Етичні засади діяльності працівників прокуратури

Право і мораль, їх взаємозв'язок, характерні особливості. Моральні якості і культура працівника прокуратури. Професійно-моральна деформація та її фактори. Етичні правила поведінки слідчого, керівника органу прокуратури. Кодекс професійної етики.

Рубрика Этика и эстетика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 12.09.2010
Размер файла 115,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

Етичні засади діяльності працівників прокуратури

Зміст

Вступ

1. Право і мораль, їх взаємозв'язок, загальні риси і характерні особливості

1.1 Взаємозв'язок права і моралі

1.2 Загальні риси права і моралі

1.3 Характерні особливості права і моралі

2. Професійна етика працівника прокуратури

2.1 Моральні якості працівника прокуратури

2.2 Моральна культура працівника прокуратури

2.3 Професійно-моральна деформація та її фактори

3. Етичні правила поведінки працівника прокуратури в різних сферах діяльності

3.1 Професійна етика слідчого

3.2 Професійна етика державного обвинувача

3.3 Професійна етика керівника органу (підрозділу) прокуратури

3.4 Кодекс професійної етики працівників прокуратури

Висновки

Література

Вступ

Актуальність дослідження. Особливе місце у побудові правової держави займає прокуратура, як єдина система органів, покликаних забезпечувати законність, захищати права і свободи людини і громадянина та інтереси держави відповідно до Конституції України та Закону України „Про прокуратуру”.

Діяльність органів прокуратури, направлена на забезпечення безпеки особи, суспільства і держави, в тій чи іншій мірі зачіпає інтереси всіх членів суспільства. Тому етичні проблеми, що породжуються специфікою цієї діяльності, її цілями, змістом, формами, методами, завжди знаходяться під пильною увагою суспільства. В зв'язку з цим заслуговує уваги проблема реалізації принципів моральності (моралі) в діяльності працівників прокуратури.

Проблеми етичних основ кримінального судочинства завжди привертали увагу вітчизняних юристів. Широко відомі ті, що з'явилися на межі XIX і XX століть роботи А. Ф. Коні, І.Я. Фойніцького, В.С.Солов'ева та інших.

Зміна етичних орієнтирів за останні роки життя нашого суспільства, необхідність в підвищенні ефективності діяльності працівників прокуратури, насущна потреба формування у них етичного боргу, як неодмінною складовою борга професійного, визначили вибір і актуальність даної теми.

Мета і завдання.

Мета дослідження полягає у вивченні етичних засад діяльності працівників прокуратури.

Відповідно до цього в дослідженні поставлені наступні завдання:

- проаналізувати взаємозв'язок права і моралі, загальні риси і характерні особливості;

- розглянути моральні якості працівника прокуратури;

- розглянути етичні правила поведінки працівника прокуратури в різних сферах діяльності.

Об'єкт і предмет дослідження.

Об'єктом дослідження є етичні засади діяльності працівників прокуратури.

Предметом дослідження є духовно-етичні основи діяльності працівників прокуратури в професійній сфері.

Методологія і методика дослідження.

Методологічну основу дослідження склали загальний метод пізнання, що відображає діалектичний зв'язок теорії і практики, методи порівняно-правовий, історичний, конкретно-соціологічний, методи психології, логіки і ряд інших.

1. Право і мораль, їх взаємозв'язок, загальні риси і характерні особливості

1.1 Взаємозв'язок права і моралі

Мораль і право тісно взаємозв'язані, більш того, можна говорити про глибоке взаємопроникнення права і моралі. Вони взаємо обумовлюють, доповнюють і взаємо забезпечують один одного в регулюванні суспільних відносин. Об'єктивна обумовленість такої взаємодії визначається тим, що правові закони втілюють в собі принципи гуманізму, справедливості, рівності людей. Іншими словами, закони правової держави втілюють в собі вищі моральні вимоги сучасного суспільства.[4]

При з'ясуванні змісту правових норм необхідний не тільки їх усесторонній аналіз з урахуванням вимог ідей правосвідомості суспільства, але і виявлення взаємозв'язків норм права з принципами і нормами моралі, з етичною свідомістю суспільства. [17]

Норми моралі - продукт історичного розвитку людства. Вони сформували в боротьбі із злом, за затвердження добра, людинолюбства, справедливості, щастя людей. На розвиток моралі діють соціально-політичні відносини, інші форми суспільної свідомості. Моральні принципи і норми значною мірою визначаються також соціально-економічними умовами життя суспільства. У розвитку людства наголошується етичний прогрес, зростання етичної культури. Проте етичний розвиток людства зазнає певні суперечності. Загальнолюдське в моралі стикається з проявами групової моральної свідомості, відбувається взаємодія загальнолюдського і класового. Значний вплив на мораль, на затвердження загальнолюдських норм в ній надає релігія. Загальнолюдський зміст моральності знайшов вираз в «золотому правилі»: «поступай по відношенню до інших так, як ти хотів би, щоб вони поступали до тебе». Принцип моралі - це основні початкові вимоги, що охоплюють суспільне і особисте життя людини. Вони конкретизуються у вигляді норм, регулюючих поведінку людей в певних життєвих ситуаціях. Норми моралі тоді стають дієвою основою етичної поведінки людини, коли вони затверджуються в його самосвідомості, набувають якості переконання, зливаються з його відчуттями.

Історія розвитку цивілізації свідчить, що право і мораль як складові частини культури суспільства органічно зв'язані один з одним. Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі, етичну культуру населення країни, виходить з того, що етична основа права є важливою складеною величиною загальної регулятивної потенції права, що право повинне бути етичним, закони повинні бути справедливими і гуманними.[22]

Найбільшою етичною цінністю є основні права людини - юридичний вираз її свободи і гідності. Фактична реалізація цих прав є умовою отримання людського щастя, бо права людини по суті є його устремління на щастя, визнане законом.

На тісний взаємозв'язок права і моралі указують історичні пам'ятники права Стародавнього світу, середніх століть і нового часу. Про це свідчить застосування морально-етичних понять в оцінці змісту законів, інших джерел права. Вислів стародавніх «право є мистецтво добра і справедливості» розкриває органічний зв'язок права, юстиції і моралі. У роботі Гегеля «Філософія права» питання права трактуються в органічному зв'язку з питаннями моралі і моральності.

Зв'язок права і моралі знаходить вираз і в теорії права, в інтерпретації ряду юридичних проблем. Наприклад, має давню історію питання про співвідношення права і закону , виходячи з органічного взаємозв'язку права і моралі. У пізнанні якості закону аксиологічний підхід припускає в оцінці зміст закону застосування категорій справедливості, гуманності. Закон може виявитися не відповідним цим соціально-філософським і етичним категоріям. В цьому випадку закон не може бути визнаний справжнім правом. Проте, розрізняючи право і закон, не можна догматично протиставляти їх один одному, слід виходити з презумпції: закон є право. Це укріплює престиж закону, правопорядок і суспільну моральність.[17]

На дію норм моралі впливає весь устрій життя суспільства, само соціальне спілкування індивідів. Установи культури виховують громадян у дусі правової і етичної свідомості. Активну роль у вихованні етичної культури особи грає позитивний приклад співгромадян, сприяючий тому, що вимоги суспільної моралі стають переконанням, складовою частиною самосвідомості, життєвій позиції людини. Разом із зростанням свідомості громадян зростає ефективність правового регулювання суспільних відносин, виконання вимог норм права сприймається громадянами як борг перед суспільством і державою, розширюється і заглиблюється взаємодія права і моралі.

Право в цілому відповідає моральним поглядам, переконанням народу. У життєвих обставинах виникають певні суперечності між правосвідомістю і моральною свідомістю суспільства, окремих соціальних груп, «зіткнення» між нормами моралі і права. У тому випадку, коли норми права приходять в суперечність з громадською думкою, вимогами моральності, боргом компетентних державних органів є вживання необхідних заходів по вдосконаленню правового регулювання. Практика внутрідержавного і міжнародного життя свідчить, що суперечності між правом і мораллю є в регулюванні майнових, сімейних, трудових, екологічних, міжнародних відносин. Суперечності між правосвідомістю і моральним уявленням можуть бути у визначенні злочину, адміністративної провини, мерів кримінальної, адміністративної, майнової відповідальності. Ряд колізійних питань в співвідношенні права і моралі виникає найчастіше в регулюванні трансплантації людських органів і тканин, операції штучного запліднення і імплантації, здійсненні інших медичних операцій і способів лікування. Так, що отримало останнім часом широкий розголос справа «доктора Смерті» є показовим прикладом «зіткнення» між нормами моралі і права. Убиваючи безнадійно хворих смертельною хворобою людей на їх прохання, він, з одного боку прямого порушує закон, але з іншого боку позбавляє хворих, як від фізичних, так і психічних мук, що, поза сумнівом, відповідає моралі і моральності.[12]

1.2 Загальні риси права і моралі

Мораль та право є найважливішими різновидами соціальної регуляції. І мораль, і право як форми суспільної свідомості необхідні, перш за все, для ціннісної орієнтації людини в складному, різноманітному, багатому на протиріччя світі між-людських стосунків, допомагають індивіду усвідомити своє місце в них, стати вольовою та відповідальною особистістю. Як соціальні норми вони вказують, як потрібно поводити себе людям у різних життєвих ситуаціях, у стосунках людей між собою. І мораль, і право є продуктом цивілізації та культури, створюються в результаті свідомої діяльності людей, їх спільнот та соціальних інституцій. Так, правові норми приймаються спеціально уповноваженими державними органами -- парламентом та іншими правотворчими суб'єктами. У нормативній формі мораль і право відображають прагнення до врегулювання між учасниками суспільних відносин, впорядкованості соціального життя. Моральні та правові норми відображають врешті-решт досягнутий рівень соціального та духовного розвитку суспільства і людини.[22]

Мораль і право виступають як загальні правила поведінки людей, тобто формулюються у вигляді зразків, масштабів, відповідно до яких потрібно себе поводити тим, кого ці правила стосуються. Вимоги норм моралі та норм права адресуються не певній конкретній особі, а всім тим суб'єктам, які виконують дії, що ними передбачені. Нормативність моралі та права означає, крім того, що їх норми застосовуються не одноразово, а кожного разу при виконанні відповідної ситуації на відміну від індивідуальних приписів та вказівок.

За наявності суперечності між мораллю і правом, у одній ситуації моральна норма не має відповідної зовнішньої гарантії у вигляді заходів державного примусу і її виконання залежатиме виключно від суб'єктивних чинників, у іншій -- реалізація права не може розраховувати на якість інших засобів крім сили державного примусу, що здатне істотно послабити потенціал і морального, і правового впливу.[2]

Тенденцією взаємодії правової та моральної систем є гармонізація між цими двома найбільш вагомими соціальними регуляторами. Так, законодавчими нормами є норми Конституції України 1996 р.[1] і відповідні норми галузевого законодавства щодо права на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), звільнення від відповідальності осіб за відмову свідчити або пояснювати щодо членів сім'ї чи близьких родичів та деякі інші статті. З позиції правового прогресу моральна оцінка права, незалежно від відмінностей її критеріїв у часи різних історичних епох, завжди виступала головним імпульсом його розвитку, найважливішим чинником гуманізації та удосконалення правових систем.

Мораль засуджує здійснення правопорушень і особливо злочинів. У оцінці таких діянні право і мораль єдині " Мораль вимагає, щоб перш за все було дотримано право і лише після того. як воно вичерпане, вступають в дію етичні визначення"

Звичайно, істина конкретна, тому можуть бути такі діяння, по відношенню до яких мораль або індиферентна або навіть не засуджує їх, наприклад недоносительство, відмова надавати свідчення свідків проти родичів і так далі Але в принципі право і мораль по абсолютній більшості правопорушень займають єдину позицію.[14]

Всяка протиправна поведінка, як правило, є також проти етичним. Право наказує дотримувати закони, того ж добивається і мораль. У багатьох статтях нині чинної Конституції, Декларації прав і свобод людини, інших найважливіших актах оцінки права і моралі зливаються. Це і не дивно - адже право, як вже мовилося, ґрунтується на моралі. Воно не може бути аморальним.

Не випадкове право нерідко представляють у вигляді юридично оформленої моральності, її норм і принципів. Такі заповіді християнської моралі, як "не убий", "не вкради", "не лжесвідчи", беруться під захист правом, яке карає за їх порушення. Як видимий, взаємодія права і моралі нерідко виражається в прямій тотожності їх вимог, звернених до людини, у вихованні у нього високих цивільних якостей.[7]

В процесі здійснення своїх функцій право і мораль допомагають один одному в досягненні загальних цілей, використовуючи для цього властиві ним методи. " Там, де право відмовляється давати які-небудь розпорядження, виступає зі своїми веліннями мораль; там, де моральність буває не здатна одним своїм внутрішнім авторитетом стримувати прояви егоїзму, на допомогу їй приходить право зі своїм зовнішнім примушенням". Як бачимо, вони об'єктивно потрібні один одному.

Завдання полягає в тому, щоб зробити таку взаємодію можливо гнучкішим і глибшим. Особливо це важливо в тих відносинах, де проходять грані між юридично-караним і суспільно засуджуваним, де правові і етичні критерії тісно переплетені.

Відомо, що різного роду криміногенні елементи у ряді випадків намагаються обійти закон або навіть прикритися їм, створити видимість правомірної діяльності. Тут якраз і покликана повною мірою заявляти про себе мораль, бо для подібних суб'єктів найнеприємніше - це гласність, моральне викриття, бойкот тих, що оточують.

Сьогодні моральні основи нашого буття підірвані, процвітає не тільки правовий, але і етичний нігілізм. Подолання цих явищ - найважливіша передумова соціального і духовного відродження. З наростанням негативних процесів посилюється і ступінь непримиренності до них людей, які хотіли б бачити юридичні і моральні важелі дієвішими і результативнішими в боротьбі за оздоровлення суспільства.[22]

Право і мораль плідно "співробітничають" у сфері відправлення правосуддя, діяльності органів правопорядку, юстиції. Виражається це в різних формах: при дозволі конкретних справ, аналізі всіляких життєвих ситуацій, протиправних дій, а також особи правопорушника. Фактичні обставини багатьох справ оцінюються із залученням як юридичних, так і етичних критеріїв, без яких неможливо правильно визначити ознаки таких, наприклад, діянь, як хуліганство, наклеп, образа, приниження честі і гідності, понять цинізму, користі, користолюбства, "низовинних спонук", виступаючих мотивами багатьох правопорушень.

Правові норми служать і повинні служити провідниками моралі, закріплювати і захищати етичні засади суспільства. І ефективність права багато в чому залежить від того, наскільки повно, адекватно воно виражає ці вимоги. Сила законів збільшується, якщо вони спираються не тільки на владу (особливий апарат), але і на мораль. У свою чергу, дія моралі, як і інших соціальних норм, неабиякою мірою залежить від чітко функціонуючій юридичної системи.

Право і мораль:

- і ті, та інші є надбудовними явищами над економічним базисом і суспільством;

- мають загальну економічну, соціально-політичну і ідеологічну основу;

- їм властива загальна мета: затвердження загальнолюдських цінностей в суспільстві;

- вони складаються із загальних правил поведінки, що виражають певну волю, тобто направлені на встановлення і підтримку на необхідному рівні дисципліни і порядку в суспільстві;

- мають нормативний характер, і в тих, і в інших присутні санкції, що забезпечують негативні наслідки для порушників норми;

- є засобами активної дії на поведінку людей.

1.3 Характерні особливості права і моралі

Право і мораль активно взаємодіють між собою та впливають одне на одного, а тому в реальних соціальних відносинах досить непросто провести між ними чітку межу. Найкращою і бажаною є ситуація, коли мораль підтримує правові норми, додаючи їм нормативної сили з огляду на моральну оцінку і виправдання правової поведінки з позицій добра і зла, інших подібних цінностей. Є й такі сфери стосунків між людьми, де різницю між моральними та правовими приписами встановити можна тільки умовно, наприклад, у родинно-шлюбних стосунках.[12]

І право, і мораль зорієнтовані на свободну волю людини і її відповідальність. Але між ними, як різновидами соціальних регуляторів, є суттєві відмінності. Перш за все, норми моралі відображають уявлення людей і суспільства про добро і зло, честь і гідність та інші моральні цінності і є відповідно їх нормативним виразом, тобто їх своєрідною мірою. А норми права відображають узгоджену суспільством і підтриману державою міру соціальної рівності й свободи у стосунках між учасниками суспільних відносин й заснований на цій мірі формально визначений і забезпечений державою порядок. Тому, якщо право виступає як соціальний інститут, як форма, перш за все, практичного освоєння соціального буття, то мораль більш тісно зв'язана з духовністю, зі світоглядом людини, зі ставленням як до людей, до світу в цілому, так і, врешті-решт, до самої себе.[17]

Норми моралі базуються на фундаменті віковічних традицій та звичок, що передаються людьми з покоління в покоління і тому мають з ними тісний зв'язок. Так, потрібно зауважити, що першою історичною формою права для всіх народів було звичаєве право, тобто звичай, якому безпосередньо надавалося юридичне значення. Що стосується норм права, то їх формулювання належить до компетенції спеціально уповноважених державних органів. Але і за сучасних умов законодавець не є винахідником правової норми, його роль виявляється в тому, що він аналізує, зважує кілька варіантів поведінки, правових вимог, вибирає той, який вважає за найкращий за конкретних історичних обставин і надає йому формальної визначеності та загальнообов'язкового характеру. Якщо норми моралі існують тільки у свідомості людей та реалізуються в їх поведінці, то норми права завжди мають документальне, формально визначене відображення в законах, указах, постановах тощо. Остання обставина надає праву значної соціальної динаміки -- правові норми відносно легко можуть встановлюватись, змінюватись правотворчими суб'єктами, тоді, коли мораль є більш стійкою і навіть може бути консервативною (кровна помста тощо).

Мораль регулює поведінку людей у вигляді загальних принципів та імперативів: «так можна», «так не можна», прототипом яких слід вважати історичне табу. Норми права формулюються у вигляді точних, однозначно визначених (наскільки це можливо) приписів, що конкретно вказують, яким чином дозволяється себе поводити, яка конкретна поведінка в даній ситуації вважається обов'язковою, або є забороненою. Наприклад, у кримінальному праві вважається, що будь-яка поведінка, не передбачена конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, не може за жодних умов вважатися злочином.

Регулююча функція права пов'язана з двома критеріями:

а) державною значущістю відповідних відносин

б) можливістю їх проконтролювати. [5]

До відносин, що регулюються правом, належать найбільш важливі для стабільного функціонування і розвитку даної соціальної системи. Наприклад, пов'язані з конституційним устроєм державної влади, формою правління, реалізацією основних прав і свобод людини і громадянина, власністю, визначенням злочинів, покарань, призначенням покарань, порядком застосування кримінальної відповідальності тощо. Отже, за межами правового регулювання залишаються відносно невеликі сфери соціальних відносин, регуляторами яких у чистому вигляді є мораль та інші не правові соціальні норми, що є однією з істотних рис правового суспільства і державності. Контроль за стосунками між людьми можливий тільки тоді, коли вони мають зовнішні параметри, тобто виходять за межі особистих стосунків і пов'язані з настанням суспільно значущих наслідків. Людина у правових відносинах виступає, перш за все, як член суспільства і громадянин держави. Тому норми права є деперсоніфікованими, формально однаковими і обов'язковими для всіх, кого вони стосуються. Норми права окреслюють свободу зовнішньої поведінки людей, залишаючись у більшості випадків формально нейтральними до її внутрішніх мотивів.

У свою чергу, мораль опосередковує ті суспільні відносини, які не можуть бути врегульованими правом через неможливість здійснювати за ними зовнішній контроль. До сфери морального регулювання входять міжлюдські стосунки, обмежені внутрішнім світом людини, а тому прямо не чіпають суспільні інтереси, не мають безпосереднього зовнішнього вияву. У моральних відносинах людина виступає, перш за все, як індивід, як наділена неповторними рисами і прагненнями особистість. Мораль не тільки визначає межі зовнішньої свободи людини, а й вимагає внутрішнього самовизначення свободи.

Норми моралі виконуються людьми, виходячи з їх внутрішнього переконання, громадської думки, що, однак, не означає, ніби мораль менш захищена, ніж право, з точки зору механізму її забезпечення, який у кінцевому рахунку є досить ефективним. Виконання норм права забезпечується гранично визначеним і гарантованим механізмом застосування різних форм державного впливу аж до державного примусу.

Взаємозв'язок і взаємодія моралі та права є узгодженням двох найвагоміших різновидів соціальних регуляторів.

За наявності суперечності між мораллю і правом, у одній ситуації моральна норма не має відповідної зовнішньої гарантії у вигляді заходів державного примусу і її виконання залежатиме виключно від суб'єктивних чинників, у іншій -- реалізація права не може розраховувати на якість інших засобів крім сили державного примусу, що здатне істотно послабити потенціал і морального, і правового впливу.

Суспільство у разі здійснення людиною аморального вчинку визначає міру морального засудження, дії. Моральні норми не регламентують заздалегідь конкретні заходи і форми дії. Як один з мерів моральної дії може бути засудження вчинку людини на зборах колективу, етичний осуд, попередження, виключення з громадської організації. У разі правопорушення відповідні правоохоронні органи зобов'язані прийняти належні заходи, передбачені законом.

Порушення норм права припускає строго певний процесуальний порядок залучення винної особи до юридичної відповідальності. Порушення ж моральних норм такого порядку не припускає.

Відмінність між правом і мораллю виявляється в оцінці мотивів поведінки особи. Право наказує необхідність усесторонній оцінці поведінки людини, що зробила правопорушення або злочин. Але з правової точки зору байдуже, якими мотивами керувалася людина в конкретному випадку, якщо його поведінка по своїх результатах була правомірною, законною. З погляду моралі, важливо виявити стимули, мотиви людини, його наміру у виборі певної поведінки, що є правомірним.

За допомогою права держава добивається твердження в свідомості громадян, всього населення загальнолюдських, прогресивних норм моралі, бореться з несправедливістю, злом і пороками. Цивільне і кримінальне судочинство покликане укріплювати законність, виховувати людей у дусі пошани до права, закону, справедливих і законних інтересів особи і суспільства, держави.[8]

Впливаючи на правове життя суспільства, мораль сприяє зміцненню громадського порядку. Службова функція моралі у взаємодії з правом виражається в тому, що мораль прославляє якість правового і в цілому всього громадського порядку. Це можна прослідкувати на дії правового положення «Все, що не заборонене законом - дозволено» в регулюванні громадського порядку. Реалізацію цього принципу не можна розуміти абсолютно, в тому сенсі, що людина повинна керуватися лише названим принципом. У свідомості індивіда є такі чинники, як відповідальність, совість, честь, гідність, борг, які проникають в правосвідомість особи, взаємодіють з ним, коректують його правову поведінку. В умовах становлення ринку в наший країні удосконалюється правова основа приватної власності, договірних відносин.

Право повинне сприяти затвердженню ідеалів добра і справедливості в суспільстві. Через право здійснюється охорона моральних норм і етичних засад.

Ефективність правових норм, їх виконання багато в чому обумовлюється тим, на скільки вони відповідають вимогам моралі. Щоб правові норми працювали, вони, принаймні, не повинні суперечити правилам моралі. Право в цілому повинне відповідати моральним поглядам суспільства.

2. Професійна етика працівника прокуратури

2.1 Моральні якості працівника прокуратури

Закон «Про прокуратуру» наділив прокурорів і слідчих широкими повноваженнями владно - розпорядливого характеру:

§ порушити кримінальну справу;

§ пред'явить підозрюваному звинувачення в досконалому злочині;

§ вибрати відносно обвинуваченого запобіжний захід, зокрема утримання під вартою;

§ провести в його житлі обшук, огляд або виїмку;

§ накласти арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію і їх виїмку;

§ усунути обвинуваченого з посади;

§ проводити прослуховування і запис переговорів та ін.[12]

Неправильне користування такими повноваженнями, а тим більше зловживання службовим положенням можуть спричинити і спричиняють за собою наслідки. Як приклад можна привести випадки, коли з вини прокурорських і слідчих працівників притягали до кримінальної відповідальності невинні особи і засуджені до виняткової міри покарання.

Трагічні наслідки спричинили грубі порушення законності, зловживання службовими повноваженнями прокурорами, слідчими, суддями в період культу особи. Тисячі невинних громадян незаконно притягали до кримінальної відповідальності і засуджені до вищої міри покарання - розстрілу, довічного висновку і тривалих термінів позбавлення волі. В минулі роки в гонитві за показниками серед працівників прокуратури і інших правоохоронних органів існувала думка, що для розкриття злочину застосовні будь-які засоби і методи і відступу від норм карно-процесуального закону, і допущені порушення закону при розслідуванні кримінальних справ виправдовувалися досягнутою метою - розкриттям злочину шляхом « вибивання » від підозрюваних свідчень відносно злочинів, які вони не здійснювали.

Зловживання прокурорами і слідчими своїми владно-розпорядливими повноваженнями негативно впливає на формування особистості цих осіб: вони перестають бачити винятковість і тяжкі наслідки процесуальних дій, у них з'являється черствість, формалізм, неувага до людей, до їх горя і страждань, надмірна суворість, упевненість в своїй непогрішності. Наступає переродження не тільки як фахівця, прокурора або слідчого, але і як людини.

Кожен працівник прокуратури покликаний діяти не тільки в рамках закону, але і керуватися в своїй роботі нормами гуманізму, проявляти доброзичливість, чуйність, турботу і увагу до людей. Громадяни наший країни щодня звертаються в прокуратуру за захистом своїх прав і свобод, пов'язуючи посади прокурора і слідчого з поняттям справедливості. Часто звернення їх до прокурора - це остання надія на законний дозвіл питання. Тому від прокурорів потрібно в їх роботі проявляти об'єктивність, неупередженість і справедливість, своїм відношенням до виконання посадових обов'язків, щодня затверджувати верховенство закону.[25]

У ст. 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, зазначено що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими та непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків із громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю.

У тому, що переважній більшості прокурорсько-слідчих працівників притаманні саме такі якості, не варто сумніватися, бо діяти на підставі закону, ставати на його захист, а конкретніше -- на захист порушених прав громадян, які потерпіли від злочинців, бути на сторожі інтересів держави -- життєва норма для багатьох працівників прокуратури. Свою місію вони чесно виконують і нині, за умов перегляду соціальних цінностей та норм, зокрема, правових та моральних, на яких виховувалося не одне покоління. Проте і в цей складний час прокурорсько-слідчі працівники прагнуть свято берегти честь свого мундира, високе звання захисника законності.[13]

На жаль, помилково розуміючи демократію як вседозволеність, окремі громадяни поширюють про прокурорсько-слідчих працівників неправдиві й образливі вигадки, що не тільки ганьблять їх, але й підривають авторитет прокуратури в цілому. Тому необхідно обов'язково захищати честь, репутацію, авторитет не лише працівника, але й органу, в якому працюєш.

З огляду на соціальні функції прокуратури, її високе соціальне призначення до осіб, які обіймають посади прокурорів ставляться високі моральні критерії. Передусім це -- велика повага до прав та свобод людини, співчуття, людинолюбство, безкорисливість, неупередженість, вміння застосувати принцип правової рівності громадян перед законом, тобто незалежно від того, хто обвинувачується у вчиненні злочину чи син начальника ДАЇ, чи президент, прокурор зобов'язаний підтримувати державне обвинувачення в суді.

Поряд з якостями, які мають загальне значення для юристів будь-якої спеціальності, робота прокурора передбачає наявність у нього специфічних властивостей характеру. Це, насамперед, глибока і тверда переконаність у справедливості і великій соціальній значимості справи, якій він себе присвятив, відповідна націленість на досягнення поставленої мети, підкріплена активною і послідовною діяльністю, високі вольові якості. У той же час, враховуючи великий обсяг владних повноважень, якими наділений прокурор, його обов'язок - ефективно і виключно обачливо користуватися ними, скрупульозно аналізувати всі обставини справи, ретельно зважувати всі "за" і "проти", бути об'єктивним, не піддаватися обвинувальному ухилу, спокусі захисту "честі мундиру", проникати у сутність правових, соціальних явищ, мати мужність визнати свої помилки і виправити їх. Особливості прокурорської діяльності часто вимагають від працівника цієї системи виявляти мобільність, швидкість і гнучкість мислення, здібність конструктивно думати і приймати рішення у незвичайних, екстремальних умовах без сторонньої допомоги, осмислено діяти і вирішувати задачі у мінімальний час. [15]

Прокурор повинен оцінювати явища з урахуванням усіх деталей, прораховувати найближчі і віддалені, прямі і побічні результати. Прокурор, за висловом славнозвісного юриста А.Ф.Коні, -- "промовляючий суддя". У цьому контексті прокурор постає, як викривач суспільних пороків, антигромадських проявів, злочинності, свавілля. Але тут йдеться і про значення його ораторських здібностей, культуру володіння письмовою мовою для передачі широкому загалу у яскравій, переконливій і зрозумілій формі його думок і почуттів.

Відповідно до ст. 4 проекту Кодексу професійної етики та поведінки прокурора при виконанні службових обов'язків прокурор зобов'язаний:

§ відноситися до людини як до вищої цінності;

§ поважати і захищати права, свободи і гідність громадян відповідно до вітчизняних та міжнародних правових норм та загальнолюдських принципів моралі;

§ глибоко розуміти соціальну значимість своєї ролі, міру відповідальності перед суспільством і державою за забезпечення правової захищеності громадян;

§ розумно і гуманно використовувати надані права у відповідності з принципами справедливості;

§ постійно вдосконалювати професійну майстерність, знання права, підвищувати загальну культуру, творчо опанувати необхідний на службі вітчизняний та зарубіжний досвід.[25]

Основні обов'язки, передбачені Європейськими інструкціями з питань етики та поведінки прокурорів, прийняті Конференцією Генеральних прокурорів в травні 2005 р. (Будапешт):

§ здійснювати свої обов'язки відповідно до національного та міжнародного законодавства;

§ справедливо, неупереджено та оперативно виконувати свої функції;

§ поважати, захищати та підтримувати людську гідність та людські права;

§ брати до уваги те, що вони діють від імені та в інтересах суспільства;

§ намагатися знаходити справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та інтересами та правами індивідуума.[35]

Прокурор повинен підтримувати честь і гідність своєї професії, свою професійну компетентність на належному рівні. У своїй діяльності завжди відповідати найвищим етичним та естетичним вимогам, сумлінно виконувати службові обов'язки.

У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують честь, гідність і ділову репутацію прокурора, останній вправі звернутися до суду з відповідним позовом про захист своїх прав.

При виконанні службових обов'язків прокурор має бути незалежним, що передбачає його свободу від будь-якого впливу, тиску чи втручання в діяльність. З метою дотримання цього принципу прокурор зобов'язаний активно протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність.

При прийнятті конкретних рішень бути самостійним та незалежним:

- від протиправного впливу з метою перешкодити виконанню службових обов'язків або домогтись прийняття неправомірного рішення з боку представників інших органів влади, об'єднань громадян, підприємницьких структур та окремих осіб;

- відмежуватись від будь-яких корисливих і приватних інтересів, зовнішнього та політичного впливу, тиску з боку громадськості та засобів масової інформації;

- ігнорувати вимоги та рекомендації не уповноважених осіб щодо вирішення справ і матеріалів і, не обмежуючись цим, вживати в установленому порядку заходів для притягнення винуватців до відповідальності;

- утримуватися від будь-яких дій чи поведінки, що заважали б належним чином виконувати свої повноваження і були не сумісними з посадою прокурора;

- керуватись лише вимогами закону, правилами етики професії та своїми переконаннями.[28]

Прокурор повинен діяти в межах повноважень, визначених законом, справедливо, неупереджено та об'єктивно:

- не повинен продовжувати кримінальне переслідування, якщо розслідування показує необґрунтованість чи незаконність обвинувачення;

- враховувати всі обставини у справі, включаючи ті, що стосуються підозрюваного (обвинуваченого, підсудного, засудженого), незалежно від того, чи є вони доказами вини або невинуватості останнього;

- бути політично неупередженим, виключати можливість будь-якого впливу або тиску на свою професійну діяльність органів місцевої влади та самоврядування, посадових осіб, а також рішень, програм та дій політичних партій, інших суспільних об'єднань чи їх органів;

- не висловлювати публічно своєї власної позиції з тих чи інших питань поточної політики, щоби не ставити під сумнів свою неупередженість;

- утримуватися під час перебування на службі в органах прокуратури від висування своєї кандидатури у народні депутати України.

Прокурор повинен захищати принцип рівності всіх громадян перед законом та не допускати проявів дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. [18]

А.Ф. Коні вважав абсолютно неприпустимим в діяльності прокурора підміну об'єктивності при розгляді кримінальної справи помилковим відчуттям корпоративної солідарності, виправдання ним упущень попереднього слідства спотвореним розумінням турботи про благо суспільства, і приводив наступний приклад: «Товариш прокурор одного з великих поволжских суден сказав в звинувачувальній мові: «Я згоден, що докази, представлені проти підсудних, малі і нікчемні, скажу навіть більш, що будь я разом з вами, панове присяжні, у вашій дорадчій кімнаті, то я, звичайно, як суддя, повинен був би визнати цих доказів недостатніми для звинувачення. Але як представник суспільства і держави, я підтримую проте звинувачення проти підсудних і голосно заявляю, що і в майбутній час при таких же малих доказах я складатиму звинувачувальні акти: дуже вже багато крадіжок розвелися останнім часом, і ми оберігатимемо від них суспільство, засаджуючи в попередній висновок запідозрених злодіїв-рецидивістів, хоч би і по таким доказам»

Прокурор не повинен перетворювати судові дебати на запальне цькування підсудного, порушувати до нього неприязні відчуття, представляти справу в односторонньому вигляді, витягуючи з нього тільки обставини. Викривальні підсудного, перебільшувати значення доказу при важливості злочину. Прокурор, виконуючи свій борг, служить суспільству. Але це служіння тоді буде корисним, коли до нього буде внесена строга етична дисципліна і коли інтереси суспільства і людської гідності будуть захищені з однаковою чуйністю і гідністю.

Про найбільшу етичну відповідальність обвинувача відомий судовий діяч початку ХХ століття П.С. Пороховщіков в своїй книзі «Мистецтво мови на суді» писав: «Якщо злочин здійснений негідником, звинувачення може бути суворе, захисту залишається піклуватися про пом'якшення відповідальності. Якщо злочинець хоч би вбивця - добра, чесна людина, всі труднощі на стороні прокурора. Але в обох випадках оратор, що знаходиться в невигідних умовах, повинен триматися дійсності. Це украй важко, особливо для обвинувача. Сказати: та я знаю, що це хороша людина, упевнений, що будучи виправданий, він почне піклуватися про дітей убитого, як про власних; я знаю, що каторга не буде для нього великим покаранням, чим свідомість свого злочину і вічні докори совісті; знаю, що вдова убитого пробачила його, і все-таки вимагаю каторги, - сказати це не легко. Звинувачувати в такій справі неймовірно важко, і охоче послухав би кожного, хто міг би навчити мене цьому, але стверджую, що обвинувач повинен визнати етичні достоїнства підсудного».[10]

Стосуватися зовнішності підсудного або копатися в його минулому, такого, що не має прямого відношення до даної справи, - це означати зловживати своїм положенням.

Прокурор має суворо дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів корупції:

- не використовувати у своїх особистих інтересах, інтересах родини або інших осіб будь-яку інформацію, яка стала відомою під час виконання професійних обов'язків;

- не сприяти фізичним та юридичним особам, з використанням свого службового становища, у здійсненні ними підприємницької та іншої діяльності з метою одержання для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг;

- не використовувати державне майно, інші засоби організаційно-технічного та іншого забезпечення в особистих інтересах, а також в інших цілях, не пов'язаних з виконанням професійних обов'язків;

- не приймати будь-які подарунки, винагороди, не отримувати якусь користь, заохочення чи гостинність у зв'язку з виконанням своїх професійних обов'язків, а також від осіб, які можуть скомпрометувати чесність, справедливість та неупередженість прокурора;

- запобігати конфліктам між власними інтересами та інтересами служби, а у разі виникнення ситуації, коли особиста зацікавленість перешкоджає виконанню посадових обов'язків, повідомити про це безпосередньому керівникові для врегулювання конфлікту інтересів.

При здійсненні повноважень у судочинстві прокурор зобов'язаний своєчасно вживати у межах своєї компетенції заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, керуючись принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом.

Під час судового розгляду справ прокурор повинен всіляко утримуватися від здійснення впливу на вирок або рішення суду не процесуальними засобами, у тому числі шляхом проголошення до завершення розгляду справ заяв стосовно фактичних обставин справи та юридичної оцінки доказів.

У всіх сферах прокурорсько-слідчої діяльності прокурор зобов'язаний дотримуватися принципу презумпції невинуватості.[8]

Прокурор не може вчиняти, підбурювати або терпимо ставитись до будь-якої дії, що пов'язана з катуванням, іншим жорстоким або таким, що принижує людську гідність, поводженням.

Прокурор не повинен надавати суду докази, що були отримані з джерел або за допомогою методів, що суперечать закону. У разі встановлення таких фактів, вживати необхідних заходів з метою притягнення до передбаченої законом відповідальності особи, яка отримала та надала такий доказ.

Прокурор зобов'язаний забезпечувати конфіденційність інформації, яку отримано під час виконання професійних обов'язків, крім тих випадків, коли законом передбачено право чи обов'язок розкривати таку інформацію.

Особливу увагу слід приділяти забезпеченню таємниці у сфері підприємницької та банківської діяльності, розголошення якої може завдати істотних матеріальних збитків суб'єктам підприємництва.

Прокурору слід утримуватися від розголошення заздалегідь своїх намірів щодо порушення кримінальних справ, обрання запобіжних заходів та інших важливих слідчих дій і наглядових рішень, якщо потреба у цьому не викликана міркуваннями тактичного характеру.

У судовому процесі, у випадках та порядку, передбачених законом, прокурор повинен захищати законні інтереси потерпілих і свідків:

- забезпечувати обізнаність останніх про їхні права, в тому числі на оскарження рішення суду;

- у разі необхідності, вживати заходів, передбачених чинним законодавством для захисту їхнього та близьких родичів життя і безпеки;

- вживати вичерпних заходів, передбачених законодавством, щодо відшкодування потерпілим шкоди, завданої злочином.[25]

Прокурор не вправі використовувати своє посадове положення в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. Зобов'язаний утримуватися від поведінки, дій і висловлювань, які можуть зашкодити його репутації, а також скомпрометувати незалежність, послідовність, справедливість органів прокуратури.

Прокурор не може належати до політичних партій, об'єднань та рухів, брати участь у будь-якій політичній діяльності, суміщати виконання своїх службових обов'язків з іншою діяльністю, окрім наукової, творчої та викладацької.

Прокурор має право створювати або приєднуватися до професійних асоціацій та спілок, які представляють і захищають його інтереси та права.

Використовуючи свободу світогляду, закріплену Конституцією України, працівники прокуратури мають право вільно визначати своє ставлення до релігійної діяльності, брати участь у діяльності релігійних об'єднань, не допускаючи їх втручання у свої службові справи.

Вимоги до особистої поведінки прокурорів Європейських інструкцій з питань етики та поведінки прокурорів:

Прокурори не повинні в приватному житті компрометувати своєю поведінкою діючу чи досягнуту чесність, законність та неупередженість органів прокуратури

Прокурори завжди повинні поважати закон.

Прокурори повинні поводитись таким чином, щоб збільшувалась всенародна довіра до їхньої професії.

Прокурори не повинні використовувати для сприяння своїм особистим інтересам чи інтересам інших осіб будь-які дані, до яких вони мали доступ під час виконання своїх обов'язків.

Прокурори не повинні приймати подарунки, нагороди, отримувати якусь користь, стимул чи гостинність від третіх сторін чи виконувати завдання, які можуть скомпрометувати їхню чесність, справедливість та неупередженість.

2.2 Моральна культура працівника прокуратури

Моральна культура прокурора - це характеристика особистості з точки зору цілісності її морального розвитку, сукупність моральних якостей, які характеризують їх моральну свідомість і поведінку у повсякденній службовій діяльності. Її структура включає: культуру моральної свідомості, культуру моральних відносин, культуру професійного спілкування. В культурі моральної свідомості виділено теоретичний і психологічний рівень. До теоретичного рівня відносяться: етичні знання, моральні погляди, ідеали, переконання, норми та потреби. Психологічний рівень включає: емоції, симпатії, антипатії, уявлення про моральне та аморальне, моральні правила, нрави, звички.[38]

Культуру визначають, по-перше, як спосіб суто людського існування, по-друге, як родовий спосіб життєдіяльності, як узагальнюючу характеристику універсальності розвитку людини. Якщо розглядати культуру як систему, то вона включає сам процес діяльності, що відрізняє людину від інших форм життя. Ця діяльність постійно змінює середовище існування людини, створює світ культури -- матеріальних і духовних цінностей -- у межах природного світу. [24]Інстинктивної програми поведінки в цьому новому, штучному світі з новими -- людськими -- законами вже недостатньо. Інстинкт розрахований на сталу систему стосунків живої істоти з певним середовищем. Така система формується протягом тисячоліть, це дуже вразливий механізм зв'язку. Культура ж, за своїм визначенням, це -- постійний розвиток, створення нового. На відміну від тварини, людська істота в загальних рисах визначається не стільки генетичною, скільки соціальною спадковістю. Вона базується на здатності фіксувати і передавати досвід, накопичувати і вдосконалювати його через мову, через духовні цінності, форми матеріальної діяльності тощо.

Моральна культура - це якісна характеристика етичного розвитку і моральної зрілості особи, що виявляється на трьох рівнях.

По-перше, це культура етичної свідомості, що виражається в знанні моральних вимог суспільства, в здатності людини свідомо обґрунтовує цілі і засоби діяльності. Цей рівень залежить від світогляду особи, етичних знань і переконань.

По-друге, виключно важливим рівнем, що забезпечує внутрішнє ухвалення моральних цілей і засобів, внутрішню готовність до їх реалізації, є культура етичних відчуттів. Етична культура припускає не тільки відмінність «добра» і «зла», але і багатство емоційної сфери, сприяти до морального резонансу, до співчуття і співпереживання. І, нарешті, рівень, на якому реалізуються поставлені і прийняті етичні цілі, а правила перетворюються на активну життєву позицію, - це культура поведінки. Культура поведінки характеризує здібність до вибору і до практичної діяльності.[13]

Незалежно від виду юридичної діяльності стрижньовим принципом професійної моралі юриста (прокурора) є справедливість. Без цієї етичної якості діяльність в правовій області втрачає свій сенс. Від прокурорів вимагається разом з цим: об'єктивність, безсторонність, незалежність, дотримання прав людини і «презумпції невинності».

Позначені вище принципи займають виключно важливе місце в структурі професійної діяльності прокурора. Виражаючи суть професійної діяльності, ці принципи є стратегією його поведінки.

На відміну від норм суспільної моралі, імперативність яких повинна розглядатися з урахуванням конкретних обставин, принципи юридичної етики - справедливість, безсторонність, об'єктивність, незалежність і дотримання прав людини - виражають безумовні етичні вимоги, проходження яким обов'язково для прокурора у всіх ситуаціях.

Чим вище професійна майстерність, тим вище етичні норми, але і чим етичні норми, тим вище професійна майстерність юриста.[11]

Від прокурора професійна етика вимагає непідкупності, вірності духу і букві закону, дотримання рівності всіх перед законом. Одним з гуманних принципів права є «презумпція невинності» - вимога вважати обвинувачений невинним до тих пір, поки провина його на доведена судом. Із законністю не сумісні норми юридичної етики, що порушують, методи дізнання - використання анонімних доносів як доказ проти обвинуваченого, примушення до визнання провини погрозами і силою, використання такого вимушеного «визнання» в доказі винності. Від працівника правоохоронних органів професійна етика вимагає гуманного відношення до правопорушника, уявлення йому максимальних можливостей захисту, використання сили закону не тільки для покарання, але і для перевиховання злочинця.

Для прокурора вимоги моралі мають особливий вплив. З правосуддям завжди пов'язано уявлення про високоморальні принципи: справедливості, гуманізмі, чесності, правдивості і так далі Професійну мораль не можна, проте, зводити лише до специфічного заломлення загальних норм моральності в тій або іншій діяльності. У будь-якій професійній моралі не може бути якихось особливих етичних норм, які б не витікали із загальних етичних принципів. Так, як специфічні норми моралі юриста часто приводять правило про неприпустимість розголошування даних попереднього слідства, про адвокатську таємницю і так далі, які нібито становлять виняток із загальних моральних принципів правдивості і щирості. Слід відмітити, що ці правила є правовими нормами. Правдивість і щирість як етичні принципи не можна розглядати у відриві від громадянського обов'язку, а іноді і правому обов'язку не розголошувати певні відомості. Це стосується державної службової таємниці, а також певної таємниці при здійсненні правосуддя. Все це втікає із загальних принципів моралі, а не є виключенням з них. Останніми роками юристи почали приділяти велику увагу питанням моральності як в своїх монографічних роботах, наукових статтях, виступах на конференціях, так і в періодичному друці. Це обумовлено розширення сфери дії морального чинника в житті суспільства. Проте необхідно розділяти юридичну діяльність і діяльність посадових осіб судочинства. Посадові особи судочинства найгостріше відчувають проблеми моральності своєї професії, оскільки частіше стикаються з нестандартними ситуаціями, ніж інші, а також відповідальність за ті або інші ухвалені рішення, бо наслідки залежать від них в загальному ступені. [30]

Моральна культура займає одне з центральних місць в особистій культурі співробітників прокуратури. Це обумовлено характером їх діяльності, оскільки вона пов'язана із забезпеченням прав і свобод громадян, виконанням їх обов'язків перед суспільством і державою.

Термін «моральна культура» утворився на базі двох понять «моральність» і «культура». Моральність як відомо, це практично втілення моральних ідеалів, цілей і установок в різних формах соціальної життєдіяльності, в культурі поведінки людей і відносинах між ними. Само слово «культура», як відомо, походить від латинського «cultura», що в перекладі означає обробіток, обробка, вдосконалення, освіта, виховання. Суб'єкта культури, її носієм є як суспільство в цілому, так і його структурні утворення: нації, класи, соціальні слон, професійні спільності і кожна людина окремо. І у всіх цих випадках культура виступає як якісна характеристика ступеня досконалості будь-якої сфери людської життєдіяльності і самої людини. Людина є суб'єктом і об'єктом культури. Специфіка культури полягає в тому, що вона розкриває якісну сторону людської діяльності, показуючи, наскільки остання виступає реалізацією творчих потенцій людини, наскільки ця діяльність відповідає визначені» вимогам і нормам.[31]

Рівень морального розвитку суспільства і особи може бути різним: високим або низьким, оскільки ступінь засвоєння етичних цінностей, вироблених суспільством, і особливо їх реалізації на практиці в різний час, різний. Коли цей ступінь, цей рівень високі, ми говоримо про високу етичну культуру суспільства і навпаки. Зараз, в перехідний період, етичне здоров'я нашого суспільства і багатьох його громадян вселяє серйозні побоювання. Егоїзм в особистих відносинах активно тіснить колективізм і гуманізм.


Подобные документы

  • Залежність результатів професійної діяльності від культури поведінки, говоріння, слухання та мови. Загальнолюдські моральні цінності, норми, принципи та поняття в діяльності керівника. Поняття професійної честі, професійної гідності та справедливості.

    реферат [23,2 K], добавлен 20.10.2010

  • Поняття етичної культури юриста. Загальні вимоги, які ставляться до юриста. Кодекс професійної етики юриста. Професійний борг юриста. Професійно-особисті якості юриста. Професійна тайна юриста. Моральна відповідальність юриста.

    реферат [28,4 K], добавлен 25.09.2006

  • Етичні норми: правила та використання в управлінській сфері. Ставлення управлінського персоналу до найманого працівника. Етичні норми у взаємовідносинах із діловими партнерами, конкурентами. Меценатство як прояв етичної поведінки. Види конфліктів.

    реферат [1,5 M], добавлен 19.03.2015

  • Визначення професійної етики аудиторів на основі фінансової звітності підприємства. Кодекс етики професійних бухгалтерів, його структура, зміст та правові наслідки порушення. Основні проблеми, пов’язані із практичним визначенням професійної етики.

    курсовая работа [696,1 K], добавлен 29.06.2011

  • Історія виникнення професійної етики як системи моральних норм і принципів з врахуванням особливостей тієї чи іншої професійної діяльності людей. Професійна етика в суспільстві та її взаємозв'язок з іншими науками. Особливості етики різних професій.

    реферат [254,3 K], добавлен 19.03.2015

  • Поняття та завдання професійної етики юриста. Моральне правило, норма поведінки. Поняття юриспруденції, юридична етика. Особливості професії юриста, їх моральне значення. Принципи професійної етики юриста. Зміст, значення судової етики, Обов'язок судді.

    реферат [29,2 K], добавлен 20.10.2010

  • Зміст моральних принципів та моральних норм. Теорія професійної етики та професійної моралі. Моральна оцінка та її практичне застосування у всіх сферах життя суспільства. Поняття морального обов’язку людини. Самодисципліна як принцип професійної моралі.

    реферат [29,8 K], добавлен 23.10.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.