Світовий досвід використання кластерних моделей в Україні

регіональний кластерний модель агропромисловий

Розділ 3. Застосування кластерних утворень, як необхідної умови кардинальної перебудови економіки України (на прикладі аграрного сектору)

3.1 Особливості функціонування кластерної моделі в Україні

На сучасному етапі кластерні об'єднання в Україні не є розвиненою формою внутрішньогалузевого і міжгалузевого співробітництва зацікавлених суб'єктів. З одного боку, створюються недосконалі умови для успішних конкурентних дій, а, з іншого, - стимулються підприємства і держава до активних пошуків партнерів виробничо-комерційної та організаційної діяльності. Кластери як міжгалузеві утворення ( свого роду кооперація) підсилюють взаємопов'язаність та взаємодоповнюваність галузей завдяки більш швидкому поширенню специфічних для регіону технологій, професійних навичок, інформації. А це означає прискорення виникнення та реалізації інновацій, що є основою не тільки для підвищення продуктивності праці, але і для оновлення стратегічних переваг, підтримання динамічної конкуренції країни в цілому.

Украєні нема необхідно розпочинати процес кластерізації з самих простих форм, необхідно використовувати світовий досвід і переходити на більш сучасний кластер них утворень. Наприклад інноваційний кластер формують підприємства, що є полюсами зростання. Але такий підхід має обмеження в застосуванні для вітчизняної економіки через слабо розвинену соціально-виробничу інфраструктуру. Надання пріоритетних позицій центрам інноваційного розвитку веде до ще більших регіональних диспропорцій, причому важливу роль відіграє міграція інноваційних ресурсів до «полюсів зростання». Політика регіонального розвитку повинна бути заснована на принципах, що забезпечують не тільки інтенсивний розвиток таких полюсів, а й дозволяють сформувати стійку тенденцію до збільшення полюсів соціального і господарського життя в результаті поступового вбудовування відстаючих територій в інноваційну регіональну систему. Результатом ефективного функціонування кластеру є величина інноваційного потенціалу, необхідного для реалізації конкретних проектів, що забезпечують соціально-економічний розвиток певної території країни без шкоди для тих територій.

Диспропорції в рівні соціально-економічного розвитку територій та їх інноваційного потенціалу не є перешкодою для розвитку інтеграційної взаємодії між ними, оскільки ефективне використання сильних сторін окремих організацій, що входять в кластер, виробляє додатковий ефект розвитку і таким чином сприяє регіональним процесам росту. Суб'єкти інноваційної діяльності, перебуваючи в територіальній близькості один від одного, можуть сформувати взаємодоповнюючі інфраструктурні елементи, заощаджуючи тим самим час на створення власних.

Досвід соціально-економічних трансформацій у країнах ЄС та Східної Європи, в тому числі у реалізації кластерних ініціатив, є каталізатором природного інтересу з боку вчених і практиків деяких регіонів України до принципово нових організаційних форм ринкових трансформацій. На етапі вивчення та початку проектування при реалізації кластерної моделі на регіональному рівні нашій країні довелося зіткнутися з особливими труднощами не тільки економічного, але і психологічного порядку. В умовах уповільненого, а деколи і безсистемного реформування регіональної економіки, відсутність синхронності у прийнятті та введенні в дію законів і кодексів господарської діяльності, які іноді суперечили один одному, а також при певній пасивності підприємців та органів регіонального управління, формування перших кластерних структур виявилося особливо проблематичним [48, с.85].

Модель кластерного розвитку території є перспективною саме тому, що основною метою і головною ідеєю кластерних технологій є створення та ефективне використання конкурентних переваг регіонів і підтримка в них конкурентного середовища. Це досягається завдяки тому, що в економіці країни кластери відіграють роль інноваційних центрів зростання, як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку. Слід підкреслити, що поєднання конкуренції і кооперації на географічно обмеженій території є основною ознакою кластера, що часто не враховується розробниками програм просторового розвитку через традиційну ментальність, яка виражається в тяжінні до створення виключно вертикальних утворень. Саме це веде до посилення нестійкості національної економічної системи в умовах сучасних зовнішніх викликів, її стагнації через відсутність внутрішнього імпульсу розвитку, переважанню механізму, нездатного до швидкої адаптації при зміні макроекономічних параметрів. Розглядаючи зарубіжний досвід створення економічних кластерів крізь призму сучасних вітчизняних реалій можна зробити висновок, що для нашої країни велику роль у цьому питанні відіграє саме концентрація зусиль різних державних і підприємницьких структур, їх взаємодія. На рівні окремих підприємств, які намітили створення вертикально-інтегрованої компанії з метою вирішення регіональних проблем і побудови технологічної вертикалі, для цього можуть знадобитися роки. У той же час будь-яка галузь, в якій створюються кластерні утворення, може стати конкурентоспроможною за відносно короткий період часу.

При такому підході українські підприємства можуть виявитися потенційно привабливими для інвесторів, включаючи іноземних. В іншому випадку існуючі підприємства через неефективну інфраструктуру галузі не можуть стати конкурентними і не можуть розраховувати на приплив інвестицій. Тому слід забезпечити таку стратегію розвитку кластерів в регіонах, щоб від їх створення на рівні окремих підприємств вигравали б, перш за все, безпосередньо самі виробники, а потім регіони і держава в цілому. Тобто першочерговим завданням для держави у впровадженні кластерної стратегії є створення усіх необхідних умов для ефективного обміну інформацією між підприємствами. Такий обмін буде забезпечувати більш швидку комерціалізацію проектів та сприяти підвищенню інноваційного потенціалу регіону та держави в цілому. Тому участь у кластерних об'єднаннях органів місцевої влади є дуже важливим для ефективності їх функціонування. Кожна економічна модель взаємодії має притаманні саме їй необхідні умови застосування. Для кластерної моделі кооперації підприємств такими умовами є: близькіст ринків збуту, забезпеченість кваліфікованою робочою силою, наявність постачальників, необхідних засобів виробництва, доступність специфічних місцевих природних ресурсів, наявність відповідної інфраструктури, низька вартість транзакцій, високоякісний доступ до інформації [48, с.86]. При недотриманні цих умов окремі переваги кластерного підходу можуть мати негативний вплив і стати перешкодою на шляху розвитку регіону .

До основних недоліків, що перешкоджають впровадженню кластерних структур можна віднести: лобіювання інтересів окремих підприємств представниками місцевої влади; монополізація місцевого ринку окремими підприємствами; перерозподіл дефіцитних ресурсів на користь тих чи інших підприємств, складнощі у пошуку фінансування та інвестицій; застарілі і зношені основні фонди; зловживання великими підприємствами своїм домінуючим становищем, що перешкоджає розвитку малого та середнього бізнесу; погане опрацювання стратегії з погляду аналізу пріоритетів розвитку; ключовими точками зростання обираються практично всі галузі території, що призводить до розпорошення сил і нестачі ресурсів на втілення всіх проектів. Звичайно використовуються три типових підходи до формування кластерів [27, с.90].

Перший передбачає створення на основі фахівців адміністрації регіону розширеної робочої групи. Експертами можуть бути залучені представники різних регіональних організацій, зацікавлених у створенні кластера і здатних надати реальну допомогу. Другий включає співпрацю органів влади та взаємодію з існуючими в регіоні дослідними організаціями, вузами. Робота з такими організаціями здійснюється шляхом укладання з ними договорів про надання послуг. Третій підхід є відносно новим для країн пострадянського простору.

Суть його полягає у створенні спеціалізованої організації - агенції економічного розвитку. Регіональні органи влади можуть виступати в ролі засновників, передаючи в статутний капітал, наприклад, об'єкти нерухомості та інше майно. Успішна реалізація проекту кластеризації можлива тільки за умови активної участі та зацікавленості всіх учасників - органів державно влади, представників бізнес-спільноти та некомерційних організацій. Основним завданням управління кластером є розвиток спеціалізованих виробництв при найменших сукупних витратах на виробництво і маркетингову діяльність. Для цього необхідно узгодити масштаби виробництва з ресурсною базою, слід оцінити можливість підприємств, які технологічно взаємопов'язані між собою. Необхідно розробити баланси продукції в межах кластера, які дозволять простежити рух сировини і матеріалів від постачальника до отримання кінцевої продукції та погодити обсяги виробництва на підприємствах учасниках кластера [27, с.91]. В Україні в цілому сформовано законодавство, яким визначено організаційно-правові форми об'єднань підприємств та наявні передумови для формування нових виробничих систем (кластерів) в різних сферах господарської діяльності, однак не сформульовано поняття «кластера», не визначено його види та заходи щодо створення кластерів в Україні. Тому у 2008 році Кабінетом Міністрів України була розроблена «Концепція створення кластерів в Україні». Метою цієї концепції є визначення загальних засад створення та розвитку кластерів для забезпечення високих темпів економічного зростання та диверсифікації економіки, а також з метою створення інноваційних кластерів; заохочення об'єднання малих та середніх підприємств у ділові мережі; формування регіональних кластерів підприємств та інституцій; сприяння створенню регіональних промислових кластерів, передусім у найбільш наукоємних і високотехнологічних галузях та виробництвах здатних кардинально змінити економічний і науково-технічний потенціал промисловості [30].

Сфера розвитку кластерів в регіонах України в період з 1998 по 2006 роки суттєво розширилась, за цей період сформовано об'єднання організацій та підприємств в Хмельницькому, Луцьку, Львові, Житомирі, Івано-Франківську, Рівному, Херсоні, Севастополі та інших містах. У більшості регіонів держави проведені кластерні дослідження і запроваджуються сучасні ефективні форми об'єднаних суб'єктів господарювання. Для України кластеризація є одним із шляхів розбудови економіки та підтримки її на належному рівні в системі світових господарських відносин.

В Україні кластерна модель вперше була започаткована Асоціацією «Поділля Перший» на Поділлі, в Хмельницькій області ще у 1998 р. Поштовхом реалізації такої кластерної ініціативи стало прагнення відродження вітчизняного виробництва на Поділлі у найбільш перспективних галузях: швейній, будівництві та виробництві будівельних матеріалів, харчовій, туристичній тощо. Стратегія впровадження кластеризації ґрунтувалася на наявності виробничих потужностей, власної сировини, заготівельних пунктів, транспортних підприємств, ринків збуту, кваліфікованих кадрів та передбачала зацікавленість підприємців вкладати кошти саме у місцеве виробництво, придбавати продукцію й комплектуючі в учасників кластера, використовувати власні трудові ресурси, передові технології й інтелектуальний потенціал. У наступні роки сфера прояву кластерних ініціатив в Україні суттєво розширилася. Так на Волині сформовано список із восьми перспективних кластерів: аграрний, туристично-рекреаційний, освітній, льоноводства, транспортний, автомобільний, комбікормовий і деревообробний; на Прикарпатті - кластер народних художніх промислів «Сузір'я» (м. Івано-Франківськ); у Смілянському районі - кластер зеленого туризму та ремесел в селі Сунки (Силіконова долина по-українськи); у м. Севастополі - кластери альтернативної енергетики, туристичний кластер «Аура», морський кластер України; кластер «Луганськлегінвест», що вміщує 6 підприємств легкої промисловості і торгівельні підприємства; у м. Запоріжжя - кластер сільськогосподарського машинобудування «АгроБУМ», медовий кластер «Бджола не знає кордонів», агрохарчовий кластер «Купуй Запорізьке»; у Херсонській області: транспортно-логістичний кластер «Південні ворота України», риболовний кластер; у Донецькій області: кластер металургії, гірничошахтний, нанотехнологій, машинобудування; в Одеській області: транспортно- логістичний кластер, кластери метало сервісу, машинобудування, туристично-рекреаційний кластер; у м. Мелітополь організовуються кластери зеленого сільського туризму, бджолярства та сільськогосподарського машинобудування. Розробляється програма щодо формування мегакластеру Придунав'я (м. Ізмаїл Одеської області).

У 2005 р. почалось активне впровадження кластерів у таких чотирьох областях: Хмельницькій (швейний, будівельний, харчовий, туристичний кластери, кластер зеленого туризму); Івано-Франківській (туристичний кластер, кластер виробників декоративного текстилю); Черкаській (кластер перевізників); Житомирській (кластер каменедобування та каменеоброблення).

Нижче у таб.3. подано структуру кластерів відповідно з поділом по регіонам України і по областям

Таблиця 3

Структура кластерних систем України [9, c.29]

Головною метою впровадження кластерів в окремих галузях була адаптація моделі не стільки до українського господарства чи принципів його господарювання, скільки до змін у психології вітчизняних підприємств і відновлення в них віри в можливість відкритого, чесного та взаємовигідного співробітництва всіх учасників кластерних утворень заради спільної економічної вигоди. Проаналізувавши світовий досвід, багато дослідників дійшли висновку, що кластерні моделі об'єднання підприємств можуть бути ефективними й своєчасними для вітчизняних підприємницьких структур, оскільки впровадження даної концепції можливе на будь-якій території у будь-якій області. На сьогодні застосування кластерного підходу в Україні є необхідною умовою для відродження вітчизняного виробництва, підвищення ефективності економічного розвитку регіонів, досягнення високого рівня економічного розвитку та конкурентоспроможності. Кінцева мета - зайняття Україною гідного місця в глобальній системі економічного та політичного розвитку

3.2 Кластерна організація розвитку агропромислового виробництва

У сучасних умовах переформатування економіки в цілому, і аграрного сектора в часності, з метою забезпечення якісної і ефективної організації агропромислового розвитку, а також, пошуку ресурсів покращення ситуації на споживчому ринку держави та підвищення рівня життя населення, забезпечення продовольчої безпеки країни і доступністю всіх верств населення до продуктів харчування, набуває першочерговості питання кластерної організації агропромислового виробництва. Конкурентні переваги української агропромислової сфери, повинні створюватися, насамперед, на рівні регіонів. Регіони (зпечувати соціально-економічний розвиток своєї території й тим самим підвищувати конкурентоспроможність агропромислового сектору держави. Для досягнення такого стану необхідно запровадити передові технології в організації та управлінні регіональним розвитком.

Це досягається завдяки кластеризації агровиробництва, що базується на відході від галузевого принципу розвитку економіки регіонів, і переходу до комплексного використання їхнього потенціалу.

Встановлення кластерних зв'язкiв виступає прiоритетним завданням багатьох iнновацiйних стратегiй, тому поширения iдеї кластерингу часто вживається для побудови дiлових зв'язкiв, пiдтримки проектiв, що забезпечують налагодження спiвпрацi мiж секторами промисловостi та наукою.

Переваги кластерів щодо інших корпоративних структур пояснюється тим, що вони:

1) полегшують процес входження до корпоративних структур для малих підприємств;

2) забезпечують ефект масштабу та синергії (кооперативної взаємодії) від об'єднання навіть малих фірм;

3) базуються на співробітництві, а тому дозволяють уникати жорсткої, руйнівної конкуренції;

4) забезпечують внутрішньокорпоративний доступ до спеціалізованих послуг та інновацій за порівняно низькими цінами;

5) дають змогу ефективно вести діалог із владними структурами;

6) дозволяють повною мірою реалізувати регіональні конкурентні переваги [22, с.54].

Галузева кластеризація аграрного сектора зводиться передусім до правила «чотирьох К»: концентрації підприємств в одному географічному районі; кооперації з високим рівнем розвитку; підвищення конкурентоспроможності продукції; завоювання й утримання клієнтів.

Саме кластерні формування забезпечують концентрацію, спеціалізацію виробництва у поєднанні з додатковими інфраструктурними можливостями. Через розвиток комерційної інфраструктури, впровадження інноваційних технологій визначається рівень інноваційного розвитку галузі. Нині в окремих галузях спостерігається сповільнення процесу освоєння результатів наукових розробок, що знижує ефективність вітчизняного виробництва сільськогосподарської продукції, створює умови для постачання на вітчизняний ринок продукції іноземного виробництва значно нижчої якості. Адже, доведено, що технологічні інновації забезпечують майже на 40% ефективність виробництва.

Перехід на кластерну організацію розвитку агропромислового виробництва та сільських територій має знайти відображення в аграрній політиці як довгострокове програмне завдання, успішне виконання якого потребує координації зусиль виробничих формувань, інфраструктурних складових соціально-побутового й культурного обслуговування мешканців сільських територій, аграрної науки та освіти органів місцевого самоврядування, регіонального і державного управління, спрямування їх складених коштів на досягнення визначених для кожного агропромислового й соціально-економічного кластера напрямів і пріоритетів.

Такого рівня взаємодії в рамках існуючої системи та застосовуваних технологій управління аграрним сектором «зверху - донизу» досягти неможливо. Необхідно перебудувати систему державного й громадського управління агропромисловим виробництвом і соціальною сферою села на засадах децентралізації та розвитку самоврядування. Згiдно з дослiдженнями, понад 28% пiдприємств на територiї ЄС визнали свою приналежнiсть до кластерiв. У тих 10 країнах, які були прийнятi в ЄС останнiми, частка таких пiдприємств становить у середньому лише 9%. Цiкавi факти: понад 67% литовських пiдприємств працюють у середовищi кластерiв; найвищий рiвень кластризації зафiксовано у Великобританiї, де в середньому 8 з 10 пiдприємств класифiкованi як належнi до кластера.

За твердженням фахiвцiв, найвiдчутнiшою перевагою кластерного підприємства є те, що воно має змогу запросити висококвалiфiкованих працiвникiв та обмiнюватися ринковою iнформацією з партнерами. Вважається, що перебування в кластерах стимулює дух пiдприємництва, полегшує налагодження зв'язкiв для здiйснення тих чи iнших проектiв. Кластерні пiдприємства вiдзначаються високою iнновацiйнiстю [33, с.17].

За інноваційною спрямованістю кластерні об'єднання реалізуються: навколо провiдних науково-дослiдних установ регiону чи держави, побудованi на знаннях i характернi для пiдприємств, що належать до секторiв з високою інтенсивністю дослiджень та розробок; пiдприємствами, iнновацiйна дiяльність яких залежить перш за все від здатностi спiвпрацювати з розробниками iнновацiйних товарiв чи технологій; підприємствами, що оперують складними системами перетворення iнформацiї з метою надати спецiалiзованi послуги своїм клієнтам; пiдприємствами з великими витратами на дослiдження та розробки, коли увага придiляється продуктовим інновацiям та взаємозв'язкам зi споживачами.

Кластерна органiзацiя розвитку агропромислового виробництва передбачає формуванням на певній території замкнутих циклів «виробництво, зберігання, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції» на засадах інтеграції з використанням механізмів корпоратизації та кооперації для одержання учасниками кластерів конкурентоспроможної продукції й підвищення прибутковості.

Кластерний підхід на даному етапі розвитку може бути використаний як: визначення системи взаємовідносин об'єднань суб'єктів господарювання, формат яких виходить за рамки організаційно- правових форм, передбачених Господарським та Цивільним кодексами України; координаційний механізм управління інтегрованих науково-виробничих агротехнобізнесформувань; прогнозно-аналітичний механізм державного і корпоративного регулювання ефективного функціонування та розвитку великотоварних інтегрованих структур за принципами управління по «граничних умовах» і «точках зростання»; програмно-цільовий механізм стимулювання інноваційних та інвестиційних процесів розвитку АПК.

Виникнення кластерів, як правило, iнiцiюється самими пiдприємствами з огляду на такi вигоди вiд спiвпрацi, як краща ефективнiсть, здобуття нових знань, кооперування тощо. Тобто необхідно цілеспрямовано формувати територіально-виробничі агропромислові кластери з високим рівнем спеціалізації та концентрації галузей агропромислового виробництва для найповнішого використання природних і просторових переваг сільської території і на цій економічній базі розбудовувати соціально-економічні кластери для створення належних умов життєдіяльності сільських жителів і формування привабливого іміджу села.

Раціональний проект будь-якої організації - це розробка її виробничої, організаційної й управлінської структур, а вони залежать від багатьох факторів і відіграють суттєву роль. При формуванні кластерних утворень агропромислового типу до уваги беруть, передусім, їхні основні ознаки.

До основних ознак регіонального агропромислового кластера належать:

а) добровільне об'єднання підприємств, що займаються агропромисловим виробництвом, установ або інших організацій регіону, однієї чи кількох (як правило, суміжних із сільськогосподарською) галузей, що знаходяться територіально досить близько (географічна локалізація агровиробництва) в технологічно-фінансову структуру;

б) конкуренція за завоювання споживача, яку веде не окреме агровиробниче підприємство, а територіальний комплекс організацій - кластер;

в) довгострокова кооперація та взаємодоповнюваність високого рівня розвинутості між організаціями даної структури;

г) об'єднання одним технологічним циклом виробництва агропромислової продукції по всьому логістичному ланцюгу;

д) високий ступінь конкурентоспроможності кінцевої продукції, що виробляється агропромисловим кластерним утворенням.

Відповідно до спеціалізації регіонів й рівнів їх розвитку, найбільш результативним буде створення таких кластерів на базі областей [51, с.232-233]:

- з виробництва м'яса - Автономна Республіка Крим, Волинська, Черкаська, Київська області;

- з виробництва молока - Волинська, Хмельницька, Житомирьська, Сумська, Чернігівська, Вінницька області;

- з виробництва яєць - Черкаська, Київська;

- з виробництва картоплі - Київська, Тернопільська, Рівненська, Черкаська, Хмельницька, Житомирська, Сумська, Волинська;

- з виробництва овочів - Херсонська;

- з виробництва зернових - Чернігівська, Вінницька, Черкаська, Полтав- ська, Херсонська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська.

У сучасних умовах визначальною стосовно до особливої ролі сільськогосподарського виробництва в економіці країни та суспільному бутті стає не стільки його частка у формуванні ВВП (7% у 2008 р.), а соціальна значимість галузі в забезпеченні життєдіяльності населення, передусім сільського [52, с.9].

Ще одною з самих необхідних, і найбільш болючих умов кластерізації саме аграрного сектора забезпеченняпродовольчої безпеки країни, і в першу чергу, як економічної першооснови сільського розвитку. Досягненню цих взаємозв'язаних стратегічних цілей і мають бути підпорядковані заходи щодо формування конкурентоспроможного агропромислового виробництва. Доцільність кластерної організації агропромислового виробництва зумовлена потребою створення ціленаправленої системи на якісний результат кінцевої продукції, з еквівалентним, справедливим розподілом прибутку між учасниками кластера.

Враховуючи особливість структури вітчизняної економіки й, зокрема, аграрного комплексу підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств набуває все більшої актуальності.

Вступ до СОТ поставив українські аграрні підприємства у рівні умови із зарубіжними виробниками, що визначається свободою підприємницької діяльності, вільним ціноутворенням та обмеженою підтримкою з боку держави. Конкуренція як центральний механізм ринкової економіки поширюється на різні рівні економічної системи. Міжнародні організації регулярно проводять порівняння країн з різними параметрами: конкурентоспроможності, технологічного розвитку, розвитку людського капіталу, інформаційного розвитку. Конкуренція характерна й для внутрішніх учасників кластера.

Однією з особливостей конкурентних відносин в аграрному секторі економіки є доволі гостре протистояння між сільськогосподарськими товаровиробниками та їх партнерами із суміжних галузей АПК( низькі ціни на сировину/молоко, зерно окрема, у зв'язку з диспаритетом цін на сільськогосподарську та промислову продукцію), небезпідставно вважаються однією з основних причин кризових явищ у системі аграрного виробництва. Тому ідея про можливість вирішення відповідних проблем через участь сільськогосподарських товаровиробників у кластерних формуваннях швидко набула популярності, оскільки кластеризація економіки базується на поєднанні загальнонаціональних і регіональних інтересів, а також можливостей, з метою зміцнення сфери матеріального виробництва, і, на цій основі, підвищення життєвого рівня населення, доступності населення України до якісних продуктів харчування.

У переважній більшості визначень кластера зазначається позитивний влив такого утворення на конкурентоспроможність суб'єктів підприємницької діяльності, що увійшли до його складу. Саме тому існування кластерів пов'язується з конкурентними відносинами, а зміцнення конкурентоспроможності його членів означає, що вони набувають певних конкурентних переваг.

Кластер не є чітко окресленою організаційно-правовою формою, і його члени, зберігаючи повну юридичну автономію, взаємодіють на основі стійких і довготривалих двосторонніх і багатосторонніх відносин. Функціонування кластерів не веде до повної відміни конкуренції між його членами, а лише трансформує конкурентні відносини. Йдеться про згладжування найгостріших протиріч, доповнення економічного суперництва співпрацею, спрямованою на подолання спільних проблем.

Відсутність диктату зі сторони якоїсь однієї структури поєднується з багатовекторністю відповідних інтеграційних зв'язків і добровільністю участі в кластері посилюють життєздатність такого об'єднання. З іншого боку, збереження елементів конкуренції між членами кластера сприяє швидкому поширенню інновацій, що веде до підвищення їх конкурентоспроможності. Певний кластер, як правило, формують різні за галузевою приналежністю та функціями підприємства, організації, установи.

Сільськогосподарські підприємства можуть входити в аграрні (агропромислові, харчові) кластери, створені на різних організаційних рівнях. У багатьох регіонах України оголошено про створення кластерів, що територіально охоплюють цілу область, з широким представництвом у них різних підприємств АПК, наукових організацій, органів влади, фінансових структур. Аграрна галузь є найбільш перспективною для кластеризації, адже практично кожна область регіону має унікальний аграрний потенціал, який при ефективному його використанні за допомогою кластерної моделі, сприятиме розвитку його супутніх структурних елементів, в тому числі на виробництво товарів повсякденного вжитку, торгівлі, транспорту, зв'язку та інших послуг.

Таким чином, на сьогодні застосування кластерного підходу в Україні є необхідною умовою для відродження вітчизняного виробництва, підвищення ефективності інноваційного розвитку регіонів, досягнення високого рівня економічного розвитку та конкурентоспроможності.

Кінцева мета - зайняття Україною гідного місця у глобальній системі економічного та політичного розвитку.

Саме для України, питання створення та сприяння ефективному розвитку кластерних об'єднань, набувають особливої актуальності та мають безумовну перспективу, особливо в умовах змін, що відбуваються у світовій економіці, у якій на перший план виходить володіння якісно новим видом ресурсів, а саме інформацією, інноваціями, інтелектом.

Доволі принциповим є питання про участь у діяльності кластерів органів державної влади. Окремі автори, зокрема М. Войнаренко, відносять їх до безпосередніх (обов'язкових) учасників кластеру [8,9]. На думку інших дослідників, низький рівень участі органів виконавчої влади, місцевого самоврядування в реалізації кластерних проектів є одним із основних ризиків реалізації кластерної політики [22].

У практиці створення агропромислових кластерів в Україні представництва регіональної влади нерідко виступають одним із ключових їх організаторів. Безумовно, ініціююча й координуюча роль їх функціонування надзвичайно важлива. Однак, не менш важливою у формуванні кластерів є підприємницька ініціатива, яку не можуть повністю компенсувати ніякі зусилля владних структур.

Державна політика підтримки розвитку аграрних кластерів має сприяти модернізації галузі, підвищенню ефективності аграрного бізнесу та соціального розвитку регіонів.

Основними елементами такої політики повинні бути наступні.

1. Формування нормативно-правового поля кластерної організації розвитку територій, що передбачає: закріплення, на рівні господарського законодавства, правового режиму функціонування кластерів в Україні, зокрема через введення правової категорії «кластер»;

2. Підвищення ефективності співпраці в системі «регіон - наука - виробництво», для чого необхідно регіональним центрам наукового забезпечення агропромислового виробництва здійснювати рекламування та демонстрацію передових науково-дослідних розробок, що сприятиме впровадженню таких розробок у виробничу діяльність підприємств кластерного об'єднання, обласним та районним державним адміністраціям на основі замовлень учасників аграрного кластеру формувати замовлення вищим навчальним та професійно-технічним закладам України на навчання фахівців та спеціалістів необхідного профілю з майбутнім працевлаштуванням у структурі кластеру, обласним та районним державним адміністраціям розміщувати державне замовлення на продукцію з більш високими вимогами щодо якості в ефективно працюючих кластерах.

3. Забезпечення підтримки розвитку аграрних кластерів на регіональному рівні, для чого обласним і районним державним адміністраціям необхідно здійснювати організаційно-економічну підтримку ініціатив підприємств та організацій кластерного об'єднання шляхом розвитку соціальної та виробничої інфраструктури регіону, в якому функціонує аграрний кластер, створення сприятливих умов для проживання та відпочинку працівникі, розробити вебсайти та єдину інформаційну базу з інформацією про існуючі у регіонах кластери, інформувати підприємців про переваги кластерної моделі організації виробництва під час заходів з розвитку підприємництва, створювати електронні форми заявок для підприємств, які бажають стати учасниками кластерів, що дозволить усунути інформаційний вакуум для потенційних інвесторів, сприятиме залученню у кластери вітчизняного та іноземного капіталу, упроваджувати на місцевому рівні процедури видачі дозволів за принципом «єдиного вікна», що прискорить проходження дозвільних процедур (насамперед у сфері будівництва та землевідведення), здійснювати часткове фінансування об'єктів соціальної, виробничої та побутової інфраструктури на основі державно-приватного партнерства в рамках узгодженого проекту, більш дієво проводити політику інформування населення про переваги кластерних об'єднань, висвітлювати позитивний досвід співпраці у місцевих засобах масової інформації.

На рівні держави та регіонів України вигідно застосовувати світовий досвід розвитку кластерів і підтримувати кластерні ініціативи, у тому числі в аграрній сфері. Нинішня ситуація, коли ініціаторами створення кластерів виступають дрібні товаровиробники, не є перспективною. Важливо розвивати територіальне бізнес-середовище на основі державно-приватного партнерства, яке б базувалося на використанні бізнесом сприятливих природно-кліматичних та територіально-економічних умов регіону з активною державною підтримкою ініціатив товаровиробників щодо розвитку соціальної та виробничої інфраструктури. І головне, зробити зусилля і знайти фінансування на створення наукових парків в кожному регіоні, тому що тільки нові технології, сучасні інновації зможуть швидко перебудувати і аграрний сектор і стати основою перебудови економіки країни в цілому і покращення життя населення країни.

3.3 Науковий парк - центральний елемент стійкого розвитку економіки країни

Конкурентоспроможність агропромислового комплексу країни визначається рівнем його інноваційного розвитку. В провідних країнах світу інноваційна модель економіки ґрунтується на основі державної інноваційної політики, інноваційному потенціалу науки, інфраструктури наукоємного ринку та інноваційній спроможності агропромислового виробництва. При цьому саме інфраструктурна складова є визначальною в побудові ринкової аграрної економіки, яка утворює трансферний механізм руху інновацій від інтелектуальної сфери у виробництво, що забезпечує його ефективність.

В державах Європейського Союзу стимулювання та підтримка технологічного та інноваційного розвитку здійснюється за допомогою сучасного інструменту - «технологічних платформ».

Технологічна платформа - це незалежне від інших партнерство, що спрямоване на розвиток науково-дослідних і експериментально-виробничих сегментів наукоємної сфери економіки, активізацію зусиль по створенню перспективних комерційних технологій, нових продуктів (послуг), залучення додаткових ресурсів для проведення досліджень і розробок на основі участі усіх зацікавлених сторін (бізнесу, науки, влади, суспільства). Основним завданням технологічної платформи є виведення інноваційного продукту на внутрішній і зовнішній ринки через дослідно-технологічні роботи, експериментально-промислове виробництво і інноваційну інфраструктуру трансферу технологій.

Економіка України потребує кардинальної перебудови, для того щоб активно розвиватися і відновити свій потенціал, вийти на світовий ринок як активна, прогресивна , інноваційна складова глобальної економіки. Саме кластерна модель об'єднання підприємств в Україні потребує знайти «ядро кластера», той центральний елемент, що має бути зацікавлений у постійному генеруванні нових ідей, їх аналіз та впровадження для стійкого розвитку багатогалузевої інтегрованої структури кластерного типу на інноваційній основі. На нашу думку, саме науковий парк має стати таким центром.

Реалізація завдань технологічної платформи в Україні («Агротехнополіс») потребує створення об'єднуючої структури з демократичною формою заснування та функціонування, яка не обмежує статутні права, суб'єктні наміри та об'єктні ресурси учасників наукоємного ринку усіх форм власності і підпорядкованості в сфері АПК. Такі можливості у вітчизняному законодавстві дає організаційно-правова форма «Науковий парк».

Згідно із Законом України «Про наукові парки» [45] , науковий парк є юридичною особою, що створюється за участю наукових установ, вищих навчальних закладів та інших юридичних осіб, що уклали засновницький договір, з метою розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності, ефективного та раціонального використання наявного науково-технологічного потенціалу, матеріально-технічної бази для комерціалізації результатів наукових досліджень і їх впровадження на вітчизняному та закордонному ринках.

Основними функціями Наукового парку є:

- створення нових видів інноваційного продукту, здійснення заходів щодо їх комерціалізації, організація та забезпечення виробництва наукоємної конкурентоспроможної інноваційної продукції;

- інформаційно-методичне, правове, фінансове консалтингове забезпечення засновників і партнерів Наукового парку, надання патентно-ліцензійної допомоги з набуття, охорони та захисту прав інтелектуальної власності;

- залучення широкого кола учасників для спільного вирішення проблем

наукоємного ринку, сприяння розвитку та підтримка інноваційного підприємництва;

- залучення і використання в проектах Наукового парку ринкового (венчурного) капіталу, підтримка та розвиток наукоємного виробництва;

- організація підготовки кадрів до участі в інноваційних, інвестиційних, інтеграційних проектах Наукового парку;

- відстоювання інтересів учасників в органах державної влади, суспільних організаціях, розвиток міжнародного співробітництва, інші функції.

Науковий парк створюється і діє на основі засновницького договору та статуту, законодавством обмежуються такі види діяльності, як торговельно-посередницька, надання послуг побутового призначення, виробництво і переробка підакцизних товарів. Основою наукового парку є технопарк.

Технопамрки, це наймасштабніші інноваційно-технологічні центри, в яких забезпечуються умови, максимально сприятливі для науково-технічних та інноваційних проектів та стартапів, що поєднують в собі наукові розробки і потужність промисловості.

Технопарки створюються великими науковими центрами на спеціально відведених для них упоряджених територіях, які насичені першокласною інженерною, науково-виробничою, інформаційною і соціально-економічною інфраструктурою.

Технопарк - науково-інноваційний центр, територіально виділений комплекс, який об'єднує в собі організації, фірми, об'єднання, що охоплюють весь цикл здійснення інноваційної діяльності від ґенерації нових ідей до випуску і реалізації наукоємної продукції. Технопарк, як правило, заснований на базі провідних університетів, інших наукових організацій, включає сервісні і виставочні комплекси, фірми. У межах технопарків можливе створення венчурних фірм і венчурних фондів.

Ініціатором створення Наукового парку та його основною науково-експериментальною базою є установи і підприємства Національної академії аграрних наук, яка знаходиться в стадії реформування.

Важливою функцією наукового парку є інформаційно-методичне, правове та консалтингове забезпечення засновників і партнерів наукового парку, надання патентно-ліцензійної допомоги тощо. Серед переваг наукового парку найбільш важливою є доступ до інновацій, знань та «ноу-хау». Діяльність наукового парку дозволяє залучати студентів, випускників, аспірантів, науковців та працівників вищого навчального закладу до розроблення і виконання інноваційних проектів, що не лише сприяє розвитку ВНЗ, але й забезпечує більш ефективне поширення нових знань та винаходів, сприяє комерціалізації наукових досліджень та ефективному розвитку виробництва на наукоємній основі.

В умовах існуючого безробіття особливо актуальним є питання організації у межах діяльності наукового парку підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів, що дозволить послабити соціальну напруженість у суспільстві. Загалом ефективне функціонування наукового парку забезпечує низку синергетичних ефектів, серед яких: економічний, соціальний, фінансовий, інноваційний, інформаційний, бюджетний, ресурсний, техніко-технологічний, науковий, освітній, організаційно-управлінський, екологічний тощо.

Науковий парк, як основа кластеру, його потенціал і перспективний напрям розвитку має в своїй основі, провідний навчальний заклад. Серед навчальних закладів можна виділити аграрні вузи (Київ, Вінниця, Умань, Кам'янець-Подільський, Мелітополь, Херсон та ін.)

17 травня 2017 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка під головуванням заступника Міністра освіти і науки України Максима Стріхи відбулась робота круглого столу «Проблеми та перспективи розвитку наукових парків України», в ній приймали участь представники багатьох навчальних закладів Україні, на базі яких створені технопарки. Основні питання які розглядались на пленері це взаємодія наукового парку та університету, фінансування проектів наукового парку, особливості патентно-ліцензійної діяльності, ці та інші питання були розглянуті під час роботи круглого столу. Створюються передумови відродження не тільки економіки країни, але і перебудови всього навчального і освітнього процесу, для зближення освіти і інноваційної практики в межах національних і транснаціональних кластерів.

Глобальні процеси, наукові та транснаціональні проекти дають змогу провести швидкі зміни у Україні , саме в процесі кооперації науки і виробництва, створення потужних світових кластерів.

В ході зустрічі відбулася жвава дискусія щодо перспектив розвитку наукових парків в Україні та напрацьовано спільний документ для формування рекомендацій МОН України щодо необхідності вдосконалення нормативно-правового поля діяльності наукових парків в Україні.

Для Хмельницької області важливим був процес відкриття у 2016 році і, 24 листопада, німецькою компанією KWS, що є одною з найбільших в світі виробників насіння, у місті Кам'янці-Подільському найсучаснішого заводу з кондиціювання насіння.

Будівництво заводу розпочалось в середині лютого 2016 року, і було завершене в рекордні строки, а сам завод укомплектували найсучаснішим обладнанням, що дозволяє дотримуватись не лише високих стандартів виробництва, а й екологічних норм. У будівництво даного комплексу з кондиціонування насіння інвестовано € 20 млн.

Перша черга заводу після запуску обробляє до 6000 тон насіння випускаючи продукт, що повністю відповідає стандартам України та ЄС. Модульний принцип будівництва та наявність земельної ділянки у 8,5 га дозволяє за потреби швидко наростити потужності заводу.

Розвиток виробництва на Хмельниччині став реалізацією філософії компанії, що має таку формуліровку як «в регіоні для регіону». Для «КВС-УКРАЇНА» є принциповим виготовляти насіння кукурудзи в місці його реалізації. На сьогоднішній день представництва компанії KWS існують вже більш ніж у 70 країнах світу.

По результатам 2017 року, практично усе насіння гібридів кукурудзи, яке компанія «КВС-Україна» реалізує в Україні, виробляються на насіннєвому заводі KWS у Кам'янці-Подільському на Хмельниччині.

Про це в ексклюзивному коментарі Latifundist.com повідомив генеральний директор «КВС-Україна» О.Федоров в рамках Національного дня поля у Кам'янці-Подільському. «КВС-Україна» представила оновлену лінійку гібридів кукурудзи UNIQUEDEN

95% насіння кукурудзи для українських аграріїв виробляється на нашому заводі. Але сам завод - лише половина справи. Головна частина виробництва зосереджена на полях наших партнерів. Я бачив ці поля буквально минулого-позаминулого тижня. Очікуємо на хороший урожай. У результаті зможемо запропонувати нашим аграріям висококласний насіннєвий матеріал», - зазначив Олександр Федоров.

Поява саме такого заводу в м.Кам'янець-Подільський дає надію створення наукового парку. Адже в місті функціонує Подільський державний аграрно-технічний університет з потужною науковою базою, з достатньою кількістю землі. В поеднанні інвестицій німецької компанії власниці заводу,іноваційних розробок науковців університету, можливо створення потужного транснаціонального кластеру, для проектної розробки , аналізу потенціалу розвитку кормової бази для забезпечення тваринницької галузі АПК всього Поділля, кормовою базою.

Вдалим є досвід доручення наукового закладу у модель кластерізації економіки України ( сільськогосподарське виробництво, харчова галузь ) на прикладі Національного університету харчових технологій.

Національний університет харчових технологій (НУХТ)м.Київ, який займає перше місце у системі Міністерства освіти і науки України в сфері інтелектуальної власності. Національний університет харчових технологій - один із небагатьох вищих технічних закладів освіти, що здійснює комплексну підготовку висококваліфікованих фахівців різних освітньо- кваліфікаційних рівнів - від молодшого спеціаліста до магістра з 62 спеціальностей та спеціалізацій з 17 напрямів за 11 галузями знань для харчової, м'ясо-молочної, мікробіологічної, фармацевтичної та інших галузей промисловості.

Університет має значний науковий потенціал, його наукові школи відомі у світі, зокрема: біотехнології продуктів бродіння, технології хлібобулочних, кондитерських і харчоконцентратних виробів, біотехнології, біологічно активних речовин, технології ректифікації етилового спирту, екстракції, технології цукрового виробництва, автоматизації технологічних процесів виробництв, фізичних методів оброблення харчових продуктів тощо.

Для більш ефективного впровадження науково-інноваційних розробок університету в 2007 р. за підтримки Міністерства освіти і науки, Міністерства агропромислового розвитку і Міністерства екології та природокористування було створено технологічний парк «Агротехнопарк» відповідно до норм діючого на той час законодавства. На той час технопарк розробив 7 інноваційних проектів. Надалі технопарк обрав шляхом своєї діяльності не розроблення окремих проектів, а концентрацію зусиль на створенні системного комплексу інноваційних проектів в агропромисловому та харчовому секторі економіки та розвитку територій регіонів. Враховуючи, що кластерна інвестиційно-інноваційна модель розвитку агропромислової сфери економіки є світовою практикою та її впровадження може перетворити Україну на потужну агропромислову країну із світового рівня технологіями та розвитком соціальної сфери та територій, що значно може перевищити її індустріальний потенціал.

Фахівцями Технологічного парку «Агротехнопарк» опрацьовано можливість впровадження кластерної моделі розвитку агропромислового комплексу України і розроблено інноваційний проект «Пілотний Агропромисловий кластер», який є системним комплексним проектом розвитку агропромислового виробництва і сільських територій.

Різносторонній аналіз цього проекту було зроблено інжинірінгово-маркетинговою компанією «АгроконсалтингАвстрія», яка створена Міністерством сільського і водного господарства Австрії та Австрійською аграрною палатою, й відповідає за найвищу австрійську якість та патронат на глобальних ринках. [47,с.109] Розроблений проект передбачає створення агропромислового кластера на 20000 га сільськогосподарської землі в обробітку із повним циклом виробництва рослинницького, тваринницького, енергетичного комплексів, переробкою та виробництвом кінцевої харчової та супутньої продукції в повному замкнутому циклі, торгівельною і соціальною інфраструктурою та розвитком місцевості.