрім цього, важливий резерв зростання обсягів експорту зерна з України міститься у досягненні стабільності виробництва та правил функціонування ринку. Це підвищить рівень довіри до України в світі, а також покращить мотивацію міжнародних компаній до участі у функціонуванні продовольчого та аграрного ринків.

2.3 Шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості на міжнародному ринку

Дослідивши особливості конкурентоспроможності української продукції харчової промисловості, можемо узагальнити основні проблеми цієї галузі та перспективи подальшого розвитку, а також підвищення конкурентоспроможності на зовнішньому ринку.

На сьогоднішній день розвиток харчової промисловості залежить від сільськогосподарського виробництва. І від того, наскільки ефективно розвиваються такі важливі галузі, як рослинництво і тваринництво, багато в чому залежать не тільки обсяги, але якість і асортимент вироблюваних харчових продуктів, а також цінова динаміка на продовольчому ринку країни. М'ясна, молочна, цукрова галузі відчувають дефіцит вітчизняної сировини при наявності вільних виробничих потужностей, тут необхідно підвищувати конкурентоспроможність шляхом збільшення сировинної бази на основі вітчизняного виробництва сільгосппродукції і залученням масштабних інвестицій у підвищення технічного рівня підприємств. [30]

Дисбаланс між темпами власного виробництва і динамікою імпорту продовольчих товарів виробництва загострює ступінь загрози для роботи вітчизняних підприємств, обмежуючи їх можливості збуту готової продукції, створюючи тим самим бар'єри на шляху структурної перебудови промисловості. Висока залежність від імпорту устаткування і технологій, занепад галузевої науки створює додаткові ризики для розвитку галузі.

Конкурентоспроможність більшості вітчизняних продовольчих товарів на світових ринках обмежена, але існують галузі, чия продукція може успішно конкурувати з імпортною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, приміром, кондитерська, олійно-жирова, виробництво напоїв. В цих галузях проведено технічне переозброєння, побудовано нові підприємства, що дозволило підвищити якість та розширити асортимент виробленої продукції. Значна частка підприємств кондитерської, олійно-жирової, тютюнової галузей та виробництва напоїв опинилися в руках транснаціональних корпорацій. Підприємства, що перебувають у їх власності, оснащені сучасним устаткуванням, а рівень їх менеджменту відповідає світовим стандартам.

Дотримання умов конкурентної боротьби вимагають впровадження сучасного високопродуктивного устаткування і новітніх технологій, широкого залучення наукового та кадрового потенціалу. Взагалі актуальність проблем наукового забезпечення харчової промисловості є беззаперечною й стратегічно важливою в умовах розв'язання завдань щодо подолання кризових явищ в галузі та досягнення сталого економічного зростання. Виконання цієї місії можливе лише на основі підняття науково-технологічного рівня харчової промисловості до вищих світових стандартів. Реалізація такої стратегії передбачає модернізацію виробничої бази харчових підприємств, оснащення їх сучасною технікою, впровадження новітніх маловідходних, ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій, забезпечення галузі висококваліфікованими професійними кадрами.

З метою оцінки техніко-технологічного стану вітчизняних промислових підприємств та їх здатності впроваджувати інновації в рамках наукового проекту «Політика модернізації та перспективи структурних зрушень у промисловості України» (керівник проекту чл.-кор. НАН України Л. Шинкарук) було проведене відповідне анкетне опитування, в якому приймали участь промислові підприємства різних регіонів, різних розмірів за кожним видом економічної діяльності. [50, с. 21]

Опитані підприємства м'ясної промисловості орієнтовані на внутрішній ринок.

Кожне четверте з опитаних підприємств до інновацій спонукала необхідність відповідати діючим екологічним стандартам. В середньому понад 90% інновацій - це продукція, яка залишилась незміненою або була частково модифікованою і лише одне підприємство з випуску м'ясних продуктів випускало 42% нової для підприємства або суттєво вдосконаленої продукції. Основною причиною відмови від придбання та застосування передових технологій є висока вартість обладнання та висока ставка по кредиту. Підприємства витрачають на нові технології в середньому 25% інвестицій у засоби виробництва, лише одне з опитаних підприємств витрачає на ці цілі понад 75%. Чверть опитаних підприємств має передові технології, освоєння яких незавершене і потребує від 500 тис. до 1 млн. грн., половині з опитаних підприємств потрібно додаткове навчання персоналу і лише третина підприємств використовує енергозберігаючі технології. Ринковий результат впровадження нових технологій - збільшення частки ринку. Переважна більшість опитаних підприємств у своїй стратегії орієнтується на лідерство продукції і лідерство у витратах. [19, с. 101]

Підприємствам галузі бракує технологій з диспетчерського управління та збору даних, планування виробничих витрат, комп'ютерів, що використовуються в цеху та гнучких виробничих систем. Світовим трендом інноваційного розвитку у виробництві м'яса та м'ясопродуктів вважається використання біо- та нанотехнологій, проте жодне з анкетованих підприємств не вказало на них, як на такі, що сприятимуть реалізації стратегії підприємства. Жодне з опитаних підприємств у здійсненні інновацій не співпрацювало з вітчизняними науковими та освітніми закладами.

Половина опитаних підприємств з промислової переробки овочів та фруктів - з переважаючою часткою іноземного капіталу, 25-50% їхньої продукції орієнтовано на експорт. Частка витрат на нові технології в загальній структурі інвестицій у засоби виробництва 25-50%, лише одне з опитаних підприємств має передові технології, освоєння яких незавершене і потребує від 500 тис. до 1 млн. грн. Ринковий результат нових технологій - збільшення частки ринку і вихід на нові ринки. Переважна більшість опитаних підприємств у своїй стратегії орієнтується на лідерство продукції і лідерство у витратах. Підприємства галузі мають потребу в гнучких виробничих системах. Модернізація здійснюється переважно за рахунок імпортного обладнання та технологій іноземними інвесторами. Підприємства з вітчизняним капіталом суттєво відстають від них за техніко-технологічним рівнем. [13, с. 158]

До 25% продукції більшості опитаних підприємств з виробництва олії та жирів орієнтовано на експорт, а одне підприємство експортує понад 75% своєї продукції. [28, с. 116]

Переважна більшість опитаних підприємств випускала нові або суттєво вдосконалені товари. Серед основних причин того, що підприємство відмовлялося від придбання та застосування передових технологій, респонденти називали високу вартість обладнання та високі витрати на впровадження. Ринковий результат використання нових технологій - збільшення частки ринку і збільшення рентабельності.

Довгострокові стратегії підприємств переважно зорієнтовані на лідерство продукції та сегментації ринку. Підприємствам галузі бракує комп'ютерів, що використовуються в цеху та гнучких виробничих систем. Модернізація здійснюється переважно за рахунок імпортного обладнання та технологій, призводить до збільшення обсягів імпортованої з низькими споживчими властивостями (пальмової олії) як з метою здешевлення продукції задля отримання високих прибутків, так і через відсутність стабільних стосунків з постачальниками сировини, які надають перевагу експорту олієнасіння за кордон. Жодне з опитаних підприємств у здійсненні інновації не співпрацювало з вітчизняними науковими та освітніми закладами.

Опитані підприємства молочної промисловості в середньому до 25% своєї продукції експортують. Одне підприємство інноваційну діяльність вважає економічно-невигідним. Вона здійснюється на 100% за кошти підприємства. Переважна більшість опитаних підприємств випускала нові або суттєво вдосконалені товари. В середньому 25%-50% витрат від загальних інвестицій спрямовуються в засоби виробництва. Два з 15 опитаних підприємств витрачали на придбання нових технологій понад 75% загальних інвестицій засобів виробництва. Третина опитаних підприємств має передові технології, освоєння яких не завершено і потребує понад 500 тис. грн. В довгостроковій стратегії підприємства орієнтуються як на позиціювання товару, так і на скорочення витрат. В інноваційній діяльності переважають продуктові інновації, використання нових технологій не забезпечує світових вимог до якості і безпечності продукції, в т.ч. через брак сировини, яка б відповідала цим вимогам та відсутність вітчизняних приладів контролю та вимірювання. Реальним протиріччям інноваційного розвитку галузі і можливостями підприємств модернізуватися є відсутність співпраці з вітчизняними науковими та освітніми закладами. [33, с. 70]

Таким чином, модернізація потенціалу галузі з використанням прогресивних техніко-технологічних досягнень особливо активно відбувається в тих секторах, які впродовж останніх років були об'єктом підвищеної уваги іноземних інвесторів: підприємств по виробництву мінеральних вод і прохолодних напоїв, пива, рафінованої олії і жирів, кондитерських виробів тощо. Інші ж вітчизняні підприємства стикаються на цьому шляху зі значними труднощами. Перспективними з точки зору здатності до модернізації у середньостроковій перспективі є підприємства, що й досі вважаються малопривабливими інвестиційно (з виробництва рибної продукції, маргарину, крохмалю, вин, макаронних виробів, дієтичних і продуктів дитячого харчування) та технічно відсталі виробництва (промислове перероблення овочів і фруктів; виробництво круп; виробництво готових кормів тощо).

Деякі з вищезазначених підгалузей (промислове перероблення овочів і фруктів, виробництво дієтичних продуктів і продуктів дитячого харчування, виробництво алкогольних напоїв, виробництво вин (особливо елітних) мають значний потенціал імпортозаміщення та можливості до зростання внутрішнього виробництва й збільшення сегменту внутрішнього ринку у даному виді продукції. Застосування сучасного обладнання та використання новітніх високоефективних технологій дозволить у середньотерміновому періоді підвищити якісні та економічні показники зазначених харчових виробництв і вивести їх на лідируючі позиції з точки зору конкурентоспроможності продукції.

Вирішенню проблеми модернізації харчових підприємств і забезпечення галузі відповідним технічним обладнанням та продукцією машинобудівної галузі можуть перешкоджати: критична обмеженість обігових коштів у підприємств-виробників техніки; низька платоспроможність товаровиробників агропромислової продукції для її придбання; нерозвиненість інфраструктури ринку (реальний моніторинг, інформаційно-маркетингове, виставково-торговельне та фірмове технічне забезпечення, сервісні формування, неефективність механізму фінансового лізингу з повернення платежів тощо); неврегульованість механізмів кредитування виробництва і закупівлі техніки тощо. [14, с. 84]

Важливим завданням, що поліпшить дієвість механізмів державного регулювання виробництва продовольства, є розробка нормативно-правової бази для підтримки структурно-інноваційних зрушень у процесі модернізаційного оновлення галузі. Існуюча нормативно-правова база державного регулювання щодо забезпечення прямого макроекономічного впливу на інвестиційну та інноваційну активність підприємств харчової промисловості має досить виразні ознаки постійного вдосконалення, але результативність її впливу на розвиток інноваційних процесів у галузі ще недостатня. Механізми вирішення поставлених завдань передбачають, насамперед, необхідність виконання норм існуючого законодавства та вдосконалення й прийняття нових правових документів для регуляції інноваційної та інвестиційної діяльності у галузі.

Для стимулювання експортного потенціалу харчової промисловості необхідно вжити наступні заходи: [35, с. 79]

- розроблення та впровадження системи захисту внутрішнього ринку та стимулювання вітчизняного виробника кінцевої продукції поглибленої переробки;

- розширення експорту продовольчих товарів глибокої переробки;

- створення або розширення діючих імпортозамінних виробництв з метою зменшення обсягів ввезення продовольчої продукції, що може вироблятися в країні;

- створення нових та розширення існуючих потужностей підприємств, що виробляють продукти харчування на експорт;

- переорієнтація іноземних фірм з експорту готової продукції на вітчизняний ринок, на розвиток місцевого виробництва шляхом здійснення спільних проектів.

- проведення маркетингових досліджень за кордоном з метою зацікавлення зарубіжної аудиторії, вивчення норм та практичного застосування іноземного законодавства, норм, правил поведінки на ринку, сертифікатів, стандартів та інших вимог до якості товарів;

Зі сторони підвищення якісних характеристик вітчизняного інноваційного та науково-технологічного потенціалу підприємств харчової промисловості до рівня стандартів розвинених країн, пропонуються наступні заходи: [35, с. 81]

- визначення і реалізація форм та методів взаємодії науки та виробництва;

- стимулювання наукових розробок, що мають на меті створення нових технологій і продуктів для підприємств харчової промисловості;

- ефективна передача досягнень науки, знань і результатів наукових розробок у виробництво;

- розробка оцінки конкурентоспроможності товарів, яка б враховувала товарознавчо-технологічні знання, інформацію про аналоги, принцип введення інновацій;

- фінансування інноваційних проектів на прийнятних для підприємств харчової промисловості умовах;

- залучення іноземних інвестицій для більш ефективного вирішення проблеми налагодження виробництва високотехнологічної наукомісткої продукції;

- розроблення, експертиза і супроводження інноваційних програм і проектів;

- справедливий розподіл результатів інноваційних проектів;

- освіта, підготовка і перепідготовка кадрів;

- участь держави і регіональних органів влади у інноваційній діяльності підприємств харчової промисловості.

Зі сторони покращення умов ціноутворення на продовольчому ринку необхідні: [20, с. 81]

- впровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках;

- заохочення, у тому числі - з використанням змішаного інвестування, розвитку інфраструктурних елементів аграрного ринку;

- посилення антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам, з метою оптимізації їхніх витрат.

- розроблення систем економічного стимулювання вітчизняного виробництва продовольчої сировини та харчових продуктів з використанням прогресивних механізмів кредитування, ціноутворення, тарифного регулювання, удосконалення податкового законодавства.

Для підвищення конкурентоспроможності харчової продукції важливо завершити гармонізацію українського харчового законодавства з відповідними європейськими. В даному випадку пропонуються наступні заходи: [50, с. 23]

- створення умов для впровадження виробництв, сертифікованих відповідно до європейських стандартів;

- розробка сучасної інструментальної й аналітичної бази для контролю безпеки продовольчої сировини та харчових продуктів;

- впровадження систем контролю за якістю і безпекою сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів;

- формування удосконаленої нормативно-методичної бази державного нагляду за якістю і безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, контролю за виробництвом, закупками, поставками, транспортуванням, збереженням і реалізацією продукції, а також для створення умов для виробництва харчових продуктів гарантованої якості.

- створення відповідної законодавчої бази з регулювання і взаємодії різних органів державної влади щодо розробки відповідних стандартів якості та здійснення контролю за їх дотриманням суб'єктами господарювання при виробництві та реалізації продукції харчової і переробної промисловості;

- запровадження механізмів здорової конкуренції та поступової ліквідації тіньового сектору.

Отже, всі запропоновані заходи щодо удосконалення діяльності підприємств харчової промисловості створять умови для виробництва конкурентоспроможної високоякісно продукції, котра буде відповідати міжнародним стандартам якості.

2.4 Охорона праці на підприємстві

В умовах високого технічного оснащення праці, комплексної механізації й автоматизації виробництва та інформатизації всього суспільства, коли продуктивність праці залежить насамперед від умілого використання машин, виникає нагальна потреба якнайдоцільнішого поєднання живої праці і засобів виробництва, впровадження таких форм і методів обслуговування машин, які забезпечують їхнє найефективніше застосування.

На трудову діяльність людини впливають виробниче середовище, організація виробничих процесів і відносини у колективі. Умови праці як сукупність санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, соціальних та естетичних чинників виробничого середовища мають безпосередній вплив на здоров'я і працездатність людини. Тому потрібно досить об'єктивно і точно кількісно оцінити ступінь впливу несприятливих умов праці на організм людини. Однією із таких оцінок є важкість праці, яка визначає ступінь сукупної дії всіх чинників умов праці - санітарно-гігієнічних, соціально-психологічних та інших - на працездатність людини та її здоров'я. Визначення ступеня важкості праці в конкретних умовах виробництва та зниження виробничого травматизму є сьогодні актуальним завданням охорони праці. [2]

Під впливом різних виробничих чинників може сформуватися один із трьох функціональних станів організму: нормальний, межовий (між нормою і патологією) і патологічний. Від того, в якому фізіологічному стані перебуває організм, залежать результати трудової діяльності та здоров'я працівника. Для визначення фізіологічного стану організму використовують три ознаки якісного стану організму: ефект Сєченова, феномен розгальмовування диференціювання подразників та парадоксальні реакції. Ефект Сєченова полягає в тому, що відновлення працездатності втомлених м'язів різко пришвидшується, якщо в період їхнього відпочинку навантажувати інші м'язи. Розгальмовування диференціювання подразників полягає у відновленні умовних рефлексів, які не підкріплюються безумовними подразниками. Суть парадоксальних реакцій полягає в тому, що співвідношення величини умовного подразника і величини умовного рефлексу спотворене, тобто більшій величині умовного подразника відповідає менша величина умовного рефлексу.

Характерні ознаки цих показників покладені в основу визначення категорії важкості праці. Залежно від ступеня впливу умов праці на людину виділяють шість категорій важкості праці. [2]

До першої категорії важкості належать будь-які роботи, які виконують в оптимальних умовах праці, за яких ефект Сєченова завжди позитивний, розгальмовування диференціювання подразників та парадоксальних реакцій немає, відновлення фізіологічних показників організму після закінчення роботи відбувається до однієї години.

Роботи третьої категорії важкості зумовлюють формування початкової стадії межового функціонального стану, для якого ефект Сєченова позитивний, але у деяких працівників виявляється негативний ефект, розгальмовування диференціювання подразників та парадоксальних реакцій немає і відновлення фізіологічних показників організму відбувається до початку наступного робочого дня.

До четвертої категорії важкості належать роботи, під час виконання яких чітко виявляється глибокий межовий функціональний стан (ефект Сєченова негативний у переважній більшості, виявляється розгальмовування диференціювання подразників, парадоксальних реакцій немає), відновлення фізіологічних показників організму відбувається до початку наступного робочого дня.