Регулювання валютного ринку

Отже, на основі зазначених вище критеріїв можна визначити, що Україна повністю не готова перейти до класичного (вільного) режиму плаваючого курсу. На короткотерміновий період, в умовах фінансової кризи та дестабілізованого валютного ринку, цілком необхідно повернутися до обмеженого плаваючого курсу, тобто встановити офіційний валютний курс гривні в досить вузькому валютному коридорі.

Своєю чергою, НБУ повинен гарантувати валютний курс у рамках оголошеного коридору. Також Національному банку потрібно розробити і впровадити інструментарій хеджування валютних ризиків - похідних інструментів, що дають змогу купувати і продавати валюту, заздалегідь прописавши в контракті вартість та обсяги угоди (форварди і ф'ючерси). У довготерміновій перспективі, за умови стабілізації економіки та валютного ринку, сповільнення темпів зростання інфляції (не більше ніж 10 %), можливий перехід до режиму вільного плаваючого валютного курсу, використовуючи при цьому досвід провідних зарубіжних країн. Валютна лібералізація не повинна бути самоціллю, оскільки це не відповідає інтересам нашої держави.

Таким чином, для відкритої економіки України, з її вразливістю до зовнішніх «шоків», принципове значення має ефективне функціонування режиму регулювання валютного курсу. Забезпечення стійкого економічного зростання, підвищення рівня життя населення потребує постійного вдосконалення валютної системи країни. Вибір системи регулювання валютного курсу повинний розглядатися як в короткотерміновій, так і в довготерміновій перспективах, відповідно вибір цілей, методів і інструментів режиму має бути заснований на багатоваріантних розрахунках, що будуть враховувати наслідки зміни для всіх суб'єктів економічної діяльності.

Отож, доволі перспективним є дослідження режимів валютного курсу, зіставлення їх дії в розвинених країнах та можливості ефективного використання цих режимів в Україні.

2.3 Аналіз наслідків зміни курсової політики на економічне зростання країни

Як відомо, валютний курс - це вартість грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн або міжнародних платіжних засобах, що визначається попитом і пропозицією на валютному ринку та по суті є коефіцієнтом перерахунку однієї валюти в іншу. Він відображає динаміку основних макроекономічних показників та сам впливає на їхню зміну [7, c. 317]. Валютний курс має неабияке значення для економіки: через механізм валютного курсу перерозподіляється національний продукт між країнами; валютний курс є засобом інтернаціоналізації грошових відносин; на основі валютного курсу здійснюється порівняння цінових структур окремих країн, результатів виробничого відтворення, торговельного і платіжного балансів [29].

Процес формування курсу передбачає порівняння купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність кожної національної валюти виражається сумою товарів і послуг, що їх можна придбати на цю грошову одиницю. Співвідношення купівельної спроможності валют стосовно певної групи товарів і послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності. Доктрина паритету купівельної спроможності ґрунтується на допущені взаємозв'язку між динамікою обмінного курсу та динамікою цін у різних країнах [56, c. 56].

Найпопулярнішою теорією щодо причин відхилення обмінного курсу від паритету купівельної спроможності, що ґрунтується на факторах пропозиції економічних ресурсів, є гіпотеза Баласси-Самуельсона. Відомі вчені-економісти Б. Баласс і П. Самуельсон довели, що технологічний прогрес більше властивий виробництву товарів, які є об'єктами міжнародної торгівлі, і що країни, які переживають швидкі технологічні нововведення, мають вищі значення реального обмінного курсу. При цьому багаті країни мають не просто вищий абсолютний рівень продуктивності порівняно з бідними країнами, але й вищий відносний рівень продуктивності у секторі, який виробляє товари, які є об'єктами міжнародної торгівлі. Частина економіки, що працює виключно на внутрішній ринок відзначається своєю трудомісткістю, а тому можливості для запровадження технологічних нововведень тут обмежені [72, c. 21].

Вітчизняний економіст Ф. Журавка систематизував та класифікував фактори курсоутворення на дві основні групи: кон'юнктурні (короткострокові) та структурні (довготермінові) фактори.

Кон'юнктурні (короткотермінові) фактори або фактори стану впливають на динаміку валютного курсу відповідно до короткочасних змін ділової активності та не пов'язані з тими чи іншими зрушеннями у реальному секторі господарства. До таких факторів можна віднести такі як: зміна представницької влади та рівень довіри до неї з боку суб'єктів ринку; політичні рішення, що можуть позначитися на грошовій і валютній системі країни; поширення через засоби масової інформації чуток, прогнозів і здогадок, що породжують ажіотаж на валютному ринку; наявність і рівень суперечностей між різними політичними силами країни; стабільність чинності законодавчої бази та рівень виконання законів в економічній сфері; песимістичні настрої в суспільстві щодо перспектив подальшого економічного розвитку і наявність інфляційних та девальваційних очікувань; психологічні та інші чинники [31, c. 91].

Результатом дії сукупності кон'юнктурних факторів є переміщення потоків капіталів, які безпосередньо пов'язані з політичними подіями в країні. Саме внутрішньополітична нестабільність в країні часто породжує відтік капіталу. Відтік капіталу - це активне вивезення резидентами і нерезидентами своїх капіталів за кордон, зумовлене ймовірністю зниження вартості приватних інвестицій або зазнавання прямих збитків від розміщення коштів у валюті певної країни. Це зумовлює зростання попиту на іноземну валюту та девальвацію національної.

Структурні (довготермінові) фактори відображають реальний стан економіки країни, внутрішні особливості функціонування якої та участь у світовому господарстві мають безпосередній вплив на величину і динаміку обмінного курсу. Це, зокрема, такі фактори, як: економічний розвиток країни і темпи зростання її ВВП; темпи інфляції в країні; динаміка грошової маси; рівень відсоткових ставок; стан платіжного балансу країни; державне регулювання валютного курсу; ступінь довіри до валюти на національному і світовому ринках, а також спекулятивні потоки капіталів.

Збільшення ВВП країни спричинює подорожчання її національної валюти, а зменшення - здешевлення. Згідно з теорією чистої конкуренції збільшення ВВП країни на 1 %, за інших рівних умов, може спричинити подорожчання національної валюти на 1 %. Зниження обсягів ВВП зумовлює відповідне знецінення валют. Чим більш розвиненою є економіка, передусім у плані наявності у ній налагоджених ринкових механізмів, тим міцнішою є національна валюта.

Найнижчими темпи зростання ВВП в Україні були в 2012 р., тоді як найвищими - у 2004 р. Однією з основних причин різкого зниження ВВП є уповільнення темпів зростання реальних інвестицій в основний капітал. До негативних факторів варто також віднести підвищення цін на енергоресурси, політичну невизначеність, посилення інфляційних процесів, низький рівень продуктивності праці тощо.

Зазначимо, що Кабінет Міністрів України заклав у бюджет зростання ВВП України у 2014 р. на 3,7 % після його падіння у 2013 р. на 15,1 %. За січень-травень 2014 р. ВВП зріс, порівняно з аналогічним періодом 2013 р., на 6,1 %. Така динаміка є сприятливим поштовхом до підвищення курсу гривні.

Відомий економіст Ф. Рогач визначив прямий та зворотний зв'язок між економічним розвитком держави та її валютним курсом. Прямий зв'язок, що одержав назву «ефект Баласса», описали Д. Рікардо та Р. Харродом як залежність валютного курсу від рівня якості економіки та обсягів ВВП на душу населення, його якості і цін. Чим більше і якісніше наповнення грошової одиниці, тим вищий курс валюти. З розвитком економіки (випередженням інших країн в економічному зростанні) проявляються тенденції до підвищення валютного курсу [30, c. 227].

Суть зворотного зв'язку полягає у тому, що штучне завищення номінального валютного курсу через механізм обміну валют сприяє імпорту та пригнічує внутрішнє виробництво та експорт, знижує рентабельність, конкурентоспроможність і ресурси розвитку внутрішнього виробництва, спричиняє відтік фінансів, зменшує ВВП, породжує фінансову нестабільність, інфляцію, актуалізує соціальні проблеми. І навпаки, штучне заниження номінального валютного курсу, пригнічує імпорт та сприяє внутрішньому виробництву та експорту, тобто має абсолютно протилежні наслідки.

Темпи інфляції є одним з основних факторів, які впливають на купівельну спроможність валюти. Інфляційне знецінення грошей у країні спричинює зниження їх купівельної спроможності та сприяє зниженню курсу національної валюти щодо валют країн, у яких темпи інфляції нижчі. Значне підвищення внутрішніх цін на товари і послуги спричинює намагання суб'єктів ринку купувати дешевші іноземні товари і скорочення попиту на вітчизняні товари за кордоном. Це призводить до зниження пропозиції іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку та подальшого знецінення національної валюти. Таким чином, чим вищі темпи інфляції, тим нижчий курс національної валюти. Цей чинник особливо актуальний для України, де значно високі темпи інфляції. Це зумовлювалося двома причинами: зростанням цін на товари українського експорту й збільшенням обсягів припливу капіталу в Україну. Починаючи з 2003 р. показник інфляції став різко зростати, оскільки приплив іноземної валюти на внутрішній ринок значно збільшився. У 2001-2002 рр. рівень інфляції в Україні мав тенденцію до зниження, а у 2002 р. спостерігалася навіть дефляція. Так, за даними Держкомстату темпи інфляції в Україні у 2013 р. становили 12,3 %, а у 2012 р. цей показник сягнув 22,3 %, що стало одним із найважливіших факторів знецінення гривні відносно долара США на 52,5 % і на 54,8 % відносно євро [10, c. 12]. У 2014 р. темпи інфляції в Україні становили 9,1 %, що вплинуло також на стабілізацію валютного ринку.

Високий рівень інфляції в Україні зумовлений низкою факторів, серед яких: зростання цін на продукти харчування; підвищення цін виробників; зростання як світових, так і внутрішніх цін на ресурси, що зумовлює імпортовану інфляцію; підвищення вартості послуг, зокрема у сфері житлово-комунального господарства, транспорту; підвищення рівня доходів населення, що зумовлено зростанням заробітної плати, споживчого кредитування.

Між рівнем інфляції в довготерміновому періоді існує безпосередній зв'язок з пропозицією грошей, яка є ще одним фактором курсоутворення. Шок грошової пропозиції впливає на інфляційну динаміку. При цьому в міру збільшення темпів інфляції її залежність від темпів зростання грошової пропозиції набуває дедалі вразливішого характеру. В Україні протягом 2002-2013 рр. спостерігалися досить високі темпи зростання грошової пропозиції - у середньому 142,7 % за рік, що в багатьох випадках викликано збільшенням припливу іноземної валюти на внутрішній ринок. У січні-жовтні 2014 р. згідно із даними НБУ, грошова маса в Україні збільшилася на 18,3 % - до 576,6 млрд. грн., а монетарна база на 13,6 % - до 221,6 млрд. грн. [70].

Результатом скорочення грошової маси є зниження цін і подорожчання національної валюти внаслідок підвищення її купівельної спроможності, а збільшення маси грошей в обігу має протилежний вплив на обмінний курс, оскільки спричиняє зростання цін, а отже, і зниження купівельної спроможності грошової одиниці. Обсяг грошової маси безпосередньо впливає на кон'юнктуру внутрішнього валютного ринку країни, оскільки зміни обсягів пропозиції на ньому національної валюти, що визначаються масштабами емісійної діяльності банківської системи, позначаються і на зовнішній вартості грошової одиниці країни. Аналіз грошової маси в Україні свідчить про зростання, починаючи з 2003 р., коштів в іноземній валюті. За умов гнучкого курсоутворення така тенденція зумовлює підвищення валютного ризику.

Рівень відсоткових ставок є фактором, який визначає міжнародний рух капіталів, що позначається на динаміці обмінного курсу. Підвищення відсоткових ставок за депозитами робить інвестиції у валюті певної країни більш привабливими, а отже, є засобом залучення іноземного капіталу, що сприяє підвищенню курсу національної валюти. І навпаки, зниження ринкових ставок відсотка зумовлює відтік іноземних капіталів за кордон, що призводить до зниження попиту на національну валюту та її здешевлення. Крім цього, рівень відсоткових ставок впливає на операції на валютному ринку і ринку позичкових капіталів. Збільшення відсоткових ставок як засіб впливу на динаміку валютного курсу має свої межі, оскільки зростання курсу національної валюти послаблює позиції національних експортерів, зокрема, й через збільшення ціни їхньої продукції внаслідок здорожчання капіталу як одного з факторів виробництва. Крім цього, інтенсивний рух спекулятивних капіталів посилює нестабільність платіжного балансу і зовнішньоекономічної діяльності [32, c. 94].

Стан платіжного балансу країни є фундаментальним фактором валютного курсу. Активне сальдо платіжного балансу сприяє підвищенню обмінного курсу національної валюти, оскільки збільшується попит на неї з боку іноземних боржників для погашення їхніх зобов'язань перед національними експортерами і кредиторами. Пасивне сальдо платіжного балансу зумовлює зниження валютою курсу, оскільки зростає попит на іноземну валюту з боку національних боржників.

Власне дефіцит торговельного балансу означає низьку конкурентоспроможність національних товарів на зовнішніх ринках і підвищення попиту на іноземні товари на внутрішньому ринку країни, що призводить до зниження курсу її національної валюти, адже попит на іноземну валюту значно перевищує її пропозицію, зумовлюючи стійку тенденцію девальвації.

Зміна курсу національної грошової одиниці відчутно впливає на сальдо торговельного балансу та конкурентоспроможність країни на світових ринках. Так, зростання валютного курсу, зумовлюючи падіння рентабельності експорту, уповільнення темпів його зростання, здешевлення та розширення імпорту спричиняє зниження цінової конкурентоспроможності і негативно впливає на зовнішньоторговельний баланс держави. Водночас таке зростання сприяє зниженню відпливу капіталу та стимулює приплив іноземних інвестицій, оскільки полегшується доступ інвесторів до внутрішніх ресурсів, що нівелює її негативний вплив на сальдо платіжного балансу [43, c. 52].

Зазначимо, що Україна є експортно-залежною країною, її частка експорту у структурі ВВП становить близько 47 %. У структурі експорту найбільшу частку займає чорна і кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна продукція, що свідчить про сировинну спрямованість нашої економічної системи. Тому кон'юнктура світових ринків значно впливає на економічну ситуацію в Україні. Так, у 2012 р. негативне сальдо поточного рахунку досягло свого негативного історичного максимуму -12763 млн. дол., у 2013 р. негативне сальдо дещо знизилося до -1732 млн. дол. Якщо у 2010 р. негативне сальдо становило всього 1,5 % до ВВП, то вже у першому півріччі 2012 р. зросло до 7,9 % ВВП. Таке стрімке зростання зумовлене насамперед істотним зростанням імпорту, падінням попиту і цін на міжнародних товарних ринках, а також зміцненням курсу гривні.

У 2014 р. за січень-листопад профіцит капітального та фінансового рахунків досяг 7,4 млрд. дол. США, тоді як за 11 місяців 2013 р. дефіцит становив 12,4 млрд. дол. США. За січень-листопад 2014 р. дефіцит поточного рахунку досяг 1,6 млрд. дол. США порівняно з 1,1 млрд. дол. США у відповідному періоді минулого року.

До інших вагомих довготермінових факторів належать наявність ресурсів, які можна експортувати, динаміка експорту-імпорту послуг, зокрема фінансових, ІТ-програмування, операції з давальницькою сировиною. Яскравим прикладом впливу фундаментальних факторів є Японія - країна без власних ресурсів, проте з високорозвиненими технологіями. Це дає змогу їй брати активну участь у міжнародному обміні, експортуючи продукцію з високою доданою вартістю - електроніку й автомобілі, та імпортувати сировину з низькою доданою вартістю. Внаслідок, це забезпечує порівняно високий обмінний курс єни і, відповідно, високий рівень життя населення.

Зазначимо, що девальвація курсу національної валюти має і позитивні сторони, зокрема надає вітчизняним товаровиробникам цінові конкурентні переваги як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках та зумовлює зростання експорту товарів і послуг, отримання експортного виторгу суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності за рахунок зростання купівельної спроможності іноземної грошової одиниці. Проте зниження курсу національної грошової одиниці забезпечує короткотермінове посилення цінової конкурентоспроможності, яке тимчасово усуває потребу технічного переоснащення виробництва. Зазначимо, що після тривалого періоду девальвація спричиняє зростання внутрішніх цін і приріст інфляції в державі.

Незважаючи на те, що в економічній літературі превалює думка, згідно з якою зростання вартості національної грошової одиниці та її купівельної спроможності забезпечує зниження цін і уповільнення темпів інфляції, практичний досвід свідчить, що ревальвація курсу вітчизняної валюти не завжди сприяє процесам фінансового оздоровлення, оскільки породжує "ефект храповика", згідно з яким ревальвація не спричиняє зниження цін. Експерти (О. Береславська, Є. Шумська) стверджують, що дефляція на рівні 2 % спостерігається в країнах із ринковою економікою та на рівні 1 % - у країнах, що розвиваються, за умови ревальвації курсу вітчизняної валюти на 10 % [43, c. 51].

Коливання валютного курсу також впливає на обсяг зовнішньої заборгованості. Внаслідок ревальвації здешевлюється обслуговування зовнішнього боргу та зменшується загальна сума зобов'язань. У разі девальвації спостерігаються протилежні тенденції - країни, перебуваючи у фінансовій кризі, яка здебільшого супроводжується знеціненням національної валюти, задля стабілізації економічної ситуації ще більше посилюють боргове навантаження шляхом додаткового залучення зовнішніх запозичень.

Волатильність валютного курсу як результат реалізації валютно-курсової політики впливає і на бюджет держави, зокрема на його дохідну й видаткову частини. Зміна фізичних величин експорту й імпорту товарів і послуг позначається на дохідній частині бюджету, однією із статей якої є податки на зовнішньоекономічну діяльність, а саме: експортне та імпортне мито, акцизний збір з імпортних товарів, ПДВ з операцій із ввезення.

Ще одним чинником валютних коливань, який є актуальним для України, є високий рівень доларизації економіки, що пов'язаний з підривом довіри до гривні. Рівень доларизації в Україні зріс від 30,73 % у 2012 р. до 37,24 % у 2013 р. Це означає, що грошовий обіг у країні істотно залежить від обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку. Доларизація економіки проявляється через втрату доходів від сеньйоражу й інфляційне фінансування державного бюджету. Крім цього, високий рівень доларизації зумовлює: зростання чутливості обмінного курсу до змін грошової пропозиції; додатковий тиск на золотовалютні резерви внаслідок виникнення потреби у проведенні валютних інтервенцій НБУ, що пов'язано з підвищенням попиту суб'єктів ринку на іноземну валюту; зниження дієвості облікової ставки як інструменту регулювання грошової маси; посилення чутливості структури й обсягів грошової маси до коливань обмінного курсу національної валюти й девальваційних очікувань [50, c. 83]. Зазначимо, що у 2013 р. кредити в іноземній валюті становили 52,36 %, а депозити - 48,59 %. Такі показники є причиною перевищення попиту на валюту над її пропозицією протягом 2014 р.

Таким чином, тенденція до зростання обсягів іноземної валюти підриває національні інтереси країни, сприяє незаконному відпливу капіталу за кордон, призводить до втрати інвестиційного потенціалу, збіднює суспільство та державу, штучно знецінює та деформує структуру грошового обігу.

Важливу роль у гарантуванні фінансової безпеки держави відіграє обсяг та достатність валютних резервів. Здійснюючи інтервенції на валютному ринку, центральний банк забезпечує згладжування амплітуди курсових коливань та гарантує стабільність вітчизняної валюти, зміцнення її курсу, зниження інфляційних і девальваційних очікувань. Тому зростання кількісної величини міжнародних резервів держави та зміцнення показників їх достатності, зокрема показників, які відображають покриття обсягу імпорту товарів та послуг, грошової бази та зовнішнього боргу, гарантує не лише зміцнення та ревальвацію національної валюти відносно грошових одиниць інших держав, а й підвищення довіри до вітчизняної валюти. На кінець 2014 р. резерви становили 34,576 млрд. дол., тобто на 9,29 млрд. зросли порівняно з січнем цього ж року, або на 36,7 %. Така тенденція засвідчує певну стабілізацію на валютному ринку. Зазначимо, що у 2013 р. НБУ для підтримки курсу гривні продав валюту в загальній сумі 10432,1 млн. дол. Такі дії помітно зменшили резерви НБУ, які в середньому протягом року становили 27,37 млрд. дол.

У нинішній нестабільній ситуації у країні окремої уваги заслуговує такий фактор, як спекулятивні потоки капіталів, які можуть вплинути на динаміку обмінного курсу в тому разі, якщо центральний банк намагається утримувати його на певному рівні на противагу дії ринкових сил. Якщо курс певної національної валюти має тенденцію до зниження, то фірми і банки намагаються завчасно продати її в обмін на стійкіші валюти, розраховуючи через певний час провести зворотну операцію за нижчим курсом. Різниця таким чином утворює спекулятивний дохід. Такі операції істотно послаблюють курс національної валюти, а зусилля центрального банку в підсумку виявляються марними [30, c. 228].

Враховуючи низький рівень розвитку інструментів хеджування, суб'єкти господарювання можуть знижувати валютні ризики, перекладаючи їх на ціну товарів, що матиме негативний вплив на рівень інфляції та темпи економічного розвитку країни. За наявності політичної невизначеності експортери намагатимуться знизити збитки від курсових коливань шляхом притримування виторгу від реалізації продукції за кордоном, що відбувалося, наприклад, у 2004 р.

Здійснені дослідження показали, що сприятлива цінова динаміка на зовнішніх ринках, помірний рівень інфляції, активне сальдо платіжного балансу, нагромадження міжнародних резервів і скорочення зовнішніх зобов'язань створюють об'єктивні передумови для ревальвації національної грошової одиниці. Завдяки стабільним показникам економічного зростання ревальвація національної валюти призводить до забезпечення притоку іноземних інвестицій, зниження темпів інфляції та відсоткових ставок, зростання споживання та імпорту, здешевлення обслуговування зовнішнього боргу, зростання реального ВВП у середньотерміновому періоді, поліпшення структури виробництва. Оскільки ревальвація стимулює нагромадження зовнішніх боргів, то необхідно скоротити приплив короткотермінового іноземного капіталу та масштабне залучення зовнішніх позик для зменшення вразливості національної економіки до збільшення іноземної валюти на валютному ринку.

На нашу думку, Україна і надалі має бути орієнтована на міжнародні ринки, однак продукція її експорту повинна переорієнтуватися із сировинної складової на готову продукцію і мати високу якість. Застаріла структура виробництва, яка наразі існує, гальмує процес переходу до наукомістких виробництв. Тому необхідно покращити інвестиційний клімат для стимулювання імпорту передових технологій, що сприятиме зростанню національної грошової одиниці та зниженню цін.

2.4 Пропозиції щодо коригування економічної політики держави в частині валютного регулювання

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно здійснювати операції по купівлі-продажу валюти. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним.

Валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валют, система сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, зовнішньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют [37, с. 29].

У 2013 році на валютному ринку зберігався підвищений попит на іноземну валюту, який формувався під впливом девальваційних очікувань, зменшення валютних надходжень в Україну, значних обсягів платежів за імпортними контрактами. Для стабілізації валютного ринку Національний банк України активно проводив інтервенції на міжбанківському валютному ринку, у тому числі цільові аукціони з продажу іноземної валюти населенню для виконання ним кредитних зобов'язань. Незважаючи на отримання Україною кредитів від МВФ у сумі 6.1 млрд. дол. США у рамках другого та третього траншів за програмою "Стенд-бай", розподілу СПЗ у сумі понад 2 млрд. дол. США та отримання кредитів Світового банку у сумі 399 млн. дол. США, міжнародні резерви скоротилися на 16% і на 01.01.2014 р. становили 26.5 млрд. дол. США. У 2013 році ресурсна база банків скоротилася внаслідок ускладнення доступу до міжнародних [48].

У листопаді 2013 р. спостерігалося суттєве зростання валютних надходжень від нерезидентів, які стійко перевищували перекази на їх користь. Наведене сприяло зниженню середньоденного чистого попиту на іноземну валюту. Завдяки цьому впродовж місяця Національний банк України здійснював інтервенції як з її продажу, так і з купівлі, згладжуючи коливання ринкового курсу гривні. Протягом місяця від'ємне сальдо його інтервенцій зменшилося до 382,8 млн. дол. США проти -496,4 млн. дол. США у жовтні. Наведене дозволило мінімізувати ринкові курсові коливання гривні: на міжбанківському валютному ринку її курс відносно долара США знизився за місяць на 0,15 %, до 7,9531 грн./дол. США, а на готівковому, за операціями з продажу доларів США, майже не змінився (7,9775 грн./дол. США). Офіційний курс гривні до долара США у листопаді знизився на 0,33 %, до 7,938 грн./дол. США. Відносно ж євро та російського рубля гривня укріпилася на 4,81 % та 1, 68 % відповідно, до 10,4353 грн./євро та 2,5356 грн./Ю рублів.

Перші два-три місяці 2013 року були часом злету курсу долара, який був викликаний загальною панікою і «жахливими» прогнозами експертів. Початок року, січень 2013-ого, був непростим і навіть переломним; на курс гривні впливали як економічні, так і психологічні складові. Піковою позначкою для гривні в 2013 році був показник 10 грн. за долар. Найвище значення готівкового ринку становило 10-11 грн. за долар, хоча більш імовірно, цей показник був ситуативним і викликаним спекулятивними діями. На міжбанківському ринку відмітка 10 грн. за долар не була пробита, але деякі операції проходили в коридорі 9,80 - 9, 90 грн. за долар. Ці найвищі точки ринку були взяті наприкінці січня 2013 року. В 2013 році рухи курсу нагадували синусоїду - цей рік відкрився злетом курсу, літо характеризувалося його спадом, восени зростання продовжилося, а кінець року традиційно відзначений зниженням котирувань.

З середини лютого 2014 року міжбанківський валютний ринок України демонструє наочні ознаки стабілізації. На ньому, зокрема, спостерігається:

- домінування пропозиції іноземної валюти над попитом на неї: за січень-квітень 2014 року обсяг чистої валютної пропозиції становив 2,6 млрд. дол. США;

- поступове підвищення ринкових котирувань гривні: з початку 2014 року гривня на міжбанківському ринку укріпилася відносно долара США на 0,87 %.

Як результат, з початку року офіційний курс гривні до долара США зміцнився на 0,74 % [55].

Безпосередніми чинниками зазначених зрушень виступили:

- відновлення зростання середньоденних надходжень іноземної валюти, обсяги яких у квітні 2014 року збільшилися порівняно з січнем на 14,6 %;

- уповільнення відтоку іноземної валюти на користь нерезидентів: їх щоденні обсяги у квітні знизилися в порівнянні з січнем на 14,8 %.

Завдяки зазначеному на міжбанківському валютному ринку України вперше, після вересня 2012 року, сформувалася чиста пропозиція іноземної валюти, середньоденний обсяг якої становив в лютому 0,4 млн. дол. США, в березні - 59 млн. дол. США, а в квітні - 75 млн. дол. США. За цих умов Національний банк України отримав можливість активізувати купівлю іноземної валюти. Додатне сальдо його валютних інтервенцій з початку 2014 року становило 1338 млн. дол. США проти «-5,6 млрд. дол. США» у відповідному періоді 2013 року.

Незважаючи на паузу у програмних відносинах з Міжнародним валютним фондом, Національний банк України суворо дотримується зобов'язань у сфері валютних відносин, окреслених у Меморандумі про економічну та фінансову політику. Так, офіційний курс гривні до долара США встановлюється за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку; відсутня множинність валютного курсу; міжнародні резерви підтримуються на безпечному рівні.

Враховуючи зазначені зрушення, Національний банк України і надалі сприятиме стабілізації курсової динаміки гривні шляхом нівелювання різких коливань її обмінного курсу та зниження загальних валютних ризиків.

За сучасних економічних умов, ускладнених світовою фінансовою кризою, національний валютний ринок переживає далеко не найкращі часи. Співвідношення гривні та долара хвилює не тільки професіоналів, а й широкі верстви населення України. Проте, крім дій Національного банку України, на валютні курси в Україні впливають і події світових валютних ринків. У найближчій перспективі валютний ринок буде підданий ще більшому дисбалансу, оскільки погіршаться темпи економічного зростання як на світовому рівні, так і в межах нашої держави.

Тільки виваженими рішеннями та ринковими методами можна врівноважити валютний ринок України, проте на сьогоднішній день ми бачимо спроби повернення до командного управління валютним ринком, що є цілком неприйнятним. Національна валютна система потребує постійного вдосконалення, що забезпечить Україні стабільний розвиток в майбутньому, а також визнання нашої грошової одиниці світовим валютним ринком.

В процесі удосконалення системи регулювання валютного ринку в Україні доцільно використовувати досвід зарубіжних країн. На сучасному етапі в Україні ефективно можуть бути застосовані такі механізми країн, що пов'язані з оптимізацією режиму валютного курсу; особливістю застосування валютних інтервенцій за умови дії плаваючого валютного курсу; репатріацією валютних цінностей.

Удосконалення чинного валютного законодавства є одним з пріоритетних на даний час напрямків реформування системи валютного регулювання в Україні.

Підвищенню ефективності функціонування валютного ринку в Україні сприятиме розробка концептуальних засад валютної політики. Цей процес має передбачати:

- виділення короткострокових (до 1 фінансового року) та довгострокових (на 4-5 років) цілей валютної політики; встановлення взаємозалежностей між ними та механізму їх реалізації;

- побудову валютної політики у відповідності з тенденціями розвитку відповідних ринкових механізмів та визначеними загальними напрямками розвитку економіки країни;

- виявлення факторів, які визначатимуть перспективи розвитку системи валютного регулювання, та наслідків реалізації валютної політики;

- урахування фінансово-економічних та політичних ризиків як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а також досвіду побудови систем валютного регулювання зарубіжних країн.

При визначенні перспектив розвитку системи валютного регулювання України обов'язково мають враховуватися особливості валютних політик зарубіжних країн, оскільки економіка України є відкритою, а отже, залежною певною мірою від дій основних зовнішньоекономічних партнерів.

Для подальшого вдосконалення валютної системи України потрібно вирішити наступні проблемні завдання: прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабільності та інтегрування України до Євросоюзу; відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інститутами; зростання структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку; мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів; дотримання економічного обгрунтування і загально визначених меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави; залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування міжнародних фінансових відносин України.

Отже, в 2012 році динаміка валютного ринку буде повністю залежати від цін на нафту та економічної і політичної ситуації у світі. З огляду на те, що на даний момент ознак відновлення світової економіки немає, і економічний спад вже досяг такого рівня, що за півроку-рік досягти колишніх показників макроекономічної статистики неможливо, наш прогноз є досить песимістичним і будується, виходячи з передбачуваної вартості нафти. Очевидно, що навіть якщо до середини 2015 року біржові індекси будуть показувати стабільне зростання, досягти максимальних рівнів року, що йде, не вдасться.

На нашу думку тільки виваженими рішеннями та ринковими методами можна врівноважити валютний ринок України, проте на сьогоднішній день ми бачимо спроби повернення до командного управління валютним ринком, що є цілком неприйнятним. Національна валютна система потребує постійного вдосконалення, що забезпечить Україні стабільний розвиток в майбутньому, а також визнання нашої грошової одиниці світовим валютним ринком.

Висновки до Розділу ІІ

Сучасний етап розвитку економіки України характеризується високим ступенем нестабільності національної валюти, залежністю курсу гривні від зовнішніх факторів. Разом з тим, на макрорівні прогноз валютного курсу є одним із важливих чинників, що дозволяє утримувати рівновагу в межах всієї економічної системи.

Валютне регулювання посідає важливе місце в системі економічних відносин: впливаючи на загальний стан економіки країни, валютне регулювання, в свою чергу, значною мірою визначається ним та залежить від ролі держави у міжнародних відносинах. Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави, що спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і на порядок здійснення угод з валютними цінностями. За допомогою валютного регулювання визначається порядок організації валютних відносин і контролюється здійснення валютних операцій, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик, встановлюється порядок ввезення, вивозу та переказу валюти за кордон і тим самим підтримується рівновага платіжного балансу та стабільність національної валюти.

Проведення зваженої та обґрунтованої курсової політики є головною метою валютного регулювання Національного банку України. Поява обмінних валютних курсів національних валют пов'язана з розвитком міжнародної торгівлі, яка давно вже стала невід'ємною частиною економічної діяльності країн світового співтовариства. Обмінні курси впливають не тільки на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою і на національну економіку країни. Водночас зміни в різних секторах економіки, особливо в кризових ситуаціях, відображаються в коливаннях обмінних курсів національних валют.

Для подальшого вдосконалення валютної системи України потрібно вирішити наступні проблемні завдання: прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабільності та інтегрування України до Євросоюзу; відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інститутами; зростання структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку; мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів; дотримання економічного обгрунтування і загально визначених меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави; залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування міжнародних фінансових відносин України.

Органи державного нагляду за охороною праці. Основні принципи державного нагляду (контроль) у сфері господарської діяльності

Розвиток економічних відносин в Україні зумовлює виникнення багатьох проблем у правозастосовній практиці в усіх сферах діяльності людини. В тому числі і в сфері застосування норм трудового права. На цьому етапі правового регулювання працівникам необхідна захищеність від обмеження їхніх трудових прав, а також впевненість у реалізації цих прав в майбутньому. Втілення в життя правових приписів, забезпечення в суспільстві правових гарантій можливі за умови укріплення законності в усіх сферах суспільних відносин, в тому числі і трудових.

У цих умовах наглядова і контрольна діяльність набуває значення, підвищується роль органів, що здійснюють такий нагляд і контроль, а дослідження теоретичних проблем буде сприяти укріпленню законності в сфері застосування законодавства про працю та охорону праці.

Отже, без наукової розробки правових проблем нагляду і контролю за охороною праці та дотриманням трудового законодавства та узагальнення правозастосовної практики неможна досягнути раціональної організації нагляду і контролю в усіх сферах діяльності людини; забезпечення здорових та безпечних умов праці; умілого застосування в процесі удосконалення нагляду і контролю економічних, соціальних, морально-психологічних засобів. Зазначене дає змогу стверджувати, що розгляд питання про проблеми нагляду і контролю за охороною праці в Україні залишається на сьогодні актуальним.

Метою нагляду є перевірка додержання всіх необхідних умов для повноцінної трудової діяльності працівників. Ці перевірки мають цілісний характер і проводяться з конкретного кола питань.

Об'єктом нагляду є широке коло питань в галузі охорони праці. Суб'єктами державного нагляду за додержанням законодавства про працю та охорону праці можуть бути, з одного боку, адміністрації організацій, з іншого - спеціальні державні організації (Державна інспекція Міністерства праці і соціальної політики; Комітет з нагляду за охороною праці України; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України та інші).

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

- спеціально уповноважений орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

- спеціально уповноважений орган з питань радіаційної безпеки;

- спеціально уповноважений орган з питань пожежної безпеки;

- спеціально уповноважений орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, непідзвітні і непідконтрольні їм [79].

Контроль є складовою частиною організаційно-виконавчої діяльності того чи іншого органу. Його особливістю є те, що він не обмежується колом питань, пов'язаних з додержанням приписів законів чи інших нормативних актів. Виходячи з цього, можна визначити мету контролю - це надання конкретних висновків та пропозицій не тільки з точки зору законності, але і з позиції ефективності використання підконтрольним об'єктом наданих йому повноважень.

Контроль за дотриманням трудового законодавства здійснюється як державними органами, так і громадськими організаціями та уповноваженими трудовими колективами.

Контроль за додержанням законодавства про охорону праці на підприємствах галузі здійснюють служби охорони праці міністерства, державного комітету, корпорації та іншого об'єднання підприємств, створених за галузевим принципом, які діють на основі «Типового положення про службу охорони праці» [70].

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці в Україні здійснюють професійні спілки, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту, виконанням колективних договорів і угод.

Головним завданням контролю за додержанням законодавства про працю та охорону праці є створення умов для реалізації працівниками своїх трудових прав у повному обсязі. Такі умови також будуть сприяти розширенню громадянами свого творчого потенціалу, здібностей для всебічного їх розвитку як особистості.

Отже, контроль - це діяльність державних органів та громадських організацій, спрямована на перевірку додержання та виконання законодавства про працю та охорону праці, а також виявлення випадків його порушення.

Здійснення державними органами нагляду за додержанням законодавства про працю та охорону праці є важливим засобом захисту трудових прав громадян. Завдяки йому усуваються причини, що викликають порушення, а також відбувається попередження таких порушень в майбутньому та відновлення трудових прав працівників. Активізація діяльності наглядових органів буде сприяти укріпленню законності в галузі охорони праці.

Аналізуючи ситуацію в економіці, очевидно, що головним правилом в діяльності багатьох ринкових структур стало набуття права власності та розширення на цій основі майнового потенціалу, прагнення до економічної самостійності у виборі напрямків діяльності та отримання максимального прибутку за найкоротший строк, скорочення витрат на будівництво нових та реконструкцію застарілих технологічних процесів, недосконале виконання заходів з охорони праці.

Бажаючи отримати прибуток, роботодавці прагнуть скоротити до мінімуму всі витрати, в тому числі на створення здорових та безпечних умов праці. Це впливає на зріст рівня виробничого травматизму та професійних захворювань в державі.

У цих умовах працівникам необхідний правовий захист та своєчасна кваліфікована допомога у поновленні порушених трудових прав. Вирішальна роль в цьому процесі повинна відводитись органам нагляду та контролю за охороною праці.

Таким чином, успішне вирішення проблем, що виникають при застосуванні законодавства про охорону праці, можливе лише за умови удосконалення механізму правового регулювання нагляду та контролю. В теперішній час виникла необхідність у прийнятті Закону про державний нагляд та контроль за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, спрямованого на забезпечення конституційних гарантій прав громадян на працю в безпечних і здорових умовах. В цьому законі повинні знайти відображення система органів нагляду та контролю, основні завдання, функції, права та обов'язки цих органів. Безумовно, окремий розділ закону повинен передбачити відповідальність органів нагляду і контролю за свої дії.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних, організаційно-технічних заходів і зсобів, що направлені на збереження життя, здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Повністю безпечних виробництв не буває, тому задача охорони праці полягає в тому, щоб звести до мінімуму вірогідність захворювання або поразки працюючого з одночасним забезпеченням комфорту при максимальній продуктивності праці. Реальні умови праці характеризуються, як правило, наявністю деяких небезпечних та шкідливих виробничих факторів [80]. Існує два напрямки підвищення безпеки праці:

а) зниження виробничої небезпеки шляхом створення досконаліших засобів захисту,

б) підвищення індивідуальної захищеності працюючих шляхом організації більш безпечної поведінки

1. Мікроклімат

Мікроклімат робочої зони - це умови теплового і газового обміну людини з навколишнім середовищем на робочому місці при трудовій діяльності. Мікроклімат характеризується температурою навколишнього середовища, показником відносної вологості, швидкістю руху повітря, інтенсивністю теплового випромінювання ДІН 3.3.6.042 - 99. Ці параметри окремо і в комплексі впливають на організм людини, визначаючи його самопочуття і працездатність.

Витрати енергії складають не більше 120 ккал/год, що у відповідності з
ГОСТ 12.1.005 - 88 відноситься до легкої 1а категорії важкості робіт
характеризується оптимальними параметрами мікроклімату, які представлені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Оптимальні значення параметрів мікроклімату

Період року	Категорія робіт	Температура	Відносна вологість, %	Швидкість руху повітря, м/с, (не більше)
Холодний	Легка 1а	22-24	40-60	0,1
Теплий	Легка 1а	23-25	40-60	0,1

2. Вентиляція і опалення

Для забезпечення оптимальних параметрів мікроклімату у відділі організації праці та заробітної плати підприємства передбачена система вентиляції, спроектована згідно СНиП 2.04.05 - 91 і здійснюється застосуванням кондиціювання із зволоженням (при необхідності) повітря, що регулюється автоматично за заданою програмою, а в холодну пору року - опалення, теплоносієм є вода.

3. Виробниче освітлення

Для забезпечення параметрів освітлення, необхідних для плідної роботи, застосовується сполучене освітлення, яке складається з природного і штучного і нормується ДБН В 2.5-28-2010.

В приміщенні фінансово-економічного відділу передбачена наявність природного білого освітлення, здійснювана через світлові отвори в зовнішніх стінах, а також система штучного рівномірного загального і комбінованого освітлення. Природне освітлення нормується коефіцієнтом природної освітленості КПО (ен III). Для зорових робіт, що виконується економістом, середньої точності з якнайменшим об'єктом розрізнення о,5-1 мм (розряд IV, під розряд б) енIII = 1,5 %. Значення КПО (ен III) для будівель в IV поясі клімату, визначається по формулі:

енIV = енIII * m*c, (3.1)

де енIII - значення КПО для ІІІ пояса світлового клімату, складає 1,5 %,

m - коефіцієнт світлового клімату, m = 0,9 %,

c - коефіцієнт сонячності клімату, с = 0,8 %.

Штучне освітлення виконано за системою загального освітлення, коли освітлюється рівномірно все приміщення, і за системою комбінованого освітлення, коли, окрім загального освітлення, на робочих місцях встановлюються світильники місцевого призначення, що створюють підвищену освітленість робочих місць. Штучне освітлення нормується мінімальною освітленістю Еmin = 200лк. Характеристика освітлення представлена в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Характеристика освітлення приміщення фінансово-економічного відділу

Найменування основних виробничих приміщень	Площа підлоги, мІ	Розряд зорової роботи	Освітлення
			Природне	Природне
			Вид освітлення	КПО енIII, %	Нормована освітленість, Еmin , лк
Фінансово-економічний відділ	32	IV "б"	Бічне, однобічне	1,5	200

Для штучного освітлення застосовуються відкриті світильники ЛСП з люмінесцентними газорозрядними лампами ЛД40-4. Лампи економічні і мають склад спектру, близький до сонячного. На підприємстві в приміщеннях, де безпосередньо працюють фахівці, застосовуються світильник прямого світла, а в коридорах, побутових і санітарних приміщеннях - світильники розсіяного світла.

4. Шум

Шум і вібрація, як доводять дослідження, погіршують умови праці, надають шкідливу дію на організм людини.

Допустимий рівень шуму в приміщенні, де працюють з ПЕОМ встановлює ГОСТ 12.1.003-83*. Джерелами шуму для працівників є джерела живлення, пристрої вентиляції, принтери та ін.. Рівень звуку в приміщенні на робочому місці, де розв'язуються задачі, що вимагають концентрації уваги, не перевищують 50дБ (А).

Заходи по зниженню рівня звукового тиску наступні:

- звукоізоляція виробничих приміщень,

- заміна матричних принтерів на лазерні, згідно ДСаНПіН 3.3.2.007-8 [79].

5. Електромагнітні випромінювання

Електромагнітні випромінювання, впливаючи на організм людини в дозах, що перевищують допустимі, можуть виявитися причиною професійних захворювань, джерелом випромінювання в ПЕОМ є електронна променева трубка дисплею. Враховуючи, що на підприємстві робочі місця оснащені ПЕОМ нового покоління, напруженість електромагнітного поля не перевищує 5В/м, а напруженість електростатичного поля - не більше 20Вт/мІ [80].

6. Міри безпеки

Електробезпека - це система організаційних і технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від небезпечних і шкідливих дій електричного струму і електромагнітного поля згідно ПУЄ-87 [77]. По небезпеці ураження людей електричним струмом приміщення віддлів є приміщення з підвищеної небезпеки.

Пердбачено дві групи заходів захисту від поразки електричним струмом: ГОСТ 12.1.019-79* та ГОСТ 12.1.030-8*.

1) Технічні заходи захисту:

- Конструктивні заходи - для захисту від дотику до напруго провідних елементів,

- Захисні кожухи,

2) Забезпечення неприступності напруго провідних частин:

- схемно-конструктивні - для запобігання небезпеки поразки електричним струмом при замиканні на корпус або пробної ізоляції, які у свою чергу досягаються шляхом,

- застосування малих напруг (42В, 12В),

- застосування захисного заземлення електроустановок,

- занулення,

- застосування захисного відключення,

- застосування електротехнічних захисних засобів і запобіжних пристосувань (ізолюючі, захищаючі, запобіжні),

3) організаційні заходи захисту:

- проведення інструктажу робочого персоналу по техніці безпеки при експлуатації електроустановок,

- забезпечення привильного використовування засобів захисту, контроль стану засобів, наявність знаків і плакатів безпеки та ін.

7. Пожежна безпека

Пожежна безпека - це стан об'єкту при якому зі встановленою вірогідністю включається можливість виникнення і розвитку пожежі.

Категорія приміщення фінансово-економічного відділу згідно НАПБ Б07.005-86 з вибухо- та пожежонебезпекою відноситься до категорії - В, а ступінь вогнестійкості будівлі - ІІ згідно ДБН В.1.1-7-2002 [79].

Аналіз робочого місця показує, що спалах може виникнути в разі дії електричного струму при порушенні електричного ланцюга схеми:

- недотримання протипожежних норм в процесі експлуатації засобів,

- опалювання і вентиляції,

- порушення протипожежних інструкцій,

- перевантаження провідників струму і їх неправильної експлуатації,

- проведення ремонтних робіт без дотримання правил.

Пожежна безпека забезпечується наступними заходами ГОСТ 12.1.004-91* [78]:

1. Системою запобігання пожежі:

- контроль і виміри ізоляції,

- наявність плавких вставок і запобіжників в електричній мережі,

- використання захисного заземлення і занулення,

2. Системою пожежного захисту:

- аварійне виключення і перемикання апаратури,

- наявність первинних засобів пожежогасіння,

- система сповіщення - звукова сигналізація.

3. Організаційними заходами щодо пожежної безпеки:

- навчання персоналу протипожежним правилам,

- видання необхідних інструкцій, плакатів, засобів наглядної агітації,

- план евакуації.

Відповідно до вимог до системи пожежного захисту в будівлі передбачений водопровід з внутрішніми пожежними кранами. В приміщенні передбачено використовувати вуглекислотні вогнегасники ВВК-5 місткістю 5 літрів. Для даного приміщення достатньою є наявність одного вогнегасника, який знаходиться на видному і досяжному місці.