Міжнародні лізингові відносини

4. Лізингодавець має можливість передачі приналежних йому прав на устаткування третім особам. Однак це не звільняє лізингодавця від його зобов'язань за договором лізингу, не змінює природу договору лізингу і не впливає на його регулювання.

Таким чином, Конвенція встановлює загальні норми регулювання міжнародних лізингових операцій, що у залежності від конкретних умов можуть уточнюватися учасниками угоди за їхнім розсудом. Очевидно, що приєднання до Конвенції більшої кількості країн, вдосконалення норм діючого українського правового механізму набагато полегшить розвиток міжнародної кооперації у сфері лізингу, тому що Конвенція є уніфікованим документом, що усуває ряд недоліків при здійсненні угод.

Україна належить до ряду тих держав, в яких були прийняті спеціальні законодавчі акти по лізингу.

На сьогоднішній день лізингові відносини у нашій країні регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг» №723/97 в редакції закону №1381-VI від 11.12.2003, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР, зі змінами згідно ЗУ N 906-VI від 03.02.2009 р., Законом України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР зі змінами згідно ЗУ N 922-VI від 04.02.2009 р., Господарським Кодексом України, Цивільним Кодексом України та іншими підзаконними.

Також міжнародні лізингові відносини регламентуються Конвенцією УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг» від 28 травня 1988 року, яка набрала чинності для України 1 липня 2007 року.

Хоча Закон України «Про лізинг» був прийнятий ще в 1997 році, а з часом до нього вносились зміни, і у кінці 2003 року закон викладений у новій редакції, більшість проблем все ще не вирішені. І навряд це вдасться зробити у короткі строки, адже відсутні відповідні ефективні державні програми. Також лізингові відносини розвиваються дуже повільно і не відповідають сучасній тенденції інноваційно - інвестиційного розвитку держави.

В грудні 2003 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону «Про лізинг» та прийняла його в новій редакції під назвою: Закон України «Про фінансовий лізинг». Відповідно до пунктів 1 і 2 статті 1 даного закону: «фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)».

Також прийнятий Закон України від 24.12.2002 р. № 349-ГУ «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Закон України від 16.01.2003 р. № 469-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість». (далі - Закон № 349 і Закон № 469). Відповідно до цих законодавчих актів, Україна зробила свій вибір, прийнявши за модель оподаткування практику більшості розвинутих європейських країн. Таким чином, з оплатою податку на прибуток і податку на додану вартість операції фінансового лізингу розглядаються як операції продажу об'єкта лізингу, який відповідає його економічній сутності. Ці зміни також є позитивними, оскільки більшість протиріч між нормами Закону "Про лізинг" і Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" ліквідовано. Крім того, підпунктом 1.18.2 статті 1 Закону № 349 наведене розширене поняття фінансового лізингу: «фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу».

Далі у підпункті 1.18.2 статті 1 конкретизовані критерії, по яким лізинг вважається фінансовим, і які узгоджуються з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку:

· об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

· сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

· якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

· майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Вказані зміни вплинули на регулювання операцій фінансового лізингу. Зокрема:

1. Продавцем (постачальником) при лізингових відносинах може бути фізична чи юридична особа, у якої лізингодавець придбає річ, яка у подальшому буде передана як предмет лізингу лізингоотримувачу. Це дає можливість товаровиробникам основних фондів передавати свій продукт у фінансовий лізинг та розширяти ринок збуту.

2. Вимога амортизувати 75% співпадає з вимогою бухгалтерського обліку по міжнародним стандартам і використовується у практичній діяльності бухгалтерами. Це положення потребує правового роз'яснення, оскільки допускає різне тлумачення.

3. Лізингоотримувачу передаються всі ризики і винагороди, пов'язані з правом використання і володіння об'єктом лізингу.

4. У фінансовий лізинг можна передавати майно як придбане, так і виготовлене на замовлення орендодавця, а також те, що знаходилось у складі основних фондів лізингодавця на протязі терміну перших 50% амортизації початкової вартості. Дане положення важливе для більшості лізингодавців, хоча і потребує додаткового роз'яснення, про яку амортизацію йде мова - економічну чи податкову.

З прийняттям змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" Законом № 349 передбачений окремий механізм оподаткування операцій фінансового лізингу. Особливості оподаткування з точки зору податку на прибуток в тому, що лізингодавець має право купувати основні фонди як товар і при цьому збільшувати свої валові витрати на вартість придбання об'єктів. Він також придбає основні фонди, які будуть частково експлуатуватися в процесі його господарської діяльності - в цьому випадку вираховувати амортизацію, тобто користуватись податковими знижками на етапі придбання об'єкту фінансового лізингу. Відповідно до підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», передача майна у фінансовий лізинг для цілей оподаткування прирівнюється в момент такої передачі до його продажу. При цьому, лізингодавець збільшує валовий дохід на вартість продажу. Якщо основні фонди, які передаються у фінансовий лізинг, на момент їх передачі знаходились у складі основних фондів, то лізингодавець зменшує балансову вартість відповідної групи в порядку, визначеному для продажу основних фондів (п.п. 8.4.3 і 8.4.4. Закону "Про оподаткування прибутку підприємств").

При нарахуванні лізингового платежу лізингодавець збільшує валові доходи, за винятком тієї частини, яка компенсує вартість продажу об'єкта фінансового лізингу. У лізингоотримувача відповідно до закону № 349 (пункт 7.9.6 і пункт 8.5) на момент передачі об'єкта виникає підстава збільшити відповідну групу основних фондів на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування відсотків), виходячи з результатів податкового періоду, у якому здійснюється така передача. Крім цього, він здійснює нарахування амортизації на об'єкт фінансового лізингу, а також збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі відсотків або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, який надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу).

У випадку повернення у майбутніх податкових періодах об'єкта фінансового лізингу, така передача для цілей оподаткування прирівнюється до зворотного продажу за ціною, яка діє на момент продажу, але не нижчою за початкову вартість відповідного майна, зменшеного на суму нарахованої амортизації (підпункт 7.9.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Підсумовуючи вищевикладене, потрібно звернути увагу на те, що при фінансовому лізингу більше податкових знижок з податку на прибуток отримує лізингоотримувач, оскільки він нараховує амортизацію і збільшує валові витрати на суму лізингових платежів, передбачених умовами договору. Що ж стосується лізингодавця, то він на етапі придбання об'єкта фінансового лізингу користується незначними пільгами.

В податковому законодавстві України регулювання операцій фінансового лізингу передбачає два фіскальних режими - як з податку на прибуток, так і з податку на додану вартість. З прийняттям Закону "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" від 16.01.2003 р. № 469 об'єктом оподаткування є операції фінансового лізингу. Так, з 01.01.2003 р., у відповідності з доповненням до пункту 1.4 Закону «Про податок на додану вартість», операції по передачі майна орендодавцем на баланс орендаря по договорам фінансового лізингу прирівнюються до продажу, а їх вартість у відповідності з підпунктом 3.1.1 - об'єктом оподаткування. Не є об'єктом оподаткування сплачені відсотки і комісії у складі лізингових платежів, нарахованих на вартість об'єкту фінансового лізингу в сумі, яка не перевищує подвійну облікову ставку НБУ в день нарахування таких відсотків (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого в межах такого договору фінансового лізингу (підпункт 3.2.2).

Зміни, внесені до статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", змінили правило "першої події" відносно виникнення податкового зобов'язання і податкового кредиту до операції фінансового лізингу. Так, дата виникнення податкових зобов'язань лізингодавця визначена як дата фактичної передачі об'єкта фінансового лізингу у користування орендарю, а датою виникнення права орендаря на податковий кредит є дата фактичного отримання ним об'єкта фінансового лізингу (підпункти 7.3.4, 7.5.3 Закону України "Про податок на додану вартість"). З придбанням об'єкта фінансового лізингу у лізингодавця виникають податковий кредит і податкове зобов'язання стосовно вартості об'єкта на момент фактичної передачі об'єкта лізингоотримувачу. Тобто, валові доходи і валові витрати лізингодавця, а також зобов'язання і податковий кредит з ПДВ збалансовані. У лізингоотримувача в момент передачі об'єкта фінансового лізингу на всю суму вартості майна виникає податковий кредит, хоча платежі у рахунок компенсації вартості об'єкта він буде платити частинами. Це дає лізингоотримувачу можливість користуватися податковими знижками при цій операції. Крім того, він отримує право амортизувати отримані основні фонди і збільшити валові витрати на суму лізингових платежів. Потім лізингоотримувач при вказаній операції отримує податкові знижки та зацікавлений в отриманні об'єкта фінансового лізингу.

В Україні на сьогодні практично відсутні будь-які податкові пільги, які б стимулювали розвиток міжнародного лізингу, а діюча система оподаткування унеможливлює також імпорт таких пільг з-за кордону. Більше того, можна навіть говорити про надмірне оподаткування операцій імпорту послуг міжнародного лізингу в нашій державі. Зокрема, існує проблема потрійного податкового навантаження ПДВ операцій імпорту іноземних товарів на умовах лізингу: перший ПДВ (ПДВ іноземної країни) закладено у ціну товару, другий ПДВ (20% від митної вартості лізингового об'єкту) сплачується лізингоотримувачем при перетині лізинговим об'єктом митного кордону України), третій ПДВ (20% від залишкової вартості лізингового об'єкта) лізингоотримувач повинен сплатити під час викупу об'єкта. Законодавчо обумовлюється, що ПДВ на залишкову вартість не сплачується лише у випадку наявності угоди про уникнення подвійного оподаткування між країнами лізингодавця і лізингоотримувача.

Іншою важливою проблемою діючого податкового законодавства про оподаткування міжнародного лізингу є надмірне оподаткування лізингоотримувача податком на репатріацію (податком на прибуток підприємств-нерезидентів). Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 13.1) визначає, що податком на репатріацію оподатковується “лізингова (орендна) плата, що сплачується (нараховується) резидентами чи постійними представництвами на користь нерезидента-лізингодавця (орендодавця)”. Дану норму можна трактувати таким чином, що весь лізинговий платіж є об'єктом оподаткування податком на репатріацію. Але основну суму лізингового платежу складає погашення основної вартості майна, що не є прибутком нерезидента. В даному випадку оподатковуваним доходом підприємства - лізингодавця слід вважати лише ту частину лізингової плати, що дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта лізингу. Отже, доцільною є заміна визначення в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» оподатковуваних доходів лізингодавців - нерезидентів, а саме визначення їх як «сума процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта міжнародного лізингу»

Крім того, існує ще й проблема подвійного податкового навантаження податком на прибуток підприємств іноземного лізингодавця, бо, крім, сплати податків на прибуток у своїй країні, з нього згідно з українським законодавством утримують ще й вже згадуваний податок на прибуток нерезидентів ставка якого, згідно діючого законодавства, 15 %. Проблема подвійного оподаткування податком на прибуток стосується і вітчизняних компаній - лізингодавців, що надають послуги міжнародного лізингу, адже окрім сплати податку на прибуток підприємств в Україні (25%), вони мають ще й сплатити податок на репатріацію в іноземній країні, який є досить поширеним у сучасних податкових системах різних країн.

Як бачимо, мотивом зміни податкового законодавства є поступова адаптація до розвитку лізингового бізнесу в Україні.

Підсумовуючи вищевикладене:

1. В податковому законодавстві України з метою оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість, операції фінансового лізингу розглядаються як операції продажу. Таким чином, держава застосовує схеми оподаткування лізингу, які забезпечують лише фіскальну функцію, що характерно для більшості країн Євросоюзу.

2. Перелік критеріїв стосовно визначення операцій фінансового лізингу викладений у відповідності з їх трактуванням по МСБО та П(С)БО 14 "Оренда", що можна розглядати як прогресивний крок у реформуванні оподаткування цих операцій, оскільки вони відповідають економічній природі фінансового лізингу.

3. З точки зору податку на прибуток, фінансовий лізинг є привабливим варіантом фінансування купівлі основних фондів лише тоді, коли сторони угоди задоволені терміном лізингу і структурою платежів, де частина лізингових платежів, котра вважається відшкодуванням вартості активу на протязі терміну лізингу, не перевищує амортизацію об'єкта під час цього строку.

4. З введенням правила оподаткування ПДВ операцій фінансового лізингу перемістились акценти в оподаткуванні на суб'єктів господарювання, які здійснюють такі операції. Лізингоотримувач отримує більше податкових знижок, в чому не завжди зацікавлений лізингодавець. Більшість лізингових компаній, котрі є лізингодавцями, будуть змушені платити всі податки, що призведе до вимивання оборотних коштів.

Для вирішення проблеми активізації лізингової діяльності необхідно:

1) потурбуватись про чітку систему оподаткування, яка робила б неможливим подвійне тлумачення, а також узгоджувалась з усіма законодавчими актами, які регулюють лізингові відносини суб'єктів господарювання;

2) створити рівні умови для розвитку фінансового лізингу на ринку фінансових послуг, щоб збільшити зацікавленість всіх суб'єктів підприємницької діяльності в оновленні основних фондів;

3) розробити стратегію об'єктів лізингу з орієнтацією на певні категорії споживачів.

Державне регулювання ринку фінансового лізингу повинно здійснюватися шляхом:

· ведення державного реєстру фінансових установ та ведення обліку юридичних осіб, які не є фінансовими установами й мають можливість за законом надавати фінансові послуги;

· розробки та затвердження нормативно-правових актів, обов'язкових для виконання учасниками ринку лізингу, контролю за їх виконанням;

· здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку лізингу;

· застосування уповноваженими державними органами заходів впливу за порушення чинного законодавства з питань лізингу.

Держава повинна бути зацікавлена у розвитку лізингу, оскільки він є інвестиційним механізмом, що сприяє оновленню техніки та технологій, зростанню конкурентоспроможності економіки, зменшенню енергоємності та матеріалоємності виробництва, зростанню екологічної та технічної безпеки виробництва, покращенню умов праці, розвитку малого та середнього бізнесу.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

У першому розділі розглянуто теоретичні засади здійснення міжнародних лізингових відносин, саму сутність лізингу, його функції; розроблено класифікацію лізингових відносин залежно від різних класифікаційних ознак, тенденції розвитку лізингу у світі, огляд українського законодавства у сфері лізингу.

В результаті дослідження виявлено, що сьогодні одним із найбільш ефективних методів оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності є лізинг як новий вид фінансування, чому сприяють загальні тенденції економічного розвитку. Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним, а, отже, може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

В результаті дослідження ринку лізингових послуг в Україні доведено, що на сьогоднішній день для багатьох підприємств, які вирішують проблему вибору джерела фінансування, саме фінансовий лізинг є найбільш ефективним механізмом залучення капіталу. Але, попри всю перспективність використання даного фінансового інструменту, лізинговий ринок в Україні перебуває на сьогодні лише в зародковому стані, хоч і показує досить високі темпи розвитку. Таким чином, проблема підвищення конкурентоспроможності економіки України переходить в площину пошуку шляхів стимулювання розвитку міжнародного лізингу, як ефективного інвестиційного інструменту.

Шляхом огляду і аналізу чинного законодавства України, дано визначення поняття лізингу, і конкретизовані критерії, по яким лізинг вважається фінансовим, і які узгоджуються з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку. Також виявлено, що в Україні на сьогодні практично відсутні будь-які податкові пільги, які б стимулювали розвиток міжнародного лізингу, а діюча система оподаткування унеможливлює імпорт таких пільг з-за кордону. В результаті чого, з огляду на наявність надмірного оподаткування лізингоотримувача податком на репатріацію і існування проблеми подвійного податкового навантаження податком на прибуток підприємств іноземного лізингодавця, обгрунтовані мотиви зміни податкового законодавства як поступової адаптації до розвитку лізингового бізнесу в Україні. Також запропоновані певні кроки вирішення проблеми активізації лізингової діяльності і шляхи державного регулювання ринку фінансового лізингу.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО ЛІЗИНГУ

2.1 Методи побудови лізингової угоди та інші супровідні документи

Багатосторонній характер лізингових відносин обумовлює необхідність після досягнення узгодженості між лізингодавцем та лізингоотримувачем, визначення процедури організації лізингових взаємовідносин та отримання повідомлення від постачальника про готовність виконання заявки оформити юридичне закріплення економічних стосунків. Поряд із лізинговим договором, укладають і багато інших договорів та супровідних документів щодо обслуговування основного (лізингового) договору, а саме: заяву про проведення лізингу майна, замовлення-наряд на поставку майна, кредитний договір, договір купівлі-продажу, акт приймання-передачі обладнання (майна) в експлуатацію, договір з технічного обслуговування лізингового майна, договір про страхування майна та інші.

В комплексі лізингових відносин головна роль належить відносинам щодо передачі майна в тимчасове користування, тобто лізинговому договору. Всім іншим договорам лізингового процесу відводиться другорядна роль. У випадку неукладення лізингового договору втрачає всякий сенс робота з укладення всіх інших договорів та супровідних документів. Не випадково, що на протязі всієї роботи основна увага відводиться відносинам, які направлені на виконання лізингового договору.

Юридичне оформлення всіх супровідних документів, по обслуговуванню основного договору слід розмежувати на наступні два етапи: перший - оформляються всі необхідні документи, які необхідно підготувати до укладання лізингового договору, і другий - юридично оформляються документи одночасно з укладенням лізингового договору і після його укладення.

Документи першого етапу оформляються в такій обов'язковій послідовності: заява про проведення лізингу майна, замовлення-наряд на поставку майна, кредитного договору, договір купівлі-продажу, акт приймання-передачі майна. Юридичне оформлення цих документів засвідчує створення необхідних умов для укладення лізингового договору.

На другому етапі оформляються всі останні супровідні лізинговому процесу документи, які створюють сприятливі умови для успішного виконання зобов'язань щодо лізингового договору.

У випадку позитивного вирішення питання про встановлення з клієнтом лізингових відносин лізингодавець повідомляє про це лізингоодержувача і направляє постачальнику замовлення-наряд на поставку майна. В цьому документі лізингодавець повідомляє постачальника, що він прийняв заявку від лізинтоотримувача на лізинг майна і в зв'язку з цим подає постачальнику відповідний наряд на виробництво і поставку об'єкта лізингу.

В замовленні-наряді вказується найменування, місцезнаходження, номер розрахункового рахунку організації, яка прийняла його до виконання. В ньому також вказується вид майна з усіма необхідними параметрами, його ціна, обсяг і строки виконання робіт в цілому і по етапах, порядок здавання і приймання робіт по етапах і в цілому, джерела і порядок фінансування робіт та інші необхідні умови.

Постачальник виконує свої зобов'язання по замовленню-наряду перед лізингодавцем шляхом укладення між ними договору купівлі-продажу, який регламентує їхні взаємовідносини в процесі виробництва, доставки і оплати об'єкта лізингу.

В договорі купівлі-продажу обов'язково відображують такі положення:

· майно передається з метою його подальшої передачі лізингоотримувачу;

· замовник (лізингодавець) передає всі свої обов'язки, за виключенням платіжних, лізингоотримувачу, і постачальник з цим згоден;

· постачальник згоден з тим, що замовник передає всі свої права (за виключенням права власності) лізингоотримувачу і передає йому право безпосередньо пред'являти всі претензії до постачальника.

Порядок поставки і прийняття лізингового майна оформляється актом приймання-передачі майна (обладнання) в експлуатацію. В прийнятті майна беруть участь постачальник, лізингодавець і лізингоотримувач. В акті засвідчується, що поставлене майно відповідає всім вимогам, вказаним в замовленні-наряді, повністю укомплектоване, працездатне і готове до використання. Підписуючи акт приймання-передачі, лізингоотримувач засвідчує належну поставку майна відповідно до вимог договору купівлі-продажу. З дати підписання акта приймання-передачі до лізинтоотримувача переходить багато прав і обов'язків лізинтодавця, а саме:

· починається строк відліку лізингового договору;

· лізингодавець звільняється від відповідальності перед лізингоотримувачем за якість і придатність майна, гарантійних зобов'язань постачальника;

· ризик випадкової загибелі, втрати, пошкодження, розкрадання майна переходить до лізингоотримувача;

· приймає на себе всі права лізингодавця по відношенню до постачальника, пов'язані з можливістю прямо пред'являти претензії щодо якості майна, ремонту і його гарантійного обслуговування.

У випадку, коли під час прийняття виявлені дефекти, які можна усунути, їх необхідно зазначити в акті пріймання-передачі майна. В акті записується термін, не пізніше якого постачальник повинен усунути перелічені дефекти. Якщо постачальник не усуне дефекти в установлений строк, то лізингодавець або в його особі лізингоотримувач може зажадати заміни об'єкта лізингу. Невиконання постачальником вимог лізингодавця дає підстави останньому розірвати договір купівлі-продажу.

Основним документом лізингової угоди є договір лізингу. Він укладається в письмовій формі між лізингодавцем і лізингоотримувачем про надання останньому в тимчасове користування майна за відповідну плату для підприємницької діяльності.

Як свідчить закордонний досвід, лізингова угода може будуватися у функціональному чи в умовно-правовому плані.

Перший варіант договору представлений послідовним переліком можливих операцій, пов'язаних з його реалізацією: купівля, транспортування, монтаж, ремонт, виплата лізингових платежів, страхування та ін. При цьому, в кожному з пунктів зазначаються права та обов'язки сторін.

У другому варіанті угода поділяється на пункти, в яких перелічуються умови її прийняття та розторгнення, окремо права та обов'язки лізингоотримувача, лізингодавця, права та обов'язки третіх сторін, якщо такі є, та ін.

Так, умовно-правовий договір зазвичай містить такі положення:

· пропозиція по лізингу, в якій висвітлюються вимоги до організації лізингової угоди та ліміт часу, протягом якого така операція повинна бути укладена;

· умови лізингу. В цей розділ входять основні показники операції: назва майна, постачальник, ціна продажу, строк дії угоди, умови постачання, платежів, сплата податків, внесків;

· зміст договору, де зазначається основні принципи лізингу (використання обладнання, можливість суборенди тощо);

· умови прийняття договору;

· особливості відмови від договору та його розторгнення. Тут передбачаються також можливі дії сторін у випадку непогодження з розторгненням договору;

· права та обов'язки лізингоотримувача в процесі реалізації угоди;

· права та обов'язки лізингодавця.

Умовно-правова угода зазвичай завершується загальними положеннями по оформленню договору, повноваженнями основних суб'єктів, умовами дії угоди.

Угоди функціонального типу будуються за принципами послідовного опису дій лізингодавця та лізингоотримувача з реалізації угоди. Як приклад побудови функціональної угоди, можна привести таку послідовність:

· сутність і предмет договору;

· порядок оформлення та прийняття договору;

· приведення договору в дію;

· зв'язок лізингодавця з постачальником, транспортування, монтаж майна тощо;

· страхування предмета лізингу;

· оформлення зворотного зв'язку між лізингодавцем та лізингоотримувачем, лізингоотримувачем та постачальником;

· використання лізингового майна;

· проведення ремонту, профілактики, гарантованого обслуговування майна;

· підготовка спеціалістів підприємства-лізингоотримувача до роботи на об'єкті лізингу. Надання супутньої документації;

· пролонгація договору та купівля майна, що було в користуванні;

· виплата лізингових платежів та інших компенсацій;

· розторгнення договору;

· закінчення дії угоди.

Однак, у більшості випадків використовують принцип комбінування угод, де реалізуються переваги як функціонального, так і умовно-правового договору.

При цьому, лізинговий договір включає такі положення:

· предмет договору;

· порядок постачання та прийомка майна;

· права та обов'язки сторін;

· використання майна, ремонт та модифікації;

· страхування;

· строк лізингу;

· лізингові платежі та штрафні санкції;

· відповідальність сторін;

· порядок вирішення спорів;

· умови дострокового розторгнення договору;

· дія сторін після завершення угоди;

· інші умови;

· форс-мажорні обставини;

· юридичні адреси та банківські реквізити.

Згідно зі статтею 10 Закону України „Про фінансовий лізинг”, лізингодавець має право:

· інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;

· здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

· відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;

· вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;

· стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

· вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;

· вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

Лізингодавець зобов'язаний:

· у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;

· попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

· відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;

· відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;

· прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

Згідно із статтею 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, лізингоотримувач має право:

· обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

· відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;

· вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;

· вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Лізингоотримувач зобов'язаний:

· прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

· відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані;

· своєчасно сплачувати лізингові платежі;

· надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;

· письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

· письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу;

· у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

2.2 Вибір методу розрахунку платежів в угодах фінансового лізингу

Оскільки правильне визначення загальної суми лізингових платежів та їх графік є основним критерієм доцільної участі лізингоотримувача та лізингодавця у процесі організації лізингового бізнесу, то аналізу методичних засад розрахунку лізингових платежів необхідно приділити особливу увагу.

Об'єктивною основою визначення розміру плати за лізинг є структура лізингового платежу, яка має багатокомпонентний характер. До її обов'язкових складових відповідно до Закону України «Про лізинг» (ст. 16, п. 2) необхідно віднести:

· суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу (величину амортизаційних відрахувань);

· платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

· компенсацію відсотків за кредитом;

· інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Крім зазначених елементів, до складу лізингових платежів можуть входити: митні платежі, сума податків, які лізингодавець сплачує за об'єкт лізингу, серед яких може бути податок на майно, на користувачів автомобільних доріг, податок на підтримання житлового фонду та об'єктів соціально-культурної сфери, які лізингодавець повинен сплатити, а також податок на придбання автотранспортних засобів (у випадку, коли об'єктом лізингу виступають автотранспортні засоби).

У процесі підготовки та реалізації договору лізингу можуть застосовуватися (за згодою сторін) кілька методів обчислення абсолютної величини лізингових платежів, а саме:

· метод фіксованої загальної суми, коли загальна сума лізингових платежів нараховується однаковими частинами протягом усього строку дії договору;

· метод авансу, що передбачає попередню виплату авансової суми в погодженому зі всіма сторонами розмірі, і розподіл решти суми лізингових платежів (рівномірно або іншим способом) на весь термін чинності договору лізингу;

· метод мінімальних платежів, за застосування якого загальна сума лізингового платежу включає такі складові: амортизаційні відрахування від вартості об'єкта лізингу; плату за позикові кошти; комісійну винагороду; плату за додаткові послуги лізингодавця; вартість лізингового майна.

Розрахунок лізингових платежів доцільно здійснювати в наступній послідовності:

- розраховуються розміри лізингових платежів по роках на протязі дії лізингового договору;

- розраховується загальний розмір лізингових платежів за весь строк лізингового договору як сума платежів по роках;

- розраховуються розміри лізингових внесків у відповідності з вибраною сторонами періодичністю внесків, а також погодженими ними методами нарахування і способами виплати.

Таким чином, розрахунок загальної суми лізингових платежів розраховується формулою (формула 2.1):

KG = FD +GR + RD + LG + GLD? (2/1/)

де:ЛП - загальна сума лізингових платежів;

АВ - сума амортизаційних відрахувань, яка належить лізингодавцю в поточному році;

ПК - плата за кредитні ресурси, які використані лізингодавцем на придбання лізингового майна;

КВ - комісійна винагорода лізингодавцю за надане майно в користуваняя по лізинговому договору;

ДП - плата лізингодавцю за додаткові послуги лізингоодержувачу, передбачені лізинговим договором;

ПДВ - податок на додану вартість, який виплачується лізингоодержувачем за послуги лізингодавця.

Згідно з діючою методологічною практикою, кожний елемент лізингових платежів обчислюється в загальноприйнятому порядку, виходячи із практики, що склалася. Так, амортизаційні відрахування, відповідно до п.п.8.6. статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обчислюються відповідно до норм амортизації, що встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду. Також у законі передбачено, що платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених даним підпунктом.

Звичайний (прямолінійний) метод - при його застосуванні річну суму амортизації визначають відношенням амортизаційної суми до терміну корисного використання об'єкта ОФ (формула 2.2.):



, (2.2.)

де: -- первісна вартість об'єкта лізингу;

- ліквідаційна вартість об'єкта лізингу;

Т -- термін корисного використання об'єкта.

Метод зменшення залишкової вартості - річну норму амортизації розраховують як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації і річної норми амортизації, яку розраховують по формулі:

, (2.3.)

Прискорений метод нарахування амортизації - річна сума амортизації дорівнює добутку залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на початкову дату нарахування амортизації та річної норми амортизації. Останню розраховують, виходячи з терміну корисного використання об'єкта (формула 2.4.):

, (2.4.)

де: - залишкова вартість об'єкта лізингу.

Виробничій метод - місячну норму амортизації визначають як добуток фактичного місячного об'єму продукції і виробничої ставки амортизації, яку знаходять за формулою (формула 2.5.):



, (2.5.)

де: Q - плановий об'єм продукції.

Тобто, місячну норму амортизації можна представити:

, (2.6.)

Плата за кредитні ресурси (відсоток за кредит), як один із компонентів лізингового платежу, обчислюється шляхом множення величини кредитних ресурсів на кредитну ставку у відсотках, поділену на 100:

, (2.7.)

де: ПК - плата за використані кредитні ресурси, грн;

КР - кредитні ресурси, грн;

- ставка за кредит, процентів річних.

При цьому мається на увазі, що в кожному розрахунковому році плата за використання кредитних ресурсів співвідноситься з середньорічною сумою непогашеного кредиту в поточному році:

, (2.8.)

де: - кредитні ресурси, які використовуються на придбання майна,

плата за які здійснюється в розрахунковому році, грн;

і - залишкова вартість майна відповідно на початок і кінець року, грн;

Q - коефіцієнт, який враховує питому вагу позичкових коштів в загальній вартості придбаного майна. Якщо для придбання майна використані тільки позичкові кошти, коефіцієнт Q =1.

До складу комісійної винагороди лізингодавця включаються власні витрати лізингодавця, наприклад, оплата лізингових послуг брокерів і прибуток, а також може враховуватися премія за ризик.

Комісійна винагорода може встановлюватись, за домовленістю сторін, в процентах:

1) від балансової вартості лізингового майна;

2) від середньорічної залишкової вартості лізингового майна.У відповідності з цим, розмір комісійної винагороди лізингодавцю по першому варіанту розраховується по формулі:

, (2.9.)

де:Р - ставка комісійної винагороди, процентів річних від балансової

вартості майна;

БВ - балансова вартість лізингового майна, грн.

Розмір комісійної винагороди лізингодавцю за другим варіантом розраховується за формулою:

, (2.10.)

де: і - залишкова вартість майна відповідно на початок і кінець

року, грн;

- ставка комісійної винагороди лізингодавцю, яка встановлюється в

процентах від середньорічної залишкової вартості лізингового майна.

Додаткові послуги лізингодавця можуть бути постійними чи тимчасовими з відповідною формою розрахунків. Це залежить від змісту робіт, їх обсягу та періодичності, від умов укладеної угоди. До таких послуг доцільно віднести інформаційні, консалтингові, юридичні, технічні, рекламні та ін.

Плата за додаткові послуги в поточному році розраховується за формулою:

, (2.11.)

де: ДП - плата за додаткові послуги в поточному році, грн;

-

витрати лізингодавця за кожну послугу і їх сумарний вираз, що передбачені лізинговим договором, грн;

Т - строк лізингового договору, років.

Розмір податку на додану вартість розраховується за формулою:

, (2.12.)

де: ПДВ - розмір податку, який підлягає виплаті лізингодавцсм в

поточному році, грн;

- виручка від проведення операції по лізинговому договору в

поточному році, грн;

- ставка податку на додану вартість, процентів.

В суму виручки включаються: амортизаційні відрахування, плата за використані кредитні ресурси, сума винагороди лізингодавцю і плата за додаткові послуги лізингодавця, передбачені договором.

Для розрахунку платежів при здійсненні операцій міжнародного лізингу величина ПДВ, яку лізингодавець повинен сплатити, вже входить до суми амортизаційних відрахувань, які лізингоотримувач сплачує у якості лізингових платежів.

Аналіз лізингового досвіду розвинутих країн свідчить, що лізингові платежі можуть розрізнятися за формою, способом нарахування та виплати, періодичністю сплати, формою розрахунків.

За формою лізингові платежі можуть здійснюватися:

· грошовими коштами (грошова форма);

· продукцією або послугами лізингоотримувача (компенсаційна форма);

· у вигляді комбінації перших двох форм -- грошовими коштами у поєднанні з поставкою продукції або наданням послуг лізингоотримувачем (змішана форма).

Особливим видом платежів є інформація та права. Як свідчить досвід, закордонні інвестори із задоволенням приймають як плату за об'єкти лізингу патенти, технічні розробки, готові до впровадження. На вітчизняному ринку існує ряд прикладів великих лізингових операцій, коли майно лізингувалося в обмін на право використання брокерського місця на біржі, ліцензійні та інші права.

За періодичністю лізингові платежі поділяються на щорічні, піврічні, щоквартальні, щомісячні.

Лізингові платежі за способом їх виплати поділяють на ті, що здійснюються рівними частинами; ті, що поступово зростають; ті, що поступово зменшуються.

Водночас, зарубіжні експерти лізингової діяльності доречно зважають на додатковий спосіб здійснення лізингових платежів як той, що здійснюється з певним обумовленим початковим вкладом (авансом чи депозитом). Платіж з авансом (депозитом) передбачає, що користувач об'єкта лізингу надає лізинговій фірмі аванс чи здійснює виплату у розмірі 15--20 % від купівельної вартості об'єкта лізингу після підписання лізингового контракту, але до моменту постачання об'єкта, а останню частину -- 80 або 85 % виплачує після підписання протоколу про прийомку (введення в експлуатацію) протягом 3--5 років щоквартально.

Так, найрозповсюдженішим і простим варіантом виплати лізингових платежів в Україні є лінійна або рівномірна виплата з першим внеском, який за розміром часто збігається зі ставкою лізингового відсотка. Це пов'язано передусім із:

· підвищеним ступенем ризику здійснення підприємницької діяльності в Україні;

· схильністю до невиконання резидентами -- суб'єктами лізингового бізнесу своїх партнерських зобов'язань;

· загальноекономічними порушеннями кризового характеру.

Зважаючи на реалії лізингового бізнесу в Україні, слід врахувати ще один спосіб лізингових виплат -- з прискореними платежами, коли лізингоотримувач погашає більшу частину своєї заборгованості протягом перших років використання об'єкта лізингу (зокрема обладнання), коли витрати на утримання обладнання невеликі.

Загалом, вибір способу платежу залежить від фінансового стану і платоспроможності лізингоотримувача. В період освоєння лізингоотримувачем обладнання і відсутності у нього достатньої кількості грошових коштів можуть бути передбачені зменшені розміри лізингових платежів з подальшим їх збільшенням в часі до закінчення строку дії лізингового договору. Якщо у лізингоотримувача хороший фінансовий стан, він може значну суму лізингового платежу сплатити через авансовий платіж.

У лізингових компаніях Росії, деяких лізингових компаніях Японії, Франції, ряду лізингових компаніях України застосовують таку методику розрахунку лізингових платежів, яка базується на формулі ануїтетів:

, (2.13.)



де:А -- вартість лізингової угоди;

С -- ставка лізингового відсотка;

Т -- періодичність лізингових платежів (наприклад, раз у півроку);

П -- термін угоди.

Для визначення суми лізингового платежу, скоригованого на залишкову вартість об'єкта лізингу, використовується формула дисконтного множника:

, (2.14.)

Зважаючи на поширене застосування платежу з авансом як способу нарахування лізингових платежів, наведена формула коригується на додатковий дисконтний множник:

, (2.15.)

Програмне забезпечення комп'ютерів кредитного (лізингового) управління банку дозволяє визначити мінімальну суму лізингового платежу (яка за умови рівномірної сплати лізингових платежів буде однаковою протягом установленого угодою періоду) та загальну суму лізингового платежу як ряд поступальних математичних перетворень, що базується на дисконтному множнику, та скласти графік лізингових платежів.

2.3 Методика оцінки економічної ефективності лізингового фінансування

Аналіз лізингових операцій завершується оцінкою їх економічної ефективності. При цьому визначається величина номінального і реального, фактично отриманого, доходу від лізингових операцій. Дохід від них являє собою суму фактично отриманої орендної плати від орендаторів. До складу орендної плати належать:

· сума амортизації майна, що орендується,

· дохід лізингодавця за послуги, що надаються,

· ризикова премія.

Отже, прибуток від лізингових операцій складає різницю між сумою фактично отриманої орендної плати і сумою нарахованої амортизації на лізингове майно, а сума доходу -- суму фактично отриманої орендної плати. Отже, щоб розрахувати рівень дохідності лізингових операцій, можна скористатися такими формулами:

, (2.16.)

Для розрахунку рівня рентабельності лізингових операцій використовується така формула:

, (2.17.)

Прибутковість лізингових операцій дорівнює співвідношенню між сумою прибутків від лізингових операцій і сумою майна, переданого в оренду:

, (2.18.)

Узагальнюючим показником значимості лізингових операцій в одержанні прибутку є питома вага доходу від лізингових операцій у загальній сумі доходу ():

, (2.19.)

Крім того, в процесі аналізу лізингових операцій використовується такий показник, як доцільність проведення цих операцій. Показник визначається через зіставлення питомої ваги доходів (або прибутків) від лізингових операцій у загальній сумі доходів (або прибутку) банку з питомою вагою лізингових операцій у загальній сумі активу балансу. Якщо значення внеску лізингових операцій у загальну справу одержання прибутку більше, ніж їх питома вага в активах, то це свідчить про порівняно високу ефективність цих операцій.

Один із підходів до визначення ефективності проекту лізингу запропонований начальником відділу Фінансово-лізингового будинку банку «Україна» Б. Мариниченко:

, (2.20.)

де: - вартість об'єкту лізингу;

- чистий прибуток 1-го періоду;

- лізинговий коефіціент;

n - строк лізингу;

і - період лізингового договору (і=1, 2, .... n).

Чистий прибуток при цьому визначається на основі балансу грошових надходжень і витрат, що розробляється в складі бізнес-плану при підготовці лізингового проекту. Якщо значення перевищує нерівність (граничну ефективність проекту), необхідно враховувати ступінь ризику реалізації проекту.

Ще одним показником, що характеризує ефективність лізингової операції, є показник інтегрального економічного ефекту, розроблений Г. Холодним і Ю. Коронатовой:

, (2.21.)

де: - загальна сума лізингових платежів за період дії лізингового договору, приведена до першого року лізингу;

- одноразові витрати лізингодавця в році t, грн.;

- поточні витрати лізингодавця в році t, грн.;

- податки, виплачувані лізингодавцем у році t, грн.;

- виторг від реалізації майна, що повертається лізингодавцю в році t, грн.;

- коефіцієнт дисконтування (чинник часу), що представляє собою очікувану норму прибутку від капітальних вкладень у лізингову операцію в році t:

, (2.22.)

де i - розрахунковий розмір ставки дисконту.

Дані методики, незважаючи на ретельне пророблення, мають односторонній характер, тому що визначають економічний ефект тільки для лізингодавця. Економічний ефект для лізингоотримувача можна представити як наступну нерівність:



(2.23.)

де: - вартість об'єкта основних виробничих фондів;

К(%) - процент по кредиту;

- вартість ліквідації об'єкта основних виробничих фондів;

- загальна сума лізингових платежів;

Д(%) - процент по депозиту (або можливий прибуток від використання коштів, що визволилися внаслідок застосування лізингу);

- вартість ремонту об'єкта лізингу (якщо він здійснюється за рахунок лізингодавця);

Т - термін реалізації лізингового проекту.

Знак ">" свідчить, що проект ефективний, "<" -- неефективний, "=" - необхідний більш ретельний аналіз, спрямований на визначення позитивних і негативних чинників (які носять не явно виражений характер).

Однак, якщо лізингодавець буде включати в плату за лізинг відсоток по кредиту, то лізинг буде неефективний. Їм зможуть займатися тільки банки й інші організації, що мають досить вільних засобів і не потребують кредитів, а також підприємства - виробники.

Дана формула передбачається для визначення ефективності лізингу нового обладнання. При лізингу таких об'єктів необхідно враховувати більш високі експлуатаційні витрати (якщо за договором їх не несе лізингодавець), невисоку продуктивність, а також оцінювати вартість об'єкта, виходячи з його технічного стану і цін, що склалися на ринку лізингу подібної техніки.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Другий розділ присвячений методичним аспектам функціонування лізингових операцій, зокрема, визначенню методів побудови лізингової угоди, методик розрахунку лізингових платежів і оцінки ефективності лізингового фінансування.

В результаті дослідження методів складання лізингової угоди, виділено два підходи - функціональний і умовно-правовий, визначено склад типової угоди відповідно до цих двох методів. Окрім цього, визначено інші супровідні документи, які є обов'язковими для юридичного закріплення економічних стосунків сторін лізингової угоди. Також визначено права і обов'язки лізингодавя і лізингоотримувача, які потрібно враховувати при складанні угод фінансового лізингу.

Особливу увагу приділено аналізу методичних засад розрахунку лізингових платежів. Визначено основні методи обчислення абсолютної величини лізингових платежів, їх склад і порядок обчислення кожного елементу. Також розглянуто методи обчислення амортизаційних нарахувань як основної складової лізингового платежу. Окрім основних, розглянуто методику розрахунку лізингових платежів, яка базується на формулі ануїтетів. Також розроблено класифікацію лізингових платежів за формою, періодичністю, способом виплати, і виявлено, що найрозповсюдженішим і простим варіантом виплати лізингових платежів в Україні є лінійна або рівномірна виплата з першим внеском, який за розміром часто збігається зі ставкою лізингового відсотка.