Побудова моделей дослідження економічного розвитку

Поняття й складові економічного рівня розвитку. Трудовий рівень розвитку як характеристика розвитку національної економіки. Аналіз регіонів України по макроекономічних показниках. Використання методів згладжування для дослідження розвитку регіону.

Рубрика Экономико-математическое моделирование
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 20.11.2013
Размер файла 328,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретичні засади соціально-економічного розвитку

економічний згладжування трудовий регіон

1.1 Поняття й складові економічного рівня розвитку

Економічний рівень розвитку регіону характеризується його основними складовими: природно-ресурсним потенціалом, населенням і трудовими ресурсами, виробничим потенціалом.

Розвиток - необоротна, направлена, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів. Тільки одночасна наявність всіх трьох вказаних властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін: оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій); відсутність закономірності характерний для випадкових процесів катастрофічного типу; за відсутності спрямованості зміни не можуть нагромаджуватися, і тому процес позбавляється характерної для розвитку єдиній, внутрішньо взаємозв'язаній лінії. В результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкту, який виступає як зміна його складу або структури (тобто виникнення, трансформація або зникнення його елементів або зв'язків). Здібність до розвитку складає одну із загальних властивостей матерії і свідомості. Істотну характеристику процесів розвитку складає час: по-перше, всякий розвиток здійснюється в реальному часі, по-друге, тільки час виявляє спрямованість розвитку. Тому розвиток може бути як позитивним (прогрес) так і негативним (регрес).

Крім того, розвиток - це процес закономірної зміни, переходу з одного стану в інший, досконаліший; перехід від старого якісного стану до нового, від простого до складного, від низького до вищого.

Розвиток - це придбання нової якості, зміцнюючої життєдіяльність системи в умовах середовища, що змінюється.

В процесі регіонального управління необхідно здійснити вибір одній з двох типів стратегій:

1) стратегія розвитку по моделі «закритої системи»

2) стратегія розвитку по моделі «відкритої системи»

Реалізовуючи одну із стратегій розвитку системи в рамках регіонального розвитку необхідно досліджувати характеристики об'єкту управління. В умовах зміни парадигми в управлінні регіоном, тобто поступового переходу від централізованого управління регіонам до самоврядування як одна з основних характеристик регіонального розвитку виступає його стійкість.

Природно-ресурсний рівень розвитку. Природно-ресурсний рівень розвитку визначається сукупністю всіх видів природних ресурсів, в даний час відомих і використовування яких в досяжному майбутньому можливо по технічних критеріях. Склад, величина рівня розвитку, значущість окремих видів ресурсів з часом міняються, тому їх оцінка завжди історично відносна.

Всі природні ресурси мають дві основні ознаки - походження (природний) і використання (економічний). Відповідно до них склалася їх подвійна класифікація.

По природній класифікації виділяють ресурси мінеральні, водні, грунтово-земельні, біологічні (рослинні і тварини), ресурси теплоти (сонця, підземних вод і глибин океану), сили руху (вітру, приливів і відливів, поточної води), нові, нетрадиційні ресурси - ресурси глибинної будови речовини, біоорганізмів і ін.

Ознака походження доповнюється ознакою вичерпаності і відновлювання ресурсів. По цих ознаках виділяються: 1) вичерпані ресурси, такі що не відновлюються - мінеральна сировина і паливо, грунтовий шар, підземні води; такі що відновлюються - запас води в річках і озерах, річний поверхневий і підземний стоки, запас живильних речовин в грунті, рослинний і тваринний мир; 2) невичерпні ресурси - теплота, світло, енергія сонця, енергія вітру, океану, приливів і відливів, внутрішньоземна і океанічна теплова енергія, запаси океанічної води, ресурси глибинної будови матерії, космічні ресурси.

Своєрідним ресурсом виступає нині і сама територія як з погляду наявності вільних площ для розміщення нового виробництва, так і для розселення людей.

В основі економічної класифікації природних багатств закладено їх переважне використовування в сферах і галузях господарської діяльності. По цих ознаках виділяються ресурси:

промислові - паливні, енергетичні, металеві, агрохімічні, будівельні, водні, лісосировинні і др.;

сільськогосподарські - грунтово-земельні, у тому числі рілля і кормові угіддя, вода для зрошування, суми температур і опадів вегетаційного періоду, промислові тварини і др.;

невиробничої сфери - водоймища і їх використовування для потреб населення, ліси в оточенні міст і природоохоронні, ресурси для відпочинку і оздоровлення людей (рекреаційні і бальнеологічні), ресурси спортивного полювання і рибальства і ін.

Важливою додатковою ознакою економічної (господарської) класифікації ресурсів виступає можливість їх використання як одноцільових або багатоцільових. До перших відносяться мінеральні копалини і джерела енергії, службовці для виробництва промислової сировини, палива, теплової і електричної енергії; до других - площі лісових, сільськогосподарських, рекреаційних угідь, землі промислового і іншого несільськогосподарського призначення, водоймища, сама вода, припускаючі багато способів і напрямів їх використовування. Нині все більше уваги уділяється багатоцільовим ресурсам через зростаючу конфліктність між природокористувачами і пошуком якнайкращого варіанту багатобічного використання. Задача вибору оптимального використання багатоцільових ресурсів або виділення найефективніших джерел одноцільових ресурсів розв'язується за допомогою економічної оцінки природних ресурсів.

В цілому забезпеченість господарства природними ресурсами України оцінюється як висока, цілком сприятлива для подальшого його розвитку.

Проте оцінка характеру розміщення природних ресурсів по території не така сприятлива, як оцінка загальної величини їх запасів. Головними особливостями географії природно-ресурсної бази є:

велика нерівномірність в розміщенні ресурсів по території з тяжінням промислових ресурсів до східних і північних регіонів, сільськогосподарських - на південні і південно-західні;

неспівпадання ареалу основного розміщення продуктивних сил і розселення людей, на 3/4 зосереджених в межах європейської частини, і ареалу розміщення паливно-енергетичних, лісових, водних ресурсів і руд кольорових металів, в такій же частці сконцентрованих в східній частині країни;

висока концентрація головних видів промислових ресурсів на невеликому числі їх джерел, а родючих земель - на досить обмеженому ареалі території.

Відзначена вище висока концентрація ресурсів особливо характерна для промислових їх видів.

Населення і трудові ресурси. Чисельність трудових ресурсів робить сприятливий вплив на розвиток регіону. Чим вище забезпеченість трудовими ресурсами, тим більш сприятливі умови для розміщення нових виробництв, особливо трудомістких.

Основою формування трудових ресурсів є динаміка населення. За роки радвлади істотно змінився характер природного руху населення. Коефіцієнт смертності (число померлих на 1000 жителів) зменшився в 3 рази. Середня тривалість життя (очікувана при народженні) складає 69,5 роки, у тому числі у жінок - 74, чоловіків - 63 роки. Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (число народилися на 1000 жителів). У результаті коефіцієнт природного приросту на кожну 1000 жителів (перевищення народжуваності над смертністю) впав до - 7,3 чоловік. Зниження народжуваності пов'язано з підвищенням частки міського населення, з різко збільшеною участю жінок в господарському і культурному будівництві, з широким залученням молоді в навчання.

Головною якісною характеристикою трудових ресурсів є кваліфікація робочої сили. Сьогодні на кожну 1000 працюючих доводиться 274 фахівці з вищою і середньою спеціальною освітою.

Головним чинником, що визначає розміщення трудових ресурсів, є локалізація виробництва, а розселення, що склалося, загалом відповідає його сучасному розміщенню.

Питома вага районів в чисельності населення змінювалася в результаті масових міграцій населення.

Міста і сільські населені пункти як два основні типи поселень виникли в результаті розвитку суспільного розподілу праці. В Україні частка міського населення складала 74%.

Переважаючим в Україні типом сільських населених пунктів (9/10) є поселення сільськогосподарського профілю. Разом з тим серед сільського населення, особливо у високоіндустріальних районах, все збільшується частка несільськогосподарського населення, що працює на промислових, транспортних і інших несільськогосподарських підприємствах в селах і довколишніх містах.

Украй складне положення, в якому опинилася економіка до початку нового тисячоліття, негативно позначається на життєвому рівні населення, процесі його відтворювання. Найбільш різко це виявляється в кризі споживацького ринку, гострому браку і дорожнечі більшості товарів. Така ситуація - результат загострення ряду взаємозв'язаних проблем, частина яких є застарілою спадщиною минулих літ, а інша виникла вже в процесі переходу до ринкових відносин.

Якщо судити по узагальнюючому показнику економічного розвитку - національному доходу, то найзагальніша тенденція така, що рівень життя вище в тих регіонах, де вище продуктивність суспільної праці (проведений національний доходу з розрахунку на одного зайнятого) в матеріальному виробництві і виробництві національного доходу на душу населення.

В усі часи економісти різних поглядів, шкіл і напрямів визнавали, що праця є одним із найголовніших факторів економічного розвитку. Недвозначно на це натякає християнська заповідь: «в поті лиця твого будеш їсти свій хліб». Носієм, персоніфікатором праці є людина, вона - суб'єкт господарства, репрезентант трудового рівня розвитку держави і нації. У цьому контексті при з'ясуванні економічних проблем, стану і перспектив економічного зростання особливого значення набуває аналіз трудового рівня розвитку, який, хоч і привертає увагу щораз більшого числа економістів, не має досі однозначного визначення в літературі. Та вже сама спроба такого визначення свідчить про новаторські пошуки в економічній науці, яка не задовольняється традиційним понятійним апаратом. Перші спроби застосування нових понять були зроблені економістами західних країн. Ще в 50-х роках вони почали використовувати терміни «людський фактор», «людський капітал» і т. п. В Україні кілька десятиліть економічна думка перебувала в полоні ідеологізованих догм, а тому тут гору брали кількісні показники розрахунків населення і трудових ресурсів, які були прирівняні до матеріально-сировинних факторів виробництва. Під впливом якісних змін в економіці, впроваджень наукових досягнень у виробництво. подальшого розвитку науково-технічної революції виникла потреба в подоланні суто кількісного (валового) підходу до трудових ресурсів. В результаті почали з'являтися численні публікації, присвячені людському факторові та трудовому рівня розвитку. Це було ознакою поступу економічної науки, який, однак, і досі ще обтяжений традиційними стереотипами мислення. Розглянемо трудовий рівень розвитку України з позицій сучасного стану економічної науки, яка основний акцент робить на його демографічному вимірі, але із якнайповнішим урахуванням проблем зайнятості та соціального захисту. Ці проблеми особливо актуальні у зв'язку з глибокими кризовими тенденціями, що розвиваються в економіці, глибокими якісними трансформаціями, спричиненими переходом від командно-адміністративної до ринкової системи. Перехідні процеси в економіці найсильніше позначаються на особливостях відтворення, зайнятості та соціального захисту трудового рівня розвитку, що є певною мірою індикатором об'єктивних економічних процесів в Україні.

1.2 Трудовий рівень розвитку як характеристика розвитку національної економіки

Трудовий рівень розвитку України, як і будь-якої іншої країни, є складною соціально-економічною категорією, головним компонентом якої виступають фізичні параметри відтворення населення - природної основи трудового рівня розвитку. Йдеться про демографічний вимір трудового рівня розвитку, яким останній, безумовно, не вичерпується. Відтворення населення і його трудових ресурсів - це тільки один із компонентів, хоч і дуже важливих, трудового рівня розвитку, який на кожному історичному етапі є втіленням усієї культури нації, держави, народу, що пройшов складний шлях свого розвитку під впливом ендогенних і екзогенних факторів. Особливо складним був процес розвитку населення і його трудового рівня розвитку в Україні протягом XX століття. Досить нагадати про демографічні наслідки першої і другої світових війн, голодомору 1921,1932-1933, 1946-1947 років. Враховуємо і так звані «розкуркулення», депортації населення, зокрема найціннішого його генофонду. Усе це справило глибокий вплив на процеси демографічного розвитку України. Тому не можна повністю погодитися із твердженням Ральфа С. Кліма в тому, що демографічний розвиток України відбуватиметься до 2007 року так само, як у Східній Європі. Звичайно, спільні тенденції виявлятимуться в соціально-демографічній ситуації, оскільки демографічні «ями» тут глибші і вони справили більш руйнівний вплив, ніж в інших країнах Європи. До речі, українська демособливість вже зараз доволі яскраво проявила себе в природному прирості населення. За період 1980-1990 рр. приріст населення зменшився в Україні з 3,5 до 0,6 чоловік на 1000 чоловік. У 1990 р. був в Україні приріст найнижчий у Східній Європі (у Білорусії він склав 3,2, у Російській Федерації - 2,2, у Литві-4,6, Молдові - 8,0, Латвії-1,4, Естонії-1,8). У 1991-1992 рр. природний приріст населення в Україні був від'ємним. У 1991 р. вів становив 0,8, а в 1992 р. вже лише 0,2 (в розрахунку на 1000 чоловік населення). Це свідчить, що в якісних параметрах населення, а отже і в демографічному компоненті його трудового рівня розвитку, на порозі третього тисячоліття в Україні і в інших постсоціалістичних країнах відбудуться суттєві зміни, які позначаться насамперед на темпах приросту і на загальній кількості населення. За останні 20 років чисельність населення України зросло більш як на 5 млн. чоловік. У 1970 р. воно становило 47126 тис. На 1 січня 1993 р. відповідно - 52244 тис. чоловік. Згідно з найбільш поширеними прогнозними розрахунками населення України в 2006 р. складе 58210 тис. чоловік. Однак є і досить песимістичні прогнози демографів. Згідно з ними населення України в 2008 р. не перевищить 51 млн. чоловік, а на початку 2016 р. -50 млн., тобто зменшиться порівняно з 1991 р. відповідно на 0,7 і 1,8 млн. чоловік. Та, нажаль, на початок 2009 р. населення України складає близько 47 мільйонів чоловік, тобто зберігається тенденція зниження населення. Зниження демозростання є результатом попередніх несприятливих умов розвитку українського народу. Демографічні втрати України внаслідок колишньої несправедливої національної політики, відвертого і брутального геноциду і етноциду досі належним чином не тільки не вивчені, але ще не до кінця усвідомлені. Ці наслідки даватимуть про себе знати ще й у XXI столітті. Для визначення трудового рівня розвитку дуже важливо знати закономірності його розвитку, тенденції та питому вагу працездатного населення у всьому населенні. Згідно з методикою, що досі застосовується в Україні, до трудових ресурсів належать насамперед працездатні віком 16-59 років. Їх питома вага в населенні у 1970-1989 рр. становила понад 60%, виявивши тенденцію до зменшення. У цей період різко знижувалася питома вага молоді віком до 14 років і зростала категорія людей пенсійного віку. Населення працездатного віку складало 59,4% і 55,0%, пенсійного віку-відповідно 13,5% і 16,9%. Співвідношення між різними віковими категоріями населення має регіональні відмінності. В окремих регіонах питома вага людей пенсійного віку сягає 23,5%. Погіршуються й інші показники населення. Наприклад, частка жінок у фертильному віці в 1959-1989 рр. знизилася з 53,3 до 44.6%. Якщо враховувати те, що жіноцтво - основа здорового покоління, то цілком зрозумілим є те, яке негативне значення має зниження дітонародження для відтворення трудового рівня розвитку. Надто негативно позначається на трудовому потенціалі населення зменшення питомої ваги молодіжних груп населення. Так, за переписом населення 1989 р., відношення групи населення 10-14 років до групи 50-54 років склало в Україні 98%, тоді як у Російській Федерації -106%. Постаріння населення в Україні відбувається до деякої міри за рахунок імміграції, яка в 1979-1988 рр. склала 153 тис. чоловік. У 1991-1995 рр. кількість прибулих в Україну була на рівні 2,4-2,5 млн. чоловік. Висока питома вага серед іммігрантів припадає на тих, які працювали за межами України, а тепер, повернувшись на Батьківщину, ускладнюють соціальні проблеми молодої держави. Оцінка трудового рівня розвитку на сучасному етапі повинна враховувати його адаптивність до науково-технічної революції. Звичайно, в цьому контексті, особливого значення набуває статевовікова структура, від якої залежить сприйняття науково-технічних нововведень. Стосовно жіночого і чоловічого населення, то протягом останнього десятиріччя між цими категоріями встановилася певна стабільність. Так, чоловіче населення складає 46%, а жіноче - відповідно 54%. Таким чином, склалося співвідношення на користь жіночого населення, яке в силу багатьох причин слабше адаптується до науково-технічного прогресу, ніж чоловіче. Дослідження показують, що основна частина населення і його трудового рівня розвитку зосереджена в містах. За 1989-1993 рр. питома вага міського населення України збільшилася з 67 до 68%. Отже, процес урбанізації, хоч і повільно, проте все ж продовжується. Однак міст з великою концентрацією населення в Україні небагато. Згідно з переписами лише Дніпропетровськ, Одеса і Харків мають більше мільйона мешканців, а Київ - більше 2,6 млн. Урбанізація позитивно позначається на якісних параметрах трудового рівня розвитку, зокрема на його освіті, професійній підготовці та ін. Згідно з даними перепису населення, проведеного у 1989 р., на 1000 чоловік міського населення у віці 15 р. і старше 869 чоловік мали вищу і середню (повну і неповну) освіту, у сільського населення цей показник становив 643 чоловіки. Це досить високий освітній ценз трудового рівня розвитку, який потрібно зараховувати до його позитивних ознак. А втім, в Україні у 1992/93 навчальному році навчалося у загальноосвітніх школах 708,8 тис. чоловік, у професійних навчально-виховних закладах-653 тис., у вищих навчальних закладах системи підготовки молодших спеціалістів - 719 тис., у вищих навчальних закладах - 856 тис. чоловік. Наведені факти, виявлені залежності не розкривають усіх причин та тенденцій розвитку демографічного компонента трудового рівня розвитку. Через те вони не можуть відтворити повністю складної картини розвитку трудового рівня розвитку, тим більше у віддаленій перспективі, незважаючи на те, що окремими фахівцями такі спроби робилися. Навіть не вникаючи в точність демографічних прогнозів, не можна не звернути увагу на те, що вони не враховують усіх чинників негативного впливу на трудовий рівень розвитку населення. Демодослідники вдало маніпулюють статево-віковими шкалами, не маючи змоги передбачити з належною точністю захворювання і смертність, зумовлені екологічними чинниками. У цьому зв'язку варто зауважити, що визначення кількості населення працездатного віку на той чи інший період - це ще далеко не точно розраховані трудові ресурси. Адже під впливом погіршення навколишнього середовища виникають і розвиваються хвороби, що позбавляють людей працездатності. Від екологічних забруднень помирає багато людей у працездатному віці, народжуються інваліди і т.д. Отже, за допомогою демостатистичних розрахунків аж ніяк не вдається з належною точністю запрограмувати розвиток населення. Для цього потрібен досконалий інструментарій наукового аналізу, який необхідно розробляти в межах екогомології, тобто науки про взаємодію населення і навколишнього природного середовища. В Україні протягом останніх років екогомологічні дослідження почали проводитися із широким залученням медичних, статистичних і соціологічних обстежень. Узагальнені результати таких обстежень є у наукових публікаціях і дисертаціях. Вони свідчать про погіршення якісних параметрів природного середовища і його негативний вплив на відтворення трудового рівня розвитку населення. Відомо, що територія України перенасичена забруднювачами, вона оголошена зоною екологічного лиха. Негативні впливи для здоров'я людей різко поглибила Чорнобильська катастрофа. Економічна криза, що триває вже кілька років, обмежує можливості протистояти впливу екосистем на відтворення трудового рівня розвитку нації, змушує молоду українську державу вдаватися за допомогою до світового співтовариства, яке повинно активніше сприяти виживанню української нації. Отже, при з'ясуванні особливостей і закономірностей розвитку трудового рівня розвитку населення потрібно враховувати якомога більше факторів, бо тільки таким чином можна пізнати всю складність об'єктивної реальності. Сучасний стан в Україні, коли говорити про населення і його трудовий рівень розвитку, невтішний. Аналіз цього стану треба проводити, керуючись багатьма науковими принципами, обґрунтовуючи дійові заходи, спрямовані на подолання негативних тенденцій у відтворенні трудового рівня розвитку України.

Інноваційно-інвестиційний рівень розвитку регіонів України

Особливого значення інноваційний процес набуває для перехідних економік. А саме такою є економіка України. Ринкові відносини, що впроваджуються, різко висвічують спадщину адміністративно-командної системи - надвитратне, неефективне господарювання, що в умовах жорсткої міжнародної конкуренції та встановлення врівноважених цін ставить більшість існуючих підприємств перед загрозою банкрутства.

Подолання цього стану неможливе тільки через потужний інноваційний перерозподіл ресурсів суспільства на користь конкурентоспроможних наукоємних виробництв.

Відсутність структурної перебудови інноваційного типу генерує потужні стагнації та інфляції. Виробництво ніби «виштовхує» капітал, призначений для відтворення неефективних підприємств, які втратили попит на свою продукцію. Подолання такої структурної кризи можливе тільки в тому разі, якщо цей капітал спрямовуватиметься у науково-технічні інновації, у нові виробництва, котрі визначають суть та напрями трансформаційних процесів.

Країна з перехідною економікою, яка програє «інноваційні змагання», залишається аутсайдером світової спільноти. Тому Україна може претендувати на належне їй за потенціалом місце у Європі та світі лише за умови, що вона виявиться спроможною опанувати інноваційний шлях розвитку. Для цього потрібно створити соціально-економічні умови та стимули для організаційної конвергенції в українському суспільстві пріоритету системи цінностей науково-технічного розвитку та ідеології ринкових реформ.

Негативні наслідки кризових явищ в економіці України та їх переплетіння у сфері науки, освіти, техніки і технологічного розвитку зумовили істотне гальмування інноваційних процесів. Бюджетне фінансування науково-технічної сфери неухильно зменшується, залишається низьким рівень впровадження у виробництво результатів досліджень та розробок, наука поступово перестає бути суспільно визнаною приоритетною діяльністю держави. Відбувається незворотна втрата інтелектуального рівня розвитку країни.

Основним недоліком здійснюваної інноваційної політики залишається її спрямованість на керування переважно «процесом», а не «кінцевими результатами». Треба створювати матеріально-технічне підґрунтя для системи стимулів та необхідних організаційно-технологічних умов ефективної роботи хоча б найкращої частини науково-технічного та виробничого рівня розвитку. Тому для вдосконалення інноваційної політики дуже важливо формувати стимулює економіко-правове середовище саме для тих суб'єктів циклу «наука-техніка-виробництво», які забезпечують відчутні позитивні кінцеві результати.

Державна інноваційна політика повинна стати найважливішою підоймою діяльності, спрямованої на виведення економіки України з кризи і забезпечення. Головною метою такої політики є стратегічна орієнтація розвитку виробництва на створенні і широке застосування принципово нових машин, матеріалів, комплексних технологічних систем, ефективне освоєння науково-технічних розробок, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення та ефективного використання науково-технічного рівня розвитку. Досвід показує, що значна частина науково-технічних інновацій пов'язана з інвестиційними товарами, які потребують капітальних витрат. Тому, якщо рівень нагромадження і, відповідно, інвестицій у країни низький, то потенційні можливості розвитку науково-технічної сфери можуть бути втраченими. Цей аспект сьогодні дуже актуальний для країн з перехідною економікою, бо процес відтворення виробничого апарату переживає глибоку кризу.

Основні причини кризи інвестування:

- екстенсивний характер відтворення в минулому;

- відсутність економічного механізму стимулювання;

- спад інвестиційної активності;

- руйнівна сила інфляції.

В Україні ще не склався дієвий механізм інвестування масштабних технологічних змін. Державні науково-технічні програми часто не забезпечують кінцевих результатів. Міністерства та відомства обтяжені соціальною необхідністю підтримки традиційних виробництв, не мають достатніх коштів для інноваційної трансформації своїх галузей. Недержавні комерційні структури ще не можуть здійснювати довгострокові проекти, які б забезпечували базові технологічні зміни. Іноземні інвестиції здебільшого спрямовані на підтримку виробництв, які мають короткострокову експортну перспективу.

Спад інвестиційної діяльності є результатом і причиною подальшого погіршення структури економіки. Нова інвестиційна політика має сприяти пожвавленню інвестування в економіку України. Основні джерела капітальних вкладень не забезпечують достатньої кількості ресурсів, до того ж вони не використовуються повністю. Виходом може бути прогнозування розвитку економіки.

Проблеми поліпшення структури економіки, оголошені приоритетними завданнями реформування, залишаються поки що не розв'язаними. Спад інвестиційної діяльності набагато важливіший, ніж безпосередньо саме виробництво.

Падіння інвестицій спричиняє додаткове падіння виробництва, а це, у свою чергу, веде до скорочення інвестиційних ресурсів держави та власних джерел інвестування у суб'єктів господарювання. Якщо ж урахувати факт запізнення між термінами вкладення капітальних ресурсів та їх віддачі, то можна сподіватися, що, навіть зупинивши падіння виробництва, неможливо досить швидко відновити інвестиційний процес.

На основі аналізу прийнятих у 90-ті роки офіційних документів можна виділити два етапи формування державної інвестиційної політики. Перший, протягом якого були закладені основи законодавства в даній галузі, охоплював 1991-1993 рр. Другий, що почався у 1994 р. і триває донині, виявив ступінь дієвості прийнятих нормативних актів в умовах поглиблення інвестиційної кризи. Ступінь цей надзвичайно низький, і для створення сприятливіших умов інвестування необхідне прийняття нових засерйозних рішень, які могли б утілитися в практику господарювання.

Таким чином держава вбачає своїм головним завданням створення сприятливих умов для активізації інноваційної діяльності, стимулювання приватних інвестицій при обмеженні своєї діяльності як інвестора. Відповідно до нової інвестиційної концепції, яка надає вирішальне значення зростанню обсягу та ефективності недержавних інвестицій, основним джерелом мають стати власні й залучені кошти. Передбачається посилення ролі в інвестиційному процесі вторинного ринку цінних паперів. Для зміцнення бази самофінансування підприємств велике значення новій амортизаційній політиці й використанню власного прибутку.

Поліпшення інвестиційного клімату, розширення інвестиційних ресурсів - необхідні, але не достатні умови для виходу з економічної кризи. Треба зробити економіку сприятливою до інвестицій через розвиток інфраструктури, форм і методів залучення в інвестиційну сферу капіталів інституту фінансових посередників, що діють на цьому.

Якщо українська економіка не здатна на основі саморегулювання відновити процес акумуляції інвестиційних ресурсів і їх використання у накопиченні капіталу в реальному секторі економіки, держава може здійснювати й використовувати економічне прогнозування для впливу на економічне зростання і галузеву структуру капіталовкладень.

Інвестиційну привабливість регіонів України доцільно оцінювати на основі їх ранжування за такими п'ятьма синтетичними (узагальненими) показниками:

рівень загальноекономічного розвитку регіону (включаючи природно-ресурсний рівень розвитку, рівень розвитку промислового виробництва, спеціалізацію сільського виробництва);

рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону (включаючи рівень розвитку будівництва, транспортної мережі, зв'язку, складського господарства тощо);

демографічний фактор;

рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону (включаючи розвиток приватизації і формування недержавного сектору, формування ринкової інфраструктури);

рівень криміногенних, екологічних та інших видів ризиків.

Кожний синтетичний показник оцінюється за сукупністю аналітичних показників, які входять до його складу. У свою чергу кількісна оцінка кожного синтетичного показника отримана складням рангових значень (у системі регіонів) аналітичних показників, які входять до його складу. Далі на основі кількісної оцінки п'яти вищенаведених синтетичних показників розрахований інтегральний показник інвестиційної привабливості регіонів України. При цьому враховано, що окремі синтетичні показники відіграють різну роль у прийнятті інвестиційних рішень відповідним «зваженням» значимості кожного показника (зокрема, з урахуванням думок інвестиційних менеджерів), а саме: 35%, 15%, 25%, 10%.

При оцінюванні рівня загальноекономічного розвитку регіону також вивчалась потенційна потреба в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупна ємність регіонального ринку.

Для цього оцінювання використовувались і такі аналітичні показники:

1) питома вага регіону у ВВП і виробленому національному доході;

2) обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;

3) рівень самозабезпечення регіону основними продуктами харчування (обсяг виробництва відповідних видів сільськогосподарської продукції на душу населення);

4) середній рівень заробітної плати робітників у регіоні;

5) обсяг і динаміка капітальних вкладень у регіоні в розрахунку на одного жителя в регіоні;

6) кількість компаній і фірм усіх форм власності в регіоні;

7) питома вага збиткових підприємств у загальній кількості працюючих компаній і фірм.

1.3 Аналіз розвитку регіонів України по макроекономічних показниках

Для проведення даного аналізу використовуємо основні макроекономічні показники, що характеризують соціально-економічний стан регіону, які друкуються у відкритій пресі Державним комітетом статистики України за період з 1997 по 2010 р.

Валова додана вартість (ВДВ). Валова додана вартість являє собою основну частину валового внутрішнього продукту (ВВП). Даний показник відображає внесок кожного регіону у ВВП усієї країни, а його збільшення свідчить про позитивні тенденції в економічному зростанні регіону.

Проаналізувавши динаміку даного показника за 2004-2010 р. у розрізі країни (табл. 1.1), можна зробити висновок, що в Україні відбувається повільний ріст валової доданої вартості як в абсолютному виразі, так і на душу населення.

Таблиця 1.1 - Динаміка валової доданої вартості по Україні (у фактичних цінах)

Рік

Показники

Усього, млн. грн.

Зміна, %

На душу населення, грн.

Зміна, %

2004

69287

-

1356

-

2005

77650

12,07

1532

12,98

2006

82834

6,68

1647

7,51

2007

103847

25,37

2081

26,35

2008

137993

32,88

2788

33,97

2009

183296

32,83

3766

35,08

2010

203486

11,01

4239

12,56

Так, найбільший ріст спостерігався в 2008 р. - на 32,88% в абсолютному виразі, і на 33,97% - на душу населення. Найменший ріст спостерігався в 2006 р. і склав 6,68% - в абсолютному виразі, 7,56% - на душу населення, що було викликано кризою 2005 р. Крім того, необхідно відзначити наступний факт: оскільки аналізовані дані представлені у фактичних, а не приведених, цінах, тобто не врахований момент інфляції, фактично ріст валової доданої вартості складає величину трохи меншу, чим вищенаведені розрахунки.

Внесок кожного регіону в загальний показник ВДВ по Україні за 2004-2010 р. представлений на рис. 1.1.

Найбільший внесок у ВДВ України роблять наступні області: Донецька - 13%, Дніпропетровська - 10%, Харківська - 7%, найменший - Чернівецька (близько 1%). Регіони, у яких ВДВ на душу населення була вища за середню по Україні, представлені в табл. 1.2.

Таблиця 1.2 - Регіони-лідери по показнику ВДВ

Рік

Область

2004

Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Одеська, Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська

2005

Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Одеська, Полтавська, Харківська

2006

Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Одеська, Полтавська, Харківська

2007

Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Одеська, Полтавська, Харківська

2008

Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Одеська, Полтавська, Харківська

2009

Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Полтавська

2010

Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Полтавська, Харківська.

Аналіз даної таблиці свідчить про практично незмінний склад регіонів, що мають рівень ВДВ на душу населення більший, ніж у середньому по Україні. Це свідчить про відсутність корінних зрушень у джерелах створення ВДВ в Україні, що відображає особливості географічного й історичного розвитку країни.

Індекс продукції промисловості. Даний показник може бути розрахований двома способами:

по відношенню до попереднього року. У даному випадку аналізується приріст показника тільки за рік;

по відношенню до базового року. У цьому випадку можна простежити зміни показника за деякий період часу в динаміці і говорити про ту чи іншу тенденцію його розвитку.

Динаміка зміни індексу продукції промисловості по Україні до попереднього року за 2004-2010 р. представлена в табл. 1.3.

Таблиця 1.3 - Індекс продукції промисловості в цілому по Україні, % до попереднього року

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Україна

100

98

104

112

114

107

116

Аналіз даної таблиці дозволяє говорити про те, що за досліджуваний період існувала нерівномірність виробництва промислової продукції, оскільки спостерігався негативний темп росту в 2005 р., який склав -2%. Крім того, у 2009 р. темп приросту даного показника зменшився і склав всього 7% у порівнянні з 14% попереднього року. Необхідно помітити, що, незважаючи на позитивний приріст даного показника, у процентному співвідношенні обсяг виробництва промислової продукції по Україні, наприклад, на 2010 р. складає всього 75,3% від рівня промислового виробництва 1990 р.

Найбільший підйом промислового виробництва за аналізований період спостерігався в Запорізькій, Одеській, Закарпатській і Миколаївській областях, ці ж регіони мали найбільші значення індексу в 2010 р.: відповідно 129,6%, 122,7%, 112,4%, 96,1% по відношенню до 1990 р. Найбільший спад виробництва зберігається у Львівській (50,5% у 2010 р.), Кіровоградській (50,9%), Сумській (51,3%), Житомирській (52,9%) областях. Лідером по росту обсягів виробництва продукції промисловості виступає Закарпатська область, де значення індексу збільшилося з 32% до 112,4%.

Продукція сільського господарства. Динаміка виробництва сільськогосподарської продукції в масштабі країни наведена в табл. 1.4.

Таблиця 1.4 - Виробництво продукції сільського господарства в Україні, млн. грн.

1990

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Україна

104460

60272

54468

50736

55690

61398

62106

55771

Аналіз даної таблиці дозволив зробити висновок, що обсяг виробництва сільськогосподарської продукції постійно зменшувався аж до 2006 р. (у даному році індекс продукції сільського господарства мав найменше значення в порівнянні з 1990 р. - 49%, тобто на 43724 млн. грн. менше), і лише з 2007 р. по 2009 р. щорічно спостерігався незначний ріст даного показника - на 4%.

Дане збільшення відбулося, насамперед, за рахунок збільшення обсягів виробництва продукції сільського господарства в таких областях, як: Донецька (на 12%), Харківська (на 11%), Сумська, Черкаська (на 9%).

Областями, у яких спад обсягу виробництва продукції сільського господарства був найменшим, є Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська області, крім того, дані області мають найбільший індекс продукції сільського господарства в 2010 р.: 78%, 73% і 67% відповідно. Областями, у яких відбувся найбільший спад виробництва сільськогосподарської продукції, є: Миколаївська (41% або на 946 млн. грн. менше в порівнянні з 1990 р.), АР Крим (42% або на 1217 млн. грн.), Луганська (43% або на 913 млн. грн.), Полтавська (43% або на 1486 млн. грн.).

Таким чином, аналіз показників, що відображають виробничий аспект діяльності регіонів, показав, що за період 1990-2010 р. у всіх регіонах України відбувся різкий спад як промислового, так і сільськогосподарського виробництва, і в більшості регіонів дана тенденція зберігається. З 25 регіонів України неможливо виділити жоден, у якому як промислове, так і сільськогосподарське виробництво мало б різко зростаючу тенденцію і наближалося б до рівня 1990 р. По виробництву промислової продукції лідерами є Запорізька, Миколаївська й Одеська області, по сільськогосподарському виробництву на досить високому рівні знаходилися Закарпатська й Івано-Франківська області.

Інвестиції в основний капітал на душу населення. Збільшення даного показника характеризує появу нових виробничих потужностей і, отже, підвищення ділової активності в регіоні. В Україні з 1990 по 2004 р. спостерігалося падіння обсягів інвестування (до 21,15% у 2004 р. у порівнянні з 1990 р. або на 845,3 грн. в абсолютному виразі), а, починаючи з 2005 р., відбувається поступовий ріст обсягів інвестицій в основний капітал на душу населення (табл. 1.5).

Аналіз таблиці дозволяє говорити про те, що за період 2004-2010 р. на тлі постійного збільшення обсягів інвестування на душу населення темп його приросту не є рівномірним. Найменший приріст інвестицій спостерігався в 2006 р. - 1,19% до попереднього року, найбільший - у 2010 р. - 280% до попереднього року. Необхідно відзначити, що розмір приросту інвестицій, що відбувся в 2010 р. (280%) є винятковим випадком, оскільки за попередні 2004-2009 р. приріст інвестицій до попереднього року складав максимум 23%.

Таблиця 1.5 - Інвестиції в основний капітал на душу населення по Україні, грн.

Рік

Розмір інвестицій, грн.

Приріст, грн.

Приріст, %

1990

1072,3

-

2004

227,0

-

2005

242,8

15,8

6,96

2006

245,7

2,9

1,19

2007

283,4

37,7

15,34

2008

348,1

64,7

22,83

2009

382,5

34,4

9,88

2010

1071

688,5

280,00

Крім того, у 2009 р. у порівнянні з 1990 р. обсяг інвестицій в основний капітал на душу населення склав лише 35,7%, а в 2010 р. був досягнутий рівень інвестування 1990 р. Подібне різке підвищення інвестиційної привабливості України може бути зв'язане з політичними процесами, що відбуваються в країні.

Аналіз наведених діаграм показує, що областями, у які більше всього направляються інвестиції, є: Полтавська, Одеська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька. Регіонами-аутсайдерами є: Чернівецька, Тернопільська, Херсонська і Житомирська області.

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що інвестиції в основний капітал спрямовуються до регіонів Східної України, що обумовлено високим ступенем концентрації промислового виробництва, яке являється фондомістким.

Прямі іноземні інвестиції в регіони та з них. Аналіз прямих іноземних інвестицій у регіони України дозволяє говорити про яскраво виражені регіони-лідери, до яких відносяться: Дніпропетровська (598 млн. дол. у 2010 р.), Київська (473 млн. дол.), Запорізька (442 млн. дол.), Донецька (434 млн. дол.), Одеська області (361 млн. дол.). Найменш привабливими з погляду іноземного інвестора є області: Чернівецька (20,7 млн. дол. у 2010 р.), Тернопільська (28,7 млн. дол.), Хмельницька (46,5 млн. дол.), Рівненська (54,1 млн. дол.).

З областей за рівнем інвестування в інші країни різко виділяються Харківська й Одеська області, інвестиційні кошти яких складають близько 40-50 млн. дол. щорічно. До інвестиційно активних також можна віднести Вінницьку область, що за 2008-2010 р. проінвестувала в інші держави близько 35 млн. дол. Також щорічно здійснюють інвестиції в інші країни Донецька, Дніпропетровська, Львівська, Полтавська, Запорізька і Чернівецька області. Розмір їхнього інвестиційного капіталу варіюється від 1 до 4,5 млн. дол.

Таким чином, аналіз даних показників дозволяє говорити про те, що в Україні існують як інвестиційно привабливі, так і інвестиційно непривабливі регіони, причому останніх - більша кількість. Найбільш привабливими регіонами як з погляду вітчизняних, так і з погляду іноземних інвесторів є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Львівська, Одеська, Полтавська, Харківська області, тобто найбільш розвинені в промисловому відношенні області. Як показує статистика, дані області і самі є інвестиційно активними, оскільки щорічні інвестиції з них в інші країни складають від 2,5 до 50 млн. дол.

Таким чином, аналіз показників, що відображають економічні і соціальні аспекти життєдіяльності регіонів нашої країни, дозволяє говорити про те, що в Україні усього в 3 регіонах з 25 (Дніпропетровському, Донецькому, Запорізькому) рівень життя населення є відносно високим, тоді як в інших регіонах цей рівень досить низький.

2. Теоретичний аналіз моделей для дослідження регіону

2.1 Методу зменшення факторного простору

Для оцінки рівня розвитку регіону можна підійти з двох позицій. По-перше, це побудова рейтингу регіону. По друге, аналіз регіону при взаємодії регіону з іншими регіонами України. Для дослідження рівня розвитку регіону з першої позиції слід використовувати методи таксономічного аналізу, а саме, методи рівні розвитку. Для дослідження з другої позиції слід використовувати методи кластерного аналізу, то таких методів відносяться методи ієрархічного моделювання та метод куль.

Проаналізуємо існуючи методи.

Перш ніж використовувати якій-небудь з методів кластерного аналізу необхідно виконати три процедури:

Виділити набір властивостей, що характеризують явище. Цей набір властивостей визначається матрицею з розмірністю nxm (X={xij}, i=1., n, j=1., m), де n - кількість рядків в матриці, m - кількість стовпців матриці. Залежно від мети кластеризації в рядках даної матриці можуть знаходитися як об'єкти, так і ознаки цих об'єктів.

Позбутися одиниці вимірювання властивостей. Це проводиться шляхом стандартизації по формулі (2.1)

(2.1)

де xij - i-я реалізація j-ка ознаки

- середнє арифметичне j-го ознаки

dj - стандартне відхилення j-го ознаки

Обчислити матрицю відстаней між об'єктами.

При аналізі чинникового або об'єктного простору може виникнути ситуація, коли які-небудь ознаки або об'єкти не несуть ніякої інформаційної цінності. Тобто кількісні характеристики ознак або об'єктів практично не змінюються (мають постійні або майже постійні значення). Для цього слід проводити перевірку на абсолютну і відносну інформаційну цінність властивостей.

Введемо поняття абсолютної і відносної інформаційної цінності властивостей:

1) Абсолютна цінність властивості характеризується коефіцієнтом варіації і визначається по формулі

(2.2)

де і, j - число реалізацій ознак (або об'єктів).

2) Відносна інформаційна цінність властивостей - це цінність властивостей щодо загальної сукупності ознак (об'єктів). Вона визначається:

(2.3)

Після аналізу розрахованих показників, вибравши порогову, позитивну величину , можна відкинути ті ознаки (об'єкти які не несуть для нас інформаційній цінності) по наступних критеріях.

Vj або j (2.4)

Властивості, що задовольняють одній з цих умов, будуть практично незмінні і як наслідок невпливові на процес побудови кластерів. Внаслідок цього їх можна виключити з розгляду.

Тобто, завдяки описаним вище попереднім операціям можна позбавитися від одиниць вимірювання і зменшити інформаційний простір, шляхом виключення не істотних ознак (об'єктів).

Останньої з попередніх операцій, є побудова матриці відстаней. Ця матриця виглядає таким чином.

(2.5)

де сsu - відстань між об'єктами s і u .

Ця відстань може розраховуватися різними способами:

Евклідово відстань

Метрика абсолютних відстаней

lr - норма

Відстань Махалонобіса

Відстань Хелвига та ін.

Після проведення попередніх операцій необхідно приступати до розбиття сукупності об'єктів на однорідні підмножини - кластери. Для цього можна використовувати різні методи кластеризації. Це такі методи як: методи ієрархічної кластеризації, методи з використанням теорії графів і інші.

Розглянемо метод рівня розвитку. За допомогою даного методу визначається рівень розвитку об'єктів. Існують звичайний і модифікований рівні розвитку. При звичайному рівні розвитку, чим більше цей показник, тим менш розвинутий об'єкт. В модифікованому - навпаки, чим краще об'єкт менше показник, тим краще розвинутий. За допомогою показника рівня розвитку, можна збудувати об'єкти в порядку зростання, або убування даного показника.

Перед застосуванням даного методу необхідно також розбити сукупність ознак на стимулятори і дистимулятори.

Стимуляторами називаються ознаки, що впливають на об'єкт, при збільшенні значення яких, збільшується позитивний вплив на об'єкт. Дистімулятори надають негативна дія на об'єкт. Нам необхідно позбувся дистимуляторов. Це проводитися за допомогою формули:

(2.6).

Після виключення дистимуляторів необхідно провести попередні операції.

Наступним кроком буде побудова еталонного об'єкту (верхнього полюса) (Р0) по отриманій матриці відстаней

Р0= (2.7)

де di, j - елемент матриці відстаней.

Після цього кроку проводимо розрахунок скоректованої матриці відстаней між нашим еталонним об'єктом і іншими об'єктами

D'=D (P0, об'єкт). (2.8)

Розраховуємо і виходячи з формул:

(2.9)

(2.10)

де N - кількість об'єктів.

Задаючи довірчий інтервал в 2, одержуємо

(2.11).

На підставі отриманих результатів розраховуємо звичайний і модифікований коефіцієнти рівня розвитку M:

- звичайний (2.12)

M*=1-Mi - модифікований.

Окрім методу розвитку для аналізу рівня розвитку регіону бажано використовувати метод, що дозволи визначити кластери регіону. Одним з таких методів є метод куль. Розглянемо його більш детально.

Постанова задачі. Кожний об'єкт s характеризується набором ознак:

Ps={xs1, xs2., xsn}. (2.13)

Сукупність об'єктів утворює безліч об'єктів

={P1, P2., Pn}. (2.14))

На цій множині будується куля радіусом , який визначається двома способами:

, (2.15)

де сsu - відстань від об'єкту s до об'єкту u.

, де, і (2.16)

Потім визначається число точок Pr, які знаходяться усередині кулі, ці крапки задовольняють умові.

Csr< (2.17)

Введемо поняття потужності. Потужністю ls підмножини s називається величина, яка показує, яка кількість елементів стовпці s задовольняє умові (2.17). При виборі максимальної потужності, ми отримаємо першу виділену підмножину

(2.19)

Якщо є декілька підмножин з максимальною потужністю, тоді необхідно знайти підмножину, яка менш всіх видалено від початку координат, тобто необхідно порахувати відстань між початком координат і центром кулі і знайти мінімальне. Таким чином, підмножина вибиратиметься відповідно до формули:

(2.20)

Позначимо першу вибрану підмножину через s1. Тоді формування наступного кластера проводитиметься з множини \s1.

Після закінчення всіх ітерацій ми отримаємо кластери, які містять в собі елементи зі схожими властивостями. При такій кластеризації можуть вийти не рівнозначні кластери. Наприклад, в одному кластері міститиметься 20 елементів в іншому тільки три. При отриманні таких результатів, необхідно більший кластер розглянути як окрему множину, побудувати матрицю відстаней і провести заново кластеризацію.

Якщо об'єкти містять не тільки кількісні, а й якісні характеристики, то необхідно використовувати інші методи кластерізації. Одним з таких методів є метод аналізу ієрархій.

Для розбиття елементів, що характеризуються змішаним складом ознак, на групи більш переважно працювати не з відстанями, а із заходами схожості, оскільки коефіцієнт схожості для об'єктів з якісним складом ознак - більш точна характеристика їх однорідності, ніж відстань між ними. Враховуючи цей факт, сформулюємо математичну модель задачі кластеризації.

Постановка задачі. Безліч споживачів, яка необхідна розбити на кластери має наступний вигляд:

Q={qi}, i=1..n (2.21)

Функція, що визначає рівень схожості об'єктів ql і qk, наступна:

S (ql, qk) (2.22)

Крім того, існує поріг схожості (S0), що показує деяке значення, обмежуюче об'єднання різних елементів в групу схожих. А також функція мети (F), екстремум якої ми хочемо досягти, застосовуючи кластеризацію.

Тоді математична модель задачі кластеризації можна записати так:

(2.22)

Як було сказане вище, рівень схожості по кількісних і якісних чинниках підраховується окремо.

Коефіцієнт схожості об'єктів по кількісних ознаках отримаємо по наступній формулі:

Sij1=A/(A+D (Xi, Xj)) (2.23)

де D (Xi, Xj) - відстань між споживачами qi і qj, обчислене по наборах кількісних ознак Xi, Xj/

А - константа, яку можна прирівняти середньому значенню D (Xi, Xj).

Відстань D між регіонами можна знайти по наступній формулі:

D (Xi, Xj)= [(xik-xjk)2]1/2 (2.24)

де xik, xjk - величина к-тої кількісної характеристики товару відповідно для i-го або j-го споживача.

Коефіцієнт схожості регіонів по якісних характеристиках товару обчислимо по наступній формулі:

Sij2=(bkgijk)/ bk (2.25)

де bk - коефіцієнт значущості к-той якісної характеристики товару.

При рівнозначності всіх характеристик формула (2.25) перетвориться таким чином:

Sij2=gijk)/ r (2.26)

де r - кількість якісних характеристик товару.

gijk=f (yik, yjk) - функція, визначальний ступінь збігу к-го чинника для i-го і j-го споживача.

В найчастішому випадку якісний чинник може мати лише два значення (або товар володіє певною характеристикою, або ні). Тоді функція gijk визначатиметься таким чином:


Подобные документы

  • Поняття та процес економічного прогнозування, процес формування прогнозу про розвиток об'єкта на основі вивчення тенденцій його розвитку. Сутність та побудова економетричних моделей. Зарубіжний досвід побудови та використання економетричної моделі.

    реферат [43,5 K], добавлен 15.04.2013

  • Поняття та сутність кризових явищ, їх характеристика, класифікація та основні причини виникнення. Стан загального розвитку економіки України, тенденції її розвитку в умовах кризи. Розробка основних заходів антикризової політики в державному секторі.

    курсовая работа [122,4 K], добавлен 13.03.2014

  • Методи економічного прогнозування, їх відмінні особливості, оцінка переваг та недоліків. Моделі прогнозування соціально-економічних об’єктів. Принципи вибору моделей та комбінування прогнозів. Прогнозування показників розвитку банківської системи.

    курсовая работа [813,1 K], добавлен 18.02.2011

  • Поняття ринку нерухомості та його основні риси. Визначення попиту та пропозиції на ринку нерухомості та чинників, що на нього впливають. Аналіз основних моделей дослідження попиту. Авторегресійні моделі та й моделі експоненціального згладжування.

    дипломная работа [1,6 M], добавлен 20.11.2013

  • Походження та характеристика системи глобального моделювання. Загальний огляд моделей глобального розвитку. Напрямки розвитку глобального моделювання, характеристика моделей, їх суть. Дінамична світова модель Форрестера як метод імітаційного моделювання.

    контрольная работа [31,5 K], добавлен 22.02.2010

  • Теоретичні основи економічного прогнозування: сутність, види і призначення, принципи і методи. Особливості вибору моделей та створення систем державних прогнозів і соціально-економічних програм України. Порядок моделювання динаміки господарської системи.

    курсовая работа [869,6 K], добавлен 16.02.2011

  • Створення економіко-математичної моделі на основі рівняння множинної регресії та прогнозування конкурентоспроможності національної економіки за допомогою системи показників її розвитку. Оцінка впливу валютного курсу, практика його державного регулювання.

    автореферат [50,3 K], добавлен 06.07.2009

  • Сутність та предмет економічного аналізу. Визначення понять "технологія", "фактор", "резерв", "аналіз". Класифікація господарських резервів. Управлінський та оперативний аналіз. Основні джерела інформації у процесі здійснення аналітичного дослідження.

    тест [13,0 K], добавлен 09.09.2010

  • Теоретико-методологічні основи дослідження взаємозв’язку макроекономічних показників з податками. Аналіз робіт та напрямків економіко-математичного моделювання у сфері оподаткування. Моделювання впливу податкової політики на обсяг тіньової економіки.

    дипломная работа [1,5 M], добавлен 21.06.2010

  • Рейтингова оцінка галузі по показникам стимуляторам бухгалтерської звітності. Аналіз соціально-економічних процесів за допомогою ранжування та електронних таблиць Excel. Розрахунок коефіцієнту економічного розвитку підприємств деревообробної галузі.

    лабораторная работа [494,1 K], добавлен 13.05.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.