Мораль як форма суспільної свідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Мораль, як форма суспільної свідомості та її взаємозв'язок з іншими формами.

2. Роль естетичного почуття у діяльності співробітників КВС.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ми вже з Вами з'ясували, що предметом етики виступає мораль. А тепер давайте розглянемо походження слова мораль. Справа в тому, що в латині здавна існувало слово mos, яке подібно до етосу, означало характер, вдачу, звичай, разом з тим воно мало й значення припису, закону, правила. Маючи на увазі цей комплекс значень, відомий римський оратор, політичний діяч Марк Туллій Цицерон утворює від іменника mos прикметник moralis - “ той, що стосується вдачі, характеру, звичаїв”. Таким чином вже в ІУ ст.н.е. виникає термін moralitas - мораль, що означало норму поведінки людини стосовно себе самої, суспільства, людства.

Зовнішнім виявом моралі є культура поведінки. Вона характеризується способом вираження моральної та етичної свідомості у зовнішніх виявах. Мораль ґрунтується на таких засадах : традиції, звичаї, мова, історія народу, громадська думка, зіставлення особистих та суспільних інтересів.

Досліджуючи питання професійної етики працівників КВС насамперед потрібно дати визначення моральним принципам, моральним категоріям, тому що вони є однією із норм моральної свідомості.

До моральних принципів належать усі вимоги суспільства до особи, що зобов'язують добровільно виявляти у житті порядність, чесність, гуманність, вірність, справедливість, ввічливість.

Зміст моральних принципів, моральних норм визначається історичними умовами життєдіяльності та світоглядом людини, життєвими потребами людини та інтересами, становищем у суспільстві.

Поняття “норма” у широкому розумінні означає “ керівні засади, правила”. Соціальна норма - це не всяке правило дії, а лише те, яке регулює суспільну поведінку людей.

Моральна норма - це правило поведінки особи, яке має загальний характер, встановлюється суспільством у процесі його еволюційного розвитку, санкціонується громадською думкою з метою регулювання службових і суспільних відносин. Моральні норми, яким не властива детальна регламентація та конкретизація, створюються століттями, вони передаються від покоління до покоління, переходять у звичаї, загальноприйняті правила та цінності, які міцно вкоріняються у свідомості людей. Тобто їм властива еволюційність. Штучно створені моральні норми у суспільстві не приживаються.

1. Мораль, як форма суспільної свідомості та її взаємозв'язок з іншими формами

Складна система моральних норм включає в себе відповідні правила, зразки поведінки, цінності, оцінки та мотиви, створює певний моральний порядок.

У теорії професійної етики велике значення мають такі категорії, як моральний ідеал, моральні почуття, моральна діяльність, моральний конфлікт, моральний обов'язок, моральний вчинок, моральна свідомість і т.д. Моральні категорії ніколи не мають логічно закінченого змісту. Кожна людина, кожна історична епоха вносять свій зміст у ці поняття.

Розглянемо деякі з цих категорій. Особливе місце серед них посідає моральний ідеал. Він є абстрактним, уявним. Це зразок моральної поведінки, до якої прагне людина. Це орієнтир, який визначає спрямованість цілей.

Моральний ідеал - це сукупність високих моральних якостей, притаманних конкретній особі або суспільній групі, які є орієнтиром у їхній життєдіяльності. Слід підкреслити, що моральний ідеал постійно оновлюється, змінюється, доповнюється дедалі новими моральними вимогами.

Практичне застосування у всіх сферах життя суспільства має така категорія, як моральна оцінка. Моральна оцінка це оцінка взагалі. Моральна оцінка - це ставлення суб'єкта до існуючих моральних принципів і норм, а також до здійснюваних моральних учинків.

У професійній діяльності особи, зокрема працівника КВС, одну із провідних ролей відіграє моральна свобода. Моральна свобода - це вільний вибір людиною варіанту її поведінки у конкретній ситуації з усвідомленням вимог моральних норм і принципів та відповідальності за свої дії.

Важливою категорією моралі є також моральний обов'язок людини. Про нього багато пишуть. Зокрема вважають, що моральний обов'язок передбачає поєднання зовнішньої поведінки та її внутрішніх спонукань, їхню органічну єдність, що він відображає суспільну необхідність у вигляді певних моральних вимог, які ставляться до окремої особи та особою до суспільства.

Моральний обов'язок - це необхідність певної поведінки суб'єктів, що ґрунтується на моральних вимогах у певних конкретних життєвих ситуаціях.

Розглянемо таку моральну категорію, як моральна свідомість. Під нею розуміють систему понять, поглядів, уявлень та почуттів особи на загальнолюдські цінності, а також діяльність, пов'язану з вимогами моральних норм.

Думається, що моральна свідомість має такі елементи:

За змістом моральних поглядів :

інформаційний (когнітивний) - знання моральних норм;

оціночний (аксіологічний) - оцінка моралі;

регулятивний - психологічна установка щодо поведінки, врегульованої моральними нормами.

За формою відбиття моральної дійсності:

поняття про моральні явища;

поняття про моральні погляди;

поняття про моральні уявлення;

поняття про моральні почуття.

За територіальною поширеністю:

загальна моральна свідомість;

локальна ( місцева, релігійна) моральна свідомість.

За суб'єктами ( носіями) моральної свідомості:

індивідуальна;

колективна ( суспільна, національна, класова, групова )

В етичній теорії існує така категорія, як моральний конфлікт. Моральний конфлікт визначається по різному, зокрема як зумовлене різним чином усвідомлення гострого протиріччя думок, інтересів, установок, способів досягнення мети різними людьми чи групами, які співпрацюють або безпосередньо спілкуються. Моральний конфлікт - це така ситуація, в якій сторони, що активно розв'язують проблему, стали на шлях приниження гідності та інших моральних якостей один одного. Основою моральних конфліктів є протиріччя, які торкаються практичних інтересів людей і пронизують всі сфери суспільного життя.

У реальному житті часто-густо мовлять про етичне мислення, його культуру та рівень. Воно характеризує людину і визначає ступінь її моральної культури, професійної моралі. Етичне мислення передбачає уміння оперувати моральними поняттями та оцінками, мотивувати поведінку та вчинки, давати моральні оцінки і характеристики суспільним явищам. Етичне мислення спирається на такі постулати: мораль є там, де є духовно-практичне ставлення суб'єкта моралі до дійсності, моралі немає там, де відсутня “ автономія людського духу”, загальнолюдським фактором морального спілкування є золоте правило моральності : “ Чого не хочеш сам, не бажай іншому”, необхідним атрибутом є принцип толерантності, терпимості до висловлювання іншої людини, повага до самостійності вибору поведінки, мораль неминуща цінність людської культури, яку потрібно берегти, збільшувати, можлива й екологія моральності. Сучасне людство може загинути від бездуховності, спричиненої девальвацією моральних цінностей у результаті зростання жорстокості.

У зв'язку з цим виникає проблема моральної якості особистості. Вона належить до найдавніших етичних проблем. Гідність людини як члена суспільства оцінюється насамперед її моральними якостями. Моральні якості бувають позитивними та негативними. Хоча інколи одна і таж якість, наприклад, упертість, гнучкість, обережність, педантичність, одночасно може відноситися до двох категорій. Без належного опанування моралі людину можуть зіпсувати добробут, краса, місце в житті тощо. Освіта, талановитість, сила волі й енергія, якщо вони належать людині, яка не дбає про мораль, правила доброго життя, приносять більше шкоди, ніж користі. Існує класифікація моральних якостей на позитивні та негативні, а ті в свою чергу умовно можна поділити на два види: загальні і спеціальні ( зокрема, професійні).Приклади деяких основних моральних якостей наведено в таблиці ( слайді, плакаті).

Умовність такого поділу цілком очевидна. Але треба виходити з того, де та чи інша якість найбільш виявляється.

Професійній етиці передує професійна мораль. Виникнення професійної моралі спричинилося до появи професійної етики - вчення про професійну мораль. Професійна мораль складається насамперед у тих видах діяльності, суб'єктом яких є людина. Робота з людьми має свої неповторні риси, труднощі, протиріччя, які потрібно своєчасно долати.

Професійна мораль, основною метою якої є регулювання службових взаємин, має своїм завданням допомогти особі знайти правильний вибір при виконанні службових обов'язків, найбільш оптимально реалізувати прийняте рішення в практичній діяльності.

Професійна мораль певним чином регулюється. Особливості цього регулювання диктують правила - певну поведінку, виконання функціональних обов'язків, реалізацію прав.

Професійна мораль - це система моральних та морально-правових норм, які регулюють дії та поведінку особи у професійній діяльності.

Професійна мораль не є чимось незмінним, нерухомим. Вона динамічна, варіантна, враховує соціальні умови, напрями розвитку суспільства чи певної професії.

Професійна мораль працівників КВС ґрунтується на таких основних принципах: вірність народові і Закону, законність, самодисципліна, об'єктивність, справедливість, терпимість, повага, гуманність, правдивість, активна життєва позиція, милосердя та ненасильство.

Кожен, хто вступає на службу до кримінальної-виконавчої системи складає присягу про вірність служіння своєму народові та Закону. У різних складних обставинах, де може виникнути альтернатива поведінці працівника КВС, він повинен усвідомлювати своє високе призначення та моральний і професійний обов'язок, пам'ятати що перед Законом усі рівні.

Принцип законності полягає у суворому дотриманні та застосуванні працівниками КВС не тільки правових, а й морально-правових норм, які закріплені у законодавстві. Суть правомірної поведінки працівника КВС полягає у свідомому дотриманні та застосуванні норм моралі і права.

Для кримінально-виконавчої системи службова дисципліна та професійно правомірна поведінка є тією рушійною силою, яка з одного боку, забезпечує досягнення нового якісного стану, подолання всього негативного, застійного, а з іншого - стимулює розвиток гуманізму та соціальної справедливості у службовій діяльності .

Як відомо, дисципліна - це дотримання особою певних встановлених у суспільстві правил поведінки. Роль дисципліни велика. Вона сприяє зміцненню й удосконаленню суспільних відносин, встановленню стосунків між людьми, розвитку загальнолюдських цінностей. За допомогою дисципліни держава керує розвитком усіх галузей народного господарства, науки, освіти, культури, охорони громадського порядку, розвиває ділові зв'язки з іншими країнами.

Державна дисципліна - це засноване на суворій законності, високій свідомості і персональній відповідальності дотримання та виконання державою моральних та правових норм, які регулюють суспільні відносини.

Різновидом державної дисципліни є службова дисципліна, яка має специфічний характер.

Службова дисципліна характеризується суворим дотриманням встановленого порядку. Всі без винятку працівники зобов'язані своєчасно і точно виконувати покладені на них обов'язки. Дисципліна в установах виконання покарань повинна відповідати не тільки правовим нормам, а й, як уже зазначалося нормам професійної моралі. Хоч би якою детальною була правова регламентація, завжди існуватимуть нерегульовані сфери поведінки, як у внутріслужбових, так і в позаслужбових відносинах. І це цілком закономірно, тому що право не може охопити своєю нормативністю всі сторони людського життя.

Службова дисципліна працівника КВС - це чітко регламентована існуючим законодавством, статутами, наказами і Присягою поведінка працівників, яка передбачає неухильне дотримання норм права і моралі у службовий та позаслужбовий час. Службова дисципліна ґрунтується на високій свідомості, глибокому розумінні службового та громадського обов'язку, особистій відповідальності за доручену справу.

Для зміцнення службової дисципліни, її профілактики важливу роль відіграє об'єктивно встановлена суб'єктами влади дисциплінарна відповідальність.

Самодисципліна як принцип професійної моралі ґрунтується на професійній та моральній культурі працівника КВС, що характеризується високою службовою дисципліною, глибоким усвідомленням свого обов'язку та виконанням його згідно із власними переконаннями у будь-яких ситуаціях.

Моральність працівника КВС тісно пов'язана з об'єктивністю. Що це означає ? Це означає, що працівник КВС незалежно від своєї свідомості, емоцій чи настрою реально повинен відображати ( усвідомлювати ) зміст скоєного правопорушення й абсолютно незалежно від своїх переживань чи інших мотивів застосовувати до винуватця правові норми.

Згідно з принципом справедливості суб'єкт правопорушення мусить нести справедливе покарання, а безвинний не повинен бути покараний.

Безпосередній вплив на формування та підвищення рівня професійної моралі чинять такі засоби: сукупність нормативних та відомчих документів, джерела інформації, друковані та експозиційні матеріали, навчальні посібники, наукові повідомлення.

Отже, професійна мораль покликана сприяти кваліфікованому, відповідальному виконанню працівниками КВС службових обов'язків. Крім цього, високий рівень професійної моралі працівника КВС повинен, безумовно, впливати на його активну участь у будівництві правової держави. Професійна мораль розвиває і збагачує світогляд, формує особистість охоронця правопорядку.

Таким чином, основою формування професійної етики працівника КВС є його професійна мораль. Не зайве нагадати, що предметом професійної моралі працівника КВС є загальнолюдська мораль з урахуванням характеру діяльності в установах виконання покарань. Тому сьогодні важливо, щоб кожен працівник КВС здійснив своєрідну ревізію власної моралі, відродив у паняті батьківські настанови та заповіді християнської моралі. Звичайно, виконати це важче, ніж пасивно споглядати навколишній світ і бездумно виконувати чужі розпорядження.

Нажаль, в органах виконання покарань відсутні нормативні документи, які б регулювали зовнішню культуру працівників. Навіть з прийняттям нових статутів окремі її елементи ґрунтуватимуться на існуючих правилах. Здається назріла потреба у розробці професійно-етичного кодексу працівника КВС, або кодексу професійної етики, невиконання якого мало б наслідком дисциплінарну відповідальність. Тому основи професійно-етичного кодексу діяльності співробітника КВС повинні охоплювати три сфери: професійну діяльність, спілкування, особисте життя. Можна зробити висновок, що для службової дисципліни характерна вимога самодисципліни, яка полягає у правомірній професійній поведінці, глибокому усвідомленні свого обов'язку і виконанні його згідно з власним переконанням за будь-яких обставин.

2. Роль естетичного почуття у діяльності співробітників КВС

моральний принцип етика обов'язок

Почуття та емоції, які переживає людина в процесі свого існування в світі, численні і різноманітні за характером, структурою та психологічним механізмом їхнього протікання. Деякі з них -- первинні (голод, холод, страх, осторога) -- зближують людину з твариною, інші -- специфічно людські. Серед останніх, естетичні почуття - їх можна визначити як найскладніші з духовних переживань, найблагородніші із почуттів людини.

Естетичні почуття не дані людині від народження, а формуються у перші три-чотири роки життя дитини або не зароджується зовсім, якщо дитина за якихось обставин росте поза людським оточенням. Щодо “природних Мауглі”, то усі випадки, коли знаходили людських дітей у тваринній зграї, свідчать: повноцінна людська чуттєвість у них так і не розвинулася, незважаючи на тривалий час їх подальшого життя серед людей; період формування естетичних та, взагалі, людських почуттів був для таких дітей безповоротно втрачений.

Естетичне почуття, як почуття духовне й ідеальне, з'являється за умов відносної свободи людини від практичних потреб. І це зрозуміло. Адже здібності естетичного сприймання збільшуються у зв'язку із розвитком загальних здібностей і можливостей людини, а сфера почуттів формується у людини як сфера не лише практичного, а й духовного зв'язку з навколишнім світом.

Естетичні почуття -- це духовне утворення, яке означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських.

Як же навчитися орієнтуватися у складному світі, що оточує нас?

Значну допомогу в цьому людині надають її почуття, які можна поділити на дві великі групи:

Естетичні почуття -- це складний синтез зовнішніх і внутрішніх почуттів. Зовнішні почуття -- зір, слух, дотик, смак, нюх -- мають не однакове значення в житті людини. В процесі історичного розвитку “олюднюються” передусім почуття зору, слуху, дотику, а в почутті смаку і нюху переважає фізіологічний рівень.

Почуттями зору і слуху володіє і тварина. Проте при однаковій анатомічній будові ока, вуха у людини і високорозвиненої тварини їхня здатність бачити й чути суттєво відрізняється: тварина володіє зором, але око, яке вміє насолоджуватися красою, має лише людина. Слух також властивий тваринам, але музичний слух має лише людина.

Утворення зовнішніх почуттів, які забезпечують пристосування живих істот до навколишнього середовища,-- це наслідок довготривалої біологічної еволюції світу, а виникнення і розвиток естетичних духовних почуттів -- результат усієї соціальної історії людства.

Відповідно до різноманітних форм діяльності та спілкування народжуються і розвиваються у людини музично чутливе вухо, сприйнятливе до краси око -- тобто почуття-здібності до людської насолоди світом. Активне сприймання довколишнього світу через форми людської чуттєвості не є здатністю, що закладена в нас природою (на відміну від самих органів чуття), а є продуктом культурно-історичним.

Слід при цьому пам'ятати, що органи почуття функціонують у тісному зв'язку між собою, всією нервовою системою та мозком. Отже, хоч естетичне почуття і не опосередковується раціональним мисленням, проте воно теж є інтелектуальним процесом, що здійснюється людиною як цілісним суб'єктом. Це дає право назвати людські почуття теоретичними, інтелектуальними на відміну від почуттів тварини, які діють як рефлекторні -- у відповідь на зовнішнє подразнення. Розвиток людського почуття тісно пов'язаний з розвитком інтелекту людини.

Естетичні почуття - це суб'єктивна здатність людини переживати і насолоджуватись процесом творчої діяльності і її результатами, естетичними явищами навколишньої дійсності, творами мистецтва. Вони відносяться до вищих соціальних почуттів, виражають специфічні відносини людини до світу і її духовне багатство.

Естетичні почуття безпосередньо взаємодіють з усіма компонентами естетичної свідомості. Вони поєднують в собі: естетичне сприйняття і емоції, визначають емоційну сферу естетичного смаку, входять до складу естетичного ідеалу. Без розвитку естетичних почуттів майже неможливо сформувати такі людські якості як продуктивну уяву, фантазію, інтуїцію, асоціативне мислення. Наведемо конкретний приклад, який стосується програми виховання естетичних почуттів дитини. Ця програма запропонована міжнародною комісією, яка у 1971-- 1972 рр. вивчала стан освіти у світовому масштабі. У доповіді комісії, зокрема, завважувалося, що “освіта здатна розвивати чи гальмувати творчість”. Це залежить від того, як розуміти освіту: як механічне передавання досвіду і знань чи як пробудження уяви, фантазії дитини. Комісія навела приклад позитивного досвіду роботи іспанського художника Рамона Санго Міньяно, викладача малювання у середній школі. Він повністю відмовився від копіювання натури, не навчав дітей основам живопису, а рекомендував своїм учням малювати, звертаючись до своєї уяви. Учні Міньяно слухали музику (наприклад, твори Баха, Чайковського, Стравінського), а потім намагалися “перекласти” музичні образи на мову фарб. Безумовно, тут є чимало цікавого, і, найголовніше, спроба синтезу двох видів мистецтва -- поєднання слухових і зорових вражень.

Одночасне залучення двох зовнішніх почуттів значно ускладнює емоційну реакцію, стимулює пошук нових творчих рішень. Роль стимуляторів внутрішніх почуттів у цьому разі виконують видатні композитори, музична спадщина яких активно впливає на дитячу уяву. Композитор і створений ним твір, що став надбанням культури, набув загальнолюдського визнання, визначають моральнісний рівень ставлення конкретної дитини до власної творчості.

Естетичні почуття приймають участь і у виконанні усіх соціальних функцій естетичної свідомості. Вони дають можливість людині з позицій поняття “краса”, “піднесене”, “трагічне”, “комічне” усвідомити своє місце в світі, сформувати своє відношення до природи, суспільства і самого себе; вони стимулюють і регулюють емоційне життя суспільства і за допомогою цього впливають на трудову, політичну, моральну, правову діяльність.

Естетичні почуття є узагальнюючими за своєю природою і в залежності від об'єкта сприйняття і сфери життя вони синтезують в собі різні почуття - інтелектуальні, моральні, правові. Так, у сфері спілкування між людьми вони органічно пов'язані з моральними почуттями.

В почуттях людини, в її емоційній оцінці етично-позитивне безпосередньо пов'язане з естетично позитивним. Добре почуття не може бути потворним, а зле почуття - прекрасним, бо естетичне за своєю сутністю є гуманістичним.

Взаємозв'язок етичного і естетичного на рівні свідомості ґрунтується на єдності критеріїв досконалості, які поєднують моральні і естетичні моменти. Позитивні моральні якості особистості, які відображені в її діяльності, вчинках, манерах, в етиці поведінки, являють не тільки моральну, але і естетичну цінність. Тому і естетичні почуття, що виникають під час сприйняття дійсності, несуть в собі моральний момент.

Взаємозв'язок моральних і естетичних почуттів багатоплановий. Існують такі почуття, які однаковою мірою належать до моральної і естетичної свідомості. Це почуття піднесеного, героїчного, трагічного, почуття любові, благородства і т.д.

Поряд з цим існують і такі естетичні почуття, в яких присутні моральні моменти, а у моральних - естетичні. Наприклад, у почутті прекрасного завжди присутній елемент добра, а у почуттях доброзичливості, тактовності проявляється прекрасне.

Крім того, існує і такий взаємозв'язок, коли почуття, що є моральними за своїм змістом, набуваючи вільний характер, несуть в собі ознаки естетичного. Це почуття обов'язку, справедливості, совісті. Естетичні почуття без моральних втрачають свою суспільну значимість.

Взаємозв'язок моральних і естетичних почуттів проявляється в процесі здійснення ними соціальних функцій. Особливо характерно це видно на прикладі оцінюючої і регулятивної функції. Емоційна оцінка, що міститься в почуттях прекрасного, піднесеного, трагічного носить морально-регулятивний характер. Ці позитивні почуття можуть стати прагненням, метою людини, спонукають її до дій, спрямованих на ствердження моральних і естетичних цінностей в різних сферах життя, в тому числі і діяльності співробітників органів виконання покарань.

Негативні ж почуття (почуття потворного, огидного) - спонукають людину не тільки уникати подібних вчинків самому, засуджувати їх у інших людей, але і активно боротися з ними, усувати їх.

Моральні і естетичні почуття відіграють важливу роль і у здійсненні світоглядної функції. Вони - необхідний компонент світогляду. Без естетичного відношення до світу світогляд не може бути цілісним і всеосяжним.

Отже, без розвитку естетичних почуттів деякі моральні почуття не формуються зовсім, а інші - не набувають необхідної глибини і сили. В той же час естетичні почуття без зв'язку моральними можуть отримати перекручений характер. Естетичні почуття збуджують творчу енергію, активність людини, спонукають її оцінити по новому саму себе, свої справи, свої перспективи.

Активно-творча роль естетичних почуттів в тому-то і полягає, що на їх базі актуалізуються творчі здібності людини, а також “пошукова” поведінка особистості, що виражається в намаганні вийти за межі готових схем звичної діяльності і повсякденного мислення. В духовному світі співробітників органів виконання покарань естетичні почуття проявляють свою актуальність, реально значиму силу. Естетичні почуття, таким чином, є підвалинами естетичної свідомості, на яких можуть формуватися складніші елементи її структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особи та суспільства. Мається на увазі естетичний смак, естетичний ідеал. Тепер переходимо до нашого третього питання.

Висновок

Однієї з найважливіших задач естетичного і художнього виховання співробітників КВС є формування в них здатності до естетичного сприйняття творів мистецтва, розумінню його змісту, виховання внутрішньої потреби в спілкуванні з мистецтвом.

Виконання цієї задачі припускає:

постійне, регулярне прилучення співробітників КВС до творів мистецтва, що вимагає емоційної й інтелектуальної напруги, зв'язаної з проникненням у зміст, з виробленням навичок художньої оцінки твору мистецтва;

наявність певних естетичних і художніх знань, що, взаємодіючи з іншими компонентами свідомості, відіграють істотну роль у процесі усвідомлення змісту, форми твору мистецтва, творчої майстерності художника, втіленого в даному творові;

певний рівень розвитку чуттєво-емоційної сфери естетичної свідомості (потреб, почуттів, смаків, ідеалів), що формуються в процесі службової діяльності, спілкування між людьми, сприйняття естетичних властивостей природи, предметного середовища і т.п.;

прилучення співробітників КВС відповідно до їхніх схильностей і потреб до самодіяльної художньої творчості, що є одним із засобів розвитку естетичної активності співробітників КВС. Активна участь співробітників у самодіяльній художній творчості -- одна з форм прояву їхньої духовної культури.

У житті і діяльності органів виконання покарань естетичне виховання виконує цілий ряд соціальних функцій. Одна з них -- розвиток культури почуттів, творчої активності, емоційної наповненості, які потім виявляються у відношенні співробітників КВС до світу, людей, своєї професійної діяльності.

Мистецтво є форма культури, невід'ємна частина життя співробітника КВС зокрема та суспільства взагалі. Мистецтво становить стрижень духовної культури, є колективною пам'яттю людства, яка здійснює зв'язок поколінь, різних народів, різних культур.

Соціальна сутність мистецтва виявляється у специфіці його мети та предмета. Метою мистецтва, усіх його видів, форм та жанрів є вдосконалення людини та суспільства, в якому ця людина живе. Тому предметом мистецтва стає реальна дійсність, за якої постає життя людини. Мистецтво утворює принципово новий рівень діяльності, який відрізняється різким збільшенням ступеня свободи, таким чином у співвідношенні до дійсності мистецтво виступає як частина свободи.

Художня культура працівника КВС характеризує ступінь та спосіб розвитку здібностей, хисту, потреб працівника в усіх формах художньої діяльності, ступінь його підготовленості до цієї діяльності, його участі у створенні та засвоєнні цінностей мистецтва, в організації художньої діяльності.

Мистецтво відбиває життя в його цілісності, повноті та загальнолюдській значущості, у тому, що цікаво кожній людині. Мистецтво -- це завжди розповідь про людину, для людини та в ім'я людини.

Список використаної літератури

Естетика: Навч. посібник / Лозовой В.О., Колесніков М.П., Колеснікова О.В. та ін.- К.: Юрінком Інтер, 2004.-208с.

Сливка С.С. Професійна культура працівника міліції. - Л.: Вільна Україна, 1995.- 88с.

Комаров А.И. Эстетическая культура личности. - К.: Вища школа, 1988. - 224с.

Любич О.А. Професійна етика та естетика. - Чернігів, 1998.-30с.

Размещено на Allbest.ru