Управління витратами на комунальному підприємстві "Херсонкомунтранссервіс"

Методи розрахунку цін різні. Затратні методи забезпечують розрахунок продажної ціни на товари, послуги - додаток до витрат виробництва. Дана сукупність методів підрозділяється на:

· метод «витрати плюс»;

· метод мінімальних витрат;

· метод ціноутворення з підвищенням ціни за рахунок добавлень до неї;

· метод цільового ціноутворення.

Найбільш поширеним є метод «витрати плюс». Даний метод - це розрахунок ціни продаж з додаванням до ціни виробництва та до ціни закупівлі, зберігання матеріалів та сировини фіксованої додаткової величини - прибутку. Цей метод ціноутворення активно використовується при формуванні ціни за товари широкого кола галузей. Рівень додаткової до собівартості товару чи послуги суми, що задовольняє потреби продавця, може не задовольняти споживача.

Звичайно під витратами розуміють затрати: постійні та змінні. Витрати також розраховуються на певну одиницю продукції, а потім визначають середні витрати, які складаються із: середніх постійних витрат; середніх змінних витрат. Визначають границі змін на одиницю продукції у відношенні до росту обсягу виробництва та продажу.

Більшість менеджерів встановлюють відносно високу ціну для окупаємості витрат, коли обсяг продаж досить невеликий.

Мінімізація витрат - встановлення ціни на мінімальному рівні, достатньому для покриття витрат на виробництво конкретної продукції, а не за рахунок загальних витрат. Граничні витрати звичайно визначаються на рівні, при якому можливо було би тільки покрити суму мінімальних затрат.

Продаж товарів за вартістю по цьому методу ефективний на стадії коли нема росту продаж, а підприємство має мету - зберегти обсяги збуту на певному рівні. Подібна політика ціноутворення раціональна також при проведенні компанії упровадження нового товару на ринок, коли очікується значне збільшення обсягів продаж.

Але при невмінні використовувати дану методику підприємству загрожують збитки. Ціни визначають постачальники товару. При цьому не завжди ураховуються вимоги ринку та стан конкурентної боротьби. Тому важливо встановити ціну на рівні, що забезпечує певну величину прибутковості.

Розрахунок ціни продажу пов'язаний з множенням ціни виробництва на певний коефіцієнт додаткової вартості по формулі:

Собівартість одиниці продукції = Ціна продажу (1 + коефіцієнт)

Даний коефіцієнт - це загальна сума прибутку від продажу поділена на ціну продажу.

Метод цільового ціноутворення - розрахунок собівартості на одиницю продукції з урахуванням обсягу продаж, який забезпечує отримання прибутку. Якщо собівартість трансформується із-за зменшення чи збільшення навантаження виробничих потужностей та обсягу збуту, використовують показники ступеня навантаження виробничих потужностей з урахуванням впливу кон'юнктури та інших факторів, після цього визначають ціну продажу на одиницю продукції. Але при цьому методі ціна розраховується виходячи із інтересів продавця, а не покупця. Тому має важливе значення визначення ціни з орієнтацією на попит, з урахуванням стану конкуренції на ринку. Якщо диференціація відповідних товарів і послуг приймається покупцем, то є можливість контролювати та регулювати ціну продажу, визначати її на рівні, яким забезпечує належний прибуток.

В умовах ринку розвинутої конкуренції необхідно вивчити концепцію: припустима ціна чи ні.

Визначення ціна на основі аналізу границь є доречним у випадку, коли підприємство націлене на досягнення максимального прибутку. Але при цьому підприємство повинно: бути у стані розрахунків постійних та змінних витрат; мати умови для прогнозування попиту. Зокрема попит на ринку повинен знаходитись тільки під впливом змін лише цін.

Метод визначення ціни продажу на основі аналізу максимального піку збитків та прибутків, який дає змогу визначити певний обсяг виробництва та продажу, відповідний тому висновку, коли загальна сума прибутку і загальна сума витрат однакові між собою. Даний спосіб використовується, коли метою підприємства є виявлення ціни, яка забезпечує можливість отримати максимальний прибуток. При цьому підприємство орієнтується на продаж одного товару по різним цінам, для того, щоб визначити скільки можливо продати.

Коли підприємство займає монопольну позицію на ринку, здатне отримати максимальний прибуток. В таких умовах при визначенні ціни продажу ефективний даний метод, що ураховує конкурентне становище підприємства на послуги і товари, а також конкурентну ситуацію на ринку. В цьому випадку ціну на товари і послуги, що продаються, визначають за аналізом та зрівнянням можливостей товарів даного підприємства у зрівнянні з підприємствами-конкурентами на конкретному ринку. А також через аналіз та зрівняння, що склалися на ринку цін.

Кожний продавець встановлює ціни, виходячи із ціноутворення і рівня цін, що не порушують традиції ринку.

Підприємство, яке займає лідируюче положення на ринку також встановлює ціни, на які опираються інші конкуренти. При цьому ціни кожного підприємства обмежені і не бувають більші, ніж ціни підприємства-лідера.

Незалежно від обсягу ринкової долі, яку займає підприємство на ринку, при незначному збільшенні цін здійснюється скорочення продажу відповідних товарів на протязі довгострокового періоду та навпаки. Для росту цін - покращують якість, властивості та інше.

Характерно також встановлення престижних цін на наступні товари: шуби (норкові), коштовності, червона та чорна ікра і інше. Якщо такого роду товари будуть продаватися за низькими цінами, вони стануть легко доступними та утратять свою прихильність на ринку покупців. Але разом з тим реально очікувати збільшення обсягів продаж за високими цінами. На даному етапі політика підприємств спрямована на задоволення потреб покупців та їх платоспроможності.

Існують наступні види політики на підприємстві: товарна, дистриб'юторська та стимулююча.

Маркетинговий підхід до формування ціни означає, що в якості базису визначення рівня ціни наголос робиться на потреби покупців та їх можливості придбання того чи іншого товару. Важливий крок - аналіз пропозиції та цін конкурентів - на першому місці поведінка конкурентів.

Слід урахувати, що зміни цін конкурентів у більшості прямо визначаються стратегією ціноутворення. Необхідно виявити мету, яку має досягти підприємство:

· максимізація прибутку на довгостроковий період;

· оптимізація прибутку на певний час;

· збільшення виробництва;

· стабілізація ринку;

· забезпечення лідерства;

· заохочення інтересів покупців.

Немалу роль відіграє еластичність попиту, наявність його дає змогу зробити наступні висновки:

· товар для спеціального кола покупців;

· товар займає значну роль в бюджеті споживачів;

· товар має замінники.

Якщо попит нееластичний, то можливі наступні підходи:

· кількість підприємств, які реалізують даний товар невеликі;

· споживачі менш чутливі до змін ціни;

· чим нижча еластичність попиту, тим меншу долю займає в бюджеті споживачів.

Для прийняття рішення в області ціноутворення необхідно мати наступну інформацію про конкурентів:

1) Динаміка обсягу продаж у натуральних та вартісних вимірниках:

· у зрівнянні з попереднім роком;

· у зрівнянні з іншими сегментами ринку.

2) Зміни цін конкурентів за різними групами товарів.

3) Обсяги продаж за зниженими цінами:

· як відсоток від загального продажу;

· як відсоток від продаж за повними цінами.

4) Сегмент споживачів.

5) Динаміка витрат.

6) Зміни позицій споживачів.

Останній крок - прийняття рішень про рівень ціни. Обравши один із методів ціноутворення, необхідно прийняти цінове рішення, визначити мету. Тут ураховуються такі чинники:

· психологічний вплив;

· вплив різних елементів маркетингу;

· аналіз можливостей.

Але після встановлення ціни вона змінюється під впливом різних умов; підприємство повинно коригувати ціну для досягнення належних результатів.

Таким чином, встановлення собівартості та ціни складається із етапів:

· визначення мети маркетингу;

· оцінка попиту;

· розрахунок змін суми витрат, при різних рівнях виробництва;

· вивчення цін конкурентів.

2. Організація управління витратами на комунальному підприємстві «Херсонкомунтранссервіс»

2.1 Розподіл затрат для визначення собівартості транспортних послуг

Організаційна структура підприємства визначає функції окремих підрозділів і відповідальність їх керівників. Тому саме організаційна структура «Херсонкомунтранссервіс» є відправною точкою для побудови системи виробничого обліку, оскільки вона визначає контрольованість витрат та порядок їх групування по центрам відповідальності.

Організаційна структура, у свою чергу, впливає на документопотік всередині підприємства і забезпечує кодування документів, що важливо для обробки інформації.

На підприємстві «Херсонкомунтранссервіс» записи про витрати здійснюються у наступних документах:

· журнал-ордер №15;

· журнал-ордер №12.

У журналі-ордері №15 ведеться облік адміністративних витрат, які включають:

· затрати на оплату праці адміністративного персоналу;

· нарахування на фонд оплати праці;

· мастило на складі;

· матеріали на складі;

· вивіз сміття;

· ксерокопія;

· бланки білетів;

· господарські потреби;

· послуги Державної Автомобільної Інспекції;

· талони технічного обслуговування;

· транспортний податок;

· шиномонтаж;

· амортизація;

· телевізійні послуги;

· нарахування пені на податок;

· ремонт;

· витрати на зв'язок;

· охорона навколишнього середовища;

· судові послуги;

· земельний податок;

· банківські послуги;

· мито.

У журналі-ордері №12 ведуться записи по наступним витратам;

· витрати на заробітну плату (основну);

· нарахування на основний фонд заробітної плати;

· витрати на заробітну плату (загальновиробничу);

· нарахування на загальновиробничий фонд заробітної плати;

· матеріали та сировина на складі;

· МБП на складі;

· розточка та ремонт;

· варка;

· шліфовка;

· виготовлення та встановлення коробки;

· тестування акумуляторів.

Визначення собівартості певного об'єкту витрат - це процес калькулювання, який здійснюється на підприємстві «Херсонкомунтранссервіс».

Під об'єктами витрат розуміють елементи діяльності підприємства, які потребують вимірювання пов'язаних з ними витрат.

Інформація про собівартість об'єктів витрат дає змогу визначити:

· який процес є найекономічнішим;

· який підрозділ використовує ресурси найефективніше;

· який замовник забезпечує найбільший внесок у прибуток компанії.

Собівартість об'єктів витрат визначається за допомогою системи виробничого обліку. У загальному вигляді на підприємстві «Херсонкомунтранссервіс» система виробничого обліку має дві стадії: на першій стадії витрати об'єднуються за однорідними елементами; на другій стадії вони відносяться до певних об'єктів витрат. При цьому прямі витрати можуть бути простежені до відповідних об'єктів витрат на основі первинних документів, а непрямі витрати розподіляють між об'єктами витрат пропорційно до величини певного чинника.

Оскільки для складання фінансової звітності підприємства застосовується система калькулювання повних витрат (метод калькулювання передбачає включення у собівартість усіх змінних і постійних виробничих витрат).

Так у: 2006 р. повні витрати склали 1411000 гривень;

2007 р. - 790900 гривень;

2008 р. - 1908400 гривень;

2009 р. - 1016500 гривень;

2010 р. - 646400 гривень.

Також підприємство використовує калькулювання по замовленнях, оскільки воно виконує різноманітні технічні та транспортні послуги на замовлення.

При цьому методі калькулювання (розподілу витрат) об'єктом обліку є окреме замовлення на транспортні та технічні послуги. На основі замовлення клієнта бухгалтерія підприємства відкриває виробниче замовлення, тобто замовлення на виконання відповідних операцій або їх стадій. Кожному замовленню присвоюється свій код, який вказується у всіх документах, пов'язаних з виконанням робіт та витрачанням ресурсів.

Для узагальнення витрат та калькулювання собівартості використовується відомість (картка) обліку витрат. У цьому обліковому реєстрі накопичуються всі фактичні витрати, пов'язані з виконанням замовлення.

Матеріали, що були витрачені для виконання замовлення, відображаються у відомості на підставі вимог або накладних.

Пряма заробітна плата переноситься у відомість з нарядів чи карток обліку робочого часу.

Накладні витрати розподіляють між замовленнями щомісячно.

Даний метод показаний у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Витрати на замовлення виконання транспортних послуг підприємством «Херсонкомунтранссервіс»

Стаття витрат	Роки
	2006	2007	2008	2009	2010
Матеріали	73,4	9,5	27,1	18,7	32,3
Зарплата	63,6	27,7	36,5	19,6	21,3
Накладні витрати	82,4	25,3	42,3	48,1	39,2
Разом	219,4	62,5	105,9	86,4	92,8

Також існує система калькулювання продукції в межах окремих процесів: виконання робіт; реалізація.

На даному підприємстві більша частина транспортних послуг на одному етапі має особливу специфіку виконання двох цих операцій разом. Наприклад, при реалізації послуг підприємство мало витрати зв'язані з ремонтом та іншими операціями, які взагалі ураховуються у собівартості до реалізації, тому вони відносяться до інших витрат. Тому підприємство має розподіл витрат по таким видам:

· адміністративні витрати;

· заробітна плата;

· ремонт;

· реалізаційні витрати;

· матеріали і сировина.

Дані такого розподілу представлені в таблиці 2.2:

Таблиця 2.2. Розподіл витрат по процесах на КП «Херсонкомунтранссервіс»

Види витрат по процесах	Роки
	2006	2007	2008	2009	2010
Купівля матеріалів	564,5	86,7	180,3	142,4	207,1
Виплата заробітної плати	423,9	198,1	260,7	175,8	192,1
Відрахування на соціальні заходи	146,3	71,3	94,7	65,9	76,5
Ремонт оснащення та машин	1,6	1,1	1,9	1,6	1,2
Варка та шліфовка	0,4	0,2	0,4	0,4	0,2
Нарахування амортизації	232,1	215,5	255,5	442,4	123,9
Інші витрати	42,13	218	1114,9	188,0	45,4
Разом	1411,0	790,9	1908,4	1016,5	646,4

Підприємство не використовує розподіл витрат по процесах з використання середньозваженої собівартості.

При цьому методі не враховують незавершене виробництво на початок місяця, оскільки припускають, що вироби, незавершені обробкою на початок звітного періоду були завершені і включені до складу готової продукції під час звітного періоду.

У нашому прикладі в процесі не існує незавершеного виробництва, і у зв'язку зі специфікою даного підприємства цей метод не ураховується.

Ураховуючи дані таблиці 2.1, 2.3 можливе визначення собівартості одного перевезення.

Для визначення собівартості одного перевезення необхідно мати дані: собівартість всіх транспортних послуг; кількість перевезень за рік, чи - витрати від перевезень; кількість перевезених пасажирів.

Визначення собівартості здійснюється по формулі 2.1.

де В_П - витрати від перевезень;

К_П - кількість пасажирів за рік.

Собівартість (С₀) за 2006 рік:

Собівартість (С₀) за 2007 рік:

Собівартість (С₀) за 2008 рік:

Собівартість (С₀) за 2009 рік:

Собівартість (С₀) за 2010 рік:

Також на підприємстві розраховують собівартість перевезень наступних пасажирів: платних та пільгових. Розрахунок собівартості платних пасажирів розраховується по формулі 2.2:

де В_П - витрати від перевезень;

П_П - кількість платних пасажирів.

Собівартість платних пасажирів (С_П) у 2006 році:

Собівартість платних пасажирів (С_П) у 2007 році:

Собівартість платних пасажирів (С_П) у 2008 році:

Собівартість платних пасажирів (С_П) у 2009 році:

Собівартість платних пасажирів (С_П) у 2010 році:

Собівартість перевезення одного пільговика визначається по формулі 2.3:

де В_П - витрати на перевезення;

К_Л - кількість пільгових пасажирів.

Собівартість пільгових пасажирів (С_Л) у 2006 році:

Собівартість пільгових пасажирів (С_Л) у 2007 році:

Собівартість пільгових пасажирів (С_Л) у 2008 році:

Собівартість пільгових пасажирів (С_Л) у 2009 році:

Собівартість пільгових пасажирів (С_Л) у 2010 році:

Оскільки дохід складають лише перевезення платників, тому перевезення пільговиків є збитковим, для визначення суми доходу, яку підприємство могло б отримати чи витрат на перевезення пільговиків розраховують по формулі 2.4, 2.5 відповідно:

Д_П = К_Л * Т_П,

де К_Л - кількість пільгових пасажирів;

Т_П - тариф проїзду.

Витрати на перевезення пільговиків розраховують по формулі 2.5:

В_П = К_Л * С₀,

де К_Л - кількість пільгових пасажирів;

Т_П - тариф проїзду.

Дохід, який підприємство втратило при перевезенні пільговиків розраховується для кожного року окремо:

Д_П у 2006 році:

Д_П = 179,7 * 0,3 = 53910 гривень

Д_П у 2007 році:

Д_П = 191,3 * 0,3 = 57390 гривень

Д_П у 2008 році:

Д_П = 273,5 * 0,3 = 82050 гривень

Д_П у 2009 році:

Д_П = 309,5 * 0,3 = 92850 гривень

Д_П у 2010 році розраховується окремо за 3 місяці та за 9 місяців.

Для визначення кількості пільговиків за 3 місяці необхідно загальну суму пільговиків (К_Л) помножити на 25%

К_Л = 577,2 * 0,25 = 144,3 тисяч чоловік

За 9 місяців необхідно К_Л помножити на 75%

К_Л = 577,2 * 0,75 = 432900 чоловік

Тоді

Д_П1 = 14413 * 0,3 = 43290 гривень

Д_П2 = 432,9 * 0,4 = 173160 гривень.

Загальна сума доходу знаходиться як сума двох попередніх показників

Д_П = 43290 + 173160 = 216450 гривень.

Витрати на перевезення пільгового пасажиру у 2006 році:

В_П = 179,7 * 1,06 = 190482 гривень

Витрати на перевезення пільгового пасажиру у 2007 році:

В_П = 191,3 * 1,3 = 248690 гривень

Витрати на перевезення пільгового пасажиру у 2008 році:

В_П = 273,5 * 1,44 = 393840 гривень

Витрати на перевезення пільгового пасажиру у 2009 році:

В_П = 309,5 * 0,96 = 297120 гривень

Витрати на перевезення пільгового пасажиру у 2010 році:

В_П = 577,2 * 0,69 = 398268 гривень.

Всі показники, які визначені раніше представлені у таблиці 2.3:

Таблиця 2.3. Показники собівартості транспортних послуг на КП «Херсонкомунтранссервіс»

Показники	Одиниця виміру	Роки
		2006	2007	2008	2009	2010
Собівартість одного перевезення одного чоловіка	гривні	1,06	1,3	1,44	0,96	0,69
Собівартість перевезення одного платного пасажиру	гривні	1,43	1,86	2,48	1,62	1,61
Собівартість перевезення одного пільгового пасажиру	гривні	4,09	4,34	3,44	2,32	1,22
Витрати на перевезення пільгової групи пасажирів	гривні	19482	248690	393840	297120	398268
Втрачений дохід	гривні	53910	57390	82050	92850	216450

Калькулювання по процесах з використанням методу ФАЙФО пов'язане насамперед із завершенням виробництва продукції та виконання послуг, що на початок місяця залишились нездійсненими. У свою чергу, незавершене виробництво на початок місяця враховується при визначенні продукції було оброблено в попередньому місяці.

Виходячи з цього даний метод також не використовується на підприємстві у зв'язку з тим, що підприємство не має незавершеного виробництва та має специфічну організацію роботи не таку, як на виробничих підприємствах.

Головною проблемою віднесення витрат до відповідних видів транспортних послуг є накладні витрати. Ці витрати не можуть бути прямо включені у собівартість продукції або замовлення.

Тому на даному підприємстві вони звичайно розподіляються між транспортними послугами пропорційно до певної бази. Такою базою є:

· машино-години;

· машино-дні;

· години праці робітників;

· кількість перевезень;

· матеріальні витрати.

На підставі обраної бази розраховується ставка розподілу накладних витрат (відношення суми накладних витрат до загальної величини бази їх розділу). Для розподілу накладних витрат, звичайно, для кожної статті або групи статей, визначається відповідна база розподілу. В таблиці 2.4 представлені витрати, пов'язані з працею.

Таблиця 2.4. Витрати з оплати праці та база розподілу

Показник	Одиниця виміру	Роки
		2006	2007	2008	2009	2010
Кількість працюючих Середньосписочна чисельність	чоловік	249	138	179	98	82
Машино-години	тисяч	136,5	35,4	15,4	16,6	20,7
Заборгованість з оплати праці	тисяч гривень	307,4	299,2	362,4	394,5	399,2
Нарахований фонд оплати за рік	тисяч гривень	527,0	334,1	296,3	173,2	191,6
Середньомісячний фонд оплати праці	тисяч гривень	43,9	25,6	24,7	14,4	15,9
Середньомісячна заробітна плата одного працівника	гривень	176,4	117,0	138,0	147,3	195,0

Розподіл накладних витрат обслуговуючих підрозділів ускладнюється, тому що вони надають послуги і один одному.

В цьому році можуть бути застосовані різні методи розподілу витрат:

· метод прямого розподілу;

· метод послідовного розподілу;

· метод взаємних послуг;

· метод одночасного розподілу.

Внаслідок використання заздалегідь розрахованих ставок розподілу виникають недорозподілені або зайворозподілені накладні витрати.

Недорозподілені накладні витрати - це сума, на яку фактичні накладні витрати перевищують величину розподілених накладних витрат. Недорозподілені накладні витрати становлять дебетовий залишок на рахунку «Виробничі накладні витрати».

Зайворозподілені накладні витрати - це сума, на яку розподілені накладні витрати перевищують їхню фактичну величину. Вони складають кредитовий залишок на рахунку «Виробничі накладні витрати». Дані про ці накладні витрати представлені в таблиці 2.5:

Таблиця 2.5. Недорозподілені та зайво розподілені накладні витрати КП «Херсонкомунтранссервіс» за п'ять років, у тисячах гривень

Види витрат по процесах	Роки
	2006	2007	2008	2009	2010
Недорозподілені накладні витрати	28,1	37,8	33,2	28,4	25,3
Недорозподілені накладні витрати	15,7	18,4	19,2	14,6	16,2

На підприємстві для більш детального розгляду витрат розраховують показники:

· коефіцієнт платного навантаження;

· коефіцієнт пільгового навантаження;

· загальне навантаження;

· витрати на один кілометр перевози.

Коефіцієнт платного навантаження показує скільки платників приходиться на один кілометр перевезення. Він розраховується по формулі 2.6:

де К_П - кількість платних пасажирів;

П - пробіг.

К_П.Н. у 2008 році:

К_П.Н. у 2009 році:

К_П.Н. у 2010 році:

Коефіцієнт пільгового навантаження дає змогу визначити скільки пільговиків міститься на одному кілометрі пробігу, шляхом поділення кількості пільгових пасажирів на пробіг. Розрахунок здійснюється по формулі 2.7:



де К_Л - кількість пільгових пасажирів;

П - пробіг.

К_Л.Н. у 2008 році:

К_Л.Н. у 2009 році:

К_Л.Н. у 2010 році:

Загальне навантаження розраховується по формулі 2.8:

де К_З - загальна кількість пасажирів;

П - пробіг.

З_Н у 2008 році:

З_Н у 2009 році:



З_Н у 2010 році:

Витрати на один кілометр мають також велике значення для аналізу витрат, тому на даному підприємстві також розраховується по формулі 2.9:

де В_П - витрати на перевезення;

П - пробіг.

В_О.К у 2008 році:

В_О.К у 2009 році:

В_О.К у 2010 році:

Всі показники представлені в таблиці 2.6:

Таблиця 2.6. Витрати з оплати праці та база розподілу

Показник	Одиниця виміру	Роки
		2008	2009	2010
Коефіцієнт платного навантаження	чоловік на кілометр	34	2	3
Коефіцієнт пільгового навантаження	чоловік на кілометр	24	2	4
Загальне навантаження	чоловік на кілометр	58	4	6
Витрати на один кілометр перевезення	гривень	83,9	3,9	4,4

В умовах використання системи розподілу змінних витрат не тільки операційні витрати, а й постійні витрати розглядаються як витрати періоду і списуються за рахунок прибутку. В результаті у собівартість незавершеного виробництва і готової продукції включаються тільки змінні виробничі витрати.

Система калькулювання змінних витрат дозволяє визначити маржинальний дохід, який широко застосовується для аналізу прибутковості та прийняття управлінських рішень.

Маржинальний дохід знаходиться як різниця між доходом реалізації продукції (послуг) та змінними витратами підприємства. Розрахунок здійснюється по формулі 2.10 у таблиці 2.9

М_Д = О_П - З_В

де О_П - обіг продаж;

З_В - змінні витрати.

Маржинальний дохід відображає внесок сегменту у покриття постійних витрат та формування прибутку. З урахуванням цього можна виразити цей показник так

Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток

На відміну від традиційного звіту про прибуток, звіт, побудований на основі калькулювання змінних витрат, відображає маржинальний дохід, або декілька показників маржинального доходу: виробничий та загальний.

Для визначення впливу системи розподілу витрат на фінансовий результат діяльності підприємства і структуру його звітності дані наведені в таблиці 2.7:

Таблиця 2.7. Вплив розподілу витрат на результат діяльності за п'ять років

Показник	Роки
	2006	2007	2008	2009	2010
Перевезено пасажирів	694,7	637,5	651,6	751,7	1013,2
Ціна перевози одного пасажиру	1,06	1,3	1,44	0,96	0,69
Змінні витрати на одиницю, гривень · виробничі	0,47	0,54	0,61	0,37	0,34
· на управління та збут	0,08	0,07	0,04	0,03	0,06
Постійні витрати · виробничі	352,1	441,6	510,8	420,6	289,1

На основі даних таблиці 2.7 можливо скласти звіт про прибуток підприємства, про калькулювавши змінні витрати та повні витрати.

Таблиця 2.8. Звіт про прибуток за системою розподілу змінних витрат за п'ять років

Показник	Роки
	2006	2007	2008	2009	2010
Доход (виручка) від реалізації	858,2	352,7	427,5	348,8	527,8
Собівартість реалізованої продукції	1411,0	790,9	940,1	768,5	527,6
Виробничий маржинальний дохід	-552,8	-438,2	-512,6	-419,7	0,2
Змінні операційні витрати, які не входять у собівартість	11,9	6,6	15,9	18,2	23,7
Загальний маржинальний дохід	-564,7	-444,8	-528,5	437,9	23,9
Постійні витрати, які не входять у собівартість	14,1	13,1	72,1	150,6	118,8
Операційний прибуток	578,8	457,9	600,6	588,5	142,7

Таблиця 2.9. Звіт про прибуток за системою розподілу повних витрат за п'ять років на КП «Херсонкомунтранссервіс»

Показник	Роки
	2006	2007	2008	2009	2010
Доход (виручка) від реалізації	858,2	352,7	427,5	348,8	527,8
Собівартість реалізованої продукції	1411,0	790,9	940,1	768,5	527,6
Валовий прибуток	-552,8	-438,2	-512,6	-419,7	0,2
Операційні витрати	26	19,7	88	168,8	142,5
Операційний прибуток	578,8	457,9	600,6	588,5	142,7

Перевагою системи калькулювання змінних витрат є:

· звіти, складені на основі калькулювання змінних витрат, більшою мірою відповідають інтересам керівників підприємства, оскільки дозволяють приймати поточні рішення і здійснювати оцінку окремих сегментів діяльності;

· спрощується калькулювання собівартості продукції, а оцінки запасів здійснюються відповідно до поточних витрат, що необхідні для виготовлення певних виробів;

· величина операційного прибутку перебуває у прямій залежності від обсягу реалізації.

Вадами системи калькулювання змінних витрат вважають:

· звітність підприємства, складена на основі калькулювання змінних витрат не відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової звітності та вимогам податкової системи;

· для розподілу витрат на змінні та постійні потрібні додаткові розрахунки, які не завжди забезпечують точний результат;

· для прийняття стратегічних рішень необхідні інформація про повні витрати підприємства, що потребує додаткових витрат на розподіл постійних накладних витрат позасистемним шляхом.

Традиційна система розподілу витрат передбачає визначення маржинального підходу при врахуванні як постійних, так і змінних витрат. Розрахунок прибутку на основі калькулювання усіх витрат здійснюється у таблиці 2.10:

Таблиця 2.10. Визначення прибутку на основі калькулювання усіх витрат на КП «Херсонкомунтранссервіс»

Показник	Роки
	2006	2007	2008	2009	2010
Дохід від реалізації	858,2	352,7	411,6	330,6	504,1
Матеріальні витрати	564,5	86,7	180,3	142,4	207,1
Зарплата	423,9	198,1	175,8	175,8	192,1
Відрахування на соціальні заходи	146,3	71,3	65,9	65,9	76,5
Амортизація	232,1	215,5	442,4	442,4	123,9
Інші витрати	44,2	219,3	190,0	190,0	46,8
Маржинальний доход	-552,8	-438,2	-1496,8	-685,9	-142,3
Адміністративні витрати	14,1	13,1	72,1	150,6	118,8
Прибуток	566,9	451,3	1568,9	836,5	261,1

2.2 Управління операційним прибутком та витратами

витрата управління собівартість послуга

Розділ всіх витрат підприємства на постійні та змінні та їх види дає змогу використовувати механізм управління операційним прибутком, відомий як «операційний важіль». Дія такого механізму основана на наявності у складі операційних витрат будь-якої величини постійних їх видів, приводить до того, що при зміні обсягу реалізації продукції, сума операційного прибутку завжди змінюється більш високими темпами. Іншими словами, потрібні операційні витрати наявністю визивають більш високі зміни операційного прибутку підприємства при зміні обсягу реалізації продукції незалежно від розміру підприємства, особливостей його операційної діяльності та інших чинників.

Однак ступень чутливості прибутку до зміни обсягу реалізації продукції неоднакова на підприємствах, які мають різне співвідношення постійних та змінних витрат. Чим більша питома вага постійних витрат в загальній сумі операційних витрат підприємства, тим в більшій мірі змінюється сума операційного прибутку у відношенні до темпів зміни обсягу реалізації продукції.

Відношення постійних та змінних операційних витрат підприємства, яке дає змогу «включати» механізм операційного важеля з різною інтенсивністю впливу на операційний прибуток підприємства, характеризується «коефіцієнтом операційного важеля», який розраховується по формулі 2.11

де К_ОВ - коефіцієнт операційного важеля;

И_П - сума постійних операційних витрат;

И_З - загальна сума операційних витрат.

Чим більший цей коефіцієнт на підприємстві, тим у більшій мірі воно може збільшувати темпи приросту обсягу реалізації продукції. Підприємство, яке має більший коефіцієнт операційного важеля при інших однакових умовах завжди буде в більшому ступені збільшувати суму свого операційного прибутку у порівнянні з підприємством, яке має менше значення даного коефіцієнту.

Таблиця 2.11. Ефект операційного важеля на КП «Херсонкомунтранссервіс» за п'ять років

Показник	Озна-чення	Оди-ниця виміру	Роки
			2007	2008	2009	2009
Постійні витрати	ПВ	тисяч гривень	441,6	510,8	420,8	289,1
Прибуток	П	тисяч гривень	-431,9	-1461,5	907,1	-142,3
Маржинальний прибуток	МП	тисяч гривень	9,7	-950,7	1327,7	146,8
Приріст маржинального прибутку	МП	%	4149	201	272	-704
Темп приросту обсягу реалізації продукції	ОР	%	43,3	117,5	77,49	133,9
Темп приросту валового операційного прибутку	ВОП	%	82,15	118,45	79,31	-1663,4
Ефект операційного важеля1	ЕОВ1	-	95,8	1,7	3,5	-5,25
Ефект операційного важеля2	ЕОВ2	-	50,5	1,69	3,4	0,42

У зв'язку з тим, що підприємство не мало прибутку ні у 2006, ні у 2007 роках маржинальний прибуток у 2007 році зі знаком «+» за рахунок перевищення суми постійних витрат над прибутком, чого не скажеш про 2006 рік, тому що збиток був більший на 383100 гривень, чим постійні витрати. Тому приріст має такий високий процент, що сказується на показниках ефекту операційного важеля, який має бути менший, ніж є.

У 2008 році ефект операційного важеля більш відповідає вимогам, але також за рахунок постійних витрат здійснюється зменшення збитку підприємства.

У порівнянні з 2007 та 2008 роками у 2009 році спостерігається прибуток, який дає збільшення, а не зменшення, як було раніше.

2010 рік містить також збиток, що в свою чергу приріст маржинального прибутку робить негативним, який складає 704%. У зв'язку з тим, що у 2009 році підприємство мало прибуток, а в цьому році збиток. Темп приросту валового операційного прибутку воно має таке значення, як 1663,4%.

У цілях обмеження впливу податкових платежів, які містяться в ціні продукції та оплачених за рахунок валового доходу, розрахунок ефекту операційного важеля може бути визначений по наступній формулі:



де Е_ОВ - ефект операційного важеля;

ВОП - темп приросту валового операційного прибутку;

ЧОД - темп приросту чистого операційного прибутку.

Але підприємство в 2007, 2008, 2010 роках має збиток, а в 2009 році прибуток не від операційної діяльності, тому Е_ОВ не зміниться, а буде такий, який розраховано раніше.

Операційний важіль має свої особливості на даному підприємстві:

· позитивний вплив операційного важеля починає проявлятися лише після того, як підприємство переступає точку беззбитковості своєї операційної діяльності. Для того, щоб позитивний ефект операційного важеля почав проявлятися, підприємство на початку повинно отримати достатній розмір маржинального прибутку для покриття своїх постійних операційних витрат. Це зв'язано з тим, що підприємство зобов'язано покривати свої постійні операційні витрати незалежно від обсягу реалізації продукції, тому чим вище сума постійних витрат та коефіцієнт операційного важеля, тим пізніше при інших однакових умовах воно досягне точку беззбитковості своєї діяльності. У зв'язку з цим, доки підприємство не забезпечило беззбитковість своєї операційної діяльності, високий коефіцієнт операційного важеля буде додатковою перешкодою на шляху до досягнення точки беззбитковості;

· після перевищення точки беззбитковості, чим більший коефіцієнт операційного важеля, тим більшу силу впливу на приріст прибутку буде мати підприємство, збільшуючи обсяги реалізації продукції;

· найбільш позитивний вплив операційного важеля досягається у межах, максимально приближених до точки беззбитковості. В міру подальшого збільшення обсягу реалізації продукції і віддалення від точки беззбитковості ефект операційного важеля починає знижуватися. Іншими словами, кожен наступний процент приросту обсягу реалізації продукції буде приводити до меншого темпу приросту обсягу реалізації продукції;

· механізм операційного важеля має і зворотну спрямованість - при будь-якому зниженні обсягу реалізації продукції у більшому ступені буде зменшуватися розмір валового операційного прибутку. При цьому таке знаження залежить від значення коефіцієнту операційного важеля: чим вище це значення, тим більш високими темпами буде зменшуватися сума валового операційного прибутку у відношенні до темпів зниження обсягу реалізації продукції. Аналогічно, з приближенням то точки беззбитковості у зворотному напрямку, негативний ефект темпів зниження прибутку у відношенні до темпу зниження обсягу реалізації продукції буде збільшуватися. Пропорційність зниження чи збільшення ефекту операційного важеля при незмінному значенні цього коефіцієнту дає змогу зробити висновки про те, що коефіцієнт операційного важеля є інструментом, який зрівнює відношення рівня прибутковості і рівня ризику у процесу здійснення операційної діяльності.

Ефект операційного важеля постійний тільки у короткостроковому періоді. Це визначається тим, що операційні витрати, які відносяться до складу постійних, залишаються незмінними лише на протязі короткого відрізку часу. Як тільки у процесі збільшення обсягу реалізації продукції виникає різка зміна постійних операційних витрат, підприємству необхідно перевищувати нову точу беззбитковості.

Точка беззбитковості - це обсяг реалізації, при якому доходи підприємства дорівнюють його витратам, а прибуток відповідно дорівнює нулю. Точка беззбитковості може бути виражена в натуральних - кількість продукції, у грошових одиницях або у відсотках до нормальної потужності. Розраховується двома методами: за допомогою рівняння та з використанням спеціальних формул. Точка беззбитковості у грошових одиницях може бути виведена з рівняння:

Доход від реалізації = Змінні витрати + Постійні витрати + Прибуток

Оскільки прибуток у точці беззбитковості дорівнює нулю, то точка беззбитковості знаходиться по формулі 2.17:

Точка беззбитковості = Змінні витрати + Постійні витрати (2.17)

Розрахунок здійснюється у таблиці 2.12

Таблиця 2.12. Визначення точки беззбитковості за п'ять років на КП «Херсонкомунтранссервіс» у грошових одиницях

Показник	Одиниця виміру	Роки
		2006	2007	2008	2009	2010
Змінні витрати	тисяч гривень	352,1	441,6	510,8	420,6	289,1
Постійні витрати	тисяч гривень	1069,8	360,6	1397,6	595,9	357,3
Точка беззбитковості	тисяч гривень	1421,9	802,2	1908,4	1016,5	646,4

Таблиця 2.13. Визначення точки беззбитковості за чотири роки на КП «Херсонкомунтранссервіс» у натуральних одиницях

Показник	Одиниця виміру	Роки
		2007	2008	2009	2010
Точка беззбитковості у грошових одиницях	тисяч гривень	1421,9	802,2	1908,4	1016,5
Ціна за перевезення одного пасажиру	тисяч гривень	0,3	0,3	0,3	0,3
Точка беззбитковості у натуральних одиницях	тисяч гривень	4740	2674	6361	3388

У зв'язку з тим, що у 2010 році ціна за перевозу одного пасажиру була неоднакова: перших три місяці - 30 копійок; дев'ять місяців - 40 копійок. Для визначення точки беззбитковості необхідно:

По-перше, знайти співвідношення місяців за ціновим фактором:

- 3 місяця - 0,25 (3 місяця / 12 місяців);

- 9 місяців - 0,75 (9 місяців / 12 місяців).

По-друге, помножити точку беззбитковості у грошових одиницях на попередній показник:

1016,5 * 0,25 = 254 тисяч гривень

1016,5 * 0,75 - 762 тисяч гривень

По-третє, даний результат поділити на ціну і скласти:

254 / 0,3 = 847 чоловіка

762 / 0,4 = 1905 чоловіка

847 + 1905 = 2752 чоловіка.

У даному випадку показники залишаються однаковими, тому що формули зводяться до одного і того ж рівняння. Розрахунок точки беззбитковості дає змогу підприємству вирішити такі питання:

· визначити, якого обсягу продаж необхідно досягти, для того, щоб окупити вкладені кошти. Тому що майбутній обсяг продаж та ціна товару у значній мірі залежить від ринку, його ємності, покупної спроможності споживачів, еластичності попиту; підприємство має бути впевненим у тому, що його витрати окупляться та принесуть прибуток в майбутньому. Якщо обсяг попиту дає змогу окупити усі витрати та отримати прибуток, не може бути досягнутий, то краще про це знати раніше. У зв'язку з тим, що КП «Херсонкомунтранссервіс» - це специфічне підприємство, яке незалежно від його діяльності повинно обслуговувати населення;

· виторг залежить від двох компонентів - ціни товару (транспортних послуг) та кількості, - можливий розрахунок необхідної зміни кожного із них у тому випадку, якщо інший компонент зміниться;

· якщо підприємство отримує виторг більший за той, який відповідає точці беззбитковості, воно працює з прибутком. Цей прибуток тим більший, чим більша різниця між фактичним виторгом і виторгом, який відповідає точці беззбитковості. У порівнянні цих двох значень виторгу, оцінюється, наскільки підприємство допускає зниження виторгу.

Виторг, що відповідає точці беззбитковості називається пороговим обсягом виробництва (продажу). Найбільше значення має показник порогового виторгу, так як пороговий обсяг продажу може бути різним залежно від ціни транспортних послуг, що реалізуються.

Ефективне управління поточними витратами неможливе без визначення сили впливу виробничого важеля та порогу рентабельності.

Таблиця 2.14. Визначення впливу важеля за п'ять років на КП «Херсонкомунтранссервіс»

Показник	Озна-чення	Оди-ниця виміру	Роки
			2006	2007	2008	2009	2009
Виторг від реалізації	ВР	тисяч гривень	858,2	352,7	427,5	348,8	527,8
Змінні витрати	ЗВ	тисяч гривень	1069,8	360,6	1397,6	595,9	357,3
Прибуток від реалізації	П	тисяч гривень	-735,2	-431,9	-1461,5	-631,2	-142,3
Сила впливу виробничого важеля	СВ	-	0,29	0,02	0,66	0,34	1,2

Сила впливу виробничого важеля у 2006 році 0,29 свідчить про те, що для визначення, на скільки процентів збільшиться прибуток у залежності від зміни виторгу (від реалізації транспортних послуг), необхідно процент росту виторгу від реалізації помножити на 0,29.

Показник у 2007 році має незначне числове значення, яке характеризує те, що у випадку збільшення виторгу, прибуток збільшиться лише на невелику суму.

У порівнянні з 2006 та 2007 роками найбільший показник спостерігається у 2008 році, він свідчить про те, що прибуток збільшиться на значну суму, ніж у попередніх роках.

У 2009 році за рахунок того, що змінні витрати покривають виторг від реалізації, показник має позитивне значення і він приближений до сили впливу операційного важеля у 2006 році.

У 2010 році виторг від реалізації покриває змінні витрати, що веде до негативного значення показника, який свідчить про критичний стан даного підприємства, чим більша питома вага постійних витрат в загальній величині витрат, тим сильніше сила впливу виробничого важеля і навпаки.

Збільшення питомої ваги постійних витрат ще більше збільшить силу впливу виробничого важеля.

З цього можна зробити висновки:

· сила впливу операційного важеля залежить від структури активів підприємства, питомої ваги позаоборотних активів. Чим більша вартість основних фондів, тим більша питома вага постійних витрат;

· висока питома вага постійних витрат звужує межі управління поточними витратами;

· чим більша сила впливу виробничого важеля, тим більший ризик.

Поріг рентабельності характеризує досягнення такого обсягу виробництва, при якому досягається окупність постійних та змінних витрат. Нижче цього обсягу реалізація транспортних послуг становиться невигідною.

Якщо виторг від реалізації прийняти за одиницю, то у відносному значенні змінні витрати будуть визначатися як відношення змінних витрат до виторгу.

Таблиця 2.15. Розрахунок порогу рентабельності за п'ять років на КП «Херсонкомунтранссервіс»

Показник	Означення	Одиниця виміру	Роки
			2006	2007	2008	2009	2009
Виторг від реалізації	ВР	тисяч гривень	858,2	352,7	427,5	348,8	527,8
Змінні витрати у грошовому значенні	ЗВ	тисяч гривень	1069,8	360,6	1397,6	595,9	357,3
Змінні витрати у відносному значенні	ЗВ	-	1,25	1,02	3,27	1,7	0,68
Постійні витрати	ПВ	тисяч гривень	352,1	441,6	510,8	420,6	289,1
Поріг рентабельності	ПР	тисяч гривень	1408,4	22080	2250	600,8	903,4

Найбільший поріг рентабельності у 2007 році, який більший на 20671,6; 19830; 21479,2; 21176,6 ніж у 2006, 2008, 2009, 2010 роках відповідно. Така велика сума зумовлена тим, що змінні витрати у відносному значенні нижчі, чим останні.

Більш відносна ситуація спостерігається у 2009 році, графічно точка беззбитковості у 2009 та 2010 роках представлена на рисунках 2.1 та 2.2 відповідно.

2.3 Державне регулювання цін

Відповідно до статті 16 Закону України «Про автомобільний транспорт» Кабінет Міністрів України постановляє:

- в першу чергу затвердити Порядок здійснення державного контрою на автомобільному транспорті загального користування, який визначає процедуру здійснення державного контролю.

До органів державного контрою відносять наступні:

· Мінтранс;

· Укравтотранс;

· Автотранспортні управління (у даному випадку - управління Херсонської області).

Державний контроль «Херсонкомунтранссервіс» здійснюється шляхом проведення планових і позапланових перевірок. Планові перевірки проводяться не частіше ніж один раз на рік.

Позапланові перевірки проводяться лише на підставі заяви (повідомлення) у письмовій формі про порушення суб'єктом підприємницької діяльності вимог законодавства про автомобільний транспорт з метою перевірки виконання припису щодо усунення такого порушення.

Для проведення планової або позапланової перевірки керівником органу державного контролю видається розпорядження із зазначенням дати її проведення і прізвищ посадових осіб, які будуть її проводити та оформляється завдання на перевірку. Завдання реєструються в окремому журналі обліку, сторінки якого повинні бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені печаткою.

Орган державного контролю не пізніше ніж за 10 днів до початку проведення перевірки письмово повідомляє про це КП «Херсонкомунтранссервіс».

Перевірка може бути комплексною (перевіряються усі вимоги нормативно-правових актів з питань автомобільного транспорту) чи вибірковою (вимоги конкретних нормативно-правових актів з питань транспорту).

Основним завданням державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є формування ринку його послуг шляхом реалізації єдиної політики:

· економічної;

· інвестиційної;

· науково-технічної;

· соціальної.

Основними функціями державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є:

· формування ринку послуг;

· контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт;

· нормативно-правове регулювання з питань автомобільного транспорту;

· ліцензування діяльності перевізників;

· стандартизація і сертифікація;

· організація та контроль автомобільних перевезень;

· тарифна, інноваційна та інвестиційна політика;

· державне замовлення на соціально значущі послуги автомобільного транспорту загального користування;

· захист прав споживачів послуг послуги автомобільного транспорту.

Головним органом державного регулювання є Верховна Рада України, який визначає основні напрями державної політики у сфері автомобільного транспорту, законодавчі основи її реалізації.

Загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень.

Центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту забезпечує проведення державної політики на автомобільному транспорті через свої територіальні органи, службу міжнародних автомобільних перевезень та урядовий орган державного управління на автомобільному транспорті.

Функція територіального органу центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту в місті Києві здійснює відповідний структурний підрозділ Київської міської державної адміністрації.

Нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, видані в межах його компетенції, обов'язкові для виконання на території України.

Урядовий орган державного управління на автомобільному транспорті організовує контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт та підготовку пропозицій щодо його вдосконалення, у встановленому порядку бере участь у здійсненні стандартизації та сертифікації, ліцензування перевезень, формує пропозиції щодо тарифної політики, відповідно до законодавства забезпечує захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту загального користування.

Місцеві державні адміністрації організовують та контролюють автомобільні перевезення відповідно до законодавства.

Державна система стандартизації на автомобільному транспорті спрямована на:

· реалізацію єдиної технічної політики;

· захист інтересів споживачів і держави у питаннях безпеки перевезень для життя, здоров'я людей та майна осіб, охорони довкілля;

· взаємозамінність та сумісність товарів, робіт, послуг, їх уніфікацію;

· підвищення якості товарів, робіт, послуг відповідно до розвитку науки і техніки, потреб населення і народного господарства;

· економію всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників діяльності;

· забезпечення безпеки об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

· створення нормативної бази функціонування систем стандартизації і сертифікації послуг;

· забезпечення мобілізаційної готовності держави.

Сертифікація товарів, робіт, послуг на автомобільному транспорті загального користування здійснюється з метою:

· запобігання реалізації послуг, небезпечних для життя, здоров'я людей, майна осіб і довкілля;

· сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт, послуг;

· створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності. Які належать до автомобільного транспорту загального користування у міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві.

Порядок проведення сертифікації товарів, робіт, послуг на автомобільному транспорті визначає Кабінет Міністрів України.

Ліцензування на автомобільному транспорті загального користування спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.

Основними завданнями ліцензування на автомобільному транспорті загального користування є:

· сприяння становленню сучасного ринку послуг, його захисту від недобросовісних суб'єктів підприємницької діяльності та стимулювання впровадження нових видів послуг;

· створення конкурентного середовища;

· захист прав споживачів та ринку послуг від небезпечних перевезень;

· забезпечення надання послуг за встановленими рівнями якості;

· забезпечення використання сертифікованих і дозволених для використання транспортних засобів;

· забезпечення доступності послуг.

Відшкодування витрат, пов'язаних з видачею ліцензії на перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування та з контролем виконання ліцензіатами ліцензійних умов, здійснюється відповідно до Закону «Про державний бюджет України» за рахунок плати за ліцензії.

Тарифна політика на автомобільному транспорті загального користування повинна задовольняти підприємницький інтерес, розвиток автомобільного транспорту, стимулювати впровадження новітніх технологій перевезень, застосування сучасних зразків автомобільних транспортних засобів, а також сприяти вирішенню таких завдань:

· підвищення можливостей суб'єктів підприємницької діяльності, які належать до автомобільного транспорту загального користування, щодо забезпечення потреб споживачів у послугах, залучення інвестицій у його розвиток та досягнення сталих економічних умов роботи;

· стимулювання конкуренції і появи нових суб'єктів підприємницької діяльності, які належать до автомобільного транспорту загального користування;

· забезпечення балансу між платоспроможним попитом на послуги та обсягом витрат на їх надання;

· забезпечення стабільності, прозорості і прогнозованості тарифів.

Організація перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування здійснюється в межах повноважень урядовим органом державного управління на автомобільному транспорті, місцевими державними адміністраціями та в межах делегованих законом повноважень, органами місцевого самоврядування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пільгове перевезення осіб, які відповідно до законодавства користуються таким правами, здійснюються пасажирськими перевізниками усіх форм власності та підпорядкування. Пасажирському перевізнику забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Види та обсяги пільгових перевезень встановлюються державним замовленням, в якому визначається порядок компенсації пасажирським перевізникам збитків від цих перевезень.

У зв'язку з численними запитами державних обласних адміністрацій, які надійшли останнім часом до Міністерства фінансів України, та питаннями, порушеними представниками місцевих органів при опрацюванні проекту Державного бюджету на 2010 рік, щодо сум компенсацій втрат доходів підприємствами транспорту за безкоштовний проїзд пільгових категорій громадян у поточному і наступному роках Міністерство фінансів у межах своєї компетенції повідомило, що:

- у розрахунках до Державного бюджету на 2010 рік загальний обсяг компенсації за безкоштовний проїзд пільгових категорій громадян усіма видами пасажирського транспорту передбачено у сумі 233,9 мільйонів гривень, що враховано у загальному обсязі транспортних платежів з Державного бюджету України до місцевих бюджетів. Збільшення сум у поточному році на зазначені цілі за рахунок коштів Державного бюджету відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» передбачається, тому Міністерство фінансів позбавлено можливості підтримати ці клопотання. Обмеженість бюджетних коштів на 2003 рік викликала необхідність передбачити у проекті Закону України «Про державний бюджет України на 2003 рік» призупинення дії положень законодавчих актів України у частині надання окремим категоріям громадян пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються із бюджетів усіх рівнів.