1.1 Дослідження категорійного апарату оцінки та аналізу ринкової вартості підприємства

Сучасні умови функціонування українських підприємств характеризуються зростаючою конкуренцією, скороченням ринків збуту через зменшення платоспроможного попиту, інфляційними процесами, зниженням обсягів банківського кредитування, нестабільністю валютного курсу, що впливає на збільшення ризиків прийняття рішень і, як наслідок, вимагає формування адекватних механізмів управління підприємством.

З позиції теорії систем підприємство розглядається як відкрита, складна, система елементів, які перебувають у тісній взаємодії як між собою, так і з іншими системами (зовнішнім середовищем), що підкоряється певним законам. Під системоутворюючими елементами підприємства як самостійного господарюючого суб'єкта розуміється постановка власних економічних цілей і інтересів, складна кооперація, індивідуальне відтворення й відособлений кругообіг капіталу.

Враховуючи те, що перманентні трансформації економічної системи накладають певні обмеження на застосовувані механізми й методи управління підприємством, зокрема, особливості фінансового управління, основним критерієм і метою бізнесу для більшості українських підприємств залишається показник прибутку і рентабельності та забезпечення цільових значень цих показників в короткостроковому прогнозному періоді. Однак промислові підприємства, які вимушені постійно залучати власний капітал на фондовому ринку для оновлення основних фондів та випуску конкурентоспроможної продукції, та, як наслідок, підтримувати високий рівень інвестиційної привабливості, орієнтовані на зростання, насамперед, капіталізації і ринкової вартості для акціонерів, зростання ринкової вартості бізнесу (підприємства) в цілому.

Ринкова вартість - найбільш вірогідна ціна, за яку об'єкт оцінки може бути відчужений на відкритому ринку в умовах конкуренції, коли сторони операції діють розумно, маючи в своєму розпорядженні всю необхідну інформацію, а на розмірі ціни операції не відображаються які-небудь надзвичайні обставини [1].

Оцінка вартості підприємства (бізнесу) - це процес визначення ринкової вартості його капіталу. Виникнення таких процесів як приватизація, поява фондового ринку, розвиток системи страхування, перехід комерційних банків на систему видачі кредитів під заставу майна формують потребу в проведенні робіт з оцінки бізнесу.

Роботи з оцінки бізнесу (підприємства) можуть стати постійно здійснюваною функцією. Її потрібно виконувати для визначення впливу інноваційно-інвестиційної діяльності на ринкову вартість підприємства (вартість акцій підприємства), при оцінці підприємства, що підлягає продажу, а також того, на яку суму може бути застраховано стабільно працююче підприємство.

Процес інтеграції української економіки в світову ринкову систему протікає не лише у матеріальній сфері, але і робить вплив на систему корпоративного мислення, унаслідок чого все більша кількість українських компаній управляється з використанням вартісних оцінок пропонованих стратегій розвитку [2].

У найбільш концентрованому вигляді суть концепції управління вартістю підприємства зводиться до наступного: з погляду акціонерів (інвесторів) компанії управління нею повинно бути націлено на забезпечення зростання ринкової вартості компанії, оскільки таке зростання дозволяє акціонерам (інвесторам) одержувати для них найвагоміший в порівнянні з іншими його формами дохід від вкладень в компанію - курсовий грошовий дохід від перепродажу всіх або частини акцій, що належать їм, або курсовий не грошовий дохід, що виражається в збільшенні вартості (цінності) чистих активів, що належать акціонерам, а значить і суми їх власного капіталу.

Створювана для акціонерів вартість в довгостроковій перспективі є найкращим критерієм оптимальності ухвалених управлінських рішень. Саме утримувачі акцій, будучи залишковими претендентами на грошові потоки компанії, для ухвалення рішень мають потребу, на відміну від будь-якого іншого коло зацікавлених осіб (менеджерів, найманих робочих, суспільства в цілому), в максимально повній інформації, мислять довгостроковими категоріями і повинні ефективно управляти всіма грошовими потоками компанії [3].

Концепція управління підприємством, заснована на максимізації його вартості, є однією з найефективніших, оскільки зміна вартості підприємства за період, будучи критерієм ефективності господарської діяльності, враховує практично всю інформацію, пов'язану з його функціонуванням. Ухвалюючи те або інше управлінське рішення, керівництво підприємства повинне співвідносити наслідки його впливу на діяльність підприємства підсумковим критерієм якої є вартість.

Кожне управлінське рішення взаємозв'язане з безліччю інших, наприклад, рішення по фінансуванню взаємозв'язані з дивідендною політикою компанії, рішення по позиковому фінансуванню - з взаєминами підприємства з постачальниками і клієнтами і т.д.

Українська економіка в даний час має досить специфічну структуру, яка складається з найрізноманітніших ресурсів, таких, наприклад, як робоча сила, капітал, земля і т. п. При створенні свого бізнесу необхідно особливу увагу приділяти такому важливому процесу, як рекрутізация [4].

Рекрутізация як забезпечення ефективнішого застосування наявних ресурсів дозволяє більшою мірою збільшити вартість бізнесу. Основною метою рекрутізациї є пошук джерел становлення і розвитку підприємства або організації. В даному випадку слід зазначити, що безпосередній пошук джерел розвитку бізнесу здійснюється виходячи з внутрішніх і зовнішніх чинників. Внутрішні чинники розвитку бізнесу ґрунтуються виключно на розробці інвестиційної, фінансової, а також операційній стратегій формування вартості шляхом застосування власних або позикових джерел доходів. Зовнішні чинники розвитку бізнесу ґрунтуються виключно на реорганізації різних видів діяльності, а також на розвитку самої структури підприємства або організації. Внутрішні і зовнішні чинники розвитку бізнесу необхідно знати кожному, хто займається підприємницькою діяльністю, а також людям, що вирішили організувати свій бізнес. Тому варто дані чинники розглянути детальніше [5].

Внутрішні чинники розвитку бізнесу припускають безпосереднє управління вартістю створеного підприємства або організації, тобто розвиток бізнесу. Процес розвитку бізнесу вимагає від організатора особливого підходу. Даний підхід, у свою чергу, повинен бути заснований на особливому відношенні підприємця, тобто підприємець з метою розвитку свого бізнесу повинен орієнтуватися на довгострокові грошові потоки, а не на які-небудь невеликі зміни розміру чистого прибутку. Підхід до розвитку бізнесу також повинен бути орієнтованим на приріст вартості. Організація або підприємство повинні давати дохід, який обов'язково повинен перевищувати вартість тих засобів, які були витрачені на його отримання. Слід мати на увазі, що показник чистого прибутку, на відміну від показника грошового потоку, не враховує таких особливостей, як потреби організації або підприємства у фінансуванні; можливі ділові і фінансові ризики; основні об'єми інвестицій, залучених в основні засоби. Показник чистого прибутку не здатний стійко корелювати з ринковою вартістю. Як основний і найголовніший сенс розвитку бізнесу, а також основного сенсу управління грошовим потоком, виступає процес створення безумовно нової вартості. Формування нової вартості здійснюється поетапно і припускає виявлення певних чинників, що впливають на зміну вартості. Всі інші етапи формування вартості полягають перш за все у втіленні вибраних стратегій. Велике значення для розвитку вже створеного бізнесу має дослідження підприємства.

Дослідження підприємства або організації здійснюється в наступні етапи: оцінювання підприємства виходячи з поточного стану справ на даному підприємстві шляхом застосування методу дисконтування грошових потоків; проведення більш поглибленого аналізу функціонуючого підприємства або організації, а також виконання вибраної стратегії розвитку бізнесу шляхом дії на певні чинники; застосування найрізноманітніших можливостей організованого реструктурування. Найбільш значущим етапом розвитку бізнесу є створення додаткової вартості усередині діючого підприємства або організації шляхом надання певного впливу на різні чинники. Дані чинники здатні визначати вартість. Слід зазначити, що при мінімальній зміні певного фактора піддається змінам і величина грошового потоку, а відповідно, і величина вартості. Серед основних чинників, що впливають на вартість, слід зазначити: собівартість реалізованої продукції; об'єми реалізації продукції; маржа валового прибутку; кількість змінних і постійних витрат; наявність основних засобів; наявність власних оборотних коштів; певна вартість капіталу, що привертається; наявність позикових засобів в структурі підприємства, що розвивається.

Як вже було сказано, управління вартістю супроводжується реалізацією певної стратегії розвитку бізнесу. Прикладом можуть служити фінансові, операційні і інвестиційні стратегії. При реалізації вищевказаних стратегій, спрямованих на розвиток бізнесу, можуть застосовуватися два основні підходи [6].

Перший підхід одержав назву «диференціація», другий підхід був названий «лідерством за витратами». Такий підхід, як «лідерство за витратами», є здійсненням суворого контролю всіх виникаючих витрат організації і підприємства, який направлений на максимальне підвищення ефективності виробництва даної організації.

Другий підхід - «диференціація» - полягає перш за все в концентрації всіх зусиль організацій, а також реалізації на ринку певних товарів, не наявних в продажі. Для повнішого розуміння стратегій розвитку бізнесу слід розглянути кожну з них детальніше [7].

Перша стратегія розвитку бізнесу - «операційна стратегія» - розглядає різні вартісні чинники, серед яких слід зазначити основні: вибір ринків; система збуту; асортимент товару або послуги, що надається; реклама; ціноутворення. У разі здійснення суворого контролю витрат підприємства, спрямованого на підвищення доходу, а також в тому випадку, якщо відбувається розробка все нових стратегій розвитку бізнесу, можуть застосовуватися наступні прийоми: збільшення частки на ринку з метою розширення масштабів свого бізнесу; налагодження необхідних зв'язків з метою економії засобів, що витрачаються на різні економічні потреби; встановлення конкурентних цін на продукцію, що відпускається, і т. п. [8].

Наступними основними стратегіями розвитку бізнесу є інвестиційні стратегії. Даний тип стратегії припускає: проведення аналізу дебіторської заборгованості; проведення аналізу і оцінки продажу діючих активів організації; здійснення регулювання кредиторської заборгованості; проведення планування капіталовкладень і т. п. [9]

В тому випадку, якщо застосовується перший підхід, тобто здійснення суворого контролю витрат виробництва, спрямоване на підвищення прибутку, передбачаються наступні заходи: продаж зайвих активів; стимулювання дебіторів, спрямоване на скорочення термінів наявної заборгованості. В тому випадку, якщо застосовується другий підхід, що полягає в диференціації, фінансовий менеджер підприємства повинен спрямовувати все свої зусилля на те, щоб постачальники надавали вигідніші умови погашення кредитів; встановлювати зв'язок управління наявною дебіторською заборгованістю з ціновими чинниками.

Третьою основною стратегією вважається фінансова стратегія, яка припускає формування оптимальної структури організації і підприємства; обчислення оптимальних і найбільш дешевих джерел формування власного капіталу, а також позичкового капіталу. Реалізація однієї з вище перелічених стратегій у всіх випадках призводить до значного підвищення грошового потоку, а отже, і до значного підвищення вартості організації або підприємства [10].

Зовнішні чинники розвитку бізнесу ґрунтуються на різних видах діяльності, спрямованої на збереження корпоративного контролю, на купівлю-продаж активів підприємства.

Основною стратегічною метою застосування зовнішніх чинників розвитку бізнесу є значне підвищення вартості капіталу підприємства шляхом глобальної зміни структури активів.

Іншою стратегічною метою застосування зовнішніх чинників розвитку бізнесу є акумуляція засобів, спрямованих на безпосередній розвиток бізнесу. В цьому випадку, якщо між реальною вартістю організації або підприємства і потенційною вартістю, яка виникає при реструктуруванні, може виникнути виникає так званий вартісний розрив [2]. Вартісний розрив виступає як чиста поточна вартість проведеного процесу реструктуризації.

З метою проведення розрахунку вартості підприємства або організації та процесу реструктурування застосовується так званий метод дисконтованих грошових потоків. Застосування даного методу пояснюється тим, що він є основним і, мабуть, єдиним методом, при використанні якого можна виявити всі зміни, що виникають в грошових потоках організації. При здійсненні процесу реструктурування фінансовий менеджер підприємства повинен скласти прогноз капіталу, що поступає, враховуючи при цьому проведені сплати податків і не беручи до уваги фінансові витрати, пов'язані з реорганізацією підприємства [11].

Передумовами необхідності здійснення пошуку зовнішніх чинників розвитку підприємства або організації є ряд найважливіших причин. Основною причиною пошуку таких зовнішніх чинників, що сприяють розвитку бізнесу, є наявність потенціалу, який був спочатку закладений при створенні підприємства і який згодом був визначений як вартісний розрив. В більшості випадків застосування найрізноманітніших чинників розвитку бізнесу використовується багатьма організаціями і підприємствами з метою максимальної реалізації наперед розроблених планів.

Залучення чинників зовнішнього зростання одержало назву стратегічного процесу реструктуризації. Кажучи про стратегічний напрям реструктуризації, слід також відзначити види діяльності даного напряму, серед яких виділяють: процес розширення, скорочення, а також перетворення. Процес розширення, у свою чергу, підрозділяється на такі види діяльності, як злиття і приєднання. Процес скорочення підрозділяється на такі види діяльності, як розділення і виділення [12].

У разі здійснення стратегічного напряму основною метою, яку переслідує підприємець, є розширення в значній мірі долі капіталу підприємства. В даному випадку збільшення капіталу підприємства відбувається за рахунок: придбання підприємцем певного підприємства або організації; впливу процесу диверсифікації, шляхом об'єднання декількох компаній; під впливом ефекту, що виникає у виняткових випадках, тобто коли всі наявні властивості системи в значній мірі перевищують суму властивостей, якими володіють лише деякі діючі елементи [13].

При веденні свого бізнесу, а також для його розвитку і збільшення доходів велике значення має такий процес розвитку бізнесу, як злиття компаній. Злиття компаній є створенням абсолютно нової компанії шляхом передачі їй всіх наявних прав і обов'язків декількох підприємств. В даному випадку передача прав і обов'язків іншому підприємству певними компаніями, як наслідок, спричиняє за собою припинення існування останніх. Ті підприємства або організації, які беруть безпосередню участь в процесі злиття, укладають між собою договір про злиття. У даному договорі повинні бути обумовлені порядок злиття підприємств або організацій, а також умови, при яких процес злиття повинен проводитися. Слід також відзначити, що в документі передбачається порядок конвертації акцій, а також інших цінних паперів, якщо такі є.

Не менше значення для розвитку бізнесу має такий процес, як приєднання компанії. Приєднання компанії є процесом, що спричиняє повне припинення діяльності одної функціонуючої компанії або відразу декількох компаній з обов'язковою передачею всіх прав і обов'язків новій компанії. Злиття і приєднання компанії повинні здійснюватися у встановленому законом порядку, за певних умов. Серед обов'язкових умов, які повинні бути дотримані, є наступні: заборонені умовні платіжні засоби; компанія, що бере участь в операції, повинна існувати не менше двох років; при здійсненні обміну сторонами застосовуються звичайні акції [14].

В тому випадку, якщо компанія має контрольні акції іншого підприємства, вона має назву холдингової компанії. Слід зазначити, що які-небудь дочірні підприємства не можуть володіти акціями холдингової компанії. З даної особливості холдингу витікає основна перевага порівняно з іншими формами підприємства, яка полягає в тому, що холдингова компанія може одержати контроль над якою-небудь іншою компанією, маючи набагато менший об'єм інвестицій. Холдингова компанія, інакше звана материнською компанією, володіє акціями дочірніх компаній, і в більшості випадків компанія не несе відповідальності за зобов'язаннями дочірнього підприємства, проте в деяких випадках вона може надавати певні гарантії за зобов'язаннями.

Стратегічним скороченням визнається вибір компанією певного стратегічного напряму шляхом мобілізації власних засобів разом із залученням джерел фінансування ззовні. Як правило, така форма діяльності компанії вважається досить результативною і прибутковою [15].

Існує також така форма стратегічної діяльності компанії, як розділення. Розділення компанії є повним припиненням діяльності шляхом передачі всіх прав і обов'язків новій компанії. Питання про розділення розв'язується на раді директорі, при цьому враховується думка загальних зборів акціонерів. У момент розділення всі права і обов'язки можуть передаватися відразу декільком компаніям згідно розділового балансу.

Наступною стратегічною діяльністю з розвитку бізнесу вважається виділення, при якому створюється нова компанія або відразу декілька шляхом передачі певних прав і обов'язків компанії, що реорганізується. Рішення про виділення також ухвалюється на раді директорів, при цьому відбувається затвердження розділового балансу [16].

Існує також така форма діяльності, спрямованої на розвиток бізнесу, як перетворення. Перетворюючись, компанія набуває властивостей і характерних особливостей товариства з обмеженою відповідальністю або виробничого кооперативу [17]. Перетворення відбувається відповідно до передавального акту. Іншим напрямом з пошуку джерел доходів для розвитку бізнесу є реорганізація підприємства в тому випадку, якщо воно збанкрутіле. Підприємство або організація визнаватимуться банкротом в тому випадку, якщо арбітражним судом було ухвалено факт неспроможності або після офіційного оголошення підприємця про банкрутство його підприємства.

1.2 Сутність управління ринковою вартістю підприємства

Перший принцип - інтегрованість із загальною системою управління підприємством. Управлінське рішення, спрямоване на підвищення ринкової вартості, прямо або побічно робить вплив на формування грошових потоків і результати фінансової діяльності. Управління ринковою вартістю підприємства безпосередньо пов'язане з інноваційним менеджментом, менеджментом персоналу і деякими іншими видами функціонального менеджменту. Це визначає необхідність органічної інтегрованості системи управління ринковою вартістю із загальною системою управління підприємством.

Другий принцип - комплексний характер формування управлінських рішень. Всі управлінські рішення у області формування ринкової вартості підприємства взаємопов'язані і мають пряму або непряму дію на результати його фінансової діяльності. У ряді випадків ця дія може мати суперечливий характер. Тому управління ринковою вартістю підприємства повинне розглядатися як комплексна система управляння, що забезпечує взаємозв'язані управлінські рішення, кожне з яких має свій внесок в загальну результативність діяльності з підвищення ринкової вартості підприємства.

Третій принцип - високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні управлінські рішення у області підвищення ринкової вартості підприємства, розроблені і реалізовані в попередньому періоді, не завжди можуть бути повторно використані на подальших етапах його фінансової діяльності. Перш за все це пов'язано з високою динамікою чинників зовнішнього середовища, і в першу чергу - із зміною кон'юнктури фінансового ринку. Крім того, змінюються і внутрішні умови функціонування підприємства, особливо на етапах переходу до подальших стадій його життєвого циклу. Тому системі управління ринковою вартістю підприємства повинен бути властивий високий динамізм, що враховує зміни чинників зовнішнього середовища, ресурсного потенціалу, форм організації різних видів діяльності, фінансового стану і інших параметрів функціонування підприємства.

Четвертий принцип - варіантність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Реалізація цього принципу припускає, що підготовка кожного управлінського рішення у сфері формування ринкової вартості підприємства повинна враховувати альтернативні можливості дій. За наявності альтернативних проектів управлінських рішень їх вибір для реалізації повинен бути заснований на системі критеріїв, що визначають фінансову філософію, фінансову стратегію або конкретну фінансову політику підприємства. Система таких критеріїв встановлюється самим підприємством.

Ефективна система управління ринковою вартістю підприємства, організована за допомогою названих принципів, дозволяє істотно підвищити його конкурентну позицію на фінансовому ринку, забезпечити стабільний економічний розвиток в стратегічній перспективі.

З урахуванням змісту і принципів системи управління ринковою вартістю підприємства формулюються його цілі і завдання.

Головною метою системи управління ринковою вартістю є максимізація добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періоді, що забезпечується шляхом максимізації його ринкової вартості [19].

В процесі реалізації своєї головне меті система управління ринковою вартістю підприємства направлена на реалізацію наступних основних завдань (табл. 1.1) [20].

Таблиця 1.1 - Основні завдання системі управління ринковою вартістю

Всі розглянуті завдання системи управління ринковою вартістю підприємства найтіснішим чином взаємозв'язані, хоча окремі з них мають різноспрямований характер.

Система управління ринковою вартістю реалізує свою головну мету і основні завдання шляхом здійснення певних функцій. Функції системи управління ринковою вартістю спрямовані на реалізацію функцій фінансів підприємства і конкретизуються з урахуванням особливостей управління окремими аспектами його діяльності. Ці функції підрозділяються на 2 основних групи, що визначаються комплексним змістом управління ринковою вартістю підприємства (рис. 1.1) [21].

2. Характеристика сучасних економіко-математичних методів та моделей оцінки, аналізу ринкової вартості підприємства

2.1 Концептуальна схема взаємозв'язку моделей оцінки та аналізу ринкової вартості підприємства

Для всебічного аналізу ринкової вартості підприємства та визначення напрямків корегування параметрів фінансової стратегії підприємств запропоновано комплекс моделей, який включає адаптивні моделі прогнозування, моделі аналізу просторо-часових даних а також моделі класифікації та розпізнавання образів. Концептуальну схему взаємозв'язку запропонованих моделей оцінки та аналізу ринкової вартості наведено на рис. 2.1.

Як було зазначено в розділі 1, найбільш об'єктивну оцінку ринкової вартості підприємства, дозволяє отримати порівняльний підхід, який базується на використанні фактичних даних о цінах продажі цінних паперів підприємства.

Оскільки об'єктом дослідження є промислові підприємства, акції яких торгуються на відкритому ринку, то для визначення оцінки ринкової вартості використовувався метод ринку капіталу, який дозволяє визначити ринкову вартість підприємства як добуток кількості акцій, що перебувають в обігу, і ціни однієї акції на фондовому ринку.

Дослідження динаміки оцінки ринкової вартості підприємства здійснюється за допомогою адаптивних моделей прогнозування. Даний клас моделей використовуються для будь-яких типів часових рядів та в умовах високого рівня мінливості середовища, як правило, дають надійніші результати, ніж складні економетричні системи рівнянь. Так, при істотній перебудові деякої економічної структури економетрична модель з постійними параметрами екстраполюватиме істотно застарілі залежності. Адаптивна модель в таких умовах перманентно пристосовується і враховує ці зміни. Цільовою спрямованістю адаптивних моделей прогнозування оцінки ринкової вартості підприємства є дослідження тенденцій змін ринкової вартості в прогнозному періоді та своєчасне попередження негативних тенденцій зміни ринкової вартості за рахунок корегування параметрів фінансової стратегії (фінансових показників діяльності підприємства).

Для визначення факторів, що оказують найбільш сильний вплив на зміну ринкової вартості підприємства використовується моделі панельних (просторово-часових) даних. Завдяки спеціальній структурі панельні дані дозволяють будувати гнучкіші і змістовніші моделі і одержувати відповіді на питання, які недоступні тільки в рамках, наприклад, моделей, заснованих на просторових даних, або моделей, заснованих на часових даних. Зокрема, ці моделі дозволяють визначити підприємства, які застосовують найбільш ефективні стратегії управління ринковою вартістю на підставі аналізу так званих фіксованих ефектів. Параметри стратегій цих підприємств можуть розглядатися як цільові при визначенні фінансових стратегій підприємств-аналогів. Моделі панельних даних також дозволяють сформувати сценарії зміни ринкової вартості внаслідок зміни параметрів фінансової стратегії підприємства з урахуванням конкурентної ситуації в галузі (за рахунок врахування тенденцій змін підприємств-аналогів).

Заключними у пропонованому комплексі моделей є моделі класифікації, які дозволяють визначити можливість переходу підприємства до класу підприємств з високім рівнем інвестиційної привабливості, який характеризується позитивними змінами курсової вартості цінних паперів та високим потенціалом росту ринкової вартості. У роботі розглянута класифікація за статичними та динамічними моделями. Їх різниця полягає в тому, що прогнозна класифікація по статичній моделі обчислюється на основі моделі, отриманої по даним попереднього рівня (року). Класифікація за динамічною моделлю обчислюється на основі моделі, отриманої по агрегованим даним за всі попередні рівні (роки). Таким чином враховуються тенденції зміни ринкової вартості через урахування еволюції параметрів моделей класифікації, що дозволяє отримати більш точну прогнозну класифікацію.

Таким чином, запропонований комплекс моделей дозволяє достатньо докладно проаналізувати ринкову вартість підприємства. Адаптивні моделі дозволяють спрогнозувати тенденцію зміни ринкової вартості, панельні дані визначають фінансові показники, що найбільше впливають на динаміку ринкової вартості, а моделі класифікації дозволяють оцінити вірогідність та потенціал росту ринкової вартості підприємства при прийнятих параметрах фінансової стратегії.

2.2 Особливості прогнозування оцінки ринкової вартості підприємства на підставі адаптивних моделей

Адаптивні методи можуть застосовуватися для прогнозування показників фондового ринку, грошових потоків і т. ін. У ряді випадків ці методи можуть з успіхом застосовуватися для прогнозування макропоказників. Методи адаптивного прогнозування застосовуються там, де основною інформацією для прогнозу є часові ряди [33].

Інструментом прогнозу при адаптивному методі служить модель. Первинна оцінка параметрів цієї моделі ґрунтується на даних базового (початкового) часового ряду. На основі нових даних, що одержуються на кожному наступному кроці, відбувається коректування параметрів моделі в часі, їх адаптація до нових умов розвитку явища, що безперервно змінюються. Таким чином, модель постійно враховує нову інформацію і пристосовується до неї.

Біля витоків адаптивного напряму лежить проста модель експоненційного згладжування. Модифікації і узагальнення цієї моделі призвели до появи цілого сімейства адаптивних моделей з різними властивостями [35].

Зупинимося на основних особливостях методів адаптивного моделювання. Всі дані моделі мають жорсткий алгоритм поведінки. Проте, як відомо, система може бути механічною за своєю природою, проте виявляти адаптивні властивості. Адаптація в даних моделях складається з невеликих дискретних зрушень. В основі процедури адаптації лежить метод проб і помилок, який абсолютно справедливо вважається універсальним шляхом вироблення нової поведінки. Такий процес необхідний, бо тільки він дозволяє витягнути потрібну інформацію, без якої успішна адаптація неможлива.

Послідовність процесу адаптації в основному виглядає таким чином. Допустимо, що модель знаходиться в деякому початковому стані (тобто визначені поточні значення її коефіцієнтів) і по ній робиться прогноз. Вичікуємо, поки закінчиться одна одиниця часу (крок моделювання), і аналізуємо, наскільки далекий результат, одержаний по моделі, відрізняється від фактичного значення ряду. Помилка прогнозування через зворотній зв'язок поступає на вхід системи і використовується моделлю відповідно до її логіки для переходу з одного стану в інший з метою більшого узгодження своєї поведінки з динамікою ряду. На зміни ряду модель повинна відповідати компенсуючими змінами. Потім робиться прогноз на наступний момент часу, і весь процес повторюється [33].

Таким чином, адаптація здійснюється ітеративно з отриманням кожної нової фактичної точки ряду. Проте які повинні бути правила переходу системи від одного стану до іншого? Іншими словами, яка повинна бути «логіка механізму» адаптації? По суті, це питання розв'язується кожним дослідником інтуїтивно. «Логіка механізму» адаптації задається апріорі, а потім перевіряється емпірично. При побудові, моделі ми неминуче наділяємо її «природженими» властивостями і разом з тим для більшої гнучкості повинні поклопотатися про механізми «умовних рефлексів», що засвоюються або втрачаються з певною інерційністю. Їх сукупність і складає «логіку механізму» адаптації.

Швидкість реакції моделі на зміни в динаміці процесу характеризує так званий параметр адаптації. Процес «навчання» моделі полягає, у виборі якнайкращого параметра адаптації на основі проб на ретроспективному матеріалі. Наприклад, дія могутнього «подразника» у вигляді процесу «білого шуму» з великою дисперсією викликає у моделі адекватну «оборонну» реакцію. Модель не адаптується до «білого шуму» а, навпаки, інертна по відношенню до нього, фільтрує його. За наявності тенденції в стохастичному процесі якнайкращою реакцією моделі є певний компроміс між двома крайніми ситуаціями, що забезпечує віддзеркалення тенденції і одночасно фільтрацію випадкових відхилень від неї. За тим, наскільки добре модель піддається «навчанню», можна судити про її здатність адекватно відображати закономірності даного часового ряду. Після вибору параметра адаптації самонавчання моделі відбувається в процесі переробки нових статистичних даних [36].

Через простоту кожної окремо взятої моделі і обмеженості початкової (вхідної) інформації, часто представленої єдиним рядом, не можна чекати, що яка-небудь одна адаптивна модель підходить для прогнозування будь-якого ряду, будь-яких варіацій поведінки. Адаптивні моделі достатньо гнучкі, проте на їх універсальність розраховувати не доводиться. Тому при побудові і поясненні конкретних моделей необхідно враховувати найбільш вірогідні закономірності розвитку реального процесу, динамічні властивості ряду співвідносити з можливостями моделі. Дослідник повинен закладати в модель ті адаптивні властивості, яких, на його думку, досить для стеження моделі за реальним процесом із заданою точністю. Разом з тим не можна сподіватися на успішну самоадаптацію моделі, більш загальної по відношенню до тієї, яка необхідна для віддзеркалення даного процесу, бо збільшення числа параметрів додає системі зайву чутливість, приводить до її «розгойдування» і погіршення одержуваних прогнозів.

Таким чином, при побудові адаптивної моделі доводиться вибирати між загальною і приватною моделлю і вибір тієї, від якої можна очікувати найменшої помилки прогнозу. Тільки за цієї умови можна сподіватися, що послідовність проб і помилок поступово призведе до найбільш ефективного предиктору. Тому дослідник повинен мати певний запас спеціалізованих моделей, різноманітних по структурі і функціональним властивостям [37].

Для порівняння можливих альтернатив необхідний критерій корисності моделі. Не дивлячись на те що в загальному випадку такий критерій є предметом суперечки, у разі короткострокового прогнозування визнаним критерієм звичайно є середній квадрат помилки прогнозування. Про якість моделі судять також по наявності автокореляції в помилках. У розвиненіших системах процес проб і помилок здійснюється в результаті аналізу як послідовних в часі, так і паралельних (що конкурують) модифікацій моделі. Тут використовується принцип конкуренції або автоматичного відбору (селекції) предиктора по заданому критерію.

Таким чином адаптивні методи прогнозування дозволяють сформувати моделі, що самокоректуються, за рахунок урахування результатів прогнозування, одержаних на попередньому кроці і різній інформаційній цінності рівнів часового ряду.

Якщо графічний аналіз даних дозволяє зробити висновок про наявність лінійної тенденції, то застосовується метод простій ковзаючої середньої. Прогнозна модель має вигляд:

(2.1)

де y_t* - прогнозне значення рівня; n - період усереднювання; y_t - рівні, що формують активну ділянку згладжування.

При виборі періоду усереднювання слід керуватися наступними правилами [38]:

- за наявності значної автокореляції рівнів часового ряду меншу погрішність даватиме менший період усереднювання;

- якщо кореляційна залежність між рівнями часового ряду невелика, то слід обрати більший період усереднювання

Застосування методу простої ковзаючої середньої для процесу, що має нелінійний розвиток, приведе до істотних спотворень. Якщо тренд ряду, що вирівнюється, має хвильовий характер або досліднику необхідно зберегти дрібні хвилі, то застосовується метод зваженої ковзаючої середньої.

Зважена ковзаюча середня визначається по формулі:

(2.2)

де k - напівінтервал усереднювання; a_i - вагові коефіцієнти; y_t+i - рівні, що формують активну ділянку згладжування.

Коефіцієнти повинні відповідати наступним умовам:

Найбільш поширеним підходом до визначення вагових коефіцієнтів є представлення рівнів у вигляді полінома ступеня r та оцінювання параметрів методом найменших квадратів [39].

Виявлення і аналіз тенденції динамічного ряду часто проводиться за допомогою його вирівнювання або згладжування. Експоненційне згладжування - один з простих і поширених прийомів вирівнювання ряду. У його основі лежить розрахунок експоненційних середніх. Експоненційне згладжування ряду здійснюється за наступною формулою:

, (2.3)

де S_t - значення експоненціальної середньої в момент t; ? - параметр згладжування, ? - const, 0 < ? < 1; y_t - рівень ряду в t-тий період часу.

Прогнозна модель має вигляд:

. (2.4)

При короткостроковому прогнозуванні бажано щонайшвидше відбити зміни ?, і в той же час якнайкраще «очистити» ряд від випадкових коливань.

Таким чином, з одного боку, слід збільшувати вагу останніх спостережень, що може бути досягнуто підвищенням ?, а, з іншого боку, для згладжування випадкових відхилень величину ? потрібно зменшити. Як бачимо, ці дві вимоги знаходяться в суперечності. Пошук компромісного значення ? являє собою завдання оптимізації моделі [33].

Апробація комплексу моделей буде здійснюватися на даних промислових підприємств. За I-III квартал 2011 р. об'єм випуску промислового сектора збільшився на 11%. Лідерами росту стали експортноорієнтовані галузі промисловості: машинобудування (+34,5%), хімічна галузь (+21,5%), металургія (+12,5%). Високі темпи зростання виробництва сталі результатом підвищеного попиту з боку зовнішніх ринків на тлі відновлення світової економіки. Тому являє інтерес аналіз динаміки ринкової вартості вітчизняних підприємств на фоні пожвавлення світової економіки для визначення рівня інвестиційної привабливості промислових підприємств, оцінки можливості нарощування їх фінансового потенціалу для модернізації виробництва та підвищення рівня конкурентоспроможності.

Оцінка ринкової вартості здійснюватиметься по трьох підприємствах машинобудівної галузі, акції яких найактивніше беруть участь у торгах на українській фондовій біржі. Початкові дані наведено у додатку А.

Графік курсу акцій для Крюковського вагонобудівного заводу (тикер ПФТС KVBZ) за 2008 - вересень 2011 року у щомісячному зрізі представлено на рис. 3.1

Рисунок 3.1 - Ринкова вартість KVBZ

Згідно графіку можна дійти висновків, що ринкова вартість акцій підприємства протягом останніх місяців має тенденцію до значного зниження.

Графік курсу акцій МоторСіч (тиккер ПФТС MSICH) за 2008 - вересень 2011 року у щомісячному зрізі представлено на рис. 3.2.

Рисунок 3.2 - Ринкова вартість MSICH

Згідно графіку можна дійти висновків, що ринкова вартість акцій підприємства за останні два місяці має тенденцію до зниження.

Графік курсу акцій АвтоКраза (тиккер ПФТС KRAZ) за 2008 - вересень 2011 року у щомісячному зрізі представлено на рис. 3.3.

Рисунок 3.3 - Ринкова вартість KRAZ

Згідно графіку можна дійти висновків, що ринкова вартість акцій підприємства за останній рік є досить стабільною, хоча і достатньо низькою в порівнянні з показниками 2008 року.

Графіки порівняння прогнозних і фактичних значень оцінки ринкової вартості підприємств, а також прогноз на кінець 2011 р. - перший квартал 2012 р., одержаний методом простої ковзної середньої, представлені на рис. 3.4.

Рисунок 3.4 - Прогноз за методом простої ковзної середньої

Період усереднювання при розрахунку простої ковзаючої середньої брався рівним 2, оскільки при більших значеннях помилка моделі збільшувалася.

Графіки порівняння прогнозних і фактичних значень оцінки ринкової вартості підприємств, а також прогноз на кінець 2011 р. - перший квартал 2012 р., одержаний методом зваженої ковзної середньої, представлені на рис. 3.5.

Рисунок 3.5 - Прогноз за методом зваженої ковзної середньої

Період усереднювання при розрахунку зваженої ковзної середньої брався рівним 3, оскільки при інших значеннях помилка моделі збільшувалася.

Графіки порівняння прогнозних і фактичних значень оцінки ринкової вартості підприємств, а також прогноз на кінець 2011 р. - перший квартал 2012 р., одержаний по моделі Брауна (моделі експоненційного згладжування без урахування тренда та сезонної компоненти), представлені на рис. 3.6.

Рисунок 3.6 - Прогноз за моделлю Брауна

Графіки порівняння прогнозних і фактичних значень оцінки ринкової вартості підприємств, а також прогноз на кінець 2011 р. - перший квартал 2012 р., одержаний методом Хольта, представлені на рис. 3.7.

Рисунок 3.7 - Прогноз за моделлю Хольта

Графіки порівняння прогнозних і фактичних значень оцінки ринкової вартості підприємств, а також прогноз, одержаний по моделі експоненційного згладжування з урахуванням експоненційного тренду, але без урахування сезонної компоненти, представлені на рис. 3.8.

Рисунок 3.8 - Прогноз за методом експоненційного згладжування з урахуванням експоненційного тренду

У табл. 3.1 представлений порівняльний аналіз якості моделей на підставі отриманого значення середньої абсолютної процентної помилки прогнозу (m.a.p.e.).

Таблиця 3.1 - Порівняльний аналіз якості моделей (значення m.a.p.e.)

Вибір найкращої моделі прогнозування оцінки ринкової вартості для конкретного підприємства здійснювався за мінімальним значенням середньої абсолютної процентної помилки (m.a.p.e.):

- для прогнозування оцінки ринкової вартості Крюковського вагонобудівного заводу використовувалась модель Хольта (m.a.p.e.= 5.0395%);

- для прогнозування оцінки ринкової вартості МоторСіч - модель Хольта (m.a.p.e.= 4.9945%);

- для прогнозування оцінки ринкової вартості Авто Краз - модель експонентного згладжування з урахуванням експонентного тренду (m.a.p.e.= 5.0689%).

Таким чином, аналіз отриманих результатів дозволяє зробити висновки, що лише МоторСіч має позитивну динаміку зміни ринкової вартості підприємства, а ринкова вартість АвктоКраза та Крюківського вагонобудівного заводу буде знижуватися протягом аналізованого періоду.

4. Охорона праці і навколишнього середовища

4.1 Загальні питання охорони праці

- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності залежно від форм власності та видів діяльності;

- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та, їх представниками, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва [155].

4.2 Організація управління охороною праці на МоторСіч

Відповідно до ст. 13 закону України «Про охорону праці» [155] роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

- розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

- впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

- забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

- організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень, умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

- здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відносно до вимог з охорони праці;

- організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

- вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Схема управління охороною праці на МоторСіч надана на рис. 4.1.

Рисунок 4.1 - Схема управління охороною праці

Служба охорони праці вирішує задачі:

- забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

- забезпечення працюючих засобами індивідуального і колективного захисту;

- професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів роботи;

- вибору оптимальних режимів праці і відпочинку працюючих;

- професійного відбору виконавців для певних видів робіт.

Служба охорони праці входить в структуру підприємства, установи, організації як одна з основних виробничо-технічних служб.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.

Служба охорони праці залежно від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ так і у вигляді групи фахівців або одного фахівця, в тому числі і за сумісництвом.