Механізм функціонування ринкової економіки

5. Економічні суб'єкти ринкової економіки

Виділяють три основні суб'єкти господарювання: домогосподарства, фірми і держава.

Домогосподарство - це економічна одиниця в складі однієї або декількох осіб, яка самостійно приймає рішення, є власником будь-якого фактора виробництва, прагне до максимального задоволення своїх потреб в межах наявних ресурсів. Домогосподарства включають в себе всіх споживачів, найманих працівників, власників великих і малих капіталів, землі, засобів виробництва.

Фірма - це економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення, прагне до максимізації прибутку, використовує фактори виробництва для виготовлення і продажу продукції іншим фірмам, домогосподарствам і державі.

Під державою розуміють всі урядові заклади, що мають юридичну або політичну владу для здійснення у випадку необхідності контролю над суб'єктами господарювання і над ринком для досягнення суспільних цілей.

Домашнє господарство - група людей, об'єднаних загальними задачами, місцем проживання, бюджетом і звичайно сімейно-родинними зв'язками. Основною функцією домашнього господарства є виробництво, реалізація і збереження людського капіталу, який, в свою чергу, розуміють як сукупність знань, практичних навичок та трудових зусиль людини.

Представимо діяльність домашнього господарства по формуванню людського капіталу за допомогою такої схеми (рисунок 9) [125].

За Гелбрейтом, домашнє господарство звичайно ототожнюється із споживаючим і працюючим індивідом, і розглядається поза зв'язком із владними відношеннями, які характеризують організацію. Не існує універсальної моделі домогосподарства, як не існує універсальної моделі фірми або держави.



Рис. 9 - Діяльність домашнього господарства по формуванню людського капіталу

Можна виділити три ідеальні типи домогосподарств, діючих:

- в умовах панування інституту ринку;

- в умовах панування інституту командної економіки;

- в умовах переходу від командної економіки до ринку.

Домашнє господарство в командній економіці.

Незважаючи на стабільний характер зовнішнього середовища повсякденне життя домогосподарства ускладнюється дефіцитом споживчих товарів та послуг. Процедура купівлі продуктів або одягу перетворюється в процес, який потребує багато часу, сил і психічних емоцій. В результаті виникає необхідність пошуку специфічних соціальних зв'язків.

Професор Оксфорду Шляпентох (1989 р.) сформулював тезу про «приватизацію» суспільного життя в Радянському Союзі в 1960-1970 рр.: соціальні зв'язки набували форми сімейно-родинних та «блатних», які передбачали включення в структуру домашнього господарства людей, здатних допомагати придбати дефіцитні товари та послуги.

Саме процесом створення «блатних» зв'язків, які функціонували за принципом взаємних послуг («ти - мені, я - тобі»), в основному обумовлюється структура домогосподарства та його господарських зв'язків. Домогосподарство в економіці дефіциту виникає в результаті об'єднання найбільш специфічних ресурсів. Такими ресурсами були не самі дефіцитні товари та послуги, а «послуги доступу» до них. Адже для надання послуг досі не потрібні були ніякі власні засоби. «Допомагали не з власної, а з державної або суспільної кишені - за рахунок «не своїх» клієнтів».

Економічне обґрунтування формування домогосподарства в економіці дефіциту полягає в розширенні на його базі доступу до дефіцитних товарів та ресурсів. Друзі та знайомі підбиралися часто за принципом їх потенціальної «корисності» в забезпеченні доступу до дефіциту. «Важливість друзів прямо пропорційна ступеню не доступності товарів і послуг і обернено пропорційна важливості грошей в отриманні дефіциту». Значна залежність домогосподарства від держави дозволяла характеризувати командну економіку як етакратичну систему: «Чим ближче знаходиться та чи інша соціальна група до керма державної влади, тим вище її економічне і соціальне положення». Тому домогосподарство цікавлять, перш за все, ті напрямки державної політики, які дозволяють йому отримати ренту на основі положення в партійно-державній ієрархії: пенсійна, житлово-комунальна політика, політика соціального забезпечення, політика в сфері освіти.

Домогосподарство в ринковій економіці.

Інститут ринку позбавляє домогосподарство від втрат часу, пов'язаних з пошуком дефіцитних товарів та послуг і стоянням в черзі за ними, - процес купівлі перетворюється в рутину. Якщо в командній економіці важливо купити те, що можна купити, то в ринковій - важливо купити те, що забезпечує максимальні корисності при споживанні на основі кращого співвідношення якості і ціни. Домогосподарство намагається найбільш вигідним чином продавати на ринку праці свій людський капітал, вибираючи між альтернативними варіантами зайнятості на ринку праці, веденням домогосподарств і дозвіллям. З одного боку, чим вище ступінь специфічності людського капіталу, яким володіє член господарства, тим вигідніше йому не займатися веденням домогосподарства, а продавати свої трудові ресурси на ринку. З другого - чим менш специфічний людський капітал, тим обґрунтованіше для його власника при інших рівних умовах обмежитися працею по веденню домашнього господарства. Рішення «купувати» вечерю (йти в ресторан) або «готувати самим» залежить від специфіки людського капіталу, яким розпоряджається домашнє господарство. Домогосподарство мінімально залежить від держави. Діяльність держави цікавить домашнє господарство лише тою мірою, наскільки держава виступає як гарант угод на ринку праці і наскільки вона претендує на частину доходів домогосподарства (через податковий кодекс).

Домогосподарство в перехідній економіці.

Невизначеність і нестабільність інституціонального середовища, в якому діють домогосподарства, ставлять під питання значну частину (рутинних операцій). Чим активніше проводяться реформи, тим сильніший їх руйнівний вплив на рутини і, отже, тим сильніший дискомфорт, який випробовує людина, а також почуття її власної незахищеності, непідконтрольності подій, які відбуваються навкруг. Звідси випливає визначення мети домогосподарства в перехідній економіці як виживання: намагання зберегти охоронні функції домогосподарства потребує все більших зусиль і уваги.

Ситуація невизначеності як з доходами від основної діяльності, так і з рентними доходами (пенсіями, соціальними виплатами, репутацією робітника) примушує домогосподарство максимально диверсифікувати свою діяльність, адже будь-яке джерело доходів не може розглядатися як стабільне. На відміну від домогосподарства ринкового типу, яке спирається на чітку спеціалізацію його членів в процесі відтворення людського капіталу, домогосподарство в перехідній економіці займається продажем робочої сили на ринку праці, споживанням соціальних трансфертів, самозабезпеченням за рахунок присадибної ділянки і багатьма іншими видами діяльності [125].

В таблиці 3 наведена характеристика трьох ідеальних типів домогосподарства.

Розглянемо три ідеальні типи підприємств: підприємство, що діє в командній економіці (К), американська фірма (А) і підприємство перехідного типу (Я).

Підприємство, що діє в командній економіці.

Інтерес до цього типу підприємства викликаний, головним чином, тим, що корені значної частини українських, російських і східноєвропейських підприємств сягають командної економіки. Підприємство, яке діє в командній економіці, орієнтовано не на максимізацію прибутку, а на виконання плану з нормальною інтенсивністю. Розпорядження «принципала» (планового органу) не мають абсолютного характеру, а є предметом обговорення, або планового торгу., 3 цьому торзі голос підприємства попереджає про верхню межу допуску, про відхилення вгору від норми, а голос керівного органу нагадує про нижню межу допуску, про відхилення від норми вниз». «Принципалом» при соціалізмі є всі працюючі, які реалізують своє право на контроль за діяльністю підприємства К через представника своїх інтересів - плановий орган.

Таблиця 3 - Основні характеристики трьох ідеальних типів домогосподарства

Параметри порівняння	Домогосподарство ринкового типу	Домогосподарство в командній економіці	Домогосподарство перехідного типу
1	2	3	4
Цільова функція	Максимізація корисності в умовах обмеженого платоспроможного попиту. Бюджетні обмеження -єдиний обмежуючий фактор	Максимізація корисності в умовах дефіцитності ресурсів. Крім бюджетного обмеження - важливі обмеження часове (черга) та соціальне (блат)	Виживання
Ресурси	Зарплата на основній роботі	Заробітна плата на основній роботі + наявність вільного часу (залежить від основної роботи) + зв'язки + трансферти	«Портфель» ресурсів отриманий від офіційної, неформальної і кримінальної зайнятості
Жорсткість бюджетного обмеження	Абсолютна жорсткість: домогосподарство не має інших джерел і доходів, крім заробітної плати	Держава добробуту» дозволяє домогосподарствам отримувати суттєву частину доходів у вигляді трансфертів	Не чіткість кордонів між різними джерелами доходів дозволяє уникнути залежності між добробутом і розмірами грошових доходів
Важливість збережень та їх розмір	Розмір збережень описується величиною граничної схильності до збереження і функцією збережень: S = So+MrpTV, де S - рівень споживання; - гранична схильність до збереження, в країнах з розвинутим ринкову Мт= 0,3; Y - дохід	Збереження мають як вимушений (наслідок дефіциту і неможливості втратити весь дохід), так і добровільний характер, причому вимушені збереження резервів у міру зростання інтенсивності дефіциту	«Страхувальне» навантаження на збереження максимальне, вони важливі, але їх розмір визначається в результаті протидії двох тенденцій - необхідності зберігати як можна більше і недостатності поточних доходів для здійснення збереження

Механізм же контролю планових органів з боку працівників був відсутнім, внаслідок чого працівники не могли реалізувати свої інтереси як «принципала». Тому фактично плановий орган з «агента» перетворився в єдиного, принципала»: безконтрольний бюрократичний апарат одержав можливість ототожнити свої інтереси з інтересами суспільства в цілому. Усі горизонтальні зв'язки між підприємствами К здійснюються через вертикальні - через звертання до «принципала». Структура постачально-збутових зв'язків похідна від механізму розподілу ресурсів (фондів). Розподіл фондів (ресурсів) полягав у визначенні міністерством або відомством основних споживачів продукції та постачальників підприємства К. Спроби підприємства К самостійно змінювати структуру постачання і збуту жорстко припинялися плановим органом.

Специфічна і система трудових відносин на підприємстві К. Нижня межа кількості зайнятих визначається плановими завданнями, верхня - очікуваною величиною дефіциту робочої сили. Робоча сила, як і будь-який інший ресурс у ресурсообмеженій економіці, дефіцитна. Тому підприємство прагне створити власний запас ресурсів, у тому числі і робочої сили - у формі надлишкової зайнятості. При цьому, природно, підприємство К не в змозі забезпечити роботою усіх своїх працівників і виплачує їм зрівняльну і фактично не зароблену ними заробітну плату. Віднявши в робочого функції господаря, позбавивши його можливості реально впливати на результати виробництва, бюрократія компенсує це можливістю отримувати незароблену заробітну плату.

Американська фірма, або фірма А, націлена на максимізацію прибутку при заданих конкуренцією ціні на її продукцію і структурі витрат, описуваною виробничою функцією. Навіть якщо в якійсь фірмі немає жодного співробітника, що вміє грамотно розрахувати умови рівноваги фірми на конкурентному ринку, вона поводиться на ринку так, ніби максимізувала прибуток за всіма канонами неокласичної теорії.

Орієнтація на максимізацію прибутку задана цільовою функцією «принципала» фірми А - її акціонерів. Основний інтерес акціонерів полягає в максимізації свого доходу в розрахунку на одну акцію, що залежить від розмірів неінвестованого прибутку підприємства за підсумками року. У свою чергу, розмір прибутку цілком визначений діями «агентів» - найманих менеджерів фірми А. Взаємини типу «принципал-агент» виникають і між менеджерами і найманими робітниками.

Рішення проблеми «принципала-агента» у взаєминах акціонерів і менеджерів відбувається на базі двох альтернативних механізмів - «голосу» (реалізація свого права на контроль над діяльністю менеджерів або участь у річних зборах акціонерів і зміна складу ради директорів) і «виходу» (продаж своїх акцій). Дисциплінарний вплив на менеджерів з боку ринку їхніх послуг малоефективний в силу високих трансакційних витрат на цьому ринку і високого ступеня специфічності обмінюваних на ньому ресурсів - управлінських навичок і талантів. Рішення проблеми «принципала-агента» у взаєминах менеджерів і працівників ґрунтується на принципах фордизму - системи організації праці, розробленої Генрі Фордом у період Великої депресії. Основними елементами фордизму як політики взаємин менеджерів і найманих робітників є:

- високий рівень оплати праці, що включає індексацію заробітної плати залежно від зростання цін;

- жорстка виробнича дисципліна, де машина (конвеєр) відіграє роль інструмента контролю над діями працівника;.

- профспілки виконують роль посередника в конфліктних ситуаціях між роботодавцями і найманими робітниками;

- високий ступінь ротації кадрів на підприємствах однієї і тієї ж галузі (наприклад, між Ford і General Motors).

Структура виробничих і збутових зв'язків фірми А цілком підлегла задачі мінімізації трансакційних витрат. Вибір структури постачальників, покупців, а також типу контракту, що укладається з ними, відображає прагнення фірми знизити сформований на даний момент на ринку рівень трансакційних витрат.

Підприємство перехідного типу (П).

Ринкові реформи в країнах Східної Європи призвели до появи ще одного ідеального типу підприємства, що знаходиться на півдорозі між підприємством К і фірмою А - підприємства перехідного типу. Підприємство П орієнтоване на виживання, на збереження трудового колективу, у з'язку з чим деякі дослідники навіть запропонували термін «підприємство, орієнтоване на виживання», для характеристики даного ідеального типу.

Специфіка вибору цілей підприємства перехідного типу пов'язана з його структурою власності. Тут спостерігається неузгодженість формальної і реальної структур власності на користь працівників і керівників підприємства. Мова йде про «рекомбіновану» власність, що допускає:

- розмитість меж приватної і державної власності. Формально приватизоване підприємство незалежне від державного бюджету. Однак неготовність держави ініціювати банкрутство не виконуючих контрактні зобов'язання і зобов'язання перед бюджетом підприємств рівнозначна згоді держави взяти частину дебіторської заборгованості на себе;

- розмитість організаційних меж підприємства. Проблема неплатежів відображає не тільки невідповідність грошової маси обсягові вироблених товарів і послуг, але і готовність підприємств давати товарний кредит своїм суміжникам. З огляду на низьку культуру виконання договірних зобов'язань єдиним поясненням добровільного допущення підприємствами взаємних неплатежів є припущення про існування взаємного контролю між підприємствами-суміжниками, що дозволяє організувати товарно-грошові потоки між підприємствами на тих же принципах, що і потоки усередині фірми;

- розбіжність формальної і реальної структур власності. Зовнішні власники, як правило, не можуть реалізувати своє право контролю над менеджерами підприємства П через далеко неоптимальне функціонування фондового ринку. У результаті менеджери зберігають контроль навіть над тими підприємствами, основна частина акцій яких належить зовнішнім інвесторам.

Поведінка «агентів» є ключовим моментом у функціонуванні підприємства П. Самі менеджери зуміли зберегти контроль над працівниками не в останню чергу за рахунок політики, що передбачає утримання об'єктів соціальної сфери (житлово-комунальне господарство, бази відпочинку, дитячі установи, постачання в натуральній формі) на балансі підприємства, незважаючи на фінансові труднощі.

Структура виробничих зв'язків формується підприємством П не за критерієм мінімізації трансакційних витрат, а на основі прагнення зберегти перевірені часом зв'язки. Одна з можливих інтерпретацій консерватизму в політиці постачання і збуту полягає в припущенні про заборонено високі трансакційні витрати на укладення контрактів з новими партнерами.

Таблиця 4 - Порівняльний аналіз ідеальних типів підприємств

Критерій порівняння	Підприємство К	Підприємство А	Підприємство П
1	2	3	4
Цільова функція	Виконання плану з нормальною інтенсивністю	Максимізація прибутку	Виживання підприємства, збереження трудового колективу
Структура власності	Формально - державна, реально - власність «контор»	Акціонерна, з переважанням серед акціонерів фізичних осіб	Формально - акціонерна, реально - «рекомбінована»
«Принципал»	«Контора» (міністерство-відомство)	Індивідуальні акціонери	Керівництво підприємства
Ступінь жорстокості бюджетного обмеження	0-2	4	2-3
Характеристика зовнішнього середовища	Стабільне	Ризиковане	Невизначене
Способи розв'язання проблеми «принципал-агент»	Прямий контроль у трьох формах (адміністративній, партійній, профсоюзній, або радянській)	Через «голос» або через «вихід»	Політика партеналізму у відносинах керівництва підприємства і його робітників
Фактори, що визначають структуру виробничих зв'язків	Усі горизонтальні зв'язки здійснюються через вертикальні (у рамках виділення ресурсів)	Мінімізація трансакційних витрат	Збереження сформованих раніше зв'язків, відмова від пошуку нових через високі трансакційні витрати
Взаємовідносини з державою	Підлеглість командам планового органу	Повна незалежність	Формальна незалежність, але держава бере на себе частину зобов'язань у рамках реальної централізації управління пасивами

6. Кругообіг ресурсів, товарів і доходу в ринковій економіці

В загальному вигляді кругообіг ресурсів, товарів і доходів у змішаній ринковій економіці зображений на рисунку 10.

Рис. 10 - Кругообіг ресурсів, продуктів і доходів

У верхній частині діаграми подана картина ресурсного ринку. Тут домогосподарства, що володіють усіма економічними ресурсами, в умовах вільного ринку при мінімальному втручанні держави постачають ці ресурси лише фірмам. Фірми пред'являють попит на ресурси, оскільки останні служать засобами, за допомогою яких фірми виробляють товари та послуги. Взаємодія попиту та пропозиції встановлює ціну на кожний з цих ресурсів. Платежі, які здійснюють фірми, купуючи ресурси, являють собою витрати цих підприємств, але одночасно вони створюють потоки заробітної плати, ренти, процента і прибутків у домогосподарствах, що постачають ресурси.

Тепер розглянемо ринки продуктів, що зображені в нижній частині рисунка 10. Грошовий дохід, що одержують домогосподарства від продажу ресурсів, витрачається на придбання товарів та послуг.

Реалізуючи товари та послуги, фірми одержують дохід (виручку). Взаємний вплив рішень домогосподарств, товарів та послуг і визначають ціни на них. На ринку ресурсів підприємства (фірми) виступають як покупці тобто з боку попиту, а домогосподарства - як продавці - на боці пропозиції. На ринку продуктів вони міняються позиціями: домогосподарства як споживачів виявляються на боці попиту, а фірми як продавці - на боці пропозиції.

Концепція ланцюгів вартості [128] передбачає можливість отримання синергетичних ефектів за рахунок взаємодії з постачальниками, споживачами, а також взаємодії між ланцюгами вартості окремих фірм тощо. Ця концепція пов'язана з особливостями взаємодії ринкового механізму та кількісних і цінових характеристик виробництва товарів та послуг (рисунок 11).

Рис. 11 - Взаємозв'язок між ринками факторів та кінцевих товарів

1. Ринок сировини. Зменшення кількості виробленої продукції призводить до зсуву вгору в графіку пропозиції сировини і підвищення ціни до q*.

2. Ринки напівфабрикатів. Підвищення ціни на сировину спричиняє зростання граничної вартості напівфабрикатів.

3. Ринок готової продукції. Підвищення цін на готову продукцію до рівня р* призводить до продажу їх меншої кількості. Але, якщо ВВП зростатиме, то вплив останнього на продажі міг би загасити зростання ціни на напівфабрикати.

Рисунок 11 ілюструє вплив ринку на такий зсув кривої пропозиції сировини з S до S*. Через свій вплив на вартість напівфабрикатів гранична вартість готової продукції зростає, тобто крива пропозиції готової продукції зсувається. Новий вихід для встановлення рівноваги на ринку кінцевого товару є вища ціна і менша кількість готової продукції. З іншого боку, варто лише з'явитися також висхідному зсуву відношення попиту на готову продукцію з D до d його величина за будь-якої ціни зростає.

Цей наслідок може мати вплив на зсув пропозиції, спричинюючи нову рівновагу, у якій більші обсяги продаються за вищою ціною. Це ще не кінець врегулювань. В свою чергу, ефект зміни у кінцевому попиті відреагує на вирахуваний попит на безпосередній продукт, напівфабрикати та на сировину. Якщо вигляд кривої пропозиції напівфабрикатів буде таким, як показано, ціна напівфабрикатів впаде, вважаючи, що економіки масштабованого виробництва перенесені на готову продукцію виробників. Сировина, з іншого боку, може надходити з бідніших родовищ, в усякому випадку, висхідна крива пропозиції сировини підтверджує, що ціни на ринках матеріалів мають зростати.

Гнучкість попиту і пропозиції в системі споріднених ринків описують чутливості системи до цінових варіацій та до варіацій у змінних факторах.

В змішаній економіці держава повністю інтегрована в кругообіг матеріальних і грошових засобів, що створюють економічний організм.

Свої функції держава виконує, використовуючи ресурси, акумулюючи їх з податкових надходжень від фірм і домашніх господарств.

Перший та другий потоки показують затрати підприємств на придбання ресурсів, що поставляються домогосподарствами. Згадаємо, що ці затрати представлені заробітною платою, рентою, процентом і доходом (прибутком) домогосподарств. Третій і четвертий потоки зображають споживчі затрати домогосподарств на придбання товарів та послуг, що виробляють підприємства.

Потоки від п'ятого до восьмого показують, що уряд здійснює закупівлі як на ринку продуктів, так і на ринку ресурсному. П'ятий і шостий потоки становлять закупівлі урядом у приватних підприємств, скажімо, таких товарів, як скріпки для паперів, комп'ютери, зброю і предмети матеріально-технічного забезпечення для військових сил. Сьомий і восьмий потоки зображають урядові закупівлі ресурсів. Держава виплачує зарплатню народним депутатам, особистому складу військових сил, різного роду чиновникам держапарату.

Місцеві органи влади утримують учителів, лікарів, водіїв автобусів і ін., міліцію та пожежників.

Держава забезпечує також суспільні блага і послуги як домогосподарствам, так і підприємствам, що зображають дев'ятий і десятий потоки. Фінансування суспільних благ та послуг потребує податкових платежів з боку підприємств і домогосподарств, що показують одинадцятий і дванадцятий потоки. Останні потоки названі як «чисті податки», оскільки вони включають також «податки навиворіт» у формі трансфертних платежів домогосподарствам і субсидії підприємствам.

7. Класичний та кейнсіанський підходи до економічної моделі

7.1 Класична економічна теорія

В класичній економічній теорії стверджується, що повна зайнятість є нормою ринкової економіки, а найкращою економічною політикою - невтручання держави.

Згідно з кейнсіанською теорією, для чистого капіталізму характерне безробіття і, якщо ми намагаємося уникнути втрат ресурсів, необхідна активна політика держави.

Класична теорія визнавала, що іноді можуть виникнути незвичайні обставини, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи, золота лихоманка і т.ін., які змушують економіку збочувати зі шляху повної зайнятості. Але при цьому стверджувалось, що притаманна ринковій системі здатність до автоматичного саморегулювання швидко відновлює в економіці рівень виробництва при повній зайнятості автоматично. В основі класичної економічної теорії лежить закон Сея (французький економіст XIX ст.), який стверджує, що сам процес виробництва товарів створює дохід, що точно дорівнює вартості вироблених товарів, тобто дохід, необхідний для закупівлі всієї продукції на ринку.

Однак заощадження викликають порушення, втрати в потоках доходів-розходів і відповідно підривають ефективну дію закону Сея. Заощадження являють собою вилучення засобів із потоку доходів, що призводить до того, що витрати на споживання виявляються недостатніми для закупівлі всієї виробленої продукції. В результаті - непродані товари, скорочення виробництва, безробіття і зменшення доходів.

Але економісти-класики стверджують, що насправді заощадження не призводять до недостатності попиту, бо кожна збережена гривня буде інвестована підприємцями. Інвестування мовби і відбувається, щоб компенсувати будь-яку недостатність споживчих витрат: інвестиції заповнюють будь-яку «прогалину» в споживанні, що викликана заощадженням. Отже, якщо підприємці мають наміри інвестувати стільки ж, скільки домогосподарства розраховують зберегти, то закон Сея буде діяти, а рівень виробництва та зайнятості залишаться незмінними.

Економісти-класики стверджували, що при капіталізмі існує досить специфічний ринок, який гарантує рівність заощаджень та інвестицій, а звідси і повну зайнятість. Це означає, що ставка відсотка - ціна, сплачена за використання грошей, буде слідкувати за тим, щоб гроші, які вийшли із потоку «доходи-розходи» як заощадження, автоматично знову з'явилися як гроші, витрачені на інвестиційні товари.

Економісти-класики стверджували, що за інших однакових умов споживачі будуть заощаджувати тільки в тому випадку, якщо хтось буде сплачувати їм ставку відсотка як винагороду за бережливість. Чим вища ставка відсотка, тим більше грошей буде заощаджуватись, і крива заощаджень (пропозиція грошей) споживачів буде змішуватися вверх (крива S на рисунку 12, а).

Рис. 12 - Класичне трактування грошового ринку: а) рівновага відсоткової ставки, заощаджень і інвестицій; б) новий стан рівноваги відсоткової ставки, нагромадження і інвестицій; S - заощадження; г - точка рівноваги; І - інвестиції

А хто буде платити за використання заощаджень? Ніхто інший, як інвестори - власники підприємств, які пред'являють попит на грошовий капітал (лінія І на рисунку 12, а): г - рівновагова ставка відсотка; q - відповідна їй величина заощаджень і інвестицій.

З точки зору класиків, збільшення бережливості не є приводом для особливої стурбованості, оскільки це змістить криву пропозиції заощаджень вправо від кривої S до кривої S' (рисунок 12, б). Хоча збереження миттєво перевищать інвестиції і, можливо, викличуть тимчасове безробіття, надлишок заощаджень призведе до зниження ставки відсотка до нового і більш низького рівня відсотка рівноваги гі А ця більш низька ставка відсотка буде вести до збільшення витрат на інвестиції доти, поки вони не будуть дорівнювати заощадженням в точці q, зберігаючи тим самим і повну зайнятість. Економісти-класики вважали, що повна зайнятість є нормою для капіталізму.

7.2 Кейнсіанська економічна теорія

Положенням класичної теорії зайнятості протирічив один суттєвий факт - періоди тривалого безробіття та інфляції, що повторювалися.

Особливо важко було розтлумачити «велику депресію» 1930-х pp. В 1936 р. англійський економіст Джон Мейнард Кейнс висунув нове пояснення рівня зайнятості в капіталістичній економіці (книга «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». - М., 1978). Він зробив жорсткий висновок про те, що при капіталізмі просто не існує ніякого механізму, що гарантує повну зайнятість. Повна зайнятість скоріше випадкова, а не закономірна. Капіталізм не є системою, що саморегулюється, здатною до безкінечного процвітання.

Кейнс і його прибічники заперечують сам механізм, на якому базується класична економічна теорія, - автоматичне регулювання ставки відсотка і співвідношення цін і заробітної плати.

Кейнсіанська теорія відкидає закон Сея. Вона вважає, що суб'єкти заощаджень та інвестори являють собою різні групи, що розробляють плани своїх заощаджень і інвестицій, виходячи з різних міркувань. Зокрема, рівень заощаджень мало залежить від ставки відсотка.

Мотиви збережень:,

- накопите гроші, щоб купити річ, вартість якої перевищує розмір заробітної плати;

- задовольнити майбутні потреби: забезпечити дохід при виході на пенсію або на навчання дітей;

- захист від тривалих хвороб або безробіття;

- про всякий випадок та ін.

Як бачимо, ні один з цих мотивів не пов'язаний із ставкою відсотка. Кейнсіанці вважають, що основним фактором, який визначає як рівень заощаджень, так і інвестицій, є національний дохід.

Відповідно до класичної теорії (рисунок 13, а) сукупна пропозиція визначає рівень обсягу виробництва при повній зайнятості, а сукупний попит - рівень цін. Сукупний попит звичайно стабільний, але якби він, скажімо, впав з Д, до Д₂, то рівень цін швидко б понизився з Ц₁ до Ц₂, в результаті тимчасове перевищення пропозиції АВ усувається і відновлюється повна зайнятість в точці С.

З кейнсіанської точки зору (рисунок 13, б) сукупний попит нестабільний, ціни і заробітна плата не еластичні в бік пониження. Падіння сукупного попиту з Д₁ до Д₂ не впливає на рівень цін. Більше того, реальний обсяг виробництва знижується з Q₁ до Q₂ і може залишатися на цьому рівноваговому рівні невизначено довго. Щоб уникнути гігантських втрат від спадів та криз, необхідне активне макроекономічне регулювання сукупного попиту з боку держави.



Рис. 13 - Класичне і Кейнсіанське трактування макроекономіки:

а) класична теорія; б) кейнсіанська теорія

7.3 Інструментарій кейнсіанської теорії (зайнятості)

Згідно з кейнсіанською економічною теорією, кількість вироблених товарів та послуг і відповідно рівень зайнятості знаходяться в прямій залежності від рівня загальних або сукупних витрат.

Залежно від виробничого потенціалу, що визначається наявністю ресурсів, підприємці виробляють такий обсяг продукції, який вони можуть реалізувати з прибутком. Як робітники, так і устаткування не знаходять використання, якщо немає ринку товарів та послуг, які вони здатні виробити. Сукупні витрати, загальний обсяг виробництва і зайнятість змінюються в прямій залежності один від одного.

Споживання та заощадження

Існує багато факторів, які впливають на рівень споживчих витрат. Але статистичні дані показують, що найбільш важливим фактором є дохід, зокрема дохід після сплати податків. Дохід після сплати податків є також основним фактором, що визначає і власні заощадження.

Отже, дохід після сплати податків мінус споживання дорівнює заощадженню. Таким чином, як споживання, так і заощадження знаходяться в безпосередній залежності від рівня доходу:

Середня схильність до споживання:

ССС = ;

Середня схильність до заощадження:

ССЗ = ;

Гранична схильність до споживання:

МСС = ;

Гранична схильність до заощадження:

МСЗ = ;

МСС + МСЗ= 1,0.

Із рисунка 14 видно, що споживання змінюється на 15 млрд. грн. при зміні доходу після сплати податку Д на 20 млрд. грн., тобто тангенс кута нахилу лінії споживання дорівнює 0,75 = 15/20, що і є величиною граничної схильності до споживання.

Заощадження змінюються на 5 млрд. грн. на 20 млрд. грн. змін доходу, тобто тангенс кута нахилу заощаджень дорівнює 5/20 = 0,25. Це і є гранична схильність до заощаджень.

Фактори споживання та заощадження, не пов'язані з доходом:

1. Багатство. Чим більше накопиченого багатства домогосподарства, тим більше споживання і менше заощадження.

2. Рівень цін. Зростання цін зміщує графік споживання донизу, а зниження рівня цін - угору.

3. Очікування. Очікування підвищення цін і зростання дефіциту призводить до підвищення поточних витрат і зниження заощаджень.

4. Споживча заборгованість. Якщо заборгованість домогосподарств досягла певної величини (20-25% їх поточних доходів), то споживачі будуть вимушені скорочувати поточне споживання, щоб знизити заборгованість.

5. Оподаткування. Податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок збережень. Тому зростання податків буде переміщувати як графік збереження, так і графік споживання вниз. Навпаки, частка доходу, отримана від зниження податків, буде частково споживатися і частково йти на збереження домогосподарств. Таким чином, зниження податків зумовить зсув як графіка споживання, так і графіка збережень вверх.

Інвестиції

Інвестиції - означають витрати на будівництво нових заводів, на верстати та обладнання тощо. Рівень витрат на інвестиції визначають два основні фактори: очікувана норма чистого прибутку, яку підприємці розраховують одержати від витрат на інвестиції, і ставка відсотка.

Спонукальним мотивом здійснення витрат є прибуток. Підприємці купують засоби виробництва тільки тоді, коли очікується, що подібні закупки будуть прибутковими.

Наприклад, власник невеликої майстерні по виробництву сервантів хоче купити шліфувальний верстат вартістю 1000 грн. і терміном служби 1 рік. Припустимо, що чистий очікуваний дохід (тобто дохід без експлуатаційних витрат, таких як витрати на енергію, деревину, робочу силу, податки і т. ін.) становить 1100 грн. Таким чином, знаходимо, що чистий прибуток дорівнює 1100-1000 = 100 грн., а норма чистого прибутку 100/1000 = 10%

Якщо очікувана норма чистого прибутку (10%) перевищує ставку відсотка (7%), то інвестування буде прибутковим. Але якщо ставка відсотка (скажімо, 12%) перевищує очікувану норму чистого прибутку (10%), то інвестувати буде невигідно.

Перейдемо від інвестиційних рішень окремої фірми до розуміння загального попиту на інвестиційні товари всього підприємницького сектора.

Нехай ставка відсотка дорівнює 12%. Витрати на інвестиції в сумі 10 млрд. грн. будуть вигідними при нормі прибутку 12% і більше. Якби ставка відсотка знизилася до 10%, то стали б вигідними інвестиції в обсязі 15 млрд. грн.

Будь-який фактор, що викликає приріст очікуваної чистої дохідності інвестицій, зміщує лінію «І» вправо. Навпаки, все, що призводить до зниження очікуваної чистої дохідності інвестицій, зміщує цю лінію вліво.

Зростання податків на підприємстві призводить до зниження дохідності і викликає зміщення лінії попиту на інвестиції вліво; скорочення податків - призводить до її зміщення вправо. Прискорення технічного прогресу зміщує лінію попиту на інвестиції вправо, і навпаки. Надлишкові виробничі потужності зміщують лінію вліво, а відносна недостача основного капіталу - вправо. Якщо менеджмент підприємства налаштований оптимістично щодо майбутніх умов підприємництва, то лінія попиту на інвестиції буде зміщуватися вправо; песимістичні настрої призводять до зміщення лінії вліво.

Держава може змінювати ставки відсотка, змінюючи пропозицію грошей. Це робиться, головним чином, для того, щоб змінити рівень витрат на інвестиції. При високій ставці відсотка будуть здійснюватися тільки ті інвестиційні проекти, які забезпечують найбільш високу очікувану норму прибутку. Отже, рівень інвестицій буде невеликим. При зменшенні ставки відсотка стають комерційно вигідними проекти, очікувана норма часток прибутку від яких менша. І відповідно рівень інвестицій зросте.

Кейнс зробив припущення, що розмір інвестицій не залежить від рівня поточного доходу після сплати податків, а залежить, головним чином, від ставки відсотка. З рисунка 15 видно, що інвестиції при 1 = 8% дорівнюють 20 млрд. грн.

Однак підвищення рівня ділової активності може викликати додаткові витрати на основний капітал. Із зростанням доходу до сплати податків і чистого національного прибутку (ЧНП) зростає прибуток і можуть збільшитися інвестиції.

При низькому ж рівні доходу і обсязі виробництва будуть мати місце невикористані або надлишкові виробничі потужності, тобто на багатьох підприємствах буде простоювати обладнання. А це значить, що стимул для закупівлі додаткового основного капіталу буде незначним. Але як тільки рівень доходу зросте, цей надлишок потужності зникне, і у фірми з'явиться стимул поновити свій основний капітал. Тобто в дійсності графік інвестицій може характеризуватися лінією І_n¹(рисунок 16).

Оскільки основний капітал має тривалий термін служби, прийняття інвестиційних рішень здійснюється на основі очікуваного чистого прибутку. Однак фірми схильні прогнозувати умови підприємництва з урахуванням реальностей сьогоднішнього дня. Тому будь-які події можуть призвести до значних змін в умовах підприємництва в майбутньому і сподівання будуть підлягати радикальному перегляду (це можуть бути нові закони, страйки тощо).

В зв'язку з цим особливої уваги заслуговує фондова біржа. Плановики фірм часто розглядають фондову біржу як барометр ділової активності: підвищення курсу акцій на біржі надає впевненості в майбутньому, зниження курсу акцій знищує впевненість.

7.4 Рівноваговий обсяг виробництва в кейнсіанській моделі

Повернемося до рисунка 14. Нанесемо на графік споживання лінію С + І_n, додавши до лінії споживання (С) по вертикалі постійну величину інвестицій (І «= 10 млрд. грн.). Рівноваговий рівень ЧНП досягається в точці, де ЧИП = С + I_n= 60 млрд. грн. Всі інші рівні ЧНП, крім рівновагового, не можуть бути стійкими. Наприклад, при рівні ЧНП = 50 млрд. грн. підприємці вважають, що якщо вони виробляють такий обсяг продукції, то одержаний дохід приводить до рівня споживчих витрат в обсязі 45 млрд. грн., що разом з інвестиціями становить 55 млрд. грн.

В результаті в економіці сформується більш високий обсяг витрат, ніж вимагається для закупівлі продукції на 50 млрд. грн. Оскільки підприємці виробляють товари темпами, що поступаються тим, при яких покупці розбирають товари з полиць магазинів, то може виникнути непередбачене скорочення товарно-матеріальних запасів на суму 5 млрд. грн., якщо буде зберігатися така ситуація й далі. Але підприємці будуть пристосовуватися до цієї нерівноваги між сукупними витратами і обсягами виробництва шляхом його збільшення. А більш високий темп виробництва означає «збільшення кількості робочих місць і більш високий рівень загального доходу». Тобто, якщо сукупні витрати перевищують розмір виробництва, то останній зростає.

Рис. 17 - Визначення рівновагового ЧНП за допомогою методу «сукупні витрати (С + І_n) - обсяг виробництва»

Протилежна картина має місце правіше точки А, тобто при ЧНП > > 60 млрд. грн. В цьому випадку підприємці виявляють, що виробництво даного загального обсягу продукції не забезпечує рівня витрат, необхідного для розчищення ринку. Не маючи можливості покрити витрати, що потрібні для виробництва такого обсягу продукції, підприємці скоротять виробництво.

Наприклад, при рівні виробництва продукції 80 млрд. грн. Менеджери з розчаруванням виявляють, що витрати явно недостатні для забезпечення реалізації такого обсягу продукції.

З доходу, одержаного від виробництва даного обсягу виробництва на суму 80 млрд. грн., 65 млрд. грн. (знову) повертається підприємцям у вигляді споживчих витрат. Незважаючи на заплановані інвестиційні витрати в сумі 10 млрд. грн., загальні витрати (75 млрд. грн.) нижче на 5 млрд. грн., ніж обсяг виробленої продукції (80 млрд. грн.). Якщо така нерівновага буде зберігатися, то товарно-матеріальні запаси зростуть на 5 млрд. грн. Але підприємці відповідають на таке непередбачене накопичення нереалізованої продукції зменшенням обсягу виробництва. Таке зменшення ЧНП означає зменшення робочих місць і скорочення загального розміру доходу.

Рівноваговий ЧНП змінюється відповідно до змін положення графіків інвестицій або графіків заощадження і споживання. Вплив змін в інвестиціях можна легко зрозуміти за допомогою рисунка 18.

Припустимо, що очікувана норма чистого прибутку від інвестицій зростає (зміщуючи зображену на рисунку 14 лінію попиту на інвестиції вправо) або падає ставка відсотка (зміщуючи лінію вниз). В результаті цього витрати на інвестиції зростають, скажімо, на 5 млрд. грн. Це відображено на рисунку 18 зміщенням вверх графіка сукупних витрат з Іn₀ до Іn₁. Відповідно рівноваговий рівень ЧНП на обох графіках зростає з 470 до 490 млрд. грн. І навпаки, якщо зменшується очікувана норма чистого прибутку від інвестицій або зростає ставка відсотка, то має місце зменшення витрат на інвестиції, скажімо, на 5 млрд. грн. Це показано на рисунку 3.18 зміщенням графіка сукупних витрат з положення (С + Іn)₀ до (С + + Іn)₂. При цьому рівноваговий ЧНП зменшується до 450 млрд. грн.

Як видно з графіка, зміна інвестиційних витрат всього на 5 млрд. грн. призвела до зміни обсягів виробництва на 20 млрд. грн. Це явище називається мультиплікатором.

Мультиплікатор - це відношення відхилення від рівновагового ЧНП і висхідних змін у витратах (на інвестиції), що спричинили дані зміни реального ЧНП.

Тобто мультиплікатор

(М) ==

або можна одержати, що зміни в ЧНП, тобто А ЧНП = М * ? (С +І_n).

Рис. 18 - Зміни рівновагового ЧНП, викликані змінами в графіку сукупних витрат

Мультиплікатор діє в обох напрямках. Тобто незначне збільшення витрат може дати багатократний приріст ЧНП; з другого боку, невелике скорочення витрат може призвести через мультиплікатор до значного зменшення ЧНП. В нашому випадку МСС = 3/4, а МСЗ = = 1/4.

Величина граничної схильності до заощаджень і величина мультиплікатора обернено пропорційні. Чим менша частка будь-якої зміни в доході, яка йде на збереження, тим більші чергові витрати в кожному циклі і, відповідно, тим вище мультиплікатор.

Таким чином,

М = 1/МСЗ, але оскільки МСЗ + МСС = 1, де

МСС - гранична схильність до споживання, то М = .

Знаючи ефект мультиплікатора, державі простіше здійснювати регулюючу функцію. Так, однією із основних цілей політики держави і є створення системи податків і трансфертних платежів, яка забезпечила б зменшення граничної схильності до споживання і величини мультиплікатора, і тим самим, знижувала дестабілізуючий ефект від зміни в інвестиціях, споживанні, державних витратах або експорті.

Ми розглянули найбільш простий мультиплікатор (1/МСЗ), який враховує тільки вилучення заощаджень. Більш реалістичним є мультиплікатор, який одержують з урахуванням усіх цих вилучень-заощаджень, податку і імпорту (складний мультиплікатор). Складний мультиплікатор для США дорівнює приблизно 2,0.

З рисунка 19 видно, що позитивне значення чистого експорту Х_n викликає переміщення вверх кривої сукупних витрат з рівня закритої економіки (С + I_n) до рівня відкритої економіки (С + І_n + Х_n). Включення в аналіз державних витрат G переміщує графік сукупних витрат (С + І_n + Х_n + G) вгору і викликає зростання рівновагового ЧНП як і у випадку збільшення інвестицій і чистого експорту. При цьому слід пам'ятати, що зміни як обсягів чистого експорту, так і державних витрат підлягають впливу ефекту мультиплікатора.

8. Приклади практичного використання теоретичних положень ринкової економіки

8.1 Аналіз надлишків споживача і виробника

На нерегульованому конкурентному ринку споживачі і виробники купують і продають переважно за ринковою ціною. Для деяких покупців цінність товару перевищує цю ринкову ціну: якби знадобилося, вони заплатили б за товар більше. В підсумку вони отримують вигоду, яка дорівнює різниці між ціною, яку вони готові заплатити, і тією ціною, яку вони платять.

Наприклад, припустимо, що ринкова ціна за одиницю товару дорівнює 5 грн. (рисунок 20). Споживач А, наприклад, заплатив би за нього 10 грн. Оскільки ринкова ціна становить 5 грн., він отримує чисту вигоду 5 грн.: величина 10 грн., в яку він оцінює товар, мінус 5 грн., які він повинен заплатити, щоб отримати його. Споживач В оцінює товар дещо дешевше, в 7 грн., і його чиста вигода становить 2 грн. Оцінка товару споживачем С в точності збігається з ціною на ринку. І якби ціна була хоч на копійку більша, він утримався б від купівлі. Отже, споживач С не отримує ніякої вигоди.

Споживчий надлишок - це сукупна чиста вигода, яку отримують всі споживачі від придбання товару. Для споживачів в сукупності - це площа між лініями попиту і ринкової ціни (на рисунку 20 вона заштрихована).

А оскільки споживчий надлишок вимірює сукупну чисту вигоду всіх споживачів, ми можемо визначити ефект від державного регулювання шляхом виміру підсумкових змін надлишку споживачів.

Надлишок виробника - аналогічний показник для виробника. Для деяких виробників витрати на одиницю продукції дорівнюють ринковій ціні. Але для інших виробників витрати можуть бути меншими ринкової ціни. Такі виробники отримують вигоду (надлишок) від продажу цього товару. Для ринку в цілому надлишок виробника - це площа між лініями пропозиції і ринкової ціни (рисунок 21).

Рис. 20 - Графічне зображення надлишку споживача

Оскільки надлишок виробника вимірює сукупний чистий прибуток виробників, можна визначити додаткову вигоду або збитки від державного втручання, вимірюючи підсумкові зміни надлишку виробника.

Контроль держави над цінами

В більшості промислово розвинутих країнах ринки рідко є незалежними від втручання держави. Крім введення податків і надання субсидій, уряд часто регулює ринки різними способами. Розглянемо контроль над цінами.

На рисунку 22 зображено вплив контролю над цінами: Ц_р, Q_p - рівновагові ціна і кількість (обсяг продажів). Уряд, однак, вважає ціну Ц_р занадто високою і встановлює, що ціна не повинна бути вищою від максимальної ціни (Ц_мах) - Який буде результат? Оскільки ціна Ц_мах нижча рівновагової, виробники будуть виробляти менше і пропозиція становитиме Q₁.

З другого боку, споживачі збільшать попит при цій низькій ціні - вони захочуть придбати кількість Q₂. Оскільки попит перевищує пропозицію, швидко виникає дефіцит, або надлишковий попит, який дорівнює Q₂ - Q₁.

Цей надлишковий попит набуває форми черг (за товарами). Іноді надлишковий попит набуває форми обмежень і коригування поставок, як це було (в США) з контролем цін на природний газ, що призвело в середині 1970-х pp. до нестачі газу, коли промислові споживачі газу скоротили споживання і деякі заводи були вимушені закритися.

Іноді, коли штучно завищується попит, він переключається на інші ринки.

Від контролю над цінами хтось виграє, а хтось і програє. З рисунка 22 видно, що виробники програють - вони отримують низьку ціну і деякі припиняють діяльність в межах галузі промисловості. Деякі споживачі, але далеко не всі, виграють. Споживачі, які можуть придбати товар за більш низькою ціною, явно у виграші, але ті, хто був посаджений на «норму» і не зміг взагалі купити товар, опиняються у важкому становищі. Наскільки виграють одні і програють інші і наскільки загальний виграш перевищує загальні витрати?

Розглянемо рисунок 23, на якому зображені зміни в надлишках споживача і виробника в результаті державного контролю над цінами.

Ряд виробників витісняються з ринку, а виробництво і збут зменшуються з Q_o до Q_1.

Ті споживачі, які продовжують купувати товар, платять за нього менше, і їх споживчий надлишок збільшується - це зображено заштрихованим прямокутником А. Однак деякі споживачі не можуть придбати товар. Зменшення їх споживчого надлишку показано заштрихованим трикутником В. Чисті зміни споживчого надлишку становлять А - В. З рисунка 23 видно, що А > В, тому А - В > 0.

А що відбувається із змінами надлишку виробника? Ті виробники, які залишилися на ринку і випускають Q₁ одиниць продукції, отримують тепер більш низьку ціну. Вони втратили надлишок виробника в обсязі, вказаному прямокутником А. Валове виробництво теж зменшується. Це викликає додаткові втрати, що зображені на рисунку 23 трикутником С. Отже, загальні зміни в надлишку виробника дорівнюють (-А - С). Виробники явно зазнають збитків в результаті контролю над цінами.

Чи дорівнюють ці збитки виробників від контролю над цінами виграшу, який отримують споживачі? Ні. Як видно з рисунка 23, контроль над цінами призводить до абсолютної втрати сукупних валових надлишків, які назвемо повними збитками.

Оскільки зміни в споживчому надлишку дорівнюють А - В, а зміни в надлишку виробників (- А - С), то загальні зміни в надлишку становлять (А-В) + (-А-В) = - В-С.

Таким чином, ми маємо загальні збитки, які показані двома трикутниками - В і С. Ці збитки демонструють неефективність заходів контролю над цінами. Збитки в надлишку виробника перевищують виграш в споживчому надлишку.

Якщо політики оцінюють споживчий надлишок вище, ніж надлишок виробника, дані загальні збитки не мають великого політичного значення. Однак, якщо лінія попиту дуже нееластична, контроль над цінами може призвести до чистої втрати в споживчому надлишку, як зображено на рисунку 24. На рисунку 24 трикутник В, площа якого дорівнює збиткам споживачів, витіснених з ринку нормуванням товарів, більший прямокутника А, що вимірює виграш споживачів, які отримали переважне право придбати товар.

Так, попит на бензин дуже нееластичний в короткий період, але значно еластичніший впродовж тривалішого періоду. Літом 1979 р. (США) дефіцит бензину був викликаний заходами по контролю над цінами на нафту, які запобігли їх підвищенню на бензин усередині країни до світового рівня. Іноді споживачі простоювали годинами в чергах за бензином.