Організація виробництва свинини та напрями її вдосконалення

Вибуття із стада дорослих тварин внаслідок старіння, захворювання, зниження продуктивності чи з інших причин називають вибракуванням, а поповнення стада -- ремонтом. Молодняк, який використовують для ремонту стада, називають ремонтним, а інший -- понадремонтним, його вирощують на м'ясо.

На підставі потреби підприємства в продукції тваринництва, а також запланованих продуктивності свиней, структури й v обороту стада визначають плановий обсяг виробництва продукції.

Валова продукція вирощування визначається за формулою:

П = (А+Б) - (В+С), (2.1)

де П - продукція вирощування свиней в живій масі (приріст);

А - жива маса поголів'я свиней на кінець планового року;

Б - жива маса свиней, яку планують до вибуття (продаж відповідно до укладених договорів, забій у господарстві, продаж племінних свиней, інше вибуття за винятком падежу свинарства);

В - жива маса свиней на початок планового року;

С - жива маса придбаної свиней й тієї, що надійшла зі сторони.

Загальна маса на початок планового року - 610ц;

Надійшло : приплід - 32ц; купівля - 42ц; переведена з основного стада - 40ц; всього - 114ц.

П = 510 + (448 + 95 + 2) - (32 + 42 + 40) =331ц

Жива маса поголів'я свиней на кінець планового року

А = В + Г + Д - М, (2.2)

де Г- маса придбаної свинини, приплоду і поголів'я, переведених із інших груп;

Д - валовий приріст за рік;

М - маса худоби, яка вибула.

Вибуло: реалізовано - 448ц; переведено - 95ц; загинуло - 2ц; всьго - 545ц

Загальна маса на кінець планового року - 510ц.

А = 610 + 114 +331 - 545 = 510ц

Валовий приріст за рік визначають множенням середньорічного поголів'я на середньодобовий приріст живої маси і на 365 днів.

Планування реалізації продукції тваринництва за кварталам року здійснюють виходячи із запланованих обсягів виробництва і додатково складених балансів виробництва і розподілу тваринницької продукції за кварталами. При цьому необхідно враховувати різні коливання внутрішньогосподарських виробничих потреб у молоці через нерівномірність надходження приплоду.

Собівартість продукції тваринництва включає оплату праці працівників тваринництва, відрахування на соціальні заходи, корми, засоби захисту тварин, роботи і послуги, витрати на утримання основних засобів, інші витрати, витрати на управління та обслуговування виробництва. Обчислюючи її, від загальної суми витрат віднімають вартість гною та іншої побічної продукції. У собівартість гною включають вартість підстилки, нормативні (розрахункові) витрати на транспортування, подрібнення підстилки, прибирання, навантаження, транспортування й зберігання гною. У витрати також включають амортизаційні відрахування, вартість ремонтів та інші витрати на утримання гноєсховищ. Вартість іншої побічної продукції визначається за цінами можливої реалізації та іншого використання, її вартість відносять на зменшення витрат на утримання відповідних видів і груп свиней.

Свинарство в порівнянні з іншими галузями тваринництва має певні особливості - високу продуктивність й скороспілість. Від однієї свиноматки протягом року можна одержати за два опороси 15 - 20 поросят, м'яса - близько 2,5 т. Жива маса тварин у 7-9 місяців досягає 100-110 кг і їх реалізують на м'ясо. Забійний вихід свиней складає 70-80 % (великої рогатої худоби - 50-б0 %). У легкій промисловості використовуються шкури та відходи забою тварин як сировина.

Для підвищення ефективності виробництва продукції свинарства важливе значення має правильне складання обороту стада та визначення його структури, організація його відтворення і племінна робота, визначення способу утримання та годівлі свиней.

У свинарстві основними виробничими типами є племінні і товарні господарства, типи відгодівлі - м'ясний, беконний, напівсальний і сальний.

Розрізняють такі способи утримання свиней:

Групове вільновигульне (свиней розміщують у 6удівях для відпочинку, годівлю організовують в іншому приміщенні, тварини, що знаходяться в секціях групами, можуть виходити на прогулянку у вигульні двори);

Станково-вигульне групове та індивідуальне (тварин годують станках або іншому приміщенні, на прогулянку виходять у спеціальні двори); індивідуально утримують кнурів-плідників і свиноматок з поросятами;

Безвигульне (тварин утримують у закритих утеплених приміщеннях, годують з годівниць, встановлених у кормогноєвих проходах).

Комплектування основного стада доцільно здійснювати багатоплідними свиноматками і висококласними кнурами-плідниками (навантаження на одного кнура -- 18-20 свиноматок за природного парування й понад 60 свиноматок за штучного осіменіння). Парування свинок здійснюється у віці 9-10 місяців за живої маси 120-130 кг. Поросність у свиноматок у середньому становить 114 днів. Відлучають поросят від них у віці 2-а місяці, а на промислових комплексах -- у 26; 30 і 45 днів. Свиноматок використовують 6-8 опоросів (3-4 роки), а кнурів-плідників -- близько трьох років.

Отже головним напрямом підвищення економічної ефективності свинарства є послідовна інтенсифікація на основі зміцнення кормової бази і забезпечення збалансованої годівлі свиней, удосконалення племінних і продуктивних якостей поголів'я, підвищення рівня використання свиноматок і продуктивності молодняку на відгодівлі, поглиблення спеціалізації і концентрації галузі, впровадження індустріальних технологій і прогресивних форм організації та оплати праці

Заключним процесом у виробництві свинини є відгодівля. Застосовують в основному концентратний і картопляно-концентратний (коренеплідно-концентратний, силосно-концентратний) типи годівлі. Приготування кормів проводять у кормоцехах, транспортують їх з кормоцеху у свинарник і роздають за допомогою різних механізмів і пристроїв. Напування здійснюють за допомогою здвоєних і групових автонапувалок (встановлюють всередині свинарників або на вигульних майданчиках), соскових напувалок. Годують свиней сухими мішанками (комбікормами) і вологими кормосумішами. Харчові відходи, які використовують для годівлі свиней подрібнюють.

На фермах, де застосовують подрібнену підстілку, для прибирання гною використовують транспортери, з вигульних майданчиків гній видаляють бульдозерами.

У свинарстві створюються спеціалізовані бригади (чи ланки) з догляду за окремими статевими і віковими групами свиней. У кожній бригаді установлюють розпорядок робіт і визначають обов'язки свинарів. Двозмінний режим роботи доцільний тільки під час догляду за глибокопоросними та підсисними свиноматками. Розміри свинарських бригад залежать від кількості тварин та норм навантаження і можуть становити 6-10 осіб, в бригадах створюються ланки з 3-5 осіб. Крім спеціалізованих бригад, у свинарстві створюються комплексні механізовані свинарські бригади і ланки, які займаються вирощуванням і відгодівлею свиней, а також виробництвом кормів.

3. РАЦІОНАЛЬНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

На сьогодні проблема охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів переросла в одну з найважливіших глобальних проблем сучасності. Від неї залежить основа існування людського суспільства. Цілком очевидно, що її вирішення можливе лише за умови об'єднання зусиль міжнародного співтовариства, коли охорона навколишнього природного середовища стане однією з найважливіших функцій усіх без винятку країн.

Саме тому, Конференція ООН на найвищому рівні з питань навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в червні 1992 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), засвідчила, що стан навколишнього природного середовища є одним з найважливіших чинників глобальної, регіональної та національної безпеки. В документах конференції неодноразово підкреслюється необхідність забезпечення стабільного розвитку держав, при якому економічне зростання було б тісно пов'язане з екологічними вимогами. Будь-яка держава, що ігноруватиме ці вимоги, приречена на дестабілізацію економічної та соціальної системи, на зниження якості життя своїх громадян і непередбачувані наслідки для самого існування суспільства та держави.

Майже вся територія України є зоною екологічного лиха, що законодавчо закріплено рішеннями Верховної Ради України. Виходячи з принципу рівноправності та права кожного народу самостійно вирішувати свою долю, Україна, поряд з визначенням свого внутрішнього і зовнішнього статусу, напрямків політичного, економічного, соціального та культурного розвитку, мусить обов'язково опрацювати стратегію і тактику порятунку від глибокої екологічної кризи, віднайти шляхи забезпечення екологічного благополуччя країни, збереження національних природних ресурсів для майбутніх поколінь.

Ведення сільського господарства є неможливим без використання грунтів та інших природних ресурсів -- у цьому полягає специфіка галузі. Стаття 1 Закону України від 17 жовтня 1990 р. “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.) проголошує, що пріоритетність соціального розвитку села та АПК забезпечується створенням необхідної природно-ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб сільського господарства. Використовувати природні багатства країни потрібно раціонально. Тому ці питання регулюються природноресурсовим правом. Разом з тим, беручи до уваги комплексний характер аграрного права як галузі права, можна сказати, що окремі інститути природноресурсового права є водночас і інститутами аграрного права. Адже сільськогосподарська діяльність має своєю передумовою використання природних ресурсів.

Суб'єкти аграрного права повинні знати, які вони мають права та обов'язки щодо природокористування, як належним чином оформити права на використання природних ресурсів. Правове регулювання в сільському господарстві має певну специфіку, оскільки в українському природноресурсовому праві діє засада цільового характеру природокористування, тобто правові режими використання природних ресурсів різняться залежно від того, для яких цілей вони застосовуються. Відтак йтиметься про інститути сільськогосподарського використання природних ресурсів як інститути аграрного права. Оскільки правовий інститут використання земель сільськогосподарського призначення розглянуто в попередньому розділі пропонованого підручника, в цьому розділі ми обмежимося лише правовими інститутами сільськогосподарського водокористування, надрокористування, лісокористування, використання тваринного й рослинного світу. Хоча до ЗК ми звертатимемося неодноразово, позаяк він має особливе значення для регулювання природноресурсових відносин. Згідно з ч. 2 ст. З ЗК, він має переважну юридичну силу перед іншими актами природноресурсового законодавства. Інакше кажучи, є своєрідною природноресурсовою “конституцією” і посідає чільне місце в системі спеціального природноресурсового законодавства. Якщо якийсь акт природноресурсового законодавства суперечить ЗК -- застосовуються положення останнього. Це важливо знати для правильного розуміння правових приписів про використання окремих видів природних ресурсів, які часто суперечать ЗК. Оскільки, характеризуючи зазначені інститути сільськогосподарського використання природних ресурсів, ми послуговуватимемося понятійним апаратом теорії природноресурсового права, коротко нагадаємо його ключові категорії.

Правова форма використання природних ресурсів -- певний правовий режим або закріплений у нормативних актах порядок використання природних ресурсів. Законодавство України розрізняє такі правові форми (титули) спеціального використання природних ресурсів: а) право власності; б) право природокористування (безоплатне і орендне); в) сервітутне право; г) угода про розподіл продукції; ґ) право господарського відання; д) право оперативного управління. Разом з тим, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. “Про власність” і ст. 319 ЦК, власник природного об'єкта на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном; він може надати його іншій особі на інших правових підставах, не передбачених законодавством. Таке право власника передбачене ст. 6 ЦК і ст. 134 ГК від 16 січня 2003 р. Право природокористування як форму спеціального використання природних ресурсів слід відрізняти від права користування як елемента права власності, позаяк право природокористування -- це не повноваження, а окремий правовий режим, який може охоплювати і володіння, і користування, і розпорядження природними ресурсами в межах, визначених власником. Право природокористування відрізняється і від права власності. Хоча це право може включати в себе і володіння, і користування, і розпорядження; воно завжди є похідним від права власності -- саме власник встановлює межі природокористування, і право розпорядження природо-користувача не може припиняти права власності власника. Природокористування слід відрізняти і від використання природних ресурсів, позаяк воно є лише однією з правових форм спеціального використання природних ресурсів разом з правом власності, сервітутним правом, угодою про розподіл продукції, правом господарського відання, оперативного управління та ін.

Землевласники і землекористувачі вправі використовувати землю відповідно до умов її надання, використовувати наявні на ділянці природні ресурси та експлуатувати інші корисні властивості землі, одержувати при припиненні користування землею відшкодування вартості поліпшень, проведених за власний рахунок, реалізувати право власності на посіви, посадки відповідних культур та вироблену продукцію. На землевласників і користувачів покладаються обов'язки по ефективному використанню земель відповідно до проекту внутрішньогосподарського землеустрою, підвищенню її родючості, застосуванню природоохоронних технологій виробництва, недопущенню погіршення екологічної обстановки на території в результаті господарської діяльності, здійсненню комплексу заходів щодо охорони земель, своєчасному внесенню земельного податку та орендної плати за землю.

Система ефективного використання земель та інших природних ресурсів повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювадьний характер і передбачати збереження грунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища, Зокрема, землевласники і землекористувачі, в тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати раціональну організацію території, збереження і підвищення родючості грунтів, захист земель від водної і вітрової ерозії, селю, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами, захищати землі від інших процесів руйнування; а також орендарі землі мають не допускати заростання сільськогосподарських угідь чагарником і дрібноліссям, попереджувати погіршення культурно-технічного стану земель. У разі необхідності на власників і землекористувачів покладається в життя заходів щодо рекультивації порушених земель, підвищення їх родючості та інших корисних властивостей землі, зняття, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням земель, тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів.

В той же час, використовуючи води для сільськогосподарських потреб, водокористувачі зобов'язані економко використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення та поліпшення, дотримуватися умов цільового водокористування, встановлених нормативів скидання забруднюючих речовин та лімітів забору води, здійснювати заходи щодо запобігання їх забрудненню стічними (дощовими, сніговими) водами, не допускати порушення прав інших водокористувачів та заподіяння шкоди водогосподарським об'єктам, утримувати в належному стані прибережні захисні смуги та смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні й водогосподарські споруди і технічні пристрої. Поряд з цим вони мають здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності спеціального дозволу (ліцензії), проводити комплекс заходів щодо охорони, відновлення вод, своєчасно сплачувати платежі за спеціальне водокористування, виконувати інші вимоги щодо використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів. Користування корисними копалинами суб'єктами сільськогосподарського виробництва повинно здійснюватися із забезпеченням цільового, раціонального та комплексного використання надр, безпеки для працюючих та населення, охорони навколишнього природного середовища, приведення порушених земельних ділянок у придатний для подальшого використання стан тощо.

Використання об'єктів тваринного світу повинно здійснюватися з додержанням встановлених правил, норм, лімітів і строків, способами, що не допускають порушення цілісності природних угрупувань і забезпечують їх збереження і проведення комплексних заходів щодо відтворення, збереження і поліпшення середовища їх перебування, охорони цих об'єктів. Користувачі зобов'язані також своєчасно вносити плату за використання об'єктів тваринного світу, не допускати погіршення стану середовища перебування тварин внаслідок сільськогосподарської діяльності, застосовувати природоохоронні технології під час здійснення виробничих процесів та виконувати інші зобов'язання відповідно до вимог законодавства.

3.1 Екологізація сільськогосподарської продукції

Основні завдання екологізації сільського господарства полягають у зниженні техногенного навантаження, підтримці природного потенціалу шляхом самовідновлюваного режиму природних процесів, стимулювання виробництва екологічно чистої продукції. Але на практиці, як правило, приймаючи рішення про вдосконалення власного виробництва, суб'єкти господарювання керуються меркантильними інтересами, тому важливо створити дієві механізми регулювання та стимулювання екологізації як на державному рівні, так і на рівні підприємства.

Інтенсифікація впливу людської діяльності на навколишнє середовище є одним із негативних наслідків економічного зростання. Інтенсивна хімізація сільського господарства викликає підвищену небезпеку для навколишнього середовища і здоров'я людей, не менш суттєвого впливу на навколишнє середовище завдають мінеральні добрива. Незважаючи на високий економічний ефект, збагачення ґрунту азотом, фосфором, калієм та іншими мікроелементами, добрива мають певний баласт. Концентруючись у ґрунті, вони пригнічують рослини, накопичуються в них у концентраціях, які перевищують гранично допустимі норми, погіршують стан ґрунтів, пригнічують мікрофлору.

Біологічні аспекти екологізації виробництва відповідають її сутності, оскільки передбачають включення у виробничий процес живих організмів. Це стосується, передусім біотехнології - молодої галузі суспільного виробництва.

Актуальність питання екологізації виробництва вітчизняних підприємств зумовлена значним техногенним впливом на довкілля в країні. Сучасні масштаби екологічних порушень, а також необхідність компенсації втрат від великих аварій і стихійних лих створюють реальну загрозу переспрямування фінансових і матеріальних ресурсів із розв'язання стратегічних завдань формування нової структури економіки на підтримання її наявного потенціалу. За умов обмеженості запасів корисних копалин і значної залежності України від імпортних енергоносіїв важливим є і питання енергоефективності підприємств. Енергомісткість ВВП України (питомі витрати первинної енергії на одиницю валового внутрішнього продукту країни) у 2-3 рази перевищує середній рівень енергомісткості ВВП країн світу. Основними причинами високої енергомісткості ВВП України є низький технічний рівень переважної частини підприємств; відсутність умов для ефективної реалізації енергозбережних заходів та дієвого механізму їхнього стимулювання; висока частка енергомісткого виробництва.

Визначальними заходами щодо реалізації концепції стійкого економічного розвитку є перехід агропромислового комплексу до виробництва екологічно чистої продукції, рухаючись у цьому напрямку вітчизняні та зарубіжні вчені в своїх працях розглядають різні аспекти екологізації вітчизняного виробництва, проте питання мотивації та формування організаційно-економічних механізмів екологізації вітчизняного виробництва потребує подальшого вивчення. Отже, що ж може мотивувати власників підприємств формувати виробничий механізм у напрямку його екологізації? Відповідаючи на це питання можна виділити три основні мотивуючі аспекти:

1) економічний (зменшення витрат; поліпшення ділового іміджу підприємства; отримання прибутків в результаті продажу технологій та продукції; завоювання ринку «зеленої продукції»; можливість додаткового одержання кредитів);

2) екологічний (поліпшення стану довкілля; збереження та відновлення природних ресурсів; покращення екологічної репутації підприємства);

3) соціальний (реалізація особистого потенціалу працівників; відповідальність перед суспільством; створення соціальної інфраструктури).

Виходячи з «концепції комплексної державної програми реформ та розвитку сільського господарства України», що є безумовним початком на державному рівні для корінних змін в сільськогосподарському виробництві як приклад можна розглянути на основі запропонованій у рослинництві ресурсозберігаючої технології No-Till, яка дозволяє: знизити енергоємність (економія ПММ); збільшення утримання вологи в ґрунті, покращення доступності води; зниження ерозії ґрунтів; зростання стабільності виробництва сільськогосподарських культур; зростання прибутку в господарствах будь-якого розміру (в тому числі і дрібних); зростання чистого прибутку. До того ж існує не використовувана можливість залучення в сільське господарство коштів за Кіотським протоколом. Таку можливість може створити тільки ресурсозберігаюча технологія самовідновлюваного землеробства No-Till, яка супроводжується зменшенням викидів парникових газів безпосередньо з ґрунту та зменшенням спалюваних ПММ.

Частина вчених і переважна більшість практиків (політиків, економістів, виробничників) вважають екологізацію своєрідним тактичним кроком, за допомогою якого можна розв'язати якісь загальні сьогоденні проблеми, однак не можна виправити становище в цілому. Відповідно сприймається спорудження очисних комплексів на заводах, введення жорстких норм концентрації шкідливих речовин у повітрі та в їжі, інші подібні кроки

Таким чином напрямків для екологізації у сільськогосподарському виробництві як потенціальних - багато, до того ж по кожному з них є альтернативні сьогоднішнім традиційним технологіям - нові, ресурсо- та енергоощадні технології, а з боку держави - впровадження заходів сприяючих подальшому реформуванню та розвитку сільського господарства, та виведення його на якісно новий рівень.

ВИСНОВОК

Проаналізувавши стан справ у свинарстві в Україні можна зробити ряд важливих висновків:

- поряд із молочно-м'ясним скотарством є традиційною галуззю тваринництва. Основною продукцією свинарства є м'ясо й сало. Свинина використовується не лише безпосередньо у свіжому вигляді для харчування людини, а й як сировина для виробництва шинки, бекону, ковбас, сосисок та різних видів консервів. Шкури, щетина і відходи забою свиней є сировиною для легкої промисловості. Свинина в м'ясному балансі країни займає друге місце після яловичини - близько 34 %.

- свинарство є важливішою галуззю народного господарства і від її розвитку залежить не тільки благополуччя сільського господарства а й країни в цілому;

- подальший розвиток галузі свинарства залежить від активізації інтеграційних процесів, а також у подальшій спеціалізації господарства;

- конкурентоспроможність підприємств галуззі можлива тільки при створенні вертикально інтегрованих компаній де буде зосереджений весь комплекс виробництва і переробки;

- державі необхідно стимулювати перехід до новітніх технологій через надання адресних субсидій господарствам, які мають плани їх впровадження;

- необхідно системний підхід по підготовці кваліфікованих кадрів для галуззі (як технологічних робітників, так і нових управлінців).

Однією із складових курсової роботи було дослідження підприємства свинної галуззі, а саме СК «Перемога». Провівши дослідження ми дійшли до таких висновків, а саме:

- виявлено досить високий рівень прибутковості виробництва продукції свинарства.

- відбулося зменшення поголів'я свиней порівняно з 2016 р. з 2018 р., що призводить до збільшення чистого доходу з 1 голови від 732 грн до 821 грн.

- збільшення поголів'я свиней призвело до збільшення валого доходу з 3334,5 грн у 2016 році до 3741,3 грн. у 2018 році.

- аналізуючи ефективність виробництва свинини ми дійшли висновку, що виробництво на даному підприємстві економічно-вигідно і в майбутньому може нарощувати темпи зростання.

Хоча на прикладі СК «Перемога» ми змогли оцінити стан справ у галузі тваринництва, є надія, яка підтверджена статистичними даними, що у свинарства є майбутнє в Україні. Все залежить від правильної оцінки ситуації, і вироблення реальної, а не декларативної, стратегії розвитку галузі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрійчук В.Г., Вихор Н.В. Повышение эфективности агропромышленого производства. - К.: Урожай, 1990 - 231с. [https://books.google.com.ua/books?id=077FAwAAQBAJ&pg=PA286&lpg=PA286&dq ]

2. Бойко В. І., Коржинський М. П., Козак О. А. // Економіка АПК. - 2004. - № 12. - с. 32 - 35.; [ http://www.business-inform.net/export_pdf/business-inform-2011-3_0-pages-77_81.pdf ]

3. Виробнича економіка./ За редакцією В.П.Галушко, Г. Штрьобеля. Навчальний посібник. - Вінниця: Нова Книга, 2005. - 400с. [ https://www.econa.org.ua/index.php/econa/article/view/474/pdf_340 ]

4. Вихруща В.П., Харіна П.С. "Економіка підприємств": - Тернопіль, 1995. 203с. [https://knowledge.allbest.ru/agriculture/3c0a65635b3bd69b5d43a89521206c27_0.html ]

5. Горфинкель В.Я. "Економика предприятия": Учебник для вузов. - М.: ЮНИТЖ 2000. - 742с. [http://prepod2000.kulichki.net/item_63.html ]

6. Дем'яненко С.І., "Формування виробничих витрат селянських (фермерських) господарств в умовах ринкової економіки", - К.: Урожай, 1994. - 148с. [https://www.bibliofond.ru/view.aspx?id=727313 ]

7. Державний комітет статистики України. Офіційний інтернет сайт установи.Кулішов В.В. "Економіка підприємства"; Підручник - К., 2003 - 432с. [http://stud.wiki/agriculture/3c0a65635b3bd69b5d43a89521206c27_1.html ]

8. Економіка сільського господарства. П. П. Руснак, В. В. Жебка, М. М. Рудий, А. А. Чалий; За ред. П. П. Руснака. - К.: Урожай, 1998. - 320 с.

[ http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2016/11/143.pdf ]

9. Економіка сільського господарства: Підручник / О. І. Здоровцов, Л. І. Касьянов, В. І. Мацібора, В. Й. Шиян: За редакцією О. І. Здоровцова, В. І. Мацибори. - К.: Вид-во УСГА, 1993. - 320 с. [http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=5206 ]

10. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій. Навчальний посібник./ С.Ф.Покропивний, Г.О.Швиданенко, О.С.Федонін та ін.. за ред.. С.Ф.Покропивного. - К.: КНЕУ, 2000

[ (www.studmed.ru/pokropivniy-sf-shvidanenko-go-fedonn-os-ta-n-ekonomka-pdpriyemstva-zbrnik-praktichnih-zadach-situacy_63abe56c4e1.html) ]

11. Економіка сільського господарства: Навч. Посібник / Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий А.А., та ін..; за ред. В.К. Збарського і В.І. Мацибори. - К.: ТОВ «Агар Медіа Груп», 2013. - 314с. [https://otherreferats.allbest.ru/agriculture/00689074_2.html ]

12. Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 року. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2982-15 ]

13. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 року. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1877-15 ]

14. Здоровцов ОХ, Касьянов Л.І.. Мацибора В.Й. "Економіка сільського осподарства": Підручник - К.: Видавництво УСГА 1993. - 320с.

[http://referat911.ru/Menedjment/organzacjnoekonomchnij-mehanzm-virobnictva-zerna-ta/111297-1959615-place6.html ]

15. Іванух Р. А., Дусановський С. Л., Білан Є. М./ Аграрна економіка і ринок.: Збруч, Тернопіль 2003 р. [ https://buklib.net/books/21882/ ]

16. Калінчик М.В., Ільчук М.М., Одінцова Т.М. Ефективність виробництва та розвиток ринку свинини. ? К.: Нічлава, 2005. - 228с

[ http://www.ej.kherson.ua/journal/economic_12/121.pdf ]

17. Мацибора В. І. Економіка сільського господарства: Підручник. - К.: Вища шк., 1994. - 415 с. [ http://jeou.donnu.edu.ua/article/view/2962 ]

ДОДАТОК

Наявна техніка:

ПЛН-5-35 - 9 шт, культиватор КПС 4,2 - 5 шт, КСМ-4 А - 3 шт, КПК-2,0 - 1шт, БЗТС - 1- 8 шт, Т-150-К - 13 шт, Т-74 - 8 шт, причепи - 8 шт, ГАЗ-52 - 6 шт, ЗИЛ-130 - 3 шт. та інші.

Вартість добрив: азотні - 135,00 грн/ц, фосфорні - 130,00 грн/ц, калійні - 100,00 грн/ц.

Вартість гербіциду - 94,00 грн/кг, вартість засобів захисту рослин - 131,40 грн.

Вартість бензину - 9,50 грн/л, дизпалива - 8,60 грн/л.

Вартість посадового матеріалу - 60,00 грн/кг.

Господарство розташоване в південно - східній частині району.

Ґрунти та клімат - характерні для цієї зони.

Размещено на Allbest.ru