Етика бізнесу

Аксіологічні детермінанти соціальної відповідальності бізнесу. Роль знаково-символічних засобів наукового мислення. Відношення теоретичного апарату й емпіричного базису науки. Методологічні принципи філософії неопозитивізму до аналізу явищ моралі.

Рубрика Этика и эстетика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 23.01.2016
Размер файла 24,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

13

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Етика неопозитивізму

2. Аксіологічні детермінанти соціальної відповідальності бізнесу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Етика бізнесу - одна з наймолодших областей науки. Курси по цій дисципліні читаються на Заході не тільки в школах бізнесу, але й у солідних університетах, ставши невід'ємною частиною підготовки економістів, менеджерів, фахівців в області керування громадськими організаціями і державною службою.

Етика бізнесу є однієї з різновидів професійної етики. Етика бізнесу являє собою вивчення відповідності моральних норм людини діяльності і цілям ділової організації. Вона не є простим набором визначених моральних стандартів, а являє собою інструмент аналізу і рішення проблем, що встають перед моральною людиною, що займається бізнесом. Для більшості людей стає очевидною, з одного боку, необхідність певної кодифікації етичних принципів сучасного світового бізнесу, а з іншого -- неможливість використати для цієї ролі жодну, навіть достатньо розвинену релігійну чи культурну платформу внаслідок того, що жодна з таких платформ не має „ культурної етичної монополії ” на світовому рівні. Навіть незважаючи на глобалізацію і зростання зацікавлення світу в американській етиці підприємництва, що своїми коренями сягає протестантської етики. Тобто, сучасна етика бізнесу не може бути жодним моралізаторством чи проповідництвом, що, до-речі, лише стимулює в ній розвиток справжніх філософських рис внаслідок потреби апелювати до „ загальнолюдської раціональності ”, саме до того, що у філософії століттями називалося „ людською природою ”, основою якої залишається раціональне начало і того, що, власне і об'єднує всіх людей незалежно від їхньої культурної приналежності.

1. Етика неопозитивізму

Неопозитивізм є історичною формою позитивізму, що сформувався у 20-ті роки XX ст. Його родоначальники -- австрійські фізик-теоретик Моріц Шлік (1882--1936), філософ, логік, математик Л. Вітгенштейн, німецький філософ і логік Рудольф Карнап (1891--1970), англійський філософ, логік і математик Б. Рассел, представники Львівсько-Варшавської школи Альфред Тарський (1902--1984) і Ян Лукасевич (1878--1956).

Неопозитивізм -- сучасний філософський напрям, у центрі уваги якого перебувають породжені розвитком сучасної науки актуальні філософсько-методологічні проблеми: роль знаково-символічних засобів наукового мислення; відношення теоретичного апарату й емпіричного базису науки; природа і функції математизації і формалізації знання тощо.

В етиці неопозитивізм об'єднує кілька течій і є спробою застосувати методологічні принципи філософії неопозитивізму до аналізу явищ моралі. Завдання етики його представники вбачають насамперед у вивченні мови моралі -- моральних висловлювань (суджень), імен (термінів), якими позначаються відповідні поняття моралі. Свою теорію моралі вони називають метаетикою. За твердженнями неопозитивістів, етика, щоб бути науковою, повинна утримуватися від розв'язання будь-яких конкретних моральних проблем, оскільки моральні судження не можна обґрунтувати з допомогою фактичних знань, вони не піддаються верифікації.

У лоні неопозитивізму окреслилося кілька різновидів (логічний позитивізм, позитивізм лінгвістичного аналізу), що зумовлює певні відмінності етичних поглядів його прихильників. Абстрагуючись від багатоманітності проявів моралі, неопозитивісти основну увагу звертають на специфічні моральні терміни та висловлювання, стверджуючи, що, тільки будучи об'єктивованою в мові (особливо в мовленні), моральна свідомість може стати предметом наукового аналізу. Тому етика має вивчати мову моралі. При цьому постає завдання створення не «ще однієї» етики, концепції моралі, а метаетики. Згідно з такою точкою зору, щоб досягти статусу наукової, етиці слід відмовитися від претензій на нормативність, вона не повинна давати людині конкретні рекомендації, як поводитися. Ці висновки спричинені переконанням у тому, що, вдаючись до фактів, неможливо обґрунтувати істинність чи хибність моральних суджень.

Обстоюючи це твердження, неопозитивісти доводять, що в моральних судженнях ідеться не про існуюче (або те, що існувало), а про належне -- те, що має бути. Моральні судження є нормативними й оцінними, а тому не піддаються перевірці на істинність. Наприклад, прихильники емотивістської теорії моралі стверджують, що моральні судження не можна перевірити досвідом, шляхом верифікації. Вони ні істинні, ні хибні, тобто не мають логічного значення. Це значення суто емотивне: виражає лише емоції того, хто говорить, і служить своєрідним наказом для того, хто слухає. Такі судження цілковито довільні і виражають лише схильності й бажання тих, хто їх висловлює. Їх не можна ні обґрунтувати, ні спростувати.

На відміну від емотивістів, які здебільшого цікавилися лише окремими моральними висловлюваннями та відповідними термінами, представники школи лінгвістичного аналізу моралі зосереджують увагу на логіці моральної мови і мовлення загалом, аналізі відповідних текстів. Аналітична концепція розглядає аналіз мовних засобів і виразів як єдино правомірний метод дослідження, здатний виявити дійсні ситуації використання мовних засобів, які (ситуації) породжують етичні проблеми.

Цінність міркувань мислителів, яких зараховують до школи лінгвістичного аналізу, обумовлена тим, що аналіз мови моралі є необхідною умовою її всебічного дослідження.

Підґрунтям істинності моральних висловлювань і принципів, згідно з аналітичною концепцією, є їх загально значущість, а не об'єктивний зміст. Це породжує висновок, що етика не може допомогти людям у розв'язанні моральних проблем, оскільки моральна позиція людини -- справа її особистого бажання.

Попри свою односторонність, неопозитивізм зумів сформулювати актуальні питання етики, внаслідок чого значно розширилася проблематика теорії моралі, а деякі з цих питань одержали й розв'язання. Завдяки неопозитивізму значно зросла вимогливість до етики як науки.

Неопозитивізм (суб'єктивно-ідеалістична теорія). Його представники - Б. Рассел, А. Айер, Р. Карнап, Д. Мур та інших. - заперечували об'єктивну підставу моралі. Вони стверджували, що індивід сам визначає зміст моральних цінностей і ідеалів, тому всі дії людини виправдані.

Неопозитивісти стверджували, що категорії етики не визначені і їх можна розглядати лише як наукові (бо все, на чому ґрунтуються емоції, не відомо). Вони залежить від свідомості суб'єкта та соціальних обставин. Філософи-неопозитивісти заперечували можливість теоретичного осмислення моралі, здатність етики вирішувати моральні проблеми.

2. Аксіологічні детермінанти соціальної відповідальності бізнесу

бізнес неопозитивізм етика

Соціальна відповідальність спрямована у майбутнє і виступає як усвідомлення обов'язку дбати про наслідки своїх дій. Соціальна відповідальність бізнесу належить до перспективних видів відповідальності і ґрунтується на усвідомленні суб'єктом свого обов'язку перед суспільством.

Поняттю соціальної відповідальності присвячено велику кількість наукових робіт з різних галузей знання - етики (філософії), економіки, політології, права та ін. На відміну від просто відповідальності, що найперше розуміється як моральне відшкодування, спокутування провини або переживання від усвідомлення якоїсь провини, соціальна відповідальність має інший вектор - вона спрямована у майбутнє і виступає як усвідомлення обов'язку дбати про наслідки своїх дій. Етику відповідальності підприємця започатковує М. Вебер ("Протестантська етика і дух капіталізму"), а в ХХ ст. на засадах онтології вона розробляється Г. Йонасом ("Принцип відповідальності"). Сучасна німецька комунікативна філософія (К. Апель, Ю. Габермас) випрацьовує дискурсивно-консенсуальну концепцію відповідальності, в якій поєднуються деонтологічні й телеологічні аспекти етики, а в Україні, зокрема, ця тема ґрунтовно досліджується А. Єрмоленком.

У рамках даної проблематики соціальна відповідальність бізнесу - тема, що тільки почала освоюватися у філософській вітчизняній науковій літературі. У публікаціях Л. Ткаченко, Г. Сапожник, В. Зубова, Л. Кривеги, А. Косих зазначається, що проблеми розвитку бізнесу як соціально-економічного феномена є предметом багатьох міждисциплінарних досліджень, зокрема соціологічних, економічних, політологічних, педагогічних. Політико-семантичний аналіз відповідальності, виконаний у роботі Д. Горчакова, визначає суб'єктивний і об'єктивний характер застосування даної категорії, причому у першому випадку відповідальність виступає персоніфікованою певним суб'єктом діяльності. Адаптуючи вихідні тези цього аналізу до різних видів відповідальності, зокрема до соціальної відповідальності бізнесу, будемо виходити з того, що розуміння суб'єктом бізнесу відповідальності як обов'язку щодо своїх підлеглих і щодо своєї справи поширюється на об'єкти зовнішні, які безпосередньо не належать підприємцю, але потребують допомоги і підтримки у розвитку. Зазначимо також, що така підтримка є завжди добровільною і обумовлюється світоглядними та ціннісно-оцінювальними настановами суб'єкта бізнесу. Уявлення про добро, зло, належне, справедливе, чесне, порядне тощо розглядаються ним крізь призму ринкових установок і трансформуються в етично усвідомлені уявлення про місце бізнесу в суспільній структурі, про його можливості щодо узгодження інтересів різних соціальних груп та окремих індивідів задля особистого та суспільного блага.

У аспекті розкриття сутності феномена соціальної відповідальності бізнесу аксіологічний (ціннісний) підхід розкриває смислові особливості бізнесової діяльності, позаяк аксіологія (грец. axia - цінність; logos - слово, вчення) - філософська дисципліна, що займається дослідженням цінностей як смисло-утворювальних основ людського буття, що задають спрямованість і вмотивованість людському життю, діяльності і конкретним діянням і вчинкам. Окрім того, він дозволяє побачити цей феномен і його потенціал крізь призму завдань гуманізації суспільства, адже припускає знання про предмети в категоріях засобу і мети, де об'єкт реальності протистоїть суб'єктові як предмет "для мене", "для всіх", тобто такий, що знаходиться у ціннісному відношенні до людини.

Соціальна відповідальність виступає як відносно самостійний вид відповідальності, якому притаманні специфічні риси. У широкому розумінні соціального, соціальну відповідальність тлумачать як сукупність різних її видів - економічної, політичної, правової, моральної тощо. У вузькому, суто соціологічному сенсі, йдеться про специфічні характеристики, які віддзеркалюють міру, ступінь прийняття будь-яким соціальним суб'єктом, групою соціально-значущих цілей суспільства, готовність до виконання взаємних прав і обов'язків у процесі спільної діяльності з метою ненанесення збитку усталеному розвитку як суспільства в цілому, так і окремим спільнотам, особистостям. Це - надання переваги інтересам широких верств населення, навіть коли вони не співпадають з інтересами бізнес-середовища. Це широке системне поняття, що передбачає урахування вимог як суспільства в цілому, так і всіх його структурних елементів. Його не можна звести до будь-якого окремого виду відповідальності і воно не є їхньою сукупністю. Як зазначають А. Андрющенко та І. Рябець, "це соціальний зріз будь-якого з видів і відповідальності в цілому, який розкриває соціальну сутність кожного з них з точки зору надання пріоритету соціально-значущим аспектам діяльності, поведінки, не нанесення збитку як соціальному цілому, так і конкретній особистості".

Виступаючи як механізм взаємозалежності соціальних суб'єктів, соціальна відповідальність детермінує міру довіри соціальних суб'єктів один до одного, зумовлює можливість їх співпраці, досягнення консенсусу. В основі формування соціальної відповідальності лежить взаємодія інтересів соціальних суб'єктів, які можуть не тільки не співпадати, а й суперечити один одному. Однак, щоб цей механізм діяв, необхідно створити не тільки об'єктивні умови, сформувати правову соціальну державу, демократичне суспільство, а й привести у відповідність суб'єктивні чинники, а саме - сформувати у соціальних суб'єктів, представників держави, бізнесу, громадянського суспільства соціальні настанови діяти соціально відповідально. У зв'язку з цим актуалізується завдання дослідити аксіологічні детермінанти формування соціальної відповідальності як особистісної якості соціального суб'єкта.

Для досягнення своїх цілей бізнес залучає різноманітні суспільні інституції, такі як споживачі, місцеві спільноти, засоби масової інформації, громадські організації тощо. Ця взаємодія передбачає певний рівень відповідальності перед суспільством, який виражається у забезпеченні зайнятості, прибутку, відсутності порушення законів та направлення частини своїх ресурсів та зусиль по соціальних каналах (меценатство, доброчинність тощо). При цьому вказаний механізм "запрацює" тільки за наявності носіїв традиції соціальної відповідальності яскравий приклад у вітчизняній історії - середньовічні братства.

Отже, у процесі взаємодії бізнесу і суспільства формується певний рівень потреб бізнесу у довгостроковій співпраці і потреб суспільства у певних ресурсах для вирішення соціальних проблем. Потреби суб'єкта бізнесу зорієнтовані на образ "Я-професіонал" як систему. Провідними серед них є потреби в самореалізації, в розвитку самовідповідальності і самосвідомості.

Ці потреби, які по-іншому визначаються як аксіологічні детермінанти, є структурними компонентами професійної самосвідомості. Можна вести мову про ієрархію цих потреб за рівнем готовності суб'єкта до соціальної діяльності.

Базовою умовою усвідомлення потреби в самореалізації й самовідповідальності у бізнесі є економічна самостійність, основана на знаннях, а не на уседозволеності. У теорії фірми економічна самостійність будь-якого суб'єкта бізнесу розуміється як поєднання свободи і відповідальності. Свобода стосується вибору стратегії і тактики легальної роботи у конкретному ринковому середовищі і має враховувати певні обмеження, які накладають на цю діяльність держава, закон, інші суб'єкти бізнес-діяльності.

Відповідальність регулюється законами бізнес-етики, яку слід розуміти як сукупність моральних норм, правил та уявлень, що регулюють поведінку і взаємовідносини людей в процесі їх виробничої діяльності.

Особливе місце в ієрархії відповідних аксіологічних детермінант займають ті, що активізують процес усвідомлення потреби в удосконаленні соціально-професійної діяльності. За своєю суттю вони, як правило, пов'язані не з можливостями професійної діяльності та діяльності щодо стимулювання розвитку самосвідомості особистості чи будь-якого суб'єкта бізнесу, конкретними їх діями в цьому напрямі, а в більшій мірі з результатами підготовленості до них.

Щодо визначення ступеня готовності бізнесу забезпечувати зайнятість в суспільстві, усувати дискримінацію, зберігати стан навколишнього середовища тощо можна виділити чотири підходи, які обґрунтовують необхідність включення соціальних заходів у сферу бізнесу.

Перший - ринковий підхід, який виправдовує принцип примноження прибутку як єдиний принцип діяльності компаній, залишаючи, таким чином, поза увагою соціальні проблеми.

Другий підхід з позиції державного регулювання передбачає, що соціальна відповідальність бізнесу має бути обов'язковою справою і регулюватися відповідними законами.

З точки зору третього підходу, прихильників позиції корпоративної совісті, соціальна відповідальність спирається на загальнолюдські цінності, якими дорожать і керівництво, і підлеглі, і формується в результаті саморегулюючої в етичному плані діяльності.

Четвертий підхід базується на теорії "зацікавлених осіб". Уперше ця теорія була викладена у роботі Е. Фрімена "Стратегічний менеджмент: концепція зацікавлених сторін", у якій автор уводить поняття "зацікавлена сторона" (stakeholder), і представляє компанію та її зовнішнє оточення як набір зацікавлених у її діяльності сторін, інтереси та запити яких мають братися до уваги та задовольнятися менеджерами як офіційними представниками фірми.

Наповнення терміна "stakeholder", або "зацікавлені особи", змінювалося протягом часу. А отже, змінювалося і коло суб'єктів, які підпадають під вплив економічної та соціальної діяльності компанії за даною теорією. Спочатку це були групи, без підтримки яких організація припинила б своє існування, які включали акціонерів, робітників і службовців, покупців, постачальників, кредиторів і суспільство. Сьогодні ж прийнято вважати, що до "зацікавлених осіб" належать будь-які групи чи особи, які піддаються ідентифікації і які можуть вплинути на досягнення цілей організації, або на які може вплинути досягнення організацією своїх цілей. У цьому розумінні "зацікавленими особами" є об'єднані спільними інтересами суспільні групи, урядові організації, профспілки, конкуренти, союзи, а також робітники і службовці, групи покупців, власники акцій та ін. Суть "теорії зацікавлених осіб" полягає у необхідності встановлення цілей фірми шляхом збалансування суперечливих запитів різних "зацікавлених осіб" в даній фірмі.

В основі зазначених вище теоретичних підходів лежить вивчення сукупності індивідуальних, соціально обумовлених способів усвідомлення і переосмислення суб'єктом власної життєдіяльності, особистісних властивостей, ціннісно-смислових, життєвих і професійних орієнтирів, професійно-особистісного потенціалу, що підводить нас до висвітлення практичного аспекту формування аксіологічних детермінант суб'єкта бізнесу. З цієї точки зору на увагу заслуговує методика оцінки рівня моральної свідомості Л. Колберга ("Дилеми Л. Колберга").

У ситуації, коли відбувається становлення найважливіших підсистем - соціально-економічної, політичної, соціокультурної, - етичні норми і принципи також знаходяться в процесі становлення і можуть розглядатися як перехідні. На сьогодні вони являють собою конгломерат стереотипів поведінки, що перейшли з епохи тоталітарної і авторитарної економіки, тих, які були запозичені із західної ділової культури, і власних "правил гри", які ще тільки формуються.

Російський дослідник Б. Докторов виділяє дві тенденції в процесі формування етики бізнесу в Росії, які, на наш погляд, дуже відповідають і українським реаліям. З одного боку, в середовищі підприємців розвиваються форми контактів, прийняті в сучасному діловому світі: відповідальність, обов'язковість, обґрунтований ризик тощо. З іншого боку, не маючи гарантій стабільності законодавства в сфері бізнесу, відчуваючи недоброзичливість з боку різних владних структур, підприємці змушені діяти за правилами, що відрізняються від правил цивілізованого бізнесу.

Висновок

Соціальна відповідальність бізнесу належить до перспективних (що ґрунтуються на почутті обов'язку) видів відповідальності і ґрунтується на усвідомленні суб'єктом свого обов'язку перед суспільством, що виражається в усвідомленні його потреб як особисто цінних і пріоритетних над груповими чи особистими. Це системна, соціальна якість особистості, яка детермінує особливості її свідомості і діяльності.

Аксіологічний підхід дозволяє розглядати соціальну відповідальність як наслідок (результат) дії особистісних і соціальних якостей суб'єкта бізнесу і визначити основні фактори, що зумовлюють їх прояв, тобто аксіологічні детермінанти, провідними серед яких є потреби в самореалізації, в розвитку самовідповідальності і самосвідомості.

Факторами зовнішнього порядку, які також можна віднести до аксіологічних детермінант соціальної відповідальності, є рівень готовності бізнесу та рівень етичної схильності бізнесмена до участі у соціальних заходах. Виявлення першого можна здійснити на підставі розроблених концепцій корпоративного управління, другого - за допомогою оцінок рівня моральної свідомості особи.

Список використаної літератури

1. Герет Т.-М., Клоноскі Р.-Дж. Етика бізнесу. - К.: Основи, 1999. - 360 ст.

2. Гребеньков Г. Аксиологический подход к проблеме человека / Г. Гребеньков, В. Нечитайло [под ред. д. ф. н., проф. Сержантова В. Ф.]. - Донецк: ДПИ, 1992. - 186 ст.

3. Гусейнов А.А.,АпресянР.Г. Етика: Підручник. --Гардарики, 2003. - 472 ст.

4. Дружинін В.Ф., ДьомінаЛ.А. Етика. Курс лекцій. -- М.: Вид-во МГОУ, 2003. -- 176 ст.

5. Жаринов В.М. Етика Навчальний посібник для вузів. -- М.: Вид-во ПРИОР, 2003. -- 206 ст.

6. Зубов В. Філософія підприємництва / В. Зубов, Л. Кривега, А. Косих. - Запоріжжя : Дінас, 2000. - 189 ст.

7. Кузин Ф. А. Делайте бизнес красиво. Этические и социально-психологические основы бизнеса: Практ. пособие. -- М.: ИНФРА-М, 1995. -- 288 ст.

8. Максимов Б.В. Психология бизнеса и предпринимательства: Учебное пособие. - К.: ИД "Профессионал", 2005, - 256 ст.

9. Сапожник Г. Етика бізнесу як соціоморальна праксеологія / Г. Сапожник // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2005. - № 49.

10. Соціопсихологія підприємницької діяльності і поведінки -- Львів: Світ, 2000. -- 271 с.

11. Этика бизнеса: Межкультурные аспекты [Отв. ред. Лобанов А. А.]. - М., 1992. Петрунин Ю. Ю. Этика бизнеса / Ю. Ю. Петрунин. - М. : Дело, 2004. - 400 ст.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Предмет етики бізнесу та її значення. Особливості функціонування і розвитку моралі у сфері підприємницької та комерційної діяльності. Використання національних традицій ділової взаємодії. Моральні виміри діяльності менеджера, його функції та повноваження.

    реферат [24,8 K], добавлен 19.03.2015

  • Сутність поняття "соціальна етика". Марксистська концепція природи структурного зла. Теоретичні джерела соціальної етики. Співвідношення індивідуальної й соціальної моралі. Механізми соціальної інтеграції колишніх епох. Справедливість як рівність.

    реферат [19,1 K], добавлен 02.03.2010

  • Основні моральні засади міжлюдських відносин. Розвиток та сучасний стан етичних теорій. Види етичних норм: універсальні, групові та особистісні. Співвідношення матеріальних і духовних факторів у визначенні мети та засобів у підприємницькій діяльності.

    реферат [558,2 K], добавлен 19.03.2015

  • Визначення етики менеджменту та види етичних підходів. Аналіз правил і норм ділового співробітництва, партнерства, конкурентної боротьби. Дослідження механізму формування етичної поведінки, переваг та недоліків соціальної відповідальності, зобов’язань.

    курсовая работа [42,7 K], добавлен 29.04.2011

  • Основні напрямки етики Нового часу. Концепція створення моральності - теорія "розумного егоїзму". Соціально-договірна концепція моралі Гоббса. Етика особистості у Спінози. Раціональна сутність людини – основоположна теза головної праці Спінози "Етика".

    контрольная работа [30,7 K], добавлен 23.03.2008

  • Сутність етики, історія її розвитку як наукового напрямку, мораль як основний предмет її вивчення. Аспекти, які охоплює моральна сфера людського життя. Проблеми та теорії походження моралі, її специфіка та структура, соціальні функції, завдання.

    реферат [18,2 K], добавлен 18.09.2010

  • Зміст моральних принципів та моральних норм. Теорія професійної етики та професійної моралі. Моральна оцінка та її практичне застосування у всіх сферах життя суспільства. Поняття морального обов’язку людини. Самодисципліна як принцип професійної моралі.

    реферат [29,8 K], добавлен 23.10.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.