Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з «Моделювання економіки»

МОДЕЛЮВАННЯ ІНФЛЯЦІЇ У ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Зміст

ВСТУП

1. Причини винекнення інфляційних процесів та її наслідки

2. Методологічні підходи до моделювання інфляційних процесів

3. Моделювання та аналіз інфляції в Україні

3.1 Моделі інфляції

3.2 Емпіричний аналіз

3.3 Аналіз моделей

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Показники інфляції в Україні все частіше привертають до себе увагу. Це пояснюється тим, що на врахуванні інфляції ґрунтується вся соціально-економічна, фінансова та банківська політика. По-перше, з нею пов'язані соціальні питання: індексація пенсій та допомог, зростання заробітної плати тощо. По-друге, складання економічних програм на мікро- та макрорівнях. По-третє, визначення процентних ставок, у тому числі облікової ставки Національного банку України. По-четверте, взаємовідносини з міжнародними фінансовими організаціями, які надають великого значення рівню інфляції та виконанню зобов'язань щодо його зниження.

В умовах реформування економічних відносин для обґрунтування перспектив розвитку економіки держави, оцінки її ресурсів, для вирішення нагальних соціально-економічних проблем та інших завдань, на макроекономічному рівні потрібні кількісні характеристики показників зміни цін в розрізі основних галузей матеріального виробництва. Такі оцінки корисні також для аналізу тенденцій та моделювання інфляційних процесів.

Актуальність теми полягає в тому, що інфляція є одним із індикаторів макроекономічної нестабільності і фактором, від якого в значній мірі залежить соціально-економічний розвиток країни. Тому визначення рівня інфляції, її приборкання та підтримання на сприятливому для економіки рівні є ключовою проблемою державної економічної політики.

Об'єктом дослідження моєї курсової роботи є різновид моделей інфляції та їх адаптування в економіку.

Предметом дослідження є класифікація моделей та методологія моделювання інфляційних процесів.

Метою курсової є побудова та оцінка моделей інфляції, адаптованих під особливості України.

В цій курсовій роботі для досягнення даної мети ми будемо вирішувати такі завдання:

1) розкрити сутність моделювання інфляції

2) визначити роль моделювання інфляції у економіці

3) розглянути структуру моделей та методику їх застосування

І. Причини виникнення інфляційних процесів та її наслідки

В теоріях західних економістів виділено як альтернативу дві концепції: інфляція попиту і інфляція витрат. Ці концепції розглядають різні причини винекнення інфляції.

Інфляція попиту -- порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Економіка може спробувати витратити більше, ніж вона може випускати; вона може прагнути досягати тої точки, яка знаходиться поза кривої виробничих можливостей. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей вигаданий попит збільшенням реального об'єму продукції, тому, що всі маючі в запасі ресурси, вже давно вичерпані. Тому цей надмірний попит призводить до зростання ціни на постійний реальний обсяг продукції і викликає інфляцію попиту. Суть інфляції попиту пояснюють фразою “Дуже багато грошей полює за дуже малою кількістю товару”. [1]

Але відношення між попитом з одної сторони, і обсягом виробництва, зайнятостю і рівнем цін -- з другої, набагато складніше, ніж описано зверху. Рисунок 1.1 допоможе зрозуміти вище сказане.

На першому відрізку -- загальні витрати, тобто сума споживання, інвестицій, державних витрат і чистого експорту, до такого ступеня низькі, що обсяг національного продукту сильно відстає від свого максимального рівня при повній зайнятості. Іншими словами, реальний обсяг ВНП дуже відстає. Рівень безробіття великий, а велика доля виробничих потужностей підприємств не приймає в цьому участі. Уявимо, що попит зросте. Тоді обсяг виробництва збільшиться, рівень безробіття зменшиться, а рівень цін незначно зросте, або зовсім не зміниться. Це пояснюється тим, що велика кількість матеріальних і трудових ресурсів не залучена до діла, які можна привести до дії за допомогою існуючих на них цін. Безробітний не просить збільшити йому зарплату, коли наймається на роботу.

По мірі того, як попит продовжує зростати, економіка переходить до другого відрізка, наближуючись до повної зайнятості і до більш повного використання ресурсів. Але рівень цін може почати зростати ще до того, як досягнена повна зайнятість. [2] Чому? Тому, що по мірі розширення виробництва запаси не залучених ресурсів не щезають одночасно у всіх секторах економіки і у всіх сферах промисловості. В деяких сферах промисловості починають з'являтися вузькі міста, хоч в більшості всробничих сфер є великі виробничі потужності. Деякі сфери промисловості раніше інших вичерпають свої виробничі потужногсті і не зможуть відповісти на подальше збільшення попиту на свої товари збільшенням пропозиції.Тому ціни на них будуть зростати. По мірі збільшення попиту на ринку робочої сили, деякі працівники починають використовуватись повністю і їх зарплата в грошовому вимірі збільшується. В результаті збільшуються виробничі витрати і фірми змушені збільшувати ціни.Зменшення ринку робочої сили розширює можливості профспілок при укладанні колективних угод і допомагає їм збільшувати заробітну плату. Фірми готові уступати вимогам профспілок про збільшення зарплати тому, що не хочуть страйкувань, особливо в той час, коли економіка стає на шлях розквіту. Крім того, при збільшенні загальних витрат більш високі витрати можна легко покласти на покупця, піднявши ціни. Нарешті, коли досягнута повна зайнятість, фірми вимушені наймати на роботу менш кваліфікованих працівників, що призводить до росту витрат і цін. Інфляцію на другому відрізку, іноді називають “передчасною” тому, що вона з'являється за довго до з'явлення повної зайнятості в країні.Коли загальні витрати досягають третього відрізка, повна зайнятість відноситься до всіх секторів економіки. Всі сфери промисловості більше не можуть відповідати на збільшення попиту збільшенням обсягу продукції. Реальний обсяг національного продукту досяг свого максимуму., і подальше збільшення попиту веде до інфляції. Попит, перевищуючий виробничі можливості населення веде до збільшення рівня цін. [2]

При постійному рівні цін (відрізок 1) номінальний і реальний ВНП збільшується однаково. Але при передчасною інфляцією (відрізок 2) номінальний ВНП необхідно дифлирувати, щоб визначити зміну обсягу продукції в фізичному вираженні. При чистій інфляції (відрізок 3) номінальний ВНП залишається незмінним.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Інфляція попиту

Інфляція може також виникнути в результаті зміни витрат і пропозиції на ринку. В останні роки було декілька періодів, коли рівень цін виростав, не дивлячись на те, що сукупний попит не був вичерпаним. В нас були періоди, коли і обсяг продукції і зайнятість зменшувались з одночасним збільшенням загального рівня цін. Теорія інфляції, обумовленої ростом витрат, пояснює ріст цін такими факторами які призводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції -- це середні витрати при певному обсязі виробництва. Такі витрати можна отримати розділивши загальні витрати на ресурси на кількість виготовленної продукції, тобто:

Збільшення витрат на одиницю продукції в економіці зменшує прибуток і обсяг продукції, яку фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В результаті зменшується кількість товару і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, збільшує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит змінюють ціни, як це робиться при інфляції попиту. [3]

Два основні джерела інфляції, які тісно пов'язані з ростом витрат -- це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Існує дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна і монетарна. Прихильники першої концепції вбачають неминучість інфляції в процесі економічного зростання за умов наявності структурних “вузьких місць” в економіці. До таких “вузьких місць” вони відносять диспропорцію суспільного відтворення, дефіцити державного бюджету. З точки зору прихильників цієї концепції, збільшення грошової маси дає змогу інфляції виявитися і стати кумулятивним (зростаючим) процесом.

Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, що зумовлений “мякою” грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту та помилкові операції Національного банку на валютних ринках). Вони вважають структурні “вузькі місця” наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, що, в свою чергу, спричинене інфляційними процесами і спробами уряду стримати зростання цін у певних межах.

Щодо причин інфляції в країнах, що розвиваються, і пост комуністичних країнах, то тут головною причиною інфляції називають ціновий механізм, який за відсутьністю або не досконалості ринкових структур неминуче призводить до дефіцитів, незбалансованості та порушенням міжгалузевих пропорцій і пропорцій відтворення. В таких умовах зростання цін сприяє перерозподілу доходів із галузей споживчого комплексу на діяльність неефективних структур. Урбанізація та зростання доходів населення зумовлюють швидке збільшення попиту на продовольчі товари, які незадовільняються існуючими можливостями сільського господарства. Підвишення цін на продовольство неминуче призводить до компенсаційного збільшення грошових доходів, а далі -- до зростання витрат і цін. Таким чином розкручується інфляційна спіраль.

Однією з причин інфляції є також характерне для зазначених країн завишення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, призводить до збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів. Інфляція розвивається також у наслідок покриття дефіциту державного бюджету грошово-кредитною емісією. [4]

Головними негативними соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, нестабільність економічної інформації, падіння реальної процентної ставки.

Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність.

Інфляція має цілий ряд наслідків у багатьох сферах суспільного життя насамперед у соціальних та економічних.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів поміж найманими працівниками та підприємями на користь останніх. Зростання товарних цін, як прояв інфляції, беспосередньо спричинює збільшення прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Інфляція знецінює заощадження. Для тих, хто зберігає гроші в готівковій формі або в банку чи вкладає їх в облігації, кожне підвищення цін зменшує купівельну спроможність грошей. Банки захистять клієнтів від втрат, пов'язаних з інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений ними процент по вкладах перевищуватиме рівень інфляції.

Інфляція зменшує поточне споживання. Навіть якщо із підвищенням цін відбувається перегляд ставок зарплати, то поточне споживання зменшується, тому що, по-перше, ніколи не буває 100-процентних індексацій доходів; по-друге, перегляд ставок потребує часу, протягом якого ціни можуть зрости ще більше.

У наслідок інфляції поглиблюється майнова нерівність. У структурі споживання є товари нееластичного попиту, обсяг споживання яких не може зменшитись із підвищенням цін. Якщо багатші прошарки суспільства переключають частину своїх заощаджень на збереження старої структури споживання, то бідніші змінюють цю структуру, скорочуючи споживання товарів еластичного попиту. Прикладом такої ситуації є зменшення споживання овочів і м'яса і збільшення -- хліба та картоплі у період масового підвищення цін на продовольчі товари. [5]

Інфляція зменшує зацікавленність у продуктивній праці. Під час інфляції втрачається сенс кращої роботи, бо додаткові доходи поглинаються зростаючими цінами.

Інфляція викликана підвищенням зарплати є різновидом інфляції яка визначена ростом витрат. При певних обставинах джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони в деякій мірі контролюють номінальну заробітну плату, колективних угод. Припустимо, що значні профспілки будуть домагатися і доб'ються великого підвищення зарплати. Більш того, припустимо, що цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати для робочих, які не є членами профспілок. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не врівноважується якою-небудь протидією, такою, як збільшення обсягу виготовленної продукції за одиницю часу, тоді збільшуються витрати на одиницю продукції. Підприємці у відповідь на це скоротять обсяг продукції випускаємої на ринок. При незмінному попиті це скорочення пропозиції призведе до підвищення рівня цін. Оскільки винуватцем є велике підвищення номінальної заробітної плати, цей тип інфляції називають інфляцією викликаною підвищенням зарплати.

Другий основний тип інфляції викликаний збільшенням витрат, іноді називається інфляцією викликаною порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, які пов'язані з раптовим, непередбачуваним збільшенням ціни на сировину або витрат на енергію.

На практиці не легко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і наприклад, ріст зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат. Ще один приклад, припустимо, що воєнні витрати різко піднялись і це значить, підвищились загальні витрати, викликавши інфляцію попиту. Коли стимули для підвищення попиту діють на ринку товарів і ресурсів, деякі фірми находять, що їх витрати на зарплату, матеріальні ресурси і паливо зростають. В своїх інтересах вони змушені підняти ціни. Хоч в цьому випадку має місце інфляція попиту, для багатьох підприємств вона виглядає, як інфляція викликана збільшенням витрат. Тяжко визначити тип інфляції не знаючи первинного джерела, тобто істинної причини росту цін і зарплати. [6]

Більшість економістів рахують, що інфляція, викликана збільшенням витрат і інфляція попиту відрізняється одна від одної ще в одному важливому відношенні. Інфляція попиту продовжується до тих пір, поки існують занадто великі спільні витрати. З іншого боку, інфляція викликана збільшенням витрат, автоматично сама себе обмежує, або сама себе виліковує. Це пояснюється тим. Що зарахучок зменшення пропозиції реальний обсяг національного продукту і зайнятості скорочується і це обмежує подальше збільшення витрат. Іншими словами, інфляція викликана збільшенням витрат, породжує спад, а спад в свою чергу здержує додаткові збільшення витрат. Ці наслідки дуже складні. Незначні темпи інфляції сприяють частковому оживленню кон'юктури росту цін і норм прибутку. По вірі збільшення темпів інфляції воно перетворюється в реальну перешкоду для виролбництва і загострює економічну і соціальну напругу у суспільстві.Галопіруюча інфляція дезорганізовує виробництво, руйнує економіку, тормозить проведення економічної політики. Нестабільний ріст цін дає, також, диспропорцію між сферами економіки, портить систему споживчого попиту і загострює проблему реалізації товару на внутрішньому ринку. Галопуюча інфляція активізує попит до рівня на якому він не може бути забезпечиним промисловістю, а товарний дефіцит, в свою чергу, підриває стимул од накопичення грошей. Заощадження населення обезцінюються. Збитки несуть банки і інші кредитуючі установи. Інфляція являє собою як би “зверхподаток” на населення і як наслідок, відставання доходів населення від зростаючих цін.

інфляція попит пропозиція перехідний

2. Методологічні підходи до моделювання інфляційних процесів

В умовах фінансової кризи зростає актуальність передбачення розвитку негативних явищ в економіці для того, щоб попереджати та згладжувати їх. У перше чергу це стосується поведінки інфляційних процесів, яка впливає на всі сфери економічного і соціального життя країни. Економісти сперечаються про «ціну» інфляції для суспільства, але можна сказати, що найбільшої шкоди вона завдає тоді, коли є несподіваною, несистематичною, нестабільною. Звичайно, і сам рівень інфляції має негативні наслідки, але вони менші порівняно з її нестабільністю [7]. Високі темпи інфляції, і зокрема гіперінфляція, мають негативний ефект тому, що вони настільки обмежують функції грошей, що останні фактично втрачають своє значення. Без такого посередника економіка, безсумнівно, зірветься у прірву кризи. На жаль, нульова інфляція є також негативним явищем, оскільки пов'язана в короткотерміновій перспективі з високим рівнем безробіття. Такий висновок випливає з розгляду кривої Філіпса [18]. Виходячи з цих міркувань, багато економістів поділяють думку, що помірна інфляція краще за нульову чи гіперінфляцію [8; 9; 12; 19; 20; 16]. В умовах фінансової кризи дослідження поведінки інфляційних процесів, а також визначення основних факторів її гальмування на основі адекватного математичного інструментарію набувають особливої актуальності [8; 12; 22]. Слід зауважити, що аналізом і прогнозуванням інфляції займається значна кількість західних та українських учених [8; 9; 12; 17; 18; 21; 22]. Вони накопичили достатній досвід моделювання інфляційних процесів, який потребує подальшої структуризації та критичної оцінки [8]. Крім того, важливим завданням є пошук нових підходів до застосування адекватного математичного інструментарію, зокрема еконо-метричних методів і моделей для оцінки й прогнозування інфляції в умовах фінансової кризи, що і зумовило напрям даного дослідження та його основні завдання.

У теорії існують різні підходи до визначення видів інфляції та причин її виникнення. Так, кейн-сіанці розрізняють два види: інфляцію попиту та інфляцію пропозиції. Монетаристи вказують на грошову природу інфляції. їх кількісна теорія грошей ґрунтується на припущенні про сталість швидкості оборотності грошей і незмінність реального ВВП у короткостроковій перспективі. Кембриджська школа монетаристів велику увагу приділяє схильності людей тримати гроші на руках для оплати поточних трансакцій [18]. Таку схильність, як правило, позначають через коефіцієнт к, який виводять із базової тотожності:

М = к * Р * У,

де М - грошова маса, Р - рівень цін, У -- валовий внутрішній продукт, V -- швидкість оборотності грошей, k = -- . Часто цей коефіцієнт пов'язують із видатками утримання ліквідності (cost of liquidity) [20]. Те, що розглядають представники зазначених теоретичних напрямів, тісно переплетене в реальному житті, що ускладнює застосування єдиного методологічного підходу під час моделювання інфляційних процесів. Відповідно, існує дуже багато методів економет-ричного моделювання, відмінних не тільки за принципом побудови, а й за змістом, які відповідають різним теоретичним припущенням. Оскільки теорія не вказує однозначно на абсолютну перевагу якогось одного чи групи методів, тому виникає необхідність детального аналізу різних методологічних підходів до моделювання інфляційних процесів для того, щоб їх систематизувати, проаналізувати їх переваги і недоліки та визначити найбільш коректні з них для застосування в умовах фінансової кризи та нестабільності економічного розвитку.

Детально проаналізуємо найбільш поширені моделі інфляції, які розроблені на основі розгляду окремих концепцій чи аспектів інфляції. Одним з основних підходів у даному контексті є моделювання інфляційної інерції й інфляційних очікувань. Моделі даного класу в основному базуються на біхевіоральному аспекті інфляції. Під час їх побудови припускають, що переважна більшість людей «бачить» тільки рівень інфляції, а інші макроекономічні показники залишаються поза їх увагою, відповідно, вплив на поточний темп інфляції матимуть лише попередні її рівні. Таким чином, економічні агенти очікуватимуть у поточний період часу такий рівень інфляції, який був притаманний попереднім періодам із певними корегувальними коефіцієнтами (вагами), які визначають важливість впливу значень темпів попереднього періоду на значення темпів поточного. Ці ваги можуть бути розподілені по-різному: постійно спадати з часом; спочатку зростати, а потім, досягши максимуму, спадати тощо. Отже, формалізовано інфляцію в поточному періоді можна представити як функцію від рівнів інфляції у попередні періоди часу:

(1)

де - рівень інфляції в період t, - рівень інфляції в період (t--s), тобто з лагом s. Крім моделей типу (1) можна розглянути їх модифіковану версію, виражену в логарифмах темпів інфляції:

(2)

Моделі (1) та (2) є аналогами АR(s)-моделі, тобто авторегресійної моделі s-го порядку. Під час її застосування на практиці важливо визначити коректне значення лага 8. Зауважимо, що сучасні пакети прикладних програм дозволяють зробити такий вибір автоматично, але й існують і певні теоретичні підходи, які дають змогу визначити коректну кількість лагів для включення в модель. Розглянемо один із них, у якому використовувано коефіцієнти кореляції між та для моделей типу (1) та коефіцієнти кореляції між та для моделей типу (2) при , де к - максимальна кількість лагів, яку розглядають. Зауважимо, що величина к обумовлена тривалістю, часовим періодом тощо. Емпіричні дослідження західних та українських учених показали, що на практиці варто обмежитись значеннм к = 13. Крім того, ми рекомендуємо для розрахунку темпів інфляції обчислювати логарифми не від самих змін рівнів інфляції , а від відношення рівнів інфляції , що дозволяє уникнути невизначеності у разі від'ємних Відповідно до моделі варто включати такий максимальний лаг 5, при якому було отримано найбільший коефіцієнт кореляції. Однак це не означає, що потрібно вводити всі періоди включно до 5. Число 8 вказує на діапазон лагів, які мають бути перевірені на доцільність включення до моделі, наприклад, шляхом прямого відбору з відповідним інтервалом довіри.

При високих рівнях нестабільної інфляції в моделях типу (1-2) найбільший вплив матимуть найменші лаги, оскільки тільки вони нестимуть важливу інформацію і, отже, будуть найвагомішими для визначення поточного рівня інфляції. За таких умов вплив попереднього темпу інфляції спадатиме зі зростанням лага, тобто вплив періоду ( t-1) на поточний рівень інфляції буде більший за вплив періоду ( t-2) регресійного моделювання і т.д.

Слід зауважити, що обмеження в застосуванні моделей типу (1-2) пов'язані з проблемою оцінювання параметрів змінних і визначення їх достовірності, оскільки в модель включено лагові змінні Це означає, що в даному випадку залишки не можна вважати некорельованими із залежною змінною: і , що приводить до зміщеності оцінок у разі малих вибірок під час використання методу найменших квадратів (МНК). Отже, даний клас моделей ми рекомендуємо використовувати лише у випадку достатньо великої кількості спостережень (понад тридцяти). Зауважимо також, що моделі типу (2) краще описують вплив очікувань на формування інфляції, а коефіцієнти при незалежних змінних визначають її еластичність у поточному періоді за рівнем інфляції в попередніх періодах. Розрахунки на основі реальної інформації за даними моделями показали: статистично значимі лаги коливаються в невеликому діапазоні, що, мабуть, пов'язано з нестабільними темпами інфляції. Аналіз розрахунків відкидає припущення про існування «природного» рівня інфляції для оціненого періоду часу з 1 квітня 2002 р. по 1 січня 2010 р.

Інший поширений підхід при моделюванні інфляційних процесів ґрунтується на використанні кривих зростання. Вирівнювання динамічних рядів даних за допомогою кривих зростання у більшості випадків є зручним засобом для їх опису та отримання прогнозних значень. Основною проблемою в разі застосування даного підходу є вибір адекватної форми кривої. Зрозуміло, що найбільш логічно визначати форму кривої, виходячи з аналізу суті та специфіки досліджуваного явища або процесу з додатковим використанням низки діагностичних критеріїв та критеріїв якості [10].Розрахунки на основі реальної інформації за даними моделями показали, що в період нестабільності найкращі результати може бути отримано за оберненою та експоненційною кривими відповідно:

(3)

Зауважимо, що недоліком даного типу моделей є те, що в них обмежено можливу область інтервалом (0, +?), тобто не може набувати від'ємних значень. Фактично йдеться про неможливість застосування даного типу моделей у період дефляції та нульової зміни рівня цін. Таким чином, уже на теоретичному етапі закладено нездатність моделі пояснити недодатні значення , але це обмеження не суттєве в період нестабільності та фінансових криз, коли фактично апріорі дефляція є неможливим явищем. Моделі (3) можна зробити більш універсальними, використавши в розрахунках темпу інфляції замість класичного виразу значення , що дає можливість прогнозувати і дефляцію. У моделі (3) можна також ввести сезонні компоненти.

Західні вчені під час прогнозування інфляції досить часто спираються на монетаристсь-ку модель Мілтона Фрідмана, який вважав, що інфляція завжди є грошовим явищем [21]. Модель, що ґрунтується на теорії М. Фрідмана, має такий вигляд:

(4)

де , , - відповідно відсоткові зміни в реальному ВВП, М2 та швидкості обертання грошей. Кількісна теорія грошей сама по собі не передбачає введення до моделі лагів відповідних змінних, тому необхідно зупинитися детальніше на причинах і правомірності їх включення. Лаг ВВП може означати, що економіка адаптується до змін у кон 'юнктури ринку не відразу, а з певним запізненням, яке спричинене перебудовою або введенням нових виробничих потужностей. Оскільки ВВП також є доходом, використання лагів можна інтерпретувати як відображення постійного доходу, тобто заощадження попередніх періодів можуть бути витрачені у поточному [19]. Зміна у пропозиції грошей не позначається одразу на споживацькому ринку через особливий механізм створення грошей центральним банком. Це відбувається з певним лагом, величина якого залежить від структури і стабільності фінансової системи. Швидкість оборотності частково залежить від фінансових інститутів країни, а також від очікувань суб'єктів ринку щодо майбутніх змін у вартості доходів, одержаних від тримання активів в інших формах, які дають прибуток. Таким чином, попит на гроші буде відображено функцією від очікуваного темпу інфляції та ставки доходу від активів, що приносять прибуток. Отже, швидкість оборотності грошей містить у собі елемент очікування інфляції. Таке теоретичне обґрунтування допускає включення у модель лагів швидкості оборотності грошей [12]. Як і раніше, ймовірні значення лагів p, r, s можна визначити за допомогою коефіцієнтів парної кореляції.

Модель (4) можна використовувати і в іншому загальному мультиплікативному вигляді:

, (5)

де , і .

Розрахунки за моделлю (5) можна зробити, прологорифмувавши обидві її частини та звівши її таким чином до логарифмічного вигляду. У даній моделі коефіцієнти при змінних інтерпретовано як еластичність за відповідними параметрами. Розрахунки, проведені на реальній інформації за моделями (4, 5), підтвердили важливість монетарного каналу зростання темпів інфляції. На жаль, обидва варіанти монетарист-ської моделі не можуть дати повне, вичерпне пояснення інфляційних процесів за період, який досліджуємо, особливо в часи фінансової кризи. Характерним також є те, що в обох варіантах діагностичний аналіз виявив можливе існування невключених змінних, які суттєво впливають на залежну змінну. Таким чином, дані типи моделей не придатні для використання в період економічної нестабільності.

На противагу монетаристським моделям, кейнсіанська модель інфляції базується на кон -цепції ділової активності, яка постулює, що зростання рівня цін спричинене надмірним попитом на споживчому ринку. Цей надмірний попит відображається у підвищенні попиту на виробничі ресурси, такі, як праця тощо. Надмірний попит на працю призводить до збільшення вартості цього фактора. Таким чином, із кейнсіансь-кої концепції інфляції теоретично виводиться крива Філіпса, яка зв'язує безробіття і рівень інфляції в країні. Доведено, що економетричні моделі у переважній більшості випадків через об'єктивні причини не можуть адекватно описувати криву(і) Філіпса у довгостроковій перспективі [15]. Щодо короткострокової перспективи, то в цілому їх якість задовільна [21]. Оскільки конвенційний (conventional) рівень безробіття не має великого значення у більшості країн із перехідною економікою, ми пропонуємо в умовах України надмірний попит на працю заміщувати величиною надмірного сукупного попиту (GAP), який визначають як відсоткове відхилення поточного ВВП від потенціального та розраховують як певний тренд ВВП. Потенційний ВВП можна також розраховувати на основі функції Кобба-Дугласа, в яку включено кількість робочих годин, обсяг капіталу, використання енергії. Але оскільки такий метод розрахунків потенційного ВВП громіздкий, то краще для його опису застосувати тренд [8]. Кейнсіанська модель інфляції для України має такий вигляд:

, (6)

де - очікуваний рівень інфляції, який можна апроксимувати введенням до моделі її лагових значень. Розрахунки показали, що найкращий тренд для українського реального ВВП описують три моделі: логарифмічна, обернена та показникова [13]. Суттєвої переваги не має жодна з них: вони майже еквівалентні, тому неважливо, яку з них вибрати для розрахунку розриву (GAP) [14]. У модель (6) можна ввести також лагові значення даного показника, їх можна визначити шляхом міркувань, що аналогічний тому, яким ішли під час розгляду монетаристської моделі. Розрахунки на основі реальної інформації показали, що в досліджуваному періоді варто включати лише одиничний лаг. Для визначення очікуваної інфляції коректними є лаги 1 та 3. Кейнсіанська модель, яку ми використовували для української економіки, мала такий вигляд:

(7)

Розрахунки на основі реальної інформації свідчать про суттєвий зв'язок між темпами інфляції та темпами відхилення від потенційного ВВП, а також про те, що зростання попередніх темпів інфляції, безсумнівно, формують очікування більшого темпу інфляції у поточному періоді. Кейнсіанську модель інфляції (7) можна розглядати й у мультиплікативному вигляді, застосовуючи логарифмічну трансформацію, що аналогічна випадку, який розглянуто під час аналізу монетариської моделі інфляції:

(8)

Модель (8) під час розрахунків на основі реальної інформації виявила кращі результати за діагностичними тестами порівняно з моделлю (7), але не змогла пояснити нетипову точку, пов'язану з початком фінансової кризи.

Таким чином, логічним висновком, який випливає з аналізу всіх попередніх моделей, є те, що інфляція - явище багатогранне, багатофакторне, і тому не може бути вичерпно пояснене однією до певної міри вузькою моделлю, особливо в періоди зламів тенденцій. Отже, для повного відображення інфляційних процесів бажаним є синтез усіх можливих моделей чи концепцій.

Ми пропонуємо в періоди нестабільності використовувати змішану модель інфляції, яка вбирає позитивні елементи розглянутих моделей та ґрунтується на синтезі різних методологічних підходів. Зауважимо, що, окрім типових факторів, згідно з сновними теоретичними концепціями (пропозиція грошей, очікування, відхилення від потенційного ВВП або ВНП), на рівень цін впливає багато інших факторів, таких як: середня заробітна плата, обмінний курс національної валюти відносно інших валют, відсоткові ставки, адміністративні підвищення цін, економічна нестабільність тощо. Оскільки ці фактори безпосередньо не передбачено в розглянутих теоріях, тому вони не можуть бути враховані у згаданих моделях. Існують спеціальні теорії, що пояснюють впливовість цих параметрів на формування рівня цін і доцільність їх включення до різного роду моделей. Так, вплив заробітної плати на формування рівня цін пояснює теорія доданої вартості (markup pricing) [15]. Вона полягає в тому, що ціни описувано такою залежністю: де P_t - рівень цін, - середня номінальна заробітна плата, - частка від вартості, яку отримує підприємець (markup)¹. Величина змінюється залежно від макроекономічної ситуації, політики перерозподілу національного продукту та інститу-ціонального розвитку. Цією формулою, по суті, описано розкручування спіралі «зарплата-ціни» [18], зокрема постульовано, що збільшення середньої номінальної зарплати призведе до зростання рівня цін. При цьому значення середньої номінальної заробітної плати можна вводити в модель із певними лагами, що обґрунтовано особливостями економіки і системи платежів, а також концепцією неперервності доходу [21]. Це означає, що економічний агент робить певні заощадження, які становлять, у принципі, сталу частку від доходу. Вони можуть бути витрачені пізніше. Якщо включати тільки поточні значення, обумовити таке зростання споживання, то знайти його витоки дуже важко. Зважаючи на те, що в період фінансових криз заощаджень практично не роблять, доцільно використовувати лише найближчі лаги.

Майже всі економіки світу щороку відчувають коливання ділової активності, пов' язані з фактором сезонності. Передусім це зумовлено специфікою виробництва окремих галузей економіки. Найтиповішим прикладом є сільське господарство, тому велика частка АПК в ук раїнському ВВП, безсумнівно, впливатиме на коливання сукупного попиту, а отже, і рівня цін. З урахуванням наведеної аргументації ми пропонуємо для моделювання інфляційних процесів змішану економетричну модель, яка має такий вигляд:

де , - відсоткове відхилення від потенційного реального ВВП у поточний і попередній періоди; w_t , w_t-1 - процентна зміна середньої номінальної зарплати у поточний та попередній періоди; ER_t - поточний середньозважений обмінний курс гривні до долара США (безпосереднє котирування: кількість гривень за один долар США); m_t , m_t-1 , m_t-2 , m_t-3 , m_t-4 , m_t-5 - пропозиція грошей М2 у поточний та інші (лаги 2, 3, 4, 5) періоди; GF_t - фіктивна змінна адміністративних підвищень цін за поточний період, яку визначено за бальною шкалою; NBURR_t - відсоткова ставка рефінансування НБУ за поточний період; SAF_t - значення адитивної сезонної компоненти у поточний період, яку отримано в результаті сезонної декомпозиції часового ряду інфляції; v_t -процентна зміна швидкості оборотності грошової маси М2 у поточний період.

Зауважимо, що розрахунки за моделлю (9) було проведено у двох варіантах: у базовому та зміненому, коли всі змінні мали той же зміст, що й у моделі (9), але були використані в іншому форматі. Замість відсоткових змін було використано відношення поточного значення змінної до значення змінної у попередній період, що дає змогу уникнути від'ємних значень під час логарифмування.

Модель (9) також пройшла низку діагностичних тестів, за якими сезонну компоненту було виключено з моделі, оскільки сезонність, як виявилось, не явно присутня в інших змінних; інформація, яку ця компонента додає до моделі і яка не міститься в інших змінних, надзвичайно мала. Інформацію ж про зростання грошової маси М2, яку дають 6 змінних, частково перекривають інші змінні. Отже, перевіривши на помилку специфікації, можна обмежитись використанням лише найбільш впливових змінних, які відображають лаги 2, 3, 4. Зауважимо, що коректність усіх виключених із моделі факторів перевірено за допомогою F-тесту [11]. Остаточна версія змішаної моделі (9) для досліджуваного періоду мала такий вигляд:

(10)

Модель (1) пройшла всі діагностичні тести. Крім того, її було перевірено на коректність відображення поворотних точок, що особливо важливо під час зміни тенденцій, характерних для періоду фінансових криз. Таким чином, її можна рекомендувати для застосування при аналізі факторів, що впливають на інфляційні процеси в Україні, кількісного оцінювання такого впливу, а також прогнозу в короткостроковій перспективі. З методологічної точки зору, під час моделювання інфляційних процесів краще починати з оцінки базової розширеної версії моделі (9) і шляхом діагностичної перевірки модифікувати її.

3. Моделювання та аналіз інфляції в Україні

В останній час все більше центральних банків у світі використовують в якості монетарного устрою режим таргетування інфляції, тобто досягнення поставлених інфляційних цілей. Останні дослідження (зокрема, роботи Батіні та ін. [31]) вказують, що використання подібного механізму дозволяє знизити рівень та волатильність інфляції і підвищити стабільність економічної системи. Поступовий рух Національного банку України в напрямку переходу до інфляційного таргетування посилює важливість розуміння інфляційних процесів і прогнозування майбутньої інфляційної динаміки. В статті аналізується інфляція в Україні в період відносної макроекономічної стабільності та досліджується можливість застосування моделей, що мають теоретичне підґрунтя, зокрема моделей націнки, монетарних моделей і кривої Філліпса. Аналіз взаємозв'язків між макроекономічними змінними та інфляцією показав, що важливими факторами інфляційної динаміки виступають собівартість продукції (ціни виробників, імпортована інфляція, заробітна плата, адміністративно регульовані ціни), хоча попит та монетарні чинники також мають значущий вплив на інфляцію.

Отримані результати також підтверджують високий рівень інертності інфляції, що пов'язано із структурними особливостями української економіки.

Найкращі прогнозні якості показують при цьому моделі націнки, що моделюють динаміку інфляції з боку собівартості.

В українській економічній літературі було декілька спроб дослідження окремих аспектів інфляції. Загалом, більшість наявних досліджень фокусують увагу скоріше на приведеній формі опису залежностей даних, ніж на структурному підході.

Серед структурних моделей можна виділити хіба що роботу Болгаріна, Махадеви і Стерна [24], що розробили структурну модель монетарного трансмісійного механізму в Україні (модель складається з окремих відкаліброваних рівнянь: попиту на гроші, кривої Філліпса, IS-кривої, грошового мультиплікатора, умови непокритого паритету процентних ставок з адаптивними очікуваннями, рівняння реального ВВП). Петрик і Половньов [25] розробили економетричну модель для прогнозування інфляції на основі дезагрегації ІСЦ на окремі компоненти на основі різноманітних факторів, зокрема зростання грошової маси, обмінного курсу, випуску агропромислової продукції.

Найперші емпіричні роботи використання моделей у приведеній формі були сконцентровані на вивченні причин гіперінфляції в Україні в першій половині 90-х років. Майже всі дослідники визначають грошову експансію для фінансування дефіциту державного бюджету як головну причину гіперінфляції. Відповідно, Банаян, Болгарін, де Меніл, в одній з найперших робіт, що базувались на VECM методології [30], знаходять інфляцію 1999-2002 років грошовим феноменом. В іншій роботі, Шевчук [28], також використовуючи VECM, підтвердив довгостроковий зв'язок між приростом грошей та інфляцією. Функції відповіді на імпульс показують суттєвий вплив грошової маси на інфляцію, в той же час декомпозиція дисперсії похибок прогнозу пояснює варіацію інфляції в Україні монетарними причинами в довгостроковому періоді (від 70%), хоча також були знайдені і короткострокові немонетарні компоненти. Цей результат був також підтверджений Тиркало та ін. [27]. Висновком їхнього дослідження став стійкий зв'язок змін широких грошей і змін споживчих цін.

Більш пізні дослідження показали, що вплив зміни грошей на інфляцію значно зменшується і стає незначущим у довгостроковому періоді, залишаючись важливим фактором у короткостроковому. Висновки, що роль грошових агрегатів в інфляційному процесі стала незначущою, були одержані Ліссоволіком [40] на основі моделей націнки і моделей грошового ринку. Ним було показано, що коінтеграція між широкими грошима (грошовий агрегат М3) і індексом споживчих цін (ІСЦ) була статистично значущою в період з 1999 по 2008 роки і для ранніх під-періодів, але не в під-період з 2002 по 2008 роки, який автор характеризує як період сильної ремонетизації. Не зважаючи на це, широкі гроші залишаються одним з короткострокових визначальних факторів інфляції. Ліхейда [39] погоджується з цими висновками: монетарні шоки відображають більш гнучку позицію, але не мають будь-якого впливу на цінову стабільність, за виключенням короткострокових ефектів. Білан і Сіліверстовс [32] за допомогою аналізу функцій відповіді на імпульси та декомпозиції дисперсії прогнозних похибок на основі VAR моделей без накладання теоретичних специфікацій дійшли висновку, що ефект зростання монетарної пропозиції на цінову динаміку є найслабшим серед всіх досліджуваних факторів.

Думка вчених щодо впливу обмінного курсу на інфляцію є не такою однозначною. Більшість дослідників погоджуються з тим, що обмінний курс впливає на рівень інфляції принаймні у короткостроковому періоді. Ліссоволік [40] дійшов до висновку про важливість впливу обмінного курсу (долару США) на ціни як в довгостроковому, так і в короткостроковому періоді. Так само, Ліхейда [39] вважає, що обмінний курс (номінальний ефективний обмінний курс) є важливим довго- і короткостроковим джерелом інфляційних процесів у всіх моделях. Імпульс від короткострокових рухів обмінного курсу до інфляції є дуже швидким. Даний істотний вплив обмінного курсу на інфляцію як в коротко-, так і в довгостроковому періоді веде до того, що обмінний курс виглядає важливим фактором монетарної політики. Таким чином, помірна інфляція в останні роки може бути пов'язана із стабільністю обмінного курсу і низькою іноземною інфляцією.

В роботі Білан і Сіліверстовса [32] важливим фактором інфляції є девальваційні очікування.

Модель націнки Ліссоволіка [40] при аналізі даних 2002-2008 років показала велику роль адміністративних цін на ІСЦ. У довгостроковому періоді важливим фактором інфляції виступає зростання заробітної плати, що також підтверджує і робота Білан і Сіліверстовса [32].

Важливим фактором інфляції також виступають інертність інфляційних процесів, що підтверджується в роботах Білан і Сіліверстовса [32].

3.1 Моделі інфляції

Основні моделі для визначення інфляції, які можна знайти в літературі, можна представити у вигляді трьох класів. Перший клас представляє інфляцію як вартісний феномен в контексті довгострокової постійної націнки над собівартістю. Другий погляд розглядає інфляцію в основному як монетарний феномен і пов'язує зміни в монетарних показниках із ціновими процесами. І насамкінець, третій клас моделей досліджує інфляцію як наслідок дії реальних факторів, зокрема дисбалансу між сукупним попитом і сукупною пропозицію. Огляд емпіричних робіт показує, що перший тип моделей найчастіше застосовується для країн з економіками, що розвивається, тоді як другий та третій підхід в основному, хоча і не ексклюзивно, - в розвинутих країнах [23].

Моделі націнки

Робота Гудфренда [36] надає всеохоплюючий огляд теоретичних основ моделей націнки. Моделі цього типу, в яких рівень цін визначається собівартістю та націнкою, приймають наступну форму:

(1)

де позначають внутрішній рівень цін, націнку, заробітну плату, номінальний обмінний курс і рівень іноземних цін відповідно.

Якщо виразити всі змінні в логарифмах, то внутрішні ціни дорівнюють зваженому середньому номінальної заробітної плати та іноземних цін (виражених у національній валюті):

 (2)

де малі літери позначають змінні у логарифмічній формі, наприклад,

(3)

Рівняння (2) є основою для оцінки довгострокового зв'язку між цінами, заробітною платою та іноземними цінами за припущення щодо постійного рівня націнки або випадкового коливання відносно даного довгострокового значення.

Однак, в короткостроковому і середньостроковому періоді можуть бути значні постійні коливання націнки, що залежать від швидкості пристосування ціновстановлювачів до змін у заробітній платі або у іноземних цінах. Як результат, важливо враховувати більш комплексну динаміку при моделюванні місячних чи квартальних рівнів інфляції у наступній формі:

(4)

де авторегресійний член відображає інертність інфляційного процесу, одночасні зміни в заробітній платі та іноземних цінах включені для відображення миттєвих пристосувань. Насамкінець, наведене вище рівняння включає компоненту корекції похибок для врахування довгострокового зв'язку між змінними у формі рівняння (2).

Монетарні моделі

Монетарні моделі базуються на припущенні, що інфляція є виключно монетарним феноменом. Монетаристський аналіз стверджує, що монетарний дисбаланс виникає, коли кількість грошей в економіці вища за необхідну суспільству. За такої ситуації монетарні моделі доводять, що ціни зростатимуть для відновлення рівноваги між попитом і пропозицією на гроші. Як наслідок, надлишкова пропозиція грошей може призводити до інфляційного тиску таким же чином як і надлишковий попит на товари. Монетарний дисбаланс зазвичай описується за допомогою розриву грошей - різницею між фактичною пропозицією грошей і оціненим довгостроковим попитом на гроші.

Специфікація розриву грошей в літературі наводиться у двох різних напрямках. У випадку країн із стабільним попитом на гроші використовується наступна структура часткового пристосування:

(5)

(6)

В цих рівняннях є логарифмами попиту і пропозиції грошей, відповідно, у_t -логарифм реального ВВП та i - номінальна процентна ставки. У випадку аналізу країни, де стабільна функція попиту на гроші на існує, зміна розриву грошей отримується із наступного виразу:

(7)

де розрив грошей визначається як відхилення фактичної пропозиції грошей від їхнього трендового значення.

На основі розрахованого показника розриву грошей оцінюється наступна модель:

(8)

де ключовою змінною є розрив грошей. Метою моделі (8) є врахування впливу монетарного дисбалансу на динаміку цінових процесів. Необхідно відзначити, що включення до рівняння обмінного курсу як додаткового фактору не є коректною ідеєю з точки зору макроекономіки, оскільки надлишкова пропозиція грошей може перетворюватися у вищий попит на товари, створюючи тиск на внутрішні ціни, а також у вищий попит на інші активи, такі як іноземна валюта, що веде до депреціації національної валюти. У результаті, теоретично консистентна модель з розривом грошей має пояснювати зміни цін як товарів, що торгуються, і товарів, що не торгуються.

Крива Філліпса

Розвиток сучасної теорії інфляції було значною мірою обумовлено розробкою моделі кривої Філліпса. Початкові висновки Філліпса [41] на основі емпіричних спостережень для Великобританії, полягали у стабільній негативній кореляції між рівнем змін у номінальній заробітній платі та рівнем безробіття. Згодом, крива Філліпса була модифікована. Наприклад, рівень безробіття був замінений розривом безробіття/випуску як апроксимацією надлишкового попиту. Більш того, Фрідмен [35] вказав на роль очікувань у формуванні заробітної плати, і в результаті в криву Філліпса були введені інфляційні очікування. І насамкінець, крива Філліпса була перетворена з рівняння заробітної плати у рівняння інфляції.

В цій роботі використовується специфікація кривої Філліпса, що пов'язує інфляцію з інфляційними очікуваннями, деякою мірою дисбалансу між попитом і пропозицією і змінною, що відображає зміни у імпортних цінах, оскільки Україна є відносно відкритою економікою. За припущень щодо адаптивності очікувань і лінійності зв'язків між змінними, можна використовувати лагові значення інфляції в якості апроксимації інфляційних очікувань і отримати наступну специфікацію:

(9)

де ?p_t - рівень інфляції, L - лаговий оператор, gap_t - розрив випуску, і s_t - номінальний обмінний курс.

3.2 Емпіричний аналіз

У роботі для оцінки моделей використано щомісячні дані з 2009 року. В якості міри загального рівня цін в роботі використовується індекс споживчих цін ІСЦ (2009:1 = 100), що був побудований на основі щомісячних даних Держкомстату. Для виміру затрат виробництва в роботі використовується індекс цін виробників ІЦВ (2009:1 = 100) і середня номінальна заробітна плата.

В якості масштабної змінної використовується індекс промислового виробництва (2009:1 = 100), оскільки місячні дані по ВВП є дуже ненадійними для України. Для вираження кількості грошей ми використовуємо широкі гроші (грошовий агрегат М3) і монетарну базу.

В якості показника обмінного курсу використовується номінальний ефективний обмінний курс гривні (НЕОК), що є зваженим за торговим оборотом середнім обмінних курсів гривні до валют основних торгових партнерів (2009:1 = 100).

Імпортована інфляція є розрахунковим показником, що дорівнює зміні цін в країнах-торгових партнерах, зваженій на зміни обмінних курсів.

Для врахування впливу адміністративних цін використовується показник індексу цін, що регулюються адміністративно, який розраховується на базі даних Держкомстату (2009:1 = 100).

Для врахування сезонних ефектів, дані, що використовуються в дослідженні, є сезонно згладженими за допомогою процедури Х12.

В якості показнику надлишкового попиту в роботі використовується розрив випуску промислової продукції, що представлений відхиленням фактичного обсягу промислової продукції від свого трендового рівня, що розраховується за допомогою фільтру Ходріка-Прескотта. Таким же чином розраховується й індикатор дисбалансу грошового ринку - розрив грошової маси 26].

В таблиці 3.1 наведені показники, які використовуються в подальшому дослідженні (всі змінні, крім процентних ставок, є логарифмами відповідних економічних показників).