Сутність, особливості розвитку та значення домогосподарства як суб'єкта дослідження економічної теорії

49

Міждисциплінарна курсова робота

з дисциплін загальноекономічної підготовки

на тему «Сутність, особливості розвитку та значення домогосподарства як суб'єкта дослідження економічної теорії»

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ РИНКУ ТА СУБ'ЄКТИ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Сутність, економічні основи розвитку та джерела доходів домогосподарств

1.2 Домогосподарства, їх витрати, споживання і заощадження, соціальний захист і гарантії держави

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ ДОМОГОСПОДАРСТВА НА МІКРОРІВНІ

2.1 Сутність, особливості та місце домогосподарства як суб'єкта мікросистеми

2.2 Можливості вибору домогосподарства та його переваги в мікроекономічному аналізі

2.3 Оптимальний план споживання домогосподарств

РОЗДІЛ 3. ДОМОГОСПОДАРСТВА ЯК ОБ'ЄКТ МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1 Поведінки споживача як фактор національної продовольчої безпеки

3.2 Фінанси домогосподарств

3.3 Основні мотиви та чинники формування заощаджень домогосподарств

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

1.1 Сутність, економічні основи розвитку та джерела доходів домогосподарств

Домогосподарство -- це господарство, яке складається з однієї або кількох осіб, що проживають у одному житловому приміщенні, ділять спільний побут, постачають на відповідні ринки різноманітні ресурси (працю, капітал, землю, підприємницький хист) та спільно приймають економічні рішення стосовно формування своїх доходів і здійснення витрат із метою задоволення власних матеріальних і духовних потреб.

Сектор домогосподарств як суб'єкт макроекономіки пропонує трудові послуги на ринку праці, інші ресурси на ринку благ, отримує дохід від продажу цих ресурсів, частину якого споживає, а частину заощаджує.

Домашнє господарство - історично перша економічна одиниця, яка протягом століть зазнала мінімальних змін. Проте її роль у функціонуванні держави величезна. Домашнє господарство здійснює економічну діяльність, є виробником і споживачем товарів та послуг, здійснює нагромадження, виконує певні соціальні функції. Цікавим є і перерозподіл функцій між домашнім господарством та державою: чим економічно сильнішою є держава, тим менше функцій залишається у домашнього господарства, і навпаки: чим скрутніше становище у державі,тим більше функцій у домашнього господарства.

Ступінь участі домогосподарств у виробництві благ в національній економіці є її важливим соціально-економічним індикатором. Адже виробнича діяльність цього сектора економіки є неформальною і її пожвавлення вказує на неможливість з тих чи інших причин працювати у формальному секторі.

За класифікацією на основі аналізу бюджету та особливостей функціонування дослідники поділяють домогосподарства на: командного типу (ціль - збільшення корисності в умовах дефіциту товарів, джерело доходів - заробітна плата, вимушено високий рівень заощаджень! перехідного типу (цільова функція - виживання, офіційні та неформальні джерела доходів, середній рівень заощаджень); ринкового типу (основна мета - максимізація корисності в умовах обмеженості платоспроможності, джерело доходів - заробітна плата та підприємницька діяльність, мінімальна схильність до заощаджень).

За характером участі у відтворювальному процесі деякі автори розрізняють наступні типи домогосподарств: товарного типу (підприємницькі) - домогосподарства, члени яких здійснюють індивідуальну трудову діяльність, займаються підприємництвом; соціально-ринкові (капіталоутворюючі). До них належать домогосподарства, які володіють значним капіталом (земля, праця, капітал) і займаються діяльністю у різноманітних ринкових структурах.

Домогосподарства товарного типу власними силами виробляють товари та послуги і продають їх іншим учасникам економічної системи, таким чином виступаючи активним учасником на ринку факторів виробництва, на споживчому та на фінансовому ринках. Визначальним є те, що при цьому використовуються особисті ділові якості учасників домогосподарства саме в організації господарської діяльності усередині нього, а не на зовнішньому ринку.

Соціально-ринкові домогосподарства забезпечують своє існування, виходячи із наявних власних ресурсів. В основному діяльність таких господарств зосереджена на ринку праці (як роботодавців) та фінансовому ринку (як отримувачів ренти, відсотків, заробітної плати, доходу від власності). Визначними ознаками цього типу домогосподарств є виконання їх учасниками функцій, пов'язаних з фінансово-кредитною діяльністю, а також посередницьких функцій.

Саме через дослідження ефективності та проблем функціонування, рівня розвитку, результатів виробничої та економічної діяльності домогосподарств можна забезпечити оцінку механізмів управління та регулювання розвитку сектора домашніх господарств.

Результати такого аналізу можна широко використовувати для обґрунтування пріоритетних заходів у сфері соціального захисту населення, особливо його малозабезпечених верств, застосовувати для розрахунку індексу споживчих цін, національного доходу, створення балансу виробництва і використання сільськогосподарської продукції, при проведенні низки інших важливих економічних розрахунків та при укладанні прогнозів.

Розвиток продуктивних сил, який визначає загальні закономірності розвитку сектора домогосподарств, створює умови для формування принципово нових економічних суб'єктів середнього класу. Аналіз економічного розвитку провідних країн світу свідчить, що сучасний стан економіки представляє процес переходу від однієї стадії розвитку до іншої, що супроводжується змінами її структурних та функціональних характеристик. Економічний розвиток країн все більше визначається розвитком науки, спроможністю впроваджувати результати досліджень у виробництво і наявністю нової складової в економіці - економіки знань. Основою економіки знань є інтелектуальне виробництво, яке відіграє вирішальну роль в економічному зростанні в розвинутих країнах світу, починаючи з кінця XX сторіччя.

Формування сектору економіки знань, який є структуроутворюючим сектором нового господарського укладу, закладає засади для модернізації відносин власності та формування нового соціально-економічного типу власника-робітника. Згідно з результатами досліджень, економічною основою формування середнього класу в економіці знань виступає власність на людський капітал, який має часткові ознаки трудової приватної власності, але її відтворення носить не індивідуальний, а суспільний характер, що пов'язане з глобалізацією суспільного виробництва.

Розвиток домогосподарств як середнього класу визначається системою економічних закономірностей - сукупністю внутрішніх істотних зв'язків і залежностей, що представляють собою результат дії системи економічних законів (специфічні закономірності), і об'єктивно зумовлених процесів і тенденцій розвитку продуктивних сил (загальні закономірності) [18,с. 56].

Специфічні закономірності розвитку домогосподарств пов'язані з дією закону єдності праці й власності, що відображає в діалектичній єдності суперечливі сторони людини - людини-робітника та людини-власника, які є окремими елементами суспільного способу виробництва - виробничих сил та виробничих відносин. Цей закон відображає глибинну сутність домогосподарств як економічної категорії і є джерелом його розвитку.

Закони розвитку й функціонування відносин власності пов'язані з дією основного економічного закону, а також законів концентрації власності, централізації власності, розвитку окремих форм капіталу. Закони розподільних і трудових відносин впливають на розвиток організаційно-економічних форм, у яких реалізуються економічні суб'єкти домогосподарств, що сприяють відтворенню економічного суб'єкта домогосподарств як певного соціально-економічного типу власника-працівника.

Розвиток домогосподарств пов'язаний також із загальними закономірностями: розвитком продуктивних сил, галузевою реструктуризацією економіки, ростом сфери послуг, мініатюризацією засобів виробництва, ростом наукоємності виробництва, перетворенням науки у фактор виробництва, збільшенням масштабів виробництва і споживання знань, зміною характеру праці, удосконаленням людини в праці, тенденціями гуманізації економіки.

В Україні, в основному, створені інститути, що сприяють формуванню і реалізації сектора домогосподарств як середнього класу. До них можна віднести, насамперед, інститут інтелектуальної власності, приватної власності, конкуренції, фінансові організації, податкову систему, систему відносин між суб'єктами інноваційного підприємництва і безпосередніми виробниками знань і інформації про них. Однак формування активних економічних суб'єктів сектора домогосподарств в економіці України утруднено через те, що багато існуючих інститутів розвинені недостатньо.

1.2 Домогосподарства, їх витрати, споживання і заощадження, соціальний захист і гарантії держави

Домогосподарства є, по суті, найменшим структурним компонентом у економіці, але роль їх досить велика - в першу чергу тому, що домашні господарства визначають попит на продукти, які виробляються в країні. Ще одним моментом впливу на економіку й усі сфери її прояву в суспільстві є те, що домогосподарства надають ресурси для виробництва (робочу силу, кошти й ін.). Взагалі, не дивлячись на їх структурне становище в економіці будь-якої країни, домогосподарства мають, якщо не більший, то принаймні й не менший вплив на економічний добробут, ніж інші сегменти економіки.

Для стабілізації економічних відносин і економічного розвитку домогосподарств необхідне державне втручання, спрямоване на забезпечення сприятливих умов для отримання ними доходів, а також дотримання соціальних гарантій. Держава у цьому випадку бере на себе функції, які дозволяють збільшити доходи населення, особливо малозабезпечених його верств, створити умови для ефективного відтворення трудових ресурсів та їх оптимального розподілу, зниження рівня соціальної напруги. Це зумовлює необхідність застосування низки соціальних технологій державного регулювання щодо підвищення життєдіяльності домашніх господарств, які передбачають регулювання оплати праці, забезпечення зайнятості населення, його адресної соціальної підтримки і відносяться до сфери соціальної політики, яка, як складова загальної політики держави, реалізовується шляхом впровадження соціальних програм і заходів та передбачає: адресну підтримку соціально незахищених верств населення; впровадження ефективної системи пенсійного забезпечення; можливість працевлаштування, створення робочих місць; розвиток будівництва і доступність житла; поліпшення охорони здоров'я; проведення ефективної демографічної політики; забезпечення доступності освіти, розвиток культури.

Відзначаючи значимість усіх вказаних напрямків соціальної політики, зазначимо, що розвиток домогосподарств, у першу чергу, залежить від матеріального становища населення. Надмірна інфляція, спад виробництва і вимушена неповна зайнятість та безробіття, низькі стандарти оплати праці, надмірна непристосованість до нових умов системи соціального захисту, відсутність законодавчих важелів впливу призводять до зменшення доходів домогосподарств, більшість з яких неспроможна задовольнити власні життєві потреби, сформувати достатній рівень заощаджень.

Однією з найважливіших умов конкурентоздатності на ринку є наявність у домогосподарства прибутково-майнового потенціалу (багатства), яке включає: нерухомість (земельна ділянка, різновиди будівель і споруд); фінансові активи (грошові вклади, цінні папери, страхові поліси, готівка, дорогоцінності); майно (сучасні товари довготривалого використання).

За даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств у 2007 земельні ділянки у своєму користуванні мали майже три з кожних п'яти домогосподарств, у містах - два з п'яти, на селі - майже всі домогосподарства. На селі більше половини домогосподарств користувалися земельними ділянками площею до 1 гектара, чверть - від і до 5, кожне сьоме - 5 - 10 гектарів. Близько 8 % сільських домогосподарств мало більше 10 гектарів землі. Майже три чверті міських домогосподарств володіли земельними ділянками площею до 10 соток, п'ята частина - від 10 до 25 соток [6]. Переважна більшість домогосподарств України (94 %) мала окреме житло (окрему квартиру або індивідуальний будинок), 3 % - комунальні квартири та гуртожитки. Дев'ять з кожних десяти домогосподарств (без урахування тих, які мешкають у гуртожитках) проживали у власній оселі, 3 % - у державних чи відомчих квартирах, а 2 % - наймали житло у фізичних осіб. На селі майже всі домогосподарства мали власне житло, у містах-92% [6]. Найбільша частина домогосподарств (36 %) мала двокімнатне житло, третина проживала в трьох кімнатах, 14 % домогосподарств - в одній, 17 % - в чотирьох і більше кімнатах. Варто зауважити, що суттєва частка домогосподарств забезпечена житловою площею недостатньо. Житлова площа двох з п'яти домогосподарств у середньому по країні нижча від санітарної норми (13,65 кв.м. на одну особу). Зокрема, житлова площа кожного четвертого домогосподарства становила від 9,1 до 13,65 кв.м на одну особу, кожного десятого - менше 7,5 кв.м, 5 % домогосподарств - від 7,5 до 9 кв.м. Житлова площа помешкань лише трьох з кожних п'яти домогосподарств перевищувала санітарну норму (у сільській місцевості - двох третин, у міській - 57 % домогосподарств) [6].

Відповідно до даних Держкомстату, приріст фінансових активів населення за 2009 рік склав 28694 млн. грн., з них: приріст грошових вкладів та заощаджень у цінних паперах 93265 млн. грн., заощаджень в іноземній валюті 19909 млн. грн., позики, одержані за виключенням погашених, - 77056 млн. грн. [6].

Якщо конкурентоздатність домашніх господарств забезпечує урегульованість і стабільність їх розвитку через механізми ринкової саморегуляції, то вирішення проблеми доходів населення, які б гарантували недопущення загрози потрапляння за межі бідності, здійснюється (як показує досвід країн з соціально-орієнтованою ринковою економікою) через механізми державного регулювання.

Комплексне розуміння поняття державне регулювання доходів населення поєднує об'єктний та цільовий підходи до його інтерпретації і може бути визначене як вплив держави на сферу утворення первинного розподілу, перерозподілу та використання доходів населення, який здійснюється через сформований у процесі соціально-економічного розвитку країни механізм його реалізації і спрямований на забезпечення високого рівня життя громадян.

В економічній літературі під механізмом державного регулювання доходів населення розуміють систему економічних, правових та адміністративних форм і важелів впливу держави, за допомогою яких здійснюється управління процесами формування доходів населення, забезпечення передбачуваного їх зростання та відтворення робочої сили, перерозподіл доходів з метою зменшення їх диференціації [13, 18].

Держава намагається зменшити нерівність розподілу доходів та зменшити масштаби бідності, використовуючи різноманітний інструментарій. На відміну від традиційних правових, економічних, адміністративних методів, у регулюванні доходів домашніх господарств використовуються узгоджувальні методи (соціальне партнерство), які є найбільш ефективними та економічно вигідними і передбачають координацію дій держави і працівників з питань оплати праці та соціальних трансфертів.

На сьогодні нормативна база регулювання розвитку сектора домашніх господарств об'єднує значну кількість законів України, указів Президента, та інших нормативно-правових актів, основними з яких є Конституція України, Закон «Про мінімальний споживчий бюджет», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про індексацію грошових доходів населення», а також Укази Президента України «По стратегію подолання бідності», «Про основні напрямки політики щодо грошових доходів населення України», які створюють певне підґрунтя для урегульованості розвитку домогосподарств. Проте низка проблем, пов'язаних з життєдіяльністю домогосподарств (ведення індивідуальних підсобних господарств, взаємовідносини з іншими суб'єктами ринку в питаннях реалізації продуктів діяльності тощо) залишається поза рамками нормативно-правової врегульованості.

Ефективність реалізації механізму регулювання сектора домашніх господарств залежить від оптимального поєднання різних інструментів та методів його впливу. Вона підвищуватиметься у разі їх системного застосування, виходячи із пріоритетів соціально-економічного розвитку. У сучасних умовах при розробці такого механізму необхідно враховувати комплексний характер об'єкта регулювання, розмежовуючи, власне доходи господарств та чинники їх формування. Так, наприклад, адміністративне регулювання цін, яке є засобом прямого втручання держави в економічний процес, спрямоване не безпосередньо на кінцевий рівень доходів, а на збільшення купівельної спроможності населення на певних сегментах ринку та забезпечення деякими видами споживчих благ. У свою чергу, податкові пільги малозабезпеченим верствам населення вважаються непрямим економічним інструментом, тоді як вони безпосередньо впливають на кінцевий обсяг їхнього наявного доходу, а не на умови його формування. Якщо ж, скажімо, держава здійснює регулювання цін шляхом пропонування товарів з державних резервів або закупівлі у населення чи фермерів товарів за ринковими цінами, то такі заходи матимуть опосередкований вплив на доходи домашніх господарств і на умови їх формування. Таким чином, за специфікою об'єкта можна виділити інструменти прямого та непрямого впливу на доходи домогосподарств. Якщо об'єктом регулювання виступають доходи і джерела їх формування, то це свідчить про застосування інструментів прямого впливу. Якщо ж об'єктом є сфери та умови формування доходів домогосподарств (стан ринку праці, інфляція та рівень споживчих цін, функціонування малого та середнього бізнесу, рівень монополізації економіки, продуктивність праці та інших факторів виробництва та ін.), то застосовуються інструменти непрямого впливу держави. При цьому, останні прямо впливають на об'єкт регулювання в інших сферах економічної політики держави (політика зайнятості, грошово-кредитна, промислова, фіскальна та ін.).

Узагальнюючи викладене, зазначимо необхідність систематизації базисного набору інструментів та важелів регулятивного впливу на розвиток сектора домашніх господарств, які можна використовувати вибірково та адекватно політиці щодо їх розвитку, згрупувавши їх у декілька основних груп: інструменти регулювання оплати праці (розмір мінімальної заробітної плати, умови та розміри праці керівників установ і організацій, які фінансуються з бюджету, єдина тарифна система); трансфертні платежі (соціальні допомоги - сім'ям з дітьми, малозабезпеченим; субсидії - на житлово-комунальні послуги, опалення; соціальне страхування - загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, медичне, від нещасного випадку, на випадок безробіття); податки та податкові пільги (ставки податку на дохід від підприємницької діяльності, прибуткового податку, податку на землю, - нерухомість, промисел, податку з власників транспортних засобів, податкові збори, обов'язкові платежі тощо), соціальні виплати (середній і мінімальний розмір пенсії, стипендій, допомог малозабезпеченим верствам населення, безробітним тощо); інструменти регулювання цін (фіксовані та регульовані ціни, індексування цін, декларування цін, граничні стелі цін на окремі товари тощо); соціальні стандарти (прожитковий мінімум, соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування, житлово-комунального та транспортного обслуговування, соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я тощо), державні кредити (кредити для започаткування малого та середнього бізнесу, споживчі кредити, кредити на навчання тощо); індексації (індексація грошових доходів, індексація заощаджень).

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ ДОМОГОСПОДАРСТВА НА МІКРОРІВНІ

2.1 Сутність, особливості та місце домогосподарства як суб'єкта мікросистеми

На мікроекономічному рівні аналіз поведінки домогосподарств ґрунтується на концепції регіональності економічної поведінки людини та використовує теорію граничної корисності й інструментарій кривих байдужості. При цьому прихильники інструменталізму вважають, що доцільно враховувати передусім структуру домогосподарств, соціальні норми й суспільні цінності, а представники нової економічної теорії домогосподарства на чолі з Г. Беккером наголошують на важливості в сучасних умовах виробничої функції домогосподарств.

Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування. По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання [10, с.11]

Мікроекономічний аналіз відслідковує діяльність домогосподарства як окремої інституції, тобто як економічного агента, і вивчає його економічну активність, стан, потенціал, економічну поведінку та причинно-наслідковий зв'язок, що її зумовлюють. Роль домогосподарств у мікроекономічні системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне, заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку домогосподарства - це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формуючи пропозицію.

При обстеженні домогосподарств як мікроодиниць зазвичай використовуються наступні основні класифікаційні характеристики: 1) територіально-регіональні - розміщення домогосподарства в місті (велике, мале) чи сільській місцевості, у регіоні: 2) демографічні - сімейні домогосподарства: нуклеарні, неповні, складні з дітьми і без. несімейні домогосподарства, число їх членів, статевий склад; 3) доходні - рівень середньодушових доходів домогосподарства, належність до децильної чи квінтильної групи, належність до певної категорії бідності; 4) майнові - наявність земельних ділянок. їх площа, тип житла, кількість кімнат, житлова площа; 5) трудові - зайнятість членів домогосподарства, число працездатних осіб, співвідношення працездатних і непрацездатних осіб; 6) соціальні - рівень освіти членів домогосподарства сфера їх зайнятості [10, с. 9].

2.2 Можливості вибору домогосподарства та його переваги в мікроекономічному аналізі

Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування.

По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання.

Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям «індивід». По-друге, допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними; наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-четверте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.

За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору: йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання.

Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма факторами: це рівень і структура виробництва; структура потреб цього домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових продуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення; в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня); рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші; рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є. Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обмежень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам.

2.3 Оптимальний план споживання домогосподарств

Особисте споживання як найвагоміший компонент ВВП і сукупного попиту відіграє дедалі важливішу роль у відродженні національної економіки. Вивченню закономірностей споживання домогосподарств у перехідній економіці України присвячено чимало ґрунтовних праць вітчизняних науковців. Проте не всі аспекти цієї багатогранної проблеми проаналізовано досить повно. У цій статті особливості споживчої поведінки населення досліджуються за допомогою засобів регресійного аналізу. Наголошується на важливості створення сприятливих умов для використання основних інструментів оптимізації споживчого вибору вітчизняних домогосподарств.

Згідно з гіпотезою абсолютного доходу Дж.М. Кейнса особисте поточне споживання залежить лише від поточного використовуваного доходу, при цьому існує обернено пропорційний зв'язок між середньою схильністю до споживання і рівнем доходу домогосподарств.

Згідно з гіпотезою М. Фрідмана основним визначником споживання населення є постійний дохід, величина якого оцінюється індивідами на основі інформації не лише про поточні доходи, а й доходи у попередньому часовому періоді та сподівані майбутні доходи. Статистичні дані, представлені у СНР та БГДВН, дають змогу проаналізувати вплив минулорічних доходів домогосподарств на їхнє поточне споживання.

Споживач ставиться в умови вибору: йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання.

Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям «індивід». По-друге, допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними; наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-четверте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.

Якщо потреби домогосподарства є варіаційною величиною, то рівень доходів - наявна величина, яка з фінансового боку встановлює межу задоволення потреб, інакше кажучи, являє собою бюджетне обмеження. Оскільки згідно з попередніми припущеннями всі доходи домогосподарства мають витрачатися на споживання, бюджетне обмеження набуває вигляду:

M = P1x1+ ……+Ptxi+…….+Pnxn, (2.1)

де M - отриманий за певний період доход;

Р1, Рi, Рn - ціни споживчих благ;

х1, хi, хn - обсяг споживання певного блага.

Рис. 2.1. Бюджетне обмеження і сукупність фінансово можливих планів споживання для домогосподарства.

Сукупність планів споживання, яка задовольняє це обмеження, називають фінансове можливими планами споживання. Як видно з рис. 2.1, сукупність фінансово можливих планів обмежена прямою, яка відповідає бюджетному обмеженню. Плани споживання А та В є фінансове можливими, тоді як С - ні. Проте оскільки домогосподарство, згідно з припущенням, має витратити всі наявні гроші на споживання, воно буде реалізовувати лише ті плани, що лежать на бюджетній прямій М. Точки перетину графіка бюджетного обмеження з осями координат показують, яку кількість одного блага може спожити індивід, якщо повністю відмовиться від споживання іншого. Обираючи план споживання, домогосподарство прагне реалізувати той фінансово можливий план, якому воно віддає перевагу перед іншими, оскільки він означає для нього найвищу корисність. Вироблення оптимального плану споживання зводиться до зіставлення бажань домогосподарства з можливостями його бюджету. Поставлене перед необхідністю вибору, домогосподарство вибирає найкращий з доступних планів. Може бути й інший план, який відповідає умовам бюджетного обмеження, є допустимим, але не є найвищим досяжним рівнем корисності.

При досягненні більш повного задоволення потреб, що і є економічним змістом максимізації корисності, домогосподарство рухається вздовж бюджетного обмеження до плану споживання з найвищою за даних обмежень корисністю. Може бути й інший можливий план споживання, звичайно, ще кращий, але, на жаль, недосяжний за доступного обсягу фінансових ресурсів та цін на блага.

На фінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного доходу М (чим він більший, тим ці можливості за інших незмінних обставин ширші), цін на блага (зростання цін вестиме до зміщення бюджетного обмеження вниз і навпаки) та всі фактори, що зумовлюють зміну цих параметрів, наприклад оподаткування доходів, введення або підвищення податків на споживання, раціонування тощо.

Виходячи з наявного бюджету, домогосподарство має здійснити свій вибір з численних фінансово можливих планів. Чим воно при цьому керується? Уявленнями про те, якою мірою певне благо може задовольнити його потреби. Отже, індивід має віддати перевагу одному з доступних варіантів споживання, відмовившись від усіх інших.

Проаналізуємо вибір домогосподарства (індивіда) в деякій умовній екстремальній ситуації. Уявімо, що хтось А, відвідуючи театральну виставу, в антракті зайшов до буфету, щоб трохи втамувати голод. Однак, на жаль, він прийшов занадто пізно, і в буфеті залишилося лише два бутерброди - один з сиром, другий з ковбасою. Всі наявні варіанти споживання А обмежені в кількості та характеризуються різним рівнем жаданості або корисності. Найперше, А хотів би з'їсти обидва бутерброди; якщо ж грошей вистачить лише на один, то будь-який з них; якщо ж грошей не вистачить навіть на один бутерброд, то піти, не з'ївши нічого. Цим охарактеризовано порядок переваг індивіда. Яка з альтернатив споживання буде реалізована - залежить лише від наявного бюджету А.

Цей умовний приклад показує, що порядок переваг домогосподарства має відповідати певним властивостям, які в сукупності описують раціональну поведінку споживача.

Рис. 2.2. Крива байдужості домогосподарств

По-перше, А, як ми бачили, вибрав одну з наявних альтернатив, визначивши, яка з них краща. Це означає, що індивід повинен уміти оцінити набори благ з точки зору їх відповідності його потребам та бюджетним можливостям. Цю властивість переваг називають повнотою. По-друге, А не потрібно зіставляти всі можливі варіанти споживання один з одним; йому достатньо знати, який з них для нього найкращий, тобто він напевне знає, що з'їсти один будь-який бутерброд - це краще, ніж нічого, але ще краще - з'їсти обидва, і з таким вибором уже не варто порівнювати варіант з пустим шлунком. Ця властивість переваг дістала назву транзитивності. По-третє, знаючи свої переваги, А реалізує той фінансово можливий план, який для нього має найвищий рейтинг, тобто перший. Цю властивість переваг називають раціональним вибором, адже індивід має реалізувати найкращий з доступних йому планів споживання.

Повнота і транзитивність переваг, раціональність вибору - це основні властивості порядку переваг домогосподарства, хоча ними перелік не вичерпується.

Здійснений аналіз переваг А показав, що два з наявних планів споживання він оцінює однаково, тобто індиферентне. Якщо з'єднати на графіку точки, що відображають усі плани споживання, до яких індивід індиферентний (байдужий), можна отримати криву, що дістала назву крива індиферентності (байдужості), яку наведено на рис. 2.2. Очевидно, що таких кривих, які є графічним зображенням планів споживання, може бути нескінченно багато, тому кажуть про те, що індивід має "карту байдужості". Оскільки на більш високих кривих байдужості мають розміщуватись плани споживання, яким надається перевага над тими, що знаходяться на більш низьких кривих, цільова установка споживача полягає в тому, щоб досягти найвищої з досяжних кривих байдужості, або, інакше кажучи, найповніше задовольнити свої потреби, максимізувати свою корисність (корисний ефект від споживання певного набору благ).

Наявність планів споживання, між якими індивід індиферентний, означає, що індивід, задовольняючи свою потребу, може в певній пропорції заміщувати споживання одного блага іншим. Так, при переході від плану споживання А (включає в себе 3 од. блага х2 та 1 од. блага х1) до В (відповідно 2 од. блага х2 та 4 од. блага х1) відбувається заміщення споживання блага х на благо х1. Проте при цьому видно, що при подальшому зменшенні споживання блага х індивід все менше хотітиме так чинити, оскільки для того щоб залишитися на тій самій кривій байдужості (рівні корисності), йому треба натомість отримати все більше одиниць блага х 1. Отже, його схильність до заміни блага х2 на благо х1 зменшується. Показник, що характеризує цю схильність, називають граничною нормою заміни (ГНЗ). Кількісно він являє собою співвідношення зміни у споживанні блага х2 до зміни у споживанні блага х1, де знак мінус показує від'ємний характер залежності між змінними.

ГНЗ =. (2.2)

З розглянутих властивостей кривих байдужості видно, що ГНЗ має постійно зменшуватись.

Обґрунтування спадної властивості ГНЗ передбачає аналіз факторів, що зумовлюють цінність блага для індивіда, яка залежить від його відносної рідкісності, раритетності. При переході від плану А до В кількість блага х2 у індивіда зменшується. Воно стає більш рідкісним, тоді як для блага х1, все навпаки. Отже, заміщення одиниць блага х2 в міру зменшення його кількості на все більші обсяги блага х1 пов'язане зі зміною співвідношення рідкісності цих благ для індивіда.

З'ясування властивостей переваг індивіда підводить до розуміння того, як можна виміряти корисність певного набору благ, які може обрати індивід. В економічній теорії щодо цього є дві концепції: кількісна і порядкова. Сутність кількісної концепції корисності, теоретичні засади якої закладені представниками австрійської економічної школи в середині XIX ст. (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк та ін.), полягає в тому, що індивід у змозі виміряти кількість "корисності", яку він має від споживання кожного блага, а отже, і від певного набору благ. Сучасний кількісний підхід до корисності домогосподарства представлений у підручнику К. Макконнелла, Е. Брю "Экономика, принципи, проблеми и политика". Згідно з цією концепцією поведінка споживача зводиться до того, що він обирає корисніший. Проте залишається нез'ясованим одне докорінне питання: як виміряти "корисність", у яких одиницях?

Сутність порядкової концепції корисності, родоначальниками якої вважають італійського економіста і соціолога В. Парето і англійця Ф. Еджворта, полягає в тому, що той план, який індивід обирає за певних обмежень, і є найкращим, означає для нього найвищу корисність. Саме порядок переваг і дає змогу з'ясувати ступінь бажаності цього набору благ для індивіда, а тому немає потреби вдаватись до кількісного визначення корисності. Порядкова концепція корисності є теоретичною підвалиною сучасних теорій попиту і пропозиції.

Обираючи план споживання, домогосподарство прагне реалізувати той фінансове можливий план, якому воно віддає перевагу перед іншими, оскільки він означає для нього найвищу корисність. План споживання, який при цьому бюджетному обмеженні дає індивіду максимум корисності, називають оптимальним планом споживання.

Вироблення оптимального плану споживання зводиться до зіставлення бажань індивіда, представлених його перевагами, та можливостей, передбачених бюджетним обмеженням.

Поставлений перед необхідністю вибору, індивід обирає найкращий з доступних планів А (х1", x2"), оскільки план В, хоч і відповідає умовам бюджетного обмеження, розташований на кривій байдужості, яка не є найвищим досяжним рівнем корисності (рис.1.3). Отже, досягаючи більш повного задоволення потреб, що і є економічним змістом максимізації корисності, індивід рухатиметься уздовж бюджетного обмеження М аж до точки А, яка дає план споживання з найвищою при даних обмеженнях корисністю. Для плану споживання, який при цьому реалізується, характерно, що кут нахилу бюджетного обмеження (а він відповідає співвідношенню цін на благо х1 і.х2) дорівнює куту нахилу кривої байдужості в цій точці, який відповідає значенню ГНЗ, тобто має місце співвідношення:

Ціна першого блага

ГНЗ = --------------------------------. (2.3)

Ціна другого блага

Рис.2.3. Оптимальний план споживання домогосподарства

План С, звичайно, ще кращий, але, на жаль, недосяжний при цьому обсязі фінансових ресурсів та цін на блага. Отже, можна сформулювати достатні та необхідні умови реалізації індивідом оптимального плану споживання: доход має бути витрачений на споживання без залишку;гранична норма заміни має дорівнювати співвідношенню цін. Визначені у такий спосіб умови досягнення оптимуму домогосподарства в споживанні є ключовими для розуміння факторів індивідуального попиту на окреме благо.

РОЗДІЛ 3. ДОМОГОСПОДАРСТВА ЯК ОБ'ЄКТ МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1 Поведінка споживача як фактор національної продовольчої безпеки

Раціональний підхід до стратегічно важливого питання формування національної продовольчої безпеки вимагає врахування усіх її характеристик. Актуальність теми цієї статті пояснюється мінливістю середовища, в якому відбувається еволюція національної макросистеми як структурного складника світової економіки. Таке середовище являє собою комбінацію екзогенних та ендогенних факторів, а різноманітність варіантів їхньої взаємодії значно ускладнює соціально-економічне прогнозування. Через вплив випадкових змінних, утому числі суб'єктивних рішень економічних агентів, істотно посилюються ризики сталого розвитку суспільства. Традиційні теоретичні концепції потребують переосмислення з огляду на досвід новітньої історії людства. Головна риса такого досвіду - безпрецедентна відкритість національних економік, яка детермінує низку похідних, а саме: зрослий вплив транснаціональних корпорацій на становище суверенних держав; майже безперешкодний транскордонний рух ресурсів, товарів і послуг; зростання імпортного складника інфляції; підвищення рівня взаємозалежності національних економік (особливо розвинутих країн). Крім того, для країн колишнього соцтабору - це ще й унікальний тоталітарний спадок.

Серед ендогенних факторів, які безпосередньо стосуються формування продовольчої безпеки країни, одним з найважливіших є споживча поведінка домогосподарств. У цьому контексті світову економічну думку збагатили праці таких корифеїв, як Дж.М. Кейнс, І. Фішер, С. Кузнець, Ф. Модільяні, М. Фрідмен. Разом з тим неабиякий інтерес викликає використання теоретичної моделі поведінки споживача в сучасних умовах, зокрема, для пояснення та прогнозування процесів у продовольчому сегменті національного ринку.

Сучасна наука пропонує дві альтернативні теорії для пояснення поведінки споживача - кейнсіанську і класичну. За Кейнсом, функція споживання домогосподарства складається з двох частин - автономної і залежної від доходу:

С = Са+МРС* Y,(3.1)

де С - споживання; Са - автономне споживання; МРС (Marginal Propensity to Consume) - гранична схильність до споживання; Y - використовуваний доход. Із загальновідомого закону Кейнса, який проголошує, що зі збільшенням доходу домогосподарство збільшує і споживання, але не такою ж мірою, якою зростає доход, - тобто гранична схильність до споживання зменшується, а до заощаджень, навпаки, зростає, - випливає головний висновок: із збільшенням добробуту середня схильність до споживання зменшується.

Критики кейнсіанської теорії споживання (С. Кузнець та ін.) перевірили інтуїтивні методи Кейнса на базі статистичних даних за довгостроковий період. Результати перевірки виявили хибність висновків Кейнса, бо в довгостроковому періоді (10 років і більше) зі зростанням доходу середня схильність до споживання не знижується, а її коливання незначні. «Загадка споживання» - суперечливість динаміки середньої схильності до споживання в короткостроковому і довгостроковому періодах - була розв'язана Ф. Модільяні та М. Фрідменом, чиї теорії життєвого циклу і, відповідно, постійного доходу ґрунтувалися на ідеях І. Фішера про міжчасовий вибір. Запропоновані ними три рівності подають, по-перше, гіпотезу міжчасового вибору споживача:

, (3.2)

де , С2-споживання в першому і другому періодах життя; , - доход споживача в першому і другому періодах; r - відсоткова ставка;

1/(1 + r) - дисконтний множник;

по-друге, життєвий цикл

, (3.3)

де - майно; - трудовий доход; - гранична схильність до споживання майна; р - гранична схильність до споживання доходу; по-третє, постійний доход

, (3.4)

де -- коефіцієнт, що визначає частку споживаного постійного доходу; - постійний доход.

Наведені рівності апріорі базуються на понятті так званого раціонального споживача, що в контексті нашого дослідження має неабияке значення. Такий споживач воліє підтримувати приблизно однаковий рівень споживання протягом усього життєвого циклу, переміщуючи споживання у часі за допомогою позик та заощаджень. Припускаючи, що раціональна поведінка так чи інакше притаманна всім споживачам, можна зробити висновок, що в цілому поведінка домогосподарств у макроекономіці теж є раціональною. Критерієм оцінки такої раціональності слугує динаміка середньої схильності до споживання (АРС, Average Propensity to Consume), тобто частки використовуваного доходу, яка направляється на споживання, у довгостроковому вимірі.

Концепція раціональної поведінки споживачів має безпосереднє відношення до продовольчої безпеки. Це пов'язано з тим, що левова частка сукупних витрат домогосподарств України припадає саме на продовольчі товари. Отже, коли плануються сімейний бюджет та напрями його використання, головним обмежувальним фактором виступає можливість сім'ї підтримувати прийнятний рівень харчування. [11, с. 84].

Пенсійний вік - найризикованіший період життя щодо отримання доходів, і тому потрібне страхування ризиків у період активної трудової діяльності. В ідеалі заощадження у трудовому періоді мають забезпечити стабільний рівень споживання після виходу людини на пенсію. Виходячи з цього можна передбачити споживчу поведінку людини, яка не змогла раціонально перерозподілити свої доходи в часі, максимізувавши їх споживання у трудовому періоді за рахунок пенсійного періоду: її дії будуть спрямовані на жорстку економію обмежених ресурсів у другій половині життя. Як показують спостереження, малозабезпечені пенсіонери відмовляють собі перш за все в повноцінному харчуванні, зводячи до мінімуму частку відносно дорожчих протеїновмісних і вітамінних продуктів та збільшуючи частку відносно дешевших вуглеводовмісних продуктів і неповноцінних жирів у своєму раціоні. Вплив такого своєрідного «пенсійного феномена» на продовольчу безпеку залежить від трьох факторів: 1) зміни вікової структури населення країни; 2) частки працюючих пенсіонерів у загальній їх масі; 3) розподілу груп пенсіонерів за рівнем доходів. Аналіз названих факторів свідчить про переважно негативний їх вплив на платоспроможний попит, тож і на продовольчу безпеку.

Якщо виходити з визначення продовольчої безпеки як захищеності життєво важливих інтересів громадян, за якої держава гарантує фізичну й економічну доступність фізіологічно необхідних, доброякісних, безпечних продуктів харчування, відповідно до науково обґрунтованих норм, і підтримує стабільність продовольчого забезпечення населення то вплив пенсійного фактора, безперечно, знижує рівень цієї безпеки. Як показує дослідження, вирішення проблеми виходить за рамки простого збільшення доходів громадян, - потрібні докорінні зміни в соціальній та економічній організації суспільства, про що сказано далі.