Тіньова економіка у фінансовому секторі України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУРСОВА РАБОТА

НА ТЕМУ:

«Тіньова економіка у фінансовому секторі України»

Студентки 3 курсу Старжевської

Комерційного факультету Ольги

Науковий керівник: Олегівни

Веліксар Т. І.

Одеса - 2013



Анотація

У даній курсовій роботі розкриваються теоретичні основи та наукові погляди щодо тіньової економіки. Здійснюється аналіз тенденцій розвитку тіньової економіки. Показується взаємозв'язок її розмірів з іншими галузями господарської діяльності. Наводяться рекомендації щодо зменшення розмірів і форм прояву тіньової економіки в Україні.



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА В СУЧАСНОМУ СВІТІ

1.1 Сутність тіньової економіки

1.2 Специфіка сучасного етапу розвитку тіньової економіки

1.3 Тіньова економка в Україні

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТІНЬОВОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКАЇНИ

2.1 Тінізація фінансових потоків

2.2 Експорт капіталу та інші фінансові операції

2.3 Податкові правопорушення

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ БОРОТЬБИ З ТІНЬОВИМ СЕКТОРОМ В КРАЇНІ

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 47



ВСТУП

Одною з найгостріших проблем сучасного розвитку світового ринку є проблема тінізації економіки - основа для криміналізації корупції, хабарництва в економічній, політичній, соціальній сферах. Окремі аспекти тіньової економіки вже висвітлювалися як в науковій, так і в періодичній літературі. Однак теоретичні питання соціально-економічних наслідків тіньової економіки, а також шляхів її детінізації потребують подальших наукових та практичних розробок. Дослідження шляхів детінізації економіки країни є актуальною проблемою подальшого розвитку і становлення економіки та суспільства України.

Сучасне трактування сутності тіньової економіки характеризується активним пошуком визначальних критеріїв віднесення економічної діяльності в ранг тіньової та здійсненням спроби класифікації та типологізації явищ, пов'язаних з об'єктом досліджень.

Враховуючи особливості суспільно-політичної реальності в Україні та специфіку функціонування вітчизняної економіки, такий погляд на речі, вкрай необхідний і потребує глибшого теоретичного осмислення.

Об'єкт дослідження - процеси формування тіньової економічної діяльності в Україні.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти фінансових відносин, що виникають у процесі функціонування тіньової економіки.

Метою даної курсової роботи є:

визначення сутності тіньової економіки;

виявлення специфіки сучасного етапу розвитку тіньових економіки;

дослідити тіньову економіку в Україні;

проаналізувати тіньові операції в фінансовому секторі України;

визначити проблеми і перспективи боротьби з тіньовим сектором в Україні.



РОЗДІЛ 1. ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА В СУЧАСНОМУ СВІТІ

1.1 Сутність тіньової економіки

Досі немає єдиного загальноприйнятого визначення тіньової економіки.

Найпопулярніші тлумачення даного феномену такі:

тіньова економіка - це економічна діяльність, яка не враховується і не контролюється офіційними державними органами, і (або) спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства;

тіньова економіка - це економічна діяльність, що здійснюється неофіційно, за межами правового поля України, або з порушенням законодавства і від якої держава не отримує податкових надходжень;

тіньова економіка - це економічна діяльність, що здійснюється в рамках закону, але не реєструється державними органами; діяльність, яка в основі є кримінальною і охоплює незаконні види діяльності, а також діяльність, що є легальною, але здійснюється методами, що є поза законом.

Враховуючи вищесказане, маємо таке узагальнене визначення: Тіньова економіка - це економічна діяльність, яка не відображається в обліку та звітності суб'єктів підприємницької діяльності, а також не враховується і не контролюється державними органами і (або) спрямована на отримання неконтрольованого державою доходу, шляхом порушення чинного законодавства, від якої держава не одержує податкових надходжень.

За визначенням Ф. Шнайдера, тіньова економіка - це сукупність видів економічної діяльності, при здійсненні яких створюється додана вартість, величина якої, відповідно до існуючих правил бухгалтерського обліку, має бути, але не включена в дохідну частину національного бюджету.

Зростання тіньового сектору економіки призводить до структурних деформацій та нестабільності соціально-економічного розвитку країни, перешкоджає процесу розбудови держави, демократизації суспільства та європейської інтеграції України. Зростання тіньового сектору економіки також має негативні наслідки, що призводить до скорочення державних доходів, що створює проблему дефіциту державного бюджету. На даний час дефіцит державного бюджету є однією з гострих проблем економічного розвитку України.

Будь-яка діяльність в сфері тіньової економіки є злочином. Однією з причин, що сприяють вчиненню економічних злочинів є відхилення від загальноприйнятих стандартів соціального розвитку. Потрібно також прийняти до уваги той факт, що суспільний розвиток України характеризується соціальною та економічною нестабільністю, законодавчою непослідовністю (правові та законодавчі прогалини), адміністративною плутаниною, іншими чинниками. Тому, тіньова економіка як суспільне явище має розглядатися не тільки як відхилення від узвичаєних стандартів соціального розвитку, але і як вимушена поведінка суб'єктів економічних відносин. Багато видів господарської діяльності здійснюються на законних підставах, але кінцеві фінансові результати такої діяльності перекручуються з метою ухилення від сплати податків. Загально відомо, що суб'єкти господарювання намагаються діяти раціонально, тому логічно припустити, що в умовах тіньової економіки вони діють за тим же самим принципом. Отже, сутність стратегії подолання тіньової економіки має полягати у відмові від адміністративно-командних методів, створенні сприятливих умов для ведення господарської діяльності в межах правового поля, урахуванні інтересів підприємницької спільноти.

Звичайно, тіньова економіка з різними назвами («вторинна», «паралельна», «неформальна», «криміногенна» та ін.) є загальносвітовим, глобальним явищем, певною мірою характерним для всіх країн. У загальносвітовому масштабі її частка становить 5-10% ВВП, в африканських і південноамериканських державах - 25-30%, Росії - 41,6%, Казахстані - 34,3%, Греції - 29%, Італії (27,8%), Іспанія (23,6%) та Бельгія (23,4%), Білорусії - 19,3%, потім - Ірландія, Канада, Франція та Німеччина (14,9-16,3%). На нижчі показники мають Австрія (9,1%), США (8,9%) та Швейцарія (8%). Оскільки розміри тіньової економіки є різними в різних країнах, то й визначення масштабів тіньової діяльності залежать від особливостей функціонування економічної систем (дод. 1).

1.2 Специфіка сучасного етапу розвитку тіньової економіки

У сучасних умовах господарювання важливим фактором успішної побудови стратегії розвитку економіки є точне та повне оцінювання показників економічної діяльності держави, що відображаються за системою національних рахунків. Але частина економічної діяльності залишається «невидимою» для державних статистичних служб, що призводить до викривлення макроекономічних показників, неповного відображення даних у державній статистиці та, як наслідок, неточних результатів аналізу економічної ситуації у країні. Найбільша частка економічної діяльності, що безпосередньо не спостерігається, припадає на тіньову економіку. Тому важливою проблемою державної статистики є створення фундаментальних методологічно-організаційних засад ефективного вимірювання та міжнародного зіставлення показників розвитку цього явища. Незважаючи на труднощі кількісного вимірювання тіньової економіки, наразі провідними фахівцями з цієї проблематики у різних країнах розроблено багато методик. Опрацювання та систематизація світового досвіду статистичного вивчення тіньової економіки є необхідною умовою створення гармонізованої системи кількісного вимірювання цього явища.

Існують дві групи методів вимірювання масштабів тіньової економіки, а саме:

мікрометоди (непрямі, опосередковані) базуються на використанні показників офіційної статистики, даних податкових і фінансових інституцій. Ці методи надають результат з високим ступенем ймовірності;

мікрометоди (прямі, безпосередні), базуються на опитуваннях населення, даних податкових перевірок і т. д. Проте використання цих методів надає результати досить низького ступеню ймовірності внаслідок того, що вихідна інформація є неповною і викривленою.

Серед наукових праць, у яких досліджуються проблеми тіньової економіки у цілому та окремі її сфери та аспекти, необхідно виділити дослідження таких зарубіжних учених, як Д. Блейдс, Б. Даллаго, С. Джоносон, Д. Енсте, П. Зойдо-Лобатон, А. Ісаахен, М. Кабір, Д. Кауфман, Г. Квіст, М. Лако, П. Мауро, Г. Могенсен, С. Роуз-Акерман, С. Сторм, В. Танзі, Е. Фейг, Б. Фрей, Р. Хілл, Ф. Шнайдер. Серед вітчизняних науковців цей напрям досліджень розглядали у своїх працях В. Базилевич, А. Базилюк, В. Бородюк, З. Варналій, С. Коваленко, В. Колеснік, І. Мазур, В. Мандибура, Ю. Прилипко, О. Турчинов, Ю. Харазішвілі та ін.

Водночас окремі вчені зауважують, що тіньова економіка може відігравати контрциклічну роль, пом'якшуючи негативний вплив на легальний сектор у періоди економічного спаду. Як зазначається, ефект від функціонування тіньового сектору економіки найбільш помітний під час загострення циклічних криз та впливає на рівень добробуту й споживання.

Тіньова економіка є об'єктивним явищем, яке характерне для всіх країн світу. На останньому Всесвітньому економічному форумі поширення тіньової економіки визнано одним із основних глобальних ризиків майбутнього десятиліття. Така оцінка пов'язана з негативними наслідками цього явища, а саме:

- викривленням конкурентного середовища, що створює невигідні умови для функціонування легального сектору та спонукає його до переходу в «тінь»;

- зниженням ефективності заходів державного регулювання економіки;

- зменшенням фінансового ресурсу зведеного бюджету, зростанням податкового навантаження на легальний сектор економіки;

- непродуктивним відпливом капіталу з країни;

- значною кількістю неконтрольованих тіньових фінансових потоків.

Небезпечним для економіки й таким, що істотно викривлює конкурентне середовище, вважається рівень тіньового сектору понад 30% ВВП.

Слід зазначити, що в країнах Європи тіньовий сектор сформований переважно за рахунок заборонених видів діяльності (нелегальних). Особливістю тіньової економіки в Україні є те, що вона формується здебільшого за рахунок легальних видів діяльності, доходи від яких виводяться з-під оподаткування. Унаслідок умисного ухилення від сплати податків (ст. 212 Кримінального кодексу України) створюється до 80% тіньових капіталів, що негативно впливає як на формування дохідної частини державного бюджету, так і на обсяги ВВП.

На підтвердження зазначеного вище, можна навести результати останніх досліджень вчених Світового банку. У 2005 році серед 104 країн з найбільшою величиною сегменту тіньової економіки (у відсотках від ВВП) Україна посідала 10 місце поступаючись в цьому сумному рейтингу Грузії, Болівії, Панамі, Азербайджану, Перу, Зімбабве, Танзанії, Нігерії та Таїланду.

тіньова економіка податковий

1.3 Тіньова економка в Україні

Виникнення і функціонування тіньової економіки в Україні обумовлене низкою політичних, економічних і соціальних причин, які витікають з неналежного методологічного, законодавчого та нормативного забезпечення економічної трансформації суспільства, що створило сприятливі умови для отримання окремими групами населення надприбутків, завдання значних економічних збитків державі, призвело до послаблення державних функцій контролю та регулювання у багатьох галузях фінансово-господарської діяльності.

Подолання тіньової економіки та корупції є необхідною умовою входження України до Європейського Союзу. Вирішення проблем корупції, нелегальної міграції та розширення кримінального сектору визначаються Європейською Комісією як одні з пріоритетних напрямів співробітництва між ЄС та кандидатами на членство в цій організації.

Останніми досягненнями української влади в цій сфері є прийняття Податкового Кодексу, Закону України від 13.01.2011 р. № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», Закону України від 07.04.2011 р. 3206-17 «Про засади запобігання і протидії корупції».

Перший в історії незалежної України Податковий кодекс був повторно прийнятий парламентом України 02.12.2010 р. Переважна більшість положень Податкового кодексу набрали чинності з 1 січня 2011 року. Положення, які регулюють процедуру справляння податку на прибуток підприємств, набрали чинності з 01.04.2011 р. Ухвалення Податкового кодексу стало результатом кодифікації нормативно-правових актів України в галузі оподаткування з метою спрощення та удосконалення (впорядкування) податкового законодавства країни.

Тим не менш, подальшого вдосконалення все ще потребує юридична техніка викладення Податкового кодексу в частині дотримання вимог до стилю та мови (приступність, чіткість, конкретність, ясність, запобігання громіздких конструкцій, що утруднюють однозначне розуміння змісту норми, єдність юридичної термінології і т. ін.).

Закон України від 13.01.2011 р. № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес. Відповідно до положень Закону доступ до інформації про діяльність та рішення, ухвалені органами державної влади, їх посадовими та службовими особами забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації за запитами. Закон встановлює строки розгляду запитів на інформацію, а саме: розпорядник інформації має надати відповідь га запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту; у разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

1.07.2011 р. набрав чинності Закон України від 07.04.2011р. 3206-17 «Про засади запобігання і протидії корупції» (ст.ст.11,12 Закону набирають чинності з 1 січня 2012 року). Цей Закон визначає новітню, всеохоплюючу, прогресивну систему заходів запобігання і протидії корупції, включаючи службові обмеження та гарантії, такі як декларування суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення інформації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, здійснення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів Міністерством юстиції України. Закон містить визначення терміну «корупція» та кола суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення.

Експансія тіньових економічних відносин є насамперед результатом руйнування колишньої державності, що призвело до розриву традиційних зв'язків між окремими підприємствами і цілими територіями. Не останню роль у криміналізації господарського життя України грає і значне послаблення боротьби з економічними злочинами: вони виправдовуються тезами про необхідність використання капіталів тіньової економіки як ресурсної бази економічних реформ. Існує багато видів економічних злочинів, деякі з них зустрічаються систематично. В 2011 році на перший план вийшли економічні злочини, пов'язані з протизаконним привласненням майна (73%), на другому місці - хабарництво та корупція (60%), на третьому місці - маніпуляції з фінансовою звітністю (30%) (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Структура економічних злочинів на підприємствах України, 2009 - 2011 рр.

За даними Мінекономрозвитку, в 2011 році рівень тіньової економіки в Україні скоротився на 4% в порівнянні з 2010 роком і становив 34% від обсягу офіційного ВВП.

Згідно з оцінками податківців, опублікованими в ході презентації Концепції реформування податкової системи, обсяг тіньового сектора української економіки становить як мінімум 350 млрд грн на рік.

Цей обсяг, за оцінками фіскальних органів, розподіляється наступним чином: 170 млрд грн становить зарплата в «конвертах», 100 млрд -- доходи власників активів -- виведення безготівкових коштів у готівкову форму або на інвалютні рахунки в іноземних банках, 35 млрд -- неофіційні платежі, 45 млрд грн -- основні кошти, матеріальні ресурси і послуги тіньового сектора.

В уряду є план боротьби з чорною зарплатою. Ще в лютому, після того як МВФ замість грошей видав українським чиновникам нову порцію рекомендацій, міністри порадилися і схвалили чергову програму активізації економіки. Один з головних її пунктів - легалізація зарплат в країні. У теорії все гарно: знизити податкове навантаження на фонд оплати, але при цьому посилити відповідальність як роботодавців, так і працівників за розрахунки в конвертах.

Важливий нюанс: якщо питання про те, чи варто зменшити єдиний соціальний внесок і податок на доходи фізичних осіб, ще обговорюється, то законопроект про посилювання відповідальності вже готовий. Мінсоцполітики ще торік під керівництвом Сергія Тігіпка розробив кілька нормативів, спрямованих на боротьбу з тіньовими зарплатами. Насправді надходження до бюджету «забезпечують» платники, а податківці їх проїдають. Якщо ж податкове навантаження стає непосильним, підприємці або припиняють свою діяльність, або біжать у тінь. А офіційна податкове навантаження в Україні одна з найвищих - близько 60% ВВП. Так що посилення контролю у разі призведе до зворотного ефекту - ще більше зажене бізнес у тінь, у гіршому - уб'є його. І це не порожні слова. В умовах кризи цілі галузі ледь зводять кінці з кінцями. Посилення податкового тягаря навіть на кілька відсотків для сотень компаній може закінчитися легальним кінцем. Тоді старання щодо легалізації зарплат призведуть не до збільшення числа офіційно працевлаштованих громадян, а до реального безробіття (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Динаміка рівня «тінізації» економіки в Україні та країнах ОЕСР, 2007 - 2012 рр

«Щоб вижити, вони стали тіньовиками. Якщо вони хотіли жити, торгувати, виробляти, то їм доводилося робити це незаконно». І це не про Україну 90-х або нульових, це опис Перу середини ХХ століття перуанського економіста Ернандо де Сото. Автор пояснює: «Незаконна діяльність процвітає, коли правові обмеження перевищують соціально прийнятний рівень і при цьому держава не володіє достатньою силою примусу». Так от, сьогодні правові обмеження в Україні вже перевищують такий рівень. І будуть перевищувати доти, поки в рейтингу Світового банку Doing Bussines Україна займатиме місце між Сьєрра-Леоне і Лесото і не підтягнеться хоча б до рівня Перу.

В Україні, за різними експертними оцінками, в «тіні» перебуває 35 - 50% ВВП. За даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, рівень тіньової економіки досяг максимального значення у 2009 р., а після введення в дію Податкового кодексу України знизився до 34% ВВП (дод. 2).

Найпоширенішими способами отримання тіньових доходів в Україні є (дод. 4):

ухилення від оподаткування;

незаконне відшкодування ПДВ;

операції у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

інвестиційні й кредитні операції;

операції з цінними паперами;

операції фіктивного страхування й перестрахування;

торгівля товарами, що імпортовані в країну незаконно;

неформальна зайнятість та приховування фондів оплати праці;

виготовлення й розповсюдження заборонених чи обмежених у обороті товарів (зокрема, наркотичних речовин);

злочини проти власності;

операції з купівлі-продажу землі;

корупційні діяння;

азартні ігри.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТІНЬОВОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКАЇНИ

2.1 Тінізація фінансових потоків

Традиційні особливості фінансового сектору, зокрема швидкість здійснення транзакцій, міжнародні масштаби угод і високу адаптивність, створюють передумови для використання його інструментів у схемах мінімізації податкових зобов'язань, ухилення від оподаткування, виведення коштів за межі України та легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом. До таких інструментів належать операції з «технічними» («сміттєвими») цінними паперами. Поряд із втратами бюджету, використання зазначених схем негативно впливає на надійність фінансових інститутів, прозорість та ефективність фондового ринку, інвестиційну привабливість економіки країни. У зв'язку з цим, при формуванні умов для розвитку фінансових ринків та інструментів необхідно запобігати їх використанню у тіньових схемах.

Вартість «технічних» цінних паперів не забезпечена реальними активами. Номінальна вартість таких цінних паперів може значно (у десятки або сотні разів) перевищувати їхню ринкову вартість. Крім того, вони можуть перепродаватися на ринку за значно вищими за ринкову вартість цінами. Окремою проблемою є емісія та обіг фіктивних векселів. За даними Державної податкової служби України, у 2010 р. виявлено 430 суб'єктів господарської діяльності з ознаками фіктивності та суб'єктів, векселі яких підроблено. Ці підприємства випустили майже 4,6 тис. векселів номінальною вартістю понад 16 млрд. грн. У першому півріччі поточного року було виявлено випуск 1083 фіктивних векселів номінальною вартістю близько 2,5 млрд. грн.

Операції з «технічними» цінними паперами здійснюються для формального збільшення витрат вітчизняних підприємств з метою мінімізації їхніх зобов'язань з податку на прибуток. За інформацією Державної податкової служби України та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, частка операцій з «технічними» акціями у загальному обсязі торгів на ринку цінних паперів оцінюється на рівні близько 12%. У схемах мінімізації податку на прибуток учасники фондового ринку не показують реально отримані доходи від операцій із зазначеними цінними паперами, а лише штучно формують свої витрати.

Крім того, «технічні» цінні папери використовуються для формального збільшення розміру статутного капіталу підприємств та у схемах виведення ліквідних активів з компаній. У певних випадках підприємства можуть формувати статутний капітал цінними паперами, балансова вартість яких є значно вищою за їх ринкову вартість. Також, підприємства можуть формувати статутний капітал за рахунок грошових коштів, але після їх сплати вони одразу виводяться із підприємства шляхом купівлі «технічних» цінних паперів.

Наприклад, така ситуація спостерігається при формуванні статутного капіталу торговців цінними паперами. Відповідно до чинного законодавства, існують вимоги щодо мінімального обсягу статутного капіталу торговця цінними паперами, сплаченого грошовими коштами, для провадження дилерської діяльності (500 тис. грн.), брокерської діяльності (1 млн. грн.), андерайтингу та діяльності з управління цінними паперами (7 млн. грн.). на практиці статутний капітал торговців цінними паперами дійсно формується за рахунок грошових коштів, проте певні компанії після сплати статутного капіталу грошовими коштами одразу використовують їх для купівлі «технічних» цінних паперів. Таким чином, при формальному виконанні вимог щодо формування статутного капіталу на балансі такого підприємства вже будуть неліквідні активи, а саме цінні папери, балансова вартість яких є значно більшою за їх реальну ринкову вартість, а грошові кошти будуть виведені із підприємства. Аналогічна ситуація має місце при формуванні статутного капіталу страховиків.

Використання «технічних» цінних паперів у таких схемах призводить до зниження надійності та рівня економічної безпеки суб'єктів господарювання та інвестиційної привабливості фондового ринку України.

«Технічні» цінні папери також можуть використовуватися для виведення грошових коштів за межі країни. Українське підприємство може продати нерезиденту «технічні» цінні папери за низькою ціною, а потім ці цінні папери купуються у нерезидента за високою ціною. Це дозволяє виводити грошові кошти за межі країни у вигляді оплати за зазначені цінні папери, які були придбані у нерезидента. Така схема використовується для виведення коштів у офшорні юрисдикції (наприклад, Кіпр) і поряд з ухиленням від оподаткування є формою непродуктивного відпливу капіталу за межі країни.

«Технічні» цінні папери використовуються у «схемному» страхуванні. Операції з цінними паперами, у тому числі, є ланкою у фіктивних схемах страхових компаній, які дозволяють виводити кошти за межі країни або переводити їх у готівку.

Показники діяльності страхових компаній у 2008-2010 роках свідчать про наявність у страховиків значних обсягів операцій з векселями. За даними Державної податкової служби України (ДПСУ), за зазначений період сума валових внесків страхових компаній становила 44,6 млрд. грн. Разом з тим, їхні доходи, отримані від продажу векселів, за цей період становили майже 27,9 млрд. грн., а витрати на купівлю векселів - 28,4 млрд. грн. За даними контрольно-перевірочної роботи ДПСУ, певна частка «схемного» страхування є навіть у компаній, які мають репутацію класичних страховиків.

При цьому, у чинному страховому законодавстві чітко не встановлено, до якого з видів діяльності, які може здійснювати страховик, належить купівля-продаж векселів. Так, відповідно до закону України «Про страхування» предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

За економічною сутністю операції з купівлі-продажу векселів не належать до страхування або перестрахування. Купівля-продаж векселів не включена до страхування або допоміжної діяльності у сфері страхування згідно з національною та європейськими класифікаціями видів економічної діяльності. Відповідно до національних класифікацій купівля-продаж векселів належить до фінансового посередництва та до допоміжної діяльності у сфері фінансового посередництва.

Операції з векселями також не належать до фінансової діяльності, пов'язаної з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням, оскільки у зазначеному Законі у переліку активів, у яких можуть розміщуватися кошти страховика, векселі відсутні.

Разом з тим, певні страхові компанії взагалі не здійснюють діяльність щодо страхування і при цьому мають значні обсяги операцій з купівлі-продажу векселів. Так, за даними ДПСУ показники діяльності 8-10% страхових компаній (29 з 354 компаній - у 2010 році, 36 з 352 - у 2009 та 38 з 380 - у 2008 роках) свідчать про фактичну відсутність у них страхової діяльності. Сума внесків, залучених цими компаніями у 2008-2010 роках, становить 0,03-0,05% від загального обсягу валових внесків, одержаних страховими компаніями. Разом з тим, операції зазначених компаній з векселями у 2009-2010 роках становили майже 50% від загального обсягу страховиків з векселями.

Значні обсяги операцій з векселями у діяльності страховиків не лише формують умови для існування «схемного» страхування, а й негативно впливають на надійність ринку страхових послуг, що стримує його розвиток.

Показники діяльності акціонерних товариств, створених у 2008-2010 роках свідчать, що їх статутний капітал значною мірою сформований за рахунок фінансових інвестицій. При цьому, у період кризи частка фінансових інвестицій збільшилася. Тільки незначна частка коштів, за рахунок яких був сформований статутний капітал, спрямовувалися на придбання основних засобів. При цьому, якщо у 2008 році фінансові інвестиції перевищували вартість основних засобів майже у 3,5 рази, у 2009 та 2010 роках фінансові інвестиції були більшими за вартість основних засобів у 8 та 25 разів відповідно. Слід зазначити, що у 2009 та 2010 році ринкові ціни фінансових активів, зокрема ліквідних акцій, були значно нижчими ніж у 2008 році, тому така тенденція не може бути наслідком реалізації певної інвестиційної стратегії акціонерних товариств. Така пропорція частково сформувалася через використання «технічних» цінних паперів та векселів при формуванні статутного капіталу з метою штучного збільшення його розміру. Загрози такої ситуації полягають у наступному:

Оскільки значна частка активів таких суб'єктів господарювання характеризується низькою ліквідністю, рівень їх економічної безпеки є низьким.

Насиченість фондового ринку акціями таких компаній знижує його надійність та інвестиційну привабливість

Наявність акцій таких компаній на ринку створює умови для їх використання у схемах непродуктивного відпливу капіталів, ухилення від оподаткування та легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.

Зазначені тенденції щодо складу активів акціонерних товариств, які створювалися у 2008-2010 роках, свідчать про високу ймовірність масових емісій «технічних» цінних паперів протягом цього періоду. тому, з метою попередження їх використання у схемах непродуктивного відпливу капіталів, ухилення від оподаткування та легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, ДПС та регулятори фінансових ринків мають вжити заходи щодо обмеження їх обігу.



2.2 Експорт капіталу та інші фінансові операції

За період з 2000 по 2008 роки нелегальний відтік капіталів з України склав $ 82 млрд. Такі дані містить доповідь «Незаконні фінансові потоки з країн, що розвиваються: 2000-2009», опублікований дослідницькою організацією Global Financial Integrity (GFI, США).

Згідно з даними GFI, Україна займає 17 місце в ТОП-20 країн, чия економіка страждає від незаконного вивозу капіталу. Керівник групи дослідників Монік Пері Данзігер впевнена в тому, що за минулі вісім років нелегальний відтік капіталу вимив з економік країн, що розвиваються близько $ 6,5 трлн дол.

Найбільші втрати поніс Китай - $ 2,18 трлн. Далі йдуть Росія ($ 427 млрд.), Мексика ($ 416 млрд.), Саудівська Аравія ($ 302 млрд.), Малайзія ($ 291 млрд.), Об'єднані Арабські Емірати ($ 276 млрд.), Кувейт ($ 242 млрд.), Венесуела і Болівія ($ 157 млрд.), Катар ($ 138 млрд.), Нігерія ($ 130 млрд.), Казахстан ($ 126 млрд.), Філіппіни ($ 109 млрд.), Польща ($ 106 млрд.), Індонезія та Індія (по $ 104 млрд.) , Аргентина ($ 90 млрд.), Україні ($ 82 млрд.), Туреччина ($ 77 млрд.), Чилі ($ 70 млрд.) і Чехія ($ 66 млрд.).

«Щороку країни, що розвиваються, втрачають суми в десять разів більші, ніж розміри «Офіційної допомоги розвитку», що спрямовується під егідою ООН на боротьбу з убогістю і для економічного розвитку», - заявив директор GFI Раймонд Бейкер. - На перших позиціях рейтингу опинилися країни з орієнтованою на експорт сировинною економікою».

Розрахунки експертів GFI були засновані на залишкової моделі Світового банку, яка враховує витік капіталу за рахунок спотворення митної вартості. При цьому підраховується приплив капіталу в країну (за рахунок зовнішніх запозичень держсектора і прямих іноземних інвестицій), а також його офіційно зареєстроване використання. Різниця між припливом капіталу і його використанням показує незаконне виведення коштів. Цей показник формується також з хабарів, вкрадених коштів, відкатів і недоплачених податків.

В останні роки було відпрацьовано кілька методів, які широко використовувалися для нелегального вивезення капіталу з України.

Перший шлях - оплата (або часткова передплата) непоставлених товарів та послуг, а також неотримання виручки за експорт товарів. За кордоном тимчасово створюється фірма, готова поставити українським споживачам товари і послуги, як правило за ціною істотно перевищує вартість продукції і на вітчизняному і на зарубіжному ринку. У свою чергу, українська компанія, незважаючи на короткострокову бізнес-історію іноземного партнера, перераховує на його закордонний рахунок максимально можливу суму. Іноземний партнер, природно, товари не постачає, а через деякий час і зовсім зникає з ринку, так і не виконавши зобов'язання. Тут, до речі, можливі варіанти, наприклад, дружній партнер за кордоном не перераховує гроші на рахунок підприємства в Україні, а йде з ринку і розраховується з постачальником за межами України. З іншого боку, для резидентів України цей канал має свої обмеження - їм можуть скористатися тільки суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності. При цьому систематичне використання таких напівлегальних методів можливе лише за залученості в схему чиновників, оскільки після першої ж подібної операції компанія стає предметом моніторингу контролюючих органів.

Відтік капіталу за допомогою фіктивних експортно-імпортних операцій досяг в останні роки такого розмаху, що НБУ, починаючи з 2004 року, для статистичного відображення процесу ввів окремий рядок у платіжному балансі. Вона відразу ж засвітила величезні показники обсягів вивезеного капіталу: недоотримана виручка за експорт товарів і послуг, а також оплата непоставленого імпорту. Але вже в першому півріччі 2005 р. відтік капіталу за цією статтею припинений через посилення порядку розрахунку за експортно-імпортними операціями та контролю над їх поведінкою.

Другий популярний шлях відтоку капіталу - перекуповування акцій українських емітентів у нерезидентів за завищеними цінами. На першому етапі за участю іноземних інвесторів створюється нове підприємство або ж закордонний інвестор купує папери українських резидентів. Через деякий час капіталізація підприємства штучно збільшується, і українська компанія проявляє бажання перекупити акції підприємства у нерезидента, знову ж за максимально можливу суму. На початку 2003 року НБУ видав постанову, намагаючись посилити процедуру зворотного викупу акцій і стримати бажання сторін штучно завищувати вартість цінних паперів. Відповідно до цього документа, резиденти зобов'язані отримати індивідуальну ліцензію на купівлю валюти, що спрямовується на придбання цінних паперів українських емітентів. Однак бажаного результату постанова не принесло. Довести, що ціна придбаних акцій, які не включені до лістингу фондових бірж, завищена - досить складно: формально довести, що акції коштують саме декларовану суму не представляє особливих труднощів.

У 2004 році понад $ 2,2 млрд. пішли на закордонні рахунки саме таким способом. А в нинішньому ця схема стала основним механізмом відтоку капіталу. Показник II кварталу - $ 1,04 млрд. - взагалі став найбільш вражаючим за останні чотири роки. У підсумку за січень-червень 2005р. виповнено більше 65% «плану» року попереднього. Частково збільшення відтоку за цією статтею з'ясовно посиленням контролю над іншими каналами вивозу капіталу.

В останні роки популярними стали досить цинічні методи вивезення капіталу. Наприклад, шляхом продажу продукції за кордоном, переважно в офшорних зонах за заниженими цінами. Крім мінімізації податкових відрахувань власники підприємств автоматично вирішують питання виведення валютної виручки за кордон. Формально ніякого потоку капіталу не відбувається, валюта не залишає територію України, платіжний баланс мовчить про негативні тенденції. Приміром, деякі металургійні підприємства за рік могли непомітно для фінансової системи вивезти кілька сотень мільйонів доларів. Жорсткість податкового контролю з початку року, в тому числі і шляхом використання порівняльних методів контролю доходів, дозволило припинити цей канал виведення капіталу. Вже в III кварталі фіскальне навантаження хронічних збиткових підприємств-експортерів підвищилася до рівня, характерного для зразкових підприємств.

Втім, слід пам'ятати, що будь-які адміністративні обмеження - досить потужний негативний сигнал. Адже це суттєво знижує мобільність фінансових ресурсів, а значить, стимулює їх власників шукати шляхи подолання обмежень. "

В 2010 році про відтік капіталу з України знову голосно заговорили. У жовтні 2010 року екс-прем'єр Юлія Тимошенко заявила, що за вісім місяців цього року з України виведено в офшорні зони $ 18,2 млрд.

У відповідь на ці звинувачення з'явилася офіційна інформація НБУ. За оцінками регулятора, непродуктивний відтік капіталу (обсяги недоотриманої виручки за експорт товарів і послуг, оплата за імпорт, платежі за фіктивними операціями з цінними паперами) за перші 8 місяців 2010 року склав $ 17 млн.

Нацбанк також звернув увагу на те, що обсяги непродуктивного відтоку капіталу в попередні роки були значно вище. Так, $ 6,9 млрд. пішли за кордон у 2004 році, $ 3,5 млрд. - в 2005 році, $ 4,4 млрд. - в 2006 році, $ 5,3 млрд. - в 2007 році, $ 2,1 млрд. - в 2008 році.

Експерти сходяться на думці, що для зменшення відтоку капіталу в Україні необхідно нормалізувати податкову систему, створити умови для здорової конкуренції і поліпшити інвестиційний клімат.

Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин вважає, що наведені GFI дані по Україні близькі до реальності, а нелегальний відтік капіталів з країни буде продовжуватися. «Світовий досвід показує, що фізичні та юридичні бар'єри, поставлені державою на шляху фінансових потоків, легко обходяться. Жорсткими заходами перекрити такий потік можна, але на короткий час. «Фінанси глобальні, текучі самі по собі», - сказав експерт.

Причини небажаної рухливості фінансів криються не тільки в їх природі, а й у конкретній економічній ситуації в кожній конкретній країні. За словами Юрчишина, в Україні діє «вельми специфічна» система податкового адміністрування. «У рейтингу Doing Business-2010, визначальному складність ведення бізнесу в країні, в категорії «платіж податків» Україна займає 181 місце серед оцінюваних 183 країн. Це дуже промовиста позиція, але як бачимо, в нашому податковому адмініструванні не все так погано: адже не на останньому місці Україна», - уклав експерт.

Також втечі грошей з України сприяють зневага держави до права власності і недовіра населення уряду. «Згадайте постійні рейдерські атаки і наші приватизаційні конкурси. Проводять аукціон, а потім скасовують його результати, збуджують судові справи. У таких умовах бізнес захищається, гроші йдуть», - резюмував Василь Юрчишин.

Глава Комітету економістів України Андрій Новак вважає, що для вирішення проблеми на внутрішньому ринку необхідні методи стимулюючі, а на зовнішньому - огороджені. «Проблему можна вирішити дуже просто - внутрішніми стимулами і зовнішніми заборонами», - сказав економіст. За його словами, внутрішні чинники - це стимулююча, а не караюча система оподаткування, відкритість фінзвітності українських компаній і банків, стимулююча фінансово-кредитна політика НБУ, раціональний перерозподіл бюджету на користь ефективних, а не «паразитних» виробництв і послуг.

На зовнішньому ринку, на думку Новака, незаконні фінансові потоки можна зупинити забороною офшорних операцій, введенням жорсткого податкового контролю доходів-витрат юридичних та фізичних осіб. Також Україні необхідно укласти прямі договори з Інтерполом та урядами іноземних держав про виявлення та арешт банківських операцій та рахунків, щодо коштів, отриманих злочинним шляхом. Остаточно відіб'є охоту займатися незаконним виведенням капіталу за кордон введення в країні жорсткого громадського контролю бюджетних витрат і особистих доходів-витрат держчиновників з публічним висвітленням таких витрат.

2.3 Податкові правопорушення

Податкова політика держави є одним із ефективних інструментів зменшення тіньового сектору економіки та забезпечення рівних конкурентних умов для суб'єктів господарювання.

Ключовою ланкою в схемах ухилення від оподаткування та непродуктивного виведення капіталів є кредитні й фінансові установи. Таке виведення капіталів здійснюється переважно через операції у сфері зовнішньоекономічної діяльності, інвестиційні й кредитні операції, операції з цінними паперами, фіктивного страхування та перестрахування. Україна посіла 16 місце за обсягами виведеного капіталу. Згідно з міжнародними оцінками, за період 2000 - 2009 рр. його обсяг сягнув 93 млрд. дол. США.

Слід зазначити, що способи отримання тіньових доходів постійно вдосконалюються, застосовуються нові фінансові інструменти, технології, що значно ускладнює роботу контролюючих органів.

Програмою економічних реформ на 2010 - 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» визначено, що політика держави у сфері оподаткування є одним із ефективних інструментів стимулювання економічного зростання та зменшення тіньового сектору (некримінального характеру). На виконання завдань із детінізації економіки, поставлених у цій Програмі, Податковим кодексом України передбачено поступове зниження ставок основних податків та внесено зміни в механізм їх справляння, спрямовані на зменшення масштабів уникнення податків та ухилення від сплати. Утім, темпи детінізації в Україні є невисокими, адже не задіяні інші механізми регуляторного, адміністративного й правового характеру, які спонукали би платників переводити діяльність у правове поле та сплачували податки за зниженими ставками.

Значний розмір тіньового сектору виступає фактором, що істотно знижує ефективність економічних реформ. По-перше, поза межами законодавчого поля й далі працює досить велика кількість осіб. Відповідно, підприємці, що готові працювати легально, втрачають конкурентоспроможність та змушені використовувати тіньові схеми, принаймні там, де їх застосовують інші гравці ринку. По-друге, можливість ігнорувати визначені державою норми та правила знижує довіру громадян до державного апарату, а отже й ефективність реформ. По-третє, чималий тіньовий сектор стає поживним середовищем для корупції. Крім того, зростання корупційного тиску на легальний сектор економіки знов-таки примушує його до застосування тіньових схем.

При переході платника податків у тіньовий сектор економіки збільшується податковий і адміністративний тиск на тих, хто залишається. Як наслідок, одна частина платників податків може тією чи іншою мірою ухилятися від їх сплати, а друга повинна сплачувати доволі високі податки, а також компенсувати втрати від зловживань конкурентів. Окреслена ситуація створює значну порівняльну перевагу для суб'єктів, що працюють у «тіні», та значні перешкоди для легальних інвестицій. Таким чином, для успішної реалізації Програми економічних реформ необхідно запровадити радикальні механізми детінізації економіки.

Отриманню неоподатковуваних доходів великою мірою сприяє масштаб обігу готівкових коштів в Україні. Попит на готівку в ринковій економіці досить точно визначається шляхом співвіднесення обсягів готівки в обігу із ВВП. Так, у розвинутих країнах ЄС відношення готівки в обігу до ВВП є порівняно сталою величиною (коливається в межах 5 - 7%). В Україні цей показник у 2010 р. становив 16,7% ВВП, а в 2011 р. - 15%. За останніх п'ять років його динаміка є майже незмінною (дод. 3). Таким чином, значний обіг готівкових коштів є джерелом постійного живлення процесів у тіньовому секторі економіки на рівні малих та середніх підприємств.

В Україні високий рівень ухилення від оподаткування та значний тіньовий сектор економіки зумовлені не великими ставками податків, адже залежність рівня оподаткування від тіньового сектору економіки не є прямою. Досить згадати такі країни з традиційно високим рівнем загального оподаткування, як Швеція та Бельгія, де при цьому тіньовий сектор порівняно невеликий (14,7 і 17,0% ВВП відповідно).

Завдання держави - створити умови для того, аби сплачувати податки було просто та зручно, використовувалися лише інструменти оподаткування, котрі не призводять до порушення принципів справедливості, контроль був жорстким, ризик покарання - істотним, а саме покарання значно перевищувало зиск від ухилення.

За своєю природою боротьба з ухиленням від оподаткування є намаганням подолати швидше наслідки, ніж причини суспільно негативних явищ. Знизити рівень тіньової економіки неможливо тільки з допомогою репресивних заходів або зменшення ставок податків. Політика детінізації має базуватися на принципі заохочування до ведення легального бізнесу та усунення адміністративно-регуляторних бар'єрів, які його стримують.

Основними напрямами державної політики у сфері запобігання ухиленню від оподаткування мають стати: забезпечення дієвого захисту прав власників та інвесторів; забезпечення стабільності, прозорості й однозначності законодавства у сфері оподаткування та валютного регулювання; поліпшення інвестиційного клімату й підприємницького клімату; прискорення розвитку фінансових ринків України відповідно до міжнародних стандартів; істотне підвищення ефективності боротьби з корупцією та організованою злочинністю, зокрема у фінансовій сфері, значне вдосконалення контрольно-перевірочної роботи тощо.

Таким чином, можна визначити сукупність взаємопов'язаних заходів, котрі варто впровадити в податковій політиці та в інших сферах державного регулювання з метою зменшення тіньового сектору економіки та непродуктивного відпливу капіталів із України, а саме:

1. Заходи у сфері адміністрування податків і зборів:

- забезпечення умов для добровільної сплати податків шляхом спрощення форм декларацій за основними податками і зборами, впровадження електронного документообігу та звітності для всіх платників податків, підвищення якості проведення інформаційної й роз'яснювальної роботи серед платників податків, удосконалення роботи підрозділів апеляцій;

- удосконалення контрольно-перевірочної роботи, що включає поліпшення параметрів відбору платників податків для перевірок при застосуванні ризикоорієнтованої системи оподаткування; нормативно-правове врегулювання трансфертного ціноутворення; зміщення акцентів контрольно-перевірочної роботи з виявлення ненавмисних порушень податкового законодавства на викриття фактів використання неоподаткованих доходів; упровадження непрямих методів контролю доходів та витрат платників податків і зборів; застосування нульової декларації як точки відліку при впровадженні непрямих методів контролю; функціональну інтеграцію інформаційних ресурсів державних органів, котрі ведуть облік фізичних і юридичних осіб, а також об'єктів оподаткування, що надаються Державній податковій службі України для здійснення її повноважень; запровадження обов'язку використання контрольно-касових апаратів або терміналів безготівкових розрахунків для всіх суб'єктів оптово-роздрібної торгівлі, побутових послуг тощо.

2. Заходи у сфері фінансово-грошового обігу:

- обмеження розрахунків у готівковій формі;

- лояльна тарифна політика банків при обслуговуванні безготівкових операцій суб'єктів господарювання.

3. Інвентаризація міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, що не відповідають сучасним стандартам Організації економічного співробітництва та розвитку, та внесення змін до положень таких договорів у частині розширення вимог щодо обміну інформацією.

4. Зниження ставки єдиного соціального внеску для роботодавців із метою забезпечення детінізації заробітних плат.

5. Посилення моніторингу операцій із країнами, з якими найчастіше відбуваються фіктивні операції з цінними паперами (Кіпром, Швейцарією, Австрією, Нідерландами), у т. ч. шляхом задіювання зовнішньої розвідки Служби безпеки України.

6. Вивчення досвіду, координація та обмін базами даних Державної податкової служби України та податкових служб ЄС у рамках загальноєвропейської системи по боротьбі з ухиленням від сплати податків «Eurofisk».

7. Легалізація капіталів (або лише податкова легалізація) як обов'язковий механізм розширення внутрішнього інвестиційного потенціалу та впровадження непрямих методів контролю.

Хоча комплексне впровадження перелічених заходів у державній політиці України й, зокрема, податковій викликає найбільше суперечок, воно забезпечить розширення бази оподаткування за рахунок несумлінних платників та рівні конкурентні умови для суб'єктів господарювання.

У платників є певні мотиви, що спонукають їх віддати частину свого доходу на користь держави. Головним чином це дотримання з боку державної податкової служби принципу рівності в оподаткуванні та забезпечення рівних конкурентних умов; високий ризик покарання при ухиленні від оподаткування (усвідомлення настання негативних наслідків, що значно перевищать отриманий ризик; вартість дотримання податкового законодавства має бути меншою, ніж зиск від його порушення).

Разом із забезпеченням умов для добровільної сплати податків до основних завдань держави у сфері реалізації податкової політики належить здійснення якісного контролю, що унеможливить безкарне ухилення від оподаткування. На сьогодні Державна податкова служба України та інші контролюючі органи застосовують переважно документальні методи контролю, тобто беруть до уваги не вчинення тих чи інших господарських операцій, а документи, в яких такі операції відображені, причому ці документи мають відповідати встановленим державою зразкам. Тому використання зазначених методів для протидії тіньовим схемам є вкрай неефективним. Адже господарські операції, які проводяться в тіньовому секторі, приховуються від обліку, а отже, не відображаються в документах. Навіть коли у зв'язку з великим обсягом тіньових операцій все-таки організовується їх облік (так звана чорна бухгалтерія), такі записи здійснюються без їх належного оформлення та не можуть бути використані в суді як доказ.

Отже, контролюючі органи спрямовують основні зусилля на платників податків, котрі оформлюють свої операції належним чином, оскільки в такому випадку контролери мають справу з документально підтвердженим масивом інформації. При цьому тіньовий сектор економіки залишається поза їхньою увагою, адже доведення вчинення порушень, тим більше відшкодування завданих збитків, не забезпечено відповідною нормативно-правовою базою. Тобто сама система контролю фактично сприяє підвищенню тиску саме на сумлінних платників податків. Це наочно демонструє графік, наведений нижче (рисунок).

Коли темпи зростання податкових надходжень відповідали темпам розвитку економіки, це не тільки позитивно позначалося на подальшому економічному зростанні, а й сприяло певній детінізації економіки (особливо показовим є 2010 р.).

У 2011 р. збільшення податкових надходжень супроводжувалося скороченням тіньового сектору до 34%, що зумовлене введенням Податкового кодексу України. Попри це потреба в запровадженні в податковій політиці нових методів протидії тіньовому сектору економки - з метою зниження фіскального тиску на легальний сектор та забезпечення стабільності системи державних фінансів - залишається нагальною.

Перевірка кожного окремого платника податків є недоцільною та, з практичної точки зору, неможливою. Тому податкові органи, з одного боку, мають розраховувати на сумлінне виконання платниками податкового обов'язку через систему самооподаткування (без впливу податкових органів), а з другого - впроваджувати сучасні, дієві підходи до проведення податкових перевірок на основі управління ризиками. Якщо платник є ризиковим, але довести отримання ним прибутку з порушенням податкового (чи іншого) законодавства з певних причин неможливо, то можна знайти докази, що витрати такого платника та його капіталізація не відповідають задекларованим прибуткам і доходам, а податкові зобов'язання є заниженими. Заміщення акцентів у контрольно-перевірочній роботі податкових органів на викриття фактів витрачання коштів, отриманих із порушенням валютного, податкового, пенсійного законодавства надасть можливість знизити рівень тонізації економіки й масштаби корупції.