Напрями зниження рівня тінізації економіки України

Тому одним із головних завдань, яке намагаються вирішити дослідники тіньової економіки і різних країнах, є оцінка масштабів тіньової економічної діяльності та окремих її складових.

Досі жоден із запропонованих методів оцінки тіньової економіки не одержав загального визнання та розповсюдження. Всі ці методи об'єднують оцінки високої неточності при розрахунках обсягів тіньової економіки. Перш за все це пов'язано з неоднозначністю визначення поняття «тіньова економіка» та його структурних елементів і складністю отримання достовірної інформації про тіньову економічну діяльність.

Крім цього кожний із методів придатний лише для оцінки визначеної сфери тіньової економіки. Авторами часто не застерігається чітко, відносно якої діяльності проводяться обстеження. Також у роботах як іноземних, так і вітчизняних фахівців оцінки масштабів тіньової економічної діяльності визначаються як у абсолютних, так і відносних величинах, що ускладнює порівняння одержаних різними фахівцями результатів щодо оцінки тіньової економіки.

Наявність цього явища в усіх сферах життєдіяльності суспільства підтверджується та виявляється багатьма методами її оцінки [17, ст. 123].

Тінізація економіки у різних країнах проявляється в різних масштабах і формах, тому можливості оцінки тіньової економіки достатньо обмежені, оскільки «тінь» передбачає приховування від обліку, контролю та реєстрації. Тому метою в рамках методології системного аналізу доцільно застосувати різні методи, які дозволяють зберегти баланс між кількісно вираженими ймовірними альтернативами рішень та інтуїцією, використаною у потрібний час.

За результатами вивчення літературних джерел виділимо три групи методів оцінки тіньової економіки:

- структурні та спеціальні методи, що використовуються на макрорівні;

- статистичні та монетарні методи;

- економіко-правові методи, що використовуються на макрорівні - при виявлені й оцінці економічних параметрів конкретних правопорушень, злочинів, економічної діяльності окремих осіб.

Структурні та спеціальні методи спрямовані на забезпечення якнайповнішої реєстрації тіньових економічних явищ для узагальнюючої характеристики всієї їх сукупності й окремих груп, виявлення і вивчення масових статистичних закономірностей. Найрозповсюдженішими на сьогодні є методи оцінки прихованого виробництва легальних товарів і послуг, які базуються на методології системи національних рахунків (СНР). Достатньо надійним і точним є використання традиційних статистичних методів у поєднанні з методом експертних оцінок, які у ряді випадків можуть давати більш точні результати, ніж традиційні методи при низькій якості первинної інформації.

До основних методів, що використовуються в країнах з ринковою економікою для оцінки параметрів кримінальних форм прихованої економічної діяльності належать:

- метод специфічних індикаторів (прямих чи непрямих);

- структурний метод;

- метод м'якого моделювання;

- експерті методи;

- змішані методи.

Ще однією класифікацією прикладних методів оцінки тіньової економіки є їх поділ на прямі або непрямі. Прямі методи засновані на контактах з/або спостереженнях за людьми чи підприємствами, з тим, щоб зібрати пряму інформацію про не оприлюднений прибуток. Ці методи розподіляються на два види: ревізія податкових декларацій і добровільні анкетні опитування з метою збору інформації. Такі мікроекономічні підходи широко використовуються у багатьох країнах, зокрема у Норвегії (Ізакен і Стром, 1985), Данії (Могенсен, 1995), США (Даллаго, 1990 і Томас, 1992). Одним із недоліків цього методу є те, що точність і результати дослідження суттєво залежать від готовності респондентів до співпраці, від об'єктивності та чесності їх суджень, що суттєво утруднює обчислення реальної оцінки (у грошовому еквіваленті). Одна з переваг цього методу полягає у достатньо детальному інформуванні про структуру тіньової економіки, але результати суттєво залежать від способів побудови анкет.

Непрямі методи визначають розмір прихованої економіки, вимірюючи «сліди», які залишає офіційна статистика, та переважно використовують дані макроекономіки.

Прямі методи дають, як правило, занижену оцінку тіньової економіки; непрямі методи, методи прихованих змінних, м'якого моделювання, структурний метод - завищену оцінку. Додатковим джерелом релевантної інформації у даному випадку залишається також вивчення вторинних джерел інформації (матеріалів преси, судових розглядів тощо), що дає змогу оцінити окремі аспекти тіньової діяльності.

Методи відкритої перевірки забезпечують виявлення кримінальної економічної діяльності лише тією мірою, якою це дозволяє робити відвертість суб'єктів, що перевіряються. Використання методів відкритої перевірки перебувають у компетенції спеціально створених контролюючих органів. Ними виявляються і усуваються порушення валютного, митного, банківського, податкового, антимонопольного законодавств, торгівлі, пожежної безпеки, санітарних норм та ін. Результати, отримані при використані методів відкритої перевірки, можуть згодом використовуватися також і в обліково-статистичних цілях.

Спеціальні методи економіко-правового аналізу дають змогу ефективно застосовувати спеціальні економічні й бухгалтерські знання в юридичній практиці (в оперативно-розшуковій діяльності, кримінальному і цивільному процесах). Конкретні методи економіко-правового аналізу можна об'єднати в наступні категорії, які достатньо повно висвітлені у спеціальній літературі:

- метод документального аналізу;

- метод бухгалтерського аналізу;

- метод економічного аналізу.

Серед закордонних науковців та практиків найпоширенішими є непрямі методи оцінки тіньової економіки, зокрема:

- підхід, заснований на відмінностях міх статистичними даними оцінки валового внутрішнього продукту (ВВП) за прибутками і витратами;

- метод оцінки офіційної та фактичної робочої сили в економіці;

- операційний підхід.

Перший підхід, який базується, на відмінностях між статистичними даними оцінки валового внутрішнього продукту (ВВП) за прибутками і витратами, був застосований для Австрії (Франц, 1983), Великобританії (Петерсен, 1982 і Дель Бока, 1981), Німеччини, США.

Метод оцінки офіційної та фактичної робочої сили передбачає, що зменшенні кількості робочої сили в офіційній економіці відразу спричиняє збільшення діяльності у тіньовій економіці. Якщо повна участь робочої сили передбачається постійною, то офіційна норма участі у ній може слугувати індикатором збільшення участі у тіньовій економіці. Однак, слабкою стороною цього методу є неврахування того, що люди можуть працювати одночасно і в офіційній, і в тіньовій, паралельній економіці.

Відомим є метод попиту валюти, розроблений Кейгеном (1958), доповнений Гутманом (1977) та Танзі (1980, 1983), які економетрично оцінювали функцію попиту валюти для Сполучених Штатів за період із 1929 по 1980 р.р. для того, щоб обчислити тіньову економіку. Прихильники цього підходу припускають, що тіньові або приховані операції було зроблено у формі готівки, щоб не залишити жодних помітних слідів для органів державної влади. З цього випливає, що збільшення розміру тіньової економіки однозначно збільшить попит на валюту. Цей метод був застосований Ізаксеном і Стромом (1985) у Норвегії, де розраховувався розмір повної економіки. Метод вважається одним із найуживаніших, хоча і він зазнав критики через припущення однакової швидкості обігу грошей у легальній та тіньовій економіках та через припущення, що всі тіньові операції здійснені у готівковій формі (Блейдс (1982), Фейге (1986, 1996), Фрей і Померен (1984), Томас (1999).

Відомим також є метод обліку споживання електрики, запропонований Кауфманом та Калібердою (1996), метод Ласкі (2000), відповідно до якого певна частина тіньової економіки споживає частину електрики. Ця частина охоплює домогосподарства, незареєстровані економічні суб'єкти, виробництво товарів / послуг для власного використання (так зване сімейне споживання електрики). Також припущення авторів, стосуються того, що якщо сімейне споживання електрики є високим, то і частка решти прихованої економіки буде високою.

Обчислення фактичного розміру тіньової економіки відбувається лише на оцінці частки електрики у структурі тіньового ВВП кожної країни. Ласкі використовував за основу тіньову економіку США (10,5% з ВВП країни за обчисленням Моріса у 1993), базуючись на якій, можна обчислювати розмір тіньової економіки для іншої країни.

Цей підхід враховує фактор технічного прогресу, згідно з яким тенденції у відносній економії енергоносіїв на технологічні потреби у виробництві продукції враховуються при порівнянні динаміки, витрат електроенергії за повним електробалансом і динаміки ВВП. Таким чином, відносна економія енергоносіїв, яка спостерігається в обліку технологічних витрат, повинна відображатись у співвідношеннях між загальними витратами електроенергії та ВВП і сприяти або досягненню більшої економії електроенергії у внутрішньому споживанні, або отриманню відповідної додаткової продукції (ВВП).

Метод Ласкі також є неточним, оскільки не всі тіньові дії вимагають значної кількості електрики, вони можуть використовувати інші джерела енергії або не використовувати її взагалі. Крім того, тіньова економіка має місце не лише в сімейному секторі, а й для вітчизняних «обленерго» не облікована електроенергія також є непоганим заробітком.

Метод обчислення тіньової економіки на основі обліку споживання електрики достатньо простий і застосовувався у багатьох європейських країнах, проте, зазнав критики через неоднорідність всіх тіньових дій, які вимагають різну кількість електрики, або які використовують альтернативні джерела енергії (газ, торф, вугілля і т. п.). Із розвитком НТП одночасно і офіційна, і неофіційна економіка почали використовувати електрику ефективніше [6, ст. 71].

Західні вчені основні методи оцінювання тіньової економіки умовно поділили на дві групи: мікрометоди (прямі методи) та макрометоди (опосередковані методи) [20].

Використання мікрометодів базується на:

- аналізі статистичної звітності суб'єктів господарювання, які ухиляються від сплати податків;

- опитуванні населення та експертів про участь у нестатутній економічній діяльності;

- аналізі товарних потоків від виробника до споживача, а також порівнянні даних про використання ресурсів.

Застосування макрометодів полягає у:

- виявленні розбіжностей у статистичних даних шляхом порівняння фактичних та задекларованих доходів і видатків;

- вимірюванні масштабів тіньової економіки за показником зайнятості з припущенням, що зменшення офіційного сектора економіки зумовлене переходом трудових ресурсів у неофіційний, тобто в тіньовий;

- аналізі попиту на готівку, дослідження питомої ваги позабанківського обігу готівки, аналіз та визначення обсягів грошових операцій та угод;

- обчисленні розмірів тіньової економіки у різник сферах виробництва з подальшим зведенням показників та виявленням частки тіньової економіки у ВНП;

- обчисленні та порівнянні таких факторів, як рівень оподаткування; етика сплати податків та рівень державного регулювання (відсоток державних службовців у загальній зайнятості); рівень зайнятості (частка працівників у загальній кількості населення); тривалість робочого тижня; співвідношення іноземних працівників і загальної кількості зайнятих.

Порівняльну характеристику макро-, мікро- та інших методів оцінювання тіньової економіки наведено на рис. 3.

Назва методу	Суть методу	Переваги	Недоліки
І. Мікрометоди (прямих цін)	Базуються на аналізі грошових та матеріальних потоків	Можливість уникнути ускладнення, від агрегування (зведення) досліджуваних показників	Суб'єктивна оцінка діяльності досліджуваного економічного суб'єкта і складність отримання інформації про нього потребують залучення спеціалістів у галузі соціології, психології та ін.
ІІ. Макрометоди (опосередкованих оцінок)	Базуються на порівняльному аналізі даних з різних джерел, а також на інформації про явища, що спричинюють тіньову економіку	Можливість отримати вірогідніші дані про масштаби тіньової економіки шляхом порівняльного аналізу отриманої інформації про окремі фактори чи явища	Агрегування показників дає завищені результати, а також не враховується вплив на іррелевантних факторів, зокрема, демографічної ситуації в країні
ІІІ. експрес-метод Монетарний метод	Враховується вплив різних детермінантів або індикаторів тіньової економіки на відносні зміни її розмірів	Враховується також сфера послуг, визначається об'єкт дослідження, місце та час його проведення. Метод дає досить надійні результати	Складність збору даних, а також викривлення отриманої інформації завдяки некоректності певних питань
IV. Монетарний метод	Досліджується залежність між обсягом грошової маси в обігу та реальним ВВП (за умов незмінної швидкості обігу грошей)	Висока достовірність використання методу в аналізі економіки тої чи іншої країни, простота отримання даних	Важко здобути прийнятні результати, тому що для перехідної економіки є характерними такі чинники, як приватизація, високі темпи інфляції тощо, які не враховуються
VI. Фінансовий метод	Визначення обсягів дорахувань валової доданої вартості, що здійснюється відповідно до видів економічної діяльності та обсяги тіньового виробництва	Враховуються практично всі фактори, що можуть призвести до виникнення «тіньових операцій» у діяльності підприємства, або галузі в цілому.	Складно простежити вплив факторів на формування вхідних цін, і кінцевих показників виробництва

Проаналізувавши зазначені методи, було вирішено акцентувати увагу на фінансовому методі. Його використання полягає у визначенні обсягів до нарахувань валової доданої вартості та обсягів тіньового виробництва. Основним джерелом інформації є форма №2 «Звіт про фінансові результати». На основі його аналізу можна судити про наявність прихованого виробництва та «тіньові» операції на підприємстві. При цьому порівнюють ціни проміжного споживання з цінами готової продукції. Головні труднощі проведення дослідження полягають у тому, що статистична звітність суб'єктів господарювання вважається комерційною таємницею, а тому отримати вихідні дані досить проблематично.

Фінансовий метод, запропонований професором В. Є. Реутовим, виконується за певним алгоритмом. Першим етапом у визначенні тінізації економічної діяльності є розрахунок величини валового доходу за звітний і попередній періоду. Фактичні дані було взято на одному з підприємств хімічної промисловості міста Рівного. Відповідно, валовий дохід становив: а) за звітний період - 8661 тис. грн.; б) за попередній - 6439,1 тис. грн.

На другому етапі визначаються проміжні витрати (ПВ), тобто враховується собівартість продукції: витрат на оплату праці, амортизацію та інші витрати. В результаті було отримано такі результати: а) за звітний період - 2741,8 тис. грн.; б) за попередній - 2094,6 тис. грн.

Питома вага проміжного споживання (ППВ) як відношення проміжних витрат до валового доходу (третій етап) становила: а) за звітний період - 0,32; б) за попередній період - 0,29.

Четвертий етап полягає в розрахунку питомої ваги валової доданої вартості (ПВДВ) як різниці між одиницею (як базовий показник) та питомою вагою проміжного споживання (ППВ). Відповідно, отримано такі результати: за звітний період - 0,68; б) за попередній період - 0,71.

В свою чергу, зміна питомої ваги валової доданої вартості (?ППДВ) визначається як різниця між показниками питомої ваги валової доданої вартості в звітному і попередньому періоді (п'ятий етап). Отримано такий результат: 0,21.

3. Напрями зниження рівня тінізації економіки України

3.1 Розробка методів ліквідації тіньової економіки, як негативної частки економіки України

тіньовий економіка ліквідація безпека

Формування ефективної конкурентоспроможної економіки, поєднання соціального та економічного розвитку суспільства, побудова в Україні економіки європейського зразка неможливі без суттєвого зниження рівня тінізації української економіки. Тінізація економіки спричинює посилення процесів криміналізації економічних відносин, заміну державного контролю кримінальним, поширення корупції в органах державної влади, підриваючи, зрештою, довіру до держави та обумовлюючи розквіт правового нігілізму.

Виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що пріоритетним та принципово важливим напрямом сучасної економічної політики держави є детінізація економіки. При розробці стратегії детінізації слід враховувати наявність досить широкої бази зацікавленості у збереженні існування тіньової економіки серед:

- самих суб`єктів тіньової економіки, які, нагромадивши значні капітали, зацікавлені у подальшому розвитку свого бізнесу, проте не мають правових умов і, часто, економічної зацікавленості в їх виведенні в офіційний сектор економіки;

- легальних підприємців, які вважають за доцільне частково здійснювати операції поза межами чинного законодавства з метою оптимізації витрат, уникнення фіскального тиску та збільшення доходності бізнесу;

- пересічних громадян, які змушені поповнювати власні доходи за рахунок тіньової сфери через низький рівень офіційного доходу;

- представників керівництва частини державних підприємств, які, скориставшись фактичною безконтрольністю використання держвласності, перевели юридично державні виробничі ресурси під фактичний приватний контроль, що зробило державну власність джерелом доходів тіньового сектору, призвело до різкого зниження ефективності державних підприємств;

- частини державних службовців різного рівня, насамперед - у місцевих органах влади та силових структурах, які отримували зиск від корупційних дій, зумовлених здійсненням тіньових операцій.

Зволікання із впровадженням у попередні роки дієвої політики детінізації економіки, яка б передбачала «м'яку» модель адаптації некримінальних тіньових капіталів до діяльності у легальній економіці та відокремлення бізнесу від влади, обумовило значне загострення проблем, пов'язаних з детінізацією економіки, після зміни влади. Оскільки сфера тіньової економіки зберігатиме привабливість доти, доки не буде створено умови належної прибутковості діяльності в офіційній сфері. На нашу думку, слід очікувати намагань зберегти контакт місцевих ділових та управлінських еліт з метою збереження усталених схем тіньових економічних операцій, в тому числі - шляхом зрощування бізнес-структур з новими структурами місцевої влади. Ця загроза посилюється внаслідок призначення в ході зміни влади на керівні посади значної кількості осіб, близьких до підприємницьких структур, які часто не мають належних навичок управлінської діяльності.

Загальними чинниками детінізації економіки є:

- визначення чіткого курсу економічних перетворень з артикульованими прозорими стратегічними пріоритетами;

- деполітизація економіки, введення підконтрольності та відповідальності влади;

- встановлення в Україні сприятливого економіко-правового клімату для розвитку національного підприємництва та відновлення стійкого економічного зростання;

- обмеження монопольної поведінки в усіх сферах економічної діяльності;

- запровадження відкритого діалогу органів державної влади з представниками суб'єктів господарювання.

Важливим чинником детінізації економіки має стати продовження широкомасштабної податкової реформи, спрямованої на зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, заохочення інвестиційної діяльності та нагромадження амортизаційних фондів підприємств, мінімізацію витрат на виконання й адміністрування податкового законодавства.

При цьому слід піддати сумніву думку щодо ефективності максимальної уніфікації політики стосовно усіх суб'єктів господарювання шляхом скасування податкових та митних пільг для зниження рівнів корумпованості та тінізації економіки. На нашу думку, позбавлення держави цього інструменту структурної політики призведе до поглиблення диспропорцій економічного та соціального розвитку, відтак - зберігатиме базові передумови тінізації економіки. Доцільнішим видається перехід до визначеної кодифікованої системи пільг та преференцій, які відповідають міжнародним економіко-правовим нормам та надаються за прозорими механізмами з рівним доступом до них усіх економічних суб'єктів.

Поряд з загальним поліпшенням підприємницького середовища внаслідок делегулювання та зниження фіскального навантаження суб'єктів господарювання, має бути вжито комплекс спеціальних заходів, які стимулюватимуть детінізаційні процеси. Необхідно також запровадити на певний перехідний період політику амністії по відношенню до тіньового некримінального капіталу через відкриття йому шляхів для легального інвестування. Це потребуватиме прийняття Закону «Про легалізацію коштів, отриманих некримінальним шляхом» з відповідним врегулюванням процесу та умов легалізації та гарантій непереслідування суб'єктів легалізації. Додатком до Закону має стати Програма заходів щодо легалізації тіньового капіталу [7, ст. 3-9].

3.2 Державний механізм протидії тіньовій економіці

Масштаби тінізації економічного життя, недієвість державних зусиль з її подолання призводить до деформації принципів громадянського суспільства, формують негативний імідж України у світі, стримують надходження в країну іноземних інвестицій, не сприяють налагодженню торговельно-економічних стосунків українських підприємств із зарубіжними партнерами. Все це об'єктивно зумовлює необхідність активних дій щодо детінізації економіки.

Детінізація економіки - це цілісна система дій, спрямована передусім на подолання та викорінення причин та передумов тіньових явищ та процесів. Стратегічною метою детінізації економіки має стати істотне зниження рівня тінізації шляхом створення умов для залучення тіньових капіталів у легальну економіку та примноження національного багатства. Виведення на «світло» тіньових капіталів сприятиме відчутному збільшенню національного інвестиційного потенціалу і ступеня його реалізації, матиме значний позитивний ефект для бюджетної сфери, слугуватиме зміцненню довгострокової стабільності та зорієнтованості національної економіки на стратегічний розвиток і зростання, сприятиме зміцненню економічної безпеки держави.

Сьогодні детінізація економіки входить до стратегічних засад державної політики України. Проте дотепер не створено чіткого механізму міжвідомчої координації, ефективного і системного використання усіх наявних ресурсів і засобів розвідувальних, контр розвідувальних, правоохоронних, контролюючих, фінансових та інших державних органів, потенціалу громадянського суспільства у вирішенні поставлених проблем. Поряд з витісненням кримінальних та інших незаконних сфер тіньового економічного обігу існує необхідність впровадження ефективних механізмів повернення до офіційного сектору економіки капіталів некримінального походження.

Поряд із загальним покращенням підприємницького клімату завдяки перегулюванню та зниженню фіскального навантаження слід вжити комплекс спеціальних заходів, які стимулюватимуть процеси детінізації [12, ст. 62].

Заходи з детінізації економіки:

- «амністія» капіталів некримінального походження в першу чергу тих, що спрямовуються в інноваційну сферу та інші суспільно значущі та пріоритетні сектори;

- запровадження податкових стимулів до нагромадження та інвестування коштів в інноваційний сектор юридичними особами, які пропонується надати за фактичними результатами діяльності;

- звуження фінансової бази тіньового господарювання шляхом зменшення рівня оподаткування фізичних осіб на величину документально підтверджених коштів, витрачених на розвиток людського капіталу (освіта, підвищення кваліфікації тощо;

- реальне і радикальне спрощення погоджувальних та дозвільних процедур щодо здійснення підприємницької діяльності, особливо в інноваційній сфері;

- впровадження наявних теоретичних розробок з виявлення напівлегальних фінансово-промислових угрупувань та ліквідації виявлених схем іллегалізації капіталу;

- обов'язкове обґрунтування джерел походження грошових коштів при купівлі товарів, вартість яких перевищує певну заздалегідь визначену суму (житла, земельних ділянок, транспортних засобів та предметів розкоші);

- залучення до реалізації стратегії легалізації представників міжнародних організацій, спеціалізованих на протидії нелегальному господарюванню, та громадянського суспільства;

- запровадження у навчальних планах усіх економічних спеціальностей дисциплін «Тіньова економіка» та «Економічна безпека підприємницької діяльності» [12, ст. 64].

Реалізація зазначених та інших заходів з подальшої детінізації економіки сприятиме не лише формуванню повноцінного ринкового середовища, розвитку економіки, легалізації капіталу, процесу демократизації економіки і суспільства в цілому, а й значному підвищенню конкурентоспроможності економіки та усуненню реальних загроз національній безпеці держави [12, ст. 66].

Актуальність та важливість питань, пов'язаних з «тіньовою» економікою в Україні, а, точніше, - з проблемою виведення економіки держави з «тіні», на фоні мало ефективності заходів, що вживаються для подолання цього негативного явища, змушує політиків, науковців, аналітиків різних сфер діяльності шукати нові рішення, які в їх практичній реалізації дали б позитивний результат.

Визначаючи напрями першочергових практичних дій, слід враховувати, що в Україні, на відміну від економічно розвинених країн, де кримінальний бізнес зводиться до торгівлі зброєю, наркотиками та людьми, «тіньовий» капітал накопичується головним чином шляхом вчинення фінансових та посадових злочинів.

Інший важливий аспект полягає в тому, що за роки реформ «тіньова» економіка у нашому суспільстві якісно змінилася. Раніше вона відігравала роль антагоніста ідеологічної системи і командної економіки, хоча і доповнювала недосконалість останньої. Нині, як і офіційна економіка, вона має загальну ринкову основу та деякою мірою ідеологію. Але об'єктивні протиріччя між ними, в центрі яких знаходиться держава, набули проблемного характеру. У повсякденній практиці це виявляється у тому, що інтерес держави полягає у поповненні фінансових ресурсів за рахунок платників податків. А вектор підприємств і населення спрямований у зворотному напрямі.

За нинішніх умов, коли офіційна економіка перебуває не у кращому стані, не спроможна забезпечити ефективну трудову зайнятість та належний рівень життя людей, «тіньова» - має можливість для подальшого процвітання. Враховуючи те, що в зазначеному секторі реалізуються інтереси великої маси населення, заходи державного впливу повинні бути максимально зваженими, в першу чергу, щоб запобігти соціальній та політичній напрузі у суспільстві. Тому необхідно знаходити такі економічні рішення, які б сприяли збалансованості інтересів держави та інших суб'єктів економічних відносин.

На користь пріоритетності економічних заходів у вирішенні проблеми припинення «тінізації» економіки держави свідчить той факт, що «тіньова» економіка та сьогодні складає своєрідний симбіоз з «тіньовою» діяльністю представників органів влади та активно укорінюється в соціальній і духовно - психологічній сферах суспільства. «Комерціалізація» державних установ є такою, що навряд чи можна розраховувати на їх самоочищення: по-перше, в багатьох структурах державної служби глибоко укорінилася система поборів; по-друге, за принципово негативного ставлення суспільства до хабарів більшість громадян віддають перевагу відкупу при вирішенні життєво важливих питань. Крім того, наявність «тіньових» стосунків у системі державних закладів, охорони здоров'я, освіти, науки, культури стрімко прискорюють процеси втрати правових і моральних перепон у суспільстві. За таких умов фактично неможливо розраховувати на само оздоровлення суспільної моралі та правової свідомості громадян.

Головна ідея економічних реформ полягає у формуванні нових стимулів трудової діяльності та створенні можливостей завдяки власній праці забезпечити належний рівень життя. Відтворити реально стимулюючу роль оплати легальної праці можливо лишена принципово новій (ринковій) системі державного та громадського контролю за економічними процесами, що дозволило б максимально спростити правила економічної діяльності та виключити бюрократичні перепони.

Існує пряма залежність рівня розвитку «тіньової» економіки від ефективності системи контролю. Тому заходи щодо відтворення дієвої системи державного контролю та регулювання господарського діяльності у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ, яка б могла забезпечити можливість ефективної взаємодії в цьому підприємств різних форм власності, потрібно розглядати за ключові у вирішенні даної проблеми [16, ст. 81].

3.3 Основні етапи та актуальні питання протидії корупції в Україні

Протягом усіх років існування незалежної України в нашій державі ведеться протидія такому соціально-економічному явищу, як корупція. Проте, донині подолати це явище не вдалося, незважаючи на активні зусилля законодавчих, виконавчих гілок державної влади та правоохоронних органів. Проведемо систематизацію етапів боротьби з корупцією в Україні.

Перший період - ідеологічний (1991-й - перша половина 1994 р.). На цьому етапі відбулося формування проблеми боротьби з корупцією та введення її до рангу актуальної. Одночасно відбувалися процеси розгалуження корупційної червоточини у сприятливому середовищі, що утворилося внаслідок бездумного занурення у ринкову прірву, маревної демократії, правового безмежжя, політичного панування натовпу та гасел.

За таких сприятливих умов частина українських чиновників не змогла втриматися від спокуси збагачення за рахунок народу. У 1992 р. в комерційних структурах виявлено 1182 злочини, з них половина - розкрадання фінансових ресурсів, 163 випадки хабарництва. У 1993 р. відбувся відтік у тінь 25 млрд. грн. (за нинішніми розрахунками) державних коштів. У першому півріччі 1994 року було викрито декілька хабарників, але не засуджено жодного з них.

Корупцію як соціально-економічне явище, що загрожує суспільству, засудили у той період народні депутати України першого демократичного скликання Верховної Ради В'ячеслав Чорновіл, Степан Хмара, Лариса Скорик, Григорій Омельченко, Іван Білас та інші. На цих проблемах наголошував у своїх промовах і перший Президент незалежної України Леонід Кравчук. Проте все залишилося на рівні декларацій. Але це також боротьба - ідеологічна.

Другий період - лобова атака на корупцію (друге півріччя 1994-го - 1995 р.). Після обрання Президентом України Леонід Кучма здійснив кадрове зміцнення керівного складу МВС України. Вже в другому півріччі 1994 р. за зв'язки із злочинним світом майже 200 співробітників міліції було притягнуто до кримінальної відповідальності.

Для цього періоду характерне застосування окремих адміністративно-командних методів безпосередньої боротьби з корупцією. Президент України підписує Укази «Питання боротьби з корупцією та іншими злочинами у сфері економіки», «Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби із злочинністю». Приймається Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Був кинутий виклик тіньовій владі з намаганням одним ударом покінчити з корупцією.

У кінці липня 1994 р. в Україні створили 200 слідчо-оперативних груп із працівників Генпрокуратури, МВС, СБУ для розслідування особливо складних злочинів у сфері економіки. Проте, як пізніше з'ясувалося, резервів для їх створення не було. У багатьох районах країни працювало по одному слідчому при 10-12 вакантних місцях.

Слід зазначити, що тодішні укази Президента спрямовувалися в минуле. У них ішлося про відомі факти хабарництва, зловживання службовим становищем, мафіозності й лобізму серед українських чиновників Треба було переглянути всі зупинені справи стосовно депутатів різних рівнів, керівного складу міністерств і відомств, бо, наприклад, тільки серед народних обранців на той час налічувалося 500 порушників закону.

На жаль, лобова атака на корупцію захлинулась. Для масштабнішої роботи не вистачало резервів. За пропозицією МВС України, Кабінетом Міністрів додатково виділено 22 тисячі штатних одиниць. Визначалася тенденція екстенсивного шляху боротьби з корупцією: на збільшення її обсягів збільшувалася чисельність правоохоронців.

У 1995 р. було направлено до суду 6738 справ щодо розкрадання, 828 - щодо хабарництва, 4691 - щодо незаконних операцій з валютою.

Аналіз боротьби з корупцією в ті часи показав, що її подолати окремими заходами неможливо - потрібен комплексний підхід, що передбачає прийняття комплектів нормативних документів, реструктуризацію правоохоронних органів, координацію їх діяльності на державному рівні. Саме такими заходами і відзначився наступний етап протидії корупції.

Третій період - координація зусиль проти корупції (1996-2000 рр.). У цей період було ухвалено ряд програмних державних нормативних актів: закони України «Про боротьбу з корупцією», «Про концепцію національної безпеки України», «Про Національну програму боротьби з корупцією», «Про незадовільний стан виконання заходів щодо боротьби із злочинністю». Оновлено координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, створено підрозділи боротьби з організованою злочинністю в системі МВС, СБУ (управління «К»), державну податкову адміністрацію, податкову міліцію, а в її складі - відділ боротьби з корупцією. 24 квітня 1997 р. Президент України підписав Указ «Про створення Національного бюро розслідувань України». НБРУ планувалося створити для посилення боротьби з організованою злочинністю у всіх її проявах, особливо з корупцією посадових осіб і мафіозними угрупуваннями. Проте Верховна Рада України наклала вето на цей Указ.

У 1997 р. проведено операцію «чисті руки» під керівництвом Президента України. Але подолати корупцію так і не вдалося. Річ у тім, що всі ці заходи були спрямовані на подолання наслідків, а не причин виникнення корупції. І зрозуміло чому - явище корупції було ще недостатньо вивчено.

На причини розвитку корупції вказав тодішній міністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко. На засіданні колегії УМВС у Львівській області та облдержадміністрації (червень 1998 р.) він відзначив, що МВС України змінило ідеологію боротьби із злочинністю: відтепер правоохоронці намагаються ліквідувати економічне підґрунтя організованої злочинності та корупції.

Уже починаючи з 1998 року, у практичній протидії корупції посилюється комплексність і застосування методології системного підходу. Наприклад, щороку на лютневих розширених засіданнях Координаційного Комітету по боротьбі з корупцією виступав Президент України.

Приймаються плани невідкладних скоординованих дій державних і правоохоронних органів щодо зміцнення законності та правопорядку в країні. Створено урядову робочу групу для відслідковування процесів тінізації економіки і розробки пропозицій щодо їх припинення. Удосконалюється законодавча база. Урядом України на чолі з Прем'єр Міністром України Віктором Ющенком підготовлено програму економічного розвитку України. Виходячи з неї Уряд розгорнув наступ на корумповані злочинні зв'язки в державних органах. Правовою основою боротьби стали: Указ Президента України від 24.04.98 р. №367 «Про Концепцію боротьби з корупцією на 1998-2005 роки», Постанова Кабінету Міністрів України від 3.08.2000 р. №1050 «Про план заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією на 2000 рік».

Удосконалюється механізм притягнення до відповідальності державних службовців за неналежне виконання обов'язків, для чого вносяться зміни до Постанови Кабінету від 4.03.95 р. №160 «Про затвердження порядку проведення службового розслідування». У листопаді 1999 р. Україна разом із членами Ради Європи підписала Цивільну конвенцію проти корупції. У країні формується міжгалузева організаційно-правова ієрархічна детермінована система боротьби з тіньовим сектором економіки і корупцією.

Разом з тим, незважаючи на вжиті заходи, подолати, принаймні частково, корупцію не вдалося.

Четвертий період - псевдопротидія корупції (2001-2004 рр.). На цьому етапі явно відслідковується класова диференціація суспільства. Утворилося три класи: дуже багаті, середній клас і бідні. Дуже багаті створили свої капітали за рахунок як прибутків від підприємницької діяльності, так і тіньових доходів, у тому числі отриманих завдяки корупції.

Нагадаємо, що великий капітал в Україні у своєму розвитку пройшов кілька фаз. Дослідники економічних процесів зазначають, що спочатку наші підприємства в умовах економічної кризи й слабкості державної системи мали тіньовий характер. Великі гроші «зароблялися» на базі трейдерської діяльності (нееквівалентна торгівля енергоресурсами та металом) і в банківському капіталі (фінансові спекуляції) та набули на початку 2000 р. ознак корупційних кланів. У підприємців з'явилися великі гроші, за допомогою яких вони вже могли здійснювати підкуп верхівок влади України і навіть самого Президента України. Тому корумпована влада робила вигляд протидії корупції, а насправді сама була корумпованою.

Ситуація в Україні стала небезпечною для суспільства, оскільки вона була скерована на максимальне використання можливостей для особистого збагачення суб'єктів корупції через помилки, допущені під час реформування економіки. Злочинні елементи вже закріпилися і стали посідати провідні місця в економіці з метою переходу в майбутньому до політики.

Розквіт корупції в Україні за десятиліття (1994-2004 рр.) вплинув на її економічні показники. Як констатував Віктор Ющенко, нова влада отримала у спадок 5 млрд. грн. сумнівно нарахованого ПДВ, 5 млрд. грн. втрат від скасування платежів із митного оформлення і близько 7 млрд. грн. втрат через неналежну сплату податків.

Бюджет 2003-2004 рр. ознаменувався практично некерованим процесом покриття витрат, ускладненням підтримки платіжного і товарного балансів. І нинішній владі довелося наводити у всьому цьому лад.

П'ятий період - загальнонародна боротьба з корупцією (2005 р. - дотепер). На початку цього періоду відбулася повна заміна Кабінету Міністрів і Президента України, голів обласних і частково районних державних адміністрацій. Зрушив із місця процес розслідування корумпованих справ державних службовців. Новообраний Президент України В. Ющенко обіцяв: «Ми знищимо систему корупції у країні, виведемо економіку з тіні».

На думку Генерального прокурора України Олександра Медведька, протидія корупції та злочинності на національному рівні - це комплексна проблема, розв'язання якої потребує консолідації знань законодавчої і виконавчої влади, правоохоронної системи й українського суспільства в цілому.

У Програмі Уряду «Назустріч людям» є окремий розділ «Подолання корупції», що свідчить про розуміння проблеми та намагання боротися з нею. Ще на початку 2006 р. Президент України вніс до Верховної Ради пакет антикорупційних законів, прийняв низку відповідних указів, зокрема затвердив Концепцію по боротьбі з корупцією. Але належних кроків у цьому напрямі з боку парламенту не було зроблено. Саме політична корупція і стала однією з причин політичної кризи. У серпні 2007 р. були оприлюднені 10 антикорупційних ініціатив Президента України, прийнято План заходів щодо реалізації Концепції протидії корупції в Україні «На шляху до доброчесності» до 2010 р. Вирішено до системи протидії корупції залучити такий важіль, як потенціал громадських організацій і рухів. Це випливає з рекомендацій впливових міжнародних організацій. Наприклад, згідно із міжнародними рекомендаціями Стамбульського плану дій, Україна повинна зміцнити співробітництво з громадянським суспільством у сфері боротьби з явищем корупції, посилити моніторинг у громадянському суспільстві, розширити можливості для навчання і проведення досліджень у цій галузі.

У лютому 2007 р. Меморандум про створення Антикорупційного фронту підписали керівники Комітету по боротьбі з корупцією, Комітету протидії корупції та організованій злочинності, Антикорупційного комітету, Київської міської організації спілки української молоді. У структурі Міністерства юстиції України створено інститут Урядового уповноваженого по боротьбі з корупцією та відповідальний секретаріат, що забезпечує його діяльність.

Слід зазначити, що адміністративними органами України вжито низку організаційних і практичних заходів, спрямованих на забезпечення належного контролю за виконанням антикорупційного законодавства та посилення протидії корупції. Лише в першому півріччі 2008 року завершено розслідування та направлено до суду понад 1 тис. кримінальних справ про злочини з ознаками корупції. До кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів притягнуто майже 400 державних службовців, понад 300 службових осіб органів місцевого самоврядування, більш ніж 100 депутатів районного рівня та близько 20 працівників обласних державних адміністрацій. На розгляд суду з висновком спрямовано 798 кримінальних справ щодо одержання хабара, а також понад 1400 протоколів про корупційні діяння. Судами розглянуто понад 1300 таких протоколів, за якими понад 1250 осіб визнані винними у скоєнні правопорушень і оштрафовані.

Однак попри вжиті адміністративні заходи подолати корупцію в Україні не вдалося. У рейтингу корупційності, що складений Всесвітньою комісією з протидії корупції «Трансперенсі Інтернешнл», серед 180 держав Україна посіла 118 місце. На думку міністра юстиції України Миколи Оніщука, головною причиною такого становища є відсутність політичної волі у вищого владного керівництва держави; тому й боротьба, що велась із корупцією, реально не стала одним із національних пріоритетів у внутрішній політиці. А неефективність нормативно-правових актів, що діють у цій сфері, зумовлена насамперед неправильно обраною ідеологією боротьби, яка реалізовувалась винятково репресивними методами. Успішність подолання корупції залежить від того, чи існує система заходів, спрямованих на її запобігання.

Створення системи протидії корупції потребує, по-перше, подальшого вдосконалення нормативно-правової бази. Ідеться про необхідність негайного прийняття Верховною Радою України проектів законів, зокрема «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», «Про засади запобігання та протидії корупції в Україні», «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України», «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України», «Про внесення змін до Закону України «Про статус суддів», «Про внесення змін до Закону України «Про Вищу раду юстиції», «Про державну службу розслідувань України» та ін.

У рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2008 р. «Про стан протидії корупції в Україні» констатується, що дотепер не створено належної законодавчої бази для більш ефективної протидії корупції, невирішеними залишаються питання посилення відповідності за корупційні діяння, обмеження імунітету, інституційного забезпечення протидії корупції, впровадження судової реформи.

По-друге, необхідно провести реорганізацію деяких структур правоохоронних органів: Державної митної служби, Кримінальної юстиції, судової системи, Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України.

По-третє, слід створити державний міжгалузевий антикорупційний орган, обов'язком якого має бути моніторинг майнового стану державних службовців та осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Систематичний аналіз видатків найвищих державних чиновників, порівняння їх обсягів із задекларованими доходами стане дієвим засобом запобігання корупційним діянням [20, ст. 42 - 46].

Висновки

Тіньова економіка в Україні набула такого розвитку і поширення, що у поєднанні із загальною криміналізацією суспільства стала загрожувати не лише економічній безпеці, а й національній безпеці держави. Тому ці проблеми посіли одне з провідних місць у діяльності органів державної влади України.

Запорукою успіху в боротьбі з тіньовою економікою в Україні повинні стати виваженість, послідовність, рішучість і невідкладність дій відповідних державних структур і населення щодо цього негативного явища в нашому суспільстві.

У боротьбі з ним треба виходити з об'єктивної реальності та світового досвіду, який показує, що в реальних політичних, економічних і соціальних умовах повністю подолати тіньову економіку практично неможливо. Орієнтиром лише може бути її обмеження до рівня розвинутих країн світу, досягти якого можна тільки за умов ефективного розвитку економіки, істотного піднесення рівня життя більшої частини населення України.

Враховуючи те, що тіньова економіка становить загрозу економічній безпеці країни, потрібно звертатися до стратегічних засад державної політики. Проте, дотепер не створено чіткого механізму міжвідомчої координації, ефективного і системного використання усіх наявних ресурсів і засобів розвідувальних, контрольних, фінансових та інших державних органів, потенціалу громадського суспільства у вирішенні поставленої проблеми. Поряд з витісненням кримінальних та інших незаконних сфер тіньового економічного обігу, існує необхідність впровадження ефективних механізмів повернення до офіційного сектора економіки капіталів некримінального походження.

Проаналізувавши дану проблему, ми дійшли таких висновків та пропозицій, які на нашу думку, хоч не повністю, але в значній мірі припинять зростання тіньового сектора економіки країни:

- каральні дії щодо обмеження тіньової економіки України є не найкращими, тому їх потрібно підкріпити цілісною системою дій, яка була б спрямована на створення сприятливих умов для легальної економіки; разом з тим кримінальну складову лише заохочувальними методами подолати неможливо;

- детінізація економіки повинна мати неруйнівний характер щодо залучення капіталів некримінального походження в легальну економіку; це підвищить сукупний попит у країні, що сприятиме економічній безпеці;

- ефективна стратегія детінізації економіки має узгоджуватися з реформуванням оплати праці та системи соціального захисту населення, промисловою політикою та реальними структурними перетвореннями в країні в контексті розвитку європейської інтеграції.

Реалізація зазначених та інших заходів з подальшої детінізації економіки сприятиме не лише формуванню повноцінного ринкового середовища, розвитку економіки, легалізації капіталу, процесу демократизації економіки і суспільства в цілому, а й значному підвищенню конкурентоспроможності економіки та усуненню реальних загроз національній безпеці держави.

Список літератури

1). Борута П.М., Марценко Є.В. «Тіньова» економіка та її вплив на криміногенну ситуацію в Україні: оцінка, тенденції, проблеми // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) - 2002 - №6. Київ: Міжвідомчий науково - практичний центр з проблем боротьби з організованою злочинності, 2000, ст. 91 - 99.

2). Пушкаренко П., Логвиненко М. Генезис і соціально - економічні наслідки тіньової економіки // Економіка України - 2004. - №10, ст. 43 - 49.

3). Берлач А.І. Основи економічної безпеки України: навч. Посібник / Донецьк: ДЮІ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2007. - 234 с.

4). Духов В.Є. Методологія аналізу неофіційної економіки // Право і безпека. - 2002 - №1, ст. 105 - 108.

5). Алиев З.Ф. Теневая экономика как форма проявления экономической преступности // Закон и право - 2009 - №1, ст. 81 - 84.

6). Франчук В.І., Кіржецький Ю.І. Аналіз методів оцінювання та виявлення тіньової економіки // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ - 2009 - №1, ст. 70 - 80.

7). Варналій З.С. Детінізація економіки як чинник забезпечення національної безпеки України // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ - 2009 - №1, ст. 3 - 20.

8). Шиманський Ф.В. // Тіньова економіка як загроза економічній безпеці України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2001. - №2, ст. 69 - 71.

9). Мазур І.І. Детінізація економіки як пріоритет економічної безпеки України // Стратегічні пріоритети - 2008. - №3, ст. 76 - 83.

10). Кочубей М.А. Экономическая безопасность // Вестник Московского университета МВД России. - 2006. №3, ст. 97 - 99.

11). Варналій З.С. Шляхи детінізації економіки України та її особливості // Банківська справа. - 2007. - №2, ст. 56 - 66.

12). Гончарук Я.А., Флейчук М.І. Економічна безпека України в умовах глобальної фінансової дестабілізації // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ - 2009 - №1, ст. 21 - 36.

13). Бородюк В. Оцінка масштабів тіньової економіки та її вплив на динаміку макроекономічних показників // Економіка України - 1996 - №11, ст. 4 - 16.

14). Прісняков В.Ф. Детінізація економіки / Фінанси України - 2005 - №3, ст. 72 - 81

15). Данильчук О.А, Гега П.Т. Розвиток організованих ринків основних ресурсів виробництва в Україні - пріоритетна умова виведення економіки держав из «тіні» // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) - 2002 - №6. Київ: Міжвідомчий науково - практичний центр з проблем боротьби з організованою злочинності, 2000, ст. 81 - 90.

16). Гончарова В.О. Вплив тіньової економіки на економічну безпеку держави. - Х.: ХНУ, 2001. - 195 с.

17). Сметанкина Ю. Что такое рейдерство? // Власть. - 2007. - №1. - ст. 37 - 42.

18). Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30.

19). Моторин Р.М., Моторина Т.М. Система національних рахунків. - К.: КНЕУ, 2001, 5 розділ.

20). Кушніренко А.А. Боротьба з корупцією у контексті адміністративно-правової реформи в Україні / А.А. Кушніренко // Боротьба з організованою злочинністю і корупція (теорія і практика). - 2002. - Вип. 6. - С. 42-46.

Размещено на Allbest.ru