Зміст та завдання професійної етики юриста

Поняття та завдання професійної етики юриста. Моральне правило, норма поведінки. Поняття юриспруденції, юридична етика. Особливості професії юриста, їх моральне значення. Принципи професійної етики юриста. Зміст, значення судової етики, Обов'язок судді.

Рубрика Этика и эстетика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 20.10.2010
Размер файла 29,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

План

1 Поняття та завдання професійної етики юриста

2 Особливості професії юриста та їх моральне значення

3 Принципи професійної етики юриста

4 Зміст і значення судової етики

1 Поняття та завдання професійної етики юриста

Етика, як вид людських знань виникла ще в античній Греції. Засновник вчень Арістотель вперше вжив термін етика, включивши його до класу людських чеснот. Предметом вчення про етику, об'єктами її досліджень є мораль, моральність.

Мораль - це форма колективної свідомості про свободу людського вибору між добром і злом, волею і обов'язком, що відбита в конкретних правилах поведінки особистості.

Моральне правило, норма - це один зі способів регулювання поведінки особи. Моральним прийнято вважати те, що це суспільство в конкретних історичних умовах сприймає як благо. Відповідно, аморальним визнається усе, що відкидається чи засуджується суспільством в цілому. Отже, мораль, моральність - поняття відносні. Те, що в одному співтоваристві вітається і заохочується, в іншому - визнається невартим і засуджується.

Мораль, моральність - це реалії повсякденного життя і вони є первинними стосовно етики, котра пояснює і досліджує ці соціально-філософські явища, що розвиває й удосконалює їх.

Етика -- це вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її розвитку, роль і призначення моралі у житті окремої особи і суспільства. До визначення рівня моральності того чи іншого суспільства етика підходить з позиції досліджуваних нею категорій добра і зла, обов'язку і совісті, достоїнства і честі, як вона їх розуміє та визнає.

Правила професійної поведінки людей мають досить давню історію, що бере витоки в цивілізації античної Греції. Цікаво, що перші паростки медичної деонтології з'явилися ще в клятві Гіппократа, що жив набагато раніше засновника етики Арістотеля.

Професійна етика є збірним поняттям, що охоплює весь спектр професійних відгалужень етики: медичної, юридичної, педагогічної тощо. Визначення професійної етики А.С. Кобликова зводить це поняття до «специфічного морального кодексу людей визначеної професії», що значно звужує коло інтересів цієї галузі знань. Автору ближче визначення Д.П. Котова, який вважає, що «професійна етика ... розділ етичної науки» з поправкою на те, що етика, все-таки, швидше вчення ніж наука.

Юриспруденція - це сфера, що торкається найболючіших сторін людських відносин, тому що вона буває затребувана в тих випадках, коли справа стосується життя, здоров'я, волі, прав і законних інтересів людини.

Розв'язання питань, пов'язаних з перерахованими філософськими і правовими категоріями не можна уявити без участі душі, людинолюбства, що припускають наявність у юриста таких властивостей як доброта, чесність, сумлінність. Вплив цих ' властивостей і категорій на професійну діяльність юриста становить інтерес юридичної етики, що є самостійною галуззю професійної етики.

Юридична етика-це галузь вчення про етику, що досліджує роль і значення моральних принципів у сфері здійснення правосуддя і правоохоронної діяльності.

Юридична етика переносить досліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний грунт, пропонує шляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності, додає їй морального змісту.

Дослідницька і пізнавальна складність юридичної етики полягає в тому, що на даному етапі свого розвитку вона не володіє конкретними науковими критеріями, що дозволяли б стверджувати або спростовувати визначені результати наукових пошуків. Неможливо піддати числовому, хімічному чи ще якомусь аналізу роботу судді або слідчого на предмет визначення коефіцієнта доброти чи зла або відсутності таких у тих чи інших професійних діях.

З визначення С. С. Алексєєва, що «...етика юриста охоплює водночас загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи», на наш погляд, не випливає, що юридична етика може бути проголошена наукою.

Тим більше, не можна погодитися з тими, хто намагається звести в ранг науки судову етику, що є лише різновидом етики юридичної. "Судова етика - це наука про застосування загальних норм моралі, моральності в специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів при здійсненні моральних принципів і вимог у розслідуванні і розв'язанні підлеглих суду справ", - стверджує автор.

У центрі інтересів юридичної етики знаходиться питання щодо ролі, характеру та ступені впливу морально-етичних категорій - добра і зла, обов'язку і совісті, справедливості та відповідальності, гідності та честі або їхньої відсутності на професійну діяльність юристів усіх професій.

Постійне спілкування з людьми, необхідність прямого втручання й участі в їх долях зобов'язує представників окремих професій слідувати моральним нормам завжди і скрізь. Це спеціалісти, від непродуманих слів чи вчинків яких можуть настати незворотні наслідки.

Юридична етика як соціальне явище - це моральна оболонка міжособистісних відносин, покликана олюднювати, одушевляти суворий зміст поведінки, що карається законом, та полегшувати шлях до взаєморозуміння.

Специфіка юридичної професії визначає місце і характер професійної етики в роботі юриста. Суддя, прокурор, слідчий є державними посадовцями, представниками влади і діють від її імені.

Повноваження цих посадових осіб дуже широкі та породжують серйозні матеріальні й правові наслідки. Тут неприпустима поспішність і легковажність у прийнятті рішень, непродуманість можливих наслідків.

В усіх професіях юридичної спеціалізації, саме особисті якості і внутрішні настанови, спадкові чи придбані імперативи життєвої! поведінки визначають відношення майбутнього фахівця до своєї! справи, до використання ним своїх професійних знань.

Завдання юридичної етики включає в себе дослідження моральних відхилень і вад у діяльності посадових осіб судової і правоохоронної систем, визначенні розмірів моральної недуги працівників останніх, виявлення причин, що роблять можливим їхнє існування і формулювання рецептів їх послаблення.

2 Особливості професії юриста та їх моральне значення

Юрист - це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян.

Юридичну роботу здійснюють на сьогоднішній день тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі...), які виконують значну кількість юридично значущих дій, вирішують щоденно десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армія спеціалістів, це окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво важливі інтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та значущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність значної кількості спеціальностей в межах юридичної професії. Це відповідно створює широкі можливості для реалізації своїх здібностей та творчого потенціалу багатьох суб'єктів.

З іншої точки зору, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кількість в нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юристів, постійно зростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичної професії.

Від поради або рішення юриста багато в чому залежить доля людини, добробут сім'ї, її майновий стан, економічний розвиток суспільства. Таким чином, помилки в роботі юриста - це пряма загроза суспільним інтересам, які охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент на відповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість.

Юридична діяльність дуже часто відбувається на стику протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач - відповідач, обвинувачений -потерпілий, правопорушник - співробітник правоохоронного органу тощо. Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів обумовлена протилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому у більшості випадків юридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його представниками.

Будь-яка кваліфікована робота вимагає від свого виконавця наявності певного рівня інтелекту (професійних знань, оціночних критеріїв, почуттів, професійного етикету). Однак, щодо роботи юриста, слід сказати, що це в більшості випадків інтелектуальна робота. Під час вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальну напруженість юридичної роботи. Таким чином, слід відзначити, що окремі юридично значущі дії в професійній діяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а ще й значної фізичної підготовки.

Поряд з принципами самостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежності робота юристів багато в чому має колективний характер.

Моральна культура посідає одне з найважливіших місць в особистій культурі юриста. Це можна пояснити характером та сферою їхньої діяльності, а також тими завданнями, які стоять перед ними в межах професійного обов'язку. Їх робота пов'язана із забезпеченням прав і свобод громадян, виконанням обов'язку перед суспільством і державою, із служінням праву, а значить справедливості, що ставить до всіх працівників юридичної сфери високі моральні вимоги. Особливо це стосується співробітників правоохоронних органів, які працюють в більш складних умовах і вирішують часом неймовірно складні проблеми. Навіть в мирний час їх діяльність часто пов'язана із ризиком для життя та здоров'я, із значними моральними травмами, глибокими чуттєвими переживаннями, психологічними стресами. Тому високий рівень їх моральної та професійної культури в цілому є необхідним фактором якісного вирішення поставлених перед ними завдань.

3 Принципи професійної етики юриста

Специфіка професії юриста визначає місце і характер професійної етики в його роботі. Основні юридичні професії завжди включають в себе наявність влади над іншими людьми і вирішення їхніх доль. За добору співробітників до судової та правоохоронної систем повинні превалювати моральні критерії.

Використовувати судову владу слід так, щоб кожному віддати належне, а це значить поступати справедливо, тобто за законом. Відомий римський юрист Ульпіан визначив право як «..мистецтво доброго і справедливого». Відповідно до конституційного принципу поділу державної влади в Україні існує три її галузі: законодавча, виконавча і судова. Функціонування третьої галузі державної влади - судової, забезпечують юристи. Добро і справедливість є етичними категоріями. Відношення саме до них визначає сутність майбутнього юриста.

Основними носіями владних функцій судової системи і суміжних служб є суддя, прокурор, слідчий". Це державні службовці, що мають особливий статус: їхнє призначення і звільнення регулюється безпосередньо Конституцією України (суддя) і конституційними законами (суддя, прокурор).

Найважливішим конституційним принципом українського судочинства є положення про незалежність суддів, слідчо-прокурорських працівників і підпорядкування їх тільки закону. Принцип незалежності має і глибокий моральний зміст.

Закон позбавляє суддю права на винесення неправосудного рішення під впливом будь-яких сторонніх сил - це правовий бік принципу незалежності. Суддя при винесенні рішення позбавлений права поступитися совістю, посилаючись на стороннє втручання - це моральний критерій того самого принципу.

Конституційний порядок призначення і звільнення суддів і прокурорів від обійманої посади, а також заборона тиску на них надійно захищають від стороннього втручання в їхню роботу.

Високий рівень захисту незалежності зазначених посадових осіб підвищує їхню особисту відповідальність за правильність прийнятого ними рішення. Сьогодні суддя - це найбільш захищена юридична професія і, відповідно, саме до нього зростають вимоги дотримання з етичних принципів, притаманних даній професії - це непідкупність; з неупередженість і справедливість за умови дотримання закону.

Важливою складовою частиною статусу юристів - державних службовців - є також їх діяльність, чітко регламентована кримінально-процесуальним законодавством і конституційними законами. Варто зауважити, що самі закони, які регулюють поведінку судді, слідчого, прокурора пронизані моральними вимогами до посадових осіб.

Конституційні вказівки на забезпечення підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного допомогою адвоката, заборона застосування фізичних та інших катувань, обмеження терміну утримання під вартою у разі затримання і багато інших застережень - це не що інше, як етичні принципи презумпції невинуватості, втілені в правову форму. Справа честі юридичних посадових осіб не відступати від цих конституційних вимог.

Робота судді, слідчого, прокурора, допоміжних служб - це - постійний розгляд міжособистісних конфліктних ситуацій, де зіштовхуються діаметрально протилежні інтереси, а їх рішення мають бути справедливими. Незаконне, несправедливе розв'язання конфлікту - це завжди привід для нового. Елемент справедливості досягається гармонією права і моральності. Моральне кредо посадової особи, яка розглядає конкретний конфлікт від імені держави, має ґрунтуватися на чільних конституційних принципах правової держави - законності і рівності всіх перед законом.

Така вимога визначається конституційним положеннями щодо побудови правової держави. Чи можлива побудова правової держави в Україні - це питання не є суто риторичним.

Будівництво в Україні правової держави наштовхується на відверте небажання парламентаріїв додержуватися принципу верховенства закону Депутатська недоторканність і процедура відкликання депутатів сформульовані таким чином, що практично будь-який злочин, вчинений парламентарієм, може залишитися не покараним.

Рівність перед законом - це найбільш прийнятна конституційна база формування морально-етичних принципів поведінки працівників правоохоронної сфери. Саме ця ідея закладена у всіх міжнародних актах, що формулюють деонтологічні принципи роботи юристів.

Юридична етика покликана виховувати у державних юристів відданість конституційним ідеалам, чесність і непідкупність, почуття обов'язку і справедливості, забезпечуючи, таким чином, практичну реалізацію в Україні принципу правової держави.

Втілення в життя ідей і принципів правової держави можливе лише при постійному дотриманні морально-етичних вимог кожною посадовою особою правової сфери. Робота слідчого, судді, прокурора охоплює величезне коло питань, що торкаються всіляких аспектів людських відносин.

Розслідування карного злочину, розгляд справи в суді - це постійне спілкування з багатьма співпричетними і вкрай зацікавленими в результатах справи людьми. Це спілкування, найчастіше, відбувається в режимі підвищеної психологічної напруги і постійно випробовує професійні та моральні настанови суддів і працівників правоохоронних органів, що таїть у собі можливість нервового зриву, призводить до слідчої чи судової помилки. Тільки тверді внутрішні моральні настанови, тренована воля і глибоке усвідомлення своєї професійної місії допомагає юристу уникнути названих вище небажаних наслідків.

Специфіка роботи судді, прокурора, слідчого з людьми складається з обов'язковій і точній фіксації процесу спілкування (допиту, очної ставки й ін.) технічними засобами. Це вимагає ретельного планування роботи, продумання питань і можливих відповідей на них.

На жаль, нерідко трапляється так, що непродумане питання і зафіксована відповідь опонента на неї не влаштовують слідчого чи суддю, не вписуються в певне задану схему, і тоді посадова особа вдається до фальсифікації документа (протоколу допиту, протоколу ^удового засідання). Саме тут і проходить межа моралі, за якою криється або небажання слідчого, судді відмовитися від версії, що опанувала ним, або, що ще гірше, злочинний задум. Не випадково нове карне законодавство зміцнює право сторін на фіксацію процесу Технічними засобами і криміналізує фальсифікацію матеріалів посадовими особами (ст. 366 КК України).

Важливою особливістю професії юриста є гласність. Гласність припускає «прозорість» процесу, можливість об'єктивної оцінки діяльності посадової особи. Це зобов'язує юриста контролювати емоції бути вкрай стриманим у їхньому прояві. Дуже важливо стежити за власною мовою, тому що кожне промовлене при виконанні обов'язків юристом слово має цілком визначені наслідки. Йдеться не тільки про зміст, а і манеру висловлюватися, тобто слідкувати не лише за виголошеним, але і за тим, як це промовлялося.

Утвердження правової держави, реалізація її ідей і принципів можливе лише за наявності в країні плеяди грамотних, відданих своїй справі фахівців-правознавців.

4 Зміст і значення судової етики

Термін «Судова етика» був введений А.Ф.Коні для визначення ролі моральності в сфері карного судочинства, а потім і навчальної дисципліни, що висвітлює це соціальне явище.

Свою вступну лекцію про судову етику, прочитану в Олександрівському ліцеї восени 1901 р., а в 1902 р. опубліковану в «Журналі міністерства юстиції» А.Ф. Коні назвав «Моральні витоки в карному судочинстві».

Ні в царській Росії, ні в радянській державі погляди А.Ф. Коні відгуку офіційної влади не знайшли і судова етика на десятки років виявилася ізгоєм у навчальних програмах правознавчих закладів.

Під судовою етикою - навчальною дисципліною - її російський творець мав на увазі дослідження моральних проблем, що виникають у карному судочинстві та взаєминах професійних учасників судового процесу.

Інтенсивний розвиток руху на захист прав і свобод особи в усьому світі, прийняття важливих міжнародних документів і створення Міжнародної асоціації юристів сприяло підвищенню моральних вимог до .судових і правоохоронних органів і адвокатури в державах-учасницях і поступово привело до утворення юридичної деонтології та юридичної етики. У складі останньої виникли окремі галузі, що досліджують роль і вплив моральних процесів у галузях основних правових спеціалізацій: слідстві, судочинстві й адвокатурі.

А.С. Кобликов вважає, що судова етика це: «сукупність правил поведінки суддів і інших професійних учасників карного, цивільного й арбітражного судочинства, що забезпечують моральний характер їхньої професійної діяльності і позаслужбового поводження, а також наукова дисципліна, що вивчає специфіку прояву вимог моралі в цій області».

Не досить виправданим є прагнення автора перевантажувати судову етику проблемами «позаслужбової поведінки інших професійних учасників» судочинства. Для цього існує адвокатська етика і деонтологічні норми професіоналів інших спеціалізацій.

Судова етика - це розділ юридичної етики, сукупність правил поведінки суддів, інших професійних учасників судочинства, що забезпечують моральний характер їхньої процесуальної діяльності.

Етика судді як в судовому процесі, так і поза ним безумовно є складовою судової етики. Природно, судова етика може і повинна містити визначені правила й настанова позаслужбової поведінки суддів, однак ці правила здатні лише доповнювати і підсилювати загальновстановлені моральні принципи і підходи суспільства, членом якого є суддя.

Моральні вимоги до суддів і суддівської діяльності, майже такі самі як і вимоги, звернені до слідчих, прокурорів. Дотримання положень ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості), законність, неупередженість, об'єктивність, справедливість - от чого чекає суспільство від судді. По суті, не так вже й багато, однак, як свідчить судова практика, це «дещо» дається нелегко і далеко не усім.

З правового погляду, завдання судді зводиться до правильного застосування матеріального і процесуального закону. Точне і грамотне застосування чинного закону вже саме по собі вирішує безліч моральних проблем, оскільки закони, крім правових, закріплюють і моральні вимоги суспільства.

Чинна Конституція України пішла шляхом максимального розширення функцій суду, визнавши судову систему самостійною галуззю державної влади. Функції та повноваження судів значно розширені за рахунок звуження функцій прокурорських. Передачу судам права видачі дозволів на виконання науки слідчих дій, варто розглядати як передачу під контроль судової влади дотримання конституційних вимог про недоторканість особи (ст. 29 КУ), недоторканності житла громадян (ст. ЗО КУ), про дотримання таємниці листування, телефонних розмов (ст. 31 КУ), а так само вимоги про суворе дотримання порядку користування конфіденційною інформацією (ст. 32 КУ) і має не тільки правовий зміст.

Історичною подією морально-правового характеру в карному судочинстві стала остаточна відмова України від застосування страти. Цей важкий і неоднозначний за своїм значенням крок українських інститутів влади є ніби символічним і знаковим поворотом українського суспільства до високих моральних ідеалів, зокрема й у карному судочинстві.

Значним кроком до цивілізованого, з погляду моралі, карного законодавства було введення в Конституцію України ст. 63, що звільняє від відповідальності за відмову від свідчень проти себе, членів родини чи близьких родичів. Радянський Союз був однією з держав, у якій це каралося, адже цивілізоване співтовариство вважало аморальним вимагати матері викривати сина тощо.

Приведення карно-процесуальних норм відповідне до конституційних положень припускає наповнення їх моральним змістом, підвищеною повагою до особистості, її прав і законних інтересів, особистого життя.

Морально орієнтоване законодавство України - є важлива складова етико-правового підґрунтя судді, що позбавляє його основ і права виправдовувати несправедливість і неправосудність моральною недосконалістю закону. Однак далеко не всі галузі українського права є бездоганною основою діяльності судді. Особливо недосконалим залишається кримінально-процесуальне законодавство, що допускає застосування окремих, використовуваних у радянські часи порочних правових інститутів. Одним з таких є спроба збереження права судді на повернення справи слідчому на додаткове розслідування. До речі, в Росії уже відмовилися від цієї порочної практики у законодавчій формі.

Головним недоліком цього сумно-відомого законоположення полягає в тому, що воно за відсутності причин для винесення обвинувального вироку дає судді можливість ухилитись від ухвалення рішення. Ухвала судді щодо повернення справи на додаткове розслідування - це власне, ухилення від прийняття рішення, що дозволяє слідчому без достатніх для того причин, часом по декілька років, утримувати невинувату людину в ізоляції від родини, суспільства, від усіх видів діяльності.

Моральність судді багато в чому залежить від хибності діючого законодавства.

Повторення перед судом і великою судовою аудиторією показань, промовлених у напівінтимній обстановці слідчого кабінету, дуже непроста процедура. Не слід також забувати й про психологічний вплив, якому піддаються потерпілі, свідки і навіть експерти з боку родичів і спільників підсудного з метою змусити останніх відмовитися від показань або змінити їх.

Обов'язок судді, що домагається істини у цій справі, створити сприятливу обстановку для спокійного освоєння свідка в новій, незвичайній для нього ролі, відгородити від нападок із залу і можливих погроз з боку підсудних. Свідок має відчути себе захищеним від можливих наслідків у зв'язку з виконанням свого громадського обов'язку - дачі суду показань. Водночас суддя, зобов'язаний чітко і недвозначно пояснити свідку, потерпілому їхню відповідальність перед законом за дачу завідомо неправдивих показань. Це положення закону, безсумнівно несе в собі й елементи морального впливу, як на особу, що свідчить, так і на присутніх у залі судового засідання.

Одним з найважливіших засобів відшукання істини у справі є тактика допиту та мистецтво одержання інформації в ході судового засідання. Суддя повинен дуже тонко відчувати обстановку в залі суду і враховувати дуже непросте становище людини, що стоїть перед судом, його психологічний і нервовий стан.

Саме тут і виявляються справжні професійні і морально виправдані підходи судді до людини. Уміння підтримати її, дати можливість освоїтися в судовій аудиторії, відгородити від вигуків і погроз із залу - це мистецтво, досліджуване юридичною етикою. Відсутність цього уміння не може бути компенсовано навіть високою кваліфікацією, тим більше за відсутності моралі.

Допит свідка, потерпілого починається з ідентифікації особистості - встановлення анкетних даних особи, запрошеної для дачі показань.

Суддя не повинен бути споконвічне заряджений "однополюсною енергією" стосовно-справи і майбутнього підсудного. Він не має морального права розглядати справу, якщо його особиста думка в силу громадського резонансу чи інших обставин склалася не на користь підсудного. Приступаючи до розгляду справи, він має бути абсолютно нейтральним і, яким би тяжким не був вчинений злочин, зуміти стати над громадською думкою, численними виступами у ЗМІ і власними емоціями.

Прояв аморальності багатоликий. Судочинство в цьому розумінні не становить виключення. Такі пороки, як лінощі, байдужість, користь, самомилування, якщо вони хоч один раз відвідали душу судді, здатні, зрештою, привести його до сумних наслідків. Прикладів тому дуже багато. Однак суспільству від цього не легше. Скільки несправедливості, надламаних душ і людських трагедій залишає за собою такий суддівський чиновник у гіршому розумінні цього слова.

Величезного морального і культурного виховання вимагає внутрішнє переконання судді. За українським карно-процесуальним законодавством значна частина кримінальних справ розглядається суддею одноосібне. Стаття 10 Закону України «Про судочинство» уточнює, що «Суддя, що розглядає справу одноособове, діє як суд». Таким чином, право і тягар оцінки доказів у великій кількості карних і цивільних справ покладено законом на одну людину - суддю.

Звертаючись до питання внутрішнього переконання судді, А.С.Кобликов виділяє три аспекти цього процесу: юридичний; психологічний і моральний." Українське право не визнає формального підходу до оцінки доказів. У карно-процесуальному законодавстві України не існує вказівок закону на заздалегідь установлену цінність тих чи інших фактів і обставин. У такий спосіб цінність того чи іншого доказу визначається суддею в процесі об'єктивного і всебічного розгляду всіх доказів у справі в їх сукупності.

За цих умов результат оцінки суддею доказів у всіх зазначених вище аспектах буде залежати ще і від таких суб'єктивних критеріїв, як інтелект, культура й освіченість судді. А оскільки ці суб'єктивні характеристики досить різні, то виникає проблема допустимості судової помилки.

Участь у суді присяжних людей з народу, що добираються демократично для кожної судової справи за участю сторін обвинувачення і захисту, захищених від стороннього впливу і вільних в ухваленні рішення, дійсно створює ілюзію щирого правосуддя.

Однак, як і всі життєві явища і соціальні інститути, суд присяжних, поряд з перевагами, має і недоліки. Саме в судах присяжних проблема дисонансу закону і справедливості одна із Найгостріших, тому що від суду присяжних завжди чекають справедливості, але збувається це далеко не завжди.

Суд, рішення якого цілком залежить від вдачі захисника, його уміння використовувати всі недоліки слідства, розжалобити присяжних, зручно для заможних підсудних, що мають фінансові можливості для запрошення знаменитого адвоката (кількох адвокатів). З погляду людей, що потерпіли від злочину і, що цілком природно, чекають «справедливої кари» для злочинця, суд присяжних далеко не завжди є ідеалом правосуддя, а нерідко виглядає як знущання над їхніми почуттями.

Проте суд присяжних - це поріг, за яким влада втрачає звичний вплив і можливість розправитися з небажаним ідейним супротивником руками суду.

Використана література

1. А.С. Кобликов. Юридическая этика. Уч-к для ВУЗов. - М., 1999.

2. В.О.Лозовой, О.В.Петришин. Професійна етика юриста. - X.: "Право". - 2004.

3. Етика: Навчальний посібник / За ред. В.О.Лозового. - К., 2003.

4. П. Д. Біленчук, С.С.Сливка. Правова деонтологія. Підручник. - К., 1999.

5. С.Д.Гусарєв, О.Д.Тихомиров. Юридична деонтологія. Навч.посібник. - К., 1999.

6. Юридична етика. Навчальний посібник під ред. Гребенькова. Рекомендований МОН України: АЛЕРТА. - 2004.


Подобные документы

  • Поняття етичної культури юриста. Загальні вимоги, які ставляться до юриста. Кодекс професійної етики юриста. Професійний борг юриста. Професійно-особисті якості юриста. Професійна тайна юриста. Моральна відповідальність юриста.

    реферат [28,4 K], добавлен 25.09.2006

  • Визначення професійної етики аудиторів на основі фінансової звітності підприємства. Кодекс етики професійних бухгалтерів, його структура, зміст та правові наслідки порушення. Основні проблеми, пов’язані із практичним визначенням професійної етики.

    курсовая работа [696,1 K], добавлен 29.06.2011

  • Зміст моральних принципів та моральних норм. Теорія професійної етики та професійної моралі. Моральна оцінка та її практичне застосування у всіх сферах життя суспільства. Поняття морального обов’язку людини. Самодисципліна як принцип професійної моралі.

    реферат [29,8 K], добавлен 23.10.2012

  • Історія виникнення професійної етики як системи моральних норм і принципів з врахуванням особливостей тієї чи іншої професійної діяльності людей. Професійна етика в суспільстві та її взаємозв'язок з іншими науками. Особливості етики різних професій.

    реферат [254,3 K], добавлен 19.03.2015

  • Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Становлення проблематики естетики як науки. Поняття, предмет та структура етики, її філософське значення. Відмінність між мораллю і моральністю. Основна мета й завдання етики у сучасних умовах.

    контрольная работа [26,2 K], добавлен 14.12.2010

  • Стратегічна мета. Завдання та пріоритети розробки та впровадження програми етики державного службовця. Засоби досягнення мети програми. Проект "Етичного кодексу". Комітет з етики. Етичний тренінг. Служба з питань урегулювань.

    реферат [12,2 K], добавлен 00.00.0000

  • Складові адміністративної етики. Дотримання адміністративної етики. Особливості взаємостосунків представників держави і підприємництва. Інституційний тип взаємовідносин державних службовців і підприємців. Етичний кодекс. Принципи етики ділової людини.

    реферат [3,9 M], добавлен 18.09.2008

  • Право і мораль, їх взаємозв'язок, характерні особливості. Моральні якості і культура працівника прокуратури. Професійно-моральна деформація та її фактори. Етичні правила поведінки слідчого, керівника органу прокуратури. Кодекс професійної етики.

    дипломная работа [115,1 K], добавлен 12.09.2010

  • Сутність поняття "соціальна етика". Марксистська концепція природи структурного зла. Теоретичні джерела соціальної етики. Співвідношення індивідуальної й соціальної моралі. Механізми соціальної інтеграції колишніх епох. Справедливість як рівність.

    реферат [19,1 K], добавлен 02.03.2010

  • Історія виникнення і розвитку етикету. Ділова етика. Роль професійної етики у діловому спілкуванні. Особливості службового етикету. Роль іміджу. Етикет – слово французького походження, що означає манеру поведінки. До нього відносяться правила чемності і

    реферат [15,9 K], добавлен 12.02.2004

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.