Регіональні ринки праці: сегментація та управління

Регіональні ринки праці: сегментація та управління

В.С. П'янківський, Тернопільський національний економічний університет, Вінницький інститут економіки.

Важливим завданням сучасної економічної думки є формування нових підходів до управління розвитком регіональних ринків праці (РРП). Методологічні, методичні і прикладні питання регулювання розвитку регіонального ринку праці вже тривалий час перебувають в полі зору наукових дискусій. Регіональний поділ ринку праці базується на теорії нодального району французьких регіоналістів (Ж.-Р. Будвіль) і теорії «центр-периферія» американця Дж. Фрідмана. Зокрема, французькі регіоналісти за допомогою визначення нодального району (Nodus - ядро) поділяють великий регіон на відносно цілісні замкнуті територіальні сукупності, кожна з яких складається з ядра (центра) і пов'язаної з ним місцевості (периферії). Дж. Фрідман пояснив еволюцію територіальних систем і визначив універсальний характер їх змін під впливом розвитку продуктивних сил. РРП є відкритою системою, яка функціонує не відокремлено, а у взаємодії з усіма соціально-економічними системами, в т.ч. з системою зайнятості. В основі цих взаємодій лежать взаємозв'язки, в яких перетинаються чи змикаються інтереси мікро- та макросередовища.

Теорію сегментації ринку праці доповнили і розвинули наприкінці 70-х років німецькі регіоналісти. Взявши за основу зв'язки по трудовикористанню, вони розробили теорію досяжності, сегментації та двоїстого ринку праці. Перша визначає центри притягання трудових ресурсів і їх потенційну зовнішню межу залежно від розвитку транспортної мережі, якісного складу населення, наявності різних сфер зайнятості. Друга, на основі відмінностей у складі трудових ресурсів і робочих місць, а також їх взаємоспіввідношення, поділяє загальнонаціональний ринок праці на відносно замкнуті територіальні ринки. Згідно з теорією двоїстого ринку праці усі працівники, які беруть участь у трудових поїздках, поділяються на дві великі групи за їхньою мобільністю. В першу групу входять висококваліфіковані працівники з високим заробітком і надійними робочими місцями, у другу - працівники нижчої кваліфікації з нижчим заробітком і обмеженими можливостями для працевлаштування. У 1970 р. у ФРН для з'ясування ієрархії ринку робочої сили використовувався показник, одержаний шляхом ділення кількості тих, що виїжджають з міста, на його трудові ресурси, а у 1988 р. одиниці поселень ранжирувалися за показниками, розрахованими як відношення загальної кількість робочих місць до трудових ресурсів і результату від ділення сальдо маятникового міграційного приросту до центра на загальну кількість робочих місць. На відміну від світової практики, в Україні становлення моделі ринку праці відбувається емпіричним шляхом, через пристосування до вже складеної економічної ситуації. За умов соціально-економічної ситуації, що склалася в Україні, слід узяти орієнтацію на соціально-орієнтовану економіку, тобто таку модель регулювання ринку праці, за якої мінімальні соціальні гарантії гарантуються державою, економічно регулюється структура зайнятості.

Регіональні особливості зайнятості і функціонування ринку праці витікають із рівня демографічного і соціального розвитку територій, специфіки формування економічно активного населення, існуючого рівня і структури зайнятості, обумовлених специфікою і комплексністю господарства, його конверсійним навантаженням, забезпеченістю сировинною базою, динамікою і ефективністю виробництв», інвестиційною активністю і цікавістю території. Наявність робочих місць у селі також має великий вплив на хід міграційних процесів та формування зайнятості в регіоні.

Вирішити проблему зайнятості в кожному регіоні і селі можна, якщо об'єктивно підійти до питання досягнення оптимальної зайнятості при цілеспрямованому регулюванні економічного розвитку і поліпшенні соціальної сфери існування людини в кожному конкретному випадку, розв'язуючи суто конкретні завдання своєї території. За такої умови програми зайнятості, розроблені для областей і районів, вже не будуть такими подібними одна на одну.

В процесі управління територіями необхідно врахувати, що трудові ресурси мають свої особливості, про які не можливо забувати ні в якому разі. Вихідною стадією в русі трудових ресурсів району є їх формування, яке визначається співвідношенням і структурою природного і міграційного джерел. Розподіл робочої сили по галузях економіки і підприємствах - серединна стадія в системі управління. В її рамках здійснюється процес повторного розподілу (перерозподілу) діючої робочої сили. Відбувається рух робітників між підприємствами і галузями економіки, між видами зайнятості і територіями. Фаза використання робочої сили в системі управління є визначаючою. Від того, наскільки ефективно при даному рівні техніки і технології виробництва використовується робоча сила, залежить ріст продуктивності праці, вивільнення кадрів (фактичне і умовне). Управління трудовими ресурсами і зайнятістю в регіоні, як цілісна система, включає невиробничу і внутрівиробничу ланку.

Слід відзначити, що оцінка ситуації на регіональних ринках праці лише з позиції спаду виробництва чи зростання безробіття в сучасних умовах є низько результативною. Це відбувається тому, що під визначення гостро кризових підпадає досить велика кількість територіальних структур. Тому прийнятним можна вважати підхід, який досить коректно реалізується за допомогою таких груп оцінок:

1. Зрушення в економічній базі територіального розвитку та їх вплив на економічну місткість ринку праці.

2. Загальні кількісно-якісні зміни у сфері докладання праці.

3. Динаміка обсягів та інтенсивності територіально-галузевого руху робочої сили (міграційного, міжсекторного, міжгалузевого і професійно-кваліфікаційного).

4. Масштаби пропозиції робочої сили з боку різних категорій працездатного населення.

Кожна з наведених груп може розгортатися в досить деталізовану систему показників. Однак особливу соціальну значимість для всіх регіонів має аналіз змін у структурі потреби робочої сили, зумовленої приватизацією підприємств. Такий аналіз спирається на інформацію стосовно скорочення чи зростання кількості робочих місць, інтенсивності очікуваного вивільнення робочої сили з приватизованих підприємств, можливих масштабів працевлаштування населення з обмеженою працездатністю.

За сучасних умов основним об'єктом аналізу мають стати процеси деструктивного і дезінтеграційного характеру в сфері зайнятості населення регіону (непропорційно високе відносно темпів падіння обсягів виробництва реальне вивільнення робочої сили, швидке зростання явного і прихованого безробіття, суттєве перевищення масштабів реального вивільнення робочої сили порівняно з очікуваним), а методом проведення аналізу може бути аналітичне зіставлення територіальних показників з середніми по регіону і визначення відповідних коефіцієнтів відхилення (випередження).