Виробництво як процес суспільної праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

ВСТУП

1. ВИРОБНИЦТВО, ЯК ПРОЦЕС СУСПІЛЬНОЇ ПРАЦІ

1.1 Виробництво. Фази виробництва

1.2 Суспільне виробництво та його види

2. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ВИРОБНИЦТВА

2.1 Основні показники ефективності і методи їх визначення

2.2 Фактори підвищення ефективності виробництва

2.3 Аналіз показників ефективності виробництва

3. ШЛЯХИ ПІДВИЩННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

3.1 Шляхи та чинники зростання ефективності

3.2 Процес суспільного відтворення виробництва

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

Джерелом існування, розвитку та підвищення життєвого рівня людини є виробнича діяльність. Виробнича діяльність спрямована на задоволення потреб. Засоби для задоволення потреб, тобто споживчі блага, створюються у виробництві.

Інколи тлумачення слова «виробництво» зводиться до позначення ним масового випуску продукції, виготовлення матеріальних цінностей на численних підприємствах, що значно звужує зміст цього поняття. У широкому розумінні «виробництво» -- це діяльність зі створення будь-якого корисного продукту (товари, предмети, речі, послуги, інформація, знання тощо), його можна охарактеризувати як систему, де здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисну продукцію. Іншими словами, виробництво являє собою певну технологію, відповідно до якої здійснюється трансформація вкладених ресурсів у кінцевий результат -- продукцію (послуги).

Виробництво є важливим компонентом функціонування будь-якої держави, тому що воно визначає її економічну безпеку, сталість фінансової системи і рівень життя людей.

Основна мета виробництва в ринкових умовах, згідно зі статутом підприємства, полягає в забезпеченні споживача необхідною йому продукцією (послугами) у певні строки, заданої якості та комплектації, з мінімальними витратами для виготовлювача (продуцента). Економічний результат діяльності підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежать від того, наскільки раціонально організовано виробництво, чи відповідає воно сучасним вимогам оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.

Метою формування та реалізації виробничої політики є пристосування підприємства до вимог ринку з мінімальними витратами, але це потребує від керівників та спеціалістів обізнаності з широкого кола питань за межами сфери виробництва. Виробництво -- це тільки частина процесу, що постійно оновлюється, і тому всі техніко-технологічні та організаційно-економічні рішення можна приймати тільки на підставі аналізу достатньо повної і точної інформації про вимоги ринку, що очікуються, можливості і загрози зовнішнього середовища, слабкі та сильні сторони власної діяльності.

Якщо розглядати виробництво як систему взаємопов'язаних елементів, якими є робочі місця, їх групи, підрозділи та підприємство в цілому, то постановка організаційних завдань взаємодії та узгодженості всіх складових залежить передусім від вимог до продукції, технології її виготовлення і самої виробничої системи. Але організаційні завдання можуть бути наперед визначені невикористаними резервами функціонування самої системи, наприклад, наявністю в ній внутрішньо-змінних витрат, браку, неритмічного випуску продукції та ін.

Суб'єкти матеріального виробництва в ринкових умовах під впливом конкуренції змушені постійно пристосовуватись до вимог споживачів стосовно якості товарів (послуг), ціни, сервісного обслуговування тощо. Техніка та технологія виготовлення продукції і надання послуг мають розвиватися динамічно, ураховуючи зміни як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі господарювання. Чим складніша продукція проектується і виготовляється, тим більша кількість найменувань сировини, матеріалів, напівфабрикатів, устаткування, інструменту, енергії, транспорту, виробничих та складських приміщень для її виробництва використовується. При цьому має залучатися виробничий персонал різної кваліфікації і спеціалізації, котрий повинен у межах повноважень доцільно і високо-ефективно об'єднати, організувати підпорядковані йому компоненти, щоб досягти основної мети -- своєчасно виготовити якісну продукцію, задовольнити потреби споживачів і отримати прибуток для подальшого процесу відтворення.

Перехід на ринкові відносини суттєво змінює погляд на організацію виробництва, яка створює умови для найефективнішого використання техніки, предметів праці та людей у процесі виробництва і тим самим сприяє підвищенню його результативності.

Під організацією виробництва розуміється координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції з найменшими витратами за умови належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.

Багато завдань організації виробництва вирішується на підприємстві завдяки технології, що застосовується, тому слід відокремити те, що належить до функцій технології та організації виробництва. Технологія характеризує способи, варіанти виготовлення продукції і це обумовлює її функцію, яка спрямована на визначення можливих типів машин, інструменту, пристроїв, оснащення, складності робіт, рівня кваліфікації персоналу, норм витрат матеріальних ресурсів і часу для виробництва кожного виду продукції, тобто вона визначає, що і як, за допомогою яких засобів виробництва треба робити з предметом праці для перетворення його в продукт з потрібними властивостями.

До функції організації виробництва відносяться роботи з визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибору найефективнішого відповідно до мети і умов виробництва. Наприклад, оптимізувати завантаження устаткування за певним критерієм з урахуванням обмежень щодо використання ресурсів або вибрати оптимальну продуктивність того чи іншого устаткування з огляду на його кількісні та якісні характеристики, кваліфікацію персоналу, економічні критерії ефективності виробництва. Таким чином, основне завдання організації виробництва полягає в тому, щоб якнайліпше поєднати предмет праці і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці в продукт необхідних властивостей з найменшими витратами робочої сили і засобів виробництва.



1. ВИРОБНИЦТВО ЯК ПРОЦЕС СУСПІЛЬНОЇ ПРАЦІ

1.1 Виробництво. Фази виробництва

Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини, це ще й відтворення життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

Виробництво завжди є процесом суспільним - це складна і комплексна система, в якій можна виділити 3 рівні:

1. працю індивідуального працівника;

2. виробництво в межах підприємства, фірми (мікрорівень);

3. виробництво на рівні суспільства, держави (макрорівень).

До першого рівня відносять предмети праці, засоби праці і власне саму працю.

Праця - це така доцільна, свідома діяльність людини, при котрій речовини природи видозмінюються таким чином, щоб вони могли задовольнити певні людські потреби.

Предмети праці - це те на що спрямована людська праця.

Засоби праці - те, при допомозі чого людина діє на предмети праці.

На мікрорівні виділяють три основні фактори виробництва: праця, земля і капітал, також існує два другорядних фактори - це менеджмент та інформація

Макрорівень складається з таких компонентів:

1. суспільний поділ праці по галузях і сферах господарювання;

2. виробництво матеріальних і нематеріальних благ та послуг;

3. виробничі відносини;

4. суспільне виробництво як органічна єдність безпосереднього виробництва, розподілу, обліку і споживання[1].

Під час аналізу всіх рівнів виробництва слід враховувати обмежену виробничу можливість окремого працівника, фірми, суспільства в цілому (абсолютна обмеженість - недостатність ресурсів для задоволення всіх потреб, відносна обмеженість - недостатньо ресурсів для вирішення окремого завдання).

Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання(див. мал. 1.1.1). Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у даний момент. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, і якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає недоцільною або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради споживання. Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід завжди розглядати як органічне ціле.

Фази виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мал. 1.1.1

Насамперед, тісно взаємозумовлені власне виробництво і споживання. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче і особисте.

Виробниче споживання - це споживання засобів виробництва і робочої сили працівника при виготовленні суспільно-необхідного продукту. Отже, цей вид споживання фактично означає виробництво. З цим пов'язане і особисте споживання - в процесі якого відбувається відтворення робочої сили.

Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання і визначає спосіб споживання.[3]

Отже, виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Під факторами виробництва слід розуміти блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ - готової продукції; основними видами факторів є капітал, праця, земля, тобто природні ресурси і підприємницький хист, а основними факторами слід вважати - працю, капітал та матеріальні ресурси. Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання, які тісно пов'язані між собою,а кінцевою метою будь-якого виробництва є споживання.

1.2 Суспільне виробництво та його види

Суспільне виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне виробництво (див. мал. 1.1.2).



Види суспільного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сфера послуг

Мал. 1.1.2

До матеріальної сфери суспільного виробництва належать ті галузі виробництва, в яких виробляються матеріальні блага: вугілля, метал, нафта, машини, устаткування, сільськогосподарська продукція, електроенергія, продукти харчування тощо, і підприємства, що надають матеріальні послуги: вантажний транспорт, обслуговування і ремонт техніки, оптова торгівля і подібні.

До сфери нематеріального виробництва відносяться галузі, що виробляють нематеріальні послуги, до яких належать: роздрібна торгівля, пасажирський транспорт, зв'язок, що обслуговує населення, підприємства побутового обслуговування, заклади охорони здоров'я та заклади, що створюють духовні цінності -- у галузі освіти, культури, мистецтва тощо.

Особливе місце в нематеріальному виробництві належить духовному виробництву -- праці художників, скульпторів, письменників, кінематографістів тощо. Результатом їх діяльності є матеріальні продукти, але їх відносять до нематеріального виробництва, бо їх основне призначення -- задоволення духовних потреб.[5]

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Галузі цієї сфери не створюють матеріального продукту, але їх послуги необхідні для організації виробництва та для задоволення безпосередніх потреб людини. Вони можуть бути спожиті лише під час їх надання як корисний ефект живої праці.

Усі складові елементи суспільного виробництва взаємозалежні і взаємодіють. Вирішальна роль у цій взаємодії належить матеріальному виробництву, бо воно забезпечує суспільство матеріальними благами. Разом із тим слід зазначити, що в сучасних умовах нематеріальна сфера виробництва розвивається швидше від матеріальної. Про це свідчить зростання кількості працівників у сфері нематеріального виробництва. Одночасно посилюється її вплив на розвиток матеріального виробництва.[4]

Отже, всі структурні елементи суспільного виробництва взаємозалежні і взаємодіють.



2. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ВИРОБНИЦТВА

2.1 Основні показники ефективності і методи їх визначення

У сучасних умовах ефективність суспільного виробництва визначають і оцінюють за спільним для всіх ланок економіки принципом -- зіставленням результатів виробництва та витрат. Ефективність виробництва характеризує його результативність, яка знаходить своє відображення в зростанні добробуту населення України.

Ефективність виробництва сьогодні є однією з головних характеристик господарської діяльності людини. Вона має багатоаспектний та багаторівневий характер.

Розрізняють ефективність процесу відтворення в цілому та окремих його фаз: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Виокремлюють ефективність всього народного господарства, окремих його галузей, підприємств та ефективність господарської діяльності окремого працівника. Беручи до уваги інтенсивний розвиток міжнародних інтеграційних процесів, визначають ефективність зовнішньоекономічних зв'язків та світового господарства.

Все це дає змогу зробити висновок про те, що ефективність - це не випадкове явище, а закономірний, стійкий, об'єктивний процес функціонування економіки, що набув рис економічного закону. Він може бути сформульований як закон підвищення ефективності суспільного виробництва. Найбільший простір для дії цей закон отримує в умовах інтенсивного типу економічного зростання, який є характерним для економіки розвинутих країн.[2]

Ефективність виробництва -- категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

Визначається за формулою:

Е=П/Т+М+J*Ф

Економічна ефективність - досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. До узагальнюючих показників економічної ефективності відносять:

наприклад, показник -- продуктивність праці -- розраховується відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці, які були витрачені на її виробництво.

ПП=П/Т

Наступним показником ефективності виробництва є трудомісткість - показник зворотній продуктивності праці. Він визначається як відношення вартості затрат праці до обсягу виробленої продукції.

Т=Т/П

Фондовіддача - відношення кількості виробленої продукції до середньорічної вартості основних фондів.

Фв=П/Ф

Зворотнім до фондовіддачі показником є фондомісткість - показує скільки виробничих фондів було використано на виготовлення одиниці продукції.



Фм=Ф/П

Ефективність використання предметів праці розкривається через капіталовіддачі - вона відображає кількість виробленої продукції з одиниці витрачених матеріалів. Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріалів.

Кв=П/Ко

Капіталомісткість - характеризує величину основного капіталу, яка використовується у виробництві.

Км=Ко/П

Матеріаловіддача - визначається відношенням величини продукту до вартості матеріалів.

Мв=П/М

Зворотнім показником до матеріаловіддача є - матеріалоємність - відношення затрат матеріалів на виготовлення продукції.

Мє=М/П

В економічній теорії та практиці розрізняють економічну та соціальну ефективність виробництва.[8]

Соціальна ефективність - ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам, суспільним інтересам окремої людини.



Показники соціальної ефективності виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мал. 2.1.1.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) -- один із найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. ВВП -- сума валової доданої вартості (ВДВ) галузей плюс чисті податки на продукти (ПДВ) (ЧПІ) не зараховані до неї:

ВВП = ? ВДВ + ПДВ, ЧПІ.

ВВП визначають, як суму первинних доходів, розподілених економічними одиницями-резидентами між виробниками товарів та послуг: оплата праці найманих працівників, чисті податки на виробництво та імпорт, валовий прибуток та валові змішані доходи. Використання ВВП -- кінцеве споживання товарів та послуг, валове накопичення основного капіталу, зміна запасів матеріальних оборотних коштів, чисте надбання цінностей і сальдо експорту та імпорту товарів і послуг.



Табл. 2.1.1.

Валовий внутрішній продукт України в 2015(в млн. грн.)

	Номінальний ВВП (в фактичних ціна)	Реальний ВВП (в цінах 2014 року)	Різниця (реальний - номінальний ВВП)	Номінальний ВВП в USD (в млн. дол.)*
I квартал	367577		296712		-70865	-19.3%	15679,9
II квартал	449575		331399		-118176	-26.3%	21392,7
III квартал
IV квартал
за 2015 рік	817152		628111

Номінальний ВВП - це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва:

Номінальний ВВП = pi Ч qi ,

де qi - обсяг виробництва і-го товару в поточному році; pi - ціна i-го товару в поточному році. Отже, на величину номінального ВВП впливають два чинники:1) динаміка обсягу виробництва; 2) динаміка рівня цін.

Реальний ВВП - це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:

Реальний ВВП = рoЧ qi.,

де рo - ціна i-го товару в базисному році. Реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (Ip):

Реальний ВВП =

Звідси випливає, що

зміна реального ВВП, % - Зміна номінального ВВП, % = Зміна індексу цін, %.

За даними таблиці видно, що номінальний ВВП за перший квартал більше від реального на 19,3%, що свідчить про те, що обсяг виробленої продукції та наданих послуг у 2015 році був більшим, у порівнянні з 2014 роком.

У другому кварталі номінальний та реальний ВВП зростають у порівнянні з першим і вже становлять 449575 і 331399млн. грн.. відповідно.

Різниця між номінальним і реальним ВВП дорівнює -26%.[7]

Рівень життя - це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретно-історичний період.

Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім'ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту - прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум - це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.



Табл. 2.1.2

Прожитковий мінімум в Україні 2015 рік

Місяць	на працездатну особу	для непрацездатних	на 1 особу на місяць
січень	1218 грн.	949гpн.	1176 грн.
лютий	1218 грн.	949гpн.	1176 грн.
березень	1218 грн.	949гpн.	1176 грн.
квітень	1218 грн.	949гpн.	1176 грн.
травень	1218 грн.	949гpн.	1176 грн.
червень	1218 грн.	949гpн.	1176 грн.
липень	1218 грн.	949гpн.	1176 грн.
серпень	1218 грн.	949гpн.	1176 грн.
вересень	1378 грн.	1074гpн.	1330 грн.
жовтень	1378 грн.	1074гpн.	1330 грн.
листопад	1378 грн.	1074гpн.	1330 грн.
грудень	1378 грн.	1074гpн.	1330 грн.

Аналізуючи таблицю, бачимо, що з січня по серпень включно прожитковий мінімум на працездатну особу становив 1218 грн., для непрацездатних - 949 грн., а на 1 особу на місяць дорівнював 1176 грн. Починаючи з вересня ці показники збільшуються і прожитковий мінімум на працездатну особу вже становить 1378 грн., непрацездатну - 1074 грн. і на 1 особу за місяць - 1330 грн. Такі дані залишаються включно до грудня.[6]

Прожитковий мінімум відображає так звану межу бідності населення, за якою настає деградація особистості.

Ефективність суспільного виробництва - це співвідношення результатів виробництва до витрат.

Основними показниками соціальної направленості економічного зростання є: у сфері виробництва -- динаміка частки зайнятих некваліфікованою фізичною працею; у сфері розподілу -- динаміка реальних доходів населення; у сфері обміну -- розвиток матеріальної бази торгівлі та громадського харчування; у сфері споживання -- фонд споживання та фонд невиробничого накопичення. Ці показники разом з показниками матеріаломісткості, трудомісткості, фондовіддачі характеризують структуру продукції. На основі співвідношення прибутку й витрат можна визначити напрями раціонального використання матеріальних, фінансових та трудових ресурсів.[8]

2.2Фактори підвищення ефективності виробництва

Показники економічної ефективності є найважливішими інструментами реалізації економічної політики на рівні підприємств, регіонів, національної економіки. Вони є ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень з організації інвестиційної діяльності, оптимізації витрати ресурсів, удосконалення цінової політики.

Фактори підвищення ефективності можуть бути класифіковані за трьома основними ознаками:

1) за джерелами підвищення ефективності: зниження трудо-місткості, матеріаломісткості, фондомісткості та капіталомісткості вироб-ництва, економії часу, раціонального використання природних ресурсів;

2) за основними напрямками розвитку та вдосконалення виробництва, які представляють комплекси технічних, організаційних та соціально-економічних заходів, на основі яких досягається економія суспільної праці. Найголовніші з них наступні: впровадження досягнень науки та техніки; зростання технічного рівня виробництва; підвищення якості продукції; вдосконалення галузевої структури; вдосконалення організації виробництва на основі підвищення рівня його концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і територіальної організації; вдосконалення господарського механізму - керування, планування та економічного стимулювання в усіх ланках;

Ці напрямки узагальнюються в комплексному факторі - всебічній інтенсифікації виробництва, яка означає суттєве підвищення ролі якісних факторів економічного зростання, збільшення масштабів і темпів випуску продукції, перш за все, за рахунок інтенсивних факторів: зростання продуктивності праці, зниження матеріаломісткості, підвищення фондовіддачі та капіталовіддачі на основі широкого впровадження у виробництво сучасних досягнень науки і техніки, підвищення якості продукції, що виготовляється.

3) залежно від сфери реалізації фактори поділяють на народно-господарські, міжгалузеві, регіональні, галузеві та внутрішньовиробничі.

До народногосподарських факторів відносять: здійснення єдиної державної політики в області управління НТП, вдосконалення галузевої структури промисловості, територіальний розподіл праці, раціо-нальну організацію керування, планування.

Галузеві фактори включають: розширення сфери наукових дос-ліджень; розробку та втілення у виробництво нової продукції; вдосконалення керування, планування та економічного стимулювання в галузі, підвищення рівня спеціалізації та кооперування; уніфікацію та стандартизацію.

Внутрішньовиробничі фактори охоплюють заходи, які сприяють підвищенню ефективності виробництва в масштабі підприємств.

Першочергове значення в області зростання економічної ефективності виробництва надається раціональному використанню виробничого потенціалу, максимальному скороченню різного роду втрат, режиму економії затрат і ресурсів.

Рівень ефективності діяльності підприємства залежить також від зовнішніх та внутрішніх чинників. До зовнішніх слід віднести:

- державну і соціальну політику (діяльність владних структур, законодавство, фінансові інструменти, економічні нормативи);

- інституційні механізми (дослідні і навчальні центри, інститути, асоціації);

- інфраструктуру (інноваційні фонди, комерційні банки, фондові біржі, інформаційні мережі, транспорт, торгівлю);

- структурні зміни в суспільстві та економіці (в сфері технологій, наукових досліджень, в складі персоналу за ознаками освіченості та кваліфікації).

Внутрішні чинники розподіляють на “тверді”, тобто ті, що піддаються вимірюванню і мають фізичні параметри (технологія, устаткування, матеріали, енергія, вироби) та “м'які” (організація і система управління, працівники, методи роботи, стиль управління).

Кожне підприємство мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також враховувати вплив на неї зовнішніх чинників.[2]

2.3 Аналіз показників ефективності виробництва

витрати валовий прожитковий

Ефективність є складною економічною категорією, яка охоплює різні рівні господарювання (загальнодержавний, галузевий, рівень підприємства) і знаходиться відповідно під впливом багатьох як внутрішніх, так і зовнішніх факторів: економічних, правових, соціальних тощо. Факт, що ефективність представлена в різних видах, а саме ефективність господарської діяльності підприємства, ефективність використання різних ресурсів, ефективність виробництва, торгівлі, є причиною використання для її кількісної оцінки різних показників. їх упорядкованість, розміщення, наприклад, від загальних показників ефективності до часткових, створює відповідну систему.

Для прикладу розглянемо показники ефективності у сфері послуг за 2012-2014 роки[6].

У 2012р. на ринку послуг було зареєстровано 67,2 тис. підприємств основним видом діяльності яких є надання нефінансових послуг, фактично з них працювало 62,5 тис. або 93,1% загальної кількості.

У 2013р. на ринку послуг із 69,9 тис. працювало 66,3 тис. підприємств, або 94,8% загальної кількості. У 2014 році кількість зареєстрованих на ринку послуг підприємств зменшилась до 61.6 тис., з яких працювало 58.0 тис. тобто також 94. 8%.

Табл.2.3.1

Основні показники роботи підприємств сфери послуг

Показники	2012	2013	2014
Обсяг реалізованих послуг (у ринкових цінах), тис. грн.	329175230,9	357068122,1	360561884,6
Податок на додану вартість, тис. грн.	37031224,9	39724420,8	37528930,3
Розподіл обсягу реалізованих послуг за категоріями споживачів (у % до загального обсягу) - населенню - підприємствам (установам) - іншим споживачам	23,3 64,3 7,6	22,7 69,1 3,8	21,9 65,7 8,0
Із загального обсягу реалізовано послуг нерезидентам, тис. грн.	36694503,0	40408925,2	48247893,8
у % до загального обсягу реалізованих послуг	11,1	11,3	13,4
Проміжне споживання, тис. грн.	164117635,4	179331475,7	196727420,2
Обсяг реалізованих послуг (у ринкових цінах) підприємствами із бюджетною формою фінансування, тис. грн.	13564261,0	13630110,3	11711828,3

За наведеними даними бачимо, що обсяг реалізованих послуг в порівнянні з 2012 роком виріс ы в 2014 році вже становив 360561884,6 тис. грн. Також збільшилося проміжне споживання і зменшився обсяг реалізованих послуг бюджетними підприємствами. Податок на додану вартість коливався в межах 2012-2014 року і в кінці дорівнював 37528930,3 тис. грн. Обсяг реалізованих послуг населенню зменшився до 21, 9%, підприємствам коливався в межах 64-70%, а іншим споживачам вже в 2014 році становив 8%.



3. ШЛЯХИ ПІДВИЩННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

3.1 Шляхи та чинники зростання ефективності

Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

Всі чинники зростання ефективності можна класифікувати за трьома ознаками:

- видами витрат виробництва та ресурсів (джерелами підвищення);

- напрямами розвитку й удосконалення виробництва;

- місцем реалізації чинників у системі управління діяльністю.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити такі напрямки підвищення вище згаданих показників - організаційний, технологічний та ресурсний.

В межах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.

Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт - від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий - організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

- зменшення обсягів незавершеного виробництва;

- удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;

- прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);

- зменшення обсягів дебіторської заборгованості.[4]

Першочергове значення в області зростання економічної ефективності виробництва надається раціональному використанню виробничого потенціалу, максимальному скороченню різного роду втрат, режиму економії затрат і ресурсів. Рівень ефективності діяльності підприємства залежить також від зовнішніх та внутрішніх чинників. До зовнішніх слід віднести: - державну і соціальну політику (діяльність владних структур, законодавство, фінансові інструменти, економічні нормативи); - інституційні механізми (дослідні і навчальні центри, інститути, асоціації); - інфраструктуру (інноваційні фонди, комерційні банки, фондові біржі, інформаційні мережі, транспорт, торгівлю); - структурні зміни в суспільстві та економіці (в сфері технологій, наукових досліджень, в складі персоналу за ознаками освіченості та кваліфікації). Внутрішні чинники розподіляють на “тверді”, тобто ті, що піддаються вимірюванню і мають фізичні параметри (технологія, устаткування, матеріали, енергія, вироби) та “м'які” (організація і система управління, працівники, методи роботи, стиль управління). Кожне підприємство мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також враховувати вплив на неї зовнішніх чинників.

Щодо аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах: внутрішньо змінні втрати робочого часу; втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів; рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки; аналіз системи стимулювання працюючих; визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

Не менш важливе значення має забезпечення підприємств кадрами високої кваліфікації. За всіх інших рівних умов досвідчений, добре підготовлений працівник, який творчо ставиться до виконання обов'язків, може виробляти більше продукції вищої якості. Продуктивність праці зростатиме і тоді, коли на підприємстві будуть створені такі виробничі відносини, де б панували добрий психологічний клімат, взаєморозуміння керівників і працівників, інші мотивації до праці.

Важливий стимул результативної праці - приватизація засобів виробництва. Надання колективу підприємства права володіти засобами виробництва та результатами своєї виробничої діяльності є одним із найдоступніших стимулів підвищення ефективності діяльності, що не потребує інвестицій.

Кінцевий результат ефективності підприємства значною мірою залежить від зниження матеріально-грошових затрат виробництва. Зниження трудових затрат і матеріаломісткості на основі запровадження комплексної механізації, ресурсо- та енергоощадних технологій є основним якісним чинником досягнення цього. Однак варто мати на увазі, що ефективне використання техніки й інших засобів виробництва виявляється тоді, коли існує комплексне та раціональне співвідношення між силовими і робочими машинами, раціональна забезпеченість оборотними фондами.

Чільне місце в заходах з підвищення ефективності виробництва посідає поліпшення якості продукції та її збереження. За рахунок підвищення якості продукції, зниження втрат при збиранні, транспортуванні й зберіганні можна підвищити рівень її реалізації та збільшити обсяг грошових надходжень на 25-30%.[8]

Таким чином основними напрямками підвищення ефективності виробництва є підвищення технічної забезпеченості виробничих потужностей, вдосконалення організації виробництва та праці, оптимізації обсягу і структури виробництва, раціональне використання трудового потенціалу підприємства та системи стимулювання працюючих.

Лише вміле використання всієї сукупності зазначених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва.

3.2 Процес суспільного відтворення виробництва

Суспільне відтворення - це економічний процес, в якому власне виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва - продукт, через відновлення ресурсів, з яких виробляється продукт, якщо ці ресурси є відновлюваними, та залучення нових не відновлюваних ресурсів, а також через відновлення та розвиток форм і методів організації праці.



Види суспільного відтворення виробництва

Мал. 3.1.

Просте відтворення - це відновлення виробництва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні.

Звужене відтворення - це відтворення виробництва та споживання в менших обсягах. Його спричиняють економічні кризи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є явищем тимчасовим. Звужене відтворення спостерігалося в 90-х роках XX ст. в перехідній економіці України.

Розширене відтворення - це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.

У зв'язку з тим, що економіка, як і інші форми матерії та духу, розвивається хвилеподібно, протягом тривалих періодів можна спостерігати просте, звужене і розширене відтворення.

Основною проблемою відтворення є дотримання пропорцій:

- між виробництвом і споживанням;

- між підрозділами національного виробництва;

- між витратами на виробництво та доходами від реалізації продукту виробництва;

- між відшкодуванням спожитого капіталу та нагромадженням;

- між споживанням і нагромадженням (заощадженням);

- між заощадженнями та інвестиціями та ін.

Також слід звернути увагу на той факт, що у відповідності з якісною характеристикою факторів виробництва, розрізняють екстенсивне, інтенсивне та змішане суспільне відтворення.

Екстенсивне суспільне відтворення - це збільшення масштабів виробництва за рахунок залучення додаткових матеріально-речових і трудових ресурсів на попередній технічні й основі і при тому же рівні кваліфікації працівників.

Інтенсивне суспільне відтворення - це збільшення масштабів виробництва за рахунок якісного вдосконалення факторів виробництва, зокрема переходу на нову технічну основу, застосування прогресивних технологій, підвищення кваліфікації працівників тощо.

Щоб забезпечити інтенсивний шлях розвитку виробництва, необхідно:

1) оновлення техніки й модернізація виробництва;

2) краще використання всіх ресурсів;

3) прогресивні зрушення в галузевій структурі виробництва;

4) підвищення кваліфікації кадрів;

5) зміцнення трудової дисципліни, підсилення мотивації до праці;

6) природоохоронні заходи;

7) вдосконалення управління;

8) раціоналізація зовнішньоекономічних зв'язків.

Змішане суспільне відтворення - це збільшення масштабів виробництва за рахунок як збільшення кількості ресурсів, що залучаються у виробництво, так і якісного їх вдосконалення.[5]



ВИСНОВКИ

Отже, виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини, це ще й відтворення життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. Воно завжди має суспільний характер та 4 фази - це власне виробництво, розподіл, обмін, споживання. Виробництво буває матеріальне і нематеріальне, а всі його структурні елементи залежні і взаємодіють між собою.

Ефективність виробництва -- категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

Показники ефективності виробництва відображають в цілому економічну ситуацію певної галузі.

Фактори підвищення ефективності можуть бути класифіковані за трьома основними ознаками:

1) за джерелами підвищення ефективності: зниження трудо-місткості, матеріаломісткості, фондомісткості та капіталомісткості вироб-ництва, економії часу, раціонального використання природних ресурсів;

2) за основними напрямками розвитку та вдосконалення виробництва, які представляють комплекси технічних, організаційних та соціально-економічних заходів, на основі яких досягається економія суспільної праці.

3) залежно від сфери реалізації фактори поділяють на народно-господарські, міжгалузеві, регіональні, галузеві та внутрішньовиробничі.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити такі напрямки підвищення вище згаданих показників - організаційний, технологічний та ресурсний.

Кожне підприємство повинно контролювати свої показники виробництва і підвищувати економічну ефективність.

Суспільне відтворення - це економічний процес, в якому власне виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються. На практиці існують три види суспільного відтворення:

Просте відтворення - це відновлення виробництва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні.

Звужене відтворення - це відтворення виробництва та споживання в менших обсягах.

Розширене відтворення - це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.



ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. А. В. Сірко «Економічна теорія. Політекономія» Навчальний посібник. -- К.: Центр учбової літератури, 2014. -- 416 с. -- ISBN 978-617-673-308-9.

2. Л. С. Шевченко «Основи Економічної теорії» Харків «Право» 2013.

3. Нікітіна, Т. А. Економічна теорія : підручник / Нікітіна Т. А. Салатюк Н. М. ; Нац. ун-т харч. техн. - К. : РВЦ НУХТ, 2013.

4. "Економічна теорія: Політекономія: Підручник." - Базилевич В.С. 2014. - 710с - ISBN: 978-617-07-0157-2.

5. Основи економічної теорії : навчальний посібник / О.М. Мартин, А.І. Харчук. - Львів, ЛДУ БЖД, 2014. - 308 с.

ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ

6. http://www.ukrstat.gov.ua/

7. http://edclub.com.ua/

8. http://www.vestnikdnu.com.ua/

Размещено на Allbest.ru