Тіньова економіка: причини, масштаби, шляхи мінімізації

Суть, методи обчислення масштабів та причини становлення тіньової економіки, оцінка її масштабів на сучасному етапі. Аналіз розвитку тіньового сектору економіки України, проблеми і перспективи боротьби з нею за допомогою відомих світових досягнень.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 14.03.2015
Размер файла 73,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тіньова економіка: причини, масштаби, шляхи мінімізації

Вступ

тіньовий економіка світовий

Тема цієї курсової роботи: «Тіньова економіка: причини, масштаби, шляхи мінімізації». Предметом цей роботи є розгляд економіки та розгляд тіньового сектора в економіці України. Також в роботі описані шляхи розвитку тіньового сектора в економіці України а також підкреслені особливості розвитку цього сектору в економіці України.

На думку більшості експертів з проблеми тіньового сектора в економіці України, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994-1998 роках. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули «неофіційні» готівкові розрахунки за різноманітні «послуги» (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекції тощо).

На початок 2001 р., за даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, уряду вдалось знизити процес тінізації економіки на 5%. Проте, на думку експертів, питома вага тіньового сектора економіки в Україні й далі залишається досить високою - 65% ВВП.

Водночас треба підкреслити, що висока питома вага тіньового сектора в господарському комплексі України пов'язана не лише із методами його кількісної оцінки, але й визначенням власне об'єкта аналізу та дискусії. Наведене вище визначення тіньової економіки хоча й визнається більшістю фахівців, але через свій узагальнений характер допускає включення до цієї категорії досить широкого переліку сфер та видів конкретної діяльності. В результаті у конкретних ситуаціях різні фахівці можуть по-різному тлумачити змістовне наповнення поняття «тіньова економіка».

Багато дослідників виділяє наступні структурні компоненти тіньової економіки. Вагомою складовою тіньового сектора вважають так званий «чорний ринок» (або «кримінальну економіку»), що тісно пов'язаний із сферою грошового обігу і виникає внаслідок шахрайства, розкрадання, рекету, проституції, наркобізнесу, незаконних валютних операцій тощо. Іншою складовою тіньового сектора господарства країни є так звана «паралельна економіка», що більшою мірою, ніж «чорний ринок», пов'язана із сферою виробництва.

Ситуація, що склалася на цей час в Україні внаслідок масштабного поширення такого явища, як «тіньова» економіка, потребує глибоких і комплексних наукових досліджень цього найбільш своєрідного феномена перехідної (і не тільки перехідної) економіки. Спрощені, поверхневі суспільні уявлення щодо реальних масштабів і якісних особливостей такого складного системного явища, яким є «тіньова» економіка, мають досить негативний вплив на ситуацію, що склалася у цій сфері. З одного боку, це потенційно призводить до формування у державній політиці легковажних настроїв щодо даної негативної ситуації в країні, коли здається, що для досягнення успіхів на цьому надважкому суспільному напрямі досить провести разову «кавалерійську атаку», яка принесе миттєвий успіх. З іншого боку, зазначене сприяє поширенню такого синдрому, коли вважається, що весь негатив, який накопичився у «тіньовій» сфері, може якось сам по собі «розсмоктатися» і навіть автоматично трансформуватись у дещо економічно позитивне. За кінцевими наслідками, існування зазначених крайнощів у підходах до пошуку шляхів розв'язання цієї проблеми тільки сприяє подальшому масштабуванню процесів «тінізації» економіки та пролонгує на майбутнє зростання ускладнень, що пов'язані з позитивним вирішенням цього питання[19]. Оскільки високий розвиток економіки забезпечується саме втручанням влади у всі суспільні процеси, а надто, у зменшення тіньового сектору, то саме ці аспекти надають цій темі актуальності на сьогоднішній день. Метою даної курсової роботи є висвітлення загальної проблеми тінізації економіки України, порівняння з зарубіжними країнами та шляхи вирішення цієї проблеми. Завдання роботи полягає у вивченні проблеми тіньового сектору економіки України у його взаємодії з легальним бізнесом. Поширення в Україні такого соціально-економічного явища, як тіньова економіка, а також обсяги продукції і фінансових ресурсів, які обертаються в цій сфері, являють собою суттєву перешкоду забезпеченню сталого розвитку економіки. Значною проблемою є те, що переважна більшість операцій, які можна віднести до тіньових, можна здійснити в легальному нормативно-правовому полі, а доведення факту здійснення тіньової діяльності потребує значних зусиль органів державної влади. Функціонування тіньової економіки поряд з легальною призвело до суттєвого скорочення в структурі доходів бюджету частки податкових надходжень, що поставило під загрозу виконання важливих державних програм. Унаслідок того, що обсяги тіньової економіки не можуть бути повноцінно враховані офіційною статистикою, розроблення спеціальних методів обліку і оцінок, а також обсягів недостачі до бюджету, які дозволяють оцінити реальні масштаби операцій, є актуальним завданням сучасного етапу розвитку нашої країни[23]. Дана курсова робота складається з трьох розділів. У першому розділі розкривається сутність та структура тіньової економіки, причини виникнення феномену «тіньова економіка», Даний розділ містить певні теоретичні засади для кращого розуміння нашої теми. У другому розділі подано матеріал щодо обсягів тінізації економіки України та дані про стан тіньового сектору закордоном. Оскільки тіньова економіка не бажане явище у суспільстві, то мають розроблятися і методи зниження її в країні, тому третій розділ подає перелік методів зниження тіньової частки в економіці України.

1. Тіньова економіка в сучасному світі

Сутність тіньової економіки

Під «тіньовою економікою» у даний час розуміють усю сукупність економічної діяльності, що не враховує офіційна статистика, і не включають у валовий національний продукт країни.

У просторі тіньової економіки виділяють наступні основні зони:

неофіційна економіка - легальні види економічної діяльності, у рамках яких має місце не фиксоване офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховання цієї діяльності від податків;

фіктивна економіка - хабарництво, приписки, спекулятивні угоди й інші види шахрайства, зв'язані з одержанням і передачею грошей;

підпільна економіка - усі заборонені законом види економічної діяльності.

У багатьох країнах, і особливо в тих, котрі переживають складні періоди трансформації. Тіньова економіка не тільки складає помітну частину економічної діяльності, але і продовжує розширюватися. Однак навіть там, де масштаби явища і загальне соціально-економічне тло і приблизно однакові, тіньові економіки істотно розрізняються, наприклад, по наступним характеристиках:

за структурою (частці кримінальної діяльності в сукупному обсязі виробництва, розвиненості фіктивної економіки, активності дрібного підпільного бізнесу, що вислизає з-під фінансового контролю держави, але граючого, проте, значну роль у насиченні ринку);

по впливі на розподільні відносини (сприяє зменшенню або нівелюванню диференціації доходів);

по основних проблемах, породжуваним його (недобір засобів у бюджет, розвиток криміногенних господарських зв'язків і так далі).

Можна сказати, що для всіх країн, що вступили в період системних перетворень, масштаби поширення і структура тіньової економіки повинні розглядатися як важливі чи успіхи неуспіхів проведених реформ.

Тіньова економіка в Україні, докорінно відрізняється не тільки від «західної», але і від «східноєвропейської». Деякі пояснюють нинішній розмах тіньового бізнесу в нашій країні винятково генетичними передумовами, сформованими ще при соціалізмі. Інші - що специфіка і масштаби тіньової діяльності в сучасній Україні, насамперед - продукти сьогоднішнього дня, наслідок обраної моделі перебудови економіки і суспільства.

Експансія тіньових економічних відносин є в першу чергу результатом руйнування колишньої державності, що привело до розриву традиційних зв'язків між окремими підприємствами і цілими територіями. Не останню роль у криміналізації господарського життя України грає і значне ослаблення боротьби з економічними злочинами, що виправдуються тезою про необхідність використання капіталів «тіньової економіки» як ресурсної бази економічних реформ.

Поряд з цим, досить очевидними причинами існує цілий ряд глибинних факторів. У першу чергу вплив на активізацію тіньової економіки, що формуються на сучасному етапі розвитку реформи в механізму аллокації ресурсів і влади; про особливості з'єднання працівника з засобами виробництва; про специфіку розподільних відносин, що формуються.

Реально виниклі в економіці країни на етапі трансформації труднощі представниками крайніх політичних плинів порозуміваються по-різному: одні посилаються на збереження значних елементів колишньої системи, інші кликушинствують про лиха, що несе ринок. Імовірно, корені нинішніх проблем варто шукати, насамперед, у специфіці формованих механізмів алокації ресурсів і влади. У сьогоднішній соціально-економічній і політичній реальності навряд чи вирішальну роль грають механізми локального корпоративного регулювання.

Суть нового механізму аллокації ресурсів зводиться до того, що окремі інститути економічної системи, використовуючи визначені переваги свого положення (високий рівень концентрації виробництва і (чи) капіталу, корпоративна влада і так далі), одержують можливість свідомо (хоча й у локальних, обмежених масштабах) впливати на параметри виробництва постачальників і споживачів, ринку, соціального життя і так далі.

Прояву цього механізму в перехідній економіці добре відомі. Панування псевдодержавних і псевдо-приватних корпорацій приводить до наростання, диспропорцій, у першу чергу, у господарській структурі, динаміку цін, фінансах і так далі.

У результаті національна економіка перетворюється в поле неекономічного суперництва корпоративно-бюрократичних структур, у сферу зіткнення їх владних і регулюючих впливів.

Серед найбільш серйозних наслідків функціонування корпоративних механізмів алокації ресурсів можна відзначити дивергенцію, що відбулася за останні роки, країни на сильно і слабко корпоратизовані «сектори». У першому з них сконцентровані:

підприємства, що є монополістами в технологічному, ринковому й інституціональному відношеннях;

володіють вирішальними масами ліквідних ресурсів;

корпоративно-бюрократична влада.

До цього сектора відносять ПЕК, фінансово-торговий комплекс і частина промисловості (головним чином, орієнтованої на експорт).

Тут витягають понад прибуток, що перевершують по своїх масштабах відомі дотепер у світовій практиці.

Другий (немонополізований) «сектор», навпроти відчуває дефіцит ресурсів, керування, технологій. До нього відносять сферу відтворення робочої сили, виробництва споживчих товарів, велика частина сільського господарства.

На практиці спостерігається стійкий перекіс у цінах, фінансуванні, кредитуванні тощо на користь першого «сектора», причому причиною такого перекосу є не тільки монополізм, що забезпечує першому сектору значні переваги на ринку, але і дисбаланс у розподілі корпоративної і державної влади, що створює інституціональне «перевагу першого «сектора» над другим».

Саме «різниця потенціалів», що утворилися в результаті дивергенції економіка двох «секторів», стає в нинішніх умовах основним джерелом, подпітуючим тіньові структури і відносини. До безпосередніх наслідків поляризації економічного простору, що грає важливу роль у створенні живильного для середовища розвитку тіньової економіки, варто віднести:

виділення зони виникнення надприбутків;

утворення на цій основі бази формування корпоративно-бюрократичних структур, неекономічне суперництво, між якими підмінює собою, сьогодні, механізм державного керування;

розкол суспільства на дві нерівні частини - зайнятих у привілейованому, сильно корпоратизованому «секторі», і працюючих у регресуючим не монополізованому «секторі» економіки;

поява реальних передумов для загострення в суспільстві боротьби за перерозподіл украй доходів, що розподіляються нерівномірно на всіх рівнях.

Соціальну нестабільність провокують і процеси, що розгорнулися в останній час, перерозподілу власності.

Почата під прапором необхідності пошуку «дійсного хазяїна», приватизація в Україні привела до повного затуманиванию щирої картинии існуючих прав власності. Після всього років «реформи» неможливо провести чітке розмежування між державними і приватними секторами економіки: відбулася практично повна дифузія форм власності, причому проникнення приватної власності виявилося значно більшим, ніж це реєструється офіційною статистикою.

Невизначеність границь приватного сектора є наслідком як мінімум двох причин: по-перше, аж до недавнього часу «організовані» форми приватизації грали порівняно незначну роль. Вони або легалізували вже раніше здійснений перерозподіл власності, або шляхом масової приватизації готували базу для наступного вторинного перерозподілу; по-друге, широке поширення одержали так називані «специфічні способи» формування приватного сектора. Їхній діапазон дуже великий - від прямого грабежу державної власності до легальних трансакцій у формі перекладу частини створеної державним підприємством доданої вартості в приватний сектор. Створення фінансових холдингів, конгломератів, напівдержавних банків і фінансових структур, що сприяють виникненню рівнобіжних ринків грошей, кредитів і капіталу. Використання кредитної залежності між підприємствами в якості «капіталу», з метою їх наступної легальної чи тіньової приватизації і т.д.

Наступна схема представляє основні напрямки, об'єкти, суб'єкти і методи приватизації, а також про нових власників, що з'явився в ході її.

Основні об'єкти, методи й учасники приватизації

Об'єкти

Методи

Нові власники

Власність політичних і суспільних структур

Створення комерційних структур, експорт капіталу

Номенклатура суспільних і політичних організацій і близьке до них оточення.

Державні бюджетні соціальні фонди

Широка система соціальних кредитів і пільг по оподатковуванню. Створення комерційних структур на базі фондів.

Корумпований апарат, «шляхетні одержувачі»

Фонди державних підприємств.

Різні форми «приватизації» (дрібні кооперативи, лізинг, оренда і т.д.) різноманітні форми масової і платної приватизації.

Трудові колективи, директорат, що були тіньовики.

Заощадження населення.

Через систему ваучерних і інвестиційних фондів, банківську систему і нові організації соціального забезпечення.

Співробітники фондів і організацій.

Основна причина того, що «гроші партії» дотепер «не знайдені», криється, очевидно, у тім, що на фінансах партії створені найбільш дієздатні комерційні структури, у тому числі найбільш респектабельні банки і спільні підприємства. Представники нової економічної еліти і політичного керівництва, як видно, змогли домовитися між собою, що, схоже, виявилося не занадто складною справою, якщо врахувати, що значна частина, як тих, так і інших ніколи належала до одного клану - партійній номенклатурі.

Найбільш простий і розповсюджений метод приватизації на другому напрямку - так називана «доїння корови». Тут використовують наступну схему.

НБУ надає, наприклад, підприємству спеціальний кредит для виплати по заробітній чи платі для інших господарських нестатків, під низькі відсотки - 5% річних. Гроші на ринкових умовах відразу поміщають у комерційний банк, що знаходиться з підприємством у «особливих» відносинах. Різницю, що виникає на цій операції, поділяють між керівниками підприємства і банківських працівників, що беруть участь у долі.

Масштаби тіньової економіки

Нагромаджений у цій сфері досвід свідчить, що механічне підсумовування джерел доходів тіньової економіки і прямих розкрадань неприпустиме. Кількісну оцінку правомірно давати тільки тому, що об'єднане соціально-економічним змістом. Враховуючи різнорідність елементів тіньової економіки, їх підсумовування не дає будь-яких підстав до серйозних висновків щодо процесів, які відбуваються у народному господарстві. Глобальні оцінки можуть бути зроблені лише за наявності допущень, що носять вельми умовний характер, і використовувати їх потрібно також дуже обережно. Про це, зокрема, свідчать і дослідження тіньової економіки на Заході, характер оцінок яких досить умовний.

Загальновідомо, що найглибше коріння тіньова економіка пустила в Італії, де її масштаби оцінюються від 20 до 34% ВНП, у США у цій сфері створюється 1/10 ВНП, в Англії - 1/12 ВНП, у межах колишнього СРСР (наприкінці 80-х років) на тіньову економіку працювали 30% працюючих (згідно з розрахунками західних фахівців). Критичним для господарства країни є щорічний обіг у сфері тіньового сектору на рівні 15-35% ВНП. Якщо обіг підпільного бізнесу перевищує 1/3 ВНП, а кількість працюючих на нього - 40% зайнятих, то економіка втрачає керованість.

Виходячи з того, що тінізація економіки в Україні набула тотального характеру й охопила майже всю матеріальну сферу, експерти Українського центру економічних і політичних досліджень вважають, що визначення обсягів тіньового сектору повинно ґрунтуватися на врахуванні комплексу параметрів. Розрахунки, здійснені на основі відповідної комплексної методики, дають змогу визначити обсяг тіньової економіки в Україні у межах 60% ВВП.

Специфіка сучасного етапу розвитку тіньової економіки

Від самого початку перехідного періоду Україна у числі інших країн світу зіткнулася з проблемою тіньової економіки - не контрольованого суспільством виробництва, розподілу, обміну й споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховуваних від органів державного управління й громадськості соціально-економічних відносин між окремими громадянами та соціальними групами. Оцінки масштабів тіньової економіки в Україні коливаються у межах від 40 до 80% валового внутрішнього продукту (ВВП) залежно від методу оцінки (наприклад, на основі попиту на гроші чи споживання електроенергії).

На думку більшості експертів з цієї проблеми, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994-1998 роках. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули «неофіційні» готівкові розрахунки за різноманітні «послуги» (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекції тощо).

На початок 2001 р., за даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, уряду вдалось знизити процес тінізації економіки на 5%. Проте, на думку експертів, питома вага тіньового сектора економіки в Україні й далі залишається досить високою - 65% ВВП.

Водночас треба підкреслити, що висока питома вага тіньового сектора в господарському комплексі України пов'язана не лише із методами його кількісної оцінки, але й визначенням власне об'єкта аналізу та дискусії. Наведене вище визначення тіньової економіки хоча й визнається більшістю фахівців, але через свій узагальнений характер допускає включення до цієї категорії досить широкого переліку сфер та видів конкретної діяльності. В результаті у конкретних ситуаціях різні фахівці можуть по-різному тлумачити змістовне наповнення поняття «тіньова економіка».

Багато дослідників виділяє наступні структурні компоненти тіньової економіки. Вагомою складовою тіньового сектора вважають так званий «чорний ринок» (або «кримінальну економіку»), що тісно пов'язаний із сферою грошового обігу і виникає внаслідок шахрайства, розкрадання, рекету, проституції, наркобізнесу, незаконних валютних операцій тощо. Іншою складовою тіньового сектора господарства країни є так звана «паралельна економіка», що більшою мірою, ніж «чорний ринок», пов'язана із сферою виробництва.

Сектор домашніх господарств - у ньому товари (послуги) виробляються (надаються) лише для потреб споживання виробників та їхніх сімей. В Україні до цього сектора фахівці відносять, наприклад, роботу дрібних виробників на приватних, присадибних та орендованих ділянках. Водночас у документі органів державної та місцевої влади та управління, у ЗМІ і навіть у масовій свідомості цей сектор, як правило, не асоціюється із поняттям «тіньова економіка».

«Неформальний сектор» представлений дрібними виробниками, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, власниками малих приватних підприємств, селянами-фермерами та іншими суб'єктами малого бізнесу. У сфері якого - легального чи тіньового - бізнесу функціонуватиме представник цього сектора залежить від цілого ряду умов (податкової політики держави; наявності пільг щодо фінансової підтримки малого бізнесу; стабільності національного законодавства; загального рівня розвитку товарно-грошових відносин в країні; криміналізації суспільства тощо). За несприятливих умов господарювання дрібний бізнес швидко переходить у «тінь» і може залишатись там тривалий час. По суті, нерідко один і той самий суб'єкт підприємництва одночасно функціонує у легальному та нелегальному режимі, пропонуючи споживачам товари, режим обігу яких не обмежено законом і не заборонено (як, наприклад, зброї та наркотиків). Найпоширенішими формами правопорушень у цій сфері є різноманітні механізми ухилення від офіційного обліку підприємницької діяльності та від сплати податків.

До «прихованого сектора» національного виробництва (як складової «паралельної тіньової економіки») дослідники відносять середні та великі промислові підприємства, а також монопольні об'єднання. Як вважають деякі фахівці, особливість тіньової діяльності юридичних осіб у цьому секторі полягає не стільки у прямих порушеннях чинного законодавства (таких, як несплата податків з результатів легальної економічної діяльності або декларування на митниці неправильної ціни при експортно-імпортних операціях), скільки у проведенні операцій, не заборонених українським законодавством (таких, як бартерні угоди, діяльність у межах офшорних зон і податкових гаваней).

Правильність цього твердження неможливо ані заперечити, ані підтвердити, оскільки репрезентативна загальнодержавна статистика тіньових операцій в принципі не існує. Однак узагальнення думок експертів і повідомлень у ЗМІ з цього приводу дає змогу висловити деякі зауваження.

Перш за все зазначені вище прямі порушення законів у підприємницькій практиці можуть поєднуватись, переплітатись із здійсненням операцій, не заборонених законом. Через недосконалість вітчизняного законодавства далеко не завжди можна чітко встановити межу між правопорушеннями і дотриманням закону. Яскравою ілюстрацією в цьому плані може слугувати спір щодо законності купівлі акцій ЗАТ «Оболонь» ІК «Кармет Інвест» в інтересах ЗАТ «Сармат», який хоч і тягнеться з минулого року, але не розв'язаний у судовому порядку ще й до сьогодні. Цей випадок є яскравим прикладом відсутності в українському законодавстві спеціального закону, який би регулював діяльність акціонерних товариств, на необхідності прийняття якого наголошують фахівці. До речі, у Росії такий закон було прийнято ще наприкінці 1995 р.

По-друге, недосконалість вітчизняного законодавства нерідко підтримується штучно через «тіньову» лобістську діяльність груп впливу. Найбільше в цьому зацікавлений супервеликий бізнес (за визначенням завідувача відділу соціологічної експертизи Інституту соціології Ю. Саєнка), що тісно пов'язаний з владними структурами й впливає на механізм прийняття рішень не лише на регіональному, а й на державному рівні. Тому цілком закономірно, як стверджує Ю. Саєнко, що національний тіньовий бізнес працює на принципах соціального зговору, тобто домовленості укладаються в обхід букви закону. Природним наслідком такої ситуації є поширення корупції в органах державної та місцевої влади та управління.

На думку ряду аналітиків, одне з призначень тіньової економіки якраз й полягає у забезпеченні безпеки нагромаджуваного капіталу. Тому цілком закономірно, що, за даними соціологічних досліджень, кожна п'ята бізнес-структура в Україні надавала на останніх виборах фінансову підтримку тим чи іншим кандидатам у депутати.

У контексті всього наведеного вище, до тіньової економіки в Україні, як об'єкту цього аналізу, ми не будемо включати сектор домашніх господарств, а особливу увагу звернемо на неформальний та прихований сектори господарства. Адже діяльність саме цих секторів набуває особливого значення для фінансування участі різних політичних сил у майбутніх президентських виборах в Україні.

У цілому ж, якщо зробити спробу комплексно розглянути проблему тінізації економіки в Україні, то можна виділити низку об'єктивних факторів, які пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:

- високі податки і нерівномірність податкового навантаження;

- недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін до нього;

- повільні й непрозорі приватизаційні процеси;

- втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб'єктів господарювання;

- корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Саме ці чинники багато в чому визначають конкретні механізми функціонування тіньового сектора української економіки на сучасному етапі.

Водночас наближення президентських виборів привносить свою специфіку в процес функціонування вітчизняної тіньової економіки, що виявляється у наступному. Перш за все, зацікавлені фінансово-політичні групи прагнуть легітимізувати свій фактичний контроль над підприємствами через їх офіційну приватизацію. Водночас стрімко зростає інтерес супервеликих підприємницьких структур до найпривабливіших об'єктів приватизації, що обіцяє загострення конкурентної боротьби за право приватизації цих об'єктів, у тому числі і з використанням «сірих», тіньових механізмів.

По-друге, зростає значення різноманітних схем бізнесу, що дають змогу накопичувати тіньовий капітал у наймобільнішій, найліквіднішій формі - у формі грошових активів. Це автоматично веде д підвищення ролі банків та інших фінансових установ у процесі функціонування тіньового сектора вітчизняного господарського комплексу

2. Тіньова економіка в Україні

Характерним явище української економічної політики стало надання незаконних пільг наближеним до влади комерційним структурам.

Приватизація державних підприємств, як така, фактично почалася в Україні не в липні 1992 року, як вказують в офіційних матеріалах, а з моменту створення в 1987 році, так званих малих кооперативів, більшість з який організовувалися при державних промислових підприємствах. Створення малих кооперативів виявилося дуже зручною формою перекачування державних засобів у приватні руки.

До початку липня 1994 року в Україні було приватизовано близько 70% усіх підприємств промисловості і сфери послуг. Багатьма реформаторами настільки високі темпи перетворення розцінюються як колосальний успіх реформ. Однак поряд з кількісними показниками необхідно враховувати і якісні зміни.

Із самого початку аж до свого завершення, масова приватизація в Україні являла собою колосальну спекулятивну операцію, приведшую до криміналізації економіки, небаченому соціальному розшаруванню й утворенню ворогуючих соціальних груп. Криміналізації є з одного боку, відображенням соціально-економічної і політичної ситуації в країні, з іншого боку - тісно зв'язана з моделлю приватизації.

Деякі особливості дійсності мають раціональне пояснення, якщо визнати існування рівнобіжних джерел доходів населення.

Відомо, що, починаючи з 1993 року, ціни в країні ростуть значно швидше, ніж офіційна заробітна плата: мінімальна і навіть середня по країні заробітна плата сьогодні не забезпечує необхідного прожиткового мінімуму. Однак дотепер соціальна ситуація в країні не вибухнула; банківські нагромадження населення ростуть; число знову утворених на підприємницькій основі господарських організацій збільшується - незважаючи на те, що кожна третя зі знову створених дрібних і середніх фірм виявилася збитковою. Є всі підстави припускати, що і проблема виживання, і проблема первісного нагромадження капіталу зважується сьогодні в Україні на шляхах активного включення населення в різні процеси, що розвертаються в рамках тіньової економіки. Мотиви, механізми і результати такої участі в різних груп населення різні.

Сучасне українське суспільство можна розділити на три основні страти, кожна з який, у свою чергу підрозділена на групи:

Нові власники, вищі керуючі, працівники вищої і середньої ланки, почасти наймані робітники нижчої ланки корпоратизованого сектора, де утворяться величезні надприбутки. Для цієї категорії облич характерне прагнення одержати і максимально вивести з-під оподатковування свої прибутки й інші доходи, що можливо тільки на шляху прямих порушень законодавства і встановлення особливих «довірчих» відносин із двома соціальними групами з іншої сторони: бюрократією, що визначає умови комерційної діяльності, і що змушують платити «данина» кримінальними елементами.

Групи, що мають реальні можливості брати участь у перерозподілі надприбутків; серед них, у першу чергу бюрократія і кримінальні елементи, а так само нечисленні групи, що обслуговують нестатки сверхмонополистов.

Гнітюча частина населення, виведена за рамки корпоративного сектора і не допущена до його доходів.

Середня заробітна плата кваліфікованого українського робітника в 125 разів менше, ніж в американського, хоча вартість споживчого кошика вже складає понад 40% від американського рівня.

Щоб вижити, населення змушене адаптуватися до нових умов, беручи участь у різних формах «тіньової економіки». За даними соціологічних опитувань, додатковий доход працівників промислових підприємств від різних видів побічної діяльності досягає 80% сукупного сімейного доходу.

Таким чином, у гнітючої частини населення існує об'єктивна необхідність активізації своєї участі в тіньовій економіці, що зміцнює основу хабарництва «тіньової діяльності» і кримінальної активності.

Сьогодні вже очевидно, що значне розширення сфери тіньовий, насамперед фіктивної і кримінальний, економіки веде нас не до цивілізованого ринку і демократії, а до встановлення корпоративно-бюрократичного кланового правління, що, як свідчить історія, може бути тривалим і навіть здатним забезпечити визначену соціальну стабільність.

3. Аналіз розвитку тіньового сектору економіки України

У структурі вітчизняної тіньової економіки особливе місце посідають процеси, пов'язані з приватизацією державного і комунального майна. Це пояснюється необхідністю легітимізації відносин власності, яким належить стратегічна роль в усій системі економіко-політичних відносин в Україні. Адже право власності на різноманітні економічні об'єкти на практиці розглядається багатьма суб'єктами як одна з ключових гарантій не тільки сучасного, а й майбутнього становища їх власників у економічній та соціально-політичній ієрархії українського суспільства.

Тому цілком закономірно, що значна частина грошей, які вкладаються у приватизацію, - це кошти, отримані злочинним шляхом. Як повідомив газеті «День» начальник відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю М. Мортук, у 2002 р. кількість розкритих злочинів при приватизації державного та комунального майна зросла на 25% і досягла 2 350. Всього ж у цій сфері за минулий рік зафіксовано майже 4,5 тис. злочинів. Причому тенденції, що склались у минулому, зберігаються і нині. Серед тих, хто постав перед судом у зв'язку із правопорушеннями у сфері приватизації, більш як 10% становили директори підприємств і стільки ж - експерти, які давали фінансову оцінку майна, що приватизувалось. Щоправда, більшість з цих осіб (майже 74%) проходили за статтею перевищення службових повноважень.

Особливу роль серед тіньових процесів у сфері приватизації відіграють події, що розгортаються навколо найбільш інвестиційно привабливих великих об'єктів, володіння якими може забезпечити найвищі економічні та політичні вигоди їх власникам. Сучасний етап «великої» приватизації матиме нові характерні риси, які можуть сприяти поширенню тіньових процесів більшою мірою, ніж це було раніше. Екс-депутат, колишній голова комісії Верховної Ради з питань приватизації, а нині - директор Міжнародного інституту приватизації О. Рябченко пояснює це наступним чином. На його думку, на сьогодні більшість перспективних підприємств перебуває під контролем тих чи інших бізнес-структур. Причому мова йде не лише про юридично оформлені відносини, як, наприклад, управління державними корпоративними правами, але й про реальне управління фінансовими потоками підприємств. На його думку, об'єкти такого роду для конкурсного продажу вже втрачені. Їх можна продати лише тим суб'єктам, які ці підприємства реально контролюють. В іншому випадку ці підприємства будуть розорені, а приватизація буде призупинена завдяки дії судових механізмів. Чудовою ілюстрацією думок, висловлених О. Рябченком, може бути ситуація із ВАТ «Північним гірничо-збагачувальним комбінатом» (Кривий Ріг) приватизація якого розпочата ще влітку минулого року, не завершена до сьогодні через судові позови. Контрольний пакет акцій цього підприємства, що належить державі, перебуває в управлінні Харківського «УкрСиббанку». Цей же банк володіє більш як 50% заборгованості комбінату. Умови реалізації на конкурсі 35,74% акцій цього підприємства, встановлені Фондом держмайна, враховували як сучасні обставини, так, цілком імовірно, і перспективи роботи «Північного ГЗК». Правда, за таких обставин продажна ціна пакету акцій лише на 2,5% перевищувала її стартову ціну. Окремі ж оглядачі вважають, що якби у конкурсному продажу об'єкта брали участь конкуренти «УкрСиббанку», то продажна ціна перевищила б стартову приблизно на 25%. В результаті зросли б надходження до державного бюджету. Перевірити це твердження важко, оскільки приватизація 35,74% пакету акцій ВАТ «Північний ГЗК» де-факто призупинена через судовий позов конкурентів «УкрСиббанку».

Водночас уже на стадії підготовки до продажу 25% акцій, Нікопольського заводу феросплавів (НЗФ), що належать державі, при одночасній передачі в управління блокуючого пакету (25% +1 акція), розгорівся скандал із широким залученням ЗМІ. Практично всі провідні вітчизняні ділові видання і ряд громадсько-політичних газет так чи інакше висвітлюють ситуацію, що склалась. Головними конкурентами за право приватизації НЗФ називають корпорацію «Інтерпайп» (її інтереси представляє консорціум «Придніпров'я») та КБ ПриватБанк. Крім того, заявки на приватизацію НЗФ подали ще чотири компанії: ВАТ «Стаханівський завод феросплавів», ТОВ «Промін мед», ВАТ «Запорізький завод феросплавів» і ВАТ «Орджонікідзевський ГЗК». Але ці структури афільовані (пов'язані) із ПриватБанком, зазначають оглядачі. Водночас жорсткість додаткових вимог до учасників приватизаційного конкурсу робить, по суті, єдиним реальним претендентом на придбання акцій НЗФ корпорацію «Інтерпайп».

Стартова ціна продажу 25% пакету акцій (а фактично - розпорядження контрольним пакетом) становить трохи більше, ніж 53 млн грн. На думку фахівців фінансової компанії «Сократ», вона може бути вищою у кілька разів. Залежно від методики розрахунку, що застосовується, вартість підприємства може оцінюватись у 288-582 грн. Причому найвищий показник отримано на підставі оцінки чистих активів підприємства, тобто різниці між сумою його активів та зобов'язань.

Скандал вже на стадії підготовки до приватизації пакету акцій НЗФ стимулював гучні публічні заяви конкуруючих сторін. Так, за словами голови правління ПриватБанку О. Дублета, цей банк готовий заплатити за виставлений на конкурс пакет акцій (з урахуванням передачі в управління й державного пакету акцій) 540 млн грн. Цю суму окремі експерти вважають безпрецедентною і сумніваються в її обґрунтованості. Водночас президент корпорації «Інтерпайп» Є. Берштам підкреслив: «За пакет НЗФ ми запропонували ціну, за яку не буде соромно ані державі, ані нам». Правда, конкретну суму, про яку йде мова, він не назвав, оскільки на той момент не було відкрито конвертів з пропозиціями.

Взагалі, не зупиняючись на суті методів оцінки вартості підприємств, зазначимо, що розбіжності в самих оцінках цілком закономірні через мінливість їх інформаційної основи - ситуації на конкретних ринках, де діють підприємства, вартість яких оцінюється. Однак застосування тіньових механізмів організації процедури приватизації державного та комунального майна дає змогу підібрати таке обґрунтування ціни та умов приватизації, які є найвигіднішими для певних претендентів. По суті, саме додаткові умови приватизації НЗФ, що, на думку деяких експертів, перетворили корпорацію «Інтерпайп» на єдиного реального претендента на пакет акцій НЗФ у поєднанні із заниженою стартовою ціною, склали інформаційну основу для формування іміджу «тіньової» щодо приватизації НЗФ. Саме тому, наприклад, фракція Соціалістичної партії у Верховній Раді вимагає від Генеральної прокуратури спеціального розслідування ситуації, що склалася на НФЗ.

Показово, що деякими аналітиками Нікопольський феросплавний завод не розглядався як підприємство, що може стати причиною конфлікту між фінансово-промисловими групами (ФПГ). Щоправда, й дніпропетровські ФПГ розглядались ними як єдине ціле. Цілком імовірно, що це пов'язано із «мирним співіснуванням» на цьому феросплавному заводі корпорації «Інтерпайп» та ПриватБанку. Нинішній же розкол можна пояснити загостренням політичної боротьби із наближенням президентських виборів та приватизацією найпривабливіших об'єктів вітчизняної економіки. Натомість як потенційно конфліктні розглядались нафтові («Укрнафта», Дрогобичський, Надвірнянський та Кременчуцький нафтопереробні заводи) і сировинні підприємства (Північний, Південний та Центральний гірничо-збагачувальні комбінати, рудоуправління «Суха балка» та Комсомольське рудоуправління).

Сучасні тенденції розвитку світового господарства змушують Україну шукати свої шляхи стабілізації. Історично склалося, що під час економічної кризи підприємства для власного виживання починають приховувати значну частину не тільки прибутку, але й сам процес виробництва. Таким чином, виробники намагаються ухилитися від сплати податків.

Зараз «тіньова» економіка має свій прояв у всіх сферах життя України. Саме тому загострилась проблема її розрахунку. Необхідність створення нових механізмів оцінки обсягів даного економічного явища диктує некерований розвиток світової економіки. Для подолання кризових явищ необхідно вдосконалити підходи до оцінки, це й обумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення дослідження для розвитку цього питання.

Об'єктом дослідження є сукупність економічних і соціальних відносин, які виникають у процесі функціонування тіньової економіки. Предметом дослідження є наявні світові та національні методики оцінки тіньової економіки. Метою роботи є розробка нової методики розрахунку обсягів «тіньової» економіки та її оцінка для України.

Методи дослідження - методи індукції та дедукції, аналізу й синтезу, групування та порівняння, регресії та кореляції, математичного моделювання.

Дослідженням цієї проблематики займаються такі вітчизняні науковці, як: Базилевич В.Д., Варналій З.С., Мазур І. І., Харазішвілі Ю.М. та ін.; російські науковці - Ю. Латов, В. Радаєв та ін.; закордонні вчені - Е. Фейг, Ф. Шнайдер, В. Канніаінен, Дж. Пааккьонен, Дж. Томас, Джайлс Д.Е., Коуелл Ф.А., С. Чаудхурі та Д. Банерджи, Р. Рен, М. Бай та інші.

Це дослідження спирається на таке визначення поняття: «тіньова» економіка - це економічна діяльність, яка з яких-небудь причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до ВВП [1, с. 120]. Це визначення наведене Е. Фейгом, і воно є рекомендованим західними вченими.

Особливістю дослідження є структурний підхід до оцінки рівня «тіньової» економіки. Структурний підхід означає, що оцінювати, а головне, скорочувати вплив «тіньової» економіки необхідно не однаково для нелегальної, неформальної та кримінальної «тіньової» економіки, а залежно від її структурних компонентів.

Отже, в ході аналізу існуючих теоретичних підходів визначено таку структуру «тіньової економіки»:

неформальна економіка - це економічна діяльність домогосподарств, тобто виробництво товарів та послуг і їх споживання всередині домогосподарства та для власних потреб;

нелегальна (неофіційна) економіка - законна діяльність, що приховується або умисно занижується виробниками з метою ухиляння від сплати податків або виконання інших зобов'язань;

кримінальна економіка - це нелегальна діяльність, що заборонена законодавством (виробництво і розповсюдження товарів та послуг, що заборонені законом).

Виходячи зі структури, запропоновано наступну методику визначення «тіньової» економіки. Для розрахунку неформальної економіки в методиці використано електричний метод Лацко. Його суть полягає в розрахунку неформальної економіки домашніми господарствами через визначення об'єму спожитої електроенергії.

Для розрахунку нелегальної економіки використано метод економетричного моделювання. Його суть полягає у визначенні основних детермінант, що спричиняють появу і розвиток нелегальної економічної активності. Для розрахунку обсягу кримінальної економіки використано метод, що базується на динаміці злочинів.

Оскільки структурні частини складають єдність одного цілого, то обсяг «тіньової» економіки - це сума трьох структурних частин, що має одиницю вимірювання - гривню.

Головною особливістю неформальної економіки є те, що її важко виміряти, але її існування не просто необхідне, воно історично обумовлене менталітетом української нації. На дану структурну одиницю неможливо вплинути державно, та для визначення обсягу «тіньової» економіки важливо виміряти масштаби неформальної економіки.

Найбільший рівень «тіньової» економіки можна було спостерігати в найбільш кризові 2008-2009 роки, а вже у 2011 році капітал поступово «перетікає» в легальний сектор економіки. Таке скорочення «тіньової» економіки може бути викликане прийняттям Податкового кодексу України або поступовим відновленням економіки України після фінансової кризи.

Отже, наведена модель має теоретичний характер, оскільки будується на припущеннях та непрямих методах. Це спричиняє дещо завищений результат розрахунків, що притаманно непрямим методам обчислення «тіньової» економіки.

Подолати недолік завищених даних можна двома шляхами. Перший - це ввести додатково прямий метод оцінки рівня «тіньової» економіки. Та через відсутність доступу до статистичних даних окремих підприємств і галузей у цілому введення прямого методу в методику за структурним критерієм унеможливлюється.

Другий шлях - це скорегувати рівень «тіньової» економіки в часі. Основною передумовою існування «тіньової» економіки в сучасній Україні є «спадок» СРСР. Тому для штучного «заниження» обсягу «тіньової» економіки можливе використання методу часового корегування. Динаміка результатів оцінки обсягу «тіньової» економіки має цілком логічне пояснення - через світову фінансову кризу і податковий тягар підприємства «переходять» в неофіційний сектор економіки задля власного виживання. Водночас поступове скорочення у 2010 і 2011 рр. рівня «тіньової» економіки може свідчити про позитивні очікування щодо відновлення економіки України після фінансової кризи. Запропонована методика дозволить більш ефективно оцінювати стан «тіньової» економіки.

Податкові правопорушення

Одне з ключових місць у механізмі функціонування тіньової економіки посідають податкові правопорушення. Надзвичайно великі масштаби їх розвитку, по суті, є загальновизнаними. Наприклад, відповідаючи на запитання кореспондента щотижневика «Дзеркало тижня», Генеральний прокурор С. Пискун висловив думку, що чисельність реальних мільйонерів приблизно у 5 разів перевищує чисельність мільйонерів офіційно задекларованих. Минулого року за позовом податкових інспекцій було порушено 2 тис. кримінальних справ щодо ухилення від сплати податків, у тому числі більше 1,5 тис. на суму понад 1 млн грн.

Проведення легалізації неоподаткованих доходів населення, отриманих незлочинним шляхом, у вигляді їх амністії дасть змогу вивести з тіньового обігу від 35 млрд до 40 млрд грн. Про це заявив на брифінгу заступник глави Адміністрації Президента України П. Гайдуцький, коментуючи доручення уряду глави держави здійснити ряд заходів з «детінізації» та легалізації доходів. «Така акція має бути одноразовою з терміном від 3 до 6 місяців», - зазначив заступник глави АП України.

Узагалі податкові правопорушення дуже численні та різноманітні, здійснюються і юридичними, і фізичними особами. Як зазначають фахівці, наприклад, незаконне відшкодування із державного бюджету податку на додану вартість (ПДВ) експортерам стало різновидом кримінального бізнесу, масштаби якого загрозливі для української економіки. Можна навести лише один приклад: за 2001 рік вдалося запобігти відшкодуванню ПДВ за фіктивними операціями на суму понад 1 млрд грн, а в I кварталі 2002 року - на суму близько 540 млн грн.

Повернення ПДВ, на думку голови Державної податкової адміністрації України Ю. Кравченка, залишається великою проблемою податкової системи України. За його словами, з початку 2003 р. підприємцям повернули 104 млн грн, але їм держава заборгувала ще 2,9 млрд грн. При цьому б суми ПДВ, заявлені платниками до повернення, постійно зростають. Якщо у 2000 р. було заявлено до повернення 11 млрд грн, то у 2002 р. - вже 16 млрд грн. Особливо гостро стоїть проблема відшкодування ПДВ у експортно орієнтованих регіонах. Так, за повідомленням голови ДПА у Дніпропетровській області Л. Гаврюка, минулого року в області відшкодовано ПДВ на 39 млн грн більше, ніж зібрано. Загальна сума відшкодування становить 758 млн грн. Ще 1,8 млрд грн заявлено для відшкодування, що у 1,5 раза перевищує суму всіх податків, які надійшли з Дніпропетровської області до держбюджету минулого року.

Виявлення фальсифікованих вимог для відшкодування ПДВ складна й кропітка процедура. На думку фахівців, головними критеріями при виборі заявок для поглибленого контролю є:

- чи є повернення податків першим для експортера;

- чи є дані про дотримання платником податків податкового законодавства. Виділяються платники, що мають прострочену заборгованість зі сплати податків чи скоїли порушення податкового законодавства;

- чи відрізняються суми, зазначенні в заявах, від визначеного рівня відшкодування.

Якщо на ці запитання дається відповідь «так», то заявка повинна пройти поглиблений контроль з боку податкової служби. Якщо ж податкова служба все-таки вирішить проводити перевірку, то основна увага має приділятися: показникам, що визначають ПДВ, включаючи обсяги операцій із закупівель, продажу й експорту; різниці між експортними цінами, які відображаються у звітності платником, й експортними цінами, що розраховуються митною службою; загальному обороту компанії; коефіцієнту обороту з експорту.

Митна служба несе відповідальність за перевірку точності експортних декларацій з точки зору опису, кількості та вартості експортних товарів і забезпечення того, що завірені копії експортних декларацій надавалися тільки за фактично вивезені за межі країни товари.

Контроль за поверненням ПДВ експортерам значно посилюється за наявності ефективних механізмів обміну інформацією між податковою й митною службами з використанням спільних комп'ютерних систем і цифрового коду для реєстрації експортера. Необхідно, щоб інформація митної служби, яка повинна бути в розпорядженні податкової служби, мала дані:

- про експортні декларації, у тому числі реквізити експортера, а також вид, вартість і кількість товарів. Це дасть змогу зіставити фактичну потужність підприємства з кількістю товарів, що експортуються;

- про дотримання експортерами митного й податкового законодавства;

- про звичайні ціни операцій, щоб установити різницю в цінах при зловживанні трансфертними цінами.

Для подання податковим органам даних про фактично експортовані вантажі митна служба повинна спочатку встановити, чи були декларовані товари фактично вивезені за межі держави. Дієвим механізмом тут є міжурядові угоди про адміністративну взаємодопомогу в митних справах, укладені українською митною службою з багатьма країнами світу. Але цього недостатньо. Необхідно також на міжурядовому рівні визначити порядок обміну інформацією з митними службами сусідніх країн про підтвердження доставки товарів, виключивши таким чином можливість незаконного відшкодування ПДВ за відсутності фактичного експорту. Такий порядок має визначати формат і терміни обміну інформацією, можливість обміну інформацією між серверами центральних баз даних митної служби України й митних служб сусідніх країн.

Певною мірою проблема повернення ПДВ - результат недоліків вітчизняного податкового законодавства. Так, у серпні 2002 р. Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу щодо факту ухилення від сплати податків у особливо великих розмірах проти посадових осіб експортера металобрухту компанії «МАСА інвест груп». А у березні 2003 р. було затримано генерального директора цієї компанії С. Троцького. Раніше Вищий господарський суд України зобов'язав компанію сплатити 80 млн грн боргу з ПДВ. Продаж металобрухту українським експортером нерезидентам здійснювався на митній території України. Саме з приводу тлумачення поняття експорту у «МАСА інвест груп» і з'явились розбіжності з ДПАУ. Причому позицію підприємців, що апелювали до букви Закону «Про податок на додану вартість», за словами кореспондента «Украинской Инвестиционной Газеты», у цілому підтримували у Кабінеті Міністрів та Міністерстві економіки. До того ж, як стверджує начальник відділу компанії-металотрейдера О. Малафєєв, ця фірма через суд домоглась у податковій адміністрації повернення заборгованості з боку держбюджету на суму 40 млн грн. А податківці, зазначає кореспондент, такого «нахабства» стерпіти не змогли, що в результаті й призвело до згадуваного вище судового рішення.

Не проста ситуація складається і зі збором інших видів податків. Так, за словами Ю. Кравченка, наприкінці лютого ДПАУ звинувачувала 17 комерційних банків у несплаті податку на прибуток за 2002 р. у повному обсязі. Позицію ДПАУ, як зазначає кореспондент газети «Деловая Украина», підтримав голова НБУ С. Тигипко, закликавши податківців перевіряти подібні структури. На думку оглядача, особлива увага податківців та НБУ буде спрямована на банківські структури, що так чи інакше підтримують опозицію. Це зокрема, акціонерний банк «Мрія», «Югбанк», а також Київський банківський союз, що лобіюють інтереси «Нашої України». Водночас не виключено, які «постраждати» можуть і представники провладного табору, що займають альтернативні до Ю. Кравченка та С. Тигипка ніші впливу. Правдоподібність таких прогнозів цілком імовірна, оскільки ДПАУ не має претензій, за словами Ю. Кравченка, лише до 63 банків України, 17 банкам звинувачення пред'явлені, а про решту - а це 77 банків - нічого не було сказано. Деякі оглядачі, на підставі всього згадуваного вище роблять висновок про тактичний альянс Ю. Кравченка та С. Тигипка, який із наближенням президентських виборів може перетворитися на стратегічний. Узагалі подібна увага саме до банків цілком закономірна, оскільки саме вони оперують великими обсягами грошей, без яких розраховувати на успіх у передвиборній кампанії безглуздо. Водночас негативні наслідки для економіки політизації банківського сектора загальновідомі.


Подобные документы

  • Сутність, причини та види тіньової економіки. Проблеми тіньової економіки в Україні. Напрямки зниження рівня тінізації економіки в Україні. Тіньова економіка - суттєва перешкода забезпеченню сталого розвитку економіки. Функціонування тіньової економіки.

    курсовая работа [38,5 K], добавлен 27.05.2007

  • Аналіз функціонування національної економіки в умовах радикальних трансформацій. Характеристика позитивних функцій у ринковій економіці. Вплив тіньової економіки на сучасне суспільство. Динаміка рівня тіньової економіки України, причини її виникнення.

    статья [89,1 K], добавлен 24.04.2018

  • Тіньова економіка як господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці. Сучасний стан тінізації економіки та її особливості в Україні, його передумови та методи боротьби.

    реферат [22,8 K], добавлен 21.04.2012

  • Специфіка сучасного етапу тіньової економіки, взаємозв’язок її розмірів з іншими галузями господарської діяльності. Тінізація фінансових потоків. Рекомендації щодо зменшення розмірів і форм прояву тіньової економіки в Україні. Податкові правопорушення.

    курсовая работа [445,1 K], добавлен 04.11.2014

  • Сутність, структура та види тіньової економіки як системного явища господарювання асоціальної природи. Вивчення проблеми тінізації економічних процесів в України. Правові основи боротьби з нелегальним підприємництвом та "відмиванням брудних грошей".

    реферат [73,1 K], добавлен 05.11.2013

  • Сутність економічної системи та регулювання економіки країни в системі господарського механізму. Економічне зростання як основа розвитку економіки країни. Кон’юнктурна політика державного регулювання економічних процесів в Україні та шляхи її реалізації.

    курсовая работа [2,2 M], добавлен 12.03.2011

  • Теоретичні основи аналізу впливу тіньової економіки на економічну безпеку держави. Порівняльний аналіз феномену "тіньова економіка" в Україні та країнах з розвиненою ринковою економікою. Розробка методів її ліквідації як негативної частки економіки.

    дипломная работа [77,2 K], добавлен 03.06.2011

  • Теоретичні аспекти державного регулювання ринкової економіки: сутність, моделі (кейнсіанська, неокласична) та методи (адміністративні, правові). Економічні риси і аналіз розвитку економіки України на сучасному етапі. Держава і ринок: шляхи партнерства.

    курсовая работа [3,2 M], добавлен 18.11.2010

  • Система національних рахунків, макроекономічні показники, що вимірюють обсяг виробництва, суму доходів в масштабах суспільства. Вплив цін на макропоказники. ВВП і суспільний добробут. Причини виникнення тіньової економіки, методи боротьби з нею.

    контрольная работа [109,3 K], добавлен 15.11.2011

  • Тенденції розвитку високотехнологічного сектору економіки України. Класифікація видів економічної діяльності за рівнем наукомісткості та групами промисловості. Основні проблеми, що перешкоджають ефективному розвитку високотехнологічних ринків України.

    реферат [4,6 M], добавлен 13.11.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.