Інвестиції як основний фактор економічного зростання та розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана"

Кафедра політичної економії

Курсова робота

"Інвестиції як основний фактор економічного зростання та розвитку"

Виконала:

студентка І курсу, групи ОА-101

Степанюк Марія Миколаївна

Науковий керівник: доц. Ніколенко І.Ю.

Київ 2016



План

• Вступ
• Розділ 1. Характеристика інвестицій
• 1.1 Економічна сутність інвестицій
• 1.2 Класифікація інвестицій
• Розділ 2. Інвестиційна діяльність в Україні
• 2.1 Сучасний стан інвестиційної політики в Україні
• 2.2 Проблеми та перспективи інвестиційної діяльності в Україні
• Розділ 3. Міжнародний досвід здійснення інвестиційної політики
• Висновок
• Перелік літератури
• Додатки


Вступ

Останнім часом слово "інвестиції" стало відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду. Підприємства країн колишнього Радянського Союзу, які втратили можливість черпати фінансові ресурси з централізованих джерел, вийшли у вільне плавання до безкрайніх просторів ринкової економіки, не зовсім розуміючи як жити у цих умовах. Єдине правило, яке моментально вивчили всі керівники, зводилося до того, що потрібні гроші. Коли є гроші, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки. Але де знайти гроші? Згідно з визначенням гроші є у інвесторів, але більшість їх знаходиться за кордоном, де фінансисти грають за своїми правилами. Вони готові вкладати гроші тільки в ті проекти, які принесуть їм найбільшу користь.

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

Економічна ситуація, яка склалась зараз в Україні, дуже складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі та утримують перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є низька інвестиційна активність. З 1991 р. обсяг ВВП скоротився майже вдвічі. При цьому абсолютна більшість відтворювальних ресурсів ледве покриває фізичне зношування виробничого апарату, а чистого нагромадження (приріст основного капіталу) практично немає. Ця тенденція тісно пов'язана з явищами щорічного падіння обсягів капітальних вкладень, постійним зменшенням бюджетного фінансування народного господарства. З 1989 по 1996 рр. обсяг капітальних вкладень скоротився на 78,2%. Зношування основних фондів у деяких галузях досягло критичного рівня і не компенсується новими капітальними вкладеннями.

У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна створювати сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах.

Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.

Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності.

В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави.



Розділ 1. Характеристика інвестицій

1.1 Економічна сутність інвестицій

Світовий досвід свідчить, що країни не в змозі розвивати свою економіку без залучення та ефективного використання інвестицій. Акумулюючи приватний, державний або іноземний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки товарів та послуг. Крім того, інвестиції, зазвичай, сприяють заходам макроекономічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні проблеми трансформаційного періоду.

Дослідження інвестиційної сфери економіки завжди перебувало в центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що категорія інвестицій є базовим елементом повсякденної господарської діяльності суб'єктів ринку та процесу економічного зростання держав світу.

У науковій літературі під інвестиціями традиційно прийнято розуміти здійснення певних економічних проектів у теперішній час, щоб в майбутньому одержати доходи. Такий підхід до розуміння інвестицій є домінуючим, як у вітчизняній, так і в закордонній економічній літературі.

Водночас поняття "інвестиції" є занадто всебічним, щоб дати йому єдине та вичерпне визначення. У різних розділах економічної науки та різних галузях практичної діяльності його тлумачення має свої особливості.

Наприклад, у макроекономіці інвестиції визначають як частину сукупних витрат, що складається з витрат на нові засоби виробництва, житло або збільшення товарних запасів. Таким чином, інвестиції - це частина валового внутрішнього продукту, яка не спожита у поточному періоді, а забезпечує приріст капіталу в економіці країни у майбутньому.

Мікроекономіка розглядає інвестиції як процес створення нового капіталу, а в теорії фінансів під інвестиціями розуміють придбання реальних чи фінансових активів з метою отримання прибутку.

На відміну від бухгалтерського обліку, історія якого нараховує не одне тисячоліття, інвестування як самостійна наука сформувалась відносно недавно. Окремі розробки з теорії велись ще до другої світової війни. Проте вважається, що початком цього процесу була перша половина 50-х років, коли М. Марковіц у своїх роботах заклав основи сучасної теорії інвестиційного портфеля [22]. Таким чином, власне, була викладена методологія прийняття рішень в галузі інвестування, а також був запропонований відповідний науковий інструментарій.

Подальшого розвитку теорія набула у дослідженнях, присвячених цінним паперам, створенню концепції ефективності ринку капіталу, моделям оцінки ризику та дохідності та їх емпіричному підтвердженні, розробці нових фінансових інструментів тощо.

Варто зауважити, що формування західної наукової думки щодо інвестування здійснювалось на основі вчення про фінанси. Саме в рамках теорії фінансів сформувалась прикладна дисципліна "інвестиційний менеджмент" як наука, яка присвячена методології та техніці управління інвестиціями компанії, та яка поєднує три взаємопов'язаних напрями, що складають серцевину процесу управління інвестиціями компанії:

- інвестиційна політика (тобто дії, пов'язані з розміщенням інвестиційних ресурсів);

- управління джерелами коштів (тобто - звідки брати кошти і якою повинна бути оптимальна структура джерел фінансування);

- дивідендна політика (в яких обсягах та в якому вигляді виплачувати дивіденди).

У другій половині 50-х років починають проводитися інтенсивні дослідження щодо теорії структури капіталу та ціни джерел фінансування, а також щодо вибору інвестиційної політики. Є загальновизнаним, що основний внесок у розробку цих питань зробили Ф. Модільяні та М. Міллер у 1958 році, які дослідили проблеми витрат фінансового ринку загалом, а також поставили під сумнів поняття, що борг є дешевшим власного капіталу [23], а також Вільям Шарп, який вперше в 1964 році сформулював модель оцінки капітальних активів (МОКА) [24, 25].

Вагомість цих розробок для розвитку сучасної теорії економіки, фінансів та інвестування підкреслює Нобелівська премія з економіки, яку отримали М. Марковіц, Ф. Модільяні, М. Міллер та Вільям Шарп.

Поняття "інвестиція" походить від латинського терміна invest, що означає "одягати". У широкому розумінні цієї категорії інвестиції є вкладанням капіталу з метою його майбутнього зростання. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання ним наявних коштів на споживання в поточному періоді, одержати винагороду за ризик, відшкодувати втрати від інфляції у майбутньому періоді.

У рамках цього уявлення існує багато модифікацій поняття "інвестицій", поява яких обумовлена специфікою та традиціями різних економічних шкіл та течій. Так, відповідно до австрійської школи "граничної корисності", інвестиції трактуються як обмін задоволення потреб сьогодні на задоволення їх у майбутньому.

Французький економіст П. Массе писав, що інвестування є актом обміну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення їх у майбутньому за допомогою інвестиційних благ [13]. Таке визначення має суто психологічний підхід: передбачаються наміри, згода не задовольняти потреби сьогодні у сподіванні одержати в майбутньому блага та послуги, які переважають вкладені за ціною.

Найбільш чітко виявлена сутнісна характеристика інвестицій та їх подвійність у працях Дж. Кейнса: з одного боку, він бачить в них розмір акумульованого доходу з метою накопичення та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншого боку, інвестиції мають форму вкладень, які визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит та пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції як "поточний приріст цінностей капітального майна внаслідок виробничої діяльності певного періоду". Це "... та частина доходу за певний період, яка не була використана для споживання" [21].

У сучасній економічний літературі термін "інвестиції", зазвичай, трактується як будь-яке вкладання коштів, яке може і не призводити до зростання капіталу чи одержання прибутку. Досить часто до інвестицій відносять так звані споживчі інвестиції, тобто придбання предметів тривалого користування, що за своєю економічною суттю не можуть належати до інвестицій. При цьому варто зазначити, що інвестування капіталу може здійснюватись не лише у грошовій формі, але й у форі рухомого (нерухомого) майна, різноманітних фінансових інструментів (цінних паперів), нематеріальних активів.

Різниця в наведених вище визначеннях, яка видається, на перший погляд, істотною, однак не заважає виокремити їх спільну основу: інвестиціями вважаються витрати, які здійснюються в поточний період для отримання певного результату в майбутньому.

Теоретичне пізнання категорії інвестицій знайшло своє відображення і в нормативних актах, зокрема, у Законах України "Про інвестиційну діяльність" [1] та "Про оподаткування прибутку підприємств" [2]. Проте, варто зазначити, що в цих Законах у визначення "інвестиція" вкладається різне тлумачення.

Так, в Законі "Про інвестиційну діяльність" визначено, що інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

- грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно;

- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної інформації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва;

- права користування землею та інші цінності.

Таке визначення має синтетичний характер зазначеної категорії. По- перше, в ньому врахований динамізм інвестицій, тобто розкривається взаємозв'язок, процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення, витрати, і, по-друге, наведена широка класифікація інвестицій.

Існує також поняття інвестицій, яке базується на виробничих витратах. Його вперше ввів в економічну науку німецький вчений Еріх Шнайдер у 1973 році у своїй роботі "Господарський розрахунок. Теорія інвестицій" [26], де автор детально виводить взаємозв'язок, з одного боку, між інвестиціями та рухом розрахунків, з іншого - між інвестиціями та фінансами.

Виходячи з теоретичного міркування, що виробничий процес потребує участі виробничих факторів, які через комбінацію знову утворюють нові якості, приходимо до висновку, що "...проведення виробничого процесу супроводжується рухом платежів, які будуть інвестовані через покупку засобів виробництва" [27]. Отже, рух платежів з'єднує інвестиційний та виробничий процеси.

Слід зазначити, що ані виробничий, ані інвестиційний процеси самостійно існувати не можуть. Адже, з одного боку інвестиції дають можливість здійснити власне процес виробництва, а з іншого, результати виробничого процесу впливають на процес накопичення, тобто на можливості подальшого інвестування.

У цьому контексті головним є те, що взаємозв'язок між виробництвом та інвестиціями здійснюється через фінансові відносини. Тобто інвестиції не можуть існувати поза фінансових процесів, адже вони є їх логічним продовженням.

Фінансовий процес характеризується платіжним рухом, який починається з надходжень (передумова формування інвестиційного капіталу), своєю чергою, інвестиції характеризуються рухом платежів, які починаються з витрат (вкладення капіталу заради одержання фінансового результату - прибутку).

Проаналізувавши теоретичні погляди на сутність інвестицій, зробимо висновок, що інвестиції - це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

1.2 Класифікація інвестицій

З метою більш детального вивчення змісту інвестицій, їх класифікують за такими ознаками:

За об'єктами вкладання коштів розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи - матеріальні та нематеріальні . Фінансові інвестиції - це вкладення коштів у фінансові інструменти, переважно цінні напери.

За характером участі у справах підприємства розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Пряма інвестиція - це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. До прямих інвестицій можна віднести і безпосереднє внесення будь-яких цінностей на основі договору інвестицій. До прямих належать такі інвестиції, що формують більше 10-25 % капіталу фірми та дають право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції - це господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку. Основною ознакою портфельних інвестицій є те, що інвестор не має права на участь в управлінні підприємством, а такі інвестиції передбачають лише одержання інвестором дивідендів на акції підприємства або інші цінні папери.

За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові інвестиції - це інвестиції, на період до одного року. До них належать інвестиції в короткострокові депозитні вклади, державні та корпоративні облігації із строком погашення до 1 року та інші фінансові активи. Довгострокові інвестиції - це інвестиції, на період більше одного року, зокрема, це вкладення в основне виробництво, інноваційну діяльність, цінні папери строком погашення більше 1 року тощо.

За формами власності інвесторів інвестиції поділяють на приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи або юридичні особи недержавної форми власності, державні - державні та місцеві органи влади, державні підприємства, установи з бюджетних фондів, іноземні - фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні інвестиції реалізовані спільно приватними та/або державними вітчизняними й іноземними суб'єктами інвестиційної діяльності.

За регіональністю інвестиції поділяють на внутрішні інвестиції, які здійснюють в об'єкти інвестування в межах держави, та зовнішні - поза її межами.



Розділ 2. Інвестиційна діяльність в Україні

2.1 Сучасний стан інвестиційної політики в Україні

В умовах ринкового середовища, що швидко змінюється, чим не завжди позитивно впливає на ефективність діяльності підприємств, великого значення набуває виважена інвестиційна діяльність, яка потребує від підприємств пристосування й адаптації до умов як зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

Для підприємств, що не мають можливості використовувати внутрішні фінансові ресурси, доцільним кроком є залучення інвестицій. Перебіг, характер, інтенсивність та ефективність управління інвестиційними процесами багато в чому залежать від інвестиційного клімату країни.

У сучасних умовах Україна постала перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційного процесу. Структурне та якісне оновлення виробництва та створення ринкової інфраструктури відбуваються майже повністю шляхом і за рахунок інвестування. Чим масштабніші обсяги та вища ефективність інвестицій, тим швидше відбувається відтворювальний процес, здійснюються позитивні ринкові перетворення. З іншого боку, недостатнє інвестування веде до втрати конкурентоспроможності національної економіки, занепаду основного капіталу, спаду виробництва та збільшення собівартості продукції, що, своєю чергою, обумовлює загострення проблеми інвестиційних ресурсів, відтак - скорочення інвестиційної активності.

На жаль, інвестиційний клімат в Україні не може бути охарактеризований як сприятливий через низку проблем, які заважають його розвитку. Це зокрема: нестабільність нормативно-правової бази; постійні коливання курсу національної грошової одиниці; політична нестабільність; недостатній рівень розвитку валютного регулювання; низький рівень привабливості об'єктів інвестування; розвитк та функціонування парабанківської системи; недостатня кількість вільних економічних та офшорних зон та інших.

З огляду на це, інвестиційний процес потребує постійного поглибленого дослідження, насамперед, з питань обґрунтування інвестиційної стратегії, вибору ефективних форм та напрямів інвестування, а також пошуку нових шляхів активізації інвестиційної діяльності в умовах розвитку конкурентоспроможної економіки.

2.2 Проблеми та перспективи інвестиційної діяльності в Україні

За даними Держстату у січні-червні 2016 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 2859,1 млн.дол. США та вилучено 330,1 млн.дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу), у січні-червні 2015 року - 1042,4 млн.дол. США та 351,3 млн.дол. США відповідно.

Обсяг залучених з початку інвестування прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в економіку України на 01.07.2016 року становив 44790,7 млн.дол. США. [Додаток 1]

Інвестиції спрямовуються у вже розвинені сфери економічної діяльності.

На підприємствах промисловості зосереджено 29,6 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну, в установах фінансової та страхової діяльності - 29,4 %.

До десяти регіонів: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Київської, Луганської, Львівської, Одеської, Запорізької, Полтавської, Івано-Франківської областей та до м. Київ надійшло найбільше всього інвестицій - 94,1 відсотка всіх залучених прямих іноземних інвестицій. .[Додаток 2]

Таке спрямування прямих іноземних інвестицій та капітальних інвестицій в регіональному розрізі не сприяє рівномірному соціально-економічному розвитку регіонів та посилює подальше збільшення розриву у їх розвитку.

Обсяги освоєння капітальних інвестицій підприємств України у січні-червні 2016 року складають 119,8 млрд. грн.[Додаток 3]

Провідними сферами економічної діяльності, за обсягами залучення капітальних інвестицій, у січні-червні 2016 року залишаються: промисловість - 33,4%, будівництво- 13,7%, сільське, лісове та рибне господарство - 14,5%, інформація та телекомунікації - 4,8%, оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів - 10,0%, транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність - 6,8%, державне управління й оборона; обов`язкове соціальне страхування- 2,3%. [Додаток 4]

Головним джерелом фінансування капітальних інвестицій, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств та організацій, за рахунок яких у січні-червні 2016 року освоєно 72,2 відсотка капіталовкладень.

Частка кредитів банків та інших позик у загальних обсягах капіталовкладень становила 8,1 відсотка.

За рахунок державного та місцевих бюджетів освоєно 3,9 відсотка капітальних інвестицій. Частка коштів іноземних інвесторів становила 3,7 відсотка усіх капіталовкладень, частка коштів населення на будівництво житла - 10,0 відсотка. Інші джерела фінансування становлять 2,1 відсотка. [Додаток 5] [34]

Отже, Україна залишається інвестиційно привабливою для іноземних інвесторів, проте з потенційною можливістю невиконання боргових зобов'язань [11].

Активізацію інвестиційної діяльності гальмує економічна криза, а вихід з кризи без істотного збільшення капіталовкладень неможливий. Однак, з проведенням грошової реформи в Україні з'явився фактор стабілізації економіки, який слід закріпити і зміцнити проведенням реальних, а не декларативних реформ. Йдеться про подолання інфляції. Як відомо, високі темпи інфляції роблять абсолютно неефективним нагромадження фінансових ресурсів, спрямованих на здійснення довгострокових проектів. Зниження інфляції дає можливість нормалізувати фінансовий стан підприємств, стимулювати збільшення виробництва.

На загальний стан економіки значно впливає податкове законодавство, яке в Україні має низку недоліків. У всьому світі фінансування капіталовкладень значною мірою здійснюється у вигляді кредитних ресурсів. Однак внаслідок недосконалості нашої банківської системи та загального стану економіки інвестиційні кредити нині майже не надаються. Банківська система України не має можливості достатньою мірою кредитувати власного виробника.

Одним із джерел внутрішнього фінансування є посилення контролю за зовнішньоекономічними операціями, що забезпечить повернення експортного виторгу.

Особливе значення в умовах скорочення внутрішнього інвестування має міжнародна допомога нашій країні. Вона надається у формі кредитів та капіталовкладень. Іноземні кредити для нашої економіки досягли значного розміру, однак використовуються переважно на поточне споживання. Часто Україна одержує "зв'язані" кредити, надання яких передбачає використання цих коштів на купівлю товарів у країни-кредитора.

Українська економіка потребує саме капіталів для будівництва нових, реконструкції та модернізації діючих підприємств. На жаль, зарубіжні аналітики розглядають нашу державу як регіон з майже 100% ризиком для інвестицій.

Задля покращення інвестиційного клімату треба забезпечити необхідні умови функціонування бізнесу та розробити систему гарантій і пільг іноземним інвесторам [15]. Пріоритетами розвитку економіки є впровадження освітньої, наукової та науково-технічної діяльності, здійснення заходів з концентрації інвестиційних ресурсів на реалізації інвестиційних та інноваційних проектів [10].

Аналіз стану правового регулювання в інвестиційній сфері Україні свідчить про те, що інвестиційне законодавство потребує подальшого вдосконалення, адже незважаючи на розгалужену систему правових актів, говорити про цілісну і взаємоузгоджену систему законодавства наразі передчасно. Національне законодавство у сфері регулювання інвестиційної діяльності нестабільне, нормативно-правова база зазнає постійних змін, оскільки в процесі її формування одні нормативно-правові акти приймаються, інші відміняються, або їх положення знаходять своє відображення в інших нормативно-правових актах. Основними напрямками вдосконалення інвестиційної привабливості України для іноземних інвесторів повинні стати:

- послідовне зниження тиску на інвесторів і відсутність диверсифікованих джерел інвестицій, нерівномірність їх розподілу між регіонами;

- створення дієвих механізмів управління інвестиційною діяльністю;

- реструктуризація економіки, пріоритетне залучення інвестицій у галузі, що особливо потребують капіталовкладень;

- мотивація суб'єктів господарювання стосовно довгострокових вкладень, а також населення щодо вкладення коштів в розвиток економіки, а не на споживання;

- стимулювання реінвестування;

- удосконалення інвестиційного законодавства та забезпечення його стабільності;

- забезпечення гарантій інвесторам;

- відповідність між надходженням і витрачанням інвестиційних ресурсів [20].



Розділ 3. Міжнародний досвід здійснення інвестиційної політики

Розглянемо сучасні світові тенденції, що стосуються заходів і напрямів формування державної інвестиційної політики, та механізмів її реалізації в різних країнах світу з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій, до яких можна віднести інвестиційну політику нового покоління.

Інвестиційна політика нового покоління у міжнародному середовищі почала формуватися у після кризовий період та відображається в багатьох політичних курсів останніх кількох років, які характеризуються одночасним рухом, з одного боку, до подальшої лібералізації інвестиційних режимів і заохоченню іноземних інвестицій, а, з іншого - до регулювання інвестицій для досягнення поставлених цілей державної інвестиційної політики.

Концептуальні засади інвестиційної політики нового покоління було вперше ґрунтовно розглянуто та сформульовано на Конференції ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD) у 2012 р.

У широкому розумінні інвестиційна політика нового покоління націлена на:

- забезпечення синергізму з більш широкими цілями економічного розвитку або промисловою політикою і досягнення органічної інтеграції в стратегії розвитку;

- заохочення відповідальної поведінки інвесторів;

- забезпечення ефективності політики в ході її розробки та здійснення, а також у тому інституційному середовищі, в якому вона діє [28].

Метою такої політики на національному рівні є прискорення економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національного виробництва шляхом досягнення синергетичного ефекту від проведення інвестиційної політики та реалізації стратегій розвитку окремих галузей економіки. На міжнародному рівні метою такої політики є встановлення балансу у питаннях розподілу прав та обов'язків іноземних інвесторів та приймаючої країни, удосконалення інвестиційних угод, що гарантували б економічну безпеку країни, до якої спрямовується іноземний капітал, та забезпечували у повній мірі право власності інвесторів.

Характерною особливістю інвестиційної політики нового покоління є встановлення акценту на розвиток внутрішнього інвестиційного ринку та підвищення його значення у розвитку національної економіки.

Інвестиційна політики нового покоління ґрунтується на наступних принципах:

- спрямування інвестиційних потоків до ключових галузей національної економіки з метою підвищення їх конкурентоспроможності.

- інтеграція інвестиційної політики до стратегій розвитку окремих галузей та економіки країни загалом.

- максимізація позитивних та мінімізація негативних ефектів від інвестування.

- відповідальність суб'єктів за наслідки інвестиційної діяльності.

- посилений інституціональний вплив на реалізацію інвестиційної політики [28].

Досягнення балансу у питанні державного контролю щодо економічної безпеки та розвитку галузей, що є суверенним правом кожної країни, та необхідністю залучення прямих іноземних інвестицій, залишається одним з основних завдань державної інвестиційної політики. Так, уперше на міжнародному рівні обговорюються питання інвестиційного протекціонізму. Проте в міжнародній практиці відсутнє однозначне тлумачення терміну "інвестиційний протекціонізм", здебільшого це поняття передбачає нейтралізацію таких загроз з боку іноземних інвесторів, як:

- монополізація національних ринків;

- монополізація ринку фінансових послуг;

- залежність національних виробників від іноземних кредиторів;

- відтік кваліфікованого персоналу до материнських компаній;

- перетворення національної промисловості на сировинну базу розвинених країн;

- контроль з боку іноземних компаній над стратегічно важливими національними галузями, що забезпечують економічну та продовольчу безпеку країни [29].

Основними мотивами для обмеження прямих іноземних інвестицій є збереження національного суверенітету та забезпечення економічної безпеки країни. До інших причин протекціонізму можна включити стратегічні плани національних учасників ринку, соціально-культурні причини, захист молодих галузей тощо.

Зазначимо, що у більшості розвинених країн вказані заходи вже багато років широко використовуються для регулювання обсягу іноземних інвестицій у межах національних економік.

Невдалим прикладом надмірного державного регулювання інвестиційної діяльності є державні політики країн Західної Європи, які базувалися на кейнсіанській теорії. Приплив капіталів у ці країни стримувався, крім організованого ринку праці й високих соціальних відрахувань, такими чинниками, як: жорстка регламентація з боку держави підприємницької діяльності; надмірні вилучення на користь держави; недостатня гармонізація національних типів фінансової політики в умовах єдиної грошово-валютної політики в країнах Економічного і валютного союзу (ЕВС). З урахуванням вищенаведеного, зазначимо, що всі вище перелічені чинники зумовили кризові явища в Греції, Іспанії, Португалії.

Еволюція інвестиційної політики нового покоління відбувалася з виокремлення її концептуальних засад, що значною мірою стосуються інтеграції інвестиційної діяльності у загальнодержавні цілі соціально-економічного розвитку, до галузевого розподілу заходів інвестиційної політики згідно пріоритетів розвитку національної економіки та місця держави у глобальному ланцюгу вартості.

У процесі формування державної інвестиційної політики в Україні та іі інтегрування до інвестиційної політики нового покоління необхідно виділити пріоритетні сфери спрямування інвестиційних потоків та встановити оптимальну пропорцію їх фінансування з державних та приватних джерел. Законом України "Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць"

встановлено, що пріоритетними галузями економіки є ті, що спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній екологічно чистій продукції, високоякісних послугах, які реалізують державну політику щодо розвитку виробничого та експортного потенціалу, створення нових робочих місць.

Ще одним важливим напрямом інвестиційної політики в Україні є розвиток державно-приватного партнерства. Участь вітчизняних підприємців у фінансуванні інвестиційних програм (у тому числі тих, що характеризуються високим соціальним ефектом) значною мірою зумовлюється гарантіями з боку держави у питаннях отримання очікуваного прибутку, прав власності на об'єкти інвестування відповідно до укладених договорів, а також покриття ризиків реалізації програм. Укладання договорів щодо реалізації програм державно-приватного партнерства мають характеризуватися високим ступенем прозорості.

Останні світові тенденції свідчать, що більшість країн, що розвиваються, тяжіють до лібералізації інвестиційного клімату для внутрішніх інвесторів та запровадження протектціоністських заходів для зовнішніх у тих галузях, що безпосередньо впливають на економічну безпеку держави. До таких галузей, відповідно до зарубіжного досвіду, належать:

- енергетика;

- газовідведення та водопостачання;

- транспорт та комунікації;

- агропромисловий комплекс;

- добувна галузь.

Для країн з ринками, що формуються, характерним є переважання внутрішніх інвестицій над прямими іноземними. Завданням державної інвестиційної політики є створення такої пропорції іноземних інвестицій із внутрішніми, щоб у результаті досягти сталого розвитку, економічного зростання, а також усунути соціальні диспропорції [30].

Особливо важливого значення набуває співвідношення прямих іноземних та внутрішніх інвестицій у питаннях розвитку реального сектору економіки. Гостро стоїть питання надходження та впровадження технологічних новацій та високих технологій виробництва. Тому залучення іноземних інвесторів є вкрай необхідним. У такому разі необхідно визначити компроміс серед протекціоністських заходів інвестиційної політики та реалізації стратегічних напрямів розвитку галузей виробничої сфери.

Оскільки за умов залучення іноземних інвестицій галузь залишатиметься відкритою для закордонного інвестора до закінчення дії угоди про іноземні інвестиції, необхідно вживати запобіжних заходів щодо ймовірної монополізації даної галузі. Основним методом боротьби із подібними явищами є укладення угод такого змісту, де детально вказуються межі та строки, у яких може бути задіяний іноземний капітал [29].

Слід зазначити, що саме пріоритетні напрями державної інвестиційної політики впливають на формування інвестиційного клімату та стимулювання інвестиційних процесів.

Конференція ООН із торгівлі й розвитку (UNCTAD) для оцінювання інвестиційної привабливості країни пропонує використовувати два показники, що характеризують позиції різних країн на світовому ринку інвестицій:

1) індекс фактичного стану із залучення інвестицій (ІФС), що розраховується як відношення частки країни-реципієнта в обсягах світових іноземних інвестицій до її частки у світовому ВВП;

2) індекс потенціалу із ввезення інвестицій (ІП), що розраховується як середньоарифметичне значення з восьми показників: темпів зростання ВВП країни; величини ВВП на одну особу населення; частки експорту країни в її ВВП; кількості телефонних ліній на 1000 жителів країни; величини комерційного енерговикористання на одну особу населення; частки витрат на науково-дослідні й експериментально-конструкторські розробки у структурі ВВП; частки студентів ВНЗ у загальній кількості начальних закладів; кількості політичних і комерційних ризиків у країні.

Порівняльна характеристика теорій і практичних методів державного регулювання свідчить, що ефективність державного регулювання в умовах ринкової економіки визначається переважно фактичною або очікуваною (прогнозованою) кон'юнктурою інвестиційних ринків, які в широкому розумінні слід розглядати як сукупність ринків інвестицій (процесів нагромадження й використання ресурсів) і ринків інвестиційних товарів (здебільшого процесів емісії й розміщення фінансових активів). Кон'юнктура інвестиційних ринків залежить від багатьох факторів, серед яких важливе місце належить темпам інфляції, що є індикатором рівня збалансованості економіки. Залежно від темпів інфляції, рівня безробіття, темпів зростання національного доходу може застосовуватися та чи інша система державного регулювання інвестиційної діяльності, у тому числі різноманітні методи грошово-кредитної та фінансово-податкової політики.

Дослідимо більш детально підходи урядів деяких країн ЄС щодо державної інвестиційної політики.

Так, у Німеччині особлива увага приділяється питанням зростання конкурентоспроможності підприємств, що може бути досягнуто в результаті високої інноваційної й інвестиційної активності в усіх галузях економіки, а також розвитку приватного підприємництва. У 2001 р. розпочалася реалізація державної програми "Венчурний капітал для малих технологічних компаній" у межах якої на фінансування розвитку венчурного бізнесу було виділено більш ніж 500 млн. євро.

Крім того, у Німеччині реалізуються ще шість державних програм, серед яких "Програма інноваційної підтримки", що стимулює проведення НДДКР на підприємствах у кооперації з науковими установами.

У Франції фінансування економічного розвитку забезпечує Міністерство наукових досліджень і технологій та Національний центр наукових досліджень Франції. Слід зауважити, що в європейських країнах існує розвинена система заохочення як національних, так і іноземних інвестицій; основна частка фінансових і податкових пільг надається урядом і місцевими органами влади. Зокрема, уряд Франції встановив преференційний податковий режим для підприємств, що діють у низці районів країни - у так званих спеціальних зонах підприємницької діяльності (у районі Дюнкерка, Ля Сіота, Ля Сена). Також податкові пільги надаються підприємствам, що здійснюють програму підготовки кадрів на виробництві, та компаніям, які реалізують програму науково-технічних досліджень (30 % від щорічного збільшення витрат на науково-дослідні цілі) [31].

Урядом Франції здійснюється також спеціальна програма залучення іноземних інвесторів у розвиток науково-дослідних центрів країни. При одержанні урядових субсидій пріоритетом користуються компанії, що здійснюють вкладення капіталів у:

- проектно-конструкторські розробки, систему менеджменту й у засоби математичного забезпечення;

- райони, розташовані за межами "великого Парижу";

- підприємства з не менш ніж 30 робочими місцями в перші три роки функціонування.

Субсидії розглядаються в частині оподатковуваного доходу компанії. Але на практиці податком обкладається лише 50 % їхньої величини, інша половина включається в суму амортизаційних відрахувань компанії. При цьому на субсидії, що спрямовуються на розвиток науково-технічного прогресу й у фонд амортизаційних відрахувань, поширюється пільговий режим оподаткування.

Уряд і місцеві влади в низці районів країни надають компаніям значні кошти зі спеціальних фондів фінансування програм професійного навчання та підготовки кадрів.

Також не можливо залишити поза увагою діяльність такого інституту як АНВАР, що пов'язана з підтримкою і розвитком технологічної кооперації в межах європейського співтовариства на рівні підприємств і дослідницьких лабораторій. АНВАР проводить експертизу проектів, що представлені в межах окремих загальноєвропейських програм французькими підприємствами, і у випадку їхньої позитивної оцінки забезпечує 40 % фінансування проектів з боку державних організацій.

Підсумовуючи досвід провідних країн ЄС (Німеччини та Франції), відзначу, що урядами використовується селективний підхід до кожного окремого напряму інвестиційної сфери з використанням достатньо широкого арсеналу фіскальних інструментів (податкові преференції, субсидії та інше).

Зазначу, що розвинені країни бачать основу своєї конкурентоспроможності в довгостроковій перспективі, а саме в інноваційному розвитку власних економік у сфері енергетики та екології, транспортних, інформаційних і телекомунікаційних систем, охорони здоров'я.

Уряди США, країн ЄС і Японії впевнені, що інноваційні технології в цих галузях нададуть їм змогу сформувати новий, посткризовий технологічний уклад, здатний забезпечити основи динамічного економічного зростання, світове економічне лідерство, а також вирішити соціальні проблеми (охорона здоров'я, рівень безробіття).

Тобто, державна політика цих країн націлена на фіскальне стимулювання зазначених напрямів.

Достатньо цікавим є досвід Грузії. У країні існує 3 Вільні Промислові Зони (ВПЗ), які створюють умови ефективної підтримки міжнародної торгівлі і режим звільнення від податків для міжнародних компаній. Закон про ВПЗ був прийнятий у 2007 р. для підтримки інвестицій у Грузію, стимулювання експорту і розвитку міжнародної торгової й транзитної діяльності. Сприятливі умови оподаткування та митного контролю, які діють у ВПЗ, створюють потужні стимули для зарубіжних компаній з переміщення своїх виробничих потужностей у дані зони. Наявність ВПЗ сприяла зростанню промисловості шляхом надання нових можливостей для інвестування в такі галузі, як: металургія, нафтохімічна промисловість, автомобілебудування, фармацевтика, електроніка, виробництво медичного обладнання та будівельних матеріалів. Компанії, що розміщують своє виробництво у ВПЗ, можуть отримати наступні стимули: підприємства, розташовані у ВПЗ звільняються від податку на власність; ПДВ не накладається на товари, придбані за кордоном та імпортовані у ВПЗ; ПДВ не накладається на транзакції між підприємствами, що знаходяться у ВПЗ; надання товарів/послуг між підприємствами ВПЗ не обкладається ПДВ; закордонні товари, імпортовані у ВПЗ, не обкладаються ввізним митом; на продукцію, вироблену у ВПЗ накладається тільки ПДВ у межах спеціального митного режиму, незалежно від кількості товару; експорт товарів, вироблених у ВПЗ, на територію Грузії не обкладається ввізним митом; не здійснюється контроль за обмінними операціями, немає бар'єрів для торгівлі або квот; немає обмежень на репатріацію капіталу; прибуток, отриманий зарубіжної компанією від діяльності у ВПЗ, не обкладається податком на прибуток; співробітники підприємств, що знаходяться у ВПЗ, особисто виплачують податок на прибуток шляхом декларування доходу, оскільки підприємство, що знаходиться у ВПЗ, не є агентом, який сплачує податки за співробітників і, таким чином, не зобов'язане утримувати податок із заробітної плати. Також зауважимо, сільськогосподарські підприємства не виплачують ПДВ, не обкладаються податком на прибуток і не сплачують ввізне мито на сільськогосподарське обладнання. Слід зазначити, що сільське господарство отримало додаткові переваги від режимів вільної торгівлі, якими є угоди про вільну торгівлю, де Європейський Союз надає країнам, що розвиваються преференції при доступі на свій ринок.

Підсумовуючи досвід Грузії, зазначимо, що в Україні була спроба стимулювання інвестицій шляхом створення спеціальних економічних зон, на жаль, отримати певний результат не вдалося. Але використання досвіду підтримки сільського господарства є достатньо реалістичним для реалізації в Україні.

Китайська народна республіка посідає друге місце у світі (після США) з отримання прямих іноземних інвестицій. Державою було розроблено велику кількість спеціалізованих стимулів (податкових, митних, валютних та ін.).

Нині спеціальні пільги одержують підприємства, які працюють у пріоритетних сферах матеріального виробництва (машинобудування, електроніка, сільське господарство тощо). Вагомим елементом стратегії економічного зростання КНР була інвестиційна складова, яка передбачала випереджальне нарощування виробничих капітальних вкладень (у 1994-2004 pp. середньорічні темпи приросту валових інвестицій у КНР дорівнювали 20,9 % і були вдвічі вищими за аналогічну динаміку ВВП [32]).

Ключову роль у забезпеченні прискореного економічного зростання в Китаї відіграли бюджетні інвестиції, основна частина яких спрямовувалася в ті суспільно значимі галузі, комерційний потенціал яких досить невисокий. Нині Китаю належить перше місце у забезпеченні найсприятливішого інвестиційного клімату серед усіх країн світу. У м. Пекіні оголошено довгострокові плани перетворення країни в інноваційне суспільство. У травні

2009 р. Державна рада КНР ухвалила рішення виділити додаткові кошти на дослідні розробки - близько 5 млрд дол. США. При цьому пріоритетними напрямами, названо авіабудування, зв'язок, лікарські препарати і верстатобудування [33].



Висновок

Отже, узагальнюючи наведене, можна зробити висновок, що під інвестиційною діяльністю слід розуміти організовану діяльність, що здійснюється в реально існуючих у країні умовах господарювання за допомогою практичних дій суб'єктів інвестиційної діяльності, функцій, які полягають у цілеспрямованому процесі знаходження необхідної кількості інвестиційних ресурсів, виборі відповідних об'єктів чи інструментів для їх вкладання, розробці і впровадженні поетапної інвестиційної програми чи стратегії, та забезпеченні ефективної її реалізації з метою отримання прибутку та/чи іншого позитивного ефекту.

Державна інвестиційна політика України має стати базовим напрямом економічної політики держави та забезпечити формування ефективних механізмів залучення інвестиційних ресурсів у розвиток національної економіки. інвестиція капітальний видатки

На основі аналізу зарубіжного досвіду державного інвестування рекомендовано такі підходи в державній інвестиційній політиці:

- привести нормативно-правову базу до європейських стандартів;

- розширити сферу бюджетного інвестування за рахунок активізації діяльності Державного банку реконструкції та розвитку з метою підтримки пріоритетних напрямів розвитку;

- чітко визначити й законодавчо затвердити пріоритетні напрямки економічного розвитку країни, критерії розподілу капітальних видатків, що дало б змогу забезпечити ефективне зростання її економіки;

- переглянути реалізацію чинних державних програм щодо доцільності, кількості, впливу на галузь й економіку загалом;

- використовуючи передовий досвід розвинутих країн, запровадити нові форми підтримки таких галузей, як вугільна промисловість, сільське господарство, які б стимулювали національні приватні інвестиції в цьому напрямі;

- переорієнтувати державні інвестиції в економічну та соціальну інфраструктуру й інноваційні програми, які б забезпечили перехід економіки країни до високотехнологічних та наукомістких виробництв, що дало б змогу підвищити конкурентоспроможність українських підприємств на світовому ринку.

Усі вище наведені заходи дадуть змогу забезпечити прозорість та ефективність державних інвестицій, спрямувати інвестиційні потоки до пріоритетних галузей економіки, створити підґрунтя для активізації інвестиційної активності в країні.

На мою думку, активна державна позиція та комплексний підхід щодо вирішення існуючих проблем, пов'язаних з інвестиційною діяльність на мікро- і макрорівнях, дозволить із максимальною ефективність реалізувати Україні свій потенціал в інвестиційній сфері, що стане передумовою її сталого економічного розвитку в майбутньому.



Перелік літератури

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" № 1560-XII від 18.09.1991 [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1560-12.

2. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. -№283/97.

3. Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21 листопада 1995 року.

4. Закон України "Про інститути спільного інвестування" (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) від 15 березня 2001 року - № 2299-111.

5. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року - № 2664 - III.

6. Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року-№2121 - III.

7. Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19.06.2003 - № 978-IV.

8. Господарський кодекс України: затверджений Законом України від 16 січня 2003 р. № 436-ІV [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [сайт]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15.

9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів". Положення Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. - №0391.

10. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні" № 389 від 02.02.2011 [Електронний ресурс] / Офіційний вісник України. - Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/389-2011-п.

11. Бандура М.В. Проблеми та перспективи інвестиційного зростання економіки України / М.В. Бандура // БІЗНЕСІН- ФОРМ - 2013. - № 10. - С. 50-54.

12. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. - К.: МП "Итем" ЛТД "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 1995, 447 с.

13. Массе Пьер. Критерии и методы оптимального определения капитальных вложений / Пер. с франц. Ф.Р. Окуневой и А.И. Гладишсвского / Науч. ред. и вступит, статья А.В. Ждан ко. М.: Статистика, 1971.

14. Титаренко Н.О., Поручник А.М. Теорії інвестицій: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2000.- 160 с.

15. Зайцева І.С., Коцюба О.В. Аналіз інвестиційної привабливості України в сучасних умовах / І.С. Зайцева, О.В. Коцюба // БІЗНЕСІНФОРМ - 2014. - № 9. - С. 87-91.

16. Нікітіна А.В. Інвестиційна діяльність в Україні: сучасний стан і перспективи розвитку / А.В. Нікітіна // Вісник Запорізького національного університету - 2010. - № 2(6). - С. 161-165.

17. Петренко Л.М. Теоретичні аспекти дослідження інвестиційної діяльності [Електронний ресурс] / Л.М. Петренко // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. - Вип. 22, ч. ІІ - 2012. - Режим доступу: http://www.kntu.kr.ua/doc/zb_22(2)_ekon/stat_20_1/54. pdf.

18. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом / А.А. Пересада [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ecolib.com.ua/book.php?book=6.

19. Федоренко В.Г. Інвестознавство. Підручник. - 3-тє вид., допов. / В.Г. Федоренко - К.: МАУП, 2004. - 480 с.

20. Шталь Т.В., Доброскок Ю.Б., Тіщенко О.О., Сапаров Е. Аналіз інвестиційного клімату України та шляхи його вдоско- налення / Т.В. Шталь, Ю.Б. Доброскок, О.О. Тіщенко, Е. Сапаров // БІЗНЕСІНФОРМ - 2013. - № 3. - С. 122-125.

21. J.М. Keynes. General Theory of Employment, Interest and Money. Collected Writings of Jjhn Maynard Keynes, vol. VII, London: Macmillan, 1973.