Главная База знаний "Allbest" Экономико-математическое моделирование Комплекс моделей оцінки рівня фінансової безпеки підприємства

Комплекс моделей оцінки рівня фінансової безпеки підприємства

Поняття фінансової безпеки підприємства, існуючі загрози. Особливості дослідження фінансової безпеки підприємства на основі методів багатомірного статистичного аналізу. Розробка комплексу моделей оцінки рівня фінансової безпеки сучасного підприємства.

Рубрика Экономико-математическое моделирование
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 18.11.2013
Размер файла 987,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

До складу основних функцій забезпечення фінансової безпеки підприємства (ФБП) в роботі віднесено наступні: 1) планування, включаючи програмування і прогнозування, 2) організацію і регулювання, 3) стимулювання і 4) контроль у складі обліку, аналізу і аудиту.

Для забезпечення фінансової безпеки на підприємстві повинні функціонувати спеціальні органи. Організаційна діяльність на підприємстві передбачає створення структури, що здійснює аналіз стану фінансової безпеки підприємства як складової економічної безпеки та розробку мір по забезпеченню економічної безпеки на підприємстві в цілому, що залежить від особливостей бізнесу може бути як власним підрозділом так і притягненим на договірній основі.

Ключовий чинник успішного розвитку підприємства - грамотний і професійний менеджмент, а головний чинник ризики - некомпетентність і недобросовісна співробітників. У таких умовах проблема фінансової стійкості і безпеки підприємств стає надзвичайно актуальною і стратегічною.

За думкою Папехіна Р.С. на підприємстві повинна бути розроблена стратегія забезпечення фінансової безпеки підприємства, що повинна включати наступне:

1) визначення критеріїв і параметрів (кількісних і якісних порогових значень) фінансової системи підприємства, що відповідають вимогам його фінансової безпеки;

2) розробку механізмів і заходів ідентифікації погроз фінансовій безпеці підприємства і їх носіїв;

3) характеристику областей їх прояву (сфер локалізації погроз);

4) встановлення основних суб"єктів погроз, механізмів їх функціонування, критеріїв їх дії на економічну (включаючи фінансову) систему підприємства;

5) розробку методології прогнозування, виявлення і запобігання виникненню чинників, що визначають виникнення погроз фінансовій безпеці, проведення досліджень по виявленню тенденцій і можливостей розвитку таких погроз;

6) організацію адекватної системи забезпечення фінансової безпеки підприємства;

7) формування механізмів і заходів фінансово-економічної політики, нейтралізуючих або пом"якшувальних дію негативних чинників;

8) визначення об"єктів, предметів, параметрів контролю за забезпеченням фінансової безпеки підприємства.

Для зниження внутрішніх небезпек і погроз фінансовій безпеці підприємства необхідна, перш за все, структура контролю за забезпеченням фінансової безпеки підприємства.

Орган, який повинен в оперативному режимі проводити моніторинг фінансової безпеки, оперативно реагувати на зміну ситуації, регулярно готувати документи директорові і раді директорів для ухвалення рішень по тих або інших проблемах і контролювати їх виконання, - це служба фінансової безпеки підприємства.

Таким чином, для організації ефективної системи фінансової безпеки підприємства необхідна розробка відповідної документації підприємства, де мають бути визначені внутрішні і зовнішні погрози, а також критерії, на підставі яких фінансова безпека підприємства може бути визнана порушеною.

Комплексної моделі оцінки рівня фінансової безпеки підприємства на сьогодні не має. Така методика існує по відношенню до оцінки рівня економічної безпеки. Користаючись цим підходом, формально критерій рівня фінансової безпеки можна оцінити через співвідношення брутто-інвестицій та інвестицій, які необхідні підприємству для забезпечення фінансової безпеки.

Не вдаючись до методики розрахунку зазначимо, що оптимальним є рівень безпеки який рівний 1. чим дальше показник рівня безпеки віддаляється від цього значення і прямує до 0, тим критичнішим стає рівень фінансової безпеки підприємства.

На основі кількісної оцінки можна виділити рівні фінансової безпеки підприємства і дати їх інтерпретацію з позиції глобального інтересу підприємства - збереження його ринкової позиції. Виділення рівнів фінансової безпеки підприємства і їх інтерпретація залежать від інтенсивності конкуренції в галузі, де діє підприємство. Таке твердження базується на основі висновку: чим нижчий рівень конкуренції на ринку чи галузі, тим вищий рівень фінансової безпеки підприємства і, навпаки, чим вищий рівень конкуренції, тим нижчий рівень фінансової безпеки підприємства, оскільки для його підтримки необхідні значні інвестиції.

Для підприємств, працюючих в умовах конкуренції, можна виділити наступні види рівнів фінансової безпеки підприємства: підтримуючий, мінімальний, дуже низький, низький, середній, високий і дуже високий. Кількісна оцінка кожного виду рівнів фінансової безпеки підприємства і його характеристика з позиції збереження глобального інтересу підприємства - збереження ринкової позиції - наведені в таблиці 1.

Таблиця 1.1 - Характеристика рівнів фінансової безпеки підприємства, діючого в умовах конкуренції

Рівень фінансової безпеки підприємства

Показник рівня фінансової безпеки

Характеристика стану підприємства на момент оцінки фінансової безпеки

Підтримуючий

До 0,05

Нестійкість фінансової безпеки. Підприємство знаходиться на межі фінансової безпеки, оскільки при незначному зменшені прибутку може її втратити

Мінімальний

0,06 - 0,10

Підприємство знаходиться в фінансовій безпеці і здатне найближчі рік-два її підтримувати

Дуже низький

0,11 - 0,19

Обсяг інвестиційної підтримки умов, що забезпечують фінансову безпеку підприємств, дозволяє зберегти займаючу ринкову позицію в поточному періоді, ставить під загрозу її в найближчій перспективі.

Низький

0,2 - 0,29

Об'єм інвестиційної підтримки умов, що забезпечують фінансову безпеку підприємств, дозволяє зберегти займаючу ринкову позицію в поточному періоді і в найближчій (рік - два) перспективі

Середній

0,3 - 0,49

Об'єм інвестиційної підтримки умов, що забезпечують фінансову безпеку підприємств, дозволяє зберегти займаючу ринкову позицію в поточному періоді і в середній (два - чотири роки) перспективі, а також заложити фундамент формування конкурентних переваг

Високий

0,5 - 0,7

Інвестиційна підтримка умов, обумовлюючих фінансову безпеку підприємства, здійснюється з врахуванням основних потреб ринку, що дозволяє зберегти стратегічні позиції підприємства на ринку, мати суттєві конкурентні переваги

Дуже високий

Понад 0,7

Інвестиційна підтримка умов, обумовлюючих фінансову безпеку підприємства, здійснюється з врахуванням практично всіх потреб ринку, що дозволяє підприємству мати суттєві конкурентні переваги стратегічного характеру і стати лідером ринку (чи галузі)

Для підприємств, діяльність яких носить монопольний характер і захищена протекціоністськими діями з боку держави від світової конкуренції, рівні фінансової безпеки можуть бути наступними: підтримуючий, необхідний і достатній. Кількісна оцінка таких рівнів фінансової безпеки підприємства - монополіста і його характеристика з позиції розширеного відтворення капіталу наведені в таблиці 2. Якщо діяльність підприємства - монополіста на внутрішньому ринку не захищена протекціоністськими діями з боку держави від конкуренції зі сторони закордонних компаній, то тоді для оцінки рівнів його фінансової безпеки можна скористатися даними таблиці 2.

Таблиця 1.2 - Характеристика рівнів фінансової безпеки підприємства - монополіста

Рівень фінансової безпеки підприємства

Показник рівня фінансової безпеки

Характеристика стану підприємства на момент оцінки фінансової безпеки

Підтримуючий

Нижчий Ем, прйнятого в галузі

Темпи відтворення капіталу підприємства недостатні. Фінансова безпека підприємства носить нестійкий характер, оскільки його ринкові позиції забезпечуються переважно за рахунок протекціоністських дій зі сторони держави

Необхідний

Ем, прийнятий в галузі

Темпи відтворення капіталу підприємства носять нормативний характер, що забезпечує підтримку необхідної кількості дій виробництва на необхідному якісному рівні заданим планам підвищення організаційно-технічного рівня виробництва

Достатній

Більше Ем, прийнятого в галузі

Темпи відтворення капіталу підприємства перевищують нормативний рівень що дозволяє забезпечити ріст організаційно-технічного рівня виробництва

Таким чином, фінансова безпека - визначає граничний стан фінансової стійкості, в якому повинно знаходитися підприємства для реалізації своєї стратегії, характеризується здатністю підприємства протистояти зовнішнім і внутрішнім погрозам. Для оцінки фінансової безпеки запропоновані індикатори фінансової безпеки, головними з яких є показники зміни вартості підприємства. Як система вона включає конкретні характеристики фінансових інструментів, що відображають до певної міри характер стосунків власності, у свою чергу, сукупність стосунків власності і характеристик фінансових інструментів формує рух капіталів, їх розподіл в рамках грошової і кредитно-фінансової політики, що реалізовується.

Для забезпечення фінансової безпеки на підприємстві і можливості передбачення ризиків на підприємстві повинна існувати система органів управління фінансовою безпекою, що мають проводити діагностування стану підприємства, прогнозувати можливі загрози та проводити низку мір по забезпеченню стабільності системи фінансової зокрема та економічної безпеки підприємства в цілому

2. Особливості дослідження фінансовой безпеки підприємства на основі методів багатомірного статистичного аналізу

2.1 Інформаційна модель фінансової безпеки підприємства

Для дослідження рівня фінансової безпеки підприємства використовують загальні показники аналізу фінансового стану, а саме:

1) Показники оцінки фінансових результатів діяльності, загальної динаміки структури і статей балансу.

2) Показники оцінки фінансової стійкості.

3) Показники оцінки ліквідності.

4) Показники оцінки ефективності діяльності підприємства.

У більшості випадків дослідження структури і динаміки фінансового стану підприємства виробляється за допомогою порівняльного аналітичного балансу, вертикального та горизонтального аналізів. Такий баланс можна одержати з вихідного балансу шляхом ущільнення окремих статей і доповнення його показниками структури. Більш точним є аналіз за допомогою коефіцієнтів.

Коефіцієнт - це математичне вираження зв'язку одного показника з іншим. Коефіцієнті є основними інструментами фінансового аналізу, що допомагають установити зв'язок між різними цифрами у фінансових звітах. При використанні коефіцієнтів суб'єкт фінансового аналізу може не тільки оцінити поточний фінансовий стан організації, але і передбачати реакції кредиторів і інших осіб, що звичайно використовують їх для оцінки діяльності компанії.

На даний час у світовій практиці відомі десятки показників, використовуваних для оцінки фінансово-майнового стану підприємства. Застосування набору тих чи інших показників обумовлюється цілями аналізу, інформаційними потребами зацікавлених осіб. У зв'язку з цим склався визначений підхід до їхньої класифікації. Як правило, виділяють групи показників, що описують:

1) Майнове положення підприємства. Дані показники розраховуються на підставі даних активу балансу, до яких, зокрема, відносяться:

господарські засоби, що знаходяться в розпорядженні підприємства (під ними розуміють валюту, підсумок балансу);

частка необоротних активів у валюті балансу;

частка активної частини основних засобів;

коефіцієнт зносу основних засобів.

2) Ліквідність і платоспроможність підприємства. Ці показники відбивають взаємозв'язок між активом і пасивом балансу підприємства.

3) Фінансову стійкість підприємства:

частка власного капіталу в загальній сумі джерел;

частка позикового капіталу в загальній сумі довгострокових пасивів;

коефіцієнти співвідношення позикового і власного капіталу.

4) Ділову активність підприємства:

показники оборотності;

фондовіддача.

Іншим етапом оцінки фінансового стану підприємства є розрахунок і оцінка за даними балансу показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства.

1) Фінансова стійкість підприємства.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства - стабільність його діяльності з позиції довгострокової перспективи. Вона зв'язана насамперед із загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів.

Коефіцієнти, розраховані за даними пасиву балансу, є основними в цьому блоці аналізу. Однак характеристика фінансової стійкості за допомогою таких показників навряд чи буде повною - важливо не тільки те, відкіля притягнуті засоби, але і куди вони вкладені, яка структура вкладень.

Перший крок у цьому блоці аналізу фінансового стану підприємства - оцінка оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу підприємства. Дані показники можна розділити на два блоки:

1) коефіцієнти капіталізації, що характеризують фінансовий стан підприємства з позицій структури джерел засобів;

2) коефіцієнти покриття, що характеризують фінансову стійкість з позицій витрат, зв'язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел притягнутих засобів.

Охарактеризуємо найбільш істотні і відомі показники з цих груп.

Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності). Цей коефіцієнт характеризує частку власності власників підприємства (власного капіталу) у загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Розрахунок коефіцієнта фінансової стійкості проводиться по формулі:

(2.1)

Чим вище значення даного коефіцієнта, тим фінансово стійкіше, стабільніше і більш незалежно від зовнішніх кредиторів підприємство. На практиці встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто джерела фінансування підприємства (загальна сума капіталу) повинні бути хоча б наполовину сформовані за рахунок власних коштів. Таким чином, критичне значення коефіцієнта автономії 0,5.

Зворотним коефіцієнту фінансової автономії є коефіцієнт фінансової залежності. Добуток цих коефіцієнтів дорівнює 1. Він характеризує частку притягнутих засобів у загальній сумі засобів фінансування. Коефіцієнт фінансової залежності розраховується по формулі:

(2.2)

Ріст цього показника в динаміку означає збільшення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства, а отже, і утрату фінансової незалежності. Якщо його значення знижується до одиниці, то це означає, що власники цілком фінансують своє підприємство.

Коефіцієнт фінансового ризику показує співвідношення притягнутих засобів і власного капіталу. Розрахунок цього показника проводиться по формулі:

(2.3)

Цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості. Він має досить просту інтерпретацію: показує, скільки одиниць притягнутих засобів приходиться на кожну одиницю власних. Ріст показника в динаміку свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінансової стійкості і навпаки.

Оптимальне значення даного коефіцієнта - кф. р. 0,5. Критичне значення - 1.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Цей показник показує, яка частина власного оборотного капіталу знаходиться в обороті, тобто в тій формі, що дозволяє вільно маневрувати цими засобами, а яка капіталізована. Коефіцієнт повинний бути досить високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних засобів підприємства.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення власного оборотного капіталу підприємства, до власних джерел фінансування:

(2.4)

Значення величини власного капіталу можна одержати безпосередньо з пасиву балансу, що ж стосується такого розповсюдженого абсолютного показника, як величина власних оборотних коштів, та його розрахунок має потребу в коментарі. Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття його поточних активів. Даний показник можна розрахувати двома способами:

від суми власного капіталу відняти вартість необоротних активів:

Kс.про.=І П - ІA = ряд. 380 - ряд. 080;

2) від суми оборотних активів відняти суму власного капіталу:

Kс.про. = (І ІА + І І І А) - (І І П + І І I П + ІV П + VП) = (ряд. 260 + ряд. 270) - (ряд. 430 + ряд. 480 + ряд. 620+ ряд. 630).

Таким чином, формула розрахунку коефіцієнта маневреності здобуває наступний вид:

(2.5)

Цей показник може варіювати в залежності від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства. Нормальної вважається ситуація, при якій коефіцієнт маневреності в динаміці незначно збільшується. Різкий ріст даного коефіцієнта не може свідчити про нормальну діяльність підприємства. Зв'язано це з тим, що збільшення цього показника можливо або при рості власного оборотного капіталу, або при зменшенні власних джерел фінансування. У зв'язку з цим різке збільшення даного показника автоматично викликає зменшення інших показників, наприклад, коефіцієнта фінансової автономії, що приведе в посиленню залежності підприємства від кредиторів.

Для визначення оптимального значення коефіцієнта маневреності необхідно порівняти цей показник по конкретному підприємству із середнім показником по чи галузі в конкурентів.

Чим вище коефіцієнт фінансової стійкості і нижче коефіцієнт фінансової залежності і фінансового ризику, тим стійкіше фінансове положення підприємства.

Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень. Логіка розрахунку цього показника заснована на припущенні, що довгострокові позички і позики використовуються для фінансування придбання основних засобів і інших капітальних вкладень:

(2.6)

Коефіцієнт показує, яка частина основних засобів і інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами. Збільшення коефіцієнта в динаміку говорить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів. У той же час фінансування капітальних вкладень за рахунок довгострокових джерел фінансування є ознакою добре розробленої стратегії підприємства.

Коефіцієнти структури довгострокових джерел фінансування.

Визначаючи значення даних показників, у розрахунок приймаються тільки довгострокові джерела засобів. У цю підгрупу входять два взаємодоповнюючих показники: коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів і коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел, обчислювальних по формулах:

(2.7)

(2.8)

Сума цих показників дорівнює одиниці. Ріст коефіцієнта Кд.п.э.с. у динаміці є, у визначеному змісті, негативною тенденцією, означаючи, що з позиції довгострокової перспективи підприємство усе більш залежить від зовнішніх інвесторів. У відношенні ступеня залучення позикових засобів у закордонній практиці існують різні думки. Найбільш поширена думка що частка власного капіталу в загальній сумі джерел довгострокового фінансування (Кф.н.к.і.) повинна бути досить велика, при цьому нижня межа вказується на рівні 0,6 (60%). При більш низькому рівні цього показника рентабельність власного капіталу не буде відповідати визнаним оптимальним значенням.

У той же час у підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають свої засоби більш охоче.

Важливим показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є вид джерел фінансування матеріальних оборотних коштів.

Матеріальні оборотні кошти підприємства являють собою запаси, вартість яких відбивається в другому розділі активу балансу. Кількісне значення даного показника визначається підсумовуванням даних по наступним балансових статтях: виробничі запаси, тварини на вирощуванні і відгодівлі, незавершене виробництво, готова продукція, товари. Розрахунок вартості матеріальних оборотних коштів підприємства:

З = ряд. 100 + ряд. 110 + ряд. 120 + ряд. /30 +ряд. 140.

Для характеристики джерел формування матеріальних оборотних коштів (запасів) використовується кілька показників, що і характеризують види джерел:

Власні оборотні кошти:

Кс.про. = ІП - ІА= ряд. 380 - ряд. 080 = (ІІА + ІІІА) - (ІІП + ІІІП + ІVП + VП) = (ряд. 260 + ряд. 270) - (ряд. 430 + ряд. 480 + ряд. 620 + ряд. 630).

Власні оборотні кошти і довгострокові позикові джерела формування запасів (функціонуючий капітал):

Кс.дз. = Кс.про. + ІІІП = (ряд. 380 - ряд. 080) + ряд. 480

Загальна величина основних джерел формування запасів:

До = Кс.дз. + Короткострокові кредити - Необоротні активи = ряд. 380 + ряд. 480 + ряд. 500 - ряд. 080

Для визначення типу фінансової стійкості підприємства розраховують 3-х компонентний показник фінансової стійкості. Відповідно до якого трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідає три показники забезпеченості запасів, джерелами формування:

Надлишок (+) чи недолік (-) власних оборотних:

Надлишок (+) чи недолік (-) власних оборотних коштів і довгострокових позикових джерел формування запасів:

Надлишок (+) чи недолік (-) загальної величини основних джерел формування запасів:

За допомогою цих показників визначається трикомпонентний показник фінансової стійкості підприємства:

(2.9)

Після проведення розрахунків приведених вище показників підприємство може характеризуватися одним з чотирьох типів фінансової, стійкості:

1. Абсолютна фінансова стійкість (трикомпонентний показник типу фінансової стійкості має наступний вид: S={1,1; 1}. Такий тип фінансової стійкості характеризується тим, що всі запаси підприємства покриваються власними оборотними коштами, тобто організація не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація зустрічається вкрай рідко. Більш того, вона навряд чи може розглядатися як ідеальна, оскільки означає, що керівництво компанії не вміє, чи не бажає не має можливості використовувати зовнішні джерела засобів для основної діяльності.

2. Нормальна фінансова стійкість (показник типу фінансової стійкості - S={0,1,1}. У цій ситуації підприємство використовує для покриття запасів, крім власних оборотних коштів, також і довгострокові притягнуті засоби. Такий тип фінансування запасів є «нормальним» з погляду фінансового менеджменту. Нормальна фінансова стійкість є найбільш бажаної для підприємства.

3. Хитливе фінансове положення (показник типу фінансової стійкості має вид: S={0,0,1}. Така ситуація характеризується недоліком у підприємства «нормальних» джерел для фінансування запасів. У цій ситуації ще існує можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних засобів, скорочення дебіторської заборгованості, прискорення оборотності запасів.

4. Кризовий фінансовий стан S = {0,0,0} характеризується ситуацією, при якій підприємство має кредити і позики, не погашені в термін, а також прострочену кредиторську і дебіторську заборгованості. У цьому випадку можна говорити про те, що підприємство знаходиться на грані банкрутства.

2. Ліквідність підприємства.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань організації її активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Від ліквідності балансу варто відрізняти ліквідність активів, що визначається як величина, зворотна часу, необхідному для перетворення їх у кошти. Чим менше час, що буде потрібно, щоб даний вид активу був переведений у грошову форму, тим вище його ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівняні засобів по активі, згрупованих по ступені їх, ліквідності і розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиві, згрупованими по термінах їхнього погашення і розташованими в порядку зростання таких термінів. У залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, активи підприємства розділяються на наступні групи.

Л1. Найбільш ліквідні активи. До них відносяться всі статті коштів підприємства і поточні фінансові інвестиції. Дана група розраховується в такий спосіб: Л1 = ряд. 220 + ряд. 230 + ряд. 240.

Л2. Швидко реалізовані активи. До цієї групи активів відносяться активи, для звертання яких у грошову форму потрібно більш тривалий час: готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, векселі отримані. Ліквідність цих активів залежить від ряду суб'єктивних і об'єктивних факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості документообігу в банках, від попиту на продукцію і її конкурентноздатності, платоспроможності покупців, форм розрахунків. Ця група розраховується так: Л2 = ряд. 130 + ряд. 140 + ряд. 150 + cmp.160 + ряд. 170 + ряд. 180 + ряд. 190 + ряд. 200 + ряд. 200

ЛЗ. Повільно реалізовані активи. Набагато більший термін знадобиться для перетворення виробничих запасів і витрат у незавершеному виробництві в готову продукцію, а потім у кошти. Крім того, до цієї групи активів відносяться витрати майбутніх періодів, а також оборотні активи, що не ввійшли в перші дві групи. Розрахунок цього показника виробляється в такий спосіб: ЛЗ = ряд. 100 + ряд. 110 + ряд. 120 + ряд. 250 + ряд. 270.

Л4. Важко реалізовані активи. До цієї групи відносяться необоротні активи підприємства, вартість яких відбита в першому розділі активу балансу. Л4 = ІА = ряд. 080.

Пасиви балансу групуються по ступені настання терміну їх оплати. Зобов'язання підприємства групуються в такий спосіб:

П1. Найбільш термінові зобов'язання. До них прийнято відносити кредиторську заборгованість по придбаних товарах, роботам, послугам:

П1 = ряд. 530.

П2. Короткострокові пасиви. До цієї групи відносяться короткострокові позикові засоби, що течуть зобов'язання по розрахунках та інші поточні зобов'язання. Крім того, сюди варто віднести також частину пасивів, представлених у розділі другому пасиву балансу «Забезпечення майбутніх витрат і платежів», у частині сум, планованих до виплати протягом 12 місяців, починаючи з дати складання балансу, чи протягом одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців. Таке ж обмеження відноситься і до розділу п'ятому пасиву балансу «Доходи майбутніх періодів». Формула визначення суми таких пасивів має наступний вид:

П2 = ІVП - ряд. 530 + ІІП + VП = ряд. 620 - ряд. 530 + ряд. 430 + ряд. 630= ряд. 640 - ряд. 380 - - ряд. 480 - ряд. 530.

ПЗ. Довгострокові пасиви. Ця група пасивів представлена довгостроковими зобов'язаннями підприємства, відбитими в третьому розділі пасиву балансу, а також статтями другого і п'ятого розділів пасиву балансу, не віднесеними до другої групи:

П3 = ІІІП + ІІП + VП = ряд. 480 + ряд. 430+ ряд. 630.

П4. Постійні (стійкі) пасиви - це статті першого розділу пасиву балансу:

П4 = 1П = ряд. 380

Для визначення ліквідності балансу необхідно зіставити підсумки приведених груп по активі і пасиву. Теоретично баланс вважається ліквідним, якщо дотримуються наступні нерівності:

Л1?П1; Л2?П2; Л3?П3; Л4?П4.

Теоретично якщо виконуються перші три нерівності в цій системі, то це волоче і виконання четвертої нерівності. Тому важливо зіставити підсумки перших трьох груп по активі і пасиву.

Порівняння другої групи по активі і пасиву (Л2 і П2) показує незначну тенденцію збільшення поточної ліквідності в недалекому майбутньому. Зіставлення підсумків по активі і пасиву для третьої і четвертої груп відбиває співвідношення платежів і надходжень у відносно віддаленому майбутньому і як видно з розрахунку поліпшення стану підприємства також не очікується.

Аналіз, проведений за запропонованою схемою, є наближеним. Більш детальним буде аналіз ліквідності за допомогою фінансових коефіцієнтів. Крім того, такий підхід до аналізу ліквідності на практиці використовується набагато частіше.

Коефіцієнт загальної ліквідності (у закордонних джерелах даний коефіцієнт називається коефіцієнтом поточної ліквідності) показує, у якому ступені наявні оборотні активи достатні для задоволення поточних зобов'язань. Логіка, що коштує за розрахунком даного коефіцієнта, полягає в тім, що оборотні активи повинні бути цілком переведені в кошти протягом одного року, а поточні зобов'язання також необхідно оплатити протягом року.

Відповідно до загальноприйнятих стандартів, вважається, що цей коефіцієнт повинний знаходитися в межах від одиниці до двох. Нижня границя обумовлена тим, що оборотних коштів повинне бути, щонайменше, досить для погашення короткострокових зобов'язань, інакше компанія під погрозою банкрутства. Перевищення короткострокових засобів над зобов'язаннями більш ніж у два (три) рази вважається також небажаним, оскільки може свідчити про порушення структури капіталу. При аналізі коефіцієнта особлива увага варто приділити його динаміці.

Використовуючи класифікацію активів і пасивів, приведену вище, формулу для визначення коефіцієнта загальної ліквідності можна представити в наступному виді:

(2.10)

Проміжний (уточнений) коефіцієнт ліквідності (у закордонній практиці він називається коефіцієнтом термінової ліквідності) вважається більш твердим тестом на ліквідність, тому що при його розрахунку не береться в увагу найменш ліквідна частина оборотних активів - повільно реалізовані активи (ЛЗ).

Коефіцієнт проміжної ліквідності розраховується по формулі:

(2.11)

Бажано, щоб цей коефіцієнт був близько 1,5. Однак у наших умовах достатнім визнається його значення рівне 0,7 - 0,8.

Коефіцієнт оцінки ліквідності по показниках першої групи активів називається коефіцієнтом абсолютної ліквідності. У західній практиці коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується рідко. У країнах з перехідною економікою його оптимальне значення визнається на рівні 0,2 - 0,35. Значення вище 0,35 не завжди потрібно, тому що надлишок коштів свідчить про неефективне їхнє використання. Формула розрахунку коефіцієнта абсолютної ліквідності має вид:

(2.12)

3. Платоспроможність підприємства.

Оцінка платоспроможність підприємства проводиться з допомогою наступних коефіцієнтів.

Платоспроможність підприємства і ліквідність його активів.

Найбільш ліквідними активами є кошти і їхні еквіваленти, а також поточна дебіторська заборгованість при цьому прострочена дебіторська заборгованість враховується тільки у випадку уживання визначених заходів по її погашенню, тобто якщо є присутнім впевненість у швидкому її перетворенні в кошти.

Фахівці розрізняють три рівні платоспроможності підприємства: грошову; розрахункову; ліквідну.

Коефіцієнт грошової платоспроможності (його ще називають коефіцієнтом абсолютної ліквідності) визначається відношенням суми залишків по статтях коштів і їхніх еквівалентів, і поточних фінансових інвестицій до суми залишків по непогашених кредитах і поточній кредиторській заборгованості.

Він розраховується за формулою:

(2.13)

де ряд. 230 ф. 1 - кошти і їхні еквіваленти в національній валюті;

ряд. 240 ф. 1 - кошти і їхні еквіваленти в іноземній валюті;

ряд. 220 ф. 1 - поточні фінансові інвестиції;

ряд. 620 ф. 1 - поточні зобов'язання.

Визначаємо ці коефіцієнти на початок і кінець звітного періоду і порівнюємо їх. Таким чином, стане зрозуміло, чи збільшилася зменшилася грошова, платоспроможність підприємства протягом звітного періоду. Значення цього коефіцієнта не повинне бути не менше 0,1, але і не вище 0,35 оскільки надлишковий залишок коштів свідчить про неефективне їхнє використання.

Коефіцієнт розрахункової платоспроможності визначається відношенням суми залишків по статтях коштів і їхніх еквівалентів, що течуть фінансових інвестицій, дебіторів, товарів і готової продукції до суми залишків по непогашених короткострокових кредитах і поточній кредиторській заборгованості.

(2.14)

де ряд. 260 ф. 1 - оборотні активи.

Значення даного коефіцієнта на початок і кінець періоду також порівнюють між собою. Варто сказати, що коефіцієнт розрахункової платоспроможності завжди значно вище коефіцієнта грошової платоспроможності, адже при його визначенні в чисельнику, крім коштів і короткострокових фінансових вкладень, враховуються й інші, хоча і менш ліквідні, активи.

Коефіцієнт ліквідної платоспроможності визначається відношенням загальної суми оборотних (поточних) активів і витрат майбутніх періодів (розділ ІІ + розділ ІІІ) до загальної суми зобов'язань і доходів майбутніх періодів.

(2.15)

де з 270 ф. 1 - витрати майбутніх періодів;

з 480 ф. 1 - довгострокові зобов'язання;

з 630 ф. 1 - доходи майбутніх періодів.

Бажано, щоб цей коефіцієнт був вище одиниці.

4. Оцінка рентабельності.

Рентабельність - це показник, що характеризує економічну ефективність. Економічна ефективність - відносний показник, що порівнює отриманий ефект із чи витратами ресурсами, використаними для досягнення цього ефекту.

Існує безліч коефіцієнтів рентабельності, використання кожного з який залежить від характеру оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Найчастіше використовується чотири різних показники: валовий прибуток (ряд. 050 форми 2), операційна прибуток (ряд. 100 форми 2), прибуток до оподатковування (ряд. 170 форми 2), чистий прибуток (ряд. 220 форми 2).

У залежності від того, з чим порівнюється обраний показник прибутку, виділяють дві групи коефіцієнтів рентабельності: рентабельність інвестицій (капіталу); рентабельність продажів.

Рентабельність інвестицій (капіталу) У цій групі коефіцієнтів рентабельності розраховується два основних коефіцієнти: рентабельність сукупного капіталу і рентабельність власного капіталу.

Рентабельність сукупного капіталу (ROA). Цей коефіцієнт розраховується в такий спосіб:

(2.16)

Рентабельність власного капіталу. (ROE) розраховується по формулі:

(2.17)

Цей показник становить інтерес для наявних і потенційних власників і акціонерів. Показник рентабельності власного капіталу показує, яку прибуток приносить кожна інвестована власниками капіталу грошова одиниця.

Рентабельність продажів. При оцінці рентабельності продажів на основі показників прибутку і виторги від реалізації розраховуються коефіцієнти рентабельності по всій продукції в цілому чи по окремих її видах. Найчастіше використовується валовий, операційний чи чистий прибуток. Відповідно розраховуються три показники рентабельності продажів.

Валова рентабельність реалізованої продукції:

(2.18)

Коефіцієнт валового прибутку показує ефективність виробничої діяльності підприємства, а також ефективність політики ціноутворення.

Операційна рентабельність реалізованої продукції:

(2.19)

Операційний прибуток - це прибуток, що залишається після відрахування з валового прибутку адміністративних витрат, витрат на збут і інші операційні витрати. Цей коефіцієнт показує рентабельність підприємства після відрахування витрат на виробництво і збут товарів.

Показник операційної рентабельності є одним із кращих інструментів визначення операційної ефективності і показує здатність керівництва підприємства діставати прибуток від діяльності до відрахування, витрат, що не відносяться до операційної ефективності.

Чиста рентабельність реалізованої продукції:

(2.20)

У вітчизняній практиці найчастіше використовується саме показник чистої рентабельності реалізованої продукції. Незмінність протягом якого-небудь періоду показника операційної рентабельності з одночасним зниженням показника чистої рентабельності може свідчити або про збільшення фінансових витрат і одержанні збитків від участі в капіталі інших підприємства, або про підвищення суми податкових платежів, що сплачуються. Цей коефіцієнт показує повний вплив структури капіталу і фінансування компанії на її рентабельність.

У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку перерахованих вище показників рентабельності і провести їхнє порівняння зі значеннями аналогічних коефіцієнтів по галузі, а також з показниками рентабельності конкурентів.

5. Показники оборотності.

Для оцінки рівня ефективності використання ресурсів підприємства, як правило, використовують різні показники оборотності.

Показники оборотності мають велике значення для оцінки фінансового положення компанії, оскільки швидкість обороту засобів безпосередньо впливає на платоспроможність фірми. Крім того, збільшення швидкості обороту засобів, за інших рівних умов, відбиває підвищення виробничо-технічного потенціалу фірми.

На практиці найбільше часто використовуються наступні показники ділової активності.

Коефіцієнт оборотності активів (коефіцієнт трансформації). За допомогою даного коефіцієнта оцінюється ефективність використання фірмою всіх наявних ресурсів поза залежністю від джерел їхнього залучення. Розрахунок цього коефіцієнта виробляється по формулі:

(2.21)

Коефіцієнт трансформації показує, скільки разів за звітний період відбувається повний цикл виробництва і звертання, що приносить відповідний ефект у виді прибутку, чи скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна грошова одиниця активів. Цей коефіцієнт варіюється в залежності від галузі, відбиваючи особливості виробничого процесу.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості. По цьому коефіцієнті судять, скільки разів у середньому протягом звітного періоду дебіторська заборгованість перетворюється в кошти. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, розраховується шляхом розподілу виторгу від реалізації продукції на середньорічну вартість чистої дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги:

(2.22)

Цей коефіцієнт порівнюють зі середньогалузевими коефіцієнтами, зі значеннями коефіцієнта підприємства за попередні періоди. Крім того, коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості корисно порівнювати з коефіцієнтом оборотності кредиторської заборгованості.

Для аналізу оборотності дебіторської заборгованості використовується також показник тривалості обороту дебіторської заборгованості. Його часто називають терміном кредиту. Період оборотності дебіторської заборгованості в днях можна одержати як частка від розподілу кількості днів у періоді на коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості:

(2.23)

Цей показник дає розрахункова кількість днів для погашення кредиту, узятого дебіторами.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості Даний коефіцієнт доповнює попередній. Для його розрахунку необхідно розділити собівартість реалізованої продукції на середньорічну вартість кредиторської заборгованості:

(2.24)

Коефіцієнт показує, скільки оборотів необхідно компанії для оплати наявної заборгованості. Для аналізу оборотності кредиторської заборгованості, також як і для аналізу дебіторської, використовують показник періоду обороту кредиторської заборгованості:

(2.25)

Цей показник дає розрахункова кількість днів для погашення кредиту, отриманого від постачальників компанії.

У цілому порядок аналізу оборотності кредиторської заборгованості аналогічний порядку аналізу оборотності дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт оборотності запасів. Для характеристики ефективності керування запасами використовуються коефіцієнт оборотності запасів і показник тривалості обороту. Розраховується за формулою:

(2.26)

Коефіцієнт показує, скільки оборотів за рік зробили запаси, тобто скільки разів вони перенесли свою вартість на готові вироби.

Показник тривалості обороту запасів можна розрахувати в такий спосіб:

(2.27)

Цей показник характеризує період часу, протягом якого запаси перетворюються в реалізовані товари.

Показники оборотності запасів призначені для того, щоб показати, наскільки успішно адміністрація використовувала ресурси компанії.

Обидва показники бажано порівняти зі середньогалузевими

Тривалість операційного циклу. По цьому показнику визначають, скільки днів у середньому потрібно для виробництва, продажі й оплати продукції підприємства. Іншими словами, протягом якого періоду кошти зв'язані в запасах. Розраховується тривалість операційного циклу в такий спосіб:

(2.28)

У більшості випадків підприємству необхідно прагнути до зменшення значення даного показника, тобто до скорочення тривалості операційного циклу.

Тривалість оборотності оборотного капіталу. Логіка розрахунку даного показника зводиться до наступного на відміну від тривалості обороту дебіторської заборгованості, що повинна бути якнайменше, кожне підприємство зацікавлене в тім, щоб тривалість обороту кредиторської заборгованості була більше Розглянуті вище положення дозволяють перейти до показника тривалості оборотності оборотного капіталу, що складається з наступних елементів:

(2.29)

Якщо значення даного показника позитивне, то підприємство відчуває потребу в коштах. Негативне значення показника тривалості обороту оборотного, капіталу говорить про те, що підприємство має в безкоштовному користуванні чужі гроші.

Крім розглянутих основних коефіцієнтів ділової активності часто розраховують також коефіцієнт оборотності основних засобів (чи фондовіддачу).

Значення даного показника дорівнює частці від розподілу обсягу реалізованої продукції на середньорічну вартість основних засобів.

(2.30)

Підвищення фондовіддачі, крім збільшення обсягу реалізованої продукції, може бути досягнуте як за рахунок щодо невисокої питомої ваги основних засобів, так і за рахунок їхній більш високого технологічного рівня. Її величина сильно коливається в залежності від особливостей галузі і її капиталоміскості. Однак загальні закономірності тут такі: чим вище фондовіддача, тим нижче витрати. Низький рівень фондовіддачі свідчить або про недостатній рівень реалізації, або про занадто високий рівень вкладень у ці активи.

2.2 Сутність методів кластерного аналізу

Кластерний аналіз з'явився порівняно недавно - у 1939 р. Його запропонував вчений К. Тріон. Дослівно термін «кластер» в перекладі з англійської «cluster» означає гроно, згусток, пучок, група.

Особливо бурхливий розвиток кластерного аналізу відбувся у 60-х роках минулого століття. Передумовами цього були поява швидкісних комп'ютерів та визнання класифікацій фундаментальним методом наукових досліджень.

Кластерний аналіз - це метод багатомірного статистичного дослідження, до якого належать збір даних, що містять інформацію про вибіркові об'єкти, та упорядкування їх в порівняно однорідні, схожі між собою групи.

Отже, сутність кластерного аналізу полягає у здійсненні класифікації об'єктів дослідження за допомогою численних обчислювальних процедур. В результаті цього утворюються «кластери» або групи дуже схожих об'єктів. На відміну від інших методів, цей вид аналізу дає можливість класифікувати об'єкти не за однією ознакою, а за декількома одночасно. Для цього вводяться відповідні показники, що характеризують певну міру близькості за всіма класифікаційними параметрами.

Мета кластерного аналізу полягає в пошуку наявних структур, що виражається в утворенні груп схожих між собою об'єктів - кластерів. Водночас його дія полягає й у привнесенні структури в досліджувані об'єкти. Це означає, що методи кластеризації необхідні для виявлення структури в даних, яку нелегко знайти при візуальному обстеженні або за допомогою експертів.

Основними завданнями кластерного аналізу є:

- розробка типології або класифікації досліджуваних об'єктів;

- дослідження та визначення прийнятних концептуальних схем групування об'єктів;

- висунення гіпотез на підставі результатів дослідження даних;

- перевірка гіпотез чи справді типи (групи), які були виділені певним чином, мають місце в наявних даних.

Кластерний аналіз потребує здійснення таких послідовних кроків:

1) проведення вибірки об'єктів для кластеризації;

2) визначення множини ознак, за якими будуть оцінюватися відібрані об'єкти;

3) оцінка міри подібності об'єктів;

4) застосування кластерного аналізу для створення груп подібних об'єктів;

5) перевірка достовірності результатів кластерного рішення.

Кожен з цих кроків відіграє значну роль у практичному здійснення Визначення множини ознак, які покладаються в основу оцінки об'єктів (), у кластерному аналізі є одним із найважливіших завдань дослідження. Мета цього кроку повинна полягати у визначенні сукупності змінних ознак, яка найкраще відображає поняття подібності. Ці ознаки мають вибиратися з урахуванням теоретичних положень, покладених в основу класифікації, а також мети дослідження.

При визначенні міри подібності об'єктів кластерного аналізу використовуються чотири види коефіцієнтів: коефіцієнти кореляції, показники віддалей, коефіцієнти асоціативності та ймовірносні, коефіцієнти подібності. Кожен з цих показників має свої переваги та недоліки, які попередньо потрібно врахувати. На практиці найбільшого розповсюдження у сфері соціальних та економічних наук здобули коефіцієнти кореляції та віддалей.

В результаті аналізу сукупності вхідних даних створюються однорідні групи у такий спосіб, що об'єкти всередині цих груп подібні між собою за деяким критерієм, а об'єкти з різних груп відрізняються один від одного.

Кластеризація може здійснюватися двома основними способами, зокрема за допомогою ієрархічних чи ітераційних процедур.

Ієрархічні процедури - послідовні дії щодо формування кластерів різного рангу, підпорядкованих між собою за чітко встановленою ієрархією. Найчастіше ієрархічні процедури

здійснюються шляхом агломеративних (об'єднувальних) дій. Вони передбачають такі операції:

- послідовне об'єднання подібних об'єктів з утворенням матриці подібності об'єктів;

- побудова дендрограми (деревоподібної діаграми), яка відображає послідовне об'єднання об'єктів у кластери;

- формування із досліджуваної сукупності окремих кластерів на першому початковому етапі аналізу та об'єднання всіх об'єктів в одну велику групу на завершальному етапі аналізу.

Ітераційні процедури полягають в утворенні з первинних даних однорівневих (одного рангу) ієрархічно не підпорядкованих між собою кластерів.

Найбільш відомими та широко застосовуваними методами

формування кластерів є:

- одиничного зв'язку;

- повного зв'язку;

- середнього зв'язку;

- метод Уорда.

Метод одиничного зв'язку (метод близького сусіда) передбачає приєднання одиниці сукупності до кластера, якщо вона близька (знаходиться на одному рівні схожості) хоча б до одного представника цього кластера.

Метод повного зв'язку (далекого сусіда) вимагає певного рівня подібності об'єкта (не менше граничного рівня), що передбачається включити у кластер, з будь-яким іншим.

Метод середнього зв'язку ґрунтується на використанні середньої відстані між кандидатом на включення у кластер і представниками наявного кластера.

Згідно методу Уорда приєднання об'єктів до кластерів здійснюється у випадку мінімального приросту внутрішньогрупової суми квадратів відхилень. Завдяки цьому утворюються кластери приблизно одного розміру, які мають форму гіперсфер.

Оптимальною прийнято вважати кількість кластерів, яка визначається як різниця кількості спостережень і кількості кроків, після якої відстань об'єднання збільшується стрибкоподібно.

Кластерний аналіз, як і інші методи вивчення стохастичного зв'язку, вимагає численних складних розрахунків, які краще здійснювати за допомогою сучасних інформаційних систем, зокрема з використанням програмного продукту Statistica 6.0.

Загальну схему проведення кластерного аналізу можна подати у вигляді наступного алгоритму, який складається з наступних кроків:

Етап 1. Перш ніж використовувати будь-який з методів кластерного аналізу, необхідно виконати наступні попередні процедури:

Процедура 1. Стандартизація і нормування даних призначені для того, щоб привести всі показники до однієї величини (зробити їх порівнянними). Дана процедура здійснюється по наступній формулі:

, (2.31)

де xij - i-а реалізація j-ї ознаки,

- середнє арифметичне j-ї ознаки,

- стандартне відхилення j-ї ознаки.

Процедура 2. Знаходження матриці відстаней. Матриця відстаней D являє собою матрицю розмірністю nxn, кожен елемент якої характеризує віддаленість того або іншого об'єкта від іншого. Ця матриця виглядає наступним чином:

(2.32)

де dsu - відстань між об'єктами s і u, .

Існує досить велика кількість варіантів розрахунку даної відстані основні з яких представлені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Характеристика близькості об'єктів

Найменування показника

Формула

Характеристика

Кількісні шкали (відстані)

Лінійна відстань

Найкраще виділяються «плоскі» кластери, розташовані на гіперплощинах

Евклідова відстань

Геометрично найкраще поєднує об'єкти в кулястих скупченнях

Відстань Махаланобіса

Використовується, коли після нормування зберігається велика різниця в дисперсіях, яку необхідно нівелювати

Номінальні шкали (міри подібності)

Коефіцієнт Хеммінга

Для порівняння об'єктів у змішаних шкалах найменувань і порядку

Коефіцієнт Роджерса-Танімото

Якщо важлива тільки наявність властивості, а не її відсутність

Довільні шкали

Мера близькості Журавльова

Фактично здійснюється перехід від кількісних шкал до якісних

Мера близькості Вороніна

Підвищує змістовну обґрунтованість розрахунків

Примітки:

1. - значення l-ї ознаки у i-го об'єкта, l=; i, j=;

2. - вектор-стовпець значень всіх ознак на i-му об'єкті;

3. W-1 - матриця, обернена до коваріаційної;

4. - загальна кількість значень властивостей, що співпадають, (нулевих та одиничних, де 1 - наявність властивостей, 0 - відсутність);

5. - кількість співпадаючих одиничних властивостей;

6. - кількість одиничних значень властивостей;

7. ; де - значення порога для l-го признака;

8. = - мера близькості об'єктів по l-му признаку;

9. - інформаційна вага признака, розрахована певних чином.

Етап 2. Використання того або іншого методу кластерного аналізу в залежності від цілей дослідження. Одним із найбільш поширених способів проведення ітераційних процедур ось уже понад сорок років виступає метод k-середніх (розроблений у 1967 р. Дж. МакКуіном). Застосування його потребує здійснення таких кроків:

- розділення вихідних даних досліджуваної сукупності на задану кількість кластерів;

- обчислення багатовимірних середніх (центрів тяжіння) виділених кластерів;

- розрахунку Евклідової відстані кожної одиниці сукупності до визначених центрів тяжіння кластерів та побудова матриці відстаней, яка ґрунтується на метриці відстаней. Використовують різні метрики відстаней, наприклад: Евклідова відстань (проста і зважена), Манхеттенська, Чебишева, Мінковського, Махалонобіса тощо;

– визначення нових центів тяжіння та нових кластерів

Вибір даного методу кластеризації обґрунтований наступними перевагами:

- даний метод не будує геометричні кластери, що дозволяє уникнути їхнього перетинання і, як наслідок, влучення одного й того самого елемента в кілька кластерів;

- дозволяє формувати задану кількість кластерів, що полегшує економічну інтерпретацію отриманих результатів.

Використання методу k-середніх ґрунтується на двох критеріях:

1. Мінімізація відстані всередині кластера між його елементами. Цей критерій забезпечує формування кластерів з тісно лежачих один до одного об'єктів.

2. Максимізація відстані між центрами кластерів. Використання даного критерію дозволяє виділити кластери, що знаходяться на максимально можливій відстані друг від друга

2.3 Характеристика методів багатомірної класифікації з навчанням

Існують такі основні методи багатомірної класифікації з навчанням як дискримінантний аналіз. Дискримінантний аналіз є розділом багатовимірного статистичного аналізу, який дозволяє вивчати відмінності між двома і більш групами об'єктів по декількох змінних одночасно. Дискримінантний аналіз - це загальний термін, що відноситься до декількох тісно зв'язаних статистичних процедур. Ці процедури можна розділити на методи інтерпретації міжгрупових відмінностей - дискриминации і методи класифікації спостережень по групах. При інтерпретації потрібно відповісти на питання: чи можливо, використовуючи даний набір змінних, відрізнити одну групу від іншої, наскільки добре ці змінні допомагають провести дискримінацію і які з них найбільш інформативні?

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены