Ціни та рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринкових відносин

аграрний ціна собівартість рентабельність



2.4 Рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції

Основною метою діяльності кожного підприємства є здобуття економічних вигод. Показник суми прибутку вказує на абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних ресурсів, тому його слід доповнювати показником рентабельності. Ступінь прибутковості підприємства і характеризує рентабельність, яка характерна відносним величинам.

Рентабельність - це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що наявні на господарстві, в процесі виробництва і реалізації продукції.

Сільськогосподарське підприємство вважається рентабельним, якщо обсяг виручки від реалізації покриває понесені витрати на виробництво та утворює частину прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про його спроможність отримувати економічні вигоди від своєї діяльності.

На рівень рентабельності підприємства впливають ряд зовнішніх і внутрішніх факторів. При визначенні резервів підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва, необхідно визначити розміри грошового виторгу від реалізації та собівартості продукції. Формування собівартості кожного виду продукції має свою специфіку і перелік витрат, що до неї включаються.

Рентабельність - це найважливіша економічна категорія, яка властива всім підприємствам, що працюють на основі господарського розрахунку. Вона означає прибутковість підприємства і визначається шляхом зіставлення одержуваних результатів (прибутку, валового доходу) з витратами або невикористовуваними ресурсами. Будучи узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, рентабельність відображає ефективність використання спожитих виробництвом ресурсів галузі - трудових, земельних і матеріальних, рівень керування та організації виробництва і праці, кількість, якість і результати реалізації продукції, можливості здійснення розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників. Таким чином, рентабельність знаходить своє вираження, насамперед у наявності прибутку. Прибуток являє собою реалізовану частину чистого доходу і розраховується відніманням з грошової виручки від реалізації продукції (Вр) комерційної (повної) собівартості (Ск) або витрат виробництва (Іп):

П = Вр - Ск (Ік) (1)

Таблиця 2.9

Рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей та господарства в цілому в ТОВ «Ківшовата Агро»

Види продукції	2011р.	2012р.	2013р.
Зернові і зернобобові	-1,64	-21,68	-8,66
Соняшник	28,31	32,50	35,19
Соя	-4,26	-	52,77

Як свідчать дані таблиці за період з 2011 до 2013 роки тенденції рентабельності виробництва основних видів продукції сільського господарства є суперечливими [3]. Продукція зернових протягом даного періоду є збитковою. Це обумовлено значними витратами на ведення сільськогосподарської діяльності та низькими цінами на основні види продукції. Проте вирощування соняшника має стійку тенденцію збільшення рентабельності, що обумовлено як зростаючим попитом на світовому ринку, так і неврожаєм, що стимулює зростання ціни, а не ефективності виробництва.

Визначимо залежність рівня і норми рентабельності від ціни реалізації та собівартості продукції.

Собівартість продукції і прибуток знаходяться в обратній пропорційній залежності: зниження собівартості приводить до відповідного росту суми прибутку і навпаки.

Зміна рівня средньореалізаційних цін і величина прибутку знаходяться в прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку зростає і навпаки.

Розрахунок впливу цих факторів на суму прибутку можна виконати способом ланцюгових підстановок.

Таблиця 2.10

Вихідні дані для факторного аналізу рентабельності соняшнику від ціни та собівартості

Показник	2011р.	2013р.	Відхилення (+, -)
Реалізовано зерна, ц	6558	9112	2554
Прибуток, тис. грн.	464	587	123
Повна собівартість 1ц зерна, грн.	1639	1668	29
Ціна реалізації 1ц зерна, грн.	320,67	247,47	-73,2
Прибуток на 1ц зерна, грн.	70,8	64,62	-6,18
Зміни рентабельності, тис грн. у т.ч. за рахунок:
собівартості	-0,03
ціни реалізації	3,01

Проаналізувавши дані таблиці , можна зазначити, що збільшення рівня рентабельності відбулося в зв'язку з зниженням ціни і збільшенням виробництва продукції.

Ріст собівартості реалізованої продукції на 29 тис. грн. викликав зниження рівня рентабельності на 0,03%

Таким чином серед основних проблем розвитку сільського господарства можна виділити наступні:

? низька конкурентоспроможність продукції та невідповідність її міжнародним стандартам якості та безпеки;

? низький рівень інвестицій і зростання залежності від державного фінансування;

? низька економічна ефективність сільськогосподарського виробництва порівняно з іншими країнами, використання застарілих технологій;

? домінування сировинної продукції з низьким рівнем переробки в експорті;

? катастрофічне падіння родючості ґрунтів і зростання їх ерозії.

В умовах відкритості національної економіки світові тенденції щодо нарос­тання дефіциту продовольства і зростан­ня цін можуть розглядатися як потужний виклик для українського аграрного ви­робництва. Ці тенденції можуть діяти як активний стимул пожвавлення сільгоспвиробництва й експорту сільгосппродукції, джерело додаткових фінансових ресурсів для розвитку та капіталізації сектору, під­ґрунтя для розкриття вітчизняного аграрно­го потенціалу як важливої й поки що недо­статнім чином розкритої національної кон­курентної переваги.



Розділ 3. Проект підвищення рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції

3.1 Проектний рівень удосконалення цін та умови реалізації продукції сільського господарства

Найефективнішим шляхом є стимулювання державою створення агропромислових формувань завершеного технологічно-організаційного циклу, в яких сільське господарство стане не сировинним придатком, а рівнозначним партнером агропромислової інтеграції та його результат залежатиме від спільної діяльності, від кінцевого доходу відповідної продуктової вертикалі.

Одним із важелів розподілу доходів і піднесення ефективності сільськогосподарського виробництва виступає ціна. Ціна, як відомо, (являє собою грошовий вираз вартості товару і на етапі виходу продукції з виробництва формується на основі дії закону вартості. Проте, дія закону вартості у сільському господарстві, передусім у землеробстві, має певні особливості.

Найважливіша з них полягає в тому, що суспільна вартість, а отже і ціна, сільськогосподарської продукції визначається не середніми умовами виробництва, як це має місце у промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших за родючістю та розташуванням щодо ринку збуту ділянках землі. Ціна на продукцію, вироблену в гірших умовах, повинна забезпечити покриття витрат виробництва, сплату ренти (там, де вона є) і одержання середнього прибутку.

Друга особливість ціноутворення в сільському господарстві полягає в необхідності забезпечення принципу еквівалентності в обміні між промисловістю і аграрним сектором. В країнах з плановою економікою, де здійснюється єдина державна політика цін, такий паритет оптових (закупівельних) цін на сільськогосподарську продукцію і оптових цін на промислову продукцію для села забезпечує держава. В країнах ринкової економіки ціни на промислову та сільськогосподарську продукцію в сфері обігу визначаються переважно дією закону попиту та пропозиції. Внаслідок цього ринкові ціни на сільськогосподарське продукцію досить часто не забезпечують еквівалентність в обміні З промисловістю. Тому в усіх країнах з ринковою економікою держава опосередковано впливає на ціни. Скажімо, в несприятливі щодо погодних умов роки, коли ціни не забезпечують покриття витрат виробництва Щ одержання прибутку, держава надає виробникам сільськогосподарський продукції субсидії. І навпаки, в урожайні роки, коли є загроза зниження ціни порівняно з витратами виробництва, держава купує надлишки продукції у виробників.

Третя особливість ціноутворення на сільськогосподарську продукцію полягає в тому, що прямо чи опосередковано забезпечується диференціація цін за природно-кліматичними зонами. При віднесені того чи іншого району до відповідної зони враховується характер ґрунтів та кліматичні умови, що роблять вплив на врожайність сільськогосподарських культур, собівартість і фондоємність продукції, рівень рентабельності тощо.

Інакше кажучи, ціноутворення на сільськогосподарську продукцію не може виключно розвиватися за законами ринкової економіки. Галузь має високі витрати виробництва і потребує державної допомоги усіх розвинутих країнах допомога сільськогосподарським виробникам здійснюється за такими напрямами:

держава бере на себе витрати на проведення наукових досліджень у галузях сільського господарства, а також на підготовку відповідних кадрів;

за рахунок державних коштів здійснюється охорона і правильне використання ґрунтів та водних ресурсів;

держава надає сільськогосподарським підприємствам кредити на особливо пільгових умовах;

держава здійснює страхування для всіх форм сільськогосподарського виробництва;

держава контролює ціни і забезпечує паритет їх.

У ціноутворенні на сільськогосподарську продукцію бере участь аграрна біржа. Аграрна біржа - це асоціація юридичних та фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартами у спеціальному місці, де ціни на сільськогосподарську продукцію та продукцію для сільського господарства складаються в умовах вільної конкуренції.

Аграрні біржі створюються для поліпшення торгівлі, швидкого забезпечення товаровиробників необхідними товарами, прискорення обороту капіталу. Члени аграрної біржі відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та промислової продукції для аграрного сектору економіки за цінами, що складаються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить Про те, що біржа є особливим ціноутворюючим механізмом.

Аграрна біржа як складова загального ринку виконує такі функції: збалансовує попит і пропозицію через відкриту купівлю і продаж, упорядковує та уніфікує ринок товарних і сировинних pecypсів стимулює розвиток ринку, виконує роль економічного індикатора Аграрні біржі можуть бути універсальними і спеціалізованими універсальних біржах обертаються товари різних груп, тa спеціалізованих об'єктом торгівлі є окремі товари або їхні групи.

В Україні зареєстровано 8 агропромислових бірж. Переважна більшість з них - спеціалізовані, Серед них виділяється Украгропромбіржа, через яку реалізується сільськогосподарська та промислова продукція для задоволення потреб АПК.

Біржі можуть створюватися державними установами або вільними підприємцями. Перевагою перших є те, що вони мають відносно розвинену інфраструктуру, а других - доступність для великої кількості різних суб'єктів.

Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безплатно відвідувати біржу, користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім членів біржі, в торгах можуть брати участь відвідувачі - постійні. та разові.

Удосконалення цінової політики повинно спрямовуватися:

на першому етапі -- на створення, як мінімум, умов простого відтворення виробництва продукції в основних галузях сільського господарства на основі запровадження цін підтримки (заставних цін) на квотовану в межах продовольчої безпеки країни сільськогосподарську продукцію;

на другому етапі -- на стабілізацію і створення економічних передумов для розширеного відтворення на основі дотримання цінового паритету шляхом вільного ціноутворення та, при необхідності, введення еквівалентних цін (цін розширеного відтворення).

Державними програмами щорічно визначатимуться види та обсяги (квоти) продукції, рівні цін підтримки та еквівалентних цін. Визначені обсяги необхідної продукції розподілятимуться між товаровиробниками шляхом квотування на конкурсній основі. Решта продукції реалізовуватиметься за ринковими цінами.

Ціни підтримки визначаються на основі нормативної галузевої собівартості та мінімального прибутку.

3.2 Проект зниження собівартості виробництва сільськогосподарської продукції

Важливою умовою підвищення ефективності господарської діяльності аграрних підприємств є зниження собівартості продукції. Собівартість продукції залежить від двох чинників першого порядку: урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності однієї голови тварин і суми витрат з розрахунку на один гектар або одну голову.

На практиці зниження собівартості забезпечується у випадку:

- зростання урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності тварин за одночасного зниження виробничих витрат на один гектар або одну голову;

- вростання урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності тварин за сталих витрат матеріально-грошових коштів на один гектар або одну голову;

- зростання урожайності сільськогосподарських культур або продуктивності тварин за одночасного зростання витрат виробництва, але темпи зростання урожайності та продуктивності тварин є вищими;

- коли сталими залишаються врожайність сільськогосподарських культур або продуктивність тварин, а витрати виробництва знижуються;

- коли виробництво продукції знижується, але матеріально-грошові витрати мають вищі темпи скорочення. [2, С.103]

Відповідно до цього основними шляхами скорочення матеріально-грошових витрат підприємств на виробництво сільськогосподарської продукції будуть:

- впровадження комплексної механізації й автоматизації виробництва, застосування нових машин та обладнання;

- підвищення фондовіддачі основних виробничих фондів;

- зниження матеріаломісткості виробництва продукції;

- скорочення витрат з організації виробництва й управління;

- запровадження ресурсо- і енергоощадних технологій;

- удосконалення організації виробництва, форм праці та її матеріального стимулювання;

- розвиток концентрації та раціональна спеціалізація виробництва;

~ розвиток механізації, запровадження індустріальних технологій у рослинництві й тваринництві;

- підвищення урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин;

- поліпшення якості та скорочення втрат сільськогосподарської продукції підприємств.

Важливим фактором зниження собівартості продукції є підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації та автоматизації виробництва і раціональної побудови організаційної структури приватних підприємств, впровадження в них досконалого внутрішньогосподарського економічного механізму та ефективних орендних відносин.

Необхідно також забезпечити ефективніше використання машинно-тракторного парку, транспортних засобів, живої тяглової сили. Це дасть змогу скоротити потреби в них до раціонального рівня, зменшити витрати на амортизацію та ремонти, а через це здешевити виробництво продукції.

Значні резерви зниження собівартості криються у суворому дотриманні режиму економії при використанні матеріально-грошових засобів у процесі виробництва сільськогосподарської продукції. Практика переконує, що в підприємствах, де контролюється економне використання оборотних фондів, де не допускаються втрати врожаю при збиранні і транспортуванні, збереженні насіння, посадкового матеріалу, кормів, значно менше витрачається коштів на одиницю продукції.

Істотного зниження собівартості продукції можна досягти завдяки вдосконаленню системи управління виробництвом і впровадженню наукової організації праці. Ці заходи забезпечують зменшення накладних витрат, а отже, і зниження собівартості продукції. Важливу роль тут відіграють і такі соціально-економічні фактори, як підвищення кваліфікації кадрів, матеріальна заінтересованість працівників у результатах своєї праці, широке використання моральних стимулів. [8, С.89]

Шляхів зниження собівартості продукції є чимало - використання менш дорогих матеріалів, вдосконалення процесу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо. Однак існує чимало проблем пов'язаних з цим. Так, зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна більш дешевими може призвести до пониження якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Зменшення кількості працівників і автоматизація виробництва вимагає на перших етапах чималі капіталовкладення тощо.

Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості. Так, Японія навчилася економити все: електроенергію, метали, робочу силу для створення більшості матеріальних продуктів. Чому ми не можемо перейняти їхній досвід? Ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології - це вихід для українського товаровиробника.

Також важливим є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил - скорочення шляхів між виробником та покупцем, між виробництвом і сировинною базою.

Дотримання загальних економічних принципів та законів - важливий шлях для зниження собівартості продукції, яка не буде призводити до погіршення кінцевого продукту і дасть для вітчизняного товаровиробника можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки.

Таким чином, тільки системний підхід до аналі­зу собівартості дає змогу визначитись з причинами, що зумовили зміну собівартості як окремих видів продукції, так і по галузях і підприємству в цілому, намітити конкретні заходи її зниження.

Розглянуті фактори зниження собівартості продукції окреслюють лише загальні напрями скорочення витрат на її виробництво. На кожному підприємстві необхідно передбачити конкретні заходи щодо здійснення режиму економії і бережливості, підвищення врожайності культур і продуктивності тварин, враховуючи місцеві природно-економічні умови.

3.3 Поліпшення якості продукції

Формування ринкової економіки в Україні передбачає посилення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. В умовах глобалізації ринку проблема якості є актуальною для всіх країн та організацій, тому що тільки продукція високої якості може бути конкурентоспроможною. Ця проблема багатогранна і має політичний, соціальний, економічний, науково-технічний і організаційний аспекти.

Забезпечення цивілізованого розвитку ринку, тобто поліпшення якості й конкурентоспроможності вітчизняної продукції та забезпечення захисту інтересів та прав споживачів, - є однією з найважливіших прерогатив вступу України до багатьох впливових міжнародних організацій. У цілому слід відзначити, що на сьогодні у нашій країні ще не визріли у повній мірі умови для здійснення заходів щодо вирішення комплексу питань, пов'язаних із підвищенням рівня якості продукції на підприємстві як суцільної концепції ринкового управління та розвитку. Однак уже досить велика кількість підприємств усвідомлюють важливість цих питань, вивчають й ефективно застосовують механізми, методи й прийоми сучасних систем управління якістю відповідно до міжнародних стандартів ISO серії 9000. У практиці господарювання вітчизняних підприємств набувають поширення розроблені у 80-ті роки ХХ ст. принципи тотального управління якістю (TQM). Проте в Україні застосування систем управління якістю на основі зарубіжних методик не завжди забезпечує об'єктивні результати.

Якість, як економічна категорія, відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення. Тому для кожного підприємства дуже важливо постійно підвищувати та удосконалювати рівень якості продукції, застосовувати новітні технології для її поліпшення. Це питання ніколи не втратить своєї актуальності, оскільки якість продукції завжди була головним чинником, який визначав рівень попиту на продукцію [2].

Зростаюче значення проблеми якості продукції є наслідком розвитку науки і техніки, умов виробництва продукції. Основні причини цього процесу - це ускладнення виробничих процесів, впровадження нових технологічних методів, природне підвищення вимог населення до якості товарів, що купуються, зумовлене постійним зростанням матеріальних і естетичних потреб. Все це примушує виробників підвищувати якість продукції і не відставати від вимог споживачів. Завдання ускладнюється тим, що вирішувати згадані проблеми необхідно у єдиному комплексі. Чим досконаліше організована координація і взаємозв'язок між окремими ланками проблем, тим вища технічна, економічна і соціальна ефективність її вирішення.

Підвищення якості продукції повинно базуватися на основі розробки комплексної, взаємопов'язаної системи технічних, організаційних, економічних і соціальних та мотиваційних заходів, що забезпечують необхідний рівень якості на всіх стадіях виробництва і споживання продукції. Важливою умовою при їх формуванні є досягнення “господарського ефекту” за рахунок зменшення вартості виробів.

Потрібно зауважити важливий момент, що необхідність покращення шляхів управління якістю продукції в сучасних умовах передбачено наступними обставинами:

1) потреби науково-технічного прогресу;

2) зміна споживчих інтересів населення;

3) нестача або обмеженість природних ресурсів;

4) підвищення значення матеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою зарплату більш високоякісний товар;

5) розвиток зовнішньої торгівлі [1].

Соціально-економічне значення підвищення управлінням якістю продукції полягає передусім в такому:

- високоякісна й конкурентоспроможна продукції завжди повніше та краще задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;

- підвищення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тобто загальна сума витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої пов'язане з додатковими витратами, істотно зменшується;

- конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість, а також одержання нею максимально можливого прибутку;

- підвищення якості продукції впливає на зростання продуктивності суспільної праці та позитивно мотивує працівників;

- покращує структуру виробництва та функціональний розподіл потужностей, темпи й ефективність науково-технічного прогресу.

Тому до основних шляхів підвищення якості продукції відносять:

1) використання досягнень науки та техніки в процесі проектування виробів;

2) запровадження новітньої технології виробництва і суворе дотримання технологічної дисципліни;

3) забезпечення належної технічної оснащеності виробництва;

4) удосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов;

5) поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації та забезпечення заданого рівня якості, адже саме стандарти й технічні умови відображують сучасні вимоги споживачів до технічного рівня;

6) збільшення випуску сертифікованої продукції, покращення окремих показників якості продукції, що випускається на підприємстві;

7) запровадження сучасних форм та методів організації виробництва та управління;

8) удосконалення методів контролю й розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції;

9) покращення заходів щодо застосування угодженої системи прогнозування та планування необхідного рівня якості виробів;

10) збалансування прийнятих для продуцентів та споживачів цін на продукцію;

11) використання ефективної мотивації праці всіх категорій персоналу підприємства, що є одним із головних факторів підвищення якості продукції;

12) всебічна активація людського чинника та проведення кадрової політики, адаптованої до ринкових умов господарювання [4].

В умовах ринкових відносин кожне підприємство має орієнтуватися на досягнення максимальних результатів своєї діяльності, а наявність на ринку конкуренції значно знижує можливості підприємства в досягненні поставленої мети. В такому випадку підприємство має створювати та підтримувати суттєві переваги перед конкурентами, основні з яких спрямовані на виробництво продукції високої якості, здатної як найкраще задовольняти потреби споживачів. Це обумовлює необхідність відводити на підприємствах велику увагу цим питанням, орієнтуючись на світовий досвід створення сучасних систем управління якістю продукції.

У зв'язку з цим велика увага приділяється вирішенню питань по якості, що дає змогу примножувати якісні характеристики та властивості продукції. Ця проблема є актуальною для всіх підприємств нашої держави.

Що стосується порівняльного аналізу вітчизняних та закордонних систем, то він показує, що українським системам управління якістю потрібно пройти ще довгий шлях вдосконалення, щоб досягти рівня інших розвинутих країн. Для досягнення досконалої якості продукції вітчизняним системам управління потрібно перейти до єдиних вимог, що стало можливим за допомогою систем менеджменту якості за стандартами ISO, статистичних методів керування якістю, концепції загального управління якістю TQM, що широко використовується у світовій практиці.

Сучасна концепція TQM передбачає всебічне цілеспрямоване і добре скоординоване застосування систем і методів керування всіх сфер діяльності від досліджень і розробок до після реалізаційного обслуговування.

Оскільки, міжнародне визнання країни, її авторитет залежить від якості її продукції, то українським системам якості необхідно керуватися такими принципами:

- орієнтація на споживача;

- безперервне удосконалення виробництва і діяльності в сфері якості;

- безперервне підвищення компетентності працівників організації;

- забезпечення якості на всіх стадіях життєвого циклу товару;

- участь усього персоналу у вирішенні проблем якості [3].

Отже, стратегічним напрямком успішного функціонування підприємств в сучасних економічних умовах є створення ефективних шляхів підвищення якості продукції та процесу їх формування на підприємстві, які дозволяють підвищити необхідний рівень споживчих характеристик продукції. Таким чином, особливої актуальності набуває дострокове підвищення конкурентоспроможності підприємств на основі формування ефективних шляхів управління якістю продукції.



Висновки і пропозиції

Ціна -- це одна із найважливіших багатогранних категорій суспільства у всі часи існування товарно-грошових відносин. Методологія ринкового ціноутворення полягає в тому, що ціна формується у ринковій економіці як об'єктивна суспільна категорія під дією попиту та пропозиції на мікроекономічному рівні і має не грошовий вираз мінової вартості цієї одиниці, яка з'являється у процесі обміну продукції, а формується за участю суб'єктивних факторів, таких як мода, смаки, традиції тощо.

Рентабельність -- це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів).

Сільськогосподарські підприємства вироблену ними продукцію продають за закупівельними цінами. В Україні закупівельні ціни за статусом поділяються на державні, регульовані і вільні.

Сьогодні на зерновому ринку повністю панують зернотрейдери. Вони організують біржову торгівлю, виступають одночасно продавцями і покупцями зерна, диктують ціни, і сільськогосподарський товаровиробник змушений продавати свою продукцію за невигідними для нього цінами.

Проаналізувавши діяльність ТОВ «Ківшовата Агро», що знаходиться в селі Ківшовата, Таращанського району, Київської області ми бачимо, що 90% сільськогосподарських угідь займає рілля. Площа сільськогосподарських угідь з 2011 році порівняно до 2013 року збільшилась на 195 га. Так як господарство вирощує багато сільськогосподарських культур, то основним видом угідь є рілля, яка протягом 2011-2013 рр. збільшилась на 101,6 га, а площа інших с.-г. угідь на 93,49 га.

ТОВ «Ківшовата Агро» спеціалізується на вирощуванні сої і зернових.

Середньорічна чисельність працівників у 2013 р. порівняно до 2011 р. збільшилась на 2,08% (2 чол). При цьому кількість працівників рослинництва зменшилась на 2 чол. (2,2%), а тваринництва не змінилась.

Підприємство в 2011 р. і 2012 р. працювало збитково, тому відповідно норма збитку в підприємстві становила 24,6% і 1,7%. У 2013 р. підприємство покращило показники своєї діяльності і отримало норму прибутку 11,59%.

Рівень цін на зернові і зернобобові у 2013р. порівняно до 2011 р. зменшивсь на 12,13%, соняшника на 22,83%, а сої збільшилась на 12,22%.

З 2011 до 2013 роки тенденції рентабельності виробництва основних видів продукції сільського господарства є суперечливими. Продукція зернових протягом даного періоду є збитковою. Це обумовлено значними витратами на ведення сільськогосподарської діяльності та низькими цінами на основні види продукції. Проте вирощування соняшника має стійку тенденцію збільшення рентабельності, що обумовлено як зростаючим попитом на світовому ринку, так і неврожаєм, що стимулює зростання ціни, а не ефективності виробництва.

Недоліки сучасного ціноутворення на сільськогосподарську продукцію в Україні за безпосередністю виливу на закупівельні ціни можна поділити на дві групи: перша група недоліків - це безпосередні недоліки ціноутворення, до другої групи відносяться опосередковані недоліки. Сьогодні в сільськогосподарських підприємствах практично відсутнє фінансове планування, керівництво приймає рішення на інтуїтивному рівні, що призводить до значних прорахунків та, в кінцевому результаті, до зниження фінансової безпеки аграрних господарств.

За результатами аналізу можна зробити наступні пропозиції:

1) По-перше, для одержання максимального прибутку підприємство повинне найбільш повно використовувати ресурси, які знаходяться в його розпорядженні. Збільшення випуску продукції знижує витрати на її одиницю, тобто витрати на її виготовлення в розрахунку на одиницю продукції знижуються, а отже, знижується собівартість, що в остаточному підсумку веде до збільшення прибутку від реалізації продукції. Ну а крім цього, додаткове виробництво рентабельної продукції вже саме по собі дає додатковий прибуток.

2) Зниження собівартості також значно може збільшити рентабельність, одним з факторів зниження собівартості є збільшення обсягу продукції, що випускається.

3) Нарощувати обсяги виробництва та реалізації товарів, робіт, послуг.

4) Оптимізація структури збуту. При проведенні даної оптимізації питома вага продукції, реалізованої по договірним, більш високих цінах, повинна збільшитися до свого максимального рівня, а в ідеалі - до 100%.

Відповідно, частка продукції, реалізованої підприємством іншим організаціям по лінії взаємозаліків по більш низьких цінах повинна бути якнайнижче.



Список використаної літератури

1. Артемова Т.И. Стоимость и цена: логико-исторический процесс формообразования, -- К.: Основа, 2006. --448с.

2. Артус М.М. Формування механізму ціноутворення в умовах ринкової економіки: Монографія. -- Тернопіль: Економічна думка. -- 2002.-- 156 с.

3. Дорошенко В.Ю. Сутнісна основа ціни в умовах ринкової економіки: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. екон. наук / Донецький національний університет. - Донецьк, 1997. - С.19.

4. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с.

5. Ємцева Г.Ф. Політика регулювання цін на продукти харчування // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. -- Випуск 11. -- 2003. -- С. 77.

6. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег // Пер. с англ. -- М.: Гелиос АРВ, 1999.- 352 с.

7. Корінєв В.Л. Цінова політика підприємства: Монографія. -- Київ. нац. екон. ун-т. - К.: КНЕУ, 2001. - 257 с.

8. Лавренюк Н.Н. Ефективність сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових норм: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. екон. наук/Львівський національний аграрний університет - Львів, 2009.-20 с.

9. Мазур Н.А. Фактори ціноутворення в системі формування ефективного аграрного сектору / Н.А. Мазур // Наук. вісник Національного аграрного університету / Редкол.: Д.О. Мельничук (відп. ред.) та ін. - К., 2008. - Вип.119. - 299с.

10. Нэгл Томас Т. Стратегия и тактика ценообразования: Рук. по принятия решений, приносящих прибыль: [Пер. с англ.] / Томас Т. Нэгл. - 3-е изд. - СПб. и др.: Питер, 2004. - 571 с.

11. Основи ціноутворення. Підручник / за ред. д.е.н., проф. Олійник Д.І., д.е.н., проф. Кириченка О.А. та д.е.н., проф. Денисенка М.П. - К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2009. - 384 с.

12. Пiнiшко В.С. Цiно- i тарифотворення : навч. посiб. / В.С. Пiнiшко. - Львiв: Магнолiя 2006, 2009. - 302 с.

13. Постанова Кабінету Міністрів України від 20.01.97 №38.

14. Приказюк О.В. Прибуток у формуванні фінансової безпеки аграрного підприємств: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. екон. наук / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка - Київ, 2008. - 16 c.

15. Саблук П.Т. Формування і розвиток наукових основ забезпечення відтворювального процесу в аграрному виробництві // Економіка АПК. -- 2003. --№2.-- С.52.

16. Садура О.Б. Підвищення економічної ефективності діяльності сільскогосподарських підприємств: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. екон. наук /Державний агроекономічний університет. - Житомир, 2005. - 17c.

17. Цінова політика і ціноутворення в управлінському обліку. Конспект лекцій для студентів ЗДІА спеціальності 6.050106 “Облік і аудит” денної та заочної форм навчання /Укл.: І.А. Козачок - Запоріжжя, 2007. - 122с.

18. Чубаков Г.Н. Стратегия ценообразования в маркетинговой политике предприятия (методическое пособие). -- М.: ИНФРА. -- 2004.

19. Шкварчук Л.О. Ціноутворення. Підручник. -- К.:--2006. -- 460 с.

20. Щукин Д. Ликвидность рынка и ее влияние на риск портфеля. - «Рынок ценных бумаг». - № 7.- 2002. - с.56.

21. Юшко С.В.Формування доходів сільськогосподарських підприємств та підвищення економічної ефективності їх господарювання: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. екон. наук / Харківський національний аграрний університет- Харків, 2003. - 19 с.

Размещено на Allbest.ru