Інформаційна система аналізу діяльності підприємства для фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

Чистий дисконтований дохід:

, (1.4)

де ЧГП - чистий грошовий потік, ПІ - початкові інвестиції.

Індекс доходності:

, (1.5)

де Д_t -- доход в період t; B_t -- розмір інвестицій в проект у період t.

В основу цих методів покладено порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Перші два можуть базуватися як на обліковій величині грошових надходжень, так і на дисконтованих доходах, а решта три - тільки на дисконтованих доходах з урахуванням часової компоненти грошових потоків.

Перший метод оцінювання ефективності інвестиційних проектів полягає у визначенні терміну, необхідного для того, щоб інвестиції окупили себе. Він є найпростішим і тому найпоширенішим.

Якщо доходи від проекту розподіляються рівномірно за роками, то термін окупності інвестицій визначають діленням суми інвестиційних витрат на величину річного доходу.

У разі нерівномірного надходження доходів термін окупності визначають прямим підрахунком числа років, протягом яких доходи відшкодовують інвестиційні витрати на проект, тобто доходи зрівняються з витратами.

Слід зазначити, що термін окупності інвестицій можна використати лише як допоміжний показник. Недолік цього методу в тому, що він не враховує різницю доходів за проектами, які одержують після окупності початкових витрат. Якщо керуватися лише терміном окупності інвестицій, то треба інвестувати проект А. Прото тут не враховано того, що проект Б забезбечує значно більшу суму прибутку. Отже, оцінюючи ефективність інвестицій, слід брати до уваги не лише терміни їхньої окупності, а й дохід на вкладений капітал, для чого розраховують індекс рентабельності (IR) і рівень рентабельності інвестицій (Р):

IR = Очікувана сума доходів/Очікувана сума інвестицій (1.6)

Р = Очікувана сума прибутку/Очікувана сума інвестицій (1.7)

Однак і цей показник, розрахований на основі облікової величини доходів, має свої недоліки: він не враховує розподілу припливу і відпливу грошових засобів за роками і тимчасову вартість грошей.

Найбільш науково обґрунтованою є оцінка ефективності інвестицій, основаних на методах нарощення (компоундування) або дисконтування грошових надходжень, що враховують зміну вартості грошей у часі, нерівноцінність сучасних і майбутніх благ.

Сутність методу компаундування полягає у визначенні суми грошей, яку буде мати інвестор у кінці операції. Використовуючи цей метод, дослідження грошового потоку проводять від нинішнього до майбутнього. Заданими величинами тут є початкова сума інвестицій, термін і процентна ставка дохідності, а шуканою величиною - сума коштів, яку буде одержано після завершення операції.

Для визначення вартості, яку матимуть інвестиції через кілька років, при використанні складних процентів застосовують формулу:

FV = PV*(1+r)^n, де (1.8)

FV - майбутня вартість інвестицій через n років;

PV - першопочаткова сума інвестицій;

r - ставка прцентів у формі десяткового дробу;

n - число років у розрахунковому періоді.

Вираз (1+r) є важливою змінною у фінансовому аналізі, становить основу практично всіх фінансових обчислень. Він показує, скільки буде коштувати грошова одиниця через рік. Обернене його значення 1/(1+r) дає змогу визначити, скільки сьогодні коштує грошова одиниця, яку буде одержано через рік.

При нарахуванні процентів за простою ставкою використовують таку формулу:

FV = PV*(1+r*n) (1.9)

Якщо доходи за інвестиціями нараховують кілька разів на рік за ставкою складних процентів, то формула для визначення майбутньої вартості вкладу така:

FV = PV*(1+r/m)^n*m, (1.10)

де m - число періодів нарахування процентів у році.

Часто виникає необхідність порівняння умов фінансових операцій, що передбачають різноманітні періоди нарахування процентів. У цьому разі здійснюють приведення відповідних процентних ставок до їхнього річного еквівалента за такою формулою:

EFR =(1+r/m)^m-1, (1.11)

де EFR - ефективна ставка процента ( ставка порівняння);

m - число періодів нарахування;

r - ставка процента.

Тривалість операції можна визначити, знаючи FV,PV і r, шляхом логарифмування:

n=lg(FV/PV)/lg(1+r) (1.12)

Метод дисконтування грошових надходжень (ДГН) - дослідження грошового потоку у зворотному напрямі - від майбутнього до поточного моменту часу. Він дає змогу привести майбутні грошові надходження до сьогоднішніх умов. Для цього застосовують таку формулу:

PV =FV/(1+r)^n = FV*(1/(1+r)^n)=FV*kd, (1.13)

де kd - коефіцієнт дисконтування.

Якщо проценти нараховують m разів на рік, то для розрахунку поточної вартості майбутніх доходів використовують формулу:

PV = FV/(1+r/m)^m*n = FV*(1/(1+r/m)*m*n) (1.14)

Інакше кажучи, ДНГ використовують для визначення суми інвестицій, які необхідно вкласти тепер, щоб довести їхню вартість до потрібної величини при заданій ставці процента.

ДНГ покладено в основу методів визначення чистої (приведеної) поточної вартості проектів, рівня їхньої рентабельності, внутрішньої норми дохідності, дюрації та інших показників.

Метод чистої поточної вартості (NPV) передбачає таке:

1) Визначають поточну вартість витрат (Ie), тобто розвязують питання, скільки інвестицій треба зарезервувати для проекту.

2) Розраховують поточну вартість майбутніх грошових надходжень від проекту, для чого доходи за кожний рік (CF) (кеш-флоу) приводять до поточної дати:

PV = ?CFn/(1+r)^n (1.15)

3) Поточну вартість інвестиційних витрат (Ie) порівнюють з поточною вартістю доходів (PV). Різниця між ними становить чисту вартість доходів (NPV):

NPV =PV - Ie = сумаCFn/(1+r)^n - Ie (1.16)

NPV показує чисті доходи або чисті збитки інвестора від розміщення грошей у проект порівняно зі зберіганням грошей у банку. Якщо NPV>0, то проект дасть більший дохід, ніж при альтернативному розміщенні капіталу. Якщо ж NPV<0, то проект має дохідність, нижчу від ринкової, і тому гроші вигідніше залишити в банку. Проект не прибутковий і не збитковий, якщо NPV=0.

Важливою проблемою для прогнозування ефективності інвестиційних проектів є зростання цін у зв'язку з інфляцією. В умовах інфляції для дисконтування грошових потоків треба застосовувати не реальну, а номінальну ставку дохідності. Щоб зрозуміти методику обліку інфляції, необхідно з'ясувати різницю між реальною та номінально ставками доходу.

Залежність між реальною і номінальною ставками доходу можна виразити так:

(1+r)*(1+m) = 1+d (1.17)

d=(1+r)*(1-m)-m, (1.18)

де r - необхідна реальна ставка доходу (до поправки на інфляцію);

m - темп інфляції, який звичайно вимірюють індексом роздрібних цін;

d - необхідна грошова ставка доходу.

Якщо витрати і ціни зростають однаковими темпами відповімо до індексу інфляції, то в методах ДГН можна не враховувати інфляцію. Ситуація змінюється, якщо витрати і ціни зростають різними темпами. Тоді не можна проводити дисконтування грошових надходжень, виражених у постійних цінах за реальною ставкою доходу. Правильний метод - розрахунок фактичних грошових надходжень з урахуванням зростання цін і дисконтування їх за грошовою ставкою доходу.

Таким чином, за допомогою метода чистої поточної вартості (чистого приведеного ефекту) можна досить реально оцінити дохідність проектів. Цей метод використовують як основний в аналізі ефективності інвестиційної діяльності, хоча це не виключає можливості застосування інших методів.

Розраховують також дисконтований термін окупності інвестицій, тобто час, необхідний для того, щоб сума дисконтованих грошових потоків покривала суму дисконтованих інвестиційних витрат.

Оскільки дисконтування зменшує грошовий потік, то дисконтований термін окупності проекту завжди триваліший від простого терміну окупності, розрахованого на основі облікової вартості грошових доходів. Дисконтований термін, так само як і простий термін окупності проектів, є показником ліквідності, а не рентабельності проектів. Він же ігнорує грошові доходи, одержані після терміну окупності інвестиційних витрат.

1.6. Характеристика області дослідження і постановка задачі

Областю дослідження в даній роботі є Відкрите акціонерне товариство “Сільськогосподарське підприємство “АНК” (Аграрна Національна Компанія) [59]. Це вітчизняний виробник елітного насіння льону зареєстрованих та перспективних сортів.

ВАТ “СП “АНК” працює в галузі льонарства з 2000 року. Підприємство створене для відродження ланки елітного насінництва в галузі льонарства України.

Фірма забезпечує виробництво елітного насіння нових високопродуктивних сортів льону вітчизняної та зарубіжної селекції в об'ємах, необхідних для сортозміни та сортооновлення в господарствах різних форм власності.

Науково - виробничий потенціал ВАТ “АНК” базується на плідній співпраці з провідними селекційними установами України та країн ближнього зарубіжжя:

- Інститутом сільського господарства Полісся (м. Житомир).

- Інститутом луб'яних культур (м. Глухів).

- Інститутом землеробства УААН (смт. Чабани).

- Агроекологічним університетом (м. Житомир).

- Томською державною сільськогосподарською дослідною станцією (Росія).

- Могильовською державною сільськогосподарською дослідною станцією (Білорусь).

ВАТ “СП “АНК” спільно з науково-дослідним Інститутом сільського господарства Полісся - оригінатором сортів: Світанок, Персей, Ірма, Синільга, Інститутом луб'яних культур УААН - розробником ресурсозберігаючої технології вирощування льону - довгунцю та відділом льону Інституту землеробства УААН, розробили нову, прискорену систему насінництва льону - довгунцю, яка забезпечує швидке впровадження нових сортів у виробництво.

З ініціативи ВАТ “АНК” в 2002 році до державної програми сортовипробування включено три сорти льону - довгунцю: Ліра, Нива, Згода.
Одним з напрямків діяльності ВАТ “АНК” є надання консультацій з правильного застосування розробленої методики, та агротехнологічне супроводження проектів вирощування льону - довгунцю.

Поштова адреса підприємства: Київ, Л. Гавро, 9-е, № 19.

Для того, щоб продемонструвати готовність підприємства до інвестування, продемонструємо звіт про фінансові результати за 2006 рік (таблиця 1.1).

У 2006 році ВАТ «АНК» розпочало програму з автоматизації та виробництва. Для цього було залучено кілька інвесторів - з України, Росії та Швеції. В даній роботі (розділ 3) буде проаналізовано інвестиційну діяльність підприємства з огляду на вкладені в розвиток нових ідей кошти.

Наявність чистого прибутку від основної та операційної діяльності свідчить про, як мінімум, задовільний стан підприємства. Аналіз інвестиційної привабливості потребує більш глибокого занурення у фінансову діяльність підприємства, але в даному випадку це не доцільно, адже, по-перше, тема роботи дещо інша, а, по-друге, маємо реальні приклади інвестицій у діяльність аналізованого підприємства (розділ 2), отже для інвесторів дане підприємство вже є інвестиційно привабливим, якщо вони передбачають вкладення коштів у розвиток нової продукції.

Таблиця 1.1

Звіт про фінансові результати ВАТ «АНК» (2006 рік)

тис. грн. Найменування показника Код рядка За звітний період За попередній період Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) 010 15 649.8 14 703.6 Податок на додану вартість 015 0.0 0.0 Акцизний збір 020 0.0 0.0 Продовження таблиці 1.1 Виплати страхових сум і страхових відшкодувань 025 1 469.5 903.7 Інші вирахування з доходу 030 2 001.2 2 299.1 Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) 035 12 179.1 11 500.8 Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) 040 38.6 25.1 Валовий: прибуток 050 12 140.5 11 475.7 збиток 055 0.0 0.0 Інші операційні доходи 060 196.0 174.3 Адміністративні витрати 070 1 162.6 848.2 Витрати на збут 080 495.2 696.6 Інші операційні витрати 090 375.0 2 034.4 Фінансові результати від операційної діяльності: прибуток 100 10 303.7 8 070.8 збиток 105 0.0 Доход від участі в капіталі 110 96.6 89.4 Інші фінансові доходи 120 8 501.5 5 951.9 Інші доходи 130 101.3 0.0 Фінансові витрати 140 3 590.9 5 044.7 Втрати від участі в капіталі 150 0.0 0.0 Інші витрати 160 4 550.0 0.0 Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування: прибуток 170 10 862.2 9 067.4 збиток 175 0.0 0.0 Податок на прибуток від звичайної діяльності 180 712.4 705.2 Фінансові результати від звичайної діяльності: прибуток 190 10 149.8 8 362.2 збиток 195 0.0 0.0 Надзвичайні: доходи 200 0.0 0.0 витрати 205 0.0 0.0 Податки з надзвичайного прибутку  210 0.0 0.0 Чистий: прибуток 220 10 149.8 8 362.2 збиток 225 0.0 0.0

Задачею даної роботи щодо інвестиційної діяльності ВАТ «АНК» є розробка заходів оцінки інвестиційної діяльності підприємства та аналіз найбільш прийнятного програмного додатку.

РОЗДІЛ 2

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

2.1. Теоретичне підґрунтя фінансового забезпечення інвестиційних проектів

Інвестиційний процес розпочинається з відносин його суб'єктів на ринку ін-вестицій. Інвестору зазвичай не вистачає власних коштів для запровадження про-екту, тому він прагне залучити найбільш привабливі інструменти фінансування.

Вартість капіталу коливається в межах відсоткових ставок, що пропонує кре-дитний ринок. Керуючись метою одержання максимального доходу, інвестор праг-не під забезпечення власного капіталу залучити якомога більше інвестиційних ресурсів з інших джерел фінансування, структуризувати капітал таким чином, щоб розподілити інвестиційні ризики між усіма учасниками проекту.

Існує кілька типів і способів фінансування інвестиційного процесу. Вибір найприйнятнішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних ресур-сів, запобігає їх втратам на всіх стадіях життєвого циклу інвестицій.

Кредитори та продавці фінансових ресурсів, навпаки, прагнуть якнайдо-рожче влаштувати свої вільні кошти і при цьому мати певні гарантії щодо інвестиційного ризику.

Отже, інвестиційний ринок спонукає суб'єктів інвестиційного процесу до компромісу, який закріплюється у засновницьких угодах, статутах підприємств та кредитних договорах, де визначається та узгоджується вартість і структура ка-піталу відповідно до джерел фінансування.

2.2. Визначення вартості і структури капіталу

Вартість капіталу визначається на інвестиційному ринку через попит та про-позицію в умовах конкуренції за ціною, що задовольняє одночасно покупця і продавця. При цьому інвестор завжди прагне придбати або залучити позичкові кошти за щонайменшої ціни, а продавці та кредитори, у свою чергу, прагнуть якнайдорожче продати.

Джерелами фінансування залежно від кон'юнктури інвестиційного ринку мо-жуть бути як внутрішні (власні кошти суб'єктів господарювання), так і зовнішні (вітчизняні та іноземні).

За даними табл. 2.1 притягнення до інвестування того чи іншого фінансово-го ресурсу потребує дуже ґрунтовного порівняльного аналізу.

Загалом, критеріями визначення ціни капіталу, що може бути залученим до інвестування, є відсоткова ставка, яку пропонує кредитний ринок.

Акціонерний капітал може бути притягнутий до інвестування за нижчою ціною, але то прерогатива солідних і респектабельних компаній. Маловідомі компанії, що розпочинають свій бізнес, як правило, довіри в інших інвесторів (потенційних акціонерів) не мають.

Одержати субсидії від держави або спонсорські кошти також проблематично в умовах кризового стану економіки.

Залишається єдине джерело -- кредитний ринок за умови, що позичка буде забезпечена певною заставою або гарною гарантією.

Позичковий капітал може бути залучений до інвестування тільки за такою відсотковою ставкою, яка буде відшкодована за рахунок майбутніх позитив-них грошових потоків і влаштовує, таким чином, й інвестора, і кредитора, який її пропонує.

Головними відсотковими ставками, що підлягають аналізу, мають бути: реаль-на, з урахуванням очікуваного рівня інфляції, вільна від ризику; базова, з урахуван-ням ризику неповернення боргу; бар'єрна, внутрішня норма дохідності (рис. 2.1).

Реальна відсоткова ставка віддзеркалює нормальний розвиток стабільної еко-номіки держави. Це ставка, що свідчить про нормальний приріст добробуту сус-пільства. Розвинені країни мають стійкі реальні темпи зростання -- 2,5--4% на рік. В окремі періоди деякі країни можуть досягти і вищих темпів розвитку. Але, як правило, такі періоди нетривалі.

Таблиця 2.1

Джерела фінансування інвестицій [21]

ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ	ВНУТРІШНІ	Чистий прибуток	переваги	1. Оперативність використання 2. Податкові пільги 3. Високий ступінь моніторингу
		Амортизаційні відрахування
		Сальдо позареалізаційних доходів
		Іммобілізація залишкових поточних активів	вади	1. Заморожування коштів 2. Зниження рівня ліквідності 3. Відсутність зовнішнього контролю 4. Додаткові витрати на консалтинг та аудит 5. Низький коефіцієнт оборотності капіталу
		Виторг від списання активів
		Акціонерний капітал
	ОВНІШНІ	ВІТЧИЗНЯНІ	Довгостроковий банківський кредит	переваги	1. Ефект фінансового леверіджу 2. Скорочення термінів реалізації проектів 3. Наявність зовнішнього контролю 4. Можливість реструктуризації боргу 5. Розподіл інвестиційних ризиків
			державні субсидії
			додаткова емісія цінних паперів
			прямі інвестиції	вади	1. Залежність (боргова) від кредиторів 2. Можливість втрати частини влас-ності 3. Послаблення менеджменту 4. Часткове обмеження самостійності
			інвестиційний лізинг
			цільове державне кредиту-вання
		ІНОЗЕМНІ	прямі іноземні інвестиції	переваги	1. Більш високий захист від інфляції 2. Наявність зовнішнього контролю 3. Залучення нових технологій 4. Захист з боку держави 5. Надійне страхування
			портфельні іноземні інвестиції
			технічна допомога (гранти)
			кредити іноземних банків	вади	1. Тривалий період залучення 2. Необхідність гарантування 3. Висока вартість 4. Високі витрати на ТЕО
			позички міжнародних фінансових інституцій

Рис. 2.1. Головні відсоткові ставки

Відсоткова ставка, яка враховує очікуваний рівень інфляції, призначена для відшкодування інвестору можливих витрат від знецінення вкладених капіталів внаслідок зростання цін на товари та послуги у вигляді інфляційної премії. Ця ставка для розвинених країн коливається у розмірі від 3 до 7% на рік.

Вільна від ризику (державна) ставка -- це ставка дивідендів або відсотків, які обіцяють сплатити власникам державних цінних паперів. Ця ставка, звичайно, на кілька пунктів вища від очікуваного рівня інфляції.

Базовою відсотковою ставкою вважається найнижча ставка (Prime Rate) ко-мерційних банків, яку вони призначають для своїх найнадійніших клієнтів. Ця ставка, звичайно, на кілька пунктів вища від вільної від ризику ставки.

Ставка, що враховує ризик неповернення боргу (інвестицій та відсотків). Ця ставка віддзеркалює певну частину інвестицій, що може бути не повернена як основний капітал, а також очікуваний за ним дохід. Ця ставка може мати значні коливання від кількох відсотків за проектами з мінімальним ризиком до кількох десятків -- для проектів з високим ризиком (венчурних).

Бар'єрна ставка (Hurdle Rate) розраховується інвестором як мінімальна норма доходу, яку він прагне одержати від усіх своїх нових інвестицій. Прибутки, що мають бути одержані за нормою доходу, нижчою від бар'єрної ставки, не мають сенсу для інвестора через те, що вони тільки покривають витрати та видатки. У практичних розрахунках бар'єрна ставка дорівнює ставці дисконтування, яка ви-користовується для віднесення майбутніх грошових потоків для сучасного періоду. Внутрішня норма дохідності -- норма прибутку від нових інвестицій, за яких річні інвестиції (негативні грошові потоки) і майбутні позитивні грошові потоки дорівнюють один одному.

Внутрішня норма дохідності -- це норма, яка задовольняє інвестора. В окре-мих випадках для отримання інвестиційної активності і вилучення вільних гро-шових коштів з обігу вона може бути значно підвищена. При стабільній економі-ці ця ставка дещо вища від ставки за державними цінними паперами.

Аналіз усіх дисконтних ставок дає можливість розв'язати питання щодо залу-чення позичкових коштів, коштів інших інвесторів та визначення структури капіталу. Як правило, внутрішня норма ефективності встановлюється на рівні бар'єрної ставки. Але в окремих випадках інвестор може очікувати і розрахову-вати на більший прибуток від інвестицій. Він також може відпрацювати заходи, наслідком яких буде зниження витрат, і для покриття інвестицій знадобиться дещо менший прибуток.

Норма доходу (відсоткова ставка) -- це компенсація, що належить власнику тимчасово вільних грошових коштів за використання цих коштів упродовж пев-ного періоду часу. Власник цих коштів аналізує різноманітні варіанти вкладання грошей і при виборі одного з них бажає компенсувати втрачені можливості, пе-редбачені в інших варіантах; інші такі види вкладань -- це підприємницька ді-яльність, купівля реальних активів або надання кредиту.

Норма доходу, таким чином, визначає розмір доходу на вкладений капітал, який повинен одержати інвестор (кредитор) за надані кошти на різні види інвес-тиційної діяльності і на певний період часу. Норма доходу включає [28]:

Н_д(%) = Н + АН_Д, + ?Н_Др. , (2.1)

де Н_д -- норма доходу на вкладений капітал;

Н_{д р} -- норма реального доходу;

ДН_Д| -- приріст норми доходу, який компенсує втрати від інфляції (інфляцій-на премія);

?Н_{Д р} -- приріст норми доходу, який враховує ризик неповернення боргу (спред).

Норма реального доходу характеризує темпи розвитку економіки загалом, тобто це середні темпи розширення виробництва.

Позичальник винен інвестору (кредитору) витрачені доходи від економічно-го зростання. Таким чином, відсоткові ставки -- це компенсація за використання грошей інвестора у певний період часу в майбутньому.

Усі інвестори намагаються дешевше залучити запозичені кошти та дорожче продати власні ресурси, переслідуючи мету одержання максимального доходу, приросту власного капіталу при забезпеченні достатньої ліквідності та мінімізації ризику стосовно своїх активів.

Намагаючись залучити якомога більше запозичених коштів під забезпечення власних капіталів, інвестор аналізує всі переваги і вади залучених та запозичених коштів з метою оптимізації структури джерел фінансування проектів. Обґрунтування структури джерел фінансування необхідне з метою забезпе-чення фінансової стійкості компанії в період реалізації проекту.

Формуючи структуру інвестиційних витрат, інвестор користується нормою доходу на вкладений капітал і порівнює її з вартістю запозичених та залучених коштів (позичковим відсотком, дохідністю облігацій, дивідендами).

Таким чином, рівень витрат на фінансування інвестиційного проекту вимі-рюється платою за використання коштів, а саме -- загальною нормою доходу, що очікується від інвестицій. Якщо ця норма доходу влаштовує інвесторів, то рішен-ня про фінансування інвестицій буде позитивним.

Загальна норма доходу або позитивних грошових потоків може бути розрахована за формулою:

Н_зд = Н_рд. + ?Н_КІ + ?Н_р.н. + ?Н_КЛ + ?Н_Т.С. + ?Н_БС , (2.2)

де Н_зд -- загальна норма очікуваного доходу;

Н_рд -- норма реального доходу (щорічні темпи зростання економіки);

?Н_К, -- приріст норми доходу, що компенсує очікувані витрати від інфляції;

?Н_р.н -- приріст норми доходу, що враховує ризик неплатежу;

?Н_КЛ -- приріст норми доходу, що має компенсувати недостатню ліквідність фінансових ресурсів інвестування;

?Н_Т.С -- приріст норми доходу на стадії інвестування проекту (можливі над-ходження під час будівництва);

?Н_БС -- приріст норми доходу до бар'єрної ставки (внутрішньої норми при-бутковості, дохідності). Норма реального доходу та зарахування приросту норми, що компенсує очі-кувані втрати від інфляції, недостатня для інвестора, адже цей дохід він спокійно може одержати, вклавши кошти в державні цінні папери.

Приріст норми доходу, що враховує ризик неплатежу, також може влаштува-ти інвестора в альтернативному варіанті, скажімо, при внесенні коштів на бан-ківський депозит або при купівлі державного скарбницького зобов'язання.

Приріст норми доходу, що має компенсувати недостатню ліквідність, вважа-ється необхідним, щоб забезпечити переважне фінансування інвестицій за раху-нок швидколіквідних активів з високим коефіцієнтом їх обігу.

Приріст норми доходу на інвестиційній стадії враховує зростання доходів за рахунок позареалізаційних надходжень від будівництва. Очевидно, що цих до-ходів може не бути.

Приріст норми доходу до внутрішньої норми прибутковості має забезпечити подолання інвесторами всіх сумнівів і бажання пристати до проекту.

Таким чином, загальна норма прибутковості (доходу) виникає, з одного боку, залежно від рівня реально сплачуваних дивідендів за простими акціями, відсоткових ставок за облігаціями і банківськими кредитами, з іншого боку, потрібно враховувати фінансові можливості підприємства сплатити вигідний дохід на залучений капітал.

Фінансування проекту за рахунок кількох джерел, тобто створення групи ін-весторів і їх часткової участі, може розв'язуватися тільки шляхом залучення, у першу чергу, тих, які згодні на більш-менш розумні умови. У загальному вигляді завдання оптимізації структури джерел фінансування має такий вигляд:

Н_З.Д.(і) > min; К_і ? К_ПІ; (2.3)

де Н_З.Д.(і)-- мінімальна норма доходу, що влаштовує і-го власника (інвестора) джерела фінансування;

Kj -- можливий розмір залучуваного капіталу з і-го джерела фінансування;

К_п -- граничний розмір капіталу, який може бути залучений з /-го джерела фінансування;

п -- кількість джерел фінансування.

Формування структури джерел фінансування -- це дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період часу, фі-нансового стану і перспектив розвитку акціонерів (у певний період у кожного можуть погіршитись інвестиційні можливості), а також кон'юнктури ринку і ак-туальності інвестиційного проекту в перспективі.

Під час передінвестиційних досліджень перед суб'єктами господарювання виникає проблема визначення обсягу інвестицій для фінансування проекту. Пе-ред інвестором виникають запитання:

- яким повинно бути співвідношення постійних та змінних витрат на вироб-ництво постійних та поточних активів;

- яким чином у перспективі буде формуватися основний і обіговий капітал;

- яким повинно бути співвідношення власного й акціонерного, акціонерно-го та позичкового капіталу;

- при якому співвідношенні фінансових ресурсів, що спрямовуються на нагромадження і споживання, доходи від виробництва і реалізації бу-дуть найбільшими.

Допомогти відповісти на всі ці запитання дає економічний аналіз фінансово-го забезпечення проектів з використанням леверіджу. У фізиці під поняттям леверіджу (важеля) розуміється використання важеля при підйомі важких предме-тів з невеликими витратами сили. В економічній термінології леверідж -- це "ефект важеля" при визначенні співвідношення власного та залученого, акціо-нерного та позичкового, основного та оборотного (обігового) капіталу тощо.

Розрізняють операційний, фінансовий та загальний леверідж.

Операційний леверідж показує вплив змінності обсягу продажу на рівень до-ходів компанії.

Фінансовий леверідж встановлює міру зв'язку (впливу) змінності доходів ком-панії на дивіденди, тобто дохід окремого акціонера (компаньйона).

Загальний леверідж показує вплив змінності обсягу продажу на дивіденди акціонерів або доходи компаньйонів.

Операційний леверідж характеризує співвідношення основного і оборотного капіталів, тобто чим вища частка постійних витрат стосовно поточних, тим вище операційний леверідж.

Розглянемо концепцію операційного леверіджа через порівняння результатів діяльності компанії, яка планує два варіанти розвитку виробництва. Перший план передбачає відносно невеликі постійні витрати, другий -- значно вищі, тобто в другому варіанті передбачається, припустимо, автоматизація виробництва і знач-не скорочення витрат на заробітну плату.

Зрозуміло, чим вищий операційний леверідж, тим вищий інвестиційний ри-зик, адже постійний капітал потрібно збільшувати вже сьогодні, а позитивні гро-шові потоки залежать від завтрашньої кон'юнктури ринку і обсягів продажу. Пла-нуючи розширення виробництва, компанія повинна знати, за якого співвідно-шення постійних, змінних витрат і обсягів продажу буде досягнута рівновага, тобто точка беззбитковості:

Ц_П*К_О = З_В*К_О+ПВ (2.4)

або

Ц_П*К_О - ЗВ_П*К_О-ПВ = 0 (2.5)

де Ц_п -- середня ціна продажу одиниці продукції;

К₀ -- кількість одиниць продукції (продажу);

З_В -- змінні витрати на одиницю продукції;

ПВ-- постійні витрати.

Для визначення кількості одиниць продукції, що має бути виготовлена для досягнення точки беззбитковості, формула набирає вигляду:

(2.6)

Операційний та фінансовий леверідж тісно пов'язані. Наприклад, коли ком-панія зменшує свій операційний леверідж, це може призвести до збільшення фінансового леверіджу, і навпаки, якщо вона вирішує збільшити свій операцій-ний леверідж, це може призвести до зменшення позичкового капіталу.

У теорії інвестиційного аналізу не відпрацьована методика одночасного ви-значення оптимальних рівнів операційного і фінансового леверіджів.

Проте ми можемо розглянути, як операційний та фінансовий леверідж взає-модіють за допомогою концепції міри леверіджу.

Міра операційного леверіджу (МОЛ) визначається як співвідношення зміни відсотку в операційному доході до зміни відсотку в продажу:

(2.7)

де ОД -- операційний дохід, прибуток (надходження до розподілу); ОП -- обсяг продажу (реалізації). МОЛ може бути також розрахована за формулою:

(2.8)

або

(2.9)

де ОП -- обсяг продажу кількість одиниць продукції);

Ц_п -- середня зміна продажу одиниці продукції;

З_в -- змінні витрати на одиницю продукції;

ПВ -- обсяг продажу у вартісному вимірі;

ЗВ -- змінні витрати на всю продукцію.

За допомогою міри загального леверіджу (МЗЛ), тобто поєднаних індексів опе-раційного та фінансового леверіджів, оцінюється чутливість впливу змін у продажу на рентабельність власного капіталу, тобто рівень надходжень на одну акцію.

По-перше, чим вище МОЛ, тим більш чутливий операційний прибуток до змін у продажу, і, по-друге, чим вище МФЛ, тим більш чутлива рентабельність власного капіталу до змін в обсязі продажу.

Концепція міри леверіджу дуже корисна при оцінці варіантів альтернатив-ного інвестування, коли потрібно вирішити, що краще: чи автоматизувати під-приємство за рахунок великої позички, чи знайти інші співвідношення опера-ційного та фінансового леверіджу.

Як відомо, великі позички для фінансування виробничих інвестицій знач-но підвищують інвестиційний ризик і потребують додаткових витрат на стра-хування або гарантування.

Для підприємства, що створюється, у першу чергу потрібно вирішити, якого за наявної ринкової ситуації співвідношення між власним (акціонерним) та залу-ченим (позичковим) капіталом можна досягти. Як відомо, суб'єкт господарюван-ня (інвестор) прагне залучити на свій капітал якомога більше позичкового. При цьому він повинен врахувати дві найважливіші умови, тобто вартість позичково-го капіталу і, по-друге, інвестиційні ризики, тобто можливість у майбутньому втрати не тільки очікуваних доходів, але і власного капіталу.

Таким чином, співвідношення між власним та позичковим капіталом визна-чається за допомогою розрахунків ефекту залучення позички, з одного боку, і оцінки ризиків та можливості виділення коштів на їх запобігання -- з іншого.

Для вивчення можливості залучення позичкового капіталу інвестор вивчає кон'юнктуру ринку капіталів, тобто діючі відсоткові ставки: основну, вільну від ризику, депозитну, податку на прибуток. На підставі цього аналізу він розраховує бар'єрну ставку та внутрішню норму дохідності.

За допомогою показника фінансового леверіджу інвестор розраховує ефект залучення (генерації) позичкового капіталу (чим більше на власний капітал залу-чається позичкового, тим більше додаткових прибутків одержує інвестор).

2.3. Фінансові ресурси та інструменти їх залучення до інвестування

Фінансові ресурси -- це грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні суб'-єкта господарювання і спрямовуються на розвиток підприємницької діяльності, утримання об'єктів невиробничої сфери, на споживання і створення резервів [28].

Частина фінансових ресурсів, що йде на фінансування предметів та засобів праці, робочої сили та інших елементів виробництва, складає капітал підприєм-ства у грошовій формі.

Поняття "капітал" має кілька визначень:

1) Сукупна вартість товарів, майна, інших активів, що використовуються для одержання прибутку.

2) У бізнесі -- капітал власників (owness equity).

3) Сумарні активи компанії (бізнесу) (total assets).

4) Капітальні активи компанії (capital assets).

5) У бухгалтерському обліку -- сума, яка інвестована у бізнес.

6) Грошові кошти, доступні для інвестування або інвестовані.

7) Дисконтована вартість майбутнього прибутку від інвестицій [32].

Інвестований капітал -- це кошти, які вкладаються в оборот і приносять прибуток інвестору, тобто лише ті кошти, які "роблять гроші" (на основі яких формується новостворена вартість).

Капітал, що інвестується, після завершення кругообігу повертається до ін-вестора з прирощеним доходом або збитком.

Капітал може бути підприємницьким та позичковим. Підприємницький капі-тал -- це вкладення шляхом прямих чи портфельних інвестицій у будь-який проект з метою одержання прибутку чи прав управління або того та іншого ра-зом. Позичковий капітал -- це грошові кошти, що передаються у борг на умовах повернення та платності. Позичковий капітал надає підприємцю кредитор у тим-часове користування з метою одержання позичкового відсотка.

Початковий підприємницький капітал формує статутний капітал (фонд)-- основні та оборотні кошти. Статутний капітал -- це сума внесків (паїв) заснов-ників підприємства (компанії) не тільки у формі грошових активів, але й інших матеріальних та нематеріальних активів, цінних паперів, прав користування при-родними ресурсами, майном тощо.

Вартість внесків (паїв) оцінюється сумісним рішенням засновників підпри-ємства (проекту). Порядок формування та розмір статутного капіталу, а також його зменшення або прирощення регулюються законодавством та установчими документами.

Незалежно від типу підприємства і форми власності статутний капітал може зрости за рахунок: безпосереднього приєднання до нього частини одержаного прибутку; введення в дію об'єктів капітального будівництва за рахунок усіх джерел фінансування, у т. ч. банківських кредитів; індексації основних засобів у зв'язку з інфляцією, яка згідно з чинним законодавством збільшує балансовий прибуток підприємства; дооцінки оборотних коштів і засобів обігу.

Збитки зменшують суму статутного капіталу підприємства. Крім цього, змен-шення капіталу може бути наслідком уцінки основних засобів і оборотних товар-но-матеріальних активів, а також нарахування зносу основних засобів.

Інвестиції, що здійснюються до статутного капіталу в іноземній валюті, пе-рераховуються на національну валюту за курсом НБУ. Порядок використання статутного капіталу як фінансового ресурсу визначається законодавством та уста-новчими документами підприємства.

Прибуток -- це фінансовий ресурс, що використовується як на споживання, так і на нагромадження.

Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" [33], прибутком вважається сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяль-ності, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амор-тизації) основних засобів і нематеріальних активів.

Прибуток від реалізації товарної продукції (робіт, послуг) -- це різниця між оптовою (договірною або регульованою, без податку на додану вартість і акциз ого збору) ціною реалізованої продукції та її собівартістю. Він є складовою алансового прибутку, і для його зростання підприємство повинне не тільки арощувати обсяги виробництва, зменшувати витрати на виробництво, але ще дбати про зменшення залишків нереалізованої продукції, ліквідацію боргів у озрахунках з покупцями тощо.

Прибуток від іншої реалізації -- це прибуток, одержаний від реалізації основ-их фондів та іншого майна, відходів виробництва, нематеріальних активів тощо, ін визначається як різниця між виручкою від реалізації та витратами на цю еалізацію. Якщо підприємство реалізувало цінності дорожче, ніж ціна їх при-бання, воно одержує прибуток, а якщо дешевше -- збиток. Такі прибутки заве-ено називати мобілізацією внутрішніх ресурсів (МВР).

При фінансуванні будівництва господарським засобом до МВР належать пла-нові нагромадження та економія від зниження собівартості будівельно-монтаж-них робіт, амортизація засобів праці, що використовуються в будівництві.

Сальдо за позареалізаційними операціями -- це різниця між доходами та витра-тами від цих операцій (прибуток або збиток). Доходи від цих операцій включають:

- доходи, одержані від здачі майна в оренду;

- доходи, одержані від здійснення підприємством корпоративних прав (ди-віденди на придбані акції акціонерних товариств, відсотки на внески до статутних фондів спільних підприємств тощо);

- надходження відсотків від вкладання коштів в облігації, банківські депо-зити тощо;

- присуджені або призначені боржнику штрафи, пеня, неустойки, інші види санкцій за порушення умов господарських договорів, а також доходи від відшкодування збитків;

- доходи від дооцінки виробничих запасів та готової продукції;

- прибуток минулих років, що формувався у поточному році;

- позитивні курсові різниці за валютними рахунками, а також операціями в іноземній валюті;

- кошти, одержані безкоштовно у вигляді спонсорської допомоги;

- інші доходи від операцій, що безпосередньо не пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції [38].

Збитки від позареалізаційних операцій включають:

- витрати за анульованим виробничим замовленням;

- витрати на утримання законсервованих виробничих потужностей та об'єктів;

- втрати від уцінки виробничих запасів та готової продукції;

- штрафи, пеня, неустойки, які належать до сплати;

- збитки від списання дебіторської заборгованості;

- збитки за операціями минулих років, які виявлені у поточному році;

- невідшкодовані збитки від стихійного лиха або інших непередбачених си-туацій (пожеж, аварій, крадіжок тощо);

- негативні курсові різниці від операцій з іноземною валютою [38].

Таблиця 2.2

Головні джерела фінансових ресурсів та їх цільове використання

Джерела	Використання фінансових ресурсів
	інвестиціїй	споживання	резервів
Прибуток (чистий)	+ +	+	+ +
Мобілізація внутрішніх ресурсів	+		+
Амортизаційні відрахування	+		+
Пайові внески (статутний чи акціонерний капітал)	+		+
Страхові внески до Пенсійного фонду	+ +	+
Кошти від розміщення власних цінних паперів та реалізації цінних паперів інших емітентів	+ +	+	+
Кредиторська заборгованість	+ +	+
Кредити та позички	+ +	+
Спонсорство	+ +	+
Державні субсидії	+

Рис. 2.1. Схема формування та розподілу прибутку підприємства (компанії)

2.4. Визначення ефекту фінансового леверіджу

Визначити ефект фінансового леверіджу для чотирьох варіантів ін-вестування проекту (табл. 2.3).

Як видно з таблиці, при внутрішній нормі ефективності у 25% при збільшен-ні залучених коштів зростає ефект фінансового леверіджу. При бар'єрній ставці у 20% ефект фінансового леверіджу відсутній. При внутрішній нормі ефективнос-ті, меншій за 20%, відношення чистого прибутку до власного капіталу буде мен-шим, ніж вартість позичкових коштів, тобто за такої внутрішньої норми ефек-тивності компанії буде вистачати прибутку тільки для сплати відсотків за кредит, але згодом потрібно буде відшкодувати всю позичку. Тому за графіком відшкодувань боргу компанія вираховує та обґрунтовує таку внутрішню норму ефектив-ності, яка б дала змогу своєчасно розраховуватися з кредитною установою.

Таблиця 2.3

Показники	Варіанти інвестування проекту
	1	2	3	4
Обсяг інвестицій, тис.грн.	1000	1000	1000	1000
Ресурси фінансування, тис.грн.
-- власний капітал	1000	750	500	250
-- позичкові кошти	--	250	500	750
Відсоткові ставки, %
-- основна	14	14	14	14
-- вільна від ризику	10	10	10	10
-- бар'єрна	20	20	20	20
-- внутрішня норма ефективності	25	25	25	25
-- депозитна	12	12	12	12
-- податку на прибуток	30	ЗО	30	30
Очікуваний прибуток, тис.грн.
-- мінімально припустимий	200	200	200	200
-- потрібний	250	250	250	250
Вартість боргу, тис.грн.	--	35	70	105
Сума податку, тис.грн.
-- при мінімальному прибутку	60	60	60	60
-- при потрібному	75	75	75	75
Чистий прибуток, тис.грн.
-- мінімально припустимий	140	105	70	35
-- потрібний	175	140	105	75
Відношення чистого прибутку до власного капіталу, %	17,5	19	21	28

Пошуки найвигіднішої структури джерел інвестування, що провадяться за допомогою розрахунків фінансового леверіджу, виконуються на стадії обґрунтування доцільності проектів.

Але, як відомо, життєвий цикл інвестицій не закінчується проектуванням та введенням у дію об'єкта.

На стадії експлуатації періодично потрібно залучати інвестиційні ресурси для оновлення виробничих фондів та розвитку виробництва.

На початку розширення підприємство потребує значного збільшення обігово-го капіталу. Подальша інтенсифікація виробництва потребує впровадження нових основних фондів, особливо їх активної частини: машин, механізмів та устаткуван-ня. Природно, що цей процес неможливий без зростання основного капіталу.

Особливо значна потреба в інвестиціях виникає на стадії життєвого циклу підприємства, яка передує спаду виробництва та банкрутству. Як правило, збільшення основного капіталу в цей період потрібне не для розширення випуску продукції, попит на яку згасає, а для перепрофілювання виробництва.

Для обґрунтування доцільності залучення нового обігового капіталу використо-вують операційний леверідж. Операційний леверідж -- частка постійних фінансових витрат у складі собівартості виробництва. Як відомо, чим вища питома вага цієї частки, тим більший вплив на прибуток має навіть найменша зміна обсягів продажу.

При збільшенні обсягів продажу підприємства з високим операційним леве-ріджем більше виграють у прибутках, ніж підприємства капіталоємних галузей, де значне місце в собівартості займає амортизація.

Щодо окремо взятого періоду виробництва (інвестиційного проекту) опера-ційний леверідж зумовлює залежність обсягу продажу та прибутків від зміни струк-тури основного та обігового капіталу.

Зростання обсягів виробництва, продажу та прибутків можна досягти лише шляхом збільшення витрат на виробництво додаткових інвестицій.

Планування операційного леверіджу -- це визначення структури приросту капіталу та її впливу на зростання прибутку.

Звичайно при зношених, відпрацьованих основних фондах, а також знеціне-них активах в результаті інфляції підприємства мають низький операційний ле-верідж, що негативно впливає на ефективність виробництва.

Розглянемо гіпотетичні приклади обґрунтування розширення виробництва підприємств різних галузей за допомогою операційного леверіджу за умов ста-більної економіки.

На підприємствах інвестиційної сфери, у промисловості будівельних матері-алів, будівництві співвідношення постійних та змінних витрат становить при-близно 40:60. В енергетиці, вугільній промисловості, металургії, важкому маши-нобудуванні частка постійних витрат наближається до 60%, а в легкій, харчовій, навпаки, вона становить близько 20%.

Постійні витрати в собівартості значною мірою пов'язані з використан-ням основного капіталу -- при збільшенні інвестицій в основний капітал зростає частка витрат на амортизацію, особливо при використанні прискорених норм її відшкодування.

При інвестуванні обігового капіталу окремі елементи змінних витрат у собі-вартості, особливо при незначному зростанні виробництва, також мають фіксова-ний вигляд (заробітна плата менеджерів та обслуговуючого персоналу, утримання та поточний ремонт офісів, інші накладні витрати). Ці витрати залежно від галузі виробництва та виду продукції коливаються в межах 5--15% собівартості.

Левова частка змінних витрат зростає пропорційно до збільшення обсягів продажу.

У таблицях 2.4 -- 2.8 наведено приклади розрахунку ефекту операційного леверіджу для трьох варіантів інвестиційного проекту розширення виробництва компанії, які мають різну галузеву належність.

У табл. 2.4 наведені розрахунки впливу зростання обсягів виробництва та розмір прибутку для підприємств з невисоким операційним леверіджем.

У табл. 2.5 наводиться аналіз впливу зростання обсягів виробництва на розмір прибутку на підприємствах з середнім операційним леверіджем (40%).

У табл. 2.6 наведені розрахунки для підприємства, яке має високий опе-раційний леверідж (60%).

Таблиця 2.4

Показники	Вихідні ані	Варіанти
		1	2	3
1. Основний капітал, тис.грн.	1500	1500	150	1500
2. Обсяг виробництва, од.	20	22	2	26
3. Обсяг продажу, тис. грн.	2000	2200	240	260
4. Змінні витрати на одиницю продукції (сировина тощо 80%), м. к.	64	64	64	6
5. Змінні витрати у складі загальної собівартості, м. к.	1280	1408	1536	1664
6. Постійні (фіксовані) витрати у складі загальної собівартості ((1280 : 80-20) = 320), тис. грн.	320	320	320	320
7. Собівартість, тис. грн.	1600	1728	1856	1984
8. Балансовий прибуток, тис. грн.	400	472	544	616

Продовження таблиці 2.4

9. Рівень рентабельності, %	25	27	29	31
10. Чистий прибуток (податок 20%), тис. грн.	280	330	381	431
11. Строк окупності, років	5,4	4,6	3,9	3,5

Таблиця 2.5

Показники	Вихідні дані	Варіанти
		1	2	3
І. Основний капітал, тис. грн	1500	1500	1500	1500
2. Обсяг виробництва, од.	20	22	24	26
3. Обсяг продажу, тис. грн	2000	2200	2400	2600
4. Витрати на одиницю, тис. грн	80	77	75	73
у т. ч. -- фіксовані 40%	32	29	27	25
-- змінні 60%	48	48	48	48
5. Собівартість, тис. грн	1600	1696	1792	1888
у т. ч. -- фіксована частка	640	640	640	640
-- змінна частка	960	1056	1152	1248
6. Балансовий прибуток, тис. грн	400	504	608	712
7. Чистий прибуток, тис. грн	280	353	426	498
8. Рівень рентабельності, %	25	30	34	38
9. Строк окупності інвестицій, роки	5,4	4,3	3,5	3,0

Дані аналізу (табл. 2.6) свідчать про те, що підприємства з вищим операційним леверіджем при розширенні виробництва одержують більше прибутку і, як наслідок, швидше окуповують свої інвестиції.

Таблиця 2.6

Показники	Вихідні дані	Варіанти
		1	2	3
1. Основний капітал, тис. грн	1500	1500	1500	1500
2. Обсяг виробництва, од.	20	22	24	26
3. Обсяг продажу, тис. грн	2000	2200	2400	2600 !
4. Витрати на одиницю, тис. грн	80	76	72	69
у т. ч. -- фіксовані 60%	48	44	40	37
-- змінні 40%	32	32	32	32 :
5. Собівартість, тис. грн	1600	1664	1728	1793
у т. ч. -- фіксована частка	960	960	960	960
-- змінна частка	640	704	768	832
6. Балансовий прибуток, тис. грн	400	536	672	808
7. Чистий прибуток, тис. грн	280	376	470	566
8. Рівень рентабельності, %	25	32	39	45
9. Строк окупності інвестицій, роки	5,4	4,0	3,0	2,7

Таблиця 2.7

Показники, %	Леверідж
	20 40	60
Зростання виробництва	10	20	30	0	20	30	10	20	30
Собівартість	8	16	24	6	12	18	4	8	12
Прибуток	18	36	4	26	52	78	34	68	100
Рентабельність	8	16	24	20	48	52	28	56	80

Розглянемо на прикладі підприємства з невисоким операційним леверіджем можливості його розширення через залучення інвестицій в основний капітал (табл. 2.8).

Припустимо, що основний капітал збільшується за варіантами відповідно на 10, 20, 30% при щорічній нормі амортизації 10%.

У першому році віддачу дають тільки 150 тис. грн, збільшуючи при цьому обсяг виробництва на одну одиницю.

Як бачимо, залучення додаткових інвестицій доцільне лише при адекватному збільшенні обсягів виробництва і продажу. Збільшення операційного леверіджу покращує показники підприємства в разі зростання капіталовіддачі, що ми маємо в першому варіанті. На практиці, як відомо, інвестиції не дають початкової віддачі. Іноді роками доводиться чекати зростання прибутків, особливо для капіталомістких підприємств, тим паче з довгостроковими термінами виробництва продукції. Результати аналізу свідчать про ефект операційного леверіджу в короткострокових інвестиційних проектах: оптовій торгівлі, переробній промисловості тощо.

Підприємства, які внаслідок галузевої належності вимушені чекати прибут-ків від інвестицій кілька років (зокрема таким є аналізоване підприємство), мають розробляти свою інвестиційну стратегію послідовного фінансування (траншами) і домагатися щорічного збільшення позитивних грошових потоків. Така програма дає можливість інвесторам капіталомістких галузей також зменшити розміри оподаткування інвестицій.

Таблиця 2.8

Показники	Вихідні дані	Варіанти
		1	2	3
1. Основний капітал, тис. грн	1500	1500	1500	1500
Нові інвестиції, тис.грн	--	150	300	450
Додаткові амортизаційні відрахування, тис.грн		15	30	45
Обсяг виробництва, одиниць	20	21	21	21
Обсяг продажу, тис.грн	2000	2100	2100	2100
Витрати на одиницю, тис.грн	80	80,0	80,7	81,4
у т. ч. -- фіксовані 20 %	16	16,0	16,7	17,4
-- змінні 80 %	64	64	64	64
Собівартість, тис.грн	1600	1679	1694	1709
у т. ч. -- фіксована частка	320	335	350	365
-- змінна частка	1280	1344	1344	1344
Балансовий прибуток, тис.грн	400	421	406	391
Чистий прибуток, тис.грн	280	295	284	274	:
Рівень рентабельності, %	25	25,1	24,0	22,9
Строк окупності інвестицій, роки	5,4	5.6	6,3	74
Операційний леверідж, %	20	20,0	20,7	21,4

2.5. Використання леверіджу при оцінці інвестиційної діяльності підприємства

Фінансовий леверідж для капіталу акціонерного товариства показує, в якому співвідношенні знаходяться звичайні акції і боргові зобов'язання: облігації і по-зички. Наприклад, якщо 10 чоловік вирішують створити якесь виробництво про-дукції і кожний акціонер купить 10% акцій, то фінансовий ризик буде рівномір но поділений серед десятьох інвесторів. Але якщо п'ять інвесторів придбають звичайні акції, що складуть 50% капіталу, а інші п'ять придбають боргові зобо-в'язання, то весь ризик концентрується на власниках звичайних акцій, а фінан-совий леверідж складе 50%.

Умова. Ціна одиниці продукції становить 2 грн, постійні витрати для першого варіанта плану -- 20 тис. грн, для другого -- 60 тис. грн, змінні витрати на одиницю продукції відповідно 1,5 і 1,0 грн, тоді:

одиниць

одиниць

Таким чином, для першого варіанта плану точка беззбитковості буде досяг-нута при випуску продукції в 40 000 одиниць, а при другому -- 60 000 одиниць.

Підприємство ВАТ «АНК» може освоїти обсяг виробництва у 200 000 одиниць вартістю 400 000 грн, але маркетингові дослідження свідчать, що періодичний попит задо-вольняється при обсязі продажу в 100 000 одиниць (200 000 грн).