Міжнародні лізингові відносини

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження міжнародних лізингових відносин

1.1 Сутність та види лізингових операцій

1.2 Головні тенденції розвитку лізингових відносин у світі та в Україні

1.3 Правові аспекти регулювання лізингу в Україні

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

РОЗДІЛ 2. Методичні аспекти функціонування міжнародного лізингу

2.1 Методи побудови лізингової угоди та інші супровідні документи

2.2 Вибір методу розрахунку платежів в угодах

фінансового лізингу

2.3 Методика оцінки економічної ефективності лізингового фінансування

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

РОЗДІЛ 3. Розробка механізму використання ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ міжнародного лізингу для фінансування зовнішньоекономічної діяльності підприємства

3.1 Обґрунтування намірів ПІІ «Інтертехнологія» ТОВ укладення міжнародної лізингової угоди

3.2 Проведення розрахунку лізингових платежів

3.3 Перспективи і загальні рекомендації щодо здійснення міжнародних лізингових операцій підприємством

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

В сучасних умовах реформування вітчизняної економіки дослідження процесів розвитку і регулювання міжнародного фінансового лізингу набуває особливої актуальності. Це пов'язано з необхідність теоретичного осмислення і практичного вирішення цілого ряду важких задач, що стоять перед нашим суспільством, перш за все задач структурної перебудови української економіки і розвитку в ній конкурентних начал.

Структурна перебудова вітчизняної економіки неможлива без значної активізації інвестиційних процесів. Міжнародний фінансовий лізинг, як альтернатива прямим закордонним інвестиціям, є високоефективним фінансовим інструментом, який допомагає оперативно використовувати у виробництві досягнення світового науково-технічного прогресу.

Це вимагає посилення уваги до розвитку всіх видів і форм лізингу, необхідність якого доведена вітчизняною і зарубіжною фінансово-господарською практикою. Впровадження лізингу дозволяє здійснити повне фінансування капіталовкладень, зберігаючи фінансову незалежність підприємств, прискорити оновлення виробничого апарату і на цій основі його ефективне використання. В ряді зарубіжних країн (США, Німеччина, Франція, Великобританія, Японія, Польща, Угорщина, Чехія та ін.) лізинг став одним з основних інструментів підприємницької діяльності, вигідний для всіх його учасників. Частка лізингу в промислових інвестиціях в цих країнах досягає 20-25%. Важливе значення має формування стимулюючої державної політики щодо підтримки лізингових відносин, що може забезпечити перехід лізингу в принципово нову стадію розвитку, коли відбувається зростання кількості операторів лізингового бізнесу, освоюються фінансовий та інші види і форми лізингу, в тому числі міжнародного, враховуються цілі і завдання інвестиційної та інноваційної політики.

Особливе місце в загальному об'ємі лізингових угод належить міжнародному фінансовому лізингу. На міжнародні лізингові операції, за оцінками експертів, припадає всього близько 15% сукупного об'єму лізингових операцій у світі. При цьому, частка експортних поставок на умовах фінансового лізингу складає близько 4-5% загального об'єму світового експорту.

Організаційно-економічний механізм розвитку лізингових відносин в умовах ринкової економіки та стосовно конкретних умов України досліджений недостатньо як в теоретичному, так і в прикладному аспектах. Хоча певною мірою вже функціонує інфраструктура лізингових відносин, є окремі наукові публікації.

Метою даної роботи є обґрунтування напрямів та механізмів поширення міжнародного лізингу і розробка практичних рекомендацій щодо використання міжнародного лізингу для фінансування зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Для досягнення мети даної роботи були поставлені наступні завдання:

· проаналізувати стан міжнародного ринку лізингових послуг з метою визначення тенденцій і перспектив його розвитку;

· провести аналітичний огляд поширених на світовому ринку видів і форм лізингу для визначення їх класифікації за різними класифікаційними ознаками;

· проаналізувати сучасний ринок лізингу в Україні, його становлення і розвиток з метою визначення рівня його інтеграції у світовий ринок лізингових послуг;

· дослідити державне регулювання лізингових операцій в Україні з метою виявлення позитивних і негативних сторін в діючому законодавстві;

· визначити методи побудови лізингової угоди, розрахунку лізингових платежів і оцінки ефективності лізингового фінансування для визначення критеріїв доцільної участі лізингоотримувача та лізингодавця у процесі організації лізингового бізнесу;

· розробити проект організації міжнародної лізингової операції на ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ з метою розробки ефективної схеми фінансування діяльності підприємства;

· розробити практичні рекомендації щодо використання міжнародного лізингу для фінансування зовнішньоекономічної діяльності підприємства з метою вдосконалення схеми здійснення лізингових операцій з врахуванням інтересів усіх сторін лізингової угоди.

Об'єктом дослідження є міжнародний лізинг в цілому.

Предмет дослідження - механізм використання міжнародного лізингу для фінансування зовнішньоекономічної діяльності ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ.

Методологічну і методичну основу досліджень становлять зарубіжні та вітчизняні публікації і дослідження з питань теорії і практики організації і управління лізинговими процесами, досвід світової економіки, чинне законодавство України, інших держав світу з досліджуваних проблем. Теоретичні та методологічні дослідження та розробка практичних рекомендацій грунтуються на аналізі чинної законодавчої бази України та основних відомств з питань підприємництва, розвитку лізингу, ринкових відносин, державних програм і бізнес-планів.

У роботі використані сучасні методи дослідження економічних процесів, впровадження нових технологій, зокрема такі, як: системний аналіз, економіко-статистичні методи опрацювання інформації, монографічний, логічний, експертний методи аналізу тощо. Інформаційною базою дослідження були статистичні дані Держкомстату України, Міністерства економіки України, Міністерства промислової політики України, Держпідприємництва України, звіти і дані обліку лізингових компаній і банків, підприємств, літературні джерела.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі комплексного вивчення проблем впровадження міжнародного лізингу розроблено рекомендації для вдосконалення механізму здійснення лізингових операцій.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробленні рекомендацій для мінімізації ризиків при здійсненні операцій міжнародного лізингового фінансування, а також для удосконалення схеми їх здійснення. Розроблений в роботі комплекс пропозицій і рекомендацій спрямований на їх раціональне застосування в практиці організації здійснення міжнародних лізингових операцій.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЛІЗИНГОВИХ ВІДНОСИН

1.1 Сутність та види лізингових операцій

Традиційні фінансові послуги, які банки надають підприємствам та організаціям, не завжди допомагають останнім сповна розв'язувати свої проблеми. Адже проблеми, частіше за все, пов'язані з оновленням чи вдосконаленням основних фондів підприємств і потребують довгострокових інвестицій. За таких умов перспективним стає лізинговий бізнес. У сучасних умовах лізинг -- це альтернативна форма фінансування, в якій поєдналися орендні відносини, елементи кредитування та фінансування. З позиції банків -- це один із шляхів диверсифікації видів банківської діяльності. Завдяки лізинговим операціям банк може значно розширити коло клієнтів та підвищити свою прибутковість.

Ідея лізингу є далеко неновою, хоча сам термін “лізинг” (leasing) як такий з'явився порівняно недавно. Розкриття сутності лізингової угоди виникло у часи Арістотеля (384/383 - 322 рр. до н.е.). Про даний вид угод було відомо ще в древній державі Шумер (приблизно 2000 р. до н.е.). Зокрема, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарських знарядь, землі, водяних джерел, волів та інших тварин.

Якщо звернутися до інших древніх цивілізацій, наприклад, греків, римлян та єгиптян, то вони вважали оренду доступним та вигідним, а можливо й єдиним засобом придбання устаткування, землі та домашньої худоби. Досить цікавою є практика древніх фінікійців, що були справними моряками і торговцями. Вони практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою природою є дуже схожою на типову форму сучасного лізингу устаткування.

З історії відомо, що у різні часи орендувалися не тільки різноманітні типи сільськогосподарської техніки і промислове устаткування, але навіть військова техніка. Першу практично проведену лізингову угоду варто віднести до 1066 року. Адже саме тоді Вільгельм Завойовник орендував у нормандських судовласників кораблі для вторгнення на Британські острови.

У XI сторіччі у Венеції практикувалася угода, котра була близькою за змістом до сучасної угоди зі здійснення лізингових операцій. Вона полягала в наступному: венеційці здавали в оренду торговцям і власникам торгових суден дорогі на ті часи якорі, які по закінченні плавання поверталися власникам, які потім знову здавали їх в оренду.

У Середні Віки орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися, як правило, сільськогосподарські знаряддя і коні. Проте час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми і предмети оренди.

Слід зазначити, що довгий час лізингові відносини мало чим відрізнялися від орендних, тобто були взаємопов'язаними. Розрізняти їх почали трохи пізніше.

У Великобританії одним із перших нормативних актів, що регулюють відносини, схожі з лізинговими, був Закон Уельсу 1284 р. Отже, оригінальна ідея поділу володіння і власності, а також і можливості користуватися без володіння є відомою праву із найдавніших часів. На початку XX сторіччя у Великобританії в зв'язку із розвитком промисловості, збільшенням виробництва різноманітних видів устаткування зросла кількість товарів, що здаються в лізинг та оренду. Подальший розвиток лізингу й оренди - продажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу й оренди - продажу.

Лізингові операції були відомі й у США. Перший зареєстрований орендний договір персональної власності з'явився у США на початку XIII сторіччя, коли члени гільдії одержали за ним в оренду коней, фургони і коляски. Під час Другої світової війни почав швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов'язаний із транспортними засобами. У 30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Комерційні банки США почали брати участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Розвиткові лізингового бізнесу сприяло прийняте в 1971 р. рішення Ради керуючої Федеральної резервної системи, що дозволило банкам створювати дочірні фірми для здачі в оренду устаткування, а потім і нерухомості.

У країнах континентальної Європи лізингові компанії почали створюватися у першій половині 60-х рр. XХ ст. На відміну від США і Великобританії, тут правове середовище для розвитку лізингу виявилось менш сприятливим в силу особливостей західноєвропейської системи права.

Слід зазначити, що в Росії поняття “лізинг” з'явилося під час Другої світової війни, коли в 1941-1945 рр. здійснювалося постачання американської техніки. Проте, порівняно із вищезгаданими країнами, лізинг в Росії не набув великого поширення.

Сьогодні у більшості випадків лізинг трактується як довготермінова оренда машин, обладнання, транспортних засобів і споруд виробничого призначення. Тобто, мова йде про передачу господарського майна в тимчасове користування на умовах певного терміну, зворотності та платності, або, інакше, -- про отримання і виробниче використання майна, що не є власністю користувача.

Економічний зміст лізингу полягає в тому, що передача обладнання в тимчасове користування визначає комплекс майнових відносин, які включають у себе як, власне, договір лізингу, так і інші угоди, наприклад, договір купівлі-продажу, позики. При цьому основою лізингу є передача обладнання в тимчасове користування, а роль купівлі-продажу сприяє здійсненню цієї операції, і, більше того, забезпечує реалізацію всього комплексу відносин на кінцевому етапі.

Тому лізинг -- це комплекс майнових відносин, що виникають у процесі надання обладнання в тимчасове користування після його придбання і подальшої передачі в довготермінове користування

Лізинг має подвійну природу. З одного боку, його можна охарактеризувати як вкладення ресурсів на зворотних засадах в основний капітал, тобто надаючи орендаторові компоненти основного капіталу, власник у визначені терміни одержує їх назад. При цьому за свою послугу він отримує винагороду у вигляді лізингових платежів, що дозволяє забезпечити реалізацію принципу платності. Отже, за своєю суттю лізинг відповідає кредитним відносинам і зберігає суть кредитних операцій. З іншого боку, оскільки позикодавець і позичальник оперують капіталом не в грошових одиницях, а в продуктивних, то за формою лізинг подібний до інвестиційного фінансування, тобто основою лізингової угоди є фінансова (кредитна) операція. Лізингодавець (власник майна) надає лізингоотримувачу (користувачеві майна) фінансову послугу: він купує майно у власність за повну вартість і за рахунок періодичних внесків лізингоотримувача в кінцевому підсумку відшкодовує цю вартість. Тому, виходячи із фінансового боку відносин, лізинг розглядається як одна з форм кредитних надходжень машин і обладнання, як альтернатива традиційному банківському кредитові.

Сутність лізингу, його економічне та організаційне значення можуть бути розкриті більш детально, якщо охарактеризувати функції, які виконує в економіці ця особлива форма діяльності. Всі функції, що виконує лізинг, поділяються на внутрішні, які знаходять своє відображення на рівні підприємства, і зовнішні (народногосподарські), які проявляються на загальноекономічному рівні (Додаток А).

На ринку країн світу лізингові операції здійснює значне число фірм, різних за формою власності, за правовим статусом, характером контролю і сферою діяльності. У класичній лізинговій угоді беруть участь три суб'єкти: лізингодавець (власник предмета лізингу), лізингоотримувач (суб'єкт, що користується предметом лізингу), постачальник (продавець, виробник об'єкта лізингу).

Лізингодавцем може бути будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, котрий здійснює лізингову діяльність, тобто передає в користування майно за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути: банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких передбачено цей вид діяльності; лізингові компанії; брокерські лізингові фірми; страхові та пенсійні фонди.

Лізингоотримувачем може бути юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.

Постачальником (продавцем) об'єкта лізингу може бути підприємство-виробник, торговельна організація або інші суб'єкти підприємницької діяльності, які продають майно, що передається згідно з договором лізингу.

Об'єктом (предметом) лізингу може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів (засобів), не заборонено до вільного обігу на ринку і не знищується в процесі виробничого циклу, а також нематеріальні активи.

Широкого поширення у світовій практиці лізинг набув завдяки перевагам, які надаються суб'єктам угоди. Розглянемо основні з них. З точки зору лізингоотримувача (орендаря) ці переваги такі:

· можливе використання нової, дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат;

· лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів;

· лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на час його фактичної експлуатації;

· лізинг дозволяє підприємству запобігти витратам, пов'язаним із моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об'єктів лізингу, що підвищує конкурентоспроможність лізингоотримувача;

· лізингові платежі в повному обсязі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоотримувачем, і відповідно знижують оподаткований прибуток;

· у багатьох країнах законодавчо встановлені податкові пільги для лізингових операцій (так, прискорена амортизація дозволяє суттєво знизити оподаткований прибуток і термін лізингової угоди);

· порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами; при використанні компенсаційного лізингу лізингоотримувач здійснює платежі в товарній формі, використовуючи продукцію, що вироблена на лізингованому обладнанні;

· лізинг доступний малим і середнім підприємствам; деякі лізингові компанії не вимагають від лізингоотримувача ніяких додаткових гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме устаткування;

· перевагою лізингу є також можливість придбання лізингоотримувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

· при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

· Міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у підрахунку національної заборгованості, тобто є можливість перевищити фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені Фондом для окремих країн (при застосуванні імпортного лізингу).

В умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам. Підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що за його допомогою підтримується тісний зв'язок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки використовуваного устаткування надходить до підприємства-виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентоспроможність своєї продукції та розширює можливості її збуту. Збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище.

Світова практика протягом понад тридцяти століть напрацювала багаточисельні варіанти лізингових угод. При розгляді видів лізингу виходять передусім із ознак їх класифікації. Але при всій різноманітності видів або форм лізингу досі не створено чіткої класифікації та більш-менш повного списку видів лізингових угод. Це пояснюється тим, що класифікація видів лізингу ускладнена рядом обставин:

· у правових системах різних країн існують різні трактування «лізингу»;

· лізингові угоди не відокремлені одна від одної чіткою межею, і риси того чи іншого виду можуть різними способами поєднуватися на практиці в одному договорі.

Залежно від ознак, що беруться до уваги, лізингові угоди можна класифікувати таким чином:

1. Залежно від складу учасників (суб'єктів) угоди розрізняють:

1.1 Прямий лізинг (двосторонній), при якому власник майна (виробник) самостійно здає об'єкт у лізинг (рис.1.1):

Рис. 1.1 Структура прямого лізингу

В такому вигляді двосторонні лізингові угоди не знайшли широкого поширення, оскільки при збільшенні лізингових операцій виробник, як правило, створює свою лізингову компанію. Для оформлення прямої лізингової угоди потрібен значний час, підвищені витрати, знання ринку.

Різновидом прямого лізингу є зворотний лізинг або «ліз-бек» (sale and leaseback), характерною ознакою якого є придбання лізингодавцем об'єкта лізингу у власника для подальшої (зворотної) передачі йому ж у лізинг.

1.2 Непрямий лізинг -- передача майна відбувається через посередників. У даному випадку йдеться про класичну тристоронню угоду (постачальник -- лізингодавець -- лізингоотримувач) або про багатосторонню угоду з кількома учасниками від чотирьох до шести - семи і повним набором послуг.

2. Залежно від типу майна (об'єкта угоди) розрізняють:

· лізинг рухомого майна. Особливим його різновидом є спеціальний лізинг, згідно з яким об'єкт лізингу виготовляється за спеціальним замовленням лізингоотримувача, ураховуючи, що після закінчення дії терміну договору він використовуватиметься лише самим замовником;

· лізинг обладнання -- лізинг окремих машин і механізмів або їхніх груп, що не є замкнутим виробничим циклом;

· лізинг нерухомості -- лізинг будівель, споруд, залізничного транспорту та іншого майна, що має жорстку територіальну прив'язку;

· лізинг «секонд-хенд», або лізинг майна, що вже було в експлуатації;

· груповий (великомасштабний) лізинг, або «біг-тікет-лізинг» - застосовується при оренді майнових комплексів або дорогого майна (заводів, бурових платформ, літаків, суден, космічних об'єктів і т. ін.) і є різновидом лізингу нерухомості.

3. Відповідно до рівня окупності майна розрізняють фінансовий (finance lease) і оперативний лізинг (operating lease). Це найбільш поширені види лізингу.

3.1 Фінансовим (капітальним) називається лізинг, коли вартість майна повністю повертається лізингодавцю за час дії договору лізингу (що передбачає збіг терміну повної амортизації майна і терміну договору).

Особливістю фінансового лізингу є те, що лізингоотримувач не має права анулювати угоду, не сплативши лізингодавцю загальної суми лізингових платежів, передбачених договором (однак на практиці це відбувається, але в такому випадку вартість операції значно зростає). При цьому сума лізингових платежів за період дії договору включає повну (або наближену до неї) вартість лізингового майна в ціні на момент укладання угоди. Після завершення терміну дії такої угоди лізингоотримувач зможе: повернути об'єкт угоди орендодавцю; скласти нову угоду на коротший термін і за пільговою ставкою; купити об'єкт лізингу за залишковою вартістю. Реалізація цього виду лізингу передбачає відбір орендодавцем необхідного обладнання, переговори з виробником про ціну і терміни поставки, купівлю обладнання лізинговою компанією і отримання кредиту в банку.

3.2 Оперативний лізинг -- це орендні відносини, за яких витрати лізингодавця пов'язані з придбанням та утриманням майна, що здається в оренду, не покриваються орендними платежами протягом одного лізингового контракту.

Оперативний лізинг, на відміну від фінансового, передбачає можливість лізингодавця здавати своє майно в оренду неодноразово впродовж нормативного терміну його служби. Оскільки за період дії одного лізингового договору компенсується лише частина вартості обладнання, то лізингодавець змушений здавати його в тимчасове користування декілька разів, як правило, різним користувачам.

4. Залежно від обсягу майна, що передається в лізинг, розрізняють:

4.1 Чистий лізинг «net leasing» -- це лізинг, при реалізації якого основні зобов'язання з обслуговування майна бере на себе лізингоотримувач. Передбачається, що він сплачує всі податки і збори, здійснює страхування і несе всі інші витрати, пов'язані з використанням обладнання.

4.2 «Мокрий лізинг» (wet leasing) -- це лізинг з повним набором послуг (повний), угоди за яким передбачають обов'язкове повне технічне обслуговування обладнання, його ремонт, страхування та інші операції, які бере на себе лізингодавець.

Слід відмітити, що для оперативного лізингу притаманний в основному «мокрий» лізинг. За вартістю це - один із найдорожчих видів лізингу.

4.3 Лізинг з частковим набором послуг передбачає завчасно обумовлений поділ функцій з технічного обслуговування об'єкта лізингу між сторонами угоди.

5. Залежно від сектора ринку, де здійснюються лізингові операції, розрізняють:

5.1 Внутрішньонаціональний, коли всі учасники угоди знаходяться в одній країні.

5.2 Зовнішній (міжнародний) лізинг, коли в лізинговій угоді хоча б одна зі сторін або її учасники належать до різних країн. Міжнародний лізинг має декілька модифікацій:

Експортний лізинг, коли виробник майна або посередницька фірма продає його лізинговій компанії, а та, у свою чергу, укладає угоду з лізингоотримувачем майна, що знаходиться за кордоном. Тобто, при експортному лізингу лізингоотримувач є зарубіжною країною (Додаток Б).

Імпортний лізинг -- це угоди, в яких лізингодавець купує об'єкт лізингу в іноземної фірми, а потім надає його вітчизняному лізингоотримувачу. Тобто, при імпортному лізингу лізингодавець є зарубіжною країною (Додаток Б).

Транзитний лізинг, при якому майно продається лізинговій компанії з іншої країни, а вона, у свою чергу, укладає угоду з орендарем, що знаходиться в третій країні (постачальник має своє місцезнаходження в країні А, лізингова компанія в країні Б, лізингоотримувач в країні В).

6.За цільовим призначенням лізинг може бути:

6.1 Дійсний, якщо при проведенні угоди отримання податкових і амортизаційних пільг не є головною і визначальною метою. Цей вид лізингу називають ще нормативним лізингом.

6.2 Фіктивний (спекулятивний) лізинг полягає у тому, що угода переслідує мету одержати високий прибуток за рахунок отримання необґрунтованих податкових і амортизаційних пільг.

7.Залежно від способу фінансування:

7.1 Лізинг за рахунок власних коштів - передбачає використання власного капіталу для фінансування лізингових програм.

7.2 Лізинг за рахунок залучених коштів (пайовий) -- це означає, що лізингові компанії для фінансування великих і дорогих лізингових проектів змушені вдаватися до позичок.

7.3 Роздільний лізинг (leveraged leasing), або лізинг з частковим фінансуванням лізингодавцем. Це найскладніший різновид лізингу, оскільки пов'язаний із залученням різних каналів фінансування і використовується, як правило, для реалізації дорогих проектів.

8.За характером лізингових платежів розрізняють:

· лізинг із грошовим платежем, якщо всі платежі здійснюються в грошовій формі;

· лізинг із компенсаційним платежем, якщо платежі здійснюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізингованому обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг;

· лізинг із змішаним платежем, коли поєднуються перелічені в перших двох випадках форми сплати.

9. Залежно від наміру учасників лізинг може бути:

· терміновий -- угода укладається на один термін;

· поновлювальний (револьверний) -- угода продовжується після закінчення першого терміну контракту.

10.Залежно від тривалості розрізняють такі види лізингу:

· короткотерміновий -- до одного року;

· середньотерміновий -- від одного до трьох років;

· довготерміновий -- більше трьох років.

В економічній літературі часто зустрічаються протилежні думки стосовно ототожнення лізингу з такими операціями, як рейтинг (rentinq) чи чартер (cherter) та хайринг (hiring). Одні автори розглядають лізинг, хайринг і рейтинг як одну і ту саму форму операції, але з довготерміновим та короткотерміновим терміном оренди. Інколи лізинг, хайринг і рейтинг розглядаються як окремі форми орендних операцій, а рейтинг досить часто подають як прокат. Але все ж таки більшість схиляється до думки, що дані операції є певними видами лізингу. А згідно з критерієм розподілу виділяють якісну ознаку -- залежно від того, хто із суб'єктів лізингу є його ініціатором, види лізингу поділяють таким чином:

· звичайний лізинг, коли ініціатором лізингу є лізингоотримувач;

· хайринг, коли рішення про лізинг майна приймає його виробник і посередник -- лізингодавець виступає від імені виробника. Належать: вербувальний чартер суден і літаків, контрактне наймання автомобілів, сільськогосподарської та шляхобудівної техніки;

· рентинг, при якому рішення про лізинг приймає лізингова компанія чи фірма, яка на короткий термін здає майно, що є її власністю.

Таким чином, класифікація допомагає більш точному і повному розумінню видів лізингу, а звідси -- і явища лізингу в цілому, та сприяє подальшому розвиткові ефективності економічного механізму лізингових відносин.

1.2 Головні тенденції розвитку лізингових відносин у світі та в Україні

Серед різних способів впливу на інвестиційну політику будь-якої держави важливе місце займають податки і амортизаційні відрахування: змінюючи розміри податків, встановлюючи податкові пільги, збільшуючи або зменшуючи строки амортизації, держава, таким чином, визначає галузі більш прибуткового вкладення капіталів, що призводить до розвитку економіки у потрібному їй напрямку.

У такій ситуації стає можливим застосування якісно нових методів оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності. Одним із найбільш ефективних таких методів є лізинг.

У зв'язку із появою негативних явищ у національній економіці та масовим неповерненням кредитів, банками було переглянуто кредитну політику, в результаті чого підвищилися вимоги до її організації та здійснення. Проте, це суттєво звузило коло клієнтів, і для виходу із теперішньої ситуації з кредитуванням банки почали застосовувати лізингові схеми, як такі, що мають порівняно низький ступінь ризику.

Сьогодні лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування. Цьому сприяють загальні тенденції економічного розвитку та інші вигоди. До них, зокрема, належать:

· зменшений обсяг ліквідних засобів у зв'язку із труднощами, що постійно виникають на грошовому ринку;

· підвищення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які надають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення до господарського обігу малих і середніх фірм;

· підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і фінансових ділових осередків у цілому, що стимулює зростання інвестиційної діяльності;

· загальне збереження ліквідності підприємств;

· створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові переваги та страхові вигоди.

Всі вищевикладені аргументи свідчать про те, що лізингова діяльність є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної діяльності. Досвід іноземних країн підтверджує цю точку зору.

Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, коли практично зупинилося фінансування оновлення основних засобів у зв'язку із недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним, а, отже, може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

Розвиток лізингу є особливо актуальним для України з огляду на такі обставини. По-перше, українська економіка характеризується високим ступенем зношеності основних фондів. При цьому, підприємства змушені фінансувати інвестиції переважно із власних коштів, оскільки кредити банків, кошти інститутів спільного інвестування та інші джерела зовнішнього фінансування складають порівняно невеликий відсоток від загального обсягу капітальних вкладень в економіці (Додаток В).

По-друге, в країні є недостатньо розвинутим сектор малих та середніх підприємств, насамперед через ускладнений доступ до фінансування.

Важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного мобільного законодавства, що стимулюватиме ділову активність усіх учасників лізингових угод: лізингових фірм, банків, підприємств виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоотримувачів.

Проблемою для аналізу та регулювання ринку лізингу є відсутність офіційної статистики щодо обсягів проведення лізингових операцій суб'єктами господарювання, як в цілому в економіці, так і в окремих галузях: відсутня повна інформація про обсяги вітчизняної і імпортної техніки, наданої в лізинг, в які галузі спрямовується ця техніка тощо.

Ситуація ускладнюється тим, що значна частина операцій, які вважаються лізинговими, є по суті продажем на виплат (з розстрочкою), і навпаки, операції, що де-факто проводяться за лізинговими схемами, через несприятливе законодавче середовище оформлюють договорами купівлі-продажу із розстроченням платежів або договорами оренди.

Останнім часом у цивільному праві низки зарубіжних країн наводяться юридичні визначення лізингу й окремих його видів, а в деяких - було прийнято відповідні законодавчі акти.

За рівнем правового забезпечення лізингових відносин можна виділити три основні групи країн:

· країни, в яких прийнято спеціальні закони, що регулюють лізингові угоди (континентальні країни Західної Європи: Франція, Бельгія, Італія);

· країни, в яких регулювання відбувається спеціальними підзаконними актами (країни ”загального права” - Англія, Австралія);

· країни, що не мають спеціального законодавства (США, Німеччина).

Для законів, прийнятих у країнах першої групи, характерним є те, що в них регламентуються взаємовідносини не тільки між основними партнерами (лізингодавцем і лізингоотримувачем), але й між лізинговою компанією і постачальником, тобто весь комплекс тристоронніх майнових відносин, що виникають при лізингу.

Наприклад, лізинг майна у Франції почався з 1960 р., а закон, який регулював лізингові відносини і називався „Про підприємства, що практикують кредит - оренду”, було прийнято 3 липня 1966 р. Згідно із цим Законом, договір лізингу вважався таким, якщо:

· устаткування було спеціально придбане для здачі в оренду;

· орендар має право купити власність по закінченні терміну дії договору за ціною, встановленою на момент складання договору;

· опціон на право наступної покупки устаткування є обов'язковим.

В другій групі країн правове регулювання лізингу здійснюється в залежності від вартості майна, переданого в тимчасове користування, і від суб'єктів лізингової угоди. Наприклад, у законодавчій практиці Англії за умови, що вартість предмета лізингу не перевищує 2000 фунтів стерлінгів, а користувачем є юридична особа, застосовуються норми закону про оренду-продаж 1965 р. Всі інші випадки, що не підпадають під ці умови, регламентуються нормами «загального права».

Наприклад, характерною рисою англосаксонської системи права є той факт, що в будь-який договір складовою частиною входять особливі умови, які сторони мали на увазі (це є специфічним інститутом англійського права), використовувані судами для виконання волі сторін, якщо вони не зробили застереження з якого-небудь питання у контракті. Не є виключенням і договір лізингу. Ці вищезазначені умови містяться в Законі „Про постачання товарів і послуг”:

· умова про „спокійне” володіння майном лізингоотримувачем протягом всього строку дії договору;

· умова про те, що майно, яке є предметом договору, відповідає вимогам щодо якості;

· умова про придатність майна для спеціальних цілей, якщо лізингоотримувач під час переговорів довів до відома це іншій стороні.

Договір лізингу ніколи не може перерости у договір купівлі-продажу, у нього ніколи не включається опціон (документ, який засвідчує право придбати або продати певне майно на визначених умовах у майбутньому). Договір лізингу в Англії не відноситься до різновиду договору оренди (звичайної). Ознаки договору лізингу в Англії:

· він укладається на термін, не менший 75% терміну амортизації;

· у ньому передбачається повна чи практично повна виплата вартості устаткування.

Фінансовий лізинг в Англії має ряд особливостей - збереження за лізингодавцем права власності на майно на весь період договору, по закінченні якого відбувається покупка; вибір типу устаткування і постачальника здійснюється тільки орендарем, на ньому ж лежить відповідальність за транспортування, стан і ремонт устаткування, починаючи із підписання договору; якщо орендар відмовляється по закінченні договору викупити устаткування і воно продається лізинговою фірмою третій особі, то орендар має право претендувати на частину виторгу від цього продажу.

У країнах третьої групи стосовно лізингових угод широкого використання набувають також загальні положення цивільного і торгового права. Цілком можливо розглянути їх на прикладі Німеччини. У перше десятиріччя використання лізингу в ФРН з початку 60-х до початку 70-х рр. не було спеціалізованого регулювання відносин по лізингу.

Перше судове рішення в Німеччині, у якому йшлося про лізинг та містилося його визначення з метою оподаткування, було прийнято Федеральним фінансовим судом 26 січня 1970 р. і відоме під назвою „Рішення про лізинг”. Воно було взято за основу при розробці законодавчого акту, прийнятого 19 квітня 1971 р. і названого Постановою про лізинг рухомості. Відповідно до її умов, договором фінансового лізингу є договір, укладений на певний строк, протягом якого він не може бути розірваний однією зі сторін, а періодичні платежі, внесені протягом цього періоду користувачем, повинні покрити витрати на придбання чи на виробництво устаткування, а також інші можливі витрати, що понесла лізингова компанія.

В акті перелічуються 4 ознаки, за якими визначається договір лізингу:

· основний термін контракту - від 40 до 80% терміну амортизації;

· вартість опціону повинна співвідноситися з вартістю устаткування на момент реалізації опціону;

· періодичні платежі за відновлений термін договору лізингу (якщо це має місце) повинні бути номінальними;

· якщо предметом лізингу є спеціальне устаткування, необхідне тільки користувачу, то „економічним” власником такого устаткування буде вважатися користувач. Тут законодавець проводить розмежування права власності на економічну і юридичну власність: юридичним власником виступає лізингодавець, а економічним (несе зобов'язання по утриманню та обслуговуванню майна) є лізингоотримувач.

Доречно відмітити, що становище із лізингом у країнах Західної Європи висвітлюється у річних звітах Європейської федерації асоціації лізингових компаній „LEASEUROPE”, яку було створено у 1972 р. в Брюсселі. Членами цієї федерації є лізингові союзи Бельгії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Великобританії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Австрії, Португалії, Швеції, Швейцарії, Іспанії і Росії. Згідно зі звітом LEASEUROPE, найбільші обсяги взятого в лізинг устаткування припадають на Великобританію, Німеччину і Францію. Найчастіше договір лізингу укладається на автомобілі (38,7%), машини та промислове устаткування (24,4%), комп'ютери та офісну техніку (13,9%), транспортні засоби (13,8%).

В останні роки набув розповсюдження міжнародний лізинг, який за підсумками світової практики в сфері здійснення міжнародних лізингових операцій досить позитивно впливає на внутрішнє законодавство держав. У таких європейських країнах, як Великобританія, Франція, Німеччина, Італія тощо, відповідно до чинного законодавства, значна увага зосереджується на фінансових і податкових аспектах лізингу. Але разом із тим, не слід забувати, що держави, які надали великі податкові пільги, котрі стали надалі певним "трампліном" для їx розвитку, потім ці ж пільги скоротили. Це було зроблено для того, щоб надати можливість розвиватися саме лізинговим відносинам, а не фіктивним, тобто таким, що використовують лізинг для отримання податкових пільг. Напевно, цей досвід не завадив би i національному законодавству нашої країни.

Іноземним практичним досвідом для розвитку лізингу в Україні є досвід східноєвропейських країн, які мають з Україною спільні риси розвитку. В цьому відношенні показником є Польща, де так само, як і в нашій країні, лізингові операції здійснюються спеціалізованими компаніями, які підконтрольні банкам. Але їхня форма організації лізингу має ряд суттєвих переваг:

· лізингова фірма, що контролюється банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким звичайно фінансується власна діяльність банку;

· банки мають у своєму розпорядженні великі можливості по встановленню справжньої платоспроможності лізингоотримувача. Це дозволяє даному типу лізингових компаній приймати рішення на підставі більш достовірної інформації.

Таким чином, необхідно всіляко, бажано на державному рівні, підтримувати розвиток інституту лізингу, вчасно вирішувати проблеми, що виникають на шляху його впровадження.

Можна виокремити наступні передумови, які вже реально існують, а також ряд необхідних, без яких формування сфери розвитку лізингу є неможливим:

· історичні (наявність традицій орендного підприємництва; можливість використання досвіду орендних відносин в період економічних реформ);

· економічні (необхідність розвитку ринкових відносин, в тому числі, через формування ефективних елементів ринкової інфраструктури; об'єктивна потреба в нових формах і джерелах кредитування та інвестування; потреба в більш раціональному розміщенні і використанні основних засобів виробництва; наявність зацікавленості зарубіжних лізингових компаній до розширення зв'язків зі споживачами в Україні; можливість виходу українських товаровиробників з допомогою лізингу на ринки інших країн);

· організаційно-технічні (наявність досвіду зовнішньоторгових орендних операцій; участь банківських установ в лізингових операціях; проведення процесу реструктуризації великих підприємств з елементами лізингу);

· науково-дослідні (наявність зарубіжних наукових шкіл у сфері лізингу; зацікавленість в дослідженні проблем лізингу);

· соціальні (підвищення рівня життя через оновлення основних засобів; підвищення зайнятості через збільшення збуту продукції);

· правові (створення основ законодавства про лізинг; встановлення пільг по лізинговим операціям);

· суспільно-політичні ( державна політика, що поширюється в області лізингу).

Слід зазначити, що подальшому розвитку лізингу в Україні також сприятимуть:

· умови, що гарантують стійкий розвиток малого і середнього бізнесу (малий і середній бізнес є спроможним спожити більшу кількість лізингових послуг, оскільки, по-перше, він не має великих фінансових можливості й, по-друге, завдяки нечисленності персоналу, має більшу гнучкість для реагування на зміни кон'юнктури ринку);

· інтеграція банківського і промислового сектора економіки (зацікавленість банків у розвитку не тільки торгового, але і промислового капіталу; активний розвиток холдингової системи);

· вільна конкуренція, при якій виробники змушені шукати нові засоби збуту виробленої дорогої продукції, щоб вижити на ринку.

Звичайно, інвестиційні лізингові проекти є вкрай складними. Вони передбачають розробку спеціальних схем фінансування, забезпечення, надання гарантій, участі банків, страхових компаній. Водночас, висока результативність лізингових операцій у багатьох країнах світу не може не підтвердитися і на українському ринку, якщо його, судячи із заяв уряду, мають намір інтегрувати у світовий ринок.

На сьогоднішній день для багатьох підприємств, які вирішують проблему вибору джерела фінансування, саме фінансовий лізинг є найбільш ефективним механізмом залучення капіталу. Biн, до речі, може розглядатися як альтернатива довгостроковому кредиту. I при цьому немає потреби оформляти заставу, як це робиться під час отримання кредиту у банку. Але, звичайно, вci ці операції не викликатимуть проблем лише за сприятливого податкового i правового середовища.

Попри усю перспективність використання даного фінансового інструменту, лізинговий ринок в Україні перебуває на сьогодні лише в зародковому стані , хоч і показує досить високі темпи розвитку - в 2006 році зростання лізингового ринку становило 80% і на кінець року обсяги ринку становили вже 650 млн. дол. США (в 2005 - 353 млн. дол. США). Досить велику частку усіх лізингових угод становлять угоди міжнародного лізингу. За даними Державного комітету статистики України, загальний обсяг експорту - імпорту лізингових операцій у 2007 році становить близько $166,3 млн. У 1997 р. цей показник становив лише $1,5 млн., отже за останні 10 років цей показник виріс більш як в 110 разів.

Потенційний попит на лізингові послуги в Україні оцінюється фахівцями Світового банку від 12 до 50 млрд. доларів США. Ці розрахункові цифри враховують теперішній знос основних засобів (що становить на сьогодні 48%) і потребу їх заміни в різних галузях економіки. Щоб відновити існуючі ОФ, за оцінками Міжнародної фінансової корпорації, потрібно $106 млрд. доларів США, що в півтора рази перевищує нинішній річний ВВП України. Враховуючи, що країні потрібні не тільки відремонтовані, але й нові основні засоби, які дозволять забезпечити користувачів новою технікою та технологіями, поповнять парк машин, обладнання та транспортних засобів сучасними високопродуктивними зразками, зазначена сума інвестицій має бути збільшена у декілька разів. Таким чином, проблема підвищення конкурентоспроможності економіки України переходить в площину пошуку шляхів стимулювання розвитку міжнародного лізингу, як ефективного інвестиційного інструменту.

1.3 Правові аспекти регулювання лізингу в Україні

Світова практика розглядає лізингову угоду загалом як сукупність договорів, необхідних для реалізації лізингу між лізингодавцем, лізингоотримувачем і продавцем (постачальником) предмета лізингу. До складу лізингової угоди, крім самого договору лізингу, можуть входити договір доручення пошуку продавця устаткування і додаткового кредитора, договір про страхування предмета лізингу, договір про доставку, монтаж і обслуговування устаткування й інші необхідні послуги.

Міжнародний лізинг розглядається як угода, що може включати необмежену кількість задіяних сторін, суб'єкти якої є резидентами різних держав. В діловій практиці вигідність її застосування, в першу чергу, спрямована на експорт податкових пільг із країни лізингодавця в країну лізингоотримувача. Окрім цього, на макрорівні сума лізингових угод не враховується в підрахунку національної заборгованості, тобто з'являється можливість перевищити ліміти кредиторської заборгованості, що установлюються Міжнародним Валютним Фондом (МВФ) по окремих країнах.

Однак у силу того, що лізинг не є однотипним фінансовим продуктом, і в кожній країні існують особливості його застосування, в рамках Міжнародного інституту з уніфікації приватного права в 1974 році була створена група з залученням представників лізингових компаній, їхніх регіональних асоціацій, банківських кіл, урядових експертів з багатьох країн світу по створенню уніфікованих правил з міжнародного фінансового лізингу.

Конвенція одержала назву УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг», і була підписана 28 травня 1988 року в м. Оттава. Для розширення світової кооперації і усунення бар'єрів здійснення зовнішньоекономічної діяльності, 11 січня 2006 року був підписаний Закон України “Про приєднання до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг”.

Метою Конвенції є усунення наявних юридичних перешкод на шляху міжнародного фінансового лізингу, адаптації традиційних двосторонніх договорів оренди до тристороннього, і саме головне - встановлення однакових норм, що регулюють правові взаємини всіх учасників лізингової угоди.

З моменту приєднання до Конвенції, для регулювання діяльності українського ринку фінансового лізингу необхідне виконання трьох істотних умов: сутності, територіального перебування учасників і часу висновку угоди.

Так, міжнародний документ регулює сутність операції, при якій одна сторона (лізингодавець) укладає зі специфікацією іншої сторони (лізингоотримувача) договір із третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець придбає устаткування на умовах, схвалених лізингоотримувачем у тій мірі, у якій вони торкаються його інтересів, і укладає договір лізингу з лізингоотримувачем, надаючи йому право використовувати устаткування натомість виплати періодичних (лізингових) платежів. Крім того, угода із фінансового лізингу повинна відповідати наступним вимогам:

· ?лізингоотримувач визначає устаткування і вибирає постачальника, не покладаючись, у першу чергу, на досвід судження лізингодавця;

· ?устаткування придбається лізингодавцем згідно з договором лізингу, що укладений або повинний бути укладений між лізингодавцем і лізингоотримувачем, і постачальник обізнаний про це;

· ?лізингові платежі, що підлягають виплаті за договором лізингу, розраховуються, зокрема, з урахуванням амортизації всієї або істотної частини вартості устаткування.

У Конвенції закріплений нерозривний зв'язок двох договорів - купівлі-продажу і лізингу, при цьому лізингоотримувач повинен схвалити умови першого договору, а постачальник має знати, для яких цілей придбається устаткування.

Очевидно, що Конвенція виходить із класичного лізингу, якому властивий тристоронній характер. Тому зі сфери дії Конвенції виключені угоди, що мають двосторонню співпрацю.

Крім цього, норми Конвенції застосовуються незалежно від того, чи передбачений договором лізингу подальший викуп устаткування або наступна здача в оренду. Це було зроблено не випадково, тому що в деяких країнах обов'язковою вимогою договору лізингу є вимога права (опціону) на покупку, в інших же країнах, навпаки, наявність такої умови відразу перетворює лізинговий договір у договір умовного продажу (продажу в розстрочку).

Територіальні умови застосування Конвенції полягають у наступному: лізингоотримувач і лізингодавець повинні знаходитися в різних країнах. Постачальник може знаходитися в одній із двох держав або третій країні. Однак при цьому необхідно, щоб держави, у яких знаходяться лізингодавець і лізингоотримувач, і держава постачальника були країнами, що ратифікували Конвенцію, або всі сторони угоди фінансового лізингу застосували до їх правовідносин (договору постачання і договору лізингу) права одного з договірних держав.

Часові умови застосування Конвенції полягають у тім, що цей документ вживається до угод фінансового лізингу, коли договір постачання і договір лізингу укладені в день вступу Конвенції в силу або після цієї дати у відношенні країн-учасниць договору.

Крім цього, для більш ефективного впровадження механізму міжнародного лізингу в Україні наступним етапом має стати внесення змін до діючих законодавчих актів у сфері цивільних відносин, оподаткування, митного і валютного контролю, і безперечно, до спеціального Закону “Про фінансовий лізинг” для уникнення протиріч укладання та виконання угод. Особливе місце треба приділити правам, обов'язкам і відповідальності сторін, які знайшли відображення в Конвенції:

1. Власник устаткування - лізингодавець не несе відповідальності за збиток, не відшкодовує збитки, заподіяні цим устаткуванням ні користувачеві, ні третім особам. Функція лізингодавця тільки у фінансуванні угоди; лізингоотримувач, що не є стороною договору постачання, має право безпосередньо звертатися з претензіями до постачальника устаткування.

2. Користувач устаткування наділений тільки частиною прав, властивих власникові майна. Зокрема, лізингоотримувач не має права без згоди лізингодавця анулювати договір постачання.

3. Лізингодавець вправі зажадати дострокової виплати сум майбутніх періодичних платежів або розірвати договір лізингу, однак Конвенція не дає визначення «істотного» порушення договору, залишаючи це на розсуд сторін, тому саме порушення в одному договорі може спричинити його припинення, а в іншому - ні.