Актуальність дослідження.

Однією із найважливіших проблем, що постали перед українським суспільством в умовах трансформаційних перетворень, є необхідність перегляду та зміни стратегічних підходів щодо взаємодії держави і громадян, адже саме ці відносини визначають ступінь розвитку країни, рівень її демократизації та добробуту. Діалектика взаємовідносин держави і людини - це одвічна проблема, яка на кожному історичному етапі розвитку цивілізації та у кожній країні вирішується досить специфічно і неоднозначно.

З переходом економіки України до ринкових засад господарювання необхідно вирішити багато гострих проблем, які стосуються статистичного спостереження домогосподарств, в тому числі дослідження їх доходів і видатків. Домашні господарства в процесі своєї економічної діяльності отримують певні доходи, які слугують важливим підґрунтям для характеристики рівня життя населення в Україні. Статистичне дослідження витрат домашніх господарств дає можливість оцінити напрями раціоналізації витрат споживчого і неспоживчого характеру в умовах економічної нестабільності, та відповідно відшукати додаткові резерви фінансових ресурсів. Витрати домогосподарств неможливо аналізувати без дослідження сутності, мотивів та форм заощаджень останніх.

Сьогодні статистична база дослідження доходів і видатків домогосподарств є недосконалою, внаслідок неузгодженості та окремих недоліків під час визначення доходів та витрат домогосподарств в Україні. Це пов'язане перш за все, що для багатьох українців з'явилися нові можливості для формування джерел доходів, які не обстежуються державною статистикою, тому визначити реальні доходи домогосподарств досить важко, це ж твердження стосується і видатків.

Проблеми пов'язані з економічною діяльністю домашніх господарств, стали об'єктом наукових досліджень багатьох вітчизняних учених-економістів. Зокрема, дослідження окремих аспектів фінансової поведінки населення відображено у публікаціях Т. Єфременко, В. Ільїна, В. Леонова, Л. никифорової, О. Сердюк, З. Скрипник; проблема формування та активного використання заощаджень домогосподарств присвятили наукові доробки М. Алексеєнко, О. Ватаманюк, З. Васильченко, О. Васюренко, А. Вожжов, О. Дзюблюк, Н. Дорофеєва, М. Савлук, Т. Кізима; найважливіші проблеми формування та диференціація доходів домогосподарств висвітленні О. Біттером, З. Ватаманюком, А. Гвелесіані, К. Губіном, В. Новіком, Н. Холодом. Дослідження, що стосуються статистичного спостереження доходів і видатків домогосподарств майже не зустрічаються в наукових джерелах, однак офіційні видання Державної служби статистики розкривають сутність методик статистичного спостереження домогосподарств, частиною яких є доходи і видатки домогосподарств.

Метою магістерського дослідження є вивчення теоретико-методологічних засад формування доходів і видатків домогосподарств України та оцінка статистичного спостереження за ними.

Реалізація мети роботи зумовила необхідність вирішення таких завдань:

Домогосподарства є одним із найважливіших ринкових інститутів поряд із комерційними організаціями й державою і, як суб'єкт економічних стосунків самостійно, приймають фінансові рішення. Фінанси домогосподарств як сукупність економічних відносин характеризують їх взаємодію з іншими економічними суб'єктами, що складаються всередині домогосподарств, домогосподарств один з одним. Зміст цих стосунків відображається в специфіці формування, розподілу, перерозподілу та використання фондів коштів. При цьому вихідним положенням різних проявів фінансових стосунків домогосподарств є розгляд домогосподарства як суб'єкта здобуття доходу, тобто як частини системи фінансових інститутів держави, його внеску в національну економіку, а також взаємин із державою, сферою виробництва й бізнесу [5].

Домогосподарство є первинною економічною одиницею функціонування економіки. Важливість досліджень поведінки домашніх господарств підкреслюється зростанням до неї уваги як вітчизняних так і зарубіжних дослідників.

Необхідно з'ясувати природу походження поняття "домашнє господарство", оскільки воно є унікальним соціально-економічним утворенням, у якому сконцентровані всі аспекти людського життя: біологічні, соціальні, економічні. Поняття "домогосподарство" утворюється складанням двох слів "дім" та "господарство". Якщо звертатися до великого тлумачного словника сучасної української мови за ред. В.Т. Бусела, то там дається наступне трактування слова "дім" - приміщення люди, що в ньому живуть, та їхнє господарство, а "господарство" - виробнича фінансова, та інша сторона побуту [11]. Т.О. Кізима вважає, що головним акцентом при визначенні цього терміну має бути спільність побуту та його економічна складова [56], з цим поглядом ми також погоджуємося.

Вперше поняття "домогосподарство" було розкрите у трактаті Ксенофонта (435-354 рр. до н.е.) "Домоустрій" [36], у якому домашнє господарство розглядалось як сукупність традиційних домашніх робіт і ведення натурального господарства. Слід зауважити, що і в наші дні це поняття у вузькому розумінні означає обслуговування членів сім'ї, ведення підсобного господарства, натуральне виробництво.

В економічні літературі можна зустріти різні тлумачення сутності поняття домогосподарство, проте найбільш вживаним, вважають сукупність фізичних одиниць - резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, побут і джерела фінансування.

При розкритті поняття "домогосподарство" ті чи інші автори, а також законодавець спираються в основному на функції, які виконує домогосподарство.

Так, наприклад законодавець здійснюючи Всеукраїнський перепис населення 2001 року, у Законі України "Про Всеукраїнський перепис населення" від 19 жовтня 2000 р. закріпив наступне його визначення "… - сукупність осіб (або однієї особи), які спільно поживають в одному житловому приміщенні (його частині), ведуть спільне господарство (мають спільні витрати на утримання житла, харчування тощо), повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із цих стосунків або бути і в тих, і в інших стосунках" [82].

Демографічний енциклопедичний словник визначає домогосподарство як "сукупність учасників, котрі є членами соціально-економічного осередку, який об'єднує людей відносинами, що виникають під час організації їх сумісного побуту (введені загального домашнього господарства, спільному проживанні тощо)" [32]. Як бачимо дане визначення має багато спільного з тим яке подане у Законі України "Про всеукраїнський перепис населення 2001 р.". зазначимо, що дане визначення розкриває сутність домогосподарство з боку поведінки осіб які проживають разом, однак не розкривається його роль у економічних процесах. Як зазначає Т.О. Кізима, перш за все це пояснюється тим, що за умов адміністративно-командної економіки не було жодних форм власності, крім загальнодержавної, тому мова про підприємницьку чи аналогічні види діяльності членів домогосподарств взагалі не велася [56].

У вітчизняній енциклопедичній літературі домогосподарство трактується в основному як "господарство яке ведуть одна або більше осіб, що мають спільне житло, з метою відтворення робочої сили та розвитку особистості" [41], або "як господарство, яке ведуть одна або декілька осіб, що мають спільне житло з метою розширеного відтворення передусім людини економічної на основі кінцевого споживання продуктів сфери матеріального та нематеріального виробництва" [42]. На нашу думку, дані визначення хоча і є схожими, однак не зовсім коректно вважати домогосподарством кількох осіб непов'язаних будь-якими родинними стосунками чи спільними побутово-економічними інтересами, які проживають протягом деякого часу спільно в одному приміщенні, але не об'єднують кошти для ведення такого господарства. З іншого боку, навіть дуже близькі родичі, які проживають окремо, до складу одного господарство зараховувати недоцільно.

В.Г. Федоренко у підручнику "Політична економія" наводить два окремі визначення домогосподарства. Згідно з першим, домогосподарством є "економічний суб'єкт, який складається з одного і більшої кількості індивідів, що спільно здійснюються господарську діяльність і мають спільний бюджет". За другим визначенням, "домашні господарства країни - це сукупність усіх приватних господарств, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб" [96]. Т.О. Кізима, аналізуючи дане визначення зазначає його неповність, так у першому визначенні автори несправедливо залишили поза увагою необхідність ведення спільного побуту. Адже з наданого нами визначення випливає, що наприклад, кілька незалежних один від одної осіб, які проживають окремо в одному місті чи селищі, можуть об'єднувати свої кошти чи будь-які інші матеріальні активи з метою спільного здійснення господарської діяльності, можуть мати спільний бюджет, проте до домогосподарства таку спілку зарахувати важко. Що ж до другого визначення, то з ним також не можна погодитися, оскільки в ньому не деталізовано, що мається на увазі під "приватним підприємством". На думку Т.О. Кізими, до приватних господарств, можна віднести і мале приватне підприємство, на якому працюють не пов'язані спільним побутом чи родинними зв'язками люди; діяльність кожного з них може бути спрямована на задоволення власних потреб, проте домогосподарством цих осіб назвати недоречно.

Автори підручника "Економічна теорія: політична економія" за редакцією С.І. Юрія подають визначення "домашніх господарств" більш об'ємним і деталізованим. Згідно їхнього трактування домашнє господарство складається з економічної одиниці, в яку входять одна або більше осіб, яка володіє ресурсами, постачає ними економіку та використовує отримані за це доходи для купівлі товарів і надання послуг, які задовольняють матеріальні потреби його членів. Автори в цьому визначенні виокремлюють найважливіші функції домогосподарства (постачальницька, споживча) та визначено основну мету його діяльності (задоволення потреб усіх членів). Проте у цій дефініції, знову-таки, не наголошено на спільності побуту, що, на нашу думку, є важливою характеристикою домогосподарства як економічної одиниці.

А.М. Олейник трактує домогосподарство як групу людей, об'єднаних спільним завданням відтворення людського капіталу, місцем проживання, бюджетом і сімейно-родинними зв'язками. В основі ведення домашнього господарства знаходяться відносини власності, котрі передбачають, що права контролю за спільною економічною діяльністю належать одному з його членів - главі сім'ї, при цьому основна роль у домогосподарстві відводиться рутині та передбачуваності дій [77].

З погляду системи національних рахунків, домогосподарства є одним із п'яти інституційних секторів національної економіки (поряд з нефінансовими та фінансовими корпораціями, сектором загального державного управління та некомерційними організаціями). Система національних рахунків - це сучасна інформаційна система показників і класифікацій, яка містить найповніші дані про згаданих суб'єктів. Класифікацію інституційних секторів економіки України розроблено на виконання Програми розвитку системи національних рахунків. При цьому використано методологічні принципи міжнародного стандарту системи національних рахунків, прийнятого у 1993 р. Комісією Європейських співтовариств, Міжнародним валютним фондом, Організацією економічного співробітництва та розвитку, Організацією Об'єднаних Націй і Світовим банком, а також Міжнародні рекомендації зі статистики праці з урахуванням особливостей законодавства та економіки України [73].

Система національних рахунків використовує визначення домогосподарства як невеликої групи людей, що проживають в одному помешканні, повністю або частково об'єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні види товарів і послуг.

Відповідно до системи національних рахунків ООН, до домашніх господарств зараховують також домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах: вихованців будинків дитини та інтернатів, військовослужбовців строкової служби, інвалідів у будинках інвалідів та ін. Належними до цієї інституційної одиниці також вважають осіб, які постійно або упродовж тривалого часу живуть у різноманітних установах і закладах: члени релігійних конфесій (у товариствах, монастирях); пацієнти лікарень; особи, які утримуються в пенітенціарних установах; особи, які постійно проживають у геріатричних установах, дитячих будинках та ін. [50]. Проте зараховувати таких осіб до складу домашнього господарства можна лише за умови об'єднання та спільного споживання ресурсів упродовж тривалого періоду часу (обслуговуючий персонал та інші особи, які виконують певні господарські функції за винагороду, до складу цього домогосподарства не входять).

Т.О. Кізима дає наступне визначення домогосподарства - це невелика група осіб (або одна особа, що має власне джерело доходу), які спільно проживають в одному житловому приміщенні, ділять спільний побут, постачають на відповідні ринки різноманітні ресурси (працю, капітал, підприємницький хист), що перебувають у їхній власності, і спільно приймають економічні рішення стосовно формування своїх доходів та здійснення основних витрат з метою відтворення людського капіталу та задоволення матеріальних і духовних потреб [56].

Отже, підсумовуючи викладене вище та беручи до уваги фрагменти окремих напрацювань вітчизняних і зарубіжних учених, а також рекомендації відповідних міжнародних організацій, подамо власне визначення терміна "домогосподарство", яке, на нашу думку, повніше розкриватиме суть цього поняття. Вважаємо, що домогосподарство - це одна або кілька осіб, які проживають окремо в одному приміщенні, спільно введуть побут та спільно споживають продукти власного виробництва, приймають економічно обґрунтовані рішення для ведення домашнього господарства.

Досить часто як синоніми до поняття "домогосподарство" в економічній науковій літературі використовують терміни "домашнє господарство" та "сімейне господарство". Це пов'язане перш за все, із історичними етапи становлення сім'ї як одиниці домогосподарства. Підтвердженням цього є статистичні дані, згідно яких частка домогосподарств, у складі яких є особи, не пов'язані родинними стосунками, становить 0,5 % від загальної кількості домогосподарств, або 0,65 % від кількості домогосподарств за винятком одинаків [15]. Однак поняття сім'ї і домашнього господарства не можна вважати тотожними. Звичайно, основою домогосподарства завжди була, є та залишатиметься сім'я - засноване на шлюбі та кровному зв'язку об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. Проте принципова відмінність між поняттями "домогосподарство" і "сім'я" полягає в тому, що домогосподарство ширше за складом за рахунок осіб, що ведуть загальне із сім'єю домашнє господарство, але не пов'язані з членами сім'ї відносинами спорідненості. З цих міркувань одна людина, що живе окремо, не вважається сім'єю, але її діяльність із самостійної організації побуту є домогосподарством (яке, до речі, може складатися як з однієї, так і кількох сімей). Відтак, сім'ю передусім позиціонують як первинну суспільну одиницю, а домогосподарство - як одиницю економічну. Термін "сімейне господарство" власне наголошує і на тісній спорідненості понять "сім'я" та "домогосподарство", і на відмінності між ними.

В економічній теорії досить багато уваги приділялось питанням функціонування домогосподарств в системі економічних відносин. Так, сучасну теорію вивчення економіки сектора домогосподарств формують такі методичні підходи: неокласичний; кейнсіанський; концепція нової економіки домогосподарства; організаційно-виробничий; інституціональний; неоінституціональний; марксистські та неомарксистські теорії; теорія школи соціального розвитку.

Неокласичний підхід розвинувся на початку ХХ ст. - у кінці 50-их років ХХ ст. Його суть полягає у з'ясуванні взаємозв'язку між демографічними та економічними процесами. Представником цього підходу є Дж. Колдуел, який пояснював демографічну поведінку сім'ї особливостями її внутрішнього виробництва [67]. Прихильники цієї теорії вважали, що основна суть діяльності домогосподарства полягає у досягненні максимального задоволення потреб його членів, однак функція кожного учасника повинна враховувати потреби усього домогосподарства [67].

Суть кейнсіанського напрямку вивчення домогосподарства (40-60-ті роки ХХ ст.), представниками якого були Дж. Кейнс, І. Фішер, полягала у з'ясуванні його макроекономічних функцій - поведінки домогосподарства як споживача та постачальника ресурсів у національну економіку. Саме цей підхід найбільш цікавий при сучасному дослідженні процесів розвитку сектора домогосподарств [5].

У середині 60-их років виникає концепція нової економіки домогосподарств, основним представником якої є Г. Беккер. Цей підхід враховує спроможність домогосподарств здійснювати власне виробництво. Незважаючи на те, що у середині домогосподарства не нараховується і не виплачується заробітна плата, ним із наявних внутрішніх ресурсів створюються і переробляються товари [6].

Вважається, що виробничій діяльності у домашньому господарстві властиві закономірності матеріального виробництва на ринку, тому виникла нова течія, яка розглядала організаційно-виробничу діяльність як складову політики домашнього господарства [51].

Оскільки домогосподарство в цьому випадку виступає як сім'я, родина, внутрішнє виробництво тісно пов'язане з особистісними та соціальними процесами у середині родини.

Підхід інституціоналістів (Т. Веблен, У. Мітчел, А. Дж. Тойнбі) до аналізу сектора домашніх господарств грунтується на дослідженні структурних характеристик домогосподарств, проблем нераціонального використання ресурсів, витрачання ними грошей, невизначеності та неповної інформації [67]. З позицій інституціоналізму, на функціонування сектора домогосподарств активно впливають соціокультурні, релігійні та політичні фактори. Стабільний розвиток сектора домогосподарств, а, отже, економіки в цілому, можливий через створення ефективних механізмів соціального контролю.

Виділяють також неоінституціональний (трансакційний) напрям вивчення домогосподарств (80-ті роки ХХ ст.), який значну увагу приділяє функціонуванню та внутрішній структурі домогосподарства. Розглядається суть, мета, цілі його створення, управлінська структура. Представники неоінституціональної теорії, зокрема Е. Етціоні, акцентував на тому, що поведінку членів домогосподарств мотивує власна вигода, корисність та моральний обов'язок [67]. У рамках цього ж підходу цікаві пропозиції для сучасної концепції дослідження сектора домашніх господарств пропонує А. Олейнік, який вважає основною функцією домогосподарств відтворення людського капіталу та наголошує на присутності власних відносин у середині них [77].

Марксистський напрямок вивчення функціонування домогосподарств характеризувався наявністю політекономічного відтінку, перевага надавалась вивченню та аналізу соціально-психологічних стосунків у сім'ї, гендерних проблем [67]. Економічні аспекти практично не аналізували.

Теорія школи соціального розвитку, яка сформувалася пізніше, розглядала взаємодію усіх видів виробництва і репродуктивної діяльності домогосподарств на мікро- і макрорівнях. Проте представники цієї школи залишали без уваги причини, які визначають економічну поведінку домогосподарств, та не розглядали внутрішню систему розподілу ресурсів, засобів виробництва, споживчих благ [67].

Для дослідження функціонування сектора домогосподарств у системі національної економіки можна також використовувати такі соціально-економічні теорії: підходи до вивчення сім'ї (Р. Хілл), структурний функціоналізм (Т. Парсонс), теорію обміну (Дж. Хоманс), концепцію індивідуалізму, раціональних очікувань. Особливо цікавим і перспективним є біхевіористський підхід до аналізу функціонування сектора домашніх господарств, який поєднує економіку та психологію [4]. В основу цієї теорії покладено такі положення: обмеження раціональності, яке пояснюється нестачею часу та інформації для прийняття рішень; обмеження волі, пов'язане з проблемою самоконтролю - іноді домогосподарства невмотивовано збільшують свої видатки, що суперечить їх усвідомленим перспективним інтересам; стримуваний егоїзм, тобто припущення про те, що часто члени домогосподарств діють безкорисливо і жертвують власними інтересами заради інших.

Сутність домогосподарств як первинної ланки економічної системи розкривається через її функції. З погляду економічної теорії домогосподарства в ринковій економіці є постачальниками ресурсів, виробниками товарів і послуг, споживачами благ і суб'єктами, що здійснюють заощадження [16].

Отже, проаналізуємо дані функції (рис.1.1):

1. Домогосподарство як постачальник ресурсів. В ринковій економіці домогосподарства є власниками чотирьох ресурсів - землі, капіталу, праці та підприємницького хисту, які постачають на відповідні ринки. Реформування системи економічних відносин та перехід до ринкової економіки дозволяє переоцінити дані ресурси. Так, від ефективності їх використання залежатиме добробут кожного члена сім'ї та відповідно підвищується матеріальний рівень забезпечення домогосподарства.

2. Домогосподарство розглядають також як виробника товарів та послуг. Домогосподарства можуть займатися будь-яким видом господарської діяльності шляхом:

- здійснення підприємницької діяльності без утворення юридичної особи (фізичні особи - підприємці);

- надання своєї праці іншим підприємствам як наймані працівники.

3. Домогосподарство як споживач товарів та послуг. Переважну частину коштів отриманих від продажу ресурсів (землі, капіталу, праці та підприємницького хисту), домогосподарства витрачають на споживання. У країнах з розвинутою економікою на споживчі витрати домогосподарств припадає близько двох третин валового внутрішнього продукту. В Україні упродовж декількох останніх років ця частка коливається від 52,3% у 2004 році до 60,7% у 2008 р. [Кізима].

4. Домогосподарство як заощадник доходів. Невитрачені кошти споживання домогосподарств ідуть на заощадження. Заощадження - це частина використовуваного доходу домогосподарства, яка не витрачається на поточне споживання у конкретному періоді. Заощадження домогосподарств відіграють важливу роль в економічних процесах, тому що вони саме є основним джерелом інвестицій, які визначають розвиток економіки. Зростання заощаджень домогосподарств для України є важливим як з економічного так і соціального погляду, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня населення та його соціальної захищеності, зміцненню середнього класу й посиленню його фінансової незалежності.

Рис.1.1 - Функції домогосподарства.

Примітка. Складено автором самостійно.

Функціонуванню сучасного домогосподарства як важливого інституту ринкової економіки притаманна низка специфічних ознак.

По-перше, особливістю домашнього господарства є наявність як формальних, так і неформальних відносин. Неформальні відносини залишаються домінуючими у сучасних економічних відносинах.

По-друге, діяльність домашнього господарства, характеризується певною консервативністю, що пов'язане з психологічною схильністю людини до створення навколо себе стабільного середовища, яке покликане протистояти неминучим стресам, спровокованим економічною та політичною нестабільністю. Саме консервативність домогосподарства забезпечує передбачуваність їхньої поведінки за будь-якої економічної системи. Більше того, саме завдяки такій "рутинності" цей інститут схильний до самоліквідації навіть вкрай несприятливих умовах. Водночас консервативність домогосподарства зумовлює і повільність (інерційність) їх пристосування до комплексу інституційних реформ, що супроводжують процеси ринкових перетворень.

По-третє, важливою ознакою діяльності домогосподарства в умовах ринку є орієнтація на максимальну диверсифікацію джерел доходів. За нерегулярного отримання доходів людина прагне одночасно охопити всі можливі сфери і варіанти.

Становище домогосподарств, їхня роль у системі економічних відносин постійно змінюється, адже їх розвиток безпосередньо залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Розвиваючись разом з останніми, вони активно впливають на розвиток економічної системи через свої потреби та інтереси. Водночас у певній історичній системі економічних відносин домогосподарства займають різне становище, що зумовлює характер їхньої діяльності та інтереси.

Отже, аналіз визначення сутності домогосподарств через його функції дозволив чітко уявити зміст функціонування домогосподарства. Необхідно також відзначити, що домогосподарство як елемент економічних відносин розглядався різними представника економічних шкіл, саме вони окреслили функції домогосподарств та сформували основні їх риси. Головною метою домогосподарства є підвищення добробуту всіх членів задля найповнішого задоволення їх потреб. Інші цілі, такі як розвиток будь-якого виду господарської діяльності, купівля автомобіля, житла, накопичення сімейних заощаджень, можуть різнитися залежно від ціннісних орієнтацій, ресурсів і можливостей сім'ї. Основними завданнями домогосподарства є прогнозування на близьку та віддалену перспективу змін у потребах з урахуванням демографічних зрушень у складі сім'ї та домогосподарства, відстеження економічної кон'юнктури у нестабільному ринковому середовищі, планування діяльності членів домогоcподарcтва, введення обліку доходів і витрат домогосподарства, планування та контроль за змінами в сімейному бюджеті.

1.2 Необхідність та значення статистичного спостереження доходів і видатків домогосподарств, їх сутність та місце в економіці країни