Удосконалення планування та фінансування видатків на охорону здоров'я

Саме область у подальшому здійснює фінансування всіх закладів вторинного рівня на основі підписаних із ними договорів.

Крім того, майно зазначених закладів передається в оперативне управління області на основі договорів та відповідних рішень рад.

Далі запроваджується наступна процедура:

а) встановлюється прогнозна кількість хворих, що потребуватимуть лікування в умовах стаціонару за певною нозологією упродовж одного року (за матеріалами статистики останніх років);

б) відповідно до затверджених протоколів діагностики та лікування встановлюється вартість лікування по усіх захворюваннях відповідного профілю, що потребують лікування в стаціонарних умовах в розрізі груп по ступеню ускладнення (шляхом калькуляції передбачених протоколами витрат на лікарські засоби, лікувальні та діагностичні процедури, оплату праці, інші витрати);

в) визначається загальна вартість витрат на лікування хворих згідно вищезазначених показників;

г) проводяться переговори із розпорядниками бюджетних коштів (як було зазначено вище на обласному рівні) щодо розмірів та порядку виділення коштів на забезпечення лікування згідно прогнозних розрахунків;

д) укладаються договори про фінансування закладів за узгоджений на переговорах перелік медичних послуг;

е) здійснюється фінансування закладів за методом “глобального бюджету”, тобто фінансування без розбивки по кодам бюджетної класифікації.

На третинному рівні застосовується метод “глобального бюджету” в залежності від структури та обсягів наданої допомоги.

Частина коштів із бюджетів університету та інших закладів, що входять в об'єднання, по трансферту передаються на обласну лікарню, яка виступає як центральна ланка корпорації. Витрати здійснюються відповідно до затвердженого порядку.

Для ліквідації дублювання і створення єдиного медичного простору передбачається:

* сконцентрувати всі кошти з державного бюджету на рівні Міністерства охорони здоров'я України, прийнявши відповідну державну Програму;

* передати заклади, що знаходяться у відомчому підпорядкуванні на територіальний рівень, за виключенням медичної служби Міністерства оборони, СБУ та структур промислової медицини (наприклад, огляди машиністів залізничного транспорту та пілотів перед поїздками/польотами, психологічне тестування та реабілітація працівників МВС тощо).

Як свідчить досвід інших країн, для залучення висококваліфікованих фахівців у первинну ланку та мотивації їх до виконання різноманітних і складних функцій, зокрема великого обсягу профілактичної роботи, організації медичних маршрутів пацієнтів тощо забезпечується найбільш високий рівень їх оплати праці у порівнянні з іншими медичними професіями.

Удосконалення умов ліцензування медичної практики, акредитації медичних установ, атестації медичного персоналу.

Створення незалежних структур для оцінки відповідності установ ліцензійним та акредитаційним вимогам.

Створення системи моніторингу якості медичної допомоги та задоволеності населення медичним обслуговуванням.

Розробка та впровадження механізмів мотивації медичного персоналу до підвищення якості медичної допомоги.

Сьогодні українська охорона здоров'я стоїть на порозі кадрової кризи. Існує дефіцит кадрів, перш за все у первинній ланці загалом та сільській місцевості. Більше 20% пенсійного, і ще 20% ? перед пенсійного. У кадровій політиці передбачається:

- запровадити прогнозування на довгострокову перспективу за категоріями медичного персоналу у відповідності до потреб охорони здоров'я з урахуванням стратегії та темпів системних перетворень у галузі, зовнішніх та внутрішніх міграційних процесів та природного вибуття кадрів;

- забезпечити підготовку і перепідготовку випереджаючими темпами лікарів загальної практики/сімейної медицини, сімейних медичних сестер, середнього медичного персоналу з вищою освітою;

- підвищити роль середнього медичного персоналу системи охорони здоров'я, передавши йому ряд функцій, що не виходять за межі його компетенції, зокрема медичне обслуговування у лікарнях сестринського догляду, хоспісах, надання швидкої допомоги фельдшерськими бригадами, виділення самостійних розділів роботи для працівників ФАПів;

- посилити заходи соціального захисту працівників системи охорони здоров'я, в першу чергу на рівні первинної ланки (забезпечення житлом, надання пільгових кредитів тощо).

Планується у 5-річний термін перепідготовки керівників управлінь охорони здоров'я та управлінського персоналу великих лікувально-профілактичних установ,у 10-річний всього управлінського складу системи охорони здоров'я.

Всі ці заходи разом із зміною системи оплати праці дозволить зменшити інтенсивність міграційних процесів медичних працівників [46].

3.3 Досвід Нідерландів для України

Система охорони здоров'я Нідерландів є, можна сказати, набільш “ринковою” з усіх націоналізованих систем охорони здоров'я. Такою її зробив уряд країни у результаті реформи, яка відбулася чотири роки тому. Роль держави було значно мінімізовано, а програму державного страхування припинено. Держава “примусила” усіх громадян купувати страхові поліси у приватних компаній. Внаслідок такого “аморального” вчинку ціни і загальні витрати на охорону здоров'я почали зменшуватися, а вибір та доступність - зростати.

Нідерланди витрачають на охорону здоров'я громадян 9,2% від ВВП, що означає близько 3400$ на одну людину на рік. Це середній показник, менший від аналогічного у США (6714$) або Норвегії (4520$), але вищий ніж, наприклад, у Британії (2760$) або Польщі (910$) [44].

До реформи 2006 року у Нідерландах діяла програма загальнообов'язкового державного страхування. Усі громадяни, чий річний дохід не перевищував 32600 євро повинні були бути “прикріплені” до 30 державних фондів. Фонди формувалися за рахунок податків та надавали кожній людині поліс на фіксовану суму. Поліс покривав уніфікований набір послуг - терапевта, спеціалістів, лікарню, діагностику, ліки та стоматологічні послуги для дітей. Люди, що мали дохід понад встановлену суму, могли обрати між державною та приватними програмами страхування. Таким чином, 65% громадян були покриті державним страхуванням, а 35% - приватним. Крім доходу, на умови страхування могли впливати ситуація з роботою, вік та стан здоров'я [44].

Все змінилося у 2006 році. Реформа, яка базується на теорії “керованої конкуренції” (managed competition), замінила і державне, і альтернативне до нього приватне страхування на єдину вимогу до всіх громадян - купувати базовий страховий план у однієї з 41 приватних страхових компаній. Базовий план покриває мінімальні встановлені державою послуги: сімейного лікаря, спеціалістів, перебування у лікарні, пренатальну допомогу, частину стоматологічних послуг та ліків, витрати на транспортування. Вартість базового страхового внеску визначається державою і становить близько 100 євро на місяць для однієї людини.

Цінова конкуренція між страховими компаніями відбувається на рівні нестрахованих мінімумів*, які складають від 150 до 1000 євро на рік. Крім того, більшість пацієнтів (90%) купують додаткові страхові плани, покриття яких ширше за встановлений державою мінімум. Це також є полем конкуренції для страховиків. Якщо ж громадянин не має можливості придбати страховку - він має право на субсидію з державного фонду, який формується з податків з працюючого населення. Дітям до 18 років страхування надається безкоштовно (за рахунок цих самих податків) [39].

Щоб забезпечити рівність у отриманні послуг держава вжила двох принципових заходів: 1) відмінила поділ на державне та приватне страхування; разом з ними зник і поділ пацієнтів за віком, доходом, захворюваннями 2) зробила обов'язковим для страхових компаній приймати пацієнтів; страховики не можуть обирати, кого вони будуть обслуговувати. А щоб права та інтереси страхових компаній не були порушені, держава надає компенсації кожній страховій компанії в залежності від ступеню медичних ризиків її клієнтів.

Пацієнти також можуть вільно обирати страхову компанію. При цьому, процедура зміни дуже проста - достатньо лише надіслати відповідного листа.

Також пацієнти можуть обирати і лікарні. Принциповою новинкою у реформі стало те, що послуги, обумовлені у страхових програмах, прив'язані не до типів закладів, а до різновидів допомоги. Наприклад “реабілітаційна допомога” включає лише види допомоги без вказування закладів, де її необхідно отримати. Обирати лікарні для співпраці можуть і страхові компанії. Більше того, вони мають право вимагати від закладів публікувати їх медичні результати, щоб обрати найкращу лікарню із найменшими цінами та часом очікувань. Це означає, що лікарні повинні весь час працювати над власними внутрішніми процесами для того, щоб пропонувати високу результативність при відносно невисоких цінах.

Чому варто повчитися. Передусім - ставленню держави до реформи. Заради покращення послуг для власного населення держава віддала велику частину влади і повноважень. Голандські урядовці вчинили цілком у дусі європейських країн - роль держави зводиться не до тотального контролю, перевірок і наказів, а до підтримки і регулювання у найкращому розумінні цього слова. Ринковий механізм діє абсолютно самостійно, а держава лише “змащує” його. При цьому у людей тільки зростає відчуття захищеності.

По друге, з Нідерландів можна взяти приклад в управлінських інноваціях, таких як гарантування пацієнту допомоги без прив'язки до закладу або надання повноважень страховим компаніям вимагати від закладів розкриття даних про результативність лікування. Це - сміливі кроки назустріч найбільш передовим реформам на сьогодні у світі.

Чого варто уникати. Найбільшою проблемою системи Нідерландів, як і багатьох інших у Європі, були довгі черги на надання допомоги. Разом з тим, оцінювати це явище після впровадження реформи 2006 року дещо некоректно. Найкраще - оцінити зміни через деякий час і зробити висновки.

Як і в інших розвинених країнах, охорона здоров'я Нідерландів побудована на сімейних лікарях, які виконують роль “гейт-кіперів” (gatekeepers), тобто знаходяться на вході до системи охорони здоров'я. У Нідерландах неможливо скористатися послугами лікаря-спеціаліста без направлення від сімейного лікаря (крім випадків невідкладної допомоги). Таким чином, досягається значно менша завантаженість лікарень і, відповідно, зменшення витрат. Для прикладу - сімейні лікарі виліковують 99% відсотків звернень із гіпертонії або 98% звернень із болю у попереку. Приблизно половина сімейних лікарів ведуть приватну практику, інша половина працює в межах т.зв. “центрів здоров'я” (вони складаються окрім сімейних лікарів з фізіотерапевтів, соціальних працівників, медичних сестер).

Отже, до лікарів-спеціалістів, освіта і оплата праці яких дуже дорога, потрапляють лише пацієнти, яким це вкрай необхідно. Така система заощаджує надзвичайно багато коштів, але голандці пішли ще далі. Вони вирішили, що у них є медичні працівники, які можуть надавати якісну допомогу багатьом з тих пацієнтів, які потрапляють до лікарів. Ці працівники - медсестри.

За цією ідеєю до медичної системи було запроваджено ще дві ролі - nurse practitioner («сімейна» медична сестра, яка працює разом з сімейним лікарем) та nurse specialist («спеціалізована» медсестра, яка працює разом з лікарем-спеціалістом). Розподіл об'єму надання медичної допомоги між різними ролями показано на Рисунку 3.1.

Рис 3.1 Розподіл об'єму надання медичної допомоги між різними ролями медичних працівників в Нідерландах

Таким чином, до сімейного лікаря потрапляють не усі пацієнти, які до нього приходять. Вимірювання тиску, таблетка від головного болю, або 30-й випадок мігрені за останні півроку у пані з сусіднього дому - цим може займатися і медсестра. Є багато пацієнтів, які можуть отримати якісну допомогу від відповідної медсестри, яка має достатню практику роботи з пацієнтами того чи іншого профілю.

І, найголовніше, такий розподіл ролей заощаджує мільйони платниками податків та власникам медичних страхових полісів. Робота лікаря-спеціаліста (і навіть медсестри) в сучасному дорого устаткованому госпіталі - недешеве задоволення і вона повинна бути ретельно дозована, особливо у соціалізованій системі, де кошти розподіляються із загальносуспільного “гаманця”.

В Україні все навпаки, розподіл об'єму надання медичної допомоги між різними ролями в Україні показано на Рисунку 3.2.

Лікарні у Нідерландах можуть бути універсальними, спеціалізованими або університетськими. Університетські лікарні є громадськими (їх у країні 8). Решта лікарень (90%) є приватними неприбутковими організаціями.

Рис.3.2 Розподіл об'єму надання медичної допомоги між різними ролями в Україні

Я вважаю, що досвід цієї країни є корисним для нашої країни і перейняти його було б доцільним [44].

ВИСНОВКИ

Охорона здоров'я населення є важливою сферою суспільного життя, внутрішньою функцією і частиною соціальної політики держави. Однак, слід зауважити, що за роки незалежності показники стану охорони здоров'я населення в Україні надзвичайно низькі і незадовільні.

Джерелами фінансування державного медичного забезпечення є кошти Державного бюджету України, Автономної Республіки Крим, бюджетів органів місцевого самоврядування за рахунок яких здійснюється фінансування Державної програми медичного забезпечення населення.

У державній формі власності України є значна кількість підприємств, установ охорони здоров'я, які потребують фінансової підтримки. Державний сектор економіки і бюджетне фінансування, як свідчить досвід розвинутих країн світу, необхідні, оскільки у кожній демократичній державі з ринковим механізмом бюджет є її невід'ємним атрибутом, який відображає соціально - економічний стан і є фінансовою базою для виконання державою своїх функцій. Обсяг державної власності повинен відповідати межам, які визначаються специфікою певного історичного стану розвитку суспільства, станом економіки, завданнями, що виконує держава, та її фінансовими можливостями.

Фінансове забезпечення системи охорони здоров'я - це метод фінансового механізму, що визначає принципи, джерела й форми фінансування суб'єктів господарювання, чия діяльність спрямована на охорону, збереження, зміцнення та відновлення здоров'я громадян.

Варто зазначити, що в Основах законодавства України про охорону здоров'я питанням фінансування галузі охорони здоров'я присвячена ст. 18, у якій визначено, що фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок таких джерел: Державний бюджет України, бюджет Республіки Крим, бюджети регіонального та місцевого самоврядування, фонди медичного страхування, благодійні фонди та будь-які інші джерела, не заборонені законодавством. Ці фінансові кошти використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Незважаючи на позитивну динаміку збільшення обсягу фінансування галузі охорони здоров'я в Україні, видатки на охорону здоров'я є значно нижчими від визначеного у світі стандарту. Збільшення бюджетного фінансування протиепідемічних заходів у 2009 р., у зв'язку з оголошенням негативної санітарно-епідемічної ситуації, не спричинило покращення готовності установ охорони здоров'я до епідемічного стану, оскільки кошти витрачалися на поточні, а не капітальні видатки, а готовність медичних установ до епідемічного стану визначається наявністю відповідного медичного обладнання.

Таким чином, невирішеними залишаються питання раціональності використання медичними установами наявних ресурсів, соціально-економічної ефективності галузі та нормативно-правового поділу між бюджетами різних рівнів фінансування медичної допомоги.

Протягом останніх 5 років окремі показники охорони здоров'я

в Україні поліпшувалися, інші залишилися незмінними або навіть погіршилися

Порівняно з іншими країнами, в Україні рівень приватних видатків у сфері охорони здоров'я є надзвичайно високим, а державне фінансування галузі практично зводиться до утримання ліжко-місця

Україна має один з найгірших профілів щодо неофіційних (неформальних) платежів у сфері охорони здоров'я з-поміж інших країн регіону Східної та Центральної Європи. Україна має вкрай низьку ефективність використання фінансового ресурсу системи охорони здоров'я.

Організаційна структура МОЗ України, обласних управлінь охорони здоров'я залишається «радянською», яка працює на забезпечення лікувального процесу не у відповідності до економічної доцільності. Система охорони здоров'я потребує підготовки менеджерів, управлінців: часто признаючи талановитого лікаря не отримуємо хорошого управлінця і втрачаємо талановитого лікаря.

На сьогодні Україна має достатню кількість лікарів та середнього медичного персоналу, цілком достатню кількість ліжок, а у кінцевому результаті -- ту якість медичної допомоги, рівень якої не здатний задовольнити пацієнтів. Тобто, і до сьогодні в Україні фінансування охорони здоров'я практично зводиться до фінансування ліжко-місця.

Необхідна зміна реформування фінансових стимулів для надавачів медичної допомоги та лікарень зокрема. Потрібно здійснити перехід від підходу утримання закладів охорони здоров'я до підходу фінансування, яке створювало б перед керівниками закладів охорони здоров'я фінансові стимули при отриманні незалежності; запровадити елементи ринкових відносин без зміни головного принципу: фінансування переважно за рахунок податків.

Реформування слід проводити на таких принципах:

1. Поєднання процесу та результату.

2. Інтеграція допомоги.

3. Оптимізація витрат усього ланцюжка.

Існують такі можливі варіанти покращення стану фінансування:

1. Перехід до оплати за кожен випадок лікування (single treatment fees).

2. Оплата за дні госпіталізації (Hospital days).

3. Принцип діагностичних груп (Diagnosis Related Group -- DRG), коли оплата послуг лікарні здійснюється на основі діагнозу пацієнта.

4. Метод глобального бюджету (Global budgets)

На першому етапі реформи фінансування охорони здоров'я конче необхідно ліквідувати практику постатейних бюджетів. Оплату медичних послуг, які надають лікарні, треба здійснювати на основі методу глобального бюджету, який сприятиме збільшенню незалежності керівництва лікарень та підвищенню ефективності їх роботи.

На мою думку, для нашої нам можна взяти досвід реформування системи охорони здоров'я у Нідерландів.

Передусім нам варто повчитися ставленню держави до реформи. Заради покращення послуг для власного населення держава віддала велику частину влади і повноважень. Голандські урядовці вчинили цілком у дусі європейських країн - роль держави зводиться не до тотального контролю, перевірок і наказів, а до підтримки і регулювання у найкращому розумінні цього слова. По друге, з Нідерландів можна взяти приклад в управлінських інноваціях, таких як гарантування пацієнту допомоги без прив'язки до закладу або надання повноважень страховим компаніям вимагати від закладів розкриття даних про результативність лікування. Це - сміливі кроки назустріч найбільш передовим реформам на сьогодні у світі.

Варто було б уникати найбільшої проблеми системи Нідерландів, як і багатьох інших у Європі, - довгі черги на надання допомоги. Разом з тим, оцінювати це явище після впровадження реформи 2006 року дещо некоректно. Найкраще - оцінити зміни через деякий час і зробити висновки.

Як і в інших розвинених країнах, охорона здоров'я Нідерландів побудована на сімейних лікарях, які виконують роль “гейт-кіперів” (gatekeepers), тобто знаходяться на вході до системи охорони здоров'я. Така система заощаджує надзвичайно багато коштів.

Так, економічна ефективність ві впровадження сімейної медицини полягає в тому, що така модель зменшує витрати на:

1) оплату праці вузьких фахівців;

2) стаціонарну допомогу (через зменшення зайвих госпіталізацій);

3) підготовку кадрів та забезпечення їх житлом;

4) на невідкладну допомогу (у випадку проживання сімейного лікаря на території обслуговування немає необхідності виклику бригад швидкої допомоги).

Лікарні у Нідерландах можуть бути універсальними, спеціалізованими або університетськими. Університетські лікарні є громадськими (їх у країні 8). Решта лікарень (90%) є приватними неприбутковими організаціями.

Я вважаю, що досвід цієї країни є корисним для нашої країни і перейняти його було б доцільним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України /Верховна Рада України. - К.: Парлам. вид-во, 1996.- 165с.

2. Бюджетний кодекс// Голос України. - 2010. - № 143.

3. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992р. №2801-XII.//ВВРУ.- 1993.- № 4.

4. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24.02.1994 N 4004-XII.//ВВРУ.- 1994.- № 27.

5. Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 06.04 2000N 1645-III.//ВВРУ.- 2000. - № 29.

6. Про правові засади цивільного захисту: Закон України від 24.06.2004 № 1859-IV. // ВВРУ. - 2004. - № 39.

7. Базилевич Я.П., Фуртак І.І. Економіка впровадження сімейної медицини. -Львів.- 1995.

8. Борисевич М.Д., Полотайко Є.М. Роль родинної медицини в збереженні та зміцненні здоров'я трудового потенціалу. // Науково-практична конференція “Трудовий потенціонал України”. Тези доповідей.-Львів.-1992.

9. В.М. Князевич, Г.О. Слабкий Щодо готовності сімейних лікарів надавати невідкладну медичну дпомогу// Сімейна медицина.- 2009. - №1. - С.8-10

10. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 608с.

11. Весельський В.Л. Досвід діяльності лікарів загальної (сімейної) практики зарубіжних країн та його роль у реструктуризації системи амбулаторно-поліклінічної допомоги в Україні // Практ. медицина. -1999. - №2. - С. 10-13.

12. Голяченко О.М., Голяченко А.О. Економіка Української Здоровоохорони.- Вінниця.-1996.

13. Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові напрями протидії / НАН України; Ін-т економ. / За ред. В. Стешенко. - К., 2001. - 560 с.

14. Демографічні перспективи України до 2026 року. - К., 1999. - 55 с.

15. Доклад о состоянии здравоохранения в Европе. 2002 // Региональные публикации ВОЗ. - Копенгаген, 2009. -156 с. -№ 97

16. Карамишев Д.В. Майбутнє вітчизняної системи фінансування охорони здоров'я. Законодавчі аспекти / Карамишев Д.В., Немченко А.С // Медицина сьогодні і завтра. - 2003. -№ 3. - С. 49-52.

17. Кондратюк Н.Ю., Кривенко Є.М Кадрове забезпечення закладів загальної практики/сімейної медицини на сучасному етапі розвитку галузі. // Україна. Здоров'я нації. - 2007. - №1. -С. 114-117.

18. Л. Пиріг. Охорона здоров'я в Україні як складова державотворення. - К., 2001.

19. Москаленко В. Діяльність галузі охорони здоров'я у 2009 році, завдання щодо подальшого її розвитку та поліпшення рівня здоров'я населення України. // Ваше здоров'я.- №8, 2010.

20. Москаленко В. Сучасні підходи до реформування системи охорони здоров'я // Медична газета "Ваше здоров'я". - 2009. - № 03.

21. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. - 2-ге видання, виправлене і доповнене. -К.:Товариство “Знання”. - КОО. - 2000. - 640 с.

22. Н.Б. Ярошевич Стан і проблеми фінансування профілактичних і протиепідеміологічних заходів в Україні//Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. ? Вип. 20.10

23. Надюк З.О. Ринок медичних послуг: роль держави у фінансуванні системи охорони здоров'я України / З.О. Надюк // Державне управління. - 2008. - №4 с.- 100-103.

24. Павлюк К.В. Фінансування охорони здоров'я як складової людського капіталу // Формування ринкових відносин в Україні.-2006.-№ 9. - с.143-148.

25. Реорганізація первинної медико-санітарної допомоги населенню на засадах загальної лікарської практики/сімейної медицини / За заг. ред. проф. В.М. Пономаренка. - К., 2001. -186 с.

26. Семків Н.М. Організація соціально-медичної допомоги сільському населенню в умовах сімейної медицини / Н.М. Семків // Вісн. соц. гігієни та орг. схорони здоров'я України. - 2005. - No 1. - С. 49-53.

27. Стешенко В. Демографічна криза в Україні - криза національна // Україна. - 2003.

28. Хвіст В. Демографічне становище сучасної України // Соціально-економічні перетворення в сучасній Україні. - К., 2001.

29. Черненко В.Г. Досвід країн Європи у фінансуванні галузі охорони здоров'я . - К., 2002. - 112 с.

30. Юрій С.І., Демянишин В.Г., Буздуган Я.М. Антологія бюджетного механізму. Монографія. -- Тернопіль: Економічна думка. 2001. 250 с.

31. http://www.apteka.ua/article/81083 - Чумак В. У пошуках ефективного шляху : реформа системи охорони здоров'я в Україні.

32. http://bashtanka.pp.net.ua/publ/194-1-0-209 - Програми розвитку загальної практики/сімейної медицини.

33. http://acclmu.org.ua/nablizhennya-suchasnix-diagnostichnix-texnologij-do-potreb-simejnogo-ta-silskogo-likarya - О.О. Ястремська Наближення сучасних діагностичних технологій до потреб сімейного та сільського лікаря.

34. http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=11360 - Лисенко Г.І., Бобер І.М. Застосування принципів доказової медицини - необхідна умова розвитку української загальнолікарської (сімейної) практики.

35. http://osvita.ua/vnz/reports/sociology/12530 - Становлення, розвиток та ефективність сімейної медицини.

36. http://www.mdclux.com.ua/public/pryvatnyj-medychnyj-proekt-v-ukraine.html - О.Є. Вирва Приватний медичний проект в Україні: можливості й обмеження.

37. http://www.healthfin.kiev.ua/pages/review/res_22u.htm - В.В.Костюк Фінансування та управління у сфері охорони здоров'я в Україні.

38. http://www.guoz.dp.ua/reformuvannya/541-osnovn-naprjami-reformuvannja-sistemi.html - Основні напрями реформування системи надання медичної допомоги.

39. http://healthcare.management.com.ua/2010/11/09/ekonomiya-po-niderlandsky/ - П. Ковтонюк Економія по-нідерландські.

40. http://www.eu-shc.com.ua/ua/crkom.html - Створення та реєстрація комунальних некомерційних медичних підприємств.

41. http://zakon.rada.gov.ua/

42. http://www.apteka.ua/article/35349 - П. Снєгірьов Реформа фінансування охорони здоров'я України. Замість впровадження моделей -- вирішення нагальних проблем.

43. http://healthcare.management.com.ua/2008/07/09/ohorona-zdorovya-u-sviti-niderlandy/ - П. Ковтонюк Охорона здоров'я у світі. Нідерланди.

44. http://healthcare.management.com.ua/2009/02/25/pryntsypy-systemnoho-zmenshennya-vytrat-u-medytsyni/ - П. Ковтонюк зменшення витрат у медицині.

45. http://moz.gov.ua/ua/portal/pre_20091209_0.html - обговорення стратегії реформування медичної галузі.

46. http://healthcare.management.com.ua/2010/11/16/yak-stratehichne-myslennya-vplyvaje-na-uspishnist-medychnyh-zakladiv/ - П. Ковтонюк Як стратегічне мислення впливає на успішність медичних закладів.

47. http://healthcare.management.com.ua/2008/07/02/universalni-pryntsypy-reform-v-ohoroni-zdorovya/ - П. Ковтонюк Універсальні принципи реформ в охороні здоров'я.

48. http://healthcare.management.com.ua/2008/08/01/spetsializatsiya-yak-stratehiya-majbutnoho-dlya-likaren/ - П. Ковтонюк Спеціалізація як стратегія майбутнього для лікарень.

49. http://healthcare.management.com.ua/2010/11/12/zahalnoobovyazkove-derzhavne-medychne-strahuvannya-chy-otrymajemo-te-na-scho-ochikujemo/ - П. Ковтонюк Загальнообов'язкове державне медичне страхування.

Размещено на Allbest.ru