Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Умовою життєдіяльності і основою стабільності стану підприємства у ринковій економіці виступає його платоспроможність. На платоспроможність підприємства впливає дуже багато факторів. Від того, які саме фактори впливають на неї, розрізняють декілька видів стійкості.

Фінансовий стан підприємства - це економічна категорія, яка відображає стан капіталу в процесі його кругообігу і здатність суб'єктів господарювання до саморозвитку на фіксований момент часу.

Відповідно до підприємства як господарюючого суб'єкта існує: внутрішня платоспроможність; фінансова платоспроможність; загальна платоспроможність.

Внутрішня платоспроможність - це такий фінансовий стан підприємства, за якого забезпечується достатньо високий результат його функціонування.

Теоретичне і практичне значення теми. Показники фінансової стійкості характеризують ефективність господарювання підприємства, тому що фінансова платоспроможність - це то, до чого прагнуть всі підприємства в процесі своєї діяльності, це є сенс існування кожного підприємства. Показники фінансової стійкості є найважливішими показниками ефективності роботи підприємства, джерелом його життєдіяльності. Гарний рівень цих показників створює основу для самофінансування діяльності підприємства, здійснення розширеного виробництва і задоволення зростаючих соціальних і матеріальних потреб колективу.

Основними задачами аналізу як головною функцією управління фінансовою стійкістю підприємства є:

Своєчасне виявлення і знешкодження недоліків у фінансовій діяльності і пошук резервів покрашення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

2. Прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності виходячи із реальних умов господарчої діяльності і наявності власних і запозичених ресурсів, розробка моделей фінансового стану при різноманітних варіантах використання ресурсів.

3. Розробка конкретних дій, спрямованих на більш ефективне використання фінансових ресурсів і покріплення фінансового стану підприємства.

Мета і задачі роботи. Метою випускної роботи є вивчення і визначення показників, що характеризують фінансовий стан, зокрема фінансову платоспроможність підприємства, їх обґрунтування і аналіз, визначення запасу фінансової стійкості підприємства (зони безпечності), ефекту виробничо-фінансового левериджу та короткострокове прогнозування фінансової стійкості суб'єктів господарчої діяльності.

Фінансова платоспроможність відображає постійне стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства, здатність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробництва і реалізації продукції, а також затрати на його розширення і оновлення.

Загальна платоспроможність відображає рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення надходження коштів (доходів) над їх витрачанням (затратами). Умовою загальної стійкості підприємства є його здатність вільно розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовищ. Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів.

Головною складовою загальної стійкості підприємства є його фінансова платоспроможність, яка формується в процесі всієї фінансово-господарської діяльності.

Отже, фінансова платоспроможність - це такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробничо-торговельної діяльності, а також затрати на його розширення і оновлення.

Фінансовий стан також може бути стійким, нестійким (передкризовим) і кризовим. Можливість підприємства своєчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширенні, переносити непередбачувані струси і підтримувати свою платоспроможність у несприятливих умовах свідчать про його стійке фінансове становище, і навпаки.

Для забезпечення фінансової стійкості підприємство повинно мати гнучку структуру капіталу, вміти організувати його рух таким чином, щоб забезпечити постійне перевищення доходів над збитками з метою збереження платоспроможності і створення умов для самофінансування.

Отже, фінансова платоспроможність підприємства це можливість суб'єкта господарювання функціонувати та розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів та пасивів в умовах змінного внутрішнього та зовнішнього середовища, що буде гарантувати його постійну платоспроможність та інвестиційну привабливість у межах припустимого рівня ризику [15, с. 607].

Стійкий фінансовий стан в свою чергу оказує позитивний вплив на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності повинна бути спрямована на забезпечення планомірного поступлення і витрачання грошових ресурсів, дотримання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і запозиченого капіталу і найбільш ефективне його використання.

Головна мета фінансової діяльності зводиться до однієї стратегічної задачі збільшенню активів підприємства. Для цього воно повинно постійно підтримувати платоспроможність і рентабельність, а також оптимальну структуру активу і пасиву балансу.

Вибрана тема є актуальною в умовах переходу до ринкових відносин, оскільки управління і аналіз показників фінансової стійкості, ліквідності і платоспроможності на сьогоднішній день дає реальне уявлення про стан підприємства, показує всі недоліки виробничої, збутової та іншої політики підприємства, дозволяє виживати в умовах непередбачуваних струсів, визначає розвиток підприємства в майбутньому. Крім того, кардинальні зміни, які відбулися в економіці, передбачають вивчення меж фінансової стійкості підприємства. Недостатня фінансова платоспроможність може призвести до неплатоспроможності підприємства і відсутності у нього коштів для розвитку виробництва і взагалі діяльності. В свою чергу, надлишкова фінансова платоспроможність також негативно впливає на виробничо-торговельну діяльність, оскільки виступає гальмом її розвитку, збільшуючи затрати підприємства надлишковими запасами і резервами. Отже, перед підприємствами сьогодні постає така задача: як знайти оптимальну величину фінансових ресурсів, яка б відповідала вимогам ринку і водночас задовольняла потреби розвитку підприємства.

Важлива роль в реалізації цієї задачі належить економічному аналізу діяльності суб'єктів господарювання. З його допомогою виробляється стратегія і тактика розвитку підприємства, обґрунтуються плани і управлінські рішення, здійснюється контроль за їх виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів, робітників.

Для оцінки фінансового стану підприємства, його стійкості використовується ціла система показників, які характеризують:

1) наявність і розміщення капіталу, ефективність і інтенсивність його використання;

2) оптимальність структури пасивів підприємства, його фінансову незалежність і ступінь фінансового ризику;

3) оптимальність структури активів підприємства і ступінь виробничого ризику;

4) оптимальність структури джерел формування оборотних активів;

5) платоспроможність і інвестиційну привабливість підприємства;

6) ризик банкрутства суб'єкта господарювання;

7) запас його фінансової стійкості (зона беззбиткового обсягу продаж).

У запропонованій роботі аналіз фінансової стійкості ґрунтується головним чином на відносних показниках, тому що вони дають більш чітке і реальне уявлення про фінансовий стан підприємства. Окрім того, визначені такі важливі показники діяльності підприємства як виробничо-фінансовий леверидж, беззбитковий обсяг реалізації вантажних робіт, запас фінансової стійкості тощо. В процесі аналізу використані засоби елімінування і детерміновані факторні моделі.

Характеристика об'єкту дослідження. Херсонське виробниче управління водоканалізаційного господарства спеціалізується по наданню послуг, забезпечення питною водою населення, організації комунально-побутових і промислових підприємств міста, а також прийом і очистку каналізаційних стоків.

1. Методологічні основи управління фінансами у ринковому середовищі

1.1 Ринкове середовище як фінансова система

Основу економіки господарчого суб'єкта відтворюють його виробничі відносини. Частина виробничих відносин проявляється через обіг грошей, через грошовий обіг. Гроші, виконуючи функцію засобу обігу, стають капіталом. Капітал - це кошти, які знаходяться в обігу і приносять доход з цього обігу. Обіг коштів - це вкладення їх у підприємництво, передача в суду або оренду. Таким чином, гроші створюють умови для виникнення фінансів як самостійної сфери функціонування грошових відносин [2, с. 8].

Фінанси - це система грошових відносин, які виражають формування та використання грошових фондів у процесі їх кругообігу (рис. 1).

Рис. 1. Схема формування фінансів

По своїй ролі у суспільному виробництві фінанси складаються з двох елементів:

1) загальнодержавні фінанси;

2) фінанси господарчих суб'єктів.

Кожний елемент виконує свої задачі та йому відповідає особливий фінансовий апарат, але разом вони створюють єдину фінансову систему держави (рис. 2) [2, с. 9].

Рис. 2. Фінансова система

Задачами загальнодержавних фінансів є концентрація фінансових ресурсів в розпорядженні держави та направлення їх на фінансування загальнодержавних потреб. Загальнодержавні фінанси складаються з бюджетів (державного, інших адміністративно-територіальних утворень), державного соціального та маєткового страхування, позабюджетних фондів (пенсійний фонд, фонд медичного страхування, фонд зайнятості населення та ін.). Ведучим елементом у фінансовій системі є фінанси господарчих суб'єктів. Це зумовлено тим, що джерела фінансових ресурсів формуються на рівні господарчого суб'єкта. В свою чергу, ці господарчі суб'єкти в процесі своєї виробничо-торгової діяльності вступають в різноманітні фінансові відносини.

Фінансовими відносинами є грошові відносини господарчого суб'єкта з:

1) іншими господарчими суб'єктами в процесі формування й розподілу виручки. Мова йдеться про відносини про поставку сировини та збут продукції (товарів, робіт, послуг), сплату та утримання штрафних санкцій, виплату орендної платні, оплату франчайзинга і т.ін.;

2) господарчими суб'єктами під час випуску та розповсюдження цінних паперів, при взаємному кредитуванні та пайовій участі у спільній діяльності;

3) робітниками цього господарчого суб'єкта в процесі використання прибутку, під час випуску акцій, розповсюджуваних між членами трудового колективу, виплати дивідендів по цим акціям, виплати пайових часток, виплати заробітної платні і т. ін.;

4) його структурними підрозділами, які працюють на внутрішньогосподарчому підряді по орендним та іншим платежам;

5) його дочірніми підприємствами;

6) податковою службою при внесенні податків та інших платежів;

7) банківською системою при отриманні чи погашенні кредитів, заставі майна, факторингу, покупці або продажу валюти і цінних паперів, при депозитних вкладах і т. ін.;

8) страховими компаніями (товариствами) за всіма видами страхування;

9) органами державного управління (фондом держмайна, митницею та ін.) по різноманітним платежам (візовий збір, мито та ін. збори) та під час приватизації об'єктів;

10) фінансовими та фінансово-кредитними господарчими суб'єктами при здійсненні трастових, трансфертних та операцій по заставі, хеджування, лізинг, селенг і т. ін.

Фінансові відносини господарчого суб'єкта складають основу фінансів. Фінанси виражають форму руху вартості у виробничо-торговельному процесі та відображають завершеність актів товарно-грошових відносин, суспільне визнання створених споживчих вартостей, тобто вироблений товар знайшов свого споживача. [2, с. 10]

Фінанси господарчого суб'єкта виконують три функції:

1) формування грошових фондів (доходи);

2) використання грошових фондів (збитки);

3) контроль за формуванням та використанням грошових фондів.

Зміст функцій фінансів як економічної категорії залишається тим самим, що і при планово-директивній економіці. Але їх роль в господарчому процесі істотно змінилася. В до ринковій економіці фінансам належала роль централізованого збірника грошових коштів для формування державного бюджету. Фінансовий план підприємства складався лише для того, щоб знайти невикористані ресурси та визначити суму платежів до бюджету як суму перевищення доходів підприємства над його збитками. При цьому сума і рівень збитків строго нормувалися. Значення прибутку було принижене. Отримання прибутку як цільова функція кожного підприємства заперечувалась. В процесі переходу до ринкової економіки фінанси втратили своє розподільче призначення та їх новим призначенням стало посилення впливу фінансового механізму на розширення ініціативи та самостійності господарчих суб'єктів, які є незалежними в господарчому і фінансовому відношенні і несуть повну відповідальність за дотримання кредитних угод та розрахункової дисципліни. Господарчі суб'єкти, які не виконують свої зобов'язання по розрахункам, можуть бути в судовому порядку об'явлені банкротами.

Банкрутство означає неспроможність господарчого суб'єкта задовольнити потреби кредиторів по сплаті товарів (робіт, послуг), включаючи неспроможність забезпечити обов'язкові платежі до бюджету та позабюджетні фонди, в зв'язку з перевищенням зобов'язання боржника над його майном. Банкрутство господарчого суб'єкта вважається маючим місце після визнання факту неплатоспроможності арбітражним судом або після офіційної заяви про банкрутство боржником при його добровільній ліквідації (рис. 3) [2, с. 11].

У відношенні боржника приймаються наступні процедури: реорганізація, ліквідація, мирна згода. Реорганізаційні процедури включають: зовнішнє управління майном боржника та санацію. До ліквідаційних процедур належать: примусова ліквідація господарчого суб'єкта-боржника по рішенню арбітражного суду; добровільна ліквідація неспроможного господарчого суб'єкта під контролем кредиторів. Ліквідація господарчого суб'єкта-боржника здійснюється в процесі конкурсного виробництва.

Рис. 3. Банкрутство господарчого суб'єкта

Мирна угода - це процедура досягнення домовленості між боржником і кредиторами відносно відстрочки і (або) розстрочки належних кредиторам платежів або знижки з боргів. [2, с. 12]

Тривалість проведення зовнішнього управління майном боржника не повинна перебільшувати 18 місяців. На період проведення зовнішнього управління майном боржника вводиться мораторій на задоволення потреб кредиторів до боржника. Для зовнішнього управління арбітражний суд призначує арбітражного керівника.

Санація - це оздоровлення господарчого суб'єкта-боржника, тобто власник господарчого суб'єкта-боржника, кредитори або інші особи спричиняють фінансову допомогу боржнику. Для участі в санації арбітражний суд оголошує конкурс бажаючих. По рішенню арбітражного суду може бути проведена примусова ліквідація господарчого суб'єкта-боржника та конкурсне виробництво.

Конкурсне виробництво здійснюється з метою пропорційного задоволення потреб кредиторів та оголошення боржника вільним від боргів, а також з метою охорони сторін від неправомірних дій по відношенню один до одного. Конкурсне виробництво це процедура, спрямована на примусову або добровільну ліквідацію неспроможного господарчого суб'єкта, в результаті чого здійснюється розподіл між кредиторами конкурсної маси, тобто майна боржника, на яке може бути спрямоване утримання.

В умовах ринкових відносин фінансова самостійність господарчого суб'єкта одержала новий напрямок розвитку. Всі фінансові засоби господарчого суб'єкта складаються з двох груп: власні та запозичені. До власних коштів відносяться не лише прибуток та амортизація, а й внески засновників, кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески. [2, с. 13]

Сьогодні фінанси господарчого суб'єкта це індикатор його платоспроможності, показник його життєздатності в ринкових умовах. Господарчий суб'єкт багатий не лише тим, що в нього є заводи, сировина, робітники, а тим, що в нього є ринки. Під ринком слід розуміти соціально-економічні умови реалізації товару. На ринку стикаються попит як представник пропозиції та пропозиція як представник виробництва (рис. 4).

У ринкових відносинах приймають участь різні економічні суб'єкти. До них належать окремі фізичні особи (підприємці, інвестори, вкладники, фермери, продавці, покупці). Економічні суб'єкти ринкової економіки можуть виступати тільки як продавці або покупці. Тому процес продажу на ринку завжди має назву купівля - продаж. [2, с. 13]

Ринок - це сфера проявлення економічних відносин між виробниками та споживачами товарів (робіт, послуг). Кожен виробник і споживач товару мають свої економічні інтереси, які можуть і не співпадати. Якщо вони співпадають, то відбувається акт купівлі продажу. Тому ринок є своєрідним інструментом співвідношення інтересів виробництва та споживання. Господарчий суб'єкт залежить від свого ринку. Ринок для цього господарчого суб'єкта є сукупністю споживачів, які зацікавлені в продукції господарчого суб'єкта і мають можливість купити її сьогодні або завтра.

Рис. 4. Формування відносин між учасниками ринку

На сьогоднішній день труднощі реалізації продукції зумовлені, як правило, зниженням купівельної спроможності споживачів. Це пов'язано з порушенням основного принципу ринкової економіки - рівновагою цін (курсів, процентних ставок) на основі збалансованості попиту та пропозиції. Існує правило: на ринку ціною завжди командує попит. Якщо попит перевищує пропозицію, то ціни падають.

Порушення цього правила найчастіше призводить до великих фінансових збитків. Гроші в запасах непроданих товарів - це втрачені фінансові ресурси. Під час відповідності ціни до попиту відбувається реалізація продукції, і покупець робить господарчому суб'єкту виручку від реалізації продукції (товарообіг). Виручка - це єдине джерело доходу господарчого суб'єкта, який дозволяє йому вижити в умовах конкуренції, тому що створює умови для самофінансування та підвищує його фінансову платоспроможність.

В умовах ринкової економіки виграє той, хто має більший капітал. Створення у господарчого суб'єкта великих об'ємів грошових фондів (капіталу) дозволяє йому активно впливати на ціни, попит, торговельний процес, що робить його у фінансовому відношенні високо конкурентним. Ринкова економіка визначила для фінансів нове місце в системі господарювання. Переважна більшість ринкових регуляторів належить до елементів фінансового механізму (податок, ціна, процентна ставка, дивіденд, дисконт та ін.), тобто входить до складу фінансів. Самостійність господарчих суб'єктів у фінансових відносинах при правовому користуванні ринкових регуляторів створює міцну основу для ефективного управління фінансовими ресурсами, тобто для функціонування фінансового менеджменту. [2, с. 15]

1.2 Сутність та особливості управління фінансовою стабільністю підприємства

Фінансова платоспроможність підприємства - це економічна категорія, що відображає стан капіталу у процесі його кругообігу та можливість суб'єкта господарювання до самостійного розвитку на фіксований момент часу [15, с. 607].

Ефективне управління фінансовою стійкістю підприємства дозволяє формувати ресурсний потенціал високих темпів приросту виробничої діяльності підприємства, забезпечувати постійне збільшення власного капіталу, суттєво підвищувати його конкурентну позицію на товарному та фінансовому ринках, забезпечувати стабільний економічний розвиток у стратегічній перспективі.

Багато економістів вважають головною метою управління фінансами забезпечення максимізації добробуту власників підприємства у поточному та наступному періоді [4, с. 36]. Ця мета набуває конкретного вираження у забезпеченні максимізації ринкової вартості підприємства, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників. Характеризуючи загальноприйняту у ринковій економіці головну мету управління фінансовою стійкістю підприємства, слід ще раз зазначити, що вона вступає в протидію з досить поширеною у нас думкою про те, що головною метою фінансової діяльності підприємства є максимізація прибутку. Річ у тім, що максимізація ринкової вартості підприємства далеко не завжди автоматично досягається під час максимізації його прибутку. Так, отриманий високий по сумі та рівню прибуток може бути повністю витрачений на цілі поточного споживання, в результаті чого підприємство буде позбавлене основного джерела формування власних фінансових ресурсів для свого наступного розвитку (а підприємство, що не має розвитку, втрачає у перспективі досягнену конкурентну позицію на ринку, зменшує потенціал формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, що в результаті призводить до зниження його ринкової вартості). Окрім цього, високий рівень прибутку підприємства може досягатися під час відповідно високого рівня фінансового ризику і загрози банкрутства в наступному періоді, що також може зумовити зниження його ринкової вартості. Тому, в ринкових умовах максимізація прибутку може виступати як одна з важливих задач фінансового менеджменту, але не як його головна мета.

Під час реалізації своєї головної мети управління фінансовою стійкістю спрямоване на вирішення слідуючих основних задач [4, с. 36].

Забезпечення формування достатнього об'єму фінансових ресурсів у відповідності з задачами розвитку підприємства в наступному періоді. Ця задача реалізується шляхом визначення загальної потреби у фінансових ресурсах підприємства на наступний період, максимізації об'єму залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, визначення доцільності формування власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел, управління залученням запозичених фінансових коштів, оптимізації структури джерел формування ресурсного фінансового потенціалу.

2. Забезпечення найбільш ефективного використання сформованого об'єму фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства. Оптимізація розподілу сформованого об'єму фінансових ресурсів передбачає встановлення необхідної пропорційності у їх використанні на цілі виробничого ті соціального розвитку підприємства, сплати необхідного рівня доходів на інвестований капітал власникам підприємства тощо. В процесі виробничого споживання сформованих фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства повинні бути враховані стратегічні цілі його розвитку та можливий рівень віддачі вкладених коштів.

3. Оптимізація грошового обігу. Ця задача вирішується шляхом ефективного управління грошовими потоками підприємства в процесі кругообігу його грошових коштів, забезпеченням синхронізації об'ємів надходження і витрачання грошових коштів по окремим періодам, дотриманням необхідної ліквідності його обігових активів. Одним з результатів такої оптимізації є мінімізація середнього залишку вільних грошових активів, що забезпечує зниження збитків від їх неефективного використання та інфляції.

4. Забезпечення максимізації прибутку підприємства при передбачуваному рівні фінансового ризику. Максимізація прибутку досягається за рахунок ефективного управління активами підприємства, залучання у господарчий обіг запозичених фінансових коштів, вибору найбільш ефективних напрямків операційної і фінансової діяльності. При цьому, для досягнення цілей економічного розвитку підприємство повинно намагатися максимізувати не балансовий, а чистий прибуток, який залишається в його розпорядженні, що потребує здійснення ефективної податкової, амортизаційної і дивідендної політики. Вирішуючи цю задачу, необхідно мати на увазі, що максимізація рівня прибутку підприємства досягається, як правило, під час значного збільшення рівня фінансових ризиків, так як поміж цими двома показниками існує прямий зв'язок. Тому максимізація прибутку повинна забезпечуватись у межах припустимого фінансового ризику, рівень якого встановлюється власниками або менеджерами підприємства з урахуванням їх фінансового менталітету (відношення до рівня припустимого ризику під час здійснення господарчої діяльності).

5. Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при передбачуваному рівні прибутку. Якщо рівень прибутку підприємства заданий або спланований раніше, то важливою задачею є зниження рівня фінансового ризику, що забезпечує отримання цього прибутку. Така мінімізація може бути забезпечена через диверсифікацію видів операційної та фінансової діяльності, а також портфеля фінансових інвестицій; профілактикою та уникненням окремих фінансових ризиків, ефективними формами їх внутрішнього та зовнішнього страхування.

6. Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку. Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості та платоспроможності підприємства на всіх ступенях його розвитку і забезпечується формуванням оптимальної структури капіталу та активів, ефективними пропорціями в об'ємах формування фінансових ресурсів за рахунок різноманітних джерел, достатнім рівнем самофінансування інвестиційних потреб.

Всі розглянуті задачі управління фінансовою стійкістю підприємства тісно пов'язані, хоча й деякі з них мають різноспрямований характер (наприклад, забезпечення максимізації суми прибутку під час мінімізації рівня фінансового ризику; забезпечення формування достатнього об'єму фінансових ресурсів і постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку тощо). Тому, в процесі фінансового менеджменту окремі рішення повинні бути оптимізовані поміж собою для найбільш ефективної реалізації його головної мети.

В умовах переходу на ринкові відносини система функцій управління фінансами підприємств визначається у такому складі:

1) взаємодія з учасниками фінансового ринку і суб'єктами його інфраструктури;

2) створення ефективних організаційних структур управління фінансовою діяльністю на підприємстві;

3) фінансовий аналіз підприємства;

4) планування фінансової діяльності підприємства;

5) обґрунтування та прийняття оперативних фінансових рішень з окремих напрямків фінансової діяльності;

6) контроль за виконанням розроблених планів та прийнятих фінансових рішень.

В сучасній літературі, в умовах реформування бухгалтерського обліку у фінансовий та управлінський, найбільша увага приділяється фінансовому аналізу як найважливішому елементу аналітичної роботи, що стає одним із головних інструментів управління діяльністю підприємств.

В основі фінансового аналізу лежить аналіз та управління фінансовими ресурсами суб'єктів господарювання.

Для того, щоб підприємство мало змогу вижити в умовах жорстокої конкуренції та бути прибутковим і рентабельним, керівництву необхідно володіти методикою фінансового аналізу, мати певну інформаційну базу для його проведення та відповідних кваліфікованих працівників для реалізації цієї методики на практиці.

Фінансовий аналіз є одною із найважливіших функцій управління. Він дає змогу визначити платоспроможність суб'єкта господарювання в ринковій економіці.

Суб'єкт господарювання здійснює свою виробничо-торговельну діяльність на ринку самостійно, але в умовах конкуренції. Ринкові регулятори разом із конкуренцією створюють єдиний механізм господарювання, що примушує виробника враховувати інтереси і попит споживача. Господарюючі суб'єкти вступають між собою в конкурентні відносини. Той, хто програє, стає банкрутом. Щоб цього не сталося, господарюючий суб'єкт повинен завжди постійно слідкувати за ситуацією на ринку, забезпечувати собі високу платоспроможність.

Особливістю формування ринкової економіки, крім посилення впливу жорстокої конкурентної боротьби, є зміни технології виробництва, комп'ютеризація обробки економічної інформації, нескінченні нововведення у податковому законодавстві, постійні зміни процентних ставок і курсів валют на тлі тривалої інфляції.

За цих умов перед керівництвом підприємств постає багато проблемних питань. Серед них:

якою повинна бути стратегія підприємства для успішного його фінансування?

якою повинна бути тактика підприємства для досягнення стратегічної мети?

як підвищити ефективність управління матеріальними, трудовими і особливо фінансовими ресурсами, щоб раціонально організувати прибуткову діяльність підприємства?

що треба робити для того, щоб у підприємства були стійке фінансове становище, висока платоспроможність і ліквідність?

як досягти фінансової стабільності та фінансової стійкості підприємства?

як зробити підприємство платоспроможним в умовах ринку, панування конкуренції?

На ці та інші життєво важливі питання може дати відповідь об'єктивний фінансовий аналіз, який є одним з інструментів дослідження ринку і забезпечення платоспроможності підприємства, за допомогою якого відбувається раціональний розподіл матеріальних, трудових, фінансових ресурсів.

Серед матеріальних, трудових і фінансових ресурсів перше місце посідають фінансові, оскільки вони є одним видом ресурсів підприємства, що трансформується у будь-який інший вид у мінімальний термін.

Кожен господарюючий суб'єкт для проведення своєї діяльності повинен мати певні фінансові ресурси, які формуються за рахунок власних і прирівнених до них позикових коштів.

За рахунок цих джерел здійснюється фінансове забезпечення процесу кругообігу засобів суб'єкта господарювання.

Кругообіг засобів (коштів) здійснюється за схемою, наведеною на рис. 5.

Для того, щоб розпочати виробництво, необхідні гроші (стадія фінансування). За ці гроші купуються необхідні складові виробничого процесу машини, устаткування, сировина, матеріали, приймаються на роботу робітники (стадія купівлі засобів і предметів праці, прийом на роботу і підготовка відповідних робітників).

Рис. 5. Схема кругообігу коштів підприємства

Далі здійснюється безпосередньо виробничий процес (стадія виробництва продукції і формування її собівартості). Коли вироблено готову продукцію, її продають (стадія реалізації товару). Після продажу продукції отримують гроші, але не ті, які були на стадії фінансування, а нові гроші. Тут відбувається процес формування фінансових результатів підприємства, їх розподіл. Одна частина спрямовується на подальший розвиток виробництва, інша - на накопичення і т.д., залежно від того, яке підприємство, якої форми власності, яка його основна діяльність. Ці процедури можна віднести до стадії формування і розподілу фінансових результатів.

З усіх видів ресурсів першочергове значення мають фінансові ресурси.

Фінансовий аналіз являє собою систему способів накопичення, опрацювання, трансформації та використання інформації фінансового характеру з метою забезпечення життєдіяльності господарюючого суб'єкта в умовах дії ринку та панування конкуренції.

Зміст і цільовий напрям фінансового аналізу полягає в оцінюванні результатів діяльності та фінансового стану господарюючого суб'єкта, у виявленні можливостей підвищення ефективності його функціонування за допомогою раціональної фінансової політики.

Щоб вижити в умовах ринкової економіки і не допустити банкрутства господарюючого суб'єкта, треба добре знати, як управляти фінансовими ресурсами і якою повинна бути фінансова політика.

Кожна наука має свій предмет. Предмет науки відповідає на запитання: «Що вивчає ця наука?». Предметом науки «фінансовий аналіз» є фінансові відносини, фінансові ресурси та їх потоки в єдиному виробничо-торговельному процесі.

Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління, кровотворною системою будь-якого бізнесу, яка забезпечує успішне існування підприємницької діяльності.

Рух коштів, його швидкість і масштаби визначають ефективність фінансової системи. З руху коштів розпочинається і рухом коштів закінчується кругообіг засобів господарюючого суб'єкта, оборот всього капіталу підприємства (рис. 5). Головна роль тут належить фінансовим ресурсам. Фінанси на рівні підприємства виражають грошові відносини, пов'язані з первинним розподілом вартості суспільного продукту, формуванням і використанням грошових доходів та децентралізованих фондів [15, с. 16].

Спочатку на підприємстві грошові засоби формуються в процесі утворення статутного капіталу. Далі вони інвестуються для забезпечення, розширення і розвитку виробництва, для забезпечення фінансово-господарської діяльності господарюючого суб'єкта. Так підприємства мають можливість займатися виробничою і збутовою діяльністю, отримувати від неї доходи. Кошти підприємства зберігаються на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах. Незначна частина коштів знаходиться у касі підприємства.

При здійсненні процесу реалізації продукції (робіт, послуг) на рахунки надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємства: від цінних паперів, від вкладання коштів на депозитні рахунки, від здавання майна в оренду тощо.

Але підприємство розпоряджається лише певною частиною тих грошових коштів, що надійшли. Наприклад, податок на додану вартість, мито, суми акцизного збору підприємство повинне перераховувати до бюджету. Інша частина спрямовується на заміщення засобів, авансованих в основний та оборотний капітал підприємства, на виконання зобов'язань перед бюджетом, здійснення відрахувань у позабюджетні фонди та ін. Частина грошових надходжень, що залишається після здійснення всіх обов'язкових відрахувань, являє собою валовий та чистий дохід, прибуток. Фінансові ресурси це грошові кошти у формі грошових фондів (статутний фонд, фонд оплати праці, резервний фонд) та у нефондовій формі (використання грошових коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими компаніями і т.д.). Основними джерелами фінансових ресурсів підприємств є власні і залучені кошти [15, с. 16].

Перехід на ринкові умови господарювання, існування підприємств з різними формами власності потребує нових підходів до формування фінансових ресурсів.

Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання, оптимальне співвідношення структури джерел їх формування визначають ринкову та фінансову платоспроможність підприємства, його платоспроможність і ліквідність, ділову активність, платоспроможність.

Від величини фінансових ресурсів, рівня забезпеченості та раціонального їх використання залежить формування виробничого потенціалу, забезпечення поточної діяльності, зростання обсягів виробництва і реалізації, соціально-економічний розвиток підприємства.

Тому на сьогодні така функція управління фінансами підприємства як фінансовий аналіз є особливо актуальним, оскільки він вивчає всю сукупність фінансових ресурсів, яка характеризується визначеною системою показників їх наявності, розміщення та використання [15, с. 16].

Крім цього, фінансовий аналіз являє собою систему знань про методи і організаційні форми його проведення. Тому оволодіння знаннями з фінансового аналізу полягає не лише у вивченні фінансових ресурсів та їх потоків, але й методики цієї науки. Причому для підготовки фахівців вивчення методики має першочергове значення.

Основними задачами фінансового аналізу є:

вивчення теоретичних основ фінансового аналізу;

загальна оцінка фінансового стану підприємства (оцінка складу і структури джерел фінансових ресурсів, аналіз джерел власних і позикових коштів, аналіз кредиторської заборгованості; оцінка складу та структури активів, їх стану і руху, аналіз основного та оборотного капіталу, аналіз дебіторської заборгованості);

аналіз ринкової стійкості підприємства;

- аналіз фінансової стійкості (аналіз абсолютних та відносних її показників, оцінка запасу фінансової стійкості (зони безпечності));

аналіз платоспроможності та ліквідності; аналіз грошових потоків;

аналіз ефективності використання капіталу (аналіз прибутковості, обертання оборотних коштів, дослідження ефекту фінансового важеля); оцінка кредитоспроможності підприємства;

- оцінка виробничо-фінансового левериджу; аналіз ділової активності підприємства;

прогнозування фінансових показників діяльності підприємства;

- аналіз фінансового стану неплатоспроможних підприємств і пошук шляхів запобігання банкрутству;

стратегічний аналіз фінансового ризику та пошук шляхів його зниження. Вирішення зазначених завдань сприяє удосконаленню управління підприємством, поліпшенню його економіки, підвищенню ринкової та фінансової стійкості, платоспроможності і ліквідності, забезпеченню його платоспроможності і взагалі успішній рентабельній життєдіяльності [15, с. 16].

1.3 Методика визначення показників платоспроможності і ліквідності підприємства

У процесі аналізу фінансового стану користаються такими важливими показниками, як його платоспроможність.

Для визначення фінансової стійкості підприємства використовують систему коефіцієнтів, аналіз яких дозволяє зробити об'єктивну роботу з висновками і розробити конкретні заходи щодо її зміцнення. Важливими критеріями фінансової стійкості господарства є оцінка на підставі даних бухгалтерського балансу його ліквідності. Характеризуючи поняття платоспроможності ліквідності, їсти необхідність прищепити їхнього визначення й установити тотожність і відмінність між ними, оскільки в економічній літературі відсутня єдина думка.

Платоспроможність підприємства - це його фінансовий стан, що дозволяє вчасно і повно оплатити наступні платежі, чи це реальні можливість виконати без затримки першочергові зобов'язання за рахунок наявного засобу і поточних надходжень від господарської діяльності. Підприємство вважається платоспроможним, якщо сума коштів, запасів і витрат, дебіторської заборгованості й інших активів великі чи рівні його зовнішня заборгованості.

Аналіз платоспроможності проводиться на основі балансу шляхом розрахунку коефіцієнту платоспроможності як відношення платіжних засобів до першочергових зобов'язань. [32]

До платіжних засобів підприємства варто відносити активні, що легко реалізуються: кошти в касі, на розрахунковому рахунку й інших розрахунках банку; термінові платежі заготівельних організацій, інших покупців; товарну продукцію; реальну дебіторську заборгованість.

До зобов'язань з розрахунку відносять короткострокові кредити та інші позичкові засоби, розрахунки з кредиторами та інші пасиви.

Ліквідність - це здатність підприємства погасити свої фінансові зобов'язання, тобто здатність підприємства виконувати платежі зобов'язання перед кредиторами, перетворення матеріальних цінностей і цінних паперів у гроші.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності обраховують як відносини коштів і цінних паперів до короткострокової заборгованості. Теоретично достатні значення для коефіцієнта терміновості є співвідношення (0,2-0,25). Співвідношення даного коефіцієнту має тенденцію до зниження. [12]

Якщо поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання, то підприємство має достатній оборотний капітал.

Для підтвердження даних висновків визначають, яка частина власних джерел вкладена в найбільші маневреності активів. Для цього розраховують коефіцієнт маневреності, як відношення оборотного капіталу до джерел власних засобів (статутного фонду).

Доцільно користатися при аналізі ліквідності проміжним коефіцієнтом покриття, а його теоретичне нормативне значення є 0,7-0,8.

Загальний коефіцієнт ліквідності дорівнює частці від розподілу поточних активів на суму короткострокових зобов'язань. Він показує, яка доля поточних активів покриває короткострокові зобов'язання. Якщо, значно зріс загальний коефіцієнт ліквідності, то він свідчить про можливість підприємства власними оборотними коштами погасити короткострокову кредиторську заборгованість.

Величина власного оборотного кошту (функціонуючий капітал).

Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, що мають період обороту менше чим один рік). Цей розрахунковий показник залежить від структури активів, так і від структури джерел засобу. Показник має особливе значення для підприємств. Зростання цього показника в динаміку - позитивна тенденція основним і постійним джерелом збільшення власного оборотного кошту є прибуток. Не можна ототожнювати поняття «оборотні кошти» і «власні оборотні кошти». Перший показник характеризує активи підприємства (ІІ й ІІІ розділи активу балансу). Другий - джерела засобу, тобто частина власного капіталу підприємства, що розглядається як джерело поняття поточних активів.

Маневреність власного оборотного кошту. Зростання показника в динаміку - позитивна тенденція.

Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення поточних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник може бути більшої за одиницю. Його зростання - позитивна тенденція. Орієнтоване значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежить від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Він аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється по більш вузькому колу поточних активів (з розрахунку включають найменш ліквідну їхню частину - виробничі запаси.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш твердим критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня границя цього показника - 0,2.

Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, що покривається власним оборотним коштом. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня границя цього показника - 50%.

Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є менш за одиницю, то поточне фінансовий стан вважають недостатньо стійким.

Показники фінансової стійкості.

Одна з найбільших характеристик фінансового стану підприємства - забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона зв'язана з загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів і інвесторів. [18]

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства в загальній сумі засобів, інвестованих у його діяльність. Чим більший цей коефіцієнт, те більш фінансово стійким і незалежної від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концепції притягнутого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотним до попереднього показнику. Якщо його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники цілком фінансують своє підприємство.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто як вкладений в оборотні кошти, які капіталізовані.

Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основного засобу й інших в обігових активів профінансований зовнішніми інвесторами, тобто що частина належить їм, а не власникам підприємства.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикового засобу характеризує структуру капіталу. Його зростання - негативне явище, що означає, що підприємство починає усе більш сильне залежати від зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт співвідношення позикового і власного засобу. Зростання цього показника в динаміку також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

2. Організація аналізу показників фінансового стану ПУВКХ

фінансовий резерв підприємство платоспроможність

2.1 Оцінка показників платоспроможності та ліквідності підприємства

Одним з основних і найбільш повних джерел інформації для проведення фінансово-економічного аналізу діяльності компанії, є баланс (форма 1). У ньому, на визначену звітну дату, міститься інформація про розмір власного і позикового капіталу, фінансових зобов'язаннях компанії і про розміщення власних і позикових фінансових ресурсів.

Таблиця 1. Структура і динаміка балансу ПУВКХ

Розділи балансу	На початок року тис. грн.	На кінець року тис. грн.	Відхилення
АКТИВ
I. Необоротні активи	273392	446127	+172735
II. Оборотні активи	68413	95867	+27454
III. Витрати майбутніх періодів
Баланс	341805	541994	+200989
ПАСИВ
I. Власний капітал	224315	402091	+177776
II. Забезпечення майбутніх витрат і платежів
III. Довгострокові зобов'язання	9885	8650	-1235
IV. Поточні зобов'язання	107605	131253	+23648
V. Доходи майбутніх періодів	-	-	-
Баланс	341805	541994	+200989

Виходячи з даних таблиці 1, можна зробити наступні висновки:

на кінець звітного року величина необоротних активів збільшилася на 172735 тис. грн.;

величина оборотних активів виросла 27454 тис. грн.;

витрати майбутніх періодів залишилися без змін;

валюта балансу збільшилася на 200989 тис. грн.;

У структурі пасиву відбулися наступні зміни:

власний капітал компанії збільшився на 177776 тис. грн;

розмір довгострокових пасивів скоротився на 1235 тис. грн.;

поточні зобов'язання збільшилися на 23648 тис. грн.

На підставі балансу можна зробити розрахунок наступних показників, відбитих у таблиці 2.

Таблиця 2. Основні розрахункові показники по балансу

Найменування показників	На початок року	На кінець року	Опт. значення
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,005	0,0004	Не менш 0,2
2. Коефіцієнт проміжної ліквідності	0,16	0,19	Не менш 0,7
3. Коефіцієнт покриття	0,65	0,73	2-3

Коефіцієнт абсолютної ліквідності:

Кал = (стор. 260 + стор. 290)/ПЗ (1)

де ПЗ - III розділ пасиву.

Кал (на поч. року) = (1+0)/9885=0

Кал (на кінець року) = (8+155)/107605=0,001

Коефіцієнт проміжної ліквідності:

Кпл = АЗ/ПЗ (2)

де: АЗ - III розділ активу.

Кпл (на поч. року) = 14113/9885=0,14

Кпл (на кінець року) = 16851/107605=0,16

Коефіцієнт покриття:

Кп = (А2+А3)/ПЗ	(3)

Кп (на поч. року) = (27322+14113)/9885=0,42

Кп (на кінець року) = (52951+16851)/107605=0,65

Частка власних оборотних коштів:

(4)

До (на поч. року) = ((217806-336912)/315891) х100=-37,7

До (на кінець року) = ((235589-318466)/343194) х100=-24,15

Частка оборотних коштів:

(5)

Зс (на поч. року) = (109206/315891) х100=34,6

Зс (на кінець року) = (117490/343194) х100=34,2.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яку частину короткострокових кредитів можливо погасити негайно. На кінець року даний показник по ПУВКХ склав 0,0005. Капітал підприємства не платоспроможний, тому що даний коефіцієнт повинний складати 0,2.

Коефіцієнт проміжної ліквідності збільшився з 0,16 до 0,19 (на 0,03).

Коефіцієнт покриття характеризує співвідношення активів і поточних зобов'язань. На момент аналізу, у порівнянні з базовими даними, він зріс на 0,65, і склав 0,73.

Власний капітал у компанії склав 0,74.

Частка позикових засобів у капіталі компанії наприкінці року склала 0,26 і, у порівнянні з 2000 р. скоротилася на 0,08.

Фінансовий стан компанії тісно зв'язано з її платоспроможністю. Аналіз платоспроможності дозволяє визначити фінансові можливості компанії на визначений час.

Ціль аналізу - фінансової стійкості - визначити фінансові можливості підприємства, оптимізувати з користуванням фінансових резервів.

Відповідно до показників забезпеченості запасами і витратами власних і позикових засобів, можна виділити такі типи фінансової стійкості підприємства:

абсолютна фінансова стійкість - власні оборотні кошти забезпечують запаси і витрати;

відносно стійкий фінансовий стан - за рахунок власних і позикових засобів;

недостатній фінансовий стан - за рахунок усіх джерел формування запасів і витрат;

кризовий фінансовий стан - запаси і витрати не забезпечуються джерелами їхнього формування, і компанія знаходиться на грані банкрутства.

Оцінка фінансової стійкості проводиться за допомогою наступних показників:

наявність лишків чи недоліків власних оборотних коштів для формування запасів і витрат:

(+,-) Е = (П1-А1) - А2 (6)

де П1 - сума першого розділу пасиву;

А1 - сума першого розділу активу;

А2 - сума другого розділу активу.

(+,-) Е (на початок року) = (206685-274456) - 27332=-95093

(+,-) Е (на кінець року) = (225704-273392) - 52951=-100639

чи надлишок недолік довгострокових оборотних коштів:

(+,-) Е = (П1-А1)+П2-А2 (7)

(+,-) Е (на початок року) = (206685-274456)+11121-27332=-83972

(+,-) Е (на кінець року) = (225704-273392)+9885-52951=-90754

чи надлишок недолік загальної величини основних джерел формування запасів і витрат:

(+,-) Е = (П1-А1)+П2+П3 (ст. 600-620) - А2 (8)

(+,-) Е (на початок року) = (206685-274456)+11121+2134-27332=-81838

(+,-) Е (на кінець року) = (225704-273392)+9885+1651-52951=-89103

Виходячи з даних розрахунку, можна зробити висновок про те, що недолік власних засобів для формування запасів і витрат складає:

На початок року - 95093 тис. грн.

На роки - 100639 тис. грн.

Недолік довгострокових оборотних коштів:

Початок року - 83972 тис. грн.

На кінець року - 90754 тис. грн.

Недолік загальної величини основних джерел фінансування запасів і витрат складає:

На початок року - 81838 тис. грн.

На кінець року - 89103 тис. грн.

Дані розрахунки свідчать про те, що компанія знаходиться в кризовому фінансовому стані - на грані банкрутства. І на кінець звітного періоду фінансовий стан компанії погіршилося.

2.2 Оцінка фінансової стабільності ПУВКХ

Використовуючи формули 1 - 10, проведемо оцінку показників фінансової стійкості ПУВКХ за 2009-2011 роки [12, с. 55]. Для цього, перш за все, необхідно навести первинні данні (таблиця 3).

Таблиця 3. Зведена таблиця первинних даних для оцінки фінансової стійкості ПУВКХ за 2009-2011 роки, тис. грн.

Показник	2009	2010	2011
Власний капітал	57600	58000	61000
Загальна сума капіталу	61900	62400	65750
Зобов'язання	4000	4400	4550
Довгострокові зобов'язання	-	-	-
Власні обігові засоби (Іп - Іа)	12600	8318	8287
Матеріально - виробничі запаси	4696	4086	4050
Власні поточні активи (Па - IVn)	12900	8095	8450
Нерухомість	45000	48635	51351
Джерела власних засобів	57600	58000	61000
Реальні активи	45370	50986	49321
Знос основних засобів і нематеріальних активів	42666	103735	109542
Первісна вартість основних засобів і н. Активів	83396	150709	154921
Поточні активи	16900	12495	13000

Як вже було зазначено раніше, одним із найважливіших показників, що характеризує фінансову платоспроможність, є коефіцієнт автономії, тобто показник питомої ваги загальної суми власного капіталу у підсумку всіх засобів, авансованих підприємству [12, с. 47].

К_{автономії} 00=власний капітал/загальна сума капіталу=57600 / 61900 = 0,931 К_{автономії} 01 = 58000 / 62400 = 0,929; К_{автономії} 02 = 61000 / 65750 = 0,927.

Не дивлячись на те, що протягом трьох років коефіцієнт автономії ПУВКХ мав тенденцію до незначного пониження і на кінець останнього звітного періоду знизився на 0,4%, можна сказати, що підприємство займає досить міцну позицію на ринку. Для кредиторів воно не є ризиковим, тому що даний коефіцієнт перевищує норму майже вдвічі, тобто у разі потреби весь позичковий капітал може бути компенсований власністю підприємства. Такий високий рівень коефіцієнту автономії підприємство досягає шляхом утримання значної частки прибутку в обігу через створення із фонду розвитку виробництва, соціального розвитку та валютного резервного фонду.