Безробіття

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Черкаський державний бізнес-коледж

Циклова комісія загальноосвітніх дисциплін

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмета: “Економічна теорія”

Варіант_4_

Виконав студент заочного відділення

Першого курсу, групи КЗ - 06

Спеціальність: «Обслуговування комп'ютерних та інтелектуальних систем та мереж»

Дяченко В.В.

Перевірив викладач:

Луценко.

Черкаси - 2006

Тема:

1. Безробіття. Основні причини безробіття в ринковій економіці. Зв'язок рівня заробітної платі та безробіття.

2. Попит, пропозиція та ринкова рівновага. Еластичність попиту та пропозиції.

3. Фіскальна політика та її види. Основні напрямки Статей видатків державного бюджету України.

4. Сутність грошової системи, її типи. Закон грошового обігу.

1. Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків. У Законі України „Про зайнятість” зазначено, що безробітними є громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їхній професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітнього населення називається самодіяльним населенням.

У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи, найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм хотілося б працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою.

Якщо розглядати безробіття в контексті об'єктно-суб'єктних відносин, то на відміну від більшості потітекономічних категорій, у яких відносини між певними суб'єктами виникають з приводу привласнення різноманітних об'єктів власності, безробіття означає, передусім, відносини між класом капіталістів і державою й класом найманих працівників з приводу відчуження частини останніх від виробничої діяльності, з одного боку, та забезпечення їх необхідним мінімумом задля існування з другого боку, а отже, звуженого відтворення. Якщо синтезувати обидва визначення, то безробіття означає виробничі відносини між протилежними класами та державою з приводу економічного відчуження частини працездатного населення від власності робочої сили та її відтворення на звуженій основі. У даному випадку виникають явища і процеси, протилежні за економічним змістом тим, які мали місце при взаємодії сукупної робочої сили і повної зайнятості.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ БЕЗРОБІТТЯ

Безробіття - невід'ємна властивість ринкової системи господарювання. Про це свідчить історія розвитку ринкової економіки. Вже в другій половині XVIII ст. в Великобританії були масові виступи робітників (рух лудитів) проти застосування машин, використовування яких в виробництві супроводжувалося формуванням армії „зайвих” людей. В наступні два століття - ХІХ і ХХ - кількість безробітніх безперервно збільшувалась, і в 1995 р. тільки в промислово розвинутих країнах кількість незайнятих робітників досягля рекордного рівня - 635 млн. чоловік.

Першу спробу з'ясувати сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища Т. Мальтус вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам - розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Т. Мальтус і неомальтусіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін. Основними недоліками цієї теорії є, по-перше, характеристика людини лише як біологічної істоти, ігнорування її соціальної сутності. Такий закон може мати силу лише для тваринного і рослинного світу. По-друге, Т. Мальтус та його послідовники ігнорували або істотно недооцінювали роль науково-технічного прогресу, тобто можливість зростаючого виробництва предметів споживання внаслідок досягнень науки і техніки. По-третє, висновки Т. Мальтуса не підтвердила практика.

Як показує статистика, кількість безробітніх значно збільшується в періоди криз і зменшується в періоди підйомів. Так, під час світової економічної кризи 1857 р. в англійській металообробній промисловості безробіття перевищувало 12%, коли в безкризовому 1853 р. складало лише 2%. Різке збільшення кількості безробітних спостерігалося в 1857 р. і в США: в Нью-Йорці, наприклад, кількість безробітних перевищила 150 тис. чоловік.

Найбільших розмірів безробіття досягло в 30-ті роки ХХ ст., особливо в період Великої депресії 1929-1933 рр., коли нею було охоплено 15-25% працездібного населення розвинених країн. В США в ці роки без роботи були залишені більше 10 млн. чоловік, в той час, коли в відносно благополучних 1920-1929 рр. середня чисельність безробітних складала 2,2 млн.чоловік. Хоч в післявоєнні роки зайнятість населення ніколи не опускалася до такого низького рівня, тим паче і в нинішній час в багатьох країнах безробіття досить високе і являє собою серйозну проблему для сучасного суспільства.Значне зростання безробіття в промислово розвинутих країнах наблюдалося під час першої і другої нафтової кризи (1973-1975 рр. і 1979-1980 рр.), а в США до того ж і в період проведення антиінфляційної політики Р. Рейгана (1982-1983 рр.).

Середній рівень безробіття значно розрізняється між країнами. Наприклад, в 1985 р. він коливався від 20% в Іспанії до 2,6% в Японії. В 90-ті роки в деяких європейських країнах (Великій Британії, Германії, Франції, Італії) безробіття досягало 12%, в США - 6, в Канаді - 8,3, в Японії - 2,3, в Швейцарії - менше 1%. Почасти такі відмінності пояснюються різними підходами урядів тих чи інших країн до макроекономічного регулювання, почасти вони пов'язані з розходженнями в визначеннях безробіття в різних країнах. Тому перейдімо до більш докладного аналізу визначення безробіття та її вимірювання.

Населення будь-якої країни підрозділяється на тих людей, які входять до складу робочої сили (L), і тих, які не входять (N). Робоча сила складається з тих людей, які зайняті (E), і тих, хто не має роботи, але хотів би працювати. Саме останні входять до числа безробітніх (U). Поняття безробіття деяко двозначне, оскільки теоретично кожний хотів би працювати за прийнятну плату. Економісти прагнуть вирішити цю дилему, визначаючи безробіття з точки зору бажання особистості заполучити роботу за деяку заробітну плату, яка переважає на ринку праці. Офіційна статистика заснована на більш прагматичному підході, який визначає безробітних як людей, які тимчасово звільнені і чекають бути потрібними своїм попереднім наймачам, або як людей без роботи, які активно шукали роботу протягом певного часу.

Виходячи з цих підходів, рівень безробіття u являє собою відсоткове співвідношення кількості безробітних U до кількості робочої сили L:

u= (U/L)100%.

Однак наявність загального підходу до визначення безробіття не гарантує однакових методів виміру безробіття в різних країнах.

Так, в США безробітнім вважається той, хто не має роботи, яка оплачується, і шукає її протягом останніх чотирьох тижнів, або чекає можливості приступити до роботи останні чотири тижні, або звільнений з роботи, але сподівається повернутися на колишнє місце роботи.

В Японії критерії попадання в категорію „шукаючих роботу” відрізняються від американських більшою жорстокістю, тому багато громадян, які вважалися б безробітними в США, в японській статистиці просто не враховуються в складі робочої сили. Низький рівень безробіття в Швеції в багатьом пояснюється тим, що держава традиційно здійснює масштабні програми перепідготовки тих, хто без роботи, і вони не входять до числа безробітніх. Швейцарія, де вже довгий час зберігається один з найвищих в Європі рівень зайнятості, бореться з безробіттям в періоди спадів почасти тим, що змушує іноземних робітників покинути країну, не видає нових дозволів и не подовжує старих на роботу в країні. Тому хоч в періоди застою зайнятість і зменшується, але водночас зменшується і робоча сила, в результаті чого рівень безробіття залишається досить низьким.

В цілому міжнародні розрізнення в рівні безробіття в різні періоди представлені в таблиці 1 [5].

При аналізі безробіття економісти не обмежуються тільки показниками номінального рівня безробіття. Безробіття ніколи не буває рівномірно розподілене серед населення країни. Одні групи населення потерпають більше, чим інші, а безробіття в усіх без виключення групах пояснюється широким спектром причин.

Як показує статистика, в розвинутих країнах безробіття в середньому трохи вище серед жінок, чим серед чоловіків. Значно більші різниці спостерігаються по окремим віковим групам. Так, безробіття серед підлітків в віці від 13 до 19 років майже в три рази вище, ніж серед дорослих. Це відноситься не до всіх країн. В Германії, наприклад, рівень безробіття серед підлітків набагато нижче, ніж в США або Великій Британії, що пояснюється високорозвиненою системою професійного навчання і професійної орієнтації школ, а також підготовкою кадрів безпосередньо на робочих місцях, які скорочують до мінімуму період безробіття на початку трудової діяльності людини.

Таблиця 1 Рівні безробіття в різних країнах, %

ПРИЧИНИ БЕЗРОБІТТЯ

Економісти по-різному пояснюють причини безробіття в ринковій економіці. В цілому можна було б виділити наступні підходи до пояснення цього явища: а) надлишок народонаселення (мальтузіанство), б) ріст органічного будівництва капіталу (марксизм), в) високий рівень заробітної плати (неокласики), г) нестача сукупного попиту (кейнсіанці).

Найбільш поширенішою в західній економічній науці є неокласична та кейнсіанська концепції безробіття.

Класична концепція

Неокласична концепція безробіття в найбільш послідовному вигляді була представлена економістом А. Пігу в його книзі „Теорія безробіття”, яка вийшла в 1933 р.

Основні положення А. Пігу зводяться до наступного:

а) кількість робітників, які зайняті на виробництві, знаходиться в зворотній залежності до рівня заробітної плати (зайнятість тим нижче, чим вище заробітна плата);

б) рівновага між рівнем заробітної плати і рівнем зайнятості, яка існувала до першої світової війни 1914 - 1918 рр., пояснюється тим, що заробітна плата установлювалася в результаті вільної конкуренції між робітниками на такому рівні, який забезпечував майже повну зайнятість;

в) посилення після першої світової війни ролі профспілок і введення системи державного страхування від безробіття зробили заробітну плату негнучкою, дозволяючи утримувати її на дуже високому рівні, що і є причиної масового безробіття;

г) для досягнення повної зайнятості необхідне зниження заробітної плати.

Розглянемо більш докладно дану концепцію, використовуючи для ясності графічну ілюстрацію (рис. 1-1).

Рівновага на ринку праці в неокласичній моделі визначається через функцію попиту на робочу силу і функцію її пропозиції, де в якості ціни праці виступає реальна заробітна плата PL . Крива функції попиту на працю DL має спадаючий характер, тому що фірми, які пред'являють попит на цей фактор виробництва, зможуть найняти на роботу більшу кількість робітників при більш низькій зарплаті. Якщо ж рівень заробітної плати буде збільшуватися, то кількість робочої сили, яку залучають, зменшиться. Таким чином, попит на робочу силу - функція реальної заробітної плати:

DL = f (PL).

Пропозиція праці на ринку робочої сили SL також залежить від реальної заробітної плати: чим вище PL, тим більше робітників запропонують на ринку свою працю, і, навпаки, чим нижче заробітна плата, тим менше їх кількість буде бажати влаштуватися на роботу. Тому пропозиція праці розглядається як функція,яка збільшується, від реальної зарплати, і крива пропозиції праці має позитивний наклон:

SL = f (PL).

З'єднавши графіки попиту і пропозиції, отримаємо неокласичну модель ринку праці, яка показує, що всі бажаючі працювати можуть знайти роботу при рівноважній ставці заробітної плати, яка склалася PLE.

Якщо пропозиція праці виросте (зсув кривої SL в положення S'L), то це призведе до зниження заробітної плати до і рівновага на ринку праці настане в точці F.

Таким чином, в неокласичній моделі ринкова економіка в принципі спроможна використовувати всі трудові ресурси, однак лише при умові гнучкості заробітної плати. Повна зайнятість в даному випадку означає, що кожний бажаючий продати визначену кількість праці по ставці заробітної плати, яка склалася на даний момент, може здійснити своє бажання. Якщо ж заробітна плата PLK виявиться вище ринкового рівноважного рівня (по вимозі профспілок або при державному втручанні), то це призведе до того, що попит на працю буде значно менше пропозиції праці і визначена маса працівників виявиться без роботи. Кількість безробітних ілюструє відрізок. Отже, в неокласичній моделі безробіття реальне, але воно не витікає із законів ринку, а виникає як результат їх порушення, втручання в конкурентний механізм або держави, або профспілок, тобто неринкових сил. Ці сили не дають зменшитися заробітній платі до рівноважного рівня, в силу чого підприємці не зможуть всім бажаючим працювати запропонувати роботу по ставці оплати праці, яку вимагають.

Тому, на думку неокласиків, в ринковій економіці може бути тільки добровільне безробіття, тобто таке, яке визивається вимогами високої заробітної плати. Робітники самі вибирають безробіття, тому що не згодні працювати за більш низьку оплату своєї праці. Теж саме можна сказати і про ролі держави: якщо вона регулює рівень заробітної плати, то порушує конкурентний ринковий механізм.

Звідки і вимоги економістів неоліберального напрямку - для усунення безробіття треба добиватися конкуренції на ринку праці, гнучкості заробітної плати.

Разом з тим в неокласичній моделі безробіття може мати місце і при зберіганні гнучкості заробітної плати, оскільки деяка частина робочої сили буде залишатися без роботи за власним бажанням, претендуючи на більш високі заробітки. Цю ситуацію ілюструє рис. 1-2.

На графіку рівновага на ринку праці установлюється в точці E. Однак при ринковій ставці заробітної плати PLE, яка склалася, потреба фірм в робочій силі (ділянка кривої попиту DL нижче точки E) задовільняється не повністю і складає величину EF. В той же час ця потреба ніяким чином не може бути задовільнена, тому що незайняті робітники будуть згодні працювати тільки за більш високу ставку (ділянка кривої пропозиції праці SL вище точки E). Отже, максимальна кількість праці, яку може запропонувати ринок, складає величину L1 (відрізок AF), а платіжоспроможний попит фірм на працю, який визначається граничною продуктивністю праці, - L0(відрізок AE ). Різницю між цими об'ємами представляє відрізок EF, який показує кількість робітників, які не бажають працювати по пропонованій фірмами заробітній платі.

Кейнсіанська концепція

Неокласична концепція добровільного безробіття, яка викладена в названій вище книзі А. Пігу, стала предметом серйозної критики Дж. Кейнсом в його роботі „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”, яка була написана гарячими слідами Великої депресії.

В кейнсіанській концепції зайнятосеі послідовно і докладно доказується, що в ринковій економіці безробіття носить не добровільний характер (в неокласичному його розумінні), а вимушений. На думку Кейнса, неокласична теорія дійсна лише в межах галузевого, мікроекономічного рівня, і тому вона не в змозі відповісти на питання про те, чим визначається фактичний рівень зайнятості в економіці в цілому. Кейнс показав, що „...об'єм зайнятості досконало визначеним чином поєднаний з об'ємом ефективного попиту”, а наявність „неповної зайнятості”, тобто безробіття, зумовлене обмеженність попиту на товари [7, с ].

Викладаючи свої погляди, Дж. Кейнс спростовує теорію А. Пігу, показує, що безробіття імманентно присутнє в ринковій економіці, витікає із її законів. В кейнсіанській концепції ринок праці може знаходитися в стані рівноваги не тільки при повній зайнятості, але і при наявності безробіття. Це пояснюється тим, що пропозиція праці, на думку Кейнса, залежить від розміру номінальної заробітної плати, а не від реального її рівня, як вважали неокласики. Отже, якщо ростуть ціни і реальна заробітна плата знижується, то робітники при цьому не відмовляються працювати. Попит же на працю, який пред'являють на ринку підприємці, є функцією реальної зарплати, яка змінюється при змінені рівня цін: при збільшенні цін робітники зможуть купити менше товарів і послуг, і навпаки. В результаті Кейнс прийшов до висновку, що об'єм зайнятості в більшому ступіні залежить не від робітників, а від підприємців, оскільки попит на працю визначається не ціною праці, а розміром ефективного попиту на товари і послуги. Якщо ефективний попит в суспільстві недостатній, оскільки він визначається насамперед граничною схильністю до споживання, яка знижується по мірі зростання доходу, то зайнятість досягає рівноважного рівня в точці, яка розташована нижче рівня повної зайнятості (рис 2-1).

Cукупний попит у суспільстві визначає обсяг виробництва, а значить і попит на робочу силу. За допомомогою зниження заробітної плати можна стимулювати значне підвищення зайнятості. Засобом від безробіття вважається підвищення державних витрат чи зниження податків, що приводить до збільшення сукупного попиту і, отже, до збільшення попиту на робочу силу.

Безробіття зумовлене комплексом причин:

- структурними змінами в економіці;

- нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;

- постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми - НТР;

- пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;

- обмеженістю попиту на товари, послуги тощо.

Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види.

ВИДИ БЕЗРОБІТТЯ

На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн.чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітніх.

Економісти відрізняють головним чином три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття

Фрикційне безробіття породжується постійним переміщенням населення із одного регіона (міста, селища) в другий, зміною професії, етапів життя (навчання, робота, народження дитини і догляд за нею, тощо). Безробіття, яке виникає по цим мотивам, розглядається як добровільне, оскільки люди за власним бажанням змінюють місце проживання, роботу, професію, приймають рішення навчатися або мати дитину. Фрикційне безробіття існує завжди, воно неминуче. Головна її ознака - низька тривалість. Так, в США в кінці 80-х років приблизно 50% безробітних були такими менш чим 5 тижнів, а 80% безробітніх - приблизно 14 тижнів. Це говорить про те, що американське безробіття по природі в значній мірі носить фрикційний характер, що свідчитьпро достатньо високу ефективність ринку робочої сили, нормальний процес перерозподілу ресурсів в економіці, а не про серйозну соціальну проблему. Істотною рисою такого безробіття є також те, що люди, які шукають роботу, володіють необхідною кваліфікацією, професійною підготовкою і навичками. На їх здатності існує попит з боку фірм.

Добровільна відмова від роботи не вичерпується лише фрикційним безробіттям. Добровільне безробіття виникає коли людина не хоче працювати за низьку заробітну плату. Крім того, в будь-якому суспільстві є певний відсоток людей, які взагалі не хочуть працювати (в західних країнах їх доля доходить до 15%). В цю категорію входять достатньо багаті люди, які можуть дозволити собі не працювати, оскільки не потребують прибутків від праці. Сюди ж можна віднести „природжених дармоїдів” (бомжі тощо), для яких життя без домівки - своєрідний стиль життя, психологічна установа. Частина людей одержують прибуток із інших джерел (знаходяться на утриманні дружини або чоловіка, держави) і вважають, що той заробіток, який вони одержують, не компенсує їм втрати дозвілля або неринкову діяльність, включаючи роботу по дому і вихованню дітей. Зрештою, в категорію добровільних безробітніх нерідко попадають люди з низькою кваліфікацією, які не можуть розраховувати на високі заробітки, а також робітники тих країн, де податки настільки високі, що трудові доходи не приносять відчутного чистого прибутку.

Структурне безробіття

Структурне безробіття виникає в результаті незбігання попиту на робочу силу і пропозиції праці, яка пов'язана з технологічними змінами в виробництві, які породжують і структурні зміни в попиті на робочу силу. З цієї причини структурне безробіття інколи називають технологічним. Під впливом технологічних змін попит на деякі види професій закінчується і роботодавці шукають спеціалістів з новими професіями. Крім того, відбуваються зміни територіального розподілу робочої сили, в результаті чого в окремих регіонах може нагромаджуватися незайняте населення. В 90-ті роки в Росії та інших країнах СНД безробіття зростало в значній мірі за рахунок структурного компонента, тому що, з одного боку, попит на велику кількість спеціальностей став різко падати (інженери, проектувальники, науково-дослідні працівники, тощо), а з іншого - з'явилася потреба в нових професіях (банківські службовці, бухгалтери, комерсанти, менеджери, охоронці та ін.).

Уникнути структурного безробіття неможливо. Це пов'язано з тим, що технічний прогрес завжди породжує нові товари, технології і навіть цілі галузі (до них, наприклад, відноситься виробництво персональних комп'ютерів, лазерних дисків). В результаті дуже змінюється структура попиту на робочу силу, а люди з непотрібними професіями виявляються збоку, доповнюючи ряди безробітніх.

Зміни в структурі попиту сьогодні виявляються все більш суттєвими. Американські експерти, складаючи прогноз розвитку ринку праці в США до кінця століття, виявили неминучість серйозних змін на ньому. Швидше за все буде збільшуватися кількість робочих місць для людей, які володіють наступними професіями:

- бухгалтер і аудитор;

- спеціаліст по перевихованню правопорушників;

- інженер-механік;

- медична сестра;

- спеціаліст по зв'язкам компаній з громадськістю;

- програмувальник для персональних комп'ютерів і комп'ютеризованої техніки;

- терапевт, який спеціалізується на професійних захворюваннях;

- техник по обслуговування медичної апаратури.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного ще й тим, що має більш тривалий характер. Фрикційні безробітні, як правило, мають можливість отримати роботу без додаткової перепідготовки, тому що на ринку праці попит на їх професії зберігається. Навпаки, структурним безробітним потрібно іноді не тільки перепідготовка, але й зміна місця проживання.

Фрикційне і структурне безробіття також називається природним безробіттям. Поняття було введено в економічну науку М. Фрідменом в 1968 р. І незалежно від нього розроблено іншим американським вченим - Е. Фелпсом.

Природне безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможної достатньо швидко здійснювати міжгалузеві і міжрегіональні переміщення в залежності від потреб виробництва. Природне безробіття - це частка безробітніх, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП.

Поняття повної зайнятості не означає, що всі люди працездатного віку зайняті в суспільному виробництві, оскільки фрикційне і структурне безробіття неминуче. Рівень безробіття при повній зайнятості визначається цілим рядом факторів, і насамперед мінімальною заробітною платою. Її низький рівень сприяє тому, що збільшуються терміни пошуку роботи молоддю, яка вперше шукає роботу, а також тими безробітними, які шукають більш високооплачувану роботу.

На природний рівень впливають також система соціального страхування на випадок безробіття, авторитет профспілок, схильність людей до трудової діяльності, різниця в темпах зростання по секторам економіки, податки, тощо.Оскільки ці фактори мінливі, то і рівень природного безробіття з плином часу змінюється.

Розрахунки показують, що рівень природного безробіття зростає при збільшенні фактичного безробіття. Збільшення безробіття в періоди спадів виробництва закінчується повертанням її не до початкового рівня, а до більш високого природного рівня.

Безробіття на природному рівні необхідне, тому що стримує інфляцію. В економіці з повною зайнятістю будь-який сплеск сукупного попита AD обертається зростанням рівня цін, оскільки виробництво не може адекватно відреагувати на попит, який виріс, через нехватку ресурсів (рис. 2-2).

Структурне безробіття, при всій своїй хворобливості, також може не хвилювати країну, але лише в тому випадку, коли загальна кількість вільних місць не поступається кількості людей, які шукають роботу, хоча і мають інші спеціальності. Якщо робочих місць взагалі менше, ніж безробітних, тоді це погано. Це означає, що в країні виникла третя, сама неприємна форма безробіття - циклічне.

2.Попит, пропозиція та ринкова рівновага. Еластичність попиту та пропозиції.

Для різних товарів форма та нахил кривих попиту можуть дуже відрізнятися. Спостерігаються дві ситуації:

1) коли за незначної зміни ціни попит зазнає відносно великих змін;
2) коли зміна ціни не викликає значних змін попиту.

У першому випадку попит називають еластичним, а в другому - нееластичним.

Отже, еластичність описує, в якому ступені зміни ціни впливають на величину попиту. До еластичних відносяться товари, від яких споживач відносно легко може відмовитись при загальному зростанні цін (електроміксери, делікатеси, автомобілі).

Як правило, нееластичний попит на ті товари, від споживання яких не можна відмовитись при будь-якому зростанні цін, пояснюється однією з таких причин:

* це товари першої необхідності;

* для них важко знайти замінники;

* вони відносно недорогі;

* покупець знаходиться у безвихідному становищі.

Прикладами нееластичних товарів можуть бути хліб, взуття, сіль, житло, ліки тощо. Сутність цінової еластичності попиту визначається коефіцієнтом еластичності, який розраховується за формулою:

Еп показує, наскільки змінюється обсяг попиту при зміні ціни на 1%. Попит буде еластичним, якщо Еп > 1, тобто відносна зміна ціни приведе до більшої відносної зміни попиту. Попит буде нееластичним, якщо Еп < 1, тобто відносна зміна ціни буде більшою відносно зміни попиту. Якщо ж зміна ціни і попиту відбуваються в однаковій пропорції, такий випадок назвали одиничною еластичністю (Еп = 1).

Значення Еп визначає ринкову поведінку виробників товарів. Якщо попит еластичний, то зростання ціни призведе до зменшення доходу, а при нееластичному попиті зростання цін викличе збільшення доходу виробника.

На величину Еп впливає ряд факторів: замінність товару; питома вага в доході споживача; життєва необхідність товару; час реалізації і використання продукту. Саме тому попит на хліб, тютюнові вироби, електроенергію, як правило, нееластичний (Еп < 1), а на автомобілі, холодильники, маргарин, делікатеси, як правило, еластичний (Еп >1).

Цінова еластичність характерна і для пропозиції товару. Коефіцієнт еластичності пропозиції розраховується так:

На відміну від Еп, Епр має плюсове значення.

Із факторів, що впливають на еластичність пропозиції, найбільш важливим є кількість часу, тобто ринковий період, який є у розпорядженні виробників, щоб відреагувати зміною обсягу пропозиції на зміну ціни продукту.

3. Фіскальна політика та її види. Основні напрямки Статей видатків державного бюджету України.