Світовий досвід використання кластерних моделей в Україні

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Світовий досвід використання кластерних моделей в Україні



ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Методологічна основа, сутність та будова кластерних утворень

1.1 Методологічна основа поняття кластеру

1.2 Типи кластерів та їх характеристика

1.3 Моделі формування кластерів

Розділ 2. Зарубіжний досвід і результати використання кластерної моделі в економіці

2.1 Фактори, що впливають на формування кластерів

2.2 Практика впровадження кластерізації, та результативність для національних економік країн світу

Розділ 3. Застосування кластерних утворень, як необхідної умови кардинальної перебудови економіки України (на прикладі аграрного сектору)

3.1 Особливості функціонування кластерної моделі в Україні.

3.2 Кластерна організація розвитку агропромислового виробництва

3.3 Науковий парк - центральний елемент стійкого розвитку економіки країни

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

Україна за роки своєї незалежності побудувала недосконале соціальне суспільство, і вибрала динозавра в сфері економіки - олігархічну модель монопольно залежної економіки. Влади змінюється, а диктат олігархів тільки посилюється. Чого варті тільки рішення державних органів про запровадження RAB-тарифів у системі творення тарифів на електроенергію, які приймаються на догоду олігархів-мілліардерів, власників обленерго , які за безцінь отримали сферу енергетики, а коли прийшов час, щоб за отрималі, колосальні доходи, ремонтувати і підтримувати життєдіяльність енегогосподарст, вони , за допомогою державних органів, перекладають всі трати на споживачів.

Дане рішення зробить українців ще біднішими, а олігархам надать надприбутки. Такого в розвинутих економіках не має місце, тому що зарубіжний досвід показує, що кооперація великих, середніхі малих підприємств, солідарна соціальна відповідальність має бути покладена на всіх у бізнесі, і великі бізнес-структури мають нести і велики витрати і віддавати суспільству і громадянам більше. Великі мають підтримувати малих і своїх працівників. Одною з самих затребуваних моделей в економіці є кластерна модель виробничих і технологічно-інноваційнихоб'єднань.

Світова практика переконливо свідчить про переваги кластерного підходу для забезпечення ефективного розвитку економіки. Кластерні об'єднання сьогодні є однією з найефективніших форм організації інноваційних процесів, форм регіонального, транскордонного і глобального розвитку, за якою на ринку конкурують вже не окремі підприємства, а цілі комплекси, які скорочують свої витрати завдяки спільній технологічній кооперації компаній. Об'єднання у кластери формують специфічний економічний простір з метою розширення сфери вільної торгівлі, вільного переміщення капіталу та людських ресурсів, а отже, виконують функції структуротвірних елементів глобальної системи. Практика діяльності наявних зарубіжних кластерів показала, що концепція кластера для розвитку підприємств у сучасних умовах є найефективнішою формою ведення бізнесу. Серед економістів усього світу знаходить поширення погляд, згідно з яким регіони, на території яких виникають кластери, стають лідерами економічного розвитку.

Функціонування найбільш процвітаючих економічних систем практично повністю забезпечуються за рахунок переваг у технологіях виробництва й управління. Тому успішний розвиток економічної системи будь-якого рівня можливий при комплексному використанні концепцій стратегічного управління з урахуванням процесів, які визначають специфіку сучасного етапу розвитку економіки. Зокрема, намакрорівні спостерігається поступова трансформація природи конкуренції в напрямі від «прямого протистояння» до «співконкуренції» й далі до відкритого або латентного співробітництва.

При зовнішній суперечливості процесів кооперації та конкуренції між компаніями на конкретних ринках в умовах глобалізації все більш визначальними стають фактори, що сприяють налагодженню взаємодії учасників ринку, оскільки з розуміння цього виростає прагнення до кооперації між конкуруючими компаніями, які усвідомлюють значимість обміну досвідом і знаннями. Тому на мікрорівні в питаннях ресурсного забезпечення діяльності підприємств акценти зміщуються з матеріальних на нематеріальні ресурси.

Отже, на сьогодні вже очевидно, що основними напрямами, які визначають перспективи економічного розвитку, стануть не варіанти використання природних ресурсів, зосередже них у базових галузях промисловості, таких як паливна, електроенергетична, металообробна, металургійна тощо, а високі технології, інтелект, наукові відкриття, інноваційні нововведення, що будуть здатними створювати нові матеріали й речовини з набагато вищими показниками корисності та ефективності. Ідея підвищення конкурентоспроможності національної економіки на основі реалізації кластерних стратегій не нова. Але на етапі виходу з кризи, коли традиційні методи диверсифікації вже не можуть дати потрібної віддачі, використання кластерної моделі організації бізнесу як адекватного інструмента модернізації економіки не має альтернативи.

В Україні кластери слід розглядати як якісно нову форму управління та важливу передумову запровадження на регіональному рівні інноваційної моделі економічного розвитку з урахуванням специфіки українських економічної та управлінської систем, а також забезпечення відповідної законодавчо-нормативної підтримки.

Україні необхідно вивчати досвід і переваги кластерних формувань. Такий підхід є поширеним у світовій економічній науці і практиці. Основою теорії кластеризації є праці М. Портера[41,42]. Серед його послідовників варто виділити вчених К. Кетельса, Л. Янга, Т. Харріса та ін. Сьогодні дослідження ефективності кластерних моделей проводяться такими організаціями, як Комісія ЄС, Національна асоціація губернаторів США та ін. Серед вітчизняних науковців, які досліджують становлення і розвиток кластерних систем, та впровадження зарубіжного досвіду в реалії України, варто відмітити праці таких науковців як: М.П. Войнаренко, В.І. Захарченко, Н.Г. Каніщенко, Ю.М. Ковальової, С.О. Кропельницької, А.О. Левченко, О.М. Пєтухової, Н.М. Сіренко, С.І. Соколенка, В.В. Толкаванова, Т.В. Цихан, та ін.

Мета і завдання дослідження.

Метою дослідження є вивчення світового досвіду формування кластерних структур і запровадження в економіці України.

Основні питання, які будуть розглянуті в данному дослідження це :

- що є методологічною основою поняття «кластер»;

- будуть описані основні типи кластерів, та проаналізовані їх характерні риси;

- описані меделі формування кластері;

- вивчено і описано зарубіжний досвід використання кластерної моделі, та те які результати дало для економік ряду країн така практика;

- вивчено і описано особливості функціонування кластерної моднлі в Україні

- обґрунтуванні теоретичних та практичних засад розвитку аграрних кластерів як одного із шляхів реалізації державної політики в агропромисловому виробництві;

- досліджено сутність та значення національного парку. Як основного елементу стійкого розвитку економіки країни.

Робота складається зі вступу, основної частини, яка поділяється на три розділи, висновків та списку використаної літератури.



Розділ 1. Методологічна основа, сутність та будова кластерних утворень

1.1 Методологічна основа поняття кластеру

В глобальній економіці кластерні об'єднання є однією з найефективніших форм організації інноваційних процесів, форм національного і регіонального розвитку, за якої на ринку конкурують вже не окремі підприємства, а цілі комплекси підприємств, наукових центрів, управлінських організацій, які скорочують свої витрати завдяки спільній територіально-технологічній кооперації компаній. Кластери виконують функції структуроутворюючих елементів глобальної системи і формують специфічний економічний простір з метою розширення сфери вільної торгівлі, вільного переміщення капіталу та людських ресурсів в межах національної і глобальної економік.

Економіка, що формуються на основі кластерів, - це модель інноваційної конкурентноздатної та інвестиційно привабливої економіки, що забезпечує високий рівень та якість життя населення. Кластери потрібні для швидких змін в країні, особливо після політичних, або військових катаклізмів. Процеси інновації вимагають ресурсів і компетенції, які перебувають часто за межами окремо взятої компанії. Кластери це і сполучення конкуренції та співробітництва, це і “колективна ефективність”, “гнучка спеціалізація”, це і вдале використання ефектів масштабу підприємства, це і пошуки полюсів зростання. Кластери є частиною більш широкої концепції конкурентоздатності підприємств і об'єднань. Кластерні об'єднання або локальні мережі територіально-виробничі системи - є джерелами та факторами економічного зростання територій.

Кластерний підхід використовується при аналізі конкурентноздатності держави, регіону, галузі як основа політики економічного розвитку і зростання. Даний підхід використовується при розробці програм регіонального розвитку, як основа стимулювання інноваційної діяльності, як головний елемент для залучення інвестування, і як основа взаємодії науки, влади з підприємствами великого і малого бізнесу. Основна мета кластера - підвищити внутрішню та міжнародну конкурентноздатність його членів за рахунок комерційного і некомерційного співробітництва, наукових досліджень та інновації, освіти, навчання і заходів політики підтримки.

Щоб проводити дослідження кластерів необхідно з'ясувати їх економічну сутність як явища і історію виникнення кластерів як економічного процесу.

З англійської мови термін “cluster” переводиться як гроно, букет, щітка, або як група, скупчення, зосередження (наприклад, людей, предметів), або як бджолиний рій, кластер означає буквально - «зростати разом» [28, с.214]. Кластер - це також і математичний термін, що позначає фізично близьке розташування логічно пов'язаних об'єктів у межах однієї області науки. Подібне значення вкладається і в економічний зміст (визначення, поняття) цього слова.

Кластери - це не абсолютно новий феномен, який з'явився в другій половині ХХ ст. і дослідження сутності цього поняття доцільно розпочинати з розгляду теорій, на яких ґрунтується розвиток кластерних утворень. В таб. 1 подано класифікований перелік теорій на яких ґрунтується розвиток кластерів.

Таблиця 1

Теорії, на яких ґрунтується розвиток кластерів [9]

Назва теорії	Автор теорії та послідовники	Характеристика теорії	Зв'язок із кластерною теорією
Промислових дистриктів ( районів)	А. Маршалл, Дж. Бекаттіні	Формування агломерацій підприємств, основою яких були середні та малі підприємства	Спостерігається подібна структура учасників та взаємозв'язків між ними
Полюсів зростання	Ф. Перру, Ж. Будвіль	Існування в певних регіонах країни»полусів росту» - підприємств, що генерують нововведення, які потребують підтримки на рівні держави Наявність пропульсивних галузей промисловості, які є стимулом розвитку економіки	Полуси конкурентоспроможності в сучасній Франції - кластери, які офіційно визнані державою
Просторового планування територій: модель центральних місць, модель економічного ландшафту, кільця, теорія промислового штандорта	В. Кристаллер, Ф. Льош, Й. Тюнен, А. Вебера	Розвиваються центральні місця з оточуючими прилеглими територіями, що постачають сировину та ресурси і піднімають рівень розвитку всього регіону	Сприяють розвитку суміжних та допоміжних галузей (відповідно до прилеглих територій)
Теорія про атракційність	Е. Блейклі	Підвищення привабливості території через стимули та субсидії для підприємств	Стимулування активності кластерів через дотації, субсидії, зменшення або звільнення від податкового навантаження учасників
Замкнутого кола	Г. Мюрдаль	Регіональна концентрація промислових підприємств за рахунок ефекту агломерації	Часто використовується ефект агломерації, масштабу та спеціалізації
Трансакційних витрат	Р. Коуз	Існування витрат функціонування ринку (пошук інформації, партнерів, укладання контрактів, захист прав власності та ін.)	Зменшення цих витрат завдяки об'єднанню підприємств; особливо вигідно для малих з обмеженими фінансовими ресурсами

Всі проаналізовані теорії містять певні положення, які вподальшому були вдосконалені та лягли в основу кластерної теорії.

Вивчення просторової локалізації фірм, агломераційних ефектів здійснювалося ще до інтенсифікації межфирменного взаємодії, властивої другій половині XX ст. Дослідженнями кластерних утворень в 1970-1980-х рр. займалися шведські та французькі наукові школи. Проте вперше найбільш докладно скупчення динамічно розвиваються організацій і підприємств в процесі розробки теорії конкурентних переваг країн вивчив Майкл Портер.

Більшість дослідників, в економічній науці, вваждають М. Портера засновником теорії кластерного розвитку. М. Портер дає наступне визначення: «Кластери - це зосередження в географічному регіоні взаємозалежних підприємств та установ у границях окремої області». На думку М. Портера, кластери охоплюють значну кількість різного роду підприємницьких структур, важливих для конкурентної боротьби, а саме: постачальників спеціального оснащення, нових технологій, послуг, інфраструктури, сировини, додаткових продуктів і т.п. Крім того, «...багато кластерів включають органи влади та інші установи - такі, як університети, центри стандартизації, торговельні асоціації, які забезпечують утворення, спеціалізоване перенавчання, інформацію, дослідження та технічну підтримку» [10, c.26].

Вчений виявив, що кластерізаціонние процеси починають проявлятися за умови досягнення однієї або декількома компаніями вагомих позицій на світовому ринку. Надалі, головна фірма або фірма-лідер посилює свій вплив на найближчих постачальників, споживачів і конкурентів, що активізує взаємодію між компаніями різних розмірів і, як наслідок, позитивно позначається на подальшому зростанні конкурентоспроможності самої фірми-лідера, що в кінцевому результаті дозволяє зайняти визначальні позиції в галузі чи в регіоні. У результаті подібної кооперації формується кластер - група географічно сусідніх взаємопов'язаних компаній і пов'язаних з ними організацій, що діють у певній сфері, що характеризуються спільністю діяльності та взаємодоповнюють один одного.

Портер стверджував, що конкурентна перевага країн і територій є результатом чотирьох взаємопов'язаних факторів виробництва, що впливають на компанії в цих кластерах. Ця модель отримала назву "конкурентного ромба" або "алмазу" по числу основних груп таких переваг [36]. До них відносяться:

- фактори виробництва: природні та людські ресурси, ресурси капіталу, фізична інфраструктура, інформаційна інфраструктура, науково-дослідна і технологічна інфраструктура, законодавча система;

- внутрішнього попиту (умови місцевого попиту): якість і ємність внутрішнього попиту на продукцію даної галузі, його відповідність тенденціям розвитку споживання на суміжних та світовому ринках;

- зовнішнього оточення (родинні і підтримуючі галузі): суміжні та обслуговуючі підприємства - джерела надходження і споживання сировини, напівфабрикатів, обладнання, технологій, інновацій;

- внутрішньої конкуренції (контекст стратегії фірми і суперництва): структура фірм, їх цілі, стратегії, менеджмент, характер конкуренції на внутрішньому ринку, інвестиційний клімат, законодавчі умови і традиції ведення бізнесу.

Незважаючи на досить чітку локалізацію територіальних кластерів, кластерні утворення не статичні. Кластер може як розширювати свій вплив, збільшуючи чисельність учасників, поглиблюючи внутрікластерное взаємодія, так і розпадатися, згортати взаємодію між учасниками під впливом негативних екзогенних (зміни на ринку, вплив зовнішнього оточення, рішення Уряду і т.д.) або ендогенних факторів (прорахунки в стратегії розвитку кластера, конфлікти між його учасниками, надмірне посилення / ослаблення внутрікластерной конкуренції, уповільнення процесу впровадження інновацій і т.д.) кластерного розвитку. Значна частка малого та середнього бізнесу в кластерних структурах також зумовлює динаміку в його розвитку.

Кластери - це сконцентровані за географічною ознакою групи взаємозалежних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у споріднених галузях, а також пов'язаних з їх діяльністю організацій (наприклад, університетів, агентств по стандартизації, торговельних об'єднань) у певних областях, що конкурують, але при цьому ведуть спільну роботу [42, c.258].

Кластер - це географічно близькі групи взаємопов'язаних компаній та пов'язаних з ними організацій, асоційованих установ в окремій галузі, сфері що пов'язані спільними технологіями та навичками, характеризуються спільністю діяльності та які взаємодоповнюють один одного Вони звичайно існують в географічній зоні, де комунікації, логістика та людські ресурси є легкодоступними. Кластери зазвичай розміщуються в регіонах, а іноді - в окремому місті. Розенфельд підкреслює, що кластери повинні мати активні канали для бізнес-транзакцій, діалогу та комунікацій. «Без активних каналів, навіть критична маса відповідних фірм не є місцевим виробництвом або соціальною системою і, таким чином, не функціонує як кластер» [42, с. 258].

Кластер - це територіальне об'єднання взаємозалежних підприємств та установ у межах відповідного промислового регіону, що направляють свою діяльність на виробництво продукції світового рівня. [55 с. 22].

Кластер - це географічно локалізована сукупність виробничо-активних суб'єктів економічної діяльності з мотивованими та стійкими коопераційними відносинами [64, с. 12].

Кластер - це територіально-галузеве добровільне об'єднання підприємств, які тісно співробітничають із науковими установами та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентноздатності власної продукції та економічного зростання регіону [10, c. 4].

Тобто слово «кластер» має багато тлумачень в українській мові, але характерною ознакою його сутності є об'єднання окремих елементів (складових часток) у єдине ціле для виконання певної функції, або реалізації певної мети.

Структура кластеру має чітку будову. У якості головної, цілеполягаючої компанії кластера найчастіше виступає одна або декілька фірм-лідерів. Зазвичай лідерську роль у кластері займають фірми-виробники кінцевого продукту. До складу учасників кластера також входять вузькоспеціалізовані фірми-постачальники, які за певних умов самі можуть зайняти нішу "якірної" компанії (зазвичай це відбувається у випадку, якщо обслуговується фірмою-постачальником сегмент світового ринку настільки великий, що дозволяє створити на базі підприємства масове стандартизоване виробництво ). Важливою особливістю кластерів є наявність в їх складі фірм-новаторів. У цій якості можуть виступати гнучкі підприємницькі структури малого бізнесу, спіноффи вузів, науково-дослідні інститути, що дозволяють формувати на базі кластера інноваційні точки зростання. Для деяких кластерів системоутворюючим елементом є організація - джерело інновацій. У цьому випадку «якірної» організацією кластера може стати науково-дослідний інститут або вуз. До складу кластера також входять безліч фірм, які обслуговують його функціонування.

Аналіз всіх аспектів і властивостей кластера дозволив сформулювати наступне трактування даної поняттєво-теоретичної конструкції. Кластер - це локалізована територіально-виробнича форма інтеграції взаємодіючих суб'єктів господарювання, банківського, приватного сектору, освітніх закладів, органів влади та суміжних, допоміжних, конструкторських, інноваційних підприємств/організацій, об'єктів інфраструктури, що характеризується виробництвом конкурентноздатних товарів або послуг, наявністю погодженої стратегії розвитку, спрямованої на реалізацію інтересів кожного з учасників і території локалізації кластера, на якій вона перебуває, і що має істотну соціально-економічну значимість для регіону.

Позитивні ефекти кластерної взаємодії підприємств це зростання продуктивності; підвищена сприйнятливість до можливостей інновації та високої спеціалізації; розширений доступ до ринків збуту, спеціалізованим постачальникам, послугам, кваліфікованій робочій силі, технологічним знанням; підвищений рівень формування нових підприємств; більша гнучкість та ефект великого масштабу; спільна діяльність; колективна ефективність.

Можливі труднощі кластер них об'єднань це недоліки фізичної інфраструктури, нестача доступного капіталу; слабка структура технологічних інститутів; регіональна ізольованість і замкнутість; недолік кваліфікованої робочої сили; ієрархія кластерів - труднощі для постачальників «нижнього» рівня; “несвоєчасні” кластери можуть бути неконкурентоспроможні.

1.2.Типи кластерів та їх характеристика

В економічній науці немає чіткої класифікації кластері чи кластер них утворень і незважаючи на значні розходження в характеристиках цих утворень, можна виділити ознаки, які єі загальними для всіх кластерів: наявність взаємозв'язків між підприємствами в ланцюжку створення доданої вартості певної продукції, концентрація великої кількості малих і середніх фірм, активізація інвестиційно-інноваційної діяльності.

На думку М. Войнаренка, формування кластерів і розробка стратегій їхнього функціонування багато в чому повинні визначатися вибором промислової політики і тих державних ініціатив, реалізація яких сприятиме зростанню конкурентоспроможності та стійкому економічному розвитку не тільки регіонально-галузевих утворень, але і країни в цілому [8, с. 37]. Аналіз закордонного досвіду створення кластерів дозволив виявити, що в більшості розвинених країн світу ядро кластера становлять або великі, середні і дрібні підприємства, або середні й дрібні підприємства, що групуються навколо однієї великої фірми, яка є лідером у ланцюжку створення доданої вартості, але в обох випадках всі підприємства тісно технологічно взаємопов'язані один з одним.

Можна виділити наступні типи кластерів з відповідною їм характеристикою:

Національні кластери (позамежові групи суміжних конкурентоспроможних галузей, виділені з використанням коефіцієнта локалізації й методики міжгалузевого балансу) [47, с. 624];

Мегакластери (сектори економіки з постійно діючими взаємозалежними прямими (зворотними) зв'язками між постачальниками і споживачами, що створює конкурентоспроможну продукцію в межах декількох галузей);

Регіональні кластери (великі, середні й дрібні підприємства, взаємопов'язані в межах горизонтально-, вертикально-інтегрованих галузевих відносин у рамках одного регіону);

Трансграничні кластери (розвиваються в регіонах двох і більше країн);

Локальні кластери (розташовані в одному місті (районі), до них відносяться «промислові райони»);

Пов'язані (мають загальні галузі промисловості, використовують аналогічні вміння й технології);

Високорозвинені кластери(випускають конкурентоспроможну продукцію на внутрішньому (зовнішньому) ринку; характеризуються високою довірою й швидким обміном інформації між географічно близькими підприємствами-членами кластера);

Стійкі кластери (відрізняються позитивною динамікою становлення всіх елементів внутрішньокластерної взаємодії, які ще не досягли необхідного рівня розвитку для одержання вигоди від агломерації) [25, с. 299];

Потенційні кластери (характеризуються нерівномірним розвитком структури кластера й слабкістю окремих елементів, які входять у його склад, але мають виражені конкурентні переваги й фундаментальні фактори, що сприяють подальшому розвитку, вимагають підтримки уряду);

Сьогодні ефективність територіального кластера в чому визначається взаємодією організацій та підприємств, що представляють бізнес, науку і влада. Взаємодія цих груп учасників в економічній літературі отримало назву механізму «потрійної спіралі», наявність якого в рамках кластера вважається обов'язковим для формування повноцінного кластерного освіти. Проекти розвитку кластерів можуть бути запропоновані однієї з цих сторін. Ініціатива «знизу», тобто через вибудовування окремих проектів і програм, ініційованих місцевим бізнесом або науковим співтовариством, отримали назву кластерних ініціатив.



1.3 Моделі формування кластерів

Для України, сьогодні необхідно вивчити напрацювання науки і практики у формуванні і функціонуванні різних моделей кластерів, для того, щоб обрати найкращу, а за можливості створити і власну кластерну модель економіки.

Розглядаючи приклади кластеризації економіки різних країн і груп держав, більшість економічних аналітиків говорять про шість моделях формування кластерів [36].

Італійська модель

Дослідження кластерів в економічній теорії веде свій початок від існуючого в 1970-1980-х роках феномена успішного регіонального економічного розвитку на північному сході Італії, що має назву в економічній літературі «третя Італія». Швидкий зріст «третьої Італії», особливо галузей, що були засновані на малих та середніх підприємствах, був пов'язаний з концентрацією фірм (кластеризацією) у визначених секторах та місцевостях. Кластери були здібні завоювати міцні позиції на світових ринках за рядом традиційних товарів, таких як взуття, меблі, музичні інструменти, продукти харчування тощо. Особливістю італійської кластерної моделі є те, що включаючи до себе переважно малі та середні моделі, значною є роль держави, хоча кластери Італії дуже рідко виникають з ініціативи великого капіталу чи держави.

Американська модель

У США, де вчені раніше за інших почали вивчати принципи розвитку регіональних економік, а М. Портер вважається автором кластерної концепції, кластерні утворення стали дуже популярні. Нині більшість половини підприємств - це підприємства кластеру, що працює в одному регіоні та максимально використовує його природний та науковий потенціал. Американська модель розвитку кластерів спрямована на підвищення конкурентоспро- можності в глобальному масштабі на базі переваг, що ґрунтуються на науково-технологічних досягненнях та інноваціях. Особливість американської моделі конкурентоспроможності полягає в сумісній діяльності державних структур, промислових підприємств та академічних організацій.

Німецька модель

Німеччина йде шляхом розвитку на основі високих технологій, саме в цьому напрямку виникає консолідація зусиль промислових та наукових центрів. Розрізняють три різновиди кластерів: наукові, що передають свої технології в промисловість; ті, що поєднують дослідження та виробництво; ті, що виникають на базі інноваційних фірм, які працюють у конкурентному середовищі. Серед найбільш пріоритетних кластерів Німеччини необхідно виділити хімічний, поліграфічний, кластер з виробництва транспортної техніки та кластер електрообладнання.

Британська модель

В середині 1990-х років були переглянуті пріоритети промислової політики, в результаті була сформована так звана прогнозна технологічна програма, в основу якої закладався змішаний секторально-кластерний підхід. Уже більше 10 років Шотландія, Уельс, Північна Ірландія та Північний Схід Англії демонструють успішний регіональний динамічний розвиток з виробництва автомобілів, електроніки, хімікатів, виробництво продуктів харчування, одягу тощо.

Французька модель

Франція складніше, ніж інші країни, переходила до нових форм господарювання, оскільки тут традиційно був сильний централізований державний сектор. У 1995 р. була прийнята програма про розвиток територій та створена організація з управління розвитком територій, а також фонд їх облаштування. Протягом 1997- 1999 рр. розроблений проект програм розвитку регіонів, що об'єднані системою виробничих кластерів. Традиційні промислові сектори (машинобуду вання, текстиль, деревообробка, меблі) впроваджують технічні нововведення: автоматизацію, комбінування, упакування, підготовку кадрів. Нові виробництва розвиваються в області мультимедіа, мікроелектроніки, біотехнології.

Фінська модель

Кластерний підхід у Фінляндії став досить популярним після того, як він уперше був використаний для розробки промислової політики країни в 1991-1993 рр. У результаті проведеної в 1990-ті роки роботи економіка Фінляндії повністю перейшла від підтримки базових галузей, що повільно ростуть, до галузей та кластерів, що розвиваються на основі високих технологій. Спеціалістами Інституту дослідження економіки Фінляндії методами аналізу таблиць «витрати-випуск» були ідентифіковані десять основних кластерів: лісовий, інформаційний та телекомунікаційний, металургійний, енергетичний, бізнес-послуг, охорони здоров'я, машинобудівний, харчовий, будівельний. Характеризується високим рівнем інновацій, підтримується потужним сектором наукових досліджень і розробок, розвиненою системою освіти, інтернаціоналізацією бізнесу. Найбільшою мірою застосовна для невеликих компактних країн, з відносним дефіцитом природних ресурсів та орієнтованих на експорт.

Азіатська модель (Японська)

Основним представником даної моделі є Японія, де кластери складають основу державної інноваційної системи. Японська модель кластерів відрізняється ефектом спеціалізації та слабкою оперативною діяльністю. Японська система кейрецу (система, при якій виникають об'єднання великої материнської компанії з середніми та малими підприємствами в рамках структури субпідрядних відносин у виробництві продукції) характеризується багатошаровими та багаторівневими об'єднаннями підприємств, орієнтованими на обслуговування виробничого циклу головної компанії та поєднаних між собою технологічними зв'язками.

За рахунок конкуренції між постачальниками в кластері, а також за рахунок масового виробництва у головної фірми досягається низька собівартість кінцевого продукту.

Індійсько-китайська модель

Ключову роль відіграє держава. Основний акцент робиться на закордонні інвестиції, що приносять сучасні технології і надають вихід на світові ринки.

Модель кластероутворення в країнах СНД

Ринкові відносини та конкуренція зведені до мінімуму, виробництво сконцентроване на великих фірмах. Застосовна в сировинних галузях регіонів з низькою щільністю населення і слабким розвитком.

Проекти розвитку територіальних кластерів вважаються однією з найбільш ефективних моделей приватно-державного партнерства, незважаючи на те, що для успішного розвитку кластера початковий імпульс його оформлення повинен виходити "знизу". Важливо враховувати, що одне з основних завдань, яке вирішується територіальними кластерами допомогою розвитку підприємницької активності та підвищення конку-рентоспроможності регіону їх базування, полягає в соціально-економічному розвитку території. У цьому зв'язку завданням держави стає не вирощування кластерів «з нуля», а стимулювання процесів кластеризації на національному та регіональному рівнях через формування кластерної політики, яка може бути формалізована у застосуванні органами влади програм підтримки територіальних кластерів.

Кластерні утворення стали проявляти себе як ефективний інструмент, що стимулює розвиток територій та економіки в цілому, що підвищує конкурентоспроможність держав та їх регіонів вже з середини XX ст. У 1970-1980-х рр. у розвинутих європейських країнах виникли регіональні програми підтримки кластерних утворень. Національні програми підтримки кластерів стали з'являтися тільки з другої половини 1990-х рр. Період же бурхливого поширення кластерних ініціатив та кластерних програм по всьому світу припав вже на початок 2000-х рр. В даний час цілеспрямовано стимулюють розвиток територіальних кластерів на основі державної кластерної політики Австралія, Бразилія, Великобританія, Німеччина, Індія, Іспанія, Італія, Канада, Малайзія, Норвегія, Республіка Корея, Сінгапур, Словенія, США, Фінляндія, Франція, Швеція, Японія та інші країни. Так, 26 країн Європейського союзу (з 31 країни, що увійшла в загальноєвропейський дослідження) мають національні програми з розвитку кластерів.



Розділ 2. Зарубіжний досвід і результати використання кластерної моделі в економіці

2.1 Фактори, що впливають на формування кластерів

У сучасних умовах підвищення міжнародної конкуренції, посилення інноваційної складової економік, під впливом Промислової революції 4.0 стійкість національної економіки залежить від можливості кожного регіону успішно конкурувати на світовому ринку. Глобальні світові зміни, що спричинені політичною та економічною ситуацією, а також швидким науково-технічним прогресом, потребують нових підходів до соціально-економічного розвитку національних регіонів. Потребує пошуку таких інструментів, які б найкраще об'єднували підприємства, галузі наукові розробки і управління территорій в едине ціле. Саме таким інструментом є кластери в їх різноманітних формах і типах. Адже саме кластерні утворення ефективно забезпечують можливість економічного розвитку будь-якої території, регіону чи країни в цілому та підвищують конкурентоспроможність кінцевого продукту виробничої діяльності підприємств, що входять до кластеру на ринку.

Як свідчить аналіз результатів діяльності підприємств кластер них утворень, саме такі підприємства більш схильні продукувати інноваційну продукцію чи послуги , що дає вагомий результат і сумарно збільшує суму прибутку від такої діяльності. Отже позитивний досвід використання кластер них моделій в тій чи іншій країні зумовлює необхідність вивчення позитивного зарубіжного досвіду їх функціонування та його адаптації в Україні.

Розвинуті країни, що досягли успіхів з підсилення своєї конкурентоспроможності, акцентують свою увагу на інноваційності свого виробництва та створення інноваційних мереж. Створення ефективних інноваційних мереж практично трансформувалося в концепцію формування конкурентоспроможних кластерів. Така концепція стала основою для національної промислової та соціально-економічної політики країн Европи Америки і Азії.

Дослідження аспекту функціонування кластерів має місце в працях багатьої зарубіжних науковців і практиків. Серед них можна назвати такі імена як М. Портер, О. Солвел, С. Розенфельд, М. Вільямс, М. Превезер, Ден, Гортог, Г. Кергел та ін. В їх роботах досліджено теоретичні і методологічні підходи до формування кластерів, фактори їх виникнення, формування їх життєвого циклу та впливу конкурентоспроможність економіки території, в межах якої виникають такі інноваційно-інтеграційні структури.

Узагальнення та критичний аналіз існуючих підходів до вивчення поняття «кластер», дозволило економічній науці виділити основні, характерні особливості кластера чи кластер них утворень. Отже більшість науковців сходиться на думці, що кластер, являє собою об'єднання, зосередженні на певній території, взаємопов'язаних підприємств, установ чи організацій, які є представниками бізнесу, науки і держави і, в поєднуючись в кооперації доповнюють один одного, цим самим досягають максимального господарського ефекту від такого об'єднання та посилюють конкурентні переваги таких підприємств в межах галузі, регіону, країни [34, с.72].

Слід відмітити, що, якщо раніше, однією з основних ознак кластерізації виступав принцип територіальної локалізації, то нині, в умовах посилення інформаційно-комунікаційних технологій, данний принцип втрачає попередню значимість.

Опираючість на дослідження зарубіжних науковців, розглянемо основні фактори, які впливають на формування кластеру.

На думку шведського дослідника О. Солвелла, основою будь-якого кластера є баланс двух типів факторів: еволюційного та конструктивного.

До еволюційних факторів належать об'єктивні умови: географічні, історичні, культурні фактори, інституційні умови, макросередовище та рішення окремо взятих підприємців та фірм по формуванню стратегії і вибору бізнес-моделі. Ці фактори призводять до створення кластерів за принципом «знизу-вверх».

Конструктивні фактори - це фактори, що визначають розвиток і конкурентоспроможність кластера. До них можна віднести : вплив зі сторони держави (регіональна, інноваційна, кластерна та ін.), а також кластерні ініціативи, які формуються в рамках механізму «потрійної спіралі» (взаємодія та взаємопроникнення держави, бізнесу та науки) [34,с.73].

Метою кластер них утворень як мета організації є формування певної спільноти. Для того, щоб така спільного виникла, і в подальшому успішно функціонувала необхідно накопичити ряд інституційних компонентів:, це і рівень довіри, який дасть змогу обмінюватися ідеями, стартапамита співпрацювати; рівень ідентичності, який стимулює створення та використання спільноти; формувати структуру, яка полегшує спілкування та мережеві зв'язки (між фірмами, фірмами та науковими і освітніми центрами, фірмами та владою); рівень постійної взаємодії, яка є основою мережевих взаємовідносин та спільних проектів.

Нині, більшість країн світу активно реалізують стратегію щодо формування кластер них утворень. До найвідоміших кластерів світу можна віднести такі як [21]:

- Силіконову долину (Silicjn valley, Каліфорнія США) / сфера комп'ютерних технологій;

- Американське автовиробництво у Детройті (Detroit, США);

- Центр нанотехнологій, біотехнологій, відновлювальних джерел енергії та цифрового друку у Нью-Мехіко(New Vexico, США);

- Бангалор (Bangalore,Індія) / програмне забезпечення;

- Долину Дахран (Dhahran Techno-Valley, Саудівська Аравія) / енергетика;

- Лондонський фінансовий сектор, Сіті (The City, Східний Лондон, Великобританія);

- Лондонський поштовий та логістичний центр Сохо ( Soho, Лондон, Великобританя);

- Авіаційну та космічну галузь у Тулузі (Toulouse, Франція);

- Контейнерний порт Роттердаму (Rotterdam, Нідерланди);

- Технологічний парк, машинобудування для друкарської галузі Гейдельберг (Heidelberg, Німеччина);

- Центр діамантів у Анверпені (Antwerp, Бельгія).

2.2 Практика впровадження кластерізації, та результативність для національних економік країн світу

Розробка та впровадження кластерних підходів набули широкого поширення в світі. На початку ХХІ ст. у розвинутих країнах на малий та середній бізнес припадало більш як 90% усіх підприємств, причому більшість їх працювала саме на кластерних засадах.

У Північній Америці практично всі штати США, більшість провінцій Канади й Мексики підхопили ініціативу розвитку кластерів. Уже до середини 90-х років близько 380 найбільших кластерів США, що включали широкий спектр галузей промисловості й послуг, забезпечували робітникам 57% усього ринку праці країни й випускали 61% всієї виробленої продукції в країні.

У Канаді реалізується програма територіального розвитку (ТР). У провінції Онтаріо вона одержала назву JOCA, об'єднавши 22 програми, що виконуються шістьома міністерствами. У рамках ЮСА була розроблена програма управлінських новацій, створений секретаріат з економічного розвитку громад (CEDS), що консолідував всі елементи програми JOCA. CEDS вирішував поточні питання та розробляв масштабні проекти ТР, зокрема проект «Ніагара» з розвитку депресивного району провінції Онтаріо. Результати проекту переконливо довели необхідність зміни традиційних підходів до керування розвитком територіальних моделей (громад, районів, регіонів). У всіх провінціях Канади почалося впровадження програм розвитку, тому наголошувалося на розвитку інновацій і впровадженні високих технологій [4, с. 87].

Обов'язком кожної країни - члена ЄС є реалізація національної програми кластеризації економіки. Вже повністю охоплені класте- ризацією господарський комплекс Данії, Фінляндії, Норвегії, Швеції, економіки яких вважаються найбільш конкурентоспроможними у світі. Ефективність кластеризації економіки підтверджена великою кількістю прикладів. Так, в економіці Швеції рівень продуктивності праці в кластерах вищий на 44%, а зарплата - на 29%, ніж поза межами кластерів.

Фінляндія, маючи лише 0,5% світових лісових ресурсів, завдячуючи високій продуктивності кластерів, зумовленій інноваційними структурами, забезпечує 10% світового експорту продукції деревообробки на 25% - паперу. На телекомунікаційному ринку на неї припадає 30% світового експорту обладнання мобільного зв'язку та 40% мобільних телефонів. Отже, економіка Фінляндії сьогодні повністю кластеризована: створено 9 основних кластерів, з яких лісовий, інформаційний і телекомунікаційний забезпечують основний обсяг експорту та формують значну частину ВВП. Реалізація ж кластерної концепції пов'язана з вирішенням широкого кола проблем. Адже кластер, або промисловий округ (ця назва одержала поширення в Італії), за висловом одного італійського дослідника є “тисячеликим організмом”, що забезпечує власне існування безпе- рервним колективним експериментуванням.

Економіка Нідерландів «розбита» на 20 кластерів, у Данії функціонує 29 провідних кластерів, у яких бере участь 40% усіх фірм країни і які забезпечують 60% експорту, а в Австрії діють трансграничні кластери з Угорщиною, Італією, Швейцарією та Німеччиною. В Італії надзвичайно високою є концентрація індустріальних округів. Ніхто не знає, скільки цих округів існує, бо вони постійно формуються.

На промислові кластери Італії, припадає, наприклад, 43% чисельності всіх зайнятих у галузі. Кластери у сукупності дають 34% обсягу національного експорту.

Італійці створили свою модель мережевої системи кластерів. Наприклад, у Ломбардії працює система підтримки між кластерами, тут вивчаються інноваційні, коопераційні, організаційні зв'язки. Австрія за десятиріччя також створила 100% інноваційну економіку на базі кластерів. Тут спочатку вивчили всі патентні можливості кожного регіону, всіх 9 земель, а вже потім почали створювати кластери. Перший кластер був створений у сфері обробки деревини. Зараз в Австрії лише автомобільних кластерів чотири. Навіть створений кластер дизельних двигунів, що зараз використовують не лише в Європі, але й у Сполучених Штатах Америки [18]

У Великобританії загалом можна визначити 154 «кластери». Це становить від 8 до 18 кластерів на один регіон Великобританії. Ці кластери містять як виробничі індустрії, так і надання послуг та покривають великий спектр секторів та технологій, зокрема сільське господарство і виробництво харчових продуктів, металів, автомобільну промисловість, інформаційно-комунікаційні технології, біотехнологію, фінансові послуги, туристичні та інтернет-послуги. У деяких регіонах з'явилися кластери у таких сферах, як фінансові послуги, аерокосмічна галузь, ІКТ та виробництво меблів. Хоча їх також називають кластерами, вони на практиці значно відрізняються від вищезгаданих. Вони мають інші провідні індустрії, а сила зв'язків та взаємозалежності між ними також зовсім інша. Окрім цього, вони відрізняються своїми розмірами. Наприклад, кластери у сфері текстильного виробництва та виробництва одягу по усій країні відрізняються за розмірами (від 11,000 робітників в Уельсі до 80,000 робітників на Північному Заході).

У Франції затверджено 99 проектів, які об'єднують 4,3 тися.підприємств у країні, а серед найбільших і відомих кластерів це авіаційно-космічний кластер у Тулузі та пафумний кластер у Грасі [34, с.74].

На території Німеччини функціонують близько 500 кластерів, які ведуть успішну діяльність та посилюють свої конкурентні переваги на ринку. Загалом, здійснення кластерізації підтримується та інвестується урядом країни, зокрема: в 2008-2014 рр. вже було інвестовано в розвиток кластерів 360 млн.євро, до кінця 2017 рокузаплановано інвестувати ще 500 млн.євро. Ці інвестиції повністю виправдані: відмічено успішну діяльність 1300 проектів, нові патенти та формування 15 кластерів [34, с.74].

У країнах Східної Європи також ідуть процеси кластеризації промис ловості. Найбільш пристосованою до кластеризації економіки серед країн Східної Європи виявилась Угорщина. Нині там функціонують 150 промислових кластерів, які об'єднують більше 2000 компаній. Промислові парки мають деякі привілеї: інфраструктуру, знижений податок. Кластери Угорщини в 2009 році забезпечили 57% робочих місць, 40% ВВП і 18% експорту країни (за даними Міністерства національного розвитку і економіки Угорщини). Кластеризація промисловості в країнах Східної Європи підтримується спеціальною програмою ЄС, головні принципи якої - відкритість, прозорість, інноваційність.

Активну політику кластерізації економіки проводить Словацька Республіка. Свій початок процес створення кластерів у країни розпочався з 2007 року. Наприклад, у Кошицькому краї був створений металургійний кластер (металургійний комбінат, спеціалізовані науково-дослідні установи, навчальні заклади та інші відповідні об'єкти інфраструктури), у Нітрянському краї - сільськогосподарський кластер (система спеціалізованих, сільськогосподарських підприємств, науководослідних підприємств, Аграрний університет у м. Нітра, найбільша у Словаччині сільськогосподарська виставка). Окрім того, автомобілебудівельний кластер, який об'єднує крупні автомобільні заводи “Пежо» (м. Трнава), «Фольксваген»(м. Братислава) та «Кіа» (м. Жиліна).

Країни, що розвиваються, за останні 20 років перейшли від політики національного протекціонізму елементів соціалістичного централізованого планування до трансформації своїх економік на основі кластерів.

Особливої уваги заслуговує досвід Індії, Китаю в піднесенні науково-технічного прогресу. На сьогодні успіхами у кластеризації можуть пишатися Індія, Бразилія та Чилі. Багато країн використовує кластерну концепцію як інструмент для залучення зарубіжних інвестицій у конкретні регіони. Австралія, Фінляндія, Ірландія, Нідерланди та Чилі , саме на базі залучення інвестицій через мережі кластер них утворень досягають успішного розвитку державної, регіональної, місцевої економіки, уряді країн Азії (Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Індія), а також Латинської Америки. Навіть Палестина віднедавна реалізує програму підвищення конкурентоспроможності своєї економіки за допомогою кластерів.

Китай та Тайвань проводять у першу чергу кластерну політику, пов'язану з технопарками та інкубаторами. Таїланд підтримує співробітництво середніх та малих підприємств, у той самий час як Філіппіни мають більш традиційну інституціональну інфраструктуру для підтримки середніх та малих підприємств. Японія замінила заходи з науково-дослідної підтримки середніх та малих підприємств заходами з підтримки інновацій у межах кластерів у більш широких масштабах. Багато країн використовує кластерну концепцію як інструмент для залучення зарубіжних інвестицій у конкретні регіони. Австралія, Фінляндія, Ірландія, Нідерланди та Чилі належать до країн, які розробили амбіційну стратегію підтримки місцевих підрядників та інших місцевих фірм, що активно працюють з малими та середніми підприємствами бізнесу [65, с. 75].

Для нашої країни, цікавим є досвід країн пострадянського простору. Так, на сьогодні на території Литви функціонує 12 кластерів, які за галузевим і територіальним принципом розподіляються наступним чином:

1. Туризм - три транскордонні кластери, до яких також входять підприємства Калінінградської області (РФ) та Польщі, - Клайпеда, Паланга, Куршська коса.

2. Охорона здоров'я , створення рекреаційних зон та зон відпочинку - два транскордонні кластери за участю Польщі - Друскінінкай та Бірштонас.

3. Меблі та виробництво з деровини - два транскордонні кластери за участі Польщі та Німеччини - Алітус, Клайпеда.

4. Лазерні технології - один кластер із центром у м. Вільнюс і філіалами у Каунасі та Паневежюсі. До цього кластеру входять 4 виробничих підприємства, а також Литовський фізичний інститут та Литовський державний університет ім. Гядимінаса.

5. Інформаційно-комунікаційні технології - два кластери у Каунасі і Вільнюсі.

6. Харчова промисловість - один кластер у м. Каунас за участі Польщі та Німеччини.

7. Інженерні технології ( Асоціація LIMPRA) - один кластер із центром у м. Вільнюс і філіями у Каунасі та Паневежюсі[ 59, с.22].

Сучасний закордонний досвід свідчить, що кластерний підхід у всьому світі визнається як надійний спосіб підвищення конкурентоспроможності регіональних і національних економік. У цілому, як оцінюють експерти, нині кластеризацією охоплено вже понад 50% економіки провідних країн світу.

Найбільш успішно програма кластероутворення реалізується в Казахстані, де група американських консультантів на чолі з М. Портером провела значні дослідження економіки країни та визначила найбільш перспективні кластери. Стратегією індустріально-інноваційного розвитку Республіки Казахстан на 2003-2015 рр. визначені кластерні ініціативи, реалізація яких буде спрямована на розвиток промислового потенціалу та підвищення конкурентоспроможності регіонів на основі інноваційного об'єднання всіх учасників кластеру.

Аналіз рівня кластерного розвитку країн світу можна проаналізувати за допомогою субіндексу «Рівня кластерного розвитку»Індексу Глобальної конкурентоспроможності. Найвище значення індексу ставиться 7 балів. Поданій нижче таблиці 2. Наведено зміну субіндексу за останні 5 років, в таблиці ми можемо бачити і місце України в світовому рейтинку кластерізації.



Таблиця 2

Аналіз Субіндексу рівня кластерного розвитку Індексу Глобальної конкурентоспроможності у 2011-2012 та 2016-2017 роках [34, с.75]

Назва країни	2011-2012 рр.	2016-2017 рр.	Зміна рівня позиції
Тайвань, Китай	5,5	1	5,4	3	-2
Італія	5,3	2	5,4	5	-3
Сінгапур	5,2	3	5,2	12	-9
Об'єднані арабські Емірати	5,2	4	5,4	2	+2
Японія	5,2	5	5,2	8	-3
Фінляндія	5,2	6	4,9	18	-12
Швеція	5,1	7	5,0	16	-9
Катар	5,1	7	5,2	10	-3
Німеччина	5,1	8	5,4	4	+4
США	5,1	9	5,6	1	+8
Швейцарія	5,1	9	5,1	14	-5
Великобританія	5,1	10	5,3	6	+4
Канада	4,8	15	4,7	20	-5
Данія	4,8	16	4,6	22	-6
Китай	4,7	17	4,7	21	-4
Норвегія	4,7	19	5,2	9	+10
Нідерланди	4,7	20	5,3	7	+13
Франція	4,2	32	4,6	26	+6
Ісландія	3,7	55	4,1	42	+13
Словаччина	3,6	62	3,9	51	+11
Польша	3,0	106	3,7	71	+35
Румунія	2,8	116	3,2	104	+12
Україна	2,7	119	3,0	125	-6

Як видно з показників таблиці 2, найвищі позиції на 2017 рік мають такі країни як США (1 місце), Об'єднані арабські Емірати (2 місце), Тайвань,Китай (3 місце). Але самим значимим є показник зміни рівня індексу і пожвавлення в кооперації, кластерізації всіх сфер життя у таких країн як Польща (приріст +35), Румунія (приріст +12), Ісландія, Нідерланди (приріст +13), Словаччина (приріст +11).

У низці інших країн, враховуючи країни з розвиненою, перехідною економікою та економікою, що розвивається (країни Центральної та Східної Європи, Ближнього Сходу та Південної Азії), були проведені реформи, пов'язані з кластерними процесами. Традиційні державні програми виплати експортних субсидій та надання послуг було повсюдно переорієнтовано на забезпечення інформацією малих та середніх підприємств та кластерних структур. Кластери - це полюси зростання в економіці, які визначають конкурентоспроможність та перспективи розвитку регіонів кожної окремо взятої країни світу. Вони можуть бути застосовані у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку міст та регіонів, що виникли у тій чи іншій країні. Підтримка кластерів - спосіб підвищення конкурентоспроможності в ситуаціях, коли ринок та відповідні інститути ще не сформувалися [55, с. 25].

Більшість країн Європи вибрали для себе ту або іншу кластерну модель.

Сьогодні формування кластерних систем в Україні є необхідною умовою для виходу з економічної кризи, відродження вітчизняного виробництва, підвищення ефективності інноваційно-інвестиційного розвитку регіонів, досягнення високого рівня економічного зростання конкурентоспроможності.