Размещено на http://www.allbest.ru/

2

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ОСНОВНИХ ПРОБЛЕМ

1.1 СУЧАСНИЙ СТАН ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

1.2 АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СВІТОВОЇ КРИЗИ

1.3 СОЦІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ОСНОВНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ УКРАЇНИ В ІНТЕРЕСАХ НАРОДУ УКРАЇНИ

2.1 СУЧАСНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ

2.2 ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ЗДІЙСНЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Діяльність держави в економіці ґрунтується на певній економічній політиці. Спонтанні, стихійні дії держави без чітко визначеної економічної політики породжують надзвичайно великі економічні, соціальні і політичні витрати.

Суть сучасної української політики полягає в курсі на економічне відродження України. Для реалізації цієї мети ставиться завдання активізувати наявний в країні науковий та виробничий потенціал, домогтися переходу до ринкового зросту, підняти інвестиційну та інноваційну активність, розгорнути структурну перебудову. Програма економічного відродження України має включати заходи по стимулюванню кінцевого попиту, захисту національних товаровиробників, проведення податкової реформи з метою стимулювання ділової активності, наведенню порядку в управлінні державним майном і фінансами, зменшенню інфляції тощо.

Головне питання, яке нині стоїть перед Україною - бути цивілізованою і економічно незалежною державою чи деградувати до рівня колонії.

Реальне життя в умовах нестабільного міжнародного середовища вимагає від України реалізації свого права на захист власних інтересів, на створення власної системи національної безпеки і оборони, яка гарантуватиме збереження обраного Україною політичного та економічного курсу і не створюватиме жодних загроз для сусідніх країн та світової спільноти.

Економічний розвиток будь-якої країни світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. У концепції “Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй” (ПРООН) зазначається, що будь-яка держава світу в процесі свого економічного розвитку повинна в першу чергу створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.

У свою чергу доводиться констатувати, що сьогодні в практиці управління соціально-економічним розвитком регіонів України рівень і якість життя населення ще не стали головною метою.

Розробленість теми:

Курсова робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, в якій відображено досліджувану тему.

Різноманітні аспекти соціально-економічного розвитку країн світу висвітлюються у працях авторів - О.В. Авраменко, Б.Ф. Заблоцького, Є.П. Качана, В.В. Ковалевського, Г.І. Купалової, І.І. Пузанова, Л.Г. Чернюк.

Стан економіки України, роль держави в її розвитку та регулюванні досліджували М.М. Єрмошенко, М.В. Корж, О.В. Литвиненко, С.І. Соколенко, А. Шевцов та інші.

Різні аспекти рівня та якості життя населення досліджували вчені: П.Ю. Буряк, В.С. Пономаренко, І.І. Проніна, І. Радіонова, Ф.В. Узунов, С. Ященко та ін.

Мета курсової роботи полягає у вивченні основних проблем економіки України та шляхів їх розв'язання в інтересах народу.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

охарактеризувати сучасний стан економіки України;

проаналізувати актуальні проблеми економіки України в контексті світової кризи;

визначити пріоритетні напрямки здійснення соціальної політики в Україні;

розкрити шляхи вирішення основних економічних проблем України.

Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є соціально-економічне становище України.

Предметом є дослідження шляхів вирішення проблем економіки України в інтересах народу.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про сучасне економічне становище України, актуальні проблеми економіки України в контексті світової кризи та шляхи їх вирішення в інтересах народу України.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновків та списку використаних джерел.

Основна частина складається з двох розділів. У першому розділі розглядається сучасний стан економіки України, актуальні проблеми економіки України в контексті світової кризи, соціальне становище України на сучасному етапі.

У другому розділі аналізується пріоритетні напрямки здійснення соціальної політики в Україні та шляхи вирішення основних економічних проблем України.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

ТА ЇЇ ОСНОВНИХ ПРОБЛЕМ

1.1 Сучасний стан економіки України

Сьогодні економіка України сильно страждає від світової економічної кризи. Експерти Світового банку прогнозують падіння ВВП країни у 2010 році не менш як на 9%, а інфляція сягне 16,4% [27, с. 109].

Натомість Кабінет міністрів України прогнозував зростання ВВП на 0,4% у 2010 р. і інфляцію у 9,5%. Більшість економістів схильні вважати такі прогнози надто оптимістичними. Протягом 2009 р. гривня знецінилась на 38% відносно долара США, що перевищило падіння обмінного курсу ісландської крони і сейшельської рупії. Державна служба зайнятості України прогнозує, що у 2010 р. безробіття в Україні сягне 9% (проти 3% у 2008 р.) [27, с. 110].

Україна - потенційно багата країна, яка усвідомлює себе і сприймається ззовні як політична і економічна держава. Головне надбання країни - підприємливе, трудолюбиве і освічене населення, яке здатне виробляти буквально все - від продовольства до ракет.

Народногосподарський комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафтогазової та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії.

Україна має значні запаси кам'яного вугілля (Донецький і Волинський басейни) і бурого вугілля (Дніпровський басейн); невеликі родовища нафти і природного газу розташовані в Прикарпатті і на північному сході країни. Ці енергетичні ресурси використовуються на великих ТЕС (Вуглегірська, Криворізька, Бурштинська, Змієвська, Курахівська). На Дніпрі побудований каскад ГЕС (Каховська, Дніпровська, Канівська, Київська). Понад 30% електроенергії в Україні дають АЕС (Рівненська, Запорізька, Південноукраїнська). Власні паливні ресурси забезпечують лише 58% потреб України, інша їх імпортується (з Росії і Туркменістану).

Електроенергетика - базова галузь економіки України. Вона одна з найстаріших у країні. Виробництво електроенергії ґрунтується на спалюванні вугілля, мазуту, природного газу, використанні атомної енергії, енергії рік. Україна має значні можливості для експорту електроенергії, проте використовує їх не повною мірою, оскільки експорт може здійснювати тільки через так званий «Бурштинський острів».

Україна - транзитна держава через яку проходить 5 з 10 міжнародних транспортних коридорів Європи. Розвинені всі сучасні види транспорту - залізничний, автомобільний, річковий, морський, трубопровідний та повітряний. Головні морські порти: Одеса, Іллічівськ, Херсон, Ізмаїл, Маріуполь, Керч. Основна водна артерія - Дніпро, судноплавні також Десна, Прип'ять, Дністер, Дунай. Летовища - в усіх обласних центрах, в багатьох з них і столиці Києві - міжнародні.

Загальна довжина шосейних доріг становить 169 491 км, залізниць - 22473 км. Довжина річкових судноплавних шляхів - 1672 км. Річки Дніпро і Дунай - важливі шляхи перевезення міжнародних вантажів. В Україні існує розвинена мережа нафто- і газопроводів (20 070 і 4540 км відповідно, а також 4170 км трубопроводів для очищених продуктів). Основні порти на Чорному і Азовському морях - Одеса, Іллічівськ, Миколаїв і Маріуполь. Діють міжнародні аеропорти у Києві (Бориспіль - найбільший аеропорт України), Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Львові та Одесі [6, с. 115].

Негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами в Україні в 2008 році становило 13 млрд. 484,5 млн. дол. проти 7 млрд. 263,6 млн. дол. у 2007 році. Це стало одним із вирішальних чинників різкої девальвації гривні проти основних світових валют в умовах світової фінансової кризи 2009.

Експорт - чорні і кольорові метали, хімікати, верстати і транспортні засоби, продовольчі товари, зброя.

Імпорт - енергоресурси, верстати та деталі, транспортні засоби, хімікати, пластмаси, гума.

Обсяги виробленої промислової продукції за першу половину 2009 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року скоротились на 31,9%. Випуск промислової продукції на підприємствах переробної промисловості зменшився на 38,0%, добувної промисловості - на 18,0%.

У квітні 2009 р. порівняно з березнем 2009 р. загальний обсяг випуску промислової продукції скоротився на 4,8%. У переробній промисловості обсяги виробництва зменшились на 0,3%, найсуттєвіше на підприємствах металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (на 7,1%), машинобудування (на 2,5%), хімічної та нафтохімічної промисловості (на 1,4%) [28, с. 14].

Обсяг експорту товарів та послуг за І квартал 2009 р. становив 10,4 млрд. дол. США, імпорту - 10,8 млрд. дол. США. Порівняно з відповідним періодом попереднього року обсяги експорту товарів та послуг скоротились на 36,6%, імпорту - на 46,4%. Від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу склало 419,7 млн. дол. США [28, с. 15].

Всі регіони України відчули спад виробництва, проте, різною мірою - залежно від галузевих особливостей їх промислового потенціалу. Зокрема, під подвійним тиском опинилися експортно-орієнтовані регіони (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька області) - це втрата ринків збуту і відсутність кредитних ресурсів. Для регіонів з більш диверсифікованою економікою (Харківська, Миколаївська, Одеська, Львівська) падіння визначає відсутність кредитування бізнесу і обмежений попит населення. Динаміка економічного розвитку областей з високою питомою вагою сільськогосподарського виробництва (Вінницька, Волинська, Кіровоградська, Київська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, в деякій мірі і Черкаська) визначається станом переробних підприємств.

Стан економіки України на середину 2009 р. характеризується посиленням негативних тенденцій падіння обсягів виробництва та доходів населення, зростанням рівня інфляції та безробіття, скороченням заощаджень в банківській системі, що призвело до поглиблення макроекономічних структурних диспропорцій та подальшої ескалації нестабільності.

1.2 Актуальні проблеми економіки України в контексті

світової кризи

Серед комплексу причин, що зумовлюють кризові процеси в економіці України, однією з ключових є неефективна діяльність органів державної влади, що опікуються економічною сферою. Необхідно визнати, що господарський комплекс в Україні, незалежно від форм власності його окремих складових, функціонує в умовах відсутності в державі чітко обґрунтованої економічної стратегії. Дії уряду та інших інститутів державного управління в економічній сфері майже завжди викликані необхідністю термінового реагування на поточні виклики, подолання «локальних криз» [14, с. 59].

В Україні триває політичне протистояння, країна перебуває у перманентному виборчому процесі. За таких обставин, уряд не лише позбавлений можливості підготувати хоча б середньострокову Програму дій, але й змушений постійно ініціювати популістські заходи з метою завоювання прихильності електорату.

Проблему загальної неефективності економічної політики в Україні необхідно розглядати крізь призму наступних взаємопов'язаних об'єктивних та суб'єктивних чинників:

· недосконалість системи державного управління, як інституту;

· невідповідність чинної законодавчої бази нагальним потребам національної економіки;

· непрозора структура власності, як симбіоз державних, приватних та корпоративних інтересів;

· світова фінансова криза;

· відсутність довгострокової економічної стратегії, поточна економічна політика.

Досягнення економічної стабілізації через механізм упровадження тих чи інших макроекономічних заходів само по собі не може бути головним завданням органів державної влади. Кінцевою метою реформ має стати розбудова сильної, соціально-орієнтованої держави, спроможної забезпечити як конкурентоспроможність національного господарського комплексу на світовому ринку товарів і послуг, так і стале зростання добробуту громадян України.

Серед причин, що перешкоджають досягненню цієї мети й обумовлюють кризові процеси в економіці, експерти називають досить різнопланові фактори. На погляд А. Шевцова головну причину невдач на шляху економічного реформування в Україні слід шукати в переоцінці можливостей саморегулювання ринкової системи та недостатньо ефективне державне регулювання в цій сфері [28, с. 15]. Останні світові події підтвердили правомірність саме такого висновку. Саме відсутність системного контролю з боку держави, законодавчо закріплених регуляторних механізмів функціонування фондового ринку призвело до фактичного провалу світової фінансової системи. «Світ ліберальної економіки» зіткнувся з безпрецедентною за масштабами глобальною фінансовою «пірамідою» й не знайшов адекватних механізмів протидії [28, с. 16].

Тому основною запорукою подолання кризи та досягнення загальної економічної стабілізації має стати відновлення керованості фінансово-економічними процесами на всіх рівнях системи державного управління.

Ключові інститути державного впливу на фінансово-економічну ситуацію - Національний банк, Фонд державного майна, Державний антимонопольний комітет, Державна митна служба очолюється представниками різних антагоністично налаштованих політичних сил і досить часто використовуються в боротьбі за контроль над фінансовими потоками. За умов протистояння між гілками влади, політичної корупції й заангажованості органів судочинства всіх рівнів, держава фактично втратила можливість контролювати та оперативно втручатися в фінансово-економічні процеси.

Не існує стратегічно обґрунтованої державної бюджетної політики. Головний фінансовий документ держави з року в рік приймається як результат компромісу лобістів (аграрного сектору, банківської сфери, вугільної та металургійної галузі) й фактично не визначає пріоритетні для держави напрями фінансування.

Більше того, прямий чи опосередкований вплив на державну економічну політику мають політичні сили, що виявляють інтереси іноземних держав, транснаціональних корпорацій. Особливо яскраво така тенденція з'ясувалася під час своєрідної «газової війни» між Україною та Росією. Крім того, існують значний розрив у фінансових потоках між центром та регіонами, галузева диспропорція.

Існуюча в Україні галузева структура господарського комплексу, роль та місце державного регулювання в цій системі, далеко не повною мірою відповідають завданням забезпечення національної безпеки, сталому розвитку національної економіки. Ситуація, коли близько 40% надходжень до державного бюджету залежить від світової кон'юнктури на ринках хімічної промисловості та металургії, є прямим викликом економічному суверенітету України. Зростання відкритості національної економіки (вступ до СОТ, переговори про зони «вільної торгівлі») не супроводжується механізмами захисту внутрішнього ринку та заходами його розвитку. На жаль, у критичний для національної економіки період, інститути державної влади в Україні не демонструють узгодженості планів та дій. Навпаки, між Президентом України та Кабінетом Міністрів України зростає протистояння не лише в поточній практиці економічного регулювання, але й на рівні стратегічного планування.

Сфера банківських послуг не трансформується в інвестиційну складову. Відсутність стратегічного планування, неспроможність оцінити ризики зміни світової кон'юнктури, лобізм інтересів окремих ФПГ, непрофесіоналізм - головні якісні характеристики державної політики у кредитно-фінансовій сфері. Національний банк, як ключовий інститут контролю валютно-фінансової системи в державі, фактично не втручається в поточну практику комерційних банків.

Останні кілька років банківський сектор отримував безпрецедентні у вітчизняній практиці надприбутки, що, у свою чергу, призвело до зростання кількості кредитно-фінансових установ. Разом з цим, за перших симптомів фінансової кризи українські банки заявили про катастрофічну кризу ліквідності й отримали від НБУ близько 10 млрд. грн. рефінансування.

За оцінками вітчизняних та закордонних експертів, основними ризиками, що впливатимуть на соціально-економічний розвиток України в 2009-2010 роках, є наступні:

- зменшення обсягів експорту через економічну стагнацію в країнах - основних торговельних партнерах України та зростання негативного сальдо зовнішньої торгівлі;

- зниження обсягів виробництва в галузях економіки, які мають значну експортну орієнтацію: насамперед, металургії, хімічній промисловості, частині підгалузей машинобудування та харчової промисловості;

- зменшення надходжень до Державного та місцевих бюджетів через сповільнення економічного зростання і приросту доходів суб'єктів господарювання та населення;

- загострення проблеми бюджетного дефіциту через необхідність збереження високого рівня видатків для компенсації негативних соціальних явищ;

- різке зменшення інвестиційної активності через значну економічну та політичну невизначеність та загострення дефіциту фінансових ресурсів;

- зростання безробіття та загострення становища на ринку праці, зростання конфліктів між сторонами соціального діалогу;

- погіршення фінансового становища комерційних банків через зниження платоспроможності позичальників;

- подальше зменшення обсягів та зростання вартості кредитування суб'єктів господарювання та населення;

- продовження стагнації в галузях економіки, залежних від доступності кредитних ресурсів: насамперед, будівництво, сільське господарство, машинобудування;

- зменшення внутрішнього платоспроможного споживчого попиту через зменшення зайнятості, сповільнення приросту доходів населення та зменшення споживчого кредитування;

- посилення валютно-курсової нестабільності при слабкій прогнозованості тенденцій валютного ринку;

- збереження високих темпів інфляції через зростання складових собівартості продукції, вплив девальваційних тенденцій, високий рівень ризиків в економіці;

- зведення до мінімуму можливостей отримання зовнішніх запозичень внаслідок глобальної кризи ліквідності та утруднений доступ до кредитних ресурсів;

- суттєве зниження обсягів надходження іноземного капіталу;

- ризики подальшої номінальної девальвації курсу гривні, що має потенціал прискорювати інфляційні тенденції та позначиться на якості банківських активів;

- зменшення бюджетних надходжень, переважання темпів зростання витрат (головним чином їх соціальної складової, в т.ч. й внаслідок інфляції) порівняно з надходженнями бюджету;

- відсутність прогресу у проведенні важливих реформ внаслідок політичної нестабільності, відсутності політичного консенсусу серед політичної еліти за наближення президентських виборів [20, с. 19].

1.3 Соціальне становище України на сучасному етапі

Сучасна держава може стійко розвиватися тільки за умови, якщо її економічна політика спрямована на поліпшення рівня і якості життя громадян, розширення їх можливостей формувати власне майбутнє. Для цього необхідно не тільки збільшувати доходи населення, а й поліпшувати багато інших компонент рівня і якості життя населення: створювати реальну рівність для здобуття освіти і працевлаштування; забезпечувати рівні можливості для чоловіків та жінок; високий рівень медичного обслуговування; якісне харчування й ін. До цього також необхідно додати чистоту і сталість навколишнього середовища, в якому живе людина.

Основним показником, який офіційно використовується фахівцями ООН для зіставлення оцінки рівня і якості життя населення в різних країнах світу, є індекс людського розвитку (ІЛР). Він являє собою інтегральну оцінку трьох складових компонент, що характеризують довголіття, рівень освіти і доходів населення країн світу. У табл. 1 подано динаміку ІЛР по окремих країнах світу.

Таблиця 1. - Динаміка ІЛР по окремих країнах світу

Країна	Індекс людського розвитку
	1993 р.	Ранг	1998 р.	Ранг	2008 р.	Ранг
Швеція	0,894	11	0,925	4 - 6	0,941	2
США	0,914	2	0,925	4 - 6	0,939	6
Японія	0,909	4	0,923	7	0,933	9
Франція	0,897	8	0,914	11 - 12	0,928	12
Великобританія	0,878	18	0,916	10	0,928	13
Німеччина	0,885	15	0,907	16 - 17	0,925	17
Іспанія	0,876	19	0,895	20	0,913	21
Чехія	0,835	27	0,843	31	0,849	33
Угорщина	0,804	37 - 38	0,809	38	0,835	35
Польща	0,792	42	0,808	39	0,833	37
Латвія	0,804	37 - 38	0,763	52	0,800	53
Білорусь	0,809	35	0,776	46	0,788	56
Росія	0,824	29	0,779	44	0,781	60
Філіппіни	0,716	62	0,733	63	0,754	77
Україна	0,795	41	0,745	57	0,748	78
Туреччина	0,686	71	0,717	69	0,742	85
Китай	0,625	86	0,681	82	0,726	96
Єгипет	0,574	95 - 96	0,605	97	0,642	115
Судан	0,419	115	0,462	112	0,499	139
Ефіопія	0,297	133	0,308	137	0,327	168

Як видно з таблиці, Україна потребує прискореного розвитку економіки та значного підвищення рівня життя населення. Лише за таких умов можна очікувати досягнення необхідних соціальних стандартів. Йдеться про такі відносні показники, як питома вага оплати праці у ВВП на рівні 55-65%, співвідношення мінімальної заробітної плати до середньої заробітної плати не нижче 55%, а також зростання мінімальної заробітної плати проти прожиткового мінімуму на працездатну особу більш як утричі, середньої заробітної плати - відповідно у п'ять-шість разів, середньої пенсії до прожиткового мінімуму на особу, яка втратила працездатність, - приблизно в чотири рази.

Як відомо, від рівня розвитку продуктивних сил - факторів, які забезпечують потреби людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці, - залежать виробництво товарів та послуг, їхня якість, оплата праці.

Нині у деяких країнах ЄС та США розвиток продуктивних сил досяг такого рівня, що продуктивність праці, наприклад у США, вища за продуктивність праці в Україні майже у десять разів, у Великій Британії - майже у шість, в Німеччині - понад шість, у Франції - майже у вісім разів. Щодо співвідношення оплати праці у розвинених країнах з ринковою економікою і України в доларовому еквіваленті, то в США оплата праці є вищою за оплату праці в Україні майже в дванадцять разів, у Франції - майже в дев'ять, у Великій Британії та Німеччині - майже у вісім разів [22, с. 12].

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ОСНОВНИХ ЕКОНОМІЧНИХ

ПРОБЛЕМ УКРАЇНИ В ІНТЕРЕСАХ НАРОДУ УКРАЇНИ

2.1 Сучасна економічна політика України: проблеми

та стратегія розвитку

економіка україна соціальний приватизація

Світова фінансова криза потребує пошуку принципово нових, радикальних заходів економічного регулювання. Це стосується, насамперед, посилення державного контролю за фінансовою системою неринковими методами та оперативної підтримки реального сектору економіки.

Уряди більшості держав розробляють власні антикризові програми з огляду на структурні особливості національних економік. У цьому контексті йдеться про принципово нові акценти реалізації економічної політики. Серед комплексу таких заходів, першочерговими мають бути наступні:

- державний контроль над фінансовою системою неринковими методами регулювання;

- оперативна підтримка реального сектору економіки шляхом обмеження імпорту споживчих товарів, протекціоністських заходів для експортерів, підтримки імпортозаміщення та високотехнологічних виробництв, підприємств з великою доданою вартістю продукції, й зокрема ОПК;

- заходи щодо пожвавлення внутрішнього споживчого ринку.

Глобальна фінансова криза не залишає інших альтернатив забезпечення економічної безпеки України, крім термінового формування загальнодержавної антикризової Програми, що орієнтується на підтримку реального сектору національної економіки та забезпечення прийнятного рівня життя народу України. Граничною умовою успішної реалізації комплексу антикризових заходів є стабілізація політичної ситуації в державі, консолідація зусиль усіх владних інститутів, без огляду на партійні чи ідеологічні розбіжності.

Риси сучасного економічного становища України:

- величезна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств країнам близького і далекого зарубіжжя;

- відставання сектора економіки, який виробляє товари, від сектора економіки, який їх споживає;

- паливно-енергетична залежність від Росії;

- занадто сильний контроль економіки з боку українського уряду, що має ефект придушення того її сектора, що виробляє товар;

- криміналізація стосунків між державним апаратом і бізнесом, розподілення між кланами найприбутковіших секторів економіки України;

- Україна занадто відірвана від світової економіки [28, с. 17].

Першочергові заходи антикризової політики мають здійснюватись у наступних напрямках:

- заходи щодо стабілізації фінансової системи;

- заходи щодо валютно-курсової стабілізації;

- сприяння пожвавленню економічної активності, в тому числі через покращення бізнес-клімату;

- заходи щодо збереження керованості національної економіки.

Антикризові заходи мають бути реалізовані не тільки у напрямках надання державної фінансової підтримки окремим секторам економіки, підвищення ефективності діяльності державних органів, а насамперед через покращення регуляторного середовища як в цілому, так і для окремих секторів економіки.

Основними завданнями української держави в галузі економіки є:

- реформування електроенергетичного сектора;

- надання людям економічної свободи;

- зміцнення інституційних структур національної економіки;

- стабілізація національної валюти;

- створення умов для подолання кризи виробництва і для підвищення його конкурентоспроможності;

- розвиток аграрного сектора економіки, перетворення землі в товар і набуття нею реальної вартості;

- утвердження відкритого типу економіки, забезпечення прозорості економічних процесів;

- входження України у світовий економічний простір;

- захист вітчизняного товаровиробника шляхом створення фінансового, кредитного та податкового механізмів, які стимулюють виробництво;

- створення української економіки як самодостатньої системи;

- перехід відносин між суб'єктами господарювання з бартерних принципів на грошовий (товарно-грошовий);

- легалізація "тіньових" капіталів і виробництв, "тіньової" економіки і відносин;

- інтенсифікація процесів приватизації, особливо в аграрному секторі;

- посилення боротьби з економічною злочинністю, корупцією;

- переведення економіки у ліберальне русло [12, с. 70].

Реалізація економічної політики в Україні передбачає використання таких методів впливу держави на економіку, як:

- регулювання і планування пропорцій;

- державні замовлення;

- цільові програми;

- політика доходів;

- вирівнювання економічних потенціалів і життєвих умов різних регіонів.

Модель економічного розвитку України передбачає поетапне здійснення цілеспрямованої, науково обґрунтованої програми виходу з кризи шляхом поєднання регулюючого впливу державних органів на економіку і запровадження ринкових відносин. Ключовим чинником у створенні економічної сфери, сприятливої для підприємницької діяльності, є держава, яка, не втручаючись у діяльність приватних підприємств, управляє ринком і підтримує його, стримує негативні тенденції через відповідні юридичні важелі - програми оподаткування, монетарну політику. Держава покликана дбати про поєднання приватних і суспільних інтересів.

Глибоке вивчення зарубіжного досвіду свідчить, що розуміння й використання способів і методів державного управління та економічного регулювання у високорозвинутих західних країнах є обов'язковою передумовою успішного здійснення ринкових реформ в Україні [11, с. 147].

Одним із найважливіших напрямків економічної політики в Україні є процес активного роздержавлення та приватизації. Для цього необхідне утвердження ринкової багатоукладної (змішаної) економіки, що базуватиметься на принципах демократизації власності, створення рівноправних умов для всіх її форм - державної, приватної, колективної.

З цією метою потрібне швидке здійснення керованої державою широкомасштабної корпоратизації та приватизації державних підприємств. Це не лише основа роздержавлення та ринкової трансформації адміністративної економіки, а й визначальний засіб для забезпечення радикальних перетворень у соціальній структурі суспільства - формування якнайбільшого прошарку реальних акціонерів - власників функціонуючого капіталу, зокрема, працюючих власників, а також середнього класу - основи реального поглиблення економічних реформ. Здійснювана в попередні роки політика повзучого роздержавлення та корпоратизації себе повністю скомпрометувала. У ній заінтересований лише тіньовий капітал. Така політика є деструктивною і тому не відповідає інтересам національної економіки.

Практика останнього періоду переконливо засвідчила, що необхідна корекція процесу реформування відносин власності. Необхідно мати на увазі, що приватизація - це дуже складний і водночас суперечливий процес трансформації всієї системи соціально-економічних відносин. Оскільки цей процес зачіпає інтереси всіх соціальних верств населення, то до нього треба ставитися з надзвичайною обережністю.

Суспільний досвід показує, що приватизацію необхідно завжди проводити поступово, формуючи і підтримуючи нові, справді високоефективні та конкурентоспроможні господарські системи, засновані на приватній і колективній формах власності. Ринкова конкуренція з часом засвідчить, які системи і форми господарювання життєздатні, а які - банкрути. Слід наголосити, що процес приватизації має бути не тільки економічно, соціально і політично обґрунтованим, а й простим і зрозумілим для кожного трудівника.

Одним із провідних напрямків економічної політики в Україні є активна банківсько-фінансова, цінова, податкова політика та подолання інфляції. Реформою фінансової системи має бути передбачений реальний поділ фінансової та кредитної систем країни, реальне розмежування фінансів держпідприємств та держбюджету, розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави, децентралізація державних фінансів, здійснення заходів для перебудови системи оподаткування в напрямку її дальшої лібералізації і децентралізації і створення на цій основі механізмів стимулювання виробництва, здійснення ефективних заходів для налагодження системи вірогідного фінансового обліку, державної звітності та своєчасної сплати податків.

Як свідчить увесь попередній економічний розвиток, економіка України не зможе ефективно розвиватися, якщо не стабілізувати валютно-фінансове і кредитне становище, не припинити інфляційні процеси. Світова практика доводить, що за допомогою грошово-кредитної і фінансової політики (включаючи цінову, податкову і процентну) можна створити умови як для бурхливого економічного розвитку, так і для паралічу власного товаровиробництва і всієї економіки.

Ефективна ринкова економіка може бути створена в Україні тільки на підставі стабільно функціонуючої національної грошової системи з чітко діючим механізмом регулювання банківських і фінансових структур.

Подолати тяжкий грошовий і фінансовий хаос, кризу неплатежів, зубожіння основної маси населення України держава може тільки за умови жорсткого регулювання та контролювання діяльності всієї валютно-фінансової системи. Ось як, наприклад, оцінюють роль регулювання і контролю американські вчені: «Сполучені Штати і дуже багато інших зарубіжних країн на гіркому досвіді вже переконалися, що децентралізація, нерегульована банківська система навряд чи здатні забезпечити пропозицію грошей, що найбільшою мірою сприяє добробуту економіки в цілому» [12, с. 74].

Визначальним завданням державної політики є максимальна концентрація зусиль усіх гілок влади на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів для рішучого обмеження корупції та тіньової економічної діяльності.

Тіньова економіка призводить до значних втрат бюджетних ресурсів, глибокого розмежування людей за рівнем доходів, унеможливлює створення сприятливого інвестиційного середовища, дестабілізує грошовий обіг, керованість соціально-економічними процесами.

Найнебезпечнішим є зрощування тіньового капіталу з державним апаратом, зростання корумпованості останнього. Посилюється вплив тіньового капіталу на різні сфери політичного життя, зокрема на діяльність партій, народних депутатів, регіональних владних структур та органів місцевого самоврядування, на засоби масової інформації. Усе це підриває авторитет системних перетворень, міжнародний імідж держави, загрожує національній безпеці.

Проблему подолання тінізації економіки та її корумпованості не можна розв'язати разовими, епізодичними заходами. Це має бути цілісна система дій, спрямована передусім на викорінення причин та передумов цих явищ та процесів [15, с. 37].

За умов глибокої кризи в Україні особливого значення набуває такий напрямок економічної політики, як управління економічними реформами. Глибоке реформування структури державного управління, рішуче підвищення рівня керованості всіма ланками економічного процесу - одне з найважливіших завдань органів законодавчої та виконавчої влади.

Складні та суперечливі процеси ефективного ринкового реформування можуть успішно здійснюватися тільки під впливом міцної державної влади та чітко діючої системи соціально-економічного управління (сучасного менеджменту). Держава ці процеси має ініціювати й підтримувати на макрорівні методами правового регулювання та контролю діяльності банківсько-фінансової системи, грошового й кредитного обігу, з допомогою структурних зрушень у економіці під впливом науково-технічного й суспільного прогресу, розробки та перевірки виконання тих чи інших загальнодержавних програм, формування раціональних управлінських структур тощо. Світовий досвід переконливо свідчить, що вільні ринки, ринкова кон'юнктура, «шокова» монетарна політика самі по собі, без конкретних управлінських рішень і дій, організації відповідного інвестиційного процесу «знизу» і «зверху», не здатні забезпечити прогресивних економічних і соціальних перетворень.

У кожній господарській системі, незалежно від форм власності та господарювання, має діяти сучасна система менеджменту, яка визначатиме тактику та стратегію процесу наукового управління. Нині потрібно цього навчити професіональних менеджерів та фахівців. Необхідно, щоб на законодавчих засадах у всіх господарських структурах, незалежно від форм власності, було налагоджено чітку систему обліку та звітності як основу прийняття та здійснення правильних управлінських рішень, планування й прогнозування розвитку, повної та своєчасної сплати податків і платежів. Сьогодні надзвичайно гостро це питання стоїть у сферах господарювання приватних та кооперативних фірм, підприємств з обмеженою відповідальністю, де облік здебільшого або штучно заплутується, або навіть зовсім не ведеться, щоб уникнути сплати податків. Це призводить до того, що державний і місцеві бюджети рік у рік не одержують величезних сум грошових надходжень. Щодо так званої тіньової економіки, то вона взагалі не бере участі у формуванні доходів бюджету, а це в правовій державі аж ніяк не може вважатися нормальним явищем.

Наступним напрямком стратегії економічних перетворень є зовнішньоекономічна діяльність у всіх її виявах: експортно-імпортних операціях тощо [22, с. 12].

За рахунок пріоритетного розвитку галузей, які визначають сучасний етап науково-технічного прогресу, слід збільшувати обсяг виробництва конкурентоспроможної продукції, здійснювати програму державного стимулювання експорту за допомогою податкової, кредитної, митної політики тощо.

Зовнішньоекономічна діяльність України має бути багатовекторною. Необхідно не лише продовжити, а й забезпечити її європейську орієнтацію.

Важливою ланкою зовнішньоекономічної діяльності України має стати створення вільних економічних зон (вільні торгові зони, вільні митні зони, науково-технічні зони, або технопарки) за допомогою застосування експортно-імпортних, митних, податкових, кредитних пільг, урядових підтримок, формування відповідної нормативної бази. Проблеми формування, функціонування і розвитку таких зон мають бути передані переважно у сферу компетенції обласних і зональних органів управління.

Доцільно у цьому зв'язку передавати землю в оренду спільним підприємствам на тривалий час (від двадцяти п'яти до п'ятдесяти років) зі збереженням власності на землю за державою. Метою створення вільних економічних зон є швидкий розвиток економіки, зростання життєвого рівня населення через запровадження у виробництво нової техніки і технологій, досягнень науки, широкого залучення іноземного капіталу.

2.2 Пріоритетні напрямки здійснення соціальної

політики в Україні

Ключового значення в сучасних умовах набувають соціальні фактори економічного розвитку. Взагалі людей цікавить не макроекономіка і мікроекономіка, котрі є поняттями досить абстрактними, не економічні реформи, а їх соціальні наслідки для країни, де вони живуть. І формуючи політику економічного зростання, важливо забезпечити її відповідність критеріям економічної і соціальної доцільності. З огляду на існуючі в Україні тенденції розвитку соціальної сфери, основною спрямованістю соціальних реформ має бути забезпечення зростання вагомості і домінуючої ролі доходів від трудової діяльності.

Слід зазначити, що активна соціальна політика аж ніяк не суперечить політиці економічної стабілізації. Навпаки, брак такої політики, надто низький рівень реальних доходів більшості населення обмежують потенціал стабілізації та економічного розвитку. Ясна річ, що ця політика має бути продуманою, відповідальною та ґрунтуватися насамперед на реальних можливостях держави [5, с. 124].

В Україні серйозний вплив на вибір основних напрямків соціальної політики, на їхній зміст справляють також і додаткові негативні обставини - жорстока криза, яка охопила всі сфери суспільного життя; дикий, часто стихійний, перехід до ринкової економіки, що супроводжується зубожінням більшості населення, зростанням соціально-економічної нерівності та експлуатації, поширенням групового та територіального егоїзму, дезінтеграцією єдиного економічного, кредитно-фінансового та територіального простору; розгулом злочинності, особливо у сфері економіки, постійними змінами співвідношення сил між прихильниками необмеженої та нерегульованої капіталізації суспільства й тими, хто стоїть за змішану, соціально орієнтовану економіку, рівноправні форми власності на засоби виробництва та регульовані ринкові відносини.

Однак саме по собі економічне зростання ніде і ніколи не вирішувало соціальних проблем.

В основі державної політики подолання бідності та підняття рівня життя населення має бути визнання того, що цієї мети не можна досягти виключно шляхом підтримки знедолених. Необхідні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства. Зусилля держави щодо підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їх матеріального положення мають спиратися на забезпечення сталого економічного зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці.

Цілком імовірною видається ситуація, за якої плодами економічного зростання скористається дуже обмежене коло. Цей прошарок буде прискореними темпами накопичувати в своїх руках багатство, а бідні так і лишатимуться бідними.

Необхідно подолати вкрай негативну тенденцію соціальної поляризації суспільства, забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів, легалізації тіньової діяльності і незареєстрованих доходів. Економічне зростання створює необхідне підґрунтя для зниження безробіття (включаючи приховане) та підвищення доходів від трудової діяльності. Поряд з реформуванням системи оплати праці необхідно забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціоналізації соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів.

Наслідком стане не тільки зростання рівня життя основної маси населення, а і зниження масштабів, рівня та глибини бідності.

Другий напрям має стосуватися безпосередньо соціально вразливих верств населення [16, с. 115].

Передусім, необхідно запровадити дієву систему соціального страхування, яка запобігатиме втраті доходу внаслідок безробіття, захворювання чи старості. В цьому контексті першочерговим завданням є проведення повномасштабної пенсійної реформи, оскільки тільки так можна докорінно поліпшити становище сьогоднішніх пенсіонерів при стимулюванні економічної активності населення працездатного віку. Необхідно запровадити - спочатку добровільну, а через кілька років і обов'язкову - накопичувальну систему пенсійного забезпечення.

Це буде стимулювати населення реєструвати свої доходи і сплачувати внески до пенсійних фондів, забезпечить необхідний зв'язок між характером трудової діяльності (тривалістю стажу і сумою внесків до пенсійних фондів) та матеріальним забезпеченням на старість, і врешті-решт не тільки запобігатиме бідності населення похилого віку, а й забезпечить входження значної частини пенсіонерів до середнього класу.

Необхідна також реформа системи соціальної підтримки вразливих верств населення.

Говорячи про ефективність надання соціальної допомоги, необхідно підкреслити два основних її прояви: максимальне охоплення всіх нужденних і мінімальне надання допомоги тим, хто їх не потребує. Мова йде не про порушення чинного законодавства і випадки невиправданого призначення допомог (субсидій тощо). В умовах існування різноманітної системи підтримки доходів населення (різних критеріїв надання різних видів допомог і різних порогів доходу сім'ї) важливо забезпечити спрямованість допомог саме на бідні верстви суспільства.

Потребує істотного посилення увага до осіб з обмеженими фізичними можливостями, яким необхідно створити максимально сприятливі умови для адаптації до суспільного життя, професійної реабілітації та зайнятості, запобігання соціальній ізоляції.

До найпріоритетніших напрямків соціальної політики належить розв'язання однієї з найгостріших соціально-економічних проблем сучасного суспільства - безробіття і неповної зайнятості населення. Ураховуючи характерні для сучасної кон'юнктури українського ринку праці глибокі диспропорції у співвідношенні попиту та пропозиції робочої сили, важливими в цьому плані є комплексні заходи щодо пом'якшення ситуації, передбачені, зокрема, проектом програми «Україна - 2010». Принципово важливим напрямком є розробка генеральної схеми створення робочих місць. Крім того, розробляється державна програма на виконання затверджених указом Президента України «Основних напрямків розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року». Створення умов для продуктивної праці, у тому числі через підтримку самозайнятості, розвиток малого і середнього бізнесу, сьогодні має бути в центрі уваги всіх державних органів управління, бо саме зайнятість є могутньою підоймою для подолання бідності, зростання добробуту населення України.

Предметом особливої уваги владних структур в Україні є сприяння всебічному державному захисту високого інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню, неухильному зростанню ролі та престижу інженерно-технічних кадрів, менеджерів, наукової та творчої інтелігенції (учених, діячів літератури та мистецтва, медиків, учителів, працівників закладів культури), еквівалентній оцінці та оплаті їхньої праці [30, с. 10].

Владні структури України здійснюють необхідні кроки для запобігання комерціалізації і забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки та культури. Водночас стимулюватиметься розвиток недержавних закладів науки, культури, освіти, становлення страхової медицини, здійснення партнерства держави з приватними інституціями у вирішенні багатоаспектних питань соціальної політики.

ВИСНОВОК

На основі отриманих у роботі результатів можна зробити такі висновки:

1. Стан економіки України на середину 2009 р. характеризується посиленням негативних тенденцій падіння обсягів виробництва та доходів населення, зростанням рівня інфляції та безробіття, скороченням заощаджень в банківській системі, що призвело до поглиблення макроекономічних структурних диспропорцій та подальшої ескалації нестабільності.

2. Риси сучасного економічного становища України:

- величезна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств країнам близького і далекого зарубіжжя;

- відставання сектора економіки, який виробляє товари, від сектора економіки, який їх споживає;

- паливно-енергетична залежність від Росії;

- занадто сильний контроль економіки з боку українського уряду, що має ефект придушення того її сектора, що виробляє товар;

- криміналізація стосунків між державним апаратом і бізнесом, розподілення між кланами найприбутковіших секторів економіки України;

- Україна занадто відірвана від світової економіки.

3. Серед комплексу причин, що зумовлюють кризові процеси в економіці України, однією з ключових є неефективна діяльність органів державної влади, що опікуються економічною сферою. Необхідно визнати, що господарський комплекс в Україні, незалежно від форм власності його окремих складових, функціонує в умовах відсутності в державі чітко обґрунтованої економічної стратегії. Дії уряду та інших інститутів державного управління в економічній сфері майже завжди викликані необхідністю термінового реагування на поточні виклики, подолання криз.

4. Першочергові заходи антикризової політики мають здійснюватись у наступних напрямках:

- заходи щодо стабілізації фінансової системи;

- заходи щодо валютно-курсової стабілізації;

- сприяння пожвавленню економічної активності, в тому числі через покращення бізнес-клімату;

- заходи щодо збереження керованості національної економіки.

5. Основними завданнями української держави в галузі економіки є:

- реформування електроенергетичного сектора;

- надання людям економічної свободи;

- зміцнення інституційних структур національної економіки;

- стабілізація національної валюти;

- створення умов для подолання кризи виробництва і для підвищення його конкурентоспроможності;

- розвиток аграрного сектора економіки, перетворення землі в товар і набуття нею реальної вартості;

- утвердження відкритого типу економіки, забезпечення прозорості економічних процесів;

- входження України у світовий економічний простір;

- захист вітчизняного товаровиробника шляхом створення фінансового, кредитного та податкового механізмів, які стимулюють виробництво;

- створення української економіки як самодостатньої системи;

- перехід відносин між суб'єктами господарювання з бартерних принципів на грошовий (товарно-грошовий);

- легалізація "тіньових" капіталів і виробництв, "тіньової" економіки і відносин;

- інтенсифікація процесів приватизації, особливо в аграрному секторі;

- посилення боротьби з економічною злочинністю, корупцією;

- переведення економіки у ліберальне русло.

6. В умовах ринкової економіки важливим є соціальний захист населення. Підґрунтям соціального захисту населення може стати система соціальних нормативів, які одночасно відображають особливості соціальної системи та виступають інструментом регулювання тих чи інших процесів у суспільстві. Розробка та впровадження державних мінімальних соціальних стандартів має бути спрямована на фінансове забезпечення основних конституційних прав громадян, зміцнення фінансової бази та збереження єдиного соціального простору у всіх регіонах країни, тобто державні мінімальні стандарти повинні знайти своє відображення в державному та місцевих бюджетах і сприяти вирівнюванню соціального забезпечення громадян у розрізі областей, районів та інших адміністративних одиниць.

7. Аналіз проблем соціальної політики в Україні показує, що здійснені соціальні заходи були вкрай недостатніми для поліпшення життя більшості населення. Триває поглиблення кризи в усіх сферах життя суспільства, небезпечне загострення соціально-політичного напруження. Ось чому головним напрямком оздоровлення соціального життя та підвищення ефективності соціальної політики в суспільстві може бути тільки відновлення повномасштабного виробництва та стабільний і ефективний розвиток економіки держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авраменко О.В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - Х.: ХНЕУ, 2005. - 112 с.

2. Арапова В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - Вінниця: Тезис, 2005. - 160 с.

3. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. - К.: Знання-Прес, 2004. - 615 с.

4. Беседін В.Ф. Роль держави в ринковій економіці// Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - №2. - С. 3-9.

5. Буряк П.Ю. Економіка праці й соціально-економічні відносини. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 440 с.

6. Єрмошенко М.М. Сучасні проблеми розвитку національної економіки і шляхи їх розв'язання: наук. моногр. - К.: Нац. акад. упр., 2008. - 451 с.

7. Єщенко П.С. Сучасна економіка. - К.: Вища школа, 2005. - 327 с.

8. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - Л.: Видавництво Львівської комерційної академії, 2004. - 107 с.

9. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика). - К.: Видавництво Європейського університету, 2004. - 216 с.

10. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - К.: Юридична книга, 2005. - 704 с.

11. Ковалевський В.В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - К.: Знання, 2006. - 350 с.

12. Корж М.В. Особливості і проблеми розвитку національної економіки в умовах глобалізації// Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - №2. - С. 70-75.

13. Купалова Г.І. Розвиток та розміщення продуктивних сил регіону: соціально-економічні аспекти. - М.: Підручники і посібники, 2005. - 228 с.

14. Литвиненко О.В. Стратегії розвитку України: теорія і практика. - К.: НІСД, 2002. - 638 с.

15. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. - 188 с.

16. Пономаренко В.С. Рівень і якість життя населення України: Монографія. - Х.: ІНЖЕК, 2003. - 226 с.

17. Проніна І.І. Аналіз рівня життя населення України// Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України: Зб. наук. пр. - Тернопіль: Економічна думка. - 2003. - Вип. 2. - С. 303-307.