Вивчення моделі країни, що розвивається на прикладі Бразилії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет «Економіка і право»

Кафедра «Економіка»

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Національна економіка»

Київ - 2018



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи формування моделей економічного розвитку країн, що розвиваються

1.1 Сутність та особливості національних економік країн, що розвиваються

1.2 Різні моделі економічного розвитку країн, що розвиваються

Розділ 2. Модель економічного розвитку Бразилії

2.1 Аналіз основних економічних показників розвитку Бразилії

2.2 Проблеми розвитку національної економіки Бразилії

Розділ 3. Удосконалення моделі економічного розвитку Бразилії

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

національний економіка бразилія

Актуальність дослідження. Група країн, що розвиваються сьогодні об'єднує понад 120 країн Азії, Африки, Латинської Америки і Океанії, де проживає понад 3 млрд. чол.

Для цієї групи країн зародження економіки має свою специфіку, яка випливає з особливостей розвитку їх культури та економіки. І на першому плані стоїть проблема успадкованої від колоніального минулого соціально-економічної відсталості. В результаті розпаду колоніальної системи в світі з'явилося понад 120 нових держав, в яких зосереджено понад половини населення планети. Ці країни, хоча і отримали політичну незалежність, продовжують відчувати наслідки колоніального минулого, а в даний час і негативний вплив політики неоколоніалізму[4, c. 68].

В цілому, після глобального розпаду історичної колоніальної системи, темпи економічного зростання країн, що розвиваються помітно прискорилися і вперше за тривалий період їх існування в рамках світового господарства перевищили темпи економічного зростання розвинених країн.

Дані свідчать про те, що характер у системі «розвинені країни, що розвиваються» постійно змінюється і за загальними показниками, швидше на користь других[7, c. 89].

Метою даного дослідження є вивчення моделі країни, що розвивається на прикладі Бразилії.

Бразилія - найбільша за площею і населенням держава в Південній Америці і єдина португаломовна в Америці. Знаходиться на п'ятому місці серед країн світу за площею і на п'ятому за чисельністю населення. Займає східну і центральну частину материка. Столиця - місто Бразиліа. Найбільша протяжність з півночі на південь 4320 км, зі сходу на захід 4328 км. Бразилія має восьму за величиною номінального ВВП економіку в світі і сьому по ВВП, розрахованим за паритетом купівельної спроможності. Офіційною і практично єдиною розмовною мовою країни є португальська. За віросповіданням більшість бразильців - католики, що робить Бразилію країною з найбільшим католицьким населенням в світі[19, c.115].

Об'єктом дослідження є економіка Бразилії.

Предметом дослідження є її зовнішній і внутрішній ринок.

Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити ряд завдань, основні з яких наступні:

1. Вивчення соціально-економічної структури країн, що розвиваються.

2. Аналіз загальної моделі країни, що розвивається на прикладі Бразилії.

3. Розгляд проблеми і шляхи удосконалення розвитку економіки Бразилії.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.



Розділ 1. Теоретичні основи формування моделей економічного розвитку країн, що розвиваються

1.1 Сутність та особливості національних економік країн, що розвиваються

Група країн, що розвиваються, охоплює 4/5 усіх країн світу. У них мешкає більше ніж 80 % населення планети, приблизно 3 млрд чол. Це дуже різні країни, в яких відбуваються складні соціально-економічні процеси. Визначальною тенденцією розвитку цих країн, починаючи з 90-х років XX ст., стає все більша їх диференціація і одночасне зростання їхньої ролі та значення у світі[1, c.158].

У 2000 р. найбільш "просунуті" в економічному відношенні країни, що розвиваються (35 країн), випереджували середні (54 країни) у 2,4 рази, а найбільш слаборозвинені (36 країн) у 5,4 рази. З середини XX століття різниця у рівнях розвитку між зазначеними групами країн суттєво зросла. Так, у 2010 р. дохід на душу населення у першій групі країн, що розвиваються (19 країн), перевищував аналогічний показник середньорозвинених держав групи вже у 2,9 рази, а нижньої групи -- у 12,2 рази. Змінився і склад самих груп країн, що розвиваються, а також співвідношення між рівнями розвитку окремих країн усередині груп.

Внаслідок цієї диференціації виникли два головні полюси. На одному знаходяться найрозвиненіші з країн, що розвиваються: перша група, що відділилася як результат так званого "нафтового буму", низка країн Перської затоки, а також "нові індустріальні країни" Південно-Східної Азії і Латинської Америки. Сюди ж належать Багами та Бермуди. Другий полюс -- це найбідніші країни, що перебувають у стані фактичного застою. Сюди входять країни Тропічної Африки та деякі азіатські держави: Непал, Бутан, М'янма тощо, всього -- 48--50 країн[9, c. 95].

Між цими полюсами розташувалася решта країн світу, що розвиваються. Дуже неоднорідна також група країн з помітною тенденцією до подальшого розшарування. Розшарування цієї групи країн, що розвиваються, визначається динамічним зростанням одних і стагнацією інших, що не знайшли своє місце у системі світової економіки[10, c.169].

Незважаючи на значну різноманітність країн, що розвиваються, їхніх характерних рис і особливостей, можна виділити ряд спільних ознак, що дає змогу розглядати ці країни як певну стійку спільність.

Такими ознаками переважно є:

* багатоукладний характер економіки з різними формами владності, включаючи архаїчні (племінні, общинні);

* високі темпи росту населення;

* спеціалізація у міжнародному поділі праці переважно на виробництві сировини;

* значна залежність від іноземного капіталу;

* вплив традиційних інститутів в економіці.

Економіка країн, що розвиваються, базується на багатоукладній соціально-економічній структурі. У ряді країн існують як капіталістичний устрій, так і родоплемінні й патріархальні відносини. Суттєву роль в економіках країн, що розвиваються, відіграє держава і державний уклад[3,c.55].

Характеризуючи багатоукладний характер економік країн, що розвиваються, необхідно зауважити, що більшість з них є селянськими країнами з переважанням сільськогосподарського виробництва. У сільському господарстві визначальним є дрібнотоварний уклад зі значною часткою патріархальних, натуральних відносин.

Приватнокапіталістичний уклад, який існує у країнах, що розвиваються, об'єднує різні форми капіталістичної власності. За рівнем розвитку приватнокапіталістичних відносин країни, що розвиваються, значно відрізняються одна від одної. У найрозвиненіших з них капіталізм, ринок стали повноцінною складовою економічної системи, досягли певного рівня зрілості. У групі найменш розвинених держав національний приватнокапіталістичний уклад знаходиться на стадії формування[13, c.264].

Специфіка розвитку національного приватнокапіталістичного укладу пов'язана з проблемами нагромадження (браком грошових коштів) та особливостями реалізації нагромаджених коштів. Ці кошти вкладаються у торгівлю (внутрішню та зовнішню), купівлю нерухомості, ремонт автомобілів, страхування, володіння таксі, бензоколонками тощо, тобто туди, де капітал швидше обертається. У виробництво капітал іде лише тоді, коли створюються сприятливі умови. Часто проблеми для національних інвесторів у країнах, що розвиваються, пов'язані ще й з тим, що основні позиції в економіці належать іноземному капіталу, який вкрай неохоче поступається своїми позиціями на користь місцевих підприємців[18, c.56].

Економічна залежність країн, що розвиваються, у світовій економіці має свої конкретні форми прояву. По-перше, країни цієї групи безпосередньо залежать від реалізації своєї сировинної продукції на світових ринках, а отже, від попиту на ці товари з боку їх основних споживачів. По-друге, в економіці більшості країн, що розвиваються, ключові позиції займає іноземний капітал[6, c.55]. Економічна відсталість та економічна залежність -- наслідок умов включення країн третього світу в систему світового поділу праці, що склалася в постколоніальний період. Поcтколоніальний поділ праці сформувався ще в попередні десятиліття, а сьогодні існує певною мірою як самостійний, автономний чинник світового господарства.

Процес відтворення у більшості країн, що розвиваються, відбувається переважно за рахунок зовнішніх фінансових джерел у формі кредитів, позик, субсидій. Дуже важливим його чинником є також імпорт іноземної техніки та технології, що природно спричиняє технологічну залежність країн, що розвиваються, від розвинених країн[15, c.124]. Тип розширеного відтворення, властивий слаборозвиненим державам, переважно базується на споживчих потребах традиційної технології і є екстенсивним. За таких умов уряди країн змушені розширювати виробничий апарат, який складається з дрібних кустарних підприємств, для забезпечення зростання зайнятості за умов стрімкого збільшення резерву робочої сили.

Капіталізм, який виникає та розвивається у більшості країн, що розвиваються, має периферійний характер. Це означає, що він відрізняється від капіталізму промислово розвинених держав не лише ступенем розвитку, але й, і це головне, моделлю способу виробництва та розподілу матеріальних благ. Капіталізм центрів виникав і розвивався на національному ґрунті як тривалий, органічний та взаємопов'язаний процес постійного нагромадження[8, c. 102].

У країнах, де капіталізм почав розвиватися значно пізніше, він виникає та розвивається як імітаційна модель у результаті вливання іноземного капіталу, технологій та ідеологій. Тут відсутнє органічне взаємоув'язування розвитку елементів моделі. Імітація починається зі створення ринку, на якому привілейовані верстви населення можуть придбати все потрібне. А це майже завжди автоматично виключає з участі у ринку та прирікає на бідність значні верстви населення.

Нові технології, що впроваджують тут ТНК переважно не є новітніми, проте є дорогими[5, c.79].

Периферійний капіталізм розвивається асинхронно, нерівномірно. Економічний прогрес і політична демократія розвиваються не паралельно, а часто, навпаки, відстають одне від одного[14,c. 88]. Деяким з країн, що розвиваються, вдається знайти оптимальну модель поєднання національної специфіки та привнесених ззовні складових економічної системи. У результаті цього формується органічніша економіка, що має внутрішні чинники економічного зростання.

Загальними рисами економік більшості країн, що розвиваються, є бідність, перенаселення, високий рівень безробіття, значна заборгованість промислово розвиненим державам. У своєму соціальному розвитку переважна більшість країн, що розвиваються за рівнем життя населення відстає від передових індустріальних країн у 20-- 50 разів. Асигнування на соціальні потреби та добробут зазвичай становлять менш ніж 10 % загальних видатків у країнах Африки й Азії. У латиноамериканських державах цей показник дещо вищий. Майже половина усіх бідних світу мешкає у Південній Азії, частка якої у населенні планети становить 30 %. Найгірше становище з бідністю у регіоні в Індії, Бангладеші, М'янмі. На країни Тропічної Африки припадає 16 % бідних країн світу[4, c.68].

У країнах, що розвиваються, в останні десятиліття не спостерігалося ознак збільшення зайнятості на фоні швидкого зростання чисельності населення[11,c.55]. У багатьох африканських країнах рівень офіційного безробіття перевищує 10 %, а у Нігерії -- 50 %. У присахарських країнах показник міського безробіття піднявся з 10 % у середині 70-х років до майже 18 % на початок 90-х років. У латиноамериканських державах рівень безробіття коливається з 2,6 % у Мексиці до 22 % на Трінідаді і Тобаго. В Азії показник безробіття нижчий, ніж у зазначених регіонах, але загальна чисельність безробітних величезна. Лише в Індії вона у 1990 р. становила 34 млн чол.

Перенаселення -- це загальновідома проблема країн, що розвиваються. Темпи зростання народонаселення залишаються тут традиційно високими. За період з 1975 по 1995 р. кількість жителів цієї групи країн зросла в 1,4 раза, зокрема населення Африки зросло в 1,8 раза, Латинської Америки -- в 1,5, Південної та Південно-Східної Азії -- в 1,5 раза. У 1995 р. майже 60 % світового населення проживало в Азії, близько 12 % -- в Африці, 8 % -- у Латинській Америці. За умов загальної економічної відсталості така ситуація лише поглиблює загострення соціальних й економічних проблем країн, що розвиваються.



1.2 Різні моделі економічного розвитку країн, що розвиваються

Існують три основні, іноді конкуруючі між собою моделі економічного розвитку країн, що розвиваються: 1) модель лінійних стадій зростання; 2) теорія структурних перетворень; 3) теорія зовнішньої залежності.

Модель лінійних стадій зростання. Багато теоретиків розглядали процес розвитку як серію послідовних стадій економічного зростання, через які повинна пройти будь-яка країна. Відповідно до такої теорії країнам, що розвиваються, для того, щоб повторити історичну еволюцію більш розвинених країн, було потрібно лише домогтися оптимальних рівнів і комбінації інвестицій, заощаджень та іноземної допомоги[2, c.49].

Всі країни прагнуть розвитку. Економічний прогрес - важливий, але не єдиний компонент розвитку. Розвиток - це не просто суто економічне явище. Воно охоплює не тільки матеріальний та фінансовий боки життя. Розвиток слід розуміти як багатовимірний процес, що включає реорганізацію та переорієнтацію всієї економічної та соціальної системи.

Отже, економічне зростання - це збільшення виробництва і споживання тих самих товарів і послуг з часом. Економічний розвиток - це, перш за все, поява якісно нового, не відомого раніше - інновацій.

Теорія структурних перетворень акцентує увагу на механізмі перетворення переважно аграрної економіки країн, що розвиваються, в господарство з більш розвиненою галузевою структурою й більш високим рівнем урбанізації. Для аналізу тут використовуються неокласичні поняття ціни та розподілу ресурсів, а також сучасні економетричні методи. Широко відомим прикладом підходу структуралістів до розвитку є двосекторна модель трудонадлишкової економіки А. Льюїса.

Двосекторна модель трудонадлишкової економіки А. Льюїса, створена у середині 1950-х pp., є однією з найвідоміших теоретичних моделей розвитку, в центрі уваги якої знаходиться структурна трансформація натуральної споживчої економіки[12, c.84]. За моделлю, слаборозвинена економіка складається з двох секторів:

1) традиційний сектор з натуральним сільським господарством, прихованим перенаселенням і нульовою граничною продуктивністю праць Така ситуація дозволила Льюїсу ввести поняття надлишкової робочої силі в цьому секторі, яку можна вилучити звідти, не зменшуючи обсяг виробництва;

2) високопродуктивний сучасний сектор, до якого належать міська промисловість і в який поступово переміщується робоча сила з сільського господарства.

Основну увагу в моделі приділено міграції робочої сили з села в місто й зростанню виробництва й зайнятості в сучасному секторі. Як міграція, так і зайнятість у сучасному секторі залежать від економічного зростання всередині нього, що в свою чергу визначається накопиченням капіталу й рівнем інвестицій в промисловість. Такі інвестиції здійснюються за рахунок реінвестування прибутку капіталістами сучасного сектору. Зарплата передбачається фіксованою на рівні, що перевищує середні доходи працівника традиційного сектору (Льюїс вважав, що зарплата в місті повинна бути, як мінімум, на 30% вище, ніж у селі, що буде створювати достатні стимули для міграції).

Процеси самопідтримуючого зростання й збільшення зайнятості тривають доти, поки вся зайва сільська робоча сила не буде поглинена новими галузями промисловості. Потім нові робочі руки вже не можуть вилучатися з села без зниження виробництва продовольства. Завершується структурна перебудова господарства, і центр економічної активності переміщується із традиційного аграрного сектору в сучасну міську промисловість[17, c.132].

Можна зробити висновок, що ця модель, яка зіграла величезну роль на ранніх етапах аналізу структурних зрушень і взаємодії між секторами в ході розвитку, сьогодні потребує значної модифікації для приведення у відповідність з нинішньою ситуацією в країнах, що розвиваються. Слід врахувати також сучасні найважливіші чинники: працезберігаючий характер сучасного технічного прогресу, втеча капіталів, найчастіше, відсутність будь-яких надлишків робочої сили на селі, зростаюче міське безробіття і, незважаючи на це, тенденцію до зростання зарплати в сучасному секторі.

Теорія зовнішньої залежності. Сьогодні вже ніхто не стане стверджувати, що проблема розвитку країн, що розвиваються, зводиться до усунення браку капіталу, іноземних технологій та управлінських навичок. Зауважимо, що це саме ті проблеми, де розвинені країни теоретично могли б допомогти країнам, що розвиваються. Проте численні невдачі й зростаюче розчарування в моделях стадій росту та структурних перетворень привели до широкого поширення прямо протилежного підходу - парадигми зовнішньої залежності, яка була спробою об'єднати економічні та соціальні чинники в єдиній моделі світового розвитку.

У 1990-ті pp. ідеї зовнішьої залежності отримали велику популярність в країнах, що розвиваються. Теорія зовнішньої залежності розглядає країни, що розвиваються, як суспільства, скуті інституційними, політичними та економічними обмеженнями (як зовнішніми, так і внутрішніми) і пов'язані з багатими країнами відносинами залежності й панування. У цій теорії існують три основні напрями: неоколоніальна модель залежності, помилкова парадигма розвитку й теорія дуального розвитку.

Неоколоніальна модель залежності є побічним продуктом теорії марксизму, яка пов'язує слабкорозвиненість країн, що розвиваються, з історично сформованою нерівноправністю багатих і бідних країн у світовій капіталістичній системі. Центр системи (багаті країни) усвідомлено чи мимоволі експлуатує периферію (країни, що розвиваються), нехтує їхніми інтересами, що ускладнює або робить неможливим самостійний розвиток бідних країн[3, c.55].

Ідеологія й діяльність місцевих еліт у країнах, що розвиваються, часто гальмує реформи, здатні поліпшити умови життя широких верств населення, іноді навіть призводить до погіршення цих умов і увічнення слабкоразвиненості. Теорія неоколоніалізму пояснює зростаючу вбогість у країнах, що розвиваються, значною мірою політикою і самим існуванням промислово розвинених країн і пов'язаних з ними невеликих, але впливових командорських груп всередині країн, що розвиваються. Економічна відсталість постає тут як нав'язане ззовні явище, на відміну від моделей стадій зростання та структурних зрушень, де головними були внутрішні обмеження розвитку (дефіцит накопичень або кваліфікованих кадрів). Революційна боротьба або, як мінімум, докорінна перебудова світової капіталістичної системи є єдиним засобом звільнення країн, що розвиваються, від прямого і непрямого контролю розвинених країн.

Другий, менш радикальний напрям підходу теорії зовнішньої залежності, - помилкова парадигма розвитку, яка пояснює відсталість країн, що розвиваються, помилковими порадами не знайомих з місцевою специфікою консультантів із розвинених країн, що працюють в різних організаціях міжнародної дво- та багатосторонньої допомоги розвиткові, і часто, маючи найкращі наміри, виступають з упереджених етноцентричних позицій. Консультанти розробляють складні концепції та теоретичні побудови, різного роду економетричні моделі, реалізація яких призводить до неправильної і неадекватної політики. У країнах, що розвиваються, існує низка особливих інституційних чинників - різні традиційні структури (племінні, кастові, класові), вкрай нерівномірний розподіл землі та доступ до банківського кредиту, контроль вузьких елітних груп над непропорційно великої власністю всередині країни й за кордоном. У цих умовах політика, побудована на таких провідних західних теоріях у багатьох випадках грає на руку лише інтересам впливових елітних груп усередині країни й за її межами.

Крім того, ще одним аргументом помилкової парадигми розвитку є той факт, що в країнах, що розвиваються, провідні вчені, лідери профспілок, економічні радники урядів та інші чиновники свого часу здобули освіту в розвинених країнах і в їхній свідомості вкоренилися чужі концепції, зовні привабливі, але непридатні до місцевої ситуації теоретичні моделі. Погано або взагалі не знаючи, як вирішувати реальні проблеми розвитку, вони часто, мимоволі чи свідомо, стають апологетами існуючих інституційних структур та вузькогрупових інтересів.

У неявному вигляді в моделі структурних перетворень і в явному в теорії залежності міститься поняття дуальних товариств - бідних і багатих націй у світовому масштабі й острівців багатства в морі злиднів всередині країн, що розвиваються. Теорія дуального розвитку і дуалізм як поняття широко використовується в теорії розвитку. Воно означає відтворення й поглиблення розриву між багатими і бідними на всіх рівнях. Основу дуалізму складають чотири положення[26].

1. Набір специфічних умов, коли в межах однієї системи з'являються "вищі" й "підлеглі" рівні. Прикладами дуалізму є сусідство сучасного й традиційного секторів у моделі Льюїса, наявність у межах єдиного суспільства багатої високоосвіченої еліти й маси неосвіченого населення, а також співіснування у світовій економіці потужних і багатих промислових націй поряд зі слабкими та бідними аграрними країнами.

2. Дуальні структури відтворюються постійно; міжнародні контрасти між багатством і бідністю не зникають з часом і нерівність вищих і підлеглих елементів системи зберігається. У неявному вигляді така посилка міститься вже в моделях стадій зростання та структурних перетворень. На її користь говорить і зростаюча нерівність доходів між країнами.

3. Розрив між вищими і нижчими елементами системи не лише не зменшується, а зростає: з кожним роком збільшується відставання країн у продуктивності праці.

4. Вищі елементи практично нічим не сприяють розвитку нижчих. У реальності вони можуть навіть штовхати їх униз.

Незважаючи на всі ідеологічні відмінності, прихильники підходів неоколоніальної залежності, помилкової парадигми розвитку і дуального розвитку відкидають виняткову роль, яку традиційна економічна теорія відводить показнику зростання ВВП. На противагу йому теоретики залежності відводять вирішальну роль дисбалансу у співвідношенні сил на міжнародній арені й необхідності докорінних економічних, політичних та інституційних реформ як усередині країн, так і в світовому масштабі. В крайньому випадку прихильники подібних теорій вимагають експропріації приватної власності, сподіваючись, що державна власність і контроль будуть більш ефективним засобом боротьби з бідністю, дозволять збільшити зайнятість, пом'якшити нерівність у доходах і підняти рівень життя широких мас (включаючи розвиток охорони здоров'я, освіти і культури).

В цілому, в кожному з підходів можна черпнути щось корисне. Внесок кожного з них можна оцінити більш повно при розгляді таких проблем, як бідність, зростання населення, безробіття, комплексний розвиток села, зовнішня торгівля та охорона навколишнього середовища.



Розділ 2. Модель економічного розвитку Бразилії

Бразилія - найбільша регіональна держава, яка має перед собою мету входження в число провідних економік світу і підвищення своєї ролі в прийнятті світовим співтовариством політичних і економічних рішень. Геополітичні показники Бразилії виділяють її серед інших країн Південної Америки і світу. Бразилія - п'ята світова держава за розміром території та населенню. Країна має досить високим рівнем науково-технічного розвитку та добре оснащеними збройними силами. Зазначені фактори є живильним середовищем для формування амбіцій Бразилії, пов'язаних бажанням відчувати себе в якості континентального лідера.

В даний час, відповідно до класифікації ООН Бразилія віднесена до групи «нових індустріальних країн». Також її відносять до країн з «формуються» ринками. На частку Бразилії припадає до 2/3 промислового і понад половини науково-технічного потенціалу латиноамериканського регіону[20, c. 95].

Бразилія є світовим лідером з видобутку залізної руди (20%) і монополістом з видобутку ніобію (95%). Країна посідає друге місце в світі з виробництва марганцю (13%) і танталу (16%), входить в першу п'ятірку держав з видобутку бокситів, олова, літію, магнію і знаходиться на шостому місці за запасами урану.

Бразилія - визнаний лідер південноамериканського континенту з розвитку науки і технологій. В області розробки технологій виробництва біопалива (етанол і біодизель), сільськогосподарських досліджень, технологій глибоководного видобутку нафти Бразилія по праву займає лідируючі позиції в світі. Країна має один з найбільш розвинених промислових потенціалів в Латинській Америці в таких областях як автомобілебудування, авіабудування, металургія, хімічна, текстильна, взуттєва промисловість, виробництво цементу, виробництво споживчих товарів тривалого користування і комп'ютерів.

Забезпечивши за рахунок залучення транснаціональних компаній виробництво цілого ряду позицій першокласної високотехнологічної продукції, Бразилія зацікавлена ??в першу чергу в придбанні за кордоном передових інноваційних технологій і інвестицій. Реалізовані бразильським урядом великі програми з розвитку рослинництва забезпечують стійкий попит ринку на добрива[16, c. 112].

Бразилія є членом ряду міжнародних економічних організацій. Країна входить до складу СОТ, МЕРКОСУР, УНАСУР, G8 +5, G20 і Кернській групи, а також відіграє важливу роль в діяльності неформалізованих міжнародних груп БРІКС і ІБАС (Індія, Бразилія, ПАР).

2.1 Аналіз основних економічних показників розвитку Бразилії

Динаміка ВВП. Незважаючи на реалізовану бразильським урядом антикризову політику, що базується на великих державних вкладень в інфраструктурні об'єкти та стимулювання виробництва національної продукції шляхом зниження податків на промислові товари, в 2015 році відмічено падіння обсягу ВВП країни на 3,8%(рис.2.1). Згідно з попередніми даними, опублікованими Бразильським інститутом географії та статистики - IBGE 3 березня 2016 року, ВВП Бразилії знизився на 3,8% (у порівнянні з 2014 роком). Це найгірший результат для бразильської економіки, за період, починаючи з 1990 року. Сукупний ВВП бразильської економіки склав 5,904 трлн. реалів (1,77 трлн. доларів США). ВВП на душу населення в 2015 році склав 8650 доларів США реалів (падіння на 28% в порівнянні з попереднім роком). На думку бразильських експертів дана ситуація склалася в результаті зростання 10 внутрішніх політичних проблем, зниження споживання, збільшення безробіття в країні і падіння рівня іноземних інвестицій.

Рисунок 2.1 Динаміка ВВП

Показники ВВП за секторами економіки в 2015 році розподілилися наступним чином: сільське господарство (1,3%); промисловість (-8,3%); сфера послуг (-2,7%); споживання домашніх господарств (4,0%); державне споживання (-1,0%); валове нагромадження основного капіталу (основних фондів); (-14,1%), експорт (6,1%); імпорт (-14,3%). Згідно з даними Центрального банку Бразилії за підсумками 2015 року державний борг країни становить 3,927 млрд. Реалів (1,161 млрд. дол. США) - 66,2% від ВВП, розміри золото-валютних резервів, включаючи цінні папери, склали 616,7 млрд. дол . США.

Пріоритетні галузі. До пріоритетних галузей економіки Бразилії відносяться активно розвиваються в останні роки за рахунок великих державних і приватних інвестицій і адресних податкових пільг автомобілебудування, хімічна і гірничодобувна промисловість, медицина, авіабудування, використання космічного простору в мирних цілях, видобуток вуглеводнів, інформатика, телекомунікації, агропромисловий комплекс і виробництво озброєнь. Успішно розвивається сектор послуг. Продовжує приділятися увага розвитку традиційних галузей з високим експортним потенціалом - взуттєвої, текстильної промисловості і туризму[24].

Основні товарні ринки. Основними товарними ринками Бразилії є ринки промислової продукції. Найбільшими з них є ринки автомобілів, електропобутових приладів, будівельних матеріалів, цементу, комунікаційного обладнання, металу, транспортних засобів, готового одягу та взуття. Одночасно традиційно важливими для країни є ринки сільськогосподарської продукції, найбільшими з яких є ринки м'яса та м'ясних продуктів, етанолу, цукру, сої, кукурудзи, молока, рису, добрив, шкіри.

Динаміка товарообігу з основними країнами. Триваючий криза світової економіки, падіння світових цін на основні (сировина) товари бразильського експорту в звітному році надали в цілому негативний вплив на динаміку зовнішньої торгівлі Бразилії. Хоча значення сальдо бразильського зовнішньоторговельного товарообігу було позитивним і склало близько 19,6 млрд. Дол. США (2014 рік негативне - 4,1 млрд. Дол. США), однак при цьому обсяги експортно-імпортних операцій істотно скоротилися. Обсяги експорту бразильських товарів склали в сумі 191,1 млрд. Дол. США (2014 рік - 225,1 млрд. Дол. США), імпорту - 171,5 млрд. Дол. США (2014 рік - 229,1 млрд. Дол. США). Нижче представлені табличні дані по торговому балансу Бразилії, в доларах США, з розбивкою по місяцях[21].

Таблиця 2.1 Сальдо експортно-імпортних операцій Бразилії.

По місяцях	Експорт	Імпорт	Акумульоване сальдо
Січень	13,704	16,877	-3,172
Лютий	12,092	14,934	-6,014
Березень	16,979	16,521	-5,559
Квітень	15,156	14,665	-5,068
Травень	16,769	14,008	-2,309
Червень	19,628	15,101	2,220
Липень	18,553	16,147	4,608
Серпень	15,485	12,796	7,302
Вересень	16,148	13,204	10,248
Жовтень	16,049	14,053	12,245
Листопад	13,806	12,609	13,442
Грудень	16,783	10,543	19,681



Таблиця 2.2 Динаміка зміни торгового балансу Бразилії

По роках	Експорт	Імпорт	Сальдо
2015	191,134	171,453	19,668
2014	225,101	229,060	-3,959
2013	242,178	292,617	2,561
2012	242,468	223,142	19,439
2011	256,041	226,251	29,790
2010	201,916	181,638	20,278

За попередніми даними Міністерства розвитку (на 4.01.2016 р), промисловості і зовнішньої торгівлі Бразилії в 2015 році експорт трьох основних категорій продукції істотно знизився в порівнянні з 2014 роком: базова (необроблене сировину включаючи с / г продукцію) категорія - на 19, 5%, промислові товари (-8,2%) і напівфабрикати (включаючи с / г продукцію глибокої переробки) - на 7,9%. У базову категорію, основне зниження обсягів експорту відбулося в наступних категоріях товарів: залізної руди - на 44,8%, сира нафта - на 13 27,1%, яловичина - на 18,5%, свинина - на 18,2%, сої борошно - на 15,9%, тютюн - на 11,6%, соя - на 8,8%, м'ясо птиці - на 8,5%, кава в зернах - на 6,9%) і бавовна-сирець - на 3 , 7%). Разом з тим збільшилися обсяги продажів за кордон кукурудзи на 28,9% і мідної руди на 11,2%. У групі промислових товарів, найбільше зниження обсягів відбулося по рідкому паливу (-61,8%), будівельних машин (-30,1%), двигунів і генераторів (-18,3%), насосів та компресорів (-12,4% ), двигунів для транспортних засобів і запчастинах (10,7%), автомобільна продукція без урахування транспортних засобів (-9,9%), пластмас і полімерів (-6,8%). Збільшилися обсяги експорту даної категорії товарів: стали - на 39,7%, прокату - на 24,5%, авіапродукції і літаків - на 19%, транспортних засобів - на 10,1%, алюмінію та похідних - на 8,9%, легкових автомобілів - на 6,6%, целюлозно-паперової продукції - на 3,7%. У групі напівфабрикатів найбільше зниження відбулося в продажах заліза (-24,2%), шкур і шкір (-22,2%), цукру-сирцю (-19,8%), феросплавів (-16,7%), алюмінію первинної обробки (-13,5%) і залізо / сталевих напівфабрикатів (-4,7%). Збільшення експортних поставок напівфабрикатів пройшло за наступними товарах: катодного міді - на 91,2%, пиломатеріалам - на 8,4%, золото ювелірне - на 7,0%, соєва олія - ??на 6,9% і целюлозу - на 6,9 %. По імпорту основних груп товарів у 2015 році, також відзначалася негативна динаміка. Поставки паливно-мастильних матеріалів знизилися на 44,3%, промислових товарів на - 20,2%, сировини на - 20,2% і споживчих товарів на - 19,6%. В якості основного торгового партнера Бразилії протягом останніх трьох років закріпився Китай (раніше перше місце за обсягом торговельного обороту стійко належало США). Другим за значенням торговельним партнером Бразилії з часткою в 12,67% від загального обсягу бразильського товарообігу в 2015 році залишалися США. (Додаток 1), [21].

Динаміка обороту роздрібної торгівлі. Згідно з даними Бразильського інституту географії та статистики - IBGE в 2016 році спад роздрібної торгівлі Бразилії з фізичного обсягу склав 5,2% (2015 рік - зростання на 2,2%). Разом з цим зниження продажів автомобільної техніки, мототехніки і комплектуючих знизився на 18,0% (2015 рік - зростання на 3,7%), а будівельних товарів (включаючи будівельні матеріали, лаки, фарби і залізні товари) на 9,7%. При цьому в номінальному вираженні доходи від продажів в роздрібній торгівлі в 2016 році залишилися позитивними. Їх зростання склало 2,8% (2015 рік - зростання на 4,3%). Даний показник, за оцінкою бразильських експертів, зберіг свою позитивну динаміку за рахунок продажів в сегменті предметів розкоші і інфляційного зростання цін на інші товари.

Таблиця 2.3 Показники розвитку роздрібної торгівлі Бразилії в 2016 році.

Діяльність	Фізичний об'єм продажу(січень 2016) %	Номінальний дохід від продажу(січень 2017) %
Роздрібна торгівля (в цілому)	-5,2	2,8
Продаж авто-, фототехніки	-18.0	-14,3
Продаж будівельних матеріалів	-9,7	-5,3



Таблиця 2.4 Динаміка роздрібної торгівлі Бразилії по групам товарів в 2016

Діяльність	Фізичний об'єм продажу(січень 2016)%	Номінальний дохід від продажу(січень 2017) %
Горючо-мастильні матеріали	-7,3	5,7
Продукти харчування, напої, тютюнові вироби	-3,0	6,4
Текстиль, одяг та взуття	-9,5	-5,9
Меблі, вбудована побутова техніка	-15,9	-13,5
Нерухомість	-16,6	-12,0
Побутова техніка	-15,6	-14,3
Фармацевтичні, медичні товари, косметика та парфумерія	2,6	9,5
Книги, газети, журнали, канцелярські товари	-11,4	-4,4
Офісне обладнання і приладдя, комп'ютерна та телекомунікаційна техніка	-5,4	-9,3
Інші товари	-2,7	3,1

Цінова динаміка і інфляційні процеси. Дані Бразильського інституту географії та статистики - IBGE свідчать про зростання в 2015 році в країні інфляції - 10,67% (в 2014 - 6,41%) найвищий показник з 2002 року, вимірюваної Національним загальним індексом цін для споживача-IPCA. IPCA є офіційним індексом, використовуваним Центральним Банком Бразилії для таргетування інфляції відповідно до показників, які визначаються Національним валютним радою (CMN), [22].

Таблиця 2.5 Динаміка зміни індексу ІРСА

Місяць	2012,%	2013,%	2014,%	2015,%	2016,%	2017,%	2018,%
Січень	4,59	5,99	6,22	6,15	5,59	7,14	10,71
Лютий	4,83	6,01	5,85	6,31	5,68	7,70
Березень	5,17	6,30	5,24	6,59	6,15	8,13
Квітень	5,26	6,51	5,10	6,49	6,28	8,17
Травень	5,22	6,55	4,99	6,50	6,38	8,47
Червень	4,84	6,71	4,92	6,70	6,52	8,89
Липень	4,60	6,87	5,20	6,27	6,50	9,56
Серпень	4,49	7,23	5,24	6,09	6,51	9,53
Вересень	4,70	7,31	5,28	5,86	6,75	9,49
Жовтень	5,20	6,97	5,45	5,84	6,59	9,93
Листопад	5,64	6,64	5,53	5,77	6,56	10,48
Грудень	5,91	6,50	5.84	5,91	6,41	10,67

Найбільш висока інфляція відзначена в 2015 році в порівнянні з попереднім роком за видатками на житло і оплату комунальних послуг (18,31%), транспортних витрат - найбільше зростання в показниках вартості палива, запасних частин і проїзду на громадському транспорті (10,16%) , а також по групі продуктів харчування і напоїв (12,30%).

Таблиця 2.6 Порівняльні дані показників інфляції по групам витрат в 2015 і 2016 роках

Групи витрат	2015(%)	2016(%)
Загальне значення індексу ІРСА	6,41	10,97
Продукти харчування і напої	8,03	12,30
Комунальні послуги і житло	8,80	18,31
Побутові товари	5,49	5,36
Одяг	3,63	4,46
Транспорт	3,75	10,16
Медицина	6,97	9,23
Особисті витрати	8,31	9,50
Освіта	8,45	9,25
Засоби комунікації	-1,52	2,11

Реальна заробітна плата. Згідно з даними Центрального банку Бразилії середня реальна ефективна заробітна плата в країні у 2015 році (в порівнянні з 2014 роком) знизилася на 17,1%, в листопаді 2015 року вона склала 1944,57 реалів (в листопаді 2014 року - 2342, 86 реалів). Мінімальний розмір заробітної плати на 1 січня 2016 року становить 880,00 реалів (на 1 січня 2015 року - 788,00 реалів). Розмір середньої заробітної плати спеціаліста початкового рівня з вищою освітою склав 2790,03 реала, [22].

Таблиця 2.7 Середня заробітна плата по окремим спеціальностям в 2016 році

Спеціальність	Середня місячна заробітна плата
Керівник виробництва і експлуатації цивільного будівництва і громадських робіт	18223,40
Керівник виробництва компанії видобувної промисловості, телекомунікації та ЖКГ	15808,73
Керівник великого ІТ проекту	13723,96
Директор з продажу і маркетингу	13572,00
Адміністративний і фінансовий директор	9538,77
Менеджер проекту досліджень і розробок	8776,99
Інженерні спеціальності(виробничі)	6677,09
Спеціаліст ІТ програміст	6976,86
Спеціаліст сільського господарства	6485,40
Лікар загальної практики	5642,68
Архітектура	5348,06
Інженер-будівельник	5234,45
Технічні спеціальності середньої ланки	5020,71
Операції по роботі з клієнтами у фінансових установах	4864,43
Адвокат і юрист	4773,75
Туризм	4730,71
Науковий робітник нижчої ланки	4150,96
Середній медперсонал	4141,70
Молодший медперсонал	3763,08
Нотаріус	3631,46
Адміністратор підприємства	3525,61
Менеджер з продажу і маркетингу	3443,93
Бухгалтер і аудитор	3359,78
Дизайнер	3276,02
Технік в сфері ЖКГ	2873,13
Спеціаліст в області поліграфії	2863,63



Таблиця 2.8 Падіння рівня середньої заробітної плати по галузях у 2015 році

Сфери діяльності	Зменшення за рік (%)
Виробництво цукрової тростини, його первинна обробка	-35,7
Телекомунікація, дротяний зв'язок, інформаційні технології, обробка даних	-30,0
Консалтинг, бухгалтерські послуги та аудит	-25,0
Хімічна промисловість, фармацевтика	-20,0
Операції з нерухомістю	-20,0
Транспортні послуги, складська діяльність, логістика	-20,0
Сільське господарство, рибальство	-18,2
Металургія	-17,8
Оптова та роздрібна торгівля	-17,3
Скляна промисловість	-16,0
Харчова промисловість	-23,0
Будівельна індустрія	-15,0
Легка промисловість	-15,0
Добувна промисловість	-15,0
Целюлозно-паперова промисловість	-20,0
Виробництво гуми	-13,3
Поліграфія	-12,0
Взуттєва промисловість, обробка шкіри, дизайн одягу	-10,0

2.2 Проблеми розвитку національної економіки Бразилії

Федеративна республіка Бразилія - одна з країн світу, які швидко розвиваються. Активна зовнішньополітична діяльність в 2015 році в рамках БРІКС і СОТ надала відносно сприятливий вплив на економіку Бразилії в умовах глобальної фінансово-економічної кризи. Країна продовжила реалізовувати послідовний курс на збереження свого регіонального економічного лідерства активно використовуючи форуми політичної та економічної інтеграції МЕРКОСУЛ, УНАСУЛ і СЕЛАК.

Світова економічна криза змусила Бразилію також переглянути свої позиції щодо позарегіональних «гравців». Зниження обсягів іноземних інвестицій в країну і триває курс лібералізації економіки країни змусив бразильський уряд шукати можливості подолання економічних проблем через надання вигідних пропозицій, в першу чергу, США і ЄС. Окремо в цьому ряду стоїть Китай, який при вимушеному сприяння з боку бразильських властей все глибше проникає в економіку Бразилії. Основними напрямками інтересів позарегіональних «гравців» 6 в країні стали гірничодобувна промисловість, енергетика, окремі галузі сільського господарства (соя, цукор, біопаливо, виробничі потужності глибокої переробки сировини), військово-промисловий комплекс, [23].

При цьому, в умовах падіння світових цін на сировинні ресурси на зовнішньополітичному рівні Бразилія не виявила значущою активності з протидії волатильності їх котирувань, навіть по відношенню до такої чутливої для країни продукції, як сільськогосподарська. В іншому стосовно кластеру світових економічних ризиків позиція Бразилії залишалася близька позиціям країн БРІКС.

Економічні чинники. У внутрішній економічній політиці бразильський уряд в 2015 році продовжувала реалізовувати лінію, спрямовану на підвищення життєвого рівня найбідніших верств населення, розвиток національної промисловості і сільського господарства. Вживалися заходи щодо забезпечення позитивної динаміки зростання національної економіки, боротьбі з інфляцією, продовжувала здійснюватися політика підтримки досягнутого рівня внутрішнього кредитування, докладали зусилля по забезпеченню росту експорту, стимулювання інновацій, виконання встановленого показника бюджетного профіциту. Однак в реальних умовах зниження економічного розвитку ця політика привела до істотного зростання боргового навантаження на бюджет країни, [25].

Зусилля економічного блоку уряду і центрального банку щодо утримання інфляції в рамках 4,5% в умовах високої волатильності національної валюти до позитивних результатів не привели. За підсумками року середнє значення інфляційного показника склало 10,67%. В тому числі, за окремими категоріями зростання цін досяг критичних в соціальному плані значень: по видатках на житло і оплату комунальних послуг - 18,31%, по транспортним витратам - найбільше зростання в показниках вартості 7 палива, запасних частин і проїзду на громадському транспорті - 10,16%, по групі продуктів харчування і напоїв (12,30%).

Курс національної валюти по відношенню до долара США демонстрував стійке зниження протягом звітного року, що в на початку 2015 року зробило певний позитивний вплив на експортно-імпортні операції. У січні 2015 року його значення становило 2,37 реалів за долар США. Досягнувши у вересні свого пікового значення в 4,17 реалів за долар США, до грудня в зв'язку з підвищенням світових цін на сировинні товари курс національної валюти завершив рік на рівні на рівні 3,85 реалів за долар США.

Спад темпів зростання економіки і проблеми, пов'язані з динамікою валютного курсу і зростанням державного боргу, а також загострення внутрішньополітичної обстановки привели до зниження інвестиційного рейтингу країни. У 2015 році агентства Fith і S & P знизили його значення до спекулятивного BB + і ВВ відповідно. Прогноз щодо подальшого соціально-економічного розвитку Бразилії на середньострокову перспективу залишений "негативним".

До основних внутрішніх факторів, які надали найбільший вплив на економічну ситуацію в Бразилії в 2015 році, в першу чергу відносяться внутрішньополітичні чинники, пов'язані з набрали обертів національним антикорупційним розслідуванням, внутрішньопартійної боротьбою в правлячій партії і спробами ініціювання процедури імпічменту президента. Крім того, негативний ефект на економіку, за рахунок залучення додаткових державних витрат, зробила епідемія вірусу Зика в регіоні.

Негативний вплив на економіку Бразилії і інвестиційний клімат в країні надавала і продовжує надавати деструктивна внутрішньополітична боротьба між опозиційними партіями та правлячою коаліцією, пов'язана з корупційними скандалами в яких замішані 8 політики по обидва боки і керівництво 30 найбільших бразильських компаній, в тому числі і державної Petrobras, [26].

Антикорупційне розслідування (операція Lava Jato) призвело до зниження економічної активності цих компаній і їх постачальників, що в свою чергу відбилося на і без того негативні показники промислового виробництва в країні. Крім того, в даних умовах уряд з метою отримання соціальних дивідендів зберегло державні витрати на докризовому рівні, переклавши фінансове навантаження на бізнес. В результаті незбалансованості державних доходів і витрат, високого рівня інфляції і падіння курсу бразильського реала по відношенню до долара США в країні гостро проявилися проблеми банківського кредитування. Можливості проведення агресивної процентної політики для банків в сегменті кредитування промислових виробництв скоротилися. Почалося погіршення якості портфеля кредитів, причому з прискорюючими темпами. Це багато в чому обумовлено досягненням історичних максимумів навантаження платежів з обслуговування державного боргу.

Економічна програма уряду, спрямована на збереження бюджетних видатків соціального спрямування та нераціональне витрачання коштів на «мегапроекти», пов'язані з підготовкою до Олімпійських ігор 2016 року призвели до загострення внутрішньої обстановки в країні. Протягом всього 2015 року в країні проходили масові демонстрації з вимогами відставки президента і зміни внутрішньої економічної політики, що вкрай негативно позначалося на темпах розвитку і інвестиційному кліматі Бразилії.



Розділ 3. Удосконалення моделі економічного розвитку Бразилії

Федеративна Республіка Бразилія відіграє важливу роль у розвитку багатосторонньої торговельної системи, є одним із найактивніших членів СОТ, дев'ятою за розмірами економіки країною в світі (2016 рік) та найбільшою державою Латинської Америки з великим економічним потенціалом.

Проаналізувавши останні досягнення торговельної, економічної та інвестиційної політики Бразилії маємо можливість запропонувати такі напрямки удосконалення моделі економічного розвитку Бразилії, [24].

Під час проведення досліджень макроекономічних показників на економіки Бразилії впливали як внутрішні, так і зовнішні чинники. Показник зростання ВВП демонстрував негативну динаміку (відповідно 3,8 % та 3,5 % у 2015 та 2016 роках), а рівень безробіття збільшився до 11,3 % у 2016 році. Проте Бразилія продовжувала залучати значний обсяг іноземних інвестицій (від 2 % до 3,3 % від ВВП), зберігаючи позицію головного місця надходження прямих іноземних інвестицій у латиноамериканському регіоні. Економічне зростання було відновлено у першому кварталі 2017 року, і, на думку Уряду, рівень безробіття зменшується. Бразильська фінансова система залишається стабільною, і інфляція успішно стримується. Це означає дотримання Бразилією курсу фіскальної відповідальності, [25].

Можна відзначити також прихильність Бразилії принципам багатосторонньої торговельної системи та намагання зробити її ще більш відкритою. Наприклад, учасники засідання Огляду торгівельної політики вітають Бразилію з ратифікацією Угоди СОТ про спрощення торгівлі, а також вони повинні намагатися заохочувати Бразилію приєднатися до багатосторонньої Угоди СОТ про державні закупівлі, зазначають про необхідність в активній та конструктивній участі Бразилії за такими напрямами роботи СОТ, як проведення переговорів щодо сільського господарства, субсидій на риболовлю, а також обговорення питань щодо спрощення інвестування та електронної комерції.

Члени СОТ у своїх виступах також відмічають прагнення Бразилії спростити митні процедури шляхом реалізації проекту створення “єдиного вікна” та оновлення програми уповноважених економічних операторів, наголошують на прогресі у напрямі забезпечення можливості подання документів онлайн та планах запровадити здійснення всіх експортних та імпортних процедур повністю в електронній формі (відповідно до кінця 2017 та 2018 років).

Водночас уряд зазначає і про проблемні питання, вирішення яких може сприяти подальшому розвитку економіки Бразилії. Так, деякі політики запитують про плани Бразилії у напрямі збільшення продуктивності та конкурентоспроможності економіки для забезпечення спрощення інтеграції бразильських компаній у глобальні ланцюги доданої вартості, зважаючи на поточну позицію Бразилії у міжнародних рейтингах, таких як Доповідь Світового банку про легкість ведення бізнесу. Незважаючи на визнання досягнень Бразилії у залученні іноземних інвестицій, деякі урядовці висловлюють занепокоєння щодо складності бізнес-середовища та наголошують на необхідності удосконалення у низці сфер, зокрема у напрямі зменшення регуляторного тягаря. Крім того, однією з головних перешкод ведення бізнесу, на їхню думку, було визнано складний податковий режим Бразилії та податкові “викривлення” стосовно імпортованої та вітчизняної продукції.

Уряд має порушувати також питання щодо використання Бразилією неавтоматичних ліцензій на імпорт та антидемпінгових заходів, про продовження політики встановлення вимог щодо місцевої складової та вітчизняного виробництва, включених до схем стимулювання та державних закупівель, відзначаючи, що нещодавно такі вимоги були спрощені у нафтогазовому секторі. Занепокоєння викликали заходи або програми підтримки у деяких виробничих сферах, наприклад, INOVAR-Auto в автомобільній промисловості Бразилії. Зазначається і про бар'єри, що стримують експорт товарів на бразильський ринок унаслідок деяких аспектів функціонування систем технічного регулювання та застосування санітарних та фітосанітарних заходів. Зокрема, пропонується забезпечити більш тривалий період для публічних консультацій, а також між публікацією та набранням чинності відповідними заходами. Висловлюються пропозиції щодо забезпечення передбачуваності торговельного режиму Бразилії у зв'язку із значним розривом між тарифами, що застосовуються, та зв'язаними тарифами. Наголошується також необхідність посилення захисту прав інтелектуальної власності.

Одним із основних “драйверів” майбутнього розвитку визнано сектор послуг Бразилії, і тому уряд повинен закликати до підвищення продуктивності та конкурентоспроможності цього сектора шляхом зменшення обмежень під час здійснення певних видів діяльності.



Висновки

Країни, що звільнилися від колоніальної залежності після другої світової війни, мали багато суттєвих спільних рис: схожість історичного "колоніального" минулого; спільність що стоять перед ними проблем. На підставі цієї спільності сукупність зазначених країн стала іменуватися "третім світом", що розвиваються.

Десятиліття незалежного розвитку країн "третього світу" сприяли його істотної диференціації за кількома напрямками. По-перше, неоднакова ступінь класової диференціації в кожній країні, що розвивається створила в них різну розстановку соціально-політичних сил.

По-друге, відбулася диференціація між країнами, що розвиваються за багатством, за середнім рівнем життя, за їх фінансовим можливостям (з'явився так званий "четвертий світ" процвітаючих нафтовидобувних арабських країн і, з іншого боку, виділена ООН "група 33-х" найбідніших країн, які потребують постійної підтримки світової спільноти).

По-третє, відбулася диференціація "третього світу" у напрямку розвитку, за обраною моделі, із зовнішньополітичних вподобань в умовах "холодної війни".

Стрімка багатопланова диференціація "третього світу" зробила його вкрай неоднорідним. Поле взаємних інтересів всередині нього різко звузилося, а там, де воно збереглося, насилу налагоджується взаємодія. Тому з сер. 70 рр. термін "третій світ" може застосовуватися по відношенню до країнам, що розвиваються тільки умовно.