Роль профспілок на ринку праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПВНЗ Хмельницький економічний університет

(повне найменування вищого навчального закладу)

Фінансово-економічний коледж

Економічної теорії

повна назва кафедри, циклової комісії

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Роль профспілок на ринку праці

Cтудента(ки) ІІ курсу

ФК-2.1. групи

спеціальності Фінанси і кредит

Морозюка Віталія

Хмельницький 2012

Зміст

Розділ 1. Ринок праці і його основні характеристики

1.1 Загальна характеристика ринку праці України

1.2 Етапи формування ринку праці України

1.3 Особливості ринку праці з недосконалою конкуренцією

Розділ 2. Профспілки та їх місце в соціально-трудовому розвитку

2.1 Роль профспілок у підвищенні ефективності підприємництва

2.2 Роль профспілок в соціально-трудових відносинах

2.3 Вплив профспілок на економіку

Розділ 3.Проблеми та перспективи розвитку профспілок в Україні

3.1 Розвиток профспілок в Україні

3.2 Проблеми розвитку профспілок

3.3 Аналіз функціонування профспілок в Україні

ринок праця конкуренція профспілка

Вступ

Актуальністю теми дослідження - тема "Роль профспілок на ринку праці"

В сучасних умовах профспілки являють собою добровільні незалежні громадські організації, що об'єднують працівників, зв'язаних загальними інтересами по роду їхньої діяльності як виробничої, так і в соціальній сфері. Своїм головним завданням профспілки всіх напрямків ставлять захист прав і законних інтересів працюючих, установлення соціальної справедливості, ефективної і гуманної економіки.

Значну роль у революції в трудових відносинах відіграло законодавство про право трудящих організовувати професійні спілки, які покликані захищати інтереси трудящих як на рівні підприємств, так і в суспільстві в цілому.

Профспілка є породженням капіталізму, формою організації трудящих найманої праці на професійній основі з тим, щоб захищати свої інтереси і права як перед капіталістами, так і перед державою, якщо остання ігнорує права трудящих. У перше професійні спілки з'явилися наприкінці XVIII ст. у Великобританії, на початку ХІХ ст. -- в ряді капіталістичних країн Європи і Африки, на початку ХХ ст. -- в колоніальних і залежних країнах. З розвитком капіталізму посилився й робітничих рух. Незважаючи на антиробітничі закони, професійні спілки виникали, зміцнювалися, а популярність їх серед представників найманої праці зростала. Врешті-решт настала доба, коли буржуазна держава об'єктивно була вимушена визнати професійні спілки і оформити це визнання відповідними законами. У США таким законом, який законодавчо відкрив нову еру у відносинах "підприємець -- найманий робітник", є національний закон про трудові відносини. Унаслідок цього в системі трудових відносин з'явилась нова ланка -- професійна спілка.

Згідно з національним законом про трудові відносини, прийнятим в США в 1935 р., трудящим гарантувалося "подвійне право": право на об'єднання в профспілку і право укладання трудових угод з наймачами. Цей закон заборонив наймачам позбавляти робітників права об'єднуватися в профспілки, підприємцям антипрофспілкову дискримінацію будь-якого робітника в разі наймання, звільнення і підвищення на посаді; зобов'язав наймачів чесно вести переговори з профспілкою, організованою працівниками підприємства.

Організація трудящих у професійні спілки дає їм можливість нейтралізувати певним чином монопсоністичні тенденції корпорацій монополістичного чи олігопольного типу, тому що профспілка формує монополію на ринку праці.

Розділ 1. Ринок праці і його основні характеристики

1.1 Загальна характеристика ринку праці України

Економічні зміни, що відбуваються в Україні, спричинені насамперед світовою фінансовою кризою, активізували вирішення низки соціально-економічних проблем щодо формування та ефективного функціонування ринку праці. Існуюча інфраструктура ринку праці не в змозі виконувати свої функції, значними залишаються обсяги безробіття, що обумовлює деградацію трудового потенціалу. Гостро постають питання збалансованості попиту та працевлаштування робочої сили, зберігається нераціональна структура зайнятості.

Метою дослідження є вивчення ринку праці, його характеристики, а також пошук шляхів подолання негативного впливу фінансово-економічної кризи на ринок праці України. На ринку праці постійно виникають проблеми як економічного, так і соціального характеру, які він не в змозі подолати самостійно. Тому створюються відповідні інститути, діяльність яких була б спрямована на вирішення цих проблем. Такі інститути зумовлюють утворення інфраструктури ринку праці.

До інститутів, які забезпечують функціонування ринку праці, відносять державні органи управління ринком праці країни національного, регіонального та місцевого рівнів; недержавні заклади сприйняття зайнятості, кадрові та профспілкові служби господарюючих суб'єктів країни, організації роботодавців, громадські організації. Особливе місце при цьому займають державні органи влади, які одночасно виступають і елементом інфраструктури ринку праці, і суб'єктом управління інфраструктурою ринку праці[1, c.528-529 ]

На початок 2009 року спостерігалось погіршення ситуації на ринку праці. Середньооблікова кількість штатних працівників підприємств, установ та організацій зменшилася на 1,3%, на що вплинула як сезонність, зумовлена характером виробництва в сільському господарстві, так і збільшення обсягів звільнення працівників та скорочення штатів у промисловості (на 51,4 тис. осіб), будівництві (на 21,8 тис. осіб) та торгівлі (на 16,9 тис. осіб). Водночас набуває поширення застосування адміністрацією підприємств вимушених адміністративних відпусток та скороченого робочого часу. Кількість працівників, які перебували і відпустках, становили 5,8% штатних працівників. Такі відпустки застосовували, головним чином, підприємства транспорту (30,1% штатних працівників), лісового господарства (12,9 %), будівництва (9,7%) та промисловості (9,1%). Серед безробітних кожен другий раніше займав місце робітника, кожен третій - посаду службовця, а кожен четвертий - місце, що не потребувало професійної підготовки [2, с. 8].

На початок 2011 року порівняно з 2009 роком спостерігається покращення ситуації на ринку праці. Кількість зареєстрованих безробітних на 1 лютого 2011р. становила 585,6 тис. осіб, або третину всіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. Допомогу по безробіттю отримували 76,5% осіб, які мали статус безробітного. Кожний другий безробітний раніше займав місце робітника, кожний третій - посаду службовця, а решта безробітних не мали професійної підготовки.

Отже, рівень зареєстрованого безробіття на 1 лютого 2011р. становив 2,1% населення працездатного віку. У сільській місцевості цей показник збільшився на 0,3 відсоткового пункта і становив 3,2% населення працездатного віку, у міських поселеннях - на 0,1 відсоткового пункта і 1,7% відповідно.

Невідповідність попиту на робочу силу її пропозиції у професійно- кваліфікаційному та територіальному розрізі зумовлює значну міжрегіональну диференціацію зареєстрованого безробіття. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався в Полтавській області (4,1%), а найнижчий - у м. Києві (0,4%).

Стабілізації на ринку робочої сили будуть сприяти: участь населення у підготовці та проведенні в Україні Євро-2012, розвиток промисловості України, зміна структури зайнятості, деталізація трудової міграції, а також посилення відповідальності органів виконавчої влади й соціальних партнерів за реалізацію політики зайнятості.

Зважаючи на сучасний стан ринку праці в Україні можна запропонувати такі заходи подолання негативних наслідків фінансово-економічної кризи:

· спрямувати роботу центрів зайнятості на вдосконалення системи перекваліфікації працездатного населення для розвитку гнучкого ринку робочої сили;

· надати дотації на створення робочих місць, пільги при найманні, допомога малому і середньому бізнесу;

· розробити політику регулювання міграції як щодо експорту, так і щодо імпорту праці, що забезпечить захист національних інтересів України;

· забезпечити збалансованість попиту і пропозиції робочої сили.

Протягом останніх років валовий внутрішній продукт країни зріс, зросли обсяги виробництва в промисловості, відбулось підвищення обсягів інвестицій в основний капітал, експорту та імпорту товарів. Випереджальними темпами порівняно зі збільшенням ВВП зростали реальні наявні доходи населення, підвищилася реальна заробітна плата. Досягнуті темпи економічного зростання суттєво перевищують темпи збільшення валового суспільного продукту в колишній УРСР, які у 1976--1980 рр. становили 3,4%, у 1981--1985 рр. --3,3%, в 1986--1990 рр. -- 1,7% .

Дані тенденції розвитку економіки України спричинили значні зміни на ринку праці України. По-перше, відбулось значне зростання потреби підприємств у працівниках. По-друге, знижується пропозиція на ринку праці. І по-третє, відбулось відповідне підвищення ціни на ринку праці. Визначені тенденції на ринку праці: скорочення сукупної пропозиції праці та одночасне підвищення попиту на неї -- визначили зменшення навантаження на одне вільне робоче місце із 17 осіб на одну вакансію в 2000 році до 5 осіб на одну вакансію в 2005 році[3, c. 350-355 ]

Якщо екстраполювати тенденцію скорочення навантаження на одне вільне робоче місце на 2 особи в середньому за рік (17- 5) / 6), вже в 2007 році кількість вакансій може в два рази перевищити обсяг пропозиції праці. При збереженні тенденції трьох останніх років -- скорочення навантаження в середньому на 1 безробітного на одне робоче місце в рік--ринок праці може врівноважитись в 2009 році. Тож для забезпечення економічного зростання необхідним є збалансування попиту і пропозиції праці, але не за рахунок негативних тенденцій міграційних та демографічних процесів. При цьому особливої актуальності набуває розробка та реалізація ефективної демографічної політики. Щодо цього обґрунтованими є визначені Указом Президента України "Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року" фактори забезпечення розширеного відтворення населення і збільшення тривалості його активного трудового періоду, що полягають у: забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сім?ї та ЇЇ членів, найповнішої реалізації сім?єю своїх функцій, заохочення сімей, особливо молодих, мати дітей.

Поліпшення стану здоров?я населення і зниження його смертності, особливо в працездатному віці; створенні умов для забезпечення загальнодоступної, своєчасної та якісної медичної допомоги для всіх верств населення, запровадженні системи загальнообов?язкового державного соціального медичного страхування; розширенні можливостей загальнодоступного повноцінного відпочинку і оздоровлення населення; поліпшенні умов праці жінок шляхом вивільнення їх з виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, наданні можливості для роботи на умовах гнучкого режиму праці; розвитку ринку житла, забезпеченні функціонування сім?ї на всіх етапах її життєдіяльності за рахунок створення розвинутої соціальної інфраструктури, державних та недержавних служб соціальної допомоги; створенні системи соціального захисту найбільш уразливих верств населення шляхом їх соціальної реабілітації, психологічної, медичної підтримки, розширення мережі притулків.

Крім того, в умовах скорочення масштабів сукупної пропозиції на ринку праці України та одночасного підвищення сукупного попиту на працю потребує впровадження політики ефективної зайнятості населення, підвищення якості праці, забезпечення її продуктивності. Якість підготовки робочої сили має першочергове значення саме у період економічного зростання, в умовах необхідності запровадження нових ресурсозберігаючих технологій, схем організації виробництва, що забезпечать інтенсифікацію виробництва. Адже світовою практикою доведено, що інвестиції в людський капітал -- найефективніші. Саме інвестиціями в людський капітал обумовлена нова якість економічного зростання, що утвердилась за останні десятиріччя в розвинених країнах . В цьому напрямі обґрунтованими є положення послання Президента України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002--2011 роки" щодо підвищення людського потенціалу України, а саме:

1. Базова передумова розвитку і примноження людського капіталу в Україні визначається розробленням та реалізацією широкомасштабної довгострокової стратегії модернізації всієї системи освіти, наближення її якості до стандартів ЄС, потреб внутрішнього розвитку держави та суспільства, ринкової економіки. "Молоді люди повинні мати рівні і дедалі ширші можливості отримання якісної освіти, у т. ч. вищої, незалежно від доходів та матеріального стану їхніх сімей. Потрібно сформувати таке середовище, у якому позиції кожної людини, ЇЇ суспільний статус визначалися б передусім рівнем освіченості, набутими знаннями і вмінням застосовувати їх на практиці.

2. Швидкі темпи структурних зрушень у сучасній економіці, старіння знань, здобутих у процесі первинної професійно-освітньої підготовки, зумовлюють необхідність запровадження системи неперервної освіти та освіти протягом життя на основі зв?язку між загальною середньою, професійно-технічною і вищою її ланками, оптимізації системи перепідготовки та підвищення кваліфікації, інтегрованих навчальних планів і програм.

3. У 2002--2003 рр. потрібно здійснити цільову програму інформатизації навчальних закладів, комп?ютеризації сільських шкіл. Слід сприяти демократизації навчально-виховного процесу, розвитку мережі недержавних навчальних закладів за умови забезпечення єдиних стандартів якості освіти, формування конкурентного середовища на ринку освітніх послуг. Назріла потреба в запровадженні механізмів пільгового кредитування студентів на період навчання у вищій школі, створенні державного фонду сприяння здібній молоді в здобутті вищої освіти за кордоном. Предметом постійної уваги держави і влади має стати підвищення соціального статусу вчителя, суспільного престижу його професії".

В цьому напрямі позитивним є зростання питомої ваги осіб з вищою освітою у складі робочої сили -- з 39,9% у 2000 році до 42,0% у 2002 році. Проте у розвитку сучасної системи освіти спостерігаються значні диспропорції, викликані збільшенням масштабів підготовки економістів та юристів, що може викликати перенасиченість національного ринку праці даними фахівцями і структурну невідповідність попиту та пропозиції на ринку праці. Натомість необхідним є забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання.

Збільшення обсягів виробництва і надання послуг створює об?єктивні передумови для зростання потреби в кваліфікованих робітниках, що вимагає реформування системи професійно-технічної освіти відповідно до нових вимог. При цьому аналіз і прогноз попиту за професіями та рівнями кваліфікації має стати основою реформування системи формування пропозиції праці.

Таким чином, ринок праці України увійшов до нової фази свого розвитку, що характеризується такими факторами: сукупний попит на ринку праці зростає, підвищується реальна ціна праці. Разом з тим, підвищення сукупного попиту на ринку праці не супроводжується зростанням сукупної пропозиції в довгостроковій перспективі, що визначається особливостями демографічної ситуації в країні. Тобто, на даному етапі розвитку України необхідним є по-перше, збільшення масштабу пропозиції праці (забезпечення розширеного відтворення населення та збільшення тривалості його трудового періоду, регулювання міграційних процесів); по-друге, підвищення якості пропозиції праці (всебічний розвиток професійних знань, вмінь та навичок населення, інтелектуальних, духовних та фізичних його здібностей); по-третє, оптимізація структури пропозиції праці відповідно до прогнозів розвитку сукупного попиту на неї (формування ринку професій відповідно до оцінки та прогнозу потреби в робочих місцях в економіці країни, визначення і стимулювання створення нових та збереження існуючих високопродуктивних робочих місць відповідно до територіальних та галузевих пріоритетів, підвищення професійної та регіональної мобільності праці). При цьому перспективні та щорічні програми зайнятості населення України, що розробляються на національному та регіональному рівнях, доцільно було б розширити, трансформувати в програми розвитку ринку праці України та її регіонів, що не тільки включали б аналіз та план діяльності центрів зайнятості щодо надання соціальних послуг, а були комплексними програмами розвитку ринку праці, включаючи формування потенційного та фактичного рівня сукупної пропозиції, її професійно-кваліфікаційної структури, формування ефективного попиту на працю відповідно до пріоритетних сфер розвитку країни та її регіонів, регулювання ціни на ринку праці[1,c.530-534].

1.2 Етапи формування ринку праці України

До об?єктивних факторів формування ринку праці та його територіального розміщення можна віднести: природно-ресурсний (наявність, обсяг та якість земельної ділянки, наявність природних умов та ресурсів для ремісничої справи), національно-етнічний (питома вага серед населення території козачого стану; у випадках неможливості застосувати працю на своїй землі, козаки, як більш мобільний елемент населення, шукали себе в професійних заняттях, "відхожому" батрацтві, тоді як селяни намагались доповнити нестачу власної землі орендою чужої), економіко-географічний (розташування відносно районів виробництва джерела продукції, відносно потенційних споживачів продукції, товарів, послуг), історичний та демографічний фактори (кількість населення, віковий склад). На рівномірність розміщення промислів по території губернії виключне значення мала широта ринків збуту. Промисли, що забезпечували місцеві потреби населення, розвивались більш-менш рівномірно. Тоді як виробництво або послуги (гончарство, чоботарство, шубний промисел, щетинництво), що розраховувалось на широкі ринки збуту, які географічно виходили за межі губернії, були розміщені концентровано, або "гніздами".

Для етапу формування ринку праці характерним є і зародження механізму його регулювання. Аналіз первинних документів свідчить, що основними напрямами діяльності органів земського самоврядування в сфері ринку праці були: аналіз, профнавчання та підвищення мобільності праці, регламентування самого процесу праці із регулюванням режиму та умов праці, вікових обмежень.

Позитивним досвідом регулювання регіональних ринків праці земського періоду е проведення глибокого економічного аналізу стану розвитку ринків праці, розміщення праці на них, із виявленням факторів впливу на такий розвиток, визначенням закономірностей процесу розміщення праці. Дослідження матеріалів Полтавського губернського земства за 1864--1917 рр. свідчить про те, що ще в 1901 році всі економічні заходи земств були систематизовані, і питання регулювання ринку праці були виділені окремо. В статистичному щорічнику за 1915 рік під назвою "професійні заняття населення Полтавської губернії за даними подвірного перепису 1910 року" на 237 сторінках наводиться ґрунтовний аналіз зайнятості за професійною структурою та в територіальному розрізі, обґрунтовується вплив економічних, природних, географічних та психологічних факторів на розміщення праці.

Другий період розвитку вітчизняного ринку праці -- продовжував своє формування за перших років радянської влади. В роки радянської влади можна виділити наступні три періоди розвитку ринку праці. Початок другого періоду розвитку ринку праці відноситься до грудня 1918 р., коли був прийнятий перший радянський кодекс законів про працю, в якому було встановлено, з одного боку, право людини на працю та право безробітного на отримання матеріальної допомоги, а з іншої-- регламентовані нові принципи відносин праці в формі трудової повинності. Місцеві ради народних депутатів трудящих отримали право примусово залучати незайнятих людей до суспільної праці. Державні органи влади монополізували функції регулювання відносин праці та реєстрації безробітних. Була введена примусова реєстрація, мобілізація працездатного населення та Його розподіл за галузями економіки. Особи, що ухилялись від реєстрації та направлення на роботу, оголошувались дезертирами та підлягали суду революційного трибуналу. Була сформована трудова армія, праця була мілітаризована.

Третій період розвитку ринку праці пов?язаний з переходом в 1921 році до НЕПу та провал воєнного комунізму. Почали відновлюватись ринкові відносини в сфері виробництва та праці. Утримання зайвих робітників на підприємствах було визнано нераціональним. Втрати від низької ефективності праці признані вищими витрат на виплату допомоги по безробіттю. Новим Кодексом законів про працю відмінялись трудові повинності та мобілізація, впроваджувався добровільний порядок праці, признавалася легальною тимчасова незайнятість на виробництві, відновлювались виплати допомоги по безробіттю, передбачалась організація суспільних робіт та інші заходи. З?явились радянські біржі праці.

Четвертий період розвитку ринку праці пов?язаний із централізованим плануванням та всезагальності праці як суспільного зобов?язання. В 1930 році безробіття було оголошене як повністю ліквідоване. Тарифні ставки оплати праці, розміри посадових окладів встановлювались центральним союзним, республіканським або галузевим плановим органом. Регламентувались максимальні розмірі премій, доплат, надбавок до заробітної плати. Були ліквідовані установи праці.

В цей час в розвинутих капіталістичних країнах світу формується механізм регулювання національних та регіональних ринків праці, що відбувається в три етапи. Перший етап (30-ті рр. XX ст.)-- регулювання носить епізодичний характер, обумовлюючись екстремальними ситуаціями, що виникають в економіці. Розробляються правові основи регулювання.

Другий етап (кінець другої світової війни -- 60-ті рр. XX ст.) -- характеризується переходом до систематичного впливу на ринок праці в руслі кейнсіанської економічної концепції. Держава створює нові робочі місця в державному секторі, сприяє організації суспільних робіт, розширює сферу державної освіти та професійної підготовки, підвищує обсяг витрат на допомоги.

Третій етап розпочався в 70-роки XX ст. Він пов?язаний з тим, що державне регулювання стає все більш ринковим. Акцент переноситься на стимулювання підприємців до створення нових робочих місць та заохочення безробітних покращувати гнучкість своєї роботи. І хоча розвиток нової моделі державного регулювання йшов по двох різних напрямках: консервативному (Англія, США) та ліберальному (Германія, Франція), зусилля всіх розвинутих країн зосереджувались, в основному, на наданні допомоги окремим галузям промисловості, географічним районам, групам працівників, забезпечення працею яких було проблематичним в результаті перебудови структури економіки. При цьому пряме фінансування робочих місць ігнорувалось. Вслід за США що визнали таку політику регулювання регіональних ринків праці неефективною, західноєвропейські країни теж перейшли до визначення загальних напрямів розвитку депресивних регіонів, створення сприятливих економічних умов для залучення та функціонування інвестицій шляхом введення податкових пільг в даному регіоні.

В часи незалежності в Україні почалося відновлення ринку праці. До цього, як наголошують Васильченко В. С, Василенко П. М., система регулювання заробітної плати не відповідала ринковій економіці та була причиною розвитку прихованого безробіття через втрату заробітною платою своїх стимулюючої, розподільчої та соціальної функцій. Взагалі ж процес розвитку ринку праці вчені пов?язують із системою реформування заробітної плати, виділяючи при цьому чотири періоди. Перший період -- за часів радянської влади, до 1991 року. Другий період-- з 1991 року-- характеризується руйнуванням відтворювальної функції заробітної плати, збіднілістю багатьох працюючих, зростанням прихованого безробіття та нерегламентованої зайнятості високими темпами внаслідок прийняття Закону України "Про підприємництво на Україні", статтею 19 якого підприємствам надавалась повна самостійність в організації заробітної плати та встановленні фонду оплати праці. Третій період розвитку ринку праці (грудень 1992 р. -- травень 1995 р.)-- характеризується відміною дії ст. 19 згаданого Закону і встановленням нових організаційних засад заробітної плати, що спричинили високі темпи інфляції та розширення прихованого безробіття, початок стагфляції, за рахунок того, що були "прибрані всі перепони на шляху отримання незароблених грошей" [4, с. 288-290].

Початок четвертого етапу, на думку вчених, визначається із травня 1995 року, коли із прийняттям Закону України "Про оплату праці" приховане безробіття поступово переходить у відкрите.

Вченими науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки і Науково-дослідного інституту соціального захисту населення виділено такі етапи соціальної політики, які за факторами періодизації можна, на наш погляд використати і для оцінки розвитку ринку праці України. Перший етап --до 1991 року -- характеризується низькою ціною робочої сили та застосуванням моделі соціальної "зрівнялівки". "Специфічний товар-- робоча сила-- піддається жорсткій дискримінації". Другий етап (1992--1994) характеризується спробою впровадження концепції цінової лібералізації, в результаті якої не тільки не вдалося побороти дискримінаційне ставленні до робочої сили, поглибились вартісні деформації в економіці. За оцінками експертів Світового банку 25% ВНП витрачалось на соціальні потреби. У 1992-- 1993 рр. приблизно дві третини населення отримували допомогу від держави, що стало тягарем для державного бюджету, та не мотивувало до продуктивної праці.

На третьому етапі розвитку ринку праці (1994--1996 рр.) було відновлено міжгалузеві співвідношення заробітної плати. Проводилось стримування необгрунтованого зростання заробітної плати, непов?язаного із відповідним підвищенням рівня виробництва. На четвертому етапі розвитку ринку праці, що почався в 1997 році основними завданнями, на думку вчених є: боротьба з бідністю та формування середнього класу, наближення національного законодавства до європейських стандартів, переорієнтація соціальної політики на сім?ю.

Як бачимо із рисунку, поєднання даних підходів дає досить чітку інформацію щодо розвитку ринку праці до 1991 року. Періодизація ж розвитку ринку праці України та її регіонів в роки її незалежності потребує конкретизації. Це є актуальним з точки зору визначення динаміки та особливостей сучасного стану і тенденцій розвитку ринку праці в контексті забезпечення об?єктивної основи для розробки подальших заходів регулювання ринку праці в системі забезпечення стратегічних соціально-економічних цілей та завдань нового етапу розвитку України[5,c. 590].

Для визначення тенденцій розвитку економічних процесів необхідним є дослідження його закономірностей, виявлення факторів та характеру їх впливу на результати розвитку. Особливість дослідження ринку праці полягає в його подвійній природі. По-перше, ринок праці є похідною від виробничого процесу. Обсяг попиту на ринку праці прямо залежить від рівня розвитку виробництва. По-друге, праця є безпосереднім фактором виробництва, а її носії-- споживачами виробленої продукції, і обсяг пропозиції на ринку праці визначає різницю між фактичним та потенційним рівнем виробництва. Отже особливості розвитку ринку праці залежать, перш за все, від двох основних факторів) рівня виробництва -- ВВП країни та ВДВ регіону як основи формування попиту на ринку праці; 2) кількості працездатного населення країни і її регіонів та динаміки рівня його економічної активності.

Вплив даних факторів на формування та розвиток ринку праці України та її регіонів не мав однозначної спрямованості. Тому для визначення закономірностей розвитку ринку праці України необхідно провести періодизацію із дослідженням впливу факторів, що його визначають.

Так, в стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004--2015 роки виділяються такі чітко виражені етапи економічного розвитку країни, що визначаються темпами та напрямом щорічного приросту ВВП: 1991--1994 рр.-- період стрімкого (прогресивного) нарощування темпів падіння ВВП; 199$ -- 1999 рр. -- період поступового зменшення інтенсивності падіння ВВП і накопичення передумов виведення економіки із кризи; 2000--2003 рр.-- високі темпи економічного зростання. Визначені етапи є основою періодизації ринку праці в сфері формування попиту на працю. Отже, маючи значне скорочення попиту на працю на початковому етапі дослідження, на вихідному етапі дослідження ринок праці України вже характеризується високими темпами приросту попиту на працю. Пропозиція праці продовжує легалізовуватись і зростає. Попит на працю вперше за роки незалежного розвитку України також зростає[6, c. 360].

1.3 Особливості ринку праці з недосконалою конкуренцією

Сучасний етап розвитку зв'язаний з новим поглядом на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки. Цей новий погляд - свідчення реального росту ролі людського фактора в умовах технологічного етапу НТР, коли в наявності пряма залежність результатів виробництва від якості, мотивації і характеру використання робочої сили в цілому й окремого працівника зокрема. Зростання ролі людського фактора у виробництві підтверджено результатами економічних досліджень провідних американських вчених. Починаючи з 1929 року головним джерелом росту продуктивності праці та національного доходу США в тріаді 'праця - земля - капітал' є перший фактор, що охоплює сукупність освітніх, кваліфікаційних, демографічних і культурних характеристик робочої сили. Ринок праці має свої характерні особливості. Це пов'язано зі специфікою товару, який продається і купується на цьому ринку. На відміну від інших ресурсів (факторів виробництва) праця є функцією життєдіяльності людини і невіддільний від особистості. Тому сама праця не може бути проданий, і на "ринку праці" продаються і купуються послуги праці. Важливою особливістю ринку праці є велика тривалість взаємин продавця і покупця. Якщо на ринку товарів контакт продавця і покупця в більшості випадків обмежується передачею прав власності, тобто вкрай нетривалий в часі, то на ринку праці взаємини продавця і покупця тривають весь той час, на який укладено контракт.Треба також зазначити, що велику роль на ринку праці грають негрошові фактори - престижність і складність роботи, умови праці й соціальні гарантії і так далі. Однією з найважливіших особливостей ринку руда є переважання на ньому різних форм недосконалої конкуренції. Це обумовлено присутністю на ринку таких інститутів, як держава, профспілки, великі корпорації. У своїй роботі автор спробує, узагальнивши наявну інформацію, проаналізувати вплив вищевказаних інститутів на ринок праці, а також оцінити кінцеві результати їх діяльності на ринку. Переважання недосконалої конкуренції на ринку праці.

Конкурентні моделі ринку праці: Треба сказати, що ситуація досконалої конкуренції на ринку праці практично не зустрічається. Однак ми спробуємо змоделювати її, щоб проаналізувати попит та пропозиція на ринку праці.

В умовах зробленої конкуренції на ринку велика кількість фірм конкурують одна з одною при наймі конкретного виду праці. При цьому численні робітники, що мають однакову кваліфікацію, незалежно один від одного пропонують цей вид послуг праці. І, що найголовніше, ні робітники, ні фірми не здійснюють контролю над ціною. У такому випадку обсяг попиту на працю буде знаходитися у зворотній залежності від величини заробітної плати. Так як при підвищенні ставки заробітної плати підприємець, за інших рівних умов, буде змушений скоротити використання праці. Крива пропозиції в умовах досконалої конкуренції буде плавно підвищуватися, що пояснюється тим, що при відсутності безробіття наймають фірми будуть змушені платити більш високі ставки заробітної плати, щоб залучити робітників. Справа в тому, що заробітна плата повинна компенсувати можливість альтернативного використання часу або на інших ринках праці, або в домашньому господарстві. Рівноважна ставка заробітної плати та рівноважний рівень зайнятості перебувають на перетині кривих попиту і пропозиції на працю. Цій точці відповідає певний рівень заробітної плати (WE) і заданий цим рівнем пропозиція праці (LE). У точці Е попит на працю дорівнює пропозиції праці, а це означає, що ринок знаходиться в стані рівноваги. Тобто всі працівники, згодні на дану заробітну плату, працевлаштовані, а всі підприємці, які згодні платити заробітну плату , знаходять на ринку необхідне їм кількість робочої сили. Тому точка Е відображає стан повної зайнятості[9, с.250-262].

Монопсонія на ринку праці: кожен підприємець наймає настільки мале число працівників, що не здатний вплинути на ставку заробітної плати. У випадку з монопсонією фірма володіє монополістичним правом наймати працівників. У подібній ситуації зайняті на даній фірмі складають основну частину всіх зайнятих в галузі. У підсумку, фірма може "диктувати заробітну плату", тому що ставка заробітної плати буде знаходитися в прямій залежності від кількості найманих працівників. Крива попиту DL збігатиметься з кривою граничного продукту в грошовому вираженні. Але, так як монопсоніст платить рівну плату за кожну одиницю товару, крива пропозиції праці для нього є кривої середніх витрат (SL = AC). Залучення кожного додаткового працівника означає підвищення ставки заробітної плати для всіх працівників, у тому числі і для раніше найнятих. Тому крива граничних витрат MRCL лежить вище кривої середніх витрат.

При виборі числа працівників монопсоніст буде керуватися рівністю граничного продукту і граничних витрат Провівши вертикаль до кривої SL і позначивши точку M, можна визначити рівень заробітної плати WM, а також кількість використовуваного праці LM. У той час як при досконалої конкуренції рівноважна ставка заробітної плати перебувала б на рівні WE, а рівноважний кількість зайнятих дорівнювало б LЕ. Отже, за інших рівних умов монопсоніст максимізує свій прибуток шляхом найму меншої кількості працівників і при цьому виплачує ставку заробітної плати менше, ніж в умовах конкуренції. В реальності ситуація монопсонії може скластися на ринку праці в невеликому місті, де є, наприклад, тільки один завод, одна лікарня, одна школа і тд.

Присутність профспілок на ринку праці:

Профспілки є одним з основних позаконкурентних факторів на ринку праці. Профспілка - це об'єднання працівників, що володіє правом на ведення переговорів з підприємцем від імені та за дорученням усіх своїх членів. Мета профспілки - максимізація заробітної плати своїх членів, поліпшення умов їх праці і отримання додаткових виплат і пільг. Розглянемо ситуацію, коли профспілка виникає на конкурентному ринку. Він веде переговори з відносно великим числом наймачів. Свої цілі профспілка може переслідувати різними шляхами. Найбільш бажаним, з точки зору профспілки, способом підвищення заробітної плати є розширення попиту на працю. В результаті чого одночасно збільшиться ставка заробітної плати, а також зросте кількість робочих місць. Відносна величина такого підвищення залежить від еластичності пропозиції праці. Збільшувати попит на працю профспілка може шляхом впливу на фактори, що визначають попит. Зокрема, профспілка може спробувати: 1) збільшити попит на кінцеву продукцію; 2) підвищити продуктивність праці; 3) змінити ціни на ресурси-замінники. Профспілки можуть сприяти зростанню попиту на вироблену продукцію, і, відповідно, підвищенню похідного попиту на свої власні послуги праці, шляхом реклами або політичного лобіювання. Ці методи досить широко поширені. Не викликає подиву той факт, що профспілки будівельників використовують лобістів для отримання контрактів на будівництво нових шосе або реконструкцію міських забудов. Аналогічним чином профспілки вчителів виступають за збільшення державних витрат на освіту і так далі. Підвищенню попиту на працю також сприяє зростання ефективності та якості праці. Це забезпечується, зокрема, роботою гуртків контролю якості, на яких працівники (часто разом з адміністрацією) шукають способи підвищення продуктивності праці, більш вигідного використання машин устаткування, економії сировини та поліпшення якості продукції.

Профспілки можуть розширити попит на працю своїх членів, впливаючи на рівень цін на ресурси-замінники. Наприклад, профспілки, члени яких отримують значно більше мінімуму заробітної плати, часто виступають на підтримку підвищення мінімальної ставки оплати праці. Що потягне за собою зростання ціни на некваліфіковану працю. Інший спосіб, що дозволяє профспілці домогтися своїх цілей, - це обмеження пропозиції праці. Для обмеження пропозиції праці профспілки активно сприяють прийняття таких законів, які обмежують імміграцію, скорочують використання дитячої праці, сприяють скороченню робочого тижня, вводять ліцензування працівників і тд. Домогтися зменшення пропозиції праці профспілка може шляхом скорочення чисельності членів профспілки. Профспілки часто змушують наймача приймати на роботу тільки своїх членів, отримуючи при цьому повний контроль над пропозицією праці в галузі. Потім, шляхом проведення політики скорочення своїх членів (непомірно високі вступні внесок, тривалий термін навчання і навіть заборону на прийняття нових членів) профспілка домагається штучного скорочення пропозиції праці. Іншим широко використовуваним засобом обмеження пропозиції є ліцензування працівників. Профспілка впливає на владу, спонукаючи їх прийняти закони, відповідно до яких, працівники певних професій можуть найматися на роботу, тільки якщо їх кваліфікація відповідає певним вимогам. Ці вимоги можуть включати рівень освіти, стаж роботи за фахом, здачу спеціальних іспитів і т.д. Таким чином, пред'явлення занадто високих вимог, проведення непомірно суворих іспитів можуть суттєво обмежити пропозицію праці в галузі. Профспілки, які діють вищеописаними методами, часто називають "закритими". Однак більшість профспілок не прагнуть обмежити кількість своїх членів. Навпаки, вони намагаються об'єднати всіх наявних або навіть потенційних працівників. Адже в цьому випадку фірма виявляється під сильним тиском профспілок при укладенні договору про ставку заробітної плати. Таке сильне вплив профспілки на фірму пояснюється тим, що за допомогою страйку профспілка може повністю позбавити фірму пропозиції праці.. Припустимо, що початкова рівноважна ставка заробітної плати дорівнює WE, а рівень зайнятості - LE. Припустимо, що профспілці вдалося нав'язати наймачеві більш високу ставку зарплати, скажімо WU. Це призводить до видозміни кривої пропозиції для наймача (SLSL => WUaSL). Таким чином, якщо підприємці вважають, що доцільніше заплатити підвищену ставку, ніж довести справу із страйку, то вони при цьому будуть змушені зменшити найм з LE до LU. Діючі таким шляхом профспілки називають відкритими, або галузевими, тому що вони найчастіше об'єднують працівників цілих галузей промисловості, таких, наприклад, як автомобілебудування, металургія і тд[8, с.124-130].

Двостороння монополія на ринку праці:

Особлива ситуація на ринку праці складається в тому випадку, якщо зустрічаються профспілка-монополіст і наймач-монопсоніст. Щоб проаналізувати цю ситуацію графічно, необхідно поєднати два графіка - одна, що відображає діяльність монопсонії, інший - профспілки. В умовах досконалої конкуренції рівноважна ставка заробітної плати встановилася б на рівні W, при цьому було б зайнято L чоловік. Однак фірма-монопсоніст завжди буде прагнути знизити зарплату до рівня Wm шляхом скорочення числа зайнятих з L до Lm. Профспілка, у свою чергу, буде прагнути підняти заробітну плату до WU, також скорочує пропозицію праці. Таким чином, при відносно незначному відмінності в числі найнятих працівників бажана ставка заробітної плати у профспілки та монопсонії буде істотно відрізнятися. Яким буде рівень заробітної плати, однозначно сказати неможливо. Все залежить від сили протистоять монополій, не виключено також, що ставка зарплати наблизиться до рівноважного рівня. Таким чином, двостороння монополія може привести до результатів, які набагато ближче до умов конкурентного ринку, ніж до умов ринку, де діє монополія з тієї чи іншої сторони. Отже, очевидно, що на ринку праці практично завжди домінує недосконала конкуренція. Це відбувається через наявність численних профспілки, держава. Саме на ринку праці зустрічаються такі екзотичні форми недосконалої конкуренції, як Монопсонія чи двостороння монополія, що також свідчить про відсутність на ринку праці досконалої конкуренції. Держава, активно регулює ринок праці, законодавчо позбавляє заробітну плату ринкової гнучкості. Воно встановлює мінімальний рівень заробітної плати, здійснює індексацію доходів, виплачує субсидії та трансферти, вводить податки тим самим, безпосередньо впливаючи на попит і пропозицію на ринку праці. Значний вплив на ринок праці мають також великі корпорації. Вони тяжіють до встановлення порівняно стабільною в часі ставки заробітної плати, відмовляючись часто переглядати її в залежності від конкретного співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці. Профспілки, що виступають як монополісти в пропозиції робочої сили, роблять значний вплив на рівень заробітної плати. Як правило, вони домагаються досить значного підвищення її для своїх членів. Це в свою чергу сильно впливає на ситуацію на всьому ринку праці[7, c. 372-380].

Розділ 2. Профспілки та їх місце в соціально-трудовому розвитку

2.1 Роль профспілок у підвищенні ефективності підприємництва

Профспілки -- важливий інститут громадянського суспільства, який захищає права і свободи громадян у галузі трудових відносин. Ця роль профспілок набуває особливо важливого значення в умовах становлення демократії та ринкової економіки в нашій країні. Створення потужних впливових профспілок, здатних ефективно відстоювати інтереси працівників -- невід'ємний атрибут цивілізованої держави. Такою державою прагне стати Україна[11, с. 237].

У сучасних умовах важливу роль в ефективному використанні трудового потенціалу відіграє економічно-соціальна політика держави та діяльність профспілок. Їх вплив на макро- і мікрорівні на ефективність суспільного виробництва здійснюється через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи та стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання відсоткових ставок для кредитів); запровадження та контролювання економічних правил і нормативів (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності); створення ринкової, виробничої та соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлювання власності і приватизації державних підприємств; комерціалізації організаційних структур невиробничої сфери тощо. Економічна проблема ускладнюється прихованим безробіттям, яке сягнуло в окремих видах економічної діяльності 20--40 % трудоактивного населення, що становить приблизно 3--7 млн чол. У зв'язку з цим перед українським урядом стоїть кілька важливих завдань: з другого боку, прискорити проведення економічних реформ, а з другого -- забезпечити продуктивну зайнятість максимальної кількості економічно активного населення, яка б відповідала ринковим потребам. Щоб розв'язати ці нагальні і невідкладні проблеми ринку праці та зайнятості, потрібно створити конкуренте середовище, яке сприяло б перебудові підприємств і зумовлюва значні зміни у структурі зайнятості. Є потреба також у створення широкої мережі інкубаторів бізнесу, інноваційних центрів тощо, де надаватиметься потрібна допомога потенційним підприємцям і тим, які вже починають власну справу, в управлінні фірмою, в організації доступу до нових технологій, до кредитів[12, с. 253-255].

Висока регіональна диференціація соціально-економічного розвитку визначає потенціал розвитку місцевої ініціативи та відповідальності регіональних владних структур за розвиток ринку праці. Регіони повинні мати змогу формувати довгострокові стратегії розвитку, що базувалися б на цілісному аналізі економічного та соціального потенціалу, притаманному певному регіону, включаючи спеціалізацію і виробничу орієнтацію населення. У цьому відношенні передову роль повинні відігравати регіональні керівники, що мають стати ініціаторами партнерства із службами зайнятості, заводами, регіональними організаціями працедавців, профспілковими, іншими неурядовими організаціями, університетами та науково-дослідними інститутами, зацікавленими у здійсненні цієї стратегії. Економічно потужні регіони можуть стати стабілізуючим елементом для всієї країни. Така регіоналізація створила б мережі промислових підприємств, сприяла б обміну технологіями та більшій скоординованості ринку праці і ведення політики щодо трудових ресурсів[11, с. 566]

2.2 Роль профспілок в соціально-трудових відносинах

Історія свідчить, що в усіх країнах на певному етапі суспільного розвитку виникають професійні об'єднання трудящих. Профспілки - масове самокероване суспільне об'єднання трудящих певної галузі або суміжних галузей, професійної групи для захисту і представництва своїх соціальних інтересів.

Виникнення профспілок викликане ростом чисельності осіб найманої праці., концентрацією найманих працівників на великих підприємствах під знаком необхідності їх об'єднання для захисту своїх інтересів. Усвідомивши таку необхідність, працівники роблять спроби об'єднатися. Простою, найбільш доступною формою об'єднання є профспілка. Стан профспілчанського руху слугує показником розвитку трудящих держави і мірою їх організованості.

Серед чисельних організацій створених трудящими, профспілки мають певні особливості:

· Це найбільш масове об'єднання, без попередніх умов для вступу в нього.

· Це організація, яка за своїми інтересами найближче стоїть до економіки та виробництва (де і реалізуються корінні інтереси трудящих).

· Профспілки створювалися у відповідь на загострення соціально-економічного стану трудящих.

· У профспілковому русі України сьогодні вимальовуються наступні явища:

· Є традиційні (офіційні) профспілки, до структури яких входять біля 40 галузевих профспілок . Вони найбільш масові. Створювались масово в 30-ті роки, як підспір'я радянському адміністративному режиму.

· Є альтернативні профспілки демократичної орієнтації, що виникли на хвилі масових страйків в на початку 90-х років. В загальній масі можуть з часом стати рівноцінними за чисельністю з традиційними.

· Є місцеві профспілки, що не ввійшли в жодне з об'єднань. Не чисельні, відособлені, як правило в межах одного міста, регіону.

Профспілки працівників недержавного сектору економіки. Це швидше профспілки підприємців, що не так захищають інтереси найманих працівників, скільки інтереси підприємництва.

Не дивлячись на відсутність єдності в профспілковому русі, їх роль в суспільному розвитку повинна зростати. Ріст безробіття, інфляція та майнова диференціація викличуть зацікавленість широких мас трудівників України в збереженні та укріпленні профспілок. Профспілки єдина доступна організація, що займається повсякденними проблемами трудящих.

Для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.

Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, навчальному закладі або об'єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб.

Профспілки можуть мати статус місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських:

· Статус місцевих мають профспілки, до складу яких входять не менше трьох первинних організацій, що діють на підприємствах, в установах або організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району, села), чи об'єднують не менше 9 членів профспілки, які працюють на різних підприємствах, в установах або організаціях.

· Статус обласних мають профспілки, організаційні ланки яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя; в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі; об'єднують у профспілці більшість членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в області, містах Києві та Севастополі.

· Статус регіональних мають профспілки, організаційні ланки яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць двох або більше областей.

Професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з'їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству.

Профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства[15, с. 347].