Механізм функціонування ринкової економіки

Рис. 24 - Графік нееластичного попиту при державному контролю над цінами

Це хороший приклад того, як контроль над цінами може знизити добробут тих споживачів, яких уряд намагається захистити.

8.2 Державне регулювання цін шляхом введення потоварного податку або дотації

Податки, зниження надлишків і втрати [129].

Розглянемо особливості ринкового механізму у тому випадку, коли держава впроваджує податки на одні товари і дотації - на інші.

Як податки, так і дотації зміщують положення ринкової рівноваги.

Почнемо з податків. Розглянемо потоварний податок, встановлений в розмірі Т з кожної одиниці реалізованого товару, який стягується з продавця (рисунок 25).

Лінія пропозиції S до введення податку пов'язує обсяги пропозиції з ціною, що залишається у продавця після сплати податку: S₁ - це лінія, що встановлює зв'язок між обсягами пропозиції і ціною, що сплачується покупцем, S₁ - лінія пропозиції після введення податку. Лінія S₁ одержана з лінії S зміщенням її на Т одиниць в напрямку збільшення цін (вгору).

Рис. 25 - Ефект введення потоварного податку Т на одиницю товару

Введення податку викликало переміщення рівноваги з точки Е₀ в точку Е₁ при цьому обсяги продажів скоротилися з Q₀ до Q₁. Ціна, що сплачується покупцем, зросла з Ц₀ до Ц₁^D, а та, що утримує продавець, - знизилась з Ц₀ до Ц₁^S.

Вигода від купівлі-продажу знизилась і для покупця, і для продавця. Надлишок споживача знизився також і тому, що за кожну одиницю купленого товару він вимушений платити більше, і тому, що йому при цьому необхідно скорочувати обсяги споживання, а частина споживачів, можливо, взагалі відмовиться від купівлі даного товару.

Скориставшись геометричним зображенням надлишку споживачів, можна сказати, що зменшення його величини зображається площею фігури Ц₁^D Е₁ Е₀ Ц₀.

Продавець одержує за кожну одиницю товару менше, ніж до введення податку, і, до того ж, скорочується обсяг продаж; частина продавців, можливо, вимушена буде покинути даний ринок. Скорочення їх надлишку зображено на рисунку площею фігури Ц₁^S E₁^S Е_оЦ₀. Сумарному скороченню надлишків покупців та продавців відповідає площа фігури Ц₁^D Е₁ Е₀ E₁^S Ц₁^S. З даного рисунка видно, що податкові надходження в бюджет держави не збігаються з величиною податкового тягаря - зниженням надлишків покупців та продавців. Надходження в бюджет дорівнюють TQ₁ і відповідають площі фігури Ц₁^D Е₁ E₁^S Ц₁^S. Ця величина менша від сукупного зменшення надлишків: площа трикутникової області E₁E_o E₁^S (вона на рисунку заштрихована) не покривається величиною податкового збору. Це - чисті втрати суспільства, зумовлені введенням податку.

Оцінимо кількісно всі розглянуті тут величини. Це нескладно зробити при допущенні, що зміщення ринкової рівноваги при встановленні податку невелике, в межах цього зміщення залежності обсягів попиту та пропозиції від ціни з достатньою точністю можна вважати лінійними. При цьому фігури, що відповідають втратам надлишків покупця і продавця, - це трапеції, кожна з яких має основу довжиною Q_o і Q₁ висоти трапецій дорівнюють відповідно

Ц₁^D Ц₀ і Ц₀ Ц₁^S.

Для зручності співставлення з результатами наступного пункту приведемо вирази не для зменшення, а для приросту надлишків (вони відрізняються лише знаками). Одержимо для покупців:

?W^D=

і для продавців:

?W^S=

Сума податкових надходжень в бюджет, як вже відзначили, дорівнює

H=TQ₁

Чистим втратам відповідає трикутник E₁E₀E₁^S. Якщо його основою вважати відрізок E₁ E₁^S довжиною Т, то висота дорівнює Q₀ - Q₁ а площа, тобто величина чистих витрат

L =, (3.12)

де ? Q = - приріст обсягу продаж при введенні податку (він, очевидно, від'ємний).

Беручи до уваги, що Ц₁^D - Ц₁^SЦ = Т, можна переконатися в справедливості рівняння

Н₁+L= - (?W^D+?W^S)

Таким чином, можна зробити такі висновки. Встановлення податку на товар супроводжується «вилученням» частини надлишку споживачів і продавців. Податковий збір надходить в бюджет держави, а потім розподіляється на цілі, що визначаються урядом: зокрема, вони можуть бути спрямовані на дотації виробникам інших товарів. Частина податкових засобів буде витрачена на утримання апарату, що займається організацією збору податків і контролем за цим процесом.

Але навіть якщо вважати ці витрати дуже малими і не брати їх до уваги - все одно встановлення потоварного податку викликає втрати безпосередньо на ринку даного товару. Величина цих втрат, як показує рівняння (12), пропорційна ставці податку і скороченню обсягів продаж. В свою чергу, як випливає із міркувань геометричної подібності, величина ?Q також пропорційна податковій ставці:

?Q?-aT,

де коефіцієнт а залежить від параметрів кривих попиту та пропозиції.

Таким чином, на ринку певного товару чисті втрати, викликані введенням потоварного податку, пропорційні квадрату податкової ставки

L= (13)

Дотації, збільшення надлишків та втрати.

Розглянемо тепер ситуацію, симетричну вищезазначений. Допустимо, що на певний товар встановлена фіксована дотація в розмірі V на одиницю товару, яка виплачується з державного бюджету виробнику (якого ми тут ототожнюємо з продавцем). Ця ситуація зображена на рисунку 3.26. Крива пропозиції з точки зору покупця S₂ зміщується по відношенню до фактичної кривої пропозиції S на V одиниць вниз, рівновага зміщується з точки Е₀ в точку Е₂. В цьому випадку Ц₀. Е₀Е₂Ц₂^D - зростання надлишку покупця; E₁^SЕ₀Ц₀ - зростання надлишку продавця.

Надлишки покупців і продавців зростають: покупці купують товар за більш низькою ціною і в більшому обсязі, продавці реалізують свій товар за більш високою ціною і теж у більшому обсязі. Характеристика дотації як «податку навпаки» є справедливою майже у всіх відношеннях. Це позбавляє нас від необхідності детального розгляду ситуації - можна зробити все це за аналогією. Наведені вище рівняння зберігають силу стосовно дотації, якщо всюди Т замінити на V, а індекс 1 на 2. Знак «мінус» у виразі М₁ =-VQ₂ пов'язаний з тим, що тепер мова йде не про доходи, а про витрати бюджету.

Але наслідки введення потоварного податку і дотації не в усьому протилежні. Сума податкового збору менша, ніж зниження надлишків покупців і продавців; виплати з бюджету при дотації, навпаки, перевищують сумарне збільшення їх надлишків. І в тому, і в іншому випадку виникають чисті втрати суспільства. У випадку дотації їх величина відповідає площі трикутної області Е₀Е₂^SЕ₂ (на рисунку вона заштрихована). При заміні Т на (-V) в рівнянні (13) знак не має значення і для величини втрат ми одержуємо вираз:

8.3 Держава, спекулянти та ринкова рівновага

Для забезпечення стабільності ринкової рівноваги держава може здійснити закупівлю даного товару в періоди, коли його ринкова ціна «занадто низька». В результаті ціна товару дещо підвищується. І навпаки, в періоди, коли ціна товару «занадто висока», держава може викинути на ринок частину накопичених нею товарних запасів з тим, щоб домогтися зниження ринкової ціни.

Такі дії можуть здійснювати і приватні спекулянти. Спекулянтом називають економічного суб'єкта (необов'язково окремого громадянина; спекулянтами можуть бути кооперативи, акціонерні й інші товариства), який купує товар не з мстою споживання або використання його виробничого ресурсу, а з метою його наступного перепродажу за більш високою ціною.

Слід відзначити, що термін «спекуляція» може не включати в себе ніякого кримінального змісту. Якщо спекуляція не заборонена законом, то вона є таким же легальним і поважним бізнесом, як і будь-який інший. Більш того, як видно, спекулянти можуть виконувати деякі соціально корисні функції, наприклад, вони можуть сприяти стабілізації ринкових цін.

На рисунку 27 зображені ситуації на ринку пшениці в двох послідовних періодах часу. Зліва зображена ситуація в «першому» році, справа - в наступному «другому» році.

Лінія HG характеризує деякий «нормальний» рівень ціни на пшеницю Ц_Н. Слід відзначити, що «нормальний» рівень ціни є величиною досить умовною. При визначенні «нормального» рівня ціни економічні суб'єкти виходять, перш за все, з минулого досвіду. Крім того, вони можуть брати до уваги зміни в технології виробництва пшениці, зміни в попиті на пшеницю і т. ін. В принципі, різні суб'єкти можуть мати різне уявлення про «нормальний» рівень ціни.

Рис. 27 - Ситуація на ринку сільгосппродукції

Припустимо, що попит на пшеницю з боку її споживачів на обох частинах рисунку займає однакове положення.

Припустимо, що пропозиція пшениці не залежить від ціни на пшеницю в даному році (скільки пшениці вироблено, стільки її і пропонується на ринку). Тому лінії пропозиції на пшеницю з боку її виробників вертикальні.

В першому «врожайному» році ця лінія займає положення NS₁, в другому, «неврожайному» році - вона займає положення RS₂.

Подивимось, якими були б ціни на пшеницю, якби спекулянтів не було. В першому «врожайному» році ціна дорівнювала б Ц₁ що значно нижче «нормального» рівня ціни. В другому «неврожайному» році ціна піднялась би до Ц_з, що значно вище «норми». Який вплив на ринкову ситуацію виявляють спекулянти? На лівій частині рисунка зображена лінія попиту на пшеницю з боку спекулянтів KL. Точка К розміщена нижче точки Ц_н. Це означає, що спекулянти починають пред'являти попит на пшеницю при ціні, нижчій «нормальної». І це природно. Якщо ціна перевищує «норми» то шанс перепродати пшеницю за ще більш високою ціною дуже незначний. Лінія KL показує, що, чим нижча ціна відносно «норми», тим більший потенційний виграш від перепродажу і, отже, більший обсяг пшениці хочуть купити спекулянти.

Штрихова лінія Д_? є лінією сукупного попиту на пшеницю як з боку споживачів, так і з боку спекулянтів. Вона одержана шляхом горизонтального сумування ліній АВ і KL. Положення (стан) рівноваги в першому «урожайному» році визначається перетином ліній Д_? і NS₁. Ціна пшениці встановлюється на рівні Ц₂, що вище ціни Ц₁, але нижче Ц_н. Споживачі купують пшеницю в обсязі ОМ, спекулянти - в кількості MN.

В наступному «неврожайному» році лінія пропозиції пшениці з боку виробника займає положення RS₂. Оскільки ціна Ц₃ перевищує норму, спекулянти викинуть на ринок зерно минулого врожаю. Лінія сукупної пропозиції (як з боку виробників, так і з боку спекулянтів) займе положення TS_?, причому довжина відрізка RT на правій частині рисунка дорівнює довжині відрізка MN на його лівій частині. Положення рівноваги визначається перетином ліній АВ і TS_?. Ціна пшениці встановлюється на рівні Ц₄, що нижче Ц₃, але вища Ц_н. Споживачі купують зерно в кількості ОТ, причому обсяг OR купується у виробників, обсяг RТ - у спекулянтів.

Таким чином, в розглянутому прикладі спекуляція призвела до скорочення розривів між цінами і між обсягами продажів двох послідовних періодів часу. Спекулянти купили зерно за ціною Ц₂, перепродали його за вищою ціною Ц₄. За рахунок цієї різниці відшкодовуються витрати на збереження зерна, сплачуються проценти по одержаних спекулянтами кредитах, частина цієї різниці є прибутком спекулянтів.

Виникає питання, чи повинна держава з метою стабілізації окремих товарних ринків здійснювати товарні інтервенції, тобто скуповувати товар, коли ціна «занадто низька», і продавати, якщо його ціна «занадто висока»? Чи повинна держава виконувати роботу, яку можуть виконати і приватні спекулянти?

З цього приводу економісти дотримуються різних точок зору. Наведемо спочатку деякі аргументи проти товарних інтервенцій держави.

На відміну від приватних спекулянтів, державні чиновники проводять державні інтервенції не за рахунок особистих засобів, а за рахунок засобів держави. Приватний спекулянт сам розплачується за свої помилки, за помилки ж державного чиновника розплачується платник податків. Тому державні чиновники відносяться до прийняття рішень менш відповідально, ніж приватні спекулянти. Крім того, уряд може знаходитися під сильним політичним тиском з боку зацікавлених політичних і соціальних груп. Наприклад, виробники зерна можуть примусити уряд здійснювати значні його закупівлі і у випадках, коли ціна на зерно досить висока. Це може призвести до постійно зростаючих запасів зерна, його псування, величезних витрат на їх збереження і т. ін.

Аргументи на користь товарних інтервенцій держави:

1) закупівля продукції в періоди, коли її ціна «занадто низька», може потребувати дуже великих фінансових засобів, яких у приватних спекулянтів може не бути. Цей аргумент має значення для країни без розвинутого ринку капіталу, без ефективної банківської системи. Держава може володіти деякими перевагами перед приватними спекулянтами при прогнозуванні цін на товарних ринках, оскільки держава може володіти більш новою економічною інформацією;

2) нерідко дія спекулянтів призводить не до стабілізації а до дестабілізації ринку. Таке не може статися на ринку світових фруктів, верстатів або жіночого одягу. Свіжі фрукти швидко псуються, верстати «морально» старіють, а жіночий одяг швидко виходить із моди. Але на ринках масових однорідних товарів, які добре зберігаються, таких, як кава, мідь і т. ін., такс іноді трапляється, хоча і рідко.

Подібні ситуації частіше виникають на ринках цінних паперів (перш за все, акцій підприємств) та на валютних ринках.

Уряди розвинутих країн не дуже глибоко і зовсім не часто втручаються в функціонування окремих ринків з метою їх стабілізації. Як правило, сфера урядового втручання обмежується ринками сільгосппродукції і валютним. Однак і ці досить обмежені дії уряду зустрічають критику деяких економістів, які вважають, що операції приватних спеціалістів в цілому здатні стабілізувати ринок.

Їх точку зору можна викласти таким чином. Спекулянти, що скуповують товар за низькою ціною і перепродують за високою, по-перше, отримують прибуток, по-друге, сприяють скороченню розривів між цінами і, отже, сприяють стабілізації ринку. Спекулянти, що скуповують товар за високою ціною і перепродують його за низькою, по-перше, зазнають збитків, по-друге, збільшують розриви в цінах і, отже, дестабілізують ринок. Таким чином, спекулянти, які стабілізують ринок, одержують прибуток, а спекулянти, дії яких дестабілізують ринок, зазнають збитків. В результаті своєрідного «природного» відбору «виживають» тільки спекулянти, які стабілізують ринок. Тому дії спекулянтів в цілому сприяють стабілізації ринку [129].

8.4 Механізм формування ринку житла (на прикладі США)

В США щорічно вводиться 320 млн. кв. м житла (в СРСР в 1990 р. - 115 млн. кв. м).

Основний обсяг будівництва в США припадає на індивідуальні будинки: щорічно їх будується 3,5 млн., а всього нині налічується 75 млн. індивідуальних будинків. Середня площа будинку американської сім'ї становить 180 кв. м. В ньому 2-3 ванни, вітальня, 2 спальні і т. ін. Ціни на будинки коливаються в залежності від географічного положення в сільській або міській місцевості від 102 до 217 тис. дол. Будинок купується разом з ділянкою землі. Типовий розмір земельної ділянки 0,2 га. Ціна землі в угоді на купівлю будинку становить 35-40%, в кращих регіонах США до 80%. Типова для США ситуація - будівельна компанія купує земельні ділянки, будує на них стандартні будівлі на без-осібного покупця, а потім їх спродує з необхідною реконструкцією на вимогу покупця. Первинною ланкою ринку житла є позиково-ощадна асоціація (ПОА), яка охоплює всю територію США. ПОА виконує різноманітні функції: приймає внески від громадян під 5-9% річних, здійснює експертизи будинків до початку їх будівництва, виконує кваліфіковану оцінку підрядної будівельної фірми, вивчає та аналізує платоспроможність покупців, видає позички на купівлю будинків під заставу нерухомого майна. Крім того, ПОА займається довгостроковим фінансуванням.

Підрядник купує земельні ділянки, виконує проекти забудівлі, визначає їх вартість, складає кошторис витрат, розраховує розмір страхування і прибуток від продажу кожного будинку. Як правило, підрядна організація виконує роль продавця будинків при новому будівництві. На початку з допомогою ПОА підрядник вивчає можливості продажу будинків конкретним покупцям, кредитні можливості покупців, їх платоспроможність. Тільки після цього підрядник бере позику в комерційному банку на купівлю земельної ділянки і будівництво. Банк видає підряднику короткострокову позику під 15% річних. Підрядник також виступає в ролі посередника між ПОА і покупцем будинку. Покупець може одержати позику в ПОА тільки під заставу свого нерухомого майна, враховуючи дім, що купується. ПОА відразу ж продає заставну на вторинному ринку. Стандартна позика видається в розмірі 80% вартості будинку і 90 або 100% у випадку, коли позику бере військовослужбовець, ветеран або малозабезпечений. Як правило, перший внесок становить 10-20% вартості будинку. Для одержання позики покупець повинен довести, що він спроможний сплатити перший місячний внесок за рахунок погашення позики. Покупець пише заяву на одержання позики. За допомогою анкети ПОА виявляє надійність і перспективність роботи покупців, місячний дохід, усі борги по раніше одержаних позиках на автомобіль та інші придбання.

Тільки після перевірки платоспроможності покупця і видачі йому кредиту через ПОА підрядник підписує контракт на будівництво будинку з відмітками термінів будівництва і платежів. Після цього підрядник може одержати позику в кредитному банку.

Покупець після одержання позики в ПОА стає власником будинку із земельною ділянкою, а підрядник втрачає права власника. В момент передачі будинку покупцеві підрядник одержує від нього 10% вартості будівлі, а 90% одержує від ПОА, і розраховується з комерційним банком за короткострокову позику. В цей момент закінчується (закривається) угода по заставі нерухомого майна покупця будинку. ПОА видає позику на купівлю будинку на строк 10, 15, 20, 25 і 30 років з фінансовим відсотком, як правило, 10% річних з плаваючим за умовами ринку відсотком, який може змінюватись впродовж дії позики щорічно один раз на рік. При 15-річному строку позики покупець сплачує за 15 років дві початкові вартості, а при 30-річному строку три початкові вартості кредиту.

Одноразово із страхуванням будинку власник страхує своє життя. У випадку його смерті, за американськими законами, борг за позикою вважається закритим і на нащадків не переходить. Якщо покупець не сплачує щомісячні внески за позику протягом трьох місяців, то банк (ПОА) має право вилучити будинок і перепродати його іншому покупцеві, причому різниця повертається першому власнику. Інспектор ПОА в період будівництва будинку контролює якість робіт і виконання інших договірних умов.

При одержанні позики під нерухомість покупець будинку зобов'язаний підписати заставу, яка є документом на володіння майна і угодою між банком (ПОА) і покупцем, за якою банки мають право позбавити його права власності за умови несплати додаткових позик під купівлі будинків.

Вторинний ринок застав збільшує ліквідність фінансових засобів на ринку житла, полегшує перебіг грошей по країні з місць їх надлишку в місця дефіциту, «вирівнює» відсоток по всій території країни, забезпечує фінансове наповнення первинного ринку житла. Вторинний ринок випускає цінні папери під застави і спродує їх інвесторам під відносно низький процент (як правило, 7% річних), розмір якого залежить від попиту і пропозиції.

Ринок цінних паперів, забезпечених заставами, - найбільш популярний і надійний спосіб фінансування інвестицій житла в США. В основі цієї надійності - страх покупця втратити будинок у випадку прострочки платежів. Обсяг оформлених застав на житло в США становив в 1985 р. 239, а 1989 р. - 358 млрд. дол. Середній розмір позики, яка видається банками США на придбання власного будинку, - 100 тис. дол. Вкладення грошового капіталу в придбання власного будинку - найбільш надійна та вигідна форма його використання. Стійкість ринку житла забезпечується постійним зростанням його вартості.

Так, вартість приватних будинків в США за останні 40 років зросла більше, ніж сума процентів за кредит та інфляція. Незважаючи на довгострокові кредити (позики), середній термін існування застави в США становить всього 8 років.

Рис. 28 - Формування ринку житла в США: Ц₆ - вартість будинку

Ринок житла є фундаментом американської економічної системи. Він стимулює громадян, в тому числі і страхом втратити все, спонукає їх дорожити роботою. Постійний «цамоклів меч» кредитних боргів підстьобує енергію і ділову хватку американців, а гіпертрофованс прагнення вкласти гроші в нерухомість, зберегти та приумножити їх - найбільш геніальний двигун (господарський механізм) системи. Держава адміністративно не втручається в цю систему, а тільки ефективно її підтримує і регулює податковими та страховими пільгами та гарантіями, що стимулює інвесторів вкладати свої гроші в ринок житла, який завдяки підтримці держави забезпечує стабільність кредитної фінансової системи і найбільш високий дохід на інвестований капітал.

Ринок житла виступає гарантом сталості національної фінансової системи, постійно підтримує на високому рівні курс долара, і^тому є найбільш надійним протиінфляційним засобом. Він «в'яже» 25% грошових доходів середнього американця.

Механізм формування житла в США зображений схематично на рисунку 28. Як видно з рисунка, всі учасники цього ринку пов'язані між собою процентом (інтересом), який є тією рушійною силою суспільства, що стимулює створення значної частини національного багатства країни без залучення будь-яких централізованих державних грошових ресурсів на житлове будівництво.

Висновки

В процесі виконання дипломної роботи ми ознайомилися з загальними положеннями ринкової економіки, перевагами і недоліками ринкової економіки, основами теорії попиту та пропозиції, особливостями функціонування підприємства (фірми) в умовах ринку, факторами виробництва, виробничою функцією, економічними суб'єктами ринкової економіки, кругообігом ресурсів, товарів і доходу в ринковій економіці, класичним та кейнсіанським підходами до економічної моделі, прикладами практичного використання теоретичних положень ринкової економіки.

Література

1. Самуэльсон Пол А. Нордхаус Вильям Д. Экономика. - М., 1997. - 799 с.

2. Крутман П., Обстерфельд М. Международная экономика. - М., 1997.

3. Економіка України. Підсумки перетворень та перспективи зростання. Інститут економічних прогнозів НАНУ / За ред. акад. НАНУ B. М. Гейця. - К., 2000.

4. Національна економіка в сучасному глобальному середовищі / Ю. Пахомов та ін. - К., 1997.

5. Геєць В.М. Концепція економічної безпеки України. - К., 1999.

6. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В.М. Гейця. - К.: Вища школа, 2003. - 591 с.

7. Хомяков В.І. Менеджмент підприємства: Навч. посіб.: перероб. і допов. - К.: Кондор, 2005.

8. Наступні 1000 днів: заходи економічної політики для України. Німецька консультативна група з проблем економіки при Уряді України. - К., 1999.

9. Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. - К: Основа, 1999.

10. Економічні й політичні аспекти, глобалізації та регіоналізації: 36. допов. і виступів на наук. конф. Спілка економістів України / Відп. ред. М. Герасимчук. - К., 2000.

11. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. Український контекст. - К., 1999.

12. Делягин М. Мировой кризис. Общая теория глобализации. - М., 2003.

13. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Формування прогресивної структури промисловості на період виходу економіки України з кризи // Матеріали XI Міжнародної науково-практичної конференції. - Т. 2. - Чернівці, 2000.

14. Колодко Г. Глобализация и сближение уровней экономического развития: от спада к росту в странах с переходной экономикой // Вопросы экономики. - 2001. - №10.

15. Вяткіна Т.Г. Формування раціональних організаційних структур господарювання зернопереробних підприємств Черкаської області // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Теорія і практика сучасної економіки». - Черкаси: ЧДТУ, 2003. -C. 48.

16. Хомяков В.І. Стратегія поліпшення структури промисловості // 36. наук. пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. - Черкаси: ЧІТІ. - 2001. - №1.

17. Стиглиц Дж. Куда ведут экономические реформы // Вопросы экономики. - 2000. - №7.

18. Питер Ф. Друкер. Задачи менеджмента в XXI веке. - М.-К.: Вильяме, 2001.

19. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Податковий ефект, пов'язаний з амортизацією основних фондів підприємств та їх поліпшенням // Економіка промисловості: 36. наук. пр. - Черкаси: ЧІТІ, 1998.

20. Гринберг Р. Результаты экономических реформ в постсоциалистических странах // Проблемы теории и практики управления. -2003. - №3.

21. Ющенко В., Лисицысий В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. - К.: Скарб, 1998.

22. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч.-метод, посібник. - К.: Основа, 1998.

23. Чарлз В.Л. Гіл. Міжнародний бізнес. - К.: Основа, 2001. - 85 с

24. Economic Report of the President. Transmitted to the congress. February, 2005. - Washington, 2005. - 448 c.

25. Рогов Ю.С. Россия в системе глобальной экономики на пороге XXI в. // Проблемы теории и практики управления. - 2000. - №1.

26. Сщенко П. Економіка перехідного періоду. Теоретико-методологічні і методичні підходи // Економіка України. - 2001. - №5.

27. Точилін В. та ін. Кон'юнктура ринків та розвиток базових галузей економіки // Економіст. - 2001. - №7-8. - С. 22-25.

28. Гальчинський А. Зростання на 18% втримати неможливо // Галицькі контракти. - 2001. - 16 липня.

29. Новицкий В. Новая промышленная доктрина - билет в будущее // Зеркало недели. - 2001. - 27 января.

30. Дробноход Н. Сталий економічно безпечний розвиток: український контекст // Дзеркало тижня. - 2001. - 2 червня.

31. Кацнеминбойген А. Размышления о судьбе России // ЭКО. -1999. - №4.-С. 156-169.

32. Бжезінський 3. Велика шахівниця. Америка і її провідна роль та геостратегічні імперативи // Всесвіт. - 1999. - №2.

33. Семь нот менеджмента / В. Краснова и др. - М.: ДедалАрт, 2002. - С. 652.

34. Власюк В. Современная роль и перспективы Украины на глобальном рынке стали // Зеркало недели. - 2001. - 27 октября.

35. Ханин Г.И. Проданная революция, или несчастная судьба демократии в России (о книге П. Рэддуэя и Д. Глинского «Трагедия российских реформ. Рыночный большевизм против демократии») // ЭКО. - 2002. - №3. - С. 165-187.

36. Варшавский А.Е. Учет экономических оценок при решении проблем глобальной стабильности // Экон. и мат. методы. - 2002. - №1. Том 38.-С. 3-15.

37. Ханин Г.И. Почему Россия не Америка? // ЭКО. - 2001. - №5. - С. 174-186.

38. Соломон К. Культурная экспансия и экономическая глобализация // Мир. екон. и междунар. отношения. - 2000. - №1. - С. 105-115.

39. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Дослідження динаміки формування грошових потоків підприємств (галузей) // Матеріали науково-практичної конференції «Теорія і практика перебудови економіки». - Черкаси, 2000.

40. Ґуревич А. Переходные экономики в зеркале ЕБРР // Зеркало недели. - 2000. - 26 февраля.

41. Куликов Г.В. Японский менеджмент и теория международной конкурентоспособности. - М.: Экономика, 2000.

42. Хомяков В.І., Ткаченко А.П., Ткаченко Є.А. Управління природоохоронною діяльністю в регіоні: організаційні та економічні інструменти. - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - 175 с.

43. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Методика оцінки впливу амортизаційної політики на окупність інвестицій в основні фонди // Економіка України. - 1999. - №2. - С. 28-36.

44. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Аналіз варіантів оподаткування прибутку (доходу) підприємств // Економіка промисловості: 36. наук, пр. - Черкаси: ЧІТІ, 1998. - С. 80-88.

45. Гринев Б.В., Гусев В.А. Инноватика. - Харьков: «Институт монокристалов», 2004. - 452 с.

46. Хомяков В.І. Динамічний аналіз продуктивності багатогалузевої виробничої системи // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 1. - Черкаси: ЧДТУ, 2002. - С. 5.

47. Хомяков В.І., Ткаченко Е.А. Екологічні аспекти економічного розвитку // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 2. - Черкаси: ЧДТУ, 2002. - С. 32.

48. Хомяков В.І., Невесенко В.Д. Оцінка промислового комплексу Черкащини // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 10. - Черкаси: ЧДТУ, 2003.

49. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Визначення пріоритетних напрямків розвитку промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 10. - Черкаси: ЧДТУ, 2003.

50. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Познякова LB. Стратегія управління потенціалом промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 12. - Черкаси: ЧДТУ, 2004.